Кількість абзаців - 6298 Розмітка (ліва колонка)


ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (Третє читання)

<
0. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УРАЇНИ  
1. КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА  
2. Розділ I Основні положення  
3. Глава 1 Цивільні відносини. Цивільне законодавство України  
4. Стаття 1 Цивільні відносини  
5. Цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, у тому числі відносини, які складаються у сфері підприємництва.  
6. Підприємництвом є самостійна, на власний ризик систематична діяльність з виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, передання майна у користування -з метою одержання прибутку.  
7.  
8.  
9. Стаття 2 Учасники цивільних відносин  
10. 1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи.  
11. 2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.  
12.  
13. Стаття 3 Загальні принципи цивільного законодавства  
14. Загальними принципами цивільного законодавства є:  
15.  
16. 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи;  
17. 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом;  
18.  
19.  
20. 3) свобода договору;  
21. 4) свобода підприємництва;  
22. 5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.  
23. 6) справедливість, добросовісність та розумність.  
24. Стаття 4 Акти цивільного законодавства України  
25. 1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.  
26. 2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.  
27. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які видаються відповідно до цього Кодексу (далі -закони).  
28. 3. У разі прийняття закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, закон набуває чинності, якщо відповідні зміни внесені до цього Кодексу.  
29.  
30.  
31. 4. Актами цивільного законодавства є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.  
32. У разі якщо указ Президента України або постанова Кабінету Міністрів України суперечать положенням цього Кодексу або іншому законові, застосовуються відповідно положення цього Кодексу або іншого закону.  
33.  
34. 5. Міністерства, відомства, інші вищі органи державної виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, передбачених цим Кодексом, іншими законами та іншими правовими актами.  
35.  
36. 6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.  
37.  
38.  
39. Стаття 5 Дія цивільного законодавства у часі  
40. 1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з моменту надання чинності цим актам.  
41.  
42. 2. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли до моменту надання їм чинності (зворотна дія) лише у випадках, передбачених Конституцією і законами України.  
43.  
44. 3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинності.  
45.  
46. Стаття 6 Акти цивільного законодавства і договір  
47. 1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства.  
48. 2. Сторони мають право врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.  
49. 3. Сторони в договорі мають право відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати свої відносини.  
50.  
51. Сторони в договорі не можуть відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, якщо у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.  
52.  
53. Стаття 7 Звичай  
54. 1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм (в тому числі звичаєм ділового обороту).  
55. Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері відносин.  
56. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.  
57. 2. Звичай, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.  
58. Стаття 8 Аналогія  
59. 1. Якщо певні цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства та договором, їх регулювання здійснюється правовими нормами, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).  
60.  
61. 2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства (аналогія права).  
62. Стаття 9 Застосування Цивільного кодексу до врегулювання відносин у сферах найманої праці, використання природних ресурсів та охорони довкілля  
63.  
64. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах найманої праці, використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо ці відносини не врегульовані спеціальним законом.  
65.  
66.  
67. Стаття 10 Цивільне законодавство та міжнародні договори  
68. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені актами цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору.  
69. Глава 2 Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав і виконання обов'язків  
70. Стаття 11 Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків  
71. 1. Цивільні права та обов'язки виникають із тих дій осіб, що передбачені законами та іншими правовими актами, а також із тих їхніх дій, які не передбачені ними, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.  
72.  
73. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:  
74. 1) договори та інші правочини;  
75. 2) створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;  
76. 3) заподіяння шкоди іншій особі;  
77. 4) безпідставне збагачення;  
78. 5) інші юридичні факти.  
79. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з підстав, передбачених цим Кодексом, законами або іншими правовими актами.  
80. 4. У випадках, передбачених законами та іншими правовими актами, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів державних органів та органів місцевого самоврядування.  
81. 5. У випадках, передбачених законами, іншими правовими актами, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.  
82. 6. У випадках, передбачених законами, іншими правовими актами та договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання певної події.  
83.  
84. Стаття 12 Здійснення цивільних прав  
85. 1. Особи здійснюють свої цивільні права вільно, на власний розсуд.  
86. 2. Відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом.  
87. 3. Особа може відмовитися від свого майнового права.  
88. Відмова від права власності на транспортні засоби, нерухомі речі здійснюється у порядку, визначеному законом.  
89. 4. Особа може за відплатним чи безвідплатним договором передати свої майнові права іншій особі, крім випадків, передбачених законом.  
90. 5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного чи нерозумного здійснення особою своїх прав, поведінка особи припускається добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.  
91. Стаття 13 Межі вільного здійснення цивільних прав  
92. 1. Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими правовими актами та договором.  
93.  
94. 2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які б порушували права інших осіб, заподіювали б шкоду довкіллю та культурній спадщині.  
95. 3. Не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.  
96.  
97. 4. При здійсненні цивільних прав особа має додержуватися моральних засад громадянського суспільства.  
98. 5. Не допускається використання цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку.  
99. 6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які передбачені пп. 2, 3, 4 цієї статті, суд може зобов'язати її до припинення зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом.  
100. Стаття 13-1 Виконання цивільних обов'язків  
101. 1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, визначених договором, цим Кодексом, законами, іншими нормативно-правовими актами.  
102. 2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.  
103. 3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та застосування санкцій, які передбачені договором, цим Кодексом, законами або іншими нормативно-правовими актами.  
104. 4. Особа може бути звільнена від обов'язку або його виконання у випадках, передбачених договором, цим Кодексом, законами або іншими нормативно-правовими актами або.  
105. Глава 3 Захист цивільних прав  
106. Стаття 14 Право на захист  
107. 1. Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.  
108.  
109. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним принципам цивільного законодавства.  
110.  
111.  
112. Стаття 15 Захист цивільних прав та інтересів судом  
113. 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу.  
114. 2. Способами захисту може бути:  
115. 1) визнання права;  
116. 2) визнання правочину недійсним;  
117. 3) припинення дій, які порушують право;  
118. 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;  
119. 5) примусове виконання обов'язку особи в натурі;  
120. 6) зміни правовідношення;  
121. 7) припинення правовідношення;  
122. 8) відшкодування збитків, в тому числі завданих у стані крайньої необхідності (статті 1222, 1241 цього Кодексу) ;  
123. 9) компенсація моральної шкоди;  
124. 10) визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування.  
125. Суд здійснює захист цивільних прав та інтересів іншими способами, що передбачені законом.  
126. 3. Суд може відмовити у захисті особі, якщо вона вчинила дії, заборонені положеннями пп. 2, 3 і 4 статті 13 цього Кодексу.  
127.  
128.  
129. Стаття 16 Захист цивільних прав державними органами та органами місцевого самоврядування  
130. 1. У випадках, передбачених законом, особа має право звернутися за захистом до відповідних державних органів або органів місцевого самоврядування.  
131.  
132. 2. Державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав шляхом скасування актів державних органів чи органів місцевого самоврядування, а також іншими способами, що визначені законом.  
133.  
134. Стаття 17 Захист цивільних прав нотаріусами  
135. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі, у випадках і в порядку, визначених законом.  
136. Стаття 18 Самозахист цивільних прав  
137. 1. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань.  
138. Самозахистом є застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства.  
139. 2. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, та характерові дій, якими воно порушене.  
140. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором.  
141. Стаття 19 Здійснення права на захист  
142. 1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.  
143. 2. Відмова (нездійснення) особи від здійснення права на захист не є підставою для припинення права, що порушене, крім випадків, передбачених законом.  
144. Стаття 20 Визнання недійсними актів державного органу або органу місцевого самоврядування  
145. 1. Суд може визнати незаконним правовий акт індивідуальної дії державного органу або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить положенням закону або інших правових актів і порушує цивільні права та інтереси певної особи.  
146.  
147.  
148. 2. Суд може визнати незаконним нормативний акт державного органу або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить положенням цього Кодексу, законів, інших актів цивільного законодавства і порушує права фізичних або юридичних осіб.  
149. Стаття 21 Відшкодування збитків  
150. 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.  
151. 2. Збитками вважаються:  
152. 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  
153. 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).  
154. 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.  
155. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права.  
156.  
157. Стаття 22 "Відшкодування збитків, завданих державними органами та органами місцевого самоврядування" вилучена.  
158. Стаття 23 Компенсація моральної шкоди  
159. 1. Фізичні і юридичні особи мають право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної їм внаслідок порушення їх прав.  
160. 2. Моральна шкода полягає:  
161. 1) у фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;  
162. 2) у душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї самої, так і щодо членів її сім'ї та близьких родичів;  
163.  
164. 3) у душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;  
165. 4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи. 3. Моральна шкода компенсується грішми або іншим майном, відповідно до положень параграфа 4 глави 80 цього Кодексу.  
166.  
167. Розділ ІІ Особи  
168. Підрозділ 1 Фізичні особи  
169. Глава 4 Загальні положення про фізичних осіб  
170. Стаття 24 Поняття фізичної особи  
171. Фізичною особою визнається людина.  
172.  
173. Стаття 25 Цивільна правоздатність фізичної особи  
174. 1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність) визнається за всіма фізичними особами.  
175. 2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.  
176. У випадках, передбачених законом, охороняються інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.  
177. 3. У випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.  
178. 4. Цивільна правоздатність припиняється у момент смерті.  
179. Стаття 26 Обсяг цивільної правоздатності  
180. 1. За всіма фізичними особами визнається рівна здатність мати цивільні права та обов'язки.  
181. 2. Фізична особа посідає усі особисті немайнові права, передбачені цим Кодексом.  
182. 3. Фізична особа здатна посідати усі майнові права, передбачені цим Кодексом, зокрема право приватної власності, право користування житловими приміщеннями, право на підприємництво, право заповідати та успадковувати майно, бути стороною в договорах.  
183. Фізична особа здатна посідати інші цивільні права, не передбачені цим Кодексом, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам суспільства.  
184. 4. Фізична особа здатна мати обов'язки як власник, підприємець, сторона у договорі, а також як учасник інших цивільних правовідносин, передбачених законом.  
185. Стаття 27 Недійсність правочинів, актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, якими обмежується обсяг цивільних прав та обов'язків фізичної особи  
186. Правочини, акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування а також посадових осіб, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законами цивільні права та обов'язки, є недійсними.  
187. Стаття 28 Ім'я фізичної особи  
188. 1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.  
189. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини.  
190. 2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я), або діяти без вказання імені.  
191. 3. Ім'я дитині надається відповідно до положень Книги шостої цього Кодексу.  
192. Стаття 29 Місце проживання фізичної особи  
193. 1. Місцем проживання визначається житловий будинок, квартира, інше помешкання у відповідному населеному пункті, де фізична особа постійно або переважно проживає.  
194. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, вільно обирає собі місце проживання.  
195. 3. Місцем проживання дитини віком від десяти до чотирнадцяти років визнається місце проживання її батьків, усиновлювача, опікуна або місце знаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не передбачене погодженням між дитиною та батьками, усиновлювачем або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.  
196. У разі спору питання вирішується органами опіки та піклування і судом.  
197. 4. Місцем проживання дитини, яка не досягла десятирічного віку, визнається місце проживання її батьків, усиновлювача чи опікуна або місце знаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає.  
198. 5. Місцем проживання недієздатної особи визнається місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідного закладу, який виконує щодо неї функції опікуна.  
199. Стаття 30 Цивільна дієздатність фізичної особи  
200. 1. Цивільна дієздатність визнається за фізичними особами, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними.  
201. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.  
202. 2. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб визначається цим Кодексом і не може бути обмежений інакше ніж у випадках і в порядку, передбачених законом.  
203.  
204. Стаття 31 Повна цивільна дієздатність  
205. 1. Повна цивільна дієздатність настає з виповненням 18 років (повноліттям).  
206. 2. У разі одруження до досягнення повноліття фізична особа набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.  
207. У разі розірвання шлюбу до повноліття набута повна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою того з подружжя, яке є неповнолітнім, набута ним повна цивільна дієздатність зберігається.  
208. Стаття 32 Надання повної цивільної дієздатності (емансипація)  
209. 1. Повна цивільна дієздатність, як виняток, може бути надана особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом, а також особі яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття.  
210. 2. Надання повної дієздатності провадиться за заявою зацікавленої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків (усиновлювача) або піклувальника, а за відсутності такої згоди -судом.  
211. 3. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець.  
212. Особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця.  
213. 4. Повна цивільна дієздатність, надана особі, стосується усіх її цивільних прав та обов'язків.  
214.  
215. Стаття 33 Мінімальна цивільна дієздатність осіб, яким не виповнилося 14 років (малолітніх)  
216. 1. Діти, яким не виповнилося 14 років (малолітні), мають право:  
217. 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові;  
218. 2) вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними.  
219.  
220. Якщо кошти внесені на ім'я дитини іншими особами, ними мають право розпоряджатися батьки, або один з них, що проживає з дитиною, або опікун.  
221.  
222. 2. Малолітні не відповідають за заподіяну ними шкоду.  
223. Стаття 34 Неповна цивільна дієздатність осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх)  
224. 1. Крім правочинів, передбачених у статті 33 цього Кодексу, особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право:  
225. 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;  
226. 2) самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об`єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;  
227. 3) бути членами та засновниками громадських і кооперативних організацій відповідно до закону про такі організації та до їхніх статутів.  
228. 2. Неповнолітні особи вчиняють інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.  
229. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми особами, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена.  
230. 3. Неповнолітні особи можуть розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами у банківські (кредитні) установи на їхнє ім`я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.  
231. 4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків, усиновлювачів, піклувальників. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування.  
232.  
233. 5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи або позбавити її права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.  
234. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.  
235. Порядок обмеження дієздатності неповнолітньої особи визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
236. Стаття 35 Цивільна правова відповідальність осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх)  
237. 1. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного ним самостійно згідно із законом.  
238. 2. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, якого було б достатньо для відшкодування збитків, додатково відповідають батьки (усиновлювачі) або піклувальники.  
239. 3. Неповнолітній несе відповідальність за шкоду, що заподіяна ним іншим особам, згідно зі статтею 1230 цього Кодексу.  
240.  
241. Стаття 36 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи  
242. 1.Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад здоров'я, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.  
243. 2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.  
244. 3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
245. 4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набуття чинності рішенням суду.  
246. Стаття 37 Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи  
247. 1. Над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування. Піклування встановлюється судом.  
248. 2. Особа, яка обмежена у дієздатності, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.  
249. 3. Правочини щодо розпорядження майном вчиняються нею за згодою піклувальника.  
250. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником.  
251. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оспорена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.  
252. 4. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію й інші доходи та розпоряджатися ними.  
253. 5. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно несе відповідальність за невиконання своїх договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди.  
254. Стаття 38 Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи  
255. 1. У разі видужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного стану, який призводить до відновлення у повному обсязі здатності цієї особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд поновлює її дієздатність.  
256. 2. У разі припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд, за заявою зацікавлених осіб (в тому числі самої особи, яка обмежена у дієздатності), поновлює її дієздатність.  
257. 3. На підставі рішення суду встановлене над фізичною особою піклування припиняється.  
258. 4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
259. Стаття 39 Визнання фізичної особи недієздатною  
260. 1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров"я не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.  
261. 2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
262. 3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, особа, якій такими діями була заподіяна моральна шкода, має право вимагати від заявника її компенсації.  
263. Стаття 40 Момент визнання фізичної особи недієздатною  
264. 1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття чинності рішенням суду.  
265. 2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.  
266. Стаття 41 Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною  
267. 1. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Опіка встановлюється судом.  
268. 2. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-яких правочинів.  
269. 3. Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.  
270. 4. Відповідальність за здійснення шкоди недієздатною особою несе її опікун згідно зі статтею 1261 цього Кодексу.  
271. Стаття 42 Поновлення дієздатності особи, яка визнана недієздатною  
272. 1. За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.  
273. 2. Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
274. Стаття 43 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою  
275. 1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.  
276. 2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про особу початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані останні відомості про неї, а в разі неможливості встановити цей місяць -перше січня наступного року.  
277. 3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
278. Стаття 44 Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме  
279. 1. На підставі рішення суду державний нотаріус за останнім місцем проживання фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.  
280.  
281. 2. За заявою заінтересованої особи, органу опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місце знаходження якої невідоме, до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.  
282. 3. Опікун над майном особи, що визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на їхню користь, погашає за рахунок їхнього майна борги, управляє цим майном в їхніх інтересах.  
283. 4. За заявою заінтересованих осіб опікун над майном особи, що визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.  
284. 5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим.  
285. Стаття 45 Скасування рішення про визнання особи безвісно відсутньою  
286. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи, скасовує його.  
287. Стаття 46 Оголошення фізичної особи такою, що померла  
288. 1. Фізична особа може бути оголошена судом такою, що померла, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісно за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, -протягом шести місяців.  
289. 2. Фізична особа, яка пропала безвісно у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом такою, що померла, після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, що заслуговують на увагу, суд може оголосити фізичну особу такою, що померла, і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.  
290. 3. Фізична особа оголошується такою, що померла, від дня набуття чинності рішенням суду про це. Фізична особа, що пропала безвісно за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена такою, що померла, від дня її гаданої смерті.  
291. 4. Порядок оголошення фізичної особи такою, що померла, визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
292. Стаття 47 Правові наслідки оголошення особи такою, що померла  
293. 1. Правові наслідки оголошення фізичної особи такою, що померла, прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.  
294. 2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.  
295. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.  
296. Стаття 48 Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена такою, що померла  
297. 1. Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з'явилася або якщо виявлено місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про оголошення її такою, що померла, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує його.  
298. 2. Незалежно від часу своєї появи особа може зажадати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи такою, що померла, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.  
299. 3. Особи, до яких майно перейшло за оплатними правочинами, зобов'язані повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття майна вони знали, що фізична особа, яка оголошена такою, що померла, жива.  
300. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена такою, що померла, відшкодовується вартість цього майна.  
301. 4. Якщо майно фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, перейшло до територіальної громади і було реалізоване нею, їй повертається сума, одержана від продажу від реалізації майна.  
302.  
303. Стаття 49 Опіка  
304. 1. Опіка встановлюється над малолітніми особами віком до 14 років та над особами, які визнані судом недієздатними.  
305. 2. Порядок встановлення опіки, призначення опікуна, обсяг його прав та обов'язків визначаються правилами глав 96 та 97 Книги шостої цього Кодексу.  
306. Стаття 50 Піклування  
307. 1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років, над особами, які обмежені судом у дієздатності, а також над дієздатними особами, які не здатні виконувати свої права, на їх прохання.  
308. 2. Порядок встановлення піклування, призначення піклувальника, обсяг його прав та обов'язків визначаються правилами глав 96 та 97 Книги шостої цього Кодексу.  
309. Стаття 51 Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків  
310. 1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права, у тому числі право на захист, та виконувати свої обов'язки, має право обрати собі помічника.  
311. 2. Помічником може бути дієздатна фізична особа.  
312. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється в органі опіки та піклування, про що видається відповідне посвідчення.  
313. Помічник може бути відкликаний, а його повноваження припинені особою, яка потребувала допомоги, у будь-який час.  
314. 3. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено домовленістю сторін.  
315. 4. Якщо в особи, якій необхідна допомога, є майно, яке потребує догляду та управління, помічник за договором з нею здійснює довірче управління цим майном відповідно до правил глави 68 Книги п'ятої.  
316. Стаття 52 Акти цивільного стану  
317. 1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють, припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.  
318. 2. Актами цивільного стану є народження дитини, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної дієздатності, обмеження у дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.  
319. 3. Державній реєстрації підлягають народження дитини та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.  
320. 4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.  
321. Глава 5 Фізична особа як підприємець  
322. Стаття 53 Право фізичної особи на заняття підприємництвом  
323. 1. Право на заняття підприємництвом має фізична особа з повною дієздатністю.  
324. 2. В окремих випадках, визначених законом, дозволяється участь осіб з неповною дієздатністю в громадських і кооперативних організаціях.  
325.  
326.  
327. Стаття 54 Державна реєстрація фізичної особи як підприємця  
328. 1. Фізична особа здійснює своє право на підприємництво за умови державної реєстрації її як підприємця.  
329. Реєстрація фізичної особи як підприємця провадиться органами юстиції. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру фізичних осіб, що займаються підприємництвом, і є відкритими для загального ознайомлення.  
330. 2. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.  
331. 3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем.  
332. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила Книги п'ятої про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю.  
333. Статтю 55 "Обмеження права фізичної особи на заняття підприємництвом" виключено.  
334.  
335. Статтю 56 "Правові наслідки порушення особою, яка займається підприємництвом, законодавства та прав інших осіб" виключено.  
336. Стаття 57 Підприємницька діяльність голови селянського (фермерського) господарства  
337. 1. Голова селянського (фермерського) господарства, яке не є юридичною особою, займається підприємництвом від імені усіх його членів за їхньою згодою.  
338. 2. Голова селянського (фермерського) господарства має право на заняття підприємництвом з моменту державної реєстрації його як підприємця.  
339.  
340. Статтю 58 "Право подружжя на майно, яке використовується для підприємництва, та на доходи, одержані від нього" виключено.  
341.  
342. Стаття 59 Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб правил, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб  
343. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються усі правила, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає із закону або суті правовідносин.  
344. Стаття 60 Майнова відповідальність фізичної особи -підприємця  
345. 1. Фізична особа -підприємець несе відповідальність за забов"язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.  
346. 2. Фізична особа -підприємець, що перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.  
347. Стаття 61 Банкрутство фізичної особи, що є підприємцем  
348. Фізична особа, яка неспроможна задовільнити вимоги кредиторів, що пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом, на підставах, передбачених законом.  
349. Стаття 62 Встановлення довірчого управління майном, що використовується в підприємництві, органами опіки і піклування  
350. 1. Якщо особа, яка займалася підприємництвом, визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи такою, що обмежена у дієздатності, або якщо майно, яке використовувалося у підприємництві, перейшло до неповнолітніх (малолітніх) осіб, органом опіки та піклування може бути призначений управитель цього майна.  
351. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про довірче управління цим майном.  
352. 2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені, але в інтересах осіб, які є його власниками.  
353. 3. У договорі про довірче управління майном визначаються права та обов'язки управителя.  
354. Органи опіки та піклування контролюють діяльність управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.  
355. 4. Довірче управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких воно було встановлене.  
356. Підрозділ 2 Юридичні особи  
357. Глава 6 Загальні положення про юридичних осіб  
358. Стаття 63 Поняття юридичної особи  
359. Юридична особа є об'єднанням осіб та/або майна у відокремлену організацію, яка наділяється правоздатністю і яка внаслідок цього як така може мати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.  
360.  
361. Стаття 64 Види юридичних осіб  
362. 1. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.  
363. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до пп. 2 і 3 статті 72 цього Кодексу.  
364. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади як юридичні особи публічного права визначаються такими і діють на підставі закону. Інші юридичні особи публічного права можуть створюватися розпорядчим способом державними органами, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.  
365. 2. Цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище юридичних осіб приватного права.  
366. Порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище юридичних осіб публічного права визначаються законом.  
367. Стаття 64-1 Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах  
368. Юридичні особи публічного права у цивільних відносинах підлягають правилам цього Кодексу, якщо окремі винятки не будуть встановлені законом."  
369. Стаття 65 Організаційно-правові форми юридичних осіб  
370. 1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ.  
371. 2. Товариством є об'єднання осіб (учасників), яке має корпоративний устрій та управляється його учасниками. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено.  
372. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.  
373. 3. Установою є об'єднання майна у відокремлену організацію, без членів, створену однією або кількома особами (засновниками) для досягнення визначеної засновниками мети за рахунок цього майна. Установа може задовольняти культурні, соціальні чи економічні потреби суспільства (суспільно-корисна установа) чи потреби третіх осіб-дестинаторів (приватно-корисна установа).  
374. 4. До всіх товариств та установ застосовуються положення цієї глави Кодексу, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені цим Кодексом й іншими законами.  
375. Стаття 66 Підприємницькі товариства  
376. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку (підприємницькі товариства), можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.  
377.  
378. Стаття 67 Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами  
379. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, якщо інше не встановлено законом.  
380. Стаття 68 Правоздатність юридичної особи  
381. 1. Юридична особа, відповідно до її здатності мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність), має такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, за винятком тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині.  
382. 2. Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше ніж у випадках і в порядку, встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду.  
383. 3. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії).  
384. 4. Правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється в момент внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.  
385. Стаття 69 Найменування юридичної особи  
386. 1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити вказівку на характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування.  
387. 2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна мати фірмове найменування.  
388. Порядок реєстрації та використання фірмового найменування визначається положеннями глави 42 цього Кодексу, іншими законами та правовими актами.  
389. 3. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
390. 4. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в органах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах.  
391. 5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.  
392. Стаття 70 Особисті немайнові права юридичної особи  
393. Права юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб (Книга друга).  
394.  
395. Стаття 71 Місцезнаходження юридичної особи  
396. 1. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.  
397. 2. Місцезнаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах.  
398. Стаття 72 Створення юридичної особи  
399. 1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок їх установчих документів.  
400. 2. Установчими документами товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.  
401. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.  
402. 3. Установа створюється на основі індивідуального або спільного установчого акта. Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути у будь-який час скасований засновником.  
403. 4. Юридична особа вважається створеною в момент її державної реєстрації.  
404. Стаття 73 Державна реєстрація юридичної особи  
405. 1. Юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції у порядку, що визначається законом про реєстрацію юридичних осіб. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення.  
406. 2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів законові є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) не допускається.  
407. 3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені в суді.  
408. 4. До єдиного державного реєстру юридичних осіб вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування (фірмове найменування), місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, предмет діяльності товариства чи мета установи, а також інші відомості, якщо цього вимагає закон.  
409. 5. Зміни установчих документів набувають чинності для третіх осіб із моменту їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, -із моменту сповіщення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Однак юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.  
410. Стаття 74 Вимоги до змісту установчих документів  
411. 1. Статут товариства, якщо додаткові вимоги щодо його змісту не встановлені цим Кодексом або іншими законами, має включати найменування юридичної особи, вказівку на її місце знаходження, адресу, визначати органи управління товариством, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього.  
412. 2. Засновницький договір товариства, якщо додаткові вимоги до його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами, має містити обов'язок учасників створити юридичну особу, визначати порядок спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна.  
413. 3. В установчому акті установи зазначається її мета, визначається, як правило, майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, організація управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі із зазначених вище положень, їх встановлює відповідний орган юстиції, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.  
414. Стаття 75 Дієздатність юридичної особи  
415. 1. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчого документа.  
416. Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчим документом.  
417. 2. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.  
418. 3. Органи, які за законом чи установчими документами юридичної особи виступають від її імені, повинні діяти в інтересах юридичної особи, яку вони представляють, добросовісно і розумно, й не перевищувати повноважень.  
419. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень на представництво юридичної особи не має правової сили, за винятком випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.  
420. 4. Члени органу юридичної особи, які порушують свої обов'язки по представництву, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.  
421. Стаття 76 Філії та представництва  
422. 1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює усі або частину її функцій.  
423. 2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.  
424. 3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.  
425. 4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.  
426. 5. Відомості про відкриті філії та представництва мають бути внесені до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
427. Стаття 77 Відповідальність юридичних осіб  
428. 1. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями.  
429. 2. Юридична особа за своїми зобов'язаннями відповідає усім належним їй майном.  
430. 3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника) юридичної особи, крім випадків, передбачених законами та установчими документами.  
431. 4. Особи, що створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації юридичної особи.  
432. Юридична особа несе відповідальність за зобов'язаннями учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення іхніх дій відповідними органами.  
433. 5. Якщо банкрутство юридичної особи спричинене недобросовісними діями учасників юридичної особи, то в разі недостатності майна юридичної особи на таких учасників може бути покладена додаткова (субсидіарна) відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи.  
434. Стаття 78 Управління товариством  
435. У товаристві мають бути такі органи управління, як загальні збори учасників і правління, якщо інше не встановлено законом.  
436. Стаття 79 Загальні збори учасників товариства  
437. 1. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління.  
438. 2. Якщо інше не встановлено законом або установчими документами, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, крім рішень про зміну статуту товариства та про його ліквідацію, які приймаються більшістю у 3/4 голосів.  
439. Рішення, що приймається без скликання загальних зборів, вважається прийнятим, якщо всі учасники товариства письмово висловили свою згоду з цим рішенням.  
440. Якщо інше не встановлено в установчих документах, для зміни мети товариства вимагається згода всіх учасників товариства. Згода учасників, які не з'явилися, має бути висловлена письмово.  
441. 3. Учасник товариства не має права голосу з питань щодо вчинення з ним правочину, будь-яких дій у спорі між ним і товариством.  
442. 4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах. У будь-якому разі скликання загальних зборів можуть вимагати учасники, що мають не менше десяти відсотків голосів.  
443. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не задоволена, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.  
444. 5. Рішення загальних зборів може бути оскаржене до суду учасником, який був відсутній не зі своєї вини на загальних зборах або голосував проти такого рішення. Рішення може бути оскаржене до суду протягом двох місяців від дня, коли рішення було доведене до учасника, який звертається до суду.  
445. Стаття 80 Правління товариства  
446. 1. Загальні збори своїм рішенням створюють правління та встановлюють його компетенцію і склад.  
447. 2. Правління може складатися з однієї або кількох осіб. Правління, що складається з кількох осіб, приймає рішення відповідно до положень п. 2 статті 79 цього Кодексу.  
448. 3. Члени правління у будь-який час можуть бути усунені, якщо в статуті не зазначені підстави, з яких допускається усунення членів правління.  
449. 4. За законом або за установчим документом назва виконавчого органу може бути іншою ніж "правління".  
450. Стаття 81 Право участі у товаристві  
451. 1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може передаватись іншим особам або успадковуватись.  
452. Передача частки, акцій товариства тощо іншим особам не є передачею або успадкуванням права участі у товаристві.  
453. 2. Учасники можуть вільно вийти з товариства, якщо у статуті не встановлений обов'язок учасника письмово попередити товариство про свій вихід у визначений строк, який не може перевищувати одного року.  
454. 3. Учасник товариства у випадках та порядку, передбачених законом та/або установчими документами, може бути виключений з товариства.  
455. Стаття 82 Управління установою  
456. 1. Засновники установи не беруть участі в її управлінні. В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовується положення п. 2 статті 80 цього Кодексу. Установчий акт може передбачати створення й інших органів, визначати порядок формування органів та їх склад.  
457. 2. Наглядає за діяльністю установи її наглядова рада.  
458. Наглядова рада наглядає за управлінням майном, додержанням мети установи та за іншою її діяльністю, відповідно до установчого акта.  
459. Стаття 83 Передання майна установі  
460. Якщо в установчому акті зазначається майно, яке передається установі, то засновник (а в разі його смерті -зобов'язана особа відповідно до положень Книги сьомої цього Кодексу) зобов'язаний передати його установі після державної реєстрації установи.  
461. Стаття 84 Зміна мети установи та її структури управління  
462. 1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган юстиції може звернутися до суду з заявою про визначення їй іншої мети.  
463. 2. При зміні мети установи суд повинен по можливості враховувати наміри засновника та особливо піклуватися про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися наміром засновника.  
464. 3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.  
465. 4. При зміні мети установи або її структури суд повинен мати письмову думку правління установи про це.  
466. Стаття 85 Припинення юридичної особи  
467. 1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу), або в результаті ліквідації.  
468. 2. Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення про це запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
469. 3. Припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства визначається законом.  
470. Стаття 86 Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи  
471. 1. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, який вносить до єдиного державного реєстру юридичних осіб відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.  
472. 2. Учасники юридичної особи або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, комісію щодо припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор, зовнішній управляючий тощо) та встановлюють відповідно до цього Кодексу порядок та строки припинення.  
473. Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.  
474. 3. З моменту призначення відповідної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія від імені юридичної особи, яка припиняється, виступає у суді.  
475. 4. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в органах друку, в яких публікуються дані про реєстрацію юридичних осіб, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення вимог її кредиторами. Цей строк не може бути меншим двох місяців з моменту публікації про припинення.  
476. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово сповіщає їх про припинення юридичної особи.  
477. Стаття 87 Злиття, приєднання та поділ юридичної особи  
478. 1. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те установчими документами, а в передбачених законом випадках -за рішенням суду або відповідних органів державної виконавчої влади.  
479. 2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної виконавчої влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.  
480. Стаття 88 Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділ  
481. 1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання та відшкодування збитків.  
482. 2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або роздільний баланс (поділ), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно до всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.  
483. 3. Передавальний акт та роздільний баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.  
484. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та роздільного балансу передаються в органи, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.  
485. 4. Порушення правил пп. 2 та 3 цієї статті є підставою для відмови у державній реєстрації припинення юридичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.  
486. 5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб, а точно з'ясувати правонаступника юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, що припинила існування.  
487. Стаття 89 Виокремлення  
488. Якщо частина майна, прав та обов'язків юридичної особи переходять до створюваних нових юридичних осіб (виокремлення), то за аналогією застосовуються правила пп. 1, 2, 4 статті 86 та статей 87 і 88.  
489. Стаття 90 Ліквідація юридичної особи  
490. 1. Юридична особа ліквідовується:  
491. 1) за рішенням її учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те установчими документами, в тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено, або з визнанням судом недійсною реєстрації юридичної особи у зв'язку з допущеними при її створенні порушеннями закону або інших правових актів, які мають характер таких, що їх не можна позбутися, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;  
492. 2) за рішенням суду в разі заняття діяльністю без належного дозволу (ліцензії) чи діяльністю, забороненою законом, а також в інших випадках передбачених законом.  
493. 2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у підпункті 2 п. 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, а також учасником юридичної особи.  
494. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, правоуповноважений на ліквідацію юридичної особи її установчими документами, можуть бути покладені обов'язки щодо здійснення ліквідації юридичної особи.  
495. 3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа може ліквідуватися тільки у порядку, передбаченому законодавством про неспроможність.  
496. Стаття 91 Порядок ліквідації юридичної особи  
497. 1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідовується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.  
498. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.  
499. 2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка ліквідовується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 92 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.  
500. 3. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.  
501. 4. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи.  
502. 5. Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення юридичної особи.  
503. Стаття 92 Задоволення вимог кредиторів  
504. 1. При ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:  
505. 1) у першу чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, які забезпечені заставою майна юридичної особи, що ліквідується, а також за зобов'язаннями, які забезпечені іншими способами;  
506. 2) у другу чергу задовольняються вимоги фізичних осіб, перед якими юридична особа, яка ліквідовується, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю, шляхом капіталізації відповідних почасових платежів;  
507. 3) у третю чергу провадяться розрахунки з виплати вихідної допомоги та оплати праці з особами, що працюють за трудовим договором, і з виплати винагороди авторам об'єктів інтелектуальної власності;  
508. 4) у четверту чергу погашається заборгованість за обов'язковими платежами до бюджету та до небюджетних фондів;  
509. 5) у п'яту чергу провадяться розрахунки з іншими кредиторами.  
510. 2. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ж ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися в суд із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося, юридичної особи, яку ліквідували.  
511. 3. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.  
512. 4. Вимоги кредиторів, не задоволені через недостатність майна юридичної особи, яку ліквідовують, вважаються погашеними, крім випадків, передбачених законом. Погашеними вважаються також вимоги кредиторів, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких рішенням суду кредиторові відмовлено.  
513. Стаття 93 "Банкрутство юридичної особи" виключена.  
514. Глава 7 Підприємницькі товариства  
515. § 1. Господарські товариства  
516. 1. Загальні положення  
517. Стаття 94 Поняття та види господарських товариств  
518. 1. Господарськими товариствами визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом.  
519. 2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.  
520. Стаття 95 Учасники господарських товариств  
521. Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.  
522. Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств.  
523. Господарське товариство (за винятком повного і командитного товариств) може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.  
524. Стаття 96 Майно господарського товариства  
525. 1. Товариство є власником:  
526. 1) майна, переданого йому учасниками у власність;  
527. 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;  
528. 3) одержаних доходів;  
529. 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.  
530. 2. Внеском до майна господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або ж майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку.  
531. Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства здійснюється за угодою між учасниками товариства; у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.  
532. Стаття 97 Права учасників господарського товариства  
533. Учасники товариства мають право:  
534. 1) брати участь у керуванні справами товариства у порядку, визначеному в установчих документах, -крім випадків, передбачених законом;  
535. 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);  
536. 3) вийти у встановленому порядку з товариства;  
537. 4) здійснити відчуження часток, пайових цінних паперів у порядку, передбаченому установчими документами;  
538. 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, передбаченому установчими документами.  
539. Учасники можуть також мати інші права, що передбачені законом та установчими документами товариства.  
540. Стаття 98 Обов'язки учасників господарського товариства  
541. Учасники товариства зобов'язані:  
542. 1) додержуватися установчих документів товариства та виконувати рішення загальних зборів;  
543. 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, які передбачені установчими документами;  
544. 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;  
545. 4) нести інші зобов'язання, якщо це передбачено законом і установчими документами.  
546.  
547.  
548.  
549.  
550. 2. Повне товариство  
551. Стаття 99 Поняття повного товариства  
552. 1. Повним визнається товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.  
553. 2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.  
554. 3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.  
555. При порушенні цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або ж передання товариству усієї набутої за такими правочинами вигоди.  
556. 4. Фірмове найменування повного товариства має містити:  
557. імена (найменування) всіх його учасників, а також слова "повне товариство", або ж ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".  
558. Стаття 100 Засновницький договір повного товариства  
559. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.  
560. Засновницький договір повного товариства має містити, крім відомостей, що зазначені у статті 74 цього Кодексу, умови про розмір і склад складеного капіталу товариства; про розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у цьому капіталі; про розмір, склад, строки і внесення ними вкладів.  
561. Стаття 101 Управління повним товариством  
562. 1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.  
563. 2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.  
564. 3. Кожний учасник товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести загальні справи, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження -у тому числі за домовленістю учасників товариства -є недійсними.  
565. Стаття 102 Ведення справ повного товариства  
566. 1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або ж що ведення справ доручено окремим учасникам.  
567. При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину необхідною є згода всіх учасників товариства.  
568. У відносинах з третіми особами товариство не має права посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників товариства, -крім випадків, коли товариство доведе, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи наперед повинна була знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.  
569. 2. Учасник повного товариства, що діяв на спільний інтерес, але не мав повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, зажадати від товариства відшкодування здійснених ним витрат -якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.  
570. 3. У разі спору між учасниками товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення управоможеною особою своїх обов'язків чи виявленої його (їхньої) нездатності до розумного ведення справ. На підставі судового рішення до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.  
571. Стаття 103 Розподіл прибутку та збитків повного товариства  
572. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або іншою угодою учасників. Не допускається угода про усунення будь-кого з учасників товариства від участі в прибутку чи у розподілі збитків.  
573. Стаття 104 Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями  
574. 1. Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна недостатньо для виплати усіх боргів, за товариство у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Учасник товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги після чи до його вступу в товариство.  
575. 2. Учасник повного товариства, який не є його засновником, рівною мірою з іншими учасниками відповідає і за боргами, що виникли до його вступу в товариство.  
576. 3. Учасник, який вибув із товариства, відповідає за боргами товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.  
577. 4. Учасник, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у майні товариства.  
578. Стаття 105 Зміни у складі учасників повного товариства  
579. 1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:  
580. 1) виходом учасника товариства із його складу з власної ініціативи;  
581. 2) виключенням із числа повних учасників;  
582. 3) вибуттям із числа повних учасників з причин, що не залежать від учасника або передбачені статутом.  
583. 2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття повних учасників зі складу товариства визначаються цим Кодексом, законом чи засновницьким договором.  
584. Стаття 106 Вихід з повного товариства  
585. 1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Дострокова відмова від участі у повному товаристві, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.  
586. 2. Угода між учасниками товариства про відмову від права вийти з товариства є нікчемною.  
587. Стаття 107 Відступлення частки (її частини) у майні повного товариства  
588. 1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або ж третій особі.  
589. 2. При переданні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), несе відповідальність за зобов'язаннями товариства у порядку, встановленому п. 2 статті 104 цього Кодексу.  
590. 3. Передання учасником товариства усієї частки іншій особі припиняє участь цього учасника в товаристві і породжує для нього наслідки, передбачені п. 3 статті 104 цього Кодексу.  
591. Стаття 108 Виключення зі складу повних учасників  
592. 1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або ж який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, передбаченому установчими документами.  
593. 2. Рішення про виключення з повного товариства може бути оскаржене виключеним учасником у суді.  
594. Стаття 109 Вибуття з повного товариства  
595. 1. Повне товариство може ухвалити рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у випадках:  
596. 1) смерті учасника, оголошення його таким, що помер, -за відсутності правонаступництва;  
597. 2) ліквідації юридичної особи, що є учасником товариства, в тому числі у зв'язку з оголошенням її банкрутом;  
598. 3) визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або ж безвісно відсутнім;  
599. 4) призначення примусової реорганізації юридичної особи-учасника, в тому числі у зв'язку з її неплатоспроможністю.  
600. 2. Рішення про вибуття приймається одноголосно і може бути оскаржене заінтересованими особами в суді.  
601. 3. При вибутті учасника з повного товариства за підставами, передбаченими у п. 1 цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не передбачено засновницьким договором товариства чи іншою угодою учасників, що залишаються.  
602. Стаття 110 Розрахунки при виході, виключенні та вибутті з повного товариства  
603. 1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув за підставами, передбаченими у статтях 106, 108, 109 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, яка відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства, - якщо інше не передбачено засновницьким договором.  
604. 2. Розрахунки з такими, що не вступили у товариство, спадкоємцем учасника повного товариства та правонаступником юридичної особи, яка є його учасником, здійснюються відповідно до п. 1 цієї статті.  
605. 3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні товариства та строки її виплати встановлюються законом і засновницьким договором.  
606. 4. У разі виникнення спору учасник, його спадкоємець, правонаступник мають право звернутися до суду.  
607. Стаття 111 Накладення стягнення на частку учасників у майні повного товариства  
608. Накладення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття його боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.  
609. Інші учасники мають право з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника у грошовій чи натуральній формі відповідно до балансу, складеного на момент виходу такого учасника з товариства.  
610. Стаття 112 Ліквідація повного товариства  
611. 1. Повне товариство ліквідовується за підставами, зазначеними у статті 85 цього Кодексу, а також у разі якщо в товаристві залишається один-єдиний учасник. Останній має право протягом шести місяців з моменту, коли він став одним-єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.  
612. 2. У разі виходу з товариства чи смерті кого-небудь із учасників повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, ліквідації тієї, що бере участь у товаристві, юридичної особи або ж звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, яка відповідає його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи угодою учасників, що залишаються.  
613. 3. Командитне товариство  
614. Стаття 113 Основні положення про командитне товариство  
615. 1. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства солідарно усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства.  
616. 2. Фірмове найменування командитного товариства має містити:  
617. імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова "командитне товариство", або ж ім'я (найменування) не менш як одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".  
618. Якщо у фірмове найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником.  
619. 3. До командитного товариства застосовуються правила цього Кодексу про повне товариство -наскільки це не суперечить положенням цього Кодексу про командитне товариство.  
620. Стаття 114 Засновницький договір командитного товариства  
621. 1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.  
622. 2. Засновницький договір командитного товариства має містити, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, про розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, про сукупний розмір вкладу вкладників.  
623. 3. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноосібну заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноосібна заява (меморандум), яка містить усі реквізити, встановлені цією статтею для командитного товариства.  
624. Стаття 115 Учасники командитного товариства  
625. 1. Становище повних учасників, які беруть участь у командитному товаристві, та їхня відповідальність за зобов'язаннями товариства визначаються правилами цього Кодексу про учасників повного товариства.  
626. 2. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.  
627. Учасник повного товариства не може бути повним учасником командитного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.  
628. 3. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі.  
629. На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити внесок у розмірі, визначеному законом.  
630. Стаття 116 Управління командитним товариством  
631. 1. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства.  
632. 2. Вкладники не мають права брати участь в управлінні справами командитного товариства та заперечувати дії повних учасників щодо управління справами товариства. Вони можуть виступати від імені товариства тільки за довіреністю.  
633. Стаття 117 Права та обов'язки вкладника командитного товариства  
634. 1. Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь, яке видається вкладникові товариства.  
635. 2. Вкладник командитного товариства має право:  
636. 1) одержувати частину прибутку товариства, яка припадає на його вклад, у порядку, передбаченому засновницьким договором;  
637. 2) діяти від імені командитного товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;  
638.  
639. 3) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;  
640. 4) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;  
641. 5) після закінчення фінансового року вийти з товариства й одержати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким договором;  
642. 6) передати свою частку у майні чи її частину іншому вкладникові чи третій особі зі сповіщенням про це товариства.  
643. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у товаристві.  
644. Засновницьким договором командитного товариства можуть бути передбачені й інші права вкладника.  
645. Стаття 118 Відповідальність вкладника командитного товариства  
646. 1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством разом з повними учасниками він відповідає за правочин перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.  
647. 2. Якщо схвалення не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути накладене стягнення.  
648. 3. Вкладник, який не зробив передбаченого засновницьким договором чи заявою (меморандумом) відповідного внеску, несе відповідальність перед товариством у порядку, передбаченому засновницьким договором чи меморандумом.  
649. Стаття 119 Ліквідація командитного товариства  
650. 1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також за підставами ліквідації повного товариства (стаття 112). Командитне товариство зберігається, якщо в ньому залишається один повний учасник і один вкладник.  
651. 2. При ліквідації кошти, що є у командитного товариства, включаючи і виторг від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків з кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їхніх вкладів, а потім -між повними учасниками у порядку та на умовах, передбачених цим Кодексом і засновницьким договором. При недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у майні товариства.  
652. 4. Товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю  
653. Стаття 120 Поняття товариства з обмеженою відповідальністю  
654. 1. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчим документом розмірів.  
655. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає самостійно усім своїм майном.  
656. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.  
657. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.  
658. 3. Фірмове найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".  
659. Стаття 121 Учасники товариства з обмеженою відповідальністю  
660. 1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а зі спливом цього строку -ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.  
661. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, що складається з однієї особи.  
662. Одна особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке складається з одного-єдиного учасника.  
663. Стаття 122-1 Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю  
664. 1. При необхідності визначити взаємовідносини між собою, особи, що засновують товариство з обмеженою відповідальністю, укладають письмовий договір, який передбачає порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності по створенню товариства, розмір статутного капіталу, частку кожного з них, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.  
665. 2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації не є обов'язковим.  
666. Умови цього договору є обов'язковими для нових учасників товариства, якщо інше не передбачене договором.  
667. Стаття 122-2 Статут товариства з обмеженою відповідальністю  
668. 1. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.  
669. Крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, статут повинен визначати умови щодо розміру статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень -у тому числі і з питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів, відомості про розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передачі (переходу) часток у статутному фонді.  
670. 2. Статут товариства зі всіма наступними змінами і доповненнями зберігається в органі, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, і є відкритим для ознайомлення.  
671. Стаття 123 Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю  
672. 1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.  
673. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим від суми, що визначається законом.  
674. 2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом урахування вимог до товариства.  
675. 3. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю має бути на момент реєстрації товариства сплачений його учасниками не менш як наполовину. Та частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті його учасниками протягом першого року діяльності товариства. У разі невиконання цього обов'язку товариство має або оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати це зменшення у встановленому порядку, або ж припинити свою діяльність шляхом ліквідації.  
676. 4. Якщо на закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від зареєстрованого статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати це зменшення у встановленому порядку -якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (частина перша цієї статті), товариство підлягає ліквідації.  
677. 5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після оповіщення у порядку, передбаченому законом, усіх його кредиторів. У цьому випадку останні мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.  
678. 6. Збільшення статутного капіталу товариства допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів визначається законом.  
679. Стаття 124 Управління товариством з обмеженою відповідальністю  
680. 1. Найвищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.  
681. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний не зі складу учасників товариства.  
