Приватні воєнізовані та охоронні фірми та зменшення державної монополії на використання сили

Рекомендація 1858 (2009)

1.       В останні роки, зокрема в Європі, спостерігається зростаюча тенденція залучення приватних компаній до виконання різноманітних завдань у військовій та охоронній сферах, які традиційно були прерогативою державних суб'єктів.

2.       Згідно з опублікованими дослідженнями, зараз понад мільйон осіб працюють приватними бійцями або охоронцями на більш ніж тисячу приватних воєнізованих та охоронних компаній (ПВОК) в більш ніж ста країнах світу. В 2006 році оборот цієї нової сфери послуг був оцінений в приблизно 200 мільярдів доларів.

3.      Оскільки ця нова галузь прагне розвивати свої власні ринки, виникають серйозні питання системи і принципів. З одного боку, більшість великих ПВОК створені як акціонерні товариства або як частина комерційних підприємств. Таким чином, такі фірми зацікавлені у виникненні й триванні конфліктів як засобу забезпечення їхнього економічного зростання. Чим більше конфліктів, тим рентабельніший ринок їхніх послуг. З іншого боку, для держави виникнення і розгортання конфлікту є суттєвим навантаженням для державного бюджету і ресурсів, що веде до конфлікту інтересів між приватним та державним секторами.

4.       Держави – основні клієнти ПВОК, але також й інші суб’єкти, міжнародні організації (як наприклад ООН), приватні бізнес-структури, гуманітарні агентства, засоби масової інформації та недержавні організації все частіше звертаються до цих послуг, щоб забезпечити безпеку в зонах конфлікту або нестабільності.

5.       Приватизація військового і охоронного апарату підриває традиційну позицію держави, як єдиного суб’єкта, якому обґрунтовано і законно дозволено застосовувати силу, як всередині, так і за межами держави. Це створює важливий виклик сучасним демократіям, оскільки право використовувати силу переходить від держави, гаранта суспільних інтересів, до приватних суб’єктів, які керуються корпоративними інтересами.

6.       Беручи до уваги, що ПВОК задовольняють деякі реальні потреби і вже є частиною дійсності, держави повинні були б запровадити все, що можливо для того, щоб зберегти або взяти в свої руки повний контроль за діяльністю ПВОК, яка мала б бути обмеженою настільки, наскільки це можливо для того, щоб запобігти певної ерозії державної монополії вживання сили. Проте, як мінімум необхідно і можливо створити адекватну структуру для їх діяльності таким чином, щоб вони діяли у відповідності з основними принципами демократії, поваги до прав людини і верховенства права. Юридичні рамки повинні належним чином взяти до відома важливу різницю між приватними місіями військового призначення та охоронного призначення.

7.       На сьогоднішній день, основна стурбованість суспільства щодо діяльності ПВОК пов’язана з можливим – і в багатьох випадках реальним – зловживанням правами людини працівниками цих приватних компаній і складністю притягнення до відповідальності порушників, що викликає ризик безкарності.

8.       Персонал ПВОК та їхні працедавці підкоряються дотриманню перш за все законодавства країни, де вони діють але також загальним положенням міжнародного гуманітарного права. Вони також зобов’язані дотримуватись положень законодавства про права людини, оскільки вони виконують завдання, які зазвичай виконують державні суб’єкти.

9.       Проте, окрім недостатньої юридичної відповідальності, діяльність ПВОК піднімає цілу низку побоювань, пов'язаних з відсутністю демократичного контролю, прозорості і підзвітності, більшим ризиком порушень прав людини, зростаючим впливом приватних бізнес-структур на політичні рішення і орієнтацію політики, і переходом від запобігання кризі до швидкої реакції і від мирного врегулювання кризи до використання сили.

10.       Оскільки ПВОК часто діють на міжнародному рівні та їхні дії мають міжнаціональні аспекти і наслідки, тому існує очевидна необхідність регламентувати таку діяльність на міжнародному рівні. Проте, немає жодних спеціальних законних інструментів в існуючому міжнародному праві, які б чітко регулювали таку діяльність.

