Неофіційний переклад з англійської

Попередня редакція

Комітет з юридичних питань та прав людини

Відокремлення політичної та кримінальної відповідальності

Доповідь

Доповідач: Пітер Омцигт, Нідерланди, Група Європейської народної партії

A. Проект резолюції

1. Асамблея вважає, що демократія та верховенство права вимагають щоб політики були ефективно захищені від кримінального переслідування за прийняті ними політичні рішення. Такі політичні рішення мають підлягати політичній відповідальності, а остаточні рішення приймають виборці.

2. Асамблея також підтверджує свою принципову незгоду, виражену в Резолюції №1675 (2009), зі всіма формами безкарності. Відповідно, політики мають бути притягнуті до відповідальності за кримінальні дії або бездіяльність, здійснювані ними як в особистому житті, так і при виконанні своїх державний посадових обов’язків.

3. Чітке розрізнення між прийняттям політичних рішень та кримінальними діями або бездіяльністю має базуватися на національній конституції та кримінальному законодавстві, яке, в свою чергу, має відповідати наступним принципам, відповідно до висновків Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія):

3.1. Кримінальні справи не повинні використовуватися для покарання за політичні розбіжності та помилки;

3.2. Політики повинні нести відповідальність за кримінальні дії таким самим чином, як і звичайні громадяни;

3.3 Основні національні правила щодо міністерської кримінальної відповідальності повинні відповідати як Статті 7 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), так й іншим вимогам, заснованим на принципах верховенства права, в тому числі правової визначеності, передбачуваності, прозорості, пропорційності та забезпечення рівних прав;

3.4. Зокрема, широкі та неоднозначні положення національного кримінального законодавства щодо "зловживання службовим становищем" можуть бути досить проблематичними, як щодо їх відповідності Статті 7 ЄКПЛ, так і іншим основним вимогам в рамках верховенства права, а також вони можуть стати особливо вразливими перед політичними зловживаннями;

3.5. Як правило, політики мають притягуватися до кримінальної відповідальності за дії або бездіяльність при виконанні своїх посадових обов’язків тільки тоді, коли вони діють з метою особистого збагачення або порушують основні права інших осіб;

3.6. Що стосується процедури, за умови, що звинувачення, висунуті проти політиків за дії "злочинного" характеру у відповідності до Статті 6 ЄКПЛ, повинні застосовуватися однакові вимоги, що стосуються справедливого судового розгляду, як щодо звичайних кримінальних процедур, так і для спеціальних процедур імпічменту, які існують у ряді держав-членів Ради Європи;

3.7. Спеціальні правила для імпічменту міністрів не повинні застосовуватися в порушення основних принципів верховенства закону. Оскільки застосування таких правил виявляє схильність до політичних зловживань, вони вимагають особливої обережності і стриманості щодо способу, їх тлумачення та застосування.

4. Що стосується України, кримінальні справи, порушені проти екс-прем'єра Юлії Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка привели до різкої критики з боку міжнародного співтовариства. Асамблея глибоко стурбована фактами зловживання в системі кримінального правосуддя країни для переслідування політичних опонентів. Вона вважає, що в обох випадках принципи розділення політичної та кримінальної відповідальності були порушені.

5. Відповідно до викладеного вище, Асамблея:

5.1. закликає законодавчі органи держав-членів, чий кримінальний закон, як і раніше, включає в себе надто широкі положення щодо зловживання службовим положенням, до розгляду питань про скасування або зміну таких положень з метою обмеження сфери їх застосування відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії;

5.2. закликає компетентні органи відповідних країн-членів, конституції яких передбачають спеціальні процедури імпічменту для кримінальної відповідальності міністрів з метою їх тлумачення та застосування з відповідним ступенем обережності і стриманості, відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії;

5.3. наполегливо закликає українську владу вжиття спеціалізованих заходів для забезпечення ефективної та незалежності системи судочинства, в особливості щодо запровадження відповідних рекомендацій Венеціанської комісії та швидкого й повного виконання рішень Європейського суду з прав людини.

B. Пояснювальна записка, підготовлена доповідачем П. Омцигтом

1. Процедура

1. Клопотання щодо прийняття резолюції від 5 жовтня 2011 року були передані до Комітету ПАРЄ з юридичних питань та прав людини для доповіді під час засідання Постійного комітету в Единбурзі 25 листопада 2011 року. На засіданні 13 грудня 2011 Комітет призначив мене своїм доповідачем. Під час січневої наради 2012 року Комітет уповноважив мене провести ознайомчо-інспекційні візити до Ісландії та України, а також організувати слухання із залученням експертів на майбутній нараді.

2. Під час засідання 24 квітня 2012 року, Комітет розглянув вступний меморандум, здійснив запит висновку Венеціанської комісії з точки зору порівняльного та конституційного права і уповноважив мене подати інформаційний запит через мережу Європейського центру парламентських досліджень та документації (ECPRD). З 6 по 9 травня 2012 року я здійснив ознайомчо-інспекційний візит до Ісландії. 21 травня 2012 року Комітет провів слухання за участю професора Гельмута Затцгера (Мюнхенський університет, Німеччина) і професора Люка Верея, державного радника (Лейденський університет, Нідерланди).

3. На засіданні 1 жовтня 2012 року члени Комітету розглянули інформаційний меморандум про ситуацію в Ісландії, провели обговорення і домовилися викласти інформаційний меморандум для відкритого доступу. 18-20 лютого 2013 року я відвідав з ознайомчо-інспекційний візитом Україну. Нарешті, 8 березня 2013 року Венеціанська комісія ухвалила висновок на прохання Комітету

2. Вступ

4. Принцип, закладений ініціаторами клопотання, що лежить в основі мого мандату, здається простим і зрозумілим:

"Асамблея вважає за необхідне розділити поняття політичної та кримінальної відповідальності. Давати оцінку політичних рішень має парламент, і, в кінцевому рахунку, виборці під час проведення наступних виборів. Злочинні дії дають підставу для судового переслідування, незалежно від того, ким вони вчинені..."

5. Дане клопотання справедливо підкреслює, що "такі загальнокримінальні злочини, як вбивство, викрадення, розкрадання майна, крадіжки і корупція не повинні залишатися безкарними для політичних діячів, які їх вчиняють або беруть в них участь".

6. Складність полягає в правильній диференціації між діями або бездіяльністю політичних діячів, які належним чином визначаються, як "злочинці", та іншими фактами, які повинні тягнути за собою лише політичну відповідальність, якими спірними і суперечливими вони б не були. На початку роботи над цією тематикою я був особливо стурбований, наскільки величезні наслідки можна спровокувати певними видами політичної дії. У цей час глибокого економічного спаду в багатьох частинах Єврозони, кількість закликів до дій проти політиків та осіб, що приймають рішення, можуть значно зрости, адже безробіття невпинно зростає, а заходи жорсткої економії дійсно кусаються. Коли, озираючись назад, деякі політичні рішення не сприймаються у відповідних випадках, реакція на заклик до дій може цілком отримати гучний відгомін. Тим не менш, добре, що правила гри чітко викладені "на початку". Можна потенційно обмежити дії політиків конституцією або звичайним законодавством. Існує очевидна необхідність оцінити, як найкраще можна обмежити (потенційно) масивні та непередбачувані обставини, які можуть спровокувати політики; такі дії можуть викликати серйозні труднощі і неспроможність держави. Тим не менш, це важливе питання, яке, безумовно, заслуговує подальшого обмірковування, виходить за рамки предмету даної доповіді

7. Моє завдання полягає у визначенні ряду об'єктивних і практичних критеріїв, що дозволять нам розрізнити ці поняття таким чином, щоб уникнути подвійних стандартів. Відправною точкою має бути те, що політики несуть відповідальність за свої дії перед своїми виборцями. Якщо, крім того, вони повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності за будь-які дії або бездіяльність під час виконання службових обов’язків, тоді це прийнятно тільки якщо вони вчинили кримінальний злочин, ясно і чітко визначений законом заздалегідь, і якщо слідство і судовий розгляд щодо них проводиться в рамках справедливих і прозорих процедур перед незалежним і неупередженим судом.

8. Справи українського екс-прем'єра Юлії Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, а також колишнього ісландського прем'єр-міністра Гейра Хорде, які також були згадані в клопотанні, піднімають цілий ряд складних питань. Вони також повинні розглядатися в контексті правової ситуації в інших країнах-членах. Нашій колезі Марілуізі Бек (Німеччина / Альянс лібералів і демократів за Європу), доповідачці по темі "Загрози верховенству права – стверджуючи авторитет Парламентської асамблеї", українські органи влади повідомили під час її ознайомчого візиту до Києва в лютому 2012 року, що положення, аналогічні тим, які стосуються "зловживання владою", на підставі яких були засуджені Ю. Тимошенко та Ю. Луценко також існували в багатьох інших країнах, у тому числі Франції, Німеччини, Польщі та Великобританії. Вона також сказала, що положення щодо "зловживання владою", розкритиковані з боку Асамблеї у Резолюції №1862 від 2012 року, що стосувалася «Функціонування демократичних інститутів в Україні", є необхідними для боротьби з корупцією і тортурами. Пані Бек попросила мене стежити за цим у рамках підготовки цієї доповіді. Справді, під час мого власного візиту до Києва в лютому 2013 року я чув ті ж аргументи.

