Кількість абзаців - 281 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до Закону України ''Про доступ до публічної інформації'' (Друге читання)

0. Проект
 
1. ЗАКОН УКРАЇНИ
 
2. Про доступ до публічної інформації
 
3. Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.
 
4. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
5. Стаття 1. Публічна інформація
 
6. 1. Під публічною інформацією цей Закон розуміє:
 
7. 1) інформацію, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (надалі – також інформація, розпорядники інформації тощо);
 
8. 2) інформацію, що становить суспільний інтерес (суспільно значущу), тобто, яка свідчить про загрозу державному суверенітету та територіальній цілісності України; дозволяє здійснити обґрунтований політичний вибір; гарантує обізнаність з подіями і фактами, що впливають на стан і характер життя людини; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; порушенням прав людини, введенню громадськості в оману, запобігає шкідливим екологічним та іншим наслідкам діяльності (бездіяльності) суб’єктів господарювання тощо.
 
9. Стаття 2. Мета і сфера дії Закону
 
10. 1. Метою цього Закону є забезпечення прозорості і відкритості суб’єктів владних повноважень та створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
 
11. 2. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій.
 
12. Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації
 
13. 1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:
 
14. 1) обов’язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію;
 
15. 2) створенням у розпорядників інформації спеціальних інформаційних служб та/або систем, що забезпечують у встановленому порядку доступ до публічної інформації;
 
16. 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту і отримання інформації;
 
17. 4) вільним доступом до відкритих засідань суб’єктів владних повноважень;
 
18. 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації та режиму доступу до інформації;
 
19. 6) юридичною відповідальністю за порушенням законодавства про доступ до публічної інформації.
 
20. Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації
 
21. 1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:
 
22. 1) прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень;
 
23. 2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;
 
24. 3) рівного права кожного на доступ до публічної інформації, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
 
25. 4) безперешкодного та оперативного надання повної, достовірної, точної інформації розпорядниками інформації запитувачу.
 
26. Розділ ІІ. РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ
 
27. Стаття 5. Види інформації за режимом доступу до неї
 
28. 1. Режим доступу до інформації – це встановлений законом порядок збирання, зберігання, використання, поширення інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
 
29. 2. Обмеження доступу до інформації здійснюються виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, у разі, якщо шкода від оприлюднення такої інформації вагоміша, ніж суспільний інтерес в її отриманні.
 
30. 3. Не підлягає обмеженню доступу інформація, яка становить суспільний інтерес або яка уже була раніше оприлюднена.
 
31. Стаття 6. Відкрита інформація
 
32. 1. Інформація, яка не віднесена законом до інформації з обмеженим доступом, є відкритою. Право на одержання відкритої інформації не може бути обмежено.
 
33. 2. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
 
34. 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:
 
35. у телекомунікаційних мережах загального користування, у тому числі на офіційних веб-сторінках в мережі Інтернет;
 
36. на інформаційних стендах;
 
37. наданням інформації безпосередньо засобам масової інформації.
 
38. будь-яким іншим способом, не забороненим законом
 
39. 2) надання інформації за запитами на інформацію.
 
40. Стаття 7. Інформація з обмеженим доступом
 
41. 1. До інформації з обмеженим доступом відноситься:
 
42. 1) таємна інформація;
 
43. 2) конфіденційна інформація.
 
44. 2. Таємна інформація – це інформація з обмеженим доступом, режим доступу до якої встановлюється законом, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.
 
45. 3. Конфіденційна інформація – це інформація з обмеженим доступом, що знаходиться у володінні, користуванні, розпорядженні фізичних та юридичних осіб, за винятком суб’єктів владних повноважень, та може поширюватись у визначеному ними порядку за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До конфіденційної інформації відноситься комерційна таємниця, інформація про фізичну особу, будь-яка інша конфіденційна інформація, окрім інформації, що становить суспільний інтерес.
 
46. 4. Суб’єкти владних повноважень, інші розпорядники інформації, визначені у статті 12 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть розпоряджатися нею лише у межах своїх повноважень та в порядку і за згодою осіб, від яких вони її отримали, крім випадків, встановлених законом.
 
47. 5. Фізичні та юридичні особи, за винятком суб’єктів владних повноважень, які володіють інформацією комерційного, персонального, службового, професійного, банківського та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, і на яку не поширюються обмеження, передбачені законом, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до конфіденційної, та встановлюють для неї систему та способи захисту.
 