682. 2. Компетенція виконавчих органів товариства, а також порядок ухвалення ними рішень і порядок виступання від імені товариства визначаються відповідно до цього Кодексу, закону та установчих документів.  
683. 3. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:  
684. 1) визначення основних напрямів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про їх виконання;  
685. 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;  
686. 3) утворення та відкликання виконавчих органів товариства;  
687. 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу або утворення відповідних контрольних органів;  
688. 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;  
689. 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;  
690. 7) виключення учасника із товариства.  
691. 8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.  
692. Законом та статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.  
693. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчим органам товариства.  
694. Черговість та порядок скликання зборів визначаються законом та статутом товариства.  
695. Стаття 125 Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю  
696. 1. Контроль за діяльністю виконавчого органу здійснюється у порядку, визначеному статутом.  
697. 2. Загальні збори можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.  
698. Порядок утворення та повноваження контрольного органу визначаються загальними зборами учасників.  
699. 3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю згідно з рішенням загальних зборів, а також в інших випадках, передбачених законом чи установчими документами товариства, може призначатися аудиторська перевірка.  
700. 4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства визначається законом і статутом товариства.  
701. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит).  
702.  
703. 5. Публічна звітність товариства про результати ведення його справ не вимагається, крім випадків, передбачених законом.  
704. Стаття 126 Перехід частки учасника у майні товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи  
705. 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку у майні товариства, яка відповідає його вкладові у статутний капітал товариства, чи її частину одному або кільком учасникам цього товариства.  
706. 2. Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається -якщо інше не передбачено статутом товариства.  
707. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи угодою його учасників не передбачений інший порядок здійснення цього права. У разі якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня сповіщення або ж протягом іншого строку, передбаченого статутом товариства чи угодою його учасників, частка учасника може бути відчужена будь-якій третій особі.  
708. 3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.  
709. 4. У разі придбання частки учасника (її частини) самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, що передбачені законом та статутом, або ж зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 123 цього Кодексу.  
710. 5. Частки у майні товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців фізичних осіб і правонаступників юридичних осіб, які є учасниками товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається тільки за згодою інших учасників товариства.  
711. Стаття 127 Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю  
712. 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, сповістивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.  
713. 2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, яка відповідає його частці у статутному капіталі товариства.  
714. Порядок і спосіб визначення вартості частки, а також строки її виплати встановлюються законом та статутом.  
715. 3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори про порядок визначення частки, її розмір і строки виплати, вирішуються судом.  
716. 4. Якщо внесок до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, при виході з товариства це право повертається без сплати винагороди.  
717.  
718.  
719.  
720. Стаття 128 Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю  
721. 1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, у зв'язку із досягненням мети, заради якої воно було створене, а також за рішенням суду - в інших випадках, передбачених цим Кодексом і законом.  
722. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.  
723. Стаття 129 Поняття товариства з додатковою відповідальністю  
724. 1. Товариством з додатковою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами.  
725. 2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом.  
726. 3. Фірмове найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю".  
727. 4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються правила цього Кодексу про товариства з обмеженою відповідальністю -оскільки інше не передбачено цією статтею та установчими документами товариства.  
728. 5. Акціонерне товариство  
729. Стаття 130 Поняття акціонерного товариства  
730. 1. Акціонерним визнається товариство, статутний капітал якого поділений на певне число акцій.  
731. 2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.  
732. Акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть у випадках, передбачених статутом, відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Акціонери мають право відчужувати акції, що їм належать, без згоди інших акціонерів.  
733. 3. Фірмове найменування акціонерного товариства має містити його найменування і вказівку на те, що товариство є акціонерним.  
734. 4. Особливості правового становища акціонерних товариств, створених шляхом приватизації державних підприємств, визначаються також законами та іншими правовими актами про приватизацію державних підприємств.  
735. 5. Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.  
736. Стаття 131 Створення акціонерного товариства  
737. 1. Акціонерне товариство може бути створене юридичними та фізичними особами.  
738. Обмеження щодо участі у заснуванні акціонерних товариств можуть встановлюватися законом.  
739. 2. Особи, що створюють акціонерне товариство, укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Договір не є установчим документом.  
740. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, -договір підлягає нотаріальному посвідченню.  
741. 3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства.  
742. Товариство несе відповідальність за такими, що пов'язані з його створенням, зобов'язаннями учасників тільки у разі наступного схвалення їхніх дій загальними зборами акціонерів.  
743. 4. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це мають бути зареєстровані і підлягають опублікуванню для загального відома.  
744. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, що складається з однієї особи.  
745. 5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція визначаються законом.  
746. Стаття 132 Статут акціонерного товариства  
747. 1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.  
748. 2. Статут акціонерного товариства, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, має містити відомості про розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством, про їхню номінальну вартість і кількість, про права акціонерів, про склад і компетенцію органів управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень -у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.  
749. Стаття 133 Статутний капітал акціонерного товариства  
750. 1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.  
751. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим, ніж розмір, передбачений законом.  
752. 2. Не допускається звільнення акціонера від обов'язку оплати акцій товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.  
753. 3. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки визначається законом.  
754. 4. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати у встановленому порядку зменшення свого статутного капіталу. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (частина перша цієї статті), товариство підлягає ліквідації.  
755. 5. Законом чи статутом товариства можуть бути встановлені обмеження кількості, сумарної номінальної вартості акцій чи максимальної кількості голосів, які можуть належати одному акціонерові.  
756. Стаття 134 Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства  
757. 1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або випуску додаткових акцій. У випадках, передбачених законом, рішення про збільшення статутного капіталу може прийматися також іншими органами акціонерного товариства.  
758. 2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття зазнаних ним збитків не допускається.  
759. 3. У випадках, передбачених законом або статутом товариства, може бути встановлене переважне право акціонерів на купівлю акцій, що додатково випускаються товариством.  
760. Стаття 135 Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства  
761. 1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або ж шляхом купівлі частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.  
762. Зменшення статутного капіталу товариства допускається після оповіщення всіх його кредиторів у порядку, що визначається законом. При цьому кредитори товариства мають право зажадати або дострокового припинення, або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.  
763. 2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.  
764. 3. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від визначеного законом мінімального розміру (частина перша статті 133 цього Кодексу) має наслідком ліквідацію товариства.  
765. Стаття 136 Обмеження на випуск цінних паперів і на виплату дивідендів акціонерного товариства  
766. 1. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу не може перевищувати двадцяти п'яти відсотків.  
767. 2. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або ж розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.  
768. 3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:  
769. 1) до повної сплати всього статутного капіталу;  
770. 2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду, розміру;  
771. 3) в інших випадках, передбачених законом.  
772. Стаття 137 Загальні збори акціонерів  
773. 1. Найвищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.  
774. Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний учасник.  
775. 2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:  
776. 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;  
777. 2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;  
778. 3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;  
779. 4) рішення про ліквідацію товариства.  
780. До виключної компетенції загальних зборів законом може бути також віднесене вирішення інших питань.  
781. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчим органам товариства.  
782. 3. Порядок голосування на загальних зборах визначається законом.  
783. Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у найвищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.  
784. 4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з питань:  
785. 1) внесення змін до статуту товариства;  
786. 2) ухвалення рішення про ліквідацію.  
787. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.  
788. 5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше ніж один раз на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.  
789.  
790. Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.  
791. Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення акціонерів визначаються законом і статутом товариства.  
792. Стаття 138 Наглядова рада акціонерного товариства  
793. 1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.  
794. Випадки обов'язкового створення наглядової ради встановлюються законом.  
795. 2. Законом і статутом товариства встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.  
796. 3. Члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого органу.  
797. 4. Наглядова рада товариства визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу.  
798. Стаття 139 Виконавчий орган акціонерного товариства  
799. 1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.  
800. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.  
801. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, передбачених законом і статутом акціонерного товариства.  
802. 2. Виконавчий орган товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).  
803. Стаття 140 Аудиторська перевірка в акціонерному товаристві  
804. Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до цього Кодексу або закону публікувати для загального відома документи, зазначені у частині п'ятій статті 130 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит).  
805. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі й такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які володіють 10 відсотками акцій. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства визначається законом і статутом товариства.  
806.  
807.  
808.  
809.  
810. § 2. Виробничий кооператив  
811. Стаття 141 Поняття виробничого кооперативу  
812. 1. Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Законом і установчими документами виробничого кооперативу може бути передбачена участь у його діяльності на засадах членства також інших осіб.  
813. 2. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу.  
814. 3. Фірмове найменування кооперативу має містити його найменування, а також слова "виробничий кооператив".  
815. 4. Правове становище виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються відповідно до цього Кодексу і Законом про кооперацію.  
816. Стаття 142 Установчі документи виробничого кооперативу  
817. 1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.  
818. 2. Статут кооперативу має містити, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, умову про розмір пайового внеску членів кооперативу, відомості про склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайового внеску, відомості про характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі, відомості про порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу, відомості про розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу, відомості про склад і компетенцію органів управління кооперативу і про порядок ухвалення ним рішень, у тому числі щодо питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів.  
819. 3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж та, що встановлена у законі.  
820. Стаття 143 Майно виробничого кооперативу  
821. 1. Майно, що перебуває у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.  
822. 2. Член кооперативу зобов'язаний внести на момент реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, -протягом року з моменту реєстрації, якщо статутом кооперативу не передбачений інший строк.  
823. Порядок внесення пайових внесків членами кооперативу встановлюється законом і статутом.  
824. 3. Кооператив не має права випускати акції.  
825. Прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не передбачений статутом кооперативу.  
826. У такому самому порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів.  
827. Стаття 144 Управління виробничим кооперативом  
828. 1. Найвищим органом кооперативу є загальні збори його членів.  
829. У кооперативі з кількістю членів, що є більшою ніж 50 осіб, створюється наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу кооперативу. Члени наглядової ради не мають права діяти від імені кооперативу.  
830. Виконавчим органом кооперативу є правління чи голова кооперативу. Виконавчий орган здійснює поточне керівництво діяльністю кооперативу і є підзвітним наглядовій раді та загальним зборам членів кооперативу.  
831. Членами наглядової ради та правління кооперативу, а також головою кооперативу можуть бути тільки члени кооперативу.  
832. Член кооперативу не може бути членом наглядової ради і членом правління або головою кооперативу одночасно.  
833. 2. Компетенція органів управління кооперативу, а також порядок ухвалення ними рішень та представлення інтересів кооперативу визначається законом і статутом кооперативу.  
834. 3. До виключної компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:  
835. 1) зміна статуту кооперативу;  
836. 2) формування наглядової ради і виконавчих органів та відкликання їх членів;  
837. 3) прийняття у члени кооперативу та виключення з членів кооперативу;  
838. 4) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів кооперативу і розподіл його прибутку та збитків;  
839. 5) рішення про припинення діяльності кооперативу.  
840. Законом і статутом кооперативу до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.  
841. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи наглядової ради кооперативу, не можуть бути передані ними на вирішення виконавчим органам кооперативу.  
842. 4. Член кооперативу має один голос при ухваленні рішень загальними зборами.  
843. Стаття 145 Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю  
844. 1. Член кооперативу має право на свій розсуд вийти з кооперативу. У цьому разі йому має бути виплачена вартість паю або видане майно, яке відповідає розмірові його паю, а також здійснені інші виплати, передбачені статутом кооперативу.  
845. Видача паю та іншого майна членові кооперативу, що виходить, здійснюється у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.  
846. 2. Член кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, передбачених законом і статутом кооперативу.  
847. Член кооперативу, якого виключили, має відповідно до частини першої цієї статті право на одержання паю та інших виплат, передбачених статутом кооперативу.  
848. 3. Член кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбачено законом і статутом кооперативу.  
849. Передання паю (його частини) особі, що не є членом кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється законом чи статутом кооперативу.  
850. 4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємців може бути прийнято у члени кооперативу, якщо інше не визначено статутом кооперативу. При відмові прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.  
851. 5. Накладення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними боргами допускається лише при нестачі іншого його майна для покриття таких боргів -у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.  
852. 6. При заставі паю та наступному зверненні заставоутримувачем стягнення на цей пай відповідно застосовується правило частини другої п. 3 цієї статті.  
853. Підрозділ 3 Участь держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
854. Глава 8 Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
855. Стаття 146 Правові форми участі держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
856. 1. Держава діє у відносинах, що регулюються цивільним законодавством як юридична особа публічного права.  
857. 2. Матеріальною основою участі держави у цивільних відносинах є державна скарбниця.  
858. 3. Держава може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, передбачених законом.  
859. 4. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом".  
860. Стаття 147 Правові форми участі Автономної Республіки Крим у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
861. 1. Автономна Республіка Крим діє у відносинах, що регулюються цивільним законодавством як юридична особа публічного права.  
862. 2. Матеріальною основою участі Автономної Республіки Крим у цивільних відносинах є скарбниця Автономної Республіки Крим.  
863. 3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, передбачених законом.  
864. 4. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.  
865. Стаття 148 Правові форми участі територіальних громад у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
866. 1. Територіальні громади діють у відносинах, що регулюються цивільним законодавством як юридична особа публічного права.  
867. 2. Матеріальною основою участі територіальних громад у цивільних відносинах є скарбниці територіальних громад.  
868. 3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, передбачених законом.  
869. 4. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.  
870. Стаття 149 "Скарбниці як юридичні особи публічного права" виключена.  
871. Стаття 150 Майно державної скарбниці  
872. Майно державної скарбниці становлять кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за створеними державою юридичними особами.  
873. Стаття 151 Майно скарбниці Автономної Республіки Крим  
874. Майно скарбниці Автономної Республіки Крим становлять кошти бюджету Автономної Республіки Крим та інше майно, не закріплене за створеними нею юридичними особами.  
875. Стаття 152 Майно скарбниць територіальних громад  
876. Майно скарбниць територіальних громад становлять кошти бюджету цих територіальних громад та інше майно, не закріплене за створеними ними юридичними особами.  
877. Глава 9 Органи та представники, через яких діють держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади  
878. Стаття 153 Органи, через які діє держава  
879. Держава діє через державні органи у межах їхньої компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
880. Стаття 154 Органи, через які діє Автономна Республіка Крим  
881. Автономна Республіка Крим діє через відповідні республіканські органи у межах їхньої компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
882. Стаття 155 Органи, через які діють територіальні громади  
883. Територіальні громади діють через органи місцевого самоврядування цих утворень у межах компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
884. Стаття 156 Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад  
885. У випадках і в порядку, що передбачені законами, іншими правовими актами, нормативними актами територіальних громад, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, державні органи, органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.  
886. Глава 10 Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад  
887. Стаття 157 Відповідальність за зобов'язаннями держави  
888. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.  
889. Стаття 158 Відповідальність за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим  
890. Автономна Республіка Крим відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.  
891. Стаття 159 Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад  
892. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено накладати стягнення.  
893. Стаття 160 Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб  
894. 1. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, передбачених законом.  
895. 2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.  
896. 3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.  
897. 4. Автономна Республіка Крим та територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями одна одної, а також за зобов'язаннями держави.  
898. Розділ ІІІ Об'єкти цивільних прав  
899. Глава 11 Загальні положення про об'єкти цивільних прав  
900. Стаття 161 Види об'єктів цивільних прав  
901. Об'єктами цивільного права є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, конфіденційна інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.  
902. Стаття 162 Оборотоздатність об'єктів цивільних прав  
903. 1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва (успадкування) або іншим чином, якщо вони не вилучені з обороту, або не обмежені в обороті, або є невід'ємними від фізичної або юридичної особи.  
904. 2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких в обороті не допускається (об'єкти, вилучені з обороту), мають бути прямо зазначені у законі.  
905. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено оборотоздатні), визначаються у порядку, встановленому законом.  
906. 3. Земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або іншим чином переходити від однієї особи до іншої в межах, яких їхній оборот визнається законом про землю та інші природні ресурси.  
907. Глава 12 Речі. Майно  
908. Стаття 163 Поняття речі  
909. Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.  
910. Стаття 164 Нерухомі та рухомі речі  
911. 1. До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим.  
912. Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, -як такі, що підлягають державній реєстрації.  
913. 2. Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі.  
914. Стаття 165 Державна реєстрація нерухомості  
915. 1. Право власності та інші речеві права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.  
916. 2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, передбаченому законом.  
917. 3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені в суді.  
918. 4. Порядок державної реєстрації та підстави відмови у ній передбачаються законом.  
919. Стаття 166 Речі подільні та неподільні  
920. 1. Подільною визнається річ, внаслідок користування якою кожна її частина зберігає свої властивості цілого та не втрачає при цьому свого господарського (цільового) призначення.  
921. 2. Неподільною визнається річ, внаслідок поділу якої її частини втрачають властивості первісної речі та змінюють господарське (цільове) призначення.  
922. Стаття 167 Індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками  
923. 1. Індивідуально-визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з безлічі однорідних речей і тим самим індивідуалізують цю річ. Індивідуально-визначені речі є незамінними.  
924. 2. Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою. Речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.  
925. Стаття 168 Речі споживні та неспоживні  
926. 1. Споживними визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді.  
927. 2. Неспоживними визнаються речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.  
928. Стаття 169 Головна річ і приналежність  
929. 1. Головною річчю визнається самостійна річ, пов'язана з іншою річчю (приналежністю), що покликана слугувати головній речі та пов'язана з нею спільним господарським призначенням.  
930. 2. Приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено законодавчими актами або договором.  
931. Стаття 170 Складові частини речі  
932. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження або істотного знецінення речі.  
933. При переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню.  
934. Стаття 171 Складні речі  
935. Якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визначається сутністю з'єднання, вони вважаються за одну річ (складна річ).  
936. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше.  
937. Стаття 172 Продукція, плоди та доходи  
938. 1. Продукцією, плодами та доходами визнається все те, що виробляється, добувається, дістається з речі або приноситься річчю.  
939. 2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не визначено законом або договором власника з іншою особою.  
940. Стаття 173 Майно  
941. Майном як особливим об'єктом визнаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.  
942. Стаття 174 Підприємство як майновий комплекс  
943. 1. Підприємством визнається єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.  
944. 2. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг), та інші виключні права, якщо інше не передбачено договором або законом.  
945. 3. Підприємство в цілому як майновий комплекс визнається нерухомістю.  
946. 4. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних із встановленням, зміною та припиненням речевих прав.  
947. Стаття 175 Гроші (валюта)  
948. 1. Гривня -це національна валюта, яка є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України.  
949. 2. Іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, передбачених законом України.  
950. Стаття 176 Валютні цінності  
951. Види майна, що визнаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними визначаються законом.  
952. Право власності на валютні цінності захищається на загальних підставах.  
953. Глава 13 Цінні папери  
954. § 1. Загальні положення про цінні папери  
955. Стаття 177 Поняття цінних паперів  
956. 1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, здійснення або передання якого можливі тільки у разі пред'явлення цінного паперу.  
957. З переданням цінного паперу переходять усі права, які посвідчуються ним, у сукупності.  
958. 2. У випадках, передбачених законом, для здійснення та передання прав, посвідчених цінним папером, достатньо доказів їх закріплення у спеціальному реєстрі (звичайному або комп'ютеризованому) особи, яка здійснює випуск цінного паперу від свого імені та несе відповідальність згідно з вираженим у ньому зобов'язанням.  
959. 3. Віднесення окремих об'єктів/документів до цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому законом.  
960. Стаття 178 Види і форми цінних паперів  
961. В Україні можуть випускатися і знаходитися в обігу такі групи і види цінних паперів:  
962. 1) пайові цінні папери -такі папери, які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам корпоративні права з управління справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать акції, інвестиційні сертифікати та інші цінні папери, передбачені законом;  
963. 2) боргові цінні папери -такі папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента повернути у визначений строк кошти, інвестовані в його діяльність. До боргових цінних паперів належать облігації, державні казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі та інші, передбачені законом;  
964. 3) похідні цінні папери (деривативи) -такі папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, визначеного договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, варанти, депозитарні свідоцтва, інші види документів, передбачені законом;  
965. 4) товаророзпорядчі цінні папери -документи, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, зазначеним в цих документах. До товаророзпорядчих цінних паперів належать коносамент, складське свідоцтво та інші документи, визнані таким законом.  
966. Законом можуть визначатися й інші групи цінних паперів.  
967. Стаття 179 Вимоги до цінного паперу  
968. 1. Обов'язкові реквізити цінних паперів та вимоги щодо їх форми цінного паперу та інші необхідні вимоги визначаються законом.  
969. 2. Відсутність обов'язкових реквізитів цінного паперу або невідповідність цінного паперу встановленій для нього формі має наслідком його недійсність.  
970. Стаття 180 Передання прав за цінним папером  
971. 1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:  
972. 1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);  
973. 2) названій у цінному папері особі (іменний цінний папір);  
974. 3) названій у цінному папері особі, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу управоможену особу (ордерний цінний папір).  
975. 2. Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.  
976. 3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.  
977. 4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення вимог (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером, несе відповідальність за недійсність відповідної вимоги, але не за її невиконання.  
978.  
979. 5. Права за ордерним цінним папером передаються через учинення на цьому папері передавального напису -індосаменту. Індосант несе відповідальність не лише за існування права, а й за його здійснення.  
980. Індосамент, учинений на цінному папері, переносить усі права, посвідчені цінним папером, на особу, якій або за наказом якої передаються права за цінним папером -індосата. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.  
981. Стаття 181 Виконання за цінним папером  
982. 1. Особа, що видала цінний папір, та всі особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного паперу про виконання посвідченого цим папером обов'язку однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають права зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.  
983. 2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.  
984. Володілець такого цінного паперу, щодо якого встановлено фальшування або підробку, має право виставити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.  
985. Стаття 182 Бездокументарні цінні папери  
986. 1. У випадках, визначених законом, або в порядку, що ним встановлений, організація-депозитарій, яка має спеціальну ліцензію, може за договором з емітентом (депозитарним договором) провадити фіксацію прав, які закріплюються іменним або ордерним цінним папером, у тому числі в бездокументарній формі (за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки тощо). До такої форми фіксації прав застосовуються правила, встановлені цим Кодексом й іншими законами для цінних паперів, якщо інше не випливає з особливостей фіксації.  
987. Фіксація, що провадиться за клопотанням емітента або особи, яка зареєстрована як така, що володіє відповідними правами, прирівнюється до цінного паперу і є достатньою для здійснення та передання прав за цінним папером. На вимогу володільця права депозитарій зобов'язаний видати йому документ, який свідчить про закріплені права.  
988. Права, що посвідчуються фіксацією у депозитарія, порядок діяльності депозитарія цінних паперів і видачі ліцензій на проведення операцій з цінними паперами, порядок офіційної фіксації прав і правоволодільців депозитарієм, порядок документального підтвердження напису у депозитарія та порядок вчинення операцій з бездокументарними цінними паперами визначаються законом або у встановленому порядку.  
989. 2. Операції з бездокументарними цінними паперами можуть вчинятися тільки при зверненні до депозитарія, який офіційно вчиняє написи прав. Здійснення, передання, надання та обмеження прав мають офіційно фіксуватися депозитарієм. Депозитарій несе відповідальність за збереження офіційних написів, забезпечення їх конфіденційності, подання правильних даних про такі написи та за вчинення офіційних написів про проведені операції.  
990. §2. Окремі види цінних паперів  
991. Стаття 183 Акція  
992. Акція -пайовий цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, закріплює права її власника (акціонера) на одержання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством та відповідну частку майна при його ліквідації."  
993. Стаття 184 Інвестиційні сертифікати  
994. Інвестиційний сертифікат -пайовий цінний папір, який засвідчує право власності на частку в інвестиційному фонді чи відповідному фонді іншого інституційного інвестора.  
995. Стаття 185 Облігації  
996. Облігація -борговий цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів, визначає відносини позики між власником облігацій та емітентом і підтверджує зобов'язання повернути власникові облігацій номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в умовах строк. Облігація може передаватися з премією або з дисконтом до номінальної вартості з подальшим погашенням за номіналом та/або з купоном (купонним листом), за яким передбачається виплата процентних доходів. Список майнових прав, що надаються власникові облігацій, визначається умовами випуску.  
997. Стаття 186 Казначейські зобов'язання України  
998. Казначейські зобов'язання України (надалі -казначейські зобов'язання) -боргові цінні папери, що розміщуються на добровільних засадах виключно серед резидентів України -фізичних і юридичних осіб, засвідчують факт заборгованості Державного бюджету України перед їх власниками, дають право останнім на одержання грошового доходу і погашаються при здійсненні обов'язкових платежів до Державного бюджету.  
999. Стаття 187 Ощадний (депозитний) сертифікат  
1000. Ощадний (депозитний) сертифікат -борговий цінний папір, який містить письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів і засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів по ньому.  
1001. Стаття 188 Вексель  
1002. Вексель -борговий цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).  
1003. Стаття 189-1 Закладна  
1004. Закладна -борговий цінний папір, який посвідчує право його володільця на одержання виконання за грошовим зобов'язанням, що забезпечене заставою (іпотекою) майна, зазначеного у закладній, а також право на накладення стягнення на заставлене майно, зазначене у заставній, з метою одержання виконання за грошовим зобов'язанням, забезпеченим заставою цього майна.  
1005. Стаття 189-2 Чек  
1006. Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банкові видати утримувачеві чека зазначену в ньому суму. Чек має бути поданий до виплати протягом строку, встановленого законом.  
1007. Стаття 189-3. Опціони  
1008. Опціон -похідний цінний папір у формі контракту, який передбачає право однієї особи придбати у іншої особи чи продати іншій особі цінні папери, інші фінансові та/або товарні ресурси протягом визначеного часу з фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) опціону. Продавець опціону несе зобов'язання щодо збереження безумовної та безвідкличної пропозиції про реалізацію права покупця опціону на придбання (продаж) цінних паперів протягом строку дії опціону. Покупець опціону має право на відмову від придбання (продажу) цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.  
1009. Стаття 189-4 Ф'ючерсні контракти  
1010. Ф'ючерсний контракт (далі -ф'ючерс) -похідний цінний папір у формі строкового контракту, який передбачає зобов'язання щодо майбутнього продажу (купівлі) цінних паперів, інших фінансових або товарних ресурсів, або на оплату чи одержання плати, розрахованим у залежності до ціни цінних паперів, інших фінансових або товарних ресурсів у визначений час у майбутньому. Покупець (продавець) ф'ючерсу має право на відмову від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони.  
1011. Стаття 189-5 Форвардні контракти  
1012. Форвардні контракти (далі -форварди) -похідний цінний папір, який засвідчує безумовне зобов'язання особи щодо продажу (придбання) відповідної кількості цінних паперів на зафіксований в момент укладання ціни у визначений час у майбутньому. Покупець (продавець) форварду має право на відмову від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони.  
1013. Стаття 189-6 Варанти  
1014. Варант -похідний цінний папір (різновид опціону), який випускається емітентом щодо власних цінних паперів і дає його власникам право на придбання акцій чи боргових цінних паперів даного емітанта протягом певного періоду за певною ціною.  
1015. Стаття 189-7 Депозитарні свідоцтва (розписки)  
1016. Депозитарне свідоцтво (розписка) -похідний цінний папір, випущений в установленому порядку, який свідчить про право власності інвестора -резидента України на певну кількість депонованих у цій іноземній фінансовій установі акцій чи облігацій емітента, який не є резидентом України.  
1017. Глава 14 Нематеріальні блага  
1018. Стаття 190 Результати творчої діяльності  
1019. У випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами, визнається виключне право фізичної або юридичної особи на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що надаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).  
1020. Використання результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації, що є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.  
1021. Стаття 191 Інформація  
1022. 1. Інформацією визнається документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали, або мають місце у суспільстві державі та навколишньому середовищі.  
1023. 2. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права та відшкодування майнової і немайнової (моральної) шкоди, завданої такими правопорушеннями.  
1024. 3. Порядок використання інформації та захисту права на неї визначаються законами та нормативно-правовими актами.  
1025. Стаття 192 Особисті немайнові блага фізичної особи  
1026. 1. Особистими немайновими благами фізичної особи є життя і здоров'я; честь, гідність і ділова репутація; ім'я; вільний розвиток своєї особистості; свобода та особиста недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; сім'я; недоторканність особистого і сімейного життя; таємниця свого особистого життя; вільний вибір роду занять; свобода пересування, вільний вибір місця проживання; інформація; свобода об'єднань; авторство; безпечне для життя і здоров'я довкілля; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються законом.  
1027. 2. Відповідно до Конституції життя і здоров'я людини та її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.  
1028. Розділ IV Правочини. Представництво  
1029. Глава 15 Правочини  
1030. § 1. Загальні положення про правочини  
1031. Стаття 193 Поняття та види правочинів  
1032. 1. Правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  
1033. 2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).  
1034. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила.  
1035. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.  
1036. 3. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону, іншим нормативно-правовим актам або суті одностороннього правочину.  
1037. Стаття 194 Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину  
1038. 1. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам суспільства.  
1039. 2. Особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.  
1040. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  
1041. 4. Правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом.  
1042. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  
1043. 6. Правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей.  
1044. Стаття 195 Презумпція правозгідності правочину  
1045. Правочин є правозгідності, якщо тільки його недійсність прямо не випливає із закону, інших нормативно-правових актів або якщо він не визнаний судом недійсним.  
1046.  
1047. Стаття 196 Форма правочину  
1048. 1. Правочини можуть вчинятися усно або письмово.  
1049. 2. Правочин, для якого законом не встановлена письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання певних правових наслідків.  
1050. 3. У випадках, передбачених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.  
1051. 4. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.  
1052. Стаття 197 Правочини, які можуть вчинятися усно  
1053. 1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.  
1054. 2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.  
1055. 3. Правочини на виконання договору, укладеного письмово, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить положенням закону та договору.  
1056. Стаття 198 Вимоги до письмової форми правочину  
1057. 1. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.  
1058. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного та іншого технічного засобу зв'язку.  
1059. 2. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо він підписаний його учасниками.  
1060. Правочин, який вчиняється юридичною особою, підписується особами, що правоуповноважені на те законом, іншими правовими актами або установчими документами, та скріплюється печаткою.  
1061. 3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або письмовою згодою сторін, яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.  
1062. 4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину підписує інша особа.  
1063. Підпис цієї особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний його учасниками.  
1064. Підпис такої особи на тексті правочину, стосовно якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений керівником підприємства, установи або організації за місцем роботи чи навчання, або ж за місцем проживання, або керівником лікувально-профілактичного закладу за місцем лікування учасника правочину чи особи, що підписала правочин замість нього.  
1065. Стаття 199 Правочини, що мають вчинятися письмово  
1066. 1. Письмово мають вчинятися:  
1067. 1) правочини між юридичними особами;  
1068. 2) правочини між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів, передбачених у п. 1 статті 197 цього Кодексу;  
1069. 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує щонайменше у десять разів розмір доходу, який не оподатковується, за винятком правочинів, передбачених у п. 1 статті 197 цього Кодексу;  
1070. 4) інші правочини, щодо яких законом, іншими правовими актами вимагається письмова форма.  
1071. 2. Правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором.  
1072. Стаття 200 Нотаріальне посвідчення правочину  
1073. 1. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.  
1074. 2. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, що містяться у статті 194 цього Кодексу.  
1075. 3. На вимогу особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально.  
1076. Стаття 201 Державна реєстрація правочину  
1077. 1. Правочини підлягають державній реєстрації лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації.  
1078. 2. Перелік органів, які здійснюють реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами.  
1079. Стаття 202 Місце вчинення правочину  
1080. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то: 1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;  
1081. 2) місцем вчинення двостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір (стаття 679 цього Кодексу).  
1082. Стаття 203 Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини  
1083. 1. Особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).  
1084. 2. Особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).  
1085. 3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.  
1086. 4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.  
1087. Стаття 204 Тлумачення змісту правочину  
1088. 1. Зміст правочину може бути витлумачений самими сторонами.  
1089. 2. На вимогу однієї або обох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину.  
1090. 3. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.  
1091. Якщо буквальне значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати змісту окремих частин правочину, цей зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину з змістом інших його частин,усім його змістом, намірами сторін.  
1092. 4. Якщо за правилами, передбаченими у п. 3 цієї статті, немає можливості встановити справжню волю особи, що вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.  
1093. Стаття 205 Відмова від правочину  
1094. 1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.  
1095. 2. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.  
1096. 3. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено.  
1097. 4. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін.  
1098. § 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону  
1099. Стаття 206 Поняття недійсності правочину  
1100. 1. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які передбачені у пп. 1-3, 5, 6 статті 194 цього Кодексу, в момент вчинення правочину.  
1101. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо випливає із закону, інших правових актів (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом правочину недійсним не вимагається.  
1102. У випадках, передбачених у п. 2 статті 210, п. 1 статті 211, п. 2 статті 212, п. 3 статті 216, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.  
1103. 3. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, інших нормативно-правових актів, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (заперечуваний правочин).  
1104. 4. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути виставлена будь-якою заінтересованою особою.  
1105. Суд має право застосувати такі наслідки з власної ініціативи.  
1106. Стаття 207 Правові наслідки недійсності правочину  
1107. 1. У разі недійсності правочину сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент взаємних розрахунків.  
1108. 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано збитків іншій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною у випадках, передбачених законом.  
1109. 3. Правові наслідки, передбачені у пп. 1, 2 цієї статті, застосовуються завжди, якщо положеннями закону стосовно окремих видів недійсних правочинів не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки.  
1110. 4. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано моральної шкоди, сторона, що є винною у вчиненні цього правочину, зобов'язана її компенсувати у випадках, передбачених законом.  
1111.  
1112. 5. Законом можуть встановлюватися додаткові правові наслідки недійсності правочинів.  
1113. 6. Правові наслідки недійсності правочину, передбачені законом, не можуть змінюватися домовленістю сторін.  
1114. Стаття 208 Правові наслідки недійсності окремих частин правочину  
1115. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність решти його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.  
1116. Стаття 209 Наслідки недодержання письмової форми правочину  
1117. 1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена цим Кодексом, іншими законами, не має наслідком його недійсність.  
1118. У разі заперечення однією із сторін наявності правочину або оспорювання окремих його частин сторони не мають права посилатися на свідчення свідків. Наявність самого правочину, його зміст можуть доводитися письмовими доказами або за допомогою засобів аудіо- та відеозапису.  
1119. 2. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена цим Кодексом, має наслідком його недійсність лише у випадках, що прямо зазначені у законі.  
1120. Стаття 210 Наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину  
1121. 1. Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину має наслідком його недійсність.  
1122. 2. У виняткових випадках суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.  
1123. Стаття 211 Наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору  
1124. 1. Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його недійсність.  
1125. 2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується.  
1126. Стаття 212 Правові наслідки вчинення правочину особою, яка не досягла 14 років (малолітнім), за межами її дієздатності  
1127. 1. За позовом заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він не суперечить інтересам малолітнього.  
1128. 2. Якщо правочин з малолітнім вчинила особа з повною дієздатністю, то в разі його недійсності вона зобов'язана повернути особам, що перелічені в п. 1 цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітнього.  
1129. 3. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або повина була знати про вік іншої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітнього зобов'язані повернути дієздатній стороні майно, яке було одержане ним за цим правочином, а якщо майно не збереглося, -відшкодувати його вартість за цінами, що існують на момент відшкодування.  
1130. 4. Якщо обома сторонами правочину є малолітні, то в разі його недійсності кожна з них зобов'язана повернути одна одній усе, що одержала за цим правочином. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) чи опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.  
1131. 5. Якщо правочин з малолітнім вчинила особа віком від 14 до 18 років, то в разі його недійсності настають наслідки, передбачені п. 3 статті 213 цього Кодексу.  
1132. Стаття 213 Правові наслідки вчинення правочину особою віком від 14 до 18 років (неповнолітнім) за межами її дієздатності  
1133. 1. Правочин, який неповнолітній вчинив без згоди батьків, усиновлювачів, піклувальника (стаття 34 цього Кодексу), може бути згодом схвалений ними. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про вчинення правочину, протягом трьох місяців не заявили претензій іншій стороні.  
1134. 2. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути одна одній усе, що одержала за цим правочином. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодовується його вартість за ціною, що існує на момент відшкодування. Якщо у неповнолітнього відсутні кошти, необхідні для відшкодування, його виплата провадиться батьками (усиновлювачами), піклувальниками, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.  
1135. Стаття 214 Правові наслідки вчинення правочину особою, що обмежена у дієздатності, за межами її дієздатності  
1136. Правочин, який вчинила особа, що обмежена у дієздатності, без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним (п. 1 статті 212 цього Кодексу).  
1137. Якщо такого схвалення немає, правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного та членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.  
1138. Стаття 215 Правові наслідки вчинення правочину дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними  
1139. 1. Правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї права або інтереси, що охороняються законом, порушені.  
1140. 2. У разі наступного визнання особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може вчинити її опікун.  
1141. 3. Сторона, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, зобов'язана компенсувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.  
1142. Стаття 216 Правові наслідки вчинення правочину недієздатною особою  
1143. 1. Правочин, який вчинила недієздатна особа, є недійсним.  
1144. 2. На вимогу опікуна правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь недієздатної особи.  
1145. 3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної особи все те, що вона одержала за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення -відшкодувати вартість майна за цінами, які існували на момент відшкодування.  
1146. Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все те, що недієздатна особа одержала за цим правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла його винна поведінка.  
1147. 4. Дієздатна сторона зобов'язана компенсувати опікунові недієздатної особи або членам його сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад здоров'я або недоумство іншої сторони або могла припустити такий стан особи.  
1148. Стаття 217 Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти  
1149. 1. Правочин юридичної особи, який заборонений її установчими документами, а також правочин, який вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), є недійсним.  
1150. 2. Якщо юридична особа ввела іншу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана компенсувати їй збитки і моральну шкоду, завдану таким правочином.  
1151. Стаття 218 Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок  
1152. 1. Правочин, який порушує публічний порядок, є недійсним.  
1153. 2. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо дії сторін (або однієї з них), що його вчинили, були спрямовані на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті громадян, приниження їхньої честі та гідності, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, незаконне заволодіння ним, приниження ділової репутації, організацію масових заворушень та вчинення інших дій на підрив існуючого суспільного ладу.  
1154. 3. Якщо правочин виконано сторонами, то при наявності умислу в обох сторін, все те, що взаємно передано ними, стягується до державного бюджету за рішенням суду.  
1155. 4. За наявності умислу однієї сторони, все те, що вона передала другій стороні, повертається їй, а все те, що вона мала одержати або одержала від другої сторони, яка діяла умисно, стягується до державного бюджету за рішенням суду.  
1156. За наявності умислу збитки і моральна шкода відшкодовуються іншій стороні на загальних підставах.  
1157. Стаття 219 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки  
1158. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо особа, що вчинила його, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.  
1159. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей предмета, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, передбачених законом.  
1160. 2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилялася, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки, якщо буде встановлено, що помилка позивача була результатом його власного недбальства.  
1161. 3. Особа, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки.  
1162. Стаття 220 Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману  
1163. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо буде встановлено, що одна із сторін навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (п. 1 статті 219 цього Кодексу).  
1164. Обман має місце як тоді, коли сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, так і тоді, коли вона замовчує їх існування.  
1165. 2. Якщо угода визнана недійсною, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому) стягується за рішенням суду до державного бюджету.  
1166. 3. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана компенсувати іншій стороні завдані їй у зв'язку із вчиненням такого правочину збитки і моральну шкоду.  
1167.  
1168. Стаття 221 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства  
1169. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений внаслідок застосування до однієї із сторін фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, що призвело до вчинення правочину однією із сторін проти її справжньої волі.  
1170. 2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, передбачені частиною 2 статті 220 цього Кодексу. Винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до іншої сторони, зобов'язана компенсувати їй завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину моральну шкоду.  
1171. Стаття 222 Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною  
1172. 1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.  
1173. 2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, передбачені частиною 2 статті 220 цього Кодексу. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням такого правочину.  
1174. Стаття 223 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом збігу тяжких обставин  
1175. 1. Правочин, який вчинено особою через збіг тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, визнається судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.  
1176. 2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, передбачені статтею 207 цього Кодексу. Сторона яка скористалася збігом тяжких обставин при укладенні цієї угоди відшкодовує другій стороні збитки і моральну шкоду.  
1177. Стаття 224 Правові наслідки фіктивного правочину  
1178. 1. Фіктивним є правочин, який вчинено однією стороною або усіма сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.  
1179. 2. Фіктивний правочин є недійсним.  
1180. Стаття 225 Правові наслідки удаваного правочину  
1181. 1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.  
1182. 2. Удаваний правочин є недійсним. Відносини сторін у цьому разі регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.  
1183. Стаття 226 Момент недійсності правочину  
1184. 1. Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення.  
1185. 2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.  
1186. Глава 16 Представництво  
1187. Стаття 227 Поняття та підстави представництва  
1188. 1. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.  
1189. 2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.  
1190. 3. Представництво виникає на підставі закону, договору, акта органу юридичної особи та з інших законних підстав.  
1191. Стаття 228 Правочини, які можуть вчинятися представником  
1192. 1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.  
1193. 2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.  
1194. 3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва.  
1195. Стаття 229 Правові наслідки вчинення правочину представником  
1196. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.  
1197. Стаття 230 Передоручення  
1198. 1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин особисто. Він може перекласти свої повноваження повністю або частково на іншу особу, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником або ж якщо представник був примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.  
1199. 2. Представник, який переклав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за власні.  
1200. 3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки безпосередньо для особи, яку представляють.  
1201. Стаття 231 Вчинення правочинів з перевищенням повноважень  
1202. 1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин визнається схваленим також у тому разі, якщо особа, яку представляють, учинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.  
1203. 2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє для цієї особи цивільні права та обов'язки щодо даного правочину з моменту його вчинення.  
1204. Стаття 232 Комерційне представництво  
1205. 1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.  
1206. 2. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом.  
1207. 3. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.  
1208. 4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими правовими актами.  
1209. Стаття 233 Представництво за довіреністю  
1210. 1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.  
1211. 2. Довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надане особою, яку представляють, безпосередньо третій особі.  
1212. Стаття 234 Форма довіреності  
1213. 1. Форма довіреності має відповідати тій формі, в якій вчиняється правочин.  
1214. 2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, має бути нотаріально посвідчена, крім випадків, передбачених у п. 4 цієї статті.  
1215. 3. До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:  
1216. 1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;  
1217. 2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;  
1218. 3) довіреності осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.  
1219. 4. Довіреність на одержання заробітної плати й інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, вкладів осіб у банках і на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, а також на вчинення інших правочинів у простій письмовій формі може бути посвідчена також організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання та адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні.  
1220. Стаття 235 Довіреність юридичної особи  
1221. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, правоуповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.  
1222. Стаття 236 Строк довіреності  
1223. 1. Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення.  
1224. 2. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.  
1225. 3. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.  
1226. Стаття 237 Припинення представництва за довіреністю  
1227. 1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:  
1228. 1) закінчення строку довіреності;  
1229. 2) скасування довіреності особою, що її видала;  
1230. 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;  
1231. 4) ліквідації юридичної особи, від імені якої видана довіреність;  
1232. 5) ліквідації юридичної особи, якій видана довіреність;  
1233. 6) смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;  
1234. 7) смерті особи, якій видана довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.  
1235. 2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.  
1236. 3. З припиненням представництва за довіреністю представник або його правонаступники повинні негайно повернути довіреність.  
1237. Стаття 238 Скасування довіреності  
1238. 1. Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Угода про відмову від цього права є нікчемною.  
1239. 2. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно сповістити про скасування представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність.  
1240. 3. Права та обов'язки, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або повинен був довідатися про її припинення, зберігають чинність для особи, що видала довіреність, і її правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.  
1241. 4. Законом можуть бути передбачені випадки, коли дозволяється видавати безвідкличні довіреності на певний час.  
1242. Стаття 239 Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю  
1243. 1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.  
1244. 2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.  
1245. 3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними, такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам.  
1246. 4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, передбачених у пп. 2, 3 цієї статті.  
1247. Розділ V Строки та терміни. Позовна давність  
1248. Глава 17 Визначення та обчислення строків  
1249. Стаття 240 Поняття строку та терміну  
1250. 1. Строком визнається період у часі, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.  
1251. 2. Терміном визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.  
1252.  
1253. Стаття 241 Визначення строку та терміну  
1254. 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами.  
1255. Початок строку чи його закінчення можуть визначатись вказівкою на календарну дату або подію, яка має неминуче настати.  
1256. 2. Термін, установлений законом, іншими правовими актами, правочином або судом, визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.  
1257. Стаття 242 Початок строку  
1258. Строк починається або наступного дня після календарної дати, або з настанням події, якими визначено його початок.  
1259. Стаття 243 Закінчення строку  
1260. 1. Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.  
1261. 2. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.  
1262. 3. Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.  
1263. Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює п'ятнадцяти дням.  
1264. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.  
1265. 4. Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.  
1266. Стаття 244 Закінчення строку в неробочий день  
1267. Якщо останній день строку припадає на неділю або неробочий день, що офіційно визначений таким у місці подання заяви або вчинення певної дії, днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день.  
1268. Стаття 245 Порядок вчинення дій в останній день строку  
1269. 1. Якщо строк встановлено для вчинення будь-якої дії, вона може бути виконана до закінчення 24 години останнього дня строку. Проте якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.  
1270. 2. Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв'язку до закінчення 24 години останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.  
1271. Глава 18 Позовна давність  
1272. Стаття 246 Поняття позовної давності  
1273. Позовна давність -це встановлений законом строк, у межах якого особа може захистити своє порушене право шляхом вчинення позову.  
1274. Стаття 247 Загальна позовна давність  
1275. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.  
1276. Стаття 248 Спеціальна позовна давність  
1277. 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність - скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.  
1278. 2. Зокрема, позовна давність тривалістю у:  
1279. 1) шість місяців -на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);  
1280. 2) один рік:  
1281. -на вимогу про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;  
1282. -на вимогу у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 711 цього Кодексу);  
1283. -на вимогу про скасування договору дарування (стаття 780 цього Кодексу);  
1284. -на вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 статті 829 цього Кодексу);  
1285. -на вимоги щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду (стаття 918 цього Кодексу);  
1286. -на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (стаття 982 цього Кодексу);  
1287. -на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (п. 2 статті 1535 цього Кодексу);  
1288. 3) п'ять років -на вимогу про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчинений під впливом насильства, погрози, обману;  
1289. 4) десять років -на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.  
1290. Стаття 249 Зміна тривалості позовної давності  
1291. 1. За взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом. 2. Скорочення позовної давності за угодою сторін не допускається.  
1292. Стаття 250 Обчислення позовної давності  
1293. 1. Порядок обчислення позовної давності визначається за загальними правилами обчислення строків, передбаченими статтями 242-245 цього Кодексу.  
1294. 2. Не допускається зміна порядку обчислення позовної давності угодою сторін.  
1295. Стаття 251 Застосування позовної давності  
1296. 1. Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від спливу позовної давності.  
1297. 2. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.  
1298. 3. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.  
1299. Стаття 252 Початок перебігу позовної давності  
1300. 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права.  
1301. 2. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.  
1302. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом зажадання, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право поставити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, обчислення позовної давності починається зі спливом зазначеного строку.  
1303. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства, погрози або обману, починається від дня припинення насильства, погрози, обману або від дня, коли позивач довідався або повинен був довідатися про ці обставини.  
1304. 4. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.  
1305. 5. Винятки з правил, передбачених у пп. 1, 2 цієї статті, можуть бути встановлені цим Кодексом, законом або іншими правовими актами.  
1306. 6. У разі порушення права чи такого, що охороняється законом, інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.  
1307. 7. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від моменту виконання основного зобов'язання.  
1308. Стаття 253 Позовна давність при зміні осіб у зобов'язанні  
1309. Зміна осіб у зобов'язанні не має наслідком зміни позовної давності та порядку її обчислення.  
