Неофіційний переклад з англійської

ВИКЛИКИ, ЗУМОВЛЕНІ КЛІМАТИЧНИМИ ЗМІНАМИ

Резолюція 1682 (2009)[1]

1. Парламентська асамблея занепокоєна з приводу наслідків глобальних кліматичних змін і нагальної потреби забезпечити успішне укладення угоди на Конференції ООН щодо кліматичних змін у Копенгагені у грудні 2009 року. Останні результати наукових досліджень свідчать, що глобальне потепління відбувається швидше, ніж передбачалося. Якщо викиди будуть подовжуватися нинішніми темпами, кліматичні зміни, ймовірно, будуть прискорюватися швидше, ніж попередньо прогнозувалося.

2. Згідно з науковими спостереженнями Міжурядової експертної групи з питань кліматичних змін (ІРСС), потепління кліматичної системи є недвозначним. В результаті антропогенних викидів, концентрація двоокису вуглецю в атмосфері зараз значно перевищує природний рівень за останні 650 000 років. Без серйозних глобальних зобов’язань щодо зниження викидів парникових газів (ПГ), у перспективі кліматичні зміни, можливо, перевищать спроможність природної, керованої та людської систем адаптуватися до цього.

3. Встановлення обмеження середнього глобального підвищення температури до менш ніж 2⁰С порівняно з до індустріальним рівнем розглядається науковою спільнотою як межа, за якою кліматичні зміни стануть набагато більш небезпечними, з ризиком невідворотних і потенційно катастрофічних змін довкілля.

4. Згідно з науковими доповідями середня глобальна температура зросла на 0,8⁰С за останні 100 років і зараз зростає приблизно на 0,2⁰С кожні 10 років. враховуючи значну затримку між викидами ПГ і підвищенням температури, можливий зазор, який існує між граничною межею у 2⁰С, звужується дуже стрімко. За оцінками ІРСС, необхідно знизити глобальні викиди ПГ на 50-85% до 2050 року.

5. Сьогодні існує чітке розуміння того, що глобальні дії є конче необхідними. Однак, досі не існує широкого політичного консенсусу з питання яким чином розподілити тягар (відповідальність), який дасть змогу досягти необхідних 50-85% зниження викидів парникових газів до 2050 року, а ще менший консенсус є щодо того яким чином запроваджувати середньострокові економічні кількісні орієнтири до 2020 року. Консенсусу важко досягти навіть між економічно найбільш розвиненими країнами.

6. Асамблея висловлює жаль, що поточні зобов’язання за Кіотським протоколом до Рамкової Конвенції ООН щодо змін клімату становлять лише 5% загального зниження викидів ПГ з боку розвинених країн (країни з Додатку 1) за 5 років з 2008 по 2012 р. Більш того, лише кілька учасників Кіотського протоколу перебувають у ситуації коли зможуть досягти поставлених цілей зі зниження рівню викидів ПГ, у той час як деякі розвинені країни значно перевищать ці показники. Наразі Кіотський протокол не може забезпечити такий рівень зниження викидів ПГ аби підтримувати стабільну кліматичну систему.

7. Таким чином Асамблея закликає до укладення амбітної зобов’язуючої глобальної угоди з чітким баченням майбутнього світу з низьким рівнем вуглецевих викидів, що буде міцно зафіксовано на наступній зустрічі сторін-учасниць Рамкової Конвенції ООН щодо змін клімату (СОР-15) у Копенгагені. Світ має менше 10 років для радикальної зміни курсу. Відтак нагальні дії необхідні вже зараз.

8. Перегляд глобальної угоди щодо кліматичних змін на пост-Кіотський період після 2012 року являє собою виклик з досягнення справедливої рівноваги між інтересами багатих індустріальних країн, які несуть надзвичайну відповідальність за викиди парникових газів у минулому, інтересами країн, що розвиваються, зі стрімко зростаючими економіками, та інтересами найбідніших країн світу, які зазнають найбільшого впливу від змін клімату і які мають найменше змоги і ресурсів адаптуватися до таких загрозливих для життя змін.

