Кількість абзаців - 1124 Розмітка (ліва колонка)


Сімейний кодекс України (Друге читання)

0. Сімейний кодекс України народний депутат України З.В.РомовськаКомітет з питань правової політикиДруге читанняПроект СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. РОЗДIЛ I. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ  
2. ГЛАВА 1. СIМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СIМЕЙНИХ ВIДНОСИН  
3. Стаття 1. Сiм'я  
4. 1. Сiм'ю складають особи, якi спiльно проживають, пов'язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов'язки.  
5. Подружжя вважаються сiм'єю i тодi, коли вони у зв'язку з навчанням, роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми не проживають спiльно.  
6. Неповнолiтнi дiти належать до сiм'ї своїх батькiв i тодi, коли спiльно з ними не проживають.  
7. 2. У випадках, передбачених законом, права сiм'ї має одинока особа.  
8. 3. Сiм'я виникає на пiдставi шлюбу, кровного спорiднення, усиновлення, а також на iнших пiдставах, не заборонених законом i таких, що не суперечать моральним засадам суспiльства.  
9. 4. Сiм'я є первинним та основним осередком суспiльства.  
10. Стаття 2. Право особи на сiм'ю  
11. 1. Особа, яка досягла шлюбного вiку, має право на створення сiм'ї.  
12. 2. Кожна особа має право на проживання в сiм'ї.  
13. Особа може бути примусово iзольована вiд сiм'ї лише у випадках i в порядку, передбаченому законом.  
14. Стаття 3. Державна охорона сiм'ї  
15. 1. Держава охороняє сiм'ю, дитинство, материнство, батькiвство, створює умови для змiцнення сiм'ї.  
16. 2. Держава створює людинi умови для материнства та батькiвства, забезпечує охорону прав матерi та батька.  
17. Держава матерiально i морально пiдтримує материнство.  
18. Держава забезпечує прiоритет сiмейного виховання дитини.  
19. 3. Держава зобов'язується взяти пiд свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належної батькiвської опiки.  
20. Стаття 4. Завдання Сiмейного Кодексу України  
21. 1. Сiмейний Кодекс України визначає засади шлюбу, особистi та майновi права i обов'язки подружжя, пiдстави виникнення, змiст особистих i майнових прав та обов'язкiв батькiв i дiтей, усиновлювачiв та усиновлених, iнших членiв сiм'ї та родичiв.  
22. 2. Регулювання сiмейних вiдносин здiйснюється цим Кодексом з метою забезпечення:  
23. - змiцнення сiм'ї як соцiального iнституту i як союзу конкретних осiб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дiтьми, iншими її членами;  
24. - побудови сiмейних вiдносин на почуттях взаємної любовi та поваги, взаємодопомоги i пiдтримки;  
25. - забезпечення кожної дитини сiмейним вихованням.  
26. Стаття 5. Учасники сiмейних вiдносин, якi регулює Сiмейний Кодекс України  
27. 1. Сiмейний Кодекс України регулює сiмейнi вiдносини мiж подружжям, мiж батьками та дiтьми (усиновлювачами та усиновленими) лише у тiй частинi, у якiй це є допустимим i можливим з точки зору їх власних iнтерсiв та iнтересiв суспiльства.  
28. 2. Сiмейний Кодекс України визначає сiмейнi особистi та майновi права та обов'язки дiда (баби) та внукiв, рiдних братiв та сестер, вiтчима (мачухи) та пасинка (падчерки).  
29. 3. Сiмейний Кодекс України не регулює сiмейнi вiдносини мiж дворiдними братами та сестрами, дядьком (тiткою) та племiнником (племiнницею) та мiж iншими родичами за походженням.  
30. Стаття 6. Основнi засади регулювання сiмейних вiдносин  
31. 1. Сiмейнi вiдносини регулюються цим Кодексом, iншими нормативноправовими актами.  
32. Сiмейнi вiдносини можуть бути врегульованi за домовленiстю (договором) мiж їх учасниками, якщо це не суперечить нормам цього Кодексу, iнших нормативно-правових актiв.  
33. 2. Регулювання сiмейних вiдносин здiйснюється з врахуванням права на таємницю особистого життя їх учасникiв, їх права на особисту свободу та недопустимостi свавiльного втручання у справи сiм'ї.  
34. 3. Учасник сiмейних правовiдносин не може мати привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними та iншими ознаками.  
35. 4. Чоловiк та жiнка мають рiвнi права та обов'язки у сiмейних правовiдносинах.  
36. 5. Дитина має бути забезпечена можливiстю здiйснення її прав, якi визначенi Конституцiєю України, Конвенцiєю про права дитини, iншими мiжнародними правовими актами.  
37. 6. Регулювання сiмейних вiдносин має здiйснюватися з максимально можливим врахуванням iнтересiв неповнолiтнiх дiтей, непрацездатних iнших членiв сiм'ї.  
38. 7. Кожен учасник сiмейних правовiдносин має право на судовий захист.  
39. Стаття 7. Застосування до регулювання сiмейних вiдносин Цивiльного Кодексу України  
40. Якщо особистi та майновi вiдносини мiж подружжям, батьками та дiтьми, iншими членами сiм'ї та родичами не врегульованi цим Кодексом, вони регулюються вiдповiдними нормами Цивiльного Кодексу України, якщо це не суперечить сутi сiмейних вiдносин.  
41. Стаття 8. Застосування аналогiї закону та аналогiї права  
42. 1. Якщо сiмейнi вiдносини не врегульованi цим Кодексом або домовленiстю (договором) сторiн i якщо вiдсутнi норми Цивiльного Кодексу України, якi прямо регулюють такi вiдносини, до них застосовуються норми цього Кодексу або норми Цивiльного Кодексу України, якi регулюють подiбнi вiдносини (аналогiя закону).  
43. 2. Якщо до регулювання сiмейних вiдносин неможливо застосувати аналогiю закону, вони регулюються вiдповiдно до принципiв справедливостi, добросовiсностi та розумностi (аналогiя права).  
44. Стаття 9. Регулювання сiмейних вiдносин за домовленiстю (договором) сторiн  
45. 1. Подружжя, батьки дитини, батьки та дiти, iншi члени сiм'ї та родичi, вiдносини мiж якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої вiдносини за домовленiстю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу та iнших законiв.  
46. 2. Особи, якi проживають в однiй сiм'ї, а також родичi за походженням, вiдносини яких не охопленi цим Кодексом, можуть врегулювати свої сiмейнi (родиннi) вiдносини за договором, який має бути укладений письмово. Такий договiр є обов'язковим до виконання, якщо вiн не суперечить вимогам цього Кодексу, iнших законiв України.  
47. Стаття 10. Врахування звичаїв при вирiшеннi судом сiмейних спорiв  
48. При вирiшеннi сiмейних спорiв суд за заявою зацiкавленої сторони може врахувати мiсцевий звичай, якщо вiн не суперечить вимогам цього Кодексу, iнших законiв, моральним засадам суспiльства.  
49. Стаття 11. Мiжнароднi договори України  
50. Складовою частиною нацiонального сiмейного законодавства України є мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких дана Верховною Радою України.  
51. ГЛАВА 2. ЗДIЙСНЕННЯ I ЗАХИСТ СIМЕЙНИХ ПРАВ  
52. Стаття 12. Здiйснення сiмейних прав  
53. 1. Сiмейнi права є такими, що тiсно пов'язанi з особою, а тому не можуть бути переданi iншiй особi.  
54. 2. Якщо особа в результатi неповнолiття, обмеження у дiєздатностi або недiєздатностi не може самостiйно здiйснювати свої права, цi права здiйснюють батьки, опiкуни або самi цi особи за допомогою батькiв, опiкуна чи пiклувальника.  
55. Стаття 13. Виконання сiмейних обов'язкiв  
56. 1. Сiмейнi обов'язки є такими, що тiсно пов'язанi з особою, а тому не можуть бути перекладенi на iншу особу.  
57. 2. Якщо особа в результатi психiчного розладу здоров'я не може розумiти значення своїх дiй i (або) керувати ними, її сiмейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливiстю виконання.  
58. 3. У разi неможливостi особистого виконання майнового обов'язку, виконання цього обов'язку можуть здiйснювати iншi особи, за рахунок суб'єкта цього обов'язку.  
59. 4. Невиконання або ухилення вiд виконання сiмейного обов'язку може бути пiдставою для застосування наслiдкiв, передбачених цим Кодексом або домовленiстю сторiн.  
60. Стаття 14. Надання неповнолiтнiм особам допомоги у здiйсненнi батькiвських прав та виконаннi батькiвських обов'язкiв  
61. Якщо батьком, матiр'ю дитини є неповнолiтня особа, дiд, баба дитини, як з боку батька, так i з боку матерi зобов'язанi надавати їм допомогу у здiйсненнi ними батькiвських прав та виконаннi обов'язкiв.  
62. Стаття 15. Надання органами опiки та пiклування допомоги особам у здiйсненнi ними своїх сiмейних прав та виконаннi обов'язкiв  
63. Органи опiки та пiклування надають допомогу особам у здiйсненнi ними своїх сiмейних прав та виконаннi сiмейних обов'язкiв в обсязi та порядку, визначеному законом.  
64. Стаття 16. Захист сiмейних прав та iнтересiв  
65. 1. Кожен учасник сiмейних правовiдносин, якому виповнилося 14 рокiв, має право на безпосереднє звернення до суду для захисту свого права або охоронюваного законом iнтересу.  
66. 2. Суд застосовує способи захисту, якi передбаченi законом або домовленiстю сторiн.  
67. Способами захисту сiмейних прав та iнтересiв, зокрема, є:  
68. 1) визнання батькiвства (материнства), визнання права власностi,  
69. 2) примусове виконання добровiльно не виконаного алiментного обов'язку;  
70. 3) припинення правовiдношення, а також його анулювання;  
71. 4) припинення дiй, якi порушують сiмейнi права;  
72. 5) вiдновлення правовiдношення, яке iснувало до порушення права;  
73. 6) вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або домовленiстю (договором) сторiн.  
74. 3. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом до органу опiки та пiклування.  
75. Стаття 17. Застосування позовної давностi до спорiв, що випливають iз сiмейних правовiдносин  
76. 1. На вимоги, що випливають iз сiмейних правовiдносин, позовна давнiсть не поширюється. Позовна давнiсть застосовується лише у випадках, передбачених цим Кодексом (статтi 125, 83).  
77. 2. При застосуваннi позовної давностi суд керується положеннями Цивiльного Кодексу України, за винятком тих, якi визначають тривалiсть позовної давностi.  
78. РОЗДIЛ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ  
79. ГЛАВА 3. ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ.  
80. Стаття 18. Поняття шлюбу  
81. 1. Шлюбом є сiмейний союз жiнки та чоловiка, зареєстрований у державних органах реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
82. 2. Проживання однiєю сiм'єю жiнки та чоловiка без шлюбу не породжує мiж ними прав та обов'язкiв подружжя.  
83. 3. Релiгiйний обряд шлюбу не породжує мiж жiнкою та чоловiком прав та обов'язкiв подружжя, крiм випадкiв, коли релiгiйний обряд шлюбу вiдбувся до створення або вiдновлення державних органiв реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
84. Стаття 19. Значення державної реєстрацiї шлюбу  
85. 1. Державна реєстрацiя шлюбу проводиться урочисто.  
86. 2. Державна реєстрацiя шлюбу встановлена для забезпечення стабiлiзацiї вiдносин мiж жiнкою та чоловiком, посилення охорони прав та iнтересiв подружжя та їх дiтей.  
87. Державна реєстрацiя шлюбу встановлена в iнтересах держави та суспiльства.  
88. Стаття 20. Шлюбний вiк  
89. Шлюбний вiк для жiнки встановлюється у 16 рокiв, а для чоловiка - у 18 рокiв.  
90. Особи, якi бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного вiку на день подання заяви до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
91. Стаття 21. Право на шлюб  
92. 1. Право на шлюб мають особи, якi досягли шлюбного вiку.  
93. 2. За заявою особи, яка не досягла шлюбного вiку, постановою суду їй може бути надає право на шлюб, якщо буде встановлено, що це обумовлено поважними причинами (вагiтнiсть, народження дитини тощо).  
94. Постанова суду, якою особi, яка не досягла шлюбного вiку, надано право на шлюб, вступає у законну силу з дня його прийняття.  
95. Стаття 22. Правовi наслiдки шлюбу  
96. 1. Лише шлюб породжує права та обов'язки подружжя.  
97. 2. Вступ до шлюбу не може бути пiдставою для надання особi пiльг чи переваг, а також до обмеження її прав та свобод, якi передбаченi Конституцiєю та законами України.  
98. Стаття 23. Добровiльнiсть шлюбу  
99. 1. Шлюб грунтується на вiльнiй згодi жiнки i чоловiка.  
100. Примушування жiнки та чоловiка до шлюбу не допускається.  
101. 2. Реєстрацiя шлюбу з особою, яка визнана судом недiєздатною, а також з особою, яка з iнших причин не розумiла значення своїх дiй та (або) не могла керувати ними, може мати наслiдки, передбаченi статтею 36 цього Кодексу  
102. 3. Постановою суду може бути надане право на шлюб особi, яка обмежена у дiєздатностi внаслiдок психiчного розладу здоров'я.  
103. Стаття 24. Одношлюбнiсть  
104. 1. Жiнка та чоловiк можуть одночасно бути лише у одному шлюбi.  
105. 2. Жiнка та чоловiк одержують право на повторний шлюб лише з часу припинення попереднього шлюбу.  
106. Стаття 25. Особи, якi не можуть бути у шлюбi мiж собою  
107. 1. У шлюбi не можуть бути особи, якi є родичами прямої лiнiї спорiднення.  
108. 2. У шлюбi не можуть бути рiднi (повнорiднi, неповнорiднi), а також двоюрiднi брати i сестри.  
109. Постановою суду може бути надане право на шлюб мiж рiдною дитиною усиновителя та усиновленою дитиною, якщо вiн (вона) записана її батьком (матiр'ю).  
110. Якщо усиновлювач не записаний батьком (матiр'ю) усиновленої ним дитини, шлюб мiж нею та рiдною дитиною усиновлювача може бути зареєстрований на загальних пiдставах.  
111. 3. У шлюбi не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.  
112. Постановою суду може бути надане право на шлюб мiж усиновлювачем та усиновленою дитиною, якщо буде встановлено, що це вiдповiдає їх iнтересам та не суперечить моральним засадам суспiльства.  
113. ГЛАВА 4. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦIЯ ШЛЮБУ  
114. Стаття 26. Заява про реєстрацiю шлюбу  
115. 1. Заява про реєстрацiю шлюбу подається жiнкою та чоловiком до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану за мiсцем постiйного чи тимчасового проживання одного з них, їхнiх батькiв, iнших родичiв або iншого державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану за їх вибором.  
116. 2. Заява про реєстрацiю шлюбу подається жiнкою та чоловiком особисто.  
117. Якщо жiнка та (або) чоловiк не можуть через поважнi причини особисто подати до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану заяву про реєстрацiю шлюбу, такi заяви, посвiдченнi нотарiусом, можуть подати їх представники.  
118. Повноваження представника мають бути посвiдченi нотарiусом.  
119. 3. Якщо реєстрацiя шлюбу у визначений день не вiдбулася, заява про реєстрацiю шлюбу втрачає чиннiсть пiсля спливу 6 мiсяцiв.  
120. Стаття 27. Ознайомлення осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, з їх правами та обов'язками  
121. Орган державної реєстрацiї актiв цивiльного стану зобов'язаний ознайомити осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, з їх правами та обов'язками як майбутнiх подружжя, та вiдповiдальнiстю за приховання перешкод до шлюбу.  
122. Стаття 28. Взаємна обiзнанiсть осiб, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, про стан здоров'я  
123. 1. Особи, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, повиннi повiдомити одна одну про стан свого здоров'я.  
124. Держава забезпечує створення їм умов для медичного обстеження. Порядок здiйснення медичного обстеження визначається Мiнiстерством охорони здоров'я України. Результати медичного обстеження становлять таємницю i повiдомляються лише особам, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу.  
125. 2. Приховання тяжкої хвороби, небезпечної для iншого з подружжя, їхнiх нащадкiв, може бути пiдставою для визнання шлюбу недiйсним.  
126. Стаття 29. Заручини  
127. 1. Жiнка та чоловiк можуть оголосити себе зарученими.  
128. Зарученими вважаються особи, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу.  
129. 2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.  
130. 3. Особа, яка вiдмовилася вiд вступу в шлюб, зобов'язана компенсувати другiй сторонi затрати, що були нею понесенi у зв'язку з приготуванням до весiлля.  
131. Такi затрати не пiдлягають компенсацiї, якщо вiдмова вiд шлюбу викликана протиправною, аморальною поведiнкою нареченого (нареченої), прихованням ним (нею) обставин, що мають iстотне значення (важка хвороба, наявнiсть дитини, судимiсть тощо).  
132. 4. У разi вiдмови вiд шлюбу майно, що було подаровано нареченому (нареченiй) у зв'язку з майбутнiм шлюбом, за вимогою дарiвника пiдлягає поверненню.  
133. 5. Якщо наречена завагiтнiла пiсля подання заяви про реєстрацiю шлюбу, то, у разi вiдмови вiд шлюбу, наречений записується батьком народженої нею дитини.  
134. Стаття 30. Мiсце реєстрацiї шлюбу  
135. За заявою осiб, якi вступають у шлюб, реєстрацiя шлюбу може вiдбутися за мiсцем проживання, за мiсцем надання стацiонарної медичної допомоги або в iншому мiсцi, якщо особи не можуть з поважних причин прибути до органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
136. Стаття 31. Час реєстрацiї шлюбу  
137. 1. Шлюб реєструється пiсля спливу 1 мiсяця вiд подання особами заяви про реєстрацiю шлюбу.  
138. При наявностi поважних причин керiвник державного органу РАЦС дозволяє реєстрацiю шлюбу до спливу цього строку.  
139. 2. У разi вагiтностi нареченої, народження нею дитини, а також, якщо є безпосередня загроза для життя нареченого або нареченої, шлюб може бути зареєстрований негайно.  
140. 3. Якщо є вiдомостi про наявнiсть перешкод до реєстрацiї шлюбу, керiвник державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану може вiдкласти реєстрацiю шлюбу, але не бiльше як до трьох мiсяцiв. Рiшення про таке вiдкладення може бути оскаржене до суду.  
141. Стаття 32. Реєстрацiя шлюбу в присутностi осiб, якi бажають одружитися  
142. 1. Присутнiсть осiб, якi бажають одружитися, в момент реєстрацiї їх шлюбу, є обов'язковою.  
143. 2. Реєстрацiя шлюбу через представника не допускається.  
144. Стаття 33. Вибiр прiзвища при одруженнi  
145. 1. Особи, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, мають право:  
146. 1) обрати прiзвище одного з подружжя як спiльне;  
147. 2) надалi iменуватися дошлюбними прiзвищами.  
148. 2. Кожен з подружжя може до свого прiзвища приєднати прiзвище iншого. Якщо подружжя бажає мати подвiйне прiзвище, вiд їхньої згоди залежить, з якого прiзвища воно буде починатися. Якщо на момент реєстрацiї шлюбу прiзвище одного з подружжя вже є подвiйним, вiн (вона) має право замiнити одну iз складових частин свого прiзвища на прiзвище iншого.  
149. Складення бiльше двох прiзвищ не допускається.  
150. Стаття 34. Свiдоцтво про шлюб  
151. Свiдоцтво про шлюб видається подружжю в момент реєстрацiї шлюбу.  
152. Зразок Свiдоцтва про шлюб затверджує Мiнiстерство юстицiї України.  
153. Стаття 35. Запис в документах подружжя про реєстрацiю шлюбу  
154. В паспортах осiб, мiж якими зареєстровано шлюб, робиться запис про шлюб, з зазначенням прiзвища, iменi, по батьковi i року народження другого з подружжя, мiсця i часу реєстрацiї шлюбу.  
