Неофіційний переклад

Діяльність із подолання порушень прав людини на гендерній основі, включаючи викрадення жінок та дівчат

Резолюція 1662 (2009)

1. Багато країн Європи сьогодні стикається із проблемами примусових шлюбів, каліцтва жіночих статевих органів та іншими серйозними порушеннями прав людини, вчиненими проти жінок та дівчат через їхню стать. Дослідження, проведені в різних країнах, свідчать, що тисячі жінок та дівчат, передусім із іммігрантських громад, вразливі до таких форм насилля. В той час, коли дану діяльність заборонено в Європі, ці жінки стають жертвами дій своїх власних родин. Їх викрадають, незаконно утримують в ув’язненні і, в деяких випадках, змушують повертатися до країн свого походження, і в ім’я традиції, звичаю чи релігії насильно одружують, обрізають чи віддають в рабство.

2. В той час, як спостереження за прогресом у сфері прав жінок у деяких країнах, до яких вони емігрують, підбадьорюють, тенденція до продовження цієї діяльності в іммігрантських громадах Європи, в яких деякі традиції та ритуали дотримуються в ім’я звичаю чи релігії, є регресом. Примусові шлюби й подібні порушення прав людини часто можуть слугувати алібі, що надає можливість немісцевій дружині чи чоловіку в’їхати в країну під приводом возз’єднання родини.

3. Парламентська асамблея потверджує, що необхідно вжити серозних заходів для подолання будь-якого насилля над жінками і дівчатами. Жодне фізичне чи духовне наражання на небезпеку жінок і дівчат не може бути виправдано в ім’я культурного релятивізму. Згідно з існуючими міжнародними документами, і зокрема, Європейською конвенцією з прав людини, усі держави-члени Ради Європи зобов’язані діяти, з належною пильністю, таким чином, щоб запобігти цим порушенням прав людини та основних свобод.

4. Посилаючись на свою Резолюцію 1468 (2005) про примусові шлюби та дитячі шлюби, свою Резолюцію 1247 (2001) про каліцтво жіночих статевих органів та на свою інтенсивну роботу в сфері насилля над жінками та торгівлі людьми, Асамблея вважає, що країни-члени зобов’язані зробити усе можливе для попередження й подолання таких практик, на національному та міжнародному рівні. Політична рішучість є обов’язковою умовою для викорінення цих практик.

5. Асамблея вважає, що держави-члени повинні діяти як на національному рівні, розробляючи політику захисту жертв, попередження порушень та покарання порушників, так і на рівні міжнародному, просуваючи права жінок та діяльність, спрямовану на подолання гендерного насильства. Одночасно подолання практик, що порушують права людини, таких як примусові шлюби, каліцтво жіночих статевих органів та будь-яких інших форм гендерного насилля, має стати пріоритетом у країнах походження, так само, як і просування прав жінок та гендерної рівності.

6. Асамблея відмічає, що держави-члени стикаються із труднощами, захищаючи жертв чи потенційних жертв діяльності, що порушує права людини, особливо, якщо жертви мають подвійне громадянство, оскільки згідно із правилами міжнародного приватного права чи відповідних двосторонніх конвенцій, консульства держав-членів мають менше можливостей для втручання в таких випадках.

7. Асамблея, таким чином, закликає держав-членів зробити усе можливе на національному рівні, щоб:

7.1. зібрати статистику щодо примусових шлюбів та інших гендерних порушень прав людини і забезпечити аналіз та переробку результатів;

7.2. внести доповнення , якщо цього ще не було зроблено, в своє законодавство для заборони та засудження, без жодної різниці у застосуванні, усіх примусових шлюбів (відповідно до Резолюції Парламентської Асамблеї 1486 (2005)), каліцтва жіночих статевих органів та будь-яких інших порушень прав людини на гендерній основі, що також виконуються в ім’я культурного чи релігійного релятивізму;

7.3. просувати створення мережі соціальних та політичних гравців з метою обміну інформацією та сприяти згуртованій діяльності громадськості;

7.4. покарати у судовому порядку викрадення, незаконне ув’язнення та примусове повернення жінок і дівчат, у випадках, якщо вони ризикують стати жертвами таких практик, як примусовий шлюб чи каліцтво жіночих статевих органів, що суперечать правам людини та цінностям Ради Європи;

7.5. запровадити превентивні заходи, зокрема:

7.5.1. інформаційні та тренінгові програми для жінок та дівчат і їхніх родинних кіл з питань основних прав, просування рівності між жінками та чоловіками й боротьби з практиками, що суперечать правам людини, зокрема у випадках, якщо вони мають гендерну основу;

7.5.2. надання інформації про закони та позитивний досвід, доступної мовами зацікавлених громад, що висвітлює ризики з боку порушників та існуючі захисні механізми;

7.5.3. надання інформації, спрямованої на дівчат, в тому числі на дівчат та жінок, що на постійній основі навчаються в школі чи університеті із громад, стурбованих питанням наявних захисних механізмів у приймаючій країні;

7.5.4. підтримка неурядових організацій з метою інформування іммігрантських громад щодо будь-яких зрушень у законодавстві, що стосується прав жінок, які могли мати місце у країнах походження, та щодо будь-яких змін у ставленні;

7.6. домовитись про надання допомоги жертвам для забезпечення їхнього захисту (притулки, лінії допомоги) та їхньої соціальної і професійної реінтеграції після повернення на батьківщину;

7.7. розробити інформаційні та тренінгові програми з питань гендерного насилля для поліції (в тому числі прикордонної поліції), судових працівників, судів, як цивільних, так і кримінальних, та систем охорони здоров’я;

7.8. запровадити систему завчасного попередження, щоб надати можливість родичам жертв чи потенційних жертв гендерного насилля попередити владу країни їхнього проживання (і, якщо це необхідно, консульські місії) про викрадення, незаконне ув’язнення та будь-яке примусове чи насильне повернення цих жертв до країн походження для того, щоб можна було організувати офіційне розслідування і, де можливо, запровадити заходи захисту жертв, такі як видання наказу, що забороняє їм покидати країну;

7.9. вжити законні заходи, які полегшують судове переслідування виконавців кримінальних злочинів домашнього насильства над жінками.

8. Асамблея також закликає держави-члени у своїй міжнародній діяльності:

8.1. підвищувати обізнаність співробітників консульств за допомогою тренінгових та практичних довідників з питань гендерної рівності в країнах походження, з чинних законних домовленостей стосовно прав жінок та їхнього застосування та із питань серйозних ризиків, що очікують на жінок та дівчат, які заради практик, що суперечать правам людини, примусово чи вимушено повернулися до країн свого походження;

8.2. розробляти, особливо для співробітників консульств, чіткі відповідні протоколи, що визначають процедури для виявлення та ідентифікації жертв, для сприяння їхньому доступу до консульств країн, де ці жертви звичайно проживають, і для сприяння їхньому поверненню та реінтеграції;

8.3. розробляти процедури співпраці з національними та локальними органами влади держав походження, що спонукатимуть їх до взаємодії у ролі посередників з потерпілими родинами для попередження чи припинення порушення прав людини та, де можливо, запровадження покарань, передбачених законом;

8.4. запроваджувати програми співпраці із неурядовими організаціями в країнах походження, щоб створити можливості для виявлення та ідентифікації жертв і полегшити встановлення контактів із родиною жертви;

8.5. прискорювати процес видачі зворотної візи будь-якій жінці чи дівчині, що є жертвою порушення прав людини, зокрема, якщо оригінальний дозвіл на проживання втратив свою чинність;

8.6. посилювати співпрацю із владою країн походження і, через тренінгові програми та фінансову допомогу, наприклад, спонукати її до:

8.6.1. внесення поправок до власного законодавства, якщо цього ще не було зроблено, щодо заборони будь-яких ритуальних чи звичаєвих практик, що суперечать правам людини, відповідно до міжнародних юридичних інструментів, зокрема, Декларації Організації Об’єднаних націй про викорінення насильства над жінками та Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок;

8.6.2. запровадження законів для надання жінкам більшої незалежності, посилення гендерної рівності та подолання насилля над жінками;

8.6.3. реалізації рішучої політики, спрямованої на покращення обізнаності з цим законодавством та забезпечення його ефективного застосування, як в міській, так і сільській місцевості;

8.7. підтримувати неурядові організації у приймаючих країнах та країнах походження, які відіграють роль у попередженні та наданні допомоги у цій сфері і можуть бути мостом між іммігрантськими громадами та країнами їхнього походження.