Кількість абзаців - 1233 Розмітка (ліва колонка)


Сімейний кодекс України (Третє читання)

0. Проект СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
2. ГЛАВА 1. СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН  
3. Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України  
4. 1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.  
5. 2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою забезпечення:  
6. зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;  
7. утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;  
8. побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;  
9. забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.  
10. Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України  
11. 1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.  
12. 2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.  
13. 3. Сімейний кодекс України регулює майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.  
14. 4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.  
15. Стаття 3. Сім'я  
16. 1. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.  
17. Подружжя вважаються сім'єю і тоді, коли вони у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та іншими поважними причинами не проживають спільно.  
18. Дитина належать до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.  
19. 2. Права члена сім'ї може мати одинока особа.  
20. 3. Сім'я виникає на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.  
21. 4. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.  
22. Стаття 4. Право особи на сім'ю  
23. 1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.  
24. У випадках, встановлених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.  
25. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.  
26. 2. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.  
27. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановленому законом.  
28. Стаття 5. Державна охорона сім'ї  
29. 1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.  
30. 2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька.  
31. 3. Держава матеріально і морально підтримує материнство та батьківство.  
32. 4. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.  
33. 5. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.  
34. 6. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.  
35. Стаття 6. Дитина  
36. 1. Правовий стан дитини має особа до досягнення нею повноліття.  
37. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.  
38. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.  
39. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин  
40. 1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.  
41. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.  
42. 3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.  
43. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з врахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їх права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.  
44. 5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.  
45. 6. Жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах.  
46. 7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами.  
47. 8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.  
48. 9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності.  
49. 10. Кожен учасник сімейних правовідносин має право на судовий захист.  
50. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України  
51. 1. Якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.  
52. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін  
53. 1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю(договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.  
54. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений письмово. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.  
55. Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права  
56. 1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).  
57. 2. Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).  
58. Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів  
59. 1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів, моральним засадам суспільства.  
60. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі  
61. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного Кодексу України.  
62. Стаття 13. Міжнародні договори України  
63. 1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.  
64. ГЛАВА 2. ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ.  
65. Стаття 14. Здійснення сімейних прав  
66. 1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.  
67. 2. Якщо особа в результаті неповноліття, обмеження у дієздатності не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.  
68. 3. Сімейні права особи, яка визнана недієздатною, здійснює її опікун.  
69. Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків  
70. 1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.  
71. 2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого, немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.  
72. Майновий обов'язок недієздатної особи виконує її опікун, за її рахунок.  
73. 3. Якщо в результаті психічного розладу здоров'я, важкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.  
74. 4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.  
75. Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків  
76. 1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, то баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні обов'язків.  
77. Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні обов'язків  
78. 1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.  
79. Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів  
80. 1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу, який охороняється законом.  
81. 2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.  
82. Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є:  
83. 1) визнання батьківства (материнства),  
84. 2) примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку;  
85. 3) припинення правовідношення, а також його анулювання;  
86. 4) припинення дій, які порушують сімейні права;  
87. 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;  
88. 6) відшкодування моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.  
89. Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів  
90. 1. У випадках, встановлених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.  
91. 2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, встановленого у частині другій статті 168 цього Кодексу.  
92. 3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.  
93. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.  
94. 4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе без достатньої підстави, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.  
95. 5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.  
96. 6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини.  
97. Стаття 20. Застосування позовної давності на вимоги, що випливають із сімейних відносин  
98. 1. На вимоги, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не поширюється, крім випадків, встановлених статтями 71, 127, 136, 137 цього Кодексу.  
99. 2. У випадках, встановлених статтями 71, 127, 136, 137 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.  
100. РОЗДІЛ ІІ. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ  
101. ГЛАВА 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.  
102. Стаття 21. Поняття шлюбу  
103. 1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державних органах реєстрації актів цивільного стану.  
104. 2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не породжує між ними прав та обов'язків подружжя.  
105. 3. Релігійний обряд шлюбу не породжує між жінкою та чоловіком прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.  
106. Стаття 22. Шлюбний вік  
107. 1. Шлюбний вік для жінки та чоловіка встановлюється у вісімнадцять років.  
108. 2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день подання заяви про реєстрацію шлюбу.  
109. Стаття 23. Право на шлюб  
110. 1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.  
111. 2. За заявою особи, яка не досягла шлюбного віку, рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.  
112. Стаття 24. Добровільність шлюбу  
113. 1. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.  
114. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.  
115. 2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38 - 40 цього Кодексу  
116. 3. Рішенням суду може бути надане право на шлюб особі, яка обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу здоров'я.  
117. Стаття 25. Одношлюбність  
118. 1. Жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі.  
119. 2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише з часу припинення попереднього шлюбу.  
120. Стаття 26. Особи, які не можуть бути у шлюбі між собою  
121. 1. У шлюбі між собою не можуть бути особи, які є родичами прямої лінії споріднення.  
122. 2. У шлюбі між собою не можуть бути рідні, а також двоюрідні брати і сестри, а також рідна тітка (дядько) та племінник (племінниця).  
123. 3. Рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.  
124. 4. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.  
125. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.  
126. ГЛАВА 4. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ  
127. Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу  
128. 1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя та їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.  
129. 2. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто.  
130. 3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.  
131. Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу  
132. 1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.  
133. 2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.  
134. 3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, такі заяви, засвідчені нотаріусом, можуть подати їх представники.  
135. Повноваження представника мають бути посвідчені нотаріусом.  
136. 4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу 3 місяців від часу її подання.  
137. Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їх правами та обов'язками  
138. 1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їх правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.  
139. Стаття 30. Взаємна обізнаність осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я  
140. 1. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.  
141. 2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.  
142. 3. Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, встановлює Кабінет Міністрів України.  
143. 4. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу  
144. 5. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.  
145. Стаття 31. Заручини  
146. 1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.  
147. 2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.  
148. 3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.  
149. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченого, нареченої, прихованням ним, нею обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (важка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).  
150. 4. У разі відмови від шлюбу договір дарування майна, подарованого нареченому, нареченій у зв'язку з майбутнім шлюбом, за вимогою дарівника може бути визнане судом недійсним.  
151. Стаття 32. Час реєстрації шлюбу  
152. 1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.  
153. При наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.  
154. 2. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також, якщо є безпосередня загроза для життя нареченого або нареченої, шлюб за їх заявою реєструється негайно.  
155. 3. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більше як три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.  
156. Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу  
157. 1. Шлюб реєструється у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану.  
158. За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці.  
159. 2. За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.  
160. Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого  
161. 1. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їх шлюбу є обов'язковою.  
162. 2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.  
163. Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу  
164. 1. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.  
165. 2. Наречена, наречений мають право до свого прізвища приєднати прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, від їхньої згоди залежить, з якого прізвища воно буде починатися.  
166. Складення більше двох прізвищ не допускається.  
167. 3. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого уже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.  
168. Стаття 36. Правові наслідки шлюбу  
169. 1. Шлюб породжує права та обов'язки подружжя.  
170. 2. Реєстрація шлюбу не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України та законами України.  
171. Стаття 37. Правозгідність шлюбу  
172. 1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених у частинах першій - третій статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не визнаний судом недійсним.  
173. ГЛАВА 5. НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ  
174. Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу  
175. 1. Підставою для недійсності шлюбу є порушення вимог, які встановлені у статтях 22 - 26 цього Кодексу.  
176. Стаття 39. Шлюб, який є недійсним  
177. 1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка є одночасно в іншому зареєстрованому шлюбі.  
178. 2. Недійсним є шлюб, який зареєстрований між родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.  
179. 3. Недійсним є шлюб, який зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.  
180. 4. У випадках, встановлених частинами першою - третьою цієї статті, шлюб є нікчемним і не породжує прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, встановлених для подружжя іншими законами України.  