155. ГЛАВА 5. НЕДIЙСНIСТЬ ШЛЮБУ  
156. Стаття 36. Пiдстави недiйсностi шлюбу  
157. Пiдставою для недiйсностi шлюбу, визнання його недiйсним судом є порушення особами (особою) при реєстрацiї шлюбу в державних органах реєстрацiї актiв цивiльного стану вимог, якi визначенi у статтях 23, 24, 25 цього Кодексу.  
158. Стаття 37. Шлюб, який є недiйсним  
159. 1. Недiйсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка є одночасно в iншому зареєстрованому шлюбi.  
160. 2. Недiйсним є шлюб, який зареєстрований мiж родичами прямої лiнiї спорiднення; з рiдними (неповнорiдними) братом i сестрою, а також з особою, яка визнана судом недiєздатною.  
161. 3. У випадках, передбачених частинами 1 та 2 цiєї статтi, визнання шлюбу недiйсним за рiшенням суду не вимагається. Рiшенням суду можуть бути визначенi наслiдки такого шлюбу.  
162. 4. У разi припинення попереднього шлюбу повторний шлюб стає дiйсним з моменту його припинення.  
163. 5. У разi видужання особи шлюб стає дiйсним з моменту набрання законної сили рiшенням суду про вiдновлення її дiєздатностi.  
164. Стаття 38. Шлюб, який визнається недiйсним за рiшенням суду  
165. 1. Шлюб визнається судом недiйсним, якщо вiн був зареєстрований без вiльної згоди жiнки або чоловiка.  
166. Згода особи не вважається вiльною зокрема тодi, коли в момент реєстрацiї шлюбу вона страждала психiчною хворобою або iншим важким розладом здоров'я, була у станi алкогольного, наркотичного, токсичного сп'янiння, в результатi чого не розумiла значення своїх дiй i (або) не могла керувати ними.  
167. 2. Шлюб визнається судом недiйсним у разi його фiктивностi.  
168. Шлюб є фiктивним, якщо його укладено чоловiком та жiнкою (або одним з них) без намiру створення сiм'ї та настання правових наслiдкiв, якi виникають iз шлюбу. Нетривале перебування у шлюбних вiдносинах не є достатнiм доказом намiру особи (осiб) до створення сiм'ї.  
169. 3. Шлюб не може бути визнаний недiйсним, якщо на момент розгляду справи у судi вiдпали обставини, якi засвiдчували вiдсутнiсть згоди особи на шлюб або її небажання на створення сiм'ї.  
170. Стаття 39. Шлюб, який може бути визнаний недiйсним за рiшенням суду  
171. 1. Шлюб може бути визнано недiйсним за рiшенням суду, якщо вiн був зареєстрований з:  
172. 1) усиновлювачем та усиновленою ним дитиною;  
173. 2) двоюрiдним братом i сестрою;  
174. 3) особою, яка приховала свою тяжку хворобу, хворобу, небезпечну для другого з подружжя та (або) їх нащадкiв.  
175. 4) особою, яка не досягла шлюбного вiку i не мала дозволу на шлюб.  
176. 2. При вирiшеннi справи про визнання шлюбу недiйсним суд бере до уваги, наскiльки цим шлюбом порушенi права та iнтереси зацiкавлених осiб, тривалiсть їх спiльного проживання, характер взаємин мiж ними, iншi обставини, якi заслуговують на увагу.  
177. Шлюб не може бути визнаний недiйсним, якщо наступила вагiтнiсть або народилася дитина у осiб, зазначених у пунктах 1, 2, 4 частини I цiєї статтi, або той, хто не досяг шлюбного вiку, досяг його або одержав дозвiл на шлюб.  
178. Стаття 40. Особи, якi мають право на позов (заяву) про визнання шлюбу недiйсним  
179. 1. Заява про визнання шлюбу недiйсним може бути подана дружиною або чоловiком, якщо вони не знали, що є братом та сестрою.  
180. 2. Позов про визнання шлюбу недiйсним може бути подано дружиною або чоловiком, iншою особою, права якої порушенi у зв'язку з реєстрацiєю цього шлюбу, батьками, опiкуном неповнолiтньої, недiєздатної особи, органом опiки та пiклування.  
181. Стаття 41. Визнання шлюбу недiйсним пiсля його припинення  
182. 1. Позов про визнання шлюбу недiйсним може бути подано пiсля смертi одного iз подружжя.  
183. 2. Якщо шлюб розiрвано за рiшенням (постановою) суду, позов про визнання його недiйсним може бути подано лише пiсля скасування рiшення (постанови) про розiрвання шлюбу.  
184. Стаття 42. Час, з якого шлюб є недiйсним  
185. Шлюб є недiйсним з часу його реєстрацiї в державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
186. Стаття 43. Правовi наслiдки недiйсностi шлюбу  
187. 1. Недiйсний шлюб не породжує для осiб, мiж якими вiн був зареєстрований, прав та обов'язкiв, якi передбаченi законом для подружжя.  
188. 2. Якщо протягом недiйсного шлюбу особи нажили майно, воно вважається таким, що належить їм на правi спiльної часткової власностi.  
189. 3. Якщо протягом недiйсного шлюбу особа одержувала алiменти вiд другого, сума сплачених алiментiв вважається безпiдставним збагаченням i пiдлягає поверненню вiдповiдно до Цивiльного Кодексу України, за останнi три роки.  
190. 4. Особа, яка поселилася у помешканнi другої особи у зв'язку з реєстрацiєю з нею недiйсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому i може бути виселена.  
191. 5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацiєю недiйсного шлюбу змiнила своє прiзвище, вважається такою, що користується цим прiзвищем незаконно.  
192. 6. Правовi наслiдки, передбаченi пунктами 2-5 цiєї статтi, стосуються осiб, якi знали про перешкоди до реєстрацiї шлюбу i приховали їх вiд державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану та другої сторони.  
193. Стаття 44. Особливi правовi наслiдки недiйсностi шлюбу  
194. Якщо особа не знала i не могла знати про перешкоди до реєстрацiї шлюбу, вона має право:  
195. 1) на подiл майна, нажитого у недiйсному шлюбi, як спiльної сумiсної власностi подружжя;  
196. 2) на проживання у помешканнi, у яке вона поселилася у зв'язку з шлюбом;  
197. 3) на алiменти вiдповiдно до статей 85, 86 цього Кодексу.  
198. 4) на прiзвище, яке вона вибрала при реєстрацiї шлюбу.  
199. Стаття 45. Права та обов'язки батькiв i дiтей, якi народилися у недiйсному шлюбi  
200. Недiйснiсть шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язкiв батькiв i дiтей, якi народилися у цьому шлюбi.  
201. Стаття 46. Визнання шлюбу неукладеним  
202. Якщо шлюб був зареєстрований у вiдсутностi особи (осiб), вiн вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державних органах реєстрацiї актiв цивiльного стану анулюється судом за заявою зацiкавленої особи.  
203. ГЛАВА 6. ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ  
204. Стаття 47. Пiдстави припинення шлюбу  
205. 1. Шлюб припиняється в день смертi дружини (чоловiка) або оголошення одного з них померлим.  
206. 2. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання.  
207. Стаття 48. Припинення шлюбу внаслiдок його розiрвання  
208. 1. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання за рiшенням суду, яке вступило у законну силу.  
209. 2. Шлюб припиняється внаслiдок його розiрвання за постановою суддi, вiдповiдно до статтi 49-50 цього Кодексу.  
210. Стаття 49. Заява подружжя про розiрвання шлюбу  
211. 1. Якщо жiнка i чоловiк бажають розлучення, вони мають право подати до суду спiльну заяву про розiрвання шлюбу.  
212. Така заява не може бути подана протягом вагiтностi та до  
213. досягнення дитиною одного року.  
214. 2. Якщо у подружжя є неповнолiтнi дiти або дiти-iнвалiди, подружжя повиннi подати суду письмовий договiр про те, з ким цi дiти будуть проживати, яку участь у забезпеченнi умов їх життя братиме той, хто буде проживати окремо, а також про умови здiйснення його права на спiлкування з дiтьми.  
215. 3. Якщо у подружжя є майно, нажите ними в шлюбi, вони повиннi подати суду окремий письмовий договiр про визначення порядку користування ним або про його подiл, засвiдчений нотарiусом.  
216. 4. Якщо пiсля розiрвання шлюбу одна iз осiб ухиляється вiд виконання умов договору, цей договiр буде мати силу виконавчого документу.  
217. 5. Якщо один iз подружжя є непрацездатним, до суду має бути поданий письмовий договiр про умови здiйснення алiментного обов'язку.  
218. 6. Суд виносить постанову про розiрвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розiрвання шлюбу вiдповiдає дiйснiй волi обидвох сторiн, що пiсля розiрвання шлюбу не будуть порушенi особистi i майновi права заявникiв та їх дiтей.  
219. 7. Суд виносить постанову про розiрвання шлюбу пiсля спливу трьох мiсяцiв вiд часу подання заяви. До цього кожен з подружжя має право вiдiзвати заяву.  
220. Стаття 50. Заява одного з подружжя про розiрвання шлюбу  
221. 1. Один з подружжя має право подати до суду заяву про розiрвання шлюбу, якщо другий з подружжя визнаний судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм, або засуджений за вчинення злочину на три i бiльше рокiв позбавлення волi i вiдбуває покарання.  
222. 2. Суд виносить постанову про розiрвання шлюбу, незалежно вiд врегулювання майнових вiдносин мiж особами.  
223. Стаття 51. Особи, якi мають право подати позов про розiрвання шлюбу  
224. 1. Позов про розiрвання шлюбу може бути поданий одним iз подружжя у разi вiдмови другого з подружжя вiд подання спiльної заяви про розiрвання шлюбу.  
225. 2. Опiкун має право подати позов про розiрвання шлюбу, якщо цього вимагає iнтереси того з подружжя, який є недiєздатним.  
226. 3. Чоловiк має право подати позов про розiрвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо за рiшенням суду його iм'я як батька виключено з актового запису про народження дитини.  
227. 4. Позов про розiрвання шлюбу не може бути поданий протягом вагiтностi та до досягнення дитиною одного року, крiм випадкiв, коли одним з подружжя вчинено злочин щодо другого з подружжя або дитини.  
228. Стаття 52. Заходи суду до примирення подружжя  
229. Суд вживає заходи до примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспiльства, вiдповiдно до Цивiльного процесуального Кодексу України.  
230. Стаття 53. Пiдстави для розiрвання шлюбу за рiшенням суду  
231. 1. Суд з'ясовує фактичнi взаємини подружжя, дiйснi причини вимоги про розiрвання шлюбу, бере до уваги наявнiсть неповнолiтнiх, непрацездатних дiтей та iншi обставини життя подружжя.  
232. 2. Суд виносить рiшення про розiрвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спiльне життя подружжя i збереження шлюбу є неможливим.  
233. Стаття 54. Право на вибiр прiзвища пiсля розiрвання шлюбу  
234. Особа, яка змiнила своє прiзвище у зв'язку з реєстрацiєю шлюбу, має право надалi iменуватися цим прiзвищем або вiдновити своє дошлюбне прiзвище.  
235. Стаття 55. Момент припинення шлюбу у разi його розiрвання  
236. У разi розiрвання шлюб вважається припиненим з дня винесення постанови суду про розiрвання шлюбу або набрання чинностi рiшення суду про розiрвання шлюбу.  
237. Стаття 56. Реєстрацiя розiрвання шлюбу  
238. 1. Розiрвання шлюбу, проведене за постановою, рiшенням суду, має бути зареєстроване в державному органi реєстрацiї актiв цивiльного стану, за заявою будь-якої сторони.  
239. Про реєстрацiю розiрвання шлюбу видається Свiдоцтво про розiрвання шлюбу, зразок якого затверджує Мiнiстерство юстицiї України.  
240. 2. Якщо у зв'язку з розiрванням шлюбу сторони змiнюють своє прiзвище, орган реєстрацiї актiв цивiльного стану роблять про це вiдповiднi змiни.  
241. Стаття 57. Вiдмiтка в паспортах осiб про розiрвання шлюбу  
242. В паспортах осiб, шлюб мiж якими розiрвано, орган реєстрацiї актiв цивiльного стану робить вiдмiтку про розiрвання шлюбу.  
243. Стаття 58. Право на одруження пiсля розiрвання шлюбу  
244. 1. Пiсля розiрвання шлюбу та одержання Свiдоцтва про розiрвання шлюбу кожен має право на одруження.  
245. 2. Якщо реєстрацiя повторного шлюбу проводиться з жiнкою, попереднiй шлюб з якою був розiрваний швидше нiж, за 10 мiсяцiв до такої реєстрацiї, вона повинна подати медичний висновок щодо наявностi або вiдсутностi вагiтностi.  
246. У разi її вагiтностi орган державної реєстрацiї актiв цивiльного стану надсилає вiдповiдне повiдомлення чоловiковi, шлюб з яким розiрвано, для визначення питання батькiвства.  
247. Стаття 59. Вiдновлення шлюбу у разi появи особи, яка була оголошена померлою або визнана безвiсно вiдсутньою  
248. 1. Якщо особа, яка була оголошена судом померлою, з'явилася i вiдповiдне рiшення суду скасоване, її шлюб з iншою особою вiдновлюється, за умови, що остання не зареєструвала повторного шлюбу.  
249. 2. Якщо особа, яка була визнана судом безвiсно вiдсутньою, з'явилася, i вiдповiдне рiшення суду скасоване, шлюб, розiрваний вiдповiдно до статтi 50 цього Кодексу, може бути вiдновлений за спiльною заявою обидвох осiб, за умови, що нiхто з них не зареєстрував повторного шлюбу.  
250. У цьому разi суд скасовує постанову про розiрвання шлюбу i анулює Свiдоцтво про розiрвання шлюбу.  
251. ГЛАВА 7. ОСОБИСТI ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ  
252. Стаття 60. Право на материнство  
253. 1. Дружина має право на материнство. Позбавлення жiнки репродуктивної функцiї у зв'язку з виконанням своїх конституцiйних, службових, трудових обов'язкiв або в результатi вчинення щодо неї злочину є пiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди.  
254. 2. Вагiтнiй дружинi мають бути створенi у сiм'ї умови, для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.  
255. 3. Дружинi - матерi мають бути створенi умови для поєднання материнства iз здiйсненням iнших її прав та обов'язкiв.  
256. Стаття 61. Право на батькiвство  
257. 1. Чоловiк має право на батькiвство.  
258. 2. Вiдмова дружини вiд народження дитини може бути пiдставою для розiрвання шлюбу.  
259. 3. Позбавлення чоловiка репродуктивної функцiї в результатi виконання своїх конституцiйних, службових, трудових обов'язкiв або в результатi вчинення щодо нього злочину є пiдставою для вiдшкодування завданої йому моральної шкоди.  
260. Стаття 62. Право дружини та чоловiка на повагу до своєї iндивiдуальностi  
261. Дружина i чоловiк мають рiвне право на повагу своєї iндивiдуальностi, своїх звичок та уподобань.  
262. Стаття 63. Право дружини та чоловiка на фiзичний та духовний розвиток  
263. Дружина i чоловiк мають рiвне право на фiзичний та духовний розвиток, на здобуття освiти, прояв своїх здiбностей, на створення умов для працi.  
264. Стаття 64. Право на змiну прiзвища  
265. Якщо при реєстрацiї шлюбу подружжя зберегли дошлюбнi прiзвища, вони мають право подати до державного органу, який зареєстрував їх шлюб, заяву про обрання прiзвища одного з подружжя як їх спiльного прiзвища або про приєднання до свого прiзвища прiзвища другого з подружжя.  
266. У цьому разi державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану видає нове Свiдоцтво про шлюб.  
267. Стаття 65. Право подружжя на розподiл обов'язкiв та спiльне вирiшення питань життя сiм'ї  
268. 1. Подружжя мають право розподiлити мiж собою обов'язки в сiм'ї.  
269. Подружжя повиннi утверджувати повагу до будь-якої працi, яка робиться в iнтересах когось або всiх членiв сiм'ї.  
270. 2. Усi найважливiшi питання життя сiм'ї мають вирiшуватися подружжям спiльно. Дружина, чоловiк мають право противитися усуненню їх вiд вирiшення питань життя сiм'ї.  
271. 3. Дiї одного з подружжя стосовно життя сiм'ї вважаються такими, що вчиненi зi згоди другого з подружжя, якщо не буде доведено протилежне.  
272. Стаття 66. Обов'язок подружжя турбуватися про сiм'ю  
273. 1. Дружина та чоловiк зобов'язанi спiльно пiклуватися про побудову сiмейних вiдносин мiж собою та iншими членами сiм'ї на почуттях взаємної любовi, поваги, дружби, взаємодопомоги.  
274. 2. Чоловiк зобов'язаний утверджувати в сiм'ї повагу до матерi.  
275. Дружина зобов'язана утверджувати в сiм'ї повагу до батька.  
276. 3. Дружина та чоловiк вiдповiдальнi один перед другим, перед iншими членами сiм'ї за свою поведiнку в нiй.  
277. 4. Дружина та чоловiк зобов'язанi спiльно турбуватися про матерiальне забезпечення потреб сiм'ї.  
278. Стаття 67. Право подружжя на особисту свободу  
279. 1. Кожен з подружжя має право вживати заходи, якi не забороненi законом i не суперечать моральним засадам, до пiдтримання шлюбних вiдносин.  
280. 2. Кожен з подружжя має право припинити шлюбнi вiдносини.  
281. 3. Примушування до припинення шлюбних вiдносин, примушування до їх збереження, в тому числi примушування до iнтимних вiдносин за допомогою фiзичного або психiчного насильства є порушенням права дружини та чоловiка на особисту свободу i можуть мати наслiдки, передбаченi законом.  
282. 4. Розiрвання шлюбу проводиться вiдповiдно до статтей 49-50 цього Кодексу.  
283. ГЛАВА 8. ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТI КОЖНОГО З ПОДРУЖЖЯ  
284. Стаття 68. Речi, що є особистою власнiстю дружини або чоловiка  
285. 1. Особистою власнiстю дружини та чоловiка є:  
286. 1) майно, придбане ними до шлюбу;  
287. 2) майно, придбане ними за час шлюбу, але на пiдставi договору дарування, прийняття спадщини;  
288. 3) майно придбане за час шлюбу, але за кошти, якi належали їм особисто.  
289. 2. Особистою власнiстю кожного з подружжя є речi iндивiдуального користування (одяг, взуття тощо), у тому числi коштовностi, навiть тодi, коли вони були придбанi за рахунок спiльних коштiв подружжя.  
290. 3. Особистою власнiстю кожного з подружжя є премiї, нагороди, якi вiн одержав за особистi заслуги.  
291. За рiшенням суду за другим з подружжя може бути визнано право на частку цiєї премiї, винагороди, якщо буде доведено, що вiн своєю поведiнкою (ведення домашнього господарства, виховання дiтей тощо) сприяв її одержанню.  
292. 4. За рiшенням суду особистою власнiстю кожного з подружжя може бути визнане майно, що нажите пiд час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних вiдносин.  
293. 5. Якщо кошти, вкладенi у придбання майна, належали одному з подружжя, то частка у цьому майнi, вiдповiдно до розмiру внеску, є його особистою власнiстю.  
294. Стаття 69. Речi професiйних занять подружжя  
295. Речi професiйних занять кожного з подружжя (музичнi iнструменти, лiкарське обладнання тощо), придбанi за час шлюбу, є спiльною сумiсною власнiстю подружжя.  
296. У разi подiлу спiльного сумiсного майна суд може присудити цi речi одному з подружжя, в користуваннi якого вони були, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грiшми або iншим майном.  
297. Стаття 70. Право на плоди та доходи вiд речей, що є особистою власнiстю  
298. Якщо рiч, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплiд або прибуток, вiн є власником цих плодiв, приплоду та прибутку.  
299. Стаття 71. Здiйснення одним iз подружжя свого права власностi  
300. 1. Той з подружжя, який є власником речi, визначає режим володiння та користування нею, з урахуванням iнтересiв сiм'ї, насамперед неповнолiтнiх дiтей.  
