Неофіційний переклад з англійської

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЄВРОПИ

Резолюція 1959 (2013)

Попередня редакція

Зміцнення інституту омбудсмена в Європі

1. Парламентська асамблея, посилаючись на свої Рекомендації 757 (1975) і 1615 (2003), підтверджує, що інститути омбудсменів, яким доручено захищати громадян від некомпетентного адміністрування, відіграють важливу роль у зміцненні демократії, верховенства права і прав людини.

2. Асамблея відзначає, що немає уніфікованої моделі омбудсмена в Європі і в світу. Деякі країни створили одноосібного універсального омбудсмена, а інші вибрали мульти-інституційні системи, зокрема регіональних та/або місцевих омбудсменів та/або омбудсменів, які спеціалізуються в таких сферах, як боротьба з дискримінацією, захист меншин або прав дітей. Беручи до уваги розмаїття правових систем і традицій, не було б доречно захищати стандартну модель омбудсмена.

3. Тим не менш, Асамблея нагадує про попередню роботу Ради Європи з просування інститутів омбудсмена, зокрема її власні рекомендації та рекомендації Комітету міністрів №№ R (80) 2, R (85) 2 та R (97) 14, і закликає держави-учасниці здійснити їхню імплементацію. Вона також пропонує їм приділяти особливу увагу документу Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) "Узагальнена інформація щодо інституту омбудсмена" від 1 грудня 2011 року.

4. Асамблея закликає держави-учасниці Ради Європи, які утворили інститути омбудсмена:

4.1. забезпечити, щоб такі інститути відповідали критеріям, які випливають з її Рекомендації 1615 (2003), відповідних рекомендацій Комітету міністрів і роботи Венеціанської комісії стосовно омбудсмена, зокрема щодо:

4.1.1. незалежності і неупередженості цих інститутів, існування яких має бути закріплено в законі та, по можливості, в Конституції;

4.1.2. процедури призначення: омбудсмен повинен призначатися парламентом і звітувати йому;

4.1.3. їхньої компетенції, яка повинна охоплювати розгляд справ про адміністративне свавілля всіма органами виконавчої влади, а також захист прав людини та основних свобод;

4.1.4. їхнього доступу до документів і слідчих органів, а також необмежений доступ до всіх місць утримання під вартою;

4.1.5. їхнього доступу до Конституційного суду, щоб оскаржити конституційність недосконалого законодавства;

4.1.6. прямого доступу до омбудсмена для всіх осіб, зокрема юридичних осіб, які занепокоєні випадками адміністративного свавілля, незалежно від їхнього громадянства;

4.2. переглянути, у разі необхідності, їхнє законодавство у світлі міжнародних і європейських стандартів щодо інститутів омбудсмена;

4.3. утримуватися від збільшення кількості інститутів омбудсмена, якщо вони не дуже необхідні для захисту прав людини і основних свобод; поширення таких органів може заплутати розуміння фізичних осіб щодо засобів їхнього захисту;

4.4. зміцнити присутність омбудсменів, особливо в засобах масової інформації, а також сприяти клімату орієнтованого на омбудсмена, зокрема гарантуючи простий і безперешкодний доступ до інституту/інститутів омбудсмена та надання відповідної інформації/документації в цьому зв’язку, особливо там, де інститут омбудсмена поки не має давніх традицій, забезпечувати інститути омбудсмена достатніми фінансовими і людськими ресурсами, що дозволить їм ефективно виконувати свої завдання, та, у разі необхідності, брати до уваги нові функції, надані ним у відповідності до міжнародного та/або європейського законодавства;

4.5. розглянути питання про отримання акредитації омбудсменів в Міжнародному координаційному комітеті державних інститутів із просування та захисту прав людини (ICC) у світлі "Паризьких принципів".

5. Асамблея закликає держави-учасниці, які встановили кілька інститутів омбудсмена, таких як місцеві, регіональні та/або спеціалізовані омбудсмени, забезпечити належну координацію цих органів та легкий і безперешкодний доступ до них фізичних осіб.

6. Асамблея закликає держави-учасниці зробити все можливе, щоб уникнути скорочення бюджету, яке призведе до втрати незалежності омбудсменів або навіть їхнє зникнення. Там, де існують особливі законодавчі системи, тобто такі, де парламенти законодавчо забезпечують права і свободи людини як на національному, так й на регіональному рівні, повинна передбачатися функція, яка здійснюється органами контролю за виконавчою владою, що омбудсмени роблять за визначенням, для того, щоб здійснювати нагляд за виконавчою владою стосовно застосування законодавства.

7. Асамблея закликає держави-учасниці, які ще не створили національного універсального омбудсмена, оперативно створити такий орган з широкими повноваженнями, що дозволятиме окремим особам скаржитися на адміністративне свавілля і випадки порушення їхніх прав людини та основних свобод, у той час же забезпечуватиме чіткий поділ компетенцій між інститутами омбудсмена і судовим контролем над адміністративними актами, які повинні бути доступні принаймні у випадку порушення прав людини та основних свобод.

8. Асамблея визнає важливу роль, яку відіграє Європейський омбудсмен Європейського Союзу та Комісар Ради Європи з прав людини в координації діяльності омбудсменів держав-учасниць.