Кількість абзаців - 265 Розмітка (ліва колонка)


Про нормативно-правові акти (Друге читання)

0. Проект ЗАКОН УКРАЇНИ  
1. "Про нормативні правові акти в Україні"  
2. Розділ І. Загальні засади і види нормативних актів  
3. Глава 1. Загальні засади  
4. Стаття 1. (1) Завданням Закону України "Про нормативні правові акти" є правове регулювання та уніфікація нормотворчої діяльності органів і посадових осіб законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, забезпечення якості, законності й ефективності її результатів.  
5. (2) Для виконання цього завдання Закон визначає поняття, види і юридичну силу нормативних правових актів, суб"єктів їх прийняття; закріплює основи процесу підготовки, прийняття та введення в дію актів, правила нормотворчої техніки; встановлює загальні засади організації виконання актів, порядок подолання в них прогалин, протиріч.  
6. Стаття 2. Нормативний правовий акт (далі нормативний акт) - це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим на це суб"єктом у визначеній формі та за встановленою процедурою для регулювання суспільних відносин і містить загальні правила поведінки - норми права.  
7. Стаття 3. Видами нормативних актів є: а) акти законодавчої влади -Конституція (Основний Закон) України, конституційні закони, кодекси та інші звичайні закони, декларації (варіант - декларації виключити);  
8. б) акти виконавчої влади - декрети (варіант - укази), постанови, накази;  
9. в) акти місцевого самоврядування - рішення, постанови, накази;  
10. г) інші нормативні акти законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування - статути, положення, інструкції, регламенти, правила (варіант - правила виключити).  
11. Стаття 4. Суб"єктами прийняття нормативних актів (нормотворчості) є: а) громадяни України (маючи право брати участь у всеукраїнському референдумі), Верховна Рада України - актів законодавчої влади;  
12. б) Президент України, Кабінет Міністрів України, міністри та керівники інших центральних органів державної влади - актів виконавчої влади;  
13. в) громадяни (маючи право брати участь у місцевих референдумах), місцеві Ради, їх виконавчі органи, керівники місцевих органів управління - актів місцевого самоврядування.  
14. Стаття 5. (1) Укладені і ратифіковані Україною міжнародні договори складають частину законодавства України.  
15. (2) Види, суб"єкти, порядок укладення, ратифікації, затвердження та застосування міжнародних договорів визначаються Законом України "Про міжнародні договори України".  
16. Стаття 6. Види нормативних актів Автономної Республіки Крим і суб"єкти їх прийняття визначаються Конституцією України, Конституцією та іншими законами Автономної Республіки Крим.  
17. Стаття 7. Локальні нормативні акти, які приймаються керівниками підприємств, об"єднань, організацій і установ, іншими суб"єктами, не є предметом регулювання цього Закону.  
18. Стаття 8. (1) Постанови Верховної Ради України та її Президії, розпорядження Голови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, розпорядження Кабінету Міністрів України, міністрів та керівників інших центральних органів державної виконавчої влади, голів місцевих Рад приймаються з метою здійснення їх організаційних, розпорядчих, контрольних функцій з конкретних питань і як акти застосування норм права за своєю юридичною природою не є нормативними (варіант - укази виключити).  
19. (2) Акти органів судової влади не встановлюють нових норм права і як форма їх застосування та роз"яснення за своєю юридичною природою також не є нормативними.  
20. Стаття 9. Структурні підрозділи суб"єктів нормотворчості не повинні приймати нормативні акти.  
21. Стаття 10. (1) Обов"язковою умовою чинності нормативних актів є їх офіційне опублікування або доведення до відома виконавців іншими засобами, передбаченими Законом.  
22. (2) Нормативні акти, що офіційно не опубліковані або не доведені до відома виконавців, не є чинними.  
23. Стаття 11. Нормативні акти з часу набуття чинності:  
24. а) не підлягають затвердженню або санкціонуванню іншими суб"єктами;  
25. б) діють у часі, просторі, з предмету і щодо кола осіб;  
26. в) обов"язкові до виконання суб"єктами, на яких поширюється їх дія.  
27. Стаття 12. Суб"єкти прийняття нормативних актів ухвалюють нормативні акти у видах, визначених для кожного з них Конституцією України, цим Законом і в межах своєї компетенції.  
28. (2) Виняток з цього правила може бути лише при наявності надзвичайних обставин у випадках, прямо передбачених Конституцією.  
29. Стаття 13. (1) Згідно з принципом розподілу влади не допускається делегування правомочності приймати нормативні акти у сфері законодавчого регулювання від законодавчої до виконавчої влади.  
30. Стаття 14. (1) Органи виконавчої влади можуть делегувати правомочність приймати нормативні акти з питань їх компетенції нижчестоящим органам і органам місцевого самоврядування, що повинно бути передбачено в законах про статус цих органів.  
31. (2) У нормативному акті про делегування зазначеної правомочності повинно бути зазначено: компетенцію, що делегується; кому вона делегується і на який термін; матеріально-фінансові умови її виконання; на кого покладається відповідальність і контроль за виконанням.  
32. (3) Вторинне переадресування делегованої правомочності не допускається.  
33. Глава 2. Види нормативних актів  
34. Стаття 15. Види нормативних актів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування складають єдину ієрархічну систему, яка характеризується внутрішньою узгодженістю і забезпечує правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.  
35. Стаття 16. (1) Нормативні акти законодавчої влади - закони та інші акти приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом в межах їх компетенції, регулюють найбільш важливі і стабільні суспільні відносини, становлять основу правової системи України.  
36. (2) Конституція як акт установчого характеру - це Основний Закон держави, який закріплює загальні засади суспільного, економічного та державного ладу, правовий статус громадян, основи організації і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування і має в системі нормативних актів найвищу юридичну силу.  
37. (3) Конституційний закон - це поєднаний з Основним Законом нормативний акт, що приймається у встановленому для Конституції порядку і з визначених нею питань або яким вносяться зміни та доповнення до Конституції.  
38. (4) Закон (звичайний) - нормативний акт, який приймається на основі Конституції України, містить первісні правові норми з основних питань у певних сферах суспільних відносин, становить основу системи права і має вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативних актів.  
39. (5) Кодекс (кодифікований нормативний акт) - це зведений, юридично і логічно узгоджений нормативний акт, який затверджується законом і в якому на наукових засадах узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин.  
40. (6) Декларація - політико-правовий акт, який офіційно проголошує загально-людські цінності і певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної та правової політики, що знаходять втілення в Конституції, інших законах України (варіант - частину виключити).  
41. Стаття 17. (1) Нормативні акти виконавчої влади - декрети (варіант - укази), постанови, накази та інші акти її органів, посадових осіб приймаються на основі і на виконання законів та нормативних актів вищестоящих органів в межах їх компетенції, регулюють суспільні відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, державного управління. (2) Декрет (варіант - указ) - нормативний акт, який видає Президент України як глава держави і виконавчої влади. (3) Постанова - нормативний акт, який приймається Кабінетом Міністрів України у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. (4) Наказ - нормативний акт, який видається міністрами та керівниками інших центральних органів державної виконавчої влади у межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління.  
42. Стаття 18. (1) Нормативні акти місцевого самоврядування - рішення, постанови, накази та інші акти органів місцевого самоврядування та їх керівників, приймаються на основі і на виконання Конституції та інших законів України в межах їх компетенції для реалізації права громадян та їх об"єднань у межах закону управляти громадськими справами.  
43. (2) Рішення - нормативний акт, який приймається місцевою Радою або місцевим референдумом для самостійного вирішення питань місцевого життя.  
44. (3) Постанова - нормативний акт, який приймається виконавчим комітетом місцевої Ради на основі й на виконання нормативних актів законодавчої і виконавчої державної влади, рішень відповідних місцевих Рад для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності.  
45. (4) Наказ - нормативний акт, який видається керівником управління, комітету, відділу, місцевого органу управління для здійснення керівництва відповідною галуззю місцевого господарства і соціально-культурного розвитку.  
46. Стаття 19. (1) Окрему групу складають нормативні акти - статути, положення, інструкції, регламенти, правила, які затверджуються органами законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування їх нормативними актами іншого виду і юридична сила яких визначається правовим статусом того суб"єкта, що їх затвердив (варіант - правила виключити).  
47. (2) Статут, положення - звід правових норм, які регулюють організацію та діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, об"єднань, організацій і установ, службовців та інших осіб у певних сферах економічної, соціальної і культурної діяльності.  
48. (3) Інструкція - нормативний акт, який визначає зміст регулювання в найбільш детальній формі певної сфери суспільних відносин.  
49. (4) Регламент - нормативний акт колегіальних органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, який містить сукупність правил, що визначають процедуру діяльності цих органів.  
50. (5) Правила - нормативний акт, який конкретизує норми права більш загального характеру з метою регулювання поведінки суб"єктів суспільних правовідносин у певних галузях та процедурних питаннях (варіант - частину статті виключити).  
51. Глава 3. Юридична сила нормативних актів  
52. Стаття 20. Юридична сила - це властивість нормативних актів, яка визначає їх співвідношення за змістом з іншими нормативними актами, а також порядок внесення змін, доповнень і скасування актів.  
53. Стаття 21. Нормативні акти згідно з їх юридичною силою підрозділяються на закони і підзаконні акти.  
54. Стаття 22. Конституція має найвищу юридичну силу щодо конституційних та інших законів.  
55. Стаття 23. Конституційні закони мають вищу юридичну силу щодо інших законів (звичайних).  
56. Стаття 24. Закони мають вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативних актів.  
57. Стаття 25. Підзаконні нормативні акти вищестоящих органів мають вищу юридичну силу щодо нормативних актів нижчестоящих органів.  
58. Стаття 26. Закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо однакових за видом законів Верховної Ради України.  
59. Стаття 27. Рішення, прийняті місцевими референдумами, мають вищу юридичну силу щодо нормативних актів органів місцевого самоврядування, на території яких проводяться референдуми.  
60. Стаття 28. Конституція та інші закони Верховної Ради Автономної Республіки Крим повинні відповідати Конституції та іншим законам України.  
61. Стаття 29. (1) Міжнародні договори, укладені та ратифіковані Верховною Радою України, мають вищу юридичну силу щодо законів України. (2) У разі суперечності міжнародного договору України її Конституції його ратифікація можлива після внесення відповідних змін до Конституції.  
62. Стаття 30. Нормативні акти нижчої юридичної сили повинні відповідати за змістом нормативним актам більш високої юридичної сили.  
63. Розділ ІІІ. Нормотворча техніка Глава 9. Вимоги нормотворчої техніки підготовки проектів нормативних актів  
64. Стаття 82. Проект нормативного акта опрацьовується з урахуванням вимог нормотворчої техніки - системи вироблених теорією і практикою нормотворчості правил і способи створення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом нормативних актів.  
65. Стаття 83. При формуванні структури нормативного акта суб'єкт його прийняття орієнтується на таку послідовність викладу реквізитів акта:  
66. а) назва (заголовок);  
67. б) порядковий номер, дата і місце прийняття;  
68. в) преамбула (вступ), якщо цього вимагає зміст акта;  
69. г) зміст - розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти;  
70. д) підпис відповідальної посадової особи.  
71. Стаття 84. (1) Назва нормативного акта вказує на вид акта і предмет його правового регулювання, а також (крім закону) на орган, який видав цей акт. До назви нормативного акта міністерства, державного комітету чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, органу місцевого самоврядування входять порядковий номер і дата його прийняття.  
72. (2) Назва нормативного акта має бути короткою і точною, відображати предмет та основний зміст регулювання.  
73. Стаття 85. (1) Преамбула - вступна частина нормативного акта містить стислу інформацію про причини, умови, мету його прийняття, принципи дії, предмет і метод його правового регулювання.  
74. (2) Преамбула нормативного акта не повинна містити ідеологізованих стереотипів, повторення тексту інших частин акта.  
75. Стаття 86. (1) Розділи нормативного акта становлять найбільші, відносно самостійні і нерозривно пов'язані складові частини нормативного акта, які поділяються на глави.  
76. (2) Глави нормативного акта - це відносно відокремлені складові частини нормативного акта або його розділів, які за своїм обсягом і змістом повинні бути підпорядковані розділам або нормативному акту в цілому і не мають виходити за їх межі.  
77. (3) Статті нормативного акта як основні його структурні одиниці являють собою відносно самостійні логіко-юридичні утворення в межах глав або ж нормативного акта в цілому і містять завершені нормативні положення в певній сфері суспільних відносин.  
78. (4) Частини статей - складові одиниці статей, що уточнюють, конкретизують і розвивають в логічно завершеному вигляді приписи, викладені в статтях нормативного акта.  
79. (5) Пункти статті нормативного акта або її частини розвивають, уточнюють або ж конкретизують положення, викладені в статті акта або ж в іншій її відповідній частині.  
80. (6) Підпункти нормативного акта - це складова частина пункту статті, що уточнює і конкретизує його.  
81. Стаття 89. (1) Складові одиниці (розділи, частини, глави, статті, пункти і підпункти статей) змісту нормативного акта повинні мати: а) розділи, частини і глави, а в необхідних випадках і статті - свою власну назву;  
82. б) розділи нормативних актів - єдину нумерацію, яка позначається римськими (варіант - арабськими) цифрами;  
83. в) глави нормативного акта - власну порядкову нумерацію, яка позначається арабськими цифрами;  
84. г) статті акта - власну порядкову нумерацію, яка позначається арабськими цифрами;  
85. д) частини статей позначаються в дужках арабськими цифрами;  
86. е) пункти статей нормативного акта - літерне позначення;  
87. є) підпункти статей позначаються літерами й арабськими цифрами в сполученні.  
88. Стаття 87. (1) Зміст кодифікованого нормативного акта (кодексу, статуту, положення) може складатися з Загальної та Особливої частин.  
89. (2) Загальна частина нормативного акта містить фундаментальні положення (завдання, принципи, нормативні узагальнення, визначення понять, конструкції інститутів, спеціалізовані нормативні положення (презумпції, преюдиції), інші вихідні нормативні положення, які характеризуються високою узагальненістю, комплексністю, підвищеною стабільністю і становлять правову основу застосування норм Особливої частини.  
90. (3) В Особливій частині нормативного акта містяться норми, що визначають вид і міру (правила) можливої та належної поведінки (юридичні права та обов'язки), вид і міру негативних наслідків за можливі порушення правових норм (юридичну відповідальність).  
91. (4) Загальна і Особлива частини органічно пов'язані між собою і містять норми, необхідні і достатні для їх застосування відповідно до особливостей предмету правового регулювання.  
92. Стаття 88. Нормотворчий орган при формулюванні норми права повинен виключати як надмірно узагальнені формулювання так і надмірно деталізовану (казуїстичну) регламентацію.  
93. Стаття 91. Порядок введення в дію нормативних актів законодавчої і виконавчої влади, а також дата й місце їх прийняття є обов'язковими атрибутами офіційного тексту актів і розміщуються наприкінці їх як заключні положення.  
94. Стаття 90. Якщо у зв'язку з прийняттям нового нормативного акта вносяться зміни до інших чинних нормативних актів, у тексті нового акта викладається текст цих змін та доповнень і обов'язково дається перелік норм, які втрачають чинність.  
95. Стаття 92. Детальні питання порядку підготовки і прийняття нормативних актів, ведення діловодства у нормотворчості, застосування техніко-юридичних вимог до оформлення текстів нормативних актів визначаються спеціальними нормативними актами - положеннями, які розробляють і приймають нормотворчі органи.  
96. Глава 10. Мова, стиль і термінологія нормативних актів  
97. Стаття 93. (1) Текст норм акта повинно бути викладено короткими, чіткими, однозначними реченнями і не допускати різного тлумачення.  
98. (2) Змістове значення словосполучень у нормах акта повинно поширюватися на всі суттєві елементи правовідносин.  
99. (3) При формулюванні тексту нормативного акта розміщуються спочатку більш загальні, а потім більш конкретні положення.  
100. Стаття 94. (1) У нормативному акті повинно застосовуватися позначення і терміни (поняття) з використанням загальнозрозумілих і доступних слів та словосполучень.  
101. (2) Одні й ті ж терміни (поняття) повинні застосовуватися у нормативних актах в єдиному значенні (єдність термінології).  
102. (3) Позначення і терміни (поняття), які не вживалися раніше в нормативних актах, пояснюються в їх текстах (описова диспозиція) або відокремлюються в дужках після визначення терміну (поняття) як загальновідомий синонім.  
103. Стаття 95. Спеціальні позначення і поняття (терміни), що необхідні для урегулювання конкретного виду (галузі) суспільних відносин, застосовуються у нормативному акті тільки в тому розумінні, в якому вони вживаються в даній спеціальній галузі. У разі потреби ці позначення пояснюються у нормативному акті або в словнику, що додається до нього.  
104. Стаття 96. Текст нормативного акта (норми) не повинен допускати вживання: зворотів розмовної мови та її експресивних форм; в одному й тому ж розумінні різних позначень і термінів (понять), близьких за своїм значенням (синонімів); іноземних слів і термінів (понять) при наявності рівнозначних слів і термінів (понять) в українській мові; нечітких словосполучень, загальних міркувань, гасел, закликів; слів літерними позначеннями (абревіатур).  
105. Розділ ІІ. Основи нормотворчого (правотворчого) процесу Глава 4. Вихідні положення  
106. Стаття 35. Нормотворчий (правотворчий) процес - це спеціальна правова діяльність повноважних суб"єктів по підготовці, прийняттю нормативних актів та введенню їх у дію.  
107. Стаття 36. Нормотворчий процес регулюється Конституцією України, цим Законом, нормативними актами про статус суб"єктів нормотворчості, їх регламентами та іншими нормативними актами.  
108. Стаття 37. Основними принципами нормотворчого процесу є здійснення народовладдя, законність, колегіальність(для колегіальних органів), гласність, урахування громадської думки, планування, наукова обгрунтованість.  
109. Стаття 38. (1) Нормотворчий процес здійснюється за певною процедурою, що складається із стадій - самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій щодо прийняття нормативних актів, якими є:  
110. а) нормотворча ініціатива і розробка проектів нормативних актів;  
111. б) розгляд та обговорення проектів нормативних актів;  
112. в) прийняття нормативних актів і введення їх в дію.  
113. Стаття 39. (1) Нормотворча діяльність здійснюється безпосередньо суб'єктами прийняття нормативних актів, визначеними у статті 3 цього Закону. (2) Крім суб"єктів прийняття нормативних актів у нормотворчій діяльності беруть участь також органи і структурні підрозділи суб'єктів прийняття нормативних актів, інші державні органи, громадяни та їх об'єднання, спеціально утворювані для розробки проектів нормативних актів тимчасові комісії і робочі групи, науково-дослідні установи, науковці, експерти та інші особи.  
114. Стаття 40. (1) Суб'єкти прийняття нормативних актів повинні мати короткострокові, середньострокові та довгострокові (перспективні) плани підготовки нормативних актів.  
115. (2) Плани не виключають можливості підготовки і прийняття нормативних актів поза їх межами.  
116. (3) Суб'єкти прийняття нормативних актів планують послідовність і час прийняття нормативних актів, проекти яких розроблено і внесено на розгляд.  
117. Глава 5. Нормотворча ініціатива і розробка проектів нормативних актів  
118. Стаття 41. Нормотворча ініціатива - це внесення повноважними особами до відповідних суб'єктів нормотворчості мотивованих пропозицій про необхідність прийняття, зміни чи доповнення нормативних актів або їх проектів.  
119. Стаття 42. (1) Суб'єкти нормотворчої ініціативи у відповідному нормотворчому органі визначаються Конституцією України, цим Законом, нормативними актами про статус нормотворчих органів.  
120. (2) Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народові України, народним депутатам України, Президії Верховної Ради України, постійним комісіям Верховної Ради України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Конституційному Суду України, Верховному Суду України, Вищому арбітражному суду України, Генеральному прокурору України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним Радам, Національній Академії наук України, Академії правових наук України.  
121. (варіант - статтю виключити).  
122. Стаття 43. Право нормотворчої ініціативи в місцевих Радах мають голови Рад, депутати, постійні комісії та виконавчі комітети цих Рад (варіант - статтю виключити).  
123. Стаття 44. Суб'єкти, що не мають права нормотворчої ініціативи, можуть вносити до нормотворчого органу пропозиції про необхідність прийняття нормативного акта, який повинен розглядатися нормотворчим органом.  
124. Стаття 45. (1) Розробка проекту нормативного акта здійснюється:  
125. а) нормотворчим органом, його структурним підрозділом;  
126. б) тимчасовою комісією, робочою групою, спеціально створеною нормотворчим органом для розробки проекту;  
127. в) державними органами і установами, громадянами та їх об'єднаннями, науковцями, фахівцями та іншими особами за власною ініціативою, дорученням або на замовлення нормотворчого органу.  
128. (2) Доручення нормотворчого органу на розробку проекту нормативного акта надсилається з матеріалами ініціативи про необхідність прийняття нормативного акта, завданням на розробку проекту, визначенням термінів виконання доручення.  
129. (3) У розробці проекту нормативного акта повинна брати участь юридична служба суб'єкта, що розробляє проект.  
130. Стаття 46. Розроблений проект нормативного акта Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства, державного комітету чи іншого центрального органу державної влади щодо прав громадян або такий, що має міжвідомчий характер, надсилається до Міністерства юстиції України для висновку щодо його якості, обгрунтованості, законності та доцільності прийняття.  
131. Стаття 47. (1) Проект нормативного акта офіційно вносить до нормотворчого органу суб'єкт, який має право нормотворчої ініціативи.  
132. (2) Проект нормативного акта, що розроблений суб'єктом, який не має права законодавчої ініціативи, вноситься до нормотворчого органу через суб'єкта нормотворчої ініціативи.  
133. Стаття 48. (1) Проект нормативного акта надсилається з пояснювальною запискою.  
134. (2) Проект нормативного акта, із змісту якого випливає необхідність внесення змін та доповнень до чинних нормативних актів або їх скасування, повинен супроводжуватися переліком пропозицій про їх зміну, доповнення або скасування.  
135. (3) Проект нормативного акта, реалізація якого потребує економічних і фінансових витрат, вноситься на розгляд нормотворчого органу тільки з необхідними розрахунками і обгрунтуванням відповідних органів про покриття цих витрат.  
136. Стаття 49. Суб'єкт нормотворчої ініціативи має право відкликати поданий ним проект нормативного акта з відповідного колегіального нормотворчого органу, якщо питання про прийняття цього нормативного акта ще не внесено до порядку денного його засідання.  
137. Глава 6. Розгляд та обговорення проекту нормативного акта  
138. Стаття 50. (1) Проект нормативного акта, який офіційно подано до колегіального нормотворчого органу в порядку нормотворчої ініціативи, розглядається цим органом або його відповідним органом, структурним підрозділом на предмет його готовності, економічного, юридичного, соціально-політичного обгрунтування та вирішення питання про внесення до порядку денного згідно з планом для прийняття.  
139. (2) Розгляд і обговорення проекту нормативного акта провадяться за участю їх розробників.  
140. Глава 7. Наукова експертиза проекту нормативного акта  
141. Стаття 56. Наукова експертиза проекту нормативного акта призначається в необхідних випадках за рішенням нормотворчого органу, його органів і структурних підрозділів або за ініціативою розробників проекту.  
142. Стаття 57. Наукова експертиза провадиться з метою: забезпечення якості, законності, обгрунтованості, узгодженості й своєчасності прийняття нормативного акта; виявлення можливих позитивних і негативних правових, економічних, соціальних, кримінологічних, екологічних, демографічних та інших наслідків дії акта; визначення місця нормативного акта в системі чинного законодавства.  
143. Стаття 58. (1) Наукова експертиза здійснюється науковими установами, іншими організаціями, а також окремими науковцями і фахівцями тієї галузі науки, предмет якої складає зміст проекту нормативного акта.  
144. (2) До експертизи можуть залучатися установи й організації, науковці та фахівці іноземних держав.  
145. (3) До наукової експертизи не може залучатися суб'єкт, від якого надійшов проект нормативного акта чи який брав участь в розробці проекту нормативного акта.  
146. Стаття 59. Проекти нормативних актів з питань забезпечення правового статусу громадян та їх об'єднань мають підлягати науковій юридичній експертизі.  
147. Стаття 60. У разі наявності альтернативних проектів нормативного акта наукова експертиза по кожному з них повинна, як правило, провадитися одними і тими ж експертами.  
148. Стаття 61. В оцінці проекту нормативного акта експерти незалежні від думки органу, за дорученням якого провадиться експертиза, та будь-якого іншого впливу.  
149. Стаття 63. Результати висновків експертів щодо проекту нормативного акта, який винесено на обговорення громадян, публікуються в офіційних виданнях нормотворчого органу або в інших засобах масової інформації.  
150. Стаття 64. При обговоренні найбільш важливих проектів нормативних актів з питань загальнодержавного та місцевого значення може призначатися соціологічна експертиза.  
151. Стаття 62. (1) Результати наукової експертизи по проекту нормативного акта повинні враховуватися нормотворчим органом при його обговоренні та прийнятті чи визначенні подальшої над ним роботи.  
152. (2) Нормотворчий орган при розгляді та прийнятті нормативного акта не зв'язаний висновком наукової експертизи.  
153. Стаття 51. Нормотворчий орган за результатами розгляду та обговорення проекту нормативного акта може:  
154. а) повернути проект акта відповідному органу для доопрацювання та внесення змін, доповнень із визначенням головних зауважень і термінів доопрацювання;  
155. б) надіслати проект на експертизу;  
156. в) відкласти прийняття нормативного акта на певний термін;  
157. г) відхилити проект нормативного акта із зазначенням мотивів та причини;  
158. д) прийняти нормативний акт.  
159. Стаття 53. (1) Нормотворчий орган за результатами розгляду та обговорення може винести проект нормативного акта в цілому або окремі його положення на референдум, дорадче опитування (консультативний референдум).  
160. (2) Порядок проведення референдуму, дорадчого опитування (консультативного референдуму) здійснюється відповідно до Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".  
161. Стаття 54. Прийняття нормативного акта без обговорення можливе лише у випадках, передбачених у регламенті нормотворчого органу або за його рішенням.  
162. Стаття 52. (1) Проект нормативного акта за рішенням суб'єкта його прийняття може бути винесено на обговорення громадянами шляхом опублікування в пресі, оприлюднення по телебаченню і радіо, доведення до відома громадян іншими засобами.  
163. (2) Пропозиції та зауваження, що надійшли у процесі обговорення проекту нормативного акта, розглядаються його розробниками, органами, яким доручено доопрацювання проекту, узагальнюються, враховуються при доопрацюванні проекту або передаються нормотворчому органові для обговорення і прийняття відповідного рішення.  
164. (3) Організація, форми і порядок обговорення проектів нормативних актів, юридичне значення його результатів визначаються окремим нормативним актом.  
165. Стаття 55. Проект нормативного акта, який було прийнято до розгляду колегіальним нормотворчим органом попереднього скликання чи складу і який не був ухвалений, вважається внесеним до нормотворчого органу нового скликання чи складу і підлягає розгляду в загальному порядку.  
166. Глава 8. Прийняття нормативних актів та введення їх в дію  
167. Стаття 65. (1) Нормативний акт після його розгляду та обговорення приймається уповноваженим на те органом або посадовою особою з додержанням процедури, визначеної відповідним законом, регламентом чи іншим нормативним актом.  
168. (2) Порядок прийняття нормативних актів шляхом голосування в колегіальних органах нормотворчості визначається Конституцією України, цим Законом, нормативними актами про їх статус та регламентами.  
169. (3) Нормативні акти можуть прийматися шляхом голосування громадян - всеукраїнським і місцевими референдумами згідно з Законом про ці референдуми. Стаття 66. Нормотворчий орган не може приймати нормативний акт, якщо він у цілому або його структурні частини чи окремі положення суперечать Конституції і законам України, міжнародним договорам, ухваленим і ратифікованим Україною, іншим чинним нормативним актам. Якщо це протиріччя має місце, такий нормативний акт повинен прийматися одночасно з внесенням відповідних змін до нього або до того нормативного акта, якому він суперечить.  
170. Стаття 67. (1) Прийняття нормативного акта завершується підписом визначеної Законом посадової особи, після чого прийнятий акт подається у відповідні органи для реєстрації та опублікування на державній мові або доведення до відома виконавців іншими засобами, передбаченими Законом.  
171. (2) Обов'язковою умовою опублікування нормативних актів Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної влади щодо прав громадян або таких, що мають міжвідомчий характер, є їх державна реєстрація, що здійснюється Міністерством юстиції України.  
172. (3) Державна реєстрація нормативних актів провадиться в порядку, що визначається відповідним Законом.  
173. Стаття 68. (1) Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів колегіальних нормотворчих органів провадиться щодо:  
174. а) законів України - Президентом України;  
175. б) постанов Кабінету Міністрів України - Прем'єр-міністром України;  
176. в) рішень і постанов органів місцевого самоврядування - головами місцевих Рад.  
177. (2) Нормативні акти посадових осіб підписуються особами, які їх видають.  
178. (3) Терміни підпису нормативних актів визначаються Конституцією України, законами та іншими нормативними актами про статус нормотворчих органів.  
179. Стаття 69. Закони, що приймаються всеукраїнським референдумом і Верховною Радою України, публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради України - "Відомостях Верховної Ради України" не пізніше 30-денного терміну, газеті "Голос України" - не пізніше 5-денного терміну.  
180. Стаття 70. Декрети (варіант - укази) Президента України, постанови Кабінету Міністрів України після їх прийняття публікуються в офіційному зібранні нормативних актів виконавчої влади України не пізніше 30-денного терміну, газеті "Урядовий кур'єр" - не пізніше 5-денного терміну.  
181. Стаття 71. (1) Накази міністрів, голів державних комітетів та керівників інших центральних органів державної виконавчої влади щодо прав громадян або які мають міжвідомчий характер, після їх прийняття публікуються в загальному для них офіційному виданні, інші накази - у виданні відповідного міністерства або відомства не пізніше 30-денного терміну.  
182. (2) Якщо міністерство, державний комітет чи інший центральний орган державної виконавчої влади не має свого офіційного видання, прийняті їх керівниками накази доводяться до відома виконавців у порядку, визначеному положеннями про ці органи (варіант - частину другу виключити).  
183. Стаття 72. Рішення місцевих референдумів і Рад, постанови виконавчих комітетів Рад та інших органів місцевого самоврядування публікуються у місцевих виданнях або оприлюднюються іншими засобами, визначеними Законом про їх статус, не пізніше 5-денного терміну після їх прийняття.  
184. Стаття 73. (1) Опублікування нормативних актів в офіційних виданнях вважається здійсненим на день виходу в світ відповідного видання.  
185. (2) При опублікуванні та розсилці нормативного акта, який пройшов державну реєстрацію, є обов'язковим посилання на номер і дату реєстрації.  
186. (3) У наступних опублікуваннях закону повинна міститися довідка про джерело і дату його першого опублікування в офіційних виданнях.  
187. Стаття 74. Закон Верховної Ради України набуває чинності через 10 днів з часу його опублікування в офіційному виданні або в інший термін, визначений в тексті Закону.  
188. Стаття 75. (1) Закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, набуває чинності з часу його опублікування в офіційному виданні, якщо у самому законі не визначено іншого терміну набуття чинності після опублікування.  
189. (2) Датою прийняття закону вважається день проведення референдуму.  
190. Стаття 76. Декрети (варіант - укази) Президента України, постанови Кабінету Міністрів України набувають чинності через 10 днів з часу їх опублікування в офіційних виданнях або в інший термін, який визначено у цьому нормативному акті.  
191. Стаття 77. Накази міністрів та керівників інших центральних органів державної виконавчої влади набувають чинності через 5 днів з часу їх опублікування в офіційних виданнях або через 3 дні після їх отримання виконавцями, чи в інший термін, який визначено у цьому нормативному акті.  
192. Стаття 78. (1) Рішення, прийняті місцевими референдумами, набувають чинності з часу їх опублікування в офіційних виданнях, якщо у цьому рішенні не визначено інший термін.  
193. (2) Датою прийняття рішення вважається день проведення референдуму.  
194. Стаття 79. Рішення місцевих Рад, постанови їх виконавчих комітетів та нормативні акти інших органів місцевого самоврядування набувають чинності через 3 дні з часу їх оприлюднення в офіційних виданнях, якщо інший термін не визначено у цьому акті.  
195. Стаття 80. Нормативні акти, що опубліковано в порядку, визначеному цим Законом, набувають чинності в установлений термін незалежно від розсилки їх текстів на місця.  
196. Стаття 81. (1) Нормативний акт про зміни, доповнення і скасування іншого акта набуває чинності за тими ж правилами, що і нормативний акт, який змінюється, доповнюється чи скасовується.  
197. (2) Порядок введення в дію нормативного акта визначається в тексті самого акта.  
198. Глава 11. Сфера дії нормативних актів Стаття 97. Сфера дії нормативного акта -це межі можливості застосування норм цього акта у часі, просторі, з предмета та по колу осіб.  
199. Стаття 98. Дія нормативного акта у часі починається з моменту набуття ним чинності і закінчується моментом припинення його дії.  
200. Стаття 99. Нормативний акт набуває чинності:  
201. а) з моменту його офіційного опублікування;  
202. б) після закінчення певного терміну з дня опублікування;  
203. в) з моменту доведення його змісту до відома виконавців іншими засобами, визначеними Законом;  
204. г) з моменту, зазначеного безпосередньо в нормативному акті.  
205. Стаття 100. (1) Нормативний акт діє у часі безстроково, якщо в його тексті не визначено інше. (2) Строк дії нормативного акта може бути встановлено для всього акта або для окремих його структурних частин.  
206. Стаття 101. (1) Дія нормативного акта припиняється: а) з перебігом строку, на який був прийнятий цей акт; б) внаслідок скасування або зупинення його дії; в) прийняттям з цього самого питання нового акта вищої або рівнозначної юридичної сили.  
207. (2) Дія нормативного акта може фактично припинятися при зникненні предмету регулювання або відповідних суб'єктів правовідносин, припиненні певних умов чи обставин, за наявності яких можливе застосування акта.  
208. Стаття 103. Дія нормативного акта у просторі визначається територіальними межами його обов'язковості і поширюється залежно від правового статусу суб'єкта прийняття нормативного акта та його змісту на всю територію України, відповідної адміністративно-територіальної одиниці або на певну їх частину.  
209. Стаття 104. Межі дії нормативного акта з предмету визначаються тим, на яке коло суспільних відносин і осіб поширюються норми акта та до якої їх різновидності відносяться - загальним, галузевим, спеціальним, допоміжним чи іншим.  
210. Стаття 105. Дія нормативного акта поширюється на всіх осіб, які знаходяться на території його дії - громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб та інших суб'єктів правовідносин, за винятком випадків, передбачених законом.  
211. Стаття 102. (1) Нормативні акти, які набули чинності, зворотної сили не мають.  
212. (2) Надання зворотної сили допускається лише у випадках, спеціально обумовлених у прийнятому законі, а також у разі, коли норма нового нормативного акта пом'якшує або виключає юридичну відповідальність.  
213. Глава 12. Організація виконання нормативних актів  
214. Стаття 106. Після прийняття нормативних актів і введення їх в дію повинно бути здійснено належну організацію їх виконання - своєчасне доведення змісту прийнятих актів до відома виконавців; офіційне тлумачення актів уповноваженими органами, посадовими особами; роз'яснення змісту актів науковими установами, науковцями, фахівцями; фінансове, матеріально-технічне, правове та організаційно-технічне забезпечення виконання актів; забезпечення визначених термінів виконання актів; систематичний контроль і перевірка виконання актів; облік та належне зберігання нормативних актів.  
215. Стаття 107. (1) Контроль і перевірку виконання нормативних актів здійснюють самі нормотворчі або їх уповноважені на це органи, особи, а також спеціальні контрольні органи, інші суб'єкти, зазначені цими актами.  
216. (2) Контроль і перевірка виконання нормативних актів повинні провадитися відповідно до планів, затверджених нормотворчими та іншими уповноваженими органами.  
217. Стаття 108. Необхідною умовою належної організації виконання нормативних актів є нагляд за їх дотриманням та виконанням, який здійснюється відповідними державними органами, судами і органами прокуратури.  
218. Стаття 109. На основі результатів нагляду, контролю і перевірки виконання нормативних актів, аналізу скарг і звернень нормотворчі органи та інші уповноважені суб'єкти визначають якість, законність та ефективність дії актів. У разі виявлення в нормативних актах порушень законності, прогалин, протиріч та інших недоліків нормотворчі органи повинні їх усунути, інші уповноважені суб'єкти - внести пропозиції до повноважних органів про зміну, доповнення або скасування відповідних актів.  
219. Стаття 110. За якість, обгрунтованість та законність нормативних актів, організацію їх виконання відповідні посадові особи несуть персональну відповідальність, визначену Законом та іншими нормативними актами.  
220. Глава 13. Порядок усунення прогалин, подолання протиріч нормативних актів  
221. Стаття 111. У чинних нормативних актах у процесі їх дії та застосування можуть виявитися прогалини, протиріччя (колізії) між нормами різних актів з одного і того ж предмету регулювання.  
222. Стаття 112. Прогалини в нормативних актах - це повна або часткова відсутність норм, які повинні регулювати ще не врегульовані суспільні відносини, необхідність регулювання яких обумовлюється суттю і змістом діючої правової системи України, правовими стандартами та принципами міжнародного права.  
223. Стаття 113. У разі виявлення прогалин у нормативних актах суб'єкти прийняття нормативних актів зобов'язані внести до нього відповідні доповнення або зміни з чітким вичерпним формулюванням норми (норм), яка усуває прогалини.  
224. Стаття 114. (1) У правозастосовчій практиці усунення прогалин може здійснюватися шляхом використання:  
225. а) інституту аналогії закону;  
226. б) аналогії права;  
227. в) субсидіарного застосування норм права.  
228. (2) Аналогія закону - це застосування при відсутності норм, які б прямо регулювали дані відносини, норм законодавства, що врегульовують відносини, які найбільш схожі за суттєвими ознаками.  
229. (3) Аналогія права - це застосування при відсутності норм, які б врегульовували не тільки дані, а й схожі відносини, загальних принципів права.  
230. (4) Субсидіарне застосування норм права - це застосування при вирішенні конкретних обставин при відсутності їх правового регулювання норм з суміжних галузей права, що врегульовують схожі обставини.  
231. (5) Використання інституту аналогії закону й аналогії права та субсидіарного застосування норм права забороняється у випадках, коли прогалини виявляються у нормативних актах, які встановлюють кримінальну чи адміністративну відповідальність або обмежують правовий статус громадян.  