181. 5. За заявою незаінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті.  
182. 6. У разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу, повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.  
183. Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду  
184. 1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка  
185. Згода особи не вважається вільною, якщо в момент реєстрації шлюбу вона страждала важким психічним розладом здоров'я, була у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.  
186. 2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.  
187. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та настання правових наслідків, які виникають із шлюбу.  
188. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи у суді відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.  
189. Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду  
190. 1. Шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:  
191. 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням умов, встановлених у частині четвертій статті 26 цього Кодексу;  
192. 2) між двоюрідним братом та сестрою;  
193. 3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків;  
194. 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і не одержала дозволу на шлюб.  
195. 2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер взаємин між ними, а також інші обставини, що мають істотне значення.  
196. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо наступила вагітність або народилася дитина у осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 4 частини першої цієї статті, або той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або одержав дозвіл на шлюб.  
197. Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним  
198. 1. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини або осіб, які визнані недієздатними або обмежені у дієздатності.  
199. Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення  
200. 1. Позов про визнання шлюбу недійсним може бути вчинено після смерті дружини або чоловіка.  
201. 2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути вчинено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.  
202. Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним  
203. 1. Шлюб є недійсним з часу його державної реєстрації.  
204. Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу  
205. 1. Недійсний шлюб не породжує для осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків, які встановлені законом для подружжя.  
206. 2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.  
207. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.  
208. 3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави і підлягає поверненню, відповідно до Цивільного кодексу України, за останні три роки.  
209. 4. Особа, яка поселилася у помешкання другої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.  
210. 5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що користується цим прізвищем незаконно.  
211. 6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони та від державного органу реєстрації актів цивільного стану.  
212. Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу  
213. 1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:  
214. 1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;  
215. 2) на проживання у помешканні, у яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;  
216. 3) на аліменти відповідно до статей 74, 83, 85, 87 цього Кодексу;  
217. 4) на прізвище, яке вона вибрала при реєстрації шлюбу.  
218. Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі  
219. 1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.  
220. Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним  
221. 1. Якщо шлюб був зареєстрований у відсутності особи (осіб), він вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державних органах реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду, на підставі заяви заінтересованої особи.  
222. ГЛАВА 6. ОСОБИСТІ, НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ  
223. Стаття 49. Право на материнство  
224. 1. Дружина має право на материнство.  
225. 2. Небажання чоловіка мати дитину може бути підставою для розірвання шлюбу.  
226. 3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті вчинення щодо неї протиправної поведінки є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.  
227. 4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.  
228. 5. Дружині - матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.  
229. Стаття 50. Право на батьківство  
230. 1. Чоловік має право на батьківство.  
231. 2. Відмова дружини від народження дитини може бути підставою для розірвання шлюбу.  
232. 3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті вчинення щодо нього протиправної поведінки є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.  
233. Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності  
234. 1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.  
235. Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток  
236. 1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку.  
237. Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища  
238. 1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу, який зареєстрував їх шлюб, або відповідного органу за місцем їх проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їх спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.  
239. 2. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.  
240. Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї  
241. 1. Подружжя мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї.  
242. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.  
243. 2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.  
244. 3. Дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені зі згоди другого з подружжя.  
245. Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю  
246. 1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.  
247. 2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.  
248. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.  
249. 3. Дружина та чоловік відповідальні один перед другим, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.  
250. 4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.  
251. Стаття 56. Право дружини та чоловіка на особисту свободу  
252. 1. Дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання.  
253. 2. Дружина та чоловік мають право вживати заходи, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, до підтримання шлюбних відносин.  
254. 3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.  
255. 4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до інтимних відносин за допомогою фізичного або психічного насильства є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і можуть мати наслідки, встановлені законом.  
256. ГЛАВА 7. ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА  
257. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка  
258. 1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:  
259. 1) майно, придбане нею, ним до шлюбу;  
260. 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або прийняття спадщини;  
261. 3) майно, придбане нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.  
262. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.  
263. 3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.  
264. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, винагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.  
265. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речей, які їй, йому належали, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.  
266. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням та договором особистого страхування.  
267. 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, що набуте нею, ним під час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.  
268. 7. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.  
269. Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою власністю  
270. 1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або прибуток, він є власником цих плодів, приплоду або прибутку.  
271. Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої, приватної власності  
272. 1. Той з подружжя, який є власником речі, визначає режим володіння та користування нею, з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.  
273. 2. При розпорядженні річчю дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування нею.  
274. ГЛАВА 8. ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ  
275. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя  
276. 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).  
277. 2. Припускається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є спільною сумісною власністю подружжя.  
278. 3. Розірвання шлюбу не є підставою для припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу.  
279. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності  
280. 1. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.  
281. 2. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі виграш, яке було одержане за цим договором, є спільною сумісною власністю подружжя.  
282. 3. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя.  
283. Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові  
284. 1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане судом об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.  
285. Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності  
286. 1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, яке їм належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.  
287. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою  
288. 1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їх особистою власністю, так і щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.  
289. 2. Договір про відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у спільному майні подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.  
290. Стаття 65. Права подружжя на розпорядження майном  
291. 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є їх спільною сумісною власністю, виключно за взаємною згодою.  
292. 2. При укладенні договорів одним із подружжя припускається, що він діє зі згоди другого з подружжя. Кожен з подружжя має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, таким, що укладений другим з подружжя без його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.  
293. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно іншого цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  
294. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути засвідчена нотаріусом.  
295. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.  
296. Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном  
297. 1. Подружжя має право домовитися про порядок користування майном, яке їм належить на праві спільної сумісної власності.  
298. 2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, земельною ділянкою, іншою будівлею чи спорудою, якщо він посвідчений нотаріусом, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.  
299. Стаття 67 (82). Право на розпорядження часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
300. 1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, застави своєї частки лише після її визначення та виділення у натурі або визначення порядку користування.  
301. 2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку і тоді, коли вона ще не визначена.  
302. Стаття 68 (78). Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
303. 1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.  
304. 2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.  
305. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині (чоловікові) із складу усього майна подружжя має бути посвідчений нотаріусом.  
306. Стаття 69 (79). Розмір часток дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
307. 1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.  
308. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя, за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї.  
309. 3. Суд може збільшити розмір частки дружини, чоловіка, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні, повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.  
310. 4. Якщо судом встановлено, що один із подружжя відчужив, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або використав його на свій розсуд всупереч волі другого з подружжя і на шкоду інтересам сім'ї, то при поділі враховується це майно або його вартість.  
311. Стаття 70 ( 81). Способи поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
312. 1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, розподіляється між ними в натурі. Якщо подружжя не домовилися, яка річ кому буде належати, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси кожного з подружжя, інтереси дітей, які мають істотне значення.  
313. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо між ними не досягнуто іншої домовленості.  
314. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності.  
315. Вартість цих речей враховується при виділі іншого майна другому з подружжя.  
316. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації взамін його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою.  
317. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.  
318. Стаття 71 (83). Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
319. 1 Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.  
320. 2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.  
321. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.  
322. Стаття 72 (84). Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  
323. 1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.  
324. 2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.  
325. 3. При відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо судом встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.  
326. Стаття 73. Право на майно жінки та чоловіка, які не є у шлюбі між собою  
327. 1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю як члени сім'ї, але не є у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.  
328. 2. На майно, що є спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які не є у шлюбі між собою, поширюються норми глави 8 цього Кодексу.  
329. ГЛАВА 9. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ  
330. Стаття 74. Право одного з подружжя на утримання  
331. 1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати одне одного.  
332. 2. Право на утримання (аліменти) має дружина, чоловік, якщо вона, він є непрацездатною, непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, а також, якщо чоловік, дружина має змогу надавати утримання.  