9. Зрештою, я подав інформаційний запит через Європейський центр парламентських досліджень та документації (ЄЦПІД) для того, щоб з'ясувати, яким чином різні види зловживань службовим становищем караються через процедури, прийняті в країнах-членах Ради Європи. Я поділився інформацією, отриманою через мережу ЕЦПІД з Венеціанською комісією, яка надала відмінний висновок, зосередивши увагу на аспекти кримінальної відповідальності міністрів у відповідності до конституційних прав та прав людини. Даний висновок був покладений в основу першої основної частини цієї доповіді (Розділ 3), в якому я намагаюся подати деякі загальні принципи, що регулюють відмінність між політичною та (законною) кримінальною відповідальністю політиків.

10. У другій основній частині цієї доповіді (Розділ 4) я буду застосовувати ці принципи до вищезазначених справ в Україні та Ісландії.

11. У своєму вступному меморандумі я представив побіжний огляд різних видів справ, які можуть підпадати під мандат доповідача і дав деякі конкретні приклади. На жаль, наявні ресурси для доповідача Асамблеї не дозволяє мені охопити багато дуже актуальних питань і справ. Відповідно до висновків вступного меморандуму, Комітет відповідно видав ухвалу, що я повинен зосередитися на розробці загальних принципів і обмежити тематичне дослідження для вищезгаданих українських та ісландська прикладів.

3. Визначення основних принципів для розділення політичної та кримінальної відповідальності

12. Я усвідомлюю, що пропозиція основних принципів для розділення політичної та кримінальної відповідальності – або, точніше: розробка критеріїв відмінності законної кримінальної відповідальності політиків від неприйнятної криміналізації політичних рішень – це важке завдання. Використовуючи висновки Венеціанської комісії, доповнення юридичних експертів під час слухання Комітету і дані, надані через мережу ЄЦПІД, мною будуть надані лише помірні пропозиції для основних принципів, щодо яких ми всі повинні бути в змозі домовитися. Я почну з розгляду деяких процедурних проблем до вирішення відповідних істотних питань, перш робитиму спробу виокремити деякі «керівні засади».

3.1. Що стосується процедури: загальні кримінальні суди або спеціальні процедури імпічменту?

13. Порівняльне дослідження Венеціанської комісії показує, що існують великі відмінності в процедурах притягнення політиків до відповідальності в державах-членах Ради Європи.

14. У ряді країн (наприклад, Німеччині, Ірландії, Португалії, Україні і Великобританії) не має ніяких спеціальних процедур для кримінальної відповідальності політиків, яка регулюється звичайною кримінальною процедурою. У цих країнах прокурора порушує справу, а звичайний суд із розгляду кримінальних справ забезпечує провадження.

15. В інших країнах, зокрема, у скандинавському регіоні, а також Бельгії, Франції та Польщі, є окремі процедури для кримінальної відповідальності міністрів. Вони зазвичай називаються " процедурами імпічменту", і діють спеціально створені суди, які носять назву "суди з імпічменту".

16. Але в цих країнах, в той же час, спеціальні процедури імпічменту застосовуються тільки для правопорушень, скоєних міністрами при виконанні своїх службових обов’язків, в той час як звичайні порушення положень кримінального законодавства, вчинені в особисто залишені під юрисдикцією звичайних кримінальних судів. При цьому спеціальні правила можуть охоплювати всі етапи провадження, починаючи від дізнання, рішення про початок формальних процедур і правил судового переслідування, до визначення складу суду, і правил, що регулюють саму процедуру.

17. Країни, в яких парламенту належить вирішувати, порушувати чи не порушувати кримінальну справу стосовно урядового міністра включають всі скандинавські країни, а також Австрія, Естонія, Греція, Італія, Ліхтенштейн, Литва, Нідерланди, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія і Туреччина. Спеціальні суди з імпічменту міністрів уряду можна знайти в більшості скандинавських країн, а також у Франції та Польщі. Їх характерною особливістю є те, що вони, як правило, складаються повністю або частково з парламентарів або осіб, призначуваних парламентом. Інші країни мають спеціальні процедури передачі міністерських справ щодо кримінальної відповідальності безпосередньо до вищої інстанції (Конституційного чи Верховного суду), наприклад, Албанія, Австрія, Ліхтенштейн та Словенія.

18. Під час моїх ознайомчих візитів до Ісландії та України у мене була можливість дещо докладніше дослідити один приклад відповідно до кожної з двох моделей, що використовуються в Європі, а саме: спеціальну процедура імпічменту в Ісландії та передачу подібних справ до звичайного кримінального суду в Україні. Ці два приклади показують, що цей процедурний та інституційний вибір не є вирішальним чинником у визначенні того, яка з двох моделей за своєю суттю є кращою в плані запобігання політично-вмотивованих зловживань.

3.1.1. Спеціальні процедури імпічменту: приклад Ісландії

19. Я можу погодитися з Венеціанською комісією у світлі мого власного досвіду, отриманого в Ісландії,

"що спеціальні процесуальні норми для імпічменту міністрів часто є більш політизованими, ніж звичайні процедури. Хоча це саме по собі не може відбуватися в порушення основних принципів верховенства закону, такі системи залишаються особливо вразливими перед критикою та політичними зловживаннями, що потребує особливої обережності і стриманості в тому, як вони інтерпретуються і застосовуються"

20. У своєму інформаційному меморандумі у справі колишнього прем'єр-міністра Ісландії Гейрп Хорде я представив в деяких деталях те, яким чином – до мого власного подиву – дійсно матеріалізувалися побоювання Венеціанської комісії щодо цього типу процедури в цілому. Дійсно, нова більшість у парламенті в рамках партійно-політичної лінії прийняла рішення щодо порушення кримінальної справи за неспроможність уникнути банківської кризи тільки проти колишнього прем'єр-міністра, а не проти міністрів, які були безпосередньо відповідальними за банківські питання в межах того ж коаліційного уряду, але які належали до партії, що формують частину нової більшості. Могло б дійсно здатися, що мета нової більшості в тому, щоб так чи інакше "криміналізувати" вибір економічного лібералізму своїх попередників, який сприяв зльоту та падінню ісландських банків. Обговорюючи цілу низку питань у Рейк'явіку, я відчував багато занепокоєння навіть серед прихильників політичного переслідування, особливо щодо того, що таким чином був виділений лише прем'єр-міністр.

21. Я хотів би підкреслити, що пан Хорде був врешті-решт виправданий перед головним обвинуваченням – "бездіяльність" у запобіганні банківської кризи – і був притягнений до кримінальної відповідальності, але без накладеного покарання, тільки через формальне порушення - невключення питань загрозливої банківської кризи до офіційного порядку денного засідання уряду, на відміну від редакції Конституції Ісландії (див. нижче в Розділі 5 резюме моєї критичної оцінки щодо даного випадку).

22. У той же час, я можу тільки вітати той факт, що, як мені сказали в Рейк'явіку, процедурні положення, що регулюють відповідальність міністрів в Ісландії знаходяться в процесі реформування.

3.1.2. Звичайні кримінальні процедури: приклад України

23. Мій другий ознайомчий візит відбувся до України. Стало чітко зрозуміло, що вибір на користь використання звичайних кримінальних судів для притягнення до відповідальності політиків ні в якому разі не є гарантією справедливого судового розгляду, що забезпечує виключення політичних міркувань.

24. Якість роботі звичайних кримінальних судів залежить не тільки від технічного рівня нормативно-правової підготовки та професіоналізму суддів, прокурорів та адвокатів, але й від реальної незалежність судів взагалі і кожного окремого судді зокрема. Це особливо стосується суддів з розгляду справ щодо кримінальної відповідальності міністрів, які покликані тлумачити і застосовувати широко розтлумачене поняття зловживання службовим становищем (див. Розділ 3.2.). Рекомендації Венеціанської комісії на основі порівняльних переваг різних моделей забезпечення відповідальності вищих посадовців, що використовуються в різних європейських країнах, засновані на простому припущенні, а саме: суди є суди в розумінні засновників Ради Європи та укладачів Європейської конвенції з прав людини. Суди можуть помилятися, навіть найвищі суди не є непогрішними, але вони повинні прагнути до досягнення об'єктивної, неупередженої і незалежної оцінки фактів, наданих їм у світлі доказів, оцінку яких вони повинні проводити неупереджено і незалежно, шляхом застосування закону країни в професійній інтерпретації, відповідно до загальновизнаних принципів правового тлумачення.

25. Будь ласка, дозвольте мені називати речі своїми іменами: українські суди, які виносили рішення проти Тимошенко і Луценка не є тими "судами" за змістом основних припущень, на яких побудована система захисту прав людини Ради Європи. Інші суди, що займаються суміжними справами стосовно політичного союзника Тимошенко та юрисконсульта Юрія Власенка працюють, як по маслу, завжди виносячи рішення, яких очікує влада. Це включає суд у сімейних справах, який висловив небажання брати до уваги той факт, що пан Власенко сплатив кошти на утримання своїй колишній дружині, і не дав змоги йому покинути Україну для участі в засіданні Асамблеї в січні 2013 року, незважаючи на те, що він був належним чином включений до складу членів української делегації. Треба сказати й про Вищий адміністративний суд, який, в рекордно короткі терміни, позбавив пана Власенка свого депутатського мандату, незважаючи на процедурні порушення, допущені в ході роботи парламентських комітетів, що звернулися з відповідним клопотанням з чисто формальних підстав, які були застосовані вибірково й виключно до його справи. Я не можу повірити, що пані Тимошенко і всі її політичні союзники щоразу об’єктивно знаходяться в юридично некоректній ситуації!

