Попередня редакція

Надмірна заборгованість держав: загроза для демократії та прав людини.

Рекомендація 1961(2011)

1. Не може існувати належного управління без надійного економічного управління. У своїх намаганнях зблизити Європейські країни, багато країн визначили правила Пакту стабільності та розвитку та долучились до проекту євро. Проте, останнім часом, зокрема за останні декілька років, виявлено тривожну неспроможність багатьох Європейських урядів впроваджувати розважливу регуляторну політику та належну політику управління державним боргом. Небезпечне згубне коло надмірного боргу, високого рівня дефіциту бюджету та анемічного економічного зростання наразі загрожує кожній установі в структурі Європи та якості життя населення Європи.

2. Велике європейське починання виникло в результаті людських трагедій та дозволили їй розвинутися в умовах кризи. Наразі проблеми, з якими стикаються держави на шляху до європейської інтеграції, мають служити поштовхом до більш узгоджених дій в політичному та економічному врядуванні. Існує нагальна потреба у налагодженні економічної системи, яка була неспроможна належно оцінити ризики та відповідально діяти в роки “буму”. Хоча велика кількість повноважень перейшла до світових фінансових ринків та приватного сектору, держава залишається ключовим регулятором та гарантом верховенства права, яке в свою чергу підтримує демократію, основоположні права та належну роботу ринкової економіки.

3. Парламентська Асамблея занепокоєна тим, що недалекоглядність рішень національної політики зруйнувала довіру громадян до державних установ, спровокувала негативні припущення щодо життєздатності європейської моделі соціального захисту та підвищила напруженість між приватним та державним секторами. Надмірна довіра до розподілу фінансових послуг, шляхом спричинення збитків іншим економічним секторам, спричинила макроекономічний дисбаланс та фінансову бульбашку. Хоча в деяких випадках програма допомоги неспроможним банкам була виправдана необхідністю зберегти економічну стабільність, загалом несправедливо перекладати невдачі приватного сектору на державу, а зрештою і на всіх платників податків. Такий дисбаланс на ринку та у врядуванні має бути виправлена для уникнення схожих криз в майбутньому.

4. Асамблея вітає той факт, що зростання міжнародної економічної взаємозалежності призвело до зміцнення багатостороннього співробітництва, в рамках великої двадцятки, спрямованого на покращення регулювання фінансового сектору, посилення рівня контролю за агентствами кредитної інформації та контролю за ухиленням від податків. Асамблея враховує створення в якості тимчасового заходу Європейського фонду фінансової стабільності в травні 2010 року та Європейської Ради системних ризиків у січні 2011 року, а також трьох Європейських наглядових органів з питань банківської діяльності, секторів страхування та безпеки. Діяльність таких органів може допомогти на ранніх термінах виявляти та корегувати макроекономічні дисбаланси, що виникають, та сприяти кращій структуризації діяльності агентств кредитної інформації, які зареєстровані у Європейському Союзі.

5. Крім того, Асамблея відмічає намір Європейського Союзу запропонувати влітку 2011 року всебічний законодавчий механізм для роботи з банками, які потребують допомоги (а саме закриття яких не може бути допущено через величину, комплексність та значимість таких банків), для їх можливої реструктуризації та розпуску без залучення платників податків. Асамблея також вважає, що не має бути виключеною можливість часткової реструктуризації надмірного державного боргу, а також мають бути вивчені механізми належної реструктуризації.

6. Криза була частково спричинена поєднанням фінансової дерегуляції і державних гарантій у фінансовому секторі. Це поєднання зараз призвело до націоналізації приватного боргу: органи державної влади платять кошти замість акціонерів та власників акцій фінансових установ. У майбутньому, потрібно, щоб надання таких гарантій суворо регламентувалося, дозволяючи ризиками для державних органів влади. Якщо до цих гарантій звернулися, то керівництво фінансових інституцій має заплатити цю ціну, прийняти рішення про зниження зарплати і відмови від бонусних виплат. Оскільки без втручання державного сектору їх установи можуть стати банкрутами. Ці заходи залишатися чинними до тих пір, поки установа користується державною підтримкою.