333. 3. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І-ої, ІІ-ої або ІІІ-ої груп;  
334. 4. Один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом;  
335. Права на утримання не має той із подружжя, який негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину.  
336. 5. Той з подружжя, який став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди за правилами Цивільного кодексу України.  
337. Стаття 75. Право на утримання після розірвання шлюбу  
338. 1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.  
339. 2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, і якщо її колишній чоловік, дружина має змогу її надавати.  
340. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, дружини, вчиненої за час шлюбу.  
341. 3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.  
342. 4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, один з подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, дружина має змогу її надавати  
343. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу.  
344. Стаття 76. Способи надання утримання одному з подружжя  
345. 1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.  
346. 2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.  
347. 3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.  
348. 4. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - судом.  
349. Стаття 77. Договір дружини та чоловіка про надання утримання  
350. 1. Дружина та чоловік мають право укласти договір про надання утримання, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається письмово і посвідчується нотаріусом.  
351. 2. В разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.  
352. Стаття 78. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя  
353. 1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.  
354. 2. Якщо позивач вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може винести рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.  
355. 3. Якщо один з подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документу про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк, без додаткового рішення суду про це.  
356. Стаття 79. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду  
357. 1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.  
358. 2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з врахуванням можливості одержання утримання від дочки, сина, батьків та з врахуванням інших обставин, що мають істотне значення.  
359. 3. Розмір аліментів, що визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їх матеріального і (або)сімейного стану.  
360. Стаття 80. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.  
361. 1. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів для одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.  
362. Стаття 81. Припинення права дружини, чоловіка на утримання  
363. 1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації взяття ним нового шлюбу.  
364. Право на утримання припиняється з дня настання цих обставин.  
365. 2. Якщо після припинення права на утримання, виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватись, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.  
366. 3. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути згодом припинене судом, якщо буде встановлено, що:  
367. 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;  
368. 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.  
369. 4. Право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках, встановлених статтями 82, 84, 86, 88 цього Кодексу.  
370. Стаття 82. Позбавлення права на аліменти або обмеження його строком  
371. 1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на аліменти або обмежено його строком, якщо:  
372. 1) подружжя перебували в шлюбних відносинах нетривалий час;  
373. 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;  
374. 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;  
375. 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.  
376. 2. Правило частини першої цієї статті поширюється і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.  
377. Стаття 83. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання її з дитиною  
378. 1. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності.  
379. 2. Дружина, яка проживає з дитиною, має право на утримання від чоловіка, батька дитини до досягнення дитиною трьох років.  
380. 3. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання до досягнення дитиною шести років.  
381. 4. Право на утримання дружина має незалежно від того, працює вона чи ні, та незалежно від її матеріального стану, за умови, що чоловік має змогу таке утримання надавати.  
382. 5. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.  
383. 6. Право на утримання дружина має і у разі розірвання шлюбу.  
384. Стаття 84. Припинення права дружини на утримання  
385. 1. Право дружини на утримання припиняється у разі припинення вагітності, народження дитини мертвою, або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.  
386. 2. Право дружини на утримання припиняється, якщо рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.  
387. Стаття 85. Право чоловіка на утримання у разі проживання його з дитиною  
388. 1. Чоловік, який проживає з дитиною, має право на утримання від дружини, матері дитини, до досягнення дитиною трьох років.  
389. 2. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини, до досягнення дитиною шести років.  
390. 3. Право на утримання чоловік має незалежно від того, працює він чи ні, та незалежно від його матеріального стану, за умови, що дружина має змогу таке утримання надавати.  
391. 4. Право на аліменти чоловік має і після розірвання шлюбу.  
392. Стаття 86. Припинення права чоловіка на утримання  
393. 1. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.  
394. 2. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо рішенням суду виключено відомості про дружину як мати з актового запису про народження дитини.  
395. Стаття 87. Право на утримання того з подружжя, який опікується дитиною-інвалідом  
396. 1. Якщо один з подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя має змогу надавати матеріальну допомогу.  
397. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального стану того з батьків, хто з нею проживає.  
398. 2. Розмір аліментів суд визначає відповідно до частини першої статті 78 цього Кодексу, без врахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, дочки або сина.  
399. Стаття 88. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя  
400. 1. Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.  
401. Такий договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути посвідчений нотаріусом і підлягає державній реєстрації.  
402. 2. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання взамін на одержання одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору.  
403. Стаття 89. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування  
404. 1. Дружина, чоловік, взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних з хворобою або каліцтвом другого з подружжя.  
405. Стаття 90. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою  
406. 1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той з них, який став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 74 цього Кодексу.  
407. 2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання у разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другою - четвертої статті 83 та статей 85, 87 цього Кодексу.  
408. ГЛАВА 10. ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР  
409. Стаття 91. Право на укладення шлюбного договору  
410. 1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.  
411. 2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.  
412. Стаття 92. Зміст шлюбного договору  
413. 1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки.  
414. 2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.  
415. 3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.  
416. 4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.  
417. 5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, права на яке підлягають державній реєстрації.  
418. Стаття 93. Форма шлюбного договору  
419. 1. Шлюбний договір укладається письмово і посвідчується нотаріусом.  
420. Стаття 94. Початок дії шлюбного договору  
421. 1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу.  
422. 2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності в день його посвідчення нотаріусом.  
423. Стаття 95. Тривалість шлюбного договору  
424. 1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.  
425. 2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.  
426. Стаття 96. Визначення в шлюбному договорі правового режиму майна  
427. 1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.  
428. 2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою власністю кожного з них.  
429. 3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і у разі розірвання шлюбу.  
430. 4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення їхніх дітей, а також інших осіб.  
431. 5. Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.  
432. Стаття 97. Визначення в шлюбному договорі порядку користування житлом  
433. 1. Якщо у зв'язку з шлюбом один з подружжя вселяється в помешкання, яке належить другому з подружжя, сторони можуть домовитися про порядок користування цим помешканням. Подружжя можуть домовитися про звільнення одним із них помешкання у разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.  
434. 2. Сторони можуть домовитися про проживання у помешканні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.  
435. Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі права на утримання  
436. 1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, на умовах, визначених шлюбним договором.  
437. 2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то у разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.  
438. 3. Шлюбним договором може бути передбачена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.  
439. Стаття 99. Зміна умов шлюбного договору  
440. 1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.  
441. 2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору посвідчується нотаріусом.  
442. 3. На вимогу одного з подружжя суд може винести рішення про зміну шлюбного договору, якщо цього вимагають його інтереси, а також інтереси дітей, які заслуговують на увагу.  
443. Стаття 100. Право на відмову від шлюбного договору  
444. 1. Подружжя має право за взаємною домовленістю відмовитися від шлюбного договору.  
445. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.  
446. Стаття 101. Розірвання шлюбного договору  
447. 1. На вимогу одного з подружжя суд може винести рішення про розірвання шлюбного договору, зокрема, у разі неможливості його виконання.  
448. Стаття 102. Визнання шлюбного договору недійсним  
449. 1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.  
450. ГЛАВА 11. ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ  
451. Стаття 103 (47). Підстави припинення шлюбу  
452. 1. Шлюб припиняється у разі смерті або оголошення померлим одного з подружжя.  
453. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.  
454. Стаття 104 (48). Припинення шлюбу внаслідок його розірвання  
455. 1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання органом реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 105, 106 цього Кодексу.  
456. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя, на підставі рішення суду, відповідно до статті 107 цього Кодексу.  
457. 3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя, на підставі рішення суду, відповідно до статті 108 цього Кодексу.  
458. Стаття 105. Розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану за взаємною згодою подружжя, які не мають неповнолітніх дітей  
459. 1. Подружжя, які не мають неповнолітніх дітей, мають право подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.  
460. 2. Шлюб розривається органом реєстрації актів цивільного стану після спливу трьох місяців з моменту подання такої заяви.  