26. Недавнє рішення Європейського суду з прав людини у справі Волкова проти України проливає певне світло на причини очевидної відсутності незалежності українських судів. Страсбурзький суд зобов'язав відновити в правах заявника, а суддя Верховного суду був відсторонений від посади за "порушення присяги", знайшовши порушення і процесуальних (Стаття 6), і основних (Стаття 8) прав Конвенції. Цікаво, що імена осіб, щодо яких було винесено дане рішення, належать двом з ключових гравців в цій сумнівній процедурі, що призвело до образливого звільнення старшого судді та голови суддівського комітету Верховної Ради, "СК" і "РК", який також є провідним прокурором у кримінальній справі проти Тимошенко і Луценка.

27. Останні висновки Венеціанської комісії щодо цього питання серйозно розкритикували обидві процедури, які були використані в дисциплінарних процедурах проти суддів – зокрема, склад Вищої ради юстиції значною мірою контролюється політичною більшістю - і застосування нечітких і широких формулювань щодо підстав для дисциплінарних заходів, аж до звільнення суддів. Відповідно до Венеціанської комісії, вони "включають досить загальні поняття, такі як, серед іншого [...]« порушення морально-етичних принципів людської поведінки". Це здається особливо небезпечним через розпливчасті терміни, що використовуються, і можливість використання такого механізму в якості політичної зброї проти суддів"

28. Мене особливо занепокоїв сукупний ефект від публічної заяви Генерального прокурора, пана Віктора Пшонки, який позиціонував себе, як "частину команди президента", і відсоток обвинувальних вироків в українських судах з розгляду кримінальних справ, що перевищує 99%. Підпорядкування Генерального прокурора до Президента – це не тільки особиста позиція пана Пшонки. Це прямо випливає із закону, тому що у Президента є право звільнення Генерального прокурора на власний розсуд, відповідно до поправки до Закону про прокуратуру, введеної незабаром після того, як Президент Янукович прийшов до влади. Логічним наслідком підпорядкування Генерального прокурора до Президента є і той факт, що суди майже ніколи не виправдовують будь-яке обвинувальне рішення, ініційоване Президентом. Генеральний прокурор і два його заступники, в тому числі вищезгаданий (Пункт 26) Ренат Кузьмін, є членами Вищої ради юстиції – органу, який відіграє провідну роль у призначенні та звільненні суддів.

29. На мій погляд, справи щодо колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка є не тільки фактами вибіркового правосуддя – термін, що часто використовується міжнародними спостерігачами, - але й не мають зовсім нічого спільного зі справедливим правосуддям: була просто використана зовнішня форма судового розгляду, як прикриття для реалізації намірів нової більшості щодо виключення ключових лідерів опозиції з політичного рівняння і покарання їх за дії, які вони вчинили під час перебування при владі. Я наведу стислі аргументи такого свого суворого висновку нижче.

3.2. Щодо матеріального кримінального права: положення про загальне "зловживання службовим становищем" або конкретних положень кримінального законодавства по боротьбі з корупцією та іншими формами зловживань

30. Висновки Венеціанської комісії та інформація від ЄЦПІД підтверджують заяву української влади, що положення про зловживання службовим становищем, за якими потенційно можна покарати політиків, існують у багатьох європейських країнах.

31. Справді, явна більшість країн, які представили 28 відповідей на запит ЄЦПІД (а саме, 20 країн), в своєму законодавстві мають певну форму кримінального правопорушення, пов’язаного зі "зловживанням службовим становищем". Серед них не тільки більшість колишніх комуністичних держав, а й скандинавські країни, а також Австрія, Італія, Нідерланди, Швейцарія та Об'єднане Королівство. Але слід підкреслити, що для більшості з цих країн в таких випадках потрібно вдатися до навмисного або свідомого порушення службових обов'язків з метою або отримання незаконної вигоди, або заподіяння шкоди іншим, і що майже у всіх цих країнах такі положення застосовувалися дуже рідко, якщо взагалі застосовувалися, проти міністрів чи колишніх міністрів.

32. У той же час, відповіді, дані парламентськими відповідними аналітичними службами тих країн, які не мають таких положень, суперечать аргументам української влади, що такі правила необхідні для ефективного кримінального переслідування корупції та боротьбі з застосуванням тортур співробітниками міліції. В кожній з цих країн немає такого поняття або навіть дискусії, що без положення про зловживання службовим становищем можуть бути будь-які прогалини в законодавчому арсеналі для боротьби з корупцією чи тортурами. Такі дії розглядаються без проблем іншими, більш конкретними кримінальними положеннями, як передбачають покарання за активне і пасивне хабарництво та умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

У той же час, відповіді, дані парламентські служби дослідження тих країн, які не мають такий аргумент суперечить положенням української влади, що такі правила необхідні для того, для ефективного кримінального переслідування корупції та застосування тортур співробітниками міліції. Там немає сприйняття або навіть обговорення в кожній із країн, що не мають зловживанні офісу надання, що можуть бути прогалини в законодавчому арсеналі для боротьби з корупцією чи тортури. Такі дії розглядаються без проблем на інших, більш конкретних, кримінальні положення, такі як передбачають покарання активне і пасивне хабарництво та умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

33. В результаті, немає великої різниці в практичному плані між тими країнами, які роблять мають, і тими, які не мають такої категорії правопорушень, як "зловживання службовим становищем" у своїх законах, за умови, що наявності конкретного тлумачення таких справ судами, як це практикується в більшості з цих країн. Цікаво, Естонія нещодавно взагалі скасувала категорію правопорушення, пов’язану безпосередньо зі у зловживанням службовим становищем, і замінила їх на ряд конкретних правопорушень, оскільки існуючі положення здалися занадто широкими і розпливчастими, й насправді непотрібними. Слід також підкреслити, що в жодній з 28 країн, по яких були отримані відповіді, колишні високопосадовці не були настільки суворо покарані, як колишні члени уряду в Україні. Крім того, в тій невеликій кількості справ, розглянутих Венеціанською комісією, в яких положення про зловживання службовим положенням були взагалі застосовані до колишнім міністрів, завжди був присутній елемент корупції або інших форм економічної вигоди, за винятком випадку з колишнім Прем'єр-міністром Ісландії Гейром Хорде, - але він був виправданий за основними істотними звинуваченнями (нехтування службовими обов'язками).

34. Основні національні норми щодо кримінальної відповідальності політиків повинні відповідати Статті 7 ЄКПЛ та іншим вимогам, заснованим на принципах верховенства закону, включаючи правову визначеність, передбачуваність, ясність, співмірність, рівноправність і т.д. Європейський суд з прав людини у справі "Лійвіка проти Естонії" розкритикували положення, які на сьогодні були скасовані в Естонії, і були успадковані від радянської правової системи, встановивши, що їх тлумачення:

"пов'язане з використанням таких широких понять і розпливчастих критеріїв, що положення кримінального законодавства не відповідають якісним вимогам відповідно до Конвенції по своїй зрозумілості та передбачуваності наслідків"

35. У світлі вищесказаного, я повністю згоден з висновками Венеціанської комісії про те, що:

"широкі та неоднозначні положення національного кримінального законодавства про "зловживання службовим становищем" являють собою особливо проблематичну категорію. Хоча й може існувати усвідомлення необхідності прийняття таких загальних положень, вони все одно є проблематичними, виходячи зі Статті 7 ЄКПЛ та інших основних вимог в рамках верховенства права, і вони також є особливо вразливими до політичних зловживань".

36. Я хотів би додати, що вищевказані принципи поширюються як на законодавчі тексти як такі і, що ще більш важливо, на застосування в кожному конкретному випадку. За словами з висновків Венеціанської комісії:

"положення про "зловживання службовим становищем" має тлумачитися і застосовуватися вузько і з "високим порогом". [...]. Венеціанська комісія також вважає, що при застосуванні положень про "зловживання службовим становищем" проти міністрів уряду потрібно брати до уваги політичну специфіку. Застосування таких положень відносно дій, які носять в основному політичний характер, може мати місце, якщо взагалі може, лише в крайньому випадку (ultima ratio). Рівень санкцій повинен бути пропорційним правопорушенню, а не формуватися під впливом політичних міркувань і розходжень".

3.3. Основні принципи: законна спроба відділити політичну відповідальність від кримінальної відповідальності

37. У зв'язку з вищевикладеними процесуальними та матеріальними міркуваннями, можна досить просто виробити наступні керівні принципи, які я включив у проект резолюції для затвердження Асамблеєю:

(1) Кримінальні справи не повинні використовуватися для покарання за політичні розбіжності та помилки

(2) Політики повинні нести відповідальність за звичайні кримінальні дії таким же чином, як звичайні громадяни

(3) Основні національні правила про міністерську кримінальну відповідальність повинні відповідати як Статті 7 Європейської конвенції з прав людини (ЄСПЛ), так й іншим вимогам, заснованим на принципі верховенства права, в тому числі правової визначеності, передбачуваності, прозорості, пропорційності і рівного поводження.

(4) Зокрема, широкі і неоднозначні положення національного кримінального законодавства про "зловживання службовим становищем" можуть бути проблематичними, як відносно Статті 7 ЄКПЛ, так й інших основних вимог в рамках верховенства права, а також можуть бути особливо чутливі до політичних зловживань

(5) Як правило, політики повинні відповідним чином притягуватися до кримінальної відповідальності за дії або бездіяльність, вчинені під час виконання службових обов’язків тільки тоді, коли вони діють з метою особистого збагачення або порушують основні права інших осіб.

(6) Що стосується процедури, якщо звинувачення, висунуті проти політиків мають кримінальну природу, відповідно до Статті 6 ЄКПЛ, ті ж основні вимоги справедливого суду поширюються як на звичайні кримінальні процедури, так і на спеціальні процедури імпічменту, що діють в ряді країн-членів Ради Європи.