1310. Стаття 254 Зупинення перебігу позовної давності  
1311. 1. Перебіг позовної давності зупиняється:  
1312. 1) якщо вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);  
1313. 2) за встановленим Кабінетом Міністрів України відстроченням виконання зобов'язання (мораторій);  
1314. 3) за зупиненням дії закону або іншого правового акта, який регулює відповідні відносини;  
1315. 4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.  
1316. 2. Перебіг позовної давності зупиняється за умови, що зазначені у цій статті обставини виникли чи продовжували існувати в останні шість місяців давності, а якщо ця давність дорівнює шести місяцям чи є меншою ніж шість місяців, - протягом давності.  
1317. 3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення давності, перебіг позовної давності продовжується. При цьому частина строку, що залишилася, подовжується до шести місяців, а якщо позовна давність була меншою ніж шість місяців, -до позовної давності.  
1318. Стаття 255 Переривання перебігу позовної давності  
1319. 1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням позову у встановленому порядку, а також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого зобов'язання.  
1320. 2. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, - час, що сплинув до переривання, до нового строку не зараховується.  
1321. Стаття 256 Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду  
1322. 1. Залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності.  
1323. 2. Якщо судом залишений без розгляду позов, вчинений у кримінальній справі, то перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.  
1324. Стаття 257 Застосування позовної давності щодо додаткових вимог  
1325. Зі спливом позовної давності щодо головної вимоги вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).  
1326. Стаття 259 Наслідки спливу позовної давності  
1327. 1. Особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.  
1328. 2. Якщо суд визнає поважними причини прогаяння позовної давності, порушене право підлягає захисту.  
1329. Стаття 258 Вимоги, на які позовна давність не поширюється  
1330. 1. Позовна давність не поширюється:  
1331. 1) на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, - крім випадків, передбачених законодавчими актами;  
1332. 2) на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;  
1333. 3) на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи, - крім випадків, передбачених законом;  
1334. 4) на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпоряджання належним їм майном.  
1335. 2. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.  
1336. КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ  
1337. Глава 19 Загальні положення про особисті немайнові права фізичних осіб  
1338. Стаття 260 Поняття особистого немайнового права  
1339. 1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.  
1340. 2. Особисті немайнові права фізичних осіб не мають економічного змісту.  
1341. 3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.  
1342. 4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.  
1343. Стаття 261 Види особистих немайнових прав  
1344. 1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.  
1345. 2. Цим Кодексом передбачаються й інші особисті немайнові права фізичної особи.  
1346. 3. Перелік особистих немайнових прав, які закріплені Конституцією України та цим Кодексом, не є вичерпним.  
1347. Стаття 262 Зміст особистого немайнового права  
1348. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.  
1349. Стаття 263 Рівність особистих немайнових прав фізичних осіб  
1350. 1. Кожна фізична особа має рівні особисті немайнові права -незалежно від віку, дієздатності та інших обставин.  
1351. 2. Забороняються будь-які обмеження особистих немайнових прав фізичних осіб, крім тих, які прямо передбачені цим Кодексом та іншими законами.  
1352. Стаття 264 Здійснення особистих немайнових прав  
1353. 1. Особисті немайнові права фізичні особи здійснюють самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком,чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники.  
1354. 2. При здійсненні особистих немайнових прав фізична особа може діяти лише у межах наданої їй свободи поведінки.  
1355. Стаття 265 Забезпечення здійснення особистих немайнових прав  
1356. 1. Дії органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших організацій, службових і посадових осіб, що ними порушуються особисті немайнові права, є неправомірними.  
1357. 2. Організації, їх працівники, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.  
1358. 3. Фізична особа, позбавлена можливості здійснювати свої особисті немайнові права, а також особа, особисте немайнове право якої порушене іншим чином, мають право на захист.  
1359. Стаття 266 Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав  
1360. 1. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, можливе лише у випадках, визначених нею.  
1361. 2. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених цим Кодексом та законами України, можливе лише у випадках, визначених ними.  
1362. Стаття 267 Захист особистих немайнових прав  
1363. 1. Захист особистих немайнових прав здійснюється способами, передбаченими у статтях 15, 16 цього Кодексу.  
1364. 2. Захист особистих немайнових прав може здійснюватися й іншими способами -відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.  
1365. Стаття 268 Поновлення порушеного особистого немайнового права  
1366. 1. Фізична особа, юридична особа, якими порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.  
1367. 2. Якщо особа не вчиняє необхідних дій для негайного поновлення порушеного нею права, суд може примусити її до їх вчинення, оголосити їй догану і стягнути завдані нею збитки та компенсувати моральну шкоду.  
1368. Стаття 269 Спростування неправдивої інформації  
1369. 1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.  
1370. 2. Право на відповідь, а також на спростування інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї та родичам.  
1371. 3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного.  
1372. 4. Спростування здійснюється особою, яка поширила інформацію.  
1373. Поширювачем інформації, яку подає службова особа при виконанні своїх службових обов'язків, вважається організація, у якій вона працює.  
1374. Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може подати в суд заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.  
1375. 5. Якщо неправдива інформація міститься у документі, який видала юридична особа, цей документ має бути відкликаний.  
1376. 6. Особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.  
1377. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його ліквідацією, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила неправдиву інформацію.  
1378. Спростування здійснюється незалежно від вини особи, яка поширила інформацію.  
1379. 7. Спростування здійснюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація.  
1380. Стаття 270 Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права  
1381. 1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушується у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити такий випуск у світ до усунення порушення права.  
1382. 2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до усунення такого порушення, а якщо усунення порушення неможливе, -вилучити тираж газети, книги, кінофільму, телезапис тощо та знищити його.  
1383. Стаття 271 Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права  
1384. 1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судового рішення, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.  
1385. 2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.  
1386. Стаття 272 Право фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено, на відшкодування завданих їй збитків та компенсацію моральної шкоди  
1387. Якщо фізичній особі внаслідок порушення особистого немайнового права завдано майнової або моральної шкоди, вона підлягає відшкодуванню.  
1388. Глава 20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи  
1389. Стаття 273 Право на життя  
1390. 1. Кожна людина має невід'ємне право на життя.  
1391. 2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.  
1392. Фізична особа має право захищати своє життя будь-якими засобами, незабороненими законом.  
1393. 3. Медико-біологічні та інші дослідження і експерименти, що є небезпечними для життя, можуть провадитися лише щодо повнолітньої фізичної особи і за її згодою.  
1394. 4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.  
1395. 5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи.  
1396. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора.  
1397. 6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватись за бажанням жінки. У виключних випадках, визначених законом, штучне переривання вагітності може бути проведене без згоди жінки.  
1398. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, визначається законом.  
1399. 7. Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та імплантацію зародка.  
1400. Стаття 274 Право на охорону здоров'я  
1401. 1. Фізична особа має право на охорону здоров'я.  
1402. Здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад.  
1403. 2. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системною діяльністю державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами.  
1404. Стаття 275 Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю  
1405. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності.  
1406. Стаття 276 Право на надання медичної допомоги  
1407. 1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.  
1408. 2. Фізична особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.  
1409. 3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14-річного віку, провадиться за її згодою.  
1410. Медична допомога надається фізичній особі, яка досягла 14-річного віку, проти її волі, якщо вона внаслідок хвороби або каліцтва перебуває у стані, який є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею.  
1411. 4. Повнолітня фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.  
1412. 5. Медична допомога надається неповнолітній фізичній особі, яка не досягла 14-річного віку, незалежно від її згоди, а також згоди батьків (усиновлювачів), опікуна.  
1413. 6. Медична допомога надається недієздатній фізичній особі незалежно від згоди опікуна.  
1414. 7. Відповідно до висновку уповноваженної лікарської комісії, за згодою батьків, іншими членами сім'ї, опікуном чи піклувальником, може бути припинене надання медичної допомоги особі, яка втратила притомність, якщо за даних умов врятування її життя є неможливим.  
1415. 8. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійсненюється відповідно до закону.  
1416. Стаття 277 Право на інформацію про стан свого здоров'я  
1417. 1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.  
1418. 2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини чи підопічного.  
1419. 3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити її стан, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичних осіб, що перелічені у пп. 1, 2 цієї статті, обмежити їх доступ до окремих медичних документів.  
1420. 4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, що уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті.  
1421. Стаття 278 Право на таємницю про стан здоров'я  
1422. 1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.  
1423. 2. Забороняється подання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування фізичної особи.  
1424. 3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, перерахованої у п. 1 цієї статті, що стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.  
1425. Стаття 279 Права особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі  
1426. 1. Фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, а також адвоката для захисту своїх інтересів.  
1427. 2. Фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї священослужителя та на відправлення релігійного обряду.  
1428. Стаття 280 Право на свободу  
1429. 1. Фізична особа має право на свободу.  
1430. 2.Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний порядок.  
1431. 3. Тримання фізичної особи в неволі не допускається.  
1432. 4. Фізична особа може бути затримана лише у випадках і в порядку, встановлених законом.  
1433. 5. Фізична особа не може бути заарештована або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.  
1434. Стаття 280-1 Право на особисту недоторканність  
1435. 1. Фізична особа має право на особисту недорканність.  
1436. 2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.  
1437. 3.Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичних осіб щодо неповнолітніх дітей, інших осіб, які є в безпорадному стані вживаються заходи, передбачені цим Кодексом та іншими законами.  
1438. 4. Взяття органів (тканин) з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом.  
1439. 5. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та тканин її тіла науковим, навчальним закладам.  
1440. 6. Забороняється підприємницька діяльність щодо збирання та збування тканин і органів людини, у тому числі і тієї, що померла.  
1441. Стаття 281 Право на донорство  
1442. 1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин.  
1443. Донорство органів (тканин, клітин) може здійснюватися з дотриманням вимог, встановлених законом.  
1444. Донорство непарного органу не допускається.  
1445. Донорство парного органу дозволяється лише в тому разі, якщо донор і реципієнт перебувають у шлюбі або кровному спорідненні між собою.  
1446. У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю не може бути відвернена ніяким іншим способом, повнолітня дієздатна особа має право на донорство такого органу для пересадки іншій вказаній нею близькій особі.  
1447. 2. Фізична особа має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його.  
1448. Якщо фізична особа письмово не заборонила донорства тканин та органів після своєї смерті, вважається, що вона погоджується на це.  
1449. Донорство у цьому випадку можливе лише після констатації смерті особи. Ознаки смерті фізичної особи визначаються законом.  
1450. Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної особи-реципієнта.  
1451. 3. Фізична особа має право дати згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті.  
1452. 4. Донорство є безоплатним. За домовленістю між донором і відповідним медичним закладом або реципієнтом донорові може бути виплачена грошова компенсація або компенсація в натурі за тимчасовий розлад здоров'я та перенесений біль, спричинені донорством.  
1453. Стаття 282 Право на сім'ю  
1454. 1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.  
1455. 2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, передбачених законом.  
1456. 3. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.  
1457. 4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи.  
1458. Стаття 283 Право на опіку та піклування  
1459. 1. Фізична особа, що є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, має право на опіку та піклування.  
1460. 2. Опіка та піклування над особами, переліченими в п. 1 цієї статті, здійснюється батьками (усиновлювачами), опікунами та піклувальниками.  
1461. Стаття 284 Право на вибір опікуна та піклувальника  
1462. 1. Діти, яким виповнилося десять років, мають право на вибір опікуна.  
1463. 2. Фізичні особи, яким виповнилося 14 років, за винятком недієздатних, мають право на вибір піклувальника.  
1464. Стаття 285 Право на патронатне піклування  
1465. Дієздатна фізична особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на патронатне піклування, яке здійснюється органами соціального захисту, відповідно до закону.  
1466. Стаття 286 Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля  
1467. 1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також право на достовірну інформацію про стан довкілля.  
1468. 2. Будь-які дії фізичної та юридичної особи, що призводять до нищення, псування, забруднення довкілля, є протизаконними. Кожен має право вимагати припинення зазначених дій.  
1469. 3. Фізичним та юридичним особам, які здійснюють господарську та інші види діяльності і цим завдають шкоди довкіллю, може бути присуджено судом припинення такої діяльності.  
1470. 4. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання. Майнова шкода, заподіяна придбаними в інших осіб неякісними продуктами, підлягає відшкодуванню цими особами за правилами статті 742 цього Кодексу.  
1471. 5. Фізична особа має право на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання тощо.  
1472. Глава 21 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи  
1473. Стаття 287 Право на ім'я  
1474. 1. Кожна фізична особа має право на ім'я. Дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з моменту народження має право на ім'я.  
1475. 2. Фізична особа має право на транскрибований запис свого прізвища та власного імені відповідно до традиції національної меншини до якої вона належить.  
1476. 3. У разі спотворення імені воно має бути виправлене. Якщо спотворення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо спотворення імені допущене у пресі або інших засобах масової інформації, воно має бути виправлене також відповідно у пресі або в інших засобах масової інформації.  
1477. Стаття 288 Право на зміну імені  
1478. 1. Фізична особа, якій виповнилося 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом.  
1479. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я.  
1480. 3. По батькові може бути змінене у разі зміни батьком свого імені.  
1481. 4. Прізвище, ім'я та по батькові дитини можуть бути змінені у разі її усиновлення -відповідно до правил Книги шостої цього Кодексу.  
1482. 5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, відповідно до правил Книги шостої цього Кодексу.  
1483. Стаття 289 Право на використання імені  
1484. 1. Кожна фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї життєдіяльності.  
1485. 2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті -за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, -батьків, братів та сестер.  
1486. 3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.  
1487. 4. Ім'я фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набуття чинності відповідно вироком суду чи постановою адміністративного органу.  
1488. 5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.  
1489. 6. Ім'я учасників цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за їхньою згодою.  
1490. 7. Використання початкової літери прізвища особи у пресі, науковій та іншій літературі не є порушенням її права.  
1491. Стаття 290 Право на повагу до гідності та честі  
1492. 1. Людська гідність та честь є недоторканними.  
1493. 2. Фізична особа, людська гідність або честь якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися в суд з вимогою про винесення особі, винній у такому порушенні, догани та/або застосування інших способів захисту, передбачених цим Кодексом.  
1494. Стаття 290-1 Повага до особи, що померла  
1495. 1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла.  
1496. 2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до місця поховання особи.  
1497. 3. У разі глуму над тілом особи, що померла, або над місцем її поховання члени її сім'ї, родичі мають право на компенсацію завданої їм моральної шкоди.  
1498. Стаття 291 Право на недоторканність ділової репутації  
1499. 1. Фізична особа має право на недоторканність ділової репутації.  
1500. 2. Фізична особа, ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися в суд із вимогою про винесення особі, винній у такому порушенні, догани та застосування інших способів захисту, передбачених цим Кодексом.  
1501. Стаття 292 Право на індивідуальність  
1502. 1. Фізична особа має право на індивідуальність.  
1503. 2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.  
1504. Стаття 293 Право на особисте життя та його таємницю  
1505. 1. Фізична особа має право на особисте життя.  
1506. 2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.  
1507. 3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.  
1508. 4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджені вироком, рішенням (постановою) суду.  
1509. Стаття 294 Право на інформацію  
1510. 1. Фізична особа має право відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію.  
1511. Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.  
1512. 2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.  
1513. 3. Інформація, яка подається посадовою або службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації), припускається правдивою.  
1514. Особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.  
1515. Стаття 295 Право на особисті папери  
1516. 1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її власністю.  
1517. 2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.  
1518. 3. Якщо особисті папери стосуються особистого життя інших осіб, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цих осіб.  
1519. 4. У разі смерті осіб, перелічених у пп. 2, 3 цієї статті, особисті папери, можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця) а якщо їх немає, -батьків, братів та сестер.  
1520. Стаття 296 Розпорядження особистими паперами  
1521. Особа, якій належать особисті папери (п. 1 статті 295), може усно або письмово розпорядитися ними на власний розсуд, у тому числі і на випадок своєї смерті.  
1522. Стаття 297 Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів  
1523. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, у тому числі шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав осіб, зазначених у пп. 3, 4 статті 295 цього Кодексу, -якщо інше не визначено умовами такого передання.  
1524. Стаття 298 Право на таємницю кореспонденції  
1525. 1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.  
1526. Листи, телеграми тощо є власністю адресата.  
1527. 2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата.  
1528. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.  
1529. 3. У разі смерті особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, ознайомлення з кореспонденцією, її опублікування можливе лише за згоди осіб, перелічених у п.4 статті 295.  
1530. У разі смерті того, хто направив кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті осіб, зазначених у абзаці першому цього пункту, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована у порядку, визначеному законом.  
1531. 4. Кореспонденція, яка стосується особи, може бути долучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи.  
1532. 5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.  
1533. Стаття 299 Захист інтересів особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок  
1534. 1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.  
1535. 2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, може зажадати припинення її публічного показу в тій частині, у якій це стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем запису, відшкодовуються цією фізичною особою.  
1536. 3. У разі проведення зборів, мітингів, конференцій знімання осіб, які беруть у них участь, може бути проведене лише особами, які мають на це дозвіл їх організаторів.  
1537. 4. Знімання особи на фото-, кіно-, теле-, відеоплівку без її згоди може бути проведене лише у випадках, передбачених законом.  
1538. Стаття 300 Охорона інтересів особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва  
1539. 1. Фотографія, твір образотворчого мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті -за згоди осіб, перелічених у пункті 4 статті 295.  
1540. 2. Згода, яку дала особа, зображена на фотографії, у творі образотворчого мистецтва, може бути після її смерті відкликана її дітьми, вдовою (вдівцем). Збитки у вигляді витрат, яких зазнав той, хто здійснював публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографій, твору образотворчого мистецтва, мають бути відшкодовані йому цими особами.  
1541. 3. Якщо особа позувала авторові за плату, твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.  
1542. Особа, яка позувала за плату, а після її смерті -її діти та вдова (вдівець), батьки, можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, твору образотворчого мистецтва -з умовою компенсації авторові або іншій особі пов'язаних із цим збитків.  
1543. 4. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.  
1544. Стаття 301 Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості  
1545. 1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.  
1546. 2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.  
1547. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.  
1548. Стаття 302 Право на місце проживання  
1549. 1. Фізична особа має право на місце проживання. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновлювачів).  
1550. 2. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну.  
1551. Стаття 303 Право на недоторканність житла  
1552. 1. Житло особи є недоторканним.  
1553. 2. Вхід у житло інших осіб може відбутися лише за згодою тих, хто у ньому проживає.  
1554. 3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення в житло чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.  
1555. 4. Фізична особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.  
1556. Стаття 304 Право на вибір роду занять  
1557. 1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.  
1558. 2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади за рішенням суду у випадках, передбачених законом.  
1559. 3. Фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці.  
1560. Не вважвється примусовою військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.  
1561. Стаття 305 Право на пересування  
1562. 1. Фізична особа має право на пересування.  
1563. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.  
1564. Фізична особа, якій не виповнилося 14 років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.  
1565. 3. Фізична особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.  
1566. Фізична особа, якій не виповнилося 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.  
1567. 4. Військовослужбовці строкової служби, а також ті, що відбувають альтернативну (невійськову) службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.  
1568. 5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступу до якого не заборонений законом.  
1569. 6. Законом можуть бути встановлені особливі правила в'їзду на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.  
1570. Стаття 306 Право на свободу об'єднань  
1571. 1.Фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадської організації.  
1572. 2. Законом, статутами об'єднань громадян можуть бути встановлені вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або її членом.  
1573. 3. Належність чи неналежність фізичної особи до об'єднання не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.  
1574. Стаття 307 Право на мирні зібрання  
1575. 1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.  
1576. 2. Суд, відповідно до закону, може заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок, створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб.  
1577. КНИГА ТРЕТЯ РЕЧЕВЕ ПРАВО  
1578. Глава 22 Загальні положення про речеве право  
1579. Стаття 308 Поняття речевого права  
1580. 1. Речевим визнається право, яке забезпечує задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.  
1581. 2. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речевих прав інших управоможених осіб на це майно за винятками, встановленими законом або договором.  
1582. Стаття 309 Підстави виникнення речевих прав  
1583. Речеві права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду.  
1584. Стаття 310 Об'єкти речевих прав  
1585. Об'єктами речевих прав можуть бути речі та речеві права.  
1586. Стаття 311 Суб'єкти речевих прав  
1587. Суб'єктами речевих прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальна громада, Автономна Республіка Крим, держава.  
1588. Стаття 312 Види речевих прав  
1589. 1. Речевими правами є право власності, володіння, а також сервітутні права (ст. 407), емфітевзис (ст. 417), суперфіцій (ст. 422), застава та інші права на чужі речі.  
1590. 2. Не можуть бути об'єктом речевих прав на чужі речі такі речі, що вилучені з обігу.  
1591. Стаття 313 Захист речевих прав  
1592. 1. Речеві права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речеві позови). Речеві позови йдуть слідом за речами і заявляються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди користуватися нею.  
1593. 2. Речеві права управоможених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника (статті 385-395).  
1594. Розділ І Право власності  
1595. Глава 23 Загальні положення про право власності  
1596. Стаття 314 Поняття права власності  
1597. Правом власності є найбільш повне право на річ яке здійснює особа своєю волею і в своїх інтересах незалежно від волі інших осіб.  
1598. Особа, яка є власником майна, безпосередньо впливає на це майно, спираючись на закон. Право власності є безстроковим. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, які можуть порушити право власності.  
1599. Особа вважається власником майна доки інше не буде доведено в суді.  
1600. Стаття 315 Зміст права власності  
1601. 1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.  
1602. 2. Правом володіння визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю.  
1603. 3. Правом користування визнається юридично забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб.  
1604. 4. Правом розпоряджання визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі.  
1605. 5. Власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності Право захисту права власності належить йому відповідно до способів захисту, визначених пунктом 2 статті 14 цього Кодексу.  
1606. 6. На зміст права власності не впливає зміна громадянства, місце проживання власника та місце знаходження майна.  
1607. Стаття 316 Здійснення права власності  
1608. 1. Власник володіє, користується, розпоряджається майном на свій розсуд.  
1609. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.  
1610. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.  
1611. 3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.  
1612. 4. Держава не втручається у здійснення особою свого права власності.  
1613. 5. У випадках і в порядку, встановлених законом, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.  
1614. 6. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності визначаються законом.  
1615.  
1616.  
1617. Стаття 316-1 Використання власником свого майна для підприємницької діяльності  
1618. Власник має право використовувати своє майно для підприємницької діяльності.  
1619. Стаття 317 Непорушність права власності  
1620. 1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.  
1621. 2. Випадки позбавлення права власності чи обмеження його здійснення допускаються лише на основі Конституції України або іншого закону.  
1622. 3. Примусове відчуження майна для державних і суспільних потреб може бути здійснено лише за умови попереднього та повного його відшкодування.  
1623. Стаття 318 Тягар утримання майна  
1624. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, якщо інше не передбачено законом або договором.  
1625. Стаття 319 Ризик випадкового знищення та пошкодження майна  
1626. Ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором.  
1627. Стаття 319-1 Суб'єкти права власності  
1628. 1. Суб'єктами права власності є Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.  
1629. 2. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.  
1630. Стаття 320 Право власності Українського народу  
1631. 1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.  
1632. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.  
1633. 3. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.  
1634. Стаття 321 Право приватної власності фізичних та юридичних осіб  
1635. 1. Право приватної власності належить фізичним та юридичним особам. Кожна фізична та юридична особа має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.  
1636. 2. Право приватної власності набувається і може бути припинене в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами.  
1637. 3. У власності фізичних та юридичних осіб - суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам.  
1638. 4. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими - крім випадків, якщо такі обмеження встановлені законом.  
1639. 5. Особливості набуття та припинення права власності юридичних осіб на майно, володіння, користування та розпоряджання ним встановлюються цим Кодексом, іншими законами.  
1640. Статтю 322 "Право власності юридичних осіб" виключено.  
1641. Стаття 323 Право власності держави Україна  
1642. 1. Держава має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.  
1643. 2. Право власності держави поширюється на кошти, що їй належать у формі державної скарбниці, а також на майно, що не належить згідно із законом іншим суб'єктам права власності. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади.  
1644. 3. Суб'єктами права власності на майно, передане державою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи.  
1645. Стаття 323-1 Право власності Автономної Республіки Крим  
1646. 1. Автономна Республіка Крим має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.  
1647. 2. Право власності Автономної Республіки Крим поширюється на кошти, що їй належать у формі її скарбниці, а також на майно, що не належить згідно із законом іншим суб'єктам права власності. Від імені та в інтересах Автономної Республіки Крим право власності здійснюють відповідні органи Автономної Республіки Крим.  
1648. 3. Суб'єктами права власності на майно, передане Автономною Республікою Крим створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи.  
1649. Стаття 323-2 Право комунальної власності  
1650. 1. Територіальні громади мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном (право комунальної власності).  
1651. 2. Право власності територіальної громади поширюється на кошти, що їй належать у формі комунальної скарбниці, а також на майно, що не належить згідно із законом іншим суб'єктам права власності. Від імені та в інтересах територіальної громади право власності здійснюють органи місцевого самоврядування.  
1652. 3. Суб'єктами права власності на майно, передане територіальною громадою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи".  
1653. Глава 24 Виникнення права власності  
1654. Стаття 324 Підстави виникнення права власності  
1655. Право власності виникає із підстав що не заборонені законом в тому числі правочинів.  
1656. Стаття 325 Виникнення права власності на новостворене майно  
1657. 1. Право власності на нову річ, що виготовлена та створена особою для себе з додержанням закону та інших правових актів, набувається цією особою.  
1658. 2. Право власності на нерухоме майно (будівлі, споруди, а також на інше таке, що створюється, нерухоме майно) виникає з моменту завершення створення цього майна.  
1659. Якщо законом або договором передбачено прийняття будівель і споруд до експлуатації, право власності виникає з моменту такого прийняття.  
1660. Якщо право на будівлю, споруду, відповідно до закону, підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту такої реєстрації.  
1661. 3. До завершення будівництва особа, що створює річ, вважається власником матеріалів, обладнання тощо які використані в процесі цього будівництва.  
1662. 4. За заявою зацікавленої особи суд може визнати за нею право власності на недобудовану будівлю, споруду у разі, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту є незначною.  
1663. Стаття 326 Переробка  
1664. 1. Переробкою є створення нової речі в результаті використання іншої речі (матеріалу).  
1665. 2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не стає власником нової речі.  
1666. 3. Право власності на нову рухому річ, яку особа виготовила шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу, якщо інше не передбачено законом.  
1667. 4. Якщо вартість переробки істотно перевищує вартість матеріалів, право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила переробку, - за умови, що вона діяла добросовісно.  
1668. 5. Якщо інше не передбачено договором, власник матеріалу, що набув право власності на виготовлену ним річ, зобов'язаний компенсувати особі, що здійснила переробку, її вартість.  
1669. У разі набуття права власності на нову річ особою, що здійснила переробку, ця особа зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість та завдані збитки.  
1670. Стаття 327 Привласнення загальнодоступних дарів природи  
1671. У разі якщо відповідно до закону, місцевих звичаїв чи за наданим власником загальним дозволом у лісах, водоймах і на іншій території допускається збирання ягід, ловля риби, збирання чи здобування інших речей, право власності на відповідні речі набуває особа, що здійснює збирання або здобування.  
1672. Стаття 328 Самочинне будівництво  
1673. 1. Житловий будинок, інша будівля, споруда або інше нерухоме майно вважаються зведеними самочинно, якщо їх споруджено на земельній ділянці, яку не відведено для цієї мети у встановленому порядку чи без належного дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від будівельних норм і правил. Особа, що зводить таку будівлю, не набуває на неї права власності. Вона не має права розпоряджатися цією будівлею - продавати її, дарувати, здавати в оренду, вчиняти щодо неї інші правочини.  
1674. 2. Самочинно зведена будівля за позовом відповідного органу місцевого самоврядування може бути безоплатно вилучена судом і зарахована у власність територіальної громади, а також за рішенням цього органу знесена самою особою, що здійснила самочинне будівництво, або ж її коштом.  
1675. 3. За особою, що самочинно звела будівлю, право власності на цю будівлю може бути визнане рішенням суду тільки за умови, що цій особі буде надано у встановленому порядку земельну ділянку, на якій знаходиться будівля, або земельна ділянка вже їй належить.  
1676. 4. Право власності на самочинно зведену будівлю може бути визнане судом також за особою, якій належить земельна ділянка, де зведено будівлю. У цьому випадку особа, у власності, у володінні чи в користуванні якої перебуває земельна ділянка, відшкодовує самочинному забудовникові витрати у справжньому розмірі, що його визначає суд. За відсутності на це згоди особи, на земельній ділянці якої самочинно споруджено будівлю, зазначена будівля підлягає знесенню за рахунок самочинного забудовника.  
1677. 5. Право власності на самочинно зведену будівлю не може бути визнане за особами, зазначеними у пп. 3, 4 цієї статті, якщо збереження самочинно зведеної будівлі матиме наслідком порушення прав і таких, що охороняються законом, інтересів будь-яких осіб.  
1678. 6. Якщо будівля споруджується або споруджена на земельній ділянці, яка є власністю держави або територіальної громади без відповідного дозволу, районна, міська державна адміністрація або орган територіальної громади має подати до суду позовну заяву про передачу будівлі у власність держави або територіальної громади або про її знесення. У разі передачі будівлі у власність держави або територіальної громади забудовник має право на компенсацію її вартості.  
1679. Якщо така перебудова неможлива, або забудовник відмовляється від її проведення, за рішенням суду така будівля підлягає зносу за рахунок забудовника. Крім цього, забудовник зобов'язується відшкодувати витрати, пов'язані із приведенням земельної ділянки до попереднього стану.  
1680. Стаття 329 Набуття права власності за договором  
1681. 1.Право власності може набуваєтися за договором.  
1682. 2. Право власності у набувача за договором виникає з моменту передання речі, якщо інше не обумовлено договором чи не встановлено законом.  
1683. 3. Переданням речі визнається вручення речі набувачеві, а також і здача речі транспортній організації для відправлення її набувачеві, і здача речі на пошту для пересилання набувачеві речі, відчуженої без зобов'язання доставки. До передання речі прирівнюється передання коносамента обо ж іншого товарно-розпорядчого документа на річ. Якщо на момент укладення договору набувач уже володіє річчю, вона вважається такою, що передана йому з моменту фактичного надходження у володіння.  
1684. 4. Право власності на річ за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або ж з моменту набуття рішенням суду законної сили про визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально, -крім випадків, передбачених пп. 2, 3, 5 цієї статті.  
1685. 5. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту його реєстрації.  
1686. Стаття 329-1 Набуття права власності на цінні папери  
1687. 1. Право власності на цінні папери може набувататися за юридичними фактами, передбаченими законом.  
1688. 2. Право власності на цінні папери на пред'явника набувається:  
1689. 1) при документарній формі -з моменту передачі (поставки) цінних паперів;  
1690. 2) при бездокументарній формі випуску та по знерухомленим документарним цінним паперам -із моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.  
1691. 3. Право власності на іменні цінні папери набувається:  
1692. 1) при документарній формі випуску -з моменту перереєстрації цінних паперів на ім'я нового власника в реєстрі власників іменних цінних паперів;  
1693. 2) при бездокументарній формі випуску та по знерухомленим документарним цінним паперам -з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.  
1694. 4. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом учинення на цьому папері передавального напису -індосамента.  
1695. Стаття 330 Набуття права власності на безгосподарне майно  
1696. 1. Безгосподарним вважається майно, яке не має власника або власник якого невідомий.  
1697. 2. Право власності на безгосподарне рухоме майно може набуватися за набувальною давністю, якщо це не виключається правилами про набуття права власності на майно, від якого власник відмовився (стаття 332 цього Кодексу), про набуття права власності на знахідку (стаття 334 цього Кодексу), про скарб (стаття 339 цього Кодексу).  
1698. 3. Безгосподарні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію нерухомого майна, за заявою відповідного органу.  
1699. Наявність рішення суду про визнання майна таким, що надійшло у власність відповідної територіальної громади, не перешкоджає вчиненню позову про повернення цього нерухомого майна колишньому власникові.  
1700. Після спливу одного року з дня взяття безгосподарного нерухомого майна на облік, орган управління відповідної територіальної громади має право подати до суду заяву про надання громаді права володіння та користування цим майном.  
1701. Безгосподарне нерухоме майно, не визнане за рішенням суду таким, що надійшло у власність територіальної громади, може бути знову прийняте у володіння, користування та розпоряджання власником, що його залишив, або ж набуватися у володіння за набувальною давністю.  
1702. Стаття 331 Відумерлість майна  
1703. 1. Відумерлим вважається майно у разі смерті особи, якій воно належало на праві власності, і якщо у цієї особи немає спадкоємців за заповітом або за законом. Відумерлість майна визначається судом.  
1704. 2. Порядок визнання майна відумерлим і набуття права власності на відумерле майно визначається згідно зі статтею 1518 цього Кодексу.  
1705. Стаття 332 Набуття права власності на рухоме майно, від якого власник відмовився  
1706. 1. Рухоме майно, покинуте власником чи залишене ним іншим чином з метою відмови від права власності, може набуватися у власність іншою особою у порядку, встановленому п. 2 цієї статті.  
1707. 2. Особа, у власності, володінні або користуванні якої знаходиться земельна ділянка, водоймище або інший об' єкт, де знаходиться покинуте майно, вартість якого нижче розміру п' ятикратного неоподатковуваного мінімуму заробітної плати або покинутий лом , бракована продукція, відходи від виробництва і інші відходи, має право обернути це майно у свою власність, розпочавши його використання чи вчинивши інші дії, що свідчать про звернення майна у власність. Інше покинуте власником майно надходить у власність особи, яка вступила у володіння ним, якщо за заявою цієї особи воно визнано судом безгосподарним.  
1708. Стаття 333 Знахідка  
1709. 1. Той, хто знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно (але не пізніше 10 днів) сповістити про це особу, яка її загубила або власника речі, і повернути знайдену річ цій особі.  
1710. Якщо річ знайдено у приміщенні чи на транспорті, вона має бути передана особі, що представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу.  
1711. 2. Якщо особа, що має право вимагати повернення знайденої речі, є невідомою чи є невідомим місце її перебування, той, хто знайшов річ, зобов'язаний заявити про знахідку до міліції або до відповідного органу місцевого самоврядування.  
1712. 3. Той, хто знайшов річ, має право зберігати її у себе або ж здати на зберігання до міліції, або до відповідного органу місцевого самоврядування або особі, яку вони вказали.  
1713. Річ, що швидко псується, чи річ, витрати на зберігання якої є невідповідно великими порівняно з її вартістю, може бути продана тому, хто її знайшов, з одержанням письмових доказів, які підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, що управоможена на її одержання.  
1714. 4. Той, хто знайшов річ, відповідає за її втрату чи пошкодження лише у разі умислу чи грубої необережності - у межах вартості речі.  
1715. Стаття 334 Набуття права власності на знахідку  
1716. 1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про знахідку до міліції чи до відповідного органу місцевого самоврядування (п. 2 статті 333 цього Кодексу) особу, управоможену одержати загублену річ, не буде встановлено і вона не заявить про своє право на річ тому, хто її знайшов, або міліції, або ж відповідному органові місцевого самоврядування, той, хто знайшов річ, набуває право власності на неї.  
1717. 2. Якщо той, хто знайшов загублену річ, не виявить бажання набути на неї право власності, ця річ переходить у власність відповідної територіальної громади після подання особою, яка знайшла річ, заяви про відмову щодо набуття права власності на цю річ до відповідного органу місцевого самоврядування.  
1718. 3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання органу міліції, про що робиться оголошення в пресі. Якщо протягом шести місяців не буде виявлено власника чи володільця або жоден з них не заявить про свої права на транспортний засіб, орган міліції має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок в комерційному банку. Після спливу трьох років ця сума стає власністю територіальної громади.  
1719. Стаття 335 Відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою  
1720. 1. Той, хто знайшов та повернув річ особі, управоможеній на її одержання, має право одержати від цієї особи, а в разі переходу речі у власність територіальної громади -від відповідного органу місцевого самоврядування, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із зберіганням, здаванням чи продажем речі, а також відшкодування витрат на виявлення особи, управоможеної на одержання речі.  
1721. 2. Той, хто знайшов річ, має право вимагати від особи, управоможеної на одержання речі, винагороду за знахідку в розмірі до 20 відсотків вартості речі.  
1722. У разі недосягнення домовленості про розмір винагороди спір вирішується судом. Якщо особа, управоможена вимагати повернення знайденої речі, публічно обіцяла винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки винагороди.  
1723. Право на винагороду не виникає, якщо той, хто знайшов річ, не заявив про знахідку та вчинив спробу її приховати.  
1724. Стаття 336 Бездоглядні тварини  
1725. 1. Особа, що затримала домашню бездоглядну тварину, пригульну худобу або інших бездоглядних домашніх тварин, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути їх йому, а якщо власник або його місцеперебування невідомі, не пізніше ніж через три дні після такого затримання заявити про виявлених тварин до міліції чи до відповідного органу територіальної громади, який вживає заходів для розшуку власника.  
1726. 2. На час розшуку власника тварин вони можуть бути залишені особою, що їх затримала, у себе на утриманні та в користуванні або передані нею на утримання іншій особі, яка має для цього необхідні умови, включаючи додержання ветеринарних правил. На прохання особи, що затримала бездоглядних тварин, підшукання особи, яка має необхідні умови для їх утримання і використання, і передання їй тварин здійснює міліція або органи територіальної громади.  
1727. 3. Особа, що затримала бездоглядних тварин, і особа, якій вони передані на утримання, зобов'язані їх належним чином утримувати, і за наявності вини ці особи відповідають у межах вартості тварин за їхню загибель і ушкодження.  
1728. Стаття 337 Набуття права власності на бездоглядних тварин  
1729. 1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців - інших тварин їхнього власника не буде виявлено або він не заявить про своє право на них, право власності на цих тварин переходить до особи, у якої вони перебували на утриманні і в користуванні.  
1730. 2. При відмові цієї особи від набуття у власність тварин, що у неї утримуються, вони переходять у власність територіальної громади, на території якої їх було виявлено, і використовуються в порядку, що визначається відповідним органом місцевого самоврядування.  
1731. Стаття 338 Відшкодування витрат на утримання бездоглядних тварин і винагорода за них  
1732. 1. У разі повернення домашніх тварин власникові особа, яка затримала тварин, та особа, у якої вони були на утриманні і в користуванні, мають право одержати від власника відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварин, з урахуванням вигод, здобутих від користування ними.  
1733. 2. Особа, яка затримала домашніх тварин, має право вимагати від власника виплати винагороди відповідно до статті 335 цього Кодексу.  
1734. Стаття 339 Набуття права власності на скарб  
1735. 1. Скарб, тобто зариті у землі чи приховані іншим способом гроші або цінні предмети, власник яких невідомий чи за законом втратив на них право, переходять у власність в рівних частках власникові того майна, у якому скарб був прихований, і особі, яка виявила скарб, якщо угодою між ними не встановлено інше.  
1736. 2. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника земельної ділянки чи іншого майна, де був прихований скарб, він підлягає переданню цьому власникові.  
1737. 3. У разі виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, вони є власністю держави. При цьому власник земельної ділянки чи іншого майна, в якому було виявлено скарб, і особа, що виявила скарб, мають право на одержання винагороди у розмірі 50 відсотків від вартості скарбу на момент виявлення. Винагорода розподіляється між цими особами у рівних частках, якщо домовленістю між ними не передбачено інше.  
1738. 4. Правила цієї статті не застосовуються до осіб, у коло трудових та службових обов'язків яких входило проведення розкопок та пошуку, що спрямовані на виявлення скарбу.  
1739. Стаття 340 Набувальна давність  
1740. 1. Фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), - крім випадків, передбачених правилами цього Кодексу.  
1741. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає в особи, яка набула це майно за набувальною давністю, з моменту такої реєстрації.  
1742. 2. До набуття права власності на майно особа, яка володіє ним як своїм власним, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна, а також які не мають прав на володіння ним з підстав, передбачених законом, іншими правовими актами або договором.  
1743. 3. Особа, яка посилається на давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володів той, чиїм правонаступником вона є.  
1744. 4. Перебіг набувальної давності стосовно речей, що знаходяться в особи, з володіння якої вони могли бути витребувані відповідно до правил цього Кодексу, починається зі спливом позовної давності за відповідними вимогами.  
1745. Втрата володіння всупереч волі володільця не перериває набувальної давності, якщо володіння відновлюється протягом року чи протягом року вчиняється позов про відновлення володіння.  
1746. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається на підставі рішення суду.  
1747. 5. На майно, набуте злочинним шляхом, правила цієї статті не застосовуються  
1748. Стаття 341 Набуття права власності при приватизації державного майна та майна територіальної громади  
1749. 1.Фізичні та юридичні особи можуть набувати право власності шляхом приватизації державного майна та майна територіальної громади.  
1750. 2. Приватизація зазначеного майна здійснюється у порядку, передбаченому.  
1751. Глава 25 Припинення права власності  
1752. Стаття 342 Підстави припинення права власності  
1753. Право власності припиняється у разі:  
1754. 1) відчуження власником свого майна;  
1755. 2) відмови власника від права власності;  
1756. 3) відчуження майна, яке за законом не може належати цій особі;  
1757. 4) знищення майна;  
1758. 5) викупу безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури;  
1759. 6) відчуження нерухомого майна за підставами, передбаченими законом, у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій воно знаходиться;  
1760. 7) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;  
1761. 8) реквізиції;  
1762. 9) конфіскації;  
1763. 10) ліквідації юридичної особи за рішенням суду;  
1764. 11) націоналізації;  
1765. 12) приватизації;  
1766. 13) смерті власника;  
1767. 14) ліквідації юридичної особи.  
1768. 15) в інших випадках, передбачених цим Кодексом.  
1769. Стаття 343 Відмова від права власності  
1770. 1.Фізичні та юридичні особи можуть відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або ж вчинивши інші дії, які свідчать про їх відмову від права власності, без наміру зберегти за собою право володіння, користування цим майном.  
1771. 2. У разі відмови від права власності на майно, що не потребує державної реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про цю відмову.  
1772. 3. У разі відмови від права власності на майно, що потребує державної реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення змін до відповідного реєстру, за заявою власника.  
1773.  
1774. Стаття 344 Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати  
1775. 1. Якщо у власності особи є майно, яке за чинним законом не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.  
1776. 2. У випадках коли майно не відчужене власником у строки, зазначені у п. 1 цієї статті, таке майно -з урахуванням його характеру і призначення -за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного державного органу, підлягає примусовому продажу з переданням колишньому власникові виторгуваної суми або ж передання у державну власність з відшкодуванням власникові майна суми, визначеної судом. При цьому вираховуються витрати на відчуження майна.  
1777. 3. Якщо у власності особи за підставами, що допускаються законом, опиниться річ, на набуття якої необхідний особливий дозвіл, а в його видачі власникові відмовлено, ця річ підлягає відчуженню у порядку, встановленому для майна, яке не може належати цьому власникові.  
1778. Стаття 345 Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати  
1779. 1. Якщо у власності особи є майно, яке за чинним законом не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.  
1780. 2. У випадках коли майно не відчужене власником у строки, зазначені у п. 1 цієї статті, таке майно -з урахуванням його характеру і призначення -за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного державного органу, підлягає примусовому продажу з переданням колишньому власникові виторгуваної суми або ж передання у державну власність з відшкодуванням власникові майна суми, визначеної судом. При цьому вираховуються витрати на відчуження майна.  
1781. 3. Якщо у власності особи за підставами, що допускаються законом, опиниться річ, на набуття якої необхідний особливий дозвіл, а в його видачі власникові відмовлено, ця річ підлягає відчуженню у порядку, встановленому для майна, яке не може належати цьому власникові.  
1782. Стаття 346 Відчуження нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно знаходиться  
1783. 1. Припинення права власності на будинок, інші будови, будівлі чи споруди у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони знаходяться (ст. 376), здійснюються судом лише у випадках та в порядку, встановлених законом і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків (у які включається і реальна вартість земельної ділянки) в обсязі, передбаченому статтею 21 цього Кодексу.  
1784. Вимоги щодо викупу зазначеного майна не підлягають задоволенню, якщо відповідний орган, який звернувся з ними до суду, не доведе, що використання земельної ділянки з метою суспільної необхідності є неможливим без припинення права власності на це майно.  
1785. 2. Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю земельної ділянки в межах даного населеного пункту.  
1786. 3. Якщо власник земельної ділянки є одночасно власником житлового будинку, іншої будівлі, споруди чи насаджень, що розташовані на ній, разом з вимогою про викуп земельної ділянки розглядається вимога про припинення права власності на ці об'єкти.  
1787. 4. Якщо власник земельної ділянки не є власником житлового будинку, інших будівель та насаджень, що розташовані на ній, власник цих об'єктів має бути залучений до участі у справі.  
1788. 5. До винесення рішення про припинення права власності на земельну ділянку, власник має право розпоряджатися житловим будинком, іншими будівлями на свій розсуд.  
1789.  
1790. Стаття 346-2 Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, які розміщені на земельній ділянці, що вилучена з метою суспільної необхідності  
1791. 1. Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, які розміщені на земельній ділянці, що вилучена з метою суспільної необхідності, здійснюється судом лише у випадках та в порядку, встановлених законом.  
1792. Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які на ній розміщені, або про перенесення їх, якщо це можливо , на іншу земельну ділянку.  
1793. У разі знесення або перенесення цих об'єктів на інше місце особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на покращення земельної ділянки, а також упущеної вигоди у розмірах, які вона в змозі довести.  
1794. 2. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення осіб, які у ньому проживали як наймачі чи члени сімей власників, які не є співвласниками, або члени сімей наймачів помешканням у розмірі, передбаченому законом.  
1795. Стаття 347 Викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури  
1796. 1. Якщо власник безгосподарно ставиться до належного йому майна, що є пам'яткою історії та культури, державні органи охорони пам'яток роблять попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна. Якщо власник не виконає цієї вимоги, то за позовом зазначених органів суд може вилучити це майно. При невідкладній необхідності забезпечення схоронності майна, що є пам'яткою історії та культури, позов про вилучення цього майна може бути пред'явлено без попередження.  
1797. 2. Якщо власник не забезпечує схоронності належного йому майна, що є пам'яткою історії та культури, у зв'язку з неможливістю створити необхідний режим його утримання, це майно може бути викуплено державою. Якщо власник не дає згоди на викуп такого майна, то за позовом державних органів охорони пам'яток суд може вилучити його у власника.  
1798. 3. Вилучене майно, що є пам'яткою історії та культури, переходить у власність держави. Власникові відшкодовується вартість вилученого майна в розмірі, встановленому за згодою сторін, в разі спору - судом.  
1799. Стаття 348 Реквізиція  
1800. У випадках стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших обставин, що мають надзвичайний характер, майно в інтересах суспільства рішенням органів державної влади може бути вилучене у власника в порядку та на умовах, встановлених законом, з виплатою йому вартості майна (реквізиція).  
1801. Оцінка, за якою власникові було відшкодовано вартість реквізованого майна, може бути заперечена ним у суді. На вимогу власника відшкодування реквізованого майна має бути здійснене в натурі.  
1802. Особа, майно якої було реквізоване, має право після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було здійснено реквізицію, вимагати повернення їй майна, що збереглося.  
1803. У разі повернення майна у особи поновлюється право власності на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, що була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з відрахуванням розумної плати за використання цього майна.  
1804. Стаття 349 Припинення права власності при оплатному вилученні майна у власника за рішенням суду  
1805. 1. У випадках, передбачених законом, є можливим оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду. Власникові виплачується дійсна вартість цього майна в порядку і в розмірах, встановлених законом.  
1806. 2. Оцінка, за якою власникові було відшкодовано вартість вилученого майна, може бути оспорена ним у суді.  
1807. Стаття 350 Конфіскація  
1808. 1. У випадках, передбачених законом, право власності фізичної чи юридичної особи припиняється а майно може бути безвідплатно вилучене у неї за рішенням або вироком суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація). Конфісковане майно стає власністю держави.  
1809. 2. Порядок конфіскації майна визначається законом.  