461. 3. Шлюб може бути розірвано незалежно від наявності між подружжям майнового спору.  
462. Стаття 106. Розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя  
463. 1. Шлюб розривається органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя:  
464. 1) визнаний безвісно відсутнім;  
465. 2) визнаний недієздатним;  
466. 3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.  
467. 2. Шлюб розривається незалежно від наявності майнових спорів між подружжям.  
468. Стаття 107 (49). Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, які мають дітей  
469. 1. Дружина і чоловік, які мають дітей, можуть подати до суду спільну заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини.  
470. Така заява не може бути подана до досягнення дитиною одного року.  
471. 2. Договір між подружжям про розмір аліментів, які будуть надаватися дитині, має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.  
472. 3. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.  
473. 4. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від часу подання заяви. До цього часу дружина і чоловік мають право відізвати заяву про розірвання шлюбу.  
474. Стаття 108 (51). Розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя  
475. 1. Позов про розірвання шлюбу може бути вчинено одним із подружжя у разі відмови другого з подружжя від подання спільної заяви про розірвання шлюбу.  
476. 2. Позов про розірвання шлюбу не може бути вчинений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя засуджений за вчинення злочину щодо другого з подружжя або дитини.  
477. 3. Чоловік, дружина мають право вчинити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.  
478. 4. Опікун має право вчинити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.  
479. Стаття 109 (52). Заходи суду до примирення подружжя  
480. 1. Суд вживає заходів до примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.  
481. Стаття 110 (53). Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя  
482. 1. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.  
483. 2. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам подружжя, одного з них, які заслуговують на увагу, або інтересам їхніх дітей.  
484. Стаття 111 ( 54). Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу  
485. 1. Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.  
486. Стаття 112 (55). Момент припинення шлюбу у разі його розірвання  
487. 1. У разі розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу.  
488. 2. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання суду.  
489. Стаття 113 ( 56). Реєстрація розірвання шлюбу  
490. 1. Розірвання шлюбу, проведене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.  
491. 2. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів.  
492. 3. Якщо у зв'язку з розірванням шлюбу особа змінює своє прізвище на дошлюбне, державний орган реєстрації актів цивільного стану здійснює відповідний запис.  
493. Стаття 114 (58). Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу  
494. 1. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу кожен має право на повторний шлюб.  
495. Стаття 115. Право на відновлення шлюбу після його розірвання  
496. 1. Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано за рішенням суду мають право подати до суду заяву про відновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не був після цього у повторному шлюбі.  
497. 2. На підставі рішення суду про відновлення шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений за днем першої його реєстрації або за днем винесення судом рішення про відновлення шлюбу.  
498. Стаття 116 ( 59). Відновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою  
499. 1. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою відновлюється, за умови, що остання не перебуває у повторному шлюбі.  
500. 2. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване її шлюб, з іншою особою може бути відновлений за спільною заявою осіб, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.  
501. 3. У випадках, встановлених у частинах першій та другій цієї статті, орган реєстрації актів цивільного стану анулює Свідоцтво про розірвання шлюбу.  
502. Стаття 117. Встановлення режиму окремого проживання подружжя  
503. 1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.  
504. 2. Режим окремого проживання припинений судом за заявою подружжя або одного з них.  
505. Стаття 118. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя  
506. 1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.  
507. 2. У разі встановлення режиму окремого проживання  
508. 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі;  
509. 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка;  
510. 3) дружина, чоловік можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.  
511. РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ  
512. ГЛАВА 12. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ  
513. Стаття 119. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини  
514. 1. Права та обов'язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у порядку, встановленому статтями 120, 123 цього Кодексу.  
515. Стаття 120. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою  
516. 1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.  
517. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документу лікувального (пологового) закладу про народження дружиною дитини.  
518. 2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя, крім випадку, встановленого у статті 122 цього Кодексу.  
519. 3. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.  
520. У цьому разі походження дитини визначається відповідно до частини першої статті 133 цього Кодексу.  
521. Стаття 121. Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка  
522. 1. У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.  
523. 2. В разі укорінювання (імплантації) в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.  
524. 3. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.  
525. Стаття 122. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю  
526. 1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців з моменту припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.  
527. У цьому разі батьківство чоловіка у попередньому шлюбі може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або рішення суду.  
528. Стаття 123. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою  
529. 1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа лікувального (пологового) закладу про народження нею дитини.  
530. 2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:  
531. 1) за спільною заявою матері та батька дитини;  
532. 2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;  
533. 3) за рішенням суду.  
534. Стаття 124. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою  
535. 1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану.  
536. 2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника про запис його батьком дитини.  
537. 3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її засвідчення нотаріусом.  
538. Стаття 125. Визначення походження дитини за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини  
539. 1. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати заяву до державного органу реєстрації актів цивільного стану про визнання себе батьком дитини, мати якої померла, оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо мати дитини протягом не менш як шість місяців, не проживаючи з дитиною, не проявляла про неї материнської турботи та піклування.  
540. Умовою прийняття такої заяви є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до частини першої статті 133 цього Кодексу.  
541. Стаття 126. Визнання батьківства за рішенням суду  
542. 1. За відсутності заяв, право на подання яких встановлено статтями 124, 125 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.  
543. 2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.  
544. 3. Позов про визнання батьківства може бути вчинений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.  
545. Позов про визнання батьківства може бути вчинений особою, яка вважає себе батьком дитини.  
546. 4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 133 цього Кодексу.  
547. Стаття 127. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини  
548. 1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини була у шлюбі з іншим чоловіком, має право вчинити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.  
549. 2. На вимогу про визнання батьківства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.  
550. Стаття 128. Встановлення факту батьківства за рішенням суду  
551. 1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.  
552. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 133 цього Кодексу.  
553. 2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 126 цього Кодексу.  
554. Стаття 129. Визнання материнства за рішенням судом  
555. 1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 133 цього Кодексу.  
556. Стаття 130. Встановлення факту материнства за рішенням суду  
557. 1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду.  
558. Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 133 цього Кодексу.  
559. 2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.  
560. Стаття 131. Запис подружжя батьками дитини  
561. 1. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік батьком дитини.  
562. Стаття 132. Реєстрація визнання батьківства, материнства  
563. 1. На підставі заяви осіб, зазначених у статтях 124, 125 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.  
564. Стаття 133. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене  
565. 1. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.  
566. У разі смерті матері, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір та батька дитини провадиться за правилами, встановленими у цій статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я в якому народилася дитина.  
567. 2. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень здійснюється за рішенням органу опіки та піклування.  
568. Стаття 134. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини  
569. 1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 120, 122, 124, 125 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, вчинивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.  
570. 2. Батьківство спростовується судом у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною.  
571. 3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.  
572. 4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.  
573. 5. Не має право оспорювати батьківство той, хто в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є ним, а також той, хто дав згоду на штучне запліднення своєї дружини.  
574. 6. На вимогу чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не поширюється.  
575. Стаття 135. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини  
576. 1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним до нотаріуса за життя заяви про невизнання свого батьківства.  
577. 2. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після вчинення ним позову про виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.  
578. 3. Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть його дружина, батьки та діти як спадкоємці.  
579. 4. На вимоги про виключення запису про особу як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не поширюється.  
580. Стаття 136. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка  
581. 1. Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка.  
582. 2. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.  
583. 3. На вимогу матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.  
584. Стаття 137. Спір про материнство  
585. 1. Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство.  
586. 2. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право вчинити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, встановлених частинами другою та третьою статті 121 цього Кодексу.  
587. 3. На вимогу про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.  
588. ГЛАВА 13. ОСОБИСТІ, НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ  
589. Стаття 138. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини  
590. 1. Батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи були вони у шлюбі між собою.  
591. 2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.  