232. Стаття 115. Під колізією нормативних актів розуміється протиріччя між діючими нормативними актами чи їх нормами з одного і того ж предмету регулювання.  
233. Стаття 31. Нормативні акти, які суперечать за змістом Конституції, законам та іншим нормативним актам не нижчої юридичної сили, підлягають скасуванню або зміні.  
234. Стаття 32. Чинний нормативний акт може бути змінено або доповнено тільки тим суб"єктом, який прийняв цей акт, і тільки нормативним актом такого ж виду.  
235. Стаття 33. Дію нормативного акта у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону та іншими законами, може бути зупинено самим суб"єктом його прийняття, уповноваженим на це вищестоящим органом, судом, органом прокуратури до прийняття рішення про його чинність.  
236. Стаття 34. (1) Нормативний акт може бути скасовано при наявності визначених цим та іншими законами підстав самим суб"єктом прийняття нормативного акта, уповноваженим на це вищестоящим органом або судом і тільки нормативним актом однакової або вищої юридичної сили.  
237. Стаття 116. У разі виявлення протиріч між нормами різних нормативних актів суб'єкти, які прийняли ці акти, або інші уповноважені органи зобов'язані внести відповідні зміни чи доповнення до цих актів або скасувати акт, у дії якого немає потреби.  
238. Стаття 34. (2) Скасування, зміна або доповнення нормативного акта, прийнятого всеукраїнським чи місцевим референдумом, проводиться відповідним референдумом.  
239. Стаття 117. (1) До скасування, зміни або доповнення нормативних актів, в яких виявлено протиріччя, їх подолання здійснюється в такому порядку:  
240. а) у разі протиріч норм актів різних видів, актів, прийнятих різними суб'єктами, діє вищий за юридичною силою акт або акт вищестоящого органу;  
241. б) у разі протиріч норм будь-якого акта Конституції України діє Конституція України;  
242. в) у разі протиріч норм підзаконних актів законам діють закони;  
243. г) у разі протиріччя нормативних актів Автономної Республіки Крим Конституції та іншим законам України діють Конституція та інші закони України;  
244. д) у разі протиріччя нормативних актів України укладеним, затвердженим відповідними органами або ратифікованим Україною міжнародним договорам застосовуються норми, встановлені цими договорами;  
245. е) у разі протиріччя між нормами, що містяться у різних актах одного і того ж виду, прийнятих тим же органом, діє акт, який набрав чинності пізніше.  
246. Глава 14. Офіційне тлумачення нормативних актів  
247. Стаття 118. (1) При виявленні незрозумілостей у змісті нормативних актів, різних тлумачень або труднощів застосування їх норм суб'єкти прийняття нормативних актів або інші уповноважені органи здійснюють офіційне тлумачення цих норм шляхом видання спеціального акта.  
248. (2) При тлумаченні установлюється місце норми права в системі права і визначаються функціональні та інші зв'язки норми з іншими нормами, які регулюють різні сторони одного і того ж виду суспільних відносин.  
249. Стаття 119. Тлумачення Конституції та інших законів України є виключною компетенцією Верховної Ради України.  
250. Стаття 120. Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд України в разі необхідності вносять до Верховної Ради України, Президентові України, Кабінету Міністрів України подання про необхідність тлумачення виданих ними нормативних актів.  
251. Стаття 121. (1) Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд України мають право давати роз'яснення щодо порядку застосування законів та інших нормативних актів України.  
252. (2) Ці роз'яснення не можуть змінювати або доповнювати зміст нормативного акта.  
253. (3) Виявлена недосконалість нормативного акта є підставою для прояву нормотворчої (законодавчої) ініціативи Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України.  
254. Стаття 122. Конституційний Суд України має право визначати конституційність будь-якого акта-роз'яснення щодо правового статусу громадян та їх об'єднань.  
255. Глава 15. Систематизація та облік нормативних актів  
256. Стаття 123. Систематизація як упорядкування чинних нормативних актів і приведення норм права до внутрішньо узгодженої системи здійснюється, як правило, в формі кодифікації або інкорпорації.  
257. Стаття 124. Кодифікація - це переробка та зведення в процесі нормотворчості норм права в юридично і логічно узгоджену систему та створення на цій основі нового, єдиного кодифікованого нормативного акта - кодексу, статуту, положення.  
258. Стаття 125. Інкорпорація - це зовнішнє упорядочення нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення цих актів в єдині збірники, зібрання, зводи в хронологічному або тематичному порядку.  
259. Стаття 126. (1) Необхідною умовою нормотворчості та організації виконання нормативних актів є підготовка та видання збірників, зібрань та зводів нормативних актів.  
260. (2) Збірники, зібрання та зводи нормативних актів видаються безпосередньо суб'єктами прийняття нормативних актів або за їх дорученням іншими органами чи установами.  
261. Стаття 127. Чинні закони України підлягають включенню до Зводу законів України, який є офіційним виданням Верховної Ради України.  
262. Стаття 128. Чинні декрети, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України повинні включатися до зібрання цих актів як офіційного видання виконавчої влади України.  
263. Стаття 129. Міністерства, державні комітети та інші центральні органи державної влади повинні видавати загальний систематизований збірник їх нормативних актів щодо прав громадян та міжвідомчого характеру.  
264. Стаття 130. (1) Усі нормативні акти законодавчої влади, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів та інших органів центральної державної влади щодо прав громадян або міжвідомчого характеру надсилаються до Міністерства юстиції України для державного обліку. (2) Державний облік полягає у централізованому збиранні і реєстрації нормативних актів, створенні їх фондів, підтримці їх у стані, придатному для контролю та інформаційно-довідкового використання.