1810. Стаття 351 Націоналізація  
1811. 1. Звернення у власність держави певного майна, що перебуває у власності фізичних чи юридичних осіб (націоналізація), здійснюється на підставі закону із відшкодуванням власникові майна його вартості та інших завданих збитків у порядку, встановленому цим Кодексом.  
1812. 2. У разі наступної денаціоналізації колишні власники мають право вимагати повернення зазначеного майна, якщо інше не передбачено наступним законом про денаціоналізацію.  
1813. У разі заявлення такої вимоги колишнім власником він зобов'язаний повернути державі виплачену йому в порядку відшкодування вартість майна, повернення якого в натурі він вимагає.  
1814. Стаття 352 Припинення права власності у разі приватизації державного майна і майна територіальної громади  
1815. Право власності на майно держави або відповідної територіальної громади припиняється у разі його приватизації. Підстави, умови і порядок приватизації державного і комунального майна встановлюється.  
1816. Глава 26 Право спільної власності  
1817. Стаття 353 Поняття і підстави виникнення спільної власності  
1818. 1. Майно, що перебуває у власності двох чи більше осіб (співвласників), належить їм за правом спільної власності.  
1819. Спільна власність виникає при надходженні у власність двох чи кількох осіб майна, яке не може бути поділене без зміни його призначення (неподільні речі) або ж не підлягає поділу за законом. Спільна власність на подільне майно виникає у випадках, передбачених законом чи договором.  
1820. 2. Спільна власність виникає з підстав, незаборонених законом.  
1821. Стаття 354 Види спільної власності  
1822. 1. Спільна власність двох чи більше власників із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.  
1823. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава або територіальна громада у будь-якому їх поєднанні.  
1824. 2. Спільною частковою власністю є майно, набуте в результаті спільної діяльності фізичних та (або) юридичних осіб, що об'єдналися для досягнення спільної мети.  
1825. 3. Спільною сумісною власністю є власність двох або більше власників без визначення часток у праві власності.  
1826. Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути лише фізичні особи.  
1827. 4. Спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, якщо інше не передбачено цим Кодексом або шлюбним договором.  
1828. 5. Спільною сумісною власністю є майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.  
1829. 6. Майно осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними або якщо ними не утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи (п. 3 статті 336 цього Кодексу).  
1830. Стаття 355 Визначення часток у праві спільної часткової власності  
1831. 1. Частки у праві спільної часткової власності визначаються з урахуванням вкладу в майно кожного з співвласників, якщо інше не визначено угодою між ними чи не встановлено законом.  
1832. 2. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві на спільне майно, якщо здійснені ним своїм коштом невіддільні поліпшення цього майна, які не можна відокремити, зроблені за згодою всіх співвласників з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.  
1833. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх здійснив, якщо інше не передбачено угодою співвласників.  
1834. Стаття 356 Здійснення права спільної часткової власності  
1835. 1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою, а за відсутності згоди спір вирішується судом.  
1836. 2. Кожен із учасників спільної часткової власності має право використовувати майно, що перебуває у спільній частковій власності, за умови, що використання не суперечить інтересам інших учасників.  
1837. Кожен із учасників спільної часткової власності має право на надання в його володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка є відповідною до його частки у праві спільної власності. При неможливості цього він має право вимагати від інших учасників, що володіють і користуються майном, відповідної компенсації.  
1838. Якщо угода між учасниками спільної часткової власності про порядок користування майном відповідно до часток учасників нотаріально посвідчена, то вона є обов'язковою для особи, яка надалі набуває частку в праві спільної власності на це майно.  
1839. Стаття 357 Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є спільною частковою власністю  
1840. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є спільною частковою власністю, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток, якщо інше не передбачено угодою між ними.  
1841. Стаття 358 Утримання майна, що є спільною частковою власністю  
1842. Кожний співвласник відповідно до своєї частки зобов'язаний брати участь у витратах щодо управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів, платежів, а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном.  
1843. Стаття 359 Право співвласника розпоряджатися своєю часткою  
1844. Кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у майні, яке перебуває у спільній частковій власності, з урахуванням прав інших учасників, що передбачені статтею 360 цього Кодексу.  
1845. Стаття 360 Переважне право купівлі частки у спільній частковій власності  
1846. 1. При продажу частки у спільній частковій власності сторонній особі інші співвласники мають переважне право купівлі частки, що продається, за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.  
1847. 2. Продавець частки у спільній частковій власності зобов'язаний сповістити у письмовій формі інших співвласників про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовляються від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять це право стосовно нерухомого майна -протягом одного місяця, а стосовно рухомого майна -протягом десяти днів від дня отримання ними сповіщення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі.  
1848. 3. Якщо кілька співвласників виявили бажання придбати частку у спільній власності, право вибору покупця надається продавцеві.  
1849. 4. Власники спільної часткової власності не мають переважного права купівлі частки у спільній власності при продажу одним із них своєї частки власникові -учаснику спільної часткової власності.  
1850. 5. При продажу частки з порушенням переважного права купівлі інший співвласник протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця і внести на депозитний рахунок суду всі суми, які має за договором сплатити покупець.  
1851. 6. Передача співвласником переважного права купівлі частки іншим особам не допускається.  
1852. Стаття 361 Момент переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором  
1853. 1. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо угодою сторін не передбачено інше.  
1854. 2. Момент переходу частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, визначається відповідно до пп. 3, 4 статті 329 цього Кодексу.  
1855. Стаття 362 Поділ майна, що є спільною частковою власністю, та виділ із нього частки  
1856. 1. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене між співвласниками згідно з їх домовленістю.  
1857. 2. За бажанням кожного із співвласників може відбутися виділ із спільної власності належної цьому співвласнику частки майна в натурі.  
1858. 3. У разі недосягнення співвласниками згоди про спосіб і умови поділу спільного майна або виділу частки майна того із співвласників, який бажає виділу, спір між співвласниками вирішується судом.  
1859. 4. Якщо виділ частки в натурі не допускається законом або є неможливим без неспівмірної шкоди для майна, що перебуває у спільній частковій власності, співвласник, який бажає виділу, має право на виплату йому грошової або на надання йому іншої компенсації вартості його частки іншими співвласниками.  
1860. Надання такої компенсації співвласнику, який бажає виділу, відбуватися лише за його згодою, а у виняткових випадках, коли здійснення ним своїх прав порушує права і охоронювані законом інтереси інших співвласників, виплата такої компенсації провадиться без його згоди за рішенням суду.  
1861. Стаття 363 Звернення стягнення на частку учасника спільної часткової власності у спільному майні  
1862. 1. Кредитор учасника спільної часткової власності має право вчинити позов про виділення частки його боржника в натурі для звернення на неї стягнення. Якщо виділення частки в натурі має наслідком зміну призначення спільного майна або ж проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності, спір вирішується судом.  
1863. 2. У разі неможливості виділення частки в натурі або при запереченні інших учасників спільної часткової власності проти цього кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки іншим учасникам спільної часткової власності із зверненням виторгуваних коштів на погашення боргу, а в разі відмови боржника від продажу своєї частки іншим учасникам спільної часткової власності чи відмови інших учасників спільної часткової власності від придбання частки боржника -вимагати продажу частки у спільній частковій власності сторонній особі. Кредитор також має право вимагати через суд звернути стягнення на частку боржника у праві спільної часткової власності чи перевести на нього права та обов'язки власника-боржника з проведенням відповідних перерахунків.  
1864. Стаття 364 Здійснення спільної сумісної власності  
1865. 1. Учасники спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, разом володіють і користуються усім спільним майном.  
1866. 2. Розпоряджання майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за взаємною згодою всіх її учасників, яка передбачається, незалежно від того, ким із учасників учинено правочин щодо розпорядження майном.  
1867. Щодо правочинів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, згода інших учасників спільної сумісної власності на розпорядження майном має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.  
1868. 3. Правочини щодо розпорядження спільним майном може здійснювати кожний учасник спільної сумісної власності, якщо інше не передбачається домовленістю між ними.  
1869. Учасники спільної сумісної власності мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.  
1870. 4. Вчинений одним із учасників правочин, пов'язаний із розпорядженням спільним майном, може бути визнаний судом недійсним на вимогу інших учасників з мотивів відсутності в учасника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, а також у зв'язку з обманом або із введенням ним в оману інших учасників спільної сумісної власності.  
1871. Стаття 365 Поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, та виділення з неї частки окремого власника  
1872. 1. Учасники спільної сумісної власності мають право на поділ майна або на виділ з нього окремої частки.  
1873. 2. При поділі майна, що перебуває у спільній сумісній власності, передбачається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено законом, домовленістю сторін або не встановлено судом, коли для цього є підстави, передбачені законом.  
1874. 3. Порядок поділу спільної сумісної власності та виділу із неї частки визначається за правилами статті 362 цього Кодексу.  
1875. Стаття 366 Власність селянського (фермерського) господарства  
1876. 1. У спільній сумісній власності селянського (фермерського) господарства перебувають виділені йому у власність чи придбані ним земельна ділянка, засоби виробництва, житловий будинок, господарські будівлі, вироблена продукція та інше майно, придбане для господарства на спільні кошти його членів.  
1877. 2. Не становлять власності селянського (фермерського) господарства особисті трудові доходи і заощадження члена селянського (фермерського) господарства, а також майно, придбане ним власним коштом або ж одержане на інших підставах відповідно до цього Кодексу, інших законів та інших правових актів і не передане ним у спільну сумісну власність господарства.  
1878. 3. У разі утворення селянського (фермерського) господарства у формі юридичної особи власником майна цього господарства є ця юридична особа в одній із форм господарських товариств чи кооперативу.  
1879. Стаття 367 Володіння, користування та розпоряджання майном, що перебуває у спільній сумісній власності селянського (фермерського) господарства  
1880. 1. Володіння, користування та розпоряджання майном, що перебуває у спільній сумісній власності селянського (фермерського) господарства, здійснюється за згодою всіх членів господарства, а в разі незгоди спір вирішується судом.  
1881. 2. Правочини щодо розпорядження майном господарства вчиняються главою господарства або ж уповноваженим ним членом господарства, при цьому в разі відчуження майна, а також при його заставі необхідна згода усіх членів господарства.  
1882. Стаття 368 Вихід із селянського (фермерського) господарства  
1883. 1. У разі виходу одного або кількох членів селянського (фермерського) господарства з його складу (крім випадків, передбачених п. 3 цієї статті) земельна ділянка та засоби виробництва поділу не підлягають.  
1884. 2. Той, хто вийшов із господарства, має право на одержання грошової компенсації, відповідної його частці у праві спільної власності на це майно, яка могла б бути йому виділена при поділі.  
1885. 3. Право одержання частки в натуральній формі, включаючи поділ земельної ділянки та засобів виробництва, мають ті члени селянського (фермерського) господарства, що виходять із нього з метою створення нового селянського (фермерського) господарства. При цьому виділення частки в натуральній формі для нового селянського (фермерського) господарства здійснюється таким чином, щоб не позбавити перше селянське (фермерське) господарство необхідних для його нормального функціонування виробничих фондів.  
1886. 4. Порядок виплати компенсації встановлюється взаємною домовленістю усіх членів селянського (фермерського) господарства, а при недосягненні такої домовленості спір вирішується в судовому порядку.  
1887. Стаття 369 Припинення права власності селянського (фермерського) господарства  
1888. 1. Спільна сумісна власність селянського (фермерського) господарства припиняється поділом господарства на два чи більше, а також виходом із нього всіх його членів.  
1889. 2. При поділі селянського (фермерського) господарства на два і більше застосовуються правила статті 365 цього Кодексу.  
1890. 3. У разі припинення селянського (фермерського) господарства у зв'язку з виходом із нього всіх його членів або за іншими підставами, передбаченими законом, його майно, що залишилося після сплати податків та інших платежів, належить членам колишнього господарства за правом спільної сумісної власності і може підлягати поділу між ними відповідно до правил цього Кодексу.  
1891. Правовий режим земельної ділянки у цих випадках визначається за правилами, встановленими законодавчими актами про землю.  
1892. Глава 27 Право власності на землю  
1893. Стаття 370 Земля як об'єкт права власності  
1894. 1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.  
1895. 2. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами виключно відповідно до закону.  
1896. Стаття 370-1 Земельна ділянка як об'єкт права власності  
1897. 1. Земельною ділянкою вважається площа землі, яка включає в себе ґрунт, замкнені водойми, багаторічні насадження, що знаходяться на ній.  
1898. 2. Надання земельної ділянки у власність здійснюється відповідно до Земельного кодексу. Право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації.  
1899. 3. Розміри і територіальні межі земельної ділянки, що перебуває у власності відповідної фізичної або юридичної особи, визначаються в порядку, встановленим Земельним кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами.  
1900. 4. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар, який знаходиться у межах цієї ділянки, на шари ґрунту, що знаходяться під нею, на замкнені водойми, а також на рослини, що знаходяться на ній.  
1901. 5. Особа, що має право власності на земельну ділянку, може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не передбачено законами та не порушує прав третіх осіб.  
1902. Стаття 371 Набуття права власності на земельну ділянку  
1903. 1. Право власності на земельну ділянку гарантується Конституцією України.  
1904. 2. Право власності на земельну ділянку набувається і реалізовується фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами виключно відповідно до закону.  
1905. Стаття 372 Право власності на земельну ділянку фізичних осіб  
1906. 1. Право мати земельну ділянку у власності належить фізичним особам, які є громадянами України. За іноземними фізичними особами, а також за особами без громадянства це право визнається лише у випадках, передбачених законом.  
1907. 2. Земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних осіб, можуть використовуватися для ведення селянського (фермерського) господарства, індивідуального житлового будівництва та ведення підсобного господарства у містах і сільських населених пунктах, для садівництва, городництва, тваринництва, а також для інших цілей, передбачених законом.  
1908. Стаття 373 Право власності на земельну ділянку юридичних осіб  
1909. Право мати земельну ділянку у власності визнається за юридичними особами, яким вона надається згідно з її цільовим призначенням і з додержанням вимог, встановлених Земельним кодексом та іншими законами. За іноземними юридичними особами це право визнається лише у випадках, передбачених законом.  
1910. Cтaття 373-1 Пpaвo влacнocтi нa зeмeльнi дiлянки iнoзeмнoї дepжaви, мiжнapoдниx opгaнiзaцiй.  
1911. За іноземними державами і міжнародними організаціями право мати земельну ділянку визнається у випадках, передбачених законом.  
1912. Стаття 373-2 Права власника земельної ділянки  
1913. 1. Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд, але відповідно до її цільового призначення.  
1914. 2. Власник має право без будь-яких обмежень закладати сади, виноградники, пасіки тощо.  
1915. 3. Власник має право вільно користуватися загально-поширеними корисними копалинами, торфом, лісними угіддями, водними об'єктами, прісними підземними водами.  
1916. 4. Власник має право споруджувати межеві знаки, огорожі за погодженням із власником сусідньої земельної ділянки.  
1917. Стаття 373-3 Обов'язки власника земельної ділянки.  
1918. Власник земельної ділянки зобов'язаний:  
1919. 1) ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватись від дій, які могли б привести до погіршення екологічної ситуації;  
1920. 2) здійснювати комплекс заходів по охороні землі;  
1921. 3) дотримуватися правил добросусідства з власниками і користувачами суміжних земельних ділянок: а) утримуватися від спуску на сусідню ділянку стічних вод; б) у разі використання отрутохімікатів та мінеральних добрив вживати заходів до того, щоб усунути можливість їх проникнення на сусідню земельну ділянку, а також сповіщати про час їх використання; в) споруджувати будівлі, насаджувати дерева тощо на відповідній відстані від сусідньої земельної ділянки; г) обрізати гілки та коріння дерев, що виходять за межу сусідньої ділянки; плоди, які є на гілці, що вийшла за межу сусідньої ділянки, є спільною власністю сусідів.  
1922. Стаття 374 Право власника на забудову земельної ділянки  
1923. 1. Власник земельної ділянки може зводити на ньому будівлі та споруди, закриті водойми, здійснювати перебудову або знесення, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.  
1924. 2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, яке міцно з'єднане або з землею безпосередньо, або з іншими будівлями та спорудами, якщо останні не становлять частини іншого нерухомого майна.  
1925. 3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних та екологічних норм і правил, а також за умови додержання вимог про призначення земельної ділянки.  
1926. 4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, визначаються статтею 328 цього Кодексу.  
1927. Стаття 374-1 Право власника на земельну ділянку при відчужені будівлі або споруди, що знаходиться на ній  
1928. 1. При відчуженні будівлі або споруди разом з ними переходить і право власності на земельну ділянку, на якій вони знаходяться і яка належить власникові, без зміни її цільового призначення та у розмірах, визначених договором. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її у власність провадиться в порядку надання земельних ділянок згідно із законом та іншими правовими актами.  
1929. Якщо у договорі про відчуження будівлі або споруди сторони не обумовили розмірів земельної ділянки, яка переходить до набувача будівлі або споруди, останній набуває право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею або спорудою, а також є необхідною для її використання. У разі виникнення спору про розмір земельної ділянки, необхідної для використання будівлі або споруди, він вирішується судом.  
1930. 2. При відчуженні будівлі або споруди, розташованої на земельній ділянці, наданій власникові цієї будівлі або споруди на праві користування, разом з ними переходить і право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розташоване зазначене нерухоме майно і яка необхідна для його обслуговування.  
1931. Стаття 375 Звернення стягнення на земельну ділянку  
1932. Звернення стягнення на земельну ділянку за зобов'язаннями її власника допускається на підставі рішення суду та в порядку, передбаченому законом.  
1933. Стаття 376 Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності  
1934. 1. Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності може здійснюватись в порядку, визначеному судом.  
1935. 2. Рішення про викуп земельної ділянки приймається судом за позовом відповідного органу держави, Автономної Республіки Крим та територіальної громади.  
1936. 3. Власник земельної ділянки має бути не пізніше ніж за рік до вчинення позову письмово сповіщений про викуп.  
1937. Стаття 377 Права власника земельної ділянки, яка підлягає викупу  
1938. Власник земельної ділянки, попереджений про майбутнє вчинення позову, має право здійснювати свої права на ділянку на власний розсуд, а також здійснити необхідні витрати, які забезпечують використання ділянки відповідно до її призначення. При цьому, однак, власник несе ризик покладення на нього при визначенні викупної ціни земельної ділянки (стаття 378 цього Кодексу) витрат і збитків, пов'язаних із здійсненням у зазначений період на земельній ділянці нового будівництва, із розширенням і реконструкцією будівель і споруд та із зниженням ціни земельної ділянки внаслідок її обтяження правами інших осіб.  
1939. Стаття 378 Викупна ціна земельної ділянки  
1940. 1. Плата за земельну ділянку, яка викуповується на підставі рішення суду (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються домовленістю з власником ділянки, а в разі спору - судом.  
1941. 2. При визначенні викупної ціни судом до неї включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що знаходиться на ній, та всі збитки, завдані власникові викупом земельної ділянки (у тому числі втрачена вигода), які він несе у зв'язку з достроковим припиненням своїх зобов'язань перед третіми особами.  
1942. 3. За домовленістю з власником йому замість ділянки, що викуповується, може бути надана органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки, інша земельна ділянка, із зарахуванням її вартості до викупної ціни.  
1943. Стаття 379 Позбавлення права власності на земельну ділянку  
1944. 1. Власник може бути позбавлений права власності на земельну ділянку за рішенням суду у випадках, передбачених законом за позовом відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування.  
1945. 2. Відповідний державний орган або органу місцевого самоврядування, який вчиняє позову до суду про припинення права власності на земельну ділянку зобов'язаний у порядку, визначеному законом, завчасно попередити власника ділянки про допущені порушення.  
1946. Глава 28 Право власності на помешкання  
1947. Стаття 379-1 Поняття помешкання  
1948. Помешканням є будинки, квартири, інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них.  
1949. Стаття 380 Житловий будинок як об'єкт права власності  
1950. 1. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог , що встановлені законом, іншими нормативно-правовими актами і призначена для постійного у ній проживання. До складу житлового будинку входять усі господарсько-побутові будівлі (сараї, гаражі тощо), що обслуговують житловий будинок і розташовані на одній з ним ділянці.  
1951. 2. Право власності на житловий будинок підлягає державній реєстрації.  
1952. Стаття 381 Садиба як об'єкт права власності  
1953. 1. Садибою є земельна ділянка, розташовані на ній житловий будинок, господарські будівлі, наземні і підземні комунікації, багаторічні насадження.  
1954. 2. У разі відчуження житлового будинку, якщо інше не передбачено договором або законом, вважається разом з ним відчужується уся садиба.  
1955. Стаття 381-1 Квартира як об'єкт права власності  
1956. 1. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, придатне для постійного у ньому проживання однієї особи або однієї сім'ї, і таке, що відповідає передбаченим у законі санітарно-технічним вимогам.  
1957. 2. Власникові квартири у багатоквартирному будинку разом з житловим приміщенням та елементами благоустрою у цьому приміщенні, яке йому належить за правом приватної власності і яке він займає під квартиру, належить також частка у праві власності на спільне майно будинку.  
1958. 3. Власникові квартири у багатоквартирному будинку належать за правом спільної часткової власності спільні приміщення будинку, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб всіх мешканців будинку та власників нежитлових приміщень.  
1959. Розмір часток власників квартир у праві власності на спільне майно та порядок поділення будинку між його власниками, порядок здійснення витрат на утримання та збереження цього майна визначаються відповідно до житлових законів.  
1960. 4. Власник квартири не має права відчужувати свою частку у праві власності на спільне майно житлового будинку, а також вчиняти інші дії, які мають наслідком передання цієї частки окремо від права власності на квартиру.  
1961. Стаття 382 Права власника житлового будинку та квартири  
1962. 1. Власник житлового будинку та квартири має право володіти ним, використовувати його та розпоряджатися ним на свій розсуд.  
1963. 2. Власник квартири має право відчужувати квартиру цілком або в частині (окремі житлові приміщення), віддавати її в заставу, не запитуючи згоди на це в інших власників квартир у багатоквартирному будинку чи у товариства власників квартир.  
1964. Інші власники квартир у багатоквартирному будинку, наймачі або товариство власників квартир права переважної купівлі не мають.  
1965. Відчуження або застава житлового будинку чи квартири, в яких проживають або мають частку в праві спільної часткової власності на квартиру неповнолітні члени сім'ї власника, допускається тільки за письмовою згодою органів опіки та піклування.  
1966. 3. Власник квартири може використовувати її для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати її для промислового виробництва.  
1967. 4. Житлові приміщення у квартирі, а також уся квартира можуть здаватися власником у найм або в безоплатне користування для проживання іншим особам на підставі договору або закону.  
1968. 5. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданої йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не завдадуть матеріальної або моральної шкоди іншим власникам квартир у багатоквартирному будинку та не суперечитимуть санітарно-технічним правилам і правилам експлуатації будинку.  
1969. Стаття 383 Права житлобудівного і житлового кооперативу, а також членів цих кооперативів на невикуплену квартиру в будинку кооперативу  
1970. 1. Власником невикупленої квартири в будинку, що належить житлобудівному або житловому кооперативу, є відповідно житлобудівний або житловий кооператив.  
1971. 2. Член житлобудівного або житлового кооперативу має право володіння і користування, а зі згоди кооперативу -і розпоряджання житловим приміщенням, яке він займає в будинку кооперативу, до викупу ним наданої йому кооперативом квартири.  
1972. Стаття 384 Товариство власників квартир  
1973. 1. Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та своїм спільним майном можуть створювати товариство власників квартир (житла).  
1974. 2. Товариство власників квартир є організацією, що створюється та діє згідно із законом та його статутом про зазначене товариство.  
1975. 3. Товариство власників квартир є юридичною особою.  
1976. 4. Кожний власник квартири, у тому числі учасник спільної часткової та спільної сумісної власності, може бути членом товариства власників квартир.  
1977. 5. Товариство власників квартир здійснює управління спільним майном житлового будинку та території, що до нього належить, стежить за виконанням зобов'язань власників квартир щодо оплати витрат на збереження та на утримання будинку, організовує в разі необхідності капітальний ремонт житлового будинку.  
1978. 6. У межах повноважень, визначених статутом товариства або законом, товариство власників квартир може представляти кожного із власників квартир.  
1979. Глава 29 Захист права власності  
1980. Стаття 385 Засади захисту права власності  
1981. 1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.  
1982. 2. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.  
1983. 3. Власник має право вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння, а також вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпоряджання належним йому майном.  
1984. 4. У разі завдання власникові внаслідок порушення його права збитків власник має право вимагати повного їх відшкодування.  
1985. Статтю 386 виключено.  
1986. Стаття 387 Право витребування майна власником із чужого незаконного володіння  
1987. Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння (віндікаційний позов). Незаконним визнається володіння без відповідної правової підстави.  
1988. Стаття 388 Витребування майна власником від добросовісного набувача  
1989. 1. Якщо майно оплатно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у тому разі, якщо майно загублене власником чи особою, якій майно було передане власником у володіння, або було вкрадене у них, або якщо воно вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею  
1990. 2. Витребування майна за підставами, зазначеними в п. 1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.  
1991. 3. Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках.  
1992. Статтю 389 "Наслідки відмови власникові у витребуванні його майна" вилучено.  
1993. Стаття 390 Витребування грошей та цінних паперів  
1994. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.  
1995. Стаття 391 Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володіння  
1996. 1. При витребуванні майна із чужого незаконного володіння власник має право вимагати від особи, яка знала або повинна була знати, що її володіння є незаконним (недобросовісний набувач), повернення або відшкодування усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час володіння. Від добросовісного ж набувача - усіх доходів, що він їх набув або мав би набути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про неправозгідність володіння чи отримав повістку за позовом власника про повернення майна.  
1997. 2. Володілець -як добросовісний, так і недобросовісний - у свою чергу має право вимагати від власника відшкодування здійснених ним необхідних витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи на майно.  
1998. 3. Добросовісний володілець має право залишити за собою здійснені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені від речі без завдання їй шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відділені від речі, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування здійснених ним на поліпшення витрат, -але не більше ніж у розмірах збільшення вартості речі.  
1999. Стаття 392 Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння  
2000. 1. Власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, які можуть бути і не пов'язані з позбавленням володіння.  
2001. 2. Власник, який має підстави очікувати порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою, аби ця особа утрималася від дій чи бездіяльності, які можуть порушити право власника, -під загрозою відповідальності за шкоду, що може бути завдана.  
2002. Стаття 393 Позов про визнання права власності  
2003. Особа, яка є власником майна, може вчинити позов про визнання її прав власника, якщо ці права оспорюються або не визнаються іншими особами.  
2004. Стаття 394 Недійсність актів, що порушують право власності  
2005. 1. Якщо в результаті видання державним органом чи органом територіальної громади акта, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.  
2006. 2. Власник, права якого порушені зазначеним актом, має право вимагати відновлення того становища, в якому він перебував до прийняття цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища збитки, завдані фізичним та юридичним особам в результаті видання зазначеного акту, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому ст. 21 цього Кодексу.  
2007. Стаття 395 Особливості відшкодування збитків, завданих власнику земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель, пов'язаних із зниженням цінності цих об'єктів  
2008. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію, що пов'язана із зниженням цінності цих об'єктів в результаті діяльності підприємств, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.  
2009. Розділ ІІ Інші речеві права  
2010. Глава 30 Захист володіння  
2011. Стаття 396 Поняття володіння  
2012. 1. Володінням визнається фактична наявність майна в особи, яка вважає його своїм.  
2013. 2. Володіння вважається правомірним доти, доки інше не буде встановлено судом.  
2014. Стаття 397 Суб'єкти володіння  
2015. Суб'єктами володіння є особи, що здатні бути суб'єктами права власності на це майно.  
2016. Стаття 398 Об'єкти володіння  
2017. Об'єктом володіння може бути майно, яке здатне бути об'єктом права власності.  
2018. Стаття 399 Спільне володіння  
2019. Спільним вважається володіння одним і тим самим майном двох або більше осіб.  
2020. Стаття 400 Виникнення володіння  
2021. Володіння виникає:  
2022. 1) набуттям речі від особи, яка не мала права на її відчуження;  
2023. 2) заволодінням речі, власник якої невідомий;  
2024. 3) набуттям речі без достатньої правової підстави;  
2025. 4) переданням майна володільцеві попереднім володільцем, в інших випадках, передбачених законом.  
2026. Стаття 401 Припинення володіння  
2027. Володіння припиняється:  
2028. 1) втратою володіння;  
2029. 2) відмовою володільця від володіння;  
2030. 3) витребуванням речі від володільця власником речі або іншою управоможеною особою;  
2031. 4) знищенням речі;  
2032. 5) в інших випадках, передбачених законом.  
2033. Стаття 402 Захист володіння майном  
2034. 1. Держава забезпечує захист володіння, у тому числі і від власника, який втратив володіння із своєї волі.  
2035. 2. Володілець має право зажадати своє майно від будь-якої особи, що самоправно ним заволоділа, у тому числі і від власника чи від особи, яка має на майно інші права, за умови, що судом не визнано право останніх на це майно.  
2036. 3. Незаконне недобросовісне володіння не захищається.  
2037. Стаття 403 Захист володіння від порушень, не пов'язаних із втратою володіння  
2038. Володілець може вимагати усунення будь-яких порушень свого володіння, навіть якби ці порушення і не були пов'язані із втратою реального володіння майном.  
2039. Статтю 404 виключено  
2040. Стаття 405 Обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на це майно право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем  
2041. 1. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на це майно право власності чи інше право, передбачене договором чи законом, або яка є добросовісним володільцем цього майна.  
2042. 2. У разі невиконання недобросовісним володільцем зазначеного у п. 1 обов'язку майно вилучається у нього у встановленому законом порядку та передається власникові чи особі, яка має на це майно інше законне право, передбачене договором чи законом, або передається особі, яка є добросовісним володільцем.  
2043. Стаття 406 Захист володіння майном до набуття на нього права власності за давністю володіння (набувальна давність)  
2044. 1. До набуття права власності на майно за набувальною давністю (стаття 340 цього Кодексу) володілець має таке саме, як і власник, право на захист проти третіх осіб, які не є власниками майна, а також проти осіб, які не мають права на володіння за іншою підставою.  
2045. 2. У разі втрати володільцем майна до набуття ним права власності на нього за давністю володіння володілець не може зажадати це майно за правилами п. 1 цієї статті, якщо воно опинилося у володінні власника чи добросовісного набувача цього майна.  
2046. Глава 31 Право обмеженого користування чужими речами (сервітути)  
2047. Стаття 407 Поняття сервітуту  
2048. Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою. Таке право може бути встановлене на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути).  
2049. Стаття 408 Право обмеженого користування чужою земельною ділянкою (земельний сервітут)  
2050. 1. Земельним сервітутом визнається право обмеженого користування чужою земельною ділянкою та іншими природними ресурсами. Він може полягати в праві проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній передач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, випасу худоби, сінокосу тощо, а також в інших способах задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення сервітуту.  
2051. 2. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника іншої земельної ділянки (далі - сусідньої земельної ділянки) надання права обмеженого користування земельною ділянкою, якщо в нього немає тих вигід, заради яких має бути встановлений сервітут.  
2052. 3. На умовах та в порядку, передбачених у пп. 1, 2 цієї статті, сервітут може бути встановлений в інтересах та на вимогу особи, яка законно володіє земельною ділянкою чи іншим нерухомим майном на іншій правовій підставі.  
2053. 4. Право обмеженого користування (сервітут) може бути встановлено і на інше нерухоме майно (будинки, будівлі, споруди тощо), обмежене користування якими необхідне для задоволення потреб іншого власника нерухомого майна.  
2054. 5. Земельні сервітути встановлюються на визначений або на невизначений строк.  
2055. Стаття 409 Право користування чужим рухомим майном без одержання доходу (узус)  
2056. Право користування чужим рухомим майном без одержання доходу (узус) надається його власником певній особі на визначений строк або довічно.  
2057. Стаття 410 Право членів сім'ї власника на користування помешканням, яке йому належить  
2058. 1. Члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з ним, мають право на користування цим помешканням.  
2059. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається власником.  
2060. 2. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на проживання у ньому у разі його відсутності без поважних причин понад 1 рік.  
2061. 3. Перехід права власності на житловий будинок або квартиру до іншої особи не є підставою для припинення права користування житловим приміщенням членами сім'ї попереднього власника, яке у них існувало.  
2062. Статтю 411 "Право члена житлобудівного і житлового кооперативу на невикуплену кооперативну квартиру" вилучено.  
2063. Стаття 412 Право користування чужим майном із одержанням доходів (узуфрукт)  
2064. 1. Право користування чужим майном із одержанням доходів від нього надається власником певній особі на визначений строк або довічно.  
2065. 2. Суб'єкт цього сервітуту має право на одержання доходів від майна, на яке встановлено зазначений сервітут, у розмірі, що визначається сервітутом.  
2066. Стаття 413 Встановлення сервітутів  
2067. 1. Сервітути можуть бути встановлені законом, заповітом, постановою суду, а також давністю користування а також звичаєм (зокрема давністю користування).  
2068. 2. Земельний сервітут може бути встановлений договором про встановлення сервітуту між особою, яка просить про встановлення сервітуту та власником земельної ділянки, яка буде обмежена сервітутом.  
2069. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нерухомого майна.  
2070. В разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.  
2071. Стаття 414 Зміст сервітутних прав  
2072. 1. Суб'єкти сервітутного права можуть користуватися чужим майном лише у межах, визначених сервітутом.  
2073. 2. Особа, зобов'язана надати сервітут, не може перешкоджати суб'єктові сервітутного права користуватися майном, якщо користування здійснюється у межах сервітуту правомірно.  
2074. 3. Обмеження, встановлені сервітутом, не позбавляють власника майна права на володіння, користування та розпоряджання цим майном.  
2075. 4. Власник майна, обтяженого сервітутом, має право -якщо інше не передбачено законом -вимагати від суб'єкта сервітутного права, в інтересах якого встановлено сервітут, відповідної плати за користування майном.  
2076. 5. Сервітут не може бути самостійним об'єктом купівлі-продажу чи застави і не може передаватися у будь-який інший спосіб особам, що не є власниками майна, для забезпечення користування яким встановлено сервітут.  
2077. 6. Земельний сервітут зберігає свою чинність у разі переходу до інших осіб права власності на земельну ділянку чи на інше нерухоме майно, обтяжене сервітутом.  
2078. 7. Власникові земельної ділянки чи іншого нерухомого майна, на яке встановлено сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування сервітутом.  
2079. Стаття 415 Припинення сервітутів  
2080. 1. Сервітути припиняються:  
2081. 1) законом, що забороняє певний вид сервітуту з належним відшкодуванням завданих збитків;  
2082. 2) поєднанням в одній особі суб'єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут;  
2083. 3) відмовою суб'єкта сервітутного права від подальшого використання сервітуту;  
2084. 4) рішенням суду;  
2085. 5) спливом строку, на який було встановлено сервітут;  
2086. 6) у разі зникнення підстав, на яких було встановлено сервітут;  
2087. 7) невикористанням сервітуту протягом трьох років;  
2088. 8) смертю особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.  
2089. 2. Власник має право вимагати припинення сервітуту, якщо земельна ділянка, яка йому належить, не може використовуватися за своїм цільовим призначенням через наявність сервітуту.  
2090. Стаття 416 Захист сервітутних прав  
2091. Положення про захист права власності (статті 385-395 цього Кодексу) поширюються також на сервітутні права. Суб'єкт сервітутного права може захищати своє право також від посягань власника майна, обмеженого сервітутом.  
2092. Глава 32 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)  
2093. Стаття 417 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)  
2094. 1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) -це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується право використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб.  
2095. 2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором про встановлення емфітевзису між власником земельної ділянки і особою, що виявила бажання користуватися в своїх інтересах цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі -емфітевта).  
2096. Стаття 417-1 Строк договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб  
2097. Строк договору визначається домовленістю сторін.  
2098. Сторони можуть укласти зазначений договір на невизначений строк. В цьому разі кожна із сторін може відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону не менш як за 1 рік до такої відмови."  
2099. Стаття 418 Права та обов'язки власника землі, переданої в емфітевзис  
2100. 1. Власник землі має право вимагати від емфітевти використання землі за призначенням, обумовленим у договорі.  
2101. 2. Власник землі має переважне право на викуп емфітевзису, що відчужується емфітевтою третім особам.  
2102. 3. Власник землі має право на винагороду за використання землі. Розмір винагороди, її форма, умови, порядок та строки її виплати визначаються договором між власником землі та емфітевтою.  
2103. 4. При відчуженні емфітевзису емфітевтою третім особам власник землі має право на визначену договором частину від ціни продажу (процент).  
2104. 5. Власник землі не може перешкоджати користуванню землею, що передана ним у емфітевзис.  
2105. Стаття 419 Права та обов'язки користувача земельної ділянки (емфітевти)  
2106. 1. Користувач має право користуватися земельною ділянкою власника в повному обсязі та за призначенням, обумовленим договором.  
2107. 2. Користувач має право відчужувати право користування шляхом продажу будь-кому, в тому числі і власнику земельної ділянки. При продажу права користування земельною ділянкою користувач зобов'язаний своєчасно сповістити про це власника землі. Якщо продаж права користування буде здійснено без сповіщення про це власника земельної ділянки, останній має право вимагати через суд визнання продажу недійсним.  
2108. 3. Користувач земельної ділянки зобов'язаний виплачувати її власнику обумовлену винагороду за користування нею, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням земельною ділянкою, та справляти встановлені щодо неї повинності.  
2109. 4. Користувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть привести до погіршення екологічної ситуації.  
2110. Стаття 420 Припинення права користування земельною ділянкою, переданою для сільськогосподарських потреб  
2111. Право користування земельною ділянкою припиняється:  
2112. а) законом;  
2113. б) поєднанням в одній особі власника земельної ділянки та користувача;  
2114. в) спливом строку права користування;  
2115. г) викупом земельної ділянки з метою суспільної необхідності (ст. 376);  
2116. д) рішенням суду.  
2117. Стаття 421 Захист емфітевзису  
2118. Положення про захист права власності (статті 385-395 цього Кодексу) поширюються також на емфітевзис. Емфітевта має право на захист своїх прав, що випливають із емфітевзису, також на захист від посягань власника землі, на яку встановлено емфітевзис.  
2119. Глава 33 Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)  
2120. Стаття 422 Поняття і підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)  
2121. 1. Власник земельної ділянки має право надавати земельну ділянку або її частину в користування -фізичній чи юридичній особі -для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель безплатно або за обумовлену плату.  
2122. 2. Власник нерухомого майна (будівлі або споруди), що побудоване на земельній ділянці, переданій йому в користування -суперфіціарій -має довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується право користування цією ділянкою.  
2123. 3. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може бути встановлено законом, договором про встановлення суперфіцію або заповітом на визначений або невизначений строк.  
2124. Стаття 422-1 Права та обов'язки права власника земельної ділянки, наданої для забудови  
2125. 1. Власник земельної ділянки, переданої іншій особі для забудови, має право на плату за користування нею.  
2126. Якщо земельна ділянка забудована промисловими об'єктами, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на частку доходу землекористувача.  
2127. 2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися і розпоряджатися нею в обсязі, необмеженому суперфіцієм.  
2128. Перехід права власності на земельну ділянку до інших осіб не є підставою для припинення чи зміни належного власникові нерухомого майна права користування цією ділянкою.  
2129. 3. Власник земельної ділянки має права вимагати від суперфіціарія використовувати її відповідно до умов суперфіцію.  
2130. 4. Власник земельної ділянки не може припинити право користування нею за своїм одностороннім волевиявленням, а також перешкоджати користуватися земельною ділянкою, що передана для забудови.  
2131. Стаття 422-2 Права та обов'язки землекористувача (суперфіціарія)  
2132. 1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою у повному обсязі, визначеному суперфіцієм.  
2133. 2. Землекористувач має право власності на нерухоме майно, що збудовано, споруджено на земельній ділянці, переданій йому для забудови.  
2134. 3. Землекористувач має право володіти, користуватися і розпоряджатися нерухомістю, що знаходиться на земельній ділянці, переданій йому для забудови відповідно до чинного законодавства.  
2135. 4. При переході права власності на нерухоме майно до інших осіб набувач набуває також і право користування відповідною частиною земельної ділянки на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й попередній власник нерухомого майна.  
2136. 5. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування чужою земельною ділянкою, переданою йому для забудови, а також інші платежі, пов'язані з користуванням земельною ділянкою, та справляти встановлені щодо неї інші повинності.  
2137. 6. Землекористувач несе також обов'язки, передбачені статтею 419 цього Кодексу.  
2138. Стаття 423 Наслідки втрати права користування земельною ділянкою власником нерухомого майна  
2139. 1. У разі припинення суперфіцію право на нерухоме майно, що залишилося на земельній ділянці, визначається домовленістю між власником ділянки і власником нерухомого майна.  
2140. 2. У разі відсутності угоди наслідки припинення права користування ділянкою визначаються судом.  
2141. 3. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника нерухомого майна його знесення та приведення ділянки до стану, в якому вона була до встановлення суперфіцію.  
2142. У разі якщо знесення будівлі або споруди, що знаходиться на земельній ділянці, заборонене законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або ж є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі чи споруди порівняно з вартістю відведеної під них землі, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою і за наявності відповідних вимог сторін:  
2143. 1) визнати або право власника нерухомого майна на придбання права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, або право власника земельної ділянки на придбання нерухомого майна, що залишилося на земельній ділянці;  
2144. 2) визначити власникові нерухомого майна умови користування земельною ділянкою на новий строк.  
2145. Стаття 424 Припинення права користування чужою земельною ділянкою  
2146. Право користування чужою земельною ділянкою, що передана для забудови припиняється:  
2147. 1) законом, що припиняє дані відносини, з належним відшкодуванням завданих збитків;  
2148. 2) поєднанням в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;  
2149. 3) спливом строку договору;  
2150. 4) відмовою землекористувача від права користування чужою земельною ділянкою;  
2151. 5) судовим рішенням;  
2152. 6) в разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років від набуття чинності договору.  
2153. Стаття 425 Захист суперфіцію  
2154. Положення про захист права власності (статті 385-395 цього Кодексу) поширюються також на суперфіцій. Суперфіцій може захищатися також від посягань власника землі, на яку встановлено суперфіцій.  
2155. КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ  
2156. Глава 34 Загальні положення про інтелектуальну власність  
2157. Стаття 426 Об'єкти права інтелектуальної власності  
2158. До об'єктів права інтелектуальної власності належать:  
2159. 1) результати інтелектуальної діяльності:  
2160. - твори науки, літератури і мистецтва;  
2161. - виконання творів;  
2162. - фонограми і передачі організацій мовлення;  
2163. - винаходи, корисні моделі, промислові зразки;  
2164. - селекційні досягнення;  
2165. - топографії (топології) інтегральних мікросхем;  
2166. - нерозкрита (конфіденційна) інформація, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау);  
2167. 2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг:  
2168. -фірмові найменування;  
2169. -знаки для товарів і послуг;  
2170. -найменування місць походження (зазначення походження) товарів;  
2171. 3) інші результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.  
2172. Стаття 427 Підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності  
2173. Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, що передбачені цим Кодексом або іншими законами.  
2174. Умови надання правової охорони нерозкритій (конфіденційній) інформації визначаються законом.  
2175. Стаття 428 Особисті немайнові і майнові права на об'єкти інтелектуальної власності  
2176. 1. Авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові і майнові права.  
2177. Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадках переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи.  
2178. 2. Володільцям права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг (далі -засоби індивідуалізації) належать щодо них майнові права.  
2179. 3. Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяльності (право авторства) є особистим немайновим правом і належить тільки особі, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності.  
2180. Право авторства є таким, що не відчужується і не передається.  
2181. Якщо результат створений спільною працею двох або більше осіб, вони визнаються співавторами. Стосовно до окремих видів результатів інтелектуальної діяльності законом може бути обмежено коло осіб, які визнаються співавторами твору в цілому.  
2182. Стаття 429 Виключні права на об'єкти інтелектуальної власності  
2183. 1. Володільцеві майнових прав на результат інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації належить виключне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі та у будь-який спосіб.  
2184. Використання іншими особами інтелектуальної власності, щодо якої правоволодільцеві належить виключне право, допускається тільки з дозволу правоволодільця.  
2185. 2. Володілець виключного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково, має право дозволити іншій особі використати цей об'єкт і має право розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить правилам цього Кодексу та іншим законам.  
2186. 3. Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання можливості використання об'єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання цих прав недійсними та їх припинення (анулювання) допускається у випадках, межах і порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами.  
2187. Обмеження виключних прав допускається за умови, що воно не завдає шкоди нормальному використанню об'єкта інтелектуальної власності і не зачіпає безпідставно законних інтересів правоволодільців.  
2188. Стаття 430 Перехід виключних прав до іншої особи  
2189. 1. Майнові права, що належать володільцеві виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи іншим законом, можуть бути передані їх правоволодільцем повністю або частково іншій особі за договором, а також переходять у порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи-правоволодільця.  
2190. Передання майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передання або обмеження права авторства та інших невідчужуваних і таких, що не передаються, виключних прав. Умови договору про передання або обмеження таких прав є нікчемними.  
2191. 2. Виключні права, які передаються за договором, мають бути в ньому визначені. Права, не зазначені в договорі як відчужувані, припускаються такими, що не передані, оскільки не доведено інше.  
2192. 3. До договору, який передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійний договір.  
2193. Стаття 431 Строк дії виключного права  
2194. 1. Виключне право на об'єкт інтелектуальної власності діє протягом строку, передбаченого цим Кодексом або іншим законом.  
2195. Закон може передбачати можливість подовження такого строку.  
2196. 2. Особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково.  
2197. 3. У випадках, передбачених законом, дія виключного права може припинятися внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.  
2198. Стаття 432 Виключне право і право власності  
2199. Виключне право на результат інтелектуальної діяльності або засіб індивідуалізації існує незалежно від права власності на матеріальний об'єкт, в якому такий результат чи засіб індивідуалізації відображений.  
2200. Стаття 433 Порушення права інтелектуальної власності  
2201. 1. Будь-яке посягання на права, що випливають з інтелектуальної власності, визнається порушенням цього права.  
2202. 2. Не вважаються порушенням прав інтелектуальної власності дії, які відповідно до цього Кодексу та інших законодавчих актів, визнаються правомірними.  
2203. 3. Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є порушенням цього права незалежно від того чи ці об'єкти захищалися або захищаються в країнах їх походження.  
2204. 4. Вироби (товари), вироблені з використанням об'єктів інтелектуальної власності і розповсюджені в межах України з порушенням права на них, є контрафактними.  
2205. Стаття 433-1 Цивільно-правові засоби забезпечення захисту права інтелектуальної власності  
2206. 1. До розгляду справи в суді суд має право винести ухвалу про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником права інтелектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння тощо з метою випуску в цивільний оборот виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є контрафактними). Суд має право винести ухвалу про накладення арешту і вилучення всієї партії виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження.  
2207. 2. За наявності достатніх даних про вчинення злочину, за який відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або ж суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначених для їх виготовлення і використання; 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.  
2208. Стаття 433-2 Цивільно-правова відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності  
2209. 1. Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний:  
2210. 1) задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності, відповідно до цього Кодексу (ст. ст. 15 і 23);  
2211. 2) відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включаючи втрачену вигоду;  
2212. 3) повернути суб'єктові права інтелектуальної власності одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повному обсязі;  
2213. 4) виплатити компенсацію в сумі від 5 до 5000 неоподатковуваних доходів громадян, встановлених законодавством України, розмір яких визначається судом.  
2214. 2. При визначенні суми збитків (підпункт 2 п. 1 цієї статті) суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої суб'єктові права інтелектуальної власності, а також можливого доходу, який могла б одержати зазначена особа при правомірному використанні об'єкта інтелектуальної власності. У розмір збитків мають бути включені суми, витрачені позивачем, на ведення судового процесу, включаючи виплату гонорару його адвокатові.  
2215. 3. Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний відшкодувати його володільцеві моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.  