592. Стаття 139. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків  
593. 1. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи були вони у шлюбі між собою.  
594. Стаття 140. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану  
595. 1. Батьки зобов'язані протягом одного місяця зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.  
596. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.  
597. 2. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.  
598. 3. Реєстрація народження дитини здійснюється державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.  
599. 4. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.  
600. Стаття 141. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку  
601. 1. Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку.  
602. 2. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку.  
603. 3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку.  
604. 4. Якщо батьки відмовилися забрати дитину з пологового будинку, забрати дитину мають право її дід, баба або інші родичі.  
605. Стаття 142. Визначення прізвища дитини  
606. 1. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.  
607. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.  
608. 2. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.  
609. 3. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.  
610. Стаття 143. Визначення імені дитини  
611. 1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.  
612. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір'ю дитини.  
613. 2. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.  
614. Стаття 144. Визначення по батькові дитини  
615. 1. По батькові дитини визначається за іменем батька.  
616. 2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.  
617. Стаття 145. Зміна прізвища дитини її батьками  
618. 1. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.  
619. 2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.  
620. 3. У разі зміни прізвища одного з батьків, прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.  
621. 4. У разі заперечень одного з батьків щодо зміни прізвища дитини, спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.  
622. Стаття 146. Зміна по батькові дитини  
623. 1. У разі зміни імені батька, по батькові дитини, якій виповнилося чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.  
624. Стаття 147. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини  
625. 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.  
626. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.  
627. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.  
628. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину.  
629. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.  
630. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.  
631. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.  
632. Стаття 148. Права батьків по вихованню дитини  
633. 1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.  
634. 2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.  
635. 3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.  
636. 4. Батьки мають рівні права по вихованню дитини.  
637. Стаття 149. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання  
638. 1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.  
639. 2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.  
640. 3. Дитина має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших державних та громадських організацій.  
641. Дитина має право звернутися за захистом безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.  
642. Стаття 150. Права батьків та дитини на спілкування  
643. 1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, особливо якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).  
644. Стаття 151. Права батьків по захисту дитини  
645. 1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини.  
646. 2. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без особливих на те повноважень.  
647. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за захистом.  
648. Стаття 152. Здійснення батьківських прав та виконання обов'язків  
649. 1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків має грунтуватися на повазі до дитини, її прав та людської гідності.  
650. 2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.  
651. 3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.  
652. 4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності відповідно до закону.  
653. Стаття 153. Права та обов'язки неповнолітніх батьків  
654. 1. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.  
655. 2. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.  
656. 3. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу з боку адвоката.  
657. Стаття 154. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини  
658. 1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.  
659. 2. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.  
660. 3. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати другому з батьків спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.  
661. 4. Батьки мають право укласти угоду щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.  
662. Стаття 155. Вирішення органом опіки і піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї  
663. 1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо.  
664. Рішення про це орган опіки та піклування виносить на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.  
665. 2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, може бути зобов'язана судом до відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.  
666. Стаття 156. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо  
667. 1. Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.  
668. 2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їх спілкування, з врахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.  
669. В окремих випадках, якщо це викликане інтересами дитини, суд може обумовити побачення одного з батьків з дитиною у присутності іншої особи.  
670. 3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.  
671. 4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним.  
672. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, може бути зобов'язана судом до відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.  
673. Стаття 157. Право батьків на визначення місця проживання дитини  
674. 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.  
675. 2. Місце проживання дитини у віці від десяти років визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.  
676. Стаття 158. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання дитини  
677. 1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір між ними може вирішуватися судом.  
678. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.  
679. 2. Суд не може передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.  
680. 3. Якщо суд визнав, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу діда, баби або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана для проживання комусь із них.  
681. Якщо дитина не може бути передана для проживання з жодною з цих осіб, вона на вимогу органу опіки та піклування відбирається від особи, з якою проживає, і передається для опікування органові опіки та піклування.  
682. Стаття 159. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання дитини  
683. 1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на законній підставі проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно прийняти рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.  
684. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створювало реальну небезпеку для її життя та здоров'я.  
685. 2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання дитини, може бути зобов'язана судом до відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завданої тому, з ким проживала дитина.  
686. Стаття 160. Право батьків на відібрання дитини від інших осіб  
687. 1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб дитина проживала з ними.  
688. 2. Батьки мають право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону чи рішення суду.  
689. 3. Суд може відмовити в передачі дитини батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.  
690. Стаття 161. Підстави позбавлення батьківських прав  
691. 1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:  
692. 1) не забрали дитину з пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;  
693. 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;  
694. 3) жорстоко поводяться з дитиною;  
695. 4) зловживають батьківськими правами;  
696. 5) є хронічними алкоголіками або наркоманами;  
697. 6) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;  
698. 7) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.  
699. 2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених у пунктах 2, 4-6 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.  
700. 3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або декого з них.  
701. 4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу.  
702. Стаття 162. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав  
703. 1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.  
704. Стаття 163. Забезпечення вимоги щодо зміни місця проживання дитини  
705. 1. Якщо є підстави припустити, що той з батьків, до кого вчинено позов про позбавлення батьківських прав, а також той з батьків, до кого вчинено позов про зміну місця проживання дитини, можуть заховати дитину або заподіяти шкоду її здоров'ю, суд виносить ухвалу про забезпечення позову, а також допускає рішення суду до негайного виконання.  
706. Стаття 164. Правові наслідки позбавлення батьківських прав  
707. 1. Особа, позбавлена батьківських прав:  
708. 1) втрачає особисті, немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, а також втрачає права на пільги та державну допомогу що надаються сім'ям з дітьми;  
709. 2) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником.  
710. 3) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).  
711. 2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.  
712. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може стягнути аліменти для дитини на вимогу позивача або за власною ініціативою.  
713. Стаття 165. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав  
714. 1. Якщо дитина проживала з тим з батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному помешканні.  
715. 2. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з помешкання, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше помешкання, у яке може поселитися, або рішення про примусовий поділ помешкання чи його примусовий обмін.  
716. 3. Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому.  
717. 4. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їх заявою, дід та баба дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі.  
718. 5. При вирішенні питання про влаштування дитини береться до уваги бажання дитини.  
719. 6. Якщо дитина не може бути передана дідові, бабі або іншим родичам, вона передається на опікування органові опіки та піклування.  
720. 7. Якщо дитина передана органові опіки та піклування або іншим особам, вона зберігає право на проживання у помешканні, у якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.  
721. 8. Порядок відібрання і передачі дитини визначається законом.  
722. Стаття 166. Побачення з дитиною батьків, які позбавлені батьківських прав  
723. 1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з заявою про надання їм права на побачення з дитиною.  
724. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її розвиткові, за умови присутності інших осіб.  
725. Стаття 167. Поновлення батьківських прав  
726. 1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.  
727. 2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена, і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним.  
728. 3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.  
729. 4. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.  
730. 5. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.  
731. 6. У разі відмови в позові повторне звернення із заявою про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду.  
732. Стаття 168. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав  
733. 1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.  
734. У цьому разі дитина передається другому з батьків, дідові, бабі, іншим родичам - за їх бажанням, або органові опіки та піклування.  
735. 2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування має право прийняти рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний у семиденний строк після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.  
736. 3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.  
737. 4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів для дитини.  
738. Стаття 169. Врахування думки дитини при вирішенні спорів щодо неї  
739. 1. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.  
740. 2. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.  
741. Дитина має бути вислухана службовими, посадовими особами з питань, що стосуються її самої, її братів та сестер.  
742. 3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.  
743. Стаття 170. Обов'язок дитини, повнолітніх сина та дочки піклуватися про батьків  
744. 1. Дитина зобов'язана піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати допомогу.  
745. 2. Повнолітні син, дочка мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без особливих на те повноважень.  
