Переклад з англійської

Парламентська асамблея Ради Європи

Резолюція 1985 (2014)

Ситуація і права національних меншин в Європі

1. Європейська історія свідчить про те, що захист меншин є надзвичайно важливим і може сприяти тому, щоб Європа стала домом для всіх. Проте, прояви екстремального націоналізму, расизму, ксенофобії і нетерпимості не зникли; навпаки, вони, як виявляється, існують на підйомі. Парламентська асамблея висловлює стурбованість щодо цієї ситуації і щодо прав національних меншин.

2. Асамблея розглядає Рамкову конвенцію про захист національних меншин (ETS Номер 157) і Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин (ETS Номер 148) як наріжні інструменти з захисту меншин в Європі. Проте, жоден з цих інструментів ще не ратифіковано усіма державами-членами Ради Європи. Крім того, відсутність визначення поняття національних меншин у Рамковій конвенції залишає широке поле його тлумачення державами-сторонами, що має вплив на її імплементацію. У цьому зв’язку Асамблея нагадує про свою Резолюцію 1713 (2010) "Захист меншин в Європі: кращі практики і недоліки у запровадженні загальних стандартів", свою Резолюція 1866 (2012) "Про додатковий протокол до Європейської конвенції з прав людини щодо національних меншин" і про відповідні рішення Європейського суду з прав людини. Асамблея також вітає ухвалення Програмної декларації Федеральної спілки європейських національностей (ФСЄН), що відбулося у Бріксені 23 червня 2013 року.

3. Асамблея також нагадує про визначення терміну "національні меншини", викладене у її Рекомендації 1201 (1993) "Про додатковий протокол до Європейської конвенції з прав людини щодо прав меншин", в якій його визначено як "групу осіб в державі, яка: a) проживає на території цієї держави і, внаслідок цього, є її громадянами; b) підтримує давнішні, міцні і тривалі зв'язки з цією державою; c) виявляє чіткі етнічні, культурні, релігійні або лінгвістичні особливості; d) є доволі репрезентативною, хоча меншою у чисельності, ніж решта частина населення цієї держави або регіону цієї держави; e) мотивуються турботою про зберігання того, що становить її спільну ідентичність, включаючи її культуру, її традиції, її релігію або її мову".

4. Асамблея підкреслює важливість стабільності, солідарності і мирного співіснування великої кількості людей в Європі і закликає до просування концепції "єдність через різноманітність" як всередині країн, так і між ними. Захист прав національних меншин повинен залишатися пріоритетом на політичному порядку денному.

5. Захист прав меншин може допомогти побудувати для Європи життєздатне майбутнє і сприяти гарантуванню дотримання принципів гідності, рівності і недискримінації. Це буде вигідно не лише меншинам, оскільки цей захист принесе стабільність, економічний розвиток і процвітання для усіх.

6. Нездатність надати задовільну відповідь на проблеми меншин була головною причиною політичної напруги, конфліктів і порушення прав людини. Таким чином, захист меншин є також засобом запобігання конфліктів. Право на самовизначення, цілісність держави і національний суверенітет можуть бути примирені задля підсилення толерантності. У цьому контексті Резолюція Асамблеї 1832 (2011) "Національний суверенітет і статус держави в сучасному міжнародному праві: необхідність правового уточнення" вказує на шлях, якого треба дотримуватись.

7. Різноманітні форми захисту прав осіб, які належать до національних меншин, на основі кращих практик мають широко розглядатися та оцінюватися для посилення захисту та забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин. Як одна з таких форм, організація територіальних питань може відігравати важливу роль для захисту прав національних меншин. У цьому зв’язку Асамблея нагадує про свою Резолюцію 1334 (2003) "Про позитивний досвід автономних регіонів як джерело натхнення для врегулювання конфліктів в Європі", в якій йдеться про те, що заснування і функціонування автономного об'єкту може розглядатися як частина процесу демократизації. Асамблея також вітає ухвалення Резолюції 361 (2013) "Про регіони і території із спеціальним статусом в Європі" Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, яка визнає, що спеціальний статус, що мають регіони деяких європейських держав, привів до стабільності і процвітання у тих регіонах і державах.

8. Асамблея дотримується думки, що вирішення питання організації територіального самоврядування може також сприяти ефективному захисту прав меншин в руслі колективного виміру і з уникненням асиміляції.

9. Асамблея розглядає питання дотримання права на спільну ідентичність, яке включає культуру, релігію, мови і традиції, як основний елемент захисту прав національних меншин. Вони мають право зберігати і розвивати надалі їхні власні інституції і повинні отримувати колективний захист, як про це йдеться в Рекомендації 1735 (2006).

10. У світлі цих міркувань Асамблея закликає держави-члени РЄ:

10.1. стосовно міжнародних інструментів:

10.1.1. якнайшвидше підписати і/або ратифікувати, якщо вони цього ще не зробили, Рамкову конвенцію про захист національних меншин і Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин;

10.1.2. підписати Декларацію з прав корінних народів (UNDRIP), ухвалену Генеральною Асамблеєю ООН 13 вересня 2007 року;

10.1.3. сприяти впровадженню кращих практик з захисту прав національних меншин, визнаних Радою Європи і Організацією Об'єднаних Націй;

10.1.4. створити на додаток до впровадження юридичних положень Рамкової конвенції необхідні умови для виконання обов'язків/зобов'язань, як про це викладено в Документі Копенгагенської зустрічі Конференції з людського виміру (CSCE, 1990) і у відповідних двосторонніх угодах;

10.2. стосовно захисту права на ідентичність:

10.2.1. зберігати право національних меншин на збереження, захист і просування їхньої власної ідентичності, як викладено в Статті 5.1 Рамкової конвенції, Міжнародному пакті з громадських та політичних прав та у Резолюції 47/135 Генеральної Асамблеї ООН "Декларація з прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин";

10.2.2. вживати необхідних заходів з забезпечення ефективної участі національних меншин у соціальному, економічному і культурному житті і в громадських справах для того, щоб вони могли брати дієву участь у процесі ухвалення рішень, що стосуються їхнього щоденного життя , як це викладено в Статті 15 Рамкової конвенції;

10.2.3. утримуватися від прийняття політики і практик, спрямованих на асиміляцію національних меншин проти їхньої волі, як це викладено в Статтю 5.2 Рамкової конвенції;

10.2.4. дослідити і застосовувати, в якості директивних, кращі практики, які використовуються деякими державами (як, наприклад, досвід Альто Адідже/Південний Тіроль, Фінляндії або інших країн, які надають колективні або групові права), що становлять дієві моделі і норми навіть для тих держав, які ще не є Сторонами до Рамкової конвенції;

10.3. стосовно питання територіальної організації і запобігання конфліктів:

10.3.1. впроваджувати у форматі, погодженому усіма сторонами, питання організації територіального самоврядування у відповідності до загальних принципів міжнародного права;

10.3.2. при визначенні/реформуванні адміністративного і/або територіальних структур/одиниць країни або відповідних державних інституцій, брати до уваги, незалежно від економічних причин, додаткове значення історичних регіонів в термінах культури, мови, традицій і релігій;

10.3.3. з метою запобігання конфліктів ініціювати і підтримувати постійний діалог з представниками національних меншин, виконувати потреби їхніх виборчих округів та сприяти мультикультуралізму і солідарності;

10.4. стосовно права на освіту і права на мови меншин:

10.4.1. на місцевому або регіональному рівні сприяти офіційному використанню мов, на яких розмовляють національні меншини на територіях, на яких вони проживають, у відповідності до принципів Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин, враховуючи в той же час, що захист і заохочення використання регіональних мов і мов меншин не повинні завдавати шкоди офіційним мовам і необхідності вивчати їх;

10.4.2. формулювати політику в галузі освіти, враховуючи потреби національних меншин, у тому числі через специфічні освітні системи і установи та втілювати кращі практики навчання іноземним мовам у методологію навчання офіційним мовам для початкових шкіл, які забезпечують освіту мовою національної меншини;

10.4.3. вживати необхідних заходів з забезпечення безперервності освіти на рідній мові у середній (у тому числі професійна освіта) і вищій школі;

10.4.4. слідувати рекомендаціям першого Тематичного коментарю Консультативного комітету Рамкової конвенції з освіти від 2 березня 2006 року, а саме, щодо використання активного підходу в освітніх питаннях навіть якщо заявлені потреби є низькими;

10.4.5. ініціювати спільне написання книг з історії разом з материнською державою і представниками національних меншин, що проживають на їхній території, щоб навчати молодь на користь європейській співпраці і партнерства, та використовувати історичну освіту як засіб вдосконалення знань молоді про національні меншини;

10.4.6. під час приватизації державних послуг, у тому числі ЗМІ, брати до уваги специфічність і інтереси національних меншин;

10.4.7. забезпечити відповідне фінансування організаціям або засобам масової інформації, що представляють меншини, для того, щоб довести їхню ідентичність, мову, історію і культуру до уваги більшості;

10.5. стосовно боротьби з дискримінацією:

10.5.1. з метою усунення фактичних бар'єрів до "рівних можливостей" і просування повної і дієвої рівності утримуватись від дискримінаційних актів і сприяти "рівноправним заходам" в економічній і соціальній системах;

10.5.2. у дусі Статті 16 Рамкової конвенції, утримуватися від ухвалення законів або адміністративних заходів, які можуть підсилити асиміляцію, заохотити міграцію або змінити етнічну структуру у конкретному регіоні;

10.5.3. прийняти висхідний підхід, який враховує погляди зацікавлених сторін в ідентифікації і вирішенні проблем національних меншин;

10.5.4. забезпечити - без підривання фундаментального права на свободу руху і у відповідності до концепції "єдність через різноманітність" - можливість для національних меншин в межах їх територій залишатися в їхніх місцях народження, задля процвітання та прогресу там, де вони живуть впродовж століть, а також з‘ясувати їхній повний потенціал для використання на благо їхніх суспільств, як і на благо більшості, держави і Європи в цілому;

10.5.5. сформулювати і ефективно впроваджувати усебічну національну стратегію на захист національних меншин;

10.5.6. забезпечити, щоб ЗМІ могли функціонувати, вільно від дискримінації, на мовах меншин;

10.5.7. ухвалити виборче законодавство, яке б дозволило плюралістичне політичне представництво меншин;

10.5.8. утримуватися від ухвалення законів або адміністративних заходів, які б послаблювали захист меншин.

11. Асамблея запрошує своїх членів приділяти більше уваги питанню національних меншин, відігравати більш активну роль у вирішенні проблем і напрацювати пропозиції щодо прямого політичного представництва національних меншин.

12. Асамблея просить Генерального Секретаря Ради Європи приділити особливу увагу національним меншинам в рамках його щорічного звіту щодо стану з правами людини в Європі. Асамблея пропонує щоб громадські і приватні ЗМІ будь-якого типу в регіонах, де проживають національні меншини, надавали медійні послуги мовами меншин.