Паліативне лікування: модель для інноваційного підходу в соціальній політиці та в політиці в галузі охорони здоров’я

Резолюція 1649 (2009)

1.             Парламентська Асамблея зазначає, що паліативне лікування (паліативне лікування, інший варіант: симптоматична терапія – лікування та догляд за хворими з невиліковними хворобами – прим. перекладача) є значним і соціально інноваційним доповненням до традиційної лікувальної медицини, що надзвичайно сильно спирається на наукову медицину, за якою суб'єктивне хороше самопочуття пацієнта є похідним від мети лікування хвороби і яка включає обмеження, пов'язані з терапією, а іноді і суттєві побічні ефекти.

2.             У цьому зв'язку, Асамблея вибудовує свою позицію на визначенні Всесвітньої організації з охорони здоров’я (ВОЗ): “Паліативне лікування - це підхід, який покращує якість життя хворих і їхніх сімей, що стикаються з наслідками загрозливої для життя хвороби, шляхом запобігання і полегшення страждання за допомоги ранньої оціночної ідентифікації, а також лікування болю і інших проблем, пов’язаних з нею: фізичних, психологічних і духовних.”

3.             Асамблея, тим не менш, підкреслює, що це визначення не достатньо наполягає на інноваційному потенціалі підходу, що пропонується, що може привести громадську думку до того, щоб вважати, що паліативний догляд - це гуманітарна розкіш, яку ми більше не можемо дозволити в сучасному складному економічному стані.

4.             Асамблея відзначає, що, незважаючи на високі стандарти і величезні витрати, сучасний медичний догляд що надається особам, особливо на кінцевих стадіях життя, не відповідає основним потребам багатьох людей (серйозно хворих, хронічно хворих, хворих, які потребують значного індивідуального лікування). Сьогодні, коли соціальна політика та політика у справі охорони здоров’я все більш і більш диктуються економічними чинниками, існує зростаюча кількість людей які не можуть покладатися на достатньо сильні лобіюючи групи, які могли б захистити їхні основні права.

5.             Асамблея розглядає паліативне лікування як модель для інноваційної соціальної політики та політики у справі охорони здоров’я оскільки воно враховує зміни у нашому сприйнятті здоров'я і хвороб і більше не поділяє принципу що лікування хвороб є передумовою для волевиявлення пацієнта і його участі в житті суспільстві. Відповідно автономія (як самостійна воля пацієнта) - це одна з вимог для суб'єктивної форми “здоров'я”, що передбачає, що особа сама вирішує, яким чином вирішувати питання, пов’язані з хворобою і смертю.

6.             Асамблея відзначає, що паліативне лікування дозволяє особам, які мають важкі хвороби, страждають на біль або знаходяться у великому відчаї, вдаватися до самовизначення. Підхід, таким чином, не просто базується на потребі, але й напряму визнає права особи і громадянина, а також право участі у соціальному житті аж до смерті.

7.             Асамблея вважає, що існує термінова необхідність розширити контекст цього інноваційного лікування і методу піклування. Крім безнадійно хворих, паліативне лікування має бути доступним до всіх, хто може отримати користь від цього підходу: серйозно хворих, хронічно хворих і всіх тих, хто потребує високого рівня індивідуального лікування.

8.             Паліативне лікування може розглядатися як підхід до відповідного виду лікування, розробленому на практичному рівні, який включає інтеграцію медицини і піклування, що є інтегрованою на пацієнта, як надання і інших, пов'язаних із здоров'ям, послуг і суспільних ресурсів. Наприклад, це включає успішне залучення добровільних помічників і можливість включення соціальної, психологічної і духовної підтримки, якщо це необхідно. Це може бути більш важливим для індивідуальних хворих, ніж медичне лікування в прямому розумінні.

9.             Враховуючи вищезгадане, Асамблея також робить висновки від дебатів на тему евтаназії, які засвідчили, що ліберальні конституційні держави не можуть залишати етичні питання, що стосуються життя і смерті індивідуумів, без відповіді.

10.             Дотримання принципів етичного плюралізму не гарантує максимальної свободи особи в етичних питаннях, але в суспільстві це може викликати перевагу довільності, релятивізму і, практично призвести до нігілізму над належним чином заснованими етичними положеннями. А це веде до втрати загальних орієнтирів і, кінець кінцем, до ерозії ліберальної конституційної держави.

11.             У цьому зв'язку, Асамблея нагадує про відповідні рекомендації щодо безнадійно хворих, а саме, у доповіді Європейської Комітету з питань здоров'я (1980) "Проблеми що стосуються смерті: піклування для тих хто помирає" і в своїй Рекомендації  1418 (1999) «Про захист прав людини і гідності безнадійно хворих та помираючих».

12.           Вона визнає, що ліміти будь-якого медичного втручання визначаються особистим рішенням індивідуальних хворих, коли вони висловлюють свою волю про відмову від лікування або, не дивлячись на будь-яку медичну оцінку їхнього стану здоров'я, вони чітко про це висловлюється , наприклад, у прижиттєвому заповіті.

13.             Асамблея сподівається, що паліативне лікування також надає особам, які втратили надію, перспективу померти в гідності, якщо їм дозволяється відмовитись від лікування, але прийняти полегшення болю і соціальну підтримку.