746. 3. Якщо повнолітні син, дочка не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, викликаних наданням такого піклування.  
747. ГЛАВА 14. ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО  
748. Стаття 171. Роздільність майна батьків і дітей  
749. 1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.  
750. 2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна припускається, що воно є власністю батьків.  
751. Стаття 172. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання  
752. 1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.  
753. Стаття 173. Право спільної сумісної власності батьків і дітей  
754. 1. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.  
755. Стаття 174. Права батьків та дітей щодо користування майном  
756. 1. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.  
757. 2. Права батьків та дітей на користування помешканням, яке є власністю когось із них, встановлюється Цивільним кодексом України.  
758. Стаття 175. Управління майном дитини  
759. 1. Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном.  
760. 2. При вчиненні правочинів щодо майна малолітньої дитини одним з батьків вважається, що він діє зі згоди другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.  
761. 3. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дітей, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.  
762. 4. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.  
763. 5. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй шкоду.  
764. Стаття 176. Використання доходу від майна дитини  
765. 1. Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.  
766. 2. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.  
767. Стаття 177. Право власності на аліменти. одержані для дитини  
768. 1. Аліменти, одержані для дитини, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.  
769. Неповнолітня дитина бере участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.  
770. 2. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.  
771. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.  
772. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними.  
773. ГЛАВА 15. ОБОВ'ЯЗОК БАТЬКІВ УТРИМУВАТИ ДИТИНУ  
774. Стаття 178. Час, протягом якого батьки зобов'язані утримувати дитину  
775. 1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.  
776. Стаття 179. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину  
777. 1. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.  
778. 2. За домовленістю між батьками дитини, той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.  
779. 3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.  
780. Стаття 180. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів  
781. 1. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги:  
782. 1) стан здоров'я та матеріальний стан дитини;  
783. 2) стан здоров'я та матеріальний стан платника аліментів;  
784. 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, сина, дочки;  
785. 4) інші обставини, що мають істотне значення.  
786. 2. Розмір аліментів для однієї дитини за жодних обставин не може бути меншим від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.  
787. Стаття 181. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини  
788. 1. Суд визначає аліменти для дитини у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, розмір якої визначається судом.  
789. 2. Якщо стягуються аліменти для двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) для їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.  
790. 3. Якщо після досягнення найстаршою дитиною повноліття ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів для інших дітей, аліменти стягуються за мінусом тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.  
791. Стаття 182. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі  
792. 1. Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.  
793. Стаття 183. Участь батьків у додаткових витратах на дитину  
794. 1. Той з батьків, з кого присуджені аліменти для дитини, а також той з батьків, до кого вимога про сплату аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).  
795. Ці витрати можуть компенсуватися разово, періодично або постійно, попередньо (на майбутнє) або після їх фактичного понесення.  
796. Стаття 184. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів  
797. 1. За заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання аліментів.  
798. 2. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділені Державного ощадного банку України.  
799. Стаття 185. Стягнення аліментів для дитини за ініціативою платника  
800. 1. Один з батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про стягнення з нього аліментів для дитини у розмірі і на строк, які визначені у цій заяві.  
801. Така заява може бути ним відкликана.  
802. Стаття 186. Звільнення батьків від обов'язку по утриманню дитини  
803. 1. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку по утриманню дитини, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.  
804. Стаття 187. Договір між батьками про сплату аліментів для дитини  
805. 1. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів для дитини, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.  
806. Договір укладається письмово і посвідчується нотаріусом.  
807. 2 У разі невиконання одним з батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.  
808. Стаття 188. Припинення права дитини на аліменти у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно  
809. 1. Той з батьків, з ким проживає дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від неї, можуть укласти договір про припинення права дитини на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).  
810. Такий договір посвідчується нотаріусом, за наявності дозволу органу опіки та піклування, і підлягає державній реєстрації.  
811. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.  
812. 2. Набувачем права власності на нерухоме майно може бути сама дитина або той з батьків, з ким проживає дитина і який з моменту укладення договору зобов'язаний самостійно утримувати дитину, або вони обоє, на праві спільної часткової власності на це майно.  
813. 3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.  
814. Стаття 189. Час, з якого присуджуються аліменти для дитини  
815. 1. Аліменти для дитини присуджуються від дня вчинення позову до суду.  
816. 2. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази, що він вживав заходів до одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.  
817. Стаття 190. Зміна розміру аліментів  
818. 1. Розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшений або збільшений судом за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я будь-кого з них.  
819. 2. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи.  
820. Стаття 191. Стягнення аліментів та інших коштів для дитини, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному закладі або закладі соціального захисту  
821. 1. Поміщення дитини до закладу охорони здоров'я, навчального закладу або закладу соціального захисту не припиняє стягнення аліментів на ім'я того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.  
822. 2. Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального закладу або закладу соціального захисту, аліменти для дитини можуть бути стягнуті з них на загальних підставах. Одержані аліменти перераховуються на особистий рахунок дитини у відділенні державного ощадного банку України.  
823. 3. На особистий рахунок дитини перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги, а також відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.  
824. Стаття 192. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами  
825. 1. Аліменти можуть бути стягнені за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.  
826. 2. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів, вони мають бути сплачені за весь минулий час.  
827. 3. Заборгованість за аліментами, які сплачуються добровільно, може бути вирахувана за заявою платника за місцем роботи, одержання пенсії, стипендії тощо або стягнута за рішенням суду.  
828. 4. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, встановленому у статті 197 цього Кодексу - двадцяти трьох років.  
829. 5. Положення частин першої - третьої цієї статті, а також статей 193-195 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів для інших осіб, які визначені цим Кодексом.  
830. Стаття 193. Визначення розміру заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)  
831. 1. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося стягнення.  
832. 2. Якщо платник аліментів не працює і на час визначення заборгованості, вона обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.  
833. 3. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.  
834. Стаття 194. Відповідальність за прострочення сплати аліментів  
835. 1. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки у розмірі 0, 5% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.  
836. 2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з врахуванням майнового та сімейного стану платника аліментів.  
837. 3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.  
838. Стаття 195. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами  
839. 1. За позовом платника суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з важкою хворобою або іншою поважною причиною.  
840. 2. З врахуванням матеріального та сімейного стану платника суд може відтермінувати або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.  
841. 3. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.  
842. ГЛАВА 16. ОБОВ'ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКУ, СИНА  
843. Стаття 196. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина  
844. 1. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх, непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.  
845. Стаття 197. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання  
846. 1. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки, які є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років.  
847. 2. Право на матеріальну допомогу припиняється у разі припинення навчання.  
848. 3. Аліменти сплачуються у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, строки їх виплати визначаються судом з врахуванням обставин, які мають істотне значення.  
849. 4. Право на звернення до суду з позовом про надання матеріальної допомоги має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.  
850. Стаття 198. Розмір аліментів для повнолітніх дочки, сина  
851. 1. Суд визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з врахуванням обставин, які встановлені у статті 180 цього Кодексу.  
852. 2. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною (чоловіком) та повнолітніми дочкою, сином.  
853. Стаття 199. Норми цього Кодексу, які застосовуються до обов'язку батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина  
854. 1. До відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 189, 190, 192 - 195 цього Кодексу.  
855. ГЛАВА 17. ОБОВ'ЯЗОК ДОЧКИ, СИНА УТРИМУВАТИ БАТЬКІВ  
856. Стаття 200. Підстави виникнення обов'язку дочки, сина утримувати батьків  
857. 1. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.  
858. 2. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав, і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.  
859. Стаття 201. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків  
860. 1. Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних важкою хворобою, інвалідністю або немічністю.  
861. Стаття 202. Звільнення дочки, сина від обов'язку по утриманню матері, батька  
862. 1. За рішенням суду дочка, син можуть бути звільненні від обов'язку по утриманню матері, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виключних випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.  