(7) Спеціальні правила для імпічменту міністрів не повинні самі по собі застосовуватися в порушення основних принципів верховенства права. Проте, оскільки вони особливо уразливі до політичного зловживання, їх тлумачення та застосування вимагає особливої обережності і стриманості.

38. Реальна складність полягає у практичному розмежуванні перших двох принципів, тобто законної відповідальності політиків за звичайні кримінальні дії і незаконні покарання за політично-вмотивоване прийняття рішень

39. У зв'язку з цим, Венеціанська комісія, якщо я можу використовувати спортивний термін, "перекинула м'яча" назад на бік Парламентської асамблеї, безпосередньо покладаючи на Асамблею розробку будь-яких критеріїв у цьому відношенні і обмежуючи свою власну роль до загально дорадчої функції. На щастя, один з наших експертів, професор Затцгер, вигадав оригінальний і корисний підхід під час слухань Комітету у вересні 2012 року, який я вперше застосував, вивчаючи справу Г.Хорде в Інформаційному Меморандумі про ситуацію в Ісландії.

40. Професор Затцгер теж провів паралель зі спортом: він нагадав, що футболіст, наприклад, підпадає під відповідальність згідно з правилами у випадку нечесної гри, уникаючи таким чином звичайної кримінальну відповідальність за умисне (або з необережності) заподіяння тілесних ушкоджень. Його опонент отримає штрафний, або навіть і пенальті, але особа, яка вчинила порушення правил не буде переслідуватися кримінально – крім випадків, коли він здійснює обурливий напад на гравця протилежної команди, і принципи попередньої згоди (або звільнення від кримінальної відповідальності) застосовні до "нормальних" фолів, очевидно, не можуть бути застосовані. Mutatis mutandis (лат. - з відповідними змінами), політик та його/її «команда» (партія) втратить голоси на наступних виборах, а може навіть бути відсторонений від посади, якщо він або вона припускається політичної помилки, чи навіть грубої недбалості, або чогось, що збоку виглядає особливо погано. Але кримінальна відповідальність, з усіма наслідками, виходить на передній план тільки якщо і коли мають місце факти дій чи бездіяльності політика, які явно не відповідають периметру нормального (хоча, можливо, й недолугого) прийняття політичних рішень.

41. На мій погляд, це, як правило, лише станеться в тому випадку, коли політик діє в цілях особистого збагачення і / або навмисно порушує основні права інших людей. В іншому випадку ми б стикнулися із загрозою сповзання на слизький шлях, що дозволяє суддям передбачити прийняття політичних рішень, і в кінцевому застосування ними кримінальних санкцій у випадку розходжень у думках. Особливо в нинішній період економічної кризи політики повинні мати можливість похибки, не допускаючи виникнення загрози кримінального переслідування. З позиції ретроспективи може бути спокуса визнати те чи інше політичне рішення "неправильним" або навіть "безрозсудним". Але відповідальні політики повинні мати можливість експериментувати з інноваційними рішеннями, несучи «всього лише» навантаження можливого електорального осуду, а не правової оцінки кримінальних судів, даної постфактум.

42. Лінія між законністю і незаконністю кримінальної відповідальності політиків також чітко перетнулася в даному випадку, коли було виконано критерії для визначення статусу політичних в'язнів, підтверджені Асамблеєю в її Резолюції №1900 (2012). За можливим винятком Пункту В., всі елементи визначення, викладені в резолюції і наводяться нижче, стосуються і слугують цінним керівництвом для розмежування законної підзвітності та політично-вмотивованих переслідувань.

43. Відповідно до Пункту 3 Резолюції ПАРЄ №1900 від 2012 року:

"Особу, позбавлену особистої свободи, слід розглядати як "політичного в'язня":

a. якщо було накладено затримання в порушення однієї з основних гарантій, викладених у Європейській конвенції з прав людини та протоколів до неї (ЄСПЛ), зокрема, свободу думки, совісті і релігії, свободу вираження поглядів та інформації, свободи зборів і асоціації;

b. якщо затримання було накладено з суто політичних причин без зв'язку з будь-яким правопорушенням;

c. якщо, з політичних мотивів, тривалість утримання під вартою або його умови явно не відповідають складу правопорушення, за яким особу було визнано винною або підозрюваною;

d. якщо, з політичних мотивів, він або вона затримується на дискримінаційній основі в порівнянні з іншими особами, або,

e. якщо затримання є результатом проваджень, які були явно несправедливими, і вони, як видається, пов'язані з політичними мотивами органів влади ".

44. Не у всіх випадках підпадання під одну або декілька з перерахованих вище категорій стосуються незаконної криміналізації політичних рішень. Випадки політично-вмотивованого переслідування молодіжних активістів, журналістів і мирних демонстрантів описані в нещодавній доповіді про "Розиток питання політичних в'язнів в Азербайджані", підготовленій нашими німецькими колегами Крістофом Штрассером, не стосуються політичних рішень, у той час справи тих двох колишніх міністрів Кабінету, які фігурують в списку пана Штрассера, як імовірні політичні в’язні, цілком можуть стосуватися політичних рішень. Крім того, не всі політики, притягнуті до відповідальності за минулі політичні преференції, є "ймовірними політичними в’язнями", з тієї простої причини, що більшість з них ніколи насправді не були у в'язниці - Г.Хорде є прикладом. Тим не менш, всіх ув'язнених політиків, чиї справи дійсно відповідають вищевказаним критеріям, можна розглядати, як жертв незаконної криміналізації політичних рішень. З цих причин, я маю намір покласти в основу українських тематичних досліджень, наведених нижче, критерії, викладені в Резолюції №1900. 4. Переслідування провідних політичних опонентів в Україні – два тематичних дослідження на основі Резолюції №1900 (2012 р.)

45. Кримінальні справи, порушені проти екс-прем'єра Юлії Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка призвели до різкої критики з боку міжнародного співтовариства. І пані Тимошенко, і пан Луценко подали скарги до Європейського суду з прав людини, деякі з яких ще не завершено. Деякі зі звинувачень проти них також, як і раніше, знаходиться на розгляді українських судів, або навіть ще в процесі розгляду в прокуратурі. Але метою цього звіту не є винесення правових "судових рішень" по цих справах, що прирівнювалося б до узурпації ролі судів. Тематичні дослідження лише стосуються оцінки того, чи забезпечується відповідність критеріям Асамблеї щодо визначення політичних в'язнів, для підкріплення юридично обґрунтованої, об'єктивної, проте, все одно політичної оцінки цих випадків, відповідно до встановленої практики Парламентської Асамблеї.

46. Я можу тільки приєднатися до Голови Асамблеї, вітаючи президентське помилування надане пану Луценко і в той же час нагадаємо, що пан Луценко ніколи не просив про помилування, але лише про справедливість. Тому він подав свою скаргу до Європейського суду з прав людини з метою отримання повної реабілітації. Крім того, як президент Міньйон правильно зазначив, справа пані Тимошенко теж терміново потребує вирішення. Тим не менш, я інтерпретую це президентське помилування як сигнал доброї волі української влади, і щиро сподіваюся, що він буде продовжений в інших кроках.

4.1. Справа колишнього українського прем'єр-міністра Юлії Тимошенко

4.1.1. пані Тимошенко як основний конкурент президента Януковича

47. Пані Тимошенко є одним з ключових лідерів опозиції в Україні. Вона була помітною фігурою під час «помаранчевої революції» в 2004 році, яка вибухнула після того, як Віктор Янукович був оголошений переможцем виборів затьмарених кричущими фальсифікаціями. Вона працювала прем'єр-міністром при президенті Ющенку зокрема в період між 2007 і 2010 роками. У президентських виборах 2010 року, вона зайняла друге місце, поступившись Януковичу лише на 2,5% голосів. Навіть у в'язниці, вона залишається основним політичним суперником президента, але вона була позбавлена можливості брати участь у жовтневих парламентських виборах 2012 року в зв'язку з кримінальних справах проти неї.

4.1.2. "Справа газового контракту " - незаконна криміналізація політичних рішень

48. Тимошенко була засуджена до 7 років позбавлення волі на підставі розпливчастих звинувачень в зловживанні службовим становищем за те, що уклала угоду з прем'єр-міністром Росії Путіним про вирішення "газової кризи", яка вибухнула взимку 2008 / 2009.

49. Кримінальне обвинувачення проти колишнього прем'єр-міністра полягає в тому, що угода, укладена між нею і прем'єр-міністр Росії Путіним була фінансово невигідною Україні, і що вона не була схвалена в письмовій формі заздалегідь її кабінетом. Політична угода між двома прем'єр-міністрами, яка згодом була конкретизована під час детальних переговорів між Газпромом і Нафтогазом України, була досягнута в умовах жорстокої кризи, після того, як пан Путін наказав припинити постачання газу в Україну і через Україну до Західної Європи 5 січня 2009 р.. 17 січня 2009 р., пані Тимошенко, яка перебувала під сильним тиском з боку Європейського союзу і ключових західноєвропейських лідерів, щоб розблокувати ситуацію, досягла принципової угоди з Путіним, в Москві. 19 січня, Нафтогаз і Газпром підписали контракт. У той же день, кабінет Тимошенко провів позачергове засідання за її відсутності, де обговорили газову угоду, але без проведення голосування за її укладання. На цьому засіданні перший віце-прем'єр Турчинов заявив, що не має жодних юридичних вимог приймати будь-які директиви і що прем'єр-міністру потрібна тільки політична підтримка. Після повернення Тимошенко, 21 січня, кабінет міністрів підтвердив контракт і 22 січня, постачання газу з Росії в Україну і в Західну Європу було повністю відновлено. Адвокати Тимошенко стверджували, що не має жодних юридичних вимог, що таку угода необхідно попередньо схвалювати на засіданні уряду, в той час як звинувачення стверджувало, що це потрібно робити. Дивно, але факт, що кабінет міністрів схвалив угоду через два дні навіть не згадується в постанові суду.