11.       Багато з викликів, які виникають через зростаючу роль ПВОК, стосуються основоположних цінностей, які захищає Рада Європи. Тому наша Організація має особливу відповідальність звернутися до питань, пов’язаних з регулюванням діяльності ПВОК на основі загальних принципів. Рада Європи, з її досвідом у визначенні, пропагуванні та захисті спільних стандартів у сфері прав людини, демократії і верховенства права, пропонує відповідну структуру для цього, і повинна виступити ініціатором в цьому процесі, як вона це робила раніше в інших принципово нових сферах.

12.      У зв’язку з цим, Парламентська асамблея пропонує Комітету міністрів підготувати документ Ради Європи, націлений на регулювання стосунків її держав-членів з ПВОК і сформулювати мінімальні стандарти діяльності цих приватних компаній.

13.       Асамблея вважає, що такий документ повинен, як мінімум містити такі елементи:

13.1.       визначення сфер внутрішньої і зовнішньої безпеки, які повинні залишитися функціями виключно держави і, які є по своєму характеру «притаманними уряду»;

13.2.       стандартизацію принципів для гарантування монополії держави на застосування сили;

13.3.       чітке підтвердження поділу між внутрішньою та зовнішньою безпекою, визначеною законом і конституцією;

13.4.       підтвердження пріоритетності запобігання конфлікту над швидкою реакцією, а також мирного врегулювання кризи над вирішенням конфліктів через застосування сили;

13.5.       стандартизацію принципів використання ПВОК;

13.6.       визначення критеріїв діяльності, обов’язків, зобов’язань, відповідальності, включаючи відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини, а також сфери завдань і компетенції ПВОК;

13.7.       визначення критеріїв, які повинні застосовуватися для допуску ПВОК для виконання військових і охоронних послуг;

13.8.       запровадження системи реєстрації та ліцензування ПВОК;

13.9.       узгодження і гармонізація національного і міжнародного кримінального законодавства (особливо правила виконання цих законів) стосовно кримінальних дій, вчинених ПВОК та їхніми працівниками;

13.10.       запровадження спеціальних правил для ПВОК у цивільному праві (особливо, що стосується умов відповідальності);

13.11.       створення правової та регуляторної рамки для ПВОК, які хочуть експортувати свої послуги (наприклад, дозволи на здійснення місій та проектів, що забезпечить демократичний нагляд, контроль, інспектування, підзвітність і конкретизацію відповідальності; бажано поєднати такі правила з існуючими режимами експорту озброєння);

13.12.       необхідність схвалення парламентом місій ПФВО за кордоном та положень, які встановлюють співпрацю, обмін інформацією та допомогу між задіяними державами;

13.13.        застосування законів та правил, які регулюють дислокацію національних військових сил та поліції за кордоном, також і до ПВОК;

13.14.       запровадження правил та норм (наприклад, кодекс поведінки та обов’язкова реєстрація в Міністерстві закордонних справ) для приватних підприємств, недержавних або гуманітарних організацій тощо, які бажають звернутися до ПВОК для своїх охоронних цілей за кордоном;

13.15.       зобов’язання зі сторони сектору ПВОК створити структуру для самоконтролю, включаючи обов’язковий кодекс поведінки і створення посади «Уповноваженого з ПВОК» та/чи «групи по розслідуванню порушень ПВОК». Є зрозумілим, що такий самоконтроль доповнює, але не заміняє контроль законності, що здійснюється компетентними державними органами уповноваженими у застосуванні закону, які мають автоматично здійснювати свою місію, коли виявлено порушення завдяки запропонованим механізмам самоконтролю.

13.16.       норми, які містять такі елементи, ефективні системи огляду та навчання персоналу ПВОК; ефективну систему нагляду та розслідування; ефективну виконавчу систему та захист соціальних прав працівників ПВОК.

14.       Стосовно природи такого документу, Асамблея надає перевагу юридично обов’язковому документу (конвенції). Проте, Асамблея вітатиме, якщо до моменту створення такої конвенції, і для досягнення відчуття спільної мети, Комітет міністрів прийме Рекомендацію для держав-членів.

15.       Тим часом, Асамблея рекомендує Комітету міністрів, від імені Ради Європи, підтримати «документ Монтрьо», який підсумовує правові зобов’язання в існуючому міжнародному законодавстві і найкращих практиках, пов’язаних з діяльністю ПВОК, і закликає держави-члени, які ще не зробили цього, підписати його.