2216. Стаття 433-3. Цивільно-правові засоби забезпечення виконання судового рішення  
2217. 1. Судове рішення про факт порушення права інтелектуальної власності певною особою має бути опубліковане в засобах масової інформації за рахунок порушника.  
2218. 2. Суд може винести рішення про знищення виробів (товару), щодо яких встановлено, що вони виготовлені з порушенням прав на інтелектуальну власність.  
2219. 3. Особа, що неправомірно використала засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, зобов'язана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки. У разі неможливості виконати вимоги, встановлені частиною першою п. 3 цієї статті, відповідний товар підлягає знищенню.  
2220. Розділ І Авторське право та суміжні права  
2221. Глава 35 Авторське право  
2222. Стаття 434 Об'єкти авторського права  
2223. 1. Авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва, що є результатом творчої діяльності, -незалежно від їх жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), а також способу і форми їх відтворення, а саме:  
2224. 1) літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, газети, статті тощо);  
2225. 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;  
2226. 3) музичні твори з текстом і без тексту;  
2227. 4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;  
2228. 5) аудіовізуальні твори (кіно-, теле- та відеофільми, слайдофільми та інші відеотвори і радіотвори);  
2229. 6) скульптури, графіка, дизайн, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;  
2230. 7) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;  
2231. 8) фотографічні твори і твори, виконані способами, аналогічними фотографії;  
2232. 9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;  
2233. 10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;  
2234. 11) сценічні обробки творів, зазначених у підпункті 1 п. 1 цієї статті, та обробки фольклору, придатні для сценічного показу;  
2235. 12) програми для ЕОМ (електронних обчислювальних машин) усіх видів, включаючи прикладні програми та операційні системи;  
2236. 13) переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створено похідні твори, і без заподіяння шкоди оригінальним творам, на яких вони засновані;  
2237. 14) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці з добору і розташування матеріалів незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, які вони включають, і без заподіяння шкоди творам, що входять до них;  
2238. 15) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів кінематографії;  
2239. 16) інші твори.  
2240. 2. Цим Кодексом охороняються як обнародувані, так і необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в письмовій чи будь-якій іншій формі.  
2241. Стаття 435 Твори і результати діяльності, які не є об'єктами авторського права  
2242. Не є об'єктами авторського права, зокрема:  
2243. 1) офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;  
2244. 2) офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо);  
2245. 3) твори народної творчості;  
2246. 4) повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;  
2247. 5) результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду, без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору;  
2248. 6) авторське право не поширюється на ідеї, процедури, методи роботи або математичні концепції як такі, відкриття або прості факти.  
2249. Стаття 436 Права на проекти офіційних документів, символів і знаків  
2250. Право авторства на проект офіційного документа, символу чи знака належить особі, що розробила проект (розробникові).  
2251. Розробники проектів офіційних документів, символів і знаків мають право публікувати такі проекти, якщо це не заборонено органом, за дорученням якого розроблявся проект. При опублікуванні проекту розробники мають право зазначити своє ім'я.  
2252. Проект може бути використаний компетентним органом для підготовки офіційного документа без згоди розробника, якщо проект ним опублікований або направлений відповідному органові.  
2253. При підготовці офіційних документів, символів і знаків на основі проекту до нього можуть вноситися доповнення і зміни на розсуд органу, що здійснює підготовку офіційного документа, символу чи знака.  
2254. Після схвалення проекту компетентним органом він може використовуватися без зазначення імені розробника.  
2255. Стаття 437 Сфера чинності авторського права  
2256. Положення авторського права поширюються на:  
2257. 1) авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України;  
2258. 2) авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом тридцяти днів після цього опубліковані в Україні;  
2259. 3) авторів, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їхні твори.  
2260. Відповідно до міжнародних договорів України авторське право поширюється на авторів незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави.  
2261. Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, які мають авторське право.  
2262. Стаття 438 Виникнення і здійснення авторського права. Презумпція авторства  
2263. 1. Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва виникає за фактом його створення. Виникнення і здійснення прав, передбачених цим Кодексом, не потребують виконання будь-яких формальностей.  
2264. 2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі -©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.  
2265. 3. Автором твору вважається особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.  
2266. При опублікуванні твору анонімно або під псевдонімом (крім випадку, якщо псевдонім автора не викликає сумніву в його особі) видавець, ім'я або найменування якого позначено на творі, за відсутності доказів іншого вважається представником автора відповідно до цього Кодексу і як такий має право захищати права автора та забезпечувати їх здійснення. Це положення діє доти, доки автор такого твору не розкриє своє ім'я.  
2267. 4. Автор або особа, яка має виключну правоможність на обнародуваний чи необнародуваний твір, для свідчення про права автора або особи, що має виключну правоможність на твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом строку дії авторського права може зареєструвати права або виключну правоможність на твір, факт і дату опублікування твору, договори, які зачіпають права автора на твір, в офіційних державних реєстрах.  
2268. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва затверджує Кабінет Міністрів України.  
2269. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір, виключні правоможності особи на твір, факт і дату опублікування твору, договорів, які зачіпають права автора на твір, складає і періодично видає Каталог державної реєстрації.  
2270. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція прав автора або особи, яка має виключну правоможність на твір, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.  
2271. 5. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому виражений твір, не може перешкоджати особі, що має авторське право, у реєстрації.  
2272. Стаття 439 Автор як первинний суб'єкт авторського права  
2273. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор.  
2274. Стаття 440 Співавторство  
2275. 1. Авторське право на твір, створений спільною творчою працею двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи становить такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Взаємовідносини співавторів можуть визначатися угодою між ними.  
2276. Частина твору визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору.  
2277. Кожний із співавторів має право використовувати створену ним частину твору, що має самостійне значення, на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між ними.  
2278. Право на використання твору в цілому належить співавторам спільно.  
2279. 2. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо в угоді не передбачається інше.  
2280. Стаття 441 Авторське право упорядників збірників та інших складених творів  
2281. Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).  
2282. Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору.  
2283. Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.  
2284. Авторське право упорядника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих матеріалів для створення своїх творів.  
2285. Стаття 441-1 Авторське право на комп'ютерні програми  
2286. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу або форми їх вираження.  
2287. Стаття 442 Авторське право на похідні твори  
2288. 1. Похідний твір -результат інтелектуальної творчості, створений на основі іншого існуючого твору (переклад, адаптація, аранжування , обробка фольклору, інші переробки творів), без заподіяння шкоди охороні оригінального твору.  
2289. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше, або у творчому перекладі його на іншу мову.  
2290. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані українською або іншими мовами.  
2291. 2. Авторам похідних творів належить авторське право на здійснений ними переклад, переробку, аранжування.  
2292. 3. Авторське право похідного твору не повинне завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, переробки, аранжування.  
2293. 4. Авторське право авторів похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів.  
2294. Стаття 443 Авторське право на колективний твір  
2295. 1. Особи, що організовують створення творів (видавці енциклопедій, виробники фільмів, продюсери тощо) не визнаються авторами відповідних творів.  
2296. 2. Видавцеві енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.  
2297. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.  
2298. Стаття 444 Авторське право на аудіовізуальний твір  
2299. 1. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори тощо.  
2300. Автор раніше створеного твору, переробленого або включеного частиною аудіовізуального твору, також вважається співавтором аудіовізуального твору.  
2301. 2. Якщо інше не встановлено у договорі, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсерові, не мають права заперечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передання в ефір і кабелем для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на публічне сповіщення музичних творів, включених до аудіовізуального твору.  
2302. Постановник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні твору зазначити своє ім'я або найменування чи вимагати такого зазначення.  
2303. 3. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожен на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з постановником аудіовізуального твору не передбачено інше.  
2304. 4. Автор музичного твору з текстом або без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержання винагороди за використання цього музичного твору при кожному публічному виконанні аудіовізуального твору і його публічному сповіщенні, а також здаванні в прокат примірників аудіовізуального твору.  
2305. 5. Без згоди автора та інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму (негативів, оригінального запису).  
2306. Стаття 445 Автори інтерв'ю  
2307. Авторське право на запис інтерв'ю належить особі, що дала інтерв'ю, та особі, що взяла інтерв'ю і здійснила його запис, як співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними.  
2308. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди особи, що дала інтерв'ю.  
2309. Стаття 446 Авторське право на твір, створений за договором найму  
2310. 1. Авторське право на твір, створений за договором найму, належить його авторові.  
2311. 2. Виключне право на використання твору, створеного за договором найму, належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцеві), якщо в договорі найму не передбачено інше.  
2312. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання твору, створеного за договором найму, та порядок її виплати встановлюються в договорі найму.  
2313. 3. Роботодавець має право при будь-якому використанні твору, створеного за договором найму, зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.  
2314. Стаття 447 Особисті немайнові права автора  
2315. Авторові належать такі особисті немайнові права:  
2316. 1) право авторства;  
2317. 2) право на авторське ім'я;  
2318. 3) право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора (право на недоторканність твору);  
2319. 4) право на обнародування твору.  
2320. Стаття 448 Майнові права автора  
2321. 1. Авторові або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким чином.  
2322. 2. Авторові або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право дозволяти або забороняти:  
2323. 1) відтворення творів;  
2324. 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;  
2325. 3) публічний показ;  
2326. 4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи проводами уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;  
2327. 5) переклади творів;  
2328. 6) переробки, адаптації, аранжування та інші аналогічні зміни творів;  
2329. 7) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження в інший спосіб або шляхом здання в найм чи у прокат та іншого передання до першого продажу примірників твору;  
2330. 8) здання в найм оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі;  
2331. 9) імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право.  
2332. Цей перелік не є вичерпним.  
2333. 3. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включають і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.  
2334. 4. Якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди особи, якій належить авторське право, і без виплати авторської винагороди. Однак при цьому за особою, яка має авторське право, зберігається право, передбачене в підпункті 8 п. 2 цієї статті.  
2335. 5. Крім випадків, передбачених статтями 452-460 цього Кодексу, особа, яка має авторське право, має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у формі платежу (одноразова винагорода), відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або у формі змішаних платежів.  
2336. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі, а також у договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.  
2337. 6. Обмеження майнових прав, встановлені статтями 452-460 цього Кодексу, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і безпідставно не обмежуватимуть законних інтересів автора.  
2338. Стаття 449 Право доступу до твору образотворчого мистецтва  
2339. Якщо при переданні носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі автор не поступається своїми майновими правами, він має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не зачіпає необґрунтованим способом законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити авторові в доступі до твору без достатніх підстав.  
2340. Стаття 450 Право слідування  
2341. Автор протягом життя, а після його смерті -спадкоємці у встановлений статтею 461 цього Кодексу строк щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором (право слідування).  
2342. Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.  
2343. Стаття 451 Депонування творів  
2344. 1. Депонування рукописів творів, інших творів на матеріальному носії, у тому числі на машинному, визнається опублікуванням твору, якщо таке депонування здійснене у сховищі (депозитарії), відкритому для доступу кожного, і надає можливість одержання за договором з депозитарієм примірника твору будь-якою особою, що звернеться до цього депозитарію.  
2345. 2. Депонування твору здійснюється на основі договору володільця права на використання твору (правоволодільця) з депозитарієм, який встановлює умови використання твору. Такий договір і договір депозитарію з користувачем є публічним (стаття 665 цього Кодексу).  
2346. Стаття 452 Обмеження авторських прав  
2347. 1. Обмеження права на використання твору (вільне використання) допускається тільки у випадках, встановлених цим Кодексом.  
2348. 2. Вільне використання твору допускається за умови, що таке використання не завдасть невиправданої шкоди нормальному використанню твору і не обмежить необґрунтованим чином законних інтересів автора.  
2349. Стаття 453 Вільне використання творів в особистих цілях  
2350. 1. Допускається відтворення обнародуваного твору в особистих цілях.  
2351. 2. Положення п. 1 цієї статті не застосовується при:  
2352. 1) відтворенні творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва шляхом їх практичної реалізації;  
2353. 2) відтворенні книг (у повному обсязі) і нотних текстів.  
2354. Стаття 454 Вільне використання творів із зазначенням імені автора  
2355. Без згоди суб'єкта авторського права, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:  
2356. 1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів у обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, в яке цитати включаються, вільне використання цитат у формі коротких уривків із виступів і творів, включених у фонограми або радіо- і телевізійні передачі;  
2357. 2) використання літературних і художніх творів у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку чи зображення в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрації навчального характеру;  
2358. 3) відтворення в пресі, передача в ефір або інше публічне сповіщення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або переданих в ефір творів такого самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, передачу в ефір і проводами чи інше публічне сповіщення спеціально не заборонене автором;  
2359. 4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне сповіщення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;  
2360. 5) відтворення випущених у світ творів без одержання прибутку рельєфно-крапковим шрифтом та іншими способами для сліпих, крім творів, спеціально виданих для таких способів використання;  
2361. 6) відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших аналогічних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;  
2362. 7) відтворення шляхом репродукування в одному примірнику без одержання прибутку:  
2363. -випущених у світ творів бібліотеками та архівами для заміни втрачених примірників;  
2364. -малих за обсягом творів із періодичних видань, а також коротких частин з інших випущених у світ творів, якщо таке використання здійснюється бібліотекою або архівом на запити громадян з метою освіти або навчання, а також якщо таке використання здійснюється навчальним закладом для аудиторних занять;  
2365. 8) відтворення твору для судового чи адміністративного провадження;  
2366. 9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 452-460 цього Кодексу.  
2367. Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 452-460 цього Кодексу.  
2368. Вільне використання твору здійснюється без виплати винагороди, крім випадків, передбачених статтею 460 цього Кодексу.  
2369. Стаття 455 Вільне використання творів без зазначення імені автора  
2370. Без зазначення імені автора вільне використання твору допускається в таких випадках:  
2371. 1) відтворення, передача в ефір, технічний запис фотографії та її відтворення, твори архітектури або образотворчого мистецтва, що постійно знаходяться у відкритому для вільного відвідування місці, крім випадків, якщо такий твір є основним об'єктом, що використовується;  
2372. 2) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорону - в обсязі, виправданому характером таких церемоній;  
2373. 3) технічний запис твору і його відтворення, що здійснюється організацією ефірного мовлення стосовно творів, на передачу в ефір яких ця організація одержала право. Зазначений запис може використовуватися тільки для власних передач організації ефірного мовлення і має бути знищений після спливу шести місяців після його виготовлення, якщо інший строк не передбачений договором з автором.  
2374. Стаття 456 Вільне використання примірників творів для навчання  
2375. Допускається без згоди автора та іншої особи, що має авторське право:  
2376. 1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів і фонограм як ілюстрації для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;  
2377. 2) репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків із письмових творів з ілюстраціями або без них, навчальними закладами, діяльність яких не спрямована прямо чи опосередковано на одержання прибутку за умови, що:  
2378. -обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;  
2379. -відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;  
2380. -немає колективної ліцензії (ліцензії, наданої організацією, що управляє майновими правами авторів на колективній основі), яка визначала б умови такого відтворення.  
2381. Стаття 457 Використання творів, які постійно знаходяться у місцях, відкритих для вільного відвідування  
2382. Допускається без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, і без виплати авторської винагороди відтворювання або публічне сповіщення творів архітектури, образотворчого мистецтва, фотографічних творів, які постійно знаходяться у місці, відкритому для вільного відвідування, крім випадків, якщо зображення твору є основним об'єктом такого відтворення чи публічного сповіщення і якщо зображення твору використовуються з комерційною метою.  
2383. Стаття 458 Записи короткострокового користування творів, здійснювані організаціями ефірного мовлення  
2384. Організація ефірного мовлення має право без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, і без виплати додаткової винагороди здійснювати запис короткострокового користування того твору, щодо якого ця організація одержала право на сповіщення в ефір, за таких умов:  
2385. 1) виготовлення запису організацією ефірного мовлення за допомогою її власного обладнання і для її власної передачі;  
2386. 2) знищення такого запису протягом шести місяців після його виготовлення, якщо триваліший строк не був погоджений з автором записаного твору. Такий запис може бути збережений без згоди автора в офіційних архівах, якщо запис має виключно документальний характер.  
2387. Стаття 459 Вільне відтворення комп'ютерних програм. Декомпіляція комп'ютерних програм  
2388. 1. Особа, що правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або особи, що має авторське право на цю програму, і без виплати авторської винагороди:  
2389. 1) внести до комп'ютерної програми зміни виключно з метою її функціонування на технічних засобах користувача і вчинення дій, пов'язаних із функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера (одного комп'ютера або одного користувача мережі), а також виправлення очевидних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, що має авторське право;  
2390. 2) виготовити копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей і для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми втрачений, знищений або став непридатним для користування. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено в підпункті 1 цього пункту, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним;  
2391. 3) декомпілювати комп'ютерну програму (відтворити і перетворити об'єктний код у вихідний текст) або доручити іншій особі здійснити ці дії, якщо вони є необхідними для досягнення здатності до взаємодії незалежно розробленої цією особою комп'ютерної програми з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільованою програмою при додержанні таких умов:  
2392. -інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;  
2393. -зазначені дії здійснюються стосовно тих частин декомпільованої комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;  
2394. -інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, за своїм виглядом істотно подібної до декомпільованої комп'ютерної програми, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.  
2395. 2. Застосування положень цієї статті не повинне завдавати невиправданої шкоди нормальному використанню комп'ютерної програми і не повинне обмежувати необґрунтованим способом законні інтереси автора та (або) іншої особи, що має авторське право на комп'ютерну програму.  
2396. Стаття 460 Відтворення творів і фонограм в особистих цілях  
2397. 1. Відповідно до п. 9 статті 454 допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.  
2398. 2. Винагорода за відтворення зазначених у п. 1 цієї статті творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- та (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.  
2399. Збір і розподіл цієї винагороди здійснюється однією з організацій, що управляє майновими правами авторів, виконавців і виробників фонограм на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщо цією угодою не передбачено інше, зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: 50 відсотків -авторам, 25 відсотків -виконавцям, 25 відсотків -виробникам фонограм. Винагорода підлягає виплаті авторам або іншим особам, що мають авторське право, виконавцям і виробникам фонограм щодо тих творів і фонограм, які зазначені в п. 1 цієї статті і відтворення яких в особистих цілях можна припустити за звичайних умов.  
2400. Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між зазначеними виробниками, імпортерами та спеціально уповноваженим органом України. Винагорода розподіляється таким чином: авторам -50 відсотків, виконавцям -25 відсотків, виробникам фонограм -25 відсотків.  
2401. 3. Винагорода, зазначена в п. 2 цієї статті, не виплачується щодо обладнання і матеріальних носіїв, які є предметом експорту, професійного обладнання, не призначеного для використання в домашніх умовах, а також обладнання і матеріальних носіїв, що імпортуються фізичними особами виключно в особистих цілях.  
2402. 4. Допускається без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, і без виплати авторської винагороди відтворення виключно в особистих цілях фізичною особою в одному примірнику правомірно опублікованого твору, крім випадків, передбачених п. 1 цієї статті.  
2403. 5. Положення п. 4 цієї статті не поширюється на:  
2404. 1) відтворення творів архітектури у формі будівель і аналогічних споруд;  
2405. 2) відтворення баз даних;  
2406. 3) відтворення комп'ютерних програм, крім випадків, передбачених статтею 459 цього Кодексу;  
2407. 4) репрографічне відтворення книг (повністю), нотних текстів та оригінальних творів образотворчого мистецтва.  
2408. Стаття 461 Строки чинності авторських майнових прав  
2409. 1. Авторські майнові права є чинними протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.  
2410. 2. Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк чинності авторських прав закінчується через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо обраний автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно чи під псевдонімом, розкриє свою особу протягом 50 років, застосовується строк чинності, передбачений п. 1 цієї статті.  
2411. 3. Строк чинності авторських майнових прав на твори, створені у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора. Строк чинності авторських майнових прав на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації.  
2412. 4. Авторські майнові права на твори, вперше опубліковані протягом 30 років після смерті автора, є чинними протягом 50 років від дати його правомірного опублікування.  
2413. 5. Чинність норм, які встановлені пп. 1-4 цієї статті, починається з 1 січня року, що настає за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених пунктах.  
2414. Стаття 462 Наслідки припинення чинності авторських майнових прав  
2415. Твори, на які припинилася чинність авторських майнових прав, а також твори, які ніколи не охоронялися на території України, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьому повинні охоронятися право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору.  
2416. Стаття 463 Перехід авторських майнових прав у спадщину  
2417. У разі смерті автора його авторські майнові права переходять у спадщину відповідно до Книги сьомої цього Кодексу в межах строків, передбачених статтею 461 цього Кодексу.  
2418. Стаття 464 Право спадкоємців на захист особистих немайнових прав авторів  
2419. Особисті немайнові права не переходять у спадщину.  
2420. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (право на недоторканність твору).  
2421. Стаття 465 Відчуження авторських майнових прав  
2422. Майнові права можуть відчужуватися автором та іншими суб'єктами авторського права. Автор та інші суб'єкти авторського права (ліцензіар) можуть видавати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання творів відповідно до такої ліцензії. Відчуження авторських майнових прав і видача ліцензії оформляється авторським договором.  
2423. Особисті немайнові права автора не можуть передаватися іншим особам.  
2424. Глава 36 Суміжні права  
2425. Стаття 466 Поняття суміжних прав  
2426. Суміжними визнаються права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення на результати їхньої творчої діяльності.  
2427. Стаття 467 Суб'єкти суміжних прав  
2428. 1. Право на виконання для фіксації за допомогою технічних засобів, розповсюдження і відтворення належить виконавцям-артистам (акторам театру, кіно тощо, співакам, музикантам, диригентам, танцюристам та іншим особам, які виконують роль, співають, декламують, грають на музичному інструменті або яким-небудь іншим чином виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також іншим особам, які займаються також творчою діяльністю, в тому числі виконують естрадні, лялькові номери), режисерам-постановникам, диригентам та їхнім спадкоємцям. Право на використання зафіксованого виконання може переходити іншим правонаступникам на підставі закону або договору.  
2429. 2. Право на запис (звуко- або відеозапис) належить особі, що здійснила такий запис, або її правонаступникам.  
2430. 3. Право на трансляцію належить організації ефірного і кабельного мовлення, що створила передачу.  
2431. Стаття 468 Виникнення і здійснення суміжних прав  
2432. 1. Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або на їх упаковці використати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери P у колі -(P) та імені (найменування) особи, що має суміжні права, із зазначенням року першої публікації фонограми.  
2433. 2. Виконавці здійснюють права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів творів і прав виконавців, що записуються на фонограму. Організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів творів, виконавців і виробників фонограм.  
2434. Стаття 469 Умови охорони суміжних прав  
2435. 1. Права виконавців охороняються, якщо:  
2436. 1) виконання вперше мало місце на території України;  
2437. 2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до цієї статті;  
2438. 3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до цієї статті.  
2439. 2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього Кодексу, якщо:  
2440. 1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;  
2441. 2) фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;  
2442. 3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.  
2443. 3. Права організацій мовлення охороняються цим Кодексом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.  
2444. 4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.  
2445. Стаття 470 Права виконавців  
2446. 1. Крім випадків, передбачених у цьому Кодексі, виконавцеві належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.  
2447. 2. Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:  
2448. 1) записувати раніше не записане виконання;  
2449. 2) відтворювати запис виконання, крім випадків, якщо відтворюється запис виконання, зроблений за згодою виконавця, в тих самих цілях, для яких було одержано згоду виконавця при такому запису;  
2450. 3) сповіщати виконання в ефір, кабелем або здійснювати інше публічне сповіщення виконання, крім випадків, якщо для сповіщення використовується запис виконання, раніше зробленого за згодою виконавця, або виконання, раніше переданого в ефір;  
2451. 4) здавати в найм, прокат або оренду опубліковану фонограму, що включає виконання з участю виконавця.  
2452. Передбачені в цьому пункті дозволи видаються виконавцем, а при виконанні колективом виконавців -керівником такого колективу шляхом укладення письмового договору з користувачем.  
2453. 3. Виконавцям належать особисті немайнові права на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де це можливо.  
2454. 4. Укладення договору між виконавцем і постановником аудіовізуального твору на створення аудіовізуального твору передбачає передання виконавцем прав, зазначених у підпункті 2 п. 2 цієї статті. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найм примірників такого аудіовізуального твору.  
2455. Надання виконавцем таких прав обмежується використанням аудіовізуального твору і, якщо в договорі не встановлено інше, не виключає прав на окреме використання звуку та зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі.  
2456. 5. Укладення договору на запис виконання на фонограму між виконавцем і виробником фонограми передбачає передання виконавцем права здавати фонограму в найм, прокат або оренду (підпункт 4 п. 2 цієї статті). При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найм прокат або оренду примірників такої фонограми.  
2457. 6. Укладення договору між виконавцем і організацією мовлення на сповіщення в ефір або кабелем передбачає передання виконавцем права здійснення запису виконання і його відтворення (підпункти 1, 2 п. 2 цієї статті), якщо це прямо передбачено договором виконавця з організацією мовлення.  
2458. Розмір винагороди виконавцеві за таке використання встановлюється в зазначеному договорі.  
2459. 7. Щодо виконання, створеного за договором найму, виконавцеві належать особисті немайнові права, передбачені в п. 3 цієї статті. Виключне право на використання такого виконання належить особі, з якою виконавець перебуває у трудових відносинах (роботодавцеві), якщо в договорі не передбачено інше.  
2460. 8. Виключні права виконавця, передбачені п. 2 цієї статті, можуть передаватися за договором іншим особам.  
2461. Стаття 471 Права виробника фонограми  
2462. 1. Крім випадків, передбачених у цьому Кодексі, виробникові фонограми належить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.  
2463. 2. Виключне право на використання фонограми означає право дозволяти або забороняти вчинення таких дій:  
2464. 1) відтворювати фонограму;  
2465. 2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким чином: продавати, здавати в найм, прокат або оренду;  
2466. 3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу виробника фонограми;  
2467. 4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати фонограму.  
2468. 3. Якщо примірники правомірно опублікованої фонограми введені в цивільний оборот шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми і без виплати йому винагороди.  
2469. При цьому незалежно від права власності на примірники фонограми за виробником фонограми зберігається право на розповсюдження примірників фонограми шляхом здачі в найм.  
2470. 4. Виключні права виробника фонограми, передбачені п. 2 цієї статті, можуть передаватися за договором іншим особам.  
2471. Стаття 472 Права організації мовлення  
2472. 1. Крім випадків, передбачених у цьому Кодексі, організації мовлення належить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.  
2473. 2. Виключне право на використання передачі мовлення означає право організації ефірного або кабельного мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:  
2474. 1) записувати її передачу;  
2475. 2) відтворювати запис її передачі;  
2476. 3) одночасно сповіщати її передачу в ефір іншій організації ефірного мовлення (право організації ефірного мовлення);  
2477. 4) сповіщати її передачу кабелем (право організації ефірного мовлення);  
2478. 5) одночасно сповіщати її передачу кабелем іншій організації кабельного мовлення (право організації кабельного мовлення);  
2479. 6) сповіщати її передачу в ефір (право організації кабельного мовлення);  
2480. 7) публічно сповіщати її передачу в місцях із платним входом.  
2481. Стаття 473 Обмеження прав виконавців, виробників програм фонограм та організацій мовлення  
2482. Допускається за умови, що це не завдасть шкоди нормальному використанню виконань, фонограм і передач організацій мовлення і не обмежує необґрунтованим способом законних інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, використання виконань, фонограм і програм мовлення, їх фіксація, відтворення, передача в ефір і проводами і доведення до загального відома в інший спосіб без згоди виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення і без виплати винагороди у тих самих випадках, що передбачені статтями 452-460 цього Кодексу щодо обмежень майнових прав творів науки, літератури і мистецтва.  
2483. Стаття 474 Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою  
2484. 1. Допускається без згоди виробників фонограм, опублікованих з комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою винагороди:  
2485. 1) публічне виконання фонограм;  
2486. 2) передача фонограм в ефір;  
2487. 3) передача фонограм проводами.  
2488. 2. Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з організацій, що управляє майновими правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі відповідно до угоди між цими організаціями. Якщо цією угодою не передбачено інше, винагорода розподіляється таким чином: авторам -50 відсотків, виконавцям -25 відсотків, виробникам фонограм -25 відсотків.  
2489. 3. Розмір винагороди і порядок її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми або об'єднанням таких користувачів, з одного боку, та організаціями, що управляють майновими правами виробників фонограм і виконавців, -з іншого.  
2490. Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фонограми.  
2491. Стаття 475 Записи короткострокового користування виконань або передачі, здійснювані організаціями ефірного мовлення  
2492. Організація ефірного мовлення має право без згоди виконавця, виробника фонограми та організації мовлення здійснювати записи короткострокового користування виконання або передачі і відтворювати такі записи за таких умов:  
2493. 1) попереднього одержання організацією ефірного мовлення дозволу на сповіщення в ефір виконання або передачі, щодо яких здійснюється запис короткострокового користування або відтворення такого запису;  
2494. 2) виготовлення запису короткострокового користування і його відтворення організацією ефірного мовлення за допомогою власного обладнання і для власної передачі;  
2495. 3) знищення такого запису на умовах, передбачених підпунктом 2 статті 458 цього Кодексу щодо запису короткострокового користування творів.  
2496. Стаття 476 Строк чинності суміжних прав  
2497. 1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.  
2498. Охорона прав виконавця після його смерті здійснюється в порядку, передбаченому статтею 464 цього Кодексу щодо особистих немайнових прав автора творів науки, літератури і мистецтва.  
2499. 2. Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо її не було опубліковано, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису.  
2500. 3. Організації мовлення користуються наданими цим Кодексом правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або проводами.  
2501. 4. Встановлені цією статтею строки починаються з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені цією статтею.  
2502. 5. До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання, фонограми, передачі в ефір і проводами, а також право на одержання винагороди в межах встановлених цією статтею частини строків, що залишилася.  
2503. Права виконавця, передбачені в п. 3 статті 470 цього Кодексу, у спадщину не переходять, їх охорона після смерті виконавця здійснюється в порядку, передбаченому статтею 464 цього Кодексу для охорони особистих немайнових прав автора.  
2504. 6. Спадкоємці мають право захищати авторство на об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому іншому посяганню на об'єкт суміжних прав, що може зашкодити честі та репутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.  
2505. Глава 37 Колективне управління майновими правами  
2506. Стаття 477 Забезпечення колективного управління майновими правами авторів  
2507. 1. Автори та їхні правонаступники, суб'єкти суміжних прав з метою забезпечення своїх майнових прав можуть доручити управління останніми на колективній основі організаціям (юридичним особам), які не мають права займатися комерційною діяльністю.  
2508. Такі організації діють на основі законодавства про об'єднання громадян і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими суб'єктами авторських і суміжних прав.  
2509. 2. Допускається створення або окремих організацій, що управляють різними правами в інтересах різних осіб, які мають авторські майнові права, або однієї організації, що управляє одночасно авторськими і суміжними правами.  
2510. Стаття 478 Діяльність організацій, що управляють майновими правами на колективній основі  
2511. 1. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організації, що управляє майновими правами на колективній основі, безпосередньо особами, що мають авторське право і суміжні права, добровільно на основі письмових договорів.  
2512. Будь-який автор, його спадкоємець або інша особа, що має авторське право і суміжні права, які охороняються відповідно до цього Кодексу, мають право передавати здійснення своїх майнових прав такій організації, а організація зобов'язана взяти на себе здійснення цих прав на колективній основі, якщо управління такою категорією прав належить до статутної діяльності цієї організації.  
2513. 2. На основі одержаних повноважень організація, що управляє майновими правами на колективній основі, укладає ліцензійні угоди з користувачами творів та об'єктів суміжних прав.  
2514. Претензії осіб, які мають авторське право і суміжні права, до користувачів щодо виникнення умов ліцензійних угод розглядаються організацією, що управляє майновими правами на колективній основі і виступає стороною у відповідній ліцензійній угоді.  
2515. Ліцензійні угоди дозволяють використання передбаченими в них способами всіх творів і відповідних об'єктів суміжних прав і надаються від імені всіх осіб, що мають авторське право і суміжні права, включаючи і тих, які не передали організації повноважень відповідно до п. 1 цієї статті.  
2516. 3. Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право вимагати від користувачів творів та об'єктів суміжних прав надання їм документів, що містять точні відомості про використання творів та об'єктів суміжних прав, необхідні для збору і розподілу винагороди.  
2517. Користувачі творів та об'єктів суміжних прав зобов'язані надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право і суміжні права, їхнім представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в передбачений строк і в обумовленому розмірі.  
2518. 4. Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після трьох років з моменту розподілу винагороди суми незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їхніми статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.  
2519. 5. Організації, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, зобов'язані своєчасно повідомляти авторів та інших суб'єктів авторського права і суміжних прав про винагороду, що надійшла на їхнє ім'я.  
2520. Глава 38 "Захист авторського права і суміжних прав" виключена.  
2521. Розділ ІІ Право промислової власності  
2522. Глава 39 Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки  
2523. Стаття 483 Умови правової охорони винаходу, корисної моделі, промислового зразка  
2524. 1. Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняється за умови видачі патенту.  
2525. 2. Винаходом є технологічне (технічне) вирішення, яке відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності).  
2526. 3. Об'єктом винаходу можуть бути:  
2527. 1) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо);  
2528. 2) спосіб;  
2529. 3) застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.  
2530. Не визнаються винаходами: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації праці та управління господарством; плани та умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин.  
2531. 4. Корисною моделлю є конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто досягає певного технічного рівня, є новим і придатним для використання.  
2532. Об'єктом корисної моделі є конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання.  
2533. 5. Промисловим зразком визнається художньо-конструкторське або естетичне рішення виробу, яке визначає його зовнішній вигляд, є новим, оригінальним і придатним для використання.  
2534. 6. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначаються для задоволення естетичних та ергономічних потреб.  
2535. 7. Вимоги, що заявляються до винаходу, корисної моделі, промислового зразка, за наявності яких виникає право на одержання патенту, порядок його видачі патентним відомством встановлюються законом.  
2536. Стаття 484 Межі надання правової охорони винаходу, корисній моделі, промисловому зразку  
2537. 1. Правова охорона надається винаходу, корисній моделі та промисловому зразку, використання яких не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі.  
2538. 2. Особливості правової охорони винаходу, корисної моделі та промислового зразка, віднесені до державної таємниці, визначаються законами України.  
2539. 3. Обсяг правової охорони, що надається, визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення формули та ознак має здійснюватися у межах описання винаходу, корисної моделі, відповідних креслень та описання промислового зразка.  
2540. Стаття 485 Патент  
2541. 1. Правова охорона винаходу, корисної моделі та промислового зразка посвідчується патентом.  
2542. 2. Патент видається патентним відомством України (далі -Відомство).  
2543. 3. Патент посвідчує:  
2544. 1) авторство;  
2545. 2) пріоритет;  
2546. 3) виключне право використання захищеного патентом винаходу, корисної моделі, промислового зразка на свій розсуд.  
2547. Стаття 486 Назва винаходу  
2548. 1. Винахідник має право на присвоєння винаходові свого імені або спеціальної назви.  
2549. 2. Заява про присвоєння винаходові імені винахідника чи спеціальної назви має бути подана до Відомства із заявкою на видачу патенту на винахід або не пізніше двох місяців після надходження заявки до Відомства.  
2550. 3. Назва винаходу має бути відображена в патенті і в супровідній документації.  
2551. Винахідник має право вимагати, щоб при використанні його винаходу згадувалося його ім'я.  
2552. Стаття 487 Право на одержання патенту  
2553. 1. Право на одержання патенту мають винахідники та їхні правонаступники, автори промислових зразків та їхні правонаступники, роботодавці.  
2554. 2. Винахідники, а також автори промислового зразка, які створили винахід, корисну модель або промисловий зразок спільною творчою працею, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними.  
2555. 3. Склад винахідників чи авторів промислового зразка, які створили винахід, корисну модель або промисловий зразок спільною творчою працею, у разі необхідності може бути переглянутий Відомством за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники або автори промислового зразка, а також винахідників чи авторів промислового зразка, що не зазначені у заявці як такі.  
2556. У разі зміни складу винахідників чи авторів промислового зразка Відомство вносить відповідні зміни до заявочних матеріалів у порядку, що визначається Відомством.  
2557. 4. Клопотання про зміну складу винахідників чи авторів промислового зразка може бути порушене і розглянуте Відомством до прийняття рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту.  
2558. 5. Після прийняття рішення про видачу патенту клопотання про зміну складу винахідників чи авторів промислового зразка може бути розглянуте лише в судовому порядку.  
2559. Стаття 487-1 Конфіденційність заявки  
2560. З дати надходження заявки до Відомства до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Доступ третьої особи до матеріалів заявки забороняється. За винятком випадків, коли такий доступ здійснюється за особистим дозволом заявника або за рішенням компетентного органу.  
2561. Стаття 487-2 Зміна заявника  
2562. Зміна заявника може бути здійснена внаслідок передачі права на одержання патенту на підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи тощо. Заявник або особа, яка набула такі права, подає до відомства клопотання, до якого додається документ чи засвідчена копія документа, що є підставою для такої зміни. Якщо відбувається зміна не всіх заявників, клопотання повинно бути підписано всіма заявниками, які подали заявку.  
2563. Стаття 487-3 Зміна патенту  
2564. Володілець патенту строком дії 6 років або його правонаступник може подати клопотання про проведення експертизи заявки по суті з метою отримання патенту строком дії 20 років. Таке клопотання подається з дотриманням встановлених законом вимог.  
2565. Якщо за заявкою прийняте рішення про видачу патенту строком дії 20 років, дія патенту, виданого без проведення експертизи заявки по суті, припиняється від дати публікації відомостей про видачу патенту строком дії 20 років. Відомство публікує відомості про припинення дії патенту в офіційному бюлетені.  
2566. Якщо в результаті проведення експертизи заявки по суті прийняте рішення про відмову у видачі патенту, патент строком дії 6 років вважається таким, що не набрав чинності від дати публікації відомостей про його видачу, про що Відомство публікує відомості в офіційному бюлетені.  
2567. Стаття 488 Право роботодавця  
2568. 1. Роботодавцеві та його правонаступникам належить право на одержання патенту за умови, що винахідник (винахідники) або автор (автори) промислового зразка передали йому це право за договором, укладеним у письмовій формі.  
2569. 2. Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить повно і ясно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки до Відомства або не передасть право на його одержання іншій особі, або не прийме рішення про збереження винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, як конфіденційної інформації, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка або їх спадкоємців. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником чи автором промислового зразка письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка і(або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.  
2570. 3. Якщо винахід, корисна модель або промисловий зразок створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги авторам на основі знань, досвіду та інформації роботодавця та іншого істотного сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка роботодавцем, останньому належить право виключного використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом п'яти років від дня подання заявки на винахід, корисну модель і промисловий зразок до Відомства.  
2571. 4. Використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і авторами. Спори з приводу розміру винагороди, порядку її виплати та інших умов розглядаються судом.  
2572. 5. Невикористання роботодавцем винаходу, корисної моделі та промислового зразка протягом п'яти років відповідно до п. 2 цієї статті дає право винахідникові використати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд.  
2573. У такому разі роботодавець зберігає право використати в майбутньому цей винахід, корисну модель чи промисловий зразок на умовах безоплатної невиключної ліцензії.  
2574. Стаття 489 Право правонаступника  
2575. Право на одержання патенту мають правонаступники винахідника та автора промислового зразка.  
2576. Винахідник і автор промислового зразка можуть передати належне їм право на одержання патенту державі, яка здійснює в їхніх інтересах права володільця патенту відповідно до цього Кодексу.  
2577. Стаття 490 Строк чинності патенту  
2578. Строк дії патенту на винахід, який видається з проведенням експертизи заявки по суті, становить 20 років від дати публікації відомостей про його видачу.  
2579. Строк дії патенту на винахід, який видається без проведення експертизи заявки по суті (деклараційний патент), становить 6 років від дати публікації відомостей про його видачу.  
2580. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб або засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого вимагає відповідного дозволу може бути продовжено за клопотання володільця патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки і датою одержання цього дозволу, але не більше ніж 5 років. Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту визначається Відомством .  
2581. Строк дії патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Відомством за клопотанням володільця патенту, але не більше, ніж на три роки.  
2582. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Відомства. За клопотанням володільця патенту строк його дії може бути подовжений Відомством, але не більше ніж на 5 років.  
2583. Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 495 цього Кодексу.  
2584. Стаття 491 Правові наслідки припинення чинності патенту спливом строку його дії  
2585. 1. Чинність патенту припиняється зі спливом строків, зазначених у попередній статті цього Кодексу.  
2586. 2. Винахід, корисна модель і промисловий зразок, чинність патенту на які припинилася у зв'язку зі спливом строків їх чинності, можуть бути використані будь-якою особою без дозволу патентоволодільця і без виплати йому винагороди.  
2587. Стаття 492 Дострокове припинення чинності патенту  
2588. 1. Володілець патенту може в будь-який час відмовитися від нього на підставі заяви, поданої до Відомства. Відмова від патенту набуває чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Відомства.  
2589. Не допускається повна або часткова відмова від патенту без згоди особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим у Відомстві, а також в разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.  
2590. 2. Чинність патенту припиняється в разі несплати у встановлений строк річного збору для підтримання його чинності. Чинність патенту припиняється з першого дня року, за який не сплачений збір.  
2591. Стаття 493 Відновлення права на патент  
2592. 1. Право на патент, що втратив чинність на підставі попередньої статті цього Кодексу, може бути відновлене Відомством за заявою осіб, зазначених у п. 1 статті 487 цього Кодексу, якщо для цього будуть істотні підстави.  
2593. 2. Заява про відновлення права на патент може бути подана протягом трьох років від дати припинення чинності патенту.  
2594. 3. Відмова у відновленні права на патент може бути оскаржена до суду.  
2595. Стаття 494 Правові наслідки дострокового припинення чинності патенту  
2596. Якщо право на патент не було відновлене (стаття 493 цього Кодексу), настають наслідки, передбачені п. 2 статті 491 цього Кодексу.  
2597. Стаття 495 Визнання патенту недійсним  
2598. Патент на винахід, корисну модель або промисловий зразок визнається судом недійсним у разі відсутності в них ознак патентоспроможності (стаття 483 цього Кодексу), а також у випадках видачі патенту особі, яка не мала права на його одержання.  
2599. Стаття 496 Наслідки визнання патенту недійсним  
2600. 1. У разі визнання патенту недійсним у зв'язку з відсутністю ознак патентоспроможності рішення Відомства про видачу патенту анулюється.  
2601. 2. Права та обов'язки, що виникли з патенту, визнаного недійсним, анулюються.  
2602. Стаття 497 Права, що надаються патентом  
2603. 1. Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу.  
2604. 2. Патент надає володільцеві винаходу, корисної моделі чи промислового зразка виключне право використати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд.  
2605. Відносини при використанні винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, патент на які належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі якщо такої угоди немає, кожний володілець патенту може використати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка і передавати виключне право на винахід, корисну модель чи промисловий зразок іншим особам без згоди останніх володільців.  
2606. Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка визнається:  
2607. 1) виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, що охороняється патентом, або -виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка;  
2608. 2) застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, що пропонує цей спосіб, знає або могла знати про те, що його застосування забороняється без дозволу володільця патенту або виходячи із обставин це і так є очевидним;  
2609. 3) пропонування для продажу, запровадження в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.  
2610. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо при цьому використана кожна ознака, що включена в незалежний пункт формули винаходу, корисної моделі, чи ознака, еквівалентна йому, а також всі істотні ознаки промислового зразка.  
2611. Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену в незалежний пункт формули винаходу, чи ознаку, еквівалентну йому.  
2612. 3. Патент надає його володільцеві право забороняти іншим особам використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу, крім випадків, якщо таке використання не визнається відповідно до цього Кодексу порушенням прав володільця патенту.  
2613. 4. Володілець патенту може передавати на підставі договору виключне право на винахід, корисну модель чи промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником володільця патенту.  
2614. 5. Володілець патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка на підставі ліцензійного договору.  
2615. 6. Володілець патенту має право подати до Відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.  
2616. Особа, що виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з володільцем патенту договір про платежі. Спори, що виникають при укладенні і виконанні цього договору, розв'язуються в судовому порядку.  
2617. Якщо жодна особа не заявила володільцеві патенту про свій намір використати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, він може подати до Відомства письмове клопотання про відклик своєї заяви.  
2618. 7. Права винахідників та авторів промислових зразків (крім особистих немайнових) переходять у спадщину відповідно до Книги сьомої цього Кодексу.  
2619. Стаття 498 Примусове відчуження прав  
2620. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право дозволити заінтересованій особі використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка без згоди володільця патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.  
2621. Спори про умови видачі дозволу, виплати компенсації та її розміри розв'язуються в судовому порядку.  
2622. Стаття 499 Право попереднього користування  
2623. 1. Будь-яка особа, яка до дати пріоритету (конвенційного пріоритету) в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений винахід, корисну модель чи промисловий зразок або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження такого використання або на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, для чого була здійснена зазначена підготовка (право попереднього користування).  
2624. 2. Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством або діловою практикою, або ж тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлені винахід, корисну модель чи промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.  
2625. Стаття 500 Дії, які не визнаються порушенням патентних прав  
2626. 1. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка:  
2627. 1) в конструкції або при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід, корисна модель чи промисловий зразок використовується виключно для потреб даного засобу;  
2628. 2) без комерційної мети;  
2629. 3) з науковою метою або в порядку експерименту;  
2630. 4) за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемії тощо);  
2631. 5) при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря.  
2632. 2. Якщо продукт виготовлений і впроваджений в господарський оборот з використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка самим патентоволодільцем або на підставі виданої ним ліцензії, подальше поширення і використання цього ж продукту іншими особами не буде порушенням патентних прав.  
2633. Стаття 501 Обов'язки володільця патенту  
2634. Володілець патенту не повинен користуватися правами, що надаються патентом, на шкоду іншим особам.  
2635. Стаття 502 Примусова ліцензія  
2636. 1. Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і готовність використати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, у разі відмови володільця патенту від укладення ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.  
2637. 2. Якщо володілець патенту не доведе, що факт невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка (надання примусової ліцензії) з визначенням обсягу використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди володільцеві патенту.  
2638. Стаття 503 Залежна ліцензія  
2639. 1. Володілець патенту зобов'язаний за обумовлену винагороду дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка володільцеві пізніше виданого патенту, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок останнього призначається для досягнення іншої мети або має значну техніко-економічну перевагу і не може використовуватися без порушення прав першого володільця патенту.  
2640. 2. Видача залежної ліцензії володільцеві пізніше виданого патенту може бути обумовлена зобов'язанням останнього видати за обумовлену винагороду дозвіл володільця раніше виданого патенту, якщо його використання в поєднанні з винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, патенти на які були видані раніше, дає кращий корисний ефект або іншим чином удосконалює його.  
2641. Дозвіл видається в обсязі, необхідному для найбільш ефективного використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.  
2642.  
2643. Статтю 504 "Відповідальність за порушення прав володільця патенту" виключено.  
2644.  
2645. Стаття 505 Патентування винаходів, корисних моделей і промислових зразків у зарубіжних країнах  
2646. 1. Будь-яка особа, яка має право на одержання патенту, може запатентувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок у зарубіжних країнах.  
2647. 2. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Відомство може заборонити патентування винаходу, корисної моделі і промислового зразка в зарубіжній країні.  
2648. 3. Якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію, міжнародна заявка подається до Відомства України.  
2649. Глава 40 Право на нові сорти рослин і нові породи тварин  
2650. Стаття 506 Умови охорони прав на нові сорти рослин і нові породи тварин  
2651. 1. Права на нові сорти рослин і нові породи тварин (селекційні досягнення) охороняються за умови видачі патенту.  
2652. Селекційним досягненням в рослинництві визнається сорт рослин, одержаний штучним шляхом або шляхом відбору і такий, що має один або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин.  
2653. Селекційним досягненням у тваринництві визнається порода, тобто цілісна численна група тварин загального походження, що створена людиною та має генеалогічну структуру і властивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду, і є кількісно достатньою для розмноження як однієї породи.  