50. Газової домовленості в січні 2009 року були і залишаються предметом живих політичних дебатів. Навіть деякі з колишніх політичних союзників Тимошенко стверджують, що колишній прем'єр-міністр ніколи не мав би приймати таку високу ціну і повинен був зайняти "жорстку" позицію в переговорах з паном Путіним і з західноєвропейськими урядами. Вони стверджують, що серйозної нестачі газу в Україну можна було б уникнути до весни користуючись газом власних запасів України. Це питання зіграло важливу роль у президентській кампанії 2010 року і, можливо, внесло свій вклад у втрату голосів Тимошенко на виборах. Справа в тому, що Росія погодилась знизити ціну на газ після того, як Янукович прийшов до влади, але тільки в обмін на далекосяжні політичні поступки, такі як довгострокове продовження оренди баз у Криму для Чорноморського флоту Росії.

51. На мій погляд, політичний вибір, зроблений пані Тимошенко, як прем'єр-міністром, укласти газову угоду з Росією, навіть за високою ціною був зроблений для того, щоб запобігти серйозній політичній і гуманітарній кризі. Він вплинув на її політичні позиції, на наступних виборах. Неможливо навіть припустити, що вона могла отримати з цієї угоди якусь особисту фінансову вигоду, чи порушити права окремих громадян. Отже, у світлі вищезгаданих «Керівних принципів», вона не мала бути притягнутою до відповідальності в кримінальному порядку за її політичне рішення.

4.1.3. Вірогідні процесуальні порушення

52. Прокуратура і суд у газовій справі були також заплямовані вірогідними процесуальними порушеннями. Презумпція невинності (стаття 6 пункт 2 ЄКПЛ) була очевидно порушена численними публічними заявами високопоставлених політичних і судових осіб, що оголосили її винною до закінчення суду над нею, у тому числі президент, прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр, генеральний прокурор, його перший заступник та депутати Верховної Ради, що належать до правлячої партії. Президент Янукович насправді припустив, що Тимошенко має «довести свою невинність у суді». Заступник генерального прокурора Кузьмін, старший член Вищої ради юстиції (вищого дисциплінарного органу для суддів і прокурорів) публічно заявив, що Тимошенко винна у злочинах, після рішення першої інстанції - за кілька днів до апеляційної скарги у справі.

53. Незалежність та неупередженість судів, які розглядали її справу також сумнівна. Молодий суддя, суду першої інстанції мав всього два роки досвіду і ще був на випробувальному терміні. Він систематично відхиляв процедурні клопотання адвокатів Тимошенко, в тому числі клопотання про перенесення слухання у зв'язку з проблемами з її здоров'ям, і клопотання про отримання доказів, в тому числі заслуховування свідків висунутих захистом. Як відомо, він навіть відхилив клопотання на додавання до матеріалів справи такого основоположного документу, як сама газова угода, де ніби міститься склад злочину, без пояснення причин. Суддя також помістив Тимошенко в СІЗО за явно надуманих підстав (після одноразового запізнення Тимошенко на судове засідання, на сім хвилин). За даними спостерігачів на судових процесах Данського Гельсінського комітету, судді взагалі не вистачало впевненості в собі і влади для реакції на деякі провокаційні зауваження Тимошенко в залі суду.

54. Крім того, не ясно, чи був вибір судді в цьому випадку і в справах проти політичних союзників Тимошенко здійснений саме автоматизованою системою призначення суддів на справи. Спостерігачі Данського Гельсінського комітету відзначили, що Печерський районний суд, в компетенції якого перебуває розгляд більшості справ проти колишніх членів уряду, складається з 35 суддів, в той час як справи стосовно опозиційних політиків були зосереджені на невеликій кількості суддів, більшість з яких перебували на випробувальному терміні, до того ж:

«дивує, яких суддів обрали для таких видовищних і політизованих справ - молодих, недосвідчених, відкритих і вразливих для політичного тиску".

55. Справедливість судового розгляду також ставиться під сумнів через відмову суду надати достатньо часу і можливостей для підготовки захисту, що передбачено змістом статті 6 пунктами 3 (б) - (г). Справа щодо газового контракту складається з близько 4300 сторінок, у тому числі з двадцяти експертних висновків, 360 годин заяв записаних на аудіокасети і близько 100 стенограм показань свідків. Тимошенко та її адвокати мали тільки 15 робочих днів для вивчення цього матеріалу, у травні 2011 року, і вони отримали час, щоб скопіювати 10 з 15 папок. Суд відхилив всі клопотання захисту щодо отримання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи. У ході судового розгляду, пані Тимошенко була в суді майже щодня, протягом незвично довгих сесій, які серйозно обмежували час проведення консультацій з її адвокати до або між судовими засіданнями. Бесідам зі своїм адвокатом надалі заважала нав'язлива присутність міліцейської охорони, проблема, яку суддя також відмовився вирішувати. Останнє, але не менш важливе, її право на ефективну допомогу адвоката було обмежено по-різному, в тому числі шляхом анулювання повноважень пана Власенко за дорученням рішенням суду від 18 липня 2011 р.. Отже, низка слухання були проведені за відсутності законного представника, у тому числі чотири повних дні слухань в ході яких суд допитав 25 з в цілому 40 свідків звинувачення.

56. Право на публічний розгляд (пункт 1 статті 6 ЄКПЛ) було очевидно також порушено вибором надзвичайно малого приміщення судового засідання, враховуючи великий інтерес громадськості до процесу, який призвів до допуску тільки невеликої кількості нібито "обраних " журналістів.

4.1.4. Різні форми тиску на Тимошенко і її адвокатів та союзників

57. Тимошенко, як повідомлялось, також знаходилась під інтенсивним фізичним і психологічним тиском, під час досудового ув'язнення і після нього. Вона скаржилася на серйозні проблеми зі здоров'ям та сильний біль. Це було підтверджено незалежними лікарями з лікарні Шаріте в Берліні, яким було дозволено оглянути її тільки після деякої затримки і численних втручань з боку міжнародного співтовариства. У своїй камері, її постійно знімали декількома відеокамерами, і низка відео і розмов були опубліковані в Інтернеті. Один ймовірно санкціонований витік стосувався можливої телефонної розмови пані Тимошенко з її чоловіком, в якому вона - знову ж таки, нібито - грубо образила українську суддю Європейського суду з прав людини. Тимошенко оголосила це провокацією, що покликана вплинути на Страсбурзького суд. Пан Лісіцков, голова української Державної служби виконання покарань, сказав мені під час нашої зустрічі в Києві, що для Тимошенко було "організовано" 388 медичних оглядів (від 295 вона відмовилась). На мій погляд, це більше схоже на переслідування, ніж на серйозну медичну допомогу.

58. Політичні союзники і адвокати Тимошенко теж піддаються серйозному тиску. Після призначення Віктора Пшонки в якості нового генерального прокурора у листопаді 2010 року, він публічно оголосив себе "членом команди президента", 12 старших членів уряду Тимошенко було притягнуто до відповідальності: чотирьох міністрів, п'ять заступників міністрів і глав трьох державних органів. Справа колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, більш докладно буде розглядатися у другому дослідженні нижче. У його випадку, Європейський суд з прав людини вже знайшов численні порушення Конвенції, в тому числі статті 18. Справи Валерія Іващенка, колишнього в.о. міністра оборони в уряді Тимошенко і Євгена Корнійчука, першого заступник Міністра юстиції в її уряді, також отримали значну міжнародну увагу через схожість в обох справах розпливчастих формулювань "зловживання службовим становищем", звинувачень, що криміналізують нормальний політичний чи адміністративний процес прийняття рішень і наявність процесуальних порушень у справах проти них.

59. Основних правовий радник Тимошенко і (донедавна) член Комітету Верховної Ради Сергій Власенко мабуть, також є жертвою добре організованого судового переслідування. Я говорив з ним на відстані під час мого ознайомчого візиту до Києва в лютому 2013 року, і я глибоко стурбований, як з ним поводяться. У період з червня по липень 2012 року, на нього напали три рази, йому бризнули в очі „зеленкою”. Як повідомляється, після першого нападу особа підозрюваної жінка була ідентифікована. Але прем'єр-міністр України, Микола Азаров, публічно оголосив, що "вона не повинна боятися, тому що ніхто не зможе доторкнутися до неї". Після цієї заяви послідувало ще два напади. У той час, коли особи двох підозрюваних встановлені та вони були допитані міліцією і зізналися, проте справи досі не передані до суду.

60. Крім того, в січні 2013 року, пан Власенко був зупинений прикордонниками, коли він намагався піднятися на борт літака, щоб взяти участь у першій частині засідання Парламентської асамблеї. Йому сказали, що він не може залишити країну, тому що він не заплатив за утримання його колишньої дружини. Пан Власенко сказав мені, що він дійсно заплатив свій борг і представив докази оплати у цивільному суді, який просто відмовився прийняти цю інформацію до відома. Тепер він боїться, що звинувачення його колишньої дружини за насильство, які він запевнив мене, були необгрунтованими, найближчим часом будуть використані як привід, щоб заарештувати його, після того як він був позбавлений депутатського мандата.

61. Через два тижні після мого візиту, 6 березня 2013 року, Вищий адміністративний суд дійсно скасував депутатський мандат пана Власенко. Процедура і зазначені причини є предметом для серйозної критики, яку я висловив спільно з співдоповідачами моніторингового комітету по Україні, пані де Пурбе-Лундін та пані Репс, в заяві, опублікованій на наступний день. Парламентський комітет в чиїй компетенції знаходиться це питання був проігнорований Вищим адміністративним судом, оскільки той не врахував, що рішення по Власенку не було прийнято на засіданні комітету, як передбачають правила, а суд базує своє рішення на підставі зібраних підписів від відсутніх членів комітету і не дозволяючи пану Власенку бути почутим. Причина на якій базується позбавлення мандата є чисто формальною: затримка в призупиненні членства пана Власенко в колегії адвокатів після його обрання депутатом. По суті, пан Власенко запевнив мене, що він ніколи не практикував в якості адвоката з моменту його обрання до парламенту. Він лише продовжував консультувати Юлію Тимошенко в якості "експерта з правових питань" - функцію, яку українське законодавство чітко відрізняє від юридичної практики членів колегії адвокатів. Якими б не були юридичні тонкощі, ясно одне, що справа пана Власенко є, принаймні одним з прикладів вибіркового правосуддя: Мені сказали, що кілька інших парламентаріїв, які належать до правлячої "Партії регіонів "залишаються активними членами колегії, і їх статус як парламентарії не ставиться під сумнів.

62. 18 березня 2013 р., Центральна виборча комісія (ЦВК) встановила, іншу особу, обрану на місце пана Власенко та зареєструвала її депутатом Верховної Ради, незважаючи на протест партії пана Власенко, яка звернулася до українського Конституційного суду, а також до Європейського суду з прав людини. Тим часом, заступник голови ЦВК оголосив, як повідомлялося, що Україна не може виконати можливе майбутнє рішення Європейського суду з прав людини на користь пана Власенко, бо українське законодавство не передбачає процедуру відновлення депутатського мандату. Я вважаю такі заяви неприйнятними. Якщо і коли Страсбурзький суд встановлює, що скасування мандата пана Власенко порушило Європейську конвенцію з прав людини, Україна повинна виконати це рішення, шляхом припинення порушення - яке не може бути досягнуто в будь-який інший формі, ніж, відновлення мандату отриманого їм від виборців. Якщо необхідно змінити закон для виконання вироку суду, то це треба зробити.

63. Додаткова інформація про тиск і проти Григорія Немирі, іншого політичного союзника Юлії Тимошенко, недавно була передана до Європейського суду з прав людини дочкою, Євгенією Тимошенко.

4.1.5. Нові звинувачення проти Юлії Тимошенко

64. Коли українська влада почала розуміти, що перше звинувачення - по "газовій справі" - може виявитися неспроможним на міжнародній арені, проти Юлії Тимошенко були розпочаті нові справи та відновлено старі. Вперше про них було оголошено вищими посадовими особами в ЗМІ і тепер вони розпочали свій шлях в судовій системі.

65. Ці нові звинувачення мають намір скористатися тим, що швидке зростання Тимошенко в 1990-х до статусу мільярдера "газової принцеси" залишило деякий "сірчаний" післясмак в громадській думці. Як повідомлялось, її зв'язки в той час з колишнім прем'єр-міністром Лазаренком, який був засуджений у Сполучених Штатах Америки за розтрати у особливо великих розмірах і відмивання грошей, дали їй можливість ефективно й безперешкодно здійснювати поставки газу в Україну через Єдині енергетичні системи України (ЄЕСУ), в якості привілейованого «посередника». Але вона покинула цю діяльність і зайнялася політикою в грудні 1996 року, коли вона була обрана в якості депутата парламенту. З січня 1997 року вона покинула роботу в якості виконавчого директора ЄЕСУ і компанія була ліквідована менш ніж через два роки. Минуле Тимошенко як бізнес-леді повинно оцінюватися в контексті десятиліття "Дикого Сходу" після розпаду колишнього Радянського Союзу. Протягом цього періоду, майбутнім «олігархам» по всьому регіону вдалося накопичити величезні багатств користуючись правовий вакуумом, що виник у зв'язку з розпадом радянської системи. Слід зазначити, що серед тих олігархів, для судового переслідування були виділені тільки ті, які пізніше пішли проти нової політичної еліти, що прийшли до влади після початкової фази анархії. Це стосується, на мій погляд, до Михайла Ходорковського, в Росії, а також для Юлії Тимошенко, яка під час своєї політичної кар'єри проводила економічні реформи, які загрожували інтересам українських олігархів, які були і залишаються в союзі з нинішньою владою. На перший погляд, я вважаю, звинувачення, висунуті проти вибірково Тимошенко за тієї ж влади, після майже 20 років в якості підозрюваної. Вони повинні бути вивчені з особливою ретельністю у світлі європейських стандартів за умов верховенства права та захисту прав людини.

4.1.5.1. Звинувачення у вбивстві (вбивство Євгена Щербаня)

66. Звинувачення пов'язані з убивством в Донецькому аеропорту 3 листопада 1996 р. Євгена Щербаня, стверджують, що пані Тимошенко замовила вбивство цього бізнесмена і політика, через компанію під назвою Сомоллі і мережу додаткових посередників, які в кінцевому рахунку привели до російського бандита Вадима Болотського. Болотський був засуджений у квітні 2003 року судом за виконання вбивства. Він свідчив, що вбивства скоювалися за наказом гангстера з Донецької області Євгена Кушніра. Кушнір втік з України після вбивства Щербаня. Повернувшись через два роки, він був підстрелений у своєму автомобілі під Донецьком. Він вижив, але був заарештований за звинуваченням у вимаганні і помер у Донецькому СІЗО, нібито від алергічної реакції на ліки.

67. У вересні 2012 року, пан Власенко дещо провокаційно викликав для допиту у справі вбивства Щербаня, чинного генерального прокурора Пшонку, який у момент смерті пана Кушніра під час його попереднього ув'язнення обіймав посаду прокурора Донецької області, і нинішнього президента Януковича, який відповідно до його ж заяв взяв на себе всю політичну владу, що належала Щербаню в Донецькій області. Пан Власенко також задавався питанням, чому ніколи не розслідували, як вбивці Щербаня, одягнені, як співробітники аеропорту, змогли вільно наблизитися до літак і покинути місце злочину в машині, якою керувала людина, одягнена у міліцейську форму.

68. Звинувачення, що стосуються вбивства Щербаня котрі розпочалися проти Тимошенко тепер, по суті засновані на чутках давно померлих злочинців, переданих іншим відомим гангстером. Докази представлені досі, здається, порушують всі нормальні правила збору доказової бази, незважаючи на те, що український Кримінально-процесуальний кодекс був нещодавно змінений і допускає визнання показів з чужих слів в обмеженому числі випадків. Як повідомлялося, свідчення свідка, що виступив на судовому засіданні 14 лютого 2013 р. - у відсутності обвинуваченої, пані Тимошенко, незважаючи на її прохання бути допущеною до участі, засновані виключно на чутках, отриманих від осіб, що загинули 10-12 років тому. Крім того, як повідомлялося, свідчення відрізнялися від тих, які давав той же свідок у 1999-2002 роках і під час допиту, проведеного між 4 і 7 травня 2012 року. Відсутність довіри до цих свідчень широко обговорюється в українських ЗМІ, які повідомили, що (померлий) свідок стверджував, що він згадав, якими парфумами користувалась Тимошенко у той час -майже 20 років тому - і який люксовий бренд одягу, вона носила. Особливість: бренд в даному випадку Луї Вітон (Louis Vuitton) почав продавати жіночий одягу на ринку через декілька років після того як «свідок» стверджував, що бачив як Тимошенко його носила. Інші свідки обвинувачення також, здається, покладаються в основному на чутки. Є також серйозні сумніви в їх достовірності, оскільки вони, можливо, свідчать під тиском в різних формах з боку влади. Крім того, важко зрозуміти, чому звинувачення наполягало на слуханнях всіх свідків у відкритих засіданнях вже в ході досудової стадії. Новий Кримінально-процесуальний кодекс дозволяє це тільки у виняткових випадках, коли є ризик того, що свідок може бути не в змозі з'явитися до суду в ході судового розгляду. Але обвинувачення не представило жодних причин для проведення слухань досудових свідчень у відкритому судовому засіданні. Їх основна мета, здається, була забруднити Тимошенко публічно.

4.1.5.2. Нові звинувачення в замаху на розкрадання ЄЕСУ

69. Друга черга нових звинувачень проти Тимошенко в замаху на розкрадання ЄЕСУ заснована на державній гарантії, яку нібито отримав, ЄЕСУ за допомогою тодішнього прем'єр-міністра Лазаренка в кінці 1996 року, щоб допомогти ЄЕСУ отримати контракт на постачання газу з Росії у 1997 році. Передбачуваний злочин полягає в спробі розкрадання державного майна шляхом незаконного відшкодування з державного бюджету боргу контрагенту ЄЕСУ в Росії. Дуже спірне питання, чи є дійсними гарантії, які колись давали, оскільки обвинувачення має виходити з термінів давності. Термін позовної давності, діючий на момент можливих злочинних дій був десять років, що, здається, є безперечним фактом. За українським законодавством відлік часу починається заново (навіть для старих злочинів), коли підозрюваний вчинив новий тяжкий злочин. Справедливість цього правила у відповідності з європейськими стандартами, здається, принаймні, сумнівною, враховуючи важливе значення, що надається правовій визначеності в ЄСПЛ. Але факт встановили, навіть якщо для цього потрібно було розглянути дискредитовану в міжнародному співтоваристві "справу газового контракту", пов'язану з подіями 2009 року, в якості нового, серйозного злочину, що здатен перезапустити відлік позовної давності згідно сумнівних правил описаних вище. Можливі гарантії дійсно були надані в 1996 році, вони стосувалися тільки оплати поставок газу в 1997 році і мали обмеження у часі з 1 січня 1997 по 31 січня 1998 року. Для того, щоб виправдати, що протиправні дії (спроба) розкрадання, відбулися після 1999 року, звинувачення стверджує, що злочин відбувся тільки тоді, коли ЄЕСУ (яку, як ми пам’ятаємо, Тимошенко залишила в кінці 1996 р.) припинили платежі у 2000 році. Це дійсно досить надумано, за нормальними стандартами тлумачення кримінального закону. Але, коли думки прокуратури і обвинувальні вироки суду співпадають до 100%, результат на жаль, досить передбачуваний.

4.1.5.3. Поновлення справ щодо податкового шахрайства і відмивання грошей закритих в 2005 році

70. Крім того, відновлення старих звинувачень за ухилення від сплати податків, висунутих проти Тимошенко не переконує мене: ці звинувачення відносяться до шахрайства з податком на додану вартість, нібито скоєного ЄЕСУ з 1997 по 1999 рік. У той час, Тимошенко вже не працювала у цій компанії. Цей факт навіть не заперечується стороною обвинувачення, позиція якої зводиться до твердження, що Тимошенко давала "усні вказівки" бухгалтерам ЄЕСУ штовхаючи їх на вчинення такого шахрайства - але, не запропонувавши жодних доказів цим твердженням. Відсутність доказів було насправді причиною для закриття того ж розслідування в 2005 році, який був у той час підтверджений українським Верховним судом після кількох років судових розглядів у судах нижчої інстанції. У той час як принцип права, згідно з яким неможливо засудити двічі за одним і тим же злочином безпосередньо застосовується тільки до нових переслідувань після засудження або виправдання судом, принципи правової визначеності та недискримінації, а також стаття 18 ЄКПЛ вимагають, на мій погляд, щоб справу яку закрили за відсутністю складу злочину можна було відновити тільки на законних підставах, наприклад, при наявності нових доказів, а не як частину політично вмотивованої кампанії. Відкриття цієї справи після восьми років, без будь-яких нових фактів, у відомому політичному контексті, скидається на зловживання. Крім того, відповідно до аналізу спостерігачів Данського Гельсінського комітету, ці звинувачення, також, із закінченням терміну давності, навіть якщо б потрібно було визнати, що "справа газового контракту " 2009 року є ще одним серйозним злочином здатним перезапустити відлік терміну давності.

4.1.6. Висновок: Юлія Тимошенко як можливий політичний в'язень згідно резолюції 1900 (2012)

71. Аналіз ключових питань, як представлено вище, у світлі критеріїв для визначення політичних в'язнів в резолюції 1900, призводить до досить переконливих результатів, а саме, що Тимошенко має бути визнана в якості можливого політичного в'язня:

(1) Пані Тимошенко є ключовим лідером опозиції і головним суперником чинного президента. Вона була засуджена до особливо суворого 7-річного терміну тюремного ув'язнення на підставі розпливчастих звинувачень у зловживанні службовим становищем.

(2) Ці звинувачення ефективно вводять кримінальну відповідальність за політичне рішення, що вона прийняла, як прем'єр-міністр, укласти угоду з Росією щоб завершити гостру кризу, що загрожувала припиненням поставок газу в Україну та інші європейські країни.

(3) Переслідування і судовий розгляд були заплямовані можливими численними процесуальними порушеннями.

(4) Пані Тимошенко також потрапила під інтенсивний фізичний і психологічний тиск, як під час попереднього ув'язнення так й під вартою після винесення вироку. Її сім'я, юристи і політичні союзники, зокрема пан Власенко, також страждали від скоординованої кампанії цькування і переслідувань з боку влади.

(5) Юридично і фактично сумнівний характер нових обвинувачень, висунутих проти неї лежить в основі їх політичної вмотивованості.

4.2. Справа колишнього українського міністра внутрішніх справ Юрія Луценка

4.2.1. Політичний контекст переслідування пана Луценка

72. Пан Луценко також є популярним лідером опозиції. Він був провідним членом Української Соціалістичної партії в період між 1991 і 2006 роками. У 2006 році він заснував "Партію народна самооборона ", яка стала частиною "Нашої України - блоку Народного союзу". Це угрупування посіло третє місце на виборах у 2007 році і сформувало парламентську більшість разом з партією Юлії Тимошенко. Політичні дії пана Луценка як реформатора-міністра внутрішніх справ (2005-2006 і знову 2007-2010 під керівництвом прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко), здобули йому повагу прогресивних сил в Україні та міжнародної спільноти. Я хотіла б підкреслити, зокрема, його прекрасне співробітництво з доповідачем Асамблеї, яка досліджувала символічне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, пані Лойтхойзер-Шнарренбергер (Німеччина / Альянс лібералів і демократів), яке внесло свій внесок у демонтаж ескадронів смерті в МВС і в кінцевому підсумку призвело до вироків, за вбивство їх членів і ватажків. Протягом тривалих та інтенсивних розмов, які я мала з ним у в'язниці під час мого ознайомчого візиту у лютому 2013 року, пан Луценко справив на мене враження своєю харизмою, щирість і почуття гумору і його гострим патріотизмом, навіть проти своїх особистих інтересів. Він не просить про пощаду - тобто бути "помилуваним", - але вимагає справедливості. Я постійно думаю, що Україна просто не може дозволити собі тримати таку людину за гратами - він повинен бути вільним, щоб сприяти тому, щоб його країна ставала кращою.

73. Очевидно, що пан Луценко також отримав небезпечних ворогів своєю політичною діяльністю, як міністр внутрішніх справ. Крім розслідування злочинної діяльності осіб, добре пов'язаних з нинішньою владою, він, як повідомлялося, "перетнув лінію" в прямому ефірі ток-шоу незабаром після свого звільнення з поста міністра. Він, мабуть, був спровокований телеведучою, близькою до Януковича, яка запитала його, про сина, який нещодавно був арештований в стані сп'яніння, "успадкував" проблеми з алкоголем батька. Пан Луценко відповів, що злочин його власного сина був нічим в порівнянні з діями сина Януковича, який був торговцем наркотиками, а він дізнався про це, як міністр внутрішніх справ. Багато в Києві розглядали цей інцидент як "спусковий гачок" для подальших судових негараздів пана Луценка.

4.2.2. Рішення Європейського суду з прав людини

74. Європейський суд з прав людини нещодавно встановив, що його арешт і затримання порушили статтю 18 ЄКПЛ, тобто переслідували іншу мету, ніж та, що передбачена законом для арешту і утримання під вартою. Таке рішення, що пов’язало арешт і затримання політичного діяча з політично вмотивованими зловживаннями системою кримінального правосуддя, є вкрай рідким, відтоді як Страсбурзький суд встановив дуже високий поріг доказів в його рішенні на першу скаргу, подану Михайлом Ходорковським.

75. Той факт, що це порушення було знайдено у справі пана Луценка посилає дуже сильний сигнал українській владі. Я вказав на це під час моєї зустрічі з міністром юстиції, у присутності представника українського уряду в Суді, який також відповідає за нагляд за виконанням рішень Суду проти його країни. Виконання цього рішення не може бути обмежене виплатою символічної компенсації, встановленої Судом для компенсації моральної шкоди. Пан Луценко, чий арешт і утримання під вартою були визнані порушенням Конвенції, повинен насправді бути звільнений без подальшого зволікання, і відповідні загальні заходи повинні бути прийняті на додаток до того, щоб судові механізми не могли бути грунтом для політичних зловживань у такий спосіб.

4.2.3. Звинувачення проти Луценка

76. Правоохоронні органів створили спеціальну робочу групу, що включає 14 слідчих, що спеціалізуються на серйозних злочинах, для того, щоб знайти підстави переслідувати його. Це дуже велика честь пану Луценко, що всі ці 14 слідчих змогли придумати три наступні дрібні звинувачення:

(1) не скасував традиційне національне святкування Дня міліції, таким чином, присутнє нібито нецільове використання коштів, виплачене іншій державній структурі за аренду місця проведення прийому міністерства з цього приводу;

(2) те, що не завадив управлінню кадрів міністерства зарахувати його водія в штат оперативних працівників, відповідно до звичайної практики в цьому міністерстві, допомогти водієві отримати службову квартиру в Києві;

(3) нібито підписував розпорядження поки офіційно знаходився у відпустці.

Навіть якщо ці звинувачення були доведені під час справедливого судового розгляду - а я вважаю, що вони не були - вони не можуть бути виправдані будь-яким позбавленням волі, не кажучи вже про чотири роки.

77. Ще раз, ці звинувачення були засновані на широкому і нечіткому формулюванні "зловживання службовим становищем", - положенні в українському Кримінальному кодексі, які порушують «Керівні принципи» на поділ політичної та кримінальної відповідальності розвинені вище.

78. І ще раз, ці звинувачення криміналізують давню практику, за яку ні проти попередників пана Луценко, ні його наступників не буде порушено кримінальних справ. У цьому відношенні термін "вибіркового правосуддя" був би доречним, коли спірні справи можуть взагалі розглядатися як кримінал.