301. 2. При здiйсненнi права розпорядження рiччю той з подружжя, який є її власником, зобов'язаний враховувати iнтереси неповнолiтнiх дiтей, iнших членiв сiм'ї, якi вiдповiдно до закону мають право користування нею.  
302. ГЛАВА 9. ПРАВО СПIЛЬНОЇ СУМIСНОЇ ВЛАСНОСТI ПОДРУЖЖЯ  
303. Стаття 72. Пiдстави набуття спiльної сумiсної власностi подружжя  
304. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить дружинi та чоловiковi на правi спiльної сумiсної власностi, незалежно вiд того, що один з подружжя не мав самостiйного заробiтку з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дiтьми, хвороба тощо)  
305. Стаття 73. Об'єкти права спiльної сумiсної власностi  
306. Спiльною сумiсною власнiстю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилi й садовi будинки; земельнi дiлянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортнi засоби; грошовi кошти, акцiї та iншi цiннi папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будiвельному, дачно-будiвельному, гаражнобудiвельному кооперативi; страхова сума, страхове вiдшкодування, сплаченi за рахунок спiльних коштiв подружжя; страховi платежi, якi були поверненi при достроковому розiрваннi договору страхування або якi мiг би одержати один iз подружжя в разi дострокового розiрвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошовi суми та майно, належнi подружжю за iншими зобов'язальними правовiдносинами.  
307. Стаття 74. Виникнення спiльної сумiсної власностi подружжя на роздiльне майно, що їм належало  
308. Якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у своїй цiнностi внаслiдок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спiльною сумiсною власнiстю подружжя.  
309. Стаття 75. Здiйснення подружжям свого права спiльної сумiсної власностi  
310. Дружина i чоловiк мають рiвнi права володiння, користування i розпорядження майном, яке їм належить на правi спiльної сумiсної власностi.  
311. Стаття 76. Право подружжя на укладення договорiв мiж собою  
312. Дружина та чоловiк мають право на укладення мiж собою усiх договорiв, якi не забороненi законом.  
313. Стаття 77. Право подружжя щодо розпорядження майном, що є його спiльною сумiсною власнiстю  
314. 1. Подружжя розпоряджається майном, що є об'єктом його права спiльної сумiсної власностi, за взаємною згодою.  
315. 2. При вчиненнi правочинiв одним iз подружжя вважається, що вiн дiє зi згоди другого з подружжя. Кожен з подружжя має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недiйсним, таким, що укладений iншим з подружжя без його згоди, якщо цей правочин виходить за межi дрiбного побутового.  
316. 3. Для укладення одним iз подружжя договорiв, якi потребують нотарiального посвiдчення i державної реєстрацiї, а також договорiв стосовно iншого цiнного майна (автомобiлi, iншi транспортнi засоби тощо) згода iншого з подружжя має бути подана письмово.  
317. 4. Договiр, укладений одним iз подружжя в iнтересах сiм'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в iнтересах сiм'ї.  
318. Стаття 78. Право подружжя на подiл майна  
319. Дружина i чоловiк мають право на подiл майна, яке їм належить на правi спiльної сумiсної власностi, незалежно вiд подання заяви про розiрвання шлюбу.  
320. Стаття 79. Розмiр часток дружини та чоловiка при подiлi майна  
321. 1. У разi подiлу майна, яке є їх спiльною сумiсною власнiстю, частки дружини та чоловiка є рiвними.  
322. 2. Суд при вирiшеннi спору про подiл майна може вiдступити вiд засади рiвностi часток подружжя, враховуючи iнтереси неповнолiтнiх дiтей, iнтереси одного з подружжя, якi заслуговують на увагу, зокрема, якщо один iз подружжя за вiдсутностi поважних причин не мав самостiйного заробiтку чи iнших доходiв, ухилявся вiд участi у придбаннi чи утриманнi майна, витрачав спiльне майно на шкоду iнтересам сiм'ї.  
323. 3. Якщо судом встановлено, що один iз подружжя вiдчужив, приховав, знищив чи пошкодив спiльне майно або використав його на свiй розсуд усупереч волi другого з них i не в iнтересах сiм'ї, то при подiлi враховується це майно або його вартiсть.  
324. Стаття 80. Право подружжя на визначення порядку користування майном  
325. 1. Подружжя має право домовитися про порядок користування майном, яке їм належить на правi спiльної сумiсної власностi.  
326. 2. Договiр про порядок користування будинком, квартирою, земельною дiлянкою, якщо вiн посвiдчений нотарiусом, зобов'язує правонаступника дружини та чоловiка.  
327. Стаття 81. Способи подiлу майна, яке є об'єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя  
328. 1. Майно, яке є власнiстю подружжя, розподiляється мiж ними в натурi. Якщо подружжя не домовилися, яка рiч кому буде належати, спiр може бути вирiшений судом. При цьому суд бере до уваги iнтереси одного з подружжя, iнтереси дiтей, якi заслуговують на увагу.  
329. 2. Неподiльнi речi передаються одному з подружжя, якщо мiж ними не досягнуто iншої домовленостi.  
330. 3. Присудження одному з подружжя грошової компенсацiї взамiн за його частку у правi власностi на речi, зокрема на будинок, квартиру, земельну дiлянку допускається лише за його згодою.  
331. Стаття 82. Право на розпорядження часткою у майнi, що є об'єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя  
332. 1. Дружина, чоловiк мають право укласти договори купiвлi-продажу, мiни, дарування, довiчного утримання, застави своєї частки лише пiсля її визначення та видiлення у натурi або визначення порядку користування.  
333. 2. Дружина, чоловiк мають право скласти заповiт на свою частку i тодi, коли вона ще не визначена.  
334. Стаття 83. Застосування позовної давностi до вимог про подiл майна подружжя  
335. 1. Позовна давнiсть у три роки застосовується до вимог про подiл майна, що є об'єктом права спiльної сумiсної власностi, заявленої пiсля розiрвання шлюбу.  
336. Позовна давнiсть обчислюється вiд дня, коли один iз спiввласникiв дiзнався або мiг дiзнатися про порушення свого права власностi.  
337. Стаття 84. Накладення стягнення на майно подружжя  
338. 1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно i на частку в спiльнiй сумiснiй власностi подружжя, яка належала б йому при подiлi цього майна.  
339. 2. Стягнення може бути накладено на все майно, яке є спiльною сумiсною власнiстю подружжя, якщо рiшенням суду встановлено, що зобов'язання одного з подружжя було видано в iнтересах усiєї сiм'ї i одержане за зобов'язанням використано на її потреби.  
340. 3. При вiдшкодуваннi шкоди, заподiяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, яке є спiльною сумiсною власнiстю подружжя, якщо вироком суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобутi злочинним шляхом.  
341. ГЛАВА 10. АЛIМЕНТНI ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ  
342. Стаття 85. Право одного з подружжя на утримання (алiменти)  
343. 1. Право на алiменти має чоловiк (дружина), якщо вiн (вона):  
344. - є непрацездатним. Непрацездатним є той з подружжя, який досяг загального пенсiйного вiку або є iнвалiдом I-ої, II-ої та III-ої груп, або внаслiдок психiчного розладу здоров'я не може працювати;  
345. - потребує матерiальної допомоги. Той з подружжя є таким, що потребує матерiальної допомоги, якщо заробiтна плата, пенсiя, доходи вiд використання його майна, iншi доходи не забезпечують йому прожиткового мiнiмуму;  
346. - якщо другий з подружжя має змогу надавати йому утримання.  
347. 2. Права на алiменти не має той iз подружжя, який негiдно поводився у шлюбних вiдносинах, а також якщо непрацездатнiсть того з подружжя, який потребує матерiальної допомоги, стала наслiдком вчинення ним умисного злочину щодо другого з подружжя, дiтей або iнших членiв сiм'ї.  
348. Стаття 86. Право на алiменти пiсля розiрвання шлюбу  
349. 1. Розiрвання шлюбу не припиняє права особи на алiменти, яке виникло у неї пiд час шлюбу.  
350. 2. Пiсля розiрвання шлюбу особа має право на алiменти, якщо вона стала непрацездатною до розiрвання шлюбу або протягом одного року вiд дня розiрвання шлюбу i потребує матерiальної допомоги, i якщо її колишнiй чоловiк (дружина) має змогу їх надавати.  
351. 3. Якщо на момент розiрвання шлюбу жiнцi, чоловiковi виповнилося вiдповiдно 50 та 55 рокiв, вони матимуть право на алiменти пiсля досягнення пенсiйного вiку (55 та 60 рокiв), за умови, що у шлюбi спiльно проживали не менше десяти рокiв.  
352. 4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, пiклуванням про членiв сiм'ї, доглядом за дитиною-iнвалiдом, iншим непрацездатним членом сiм'ї один з подружжя не мав можливостi одержати освiту, працювати за трудовим договором, зайняти вiдповiдну посаду, вiн має право на алiменти у зв'язку з розiрванням шлюбу i тодi, коли є працездатним.  
353. Право на алiменти у цьому випадку триває протягом трьох рокiв з моменту розiрвання шлюбу.  
354. Розмiр алiментiв суд визначає у твердiй грошовiй сумi, вiдповiдно до матерiального та сiмейного становища сторiн.  
355. Стаття 87. Способи надання утримання одному з подружжя  
356. 1. Утримання одному з подружжя надається iншим iз подружжя у натуральнiй або грошовiй формi за їхньою згодою.  
357. За рiшенням суду алiменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошах.  
358. 2. Алiменти надаються щомiсячно. За взаємною згодою алiменти можуть бути наданi наперед.  
359. 3. У разi виїзду платника алiментiв на постiйне мiсце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, алiменти можуть бути сплаченi наперед за час, визначений домовленiстю подружжя, а за наявностi спору - за рiшенням судом.  
360. Стаття 88. Час, протягом якого сплачуються алiменти одному з подружжя  
361. 1. Алiменти присуджуються за рiшенням суду вiд дня подання позовної заяви.  
362. 2. Якщо позивач вживав заходiв для одержання алiментiв з вiдповiдача, але не мiг їх одержати внаслiдок ухилення вiдповiдача вiд їх сплати, суд, залежно вiд обставин справи, може присудити йому сплату алiментiв за минулий час, але не бiльш як за один рiк.  
363. 3. Якщо один з подружжя одержує алiменти у зв'язку з iнвалiднiстю, сплата алiментiв триває протягом строку iнвалiдностi. У разi подання вiдповiдного документу про продовження строку iнвалiдностi стягнення алiментiв продовжується на вiдповiдний строк, без додаткового рiшення суду про це.  
364. Стаття 89. Визначення розмiру алiментiв одному з подружжя  
365. 1. Алiменти присуджуються одному з подружжя у частцi вiд заробiтку (доходу) другого з подружжя або у твердiй грошовiй сумi.  
366. Перелiк доходiв платника, якi беруться до уваги при стягненнi алiментiв, затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України.  
367. 2. Розмiр алiментiв одному з подружжя суд визначає з врахуванням можливостi одержання алiментiв вiд дiтей, батькiв та з врахуванням iнших обставин, якi заслуговують на увагу.  
368. 3. Розмiр алiментiв, що визначений рiшенням суду, може бути згодом змiнений за позовною заявою платника або одержувача алiментiв у разi змiни їх матерiального i сiмейного становища.  
369. Стаття 90. Припинення права одного з подружжя на алiменти  
370. 1. Право одного з подружжя на алiменти припиняється у разi поновлення його працездатностi, а також укладення ним нового шлюбу.  
371. Таке припинення права на алiменти здiйснюється з дня настання вказаних обставин. Рiшення суду з цього приводу непотрiбне.  
372. Якщо пiсля припинення права на алiменти виконання рiшення суду про стягнення алiментiв буде продовжуватись, всi суми, одержанi як алiменти, вважаються безпiдставним збагаченням i пiдлягають поверненню у повному обсязi.  
373. 2. Право одного з подружжя на алiменти може бути припинене рiшенням суду, якщо буде встановлено, що:  
374. 1) одержувач алiментiв перестав потребувати матерiальної допомоги;  
375. 2) платник алiментiв неспроможний надавати матерiальну допомогу;  
376. 3) одержувач алiментiв навмисно поставив себе у становище такого, що потребує матерiальної допомоги.  
377. Стаття 91. Позбавлення права на алiменти або обмеження його строком  
378. Суд може позбавити одного з подружжя права на алiменти або обмежити його строком, якщо:  
379. 1) подружжя перебувало в шлюбних вiдносинах нетривалий час;  
380. 2) непрацездатнiсть того з подружжя, хто потребує матерiальної допомоги, виникла в результатi вчинення ним умисного злочину;  
381. 3) непрацездатнiсть або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матерiальної допомоги, була прихована вiд другого з подружжя при укладеннi шлюбу.  
382. Стаття 92. Право дружини на алiменти пiд час вагiтностi та у разi проживання з дитиною  
383. 1. Дружина має право на алiменти вiд чоловiка пiд час вагiтностi i до досягнення дитиною трьох рокiв, якщо дитина проживає з нею, i за умови, що чоловiк спроможний їх надавати.  
384. 2. Якщо дитина має вади фiзичного або психiчного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на алiменти до досягнення дитиною 6 рокiв.  
385. 3. Право на алiменти дружина має незалежно вiд того, працює вона чи нi, та незалежно вiд її матерiального стану.  
386. 4. Алiменти, присудженi дружинi пiд час вагiтностi, сплачуються пiсля народження дитини без додаткового рiшення суду.  
387. 5. Право на алiменти дружина має i у разi розiрвання шлюбу.  
388. Стаття 93. Припинення права дружини на алiменти  
389. 1. Право дружини на алiменти припиняється у разi припинення вагiтностi, народження дитини мертвою, якщо дитина передана на виховання iншiй особi, а також у разi смертi дитини.  
390. 2. Право дружини на алiменти припиняється у разi виключення за рiшенням суду iменi чоловiка як батька з актового запису про народження дитини.  
391. Стаття 94. Право чоловiка на алiменти у разi проживання його з дитиною  
392. 1. Чоловiк, який проживає з дитиною до досягнення нею трьох рокiв має право на алiменти вiд дружини, якщо дружина спроможна їх надавати.  
393. 2. Якщо дитина має вади фiзичного або психiчного розвитку, чоловiк, з яким проживає дитина, має право на алiменти вiд дружини, до досягнення дитиною шестирiчного вiку.  
394. 3. Право на алiменти чоловiк має незалежно вiд того, працює вiн чи нi, та незалежно вiд його матерiального стану.  
395. 4. Право на алiменти чоловiк має i пiсля розiрвання шлюбу.  
396. Стаття 95. Припинення права чоловiка на алiменти  
397. 1. Право чоловiка на алiменти припиняється, якщо дитина передана на виховання iншiй особi, а також у разi смертi дитини.  
398. 2. Право чоловiка на алiменти припиняється у разi винесення судом рiшення про виключення iменi дружини як матерi з актового запису про народження дитини.  
399. Стаття 96. Право на алiменти того з подружжя, який опiкується дитиною-iнвалiдом  
400. 1. Якщо один з подружжя, в тому числi i працездатний, проживає з дитиною-iнвалiдом, який не може обходитися без постiйного стороннього догляду, i опiкується ним, вiн має право на алiменти за умови, що другий з подружжя має змогу таку матерiальну допомогу надавати.  
401. Право на алiменти триває протягом всього часу проживання з дитиною-iнвалiдом i опiкування ним.  
402. 2. Розмiр алiментiв суд визначає вiдповiдно до статтi 89 цього Кодексу, без врахування можливостi одержання алiментiв вiд своїх батькiв, повнолiтнiх дiтей, або особи, з якою одержувач алiментiв перебуває у шлюбi.  
403. Стаття 97. Припинення права на алiменти за домовленiстю подружжя  
404. Подружжя, а також особи, шлюб мiж якими було розiрвано, мають право укласти договiр про припинення права на алiменти взамiн на одержання права власностi на будинок, квартиру чи iншу нерухому рiч.  
405. Такий договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню.  
406. ГЛАВА 11. ШЛЮБНИЙ ДОГОВIР  
407. Стаття 98. Право на укладення шлюбного договору  
408. 1. Шлюбний договiр може бути укладено особами, якi подали заяву про реєстрацiю шлюбу, а також подружжям.  
409. 2. На укладення шлюбного договору до реєстрацiї шлюбу, якщо його стороною є неповнолiтня особа, потрiбна письмова згода її батькiв або пiклувальника.  
410. Стаття 99. Змiст шлюбного договору  
411. 1. Шлюбним договором регулюються на майбутнє майновi вiдносини мiж подружжям, визначаються їх майновi права та обов'язки.  
412. 2. Шлюбним договором можуть бути визначенi їх майновi права та обов'язки як батькiв.  
413. 3. Шлюбний договiр не може регулювати особистi вiдносини подружжя, а також особистi вiдносини мiж ними як батьками та дiтьми.  
414. 4. Шлюбний договiр не може зменшувати обсягу прав, якi визначенi цим Кодексом, для неповнолiтнiх та непрацездатних дiтей та непрацездатної дружини (чоловiка).  
415. 5. Шлюбний договор не може обмежити, звузити чи позбавити одного з подружжя тих прав та свобод, якi визначенi Конституцiєю.  
416. Стаття 100. Форма шлюбного договору  
417. Шлюбний договiр укладається письмово i посвiдчується нотарiально.  
418. Стаття 101. Початок дiї шлюбного договору  
419. 1. Якщо шлюбний договiр укладено до реєстрацiї шлюбу, вiн набирає чинностi в день реєстрацiї шлюбу.  
420. 2. Якщо шлюбний договiр укладено подружжям, вiн набирає чинностi в день його нотарiального посвiдчення.  
421. Стаття 102. Тривалiсть шлюбного договору  
422. 1. У шлюбному договорi може бути визначено загальний строк його дiї, а також строки тривалостi окремих прав та обов'язкiв.  
423. 2. У шлюбному договорi може бути передбачена чиннiсть договору або окремих прав та обов'язкiв i пiсля припинення шлюбу.  
424. 3. Шлюбний договiр може бути розiрвано за згодою подружжя або вимогою одного з них.  
425. Стаття 103. Визначення в шлюбному договорi правового режиму майна  
426. 1. У шлюбному договорi може бути перелiчене майно, яке кожен iз подружжя передає для використання на спiльнi потреби сiм'ї, визначено правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацiєю шлюбу.  
427. 2. Сторони можуть домовитися до непоширення щодо майна, нажитого ними за час шлюбу, правила статтi 72 цього Кодексу i вважати його спiльною частковою власнiстю або власнiстю кожного з них.  
428. 3. Сторони можуть домовитися на майбутнє про можливий порядок подiлу майна у разi розiрвання шлюбу.  
429. 4. Сторони можуть включити до договору будь-якi iншi умови щодо правового режиму майна.  
430. У шлюбному договорi сторони можуть передбачити перехiд права власностi на майно, а також використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення їхнiх дiтей, iнших осiб з благочинною метою.  
431. 5. Право на укладення подружжям спадкового договору визначаються Цивiльним кодексом України.  
432. Стаття 104. Визначення в шлюбному договорi порядку користування житлом  
433. 1. Якщо у зв'язку з шлюбом один з подружжя вселяється в помешкання, яке належить другому з подружжя, сторони можуть домовитися про порядок користування цим помешканням. Сторони можуть домовитися про звiльнення ним помешкання у разi розiрвання шлюбу, з виплатою грошової компенсацiї або без такої.  
434. 2. Сторони можуть домовитися про порядок розподiлу помешкання у разi розiрвання шлюбу.  
435. 3. Сторони можуть домовитися про проживання у помешканнi, яке належить одному з них чи є їх спiльною власнiстю, їх родичiв.  
436. Стаття 105. Визначення в шлюбному договорi права на алiменти  
437. 1. Сторони можуть домовитися про надання алiментiв одному з подружжя незалежно вiд непрацездатностi та потреби у матерiальнiй допомозi, на умовах, визначених шлюбним договором.  
