Кількість абзаців - 255 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини (Друге читання)

0. Проект
 
1. Закон України
 
2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини
 
3. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
 
4. І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
 
5. 1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
 
6. 1) у назві глави 7 слова «охорони пам’яток історії та культури» замінити словами «у сфері охорони культурної спадщини»;
 
7. 2) статтю 92 викласти в такій редакції:
 
8. «Стаття 92. Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини
 
9. Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини –
тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
 
10. 3) доповнити Кодекс статтею 188-27 такого змісту:
 
11. «Стаття 188-27. Невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини
 
12. Невиконання законних рішень, інших законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для діяльності таких органів -
 
13. тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
 
14. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
 
15. тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
 
16. 4) доповнити статтю 221 і частину першу статті 294 після цифр «188-25, « цифрами «188-27, «;
 
17. 5) у пункті 1 частини першої статті 255:
 
18. абзац шостий викласти в такій редакції:
 
19. «органів охорони культурної спадщини (статті 92, 188-27); «;
 
20. доповнити пункт абзацом такого змісту:
 
21. «адміністрацій історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій (стаття 92).».
 
22. 2. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):
 
23. 1) доповнити статтю 193 частинами такого змісту:
 
24. «2. Привласнення особою рухомих предметів, що походять з об’єкта археологічної спадщини, добутих такою особою шляхом проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних і підводних робіт на зазначеному об’єкті, -
 
25. карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
 
26. 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені повторно чи групою осіб, -
 
27. караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна або без такої.»;
 
28. 2) статтю 298 викласти в такій редакції:
 
29. «Стаття 298. Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини
 
30. 1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних і підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини -
 
31. карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
 
32. 2. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини -
 
33. карається штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
 
34. 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам’яток національного значення, -
 
35. караються позбавленням волі на строк до п’яти років.
 
36. 4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять з об’єктів археологічної спадщини, -
 
37. караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
 
38. 5. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, -
 
39. караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.».
 
40. 3. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27):
 
41. 1) статтю 53 викласти в такій редакції:
 
42. «Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
 
43. 1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
 
44. а) історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території;
 
45. б) об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками.»;
 
46. 2) частину другу статті 54 викласти в такій редакції:
 
47. «2. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об’єктів культурної спадщини, що є пам’ятками, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам’яток із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
 
48. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам’яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.»;
 
49. 3) доповнити статтю 141 пунктом «е» такого змісту:
 
50. «е) використання земельної ділянки способами, які суперечать вимогам охорони культурної спадщини.»;
 
51. 4) доповнити частину першу статті 146 пунктом «є» такого змісту:
 
52. «є) для охорони розташованих на них пам’яток археології, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам’ятки археології - поля давніх битв, а також під історико-культурні заповідники.».
 
53. 4. У Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356):
 
54. 1) у частині восьмій статті 319 слова «національні, культурні та історичні» замінити словом «культурні»;
 
55. 2) у частині четвертій статті 343:
 
56. в абзаці першому слова «є пам’яткою історії та культури» замінити словами «становить культурну цінність»;
 
57. в абзаці третьому слова «пам’ятка історії та культури була виявлена» замінити словами «скарб, що становить культурну цінність, був виявлений»;
 
58. 3) у пункті 5 частини першої статті 346 слова «пам’яток історії та культури» замінити словами «пам’яток культурної спадщини»;
 
59. 4) у статті 352:
 
60. у назві і тексті статті слова «пам’ятка історії та культури» в усіх відмінках замінити словами «пам’ятка культурної спадщини» у відповідному відмінку;
 
61. у частинах першій і другій слова «державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури» в усіх відмінках замінити словами «відповідний орган охорони культурної спадщини» у відповідному відмінку;
 
62. 5) у частині другій статті 417 слова «пам’ятки історії та культури» замінити словами «пам’ятки культурної спадщини»;
 
63. 6) частину четверту статті 576 викласти в такій редакції:
 
64. «4. Предметом застави не можуть бути:
 
65. культурні цінності, що є об’єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
 
66. пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.»;
 
67. 7) у частині третій статті 727 слова «історичну, наукову, « виключити.
 
68. 5. Доповнити частину другу статті 11 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 47, ст. 646) після слова «культури, « словами «охорони культурної спадщини, «.
 
69. 6. У підпункті 5.2.13 пункту 5.2 статті 5 та в абзаці «б» підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27, ст. 181; 1998 р., № 10, ст. 35; 2000 р., № 39, ст. 333; 2002 р., № 10, ст. 78; 2003 р., № 12, ст. 88; 2004 р., № 6, ст. 38, № 52, ст. 563; 2005 р., № 5, ст. 114) слова «музеї-заповідники» в усіх відмінках виключити.
 
70. 7. У Законі України «Про музеї та музейну справу» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191; 1999 р., № 28, ст. 231):
 
71. 1) частину другу статті 6 викласти в такій редакції:
 
72. «На основі комплексів об’єктів культурної спадщини та окремих пам’яток природи можуть створюватися музеї просто неба та меморіальні музеї-садиби.»;
 
73. 2) частину шосту статті 7 виключити.
 
74. 8. У Законі України «Про охорону культурної спадщини» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 39, ст. 333; 2005 р., № 5, ст. 114; 2007 р., № 33, ст. 440):
 
75. 1) абзац восьмий статті 4 викласти в такій редакції:
 
76. «оголошення комплексів (ансамблів) пам’яток державними історико-культурними заповідниками та територій історико-культурними заповідними територіями; «;
 
77. 2) у статті 5:
 
78. доповнити пункт 19 після слів «їх територіях, « словами «в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, «;
 
79. пункт 26 викласти в такій редакції:
 
80. «26) здійснення відповідно до закону функцій управління державними історико-культурними заповідниками, що перебувають у державній власності; «;
 
81. у першому реченні пункту 28 слова «та надання» виключити;
 
82. 3) у статті 6:
 
83. у частині першій:
 
84. у пункті 10 слова «та надання» виключити;
 
85. пункт 18 викласти в такій редакції:
 
86. «18) здійснення відповідно до закону функцій управління історико-культурними заповідниками, що перебувають відповідно у державній та комунальній власності»;
 
87. доповнити пункт 7 частини другої після слів «на пам’ятках місцевого значення, « словами «історико-культурних заповідних територіях»;
 
88. 4) у статті 21 слова «державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури» в усіх відмінках замінити словами «відповідний орган охорони культурної спадщини» у відповідному відмінку;
 
89. 5) у частині першій статті 25 слова «відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах» замінити словами «з дотриманням встановлених цим Законом вимог»;
 
90. 6) доповнити абзац перший частини першої статті 32 після слів «комплексів (ансамблів)» словами «історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій»;
 
91. 7) статтю 33 викласти в такій редакції:
 
92. «Стаття 33. Історико-культурні заповідники та історико-культурні заповідні території
 
93. 1. Історико-культурним заповідником оголошується комплекс (ансамбль) пам’яток з усією сукупністю компонентів, який становить культурну, історичну та наукову цінність, просторово, планувально і функціонально виділений у структурі населеного пункту або локалізований поза його межами.
 
94. Комплекс (ансамбль) пам’яток, що має особливу культурну, історичну і наукову цінність, справив значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, безпосередньо пов’язаний з видатними історичними подіями, оголошується державним історико-культурним заповідником.
 
95. Комплекс (ансамбль) пам’яток, що відображає характерні особливості історії, культури, архітектури чи містобудування окремого регіону або населеного пункту, оголошується історико-культурним заповідником місцевого значення.
 
96. 2. Історико-культурною заповідною територією оголошується історично сформована територія, в межах якої збереглася значна кількість об’єктів культурної спадщини.
 
97. 3. Залежно від домінуючого виду об’єктів культурної спадщини історико-культурні заповідники та історико-культурні заповідні території поділяються на історико-архітектурні, архітектурно-історичні, історико-меморіальні, історико-археологічні, історико-етнографічні та інші групи.
 
98. 4. У межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється:
 
99. будівництво і реконструкція будівель, споруд, шляхів та інших об’єктів, наслідком яких може бути зміна традиційного характеру середовища;
 
100. діяльність, що спричиняє забруднення навколишнього природного середовища, деструктивні процеси в ландшафтах, перевищення гранично допустимого рівня акустичного впливу на стан збереження об’єктів культурної спадщини;
 
101. організація масових і видовищних заходів без узгодження з адміністрацією історико-культурного заповідника або органом, який забезпечує дотримання режиму заповідної території;
 
102. інша діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об’єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання.
 
103. Певні види робіт, які не впливають негативно на стан збереження об’єктів культурної спадщини, можуть проводитися:
 
104. у межах державного історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території - за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або з органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у разі делегування йому таких повноважень;
 
105. у межах історико-культурного заповідника місцевого значення - за погодженням з органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації або з органом охорони культурної спадщини нижчого рівня у разі делегування йому таких повноважень.
 
106. 5. Положення про історико-культурний заповідник та історико-культурну заповідну територію розробляється і затверджується в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
 
107. 6. Межі, зони охорони, обсяги і строки проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об’єктів культурної спадщини, благоустрою історико-культурного заповідника та упорядження історико-культурної заповідної території, а також заходи з охорони і використання об’єктів культурної спадщини, збереження і відтворення традиційного характеру середовища визначаються у генеральному плані історико-культурного заповідника або історико-культурної заповідної території, який є складовою частиною генерального плану населеного пункту, або оформляється як окрема містобудівна документація. Генеральний план історико-культурного заповідника або історико-культурної заповідної території розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, і після погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується місцевою радою.»;
 
108. 8) доповнити Закон статтями 33-1 і 33-2 такого змісту:
 
109. «Стаття 33-1. Порядок оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією
 
110. 1. Клопотання про оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією можуть подавати Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, інші заінтересовані організації, установи, підприємства та громадяни.
 
111. У клопотанні обґрунтовується необхідність оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток або окремої території чи водного об’єкта, інших природних, природно-антропогенних або створених людиною об’єктів історико-культурним заповідником або історико-культурною заповідною територією і подаються відомості, що підтверджують цінність таких об’єктів з культурного, історичного та наукового погляду.
 
112. 2. Клопотання про оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією подається за місцем їх розташування до місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування для попереднього розгляду.
 
113. Зазначене клопотання розглядається у місячний строк і в разі схвалення узгоджується з користувачами і власниками об’єктів культурної спадщини, а також з користувачами і власниками інших будівель, споруд і земельних ділянок, розташованих в межах створюваних історико-культурного заповідника або історико-культурної заповідної території.
 
114. За результатами погодження місцева державна адміністрація або орган місцевого самоврядування проводить підготовку документів згідно з переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що підтверджують необхідність оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією, і подає їх:
 
115. щодо державного історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території - центральному органові виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
 
116. щодо історико-культурного заповідника місцевого значення - органові охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
 
117. 3. Орган охорони культурної спадщини, який отримав документи, що підтверджують необхідність оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією, розглядає їх у місячний строк і у разі схвалення вносить в установленому порядку органові, уповноваженому приймати рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток історико-культурним заповідником або території історико-культурною заповідною територією, зокрема:
 
118. щодо державного історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території - Кабінету Міністрів України;
 
119. щодо історико-культурного заповідника місцевого значення - Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.
 
120. Стаття 33-2. Особливості управління та функціонування історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій
 
121. 1. Безпосереднє управління історико-культурним заповідником здійснює його адміністрація - організація, що провадить діяльність у сфері культури, до складу якої входять апарат управління, відповідні наукові підрозділи, а також підрозділи господарського, туристського та іншого обслуговування.
 
122. Адміністрація історико-культурного заповідника утворюється органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник.
 
123. 2. Завдання, основні напрями діяльності адміністрації історико-культурного заповідника, порядок управління історико-культурним заповідником визначаються у положенні про неї, що затверджується органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
 
124. 3. З метою забезпечення дотримання режиму історико-культурного заповідника його адміністрація:
 
125. проводить роботу з виявлення, фіксації, класифікації, складення облікової документації на об’єкти культурної спадщини, готує документацію для їх державної реєстрації;
 
126. інформує відповідний орган охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування об’єктів історико-культурного заповідника;
 
127. укладає охоронні договори на пам’ятки у разі їх передачі іншим особам у тимчасове користування;
 
128. здійснює науково-методичне керівництво проведенням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування і музеєфікації пам’яток та інших робіт на території історико-культурного заповідника та в зонах його охорони;
 
129. видає висновки щодо можливості розміщення реклами на території історико-культурного заповідника та в зонах його охорони;
 
130. вживає заходів до запобігання і припинення порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а також до усунення негативних наслідків і компенсації шкоди, завданої такими порушеннями;
 
131. здійснює відповідно до законодавства інші заходи щодо охорони та збереження об’єктів історико-культурного заповідника.
 
132. Для забезпечення ефективної комплексної охорони об’єктів і території історико-культурного заповідника у складі його адміністрації може утворюватися підрозділ відомчої охорони.
 
133. 4. Відповідно до завдань та основних напрямів діяльності адміністрація історико-культурного заповідника може надавати платні послуги, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
 
134. 5. Майно історико-культурного заповідника, що перебуває у державній або комунальній власності, передається його адміністрації на праві оперативного управління і не підлягає відчуженню.
 
135. 6. Земельні ділянки з розташованими на них пам’ятками, оголошеними відповідно до цього Закону історико-культурним заповідником, надаються в установленому законодавством порядку адміністрації історико-культурного заповідника у постійне користування.
 
136. 7. Історико-культурний заповідник може мати власну символіку у формі знака (позначення або будь-якої комбінації позначень, зокрема з використанням найменування та зображення об’єктів історико-культурного заповідника), що затверджується органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
 
137. 8. Забезпечення дотримання режиму охорони історико-культурної заповідної території з розташованими на ній об’єктами культурної спадщини здійснюється органом охорони культурної спадщини за місцезнаходженням такої території або адміністрацією історико-культурного заповідника, з яким зазначена територія пов’язана, у разі делегування їй відповідних функцій.
 
138. У разі коли зазначені функції не можуть бути делеговані адміністрації історико-культурного заповідника, відповідною обласною держадміністрацією для забезпечення дотримання режиму охорони заповідної території може бути утворено адміністрацію історико-культурної заповідної території.
 
139. Завдання та основні напрями діяльності адміністрації історико-культурної заповідної території визначаються в положенні про неї, яке затверджується відповідною обласною державною адміністрацією у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
 
140. З метою забезпечення дотримання режиму охорони історико-культурної заповідної території її адміністрація виконує функції, передбачені частиною третьою цієї статті.
 
141. 9. Пам’ятки, їх комплекси, земельні ділянки, розташовані у межах історико-культурної заповідної території, не вилучаються у користувачів і власників, які забезпечують дотримання режиму, встановленого положенням про історико-культурну заповідну територію та охоронними договорами на пам’ятки.»;
 
142. 9) частину першу статті 34 викласти в такій редакції:
 
143. «Землі, на яких розташовані об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками, історико-культурні заповідники та історико-культурні заповідні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.»;
 
144. 10) у частині третій статті 37 слово «надання» замінити словом «відведення»;
 
145. 11) доповнити частину першу статті 46 після слів «охоронних договорів, « словами «порушення режиму, встановленого в історико-культурному заповіднику чи на історико-культурній заповідній території, «.
 
146. 9. У Законі України «Про охорону археологічної спадщини» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 26, ст. 361):
 
147. 1) статтю 1 викласти в такій редакції:
 
148. «Стаття 1. Визначення термінів
 
149. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
 
150. археологічна спадщина України (далі - археологічна спадщина) - сукупність пам’яток археології, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об’єктів археологічної спадщини;
 
151. археологічна розвідка - вид наукового дослідження археологічної спадщини, не пов’язаний з руйнуванням культурного шару (крім обмеженого шурфування для визначення товщини культурного шару) об’єкта археологічної спадщини і спрямований на виявлення, локалізацію (картографування), інтерпретацію об’єктів археологічної спадщини, уточнення даних про вже відомі об’єкти археологічної спадщини;
 
152. археологічні розкопки - вид наукового дослідження археологічної спадщини, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об’єкта археологічної спадщини, що проводиться шляхом систематичного обстеження земної чи підводної поверхні та включає, зокрема, земляні і підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування досліджуваного об’єкта;
 
153. дозвіл - документ установленого зразка, який дає право на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою;
 
154. дослідник археологічної спадщини (археолог) - вчений (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), який має відповідні фахову освіту і кваліфікацію, професійно проводить археологічні дослідження із складенням наукової звітності та публікацією наукових результатів;
 
155. кваліфікаційний документ - посвідчення установленого зразка, яке визначає фаховий рівень дослідника;
 
156. наукова археологічна експертиза - діяльність, метою якої є наукове дослідження археологічної спадщини, що проводиться шляхом обстеження територій та водних об’єктів, аналізу програм і проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, інших проектів, згідно з якими передбачаються земляні і підводні роботи, виконання яких може позначитися на стані об’єктів археологічної спадщини, а також підготовка науково обґрунтованих експертних висновків щодо наявності на обстежуваних територіях об’єктів археологічної спадщини та режимів їх використання, можливості та умов виконання зазначених програм і реалізації проектів;
 
157. наукове дослідження археологічної спадщини - наукова діяльність, спрямована на здобуття нових знань про об’єкти археологічної спадщини, закономірності розвитку давнього суспільства і людини на основі результатів аналізу археологічних матеріалів і документованої інформації (публікацій, наукових звітів тощо) археологічного характеру;
 
158. об’єкт археологічної спадщини (археологічний об’єкт) - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність;
 
159. охорона археологічної спадщини - комплекс заходів, що здійснюється відповідно до законодавства органами влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, спрямованих на ведення обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, картографування, державну реєстрацію), захист, збереження, належне утримання, відповідне використання, консервацію, реставрацію, реабілітацію та музеєфікацію об’єктів археологічної спадщини, а також поширення знань про археологічну спадщину;
 
160. пам’ятка археології (археологічна пам’ятка) - об’єкт археологічної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.»;
 
161. 2) у статті 3:
 
162. абзаци п’ятий і восьмий викласти в такій редакції:
 
163. «визначення повноважень державних органів у сфері охорони археологічної спадщини; «;
 
164. «визначення прав та обов’язків осіб, у користуванні або володінні яких перебувають археологічні об’єкти чи предмети; «;
 
165. в абзаці одинадцятому слова «відкритих листів» замінити словами «кваліфікаційних документів», та доповнити після слів «населених місць» словами «, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею або під водою»;
 
166. 3) статті 4, 6 і 7 викласти в такій редакції:
 
167. «Стаття 4. Органи управління у сфері охорони археологічної спадщини
 
168. Державне управління у сфері охорони археологічної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
 
169. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:
 
170. центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
 
171. орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
 
172. органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;
 
173. органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.»;
 
174. «Стаття 6. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини
 
175. До повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належать:
 
176. розроблення, затвердження та погодження нормативно-правових актів, що регулюють питання охорони археологічної спадщини;
 
177. ведення державного обліку об’єктів археологічної спадщини;
 
178. оголошення топографічно визначених територій чи водних об’єктів, в яких містяться об’єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, охоронюваними археологічними територіями;
 
179. визначення меж територій археологічних пам’яток національного значення, затвердження зон їх охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць та встановлення режиму їх використання;
 
180. здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування, музеєфікації та інших робіт на об’єктах археологічної спадщини і в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць. Зазначені повноваження можуть бути делеговані відповідно до закону іншим органам охорони культурної спадщини;
 
181. визначення необхідності проведення археологічних розвідок на земельних ділянках, згідно з проектами відведення яких передбачаються роботи, що можуть позначитися на стані об’єктів археологічної спадщини;
 
182. погодження проектів відведення земельних ділянок для всіх потреб на території пам’яток та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;
 
183. погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятках національного значення та зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць з урахуванням експертного висновку за результатами наукової археологічної експертизи зазначених проектів;
 
184. видача дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою;
 
185. заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об’єкту археологічної спадщини або порушує вимоги законодавства про охорону археологічної спадщини;
 
186. видання розпоряджень та приписів щодо охорони археологічних пам’яток, припинення робіт на таких пам’ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо такі роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
 
187. застосування фінансових санкцій за порушення вимог цього Закону;
 
188. науково-методичне керівництво з питань охорони і використання археологічної спадщини;
 
189. здійснення контролю за переміщенням археологічних предметів через державний кордон;
 
190. здійснення інших повноважень відповідно до закону.
 
191. Стаття 7. Повноваження інших органів охорони культурної спадщини
 
192. До повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування належать:
 
193. здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо охорони археологічної спадщини;
 
194. визначення меж територій археологічних пам’яток місцевого значення, затвердження зон їх охорони;
 
195. забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці належного захисту та утримання об’єктів археологічної спадщини;
 
196. здійснення нагляду за станом схоронності археологічних пам’яток;
 
197. визначення необхідності проведення археологічних розвідок на земельних ділянках, згідно з проектами відведення яких передбачаються роботи, що можуть позначитися на стані об’єктів археологічної спадщини;
 
198. погодження проектів відведення земельних ділянок для всіх потреб в межах повноважень, делегованих центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
 
199. погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам’яток місцевого значення, їх територій і зон охорони, з урахуванням експертного висновку за результатами наукової археологічної експертизи зазначених проектів;
 
200. реєстрація кваліфікаційних документів та дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою;
 
201. видання розпоряджень і приписів щодо охорони пам’яток місцевого значення, припинення робіт на пам’ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо такі роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
 
202. здійснення інших повноважень відповідно до закону.»;
 
203. 5) у статті 8:
 
204. у частині другій слова «спеціально уповноваженим» виключити;
 
205. у частині четвертій слова «Порядок проведення Державного» замінити словами «Порядок державного»;
 
206. 6) абзаци третій і четвертий частини першої статті 9 викласти в такій редакції:
 
207. «польові дослідження (археологічні розвідки, розкопки, інші земляні і підводні роботи);
 
208. післяпольові дослідження (шифрування, реставрація, замальовування та фотографування знахідок, архівні, лабораторні та інші види вивчення археологічних пам’яток і предметів, знайдених під час польових досліджень тощо).»;
 
209. 7) у статті 10:
 
210. частину другу доповнити реченням такого змісту: «Порядок видачі дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.»;
 
211. у частині третій:
 
212. слова «відкритого листа - кваліфікаційного документа, виданого Інститутом археології Національної академії наук України» замінити словами «кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою.»;
 
213. доповнити частину реченням такого змісту: «Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради встановлюється Кабінетом Міністрів України.»;
 
214. частину четверту викласти в такій редакції:
 
215. «Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних та підводних робіт для пошуку об’єктів археологічної спадщини або пов’язаних з ними рухомих предметів за відсутності передбаченого законом дозволу, зокрема на використання металошукачів, детекторів неоднорідності ґрунту чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології, є незаконним.»;
 
216. 8) статті 11 і 12 викласти в такій редакції:
 
217. «Стаття 11. Науковий звіт дослідника археологічної спадщини
 
218. Археолог, що проводить археологічне дослідження на території України, зобов’язаний подати до початку наступного польового сезону науковий звіт про виконані у попередньому польовому сезоні археологічні роботи до органу, що видав дозвіл, а також до державної архівної установи (архівного підрозділу державної наукової установи), визначеної Кабінетом Міністрів України.
 
219. Науковий звіт підлягає довічному зберіганню.
 
220. Вимоги до складення та порядку подання наукового звіту затверджуються вченою радою Інституту археології Національної академії наук України.
 
221. Стаття 12. Інститут археології Національної академії наук України
 
222. Інститут археології Національної академії наук України є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, яка відповідно до законодавства:
 
223. організує і проводить наукові та науково-рятувальні дослідження археологічних об’єктів;
 
224. координує наукові дослідження, що проводяться на території України науковими установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування та форми власності;
 
225. розробляє, затверджує та впроваджує наукові методики дослідження археологічної спадщини;
 
226. здійснює наукову археологічну експертизу програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам’ятках археології, в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;
 
227. веде науковий архів звітів про археологічні дослідження в Україні;
 
228. проводить наукову експертизу результатів дослідження археологічної спадщини та наукових звітів.»;
 
229. 10) у статті 14:
 
230. у частині другій слова «відкритий лист» та «земляних» замінити відповідно словами «кваліфікаційний документ» та «відповідних»;
 
231. у частині четвертій слова «очолюються дослідником, який отримав відкритий лист, і» виключити;
 
232. 11) статтю 15 викласти в такій редакції:
 
233. «Стаття 15. Права та обов’язки дослідника археологічної спадщини
 
234. Дослідник археологічної спадщини (археолог) є вченим і має відповідні права, встановлені цим Законом і законами України «Про охорону культурної спадщини» та «Про наукову і науково-технічну діяльність».
 
235. Дослідник археологічної спадщини має пріоритетне право:
 
236. на поновлення наукових досліджень об’єкта археологічної спадщини, який він досліджував раніше, крім випадків організації на такому об’єкті охоронних досліджень;
 
237. доступу до польової документації та наукових звітів, а також до археологічних предметів, виявлених ним під час археологічних досліджень.
 
238. Дослідник археологічної спадщини зобов’язаний:
 
239. дотримуватися принципів наукового дослідження археологічної спадщини, визначених цим Законом;
 
240. проводити археологічні дослідження відповідно до вимог законодавства про охорону культурної спадщини, зокрема нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
 
241. передати всі виявлені під час досліджень рухомі предмети, пов’язані з нерухомими об’єктами культурної спадщини, після їх вивчення на постійне зберігання визначеній у дозволі установі для занесення до державної частини Музейного фонду України;
 
242. передати польову документацію та науковий звіт про проведені роботи до державної архівної установи (архівного підрозділу державної наукової установи) у встановленому законодавством порядку для занесення до Національного архівного фонду;
 
243. забезпечити належну консервацію об’єктів культурної спадщини, упорядження території після завершення робіт, а в разі потреби - взяти участь у підготовці зазначених об’єктів до експозиції, а пов’язаних з ними матеріалів - до проведення їх державної реєстрації як пам’яток.»;
 
244. 12) у статті 18:
 
245. у частині першій слова «та задокументовані» і «спеціально уповноваженим» виключити, а слова «методики, затвердженої» замінити словами «методик, затверджених»;
 
246. частину третю викласти в такій редакції:
 
247. «Знахідки підлягають передачі на зберігання до визначених у дозволі на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою, фондів музеїв, у яких зберігаються музейні колекції і предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.»;
 
248. 13) у статті 19:
 
249. у назві статті та абзаці першому слово «власності» замінити словом «володінні»;
 
250. в абзаці другому слово «правил» замінити словами «вимог законодавства щодо»;
 
251. 15) у частині другій статті 21 слово «власності» замінити словом «володіння».
 
252. ІІ. Прикінцеві положення
 
253. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
 
254. 2. Кабінету Міністрів України протягом року вирішити питання щодо віднесення історико- культурних заповідників та музеїв-заповідників до державних історико-культурних заповідників чи історико-культурних заповідників місцевого значення, історико-культурних заповідних територій або музеїв.