2654. 2. Вимоги, за яких виникає право на одержання патенту, і порядок видачі патенту на селекційні досягнення встановлюються законом.  
2655. 3. До відносин, пов'язаних із правами на селекційні досягнення та охороною цих прав, відповідно застосовуються норми про промислову власність. При цьому відповідні права та обов'язки патентного Відомства здійснюються державним органом, на який покладено випробовування та охорону селекційних досягнень.  
2656. Стаття 507 Право автора визначати назву селекційного досягнення  
2657. 1. Автор селекційного досягнення має право визначати його назву, яка має відповідати встановленим законом про селекційні досягнення вимогам і підлягає схваленню державним органом, що відає випробовуванням та охороною селекційних досягнень.  
2658. 2. При виробництві, відтворенні, пропонуванні для продажу, продажу та інших видах збування охоронюваних селекційних досягнень застосування зареєстрованих для них назв є обов'язковим. Присвоєння виведеним і (або) таким, що продаються, насінню, племінному матеріалу назви, що відрізняється від зареєстрованої, не допускається.  
2659. 3. Присвоєння назви зареєстрованого селекційного досягнення насінню і племінному матеріалу, що не належить до них, є порушенням прав патентоволодільця і селекціонера.  
2660. Стаття 508 Права автора селекційного досягнення на винагороду  
2661. 1. Автор селекційного досягнення, який не є патентоволодільцем, має протягом строку чинності патенту право на одержання винагороди від патентоволодільця за використання селекційного досягнення.  
2662. 2. Розмір та умови виплати винагороди авторові селекційного досягнення визначаються договором, що укладається між ним і патентоволодільцем. При цьому розмір винагороди не повинен становити менше двох відсотків від сум щорічних надходжень, які одержує патентоволоділець за використання селекційного досягнення, включаючи надходження від продажу ліцензій.  
2663. Винагорода виплачується авторові протягом шести місяців після закінчення кожного року, в якому використовувалося селекційне досягнення, якщо договором з патентоволодільцем не передбачено інше.  
2664. Стаття 509 Права патентоволодільця на селекційне досягнення  
2665. Патентоволодільцеві на селекційне досягнення належить виключне право на використання цього досягнення в межах, встановлених законом про селекційні досягнення.  
2666. Стаття 510 Обов'язки патентоволодільця  
2667. Патентоволоділець на селекційне досягнення зобов'язаний підтримувати відповідний сорт рослини чи відповідну породу тварин протягом строку чинності патенту таким чином, щоб зберігалися ознаки, зазначені в описанні сорту чи породи, складеному при їх реєстрації.  
2668. Стаття 511 Строк чинності патенту на селекційне досягнення  
2669. Чинність патенту на селекційне досягнення починається від дня реєстрації у державному реєстрі селекційних досягнень та видачі патенту і триває протягом двадцяти років.  
2670. Законом про селекційні досягнення можуть бути встановлені триваліші строки чинності патенту на окремі види селекційних досягнень.  
2671. Стаття 512 Допуск селекційних досягнень до використання  
2672. 1. До використання допускаються селекційні досягнення, яким надана правова охорона. Надання селекційному досягненню правової охорони не є підставою для його допуску до використання.  
2673. 2. Включення сортів рослин і порід тварин у державний реєстр селекційних досягнень, які допускаються до використання, провадиться державним органом, який відає випробовуваннями та охороною селекційних досягнень, за результатами державних випробовувань на господарську корисність.  
2674. Заявка на допуск сортів рослин і порід тварин до використання подається до державного органу, який відає випробовуваннями та охороною селекційних досягнень.  
2675. Глава 41 Право на захист нерозкритої (конфіденційної) інформації від незаконного використання  
2676. Стаття 513 Поняття нерозкритої інформації  
2677. 1. Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну цінність, визнається нерозкритою інформацією.  
2678. 2. Не визнається нерозкритою інформацією комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законами, а також якщо ця інформація захищається авторським чи патентним правом та іншими промисловими правами.  
2679. 3. Особа, яка правомірно володіє такою технічною, організаційною, комерційною, виробничою та іншою інформацією, що здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший позитивний ефект, має право на захист від незаконного використання цієї інформації.  
2680. Стаття 514 Умови охороноспроможності нерозкритої інформації  
2681. Нерозкрита інформація охороняється законом від незаконного використання третіми особами за умови, що:  
2682. 1) ця інформація має дійсну або потенційну цінність і фактично невідома третім особам;  
2683. 2) до цієї інформації немає вільного доступу третім особам на законних підставах;  
2684. 3) володілець зазначеної інформації вживає відповідних заходів для збереження її конфіденційності.  
2685. Стаття 515 Зміст права на захист нерозкритої інформації  
2686. 1. Володілець нерозкритої інформації має виключне право на її використання.  
2687. 2. У тих випадках, коли нерозкрита інформація містить у собі результат творчої діяльності, володілець нерозкритої інформації має особисті немайнові права щодо неї (авторство тощо).  
2688. Стаття 516 Відчуження права на використання нерозкритої інформації  
2689. Володілець нерозкритої інформації має право відчужувати її іншим особам будь-яким чином.  
2690. Стаття 517 Строк чинності права на захист нерозкритої інформації  
2691. 1. Строк чинності права на захист нерозкритої інформації обмежується строком чинності умов, передбачених статтею 514 цього Кодексу.  
2692. 2. Чинність права на захист нерозкритої інформації припиняється у тих випадках, коли в результаті розкриття змісту інформації самим володільцем виникає можливість одержання третіми особами надійних і достатніх відомостей про її зміст.  
2693. Стаття 518 Обмеження права на захист нерозкритої інформації  
2694. Особа, яка добросовісно і самостійно одержала знання, аналогічні нерозкритій інформації іншого володільця, що охороняється законом, має право користуватися ними без будь-якого обмеження на свій розсуд.  
2695.  
2696. Статтю 519 "Захист прав на нерозкриту інформацію" виключено.  
2697.  
2698. Глава 41-1 Право на топографії (топології) інтегральних мікросхем (ІМС)  
2699. Стаття 518-1 Надання прав на топографію ІМС  
2700. 1. Правова охорона топографії інтегральних мікросхем надається лише державною реєстрацією їх у Відомстві. Особливості охорони прав на топографії ІМС, віднесені до державної таємниці, визначаються окремим законодавством.  
2701. 2. Правова охорона не надається ідеям, способам, системам, технологіям або закодованій інформації, які можуть бути втілені в топографію ІМС.  
2702. 3. Виключне право на використання топографії ІМС засвідчується свідоцтвом, яке підтверджує реєстрацію топографії ІМС. Свідоцтво діє 10 років від дати подання заявки до Відомства або від дати першого використання топографії ІМС за умови, що від цієї дати до дати подачі заявки до Відомства пройшло не більше ніж два роки.  
2703. 4. Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топографії на матеріальному носії.  
2704. Стаття 518-2 Умови охороноздатності топографії ІМС  
2705. 1. Топографія ІМС відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною.  
2706. 2. Топографія ІМС визнається оригінальною, якщо вона не створена шляхом прямого відтворення /копіювання/ іншої топографії ІМС, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Відомства або до дати її першого використання. Топографія ІМС визнається оригінальною доти, доки не доведено протилежне.  
2707. 3. Топографія, яка містить елементи, відомі в галузі мікроелектроніки на дату подання заявки до Відомства або на дату першого використання топографії ІМС, може бути визнана оригінальною тільки в тому разі, якщо сукупність таких елементів у цілому відповідає вимогам пункту 2 цієї статті.  
2708. 4. На визнання топографії ІМС оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала, від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Відомства заявки на реєстрацію цієї топографії ІМС не перевищує двох років.  
2709. 5. Не може бути визнана оригінальною та топографія ІМС, заявка на реєстрацію якої подана до Відомства пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.  
2710. Стаття 518-3 Право автора на реєстрацію топографії ІМС  
2711. 1. Право на реєстрацію топографії ІМС має автор або його правонаступник.  
2712. 2. Автори, які спільно створили топографію ІМС, мають однакові права на реєстрацію топографії ІМС, якщо інше не передбачено угодою між ними.  
2713. 3. Автору топографії ІМС належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково. Особам, які при створенні топографії ІМС, надавали авторові лише технічну, організаційну чи матеріальну допомогу або сприяли оформленню матеріалів заявки, але не внесли особистого творчого вкладу у створення топографії, право авторства не належить.  
2714. Стаття 518-4 Право роботодавця на реєстрацію топографії ІМС  
2715. 1. Право на реєстрацію топографії ІМС і усі права, що з цієї реєстрації випливають, має роботодавець автора топографії ІМС або його правонаступник, якщо топографію створено у зв'язку з виконанням службових обов`язків чи за спеціальним дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором /контрактом/ не передбачено інше.  
2716. 2. Автор топографії ІМС, створеної у зв`язку з використанням службових обов`язків чи за спеціальним дорученням роботодавця, зобов`язаний подати роботодавцю письмове повідомлення про створену ним топографію ІМС разом з матеріалами, що відображають топографію ІМС досить ясно і повно. Якщо роботодавець чи його правонаступник протягом чотирьох місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявки до Відомства чи не прийме рішення про збереження топографії як конфіденційної інформації, про що він зобов`язаний повідомити письмово автора, то право на реєстрацію топографії переходить до автора.  
2717. 3. У разі, коли роботодавець використав своє право на реєстрацію топографії ІМС чи на збереження її як конфіденційної інформації, автор має право на винагороду відповідно до економічної цінності топографії та іншої вигоди, яку одержав чи міг би одержати роботодавець чи його правонаступник.  
2718. Винагорода авторові виплачується у розмірі та на умовах, що визначаються письмовою угодою між автором і роботодавцем, яка укладається не пізніше чотирьох місяців від дати одержання роботодавцем повідомлення.  
2719. Спори щодо умов одержання автором від роботодавця винагороди та її розміру розв`язуються у судовому порядку.  
2720. Стаття 518-5 Заявка на реєстрацію топографії ІМС  
2721. Особа, яка бажає зареєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Відомства заявку на реєстрацію. Заявка на реєстрацію складається державною мовою і повинна містити:  
2722. - заяву про реєстрацію топографії ІМС;  
2723. - матеріали, що ідентифікують топографію ІМС.  
2724. Стаття 518-6 Видача свідоцтва  
2725. Відомство видає заявнику свідоцтво у місячний строк після реєстрації топографії ІМС. Свідоцтво засвідчує реєстрацію топографії ІМС і виключне право на її використання.  
2726. Стаття 518-7 Оскарження рішення стосовно заявки  
2727. Заявник може оскаржити будь-яке рішення Відомства стосовно заявки.  
2728. Стаття 518-8 Права, що випливають з реєстрації топографії ІМС  
2729. 1. Права, що випливають із реєстрації топографії ІМС, діють від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Реєстру.  
2730. 2. Реєстрація топографії ІМС надає володільцю зареєстрованої топографії ІМС виключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших володільців зареєстрованих топографії ІМС.  
2731. 3. Реєстрація надає володільцю зареєстрованої топографії ІМС право:  
2732. - забороняти іншим особам використовувати топографію ІМС без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно із статтею 512-9 цього Кодексу порушенням прав володільця зареєстрованої топографії ІМС;  
2733. - передавати на підставі договору виключне право використання топографії ІМС будь-якій особі, яка стає правонаступником володільця зареєстрованої топографії ІМС;  
2734. - видавати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання зареєстрованої топографії ІМС на підставі ліцензійного договору.  
2735. Під використанням топографії ІМС слід розуміти:  
2736. - копіювання топографії ІМС;  
2737. - виготовлення ІМС із застосування м даної топографії;  
2738. - виготовлення будь-якого виробу, що містить таку ІМС;  
2739. - ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України;  
2740. - пропонування для продажу, зберігання в зазначених цілях та інше ведення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.  
2741. ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованої топографії, якщо при цьому використані всі елементи, які визначають топографію ІМС оригінальною.  
2742. 4. Взаємовідносини під час використання зареєстрованої топографії ІМС, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний володілець прав на зареєстровану топографію ІМС може використовувати її на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл /ліцензію/ на використання зареєстрованої топографії ІМС та передавати виключне право на зареєстровану топографію ІМС будь-якій іншій особі без згоди решти володільців.  
2743. 5. Договір про передачу виключного права на зареєстровану топографію ІМС і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони складені у письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набирають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їх реєстрації у Відомстві.  
2744. 6. Володілець виключного права на зареєстровану топографію ІМС або його правонаступник має право сповіщати про реєстрацію топографії ІМС шляхом позначення топографії або виробів, що містять таку топографію, виділеною літерою "Т" із зазначенням дати початку строку дії виключного права на використання топографії ІМС та інформації, яка надає можливість ідентифікувати володільця прав.  
2745. Стаття 518-9 Дії, які не визнаються порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС  
2746. 1. Не визнається порушенням прав, то надаються реєстрацією топографії ІМС, використання зареєстрованої топографії ІМС:  
2747. - у конструкції чи в процесі експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України. За умови, що зареєстрована топографія ІМС використовується лише для потреб зазначеного засобу;  
2748. - без комерційної мети;  
2749. - з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія, епізоопія тощо).  
2750. 2. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії ІМС, ввезення на митну територію України, пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях або інше введення в обіг ІМС, виготовлених із застосуванням зареєстрованої топографії, і будь-яких виробів, що містять такі ІМС, якщо вони придбані законним шляхом.  
2751. ІМС із зареєстрованою топографією та вироби, що містять такі ІМС, вважаються придбаними будь-якою особою законним шляхом, якщо вони після виготовлення були введені в обіг володільцем прав на дану зареєстровану топографію ІМС чи за його дозволом.  
2752. 3. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії ІМС, використання ІМС будь-якою особою, що придбала ІМС; і при цьому не знала і не могла знати, що ця ІМС або виріб, що її містить, були виготовлені і введені в обіг з порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії ІМС. Проте після одержання відповідного повідомлення від володільця прав зазначена особа повинна припинити використання ІМС або виплатити йому компенсацію, розмір якої встановлюється за згодою сторін. Спори щодо компенсації та порядку її виплати розв`язуються в судовому порядку.  
2753. 4. Будь-яка особа, яка добросовісно використовувала топографію ІМС до дати подання заявки на реєстрацію топографії ІМС чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право попереднього користування цією топографією ІМС. Право переднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлену топографію ІМС чи здійснену значну і серйозну підготовку для такого використання.  
2754. Стаття 518-10 Обов'язки володільця прав на зареєстровану топографію ІМС  
2755. 1. Власник прав на зареєстровану топографію ІМС повинен добросовісно користуватися виключним правом, що надається реєстрацією.  
2756. 2. Якщо зареєстрована топографія ІМС не використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації офіційних відомостей про реєстрацію або від дати, коли використання топографії ІМС було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати топографію ІМС, в разі відмови володільця виключного права на зареєстровану топографію ІМС від укладення ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання зареєстрованої топографії ІМС.  
2757. 3. Якщо власник прав на зареєстровану топографію ІМС не доведе, що факт невикористання зареєстрованої топографії ІМС зумовлений поважними причинами, суд може винести рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання зареєстрованої топографії ІМС з визначенням обсягу її використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди володільцю прав.  
2758. Стаття 518-11 Використання зареєстрованої топографії ІМС без дозволу володільця прав на неї  
2759. 1. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Кабінет Міністрів України може дозволити використання зареєстрованої топографії ІМС без згоди її володільця, але з виплатою йому відповідної компенсації.  
2760. 2. Спори щодо умов надання дозволу і виплати компенсації та її розміру розв`язуються у судовому порядку.  
2761. Стаття 518-12 Визнання реєстрації топографії ІМС недійсною  
2762. 1. Реєстрація топографії ІМС може бути визнана недійсною у разі: невідповідності зареєстрованої топографії ІМС умовам охороноздатності, визначеними статтею 512-2 цього Кодексу; порушення вимог пункту 2 статті 518-1 цього Кодексу.  
2763. 2. Будь-яка особа протягом шести місяців від дати публікації офіційних відомостей про реєстрацію може оскаржити реєстрацію у встановленому порядку.  
2764. 3. Реєстрація, визнана недійсною, вважається такою, що не набрала чинності від дати реєстрації топографії ІМС.  
2765. Стаття 518-13 Охорона прав на топографії ІМС в іноземних державах  
2766. 1. Автор топографії ІМС чи його правонаступник мають право на реєстрацію топографії ІМС в іноземних державах. Охорона в іноземних державах прав на розроблені в Україні топографії ІМС здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та законодавства іноземних держав.  
2767. 2. До подання заявки на одержання охорони прав на топографію ІМС в орган іноземної держави, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, заявник зобов`язаний подати заявку до Відомства і повідомити про наміри здійснити таку охорону.  
2768. 3. Витрати, пов`язані з одержанням охорони прав на топографію ІМС в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.  
2769. Розділ ІІІ Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Глава 42 Право на фірмове найменування (фірму)  
2770. Стаття 520 Поняття фірмового найменування (фірми)  
2771. 1. Найменування юридичної особи (фірми) (стаття 69 цього Кодексу) охороняється законом за умови його державної реєстрації у встановленому порядку.  
2772. 2. Не може бути зареєстроване найменування юридичної особи (фірми), подібне до вже зареєстрованого настільки, що їх можна сплутати або вони здатні ввести в оману споживача.  
2773. 3. Не може бути зареєстроване також найменування (фірма), яке не відображає справжнього характеру і виду діяльності особи та інші елементи фірми (принцип істинності фірми).  
2774. Стаття 521 Дія права на фірмове найменування (фірму)  
2775. 1. Право на фірмове найменування (фірму) виникає в юридичної особи з моменту його реєстрації в Україні.  
2776. 2. Дія права на фірму припиняється у разі виключення юридичної особи з Державного реєстру.  
2777. 3. Юридична особа, яка користувалася фірмовим найменуванням (фірмою) до його реєстрації іншою юридичною особою, зберігає право на його використання.  
2778. Стаття 522 Зміст права на фірмове найменування (фірму)  
2779. 1. Юридична особа, фірмове найменування (фірма) якої зареєстроване у встановленому порядку, має виключне право на його використання.  
2780. 2. Юридична особа, зокрема, має право використовувати фірмове найменування (фірму) на товарах, їхній упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з її діяльністю, а також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, які проводяться на території України, та іншим чином.  
2781. 3. Фірмове найменування юридичної особи може бути використане в належному їй знаку для товарів і послуг.  
2782. Стаття 523 Неприпустимість відчуження права на фірмове найменування (фірму)  
2783. 1. Право на фірмове найменування (фірму) окремо від підприємства відчужуватися не може, крім випадків відчуження підприємства в цілому.  
2784. 2. Юридична особа, яка має право на фірмове найменування (фірму), може передавати виключне право на його використання іншим юридичним особам шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії.  
2785. У ліцензійному договорі мають бути обумовлені заходи, які б виключали введення в оману споживачів.  
2786.  
2787. Стаття 524 "Захист права на фірмове найменування (фірму)" виключена.  
2788.  
2789. Глава 43 Право на знаки для товарів і послуг  
2790. Стаття 525 Поняття знака для товарів і послуг  
2791. Знак для товарів і послуг (товарний знак) -це позначення, яким товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб.  
2792. Стаття 526 Об'єкт знака для товарів і послуг  
2793. Об'єктом знака для товарів і послуг можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні, буквено-цифрові, звукові та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.  
2794. Стаття 527 Умови надання правової охорони знакові для товарів і послуг  
2795. Правова охорона надається знакам для товарів і послуг, які не суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі, які відповідають умовам патентоспроможності, зареєстровані у встановленому порядку у Відомстві України.  
2796. Стаття 528 Свідоцтво на знак для товарів і послуг  
2797. 1. Правова охорона знака для товарів і послуг посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком.  
2798. Свідоцтво на знак для товарів і послуг посвідчує:  
2799. 1) що дане позначення в межах України охороняється законом;  
2800. 2) пріоритет;  
2801. 3) виключне право на знак для товарів і послуг.  
2802. 2. Свідоцтво видається будь-якій особі, об'єднанню осіб або їхнім правонаступникам.  
2803. Стаття 529 Видача свідоцтва  
2804. 1. Видача свідоцтва здійснюється Відомством України в місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.  
2805. 2. Порядок подання заявки на знак для товарів і послуг, її експертиза, видача свідоцтва визначаються законом.  
2806. Стаття 530 Строк чинності свідоцтва  
2807. 1. Строк чинності свідоцтва -10 років від дати державної реєстрації. Він може бути подовжений Відомством за клопотанням володільця свідоцтва щоразу на десять років.  
2808. 2. Клопотання про подовження строку чинності свідоцтва має бути подане до Відомства протягом останнього року його чинності.  
2809. 3. Права, що надаються свідоцтвом, діють від дати публікації відомостей про його видачу або від дня рішення Відомства про подовження строку чинності свідоцтва. Обсяг правової охорони, що надається, визначається наведеним у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг.  
2810. Стаття 531 Право користування знаком для товарів і послуг  
2811. 1. Свідоцтво надає його володільцеві виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.  
2812. Відносини при користуванні знаком, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожен із володільців свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака і передавати виключне право на знак іншим особам без згоди інших володільців.  
2813. 2. Використанням знака визнається застосування його на товарах, а також при наданні послуг, для яких знак зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках; під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з уведенням зазначених товарів і послуг у господарський оборот.  
2814. 3. Свідоцтво надає його володільцеві право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, крім випадків, якщо використання знака не визнається відповідно до цього Кодексу порушенням прав володільця свідоцтва.  
2815. 4. Володілець свідоцтва може передавати на підставі договору виключне право на знак іншій особі, яка стає правонаступником володільця свідоцтва.  
2816. Передання виключного права на знак не допускається, якщо це може ввести в оману споживача щодо товарів і послуг або особи, що виробляє товари чи надає послуги.  
2817. 5. Володілець свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір має містити умову про те, що якість товарів і послуг, вироблених або наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг володільця свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.  
2818. 6. Володілець свідоцтва має право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстрований в Україні.  
2819. 7. Володілець свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на підставі договору з виробником товару чи особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд зі знаком зазначених осіб, а також замість їхнього знака.  
2820. Стаття 532 Обов'язки за свідоцтвом  
2821. Володілець свідоцтва зобов'язаний добросовісно користуватися виключним правом, що визначається свідоцтвом.  
2822. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будь-яка особа може звернутися в суд із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва.  
2823. При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані володільцем докази того, що знак не використовувався з незалежних від нього причин.  
2824. Стаття 533 Правові наслідки спливу строку чинності свідоцтва  
2825. 1. Чинність свідоцтва на знак для товарів і послуг припиняється зі спливом строків, зазначених у статті 530 цього Кодексу.  
2826. 2. Знак для товарів і послуг, чинність свідоцтва стосовно якого припинилася у зв'язку зі спливом строку його охорони, може бути використаний будь-якою особою без дозволу і виплати винагороди.  
2827. 3. Ніхто інший, крім колишнього володільця свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака після припинення чинності свідоцтва.  
2828. Стаття 534 Дострокове припинення чинності свідоцтва  
2829. 1. Володілець свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Відомства.  
2830. Зазначена відмова набуває чинності від дати опублікування відомостей про це в офіційному бюлетені Відомства України.  
2831. 2. Чинність свідоцтва припиняється за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака в позначення, яке стало загальноприйнятим як позначення товарів і послуг певного роду після дати подання заявки.  
2832. 3. Чинність свідоцтва припиняється у разі несплати збору за подовження строку його чинності.  
2833. Стаття 535 Правові наслідки дострокового припинення чинності свідоцтва  
2834. Якщо право на свідоцтво не було поновлене, то знак для товарів і послуг анулюється Відомством.  
2835. Стаття 536 Відновлення права на свідоцтво  
2836. 1. Право на свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути відновлене Відомством за клопотанням його володільця.  
2837. 2. Заява про відновлення права на свідоцтво може бути подана протягом трьох років від дати припинення його чинності.  
2838. 3. Відмова у відновленні права на свідоцтво може бути оскаржена в суді.  
2839. 4. У разі відновлення права на свідоцтво заявник зобов'язаний сплатити протягом одного місяця збір у розмірі десяти мінімальних заробітних плат.  
2840.  
2841. Статтю 537"Відповідальність за порушення прав на знак для товарів і послуг" виключено.  
2842.  
2843. Глава 44 Право на зазначення походження товарів  
2844. Стаття 538 Поняття зазначення місця походження товару  
2845. 1. Зазначення походження товару може бути двох видів: -просте зазначення походження товару; -кваліфіковане зазначення походження товару.  
2846. 2. Просте зазначення походження товару -будь-яке словесне чи зображувальне /графічне/ позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне походження товару. Правова охорона простого зазначення товару надається на підставі його використання і полягає в недопущенні використання зазначень, що є неправдивими /фальшивими/ чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.  
2847. 3. Кваліфіковане зазначення походження товарів складається із двох видів:  
2848. -назва місця походження товару;  
2849. -географічне зазначення походження товару.  
2850. Стаття 539 Назва місця походження товару  
2851. Назва місця походження /далі НМП/ товару -назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.  
2852. Стаття 540 Географічне зазначення походження товару  
2853. 1. Географічне зазначення походження /далі -ГЗП/ товару -назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактору.  
2854. 2. Географічне місце -будь-який географічний об`єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.  
2855. Стаття 541 Умови надання правової охорони  
2856. 1. Правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Кодексом підстави для відмови в наданні правової охорони.  
2857. 2. Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:  
2858. а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;  
2859. б) вона вживається як назва даного товару чи як складова цієї назви;  
2860. в) у вказаному цією назвою географічному місці об`єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;  
2861. г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерними для даного географічного місця людським фактором;  
2862. д) виробництво (видобування) і переробка позначуваною цією назвою товару здійснюється в межах зазначеного географічного місця.  
2863. 3. Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:  
2864. а) воно є назвою географічного місця, з якого товар походить;  
2865. б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;  
2866. в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають певних якостей чи інших характеристик;  
2867. г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;  
2868. д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.  
2869. 4. Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однакових товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введення в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.  
2870. 5. Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введення в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження: товару або його меж.  
2871. Стаття 541-1 Обов`язки володільця свідоцтва  
2872. Володілець свідоцтва зобов`язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.  
2873. Стаття 542 Підстави для відмови в наданні правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару  
2874. 1. Правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару не надається, якщо:  
2875. а) воно не відповідає умовам, передбаченими статтею 541 цього Кодексу;  
2876. б) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі;  
2877. в) є видовою назвою товару;  
2878. г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;  
2879. д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.  
2880. 2. Правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, пов`язаному з географічним місцем в іноземній державі, не надається, якщо:  
2881. а) Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару;  
2882. б) це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.  
2883. 3. Не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрований в Україні товарний знак, що складається тільки з цього позначення або містить в собі заявлене позначення як елемент.  
2884. Стаття 543 Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару  
2885. 1. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають:  
2886. а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов`язані з цим географічним місцем;  
2887. б) асоціації споживачів;  
2888. в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.  
2889. 2. Право на використання назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості якого чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.  
2890. Стаття 544 Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару  
2891. Заявка, на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами, які мають право на реєстрацію відповідно до статті 543.  
2892. Заявка, на реєстрацію права на використання уже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами які мають право на таке використання відповідно до пункту 2 статті 543.  
2893. Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами, що виробляють товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення.  
2894. Стаття 545 Відкликання заявки  
2895. Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або прав на використання кваліфікованого зазначення походження товару.  
2896. Стаття 546 Видача свідоцтва на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару  
2897. 1. На підставі прийнятого Відомством рішення про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару здійснються відповідна реєстрація.  
2898. 2. Свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару видається Відомством протягом місяця від дати реєстрації цього зазначення або від дати внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього кваліфікованого зазначення походження товару.  
2899. 3. Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки.  
2900. Строк дії свідоцтва продовжується Відомством на наступні 10 років на підставі заяви, поданої володільцем свідоцтва протягом останнього року дії свідоцтва.  
2901. Стаття 546-1 Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару в іноземних державах  
2902. Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов`язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.  
2903. Стаття 546-2 Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання  
2904. 1. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або право на його використання, діють від дати їх реєстрації.  
2905. 2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.  
2906. 3. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.  
2907. 4. Володілець свідоцтва має право:  
2908. а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;  
2909. б) вживати заходів щодо заборони неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;  
2910. в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної і моральної шкоди.  
2911. 5. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:  
2912. а) нанесення його на товар або на етикетку;  
2913. б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;  
2914. в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.  
2915. 6. Володілець свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні. Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура /НМП/. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару". Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура /ГЗП/. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".  
2916. 7. Володілець свідоцтва не має права:  
2917. а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;  
2918. б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.  
2919. Стаття 546-3 Підстави визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару  
2920. 1. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.  
2921. 2. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.  
2922. Стаття 546-3 Підстави визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару  
2923. 1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони, передбаченою статтею 541 цього Кодексу.  
2924. Визнані недійсним реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності.  
2925. 2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, передбачених статтею 543 цього Кодексу. Визнання недійсними реєстрації права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.  
2926. Стаття 546-5 Припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та охорони права на його використання  
2927. 1. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.  
2928. 2. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв`язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.  
2929. 3. Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено:  
2930. а) за рішення суду про припинення права у зв`язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних в Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;  
2931. б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є володільцем свідоцтва;  
2932. в) в разі подання володільцем свідоцтва заяви до Відомства про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це;  
2933. г) у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір сплачено.  
2934. КНИГА П'ЯТА ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО  
2935. Розділ I Загальні положення про зобов'язання  
2936. Глава 45 Поняття та сторони зобов'язання  
2937. Стаття 547 Поняття зобов'язання та підстави його виникнення  
2938. 1. Зобов'язанням вважається правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.  
2939. 2. Зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з договорів та інших правочинів, які хоч і не передбачені законом, проте й не суперечать йому.  
2940. Зобов'язання також виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та інших підстав, зазначених у цьому Кодексі та інших законах України.  
2941. Стаття 548 Сторони зобов'язання  
2942. 1. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть брати участь одна або одночасно кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб).  
2943. 2. Якщо кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.  
2944. Стаття 549 Треті особи у зобов'язанні  
2945. 1. Третіми особами визнаються особи, що не є в зобов'язанні однією із сторін.  
2946. 2. Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. У випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.  
2947. Глава 46 Виконання зобов'язань  
2948. Стаття 550 Загальні умови виконання зобов'язань  
2949. 1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  
2950. 2. Виконання зобов'язань має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості.  
2951. Стаття 551 Неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань  
2952. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускаються - крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.  
2953. Стаття 552 Виконання зобов'язань сторонами  
2954. 1. Зобов'язання має бути виконане боржником кредиторові.  
2955. 2. Якщо інше не передбачено угодою сторін або не випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, кожна із сторін має право вимагати доказів того, що виконання за зобов'язанням надається самим боржником, приймається самим кредитором або управоможеною на це особою, і несе ризик наслідків незаявлення такої вимоги.  
2956. Стаття 553 Виконання зобов'язань третьою особою  
2957. 1. Виконання зобов'язань може бути покладене боржником на третю особу, якщо із закону, інших правових актів, з умов договору, його суті не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.  
2958. 2. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання третьою особою обов'язок виконати зобов'язання покладається на боржника, а в разі невиконання ним зобов'язань він відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання.  
2959. 3. Третя особа, у разі небезпеки втратити своє право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. У цьому разі третя особа стає на місце кредитора за зобов'язанням і застосовуються правила статей 619-629 цього Кодексу.  
2960. Стаття 554 Неприпустимість виконання зобов'язань частинами  
2961. Кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, договором або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.  
2962. Стаття 555 Строк чи термін виконання зобов'язання  
2963. 1. Якщо у зобов'язанні передбачено строк чи термін його виконання, то воно підлягає виконанню у зазначений строк чи термін.  
2964. Зобов'язання, строк чи термін виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.  
2965. 2. Якщо строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня поставлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, інших правових актів або договору.  
2966. Стаття 556 Дострокове виконання зобов'язання  
2967. Боржник має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено договором, законом чи іншими правовими актами або ж не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.  
2968. Стаття 557 Місце виконання зобов'язання  
2969. Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання має бути здійснене:  
2970. 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна -за місцем знаходження майна;  
2971. 2) за зобов'язанням про передання товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього товару або іншого майна, -за місцем здавання товару або іншого майна першому перевізникові для передання його кредиторові;  
2972. 3) за іншими зобов'язаннями боржника про передання товару або іншого майна -за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;  
2973. 4) за грошовим зобов'язанням -за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитором є юридична особа, -за місцем її знаходження на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання або місце знаходження і сповістив про це боржника, -за новим місцем проживання або знаходження кредитора з віднесенням за рахунок кредитора усіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;  
2974. 5) за іншими зобов'язаннями -за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа, -за місцем її знаходження.  
2975. Стаття 558 Валюта виконання грошових зобов'язань  
2976. 1. Грошове зобов'язання має бути виражене та підлягати виконанню у валюті України.  
2977. 2. У грошовому зобов'язанні може бути передбачено, що воно підлягає оплаті у валюті України в сумі, що є еквівалентною визначеній сумі в іноземній валюті. У цьому разі сума, що підлягає сплаті у валюті України, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений законом, іншими правовими актами або домовленістю сторін.  
2978. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, у порядку та на умовах, що визначені законом.  
2979. Стаття 559 Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням  
2980. Сума проведеного платежу, недостатня для виконання грошового зобов'язання повністю, за відсутності іншої угоди погашає насамперед витрати кредитора з одержанням виконання, потім -проценти і неустойку, а в частині, що залишилася, -основну суму боргу.  
2981. Стаття 560 Зміни розміру грошових зобов'язань  
2982. 1. Сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням безпосередньо на утримання фізичної особи, - на відшкодування збитків, заподіяних життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках -зі збільшенням встановленого законом неоподатковуваного мінімуму заробітної плати пропорційно збільшується.  
2983. 2. Якщо суми, що підлягають виплаті за іншими грошовими зобов'язаннями, мають наслідком для сторони, зобов'язаної провадити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбувається того, на що мала право розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.  
2984. Стаття 561 Проценти  
2985. 1. За користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.  
2986. У відносинах між фізичними особами правила, що містяться в частині першій цього пункту, застосовуються, якщо угодою не передбачено інше.  
2987. 2. Розмір процентів встановлюється угодою сторін.  
2988. Стаття 562 Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит  
2989. 1. У разі відсутності кредитора, а також у разі його ухилення від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку, так само, як і за відсутності представника недієздатного кредитора, боржник за грошовим зобов'язанням або за зобов'язанням передати цінні папери має право внести належні з цього гроші або цінні папери у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора.  
2990. 2. Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса визначається виконанням зобов'язання.  
2991. Стаття 563 Виконання взаємних обов'язків за договором  
2992. 1. Взаємні обов'язки за договором мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає з договору, закону та інших правових актів, звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.  
2993. 2. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свої зобов'язання, повинна своєчасно повідомити про це кредитора.  
2994. 3. У разі ненадання зобов'язаною стороною обумовленого договором виконання зобов'язання або ж за наявності обставин, що вочевидь свідчать про те, що таке виконання не буде проведене у встановлений строк чи термін або не буде здійснене в повному обсязі, сторона, на яку покладено зустрічне виконання, має право зупинити виконання свого зобов'язання, відмовитися від виконання зобов'язання в частині, що відповідає ненаданому виконанню, або ж відмовитися від виконання цього зобов'язання в цілому і вимагати відшкодування збитків.  
2995. 4. Якщо зустрічне виконання зобов'язання здійснене незважаючи на ненадання іншою стороною обумовленого договором виконання свого зобов'язання, ця сторона повинна виконати таке зобов'язання.  
2996. Стаття 564 Виконання альтернативного зобов'язання  
2997. Боржникові, що зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо з договору, закону й інших правових актів, із суті зобов'язання або із звичаїв ділового обороту не випливає інше.  
2998. Стаття 565 Виконання зобов'язання з множинністю осіб  
2999. 1. У зобов'язанні з множинністю осіб кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у рівній частці, якщо із закону, інших правових актів або договору не випливає інше.  
3000. 2. У випадках, передбачених договором, законом, іншими правовими актами, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання, зобов'язання з множинністю осіб виконуються солідарно.  
3001. Стаття 566 Солідарні вимоги кредиторів  
3002. 1. У разі солідарної вимоги кредиторів кожен із солідарних кредиторів має право поставити до боржника вимоги у повному обсязі.  
3003. До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право на свій розсуд виконати зобов'язання кожному з них.  
3004. 2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з рештою солідарних кредиторів, у яких цей кредитор не бере участі.  
3005. 3. Виконання зобов'язання повністю одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторам.  
3006. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частках, оскільки інше не випливає з відносин між ними.  
3007. Стаття 567 Солідарний обов'язок боржника  
3008. 1. У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо, - причому як повністю, так і в частині боргу.  
3009. 2. Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.  
3010. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде погашене повністю.  
3011. 3. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від виконання кредиторові.  
3012. 4. Недійсність вимог кредитора до однієї з осіб, що беруть участь у зобов'язанні на боці боржника, так само як і сплив позовної давності за вимогою до такої особи, самі по собі не стосуються його вимог до решти цих осіб.  
3013. Стаття 568 Право регресу в солідарних зобов'язаннях  
3014. 1. Боржник, що виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної (регресної) вимоги до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором, законом, а в разі спору -рішенням суду.  
3015. Несплачене одним із співборжників боржникові, що виконав солідарне зобов'язання, припадає на нього та на решту боржників у частці, що визначається відповідно до частини першої цього пункту.  
3016. 2. Солідарний кредитор, що одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати решті кредиторів належні їм частки, якщо інше не випливає із домовленості між ними.  
3017. Стаття 569 Посвідчення виконання зобов'язання  
3018. 1. Приймаючи виконання зобов'язання, кредитор зобов'язаний на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання повністю або його частини.  
3019. Якщо на посвідчення зобов'язання боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути документ боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити це у розписці, яку він видає.  
3020. 2. Перебування боргового документа у боржника посвідчує виконання зобов'язання.  
3021. 3. У разі відмови кредитора повернути борговий документ, видати розписку на підтвердження виконання зобов'язаний боржник має право затримати виконання. У цьому разі настає прострочення кредитора.  
3022. Глава 47 Забезпечення виконання зобов'язань  
3023. § 1. Загальні положення про способи забезпечення виконання зобов'язань  
3024. Стаття 570 Способи забезпечення виконання  
3025. 1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утримуванням та іншими способами, встановленими цим Кодексом, іншими законами або договором.  
3026. 2. Речево-правовими способами забезпечення виконання визнаються застава, затримання тощо.  
3027. 3. Зобов'язально-правовими способами забезпечення виконання визнаються неустойка, порука, гарантія тощо.  
3028. Стаття 570-1 Загальні умови забезпечення виконання  
3029. 1. Забезпечуватися може тільки дійсна вимога. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність зобов'язання, яке його забезпечує.  
3030. 2. Недійсність угоди щодо забезпечення зобов'язання не спричиняє недійсність цього (основного) зобов'язання.  
3031. Стаття 571 Форма угоди щодо забезпечення виконання  
3032. 1. Угода щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладена в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання.  
3033. 2. Недодержання письмової форми спричиняє недійсність угоди щодо встановлення способів забезпечення виконання.  
3034. § 2. Зобов'язально-правові способи забезпечення виконання зобов'язань  
3035. 1. Неустойка  
3036. Стаття 572 Поняття неустойки  
3037. 1. Неустойкою (штрафом, пенею) вважається передбачена договором, законом або іншими правовими актами грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.  
3038. 2. Неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням зобов'язання боржником.  
3039. Стаття 573 Розмір неустойки  
3040. 1. Розмір неустойки, визначений законом та іншими правовими актами, може бути збільшений угодою сторін. Сторони мають право зменшити розмір неустойки у випадках, що допускаються законом.  
3041. 2. Проценти на неустойку не нараховуються.  
3042. 3. Розмір неустойки, яка підлягає сплаті, може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема, у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди..  
3043. Стаття 574 Сплата неустойки і виконання зобов'язання  
3044. 1. Сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов'язання, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін.  
3045. 2. Сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків за виконання зобов'язання.  
3046. 3. Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відповідає його інтересам.  
3047. Статтю 575 "Записи короткострокового користування виконань або передачі, здійснювані організаціями ефірного мовлення" вилучено.  
3048. 2. Порука  
3049. Стаття 576 Поняття поруки  
3050. 1. За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останньою свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.  
3051. 2. Порука може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи -кредитора з основного боргу.  
3052. Стаття 577 Відповідальність поручника  
3053. 1. У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.  
3054. 2. Поручник відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема, відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.  
3055. 3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.  
3056. Стаття 578 Права та обов'язки поручника у разі поставлення до нього вимоги  
3057. 1. Поручник зобов'язаний до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручника вчинено позов, -залучити боржника до участі у справі. В іншому випадку боржник має право висунути проти вимоги поручника, який виконав зобов'язання боржника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.  
3058. 2. Поручник має право висувати проти вимоги кредитора заперечення, які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручник не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг.  
3059. Стаття 579 Права поручника, який виконав зобов'язання  
3060. 1. До поручника, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання.  
3061. 2. До кожного з кількох поручників, які виконали зобов'язання боржника, переходять права кредитора з цього зобов'язання у розмірі виконаної цим поручником частини зобов'язання.  
3062. 3. Після виконання поручником зобов'язання кредитор повинен вручити поручникові документи, які засвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.  
3063. Стаття 580 Повідомлення поручника про виконання зобов'язання боржником  
3064. Боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, повинен негайно повідомити про це поручника. Інакше поручник, який, у свою чергу, виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу боржникові. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу до боржника. В цьому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.  
3065. Стаття 581 Оплата послуг поручника  
3066. Поручник має право на винагороду за послуги, надані ним боржникові, якщо це передбачено договором.  
3067. Стаття 582 Припинення поруки  
3068. 1. Порука припиняється після припинення забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі його зміни, що спричиняє збільшення відповідальності поручника, без згоди останнього.  
3069. 2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання забезпеченого нею зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, добровільно запропоноване боржником або поручником. Порука також припиняється після переведення боргу на іншу особу, якщо поручник не дав згоди кредиторові нести відповідальність за нового боржника.  
3070. 3. Порука припиняється після закінчення строку, зазначеного в договорі поруки. У випадках коли такий строк не встановлено, вона припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручника. Якщо строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручника протягом року від дня укладення договору поруки.  
3071. 3. Гарантія  
3072. Стаття 583 Поняття гарантії  
3073. 1. Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.  
3074. 2. Гарантія набирає сили від дня її видачі, якщо в ній не передбачено інше.  
3075. Стаття 584 Забезпечення гарантією зобов'язання принципала  
3076. 1. Гарантія забезпечує належне виконання принципалом його зобов'язань перед бенефіціаром (основного зобов'язання).  
3077. 2. За видачу гарантії принципал сплачує гарантові обумовлену винагороду.  
3078. Стаття 585 Незалежність гарантії від основного зобов'язання  
3079. Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого гарантію видано, в тому числі у випадках, коли в ній міститься посилання на цю обставину.  
3080. Стаття 586 Безвідкличність гарантії  
3081. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше.  
3082. Стаття 587 Непередаваність прав за гарантією  
3083. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.  
3084. Стаття 588 Обов'язки гаранта під час розгляду вимоги бенефіціара  
3085. 1. Після одержання вимоги бенефіціара гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги.  
3086. 2. Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його -у розумний строк і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідає ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії.  
3087. Стаття 589 Відмова гаранта задовольнити вимоги бенефіціара  
3088. Гарант має право відмовити бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку.  
3089. Гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.  
3090. Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, повністю чи у відповідній частині вже виконане, або припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципала.  
3091. Одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.  
3092. Стаття 590 Межі зобов'язання гаранта  
3093. Передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.  
3094. Стаття 591 Припинення гарантії  
3095. 1. Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гарантією припиняється:  
3096. 1) сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;  
3097. 2) закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;  
3098. 3) внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;  
3099. 4) внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією з допомогою письмової заяви щодо звільнення гаранта від його зобов'язань.  
3100. Припинення зобов'язання гаранта на підставах, зазначених у підпунктах 1, 3 і 4 цього пункту, не залежить від того, чи повернуто йому гарантію.  
3101. 2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен без зволікання повідомити про це принципала.  
3102. Стаття 592 Регресні вимоги гаранта до принципала  
3103. 1. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом.  
3104. 2. Гарант не має права вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.  
3105. 4. Завдаток  
3106. Стаття 593 Поняття завдатку  
3107. 1. Завдатком вважається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання.  
3108. 2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних зі сторони за договором платежів, є завдатком, ця сума вважається сплаченою як аванс.  
3109. Стаття 594 Наслідки невиконання і припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком  
3110. 1. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку.  
3111. 2. Сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку, оскільки у договорі не передбачено інше.  
3112. 3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання за порозумінням сторін або внаслідок неможливості його виконання завдаток має бути повернутий.  
3113. § 3. Речеві способи забезпечення виконання зобов'язань  
3114. 1. Застава  
3115. Стаття 595 Поняття застави  
3116. В силу застави кредитор за забезпеченим заставою зобов'язанням (заставоутримувач) має право у разі невиконання боржником цього зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами особи, якій це майно належить (заставодавця), за винятками, встановленими законом.  
3117. Стаття 595-1 Забезпечення майбутньої вимоги  
3118. Заставою може бути забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому.  
3119. Стаття 596 Підстави виникнення застави  
3120. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.  
3121. 2. До застави, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються положення цього Кодексу про заставу, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.  
3122. Стаття 597 Спеціальні правила про окремі види застав  
3123. 1. Спеціальні правила про окремі види застав, зокрема іпотека, заклад, тощо, можуть встановлюватися законом.  
3124. 2. Іпотекою визнається зареєстрована застава нерухомого або рухомого майна, що залишається у володінні заставодавця.  
3125. 3. Закладом визнається застава рухомого майна, що передається у володіння заставоутримувача або за його наказом у володіння третій особі.  
3126. Стаття 598 Предмет застави  
3127. 1. Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.  
3128. 2. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, якщо це передбачено договором.  
3129. 3. Права заставоутримувача (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не передбачено договором. Право застави на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, поширюється у випадках, передбачених договором.  
3130. 4. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які перебувають в державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.  
3131. 5. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.  
3132. 6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3133. Стаття 599 Застава майна, яке перебуває у спільній власності  
3134. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу тільки за згодою усіх співвласників.  
3135. Стаття 600 Заміна предмета застави  
3136. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставоутримувача, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3137. Стаття 601 Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави  
3138. 1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3139. 2. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставоутримувача зобов'язаний надати рівноцінний предмет або відновити старий предмет застави, якщо це можливо. За наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема у разі відсутності рівноцінного предмета, суд може відмовити заставоутримувачу у задоволенні його вимоги. В такому випадку застава припиняється.  
3140. Стаття 602 Страхування предмета застави  
3141. 1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на домовлену суму.  
3142. 2. При настанні страхового випадку предметом застави стають вимоги до страховика.  
3143. Стаття 603 Оцінка предмета застави  
3144. Якщо закон або договір вимагає оцінку предмета застави, вона здійснюється заставодавцем із заставоутримувачем, відповідно до цін, що звичайно існують на подібні предмети в торговельному обігу на момент застави. Законом або договором може встановлюватися інший порядок оцінки вартості предмета застави.  
3145. Стаття 604 Сторони договору застави  
3146. 1. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручник).  
3147. 2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з можливістю їх заставлення.  
3148. 3. Застава права на чужі речі здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо відчуження цих прав відповідно до закону або договору відбувається за згодою власника.  
3149. Статтю 605 "Момент виникнення права застави" поставлено після статті 607"Форма договору та реєстрація застави" та змінено її номер на 607-1.  
3150. Стаття 606 Зміст договору застави  
3151. 1. У договорі застави мають бути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленого майна, а також будь-які інші умови, що погоджені сторонами договору.  
3152. 2. Опис майна у договорі застави може бути і в загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).  
3153. Стаття 607 Форма договору та реєстрація застави  
3154. 1. У випадках коли предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, передбачених законом, договір застави має бути нотаріально посвідчений.  