48. 6. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо у документі міститься інформація з обмеженим доступом, то документ надається для ознайомлення у частині, що не містить інформацію з обмеженим доступом.
 
49. 7. Інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником, якщо вона становить суспільний інтерес, і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право розпорядника інформації на її захист.
 
50. Стаття 8. Доступ фізичної особи до інформація про себе
 
51. 1. Кожна фізична особа має право:
 
52. 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються;
 
53. 2) доступу до інформації, яка збирається та зберігається про неї, заперечувати її правильність, повноту тощо, за винятком випадків, встановлених законом;
 
54. 3) вимагати виправлення неточних, застарілих персональних даних, знищення персональних даних, збирання, використання чи зберігання яких здійснюється з порушенням вимог законодавства;
 
55. 4) ознайомлення, за рішенням суду, з персональними даними інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
 
56. 5) відшкодування шкоди у випадку розкриття інформації про неї з порушенням вимог визначених законом.
 
57. 2. Обсяг персональних даних, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
 
58. 3. Розпорядники інформації, реєстри яких містять інформацію про фізичних осіб, зобов'язані:
 
59. 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, за винятком випадків, передбачених законом;
 
60. 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
 
61. 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованому доступу до неї інших осіб;
 
62. 4) виправляти невірні і застарілі персональні дані самостійно або на вимогу осіб, яких вони стосуються.
 
63. 4. Зберігання інформації про фізичних осіб не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралась.
 
64. 5. Відмова фізичній особі у доступі до інформації про неї, приховування інформації, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені.
 
65. Стаття 9. Таємна інформація
 
66. 1. Таємною визнається інформація, яка містить державну, службову, професійну, банківську, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.
 
67. 2. Службова таємниця - це таємна інформація, визначена такою у встановленому законом порядку, розголошення якої може завдати шкоди інтересам суспільства та держави, перешкодити виконанню відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень, та яка не становить державної таємниці.
 
68. 3. До інформації, що містить службову таємницю, відноситься:
 
69. 1) інформація, яка міститься у документах суб’єктів владних повноважень, що становить внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх публічному обговоренню та/або прийняттю;
 
70. 2) інформація, зібрана в процесі здійснення контрольних функцій органами державної влади, до прийняття рішення з цього питання.
 
71. Інформація, яка становить службову таємницю, стає відкритою з моменту прийняття рішення з питань, вказаних у частині третій цієї статті.
 
72. 4. Документам, що містять інформацію, яка становить службову таємницю, присвоюється гриф "для службового користування".
 
73. 5. Правовий статус та порядок доступу до інших видів таємної інформації, визначених частиною першою цієї статті, регулюється спеціальними законами.
 
74. Стаття 10. Захист інформаторів
 
75. 1. Посадові та службові особи суб’єктів владних повноважень (інформатори), які, порушуючи свої обов’язки щодо розголошення інформації з обмеженим доступом, викривають факти неправомірної поведінки, корупційні діяння, які вчиняються вищими посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, якщо вони в своїх діях керуються добрими намірами і переконані в тому, що розголошення такої інформації відповідає суспільним інтересам, звільняються від юридичної відповідальності.
 
76. Розділ ІІІ. СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
 
77. Стаття 11. Визначення та перелік суб’єктів
 
78. 1. Суб’єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
 
79. 1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, за винятком суб’єктів владних повноважень;
 
80. 2) розпорядники інформації – суб’єкти, визначені у статті 12 цього Закону;
 
81. 3) службові особи з питань запитів на інформацію чи структурний підрозділ з питань запитів на інформацію розпорядників інформації (надалі – службові особи з питань запитів на інформацію);
 
82. 4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (надалі – Уповноважений з прав людини).
 
83. Стаття 12. Розпорядники інформації
 
84. 1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
 
85. 1) суб’єкти владних повноважень;
 
86. 2) юридичні особи, що фінансуються з державного або місцевих бюджетів, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
 
87. 3) юридичні особи, якщо вони виконують делеговані повноваження держави або органів місцевого самоврядування згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їх обов’язків;
 
88. 4) суб’єкти господарювання, що займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов та цін постачання товарів, послуг та цін на них.
 
89. 2. До розпорядників інформації, які зобов`язані оприлюднювати та надавати інформацію за запитами на інформацію в порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:
 
90. 1) інформацією про стан довкілля;
 
91. 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
 
92. 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;
 
93. 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес.
 