438. 2. Шлюбним договором може бути передбачена можливiсть замiни права на алiменти одного з подружжя на грошову (майнову) компенсацiю.  
439. Стаття 106. Змiна умов шлюбного договору  
440. 1. Одностороння змiна умов шлюбного договору не допускається.  
441. 2. Шлюбний договiр може бути змiнено подружжям. Угода про змiну шлюбного договору посвiдчується нотарiусом.  
442. 3. На вимогу одного з подружжя суд може винести рiшення про змiну шлюбного договору, якщо цього вимагають його iнтереси, а також iнтереси малолiтнiх, неповнолiтнiх та непрацездатних дiтей, якi заслуговують на увагу.  
443. Стаття 107. Розiрвання шлюбного договору  
444. На вимогу одного з подружжя суд може винести рiшення про розiрвання шлюбного договору, зокрема у разi неможливостi його виконання.  
445. Стаття 108. Право на вiдмову вiд шлюбного договору  
446. 1. Подружжя має право за взаємною домовленiстю вiдмовитися вiд шлюбного договору. У разi вiдмови вiд договору передбаченi ним права та обов'язки припиняються з моменту нотарiального посвiдчення цiєї вiдмови.  
447. Стаття 109. Визнання шлюбного договору недiйсним  
448. Шлюбний договiр на вимогу одного з подружжя або iншої особи, права та iнтереси якої цим договором порушенi, може бути визнаний недiйсним за рiшенням суду з пiдстав, передбачених Цивiльним Кодексом України, зокрема тодi, коли вiн був укладений в результатi обману, насильства або тяжких обставин, чи ставить одного з подружжя у надзвичайно невигiдне майнове становище.  
449. РОЗДIЛ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКIВ I ДIТЕЙ  
450. ГЛАВА 12. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДIТЕЙ  
451. Стаття 110. Загальна пiдстава виникнення прав та обов'язкiв батькiв i дiтей  
452. Права та обов'язки батькiв i дiтей грунтуються на походженнi дiтей вiд батькiв, засвiдченому у встановленому законом порядку.  
453. Стаття 111. Визначення походження дiтей вiд батькiв, якi є у шлюбi  
454. 1. Дитина, яка зачата i (або) народжена у шлюбi, походить вiд подружжя.  
455. 2. Дитина, яка народжена до спливу десяти мiсяцiв пiсля припинення шлюбу або визнання його недiйсним, походить вiд подружжя.  
456. 3. Походження дитини вiд подружжя засвiдчується Свiдоцтвом про шлюб та документом лiкувального (пологового) закладу про народження дружиною дитини.  
457. 4. Якщо дитина була зачата i (або) народжена у шлюбi, матiр дитини не має права заперечувати проти запису свого чоловiка батьком дитини.  
458. 5. Чоловiк i жiнка мають право подати до державних органiв реєстрацiї актiв цивiльного стану заяву про невизнання чоловiка батьком дитини.  
459. У цьому разi походження дитини засвiдчується вiдповiдно до статтi 127 цього Кодексу.  
460. Стаття 112. Визначення походження дитини при укладеннi матiр'ю дитини повторного шлюбу  
461. Якщо дитина народилася до спливу 10 мiсяцiв з моменту припинення шлюбу або визнання шлюбу недiйсним, але пiсля реєстрацiї повторного шлюбу з її матiр'ю, вважається, що вона (дитина) походить вiд чоловiка в попередньому шлюбi.  
462. Батькiвство чоловiка в повторному шлюбi може бути визначене на пiдставi його спiльної заяви з чоловiком у попередньому шлюбi або рiшення суду.  
463. Стаття 113. Визначення походження дитини, якщо батьки не є у шлюбi мiж собою  
464. 1. Походження дитини вiд матерi визначається на пiдставi документа лiкувального закладу про народження нею дитини.  
465. 2. Походження дитини вiд батька визначається:  
466. 1) за спiльною заявою батька i матерi дитини;  
467. 2) за заявою батька дитини;  
468. 3) за рiшенням суду.  
469. Стаття 114. Визначення походження дитини вiд батька за заявою жiнки та чоловiка, якi не є у шлюбi мiж собою  
470. 1. Походження дитини вiд батька визначається за заявою жiнки i чоловiка, якi не є у шлюбi мiж собою. Така заява може бути подана як до, так i пiсля народження дитини до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
471. 2. Якщо заява про визнання себе батьком подана неповнолiтнiм, державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану повiдомляє батькiв, опiкуна, пiклувальника про запис його батьком дитини.  
472. 3. Якщо заява про визнання батькiвства не може бути подана особисто, вона може бути надiслана поштою, за умови її нотарiального засвiдчення.  
473. Стаття 115. Визначення походження дитини за заявою чоловiка, який вважає себе батьком дитини  
474. Чоловiк, який не є у шлюбi з матiр'ю дитини, може подати заяву до державного органу реєстрацiї актiв цивiльного стану про визнання себе батьком дитини, матiр якої померла, оголошена такою, що померла, визнана недiєздатною, безвiсновiдсутньою, позбавлена батькiвських прав або протягом шести мiсяцiв, не проживаючи з дитиною, не пiклується про неї.  
475. Умовою подання такої заяви є запис вiдомостей про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень вiдповiдно до статтi 114 цього Кодексу.  
476. Стаття 116. Визнання батькiвства судом  
477. 1. За вiдсутностi заяв, право на подання яких передбачене статтями 114, 115 цього Кодексу, батькiвство щодо динити може бути визнане судом.  
478. 2. Батькiвство чоловiка визнається судом на пiдставi доказiв, якi достовiрно засвiдчують походження дитини вiд нього.  
479. 3. Позов про визнання батькiвства може бути поданий матiр'ю, опiкуном, пiклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повнолiття.  
480. Позов про визнання батькiвства може бути поданий чоловiком, який вважає себе батьком дитини.  
481. 4. Позов про визнання батькiвства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень вчинено вiдповiдно до статтi 127 цього Кодексу.  
482. Стаття 117. Встановлення факту батькiвства  
483. 1. У разi смертi чоловiка, який не є у шлюбi з матiр'ю дитини, факт його батькiвства може бути встановлений судом.  
484. 2. Заява про встановлення факту батькiвства може бути подана особами, зазначеними у статтi 114 цього Кодексу.  
485. Стаття 118. Реєстрацiя визнання батькiвства, материнства  
486. На пiдставi заяви осiб, зазначених у статтях 113, 114, або рiшення суду орган реєстрацї актiв цивiльного стану вносить вiдповiднi змiни до Книги рєстрацiї народжень та видає нове Свiдоцтво про народження  
487. Стаття 119. Спiр про батькiвство мiж чоловiком матерi дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини  
488. 1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, що народжена жiнкою, яка в момент зачаття або народження дитини була у шлюбi, має право подати позов до її чоловiка, якщо вiн записаний батьком дитини, про визнання свого батькiвства.  
489. 2. На вимогу про визнання батькiвства встановлюється позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня, коли особа дiзналася або могла дiзнатися про своє батькiвство.  
490. Стаття 120. Визнання материнства судом  
491. Особа, яка вважає себе матiр'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства.  
492. Стаття 121. Визначення батька, матерi динити при штучному заплiдненнi та iмплантацiї  
493. 1. У разi штучного заплiдення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловiка, вiн записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.  
494. 2. У разi iмплантацiї в органiзм iншої жiнки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.  
495. 3. Якщо зародок, зачатий чоловiком, який є у шлюбi, та iншою жiнкою, iмплантовано в органiзм його дружини, дитина вважається такою, що походить вiд подружжя.  
496. Стаття 122. Спiр про материнство  
497. 1. Жiнка, яка записана матiр'ю дитини, може оспорити своє материнство.  
498. 2. Жiнка, яка вважає себе матiр'ю дитини, має право подати позов до жiнки, яка записана матiр'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених ч.2, 3 статтi 121 цього Кодексу.  
499. 3. На вимогу про визнання материнства встановлюється позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня, коли особа дiзналася або могла дiзнатися, що є матiр'ю дитини.  
500. Стаття 123. Оспорювання батькiвства особою, яка записана батьком дитини  
501. 1. Особа, записана батьком дитини, має право оспорити своє батькiвство, подавши до суду позовну заяву про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.  
502. 2. Батькiвство спростовується судом у разi доведення вiдсутностi кровного спорiднення мiж особою, яка записана батьком, та дитиною.  
503. 3. Оспорювання батькiвства можливе лише пiсля народження дитини.  
504. Оспорювання батькiвства неможливе пiсля досягнення дитиною повнолiття, а також у разi її смертi.  
505. Стаття 124. Оспорювання батькiвства пiсля смертi особи, записаної батьком дитини  
506. 1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорювання його батькiвства можливе його спадкоємцями, за умови надання ним до нотарiуса заяви про невизнання батькiвства.  
507. 2. Якщо той, хто записаний батьком, помер пiсля подання ним позовної заяви про виключення його iменi як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть пiдтримувати його спадкоємцi.  
508. 3. Якщо через екстремальнi ситуацiї особа не знала про те, що записана батьком дитини, i померла, позовну заяву можуть подати його дружина, батьки та дiти як спадкоємцi.  
509. 4. Не має право оспорювати батькiвство особа, яка в момент запису себе батьком дитини знала, що не є її батьком, а також той, хто дав згоду на штучне заплiднення своєї дружини.  
510. 5. На вимоги про внесення змiн до актового запису про народження дитини позовна давнiсть не поширюється.  
511. Стаття 125. Право матерi на оспорювання батькiвства свого чоловiка  
512. 1. Жiнка, яка народила дитину у шлюбi, має право оспорити батькiвство свого чоловiка.  
513. 2. Вимога матерi про виключення запису про її чоловiка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разi подання iншою особою заяви про своє батькiвство.  
514. 3. На вимогу матерi про внесення змiн до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давнiсть в один рiк, яка починається вiд дня реєстрацiї народження дитини.  
515. Стаття 126. Запис про батькiв дитини у Книзi реєстрацiї народжень  
516. Якщо дитина народилася у подружжя, вони записуються матiр'ю i батьком дитини.  
517. Стаття 127. Запис батькiв дитини, якщо батькiвство не встановлене  
518. При народженнi дитини у матерi, яка не є у шлюбi, у випадках, коли немає спiльної заяви батькiв, заяви батька, рiшення суду, запис про батька дитини у Книзi реєстрацiї народжень здiйснюється за прiзвищем матерi, iм'я батька дитини - за вказiвкою матерi дитини або особи, яка звернулася за реєстрацiю народження дитини.  
519. ГЛАВА 13. ОСОБИСТI НЕМАЙНОВI ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКIВ I ДIТЕЙ  
520. Стаття 128. Рiвнiсть прав та обов'язкiв батькiв щодо дитини  
521. 1. Матiр, батько мають рiвнi права та обов'язки щодо дитини, незалежно вiд того, чи були вони у шлюбi мiж собою.  
522. 2. Розiрвання шлюбу мiж батьками, проживання їх окремо вiд дитини не впливає на обсяг прав матерi, батька i не звiльняє їх вiд обов'язкiв щодо дитини.  
523. Стаття 129. Рiвнiсть прав та обов'язкiв дiтей щодо батькiв  
524. Дiти мають рiвнi права та обов'язки щодо батькiв, незалежно вiд того, чи були батьки у шлюбi мiж собою.  
525. Стаття 130. Обов'язок батькiв зареєструвати народження дитини в державних органах реєстрацiї актiв цивiльного стану  
526. Матiр, батько зобов'язанi невiдкладно зареєструвати народження дитини в державних органах реєстрацiї актiв цивiльного стану.  
527. Невиконання цього обов'язку є пiдставою для покладення вiдповiдальностi, передбаченої законом.  
528. У разi смертi батькiв або неможливостi для них з iнших причин зареєструвати народження дитини реєстрацiя провадиться за заявою родичiв, iнших осiб, уповноваженого представника лiкувального закладу, в якому перебувала мати пiд час народження дитини або в якому на цей час дитини перебуває на утриманнi.  
529. Реєстрацiя народження дитини здiйснюється державними органами реєстрацiї актiв цивiльного стану з одночасним визначенням її походження та iндивiдуалiзацiєю шляхом присвоєння прiзвища, iменi, по батьковi.  
530. 4. Про реєстрацiю дитини видається Свiдоцтво про народження, зразок якого затверджує Мiнiстерство юстицiї України.  
531. Стаття 131. Обов'язок батькiв взяти дитину з пологового будинку  
532. 1. Матiр, батько дитини, якi перебувають у шлюбi, зобов'язанi взяти дитину з пологового будинку.  
533. 2. Матiр, яка не перебуває у шлюбi, зобов'язана взяти дитину з пологового будинку.  
534. 3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку, якщо вона має iстотнi вади фiзичного та психiчного розвитку.  
535. 4. Якщо батьки вiдмовилися взяти дитину з пологового будинку, взяти дитину зобов'язанi її дiд, баба.  
536. Стаття 132. Визначення прiзвища дитини  
537. 1. Прiзвище дитини визначається за прiзвищем батькiв.  
538. Якщо батьки мають рiзнi прiзвища, прiзвище дитини визначається за згодою батькiв.  
539. 2. Батьки, якi мають рiзнi прiзвища, можуть присвоїти дитинi подвiйне прiзвище, утворене шляхом з'єднання їх прiзвищ.  
540. 3. Спiр мiж батьками щодо прiзвища дитини вирiшується судом.  
541. Стаття 133. Визначення iменi дитини  
542. 1. Iм'я дитини визначається за згодою батькiв.  
543. Iм'я дитини, що народжена жiнкою, яка не перебуває у шлюбi. у разi вiдсутностi добровiльного визнання батькiвства, визначається нею.  
544. 2. Батьки вибирають iм'я дитини на власний розсуд. Батьки мають право на вибiр iменi дитини вiдповiдно до нацiональної традицiї обох або одного з них.  
545. 3. Спiр мiж батьками щодо iменi дитини вирiшується судом.  
546. Стаття 134. Визначення по батьковi дитини  
547. 1. По батьковi дитини визначається за iменем батька.  
548. 2. По-батьковi дитини, що народжена жiнкою, яка не перебуває у шлюбi, за умови, що батькiвство щодо неї не визнано, визначається за iменем особи, яку матiр дитини назвала її батьком.  
549. Стаття 135. Визначення iменi, прiзвища, по батьковi дитини, батьки якої невiдомi  
550. Якщо батьки дитини невiдомi, запис прiзвища, iменi та по батьковi матерi i батька, прiзвища, iменi та по батьковi дитини проводиться на розсуд адмiнiстрацiї пологового (лiкувального), дитячого закладу, у якому перебуває дитина, з врахуванням її iнтересiв. Прiзвище та iм'я дитини не можуть визначатися за мiсцем її виявлення, пов'язуватися з сирiтством та iншими обставинами її життя  
551. Стаття 136. Змiна прiзвища дитини її батьками  
552. 1. У разi змiни прiзвища обома батьками змiнюється прiзвище дитини, якiй не виповнилося семи рокiв.  
553. 2. У разi змiни прiзвища обома батьками прiзвище дитини, якiй виповнилося сiм рокiв, змiнюється за її згодою.  
554. 3. У разi змiни прiзвища лише одного з батькiв, прiзвище дитини може бути змiнене за згодою обох батькiв та за згодою дитини, якiй виповнилося сiм рокiв.  
555. 4. У разi заперечень одного з батькiв проти змiни прiзвища дитини, спiр мiж ними щодо такої змiни вирiшується органом опiки та пiклування або судом. При вирiшеннi спору береться до уваги виконання батьками своїх обов'язкiв щодо дитини, а також iншi обставини, якi засвiдчують вiдповiднiсть змiни прiзвища iнтересам дитини.  
556. Стаття 137. Змiна по батьковi дитини  
557. 1. У разi змiни iменi батька, по батьковi дитини, якiй виповнилося 14 рокiв, змiнюється за її згодою.  
558. Стаття 138. Права батькiв по вихованню дитини  
559. 1. Батьки мають переважне право перед iншими особами на особисте виховання дитини.  
560. 2. Батьки мають право залучати до виховання дитини iнших осiб, передавати її на виховання iншим фiзичним та юридичним особам.  
561. 3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крiм тих, якi суперечать закону, моральним засадам суспiльства.  
562. 4. Матiр, батько мають рiвнi права по вихованню дитини.  
563. Стаття 139. Обов'язки батькiв щодо виховання та розвитку дитини  
564. 1. Батьки зобов'язанi виховувати дiтей у дусi поваги до прав та свобод iнших людей, любовi до свого народу, своєї сiм'ї та родини, своєї Батькiвщини.  
565. 2. Батьки зобов'язанi пiклуватися про здоров'я дiтей, їхнiй фiзичний, духовний та моральний розвиток.  
566. 3. Батьки зобов'язанi посилати дiтей до школи, готувати їх до самостiйного життя.  
567. 4. Батьки зобов'язанi поважати дитину.  
568. 5. Передача дитини на виховання iншим особам не звiльняє батькiв вiд обов'язку батькiвського пiклування щодо неї.  
569. 6. Забороняються будь-якi види експлуатацiї батьками своїх  
570. дiтей.  
571. 7. Забороняються фiзичнi покарання дiтей батьками, а також застосування ними iнших видiв покарань, якi принижують людську гiднiсть дитини.  
572. Стаття 140. Забезпечення права дитини на належне батькiвське виховання  
573. 1. Право дитини на належне батькiвське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.  
574. 2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язкiв.  
575. 3. Дитина має право звертатися за захистом своїх прав та iнтересiв до вiддiлу опiки та пiклування, iнших державних та громадських органiзацiй, якi здiйснюють захист дiтей. Дитина має право звертатися безпосередньо до суду, якщо їй виповнолися 14 рокiв.  
576. Стаття 141. Права батькiв та дiтей на спiлкування  
577. Батьки та дiти мають право на безперешкодне спiлкування, особливо якщо хтось iз них перебуває в екстремальнiй ситуацiї, лiкарнi, мiсцiх затримання та позбавлення волi, а також якщо хтось iз них проживає за кордоном.  
578. Стаття 142. Права батькiв по захисту дiтей  
579. 1. Батьки мають право на самозахист своїх дiтей.  
580. 2. Батьки мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв неповнолiтнiх, непрацездатних дiтей як їх законнi представники без особливих на це повноважень.  
581. Батьки мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв дiтей i тодi, коли вiдповiдно до закону дiти самi мають право звернутися за захистом.  
582. Стаття 143. Здiйснення батькiвських прав та виконання обов'язкiв  
583. 1. Здiйснення батьками своїх прав та виконання обов'язкiв має грунтуватися на повазi до дитини, її прав та людської гiдностi.  
584. 2. Батькiвськi права не можуть здiйснюватися всупереч iнтересам дитини.  
585. 3. Вiдмова батькiв вiд дiтей є неправозгiдною, суперечить моральним засадам суспiльства.  
586. Ухилення батькiв вiд виконання батькiвських обов'язкiв є пiдставою для накладення на них вiдповiдальностi вiдповiдно до закону.  
587. Стаття 144. Права та обов'язки неповнолiтнiх батькiв  
588. 1. Неповнолiтнi батьки мають такi ж права та обов'язки щодо дитини, як i повнолiтнi батьки, i можуть їх здiйснювати самостiйно.  
589. 2. Неповнолiтнi батьки, яким виповнилося 14-ть рокiв, мають право на звернення за захистом прав та iнтересiв своїх дiтей.  
590. 3. Неповнолiтнi батьки у судi мають право на безоплатну юридичну допомогу з боку адвоката.  
591. 4. Якщо неповнолiтнi батьки не виконують своїх обов'язкiв щодо дiтей, такi правовi наслiдки як позбавлення батькiвських прав, усиновлення без згоди батькiв, виникнення заборгованостi по алiментах, стягнення неустойки за прострочку сплати алiментiв до них не застосовуються.  
592. Стаття 145. Вирiшення батьками питання про виховання дiтей  
593. 1. Питання виховання дiтей вирiшується батьками спiльно.  