3155. 2. Застава нерухомого майна підлягає обов'язковій державній реєстрації.  
3156. 3. Застава рухомого майна може бути також зареєстрована на підставі заяви сторони договору застави.  
3157. 4. Договір застави нерухомого майна може бути укладений у формі закладної.  
3158. Закладна є цінним папером, який посвідчує право його законного володільця на одержання виконання за грошовим зобов'язанням, що забезпечене заставою (іпотекою) майна, зазначеного у закладній, а також право на звернення стягнення на заставлене майно, зазначене у закладній, з метою одержання виконання за грошовим зобов'язанням, забезпеченим заставою цього майна.  
3159. Стаття 607-1 Момент виникнення права застави  
3160. 1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, -з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов або змісту договору.  
3161. 2. Якщо предмет застави відповідно до закону або договору має знаходитися у заставоутримувача, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору, право застави виникає з моменту його укладення.  
3162. Стаття 608 Користування та розпоряджання предметом застави  
3163. 1. Заставодавець має право, якщо інше не передбачено договором і не випливає із суті застави, користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати від нього плоди та доходи.  
3164. 2. Якщо інше не передбачено законом або договором та не випливає із суті застави, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в оренду (найм), або в безоплатне користування іншій особі, або ж іншим чином розпоряджатися ним тільки за згодою заставоутримувача.  
3165. Угода, яка обмежує право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемною.  
3166. 3. Заставоутримувач має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, передбачених договором. За договором на заставоутримувача може бути покладений обов'язок здобувати від предмета застави плоди та доходи з метою погашення основного зобов'язання або в інтересах заставодавця.  
3167. Стаття 608-1 Обов'язки володільця предмета застави  
3168. 1. Особа, що володіє предметом застави, якщо інше не передбачено договором, зобов'язана:  
3169. 1) застосовувати заходи, які необхідні для збереження заставленого майна;  
3170. 2) утримувати заставлене майно належним чином;  
3171. 3) негайно повідомляти іншу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження заставленого майна.  
3172. 2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або загибелі з його вини заставленого майна, повинен його замінити або відновити.  
3173. 3. Заставоутримувач, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або загибелі з його вини заставленого майна, зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані ним збитки.  
3174. Стаття 609 Наступні застави  
3175. 1. Наступні застави майна, що вже заставлене, допускаються у випадках, якщо інше не передбачено законом або попередніми договорами застави.  
3176. 2. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставоутримувача (попередніх заставоутримувачів) зберігає силу.  
3177. 3. Перший заставоутримувач має переважне право перед іншими заставоутримувачами на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги інших заставоутримувачів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави відповідно до статті 605.  
3178. 4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставоутримувач зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставоутримувачами незареєстрованих застав та заставоутримувачами застав, які зареєстровані пізніше. Заставоутримувачі, що зареєстрували одну і ту ж заставу в один день, мають рівні права на задоволення вимог заставленого майна.  
3179. 5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставоутримувачів дані в обсязі, передбаченому статтею 606 цього Кодексу, про всі попередні застави. Заставодавець повинен відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставоутримувачів, внаслідок невиконання ним цього обов'язку.  
3180. Стаття 610 Вимоги заставоутримувача, які задовольняються за рахунок закладеного майна  
3181. За рахунок закладеного майна заставоутримувач має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, які визначені до моменту фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання (а у випадках, передбачених законом або договором, -неустойку), необхідні витрати щодо утримання заставленого майна, а також витрати щодо здійснення вимоги, що забезпечена заставою, якщо інше не передбачено договором застави.  
3182. Стаття 611 Звернення стягнення на предмет застави  
3183. 1. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3184. 2. Заставоутримувач набуває право звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, -якщо інше не передбачено законом або договором.  
3185. 3. У разі ліквідації юридичної особи (заставодавця) заставоутримувач набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.  
3186. 4. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.  
3187. 5. Якщо предмет одного договору застави становить дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) на вибір заставоутримувача.  
3188. Якщо заставоутримувач зверне стягнення на одну річ (право) і в повному обсязі вимогу не буде задоволено, він зберігає право на інші речі (права), які складають предмет застави.  
3189. Стаття 612 Реалізація заставленого майна  
3190. 1. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться з публічних торгів у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3191. 2. Початкова продажна ціна заставленого майна для його реалізації визначається в порядку, який вказується у договорі або законі. Якщо звернення стягнення здійснюється судом, суд може своїм рішенням визначити початкову продажну ціну заставленого майна.  
3192. 3. У випадку, коли протягом розумного строку заставлене майно не буде продане, заставоутримувач має право залишити заставлене майно за собою, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3193. 4. Якщо реалізація майна не покриває вимоги заставоутримувача, він має право, якщо інше не передбачено законом або договором, отримати суму, що недостає, з іншого майна боржника в порядку задоволення вимог, передбаченому в статті 92 цього Кодексу.  
3194. Стаття 613 Дострокове виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, та звернення стягнення на заставлене майно  
3195. 1. Заставоутримувач має право зажадати дострокового виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, у випадках:  
3196. 1) якщо предмет застави вибув із володіння заставодавця, у якого він був залишений, не відповідно до умов договору про заставу;  
3197. 2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;  
3198. 3) втрати предмета застави за обставинами, за які заставоутримувач не відповідає, якщо заставодавець не дав згоди на заміну предмета застави.  
3199. 2. Заставоутримувач має право зажадати дострокового виконання зобов'язання, яке забезпечене заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет застави:  
3200. 1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;  
3201. 2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання заставним майном;  
3202. 3) в інших випадках, передбачених договором застави.  
3203. Стаття 614 Припинення застави  
3204. 1. Право застави припиняється:  
3205. 1) припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;  
3206. 2) знищенням заставленого майна;  
3207. 3) придбанням заставоутримувачем права власності на заставлене майно;  
3208. 4) примусовим продажем заставленого майна;  
3209. 5) спливом строку дії права, яке становить предмет застави;  
3210. 6) в інших випадках, передбачених законом.  
3211. 2. Про припинення застави нерухомого майна до державного реєстру вносяться відповідні дані.  
3212. 3. При припиненні застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставоутримувач, у якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.  
3213. 2. Утримування  
3214. Стаття 615 Право утримування  
3215. 1. Кредитор, у якого перебувала річ, що її належить передати боржникові або особі, зазначеній боржником, у разі невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право утримувати її доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконане.  
3216. Утримування речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо це не передбачене договором  
3217. Право утримування поширюється також на інші об'єкти, передбачені ст. 161 цього Кодексу.  
3218. 2. Кредитор має право затримати річ, яка є у нього, незалежно від набуття третіми особами права на неї, якщо ці права виникли піємія передачі речі у його володіння  
3219. Стаття 616 Обов'язки кредитора, який утримує річ  
3220. 1. Кредитор, який притримує річ, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.  
3221. 2. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує, якщо не доведе, що це сталося внаслідок дії непереборної сили.  
3222. 3. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує.  
3223. Стаття 617 Право власності на утримувану річ  
3224. 1. До кредитора, який утримує річ і не є її власником, внаслідок утримування право власності на річ не переходить.  
3225. 2. Боржник, який є власником утримуваної речі, зберігає право розпоряджання нею. У цьому випадку він зобов'язаний сповістити набувача речі про факт утримування речі і права кредитора.  
3226. 3. Ризик випадкового знищення або псування утримуваної речі несе кредитор, якщо інше не передбачене законом.  
3227. Стаття 618 Задоволення вимог за рахунок утримуваної речі  
3228. Вимоги кредитора, який утримує річ, задовольняються з її вартості відповідно до статті 611 цього Кодексу".  
3229. Глава 48 Перехід прав кредитора до третіх осіб і переведення боргу  
3230. Стаття 619 Підстави та порядок переходу прав кредитора до іншої особи  
3231. 1. Право (вимога), що належить кредиторові на підставі зобов'язання, може бути передане ним іншій особі за правочином (цесія) або перейти до іншої особи на підставі закону, зокрема при суброгації.  
3232. 2. Суброгацією визнається придбання всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора. Суброгант стає на місце кредитора.  
3233. 3. Для переходу прав кредитора до іншої особи відповідно до пп. 1, 2 цієї статті не потрібна згода боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3234. 4. Якщо боржник не був письмово повідомлений щодо здійснюваного переходу прав кредитора до іншої особи, новий кредитор несе ризик спричинених цим для нього несприятливих наслідків. У цьому разі виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається належним виконанням.  
3235. 5. Правила щодо переходу прав кредитора до іншої особи не застосовуються до регресних вимог.  
3236. Стаття 620 Права кредитора, які не можуть переходити до інших осіб  
3237. Перехід до іншої особи прав, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, не допускається, якщо це змінює суть зобов'язання.  
3238. Стаття 621 Обсяг прав кредитора, що переходять до іншої особи  
3239. Право первісного кредитора переходить до нового кредитора у тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент переходу права, якщо інше не передбачено законом або договором. Зокрема, до нового кредитора переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання, а також інші, пов'язані з вимогою права, у тому числі право на несплачені проценти.  
3240. Стаття 622 Докази прав нового кредитора  
3241. 1. Кредитор, який передав право іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що засвідчують передане право, і переказати відомості, важливі для здійснення цього права.  
3242. 2. Боржник має право не виконувати зобов'язання новому кредиторові до надання йому доказів переходу прав до цієї особи.  
3243. Стаття 623 Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора  
3244. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання повідомлення щодо переходу прав за зобов'язанням до нового кредитора.  
3245. Стаття 624 Умови цесії  
3246. 1. Цесія допускається, якщо вона не суперечить законові, іншим правовим актам або договору.  
3247. 2. Цесія не допускається без згоди боржника за зобов'язанням, у якому особа кредитора має істотне значення для боржника.  
3248. Стаття 625 Відповідальність кредитора, який відступив вимогу  
3249. Первісний кредитор, який відступив вимогу, відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником, крім випадків, коли первісний кредитор узяв на себе поруку за боржника перед новим кредитором.  
3250. Стаття 626 Форми цесії і переведення боргу  
3251. 1. Цесія або переведення боргу мають бути здійснені у тих самих формах, що і дії, на яких ґрунтуються цесія і переведення боргу.  
3252. 2. Цесія або переведення боргу за правочином, що підлягає державній реєстрації, мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.  
3253. Стаття 627 Переведення боргу  
3254. Переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.  
3255. Стаття 628 Заперечення нового боржника проти вимоги кредитора  
3256. Новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.  
3257. Стаття 629 Наслідки переведення боргу, забезпеченого порукою або заставою  
3258. 1. Порука і встановлена третьою особою застава припиняються після переведення боргу, якщо поручник або заставодавець не висловив згоди відповідати за нового боржника.  
3259. 2. Застава, встановлена на забезпечення боргу первісним боржником, зберігається після переведення боргу на іншу особу, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3260. Глава 49 Відповідальність за порушення зобов'язань  
3261. Стаття 630 Поняття порушення зобов'язання  
3262. Порушенням зобов'язання є невиконання його або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 550 цього Кодексу).  
3263. Стаття 631 Відшкодування збитків, спричинених порушенням зобов'язання  
3264. 1. У разі порушення зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані ним збитки (п. 2 статті 21 цього Кодексу).  
3265. 2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.  
3266. 3. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, під час визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, -у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.  
3267. 4. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування.  
3268. Стаття 631-1 Відмова кредитора від договору  
3269. 1. У разі невиконання зобов'язання боржником кредитор вправі, якщо інше не передбачено законом або договором відмовитись від договору.  
3270. 2. Відмова кредитора від договору не звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов'язання (в статті 631 та 632 цього Кодексу).  
3271. 3. Відмова кредитора від договору тягне наслідки, передбачені при розірванні договору (пункт 2 статті 684-1 цього Кодексу).  
3272. Стаття 632 Збитки і неустойка  
3273. 1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то її стягують у повному розмірі понад відшкодування збитків (штрафна неустойка).  
3274. 2. Угодою сторін може бути передбачено стягнення тільки неустойки без відшкодування збитків (виключна неустойка) або можливість стягнення за вибором кредитора неустойки чи збитків (альтернативна неустойка). Угодою сторін може бути також передбачено неустойку, стягувану в залік відшкодування збитків (залікова неустойка).  
3275. Статтю 633 "Недійсність угоди щодо обмеження відповідальності за зобов'язаннями, в яких фізична особа виступає як споживач" вилучено.  
3276. Стаття 634 Підстави відповідальності за порушення зобов'язання  
3277. 1. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності вини (умисел або необережність), крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності.  
3278. Особа визнається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.  
3279. 2. Відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.  
3280. 3. Укладена заздалегідь угода щодо усунення чи обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання є нікчемною.  
3281. Стаття 635 Відповідальність і виконання зобов'язання в натурі  
3282. 1. Сплата неустойки і відшкодування збитків, що спричинені неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3283. 2. Відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язання і сплата неустойки за його невиконання звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.  
3284. 3. Відмова кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 644 цього Кодексу), а також сплата відступного (стаття 648 цього Кодексу) звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі.  
3285. 4. Відмова кредитора від договору (стаття 631-1 цього Кодексу) звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі.  
3286. Стаття 636 Відповідальність за порушення грошового зобов'язання  
3287. 1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.  
3288. 2. Якщо збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його коштами, перевищують суму процентів, належних йому відповідно до статті 561 цього Кодексу, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.  
3289. 3. За неправомірне користування коштами за зобов'язанням, пов'язаним із підприємницькою діяльністю, понад суми, зазначені у п. 2 цієї статті, стягується штраф у розмірі п'яти процентів річних від суми, сплату якої прострочено, якщо договором не встановлено вищого розміру штрафу.  
3290. Стаття 637 Відповідальність за невиконання зобов'язання передати індивідуально-визначену річ  
3291. У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові індивідуально-визначену річ як предмет зобов'язання кредитор має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, а також відібрання цієї речі у боржника. Останнє право відпадає, якщо річ уже передано іншій особі, яка має однорідне право. Якщо річ ще не передано, перевагу має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, -той, хто раніше вчинив позов.  
3292. Стаття 638 Обмеження розміру відповідальності за зобов'язанням  
3293. 1. Законом або договором може бути обмежене право на повне відшкодування збитків.  
3294. 2. Угода щодо обмеження розміру відповідальності за зобов'язаннями в яких фізична особа виступає як споживач (кредитор), є недійсною, якщо розмір відповідальності встановлений законом і якщо угоду укладено до настання обставин, що мають наслідком відповідальність за порушення зобов'язання.  
3295. Стаття 639 Підстави звільнення від відповідальності під час здійснення підприємницької діяльності  
3296. Особа, яка порушила зобов'язання під час здійснення підприємницької діяльності, якщо інше не передбачено законом або договором, звільняються від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотніх за даних умов подій. Не є непереборною силою, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.  
3297. Стаття 640 Виконання зобов'язання за рахунок боржника  
3298. У разі невиконання боржником зобов'язання виготовити і передати річ у власність, або передати річ у користування кредиторові, або виконати для нього певну роботу чи надати йому послугу кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання третім особам, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів, договору або суті зобов'язання, і зажадати від боржника відшкодування збитків.  
3299. Стаття 641 Субсидіарна відповідальність  
3300. 1. До заявлення вимоги особі, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, яка є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника.  
3301. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповідь на заявлену вимогу, ця вимога у повному обсязі може бути заявлена особі, яка несе субсидіарну відповідальність.  
3302. 2. Кредитор не має права вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом заліку зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стягнення коштів з основного боржника.  
3303. 3. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, поставленої їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до цієї особи вчинено позов, -залучити основного боржника до участі у справі. Інакше основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, що відповідає субсидіарно, заперечення, які він мав проти кредитора.  
3304. Стаття 642 Наслідки порушення зобов'язання з вини обох сторін  
3305. 1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини обох сторін, суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.  
3306. Суд має право також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням виконання зобов'язання, або не вжив заходів для їх зменшення.  
3307. 2. Правила п. 1 цієї статті відповідно застосовуються й у випадках, коли боржник за договором або законом несе майнову відповідальність за порушення зобов'язання незалежно від своєї вини.  
3308. Стаття 643 Відповідальність боржника за дії третіх осіб  
3309. Боржник відповідає за порушення зобов'язання третіми особами, на яких було покладено його виконання (стаття 553 цього Кодексу), якщо законом не передбачена відповідальність безпосереднього виконавця.  
3310. Стаття 644 Прострочення боржника  
3311. 1. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.  
3312. 2. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від виконання і вимагати відшкодування збитків.  
3313. 3. Боржник не вважається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.  
3314. Стаття 645 Прострочення кредитора  
3315. 1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, договором чи випливають із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання. Кредитор вважається також таким, що прострочив, у випадках, зазначених у п. 3 статті 569 цього Кодексу.  
3316. 2. У випадках якщо кредитор не вдався до дій, до вчинення яких боржник не міг виконати зобов'язання, за згодою боржника можливе відстрочення виконання зобов'язання на строк існування прострочення кредитора.  
3317. 3. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих відстроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинене умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Зі спливом прострочення кредитора боржник не зобов'язаний сплачувати проценти за час прострочення кредитора.  
3318. Глава 50 Припинення зобов'язань  
3319. Стаття 646 Підстави припинення зобов'язання  
3320. 1. Зобов'язання припиняється повністю або в частині на підставах, передбачених цим Кодексом, законом або договором.  
3321. 2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається тільки у випадках, передбачених договором або законом.  
3322. Стаття 647 Припинення зобов'язання виконанням  
3323. Зобов'язання припиняється виконанням, здійсненим у належний спосіб і посвідченим відповідно до статті 569 цього Кодексу.  
3324. Стаття 648 Відступне  
3325. За згодою сторін зобов'язання може бути припинене наданням замість виконання відступного (сплатою грошей, переданням майна тощо). Розмір, строки й порядок надання відступного встановлюються сторонами.  
3326. Стаття 649 Припинення зобов'язання заліком  
3327. Зобов'язання припиняється повністю або в частині заліком зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не вказано чи визначено моментом витребування.  
3328. Для заліку досить заяви однієї сторони.  
3329. Стаття 650 Неприпустимість заліку  
3330. Не допускається залік вимоги:  
3331. 1) якщо на заяву другої сторони до вимоги належить застосувати строк позовної давності, і строк цей сплив;  
3332. 2) щодо відшкодування заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи шкоди;  
3333. 3) щодо стягнення аліментів;  
3334. 4) щодо довічного утримання;  
3335. 5) в інших випадках, передбачених законом або договором.  
3336. Стаття 651 Залік у випадку відступлення вимоги  
3337. У випадку відступлення вимоги (стаття 624 цього Кодексу) боржник має право зарахувати проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.  
3338. Залік здійснюється, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником повідомлення щодо відступлення вимоги, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не зазначено чи визначено моментом витребування.  
3339. Стаття 652 Припинення зобов'язання угодою сторін  
3340. 1. Зобов'язання припиняється угодою сторін.  
3341. 2. Зобов'язання припиняється угодою сторін щодо заміни первісного зобов'язання, що існувало між ними, іншим зобов'язанням між тими самими сторонами, у тому числі щодо заміни предмета або способу виконання (новація).  
3342. 3. Новація не допускається щодо аліментних зобов'язань, зобов'язань стосовно відшкодування, заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи шкоди, в інших випадках, передбачених законом.  
3343. 4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісними, якщо інше не передбачено порозумінням сторін, і в інших випадках, передбачених законом.  
3344. Стаття 653 Прощення боргу  
3345. Зобов'язання припиняється звільненням кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав інших осіб щодо майна кредитора.  
3346. Стаття 654 Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі  
3347. Зобов'язання припиняється поєднанням кредитора і боржника в одній особі.  
3348. Якщо надалі це поєднання припиняється, зобов'язання виникає знову.  
3349. Стаття 655 Припинення зобов'язання неможливістю виконання  
3350. 1. Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.  
3351. 2. У разі неможливості виконання боржником зобов'язання, спричиненої винними діями кредитора, останній не має права вимагати повернення виконаного ним за зобов'язанням.  
3352. Стаття 656 Припинення зобов'язання смертю фізичної особи  
3353. 1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути здійснене без особистої участі боржника або в інший спосіб нерозривно пов'язане з особою боржника.  
3354. 2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання призначене особисто для кредитора або в інший спосіб нерозривно пов'язане з особою кредитора.  
3355. Стаття 657 Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи  
3356. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу (за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи тощо).  
3357. Розділ ІІ Загальні положення про договори  
3358. Глава 51 Поняття та умови договору  
3359. Стаття 658 Поняття та види договору  
3360. 1. Договором визнається угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  
3361. 2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона (особа) бере на себе обов'язок перед іншою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.  
3362. 3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору.  
3363. 4. До договорів, що укладаються більше ніж двома сторонами (багатосторонні договори), загальні положення про договір застосовуються, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.  
3364. 5. Договір вважається оплатним, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів, угоди сторін або суті договору.  
3365. Стаття 659 Свобода договору  
3366. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  
3367. Стаття 660 Зміст договору  
3368. 1. Зміст договору складають умови (пункти), як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові в силу чинного законодавства.  
3369. 2. Сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах закони та інші правові акти про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору.  
3370. Стаття 661 Обов'язкова сила договору  
3371. 1. Договір, укладений відповідно до чинних правових актів, має обов'язкову силу для сторін.  
3372. 2. Якщо після укладення договору був прийнятий закон або інший правовий акт, який передбачає інші правила, ніж ті, якими керувалися сторони при укладенні договору, умови раніше укладеного договору зберігають чинність, крім випадків, коли новий закон або інший правовий акт пом'якшує чи звільняє від відповідальності за порушення умов договору.  
3373. Стаття 662 Взірцеві умови договорів  
3374. У договорі може бути передбачено, що його окремі умови визначаються відповідно до взірцевих умов, вироблених практикою для договорів певного виду й опублікованих у пресі (взірцеві умови тощо).  
3375. Стаття 663 Строк дії договору  
3376. 1. Строком дії договору визнається час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати взяті на себе обов'язки.  
3377. 2. Договір набуває чинності з моменту його укладення (cтаття 670 цього Кодексу).  
3378. 3. Сторони можуть обумовити, що умови укладеного ними договору застосовуються до їхніх відносин, які виникли до укладення договору.  
3379. 4. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.  
3380. Стаття 664 Ціна договору  
3381. 1. Розрахунки сторін при виконанні договору здійснюються за цінами, визначеними угодою сторін. У випадках, передбачених законом або іншими правовими актами, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими на те державними органами.  
3382. 2. Зміна ціни договору після його укладення допускається лише у випадках і на умовах, передбачених договором або законом чи іншими правовими актами.  
3383. 3. У разі якщо у договорі ціна не передбачена і не може бути визначена виходячи з умов договору, виконання договору має бути оплачене за ціною, яка за подібних обставин звичайно сплачується за аналогічні товари, роботи або послуги.  
3384. Стаття 665 Публічний договір  
3385. 1. Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).  
3386. 2. Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів, крім випадків, коли законом або іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів.  
3387. 3. Підприємець або інша особа відповідно до закону не повинні надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом або іншими правовими актами.  
3388. 4. Відмова підприємця або іншої особи, визначеної законом, від укладення публічного договору за наявності у них можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) не допускається.  
3389. Необґрунтоване ухилення підприємця від укладення публічного договору має наслідки, передбачені статтею 21 цього Кодексу.  
3390. 5. У випадках, передбачених законом або іншими правовими актами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами можуть прийматися правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічних договорів.  
3391. 6. Умови публічного договору, які не відповідають вимогам, зазначеним у пп. 2, 5 цієї статті, є недійсними.  
3392. Стаття 666 Договір про приєднання  
3393. 1. Договором приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.  
3394. 2. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування завданих їй збитків, якщо договір про приєднання хоч і не суперечить законові або іншим правовим актам, але позбавляє цю сторону прав, які їй звичайно надаються, виключає чи обмежує відповідальність іншої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі для сторони, що приєдналася, умови. При цьому вважається, що сторона, яка приєдналася, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.  
3395. 3. У разі якщо вимоги, зазначені в п. 2 цієї статті, пред'явлені стороною, що приєдналася до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або повинна була знати, на яких умовах вона укладає договір.  
3396. Стаття 667 Попередній договір  
3397. 1. За попереднім договором сторони зобов'язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Порядок погодження істотних умов майбутнього договору, не передбачених попереднім договором, якщо такий порядок не встановлений законом або іншими правовими актами, визначається сторонами у попередньому договорі.  
3398. Попередній договір укладається у формі, визначеній для основного договору, а якщо, форма основного договору не визначена, - то в письмовій формі.  
3399. 2. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, спричинені простроченням, якщо інше не передбачено попереднім договором або правовими актами.  
3400. 3. Зобов'язання, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до спливу строку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицію про його укладення.  
3401. 4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому не виражено прямо волі сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.  
3402. Стаття 668 Договір на користь третьої особи  
3403. 1. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої обумовлене виконання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, договором і не випливає із суті договору.  
3404. 2. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено законом або іншими правовими актами чи договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої особи.  
3405. 3. У разі якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, якщо це не суперечить суті договору.  
3406. Стаття 669 Тлумачення договору  
3407. 1. Тлумачення умов договору здійснюється за правилами тлумачення правочинів, зазначеними у статті 204 цього Кодексу.  
3408. 2. При тлумаченні договору можуть враховуватися також зразкові умови (зразкові договори), навіть якщо в договорі й немає посилання на ці умови.  
3409. Глава 52 Укладення, зміна і розірвання договору  
3410. Стаття 670 Укладення договору  
3411. 1. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами, в потрібній у належних випадках формі, досягнуто згоди за всіма істотними його умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, визнані як істотні законом або іншими правовими актами чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  
3412. 2. Договір укладається шляхом пропозиції укласти договір (оферти) однієї сторони і прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною.  
3413. Стаття 671 Форма договору  
3414. 1. Договір може укладатися у будь-якій формі, передбаченій для вчинення правочинів, якщо за законом або іншим правовим актом для договорів даного виду не встановлена певна форма.  
3415. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, навіть якщо за законом або іншим правовим актом для даного виду договорів ця форма й не вимагалася.  
3416. 2. Договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складення одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку або іншим засобом, який дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором.  
3417. Стаття 672 Момент укладення договору  
3418. 1. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту.  
3419. 2. Якщо відповідно до закону або іншого правового акта для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.  
3420. 3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення або реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і реєстрації -в момент реєстрації.  
3421. Стаття 673 Оферта  
3422. 1. Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, що зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття (акцепту).  
3423. 2. Реклама та інші пропозиції, розраховані на невизначене коло осіб, розглядаються як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в пропозиціях.  
3424. 3. Пропозицію укласти договір (оферту) можна відкликати до моменту або в момент її одержання адресатом. Оферта, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи обстановки, в якій вона була зроблена.  
3425. Стаття 674 Акцепт  
3426. 1. Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом.  
3427. 2. Вчинення особою, яка одержала оферту, у встановлений для акцепту строк дії щодо виконання зазначених у ній умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо) вважається акцептом, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або не зазначено в оферті.  
3428. 3. Акцепт може бути відкликаний акцептантом і втрачає чинність, якщо повідомлення про його скасування одержане оферентом до моменту або в момент одержання самого акцепту.  
3429. Стаття 675 Укладення договору за офертою, яка містить строк для акцепту  
3430. Якщо оферта містить строк для акцепту, договір вважається укладеним за умови, що оферент одержав від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.  
3431. Стаття 676 Укладення договору за офертою, яка не містить строку для акцепту  
3432. Якщо письмова оферта не містить строку для акцепту, договір вважається укладеним за умови, що акцепт одержано оферентом до закінчення строку, встановленого законом чи іншим нормативно-правовим актом, а якщо такий строк не встановлений, -протягом необхідного для цього часу.  
3433. Стаття 677 Акцепт, одержаний із запізненням  
3434. 1. Якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була відправлена своєчасно, вона вважається такою, що запізнилася, лише в тому разі, якщо оферент негайно повідомить акцептанта про одержання відповіді із запізненням. У цьому разі оферент не вважається зв'язаним зробленою ним пропозицією, а відповідь, що запізнилася, вважається новою офертою.  
3435. 2. Оферент може підтвердити дію раніше зробленої пропозиції укласти договір і в тому разі, якщо відповідь запізнилася.  
3436. Стаття 678 Акцепт на інших умовах  
3437. 1. Акцепт має бути повним і безумовним.  
3438. 2. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і водночас новою пропозицією.  
3439. Стаття 679 Місце укладення договору  
3440. Якщо в договорі не зазначено місця його укладення, договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або в місці знаходження юридичної особи, які направили оферту.  
3441. Стаття 680 Договір та акти державних органів  
3442. Договір, укладений на підставі акта державного органу, обов'язкового для сторін (сторони) за договором, за своїм змістом має відповідати цьому акту.  
3443. Особливості укладення таких договорів визначаються відповідними законами або іншими правовими актами.  
3444. Стаття 681 Вирішення переддоговірних спорів  
3445. У випадках, передбачених угодою сторін, законом або іншими правовими актами, розбіжності, що виникають між сторонами при укладенні договору, вирішуються судом.  
3446. Стаття 682 Укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо  
3447. Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо визначаються відповідними законами або іншими правовими актами.  
3448. Стаття 683 Зміна або розірвання договору  
3449. 1. Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.  
3450. 2. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються.  
3451. Стаття 684 Підстави для зміни або розірвання договору  
3452. 1. Зміна або розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено договором, цим Кодексом, законами або іншими нормативно-правовими актами.  
3453. 2. Сторона може заявити вимогу про зміну чи розірвання договору при істотному порушенні договору другою стороною.  
3454. 3. Порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для другої сторони, що остання значною мірую позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору, крім випадкі, коли сторона, яка порушила договір, не передбачила такого результату і розумна інша особа, за аналогічних обставин не передбачила б цієї шкоди.  
3455. Стаття 684-1 Зміна і розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин  
3456. 1. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, є підставою для його зміни або розірвання, якщо інше не передбачено договором або не випливає з його суті.  
3457. Зміна обставин визнається істотною, коли вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це розумно передбачити, договір взагалі не був би ними укладений або був би укладений на умовах, які значно відрізняються від погоджених умов.  
3458. 2. Якщо сторони не досягли угоди про приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися б, або про його розірвання, договір може бути розірваний, а за підставами, передбаченими пунктом 4 цієї статті, змінений судом на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:  
3459. 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що таких змін обставин не відбудеться;  
3460. 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла подолати після їх виникнення при тому ступені турботливості та обачності, який від неї вимагався за характером договору та умовами обороту;  
3461. 3) виконання договору без зміни його умов настільки порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і спричинило б для заінтересованої сторони таку шкоду, що вона, значною мірою, позбулася б того, на що мала право розраховувати при укладенні договору;  
3462. 4) із звичаїв ділового обороту або суті договору не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.  
3463. 3. При розірванні договору внаслідок істотно змінених обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу сторонами витрат, понесених ними.ю у зв'язку з виконанням цьго договору.  
3464. 4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виключних випадках, коли розірвання договору суперечить громадським інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.  
3465. Стаття 685 Форма і порядок зміни або розірвання договору  
3466. 1. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, якщо із закону, іншого правового акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.  
3467. 2. Вимога про зміну чи розірвання договору може бути виявлена заінтересованою стороною в суд у разі одержання відмови другої сторони на пропозицію змінити чи розірвати договір, а в разі неодержання відповіді -у строк, зазначений у пропозиції або встановлений договором чи законом або іншим правовим актом, а за його відсутності -у двадцятиденний строк.  
3468. Розділ ІІІ Окремі види зобов'язань  
3469. Підрозділ 1 Договірні зобов'язання  
3470. Глава 53 Купівля-продаж  
3471. § 1. Загальні положення про купівлю-продаж  
3472. Стаття 686 Договір купівлі-продажу  
3473. 1. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  
3474. 2. Договір може бути укладений на купівлю-продаж як товару, що наявний у продавця на момент укладення договору, так і товару, що буде створений або придбаний продавцем у майбутньому, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами або не випливає з характеру товару.  
3475. 3. Договір купівлі-продажу майнових прав підпорядковується загальним правилам про договори купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.  
3476. 4. Предметом купівлі-продажу може бути також право вимоги, якщо воно не має суворо особистого характеру. При продажу права вимоги застосовуються правила про відступлення вимоги (статті 624), якщо інше не випливає з цього Кодексу, закону, інших правових актів або договору.  
3477. 5. При купівлі-продажу на біржах, аукціонах, конкурсах, з публічних торгів, купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено законом чи іншими нормативно-правовими актами про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їх суті.  
3478. Стаття 687 Право продажу товару  
3479. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, передбачених законом або іншими правовими актами, належить власникові. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 388 цього Кодексу власник не має права зажадати від нього товар.  
3480. Стаття 688 Форма окремих видів договорів купівлі-продажу та їх державна реєстрація  
3481. 1. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та інших об'єктів нерухомого майна мають бути нотаріально посвідчені. Зазначені договори купівлі-продажу, крім того, підлягають реєстрації у відповідних органах державної влади відповідно до статті 201 цього Кодексу. Законами та іншими правовими актами можуть бути передбачені й інші випадки нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу.  
3482. 2. Законами або іншими правовими актами можуть передбачатися особливості окремих видів купівлі-продажу (біржової, аукціонної торгівлі, з публічних торгів, підприємств, земельних ділянок тощо).  
3483. Стаття 689 Обов'язки продавця щодо передання товару  
3484. 1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, передбачений договором.  
3485. 2. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, продавець повинен одночасно з переданням товару передати покупцеві його приналежності, а також документи, що до нього відносяться (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені законом, іншими правовими актами або договором.  
3486. Стаття 690 Обов'язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар, що продається  
3487. При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зниження ціни або розірвання договору і відшкодування збитків, крім випадків, коли буде доведено, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб.  
3488. Стаття 691 Обов'язки покупця і продавця у разі вчинення позову про відібрання товару  
3489. 1. Якщо третя особа за підставами, що виникли до продажу товару, вчинить до покупця позов про відібрання товару, покупець повинен притягти продавця до участі у справі, а продавець повинен вступити в цю справу на боці покупця.  
3490. 2. Непритягнення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару в покупця.  
3491. 3. Продавець, що був притягнений покупцем до участі у справі, але не взяв у ній участі, позбавляється права доводити неправильність ведення справи покупцем.  
3492. Стаття 692 Відповідальність продавця у разі відсудження товару в покупця  
3493. 1. При вилученні товару в покупця третіми особами за підставами, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві зазначені ним збитки, крім випадків, коли покупець знав або повинен був знати про наявність цих підстав.  
3494. 2. Угода сторін про звільнення продавця від відповідальності або про її обмеження у разі витребування товару в покупця третіми особами є недійсною.  
3495. Стаття 693 Наслідки відмови продавця передати товар  
3496. 1. Якщо продавець відмовляється передати індивідуально-визначену річ, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги, передбачені статтею 637 цього Кодексу.  
3497. 2. У разі відмови продавця передати покупцеві проданий товар покупець має право відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування завданих йому збитків.  
3498. Стаття 694 Наслідки невиконання обов'язку передати приналежності та документи, що відносяться до товару  
3499. 1. Якщо продавець не передає або відмовляється передати покупцеві приналежності та документи, що відносяться до товару і підлягають переданню відповідно до закону, інших правових актів або договору (п. 2 статті 689 цього Кодексу), покупець може призначити йому розумний строк для їх передання.  
3500. 2. У разі якщо приналежності або документи, що відносяться до товару, не передані продавцем у зазначений строк, покупець має право відмовитися від прийняття товару і вимагати відшкодування завданих йому збитків, якщо інше не передбачено договором.  
3501. Стаття 695 Строк виконання обов'язку передати товар  
3502. 1. Строк виконання продавцем обов'язку передати товар покупцеві визначається договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, -відповідно до правил, передбачених статтею 555 цього Кодексу.  
3503. 2. Договір купівлі-продажу визнається укладеним з умовою про його виконання до чітко визначеного терміну, якщо з договору ясно випливає, що при недодержанні цього терміну покупець втрачає інтерес до виконання договору.  
3504. Продавець не має права виконувати такий договір до настання або після спливу зазначеного в ньому строку без згоди покупця і в тому разі, якщо покупець не відмовився від виконання договору.  
3505. Стаття 696 Момент виконання обов'язку продавця передати товар  
3506. 1. Оскільки інше не передбачено договором, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:  
3507. 1) вручення товару покупцеві або зазначеній ним особі, якщо договором передбачений обов'язок продавця щодо доставки товару;  
3508. 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місці знаходження товару.  
3509. Товар вважається наданим у розпорядження покупця або зазначеної ним особи, якщо він чітко ідентифікований для цілей цього договору шляхом маркування, повідомлення, надісланого покупцеві, або іншим чином.  
3510. 2. У випадках коли з договору не випливає обов'язок продавця щодо доставки товару або передання товару у місці його знаходження, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві, якщо договором не передбачено інше.  
3511. Стаття 697 Обов'язок продавця щодо зберігання проданого майна  
3512. Коли право власності переходить до покупця раніше від передання майна, продавець зобов'язаний до передання зберігати майно, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не передбачено угодою сторін.  
3513. Стаття 698 Перехід ризику випадкового знищення або пошкодження товару  
3514. 1. Якщо інше не передбачено договором, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить на покупця з моменту, коли відповідно до закону, іншого правового акта або договору продавець вважається таким, що виконав свій обов'язок щодо передання товару покупцеві.  
3515. 2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його перебування в дорозі, переходить на покупця з моменту укладення договору, якщо інше не передбачено угодою сторін або звичаями ділового обороту.  
3516. 3. Умова договору про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить на покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або повинен був знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.  
3517. Стаття 699 Кількість товарів  
3518. 1. Кількість товарів, що підлягають переданню покупцеві, передбачається договором у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.  
3519. 2. Умова щодо кількості товарів може бути погоджена шляхом встановлення у договорі порядку її визначення.  
3520. Стаття 700 Наслідки порушення умови договору щодо кількості  
3521. 1. У разі якщо на порушення умов договору продавець передав покупцеві меншу кількість товарів, ніж це визначено договором, покупець має право, якщо інше не передбачено договором, або зажадати передання кількості товарів, якої не вистачає, або відмовитися від переданих товарів та їх оплати, а якщо вони оплачені, -зажадати повернення сплаченої за них грошової суми. Законом або договором може бути передбачена неустойка за передання товару в меншій кількості, ніж це визначено договором.  
3522. 2. Якщо продавець передав покупцеві товари в кількості, що перевищує зазначену в договорі, покупець зобов'язаний сповістити про це продавця в порядку, передбаченому п. 1 статті 718 цього Кодексу. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться відповідними товарами, покупець має право, оскільки інше не передбачено договором, прийняти всю кількість товарів. Законом або договором може бути передбачена неустойка за передання товару в більшій кількості, ніж це визначено договором.  
3523. 3. У разі прийняття покупцем товарів у кількості, що перевищує зазначену в договорі, відповідні товари оплачуються за ціною, обумовленою договором, якщо інша ціна не визначена угодою сторін.  
3524. Стаття 701 Асортимент товарів  
3525. 1. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягають товари у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товари в асортименті, погодженому сторонами.  
3526. 2. Якщо асортимент у договорі не визначено або не встановлено у порядку, передбаченому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товари мають бути передані покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товари в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від виконання договору.  
3527. Стаття 702 Наслідки порушення умови договору щодо асортименту  
3528. 1. При переданні продавцем передбачених договором товарів в асортименті, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від їх прийняття та оплати, а якщо вони вже оплачені, -зажадати повернення сплаченої за них грошової суми.  
3529. 2. Якщо продавець передав покупцеві поряд з товарами, асортимент яких відповідає договору, товари з порушенням умов договору щодо асортименту, покупець має право на свій вибір:  
3530. 1) прийняти товари, що відповідають умовам договору щодо асортименту, і відмовитися від решти товарів;  
3531. 2) відмовитися від усіх переданих товарів;  
3532. 3) зажадати заміни товарів, що не відповідають умовам договору про асортимент, товарами в асортименті, який передбачений договором;  
3533. 4) прийняти всі передані товари.  
3534. 3. У разі відмови від товарів, асортимент яких не відповідає умовам договору, або пред'явлення вимоги про заміну товарів, що не відповідають умовам договору щодо асортименту, покупець має також право відмовитися від оплати цих товарів, а якщо вони вже оплачені, зажадати повернення сплаченої суми.  
3535. 4. Товари, які не відповідають умовам договору щодо асортименту, вважаються прийнятими, якщо покупець у розумний строк після їх одержання не повідомив продавця про свою відмову від товарів.  
3536. 5. Якщо покупець не відмовився від товарів, асортимент яких не відповідає договору, він зобов'язаний оплатити їх за ціною, погодженою з продавцем. У разі якщо продавцем не вжито необхідних заходів для погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товари за ціною, яка на момент укладення договору за порівнюваних обставин звичайно застосовувалася щодо аналогічних товарів.  
3537. Стаття 703 Якість товару  
3538. 1. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору.  
3539. 2. За відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.  
3540. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.  
3541. 3. У разі продажу товарів за зразком і (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товари, які відповідають зразку та (або) опису.  
3542. 4. Якщо відповідно до встановленого законом порядку передбачено обов'язкові вимоги щодо якості товару, який продається, то продавець, що здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим обов'язковим вимогам.  
3543. За угодою між продавцем і покупцем може бути переданий товар, який відповідає підвищеним вимогам щодо якості порівняно з обов'язковими вимогами, встановленими в передбаченому законом порядку.  
3544. Стаття 703-1 Підтвердження відповідності товару вимогам нормативних документів  
3545. 1. Відповідність товару вимогам нормативних документів, які встановлюють вимоги до відповідних товарів, іншій інформації про товар, що передається за договором та вводиться в обіг, повинна бути підтверджена шляхом декларування відповідності товару продавцем. Введення товару в обіг без декларації про відповідність забороняється.  
3546. 2. До окремих видів товарів, крім декларування відповідності, застосовується процедура сертифікації товарів органом з сертифікації, акредитованим та уповноваженим на це в установленому порядку.  
3547. 3. Поорядок підтвердження достовірності декларації про відповідність сертифікатом відповідності щодо окремих видів товарів, форма декларації про відповідність, порядок її заповнення і реєстрації затверджується Кабінетом Міністрів України.  
3548. Стаття 704 Гарантії якості  
3549. 1. Товари, які продавець зобов'язаний передати покупцеві, мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 703 цього Кодексу, в момент їх передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не передбачений договором, і в межах розумного строку мають бути придатними для мети, з якою товари такого роду звичайно використовуються.  
3550. 2. У разі якщо договором або законом, іншими правовими актами передбачено надання продавцем гарантії якості товарів, продавець зобов'язаний передати покупцеві товари, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 703 і 703-1 цього Кодексу, протягом певного періоду часу, встановленого договором або законом чи іншими правовими актами (гарантійного строку).  
3551. 3. Гарантія якості товару поширюється і на всі комплектуючі вироби, якщо інше не передбачено договором.  
3552. Стаття 705 Обчислення гарантійного строку  
3553. 1. Гарантійний строк починає спливати з моменту передання товарів покупцеві (стаття 695 цього Кодексу), якщо інше не передбачено договором.  
3554. 2. Якщо покупець позбавлений можливості використовувати товар, щодо якого договором встановлено гарантійний строк, за обставин, що залежать від продавця, гарантійний строк не спливає до усунення відповідних обставин продавцем.  
3555. Якщо інше не передбачено договором, гарантійний строк продовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися через виявлені в ньому недоліки, за умови повідомлення продавця про недоліки товару в порядку, встановленому статтею 555 цього Кодексу.  
3556. 3. Якщо інше не передбачено договором купівлі-продажу, гарантійний строк на комплектуючий виріб вважається таким, що дорівнює гарантійному строку на основний виріб, і починає спливати одночасно з гарантійним строком на основний виріб.  
3557. 4. При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає спливати заново.  
3558. Стаття 706 Строк придатності товару  
3559. 1. Законом, іншими правовими актами, державними стандартами або іншими обов'язковими правилами може бути визначений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).  
3560. 2. Товар, на який встановлено строк придатності, продавець повинен передати покупцеві з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу строку придатності.  
3561. Стаття 707 Обчислення строку придатності товару  
3562. Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.  
3563. Стаття 708 Наслідки передання товару неналежної якості  
3564. 1. Якщо недоліки товару не були застережені продавцем, покупець, якому передано товар неналежної якості, має право на свій вибір зажадати від продавця:  
3565. 1) співмірного зменшення купівельної ціни;  
3566. 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;  
3567. 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків товару.  
3568. 2. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право на свій вибір:  
3569. 1) відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;  
3570. 2) зажадати заміни товару неналежної якості на товар, що відповідає умовам договору.  
3571. 3. У всіх зазначених випадках покупець має право на відшкодування зазнаних ним збитків.  
3572. 4. У разі якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача.  
3573. 5. Правила, передбачені цією статтею, застосовуються, якщо цим Кодексом або іншим законом не встановлено інше.  
3574. Стаття 709 Недоліки товару, за які відповідає продавець  
3575. 1. Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання його покупцеві або з причин, які виникли до цього моменту.  
3576. 2. Щодо товару, на який продавцем надані гарантії якості, продавець відповідає за недоліки товару, якщо не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування товаром чи його зберігання, дій третіх осіб або непереборної сили.  
3577. Стаття 710 Строки виявлення недоліків і пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару  
3578. 1. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, покупець має право пред'явити вимоги, пов'язані з недоліками товарів, за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею.  
3579. 2. У разі якщо на товари не встановлено гарантійного строку або строку придатності, вимоги, пов'язані з недоліками, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що недоліки в проданому товарі були виявлені в розумний строк, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна (будинків, квартир, споруд, земельних ділянок тощо) -не пізніше ніж через три роки з дня передання товару покупцеві, якщо триваліші строки не встановлені законом або договором.  
3580. 3. У разі якщо неможливо встановити день передання нерухомого майна або якщо нерухоме майно перебувало у володінні покупця до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору.  
3581. Строк для виявлення недоліків товару, що підлягає перевезенню або відправленню поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці його призначення.  
3582. 4. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право заявити вимоги, пов'язані з недоліками товару, при виявленні їх протягом гарантійного строку.  
3583. У разі якщо на комплектуючі вироби в договорі встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимоги про недоліки комплектуючого виробу при їх виявленні протягом гарантійного строку на основний виріб.  
3584. Якщо на комплектуючий виріб у договорі встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред'явити вимоги про недоліки товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб.  
3585. 5. Щодо товару, на який встановлено строк придатності, покупець має право пред'явити вимоги про недоліки, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.  
3586. 6. Якщо недоліки товару виявлені покупцем за межами гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки виникли до передання йому товару або з причин, які виникли до цього моменту.  
3587. Стаття 711 Позовна давність у зв'язку з недоліками проданого товару  
3588. Позовна давність для вимог, пов'язаних із недоліками проданого товару, встановлюється в один рік, що обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, зазначених у статті 710 цього Кодексу, а якщо на товари встановлено гарантійний строк (строк придатності), -від дня їх виявлення протягом гарантійного строку (строку придатності).  
3589. Стаття 712 Комплектність товару  
3590. 1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умовам договору про комплектність.  
3591. 2. У разі якщо договором не передбачена комплектність товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.  
3592. Стаття 713 Комплект товарів  
3593. 1. Якщо договором передбачено обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товарів у комплекті (комплект товарів), зобов'язання вважається виконаним з моменту передання усіх товарів, включених до комплекту.  
3594. 2. Якщо інше не передбачено договором і не випливає із суті зобов'язання, продавець зобов'язаний передати всі товари, які входять у комплект, одночасно.  
3595. Стаття 714 Наслідки передання некомплектних товарів  
3596. 1. У разі передання некомплектних товарів покупець має право на свій вибір зажадати від продавця:  
3597. 1) домірного зменшення купівельної ціни;  
3598. 2) доукомплектування товарів у розумний строк.  
3599. 2. Якщо продавець у розумний строк не виконав вимоги покупця про доукомплектування товарів, покупець має право на свій вибір:  
3600. 1) зажадати заміни некомплектних товарів на комплектні;  
3601. 2) відмовитися від виконання договору і зажадати повернення сплаченої за них грошової суми.  