863. Стаття 203. Стягнення витрат на утримання матері, батька з неповнолітньої дитини  
864. 1. У виключних випадках, якщо мати, батько є тяжко хворі, каліки, а неповнолітня дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з їх доглядом, лікуванням та утриманням.  
865. Стаття 204. Визначення розміру аліментів та додаткових витрат  
866. 1. Суд визначає розмір аліментів для батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу), з врахуванням матеріального та сімейного стану сторін.  
867. 2. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не вчинено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.  
868. РОЗДІЛ ІV. ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ  
869. ГЛАВА 18. УСИНОВЛЕННЯ  
870. Стаття 205. Поняття усиновлення  
871. 1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах сина чи дочки, що здійснене на підставі рішення суду.  
872. Усиновлення дитини проводиться у її інтересах.  
873. Стаття 206. Особа, яка може бути усиновленою  
874. 1. Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).  
875. 2. У виняткових випадках суд може винести рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.  
876. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, інші обставини, що заслуговують на увагу.  
877. Стаття 207. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена  
878. 1. Дитина, яку відмовилися забрати з пологового будинку батьки або інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.  
879. 2. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її виявлення.  
880. Стаття 208. Усиновлення братів та сестер  
881. 1. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.  
882. 2. У виключних випадках, коли брати та сестри спільно не проживали, зі згоди органу опіки та піклування вони можуть бути усиновлені різними усиновлювачами.  
883. 3. Якщо усиновлення для братів та сестер не є таємним, вони мають право знати про нове місце проживання свого брата чи сестри.  
884. Стаття 209. Особи, які можуть бути усиновлювачами  
885. 1. Усиновлювачем дитини може бути особа, яка на день постановлення судом рішення про усиновлення досягла двадцяти одного року. У виключних випадках суд може винести рішення про усиновлення дитини особою, яка на день винесення рішення про усиновлення досягла вісімнадцяти років.  
886. 2. Усиновлювач дитини має бути не старшим за сорок років. У виключних випадках суд може винести рішення про усиновлення дитини особою, старшою за сорок років, якщо таке усиновлення відповідає інтересам дитини.  
887. 3. Усиновлювачем може бути особа, яка старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менше як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці має складати не менш як двадцять років.  
888. 4. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, які зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.  
889. 5. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.  
890. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може винести рішення про усиновлення ними дитини.  
891. 6. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.  
892. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.  
893. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може винести рішення про усиновлення ними дитини.  
894. 7. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути і один чоловік, і одна жінка.  
895. 8. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.  
896. Стаття 210. Особи, які не можуть бути усиновлювачами  
897. 1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:  
898. 1) обмежені у дієздатності або визнані недієздатними;  
899. 2) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;  
900. 3) були усиновлювачами інших дітей, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;  
901. 4) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному або наркологічному диспансері;  
902. 5) зловживають алкогольними напоями або наркотичними засобами;  
903. 6) не мають постійного заробітку (доходу);  
904. 7) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.  
905. 2. Не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.  
906. Стаття 211. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини  
907. 1. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право мають громадяни України:  
908. 1 ) в сім'ї яких виховується дитина;  
909. 2) які є чоловіком (дружиною) матері (батька) дитини, яка усиновлюється;  
910. 3) які усиновлюють кількох дітей, які є братами, сестрами;  
911. 4) які є родичами дитини;  
912. 5) які є подружжям.  
913. Стаття 212. Облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені  
914. 1. Керівники закладів у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки і піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.  
915. Районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дітей, або родичів, які взяли би їх під опіку (піклування), протягом одного місяця від дня надходження відомостей про них зобов'язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.  
916. 3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації протягом одного місяця від дня надходження інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, передають її до Центру по усиновленню дітей для централізованого обліку.  
917. 4. За невиконання вимог, встановлених частинами першою - третьою цієї статті, подання недостовірних відомостей, а також за дії, пов'язані з приховуванням дитини від усиновлення, керівники закладів, у яких перебувають діти, інші посадові особи несуть відповідальність відповідно до закону.  
918. Стаття 213. Облік осіб, які бажають усиновити дитину  
919. 1. Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром по усиновленню дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
920. 2. Облік іноземців, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром по усиновленню дітей.  
921. Стаття 214. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей  
922. 1. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України або іноземців забороняється.  
923. Стаття 215. Згода батьків на усиновлення дитини  
924. 1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.  
925. 2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення батькам дитини є нікчемною.  
926. 3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.  
927. 4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, помимо їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків, опікуна або піклувальника.  
928. 5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.  
929. 6. Мати, батько мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.  
930. Стаття 216. Згода дитини на усиновлення  
931. 1. Для усиновлення дитини потрібна її згода.  
932. 2. Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.  
933. 3. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.  
934. Стаття 217. Усиновлення дитини без згоди батьків  
935. 1. Згода батьків на усиновлення дитини не потрібна, якщо батьки:  
936. 1) невідомі;  
937. 2) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;  
938. 3) визнані недієздатними;  
939. 4) визнані безвісно відсутніми.  
940. 2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців, без поважних причин не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.  
941. Стаття 218. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини  
942. 1. На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя.  
943. 2. Усиновлення може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний недієздатним, безвісно відсутнім, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.  
944. 3. Усиновлення проводиться без згоди другого з подружжя у випадку, встановленому у статті 118 цього Кодексу.  
945. Стаття 219. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини  
946. 1. На усиновлення дитини, над якою встановлена опіка або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.  
947. 2. Якщо опікун або піклувальник не дали згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування.  
948. 3. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини заявником відповідає її інтересам.  
949. Стаття 220. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини  
950. 1. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі потрібна письмова згода цього закладу. Усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини заявником відповідає її інтересам.  
951. Стаття 221. Заява про усиновлення дитини  
952. 1. Особи, які бажають усиновити дитину, подають до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.  
953. 2. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.  
954. Стаття 222. Рішення суду про усиновлення  
955. 1. При винесенні рішення про усиновлення дитини суд враховує:  
956. 1) особу заявника, стан його здоров'я та матеріальний стан, його сімейне життя та умови проживання, ставлення до виховання дитини;  
957. 2) мотиви, на підставі яких заявник бажає усиновити дитину;  
958. 3) мотиви того, чому другий з подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один з подружжя подав заяву про усиновлення;  
959. 4) взаємовідповідність заявника та дитини, а також те, як довго він уже опікується нею;  
960. 5) особу та стан здоров'я дитини;  
961. 6) ставлення дитини до заявника.  
962. 2. При дотриманні усіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності заявника забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує заявника усиновлювачем дитини.  
963. 3. Суд не може відмовити в усиновленні особі на тій підставі, що вона уже має або може народити дитину.  
964. 4. При винесенні рішення про усиновлення повнолітньої особи суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, особу та стан здоров'я заявника і того, кого він бажає усиновити, їх сімейний стан, інші обставини, що мають істотне значення.  
965. Стаття 223. Момент здійснення усиновлення  
966. 1. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.  
967. Стаття 224. Право на таємницю усиновлення  
968. 1. Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.  
969. 2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення.  
970. 3. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення.  
971. Стаття 225. Право на приховання усиновлення від дитини, яка усиновлена  
972. 1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.  
973. 2. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.  
974. 3. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові (посадові) особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів для забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.  
975. Стаття 226. Забезпечення таємниці усиновлення  
976. 1. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових (посадових) обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення контролю за життям усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, навіть тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.  
977. 2. Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні.  
978. 3. Таємниця усиновлення забезпечується також можливостями, які встановлені у статтях 227 - 231 цього Кодексу.  
979. 4. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.  
980. Стаття 227. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини  
981. 1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини.  