594. 2. Один з батькiв, який проживає окремо вiд дiтей, зобов'язаний брати участь у їх вихованнi i має право спiлкуватися з ними. Той з батькiв, з яким проживають дiти, не має права перешкоджати iншому з батькiв спiлкуватися з дiтьми та брати участь у їх вихованнi, якщо таке спiлкування не перешкоджає їхньому нормальному розвитковi.  
595. Батьки мають право укласти угоду щодо здiйснення батькiвських прав та виконання обов'язкiв з тим з батькiв, хто проживає окремо вiд дитини.  
596. 3. Якщо батьки не можуть дiйти згоди щодо участi у вихованнi дiтей одного з батькiв, який проживає окремо, порядок участi визначається органом опiки та пiклування або судом вiдповiдно до найвищих iнтересiв дитини.  
597. Стаття 146. Вирiшення судами спорiв щодо участi того з батькiв, хто проживає окремо, у вихованнi дитини  
598. 1. Якщо особа, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батькiв, що проживає окремо, у спiлкуваннi з дитиною та у її вихованнi, батько (матiр) має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.  
599. 2. Суд визначає мiсце, час, тривалiсть побачень одного з батькiв з дитиною. В окремих випадках, коли це викликане iнтересами дитини, суд може обумовити побачення батька з дитиною присутнiстю iншої особи.  
600. 3. Спори щодо спiлкування з дитиною та участi у її вихованнi вирiшуються судом, якщо дитина не досягла 14-рiчного вiку.  
601. 4. При злiсному невиконаннi рiшення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батькiв. що проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним, якщо це буде вiдповiдати найвищим iнтересам дитини.  
602. Особа, яка злiсно не виконує рiшення суду, може бути зобов'язана до компенсацiї моральної шкоди, яка завдана тому з батькiв, що не проживає з дитиною.  
603. Стаття 147. Право батькiв на визначення мiсця проживання дитини  
604. 1. Батьки мають переважне право перед iншими особами на те, щоби дiти проживали з ними.  
605. 2. Якщо батьки проживають окремо, вiд їхньої згоди залежить, з ким iз них будуть проживати малолiтнi дiти.  
606. 3. Якщо батьки проживають окремо, мiсце проживання дитини, якiй виповнилося 14 рокiв, визначається нею самою.  
607. Стаття 148. Спори мiж батьками щодо мiсця проживання дитини  
608. 1. Якщо батьки, якi проживають окремо, не можуть дiйти згоди щодо того, з ким iз них буде проживати дитина, спiр мiж ними вирiшується судом.  
609. При вирiшеннi з ким з батькiв має проживати дитина, суд бере до уваги ставлення батькiв до виконання своїх батькiвських обов'язкiв, особисту прихильнiсть дiтей до кожного з них, вiк дiтей, їх стан здоров'я та iншi обставини, якi мають iстотне значення.  
610. 2. Суд не може передати дитину на проживання з тим з батькiв, хто не має самостiйного доходу, зловживає алкогольними речовинами чи наркотичними засобами, може своєю аморальною поведiнкою зашкодити розвитковi дитини.  
611. 3. Якщо суд визнав, що жоден з батькiв не може створити дитинi належних умов для виховання та розвитку, на вимогу дiда, баби або iнших родичiв дитина може бути передана на проживання комусь iз них.  
612. Якщо дитина не може бути передана на проживання жоднiй з цих осiб, дитина на вимогу органу опiки та пiклування вiдбирається вiд особи, з якою вона проживає, i передається органовi опiки та пiклування.  
613. Стаття 149. Правовi наслiдки протиправної поведiнки одного з батькiв або iншої особи при визначеннi мiсця проживання дитини  
614. 1. Якщо один з батькiв або iнша особа самочинно, без згоди другого з батькiв чи iнших осiб, з якими на законнiй пiдставi проживає малолiтня дитина, змiнить її мiсце проживання, у тому числi способом її викрадення, орган опiки та пiклування або суд за заявою зацiкавленої особи має право негайно прийняти рiшення про вiдiбрання дитини i повернення її тому, з ким вона проживала.  
615. Дитина не може бути повернена лише тодi, коли залишення її за попереднiм мiсцем проживання створювало реальну небезпеку для її життя.  
616. 2. Особа, яка самочинно змiнила мiсце проживання дитини, може бути присуджена до компенсацiї моральної шкоди, яка завдана тому, з ким проживала дитина.  
617. Стаття 150. Право батькiв на вiдiбрання дiтей вiд iнших осiб  
618. Батьки мають право вимагати повернення дiтей вiд будь-якої особи, яка утримує дiтей у себе не на пiдставi закону чи судового рiшення.  
619. Суд може вiдмовити в переданнi батькам або одному з них дитини, якщо дiйде висновку, що таке передання суперечить її найвищим iнтересам. Про прийняте рiшення суд повiдомляє орган опiки та пiклування.  
620. Стаття 151. Пiдстави позбавлення батькiвських прав  
621. 1. За рiшенням суду матiр, батько можуть бути позбавленi батькiвських прав, якщо вони:  
622. 1) залишили без поважних причин дитину у пологовому будинку;  
623. 2) ухиляються вiд виконання своїх обов'язкiв по вихованню дитини;  
624. 3) жорстоко поводяться з дiтьми;  
625. 4) зловживають батькiвськими правами;  
626. 5) є хронiчними алкоголiками або наркоманами.  
627. 2. Для позбавлення батькiвських прав з пiдстав, що передбаченi в пп.2, 4, 5 частини 1 цiєї статтi, необхiдне попереднє застосування до особи заходiв державного чи громадського впливу.  
628. 3. Батьки можуть бути позбавленi батькiвських прав з пiдстав, що передбаченi в пп.2, 4, 5 частини 1 цiєї статтi, лише у разi досягнення ними повнолiття.  
629. 4. Батьки можуть бути позбавленi батькiвських прав щодо усiх своїх неповнолiтнiх дiтей або декого з них.  
630. Стаття 152. Особи, якi мають право звернутися з позовом про позбавлення батькiвських прав  
631. Позов про позбавлення батькiвських прав може бути поданий одним з батькiв, опiкуном, пiклувальником, особою, в сiм'ї якої проживає дитина, лiкувальним чи дитячим закладом, в якому вона перебуває, органом опiки та пiклування, а також самою дитиною, якiй виповнилося 14 рокiв.  
632. Стаття 153. Забезпечення вимоги щодо змiни мiсця проживання дитини  
633. Якщо є пiдстави припустити, що особа, до якої подано позов про позбавлення батькiвських прав, а також той з батькiв, до якого подано позов про змiну мiсця проживання дитини, можуть заховати дитину або заподiяти їй iншу шкоду, суд може винести ухвалу про забезпечення позову, а також допустити рiшення до негайного виконання.  
634. Стаття 154. Правовi наслiдки позбавлення батькiвських прав  
635. 1. Особа, позбавлена батькiвських прав, -  
636. 1) втрачає особистi немайновi права щодо дитини та звiльняється вiд обов'язкiв щодо її виховання, а також втрачає права на пiльги та державну допомогу у зв'язку з народженням дитини;  
637. 2) не може бути опiкуном, пiклувальником та усиновлювачем дитини;  
638. 3) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, якi вона могла б мати у разi своєї непрацездатностi (права на алiменти вiд дитини, права на пенсiю та вiдшкодування шкоди у разi втрати годувальника, права на спадщину).  
639. 2. Особа, позбавлена батькiвських прав, не звiльняється вiд обов'язку щодо утримання дитини. Суд може стягнути алiменти дитинi за власною iнiцiативою.  
640. 3. Якщо дитина проживала з тим з батькiв, що позбавлений батькiвських прав, суд вирiшує питання про можливiсть їх подальшого проживання в одному помешканнi.  
641. 4. Суд може виселити того з батькiв, хто позбавлений батькiвських прав, з помешкання, у якому вiн проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що вiн має iнше помешкання, у яке може поселитися, або провести примусовий подiл помешкання чи його примусовий обмiн.  
642. 5. Якщо дитина передана органовi опiки та пiклування або iншим особам, вона зберiгає право на подальше проживання у помешканнi i може у будь-який час повернутися до нього.  
643. Стаття 155. Влаштування дитини, батьки якої позбавленi батькiвських прав  
644. 1. Якщо дитина проживала з особою, позбавленою батькiвських прав, вона за рiшенням суду вiдбирається вiд неї, якщо ця особа не може бути виселена з примiщення, яке вона займає.  
645. 2. Дитина за бажанням другого з батькiв передається йому.  
646. 3. Якщо передача дитини другому з батькiв неможлива, переважне право перед iншими особами на передання їм дитини має, за їх заявою, дiд та баба дитини.  
647. 4. При вирiшеннi питання про влаштування дитини береться до уваги бажання дитини.  
648. 5. Якщо передання дитини дiдовi, бабi неможливе, вона передається органовi опiки та пiклування.  
649. 6. Процедура вiдiбрання i передачi дитини визначається Законом України "Про виконавче провадження", iншими нормативно-правовими актами.  
650. Стаття 156. Побачення осiб, позбавлених батькiвських прав, з дитиною  
651. Особа, яка позбавлена батькiвських прав, має право звернутися до суду з заявою про надання їй права на побачення з дитиною.  
652. Постановою суду можуть бути дозволенi заявниковi разовi побачення з дитиною, якщо такi побачення не завдадуть шкоди її розвитковi. Суд може дозволити такi побачення з умовою присутностi iнших осiб.  
653. Стаття 157. Поновлення батькiвських прав  
654. 1. За позовом особи, яка позбавлена батькiвських прав, суд може винести рiшення про поновлення її батькiвських права.  
655. 2. Поновлення батькiвських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена i усиновлення не скасоване чи не визнане недiйсним.  
656. 3. Поновлення батькiвських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повнолiття.  
657. 4. При вирiшеннi справи про поновлення батькiвських прав суд бере до уваги письмовий висновок органу опiки та пiклування, думку другого з батькiв, з ким проживає дитина.  
658. Суд перевiряє, наскiльки змiнилася поведiнка позивача, i приймає рiшення вiдповiдно до найвищих iнтересiв дитини.  
659. 5. У разi вiдмови в позовi повторне звернення iз заявою про поновлення батькiвських прав можливе лише пiсля спливу одного року з часу набрання рiшенням суду законної сили.  
660. Стаття 158. Вiдiбрання дiтей без позбавлення батькiвських прав  
661. 1. Суд може винести рiшення про вiдiбрання малолiтньої дитини i передання її другому з батькiв, дiдовi, бабi, iншим родичам - за їх бажанням або органам опiки та пiклування, не позбавляючи батькiв батькiвських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я i морального виховання.  
662. 2. У виняткових випадках, при безпосереднiй загрозi для життя або здоров'я дитини, орган опiки та пiклування має право прийняти рiшення про негайне вiдiбрання дитини у батькiв або iнших осiб, на вихованнi у яких вона фактично перебуває. У цих випадках орган опiки та пiклування зобов'язаний у семиденний строк пiсля прийняття рiшення звернутися до суду з позовом про позбавлення батькiв чи одного з них батькiвських прав або про вiдiбрання дитини.  
663. 3. Якщо вiдпадуть причини, якi перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батькiв може постановити рiшення про повернення їм дитини.  
664. 4. При задоволеннi позову про вiдiбрання дiтей без позбавлення батькiвських прав суд вирiшує питання про стягнення з батькiв коштiв на утримання дiтей.  
665. Стаття 159. Врахування думки дитини при вирiшеннi спорiв щодо неї  
666. 1. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути заслухана при вирiшеннi мiж батьками, iншими особами спору щодо її виховання, а також мiсця проживання, у тому числi при вирiшеннi спору про позбавлення батькiвських прав та поновлення батькiвських прав.  
667. 2. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, iншими членами сiм'ї з питань, що стосуються їх особисто, питань сiм'ї.  
668. Дитина має бути вислуханою службовими, посадовими особами з питань, що стосуються її самої, її братiв та сестер.  
669. 3. Думка дитини щодо її виховання та мiсця проживання має бути врахована судом.  
670. Суд має право винести рiшення всупереч думцi дитини, якщо цього вимагають її найвищi iнтереси.  
671. Стаття 160. Участь органiв опiки i пiклування у розглядi спорiв щодо дiтей  
672. 1. При розглядi судом спорiв, пов'язаних iз вихованням дiтей, визначенням їх мiсця проживання, участь органу опiки та пiклування є обов'язковою.  
673. 2. Орган опiки та пiклування обстежує умови життя дитини, батькiв, iнших осiб, якi бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованнi, i подає суду свiй висновок щодо сутi спору.  
674. Суд може не погодитися з висновком органу опiки та пiклування, якщо, на думку суду, вiн є недостатньо обгрунтованим, суперечить найвищим iнтересам дитини.  
675. Стаття 161. Обов'язок дiтей пiклуватися про своїх батькiв  
676. 1. Дiти зобов'язанi пiклуватися про своїх батькiв, проявляти про них турботу та надавати допомогу.  
677. 2. Дiти мають право звертатися за захистом прав та iнтересiв непрацездатних батькiв як їх законнi представники, без особливих на це повноважень.  
678. 3. Якщо повнолiтня дитина не пiклується про своїх непрацездатних, немiчних батькiв, з неї можуть бути присудженi кошти на покриття витрат, викликаних її наданням.  
679. ГЛАВА 14. ПРАВА БАТЬКIВ I ДIТЕЙ НА МАЙНО  
680. Стаття 162. Роздiльнiсть майна батькiв i дiтей  
681. 1. Батьки i дiти можуть бути самостiйними власниками майна.  
682. 2. При вирiшеннi спору мiж батьками та неповнолiтнiми дiтьми щодо належностi їм майна це майно вважається власнiстю батькiв, якщо не буде доведено протилежного.  
683. Стаття 163. Право спiльної власностi батькiв i дiтей  
684. Майно, нажите батьками i дiтьми за рахунок їх спiльної працi чи спiльних коштiв, є їх спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше визначене домовленiстю мiж ними.  
685. Стаття 164. Права батькiв та дiтей щодо користування майном  
686. 1. Дiти мають право користуватися майном своїх батькiв.  
687. Батьки зобов'язанi передати у користування дiтям майно, яке має забезпечити їх виховання та розвиток.  
688. Право дiтей на довiчне користування житловим примiщенням, яке належить батькам, визначається законом.  
689. 2. Батьки мають право користуватися майном своїх неповнолiтнiх дiтей.  
690. Батьки мають право користуватися майном дiтей, яким виповнилося 14 рокiв, за їх згодою.  
691. Право батькiв на довiчне користування житловим примiщенням, яке належить дiтям, визначається законом.  
692. Стаття 165. Управлiння майном дiтей  
693. 1. Якщо у неповнолiтнього є майно, батьки управляють ним без спецiального на те повноваження, але з додержанням вiдповiдних правил про опiку та пiклування.  
694. 2. Батьки за спiльною згодою разом вирiшують питання про управлiння майном дитини. Спори, якi виникають мiж батьками щодо управлiння майном малолiтнiх i неповнолiтнiх дiтей, вирiшуються органами опiки та пiклування або судом.  
695. 3. При вчиненнi правочинiв щодо майна дiтей одним з батькiв вважається, що вiн дiє зi згоди другого з батькiв. Другий з батькiв має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недiйсним як укладеного одним з батькiв без його згоди, якщо цей правочин виходить за межi дрiбного побутового.  
696. 4. Пiсля припинення управлiння батьки зобов'язанi повернути дитинi майно, яким вони управляли.  
697. 5. Неналежне виконання батьками своїх обов'язкiв щодо управлiння майном неповнолiтнього має наслiдком вiдповiдальнiсть згiдно iз законом.  
698. Стаття 166. Використання доходу вiд майна, що належить дiтям  
699. 1. Дохiд, одержаний вiд майна, що належить одному з неповнолiтнiх дiтей, батьки мають право використовувати на виховання та утримання iнших неповнолiтнiх дiтей.  
700. 2. Пiсля досягнення дитиною 14-ти рокiв доходом вiд свого майна вона розпоряджається самостiйно.  
701. Дохiд вiд майна, що належить дитинi, яка не досягла 14-ти рокiв, використовується нею.  
702. Стаття 167. Права власностi на алiментнi платежi для неповнолiтнiх дiтей  
703. 1. Алiментнi платежi неповнолiтнiм дiтям є власнiстю того з батькiв, на iм'я кого вони виплачуються, i мають спецiальний правовий режим.  
704. Дитина, якiй виповнилося 14 рокiв, бере участь у розпорядженнi алiментами, якi надiйшли для її утримання.  
705. 2. У разi смертi того з батькiв, з ким проживала дитина, алiменти є власнiстю дитини. Опiкун розпоряджається алiментами дитини.  
706. Пiсля досягнення 14 рокiв дитина має право на самостiйне одержання алiментiв, а також на розпорядження ними за згодою пiклувальника.  
707. ГЛАВА 15. АЛIМЕНТНI ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКIВ ЩОДО НЕПОВНОЛIТНIХ ДIТЕЙ  
708. Стаття 168. Пiдстави виникнення алiментних обов'язкiв батькiв щодо неповнолiтньої дитини  
709. 1. Батьки зобов'язанi утримувати дитину вiд народження до досягнення нею повнолiття.  
710. 2. Одруження дитини до досягнення повнолiття, втрата батьком (матiр'ю) працездатностi, визнання їх недiєздатними, погiршення матерiального стану, виїзд за кордон, вiдбування покарання у видi позбавлення волi тощо не звiльняє батькiв вiд обов'язку утримувати дитину.  
711. Стаття 169. Розмiр алiментiв неповнолiтнiм дiтям  
712. 1. Розмiр витрат, якi батьки несуть добровiльно на утримання дитини, визначається ними.  
713. 2. За рiшенням (постановою) суду алiменти присуджуються у такому розмiрi: однiй дитинi - чвертi, двом дiтям - третини, трьом - половини заробiтку (доходу).  
714. Розмiр алiментiв на кожну дитину не може бути меншим вiд половини неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян.  
715. 3. Якщо алiменти, якi присудженi дитинi, надто великi, суд за заявою платника алiментiв може винести рiшення про перевiд частини алiментiв, але не бiльше половини, на спецiальний рахунок дитини у Нацiональному банку України, за умовою видачi всього вкладу (з врахуванням iнфляцiї) пiсля досягнення дитиною повнолiття.  
716. Стаття 170. Присудження алiментiв у твердiй грошовiй сумi  
717. Якщо платник алiментiв має нерегулярний, мiнливий доход, частину доходу одержує в натурi, а також в iнших випадках, коли визначення алiментiв у частцi вiд заробiтку неможливе або затруднене, суд, за заявою платника або одержувача, може присудити алiменти у твердiй грошовiй сумi.  
718. Суд може присудити алiменти одночасно у частцi вiд заробiтку та у твердiй грошовiй сумi.  
719. Стаття 171. Визначення розмiру алiментiв двом або бiльше дiтям за двома або бiльше рiшеннями суду.  
720. 1. Якщо вiдповiдач уже сплачує алiменти на пiдставi поданої ним заяви, домовленостi з другим з батькiв дитини або рiшення суду, то суд, який розглядає справу про присудження алiментiв iншiй дитинi, визначає розмiр алiментiв вiдповiдно до загальної кiлькостi дiтей, на яких присудженi чи присуджуються алiменти, та з врахуванням частини 2 статтi 169 цього Кодексу.  
721. 2. При розглядi заяви про присудження алiментiв суд з'ясовує причини подання її до суду. Якщо буде встановлено, що платник алiментiв i другий з батькiв (позивач) спiльно проживають, спiльно утримують дитину, а звернення його до суду обумовлене прагненням зменшити алiменти дитинi, суд констатує зловживання правом i вiдмовляє у задоволеннi позову.  
722. Стаття 172. Участь батькiв у додаткових витратах на дитину  
723. Батьки, з яких присудженi алiменти на дитину, а також тi, до яких вимоги про сплату алiментiв не подавалися, зобов'язанi брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами: розвитком таланту дитини, її хворобою, калiцтвом тощо.  
724. Цi витрати можуть компенсуватися разово, перiодично або постiйно, попередньо (на майбутнє) чи пiсля їх фактичного понесення.  
725. Стаття 173. Стягнення алiментiв неповнолiтнiм дiтям за iнiцiативою платника  
726. Один з батькiв може подати заяву за мiсцем роботи, мiсцем виплати пенсiї, стипендiї про стягнення з нього алiментiв на дитину у сумi i на строк, якi визначенi у цiй заявi.  
727. Така заява може бути ним вiдкликана.  
728. Стаття 174. Зменшення розмiру алiментiв неповнолiтнiм дiтям  
729. 1. Розмiр алiментiв неповнолiтнiм дiтям, що визначений частино другою статтi 169 цього Кодексу, може бути зменшений судом за вимогою платника алiментiв:  
730. 1) якщо вiн є iнвалiдом I або II групи, а отримуванi ним доходи недостатнi для забезпечення його лiкування та утримання;  
731. 2) якщо дитина має самостiйний дохiд, достатнiй для забезпечення її потреб;  
732. 3) якщо дитина є на утриманнi держави, територiальної громади або юридичної особи.  
733. 2. Розмiр алiментiв дитинi може бути зменшений, якщо вона одержує значно бiльше вiд тiєї частини заробiтку платника, яка припадає на нього самого, його неповнолiтнiх, непрацездатних дiтей. При вирiшеннi цього питання суд бере до уваги надання утримання iншим родичам, яких платник алiментiв за законом зобов'язаний утримувати.  
734. Стаття 175. Звiльнення батькiв вiд алiментного обов'язку  
735. Батьки можуть бути звiльненi вiд алiментного обов'язку щодо своєї неповнолiтньої дитини, якщо дохiд дитини набагато перевищує дохiд батькiв i забезпечує повнiстю її потреби.  
736. Стаття 176. Договiр мiж батьками про сплату алiментiв  
737. 1. Батьки мають право укласти договiр про сплату алiментiв неповнолiтнiм дiтям, у якому визначити форми надання утримання (грошову, натуральну), строки виплати тощо. Умови договору не можуть погiршувати права дитини, якi визначенi цим Кодексом.  
738. 2. Договiр укладається письмово i пiдлягає нотарiальному посвiдченню.  
739. 3. Договiр має силу виконавчого листа.  
740. Стаття 177. Замiна права на алiменти на право власностi на нерухомiсть  
741. 1. Той з батькiв дитини, з яким проживає дитина, i той з батькiв, який зобов'язаний сплачувати алiменти дитинi, можуть укласти договiр про замiну права на алiменти правом власностi на нерухомiсть (будинок, квартиру, земельну дiлянку тощо).  
742. 2. Якщо дитинi, на утримання якої сплачуються алiменти, виповнилося 14 рокiв, вона бере участь в укладеннi цього договору.  
743. 3. Набувачем права власностi на нерухомiсть може бути сама дитина, той з батькiв, з яким проживає дитина i який з моменту укладення договору зобов'язаний самостiйно утримувати дитину, або вони обоє, з правом спiльної часткової власностi.  
744. 4. Такий договiр засвiдчується нотарiусом при наявностi позитивного висновку органу опiки та пiклування та пiдлягає державнiй реєстрацiї.  
745. 5. Укладення такого договору не звiльняє одного з батькiв вiд обов'язку нести додатковi витрати на дитину.  
746. Стаття 178. Утримання дiтей, влаштованих у дитячi заклади  
747. 1. Витрати на утримання дiтей, влаштованих у дитячi заклади, можуть бути стягненi з їхнiх батькiв, зобов'язаних оплачувати перебування дiтей у цих закладах, у розмiрах, встановлених у статтi 169 цього Кодексу.  
748. 2. Кошти на утримання дiтей стягуються з кожного iз батькiв, якщо вони не звiльненi за законом вiд внесення плати на утримання дiтей.  
749. Стягнення алiментiв, присуджених ранiше на iм'я одного з батькiв, опiкуна (пiклувальника), у цих випадках припиняється.  
750. 3. Кошти, зазначенi у п.1 цiєї статтi, для дiтей, влаштованих у дитячi заклади, перераховуються на особистi рахунки цих дiтей в Нацiональному банку України, якщо зазначенi суми перевищують витрати на їх утримання.  
751. Стаття 179. Час, з якого присуджуються алiменти неповнолiтнiм дiтям  
752. 1. Алiменти на користь неповнолiтнiх дiтей присуджуються вiд дня подання заяви до суду.  
753. 2. Алiменти за минулий час можуть бути стягненi, якщо позивач подасть суду докази, що вiн вживав заходiв для одержання алiментiв з вiдповiдача, але не мiг їх одержати внаслiдок ухилення останнього вiд їх сплати. У цьому разi з урахуванням обставин справи суд може присудити алiменти, але не бiльше як за три роки.  
754. Стаття 180. Змiна розмiру алiментiв  
755. Визначений судом розмiр алiментiв може бути зменшений або збiльшений судом за заявою платника або одержувача алiментiв у разi змiни матерiального або сiмейного становища будь-кого з них.  
756. Стаття 181. Види заробiтку (доходу), що пiдлягають облiку при стягненнi алiментiв  
757. Види заробiтку (доходу), що пiдлягають облiку при вiдрахуваннi або стягненнi алiментiв, визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України.  
758. Стаття 182. Стягнення алiментiв за минулий час та заборгованостi за алiментами  
759. 1. Заборгованiсть за алiментами, якi сплачуються добровiльно, може бути вiдрахована за заявою боржника (за мiсцем роботи, одержання пенсiї, стипендiї тощо) або стягнута судом.  
760. 2. Стягнення алiментiв за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не бiльш як за трирiчний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до стягнення.  
761. 3. У тих випадках, коли за виконавчим листом, пред'явленим до стягнення, вiдрахування алiментiв не провадилося у зв'язку з розшуком платника алiментiв, стягнення алiментiв має провадитися за увесь минулий перiод.  
762. 4. Стягнення заборгованостi провадиться незалежно вiд досягнення дитиною повнолiття, чи - 23 рокiв (Стаття 187 цього Кодексу).  
763. Стаття 183. Визначення розмiру заборгованостi за алiментами  
764. Заборгованiсть за алiментами визначається, виходячи з фактичного заробiтку (доходу), одержаного платником алiментiв за час, протягом якого не провадилося стягнення.  
765. Якщо платник алiментiв у цей перiод не працював або якщо не будуть пред'явленi документи, якi пiдтверджували б його заробiток (дохiд), заборгованiсть визначається виходячи iз заробiтку (доходу), одержуваного на час стягнення заборгованостi. Якщо вiдповiдач i на час визначення заборгованостi не працює, обчислення заборгованостi провадиться виходячи iз середньої заробiтної плати працiвника вiдповiдної квалiфiкацiї або неквалiфiкованого працiвника для даної мiсцевостi.  
766. Розмiр заборгованостi за алiментами обчислюється державним виконавцем, а в разi спору - визначається судом.  
767. Стаття 184. Вiдповiдальнiсть за прострочення сплати алiментiв  
768. 1. При виникненнi заборгованостi з вини особи, яка зобов'язана сплачувати алiменти за постановою або рiшенням суду, стягувач алiментiв має право на неустойку в розмiрi одного процента вiд суми несплачених алiментiв за кожен день прострочення.  
769. 2. Суд може врахувати майнове становище платника алiментiв i зменшити розмiр неустойки або звiльнити платника алiментiв вiд її сплати.  
770. Стаття 185. Повне або часткове звiльнення вiд сплати заборгованостi за алiментами  
771. 1. Суд може за позовом платника алiментiв звiльнити його повнiстю або частково вiд заборгованостi за алiментами, якщо несплата алiментiв виникла через хворобу або з iнших поважних причин, або якщо його матерiальне та сiмейне становище не дає в даний час можливостi сплатити заборгованiсть.  
772. 2. Суд може звiльнити вiд сплати заборгованостi, якщо встановить, що вона утворилася внаслiдок непред'явлення виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присудженi алiменти.  
773. ГЛАВА 16. АЛIМЕНТНИЙ ОБОВ'ЯЗОК БАТЬКIВ ЩОДО ПОВНОЛIТНIХ ДIТЕЙ  
774. Стаття 186. Обов'язок батькiв утримувати повнолiтнiх дiтей  
775. Батьки, у тому числi непрацездатнi, зобов'язанi утримувати своїх повнолiтнiх непрацездатних дiтей, якi потребують матерiальної допомоги, якщо вони можуть таку матерiальну допомогу надавати.  
776. Стаття 187. Обов'язок батькiв утримувати повнолiтнiх дiтей, якi продовжують навчання  
777. Якщо повнолiтнi дiти продовжують навчання у денних навчальних закладах i у зв'язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов'язанi їх утримувати до досягнення ними 23 рокiв, за умови, що батьки можуть таку допомогу надавати.  
778. У разi припинення навчання право на алiменти припиняється.  
779. Стаття 188. Розмiр алiментiв повнолiтнiм дiтям  
780. 1. Суд визначає розмiр алiментiв вiдповiдно до статтi 170 цього Кодексу.  
781. 2. При визначеннi розмiру алiментiв з одного з батькiв суд бере до уваги можливостi надання матерiальної допомоги другим з батькiв, дружиною (чоловiком), повнолiтнiми дiтьми.  
782. Стаття 189. Норми цього Кодексу, якi застосовуються до алiментного обов'язку батькiв щодо повнолiтнiх дiтей  
783. 1. До вiдносин мiж батьками i повнолiтнiми дiтьми щодо надання їм утримання застосовуються норми статтей 176, 177, 179 цього Кодексу.  
784. ГЛАВА 17. АЛIМЕНТНИЙ ОБОВ'ЯЗОК ДIТЕЙ ЩОДО БАТЬКIВ  
785. Стаття 190. Пiдстави виникнення алiментного обов'язку дiтей щодо батькiв  
786. 1. Повнолiтнi дiти зобов'язанi утримувати батькiв, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги.  
787. 2. У разi своєї непрацездатностi дiти зобов'язанi утримувати батькiв лише за умови, що мають змогу надавати їм матерiальну допомогу.  
788. 3. Якщо батьки були позбавленi батькiвських прав i цi права не були вiдновленi, обов'язок утримувати батькiв у дитини, щодо якої вони були позбавленi батькiвських прав, не виникає.  
789. Стаття 191. Обов'язок дiтей брати участь у додаткових витратах на батькiв  
790. Дiти, крiм сплати алiментiв, зобов'язанi брати участь у додаткових витратах на утримання батькiв, викликаних важкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю.  
791. Стаття 192. Звiльнення дiтей вiд алiментного обов'язку щодо батькiв  
792. За рiшенням суду дiти (дехто з них) можуть бути звiльненнi вiд алiментного обов'язку щодо батькiв та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що батьки без поважних причин не виконували своїх батькiвських обов'язкiв.  
793. У виключних випадках суд може присудити алiменти на строк до трьох рокiв.  
794. Стаття 193. Стягнення витрат на батькiв з неповнолiтньої дитини  
795. У виключних випадках, якщо батьки (один з них) є тяжко хворi, калiки, а неповнолiтня дитина має достатнiй дохiд (заробiток), суд може винести рiшення про стягнення з неї одноразово або протягом певного перiоду (мiсяця, кварталу) коштiв на покриття витрат, пов'язаних з їх доглядом, лiкуванням та утриманням.  
796. Стаття 194. Визначення розмiру алiментiв та додаткових витрат  
797. 1. Розмiр алiментiв батькам визначається судом вiдповiдно до статей 170 цього Кодексу.  
798. 2. При визначеннi розмiру алiментiв та додаткових витрат суд бере до уваги можливiсть одержання матерiальної допомоги вiд iнших дiтей, до яких не подано позову, дружини (чоловiка) та своїх батькiв.  
799. РОЗДIЛ III. ВЛАШТУВАННЯ ДIТЕЙ СИРIТ ТА ДIТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКIВСЬКОГО ПIКЛУВАННЯ  
800. ГЛАВА 18. УСИНОВЛЕННЯ  
801. Стаття 195. Поняття усиновлення  
802. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сiм'ю особи на правах сина чи дочки, що здiйснене на пiдставi рiшення суду.  
803. Усиновлення дитини проводиться в її найвищих iнтересах.  
804. Стаття 196. Особи, якi можуть бути усиновленi  
805. 1. Усиновленими можуть бути дiти, яким на момент винесення рiшення суду про усиновлення не виповнилося 18 рокiв.  
806. 2. У виняткових випадках суд може винести рiшення про усиновлення повнолiтньої особи, яка не має батькiв або була позбавлена їх пiклування. У цьому разi суд бере до уваги сiмейний стан усиновлювачiв, зокрема вiдсутнiсть у них своїх дiтей, iншi обставини, що заслуговують на увагу.  
807. Стаття 197. Усиновлення дитини, яку не взяли батьки з пологового будинку, або яка була знайдена  
808. 1. Дитина, яку не взяли батьки з пологового будинку, може бути усиновлена пiсля досягнення двохмiсячного вiку.  
809. 2. Дитина, яку було пiдкинуто чи знайдено, може бути усиновлена пiсля спливу двох мiсяцiв з часу її виявлення.  
810. Стаття 198. Усиновлення братiв та сестер  
811. 1. Якщо на облiку для можливого усиновлення перебувають рiднi (повнорiднi, неповнорiднi) брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднанi при їх усиновленнi.  
812. 2. У виключних випадках, коли брати та сестри спiльно не проживали, зi згоди органу опiки та пiклування вони можуть бути усиновленi рiзними усиновлювачами.  
813. 3. Якщо усиновлення для братiв та сестер не є таємним, вони мають право знати про нове мiсце проживання свого брата чи сестри.  
814. Стаття 199. Усиновлювачi  
815. 1. Усиновлювачами дитини можуть бути особи, яким на день винесення рiшення про усиновлення виповнився 21 рiк. У виключних випадках суд може винести рiшення про усиновлення дитини особою, якiй на день винесення рiшення про усиновлення виповнилося 18 рокiв.  
816. 2. Усиновлювач дитини не може бути старшим за 35 рокiв. У виключних випадках суд може винести рiшення про усиновлення дитини особою старшою за вiком, якщо таке усиновлення вiдповiдає iнтересам дитини.  
817. Усиновлювачем може бути особа, яка старша за дитину, яку вона бажає усиновити, щонайменше на 15 рокiв. У разi усиновлення повнолiтньої особи рiзниця у вiцi має складати не менше 20 рокiв.  
818. 3. Усиновлювачами можуть бути подружжя.  
819. 4. Особи, якi не перебувають у шлюбi мiж собою, не можуть усиновити одну i ту ж дитину.  
820. 5. Якщо дитина має лише матiр, вона не може бути усиновлена чоловiком, з яким її матiр не перебуває у шлюбi.  
821. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жiнкою, з якою вiн не перебуває у шлюбi.  
822. 6. Якщо дитина має лише матiр або лише батька, якi у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловiк або одна жiнка.  
823. 7. Кiлькiсть дiтей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.  
824. Стаття 200. Особи, якi не можуть бути усиновлювачами  
825. 1. Не можуть бути усиновлювачами особи, якi:  
826. 1) обмеженi у дiєздатностi або визнанi недiєздатними;  
827. 2) позбавленi батькiвських прав, якщо цi права не були вiдновленi;  
828. 3) усиновлення якими iнших дiтей було скасовано або визнано недiйсним з їх вини;  
829. 4) перебувають на облiку в психоневрологiчних диспансерах;  
830. 5) зловживають алкогольними речовинами або наркотичними засобами;  
831. 6) не мають постiйного заробiтку (доходу);  
832. 7) страждають на хвороби, перелiк яких затверджений Мiнiстерством охорони здоров'я України.  
833. 2. Не можуть бути усиновлювачами iншi особи, iнтереси яких суперечать iнтересам дитини.  
834. Стаття 201. Особи, якi мають переважне перед iншими право на усиновлення дитини  
835. За наявностi кiлькох осiб, якi виявили бажання усиновити одну i ту ж дитину, переважне право надається громадянам України:  
836. 1 ) в сiм'ї яких виховується дитина;  
837. 2) якi є чоловiком (дружиною) матерi (батька) дитини, яка усиновлюється;  
838. 3) якi усиновлюють кiлькох дiтей, якi є братами, сестрами;  
839. 4) якi є родичами дитини;  
840. 5) якi є подружжям.  
841. Стаття 202. Iноземнi громадяни, якi мають переважне право на усиновлення дiтей, що є громадянами України  
842. Переважне право на усиновлення дiтей, що є громадянами України, мають iноземнi громадяни, якi є:  
843. 1) родичами дитини;  
844. 2) громадянами держав, з якими Україна уклала договiр про надання правової допомоги.  
845. Стаття 203. Облiк дiтей, якi залишилися без батькiвського пiклування i можуть бути усиновленi  
846. 1. Керiвники лiкувальних та дитячих закладiв, у яких є дiти, що можуть бути усиновленi, зобов'язанi протягом семи днiв подати iнформацiю про цих дiтей до районних, районних у м.Києвi та м.Севастополi, мiських державних адмiнiстрацiй.  
847. 2. Районнi, районнi у м.Києвi та м.Севастополi, мiськi державнi адмiнiстрацiї, якщо не виявилося осiб, якi бажали б усиновити дiтей, або родичiв, якi взяли би їх пiд опiку (пiклування), протягом одного мiсяця вiд дня надходження вiдомостей про них зобов'язанi подати вiдповiдну iнформацiю до уряду Автономної Республiки Крим, обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй.  
848. 3. Уряд Автономної Республiки Крим, обласнi, Київська та Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї протягом одного мiсяця з дня надходження iнформацiї про дiтей, якi можуть бути усиновленi, передають її до Центру по усиновленню дiтей для централiзованого облiку.  
849. 4. За невиконання вимог, передбачених частинами першою, другою, третьою цiєї статтi, надання недостовiрних вiдомостей, а також за дiї, пов'язанi з приховуванням дитини вiд усиновлення, передання пiд опiку (пiклування) чи на виховання в сiм'ї громадян України, керiвники закладiв, у яких перебувають дiти, посадовi особи вiдповiдних органiв державної виконавчої влади Автономної Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя та органiв мiсцевого самоврядування несуть вiдповiдальнiсть вiдповiдно до Закону.  
850. Стаття 204. Облiк осiб, якi бажають усиновити дитину  
851. Облiк осiб, якi бажають усиновити дитину, ведеться вiддiлами та управлiннями районних, районних у мiстах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, на якi покладається безпосереднє ведення справ щодо опiки та пiклування, Мiнiстерством освiти Автономної Республiки Крим, управлiннями освiти обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, а також Центром по усиновленню дiтей у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.  
852. Облiк iноземних громадян, якi бажають усиновити дiтей, ведеться виключно Центром по усиновленню дiтей.  
853. Стаття 205. Неприпустимiсть посередницької комерцiйної дiяльностi щодо усиновлення дiтей  
854. Посередницька комерцiйна дiяльнiсть щодо усиновлення дiтей, передання їх пiд опiку (пiклування) чи на виховання в сiм'ї громадян України або громадян iнших держав забороняється.  
855. Стаття 206. Згода батькiв на усиновлення дитини  
856. 1. Усиновлення дитини здiйснюється за вiльною згодою її батькiв.  
857. 2. Згода батькiв на усиновлення має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем батькам дитини плати за згоду на усиновлення є недiйсною.  
858. 3. Згода матерi та батька на усиновлення може бути дана ними лише пiсля досягнення дитиною двохмiсячного вiку.  
859. 4. Якщо батько чи матiр дитини є неповнолiтнiми, помимо їх згоди на усиновлення потрiбна згода iз батькiв, опiкуна чи пiклувальника.  
860. 5. Згода батькiв не потрiбна, якщо судом буде встановлено, що дитина була пiдкинута (залишена), i батьки її невiдомi.  
861. 6. Письмова згода батькiв на усиновлення засвiдчується нотарiусом.  
862. 7. Батьки мають право вiдкликати свою згоду на усиновлення до набрання законної сили рiшення суду про усиновлення.  