7. Асамблеї відомо, що деякі країни-члени Ради Європи використовували сумнівні підходи для зменшення короткострокового державного дефіциту. Таким практикам типово не вистачає прозорості та вони можуть мати важкі наслідки під час майбутньої та довгострокової державної заборгованості. Зокрема, похідні фінансові інструменти можуть бути корисним інструментом в управлінні державним боргом, але при зловживанні, спричинити приховування державного боргу. Так як оприлюднення інформації щодо діяльності похідних фінансових інструментів незалежними позичальниками явище рідкісне, то контроль з боку “державних акціонерів” (іншими словами платники податків) в кращому випадку буде слабким. Брак оприлюднення інформації робить уряди менш відповідальними за стан державного боргу та знижує прозорість національної статистики.

8. Тому Асамблея наголошує на важливості такого поняття як прозорість в демократичному суспільстві та ринковій економіці. Без прозорості демократія залишається недосконалою тому, що тільки компетентне та проінформоване належним чином населення може розважливо голосувати та здійснювати свої політичні права повністю усвідомлюючи ситуацію. Саме тому, Асамблея закликає засоби масової інформації, як наглядачів за демократією, надати змогу громадськості реагувати на потенційні зловживання в політичній сфері та економіці. Оскільки управління державним бюджетом вимагає повної прозорості, а принцип згоди на оподаткування вважається одним з гарантій демократії, уряди мають надати докази добрих намірів та забезпечити повну прозорість стану рахунків з метою підтримки демократії.

9. Саме тому вкрай тривожним є той факт, що країни-члени були змушені гарантувати суверенний борг один одного, наприклад у випадку Ісландії та Греції. Державний борг таким чином став міждержавним. Така ситуація допустима лише за дійсно виключних обставин як тимчасовий екстренний захід. Міждержавний борг та гарантії підвищують системний ризик в межах Європи тому, що дефолт країни може призвести до ланцюгової реакції реструктуризації боргу, непередбаченого бюджету, зростання грошової маси та страждань жителів Європи.

10. Ризик державних та інших гарантій не повинні приховуватись – це реальні ризики для державних коштів. Кризи як в Ірландії так і в Ісландії були прямими наслідками неосяжних гарантій. Про такі гарантії країни-члени мають надавати повний звіт, який не включатиме інші галузі крім гарантій. Країни, які гарантуюсь суверенний борг та інші борги, повинні надавати повний звіт щодо таких гарантій у міжнародно визначений послідовний спосіб. Це також стосується системи гарантій депозиту та кредитів і гарантій, що надаються фінансовому сектору. Незбалансований бухгалтерський облік став проблемою виходу з кризи, тому його слід уникати в державних рахунках. Таким чином Асамблея пропонує Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Євростат видати методологічні рекомендації державам щодо більш прозорого звітування про державні гарантії, не пізніше 6 місяців з дня прийняття рекомендацій.

11. Вплив фінансових ринків на державне управління, інтереси суспільства, проведення економічної політики, а також на європейські демократичні інституції наразі дуже тривожний. Асамблея вважає за необхідне продовжувати обговорення даного питання далі у Раді Європи, а також через Форум Майбутнього Демократії та на рівні національних парламентів країн-членів. Асамблея підкреслює потребу в тісній взаємодії та обміні інформацією між національними парламентами, урядами та установами Бретон-Вудської системи, особливо, коли їх просять про допомогу.

12. Асамблея жалкує, що держави, фактично, націоналізували приватні борги. Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини тільки забороняє експропріацію приватної власності. Потрібно, також, заборонити експропріацію приватних боргів, для того, щоб платники податків не платили кошти за банкрутство установ приватного сектору.

13. Асамблея рекомендує Комітету Міністрів пропонувати урядам країн-членів:

13.1. забезпечити повну прозорість та підзвітність з питань державних гарантій та підготувати план послідовного зменшення таких гарантій;

13.2. стримувати поступове зменшення рівня життя та соціально-економічних прав громадян вживши всіх заходів для справедливого розповсюдження результатів суворої фінансової економії серед населення та позбавити від складних пристосувань уразливі групи;

13.3. проявляти реалізм в стратегіях, що розробляються стосовно стабілізації державного боргу та подальшого зниження вказаного боргу через безперервні консолідації бюджетів у поєднанні з структурними реформами, підтримкою секторів, що зростають, удосконаленою системою управління оподаткуванням, а також покращеним взаємозв’язком між рівнем соціальних виплат та державних доходів;

13.4. розглянути детальніше питання чесності економістів, чиї рекомендації політикам є як необхідними так і іноді сумнівними, навіть маніпулятивними. Асамблея впевнена, що етика та відповідальність професіоналів в цій сфері може бути підкріплена, наприклад, залученням компетентних органів для розробки світових, або щонайменше європейських, кодекс поведінки, які включають дисциплінарні заходи.