9. Асамблея усвідомлює, що бідні країни і вразливі прошарки населення постраждають найбільше, навіть при тому, що їхній внесок до глобального потепління є найменшим. Їхній рівень бідності вже є надто високим і дедалі зростає завдяки глобальному зростанню, глобальній економічній рецесії та глобальним кліматичним змінам. Взяті разом, ці чинники становлять потрійне лихо для найбідніших країн.

10. Асамблея глибоко стурбована тим, що неспроможність діяти прирікає найбідніші 40% населення світу – 2,6 мільярда осіб – до жахливого майбутнього, ставлячи під загрозу їхнє право на життя, доступ до води, продовольства, охорони здоров’я, достатніх засобів існування, гідного житла і безпеки. Асамблея підтримує погляд, висловлений у Звіті Програми розвитку ООН (UNDP) щодо розвитку людства за 2008 рік, що кліматичні зміни вимагають негайної дії для протистояння загрозі двом найбільш вразливим спільнотам зі слабким політичним голосом: світова біднота і майбутні покоління.

11. Кліматичні зміни порушують серйозні питання щодо соціальної справедливості, рівності і прав людини в межах країн та поколінь. Асамблея стверджує, битва проти кліматичних змін може і мусить бути виграна за наявності стійкої політичної волі. Світу не бракує ні фінансових ресурсів, ані технологічної спроможності діяти.

12. Асамблея вірить, що кліматичні зміни представляють не лише загрозу, але також і нагоду для вироблення нової форми економічного і людського розвитку. Знаючи, що 19 століття ґрунтувалося на масовому виробництві, а 20 століття – на масовому споживанні, наше 21 століття має зосередитися на якості життя, повазі до природи і сталому розвиткові. Таким чином, серед іншого, важливим є інвестування у зелену економіку, яка започаткує тривалий процес змін і протистояння майбутнім економічним і екологічним викликам.

13. З метою досягнення тривалої глобальної угоди, Асамблея вважає, що сторони Рамкової Конвенції ООН щодо змін клімату (UNFCCC) повинні намагатися домовитися щодо двох довготермінових орієнтирів протягом пост-Кіотських переговорів: повага до соціальної рівності, повага до рівності у споживанні енергії та ресурсів (екологічна сфера). Припускаючи, що однакова кількість викидів ПГ на душу населення має бути зафіксована як ціль для усіх країн до 2050 року (на рівні еквіваленту 2 тон СО₂ на душу населення), розвинені країни мають взяти в руки лідерство щодо ініціювання серйозних і скоріших скорочень викидів ПГ. Вони мають демонструвати, що низьковуглецева економіка є можливою і доступною.

14. Згідно з Оглядовим звітом Стерна щодо економіки кліматичних змін 2006 року, послаблення кліматичних змін є досяжним якщо вжити негайних дій для зміни напряму поточних тенденцій. Дотримання показника 2⁰С можна досягти з щорічними втратами у 1% від світового ВВП до 2050 року, в разі застосування негайних дій. А якщо брати до уваги супутні переваги у вигляді збереження енергії, зниження рівня забруднення повітря і здоров’я населення, чисті витрати мають бути значно нижчими. Вартість ранніх заходів зі зменшення кліматичних змін є низькою порівняно з відносною вартістю наслідків через бездіяльність, яка оцінюється від 5% до 20% від світового ВВП у довготерміновій перспективі.

15. Асамблея вітає провідну роль, які взяв на себе ЄС щодо формулювання Кіотської угоди, зобов’язань щодо зниження рівня викидів ПГ до 2020 р. на 20% порівняно з 1990 р. і його готовність підписатися під орієнтиром у 30% , якщо у Копенгагені буде досягнута достатньо амбітна і всеохоплююча угода, яка зумовить співставні пропорції зменшення викидів з боку інших розвинених країн та належних дій з боку країн, що розвиваються.

16. Асамблея спонукає інші провідні розвинені країни приєднатися, або навіть випередити односторонні обітниці ЄС.

17. Асамблея вітає висновки Світового ділового самміту щодо кліматичних змін (26.05.2009 р.) і висловлює переконання, що інвестування у нові чисті технології не зможе не виправдати економічні вигоди для промисловості і корпоративного розвитку.

18. Асамблея вірить, що міжнародна співпраця відіграє критичну роль на багатьох рівнях. Співпраця має посилюватися для забезпечення належних потужностей, технологій і фінансів для країн, що розвиваються, сприяючи їм прийняти та реалізувати стратегії низько вуглецевого розвитку у встановлених часових рамках. Ці стратегії мають визначити надійний шлях з обмеження країнами своїх викидів шляхом підхожих для кожної країни дій зі зниження обсягів викидів, покриваючи усі ключові джерела таких викидів, особливо сфери енергетики, транспорту, основних енергоємних видів промисловості, вугільну та атомну промисловість, а також ліси і сільське господарство, де це є доцільним. Глобальні зусилля зі зменшення викидів ПГ будуть значно оптимізовані, якщо Кіотські рамки після 2012 року включать ефективні механізми фінансування і трансферу технологій.

19. Майбутня угода продовжить дотримання принципів Кіотської Угоди щодо кліматичних змін, але має суттєво відрізнятися тим, що повинна буде застосована повсюди і більше не буде обмежуватися багатшими розвиненими країнами. Вона має врахувати необхідність встановлення стандартів викидів вуглецевих сполук для кожної країни. Асамблея цілком підтримує більш справедливий і диференційований підхід, який належним чином враховує населення країни, її промисловий розвиток і бідність. Рівність і соціальна справедливість мають бути серцем угоди щодо глобальних кліматичних змін.

20. Асамблея висловлює жаль, що незважаючи на той факт, що людська міграція, можливо, стає найсумнішим наслідком глобального потепління, цей аспект не був повністю взятий до уваги у процесі переговорів стосовно нової угоди щодо кліматичних змін. Асамблея вважає істотним, щоб погодженим результатом у Копенгагені було визнано зв'язки між впливом екологічною деградацією, спричиненою глобальним потеплінням, на міграцію і переміщення, а також із зобов’язаннями країн щодо вирішення цих питань.

21. Надійність майбутньої глобальної угоди залежатиме від активної участі основних виробників ПГ у світі, що розвивається, таких як Китай, Індія, Бразилія і Мексика. Для дотримання показника 2⁰С, звіти ІРСС демонструють, що країни, що розвиваються, повинні будуть обмежити зростання викидів ПГ до 15-30% нижче базових показників до 2020 року. Однак, країни, що розвиваються, повинні мати значну гнучкість для здійснення переходу до низьковуглецевого зростання темпами, співвідносними з їхніми можливостями. Значне розмаїття ситуацій, рівнів вразливості й потенціалу до зниження (викидів) серед країн, що розвиваються, мають бути визнані і взяті до уваги при формуванні нової угоди.

22. Надійність такої угоди також залежатиме від зобов’язань усіх сторін. Вона має бути всеохоплюючою та інтегрувати вирішальну роль місцевих і регіональних органів влади у стратегіях щодо зменшення викидів ПГ. Насправді, ці рівні управління несуть відповідальність у кількох сферах, що визначають інтенсивність викидів ПГ. Вони вже здійснили численні кроки, готуючись до майбутнього з “нульовим рівнем вуглецю” і адаптуючи свої території до нових кліматичних умов. Їхні дії є визначальними у досягненні національних нормативних показників зі зниження викидів ПГ. Асамблея вітає зусилля, докладені у цьому напрямі Конгресом місцевих і регіональних органів влади і провідними місцевими і регіональними урядовими асоціаціями та мережами в Європі і світі.

23. Асамблея вірить, що глобальний виклик щодо кліматичних змін вимагає міжнародної співпраці у безпрецедентному масштабі. Вона вимагає глобальних домовленостей. Таким чином, Асамблея спонукає країни-члени Ради Європи і країни-спостерігачі провести переговори щодо створення інтегрованого пакету з наступних ключових елементів, які мають стати частиною нової угоди щодо глобальних кліматичних змін:

23.1. знизити обсяги світових викидів до 2050 року принаймні на 50% від рівня 1990 року, що має знайти відображення у стандартах, зафіксованих у Копенгагені, та торгівлі квотами на викиди;

23.2. невідкладно запровадити зобов’язуючі норми у 20% і 40% до 2020 року і взяти зобов’язання щодо зниження (викидів) до 2050 року на 80% для усіх розвинених країн, які мають подати такий приклад;

23.3. зміцнити роль місцевих і регіональних органів влади у національних планах дій, запроваджуючи потужне партнерство і уповноважуючи їх правами і ресурсами;

23.4. переконливо продемонструвати, що низьковуглецеве зростання є можливим і доступним у розвинених країнах, включаючи надання технологій і створення торговельних та інших фінансових механізмів для країн, що розвиваються;

23.5. впровадити належні дії, адекватні для окремих країн (NAMA) у країнах, що розвиваються, і взяти зобов’язання досягти цілей найпізніше до 2020 року;

23.6. ухвалити схеми національного зменшення викидів і торгівлі (квотами) на викиди у розвинених країнах, розроблених з прицілом інтегрування торговельних механізмів з іншими країнами, включаючи ті, що розвиваються, як до, так і після ухвалення ними таких нормативних показників;

23.7. розробити ефективний режим міжнародної торгівлі (квотами) на вуглецеві викиди з достатніми стимулами;

23.8. взяти зобов’язання здійснювати дослідження і розвиток, демонстрації й спільного використання нових технологій та поширення наявних технологій – наприклад розробки і масштабування напівкомерційних технологій з використання енергії вітру; нагрівання води сонячною енергією, біомаса і біогаз; створення проривних технологій, включаючи передові технології використання енергії Сонця та відтворення енергії з відходів; взяття фінансових зобов’язань щодо зниження тарифів на затримання і зберігання викидів вуглецю (CCS) для вугілля;

23.9. боротися з вирубкою лісів і включити “уникнення знеліснення”, боротьбу з ерозією, деградацією ґрунту, а також вирощування морських мушель і заходи проти забруднення нафтою океану до положень про торгівлю (квотами) на викиди;

23.10. зберігати природні наземні, прісноводні й морські екосистеми і відновлювати сплюндровані екосистеми, згідно з загальними цілями, визначеними UNFCCC;

23.11. надати пріоритетності потребам найбільш вразливих спільнот і тим, хто найбільше постраждав від екологічної деградації, спричиненої глобальним потеплінням, і удосконалити міжнародні механізми з запобігання, зниження вразливості, адаптації і гуманітарному реагуванню на кліматичні зміни;

23.12. застосувати адаптацію, що базується на екосистемах, яка б інтегрувала використання біологічного розмаїття і послуги в межах екосистеми до загальної адаптаційної стратегії, і яка б могла генерувати соціальні, економічні та культурні спільні вигоди, а також робити внесок до збереження біологічного розмаїття;

23.13. розміщувати за кордоном фінансову допомогу з метою підтримки цілей розвитку у більш ворожому кліматі на виконання базової вимоги рівності. Ці нові цілі розвитку мають бути відокремлені від поточної моделі розвитку, яка ґрунтується на інтенсивному використанні вуглеводнів, від яких світ має зараз відійти;

23.14. знайти економічні рішення, ґрунтовані на чистих видах енергії.

24. На завершення, Парламентська асамблея запрошує учасників Конференції ООН щодо кліматичних змін у Копенгагені досягти домовленості щодо значного глобального зниження продукування ПГ. Асамблея спонукає розвинені країни виступити провідниками і продемонструвати можливість та економічну здійсненність значного зниження викидів. Для здійснення цього необхідно інтегрувати усі засоби зниження викидів ПГ так, щоб вони посилювали один одного. Зазор для можливостей лишається вузьким, тож прийшов час діяти. Асамблея нагадує, що в Копенгагені необхідно укласти угоду також з міркувань соціальної справедливості, оскільки країни, що розвиваються, і особливо вразливі найменш розвинені країни постраждають найбільше від наслідків кліматичних змін.