863. Стаття 207. Згода дитини на усиновлення  
864. 1. Для усиновлення потрiбна згода дитини, що усиновлюється.  
865. 2. Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона внаслiдок свого малолiтства не може усвiдомити факту усиновлення.  
866. 3. Згода дитини на усиновлення не потрiбна, якщо вона проживає у сiм'ї усиновлювачiв i вважає їх своїми батьками.  
867. Стаття 208. Усиновлення без згоди батькiв  
868. 1. Згода батькiв на усиновлення не потрiбна, якщо вони:  
869. 1) позбавленi батькiвських прав щодо дитини, яка усиновлюється, i їх батькiвськi права не вiдновленi;  
870. 2) є недiєздатними;  
871. 3) визнанi безвiсно вiдсутнiми.  
872. 2. Усиновлення може бути проведено без згоди батькiв, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шiсть мiсяцiв, без поважних причин не виявляють щодо неї батькiвської турботи, не виховують та не утримують її.  
873. Стаття 209. Згода другого з подружжя на усиновлення  
874. 1. На усиновлення дитини одним iз подружжя потрiбна письмова згода другого з подружжя.  
875. 2. Усиновлення може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо вони припинили сiмейнi вiдносини i протягом трьох рокiв спiльно не проживають, а також якщо другий з подружжя визнаний безвiсно вiдсутнiм.  
876. Стаття 210. Згода опiкуна, пiклувальника на усиновлення  
877. 1. Для усиновлення дiтей, якi перебувають пiд опiкою чи пiклуванням, потрiбна письмова згода опiкуна, пiклувальника.  
878. 2. Якщо опiкун чи пiклувальник не дали згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опiки та пiклування. Усиновлення може бути проведене без згоди опiкуна, пiклувальника чи органу опiки та пiклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини заявником вiдповiдає її iнтересам.  
879. Стаття 211. Згода лiкувальних чи дитячих закладiв на усиновлення дитини  
880. На усиновлення дитини, яка перебуває у лiкувальному чи дитячому закладi, потрiбна їх письмова згода. Усиновлення може бути проведене без їхньої згоди, якщо суд встановить, що усиновлення дитини заявником вiдповiдає її iнтересам.  
881. Стаття 212. Усиновлення дiтей, якi є громадянами України, iноземними громадянами  
882. 1. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена iноземним громадянином, якщо вона перебуває на облiку у Центрi по усиновленню не менше одного року. Якщо усиновлювач є родичем дитини, або дитина страждає на хворобу, що внесена до спецiального перелiку, затвердженого Мiнiстерством охорони здоров'я, усиновлення може бути проведене скорiше.  
883. 2. Дитина може бути усиновлена iноземним громадянином, якщо не виявилося громадян України, якi бажали б її усиновити або взяти пiд опiку чи пiклування до себе в сiм'ю.  
884. 3. На усиновлення дитини iноземним громадянином потрiбна згода Центру по усиновленню.  
885. 4. Усиновлення iноземними громадянами проводиться за умови забезпечення дiтям прав в обсязi, не меншому, нiж це передбачено законами України.  
886. 5. За усиновленими дiтьми зберiгається громадянство України до досягнення ними вiсiмнадцятирiчного вiку.  
887. Стаття 213. Усиновлення дiтей, якi є iноземними громадянами, громадянами iнших держав, якi проживають в Українi  
888. Усиновлення дiтей, якi є iноземними громадянами i проживають в Українi, проводиться громадянами України або iноземними громадянами, якi проживають в Українi, на загальних пiдставах.  
889. Стаття 214. Заява про усиновлення  
890. 1. Заява про усиновлення подається до суду особами, якi бажають усиновити дитину. Подання такої заяви через представника не допускається.  
891. 2. Заява про усиновлення може бути вiдкликана до набрання рiшенням суду про усиновлення законної сили.  
892. Стаття 215. Рiшення суду про усиновлення  
893. 1. При винесеннi рiшення про усиновлення дитини суд враховує:  
894. 1) особу, стан здоров'я, економiчне становище заявника, його сiмейне життя та умови проживання, ставлення до виховання дитини;  
895. 2) мотиви, на пiдставi яких заявник бажає усиновити дитину;  
896. 3) мотиви того, чому другий з подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один з подружжя подав таку заяву;  
897. 4) взаємовiдповiднiсть дитини та заявника, а також те, як довго вiн уже опiкується цiєю дитиною;  
898. 5) особу та стан здоров'я дитини;  
899. 6) ставлення дитини до заявника.  
900. 2. При дотриманнi усiх умов, визначених цим Кодексом, здатностi заявителя забезпечити стабiльнi та гармонiйнi умови для життя дитини, суд постановляє рiшення, яким оголошує заявника усиновлювачем дитини.  
901. 3. Суд не може вiдмовити в усиновленнi особi на тiй пiдставi, що вона уже має або може народити дитину.  
902. 4. При винесеннi рiшення про усиновлення повнолiтньої особи суд враховує мотиви, на пiдставi яких особи бажають усиновлення, можливiсть їх спiльного проживання, особу та стан здоров'я заявника i того, кого вiн бажає усиновити, їх сiмейне становище, iншi обставини, якi заслуговують на увагу.  
903. Стаття 216. Момент здiйснення усиновлення  
904. Усиновлення вважається здiйсненим в день набрання рiшення суду про усиновлення законної сили.  
905. Стаття 217. Право на таємницю усиновлення  
906. 1. Вiдповiдно до Конституцiї України особа має право на таємницю її особистого життя, зокрема право на таємницю перебування на облiку осiб, якi бажають усиновити дитину, пошукiв дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, винесення судом рiшення про усиновлення.  
907. 2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числi i вiд неї самої, факту її усиновлення.  
908. Особа, яка була усиновлена, має право пiсля досягнення повнолiття на одержання iнформацiї щодо свого усиновлення.  
909. Стаття 218. Право на приховання усиновлення вiд дитини, яка усиновлена  
910. 1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення вiд дитини, яка ним усиновлена, i вимагати нерозголошення цiєї iнформацiї вiд iнших осiб, яким стало вiдомо про неї, як до, так i пiсля досягнення дитиною повнолiття.  
911. 2. Усиновлювач не має права повiдомити дитинi про її усиновлення, якщо це може завдати шкоди її iнтересам.  
912. 3. Якщо усиновлюється дитина, якiй не виповнилося десяти рокiв, службовi (посадовi) особи при виявленнi її згоди на усиновлення зобов'язанi вживати заходiв для забезпечення таємницi усиновлення вiд самої дитини.  
913. Стаття 219. Обмеження права на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України, iноземними громадянами  
914. 1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, i який в Українi постiйно не проживає, не є таємним.  
915. 2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна має договiр про  
916. надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державi, в якiй усиновлювач постiйно проживає i в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.  
917. Стаття 220. Забезпечення таємницi усиновлення  
918. 1. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових (посадових) обов'язкiв доступна iнформацiя щодо усиновлення (перебування осiб, якi бажають усиновити дитину, на облiку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здiйснення контролю за життям усиновленої дитини тощо), зобов'язанi не розголошувати її.  
919. 2. Вiдомостi про усиновлення видаються судом лише зi згоди усиновлювача, крiм випадкiв, коли такi вiдомостi потрiбнi правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивiльною чи кримiнальною справою, яка є у їх провадженнi.  
920. 3. Таємниця усиновлення забезпечується можливостями, якi визначенi у статтях 221-223 цього Кодексу.  
921. 4. За розголошення таємницi усиновлення настає вiдповiдальнiсть, передбачена законом.  
922. Стаття 221. Право усиновлювача бути записаним батьком (матiр'ю) дитини  
923. 1. За заявою усиновлювача вiн за рiшенням суду записується у Книзi реєстрацiї народжень батьком (матiр'ю) дитини.  
924. 2. Якщо усиновлюється дитина, якiй виповнилося десять рокiв, то для запису усиновлювача батьком (матiр'ю) потрiбна згода дитини, крiм випадку, передбаченого у п.3 статтi 207 цього Кодексу.  
925. Стаття 222. Право усиновлювача на змiну мiсця народження та дати народження дитини  
926. 1. За заявою усиновлювача суд змiнює мiсце народження дитини.  
927. 2. За заявою усиновлювача суд змiнює дату народження дитини, але не бiльше як на шiсть мiсяцiв.  
928. Стаття 223. Змiна прiзвища, iменi та по батьковi особи, яка усиновлена  
929. 1. Якщо усиновлювачами є одночасно жiнка i чоловiк i якщо вони записуються батьками дитини, вiдповiдно змiнюється прiзвище та по батьковi дитини.  
930. 2. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, вiдповiдно змiнюється її по батьковi.  
931. 3. За заявою усиновлювачiв може бути змiнено особисте iм'я дитини. Для такої змiни потрiбна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сiм'ї усиновлювачiв i звикла до нового iменi.  
932. 4. Якщо усиновлюється повнолiтня особа її прiзвище, iм'я та по батьковi може бути змiнене у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.  
933. Стаття 224. Правовi наслiдки усиновлення  
934. 1. З моменту усиновлення припиняються особистi та майновi права i обов'язки мiж рiдними батьками та особою, що усиновлена, а також мiж нею та її iншими родичами за походженням.  
935. При усиновленнi дитини однiєю особою цi права та обов'язки можуть бути збереженi за бажанням матерi, якщо усиновлювачем є чоловiк, або батька, якщо усиновлювачем є жiнка.  
936. 2. Якщо один з батькiв дитини одружився пiсля смертi матерi (батька) дитини або визнання її недiєздатною, i його дружина (чоловiк) усиновляють дитину, дiд (баба) з боку того з батькiв, що помер чи є недiєздатним, рiднi брати та сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження мiж ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку.  
937. Суд задовiльняє таку заяву, якщо це не суперечить iнтересам дитини.  
938. 3. З моменту усиновлення виникають взаємнi особистi та майновi права та обов'язки мiж особою, що усиновлена (а в майбутньому - мiж її дiтьми, внуками) та усиновлювачем i його родичами за походженням.  
939. 4. Усиновлення надає усиновлювачевi права i накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку вiн усиновив, у такому ж обсязi, який мають батько та матiр щодо дитини, народженої ними.  
940. Усиновлення надає особi, яку усиновлено, права i накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязi, який має дитина щодо своїх батька та матерi.  
941. Стаття 225. Внесення змiн до актового запису про народження особи, яка усиновлена  
942. На пiдставi рiшення суду про усиновлення в актовий запис про народження особи державний орган реєстрацiї актiв цивiльного стану вносить вiдповiднi змiни i видає нове свiдоцтво про народження з врахуванням цих змiн. Свiдоцтво про народження, що було видане ранiше, анулюється.  
943. Стаття 226. Збереження права дитини, яка усиновлена, на пенсiю (допомогу) у зв'язку з втратою годувальника  
944. Дитина, яка усиновлена, зберiгає право на пенсiю (допомогу) у зв'язку з втратою годувальника, яке вона мала до усиновлення.  
945. Стаття 227. Контроль за дотриманням прав дитини, що усиновлена  
946. 1. Органи служби сiм'ї та молодi, органи опiки та пiклування контролюють дотримання прав дiтей, якi усиновленi i проживають в Українi.  
947. 2. Мiнiстерство закордонних справ України (посольства, консульства) облiковує дiтей, громадян України, якi виїхали з усиновлювачами, iноземними громадянами за кордон, i здiйснює контроль за дотриманням їх прав, якi передбаченi Конвенцiєю про права дитини.  
948. 3. Контроль за дотриманням прав дитини, яка усиновлена, проводиться до досягнення нею повнолiття.  
949. Стаття 228. Недiйснiсть усиновлення  
950. 1. Усиновлення визнається судом недiйсним, якщо воно було проведене без згоди дитини та батькiв, якщо така згода була необхiдною.  
951. 2. Усиновлення визнається судом недiйсним, якщо усиновлювач не мав намiру створити для себе права та обов'язки, якi виникають з усиновлення (фiктивне усиновлення).  
952. 3. Усиновлення може бути визнане судом недiйсним при вiдсутностi згоди на усиновлення осiб, зазначених у статтях 209-211 цього Кодексу.  
953. 4. Усиновлення чоловiком (дружиною) дитини своєї дружини (чоловiка) може бути визнане судом недiйсним, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення вона (вiн) не мала намiру продовжувати з ним (нею) шлюбнi вiдносини.  
954. Стаття 229. Правовi наслiдки визнання усиновлення недiйсним  
955. 1. У разi визнання рiшенням суду усиновлення недiйсним усиновлення анулюється з моменту його здiйснення.  
956. 2. У разi визнання усиновлення недiйсним припиняються права та обов'язки, якi виникли ранiше i передбаченi законом для усиновлювача, його родичiв та усиновленої дитини.  
957. 3. У разi визнання усиновлення недiйсним вiдновлюються права та обов'язки мiж дитиною, її батьками та iншими родичами за походженням.  
958. 4. За бажанням батькiв або iнших родичiв дитина, якiй не виповнилося чотирнадцять рокiв, передається їм. А якщо це неможливо, дитина передається органовi опiки та пiклування.  
959. Якщо дитинi виповнилося чотирнадцять рокiв, своє мiсце проживання пiсля визнання усиновлення недiйсним вона обирає сама.  
960. 5. У разi визнання усиновлення недiйсним вiдновлюється прiзвище, iм'я та по батьковi дитини, якi вона мала до усиновлення.  
961. За бажанням дитини, якiй виповнилося сiм рокiв, вона може надалi iменуватися прiзвищем, iм'ям та по батьковi, якi вона одержала у зв'язку з усиновленням.  
962. 6. Суд може присудити алiменти дитинi з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не бiльше двох рокiв, якщо буде встановлено, що батьки не мають змоги її утримувати.  
963. Стаття 230. Скасування усиновлення  
964. 1. Усиновлення може бути скасоване, якщо воно суперечить iнтересам дитини, не забезпечує їй сiмейного виховання.  
965. 2. Усиновлення може бути скасоване, якщо дитина страждає недоумством, на психiчну чи iншу тяжку невилiковну хворобу, про що усиновлювач не знав i не мiг знати на час усиновлення.  
966. 3. Усиновлення може бути скасоване, якщо мiж усиновлювачем i дитиною склалися, незалежно вiд волi усиновлювача, вiдносини, якi роблять неможливим їхнє спiльне проживання i виконання усиновлювачем своїх батькiвських обов'язкiв.  
967. 4. Скасування усиновлення не допускається пiсля досягнення дитиною повнолiття, крiм тих випадкiв, якщо протиправна поведiнка усиновленого, усиновлювача загрожують життю або здоров'ю усиновлювача, усиновленого, другого з подружжя або їхнiх дiтей.  
968. 5. Усиновлення повнолiтньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача i усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сiмейнi вiдносини мiж ними не склалися.  
969. Стаття 231. Правовi наслiдки скасування усиновлення  
970. 1. У разi скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням мiж дитиною та усиновлювачем i його родичами.  
971. 2. У разi скасування усиновлення вiдновлюються права та обов'язки мiж дитиною та її родичами за походженням.  
972. За бажанням батькiв або iнших родичiв дитина передається їм. А якщо це неможливо, малолiтня дитина передається органовi опiки та пiклування.  
973. Якщо дитинi, щодо якої скасоване усиновлення, виповнилося чотирнадцять рокiв, своє мiсце проживання вона обирає сама.  
974. 3. У разi скасування усиновлення, якщо дитина не передається батькам, за нею зберiгається право на проживання у житловому примiщеннi, в якому вона проживала пiсля усиновлення.  
975. 4. У разi скасування усиновлення дитина має право на збереження прiзвища, iменi та по батьковi, яке вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прiзвище, iм'я, по батьковi, якi вона мала до усиновлення.  
976. 5. У разi скасування усиновлення, якщо дитина не передається батькам, суд може присудити їй алiменти з колишнього усиновлювача, якщо останнiй спроможний їх платити.  
977. 6. Усиновлення скасовується з дня набрання рiшенням суду про це законної сили.  
978. Стаття 232. Особи, якi мають право подати позовну заяву про скасування усиновлення або визнання усиновлення недiйсним  
979. Позовну заяву про скасування усиновлення чи визнання його недiйсним можуть подати батьки, усиновлювачi, опiкун, пiклувальник, орган опiки та пiклування, дитяча установа, у якiй виховувалася дитина, а також сама дитина, що була усиновлена, якщо їй виповнилося чотирнадцять рокiв.  
980. Стаття 233. Порядок поновлення актового запису про народження в разi визнання усиновлення недiйсним чи скасування усиновлення  
981. Пiсля прийняття рiшення про визнання усиновлення недiйсним чи скасування усиновлення суд у мiсячний строк зобов'язаний надiслати копiю рiшення суду, яке набуло чинностi, до державних органiв реєстрацiї актiв цивiльного стану за мiсцем реєстрацiї народження дитини.  
982. Державнi органи реєстрацiї актiв цивiльного стану на пiдставi рiшення суду про скасування усиновлення чи визнання його недiйсним зобов'язанi внести вiдповiднi змiни до актового запису про народження дитини.  
983. Стаття 234. Позбавлення усиновлювача батькiвських прав  
984. 1. Якщо усиновлювач був записаний батьком усиновленої ним дитини, вiн може бути позбавлений батькiвських прав при наявностi пiдстав, передбачених у ст.151 цього Кодексу.  
985. 2. Позбавлення усиновлювача батькiвських прав не припиняє права дитини на алiменти. У разi смертi усиновлювача, позбавленого батькiвських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних пiдставах.  
986. ГЛАВА 19. ОПIКА ТА ПIКЛУВАННЯ НАД ДIТЬМИ  
987. Стаття 235. Дiти, над якими встановлюється опiка та пiклування  
988. 1. Опiка та пiклування встановлюється над дiтьми-сиротами, над дiтьми, якi з iнших причин залишилися без батькiвського пiклування.  
989. 2. Опiка встановлюється над дiтьми, яким не виповнилося 14 рокiв, а пiклування - над дiтьми у вiцi вiд 14 до 18 рокiв.  
990. Стаття 236. Особи, якi можуть бути опiкунами, пiклувальниками дiтей  
991. 1. Опiкунами, пiклувальниками дiтей можуть бути повнолiтнi, дiєздатнi особи.  
992. 2. При призначеннi дитинi опiкуна або пiклувальника враховуються особистi якостi особи, її здатнiсть до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.  
993. 3. Не можуть бути опiкунами, пiклувальниками особи, якi зловживають алкогольними речовинами, наркотичними засобами, особи, позбавленi батькiвських прав, а також тi, чиї iнтереси суперечать iнтересам дитини.  
994. Стаття 237. Опiка та пiклування над дiтьми, якi проживають у навчально-виховних, лiкувальних та iнших закладах  
995. Якщо дiти постiйно проживають у навчально-виховних, лiкувальних закладах та закладах соцiального захисту, функцiї опiкуна та пiклувальника виконують адмiнiстрацiї цих закладiв.  
996. Стаття 238. Контроль органу опiки та пiклування за дотриманням прав дiтей, над якими встановлена опiка або пiклування  
997. Органи опiки та пiклування контролюють умови утримання, виховання, освiти дiтей, над якими встановлена опiка або пiклування.  
998. Стаття 239. Права дiтей, над якими встановлена опiка або пiклування  
999. Дiти, над якими встановлена опiка або пiклування, мають право на:  
1000. - виховання в сiм'ї опiкуна або пiклувальника на пiклування з їх боку, спiльне з ними проживання;  
1001. - забезпечення їм умов утримання, освiти, виховання, всебiчного розвитку i поваги їх людської гiдностi;  
1002. - на алiменти, пенсiї, допомоги та iншi соцiальнi виплати, якi вони одержували;  
1003. - збереження права власностi на жиле примiщення або права користуванням жилим примiщенням, а при вiдсутностi такого мають право на їх отримання вiдповiдно до закону.  
1004. - захист вiд зловживання з боку опiкуна чи пiклувальника.  