3602. 3. Наслідки, передбачені пп. 1, 2 цієї статті, застосовуються і в разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товарів (стаття 713 цього Кодексу), якщо інше не передбачено договором і не випливає із суті зобов'язання.  
3603. Стаття 715 Тара та упаковка  
3604. 1. Якщо інше не передбачено договором і не випливає із суті зобов'язання, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в тарі та (або) упаковці, крім товарів, які за своїм характером не потребують затарювання та (або) упакування.  
3605. 2. Якщо договором не передбачено вимог щодо тари та упаковки, то товар слід затарювати та (або) упаковувати звичайним для такого товару способом, а за відсутності такого -способом, який забезпечує схоронність товарів цього роду за звичайних умов зберігання і транспортування.  
3606. 3. Якщо у встановленому законом порядку передбачено обов'язкові вимоги щодо тари та (або) упаковки, то продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) упаковці, які відповідають цим обов'язковим вимогам.  
3607. Стаття 716 Наслідки передання товару без тари та (або) упаковки або в неналежній тарі та (або) упаковці  
3608. У разі якщо товар, що підлягає затарюванню та (або) упаковці, передається покупцеві без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, покупець має право зажадати від продавця належного затарювання та (або) упакування товару або заміни неналежної тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання або характеру товару.  
3609. Замість заявлення до продавця зазначених вимог покупець має право пред'явити до нього також інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (стаття 708 цього Кодексу).  
3610. Стаття 717 Перевірка додержання продавцем умов договору  
3611. 1. Якщо законом, іншими правовими актами або договором передбачено перевірку додержання продавцем умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів та інших умов, така перевірка має здійснюватися покупцем відповідно до встановлених ними вимог.  
3612. У випадках коли державними стандартами, іншими нормативними актами із стандартизації передбачено обов'язкові вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів, порядок перевірки, що визначається договором, має відповідати цим обов'язковим вимогам.  
3613. 2. Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору не встановлений відповідно до п. 1 цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або умов, що звичайно застосовуються в таких випадках.  
3614. 3. Якщо законом, іншими правовими актами, обов'язковими вимогами державних стандартів або договором купівлі-продажу передбачено обов'язок продавця перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару (та) або упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо), продавець на вимогу покупця повинен надати йому докази проведення такої перевірки.  
3615. 4. Перевірка додержання вимог щодо предмета договору продавцем і покупцем має здійснюватися на одних і тих самих умовах.  
3616. Стаття 718 Повідомлення продавця про неналежне виконання договору  
3617. 1. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів у строк, передбачений законом, іншими правовими актами або договором, а якщо такий строк не встановлений, -у розумний строк після того, як порушення відповідної умови договору мало бути виявлене, виходячи з характеру і призначення товарів.  
3618. 2. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право повністю або частково відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо доведе, що це спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця недомірні витрати порівняно з тими, яких він зазнав би, якби був своєчасно повідомлений про порушення умов договору.  
3619. 3. Якщо продавець знав або повинен був знати про те, що передані покупцеві товари не відповідають умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на положення, передбачені пп. 1, 2 цієї статті.  
3620. Стаття 719 Обов'язок покупця прийняти товар  
3621. 1. Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або відмовитися від виконання договору.  
3622. 2. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, покупець повинен вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання відповідного товару.  
3623. Стаття 720 Відповідальне зберігання товару, не прийнятого покупцем  
3624. 1. Якщо покупець (одержувач) відповідно до закону, інших правових актів або договору відмовляється від переданого продавцем товару, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару (відповідальне зберігання) і негайно повідомити про це продавця.  
3625. 2. Продавець зобов'язаний вивезти товар, прийнятий покупцем (одержувачем) на відповідальне зберігання, або розпорядитися ним у розумний строк.  
3626. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві.  
3627. 3. Необхідні витрати, зазнані покупцем у зв'язку з прийняттям товару на відповідальне зберігання, реалізацією товару або його поверненням продавцеві, підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, виручені від реалізації товару, передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцеві.  
3628. 4. У випадках коли покупець на порушення закону, інших правових актів або договору без достатніх підстав не приймає товару або відмовляється його прийняти, продавець має право зажадати від покупця прийняти та оплатити товар або відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.  
3629. Стаття 721 Ціна товару  
3630. 1. Покупець зобов'язаний оплатити товари за ціною, передбаченою договором, або, якщо вона договором не передбачена і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до п. 3 статті 664 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до закону, інших правових актів, договору або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.  
3631. 2. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не передбачено договором.  
3632. 3. Якщо договором передбачено, що ціна на товар підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу перегляду ціни, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент виконання обов'язку щодо передання товару. При простроченні продавцем виконання обов'язку щодо передання товару ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, що передбачений договором, а якщо такий день договором не передбачений,-на день, визначений відповідно до статті 555 цього Кодексу.  
3633. Правила, передбачені цим пунктом, застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законами чи іншими правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.  
3634. Стаття 722 Оплата товару  
3635. 1. Якщо з умов договору, закону чи інших правових актів не випливає обов'язок сплатити ціну в певний строк, покупець зобов'язаний сплатити її своєчасно після передання йому продавцем товару або товаророзпорядчих документів на цей товар.  
3636. 2. Якщо договором не передбачено розстрочення в оплаті переданого товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві суму в розмірі повної ціни переданого товару.  
3637. 3. Якщо покупець не оплачує товару, переданого відповідно до умов договору, продавець має право зажадати оплати товару і сплати процентів за користування чужими коштами (стаття 636 цього Кодексу).  
3638. 4. Якщо покупець на порушення договору відмовляється прийняти й оплатити товар, продавець на свій вибір має право зажадати оплати товару або відмовитися від виконання договору.  
3639. 5. У разі якщо продавець відповідно до договору зобов'язаний передати покупцеві, крім неоплачених, й інші товари, він має право зупинити передання цих товарів до повної оплати всіх раніше переданих товарів, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.  
3640. Стаття 723 Попередня оплата товарів  
3641. 1. У разі якщо договором передбачено обов'язок покупця оплатити ціну повністю або частково до передання продавцем товарів (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, передбачений договором, а якщо такий строк договором не передбачений, -у строк, визначений відповідно до статті 555 цього Кодексу.  
3642. 2. У разі невиконання покупцем передбаченого договором обов'язку щодо попередньої оплати товарів застосовуються правила, передбачені статтею 563 цього Кодексу.  
3643. 3. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не виконує своїх обов'язків щодо передання товарів у встановлений строк, покупець має право зажадати передання оплачених товарів або повернення суми попередньої оплати за товари, не передані продавцем.  
3644. 4. Якщо інше не передбачено договором, на суму попередньої оплати підлягають нарахуванню відсотки відповідно до статті 561 цього Кодексу від дня, коли передання товару мало б бути здійснене до дня передання товару покупцеві або повернення йому попередньо сплаченої ним суми. Договором може бути передбачений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, починаючи від дня одержання цієї суми від покупця.  
3645. Стаття 724 Оплата товарів, переданих у кредит  
3646. 1. У разі якщо договором передбачено оплату товарів через певний час після передання їх покупцеві (продаж товарів у кредит), покупець повинен здійснити оплату в строк, передбачений договором, а якщо такий строк договором не передбачений, -у строк, визначений відповідно до статті 555 цього Кодексу.  
3647. 2. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товарів застосовуються правила, передбачені статтею 693 цього Кодексу.  
3648. 3. Якщо покупець, який одержав товари, не виконує своїх обов'язків щодо їх оплати, продавець має право зажадати оплати переданих товарів або повернення неоплачених товарів.  
3649. Якщо інше не передбачено договором, у випадках, коли покупець не виконує обов'язку щодо оплати переданих товарів у встановлений договором строк, на прострочену суму підлягають нарахуванню відсотки відповідно до статті 561 цього Кодексу від дня, коли товари мали бути оплачені, до дня оплати товарів покупцем.  
3650. 4. Договором може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, починаючи від дня передання товарів продавцем.  
3651. 5. Продаж товарів у кредит здійснюється за цінами, що діють на день продажу. Подальша зміна цін на продані в кредит товари не породжує обов'язку здійснити перерозрахунок, якщо інше не передбачено законом.  
3652. 6. З моменту передання товару і до його оплати товар, проданий у кредит, визнається таким, що перебуває у заставі в продавця для забезпечення виконання покупцем його обов'язку щодо оплати товару.  
3653. Стаття 725 Оплата товару з розстроченням  
3654. 1. Договором про продаж товарів у кредит може бути передбачена оплата товарів з розстроченням платежів.  
3655. Договір про продаж товарів у кредит з умовою про розстрочення платежу вважається укладеним, якщо в ньому поряд з іншими істотними умовами договору купівлі-продажу зазначені ціна, порядок, строки і розміри платежів.  
3656. 2. У разі якщо покупець не здійснює у встановлений договором термін чергового платежу за продані з розстроченням і передані йому товари, продавець має право відмовитися від виконання договору і зажадати повернення проданого товару.  
3657. 3. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються правила, передбачені пп. 2, 4, 6 статті 724 цього Кодексу.  
3658. Стаття 726 Страхування товару  
3659. 1. Якщо договором передбачено обов'язок продавця або покупця страхувати товар, але при цьому не визначені умови страхування і мінімальна сума, на яку товар страхується, сума страхового відшкодування, передбачена договором страхування, не може бути меншою від ціни товару.  
3660. 2. У випадках коли сторона, що зобов'язана страхувати товар, не здійснює страхування відповідно до умов договору, друга сторона має право застрахувати товар і зажадати від зобов'язаної сторони відшкодування витрат на страхування або відмовитися від виконання договору.  
3661. Стаття 727 Збереження права власності за продавцем  
3662. 1. У разі якщо договором передбачено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, покупець не має права до переходу до нього права власності відчужувати товар або розпоряджатися ним іншим чином, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи договором або не випливає із призначення та властивостей товару.  
3663. 2. У випадках коли у термін, передбачений договором, переданий покупцеві товар не буде оплачений або не настануть інші обставини, за яких право власності переходить до покупця, продавець має право зажадати від покупця повернення товару, якщо інше не передбачено договором.  
3664. § 2. Роздрібна купівля-продаж  
3665. Стаття 728 Договір роздрібної купівлі-продажу  
3666. 1. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов'язується передати покупцеві товари, що звичайно призначаються для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.  
3667. 2. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним договором (стаття 665 цього Кодексу).  
3668. 3. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця -фізичної особи, що не врегульовані цим Кодексом, застосовуються закони про захист прав споживачів та інші правові акти, прийняті відповідно до них.  
3669. 4. Умови договору, що обмежують права покупця -фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом, іншими законами про захист прав споживачів, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування таких умов договору покупцеві були завдані збитки, вони відшкодовуються продавцем у повному обсязі.  
3670. 5. Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності.  
3671. Стаття 729 Публічна оферта товару  
3672. 1. Пропозиція щодо продажу товару, яка містить усі істотні умови договору в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, визнається публічною офертою (п. 2 статті 673 цього Кодексу).  
3673. 2. Виставлення товарів, демонстрація їх зразків або надання відомостей про товари (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях їх продажу визнається публічною офертою незалежно від того, чи зазначено ціну та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідні товари не призначені для продажу.  
3674. Стаття 730 Надання покупцеві інформації про товар  
3675. 1. Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам щодо її змісту і способів надання, що містяться в законі, інших правових актах або звичайно ставляться у роздрібній торгівлі.  
3676. 2. Покупець має право до укладення договору оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам, прийнятим у роздрібній торгівлі.  
3677. 3. Якщо покупцеві не надано можливості негайного одержання повної і достовірної інформації про товар у місці його продажу, він має право зажадати відшкодування збитків, спричинених необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, -в розумний строк відмовитися від виконання договору, зажадати повернення сплаченої за товар суми і відшкодування інших збитків, а також компенсації моральної шкоди.  
3678. 4. Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати відповідну інформацію про товар, несе відповідальність і за ті недоліки товару, які виникли після передання його покупцеві, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої інформації.  
3679. Стаття 731 Договір з умовою про прийняття покупцем товару в певний строк  
3680. 1. Сторонами може бути укладено договір з умовою про прийняття покупцем товару у строк, визначений договором, і протягом цього строку товар не може бути проданий ним іншому покупцеві.  
3681. 2. Якщо інше не передбачено договором, нез'явлення покупця або невчинення ним інших необхідних дій для прийняття товару в певний строк може розглядатися продавцем як відмова покупця від виконання договору.  
3682. 3. Додаткові витрати продавця на забезпечення передання товару покупцеві у визначений договором строк включаються в ціну товару, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.  
3683. Стаття 732 Продаж товарів за зразками  
3684. 1. Сторонами може бути укладений договір купівлі-продажу товару за зразком (за описом, каталогом тощо).  
3685. 2. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, такий договір вважається виконаним з моменту доставки товару до місця, зазначеного у договорі, а якщо місце передання товару договором не визначене, -з моменту доставки товару покупцеві за місцем проживання фізичної особи або місцем знаходження юридичної особи.  
3686. 3. Покупець до передання товару має право відмовитися від виконання договору за умови відшкодування продавцеві розумних витрат, пов'язаних із вчиненням дій щодо виконання договору.  
3687. Стаття 733 Продаж товарів з використанням автоматів  
3688. 1. У разі якщо продаж товарів здійснюється з використанням автоматів, володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців інформацію про продавця товарів шляхом поміщення на автоматі або надання покупцям іншим чином відомостей про найменування (фірмове найменування) продавця, місце його знаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару.  
3689. 2. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів вважається укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних для одержання товару.  
3690. 3. Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним суму. У разі невиконання цього обов'язку покупець має право зажадати від продавця відшкодування завданих збитків.  
3691. 4. У випадках коли автомат використовується для розміну грошей, придбання знаків оплати або обміну валюти, застосовуються правила про роздрібну купівлю-продаж, якщо інше не випливає із суті зобов'язання.  
3692. Стаття 734 Договір з умовою про доставку товару покупцеві  
3693. 1. У разі якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцеві, продавець зобов'язаний у встановлений договором строк доставити товар за місцем, зазначеним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не зазначене, -за місцем проживання фізичної особи або місцем знаходження юридичної особи, що є покупцями.  
3694. 2. Договір вважається виконаним продавцем з моменту вручення товару покупцеві, а за його відсутності -будь-якій особі, що пред'явила квитанцію або інший документ, який свідчить про укладення договору або про оформлення доставки товару, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами, договором або не випливає із суті зобов'язання.  
3695. 3. У разі якщо договором не визначено терміну доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.  
3696. Стаття 735 Договір найму-продажу  
3697. Договором може бути передбачено, що до переходу права власності на товар до покупця покупець є наймачем (орендарем) переданого йому товару (договір найму-продажу).  
3698. Якщо інше не передбачено договором, покупець стає власником товару з моменту його оплати.  
3699. Стаття 736 Ціна та оплата товару  
3700. 1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.  
3701. 2. У випадках коли договором передбачено попередню оплату товару (стаття 723 цього Кодексу), неоплата покупцем товару у встановлений договором строк визнається відмовою покупця від договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.  
3702. 3. До договорів роздрібної купівлі-продажу товарів у кредит, у тому числі з умовою оплати покупцем товарів із розстроченням, не застосовуються правила, передбачені частиною другою п. 3 статті 724 цього Кодексу.  
3703. 4. Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати.  
3704. Стаття 737 Обмін товару  
3705. 1. Покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому непродовольчого товару, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти куплений товар у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар іншого розміру, форми, габариту, фасону, розцвітки, комплектації тощо, здійснивши у разі виявлення різниці в ціні необхідний перерозрахунок з продавцем.  
3706. Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього суму.  
3707. Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережені його споживні властивості та наявні докази придбання його у цього продавця.  
3708. 2. Перелік товарів, які не підлягають обміну або поверненню за підставами, зазначеними у цій статті, визначається у порядку, встановленому законом або іншими правовими актами.  
3709. Стаття 738 Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості  
3710. 1. Покупець при виявленні недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товарів протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право на свій вибір зажадати від продавця або виготовлювача:  
3711. 1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення покупцем чи третьою особою;  
3712. 2) заміни недоброякісного товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерозрахунком купівельної ціни;  
3713. 3) домірного зменшення купівельної ціни.  
3714. 4) відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми.  
3715. 2. Покупець, який придбав непродовольчі товари, що були вже в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був проінформований продавцем, має право пред'явити зазначені в п. 1 цієї статті вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.  
3716. Стаття 739 Порядок і строки задоволення вимог покупця про заміну товару або усунення недоліків  
3717. 1. Продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються силами і засобами продавця або виготовлювача, а в разі невиконання ними цього обов'язку, а також у разі відсутності продавця чи виготовлювача в місці знаходження покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.  
3718. 2. Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірити якість товару -протягом чотирнадцяти днів або в інший строк за згодою сторін. Якщо необхідного товару немає, вимога покупця про заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару в зазначені строки неможливо, покупець на свій вибір має право заявити продавцеві інші вимоги, передбачені п. 1 статті 716 цього Кодексу.  
3719. 3. При пред'явленні покупцем вимог про безоплатне усунення недоліків товару вони мають бути усунені продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або за угодою сторін в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий з доставкою в користування аналогічний товар незалежно від моделі.  
3720. 4. При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару після ремонту.  
3721. 5. За кожний день затримки усунення недоліків понад встановлені строки і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.  
3722. Стаття 740 Відшкодування різниці в ціні при заміні товару, зменшенні купівельної ціни і поверненні товару неналежної якості  
3723. 1. При заміні недоброякісного товару на товар належної якості, що відповідає умовам договору, продавець не має права вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною товару, яка існує на момент заміни товару або винесення судом рішення про заміну товару.  
3724. 2. При заміні недоброякісного товару на аналогічний, але інший за розміром, фасоном, сортом тощо товар належної якості відшкодуванню підлягає різниця між ціною замінюваного товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни або винесення рішення суду про заміну.  
3725. 3. У разі пред'явлення вимоги про домірне зменшення купівельної ціни на товар в розрахунок береться ціна товару на момент пред'явлення вимоги про знижку, а якщо вимога покупця добровільно не задоволена, -на момент винесення судом рішення про домірне зменшення ціни.  
3726. 4. При поверненні товару неналежної якості продавцеві покупець має право вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а якщо вона добровільно не задоволена, -на момент винесення судом рішення.  
3727. 5. У тому разі, якщо на час виконання рішення суду про відшкодування різниці в ціні при заміні товару, зменшенні купівельної ціни і поверненні товару неналежної якості підвищилися ціни на товари, покупець з цих підстав може заявити додаткові вимоги до продавця.  
3728. Стаття 741 Відповідальність продавця і виконання зобов'язання в натурі  
3729. У разі невиконання продавцем зобов'язання за договором роздрібної купівлі-продажу відшкодування збитків і сплата неустойки не звільняють продавця від виконання зобов'язання в натурі.  
3730. Стаття 742 Відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості  
3731. Шкода, завдана життю, здоров'ю або майну покупця придбаним ним товаром неналежної якості, підлягає відшкодуванню продавцем або виготовлювачем відповідно до правил, передбачених главою 80 цього Кодексу.  
3732. § 3. Поставка  
3733. Стаття 743 Договір поставки  
3734. 1. За договором поставки постачальник, що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), що не збігаються з моментом укладення договору, товари у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.  
3735. 2. До договору поставки застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін.  
3736. 3. Відносини за договором поставки товарів для державних потреб можуть регулюватися, крім цього Кодексу, окремими законами, іншими правовими актами.  
3737. Стаття 744 Строк дії договору поставки  
3738. 1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, передбачений угодою сторін.  
3739. Якщо в договорі строк його дії не визначено, договір вважається укладеним на один рік.  
3740. 2. Якщо в довгостроковому договорі кількість належних до поставки товарів або інші умови договору визначено на рік або на менш тривалий період, у договорі має бути встановлений порядок погодження цих умов сторонами на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо в договорі не встановлено такого порядку, договір визнається укладеним відповідно на один рік або на період, на який погоджені умови договору.  
3741. 3. У разі відмови або ухилення однієї із сторін довгострокового договору від погодження кількості належних до поставки товарів або інших умов на наступні періоди в порядку, встановленому договором, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про визначення умов поставки товарів на відповідні періоди або про розірвання договору.  
3742. Стаття 745 Періоди поставки  
3743. 1. У разі якщо сторонами передбачена поставка товарів протягом строку дії договору окремими партіями, але строки поставки окремих партій (періоди поставки) у ньому не визначені, то товари мають поставлятися рівномірними партіями помісячно, оскільки інше не випливає із закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.  
3744. 2. Поряд із визначенням періодів поставки в договорі може бути встановлений графік поставки товарів (декадний, добовий, погодинний тощо).  
3745. 3. Дострокова поставка товарів може здійснюватися за згодою покупця. Товари, поставлені достроково і прийняті покупцем, зараховуються в кількість товарів, які належать до поставки в наступному періоді.  
3746. Стаття 746 Порядок поставки товарів  
3747. 1. Поставка товарів здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передання товарів) покупцеві за договором або особі, зазначеній у договорі як одержувач.  
3748. 2. У разі якщо договором передбачено право покупця давати вказівки про відвантаження товарів одержувачам (відвантажувальні рознарядки), відвантаження (передання) товарів здійснюється постачальником на адресу одержувачів, зазначених у відвантажувальній рознарядці.  
3749. Зміст відвантажувальної рознарядки і строк її направлення покупцем постачальникові визначаються договором. Якщо строки направлення відвантажувальної рознарядки договором не передбачені, рознарядка має бути направлена постачальникові не пізніше ніж за тридцять днів до настання періоду поставки.  
3750. 3. Ненадання покупцем відвантажувальної рознарядки у встановлений строк дає постачальникові право або відмовитися від виконання договору, або вимагати від покупця оплати товарів. Крім того, постачальник має право зажадати відшкодування збитків, завданих у зв'язку з ненаданням відвантажувальної рознарядки.  
3751. Стаття 747 Доставка товарів  
3752. 1. Доставка товарів здійснюється постачальником шляхом відвантаження їх транспортом і на умовах, передбачених у договорі.  
3753. 2. Якщо в договорі не визначено, яким видом транспорту або на яких умовах здійснюється доставка, право вибору виду транспорту або визначення умов доставки товару належить постачальникові, оскільки інше не випливає із закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.  
3754. Стаття 748 Поповнення недопоставки товарів  
3755. 1. Постачальник, який недопоставив товари в окремому періоді поставки, зобов'язаний поповнити недопоставлену кількість товарів у наступному періоді (періодах) у межах строку дії договору, якщо інше не передбачено договором.  
3756. 2. За довгостроковим договором кількість товарів, недопоставлена постачальником в окремому періоді поставки, підлягає поповненню в наступному періоді (періодах) у межах того року, в якому допущена недопоставка товару, якщо інше не передбачено у договорі.  
3757. 3. У разі якщо товари відвантажуються постачальником кільком одержувачам, зазначеним у договорі або у відвантажувальній рознарядці покупця, товари, які поставлені одному одержувачеві понад кількість, передбачену в договорі або відвантажувальній рознарядці, не зараховуються у покриття недопоставки іншим одержувачам і підлягають поповненню постачальником, якщо інше не передбачено у договорі.  
3758. 4. Покупець має право, повідомивши постачальника, відмовитися від прийняття товарів, поставка яких прострочена, якщо у договорі не передбачено інше. Товари, поставлені до одержання постачальником повідомлення, покупець зобов'язаний прийняти й оплатити.  
3759. Стаття 749 Асортимент товарів при поповненні недопоставки  
3760. 1. Асортимент товарів, недопоставка яких підлягає поповненню, визначається угодою сторін. За відсутності такої угоди постачальник зобов'язаний поповнити недопоставлену кількість товарів в асортименті, встановленому для того періоду, в якому була допущена недопоставка.  
3761. 2. Поставка товарів одного найменування в більшій кількості, ніж передбачено договором, не зараховується в покриття недопоставки товарів іншого найменування, що входять у той самий асортимент, і підлягає поповненню, крім випадків, коли така поставка здійснена за попередньою письмовою згодою покупця.  
3762. Стаття 750 Прийняття товарів покупцем  
3763. 1. Покупець (одержувач) зобов'язаний вчинити всі необхідні дії, що забезпечують прийняття товарів, поставлених відповідно до умов договору.  
3764. 2. Прийнятий покупцем (одержувачем) товар слід належним чином оглянути у строк, визначений законом, іншими правовими актами, договором або звичаями ділового обороту.  
3765. Покупець повинен у цей самий строк перевірити кількість, асортимент, якість, комплектність, тару й упаковку товару та додержання постачальником інших умов договору в порядку, встановленому законом, іншими правовими актами, звичаями ділового обороту або договором, і про виявлені невідповідності негайно повідомити постачальника у письмовій формі.  
3766. 3. У разі одержання поставлених товарів від транспортної організації покупець (одержувач) зобов'язаний перевірити відповідність товарів відомостям, зазначеним у транспортних і супровідних документах, а також прийняти ці товари від транспортної організації з додержанням правил, передбачених законом, іншими правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.  
3767. Стаття 751 Вибірка товарів  
3768. 1. У разі якщо договором передбачено передання товарів покупцеві (одержувачеві) у місці знаходження постачальника (вибірка товарів), покупець (одержувач) повинен оглянути товари, що йому передаються, у місці їх передання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або не випливає із суті зобов'язання. При виявленні невідповідності товарів умовам договору він має право відмовитися від їх одержання.  
3769. 2. Невибірка покупцем (одержувачем) товарів у встановлений договором строк, а якщо його не встановлено, -у розумний строк після одержання повідомлення постачальника про готовність товарів до передання, дає постачальникові право відмовитися від виконання договору або зажадати від покупця оплати товарів.  
3770. Стаття 752 Розрахунки за товари, що поставляються  
3771. 1. Покупець оплачує товари, що поставляються, з додержанням порядку і форми розрахунків, передбачених договором. Якщо угодою сторін порядок і форма розрахунків не визначені, розрахунки здійснюються платіжними дорученнями.  
3772. 2. Якщо в договорі передбачена поставка товарів окремими частинами, що входять до комплекту, оплата товарів покупцем здійснюється після відвантаження (вибірки) останньої частини, що входить у комплект, оскільки інше не обумовлено договором.  
3773. 3. Якщо договором передбачено, що оплата товарів здійснюється одержувачем (платником), і він безпідставно відмовився від оплати або не здійснив оплату товарів у встановлений договором строк, постачальник має право зажадати оплати поставлених товарів від покупця.  
3774. Стаття 753 Тара та упаковка  
3775. 1. Якщо інше не передбачено договором, покупець (одержувач) зобов'язаний повернути постачальникові багатооборотну тару і засоби пакетування, в яких надійшов товар, у порядку і в строки, встановлені законом, іншими правовими актами або договором.  
3776. 2. Інша тара й упаковка підлягають поверненню постачальникові лише у випадках, передбачених договором.  
3777. Стаття 754 Наслідки поставки товарів неналежної якості або некомплектних товарів у роздрібну торгівлю  
3778. Якщо інше не передбачено договором, покупець (одержувач), який, у свою чергу, виступає продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу, має право в розумний строк вимагати від постачальника заміни повернених споживачем товарів неналежної якості або некомплектних товарів.  
3779. Стаття 755 Права покупця у разі недопоставки товарів, невиконання вимог про усунення недоліків або доукомплектування товарів  
3780. 1. Якщо постачальник не поставив передбачену договором кількість товарів або не виконав вимог покупця про заміну товарів неналежної якості або про доукомплектування товарів у встановлений строк, покупець має право придбати непоставлені товари в інших осіб з віднесенням усіх необхідних і розумних витрат з їх придбання на постачальника.  
3781. 2. Покупець (одержувач) має право відмовитися від оплати товарів неналежної якості і некомплектних товарів, а якщо такі товари оплачені, -зажадати повернення сплачених сум до усунення недоліків чи доукомплектування товарів або їх заміни.  
3782. Стаття 756 Неустойка за недопоставку або прострочення поставки товару  
3783. Встановлена законом, іншими правовими актами або договором неустойка за недопоставку або прострочення поставки товарів стягується з постачальника до фактичного виконання зобов'язання у межах строку дії договору (стаття 744 цього Кодексу), якщо інший порядок стягнення неустойки не встановлений законом, іншими правовими актами або договором.  
3784. Стаття 757 Одностороння відмова від виконання договору поставки  
3785. 1. Одностороння відмова від виконання договору поставки (повна або часткова) допускається у разі істотного порушення договору однією із сторін.  
3786. 2. Порушення договору постачальником припускається як істотне у разі:  
3787. 1) поставки товарів неналежної якості з недоліками, які не можуть бути усунені у прийнятний для покупця строк;  
3788. 2) неодноразового порушення строків поставки.  
3789. 3. Порушення договору покупцем припускається як істотне у разі:  
3790. 1) неодноразового порушення строків оплати товарів;  
3791. 2) неодноразової невибірки товарів.  
3792. 4. Угодою сторін можуть бути передбачені інші підстави для односторонньої відмови від виконання договору поставки або односторонньої зміни його умов.  
3793. 5. Договір поставки вважається відповідно зміненим або розірваним з моменту одержання стороною повідомлення іншої сторони про односторонню відмову від виконання договору, якщо інший термін не передбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін.  
3794. § 4. Контрактація сільськогосподарської продукції  
3795. Стаття 758 Договір контрактації сільськогосподарської продукції  
3796. 1. За договором контрактації сільськогосподарський товаровиробник зобов'язується виробити обумовлену сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактанту (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.  
3797. 2. До відносин за договором контрактації, не врегульованих правилами цього параграфа, застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу (статті 686-727 цього Кодексу) і правила про договори поставки (статті 743-757 цього Кодексу), якщо інше не передбачено договором, законом або іншими правовими актами.  
3798. Стаття 759 Виробниче сприяння сільськогосподарським товаровиробникам  
3799. 1. Контрактант (заготівельник) зобов'язаний на умовах, передбачених договором, забезпечувати сільськогосподарського товаровиробника основними матеріально-технічними ресурсами в рахунок авансів під закупівлю продукції (паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин тощо).  
3800. У разі якщо контрактант здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб, зазначені ресурси поставляються за цінами, що регулюються державою.  
3801. 2. На контрактанта (заготівельника) покладається обов'язок щодо прийняття продукції у місцях її виробництва і вивезення своїми засобами, якщо інше не передбачено договором.  
3802. 3. У разі якщо згідно з умовами договору прийняття продукції здійснюється в місці знаходження заготівельника або іншому зазначеному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийняття продукції, яка відповідає умовам договору і передана заготівельникові в обумовлений договором строк.  
3803. 4. Договором контрактації можуть бути передбачені обов'язки заготівельника, який здійснює переробку сільськогосподарської продукції, повертати виробникові на його вимогу продукти переробки або відходи від переробки продукції з оплатою за цінами, що визначені договором контрактації.  
3804. 5. Контрактант має право контролювати виробництво і зберігання сільськогосподарської продукції відповідно до технологічних, санітарних та інших правил, спрямованих на захист здоров'я населення та охорону довкілля.  
3805. § 5. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу  
3806. Стаття 760 Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу  
3807. 1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу сторона, що постачає, зобов'язується забезпечувати іншу сторону -споживача (абонента) ресурсами, передбаченими договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.  
3808. 2. За згодою організації, що постачає, абонент може передавати енергетичні або інші ресурси, прийняті ним від організації, що постачає, через приєднану мережу, іншій особі (субабоненту). При переданні енергетичних та інших ресурсів субабоненту відповідальним перед організацією, що постачає, залишається абонент, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами.  
3809. 3. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються правила про договіри купівлі-продажу статті 686-727), поставки (стаття 743-757 цього Кодексу), оскільки це не суперечить суті відносин сторін або інше не передбачено законом, іншими правовими актами.  
3810. Стаття 761 Обов'язки сторін щодо додержання режиму споживання енергетичних та інших ресурсів  
3811. 1. Сторона, що постачає, повинна забезпечити подачу ресурсів у кількості, належної якості та в строки, що відповідають встановленим технічним вимогам та умовам договору.  
3812. 2. Сторона, що постачає, має право перевіряти систему обліку витрачення ресурсів споживачем, технічний стан його обладнання та установок для використання або переробки ресурсів, не втручаючись при цьому у господарську діяльність споживача.  
3813. 3. Споживач зобов'язаний додержувати встановленого договором режиму споживання енергетичних та інших ресурсів.  
3814. Стаття 762 Відповідальність за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу  
3815. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором постачання енергетичними або іншими ресурсами через приєднану мережу сторона, що постачає, і абонент повинні відшкодувати завдану цим порушенням реальну шкоду.  
3816. § 6. Міна (бартер)  
3817. Стаття 763 Договір міни (бартеру)  
3818. 1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.  
3819. 2. Кожен із тих, хто бере участь у міні (бартері), вважається продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.  
3820. 3. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.  
3821. 4. Якщо законом, іншими правовими актами або договором не передбачено інше, право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають як покупці за договором міни, одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами.  
3822. 5. Договором міни (бартеру) може бути передбачений збалансований за вартістю обмін майна на роботи (послуги), що не опосередкований рухом грошових коштів -готівкою або в безготівковій формі.  
3823. Стаття 764 Правове регулювання міни (бартеру)  
3824. До договору міни (бартеру) застосовуються правила про договори купівлі-продажу (статті 686-727 цього Кодексу), поставки (статті 743-757 цього Кодексу), контрактації (статті 758, 759 цього Кодексу) або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить суті відносин сторін.  
3825. Глава 54 Дарування  
3826. Стаття 765 Договір дарування  
3827. 1. За договором дарування одна сторона (дарівник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність.  
3828. 2. Договір не є даруванням, якщо обдарований зобов'язується при цьому вчинити на користь дарівника будь-яку дію майнового або немайнового змісту.  
3829. Стаття 766 Предмет дарування  
3830. 1. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.  
3831. 2. Дарунком можуть бути майнові права, якими уже володіє дарівник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку із здійсненням права інтелектуальної власності, та інші права.  
3832. Стаття 767 Сторони у договорі дарування  
3833. 1. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення, які діють як відповідна скарбниця.  
3834. 2. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.  
3835. 3. Договір дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статуті дарівника. Це положення не стосується права таких юридичних осіб робити пожертви, відповідно до статті 781 цього Кодексу.  
3836. 4. Від імені дарівника договір дарування може бути укладений його представником. Доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено імені обдарованого, є недійсним.  
3837. Стаття 768 Обов'язки дарівника  
3838. 1. Якщо дарівникові відомо про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдарованого.  
3839. 2. Якщо дарівник не виконає цього обов'язку, то в разі заподіяння шкоди при володінні чи користуванні дарунком він зобов'язується до її відшкодування.  
3840. Стаття 769 Форма договору дарування  
3841. 1. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.  
3842. 2. Договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом.  
3843. 3. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається письмово. У разі недодержання форми такі договори є недійсними.  
3844. 4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Передання такої речі за усним договором визнається правомірним, якщо судом не буде встановлено незаконності заволодіння нею з боку обдарованого.  
3845. 5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує десятикратний розмір доходу, що не оподатковується, укладається письмово і посвідчується нотаріусом.  
3846. Стаття 770 Прийняття дарунка  
3847. 1. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття.  
3848. 2. Дарівник, який передав річ органам транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдарованому, має право скасувати дарування до вручення йому речі.  
3849. 3. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його відхилення.  
3850. 4. Прийняття документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарівникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка.  
3851. Стаття 771 Договір дарування з умовою передання майна в майбутньому  
3852. 1. Сторони можуть укласти договір дарування з умовою передання майна обдарованому при настанні певного строку (терміну) або відкладальної обставини.  
3853. 2. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарівник або обдарований, договір дарування припиняється.  
3854. Стаття 772 Право дарівника на відмову від договору про передання дарунка у майбутньому  
3855. Дарівник має право відмовитися від виконання обов'язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.  
3856. Стаття 773 Правові наслідки настання умови, яка зазначена у договорі дарування  
3857. 1. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування.  
3858. 2. Якщо дарівник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься під виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості.  
3859. Стаття 774 Договір дарування з покладенням на обдарованого обов'язку на користь третьої особи  
3860. 1. За договором дарування на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).  
3861. 2. Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарівник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним -особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок.  
3862. Стаття 775 Правові наслідки невиконання обдарованим обов'язку на користь третьої особи  
3863. У разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь третьої особи дарівник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -компенсації його вартості.  
3864. Стаття 776 Відмова від договору дарування  
3865. Обдарований має право у будь-який час односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання.  
3866. Якщо річ потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання, вона не може бути повернена дарівникові без його згоди. У разі недодержання обдарованим цієї вимоги дарівник має право вимагати відшкодування йому витрат, які він мусив здійснити у зв'язку з поверненням дарунка, і компенсації моральної шкоди.  
3867. Стаття 777 Скасування договору дарування на вимогу дарівника  
3868. 1. Дарівник має право зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарівника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей.  
3869. 2. Дарівник має право зажадати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цінність, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.  
3870. 3. Дарівник має право зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.  
3871. Стаття 778 Неможливість скасування договору дарування  
3872. 1. Скасування договору дарування з підстав, передбачених у п. 2 статті 777 цього Кодексу, не допускається у разі смерті обдарованого.  
3873. 2. Скасування договору дарування з підстав, передбачених у п. 2 статті 777 цього Кодексу, можливе, якщо дарунок зберігся на момент подання заяви чи вчинення позову про таке скасування.  
3874. Стаття 779 Правові наслідки скасування договору дарування  
3875. У разі скасування договору дарування дарівникові повертається дарунок у натурі.  
3876. Стаття 780 Позовна давність на вимоги про скасування договору дарування  
3877. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік.  
3878. Стаття 781 Пожертва  
3879. 1. Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, зазначеним у п. 1 статті 767 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.  
3880. 2. Договір про пожертву вважається укладеним з моменту її прийняття, відповідно до статті 748 цього Кодексу.  
3881. Стаття 782 Форма договору про пожертву  
3882. Договір про пожертву укладається у формі, визначеній положеннями статті 769 цього Кодексу.  
3883. Стаття 783 Права пожертвувача  
3884. 1. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої мети.  
3885. 2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи -за рішенням суду.  
3886. 3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.  
3887. 4. Якщо пожертвувачем є фізична особа, то вона або її спадкоємці мають право вимагати скасування договору про пожертву у випадках, передбачених у статті 777 цього Кодексу.  
3888. Глава 55 Рента  
3889. Стаття 784 Поняття договору ренти  
3890. 1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на одержане майно періодично сплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншого надання.  
3891. 2. За договором ренти допускається встановлення обов'язку сплачувати ренту безстроково або протягом певного строку.  
3892. Стаття 785 Форма договору ренти  
3893. Договір ренти підлягає нотаріальному посвідченню, а договір, що передбачає відчуження нерухомого майна під виплату ренти, підлягає також державній реєстрації.  
3894. Стаття 786 Відчуження майна під виплату ренти  
3895. 1. Майно, що відчужується під виплату ренти, може бути передане одержувачем ренти у власність платника ренти за плату або безоплатно.  
3896. 2. У випадках коли договором ренти передбачається відчуження майна у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна та його оплати застосовують правила купівлі-продажу, а у випадках, коли таке майно передається безоплатно, -правила договору дарування, оскільки інше не встановлено правилами цієї глави і не суперечить суті договору ренти.  
3897. Стаття 787 Обтяження рентою нерухомого майна  
3898. 1. Рента обтяжує земельну ділянку, підприємство, будинок, споруду чи інше нерухоме майно, передане під її виплату. У разі відчуження такого майна платником ренти іншій особі його зобов'язання за договором ренти переходять на набувача майна.  
3899. 2. Платник ренти, який передав обтяжене рентою нерухоме майно у власність іншої особи, несе субсидіарну з нею відповідальність (стаття 641 цього Кодексу) на вимоги одержувача ренти, що виникли у зв'язку з порушенням договору ренти, якщо законом або договором не передбачена солідарна відповідальність за цим зобов'язанням.  
3900. Стаття 788 Забезпечення виплати ренти  
3901. 1. У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти на забезпечення зобов'язання платника ренти набуває право застави на це майно.  
3902. 2. Істотною умовою договору, що передбачає передання під виплату ренти грошової суми або іншого рухомого майна, є умова, яка встановлює обов'язок платника ренти надати забезпечення виконання його зобов'язань або застрахувати на користь одержувача ренти ризик відповідальності за невиконання або неналежне виконання цих обов'язків.  
3903. 3. У разі невиконання платником ренти обов'язків, передбачених п. 2 цієї статті, а також у випадку втрати забезпечення або погіршення його умов внаслідок обставин, за які одержувач ренти не відповідає, одержувач ренти має право розірвати договір ренти і зажадати відшкодування збитків, спричинених розірванням договору.  
3904. Стаття 789 Відповідальність за прострочення виплати ренти  
3905. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти, передбачені статтею 561 цього Кодексу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором ренти.  
3906. Стаття 790 Передання прав одержувача ренти іншим особам  
3907. Права одержувача ренти можуть передаватися іншим особам шляхом відступлення вимоги і переходити у спадщину, якщо одержувачем ренти є фізична особа, або передаватися в порядку правонаступності в разі реорганізації юридичних осіб, якщо інше не передбачено законом чи договором.  
3908. Стаття 791 Виплати і розмір ренти  
3909. 1. Ренту виплачують грошима в розмірі, що встановлюється договором у межах середньої ставки орендної плати, застосовуваної під час здавання в оренду майна, аналогічного переданому під виплату ренти, а в разі передання під виплату ренти грошової суми -в межах облікової ставки банківського процента (ставки рефінансування), застосовуваної у даній місцевості.  
3910. 2. Якщо інше не передбачено договором, розмір сплачуваної ренти змінюється пропорційно зміні відповідної облікової ставки банківського процента (ставки рефінансування).  
3911. Стаття 792 Строки виплати ренти  
3912. Якщо інше не передбачено договором, рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу.  
3913. Стаття 793 Право платника на викуп ренти, що виплачується безстроково  
3914. 1. Платник виплачуваної безстроково ренти має право відмовитися від подальшої виплати ренти шляхом її викупу.  
3915. 2. Така відмова дійсна за умови, що її заявлено платником ренти у письмовій формі не пізніш як за три місяці до припинення виплати ренти або за триваліший строк, передбачений договором ренти. У цьому разі зобов'язання щодо виплати ренти не припиняється до одержання всієї суми викупу одержувачем ренти, якщо інший порядок викупу не передбачений договором.  
3916. 3. Умова договору щодо відмови платника ренти від права на її викуп є нікчемною.  
3917. Договором може бути передбачено, що право на викуп ренти не може бути здійснене за життя одержувача ренти, якщо ним є фізична особа, або протягом іншого строку, який не перевищує тридцяти років від дня укладення договору.  
3918. Стаття 794 Підстави викупу ренти, виплачуваної безстроково, на вимогу одержувача ренти  
3919. Одержувач ренти має право вимагати викупу ренти платником у випадках, коли:  
3920. 1) платник ренти прострочив її виплату більш як на один рік, якщо інше не передбачено договором про ренту;  
3921. 2) платник ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти (стаття 5 цього Кодексу);  
3922. 3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать, що рента не виплачуватиметься ним у розмірі і в строки, встановлені договором;  
3923. 4) в договорі передбачено інше.  
3924. Стаття 795 Викупна ціна ренти  
3925. 1. Викуп ренти у випадках, передбачених статтями 793 і 794 цього Кодексу, здійснюється за ціною, визначеною договором сторін.  
3926. 2. У разі відсутності умови щодо викупної ціни в договорі, за яким майно передано у власність під виплату ренти з оплатою, викуп здійснюється за ціною, що відповідає річній сумі належної до виплати ренти.  
3927. 3. За відсутності умов щодо викупної ціни у договорі, за яким майно передано у власність під виплату ренти безоплатно, до викупної ціни поряд із річною сумою рентних платежів включається ціна переданого майна, що визначається за правилами, передбаченими пунктом 3 статті 664 цього Кодексу.  
3928. Стаття 796 Ризик випадкового знищення або випадкового псування майна, переданого під виплату безстроково виплачуваної ренти  
3929. 1. Ризик випадкового знищення чи випадкового псування майна, переданого безоплатно під виплату безстроково виплачуваної ренти, несе платник ренти.  
3930. 2. У разі випадкового знищення чи випадкового псування майна, переданого за плату під виплату безстроково виплачуваної ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або вишукування умов її виплати.  
3931. Стаття 797 Ризик випадкового знищення майна, переданого під виплату на певний строк  
3932. Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від зобов'язання сплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, передбачених договором.  
3933. Глава 56 Довічне утримання  
3934. Стаття 798 Поняття договору довічного утримання  
3935. 1. За договором довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину, квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги.  
3936. 2. Допускається встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором.  
3937. Стаття 799 Форма та умови довічного утримання  
3938. 1. Договір довічного утримання має бути нотаріально посвідчений, а якщо він передбачає відчуження нерухомого майна, то підлягає також державній реєстрації.  
3939. 2. У договорі довічного утримання має бути зазначена оцінка відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.  
3940. 3. У разі вирішення спору, який виник, про обсяг утримання, що надається або має надаватися, суд повинен керуватися принципами добросовісності та розумності.  
3941. 4. Договором може бути передбачена можливість заміни надання утримання в натурі виплатою періодичних платежів у грошах. У цих випадках розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахунку на місяць має бути не меншим від розміру грошової оцінки прожиткового мінімуму.  
3942. 5. Договором може бути передбачена оплата набувачем майна, ритуальних послуг.  
3943. Глава 57 Найм (оренда)  
3944. § 1. Загальні положення про найм  
3945. Стаття 804 Поняття договору найму  
3946. 1. За договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві за плату і на певний строк річ у користування.  
3947. 2. У користування передається річ, яка має індивідуальні ознаки і не втрачає при використанні своєї споживчої якості.  
3948. Стаття 805 Плата за користування річчю  
3949. 1. За користування річчю з наймача справляється плата, розмір якої визначається домовленістю сторін.  
3950. 2. Якщо сторони не обумовили розміру плати, вона визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення, і відповідно до ситуації, яка існувала на час укладення договору.  
3951. 3. Плата за користування може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі.  
3952. 4. Законом або договором може бути передбачений періодичний перегляд, зміна (індексація) розміру плати за користування річчю.  
3953. 5. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування річчю істотно зменшилася.  
3954. 6. Наймач зобов'язаний вносити плату за користування річчю щомісячно. Сторони можуть визначити інші строки внесення плати.  
3955. 7. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого річ не могла бути використана ним через обставини, за які він не відповідає.  
3956. Стаття 806 Строк договору найму  
3957. 1. Строк договору визначається домовленістю сторін.  
3958. 2. Законом можуть бути передбачені граничні строки користування щодо окремих речей.  
3959. Стаття 807 Надання речі у користування  
3960. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у користування негайно або у строк, визначений договором.  
3961. Стаття 808 Якість речі, яка передається у користування  
3962. 1. Наймодавець зобов'язаний надати наймачеві річ у комплекті і в стані, який відповідав би умовам договору і забезпечував би досягнення мети найму.  
3963. 2. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.  
3964. 3. Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі у його володіння не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.  
3965. Стаття 809 Гарантія якості речі, яка передається наймачеві у володіння  
3966. 1. Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього строку найму.  
3967. 2. Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором зажадати:  
3968. 1) заміни речі, якщо це можливо;  
3969. 2) відповідного зменшення плати;  
3970. 3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на її виправлення;  
3971. 4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.  
3972. Стаття 810 Права третіх осіб на річ, яка передана у володіння наймачеві  
3973. 1. Передання речі у володіння наймачеві не припиняє прав на неї третіх осіб, зокрема заставоутримувача.  
3974. 2. Заставоутримувач при настанні строку виконання договору, який було забезпечено заставою, має право вимагати звернення стягнення на річ, яка була передана наймачеві.  
3975. Стаття 811 Правові наслідки ненадання наймачеві речі у користування  
3976. Якщо наймодавець зволікає з переданням речі у користування, наймач має право за своїм вибором: