Переклад з англійської

МІЖПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СОЮЗ

____________________________________________________________________

Демократія в епоху цифрових технологій і загроза недоторканності приватного життя та індивідуальних свобод

Резолюція, прийнята одноголосно, на 133-й Асамблеї МПС

(Женева, 21 жовтня 2015)

133-я Асамблея Міжпарламентського союзу,

Посилаючись на керівні принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй,

Посилаючись також на права людини та основні свободи, закріплені у Загальній декларації прав людини та відповідних міжнародних договорах щодо прав людини, у тому числі Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права,

Посилаючись далі на резолюцію про роль парламентів у пошуках рівноваги між питаннями національної безпеки, безпеки людей та індивідуальними свободами, а також у запобіганні загрози для демократії, прийнятої на 118-й Асамблеї МПС (Кейптаун, квітень 2008),

Беручи до уваги резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 69/166 про право на недоторканність приватного життя в епоху цифрових технологій, від 18 грудня 2014 року,

Відзначаючи також доповідь Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з питань прав людини про право на недоторканність приватного життя в епоху цифрових технологій,

Посилаючись на керівні принципи Організації Об'єднаних Націй у питаннях бізнесу і прав людини, і пам’ятаючи про те, що громадянське суспільство і бізнесові структури можуть відігравати важливу роль як у посиленні, так і в послабленні дотримання прав людини, включаючи право на недоторканність приватного життя та свободу вираження в епоху цифрових технологій,

Враховуючи те, що фундаментальні права поширюються також у кіберпросторі,

Визнаючи взаємозалежність між демократією і правом на недоторканність приватного життя, свободою вираження та інформації і відкритим і вільним Інтернетом; у зв'язку з загальним визнанням права на недоторканність приватного життя, його захистом у міжнародному праві та очікуваннями громадян по всьому світу, що право на недоторканність приватного життя гарантується за законом і на практиці,

Визнаючи також, що в області цифрового спостереження недостатньо просто прийняти і забезпечити дотримання законодавства, що процесуальні гарантії іноді слабкі, а нагляд неефективний,

Висловлюючи занепокоєння тим, що програми масового спостереження за цифровими комунікаціями та іншими формами цифрового вираження являють собою порушення права на недоторканність приватного життя, включаючи ті, які проводяться екстериторіально, і ставлять під загрозу права на свободу вираження та інформації, а також інші фундаментальні права людини, такі як право на свободу мирних зібрань та асоціацій, тим самим підриваючи засади представницької демократії,

Визнаючи необхідність нарощування потенціалу для розширення прав і можливостей парламентаріїв і парламентських спеціалізованих органів у виявленні прогалин у законодавстві, для ухвалення законодавства з питань захисту прав людини, включаючи право на недоторканність приватного життя, а також для запобігання порушенню таких прав,

Підтверджуючи відповідальність парламентів за встановлення, відповідно до міжнародних принципів і взятих зобов’язань, всеохоплюючих правових рамок для здійснення ефективного нагляду за діями державних структур та/або наглядових органів, діючих від їхнього імені, і забезпечення відповідальності за всі порушення прав людини та індивідуальних свобод,

Заявляючи про потребу залучати і консультуватися з усіма зацікавленими сторонами, у тому числі з представниками громадянського суспільства, наукових кіл, технічного співтовариства та приватного сектору щодо вироблення політики, пов'язаної з епохою цифрових технологій,

Визнаючи важливість та компетентність національних інституцій з прав людини, неурядових організацій та правозахисників, їх роль у моніторингу, виробленні політики, консультуванні та підвищенні поінформованості, а також вітаючи більш тісну співпрацю між цими організаціями і адвокатами, парламентами і парламентаріями у всьому світі,

Беручи до уваги роботу і внесок цих організацій, зокрема міжнародні принципи щодо застосування прав людини до спостереження за комунікаціями (принципи необхідності і розмірності), схваленої понад 400 неурядовими організаціями та ініціативою Global Network,

Підтверджуючи необхідність безпечних і безкомпромісних систем комунікації для суспільного блага і захисту базових прав,

Враховуючи висновки, які містяться у доповіді Спеціального доповідача Організації Об'єднаних Націй з питань сприяння і захисту прав на свободу думки та вираження, використання шифрування і анонімності,

Визнаючи внесок парламентів і їх вплив на рішення, що сприяють досягненню національного та міжнародного консенсусу, необхідного для узгоджених і ефективних дій з цих питань,

1. Закликає парламенти взяти участь у розробці та реалізації загальної стратегії того, щоб у довгостроковій перспективі дати змогу всьому населенню скористатися перевагами, які Інтернет може принести в економічне, соціальне, культурне та екологічне життя, задля досягнення цілей сталого розвитку, прийнятих Організацією Об'єднаних Націй;

2. Підкреслює, що ця загальна стратегія повинна бути спрямована на те, щоб як юридично, так і етично, побудувати цифрову екосистему, яка здатна гарантувати ті самі права всім громадянам та забезпечити ефективний захист їх свобод, зокрема з точки зору навчання всіх людей цифровим ноу-хау, і забезпечення рівності між суб'єктами, що дозволить уникнути будь-якого зловживання панівним становищем;

3. Підкреслює, що все законодавство у сфері нагляду, недоторканності приватного життя та персональних даних має бути засноване на принципах легітимності, законності, прозорості, пропорційності, необхідності і верховенства права;

4. Закликає парламенти переглянути свої національні рамки та державні практики з метою заохочення і розширення громадської участі та залучення в цифрову еру, вільного обміну інформацією, знаннями та ідеями та рівного доступу до Інтернету, задля зміцнення демократії у ХХІ столітті; закликає парламенти прибрати всі правові обмеження на свободу вираження і поширення інформації та дотримуватися принципу мережевого нейтралітету;

5. Спонукає парламенти уважно переглянути національні закони і практику державних установ та/або наглядових органів, які діють від їхнього імені, щоб переконатися, що ті відповідають міжнародному праву і правам людини, особливо в тому, як вони ставляться до права на недоторканність приватного життя; і закликає парламенти гарантувати, в рамках цієї перевірки, що приватні та державні компанії не будуть примушуватися до співпраці з органами влади у діях, які утискають людські права клієнтів, за винятками, передбаченими міжнародним правом в галузі прав людини;

6. Закликає парламенти забезпечити повну відповідність національних правових рамок міжнародному законодавству в галузі прав людини у питаннях перехоплення, аналізу, збору, зберігання і комерційного використання даних, а також забезпечити обмін відгуками та інформацією від окремих держав та МПС щодо пов'язаних справ;

7. Спонукає парламенти переглянути своє законодавство з метою заборони перехоплення, збору, аналізу та зберігання персональних даних, у тому числі коли ці дії носять екстериторіальний чи масовий характер, без усвідомленої згоди осіб, яких вони стосуються, або чинного ордеру, наданого незалежним судом, на підставі обґрунтованої підозри про причетність цих осіб до злочинної діяльності;

8. Підкреслює, що захист приватного життя має бути послідовним в рамках внутрішніх та міжнародних кордонів, і закликає парламенти переконатися в тому, щоб захист приватного життя в національному законодавстві не можна було обійти, використовуючи закриті та неофіційні угоди про обмін даними з іноземними державами або транснаціональними корпораціями;

9. Закликає парламенти прийняти всеохоплююче законодавство про захист даних як для державного, так і для приватного сектору, забезпечивши як мінімум строгі умови щодо дозволу на перехоплення, збір, аналіз та зберігання даних, ясні та чіткі обмеження на використання перехоплених і зібраних даних, а також заходи безпеки, які забезпечать максимально безпечне збереження, анонімність і належне та безповоротне знищення даних; рекомендує створити незалежні та ефективні національні органи із захисту даних, з необхідними владними повноваженнями для розгляду випадків та вирішення скарг; разом з тим закликаючи парламенти переконатися, що їх національні правові рамки із захисту даних повною мірою відповідають нормам міжнародного права і стандартам у сфері прав людини, забезпечуючи застосування тих самих прав як до офлайн, так і до онлайн діяльності;

10. Також закликає парламенти забезпечити за допомогою правових засобів, щоб уся співпраця в рамках різних програм спостереження між урядовими органами та компаніями, установами та будь-якими іншими організаціями підлягала парламентського контролю, тією мірою, якою це не перешкоджатиме проведенню кримінальних розслідувань;

11. Закликає національні парламенти і уряди заохочувати приватний сектор до виконання своїх обов’язків з дотримання прав людини, пам’ятаючи про Керівні принципи прав людини та бізнесу; клієнти цих компаній мають бути повністю поінформовані про те, як їхні дані збираються, зберігаються, використовуються та надаються іншим особам; також закликає парламенти просувати глобальні норми щодо угод користувачів та подальший розвиток зручних технік захисту даних, які протистоятимуть будь-яким загрозам безпеки в Інтернеті;

12. Спонукає парламенти відмовитись від перехоплення телекомунікацій та шпигунської діяльності з боку будь-яких державних чи недержавних агентів, залучених до будь-яких дій, які негативно впливають на міжнародний мир та безпеку, а також громадянські та політичні права; зокрема ті, які закріплені у статті 12 Загальної декларації прав людини та статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, в якому йдеться про те, що "ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції", і що "кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань";

13. Визнає необхідність для парламентів уточнити, з відповідними деталями, обставини, за яких будь-яке втручання у право на недоторканність приватного життя може бути дозволене; встановити строгі судові процедури для надання дозволу на здійснення спостереження за комунікаціями, моніторити виконання цих процедур, обмеження на тривалість спостереження, безпеку і збереження зібраних даних, та гарантії проти зловживань;

14. Підкреслює, що у той час як незмінно висуватимуться аргументи національної безпеки про те, що різноманітні інструменти цифрових технологій можуть загрожувати безпеці й благополуччю держави, парламенти повинні переглянути свою спроможність здійснювати нагляд за всіма виконавчими діями і забезпечити прийнятний баланс між національною безпекою та особистими свободами, так, щоб гарантувати, що заходи, прийняті заради національної безпеки та боротьби з тероризмом, виконуються з дотриманням прав людини і запобігають будь-яким загрозам для демократії і прав людини;

15. Закликає парламенти розглянути і розробити ефективні, незалежні та неупереджені механізми нагляду, де це необхідно, і включити їх у правові рамки; підкреслює, що парламенти повинні дослідити будь-які недоліки у здійсненні наглядової функції та їх причини, переконавшись у тому, що їх наглядові органи, такі як парламентські комітети та парламентські омбудсмени, мають достатні ресурси, відповідні дозволи та необхідні повноваження для розгляду і публічного повідомлення про дії державних органів та/або органів нагляду, які діють від їхнього імені, у тому числі дії у співпраці з іноземними органами через обмін інформацією або спільні операції;

16. Закликає парламенти визнати, що громадянське суспільство та участь громадськості можуть відігравати ключову роль у моніторингу дій виконавчої гілки влади; заохочує парламенти і парламентаріїв брати участь у консультаціях і приймати допомогу від усіх зацікавлених сторін, включаючи національні інституції з прав людини, приватний сектор, громадянське суспільство, технічне співтовариство, академічні кола та користувачів до своєї діяльності з моніторингу, розробки політики та її впровадження;

17. Закликає парламенти вжити належних заходів, щоб спроби обмежити демократичні голоси в Інтернеті, у тому числі журналістів, інших діячів ЗМІ та правозахисників, через позбавлення волі, переслідування, цензуру, незаконне проникнення, незаконну фільтрацію, блокування, стеження та інші репресивні засоби, були строго забороненими національним законодавством, відповідно до міжнародних правозахисних договорів і конвенцій;

18. Наполегливо рекомендує парламентам, як частину їх наглядової функції, прийняти узгоджене і всеохоплююче законодавство про захист інформаторів у відповідності з міжнародними стандартами і передовою практикою;

19. Закликає парламенти підтримувати як урядову, так і корпоративну відповідальність за порушення прав людини, зокрема права на фізичну і психологічну недоторканність, права на недоторканність приватного життя, свободу вираження та інших індивідуальних свобод, так, щоб ця відповідальність включала в себе адекватні санкції для забезпечення справедливості і діяла в якості стримуючого фактора, передбачаючи кримінальне переслідування, адміністративні штрафи, призупинення або позбавлення ліцензії на ведення бізнесу та сплату відшкодування особам за заподіяну шкоду;

20. Закликає парламенти також забезпечити прийняття необхідних правових та адміністративних заходів для боротьби з торгівлею людьми, яка здійснюється через Інтернет, для боротьби з домаганнями на гендерній основі та кіберзлочинністю, яка спрямована зокрема на жінок і дітей;

21. Підкреслює право на ефективні засоби правового захисту для жертв порушень права на недоторканність приватного життя та інших індивідуальних свобод, закликає парламенти забезпечити процесуальні гарантії в законі, тим самим полегшуючи доступ до належним чином реалізованих засобів;

22. Наполегливо закликає парламенти запровадити захист інформації в кіберпросторі та пов'язаній з ним інфраструктурі, задля того, щоб гарантувати конфіденційність і особисту свободу громадян шляхом розвитку формальної та неформальної співпраці і відносин між націями, для обміну інформацією та досвідом; закликає парламенти здійснювати технічне і процесуальне співробітництво, а також співпрацювати з метою зниження ризику кіберзлочинів і кібератак, і в цьому контексті модернізувати спільні договори, для вирішення багатовимірних викликів цифрової ери, таких як швидкість реакції;

23. Підтримує призначення Спеціального доповідача Організації Об'єднаних Націй з питань права на недоторканність приватного життя і закликає МПС ініціювати діалог з ним, а також зі Спеціальним доповідачем Організації Об'єднаних Націй з питань сприяння та захисту прав на свободу думки та вираження, Спеціальним доповідачем Організації Об'єднаних Націй з питань становища правозахисників і Спеціальним доповідачем Організації Об'єднаних Націй з питань сприяння і захисту прав людини та основних свобод в умовах боротьби з тероризмом; і працювати з ними для створення збірника кращих законодавчих практик у цій галузі;

24. Закликає парламенти забезпечити цілковиту співпрацю своїх урядів зі спеціальними доповідачами Організації Об'єднаних Націй з питань права на недоторканність приватного життя, з питань сприяння та захисту права на свободу думки і вираження, становища правозахисників і питань сприяння і захисту прав людини та основних свобод в умовах боротьби з тероризмом, у тому числі по відношенню до проблем, які виникають в епоху цифрових технологій; закликає парламенти слідкувати за рекомендаціями доповідачів, а також забезпечити необхідну законодавчу базу для їх реалізації по мірі необхідності;

25. Пропонує МПС розробити – у співпраці з відповідними зацікавленими сторонами, включно з міжнародними і регіональними організаціями, експертами громадянського суспільства та експертами з прав людини – програми з нарощування потенціалу для парламентських органів, яким доручено здійснювати нагляд за дотриманням права на недоторканність приватного життя і індивідуальних свобод у цифровому середовищі.