1005. Стаття 240. Права дiтей, якi залишилися без пiклування батькiв i проживають у навчально-виховних, лiкувальних установах та закладах соцiального захисту  
1006. 1. Дiти, якi залишилися без батькiв i проживають у виховних та лiкувальних закладах, установах соцiального захисту, мають право на:  
1007. - утримання, виховання, освiту, всебiчний розвиток, повагу їх людської гiдностi;  
1008. - алiменти, пенсiї, допомоги та iншi соцiальнi виплати, якi вони одержували;  
1009. - збереження права власностi на житло, права користування жилим примiщенням, а при вiдсутностi жилого примiщення мають право на його отримання вiдповiдно до закону;  
1010. - пiльги при працевлаштуваннi пiсля закiнчення строку перебування у зазначенних закладах, передбаченi законом.  
1011. Стаття 241. Права та обов'язки опiкуна (пiклувальника) дитини  
1012. 1. Опiкун (пiклувальник) дитини зобов'язаний виховувати дитину, пiклуватися про його здоров'я, фiзичний, психiчний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною основної загальної освiти.  
1013. Опiкун, пiклувальник має право самостiйно визначати способи виховання дитини з врахуванням думок дитини та рекомендацiї органа опiки та пiклування.  
1014. 2. Опiкун, пiклувальник має право вимагати повернення дитини вiд будьякої особи, яка затримує дитину без законних пiдстав.  
1015. 3. Опiкун, пiклувальник не має права перешкоджати спiлкуванню дитини з його батьками та iншими родичами, за винятком випадкiв, коли таке спiлкування не вiдповiдає iнтересам дитини.  
1016. 4. Цивiльнi права та обов'язки опiкуна визначаються Цивiльним кодексом України.  
1017. 5. Обов'язки з опiки та пiклування щодо дитини виконуються опiкуном та пiклувальником безоплатно.  
1018. На утримання дитини опiкуну (пiклувальнику) щомiсячно виплачуються грошовi кошти в порядку i розмiрах, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України.  
1019. ГЛАВА 20. ПАТРОНАТ НАД ДIТЬМИ  
1020. Стаття 242. Договiр про патронат  
1021. За договором про патронат орган опiки та пiклування передає дитину, яка є сиротою або позбавлена батькiвського пiклування, на виховання у сiм'ю iншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повнолiття, за плату.  
1022. Стаття 243. Згода дитини на проживання у сiм'ї патронатного вихователя  
1023. На передачу дитини, якiй виповнилося сiм рокiв, у сiм'ю патронатного вихователя потрiбна її згода.  
1024. Стаття 244. Плата за виховання дитини  
1025. За виховання дитини встановлюється плата, розмiр якої визначається погодженням сторiн.  
1026. Стаття 245. Обов'язки патронатного вихователя  
1027. Патронатний вихователь зобов'язаний:  
1028. 1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;  
1029. 2) створити дитинi умови для навчання, фiзичного та духовного розвитку;  
1030. 3) захищати дитину, її права та iнтереси, як опiкун та пiклувальник.  
1031. Стаття 246. Припинення договору про патронат  
1032. 1. Договiр про патронат припиняється у разi вiдмови вiд нього вихователя або дитини, якiй виповнилося чотирнадцять рокiв.  
1033. До призначення дитинi нового вихователя, вихователь, який вiдмовився вiд договору, зобов'язаний пiклуватися про дитину.  
1034. 2. Договiр про патронат може бути розiрваний судом у разi невиконання вихователем своїх обов'язкiв або у разi, коли вiдносини мiж ним та дитиною не склалися.  
1035. РОЗДIЛ IV. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ IНШИХ ЧЛЕНIВ СIМ'Ї ТА РОДИЧIВ  
1036. ГЛАВА 21. ОСОБИСТI ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ IНШИХ ЧЛЕНIВ СIМ'Ї ТА РОДИЧIВ  
1037. Стаття 247. Право дiда та баби на виховання внукiв  
1038. 1. Дiд i баба мають право спiлкуватися зi своїми внуками, брати участь у їх вихованнi.  
1039. 2. Батьки чи iншi особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здiйсненнi дiдом, бабою своїх прав щодо виховання внукiв.  
1040. Якщо такi перешкоди дiдовi, бабi чиняться, вони мають право звернутися до суду з позовом про їх усунення.  
1041. Стаття 248. Права дiда i баби щодо захисту внукiв  
1042. 1. Дiд i баба мають право на самозахист внукiв.  
1043. 2. Дiд i баба мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв неповнолiтнiх та непрацездатних внукiв.  
1044. Стаття 249. Права братiв та сестер на спiлкування  
1045. 1. Брати i сестри, у тому числi неповнорiднi, якi не проживають разом, мають право на спiлкування.  
1046. 2. Батьки, дiд, баба, iншi особи, з якими проживають неповнолiтнi брати та сестри, зобов'язанi сприяти їх спiлкуванню.  
1047. 3. Повнолiтнi особи мають право брати участь у вихованнi своїх неповнолiтнiх братiв та сестер.  
1048. Стаття 250. Право вiтчима, мачухи брати участь у вихованнi пасинка, падчерки  
1049. Якщо вiтчим, мачуха проживають разом з неповнолiтнiми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їх вихованнi.  
1050. Стаття 251. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сiм'ю неповнолiтню дитину, щодо її виховання  
1051. Особи, якi взяли у свою сiм'ю неповнолiтню дитину, яка є сиротою або з iнших причин позбавлена батькiвського пiклування, мають права та обов'язки щодо виховання дитини та її захисту вiдповiдно до статей 139, 142 цього Кодексу.  
1052. Стаття 252. Права брата, сестри, вiтчима, мачухи та iнших членiв сiм'ї на захист дiтей  
1053. 1. Брат, сестра, вiтчим, мачуха мають право на самозахист своїх неповнолiтнiх непрацездатних братiв, сестер, пасинка, падчерки.  
1054. 2. Брат, сестра, вiтчим, мачуха мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв неповнолiтнiх та непрацездатних братiв, сестер, пасинка, падчерки.  
1055. 3. Права, передбаченi в пунктах 1,2, цiєї статтi мають i особи, якi взяли неповнолiтню дитину у свою сiм'ю, вiдповiдно до статтi 145 цього Кодексу.  
1056. Стаття 253. Вирiшення судами спорiв щодо участi дiда, баби, братiв, сестер, вiтчима, мачухи у спiлкуваннi з дiтьми  
1057. Спiр щодо участi дiда, баби, брата, сестри, вiтчима, мачухи у вихованнi дитини вирiшуються судами вiдповiдно до статтi 146 цього Кодексу (як спори мiж батьками).  
1058. Стаття 254. Обов'язки дiтей щодо iнших членiв сiм'ї та родичiв, якi виховували їх до досягнення повнолiття  
1059. Внуки, брати, сестри, пасинки, падчерки пiсля досягнення повнолiття зобов'язанi пiклуватися про дiда, бабу, брата, сестру, вiтчима, мачуху, якi виховували їх.  
1060. Такий обов'язок i мають особи, щодо тих, хто взяв їх у свою сiм'ю i виховував до повнолiття.  
1061. ГЛАВА 22. АЛIМЕНТНI ОБОВ'ЯЗКИ IНШИХ ЧЛЕНIВ ТА РОДИЧIВ  
1062. Стаття 255. Алiментний обов'язок дiда, баби  
1063. Дiд i баба, якщо вони є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати своїх неповнолiтнiх онукiв, якi потребують матерiальної допомоги, якщо у них немає батькiв, чоловiка (дружини) або якщо батьки, чоловiк (дружина) не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання.  
1064. Стаття 256. Алiментний обов'язок внукiв  
1065. Повнолiтнi внуки, якщо вони є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати непрацездатних дiда чи бабу, якi потребують матерiальної допомоги, якщо в останнiх немає чоловiка (дружини), повнолiтнiх дiтей або якщо з поважних причин вони не мають змоги надавати їм належне утримання.  
1066. Стаття 257. Алiментний обов'язок повнолiтнiх рiдних (повнорiдних i неповнорiдних) братiв i сестер  
1067. 1. Повнолiтнi рiднi (повнорiднi i неповнорiднi) брати i сестри, якщо вони є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати своїх неповнолiтнiх братiв i сестер, якi потребують матерiальної допомоги, якщо вони не мають батькiв, чоловiка (дружини) або якщо батьки, чоловiк (дружина) не в змозi з поважних причин надавати їм належне утримання.  
1068. 2. Повнолiтнi брати i сестри, якi є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати непрацездатних повнолiтнiх братiв i сестер, якi потребують матерiальної допомоги, якщо вони не мають чоловiка (дружини), батькiв або повнолiтнiх дiтей.  
1069. Стаття 258. Алiментний обов'язок вiтчима, мачухи, а також iнших осiб, якi взяли до себе дитину як члена сiм'ї  
1070. Вiтчим i мачуха, а також iншi особи, якi взяли до себе дитину як члена сiм'ї, якщо вони є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати її, якщо у дитини немає батькiв, дiда i баби, повнолiтнiх рiдних (повнорiдних i неповнорiдних) братiв i сестер, або якщо цi особи з поважних причин не можуть надавати їй утримання, за умови, що вони проживали з дитиною не менше п'яти рокiв.  
1071. Стаття 259. Алiментний обов'язок пасинка, падчерки, а також осiб, якi до досягнення 18 рокiв перебували на утриманнi та вихованнi у стороннiх осiб або родичiв  
1072. 1. Повнолiтнi пасинок i падчерка, а також повнолiтнi особи, якi до досягнення 18 рокiв перебували на утриманнi у стороннiх осiб або родичiв, якщо вони є матерiально спроможними, зобов'язанi утримувати непрацездатних вiтчима, мачуху, а також непрацездатних стороннiх осiб або родичiв, у яких вони перебували на утриманнi, якщо перелiченi особи потребують матерiальної допомоги i якщо вони надавали дiтям систематичну матерiальну допомогу не менше п'яти рокiв.  
1073. 2. Цей обов'язок виникає, якщо у зазначених у п.1 цiєї статтi осiб немає батькiв, дiда, баби, повнолiтнiх дiтей, рiдних (повнорiдних i неповнорiдних) братiв i сестер, чоловiка (дружини) або якщо вони не можуть їм надати належне утримання.  
1074. Стаття 260. Розмiр алiментiв, що стягуються з iнших членiв сiм'ї та родичiв, а також з осiб, якi взяли на виховання дитину як члена сiм'ї  
1075. 1. Розмiр алiментiв, що стягуються з iнших членiв сiм'ї та родичiв, а також з осiб, якi взяли на виховання дитину як члена сiм'ї, на утримання неповнолiтнiх дiтей i непрацездатних повнолiтнiх осiб, якi потребують матерiальної допомоги, визначається у частцi до заробiтку (доходу) платника алiментiв вiдповiдно до його та особи, яка одержує їх, матерiального i сiмейного становища, або у твердiй грошовiй сумi.  
1076. 2. Якщо позов подано не до всiх зобов'язаних осiб, а лише до деяких з них, розмiр алiментiв визначається з урахуванням обов'язку всiх зобов'язаних осiб надавати утримання. При цьому сукупний розмiр алiментiв, що пiдлягають стягненню, не може бути меншим половини неоподатковуваного мiнiмуму доходу осiб.  
1077. Стаття 261. Змiна розмiру алiментiв i звiльнення вiд їх сплати  
1078. У тих випадках, коли матерiальне або сiмейне становище особи, яка сплачує алiменти, чи особи, яка їх одержує, змiнилося, суд може за позовом будь-кого з них змiнити встановлений розмiр алiментiв або звiльнити вiд їх сплати.  
1079. Стаття 262. Визначення заборгованостi за алiментами, що стягуються з iнших членiв сiм'ї та родичiв. Повне або часткове звiльнення вiд заборгованостi за алiментами  
1080. Визначення заборгованостi за алiментами, що стягуються з iнших членiв сiм'ї та родичiв, а також повне або часткове звiльнення їх вiд сплати заборгованостi провадиться вiдповiдно до правил, передбачених статтями 183, 185 цього Кодексу.  
1081. РОЗДIЛ V. ЗАСТОСУВАННЯ СIМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ДО IНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН I ОСIБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНIВ IНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА МIЖНАРОДНИХ ДОГОВОРIВ  
1082. Стаття 263. Права та обов'язки iноземних громадян i осiб без громадянства в шлюбних та сiмейних вiдносинах  
1083. Iноземнi громадяни мають в Українi права i обов'язки у сiмейних вiдносинах нарiвнi з громадянами України. Окремi винятки можуть бути встановленi законом України.  
1084. Особи без громадянства, якi постiйно проживають в Українi, мають в Українi права i обов'язки у сiмейних вiдносинах нарiвнi з громадянами України.  
1085. Стаття 264. Укладення шлюбiв громадян України з iноземними громадянами та iноземних громадян мiж собою в Українi  
1086. 1. Шлюби громадян України з iноземними громадянами, а також шлюби iноземних громадян мiж собою укладаються в Українi за цим кодексом.  
1087. 2. Шлюби мiж iноземними громадянами, укладенi в Українi у посольствах або консульствах iноземних держав, визнаються на умовах взаємностi дiйсними в Українi, якщо цi особи в момент реєстрацiї шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула.  
1088. Стаття 265. Укладення шлюбiв громадян України у консульських установах України. Визнання шлюбiв, укладених поза межами України  
1089. 1. Шлюби мiж громадянами України, якi проживають поза межами України, реєструються в консульських установах України.  
1090. 2. У тих випадках, коли шлюби мiж громадянами України i шлюби громадян України з iноземними громадянами укладенi поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом мiсця його укладення, цi шлюби визнаються дiйсними в Українi, якщо до визнання нема перешкод, що випливають iз статей 20, 23, 24, 25 цього Кодексу.  
1091. 3. Шлюби iноземних громадян, укладенi поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнаються дiйсними в Українi.  
1092. Стаття 266. Розiрвання шлюбiв громадян України з iноземними громадянами i шлюбiв iноземних громадян мiж собою в Українi. Визнання розiрвання шлюбу, здiйсненого поза межами України  
1093. 1. Розiрвання шлюбiв громадян України з iноземними громадянами, а також шлюбiв iноземних громадян мiж собою в Українi провадиться за законодавством України.  
1094. 2. Розiрвання шлюбiв мiж громадянами України та iноземними громадянами, здiйснене поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнається дiйсним в Українi, якщо в момент розiрвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України.  
1095. 3. Розiрвання шлюбiв мiж громадянами України здiйснене поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнається дiйсним в Українi, якщо обоє з подружжя в момент розiрвання шлюбу проживали поза межами України.  
1096. 4. Розiрвання шлюбiв мiж iноземними громадянами, здiйснене поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнається дiйсним в Українi.  
1097. 5. Громадянин України, який проживає поза межами України, має право розiрвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно вiд його громадянства, в судi України.  
1098. Стаття 267. Встановлення батькiвства в Українi. Визнання батькiвства, встановленого поза межами України  
1099. 1.Встановлення батькiвства в Українi незалежно вiд громадянства батькiв i дитини та їх мiсця проживання провадиться за законодавством України.  
1100. 2. У тих випадках, коли за законодавством України допускається встановлення батькiвства в органах запису актiв громадянського стану, батьки дитини, що проживають поза межами України, з яких хоча б один є громадянином України, мають право звертатися з заявами про встановлення батькiвства до консульських установ України.  
1101. Стаття 268. Усиновлення дiтей, якi є громадянами України i проживають поза межами України  
1102. 1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України i проживає поза межами України, провадиться в консульськiй установi України. Якщо усиновитель не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, необхiдно одержати дозвiл Центру по усиновленню дiтей при Мiнiстерствi освiти України.  
1103. Визнається також дiйсним усиновлення дитини, яка є громадянином України, проведене в органах держави, на територiї якої проживає дитина, при умовi попереднього одержання дозволу на таке усиновлення вiд Центру по усиновленню дiтей при Мiнiстерствi освiти України.  
1104. 2. Усиновлення в Українi iноземними громадянами дiтей, якi є громадянами України, а також усиновлення дiтей, якi є iноземними громадянами i проживають в Українi, провадиться за законодавством України.  
1105. 3. Усиновлення дiтей, якi перебувають у громадянствi України, iноземними громадянами на територiї України провадиться на загальних пiдставах, встановлених главою 14 цього Кодексу, при умовi одержання в кожному окремому випадку дозволу державної адмiнiстрацiї областi, мiст Києва i Севастополя, Ради Мiнiстрiв Республiки Крим, виконавчого комiтету обласної, Київської чи Севастопольської мiської Ради народних депутатiв.  
1106. Стаття 269. Усиновлення дiтей, якi є iноземними громадянами або особами без громадянства, на територiї України громадянами iнших держав  
1107. Усиновлення дiтей-сирiт i дiтей, якi залишилися без опiки (пiклування) батькiв i якi є iноземними громадянами або особами без громадянства, на територiї України громадянами iнших держав провадиться вiдповiдно до законодавства України, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами України.  
1108. Стаття 270. Переважне право серед iнших iноземних громадян на усиновлення дiтей  
1109. Переважне право серед iнших iноземних громадян на усиновлення дiтей, якi є громадянами України i проживають на територiї України, мають iноземнi громадяни країн, якi уклали мiжнароднi договори з Україною про усиновлення дiтей-сирiт. Укладання договорiв провадиться вiдповiдно до положень Конвенцiї ООН про права дитини та законодавства України.  
1110. Стаття 271. Нагляд за станом утримання та виховання дiтей, усиновлених iноземними громадянами  
1111. Нагляд за межами України за станом утримання та виховання дiтей, усиновлених iноземними громадянами, здiйснюється за дорученням Мiнiстерства закордонних справ України вiдповiдною консульською установою, в якiй дiти перебувають на облiку до досягнення ними 18-рiчного вiку, в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.  
1112. Стаття 272. Встановлення опiки (пiклування) над громадянами України, що проживають поза межами України i над iноземними громадянами в Українi. Визнання опiки (пiклування), встановленої поза межами України  
1113. 1. Опiка (пiклування) над неповнолiтнiми, недiєздатними або обмеженими в дiєздатностi громадянами України, що проживають поза межами України, а також над iноземними громадянами, якi проживають в Українi, встановлюється за законодавством України.  
1114. 2. Опiка (пiклування), встановлена над громадянами України, що проживають поза межами України, за законами вiдповiдних держав, визнається дiйсною в Українi, якщо проти встановлення опiки (пiклування) чи проти її визнання нема заперечень консульської установи України.  
1115. 3. Опiка (пiклування), встановлена над iноземними громадянами поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнається дiйсною в Українi.  
1116. Стаття 273. Реєстрацiя народження, визнання батькiвства, шлюбу, розiрвання шлюбу громадян України, якi проживають поза межами України  
1117. Реєстрацiя народження, визнання батькiвства, шлюбу, розiрвання шлюбу громадян України, що проживають поза межами України, провадиться в консульських установах України.  
1118. При реєстрацiї цих актiв громадянського стану в консульських установах України застосовується законодавство України, якщо заiнтересованi особи є громадянами України. Якщо заiнтересованi особи є громадянами рiзних держав або не встановлено, громадянами якої держави вони є, то за їх згодою застосовується законодавство однiєї з держав, а в разi незгоди - за рiшенням консула, який реєструє акт громадянського стану.  
1119. Стаття 274. Визнання документiв, виданих органами iноземних держав на посвiдчення актiв цивiльного стану  
1120. Документи, виданi компетентними органами iноземних держав на посвiдчення актiв громадянського стану, здiйснених поза межами України за законами вiдповiдних держав щодо громадян України, iноземних громадян i осiб без громадянства, визнаються дiйсними в Українi при наявностi консульської легалiзацiї.  
1121. Стаття 275. Застосування iноземних законiв i мiжнародних договорiв  
1122. Застосування iноземних законiв про шлюб та сiм'ю або визнання основаних на цих законах актiв громадянського стану не може мати мiсця, якщо таке застосування або визнання суперечило б основам державного устрою України.  
1123. Якщо мiжнародним договором України встановленi iншi правила, нiж тi, що їх мiстить законодавство про шлюб та сiм'ю України, то застосовуються правила вiдповiдного мiжнародного договору.