4.2.3.1. Не скасування святкування національного Дня міліції

79. Що стосується не скасування святкування національного Дня міліції, це більш ніж сумнівне звинувачення, бо загальна інструкція прем'єр-міністра Юлію Тимошенко для всіх своїх міністрів заборонити "незаплановані торжества" була покликана звести нанівець Указ Президента на підставі якого відзначався День національної міліція. У будь-якому разі, така загальна інструкція від прем'єр-міністра не може скасувати конкретний Указ Президента.

80. Цікаво, що прем'єр-міністр взяла участь у прийомі, що нібито суперечив її вказівкам, і так само вчинили, пан Луценко чітко згадує, міністр юстиції та одинадцять інших міністрів, а також генеральний прокурор і його перший заступник. Кращі прокурори також були присутній згодом на прийомі в ресторані, який пан Луценко оплачував з власної кишені.

81. Пан Луценко був досить емоційним коли розповідав про те, що в той час він не міг запропонувати «своїм» міліціянтам гідної зарплати, він вважав, що вони заслужили принаймні, деякого визнання і вшанування, один раз на рік. З цієї нагоди, він повинен був, наприклад, нагородити медалями вдів 16 міліціянтів, що загинули при виконанні службових обов’язків у минулому році. На його думку, єдина причина для цього звинувачення є продемонструвати великий «збиток», завданий державі, для того, щоб виправдати тюремне ув'язнення. Як не дивно, орендна плата 600 тис гривень (близько 56 000 євро), котру заплатив за місце проведення торжества було виділено Міністерством внутрішніх справ адміністрації українського президента, якій належить дана будівля. Таким чином, кошти, що виплачувалися однією державною структурою потрапляли до іншої державної структури.

4.2.3.2. Сприятливе ставлення до водія міністра

82. Друге звинувачення на перший погляд здається більш виправданим, оскільки це пахне фаворитизмом або кумівством. Але при найближчому розгляді, в рівній мірі несправедливим, що колишній міністр буде нести кримінальну відповідальність за адміністративні дії, вчинені компетентним відомством його міністерства, в які він не втручався взагалі, і які відповідають багаторічній практиці цього відділу стосовно візаві особистих водіїв міністрів.

83. Прийнято вважати, що в Україні водій є особою, яка займає важливу посаду і має користуватися довірою міністра внутрішніх справ і, отже, обирається ним або нею особисто. Оскільки водій знає про місцезнаходження міністра, слухає розмови в машині, він також повинен бути перевірений на безпеку і прив'язаний до державної таємниці. Це причина, по якій, згідно з практикою, прийнятою раніше, і згодом, водій міністра був прийнятий на роботу не на ставку (звичайних) водіїв, а на ставку міліціянтів трохи більш високого класу. Це не було засновано на наказі, даного міністром, але зроблено автоматично за допомогою адміністративного підрозділу, що відповідає за кадрові питання. За словами Луценка, це було підтверджено в ході судового розгляду главою відділу персоналу міністерства.

84. Крім того, водії та інші співробітники нижньої ланки Міністерства набираються за межами Києва, тому, як правило, їм надають у користування службове житло, оскільки вони не можуть дозволити собі платити ринкову орендну плату в Київ. Водій Луценка отримав тіж пільги: у тимчасове користування (не володіння) невелику квартира в будівлі, будівництво якої було профінансовано Міністерством, в той час як вона перебувала на балансі муніципалітету. Знову ж, міністр ніколи не був членом комітету з виділення цих квартир, він також не давав ніяких інструкцій представникам міністерства в цьому комітеті. Розподіл службову квартиру відбувався за звичною процедурою.

4.2.3.3. Видання незаконних наказів під час знаходження у відпустці

85. Третє звинувачення є особливо дивним: у той час, як фактичний зміст наказу виданого міністром не викликає суперечок, він був притягнутий до відповідальності за нібито його підписання, коли він був офіційно у відпустці. Насправді, за словами захисту, датами, зазначеними у письмовому розпорядженні явно маніпулюють. Пан Луценко сказав, що він не міг підписати наказ в цю дату, тому що він був далеко від України, у цей день він знаходився у Сполученому Королівстві.

86. Треба сказати, що я вважаю, це найбільш незвичайним - намагання ввести кримінальну відповідальність за факт роботи під час відпустки. Наскільки мені відомо, я роблю це досить часто, і я б мав великі труднощі з моїми виборцями, якби я не робив цього!

4.2.4. Процесуальні порушення

87. Я не маю наміру повторювати висновки Страсбурзького суду щодо цього, зокрема щодо неправомірного арешту і затримання в ході судового розгляду, застосованих в основному у вигляді санкції за те, що він не визнав свою провину відразу ж.

88. Пан Луценко зазначив в ході нашої зустрічі, що з близько 150 свідків, названих стороною обвинувачення, суд почув 48, 47 з яких насправді свідчили на його користь. Що стосується інших, суд їх не чув, а просто використовував показання, котрі вони дали прокурорам. Зрозуміло, що це порушення справедливого судового розгляду (принцип безпосередності свідчень). Пізніше, 8 або 10 з тих, кого не заслухали у залі суду, відмовилися від своїх свідчень, заявивши, що вони піддаються тиску. За словами Луценка, багато інших не посміли б брехати в залі суду, якщо б вони були викликані для дачі свідчень у суді. За словами Луценка, суд також відмовився розглядати будь-кого з 15-17 свідків, названих захистом.

89. Крім того, його адвоката, пана Москаля, виключили з розгляду, оскільки обвинувачення стверджує, що вони хотіли почути його в якості свідка. Вони ніколи не робили так, але його вдалося ліквідувати як адвоката пана Луценка.

90. Неупередженість та незалежність судді Сергія Вовка, який слухав справу пана Луценка, поставлена під сумнів тим фактом, що протягом перебування пана Луценко на посаді, Міністерством внутрішніх справ порушено кримінальну справу проти пана Вовка. Хоча справа була закрита в лютому 2010 року, пан Вовк, можливо, все ще піддавався ризику відновлення справи з боку звинувачення. Ці обставини, а також особливо очевидні процесуальні порушення, в даному випадку викликають серйозні сумніви, як з приводу неупередженості та незалежності суду, який слухав справу пана Луценка, так і занадто важкого і непропорційного вироку, винесеного йому.

4.2.5. Фізичний та психологічний тиск

91. Пан Луценко не скаржився багато на своє здоров'я під час нашої зустрічі. Він навіть пожартував, що скромна їжа в'язниці і повна відсутність алкоголю в його дієті може навіть допомогти його печінці. Але я не міг не помітити, що він хвилювався про своє здоров'я - йому зрештою був поставлений діагноз цироз печінки на ранній стадії і він зазнав операції, до арешту з причин виразки і поліпів в кишечнику. Його лише пізно інформували про деякі його захворювання, і він помітно хвилювався, що його стан здоров'я може бути більш крихким, ніж він робить вигляд.

92. Влада упустили відмінний шанс звільнення пана Луценка зі збереженням обличчя, за медичними показаннями, коли апеляційна інстанція відмовилася від такого звільнення в лютому 2013 року, стверджуючи, що тільки остання (смертельна) стадія цирозу печінки присутня в списку підстав для дострокового звільнення за станом здоров'я.

4.2.6. Висновок: Юрій Луценко як можливий колишній політв'язень

93. Аналіз ключових питань, які представлені вище, у світлі критеріїв для визначення політичних в'язнів в резолюції 1900, призводить до настільки ж переконливих результатів, як і у випадку з пані Тимошенко, а саме, що пан Луценко повинен бути визнаний в якості можливого політичного в'язня:

(1) пан Луценко також популярний лідер опозиції і головний союзник Тимошенко. Європейський суд з прав людини нещодавно встановив, що його арешт і затримання порушили статтю 18 ЄКПЛ, тобто переслідували іншу мету, ніж та, для якої арешт і утримання під вартою, передбачені законом.

(2) спеціальна робоча група, створена для розслідування дій пана Луценко, як міністра внутрішніх справ вигадала три дріб'язкові звинувачення, спрямовані на криміналізацію давньою практики, за яку жоден попередник, ні наступник пана Луценко не були притягнуті до відповідальності.

(3) Ці звинувачення не можуть відповідати покаранню у вигляді позбавлення волі, навіть якщо вони були доведені в справедливому судовому розгляду, у якому пану Луценко фактично відмовлено.

 (4) надто старанне та вибіркове переслідування, зловживання досудовим утримання під вартою і покарання, невідповідне тяжкості вчиненого злочину вказують на існування політичних мотивів у відношенні його справи.

5. Справа екс-прем'єр-міністра Ісландії Гейра Хорде

94. Як я вже зазначав у своєму інформаційному меморандумі про ситуацію в Ісландії, справу пана Г.Хорде не можна, насправді, порівнювати з справами пані Тимошенко і пана Луценко. Там не може бути й мови про "можливих політичних в'язнів", - він ніколи не був навіть заарештований, і він був виправданий за основним звинуваченням, що стосується прийняття ним політичних рішень, а саме нібито "неправильних дій" для запобігання ісландської банківської кризи.

95. При цьому, факт вибіркового переслідування пана Хорде, рішення про яке було прийнято за партійно-політичною лінією новою парламентською більшістю, надмірна старанність спеціального прокурора, щоб притиснути його за формальні порушення, крім того, апелювання до довгострокової багаторічної практики, починаючи з періоду до незалежності Ісландії, і низка інших питань, які я описав більш докладно у вищезгаданому інформаційному меморандумі, роблять дану справу такою, що на мій погляд, відбувалась з порушеннями «Керівних принципів» на збереження політичної та кримінальної відповідальності окремо, як розроблено вище в розділі 3.