94. Стаття 13. Обов’язки розпорядників інформації
 
95. 1. Розпорядники і запитувачі інформації зобов’язані:
 
96. 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;
 
97. 2) мати і систематично оновлювати реєстри (переліки) документів, що знаходяться в їх розпорядженні;
 
98. 3) мати хронологічні підшивки копій офіційних документів і матеріалів для громадського ознайомлення;
 
99. 4) виділяти спеціальні приміщення (місця) для роботи запитувачів з документами, а також правом запитувачів робити з них виписки, копії тощо;
 
100. 5) мати спеціальні служби або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;
 
101. 6) забезпечити дотримання режиму доступу до інформації;
 
102. 7) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби, перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації.
 
103. 2. Розпорядник інформації щорічно подає звіт про свою діяльність щодо задоволення запитів на інформацію Уповноваженому з прав людини. Звіт містить наступну інформацію:
 
104. 1) кількість отриманих запитів на інформацію, кількість задоволених запитів;
 
105. 2) кількість відмов у задоволенні запитів із зазначенням відповідних норм, на підставі яких відмовлено у задоволенні запиту на інформацію;
 
106. 3) кількість скарг на відмову у наданні інформації;
 
107. 4) розмір плати, яку було стягнуто за задоволення запитів на інформацію;
 
108. 5) інформацію про виконання обов’язку оприлюднювати інформацію;
 
109. 6) іншу інформацію на вимогу Уповноваженого з прав людини, якщо надання цієї інформації не заборонено законом.
 
110. Стаття 14. Обов’язок оприлюднювати інформацію. Строки оприлюднення
 
111. 1. Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати інформацію про:
 
112. 1) організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрямки діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);
 
113. 2) нормативно-правові засади діяльності, нормативно-правові акти та правові акти індивідуальної дії, прийняті розпорядником, проекти рішень;
 
114. 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;
 
115. 4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності ;
 
116. 5) загальну інформацію про систему реєстрації, види інформації, яку зберігає розпорядник;
 
117. 6) механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на процес формування політики чи на реалізацію інших повноважень розпорядника інформації;
 
118. 7) плани проведення та порядок денний своїх засідань;
 
119. 8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;
 
120. 9) загальні правила (правила внутрішнього трудового розпорядку) роботи установи;
 
121. 10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію тощо.
 
122. 2. Інформація, передбачена у частині першій цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню на офіційних веб-сторінках розпорядників з моменту її виникнення, а іншими способами - не пізніше, ніж протягом 5 календарних днів з моменту виникнення цієї інформацією.
 
123. 3. Проекти законів та інших нормативно-правових актів, внесені на розгляд відповідних розпорядників, оприлюднюються не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дати їх розгляду.
 
124. 4. Негайному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю або/та майну осіб та про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.
 
125. Стаття 15. Службові особи з питань запитів на інформацію
 
126. 1. Розпорядник інформації відповідає за створення та забезпечення діяльності службових осіб з питань запитів на інформацію – уповноважених працівників відповідних структурних підрозділів розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту.
 
127. 2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється службовими особами з питань запитів на інформацію.
 
128. Стаття 16. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації
 
129. 1. Парламентський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється Уповноваженим з прав людини, який з цією метою в межах свого секретаріату та бюджету створює службовий підрозділ з контролю за здійсненням права на доступ до інформації.
 
130. 2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється народними депутатами України, депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення громадських слухань, громадської експертизи тощо.
 
131. 3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється за правилами адміністративної процедури.
 
132. Стаття 17. Порядок здійснення контролю Уповноваженим з прав людини
 
133. 1. Крім зазначених у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" повноважень, Уповноважений з прав людини:
 
134. 1) бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо забезпечення реалізації права на доступ до інформації;
 
135. 2) проводить інформаційно-роз'яснювальну роботу в засобах масової інформації, організовує проведення просвітницьких заходів з питань забезпечення доступу до інформації;
 
136. 3) здійснює відповідні заходи, спрямовані на забезпечення доступу до інформації;
 
137. 4) організовує навчання публічних службовців з питань забезпечення доступу до інформації;
 
138. 5) організовує наукові та експертні дослідження з питань забезпечення доступу до інформації;
 
139. 6) здійснює моніторинг та узагальнює результати забезпечення доступу до інформації;
 
140. 7) здійснює контрольні перевірки діяльності розпорядників інформації у процесі задоволення запитів на інформацію та її розкриття на підставі скарг чи з власної ініціативи;
 
141. 8) розглядає скарги громадян про порушення їх прав та законних інтересів розпорядниками інформації;
 
142. 9) веде облік та узагальнює випадки порушення права на доступ до інформації та вносить пропозиції щодо їх усунення;
 
143. 10) здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів забезпечення доступу до інформації.
 
144. 2. У процесі здійснення контролю Уповноважений з прав людини здійснює контроль щодо законності рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, зокрема щодо:
 
145. 1) дотримання процедури реєстрації запиту на інформацію;
 
146. 2) дотримання встановленої Законом процедури, строків та порядку задоволення запиту на інформацію;
 
147. 3) обмеження доступу до інформації;
 
148. 4) дотримання розпорядником інформації вимог щодо оприлюднення інформації та захисту інформації з обмеженим доступом;
 
149. 5) наявності реєстру документів розпорядника інформації, який дозволяє оперативний пошук інформації, та внесення інформації розпорядника до реєстру;
 
150. 6) дотримання належних умов збереження та захисту інформації від несанкціонованого знищення або доступу.
 
151. 3.Уповноважений з прав людини у частині здійснення контролю за розпорядниками інформації у процесі задоволення запитів на інформацію проводить перевірки на підставі скарг та з власної ініціативи, під час та/або за результатами яких він має право:
 
152. 1) вимагати пояснень та відповідних документів від розпорядників інформації;
 
153. 2) перевіряти документи, якими володіють розпорядники інформації, включаючи документи, що містять інформацію з обмеженим доступом;
 
154. 3) видавати акти реагування – подання – щодо приведення розпорядниками інформації своєї діяльності у відповідність до законодавства, якщо виявлені порушення;
 
155. 4) видавати акти реагування – подання – щодо розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності службових та посадових осіб у разі порушення ними законодавства про доступ до інформації;
 
156. 5) вносити пропозиції розпорядникам інформації щодо вдосконалення організації доступу до інформації.
 
157. Стаття 18. Реєстр документів розпорядника інформації
 
158. 1. Для забезпечення збереження та доступу до інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації у реєстрі документів.
 
159. 2. Реєстр документів - це система обліку та збереження інформації про документи, які знаходяться у розпорядника, яка містить основні характеристики документів та інформації.
 
160. 3. Реєстр створюється відповідно до наказів керівників суб’єктів владних повноважень.
 
161. 4. Реєстри містять наступну інформацію:
 
162. 1) назва документа,
 
163. 2) дата створення документа,
 
164. 3) дата надходження документа,
 
165. 4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ),
 
166. 5) класифікація інформації за режимом доступу,
 
167. 6) причина занесення інформації до категорії з обмеженим доступом,
 
168. 7) підстави, строк обмеження доступу до інформації,
 
169. 8) галузь,
 
170. 9) ключові слова,
 
171. 10) тип, носій (текстовий документ; плівки; відеозаписи, аудіозаписи тощо)
 
172. 11) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи, проекти рішень, доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо),
 
173. 12)форма та місце зберігання документа, та інше.
 
174. 5. Реєстри документів не можуть бути віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом.
 
175. 6. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступності до інформації реєстру документів у порядку, визначеному Законом.
 
176. Розділ ІV. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЧЕРЕЗ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗАПИТ
 
177. Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію
 
178. 1. Кожна особа має право звернутися до розпорядника інформації із запитом щодо надання інформації, незалежно від того, стосується цей документ її особисто чи ні, без пояснень причини запиту.
 
179. 2. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть бути подані в усній, письмовій чи іншій формі, зокрема поштою, факсом, телефоном, електронною поштою чи в інший спосіб на вибір запитувача.
 
180. 3. Усний запит на інформацію подається щодо отримання оперативної інформації, або інформації, яка є необхідною для попередження протиправних дій чи надзвичайних ситуацій.
 
181. 4. Письмовий запит подається у довільній формі.
 
182. 5. З метою полегшення оформлення письмових запитів на інформацію, особа може подавати запит на інформацію шляхом заповнення відповідних бланків запитів на інформацію, які можна отримати у розпорядника інформації та на офіційній веб-сторінці відповідного розпорядника. Зазначені бланки повинні містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
 
183. 6. Якщо з поважних причин (недієздатність, інвалідність тощо) особа не може подати письмовий запит, то його повинна оформити службова особа з питань інформаційних запитів, обов’язково зазначивши у заявці своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.
 
184. Стаття 20. Вимоги до запиту на інформацію
 
185. 1. Запит на інформацію повинен містити:
 
186. 1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку якщо такий є;
 
187. 2) загальний опис інформації або вид, назва та реквізити документа, щодо якого зроблено запит;
 
188. 3) спосіб задоволення запиту на інформацію;
 
189. 4) графи для підпису і дати – за умови подання запиту у письмовій формі.
 
190. Стаття 21. Строк розгляду запитів на інформацію
 
191. 1. Розпорядник інформації повинен дати відповідь на запит на інформацію якнайшвидше, але не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання запиту.
 
192. 2. Якщо запит на інформацію стосується інформації, яка необхідна для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, то відповідь повинна бути надана негайно, але не пізніше, ніж протягом 48 годин з моменту отримання запиту.
 
193. 3. Клопотання про термінове опрацювання запиту повинно бути обґрунтованим.
 
194. 4. Якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або вимагає пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача негайно у письмовій формі, але не пізніше 5 робочих днів, з одночасним інформуванням про це Уповноваженого з прав людини.
 
195. Стаття 22. Плата за надання інформації
 
196. 1. Інформація на запит надається безкоштовно.
 
197. 2. Якщо задоволення інформаційного запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більше, ніж 50 сторінок, то запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
 
198. 3. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником за справедливою ринковою ціною на копіювання та друк в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.
 
199. 4. Якщо надання інформації підлягає оплаті, то запитувач повідомляється про це негайно, а розгляд запиту про надання інформації починається лише після внесення плати за надання інформації або підтвердження права на звільнення від такої плати.
 
200. 5. Не стягується плата за надання особі інформації про себе та надання інформації, що становить суспільний інтерес.
 
201. Стаття 23. Відмова та відстрочка у задоволенні запиту на інформацію
 
202. 1. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо:
 
203. 1) інформація, яка запитується, віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом і не становить суспільного інтересу;
 
204. 2) розпорядник інформації не володіє і не повинен володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
 
205. 3) задоволення запиту на інформацію є неможливим, оскільки зі змісту запиту не зрозуміло, яка саме інформація необхідна особі, яка подала запит;
 
206. 4) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила витрати, пов’язані із задоволенням запиту на інформацію, якщо плата передбачена законом, а запитувач не клопотав про звільнення від плати;
 
207. 5) необхідна інформація уже була надана особі, яка подала запит, і запитувач не дає пояснень про необхідність одержання інформації повторно.
 
208. 2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел або відповідь не по суті запиту вважається відмовою у наданні інформації.
 
209. 3. Переадресування запиту, направленого за неправильною адресою, здійснюється первісним одержувачем запиту, якщо він за статусом або характером своєї діяльності володіє або повинен володіти інформацією про місцезнаходження запитуваної інформації.
 
210. 4. У відмові повинно бути зазначено:
 
211. 1) посадову чи службову особу розпорядника інформації, відповідальну за розгляд запиту на інформацію;
 
212. 2) дату відмови;
 
213. 3) мотивовану підставу відмови;
 
214. 4) порядок оскарження відмови.
 
215. 5. Відстрочка задоволення запиту допускається у разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення у передбачені цим Законом строки у випадку настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
 
216. 6. У рішенні про відстрочку повинно бути зазначено:
 
217. 1) посадову особу розпорядника інформації, відповідальну за розгляд запиту на інформацію;
 
218. 2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
 
219. 3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом строк;
 
220. 4) строк, у який буде задоволено запит.
 
221. Розділ V. ПРОЦЕДУРА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ
 
222. Стаття 24. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації
 
223. 1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника чи вищестоящого органу, якщо такі є, до Уповноваженого з прав людини або до суду.
 
224. 2. Оскарженню підлягають:
 
225. 1) відмова у задоволення запиту на інформацію;
 
226. 2) відстрочка задоволення запиту на інформацію;
 
227. 3) ненадання інформації;
 
228. 4) надання інформації, яка, на думку запитувача, є недостовірною або неповною;
 
229. 5) несвоєчасне надання інформації;
 
230. 6) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, які, на думку запитувача, порушили його законні права та інтереси.
 
231. Стаття 25. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до Уповноваженого з прав людини
 
232. 1. Скарга до Уповноваженого з прав людини подається у письмовій формі особою (скаржником), яка вважає, що розпорядник інформації порушив її права та законні інтереси особисто або її представником.
 
233. 2. У скарзі зазначаються:
 
234. 1) ім’я (найменування) скаржника, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
 
235. 2) ім’я (найменування) розпорядника інформації, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
 
236. 3) зміст запиту на інформацію, поданого розпорядникові;
 
237. 4) підстави, які дозволяють скаржнику вважати, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації є необґрунтованими;
 
238. 5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
 
239. 3. У випадку оскарження відмови у задоволенні запиту чи надані недостовірної інформації, скаржник повинен додати копію рішення про відмову розпорядника інформації задовольнити запит або інші письмові докази (документи).
 
240. 4. Уповноважений з прав людини зобов’язаний розглянути скаргу та здійснити перевірку правомірності рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації протягом 20 календарних днів після одержання скарги.
 
241. 5. Уповноважений з прав людини може продовжити строк розгляду скарги, але не більше, як до 35 календарних днів, якщо необхідно надати додаткові пояснення та документи для розгляду скарги або вчинити інші дії. Уповноважений з прав людини повинен повідомити скаржника про продовження строку розгляду протягом десяти календарних днів після одержання скарги.
 
242. 6. Уповноважений з прав людини зобов’язаний повідомити скаржника та розпорядника інформації про результати перевірки.
 
243. 7. За результатами розгляду скарги Уповноважений з прав людини приймає рішення щодо скарги та видає приписи щодо оприлюднення або надання відповідної інформації скаржнику у відповідності до Закону.
 
244. Стаття 26. Відмова Уповноваженого з прав людини у розгляді чи задоволенні скарги
 
245. 1. Уповноважений з прав людини, встановивши, що скарга оформлена з порушенням вимог, визначених у частині першій, другій статті 2, може відмовити у розгляді скарги чи залишити її без руху до моменту усунення скаржником відповідних недоліків.
 
246. 2. Скарга не підлягає задоволенню, якщо:
 
247. 1) вона не стосується діяльності відповідного розпорядника інформації;
 
248. 2) набуло чинності рішення суду у тій самій справі;
 
249. 3) рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації були правомірними.
 
250. 3. Уповноважений з прав людини зобов’язаний письмово повідомити скаржника про відмову у розгляді/задоволенні скарги з обов’язковим обґрунтуванням причин відмови.
 
251. Стаття 27. Акти реагування Уповноваженого з прав людини
 
252. 1. За результатом розгляду скарги уповноважений орган приймає рішення про задоволення або відмову у задоволенні скарги з обґрунтуванням підстав відмови.
 
253. 2. У разі задоволення скарги Уповноважений з прав людини може вносити подання розпорядникам інформації про:
 
254. 1) приведення розпорядниками інформації своїх дій у відповідність до цього Закону, зокрема надання ними інформації, яка не була надана у процесі розгляду запиту на інформацію, надання достовірної інформації тощо;
 
255. 2) притягнення до дисциплінарної відповідальності службових та посадових осіб за порушення ними законодавства про доступ до публічної інформації.
 
256. Стаття 28. Реагування на подання Уповноваженого з прав людини
 
257. 1. Розпорядник інформації зобов’язаний вжити заходів щодо реагування на подання протягом 5 календарних днів після отримання, про що зобов’язаний повідомити Уповноваженого з прав людини протягом вказаного строку.
 
258. 2. Нереагування на подання розпорядниками інформації може бути оскаржено до суду. Особи, які оскаржують нереагування на подання розпорядниками інформації до суду, звільняються від сплати державного мита.
 
259. Стаття 29. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
 
260. 1. Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом.
 
261. 2. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
 
262. 1) незаконна відмова у наданні інформації;
 
263. 2) надання недостовірної інформації;
 
264. 3) порушення строків надання інформації;
 
265. 4) навмисне приховування інформації;
 
266. 5) безпідставна відмова від оприлюднення інформації;
 
267. 6) необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії інформації з обмеженим доступом;
 
268. 7) інші порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері доступу до інформації.
 
269. 3. Особи, на думку яких їх права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у порядку, визначеному цивільним законодавством.
 
270. Розділ VІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
271. 1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.
 
272. 2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
 
273. 3. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
 
274. а) затвердити граничні норми і порядок здійснення плати за надання інформації;
 
275. б) подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
 
276. в) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
 
277. г) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
 
278. д) відповідно до компетенції забезпечити видання нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.
 
279. 4. Визнати такими, що втратили чинність:
 
280. а) статті 23, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37 Закону України "Про інформацію" (02.10.1992 № 2657-ХІІ).