14.             Вона, таким чином, вважає паліативне лікування як головніший компонент відповідної системи охорони здоров'я, заснованої на гуманній концепції людської гідності, людської волі, прав людини, громадянських прав, прав хворих і загальновизнаного сприйняття принципів солідарності і соціальної єдності.

15.             Вона підкреслює, що Рекомендація Rec(2003)24 Комітету Міністрів державам- членам про організацію паліативного лікування вже забезпечує хорошу основу для посилення підходу паліативного лікування.

16.            Після того як ВОЗ оприлюднила своє визначення, Асамблея підтримує чотири застосування паліативного лікування, перераховані в Рекомендації Rec  (2003)24, а саме, контроль симптомів; психологічна, духовна і емоційна підтримка; підтримка сім'ї; і підтримка після важкої втрати, та, зокрема, рекомендує державам-членам:

            16.1. створити послідовний і всеохоплюючий підхід до паліативного лікування в політиці у справі охорони здоров’я;

            16.2. сприяти міжнародному співробітництву між різним організаціями, установами, дослідницькими інститутами і іншими гравцями в галузі паліативного лікування.

17.             Враховуючи великі відмінності в розвитку в цій сфері в різних країнах Європи, Асамблея свідома того факту, що, хоча швидке впровадження такого підходу в існуючі структури охорони здоров'я є бажаним, забезпечення сталого фінансування, само по собі, може містити серйозні перешкоди для такого гнучкого підходу лікування.

18.             Вона, таким чином, вважає, що на підставі мінімального набору даних, викладених в Додатку до Рекомендації Rec(2003)24, існує необхідність для детального аналізу структурних перешкод і точного аналізу потреб для того, щоб досягти сталих, дієвих змін в існуючих оздоровчих системах.

19.             Вона відзначає, що якщо є бажання щоб в системі охорони здоров’я основні права мали б перевагу над іншими правами хворих, потрібне широке обговорення в суспільстві щодо пріоритетів охорони здоров'я і щоб таке обговорення зосередилось на чутливих задачах охорони здоров’я. Оскільки захист основних прав - це завдання уряду, це питання не повинно залишатися на розсуд груп інтересів, що відстоюють свою політику.

20.             Асамблея вважає, що етика, таким чином, має відігравати основну роль в якості практичної філософії у формуванні обговорення оздоровчих задач і пріоритетів лікування в суспільстві.

21.            Таким чином, щодо загальних рекомендацій, Асамблея рекомендує, щоб держави-члени:

21.1. зосередились на етиці не тільки в питаннях застосування, але щоб це було справою принципу, оскільки тільки уточнення і типологічна класифікація основних позицій надасть можливість досягнення стійкого консенсусу в суспільстві про спірні етичні проблеми і справедливий розподіл коштів;

21.2.            намагалися, в рамках як політики в справі охорони здоров’я, так і в економічній і фінансовій політиці, забезпечити кращі винагороди для нематеріальних послуг таким чином щоб за допомоги економічної політики і фінансовим стимулам соціальна політика краще б протистояла все більшому домінуванню економіки у суспільстві;

21.3. намагалися б взагалі підсилити первинну охорону здоров'я таким чином, щоб захистити хворих від невідповідного медичного втручання і знову зробити більший наголос на методичному значенні комунікації між доктором і пацієнтом як основи для раціональної, орієнтованої на хворого, медицини;

21.4. зважаючи на можливість урядів здійснювати вплив, сприяли в суспільстві такому підходу в медицині, який би поставив паліативне лікування як ключовий чинник надання лікарняних послуг, на які хворі мають право.

22. Окрім цього, стосовно практичних рекомендацій, Асамблея рекомендує, щоб держави- члени:

22.1. розглядали та сприяти дієвому контролю за симптомами у випадках серйозно хворих осіб, як ключової вимоги для взаємовідносин доктор - пацієнт та волевиявлення хворого, вводячи, таким чином, інноваційний потенціал паліативного методу лікування в сферу традиційної медицини;

22.2. ідентифікували - в рамках узгодженого підходу оздоровчої політики з метою вироблення специфічної стратегії з покращення паліативного лікування - практичні індикатори, які можуть використовуватися, щоб перевірити, якого прогресу було досягнуто в лікуванні хворих за конкретний період;

22.3. складали річні звіти таким чином, щоб недоліки можна було б проаналізувати якомога швидко і відповідно вирішувати їх;

22.4. швидко реагували, наприклад, через спеціальні механізми фінансування паліативного лікування, у випадках, коли стає очевидним, що відповідне використання болезаспокійливих засобів за бажаним сценарієм не відбувається або стандартизація лікування у лікарні (Діагноз - споріднені групи – КСГ (клініко-статистичні групи)) має негативний вплив на існуючі структури і практики;

22.5. стосовно юридичних регламентацій щодо заповіту на випадок смерті:

22.5.1. уникати створення юридичних механізмів, які могли б привести до проблем інтерпретації на практиці;

22.5.2. проводити всеохоплюючу оцінку юридичних наслідків, беручи до уваги можливі юридичні побічні ефекти, як, наприклад, фінансова відповідальність (“піклування як фінансовий збиток” ).