Відеоспостереження в публічних місцях

Відеоспостереження в публічних місцях

Резолюція 1604 (2008) [1]

1. Парламентська асамблея відзначає, що відеоспостереження - все більш широко поширене явище в публічних місцях.

2. Технології, що швидко розвиваються, і зростаюче відчуття незахищеності серед звичайного населення поступово збільшили публічне схвалення відеоспостереження як корисного інструменту в контексті запобігання і викриття злочинів.

3. Асамблея відзначає, що про використання відеоспостереження як такого мова більше не йде. Сучасна техніка робить можливим здійснення високоякісного відеоспостереження без втручання в приватне життя громадян. Привид “Великого брата” більше не завдає страху, як це було раніше.

4. Дійсно, відеоспостереження знайшло своє місце в щоденному житті у великій кількості міст країн-членів Ради Європи і у ряді випадків виявилось ефективним інструментом. Асамблея обізнана з позитивною роллю, що відіграють системи відеоспостереження у розслідування кримінальних справ у суді, наприклад у справі щодо бомбових атак 21 липня 2005 року в Лондонському метрополітені, а також щодо недавнього запобігання спробам бомбування автомобілів у Лондоні та Глазго.

5. Вітаючи все більш ефективне використання нових технологій для захисту суспільного порядку і безпеки в Європі, Асамблея залишається стурбованою тим фактом, що відеоспостереження може порушувати права людини такі як захист недоторканості приватного життя і захист даних. В світлі, зокрема, Статті 8 Європейської конвенції з прав людини (Конвенції), яка гарантує право поваги до приватного життя, відеоспостереження повинно залишатися винятковою мірою, приписаною законом і лише у випадках, де це необхідно в демократичному суспільстві, щоб захистити інтереси національної безпеки або суспільної безпеки, або для запобігання чи викриття безпорядків та злочинів.

6. Збирання, обробка і збереження даних, отриманих під час відеоспостереження, повинне регулюватися згідно із законом в повній відповідності до Конвенції, як визначено Європейським судом з прав людини.

7. У цьому контексті, Асамблея нагадує, що декілька національних і європейських юридичних інструментів забезпечують мінімальні гарантії для захисту індивідуальних прав стосовно відеоспостереженя, і що ці права повинні поважатися і бути повністю впроваджені у всіх державах-членах.

8. Асамблея занепокоєна певними далекосяжними аспектами безперервного спостереження, забезпеченого технічними можливостями систем прихованого відеоспостереження. Використання таких технічних можливостей необхідно суворо регулювати.

9. Беручи до уваги, що існуюче устаткування і програмне забезпечення для прихованого відеоспостереження дозволяє використання дуже сильного (до 30-50 разів) збільшення зображення, Асамблея заохочує країни-члени Ради Європи прийняти законодавство, що б визначило обмеження для встановлення такого устаткування з огляду на конкретне місце.

10. Асамблея також підкреслює, що існуюче устаткування і програмне забезпечення для прихованого спостереження передбачає наявність “приватних зон ” (вікна квартир, і т.п.), які повинні бути автоматично виключені із зон відеоспостереження. Асамблея вважає, що ця практика служить не тільки для захисту приватного життя, але і для перешкоджання працівникам центрів прихованого спостереження бачити те, що лежить за межами їх компетентності. У країнах-членах Ради Європи, такі “приватні зони” мають бути визначені законодавством і виключені з відеоспостереження за допомогою такого спеціалізованого програмного забезпечення.

11. Записи з камер прихованого спостереження зараз зберігаються в цифровому форматі, і програмне забезпеченні дозволяє декодувати зображення. Це виключає доступ третіх сторін до збереженої інформації, і захищає її від несанкціонованого доступу і модифікації. Декодування може надати інформацію, корисну при кримінальних розслідуваннях. У країнах-членах Ради Європи практика декодування записів відеоспостережень потрібна бути визначена законом.

12. Кожен, що живе або проходить через зону відеоспостереження, має право знати про це і мати доступ до всіх записів із своїм зображенням. Країни-члени Ради Європи мають захищати це право законом.

13. До того ж, Асамблея підкреслює, що співпраця між урядовими органами і неурядовими утвореннями є важливою у сфері відеоспостереження і заохочує країни-члени розширити цю співпрацю. Уряди зобов'язані взаємодіяти з неурядовими організаціями, які повинні мати право контролювати об’єм і форму відеоспостереження.

14. Асамблея зазначає, що національні законодавства є неоднорідними в цій галузі, і тому офіційно закликає країни-члени Ради Європи:

14.1. застосувати провідні принципи для захисту індивідуумів щодо збирання і обробки даних за допомогою відеоспостереження, прийняті Європейським комітетом з юридичного співробітництва Ради Європи в квітні 2003 року, та забезпечити їх дотримання якомога більш систематично;

14.2. накласти згідно із законом технічні обмеження для установки устаткування в залежності від кожного місця, що знаходиться під наглядом;

14.3. визначити “приватні зони”, які мають бути виключені із зони відеоспостереження законом, зобов’язуючи використовувати спеціальне програмне забезпечення;

14.4. забезпечити в їхньому законодавстві практику декодування даних відеоспостережень;

14.5. забезпечити доступ до засобів правового захисту у випадках можливого зловживання, пов'язаного з відео спостереженням.

15. Асамблея вважає за необхідне прийняття і використання країнами-членами уніфікованого знаку, і супровідного уніфікованого письмового позначення якомога скоріше.

16. Нарешті, Асамблея – маючи на увазі те, що подальше обговорення щодо відеоспостереження є необхідним - заохочує Європейську Комісію до демократії через право (Венеціанська комісія) і надалі розвивати розгляд цієї теми для того, щоб скласти директиви для збалансування суспільних інтересів відносно прав і свобод людини в демократичному суспільстві.

17. Беручи до уваги поточні події і постійний технічний прогрес у сфері відеоспостережння, Асамблея підкреслює необхідність продовжувати роботу стосовно питання відеоспостереження в майбутньому.