982. 2. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю, батьком потрібна згода дитини, крім випадку, встановленого частиною третьою статті 216 цього Кодексу.  
983. 3.Суд задовольняє заяву усиновлювача у рішенні суду про усиновлення, якщо це відповідає інтересам дитини.  
984. Стаття 228. Право усиновлювача на зміну місця народження та дати народження дитини  
985. 1. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання про зміну місця народження та дату народження дитини.  
986. 2. Дата народження дитини може бути змінена не більше як на шість місяців.  
987. 3. Суд задовольняє заяву усиновлювача про зміну місця проживання та дати народження дитини у рішенні про усиновлення, якщо це не суперечить інтересам дитини.  
988. Стаття 229. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена  
989. 1. Якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік, і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюється прізвище та по батькові дитини.  
990. 2. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється її по батькові.  
991. 3. За заявою усиновлювачів може бути змінено особисте ім'я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.  
992. 4. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по батькові може бути змінене у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.  
993. 5. Про зміни, передбачені у цій статті, суд зазначає у рішенні про усиновлення.  
994. Стаття 230. Правові наслідки усиновлення  
995. 1. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.  
996. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.  
997. 2. Якщо один з батьків дитини вступив у повторний шлюб після смерті матері, батька дитини або визнання її, його недієздатним, і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер, або визнаний недієздатним, рідні брати та сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини.  
998. 3. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті та майнові права та обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками) та усиновлювачем і його родичами за походженням.  
999. 4. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.  
1000. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.  
1001. Стаття 231. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена  
1002. 1. На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з врахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.  
1003. Стаття 232. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення  
1004. 1. Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення.  
1005. Стаття 233. Контроль за дотриманням прав дитини, яка усиновлена  
1006. 1. Органи опіки та піклування контролюють дотримання прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні.  
1007. 2. Контроль за дотриманням прав дитини, яка усиновлена, здійснюється до досягнення нею повноліття.  
1008. Стаття 234. Недійсність усиновлення  
1009. 1. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини, та батьків, якщо така згода була необхідною.  
1010. 2. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають з усиновлення (фіктивне усиновлення).  
1011. 3. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів.  
1012. 4. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду при відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 218 - 220 цього Кодексу.  
1013. 5. Якщо чоловіком (дружиною) усиновлена дитина своєї дружини (чоловіка), усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення вона (він) не мала наміру продовжувати з ним (нею) шлюбні відносини.  
1014. Стаття 235. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним  
1015. 1. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення.  
1016. 2. У разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і передбачені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини.  
1017. 3. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.  
1018. 4. За бажанням батьків або інших родичів дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, передається їм. А якщо це неможливо, дитина передається на опікування органові опіки та піклування.  
1019. 5. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюється прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.  
1020. За бажанням дитини вона може надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.  
1021. 6. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів для дитини з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо буде встановлено, що батьки не мають змоги її утримувати.  
1022. Стаття 236. Скасування усиновлення  
1023. 1. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:  
1024. 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;  
1025. 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;  
1026. 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, відносини, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.  
1027. 2. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.  
1028. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або членів їхньої сім'ї.  
1029. 3. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано за рішенням суду за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.  
1030. 4. Усиновлення скасовується з дня набрання чинності рішенням суду.  
1031. Стаття 237. Правові наслідки скасування усиновлення  
1032. 1. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами.  
1033. 2. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.  
1034. 3. За бажанням батьків або інших родичів дитина передається їм. А якщо це неможливо, дитина передається на опікування органові опіки та піклування.  
1035. 4. У разі скасування усиновлення з підстави, встановленої у пункті 1 частини першої статті 236 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у помешканні, в якому вона проживала після усиновлення.  
1036. 5. У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, яке вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.  
1037. 6. У разі скасування усиновлення, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів для дитини з колишнього усиновлювача, якщо останній є матеріально забезпеченим.  
1038. Стаття 238. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним.  
1039. 1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, а також усиновлена дитина, якщо вона досягла чотирнадцяти років.  
1040. Стаття 239. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення  
1041. 1. Після набрання чинності рішення суду про визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державних органів реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.  
1042. 2. Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.  
1043. Стаття 240. Позбавлення усиновлювача батьківських прав  
1044. 1. Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, встановлених у статті 161 цього Кодексу.  
1045. 2. У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав наступають наслідки, встановлені статтею 164 цього Кодексу. У разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах.  
1046. 3. Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені відповідно до статті 167 цього Кодексу.  
1047. ГЛАВА 19. ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ  
1048. Стаття 241. Діти, над якими встановлюється опіка та піклування  
1049. 1. Опіка та піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування.  
1050. 2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.  
1051. 3. Опіка та піклування над дитиною встановлюється органом опіка та піклування, а також судом у випадку, встановленому у статті ___ Цивільного кодексу України.  
1052. Стаття 242. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини  
1053. 1. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня, дієздатна особа.  
1054. 2. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.  
1055. 3. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає алкогольними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також той, чиї інтереси суперечать інтересам дитини.  
1056. Стаття 243. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я  
1057. 1. Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.  
1058. Стаття 244. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлена опіка або піклування.  
1059. 1. Органи опіки та піклування контролюють умови утримання, виховання, навчання дитини над якою встановлена опіка або піклування.  
1060. Стаття 245. Права дитини, над якою встановлена опіка або піклування  
1061. 1. Дитина, над якою встановлена опіка або піклування, має право на:  
1062. 1) виховання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку, спільне з ним проживання;  
1063. 2) забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;  
1064. 3) збереження права користування помешканням, у якому вона проживала до призначення опіки або піклування, а при відсутності такого - право на його отримання відповідно до закону;  
1065. 4) захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.  
1066. 2. Призначення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.  
1067. Стаття 246. Права дитини, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я  
1068. 1. Дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на:  
1069. 1) всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу їх людської гідності;  
1070. 2) збереження права користування помешканням, у якому вона раніше проживала, а при відсутності такого - право на його отримання відповідно до закону;  
1071. 3) пільги, встановлені законом при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі.  
1072. 2. Поміщення дитини до закладу, зазначеного у частині першій цієї статті, не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.  
1073. Стаття 247. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини  
1074. 1. Опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.  
1075. Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з врахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.  
1076. 2. Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка затримує дитину без законних підстав.  
1077. 3. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.  
1078. 4. Цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України.  
1079. 5. Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно.  
1080. Стаття 248. Припинення опіки та піклування над дитиною  
1081. 1. Опіка та піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним кодексом України.  
1082. Стаття 249. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків  
1083. 1. Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися відносини, які перешкоджають здійсненню опіки або піклування.  
1084. ГЛАВА 20. ПАТРОНАТ НАД ДІТЬМИ  
1085. Стаття 250. Договір про патронат  
1086. 1. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.  
1087. Стаття 251. Згода дитини на проживання у сім'ї патронатного вихователя  
1088. 1. На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.  
1089. Стаття 252. Плата за виховання дитини  
1090. 1. За виховання дитини встановлюється плата, розмір якої визначається за погодженням сторін.  
1091. Стаття 253. Обов'язки патронатного вихователя  
1092. 1. Патронатний вихователь зобов'язаний:  
1093. 1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;  
1094. 2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;  
1095. 3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без особливих на те повноважень.  
1096. Стаття 254. Припинення договору про патронат  
1097. 1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.  
1098. До призначення дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, навчальному закладу, закладу охорони здоров'я чи соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.  
1099. 2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися відносини, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.  
1100. РОЗДІЛ V. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ  
1101. ГЛАВА 21. ОСОБИСТІ, НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ  
1102. Стаття 255. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків  
1103. 1. Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.  
1104. 2. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.  
1105. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.  
1106. Стаття 256. Права діда і баби щодо захисту внуків  
1107. 1. Дід і баба мають право на самозахист внуків.  
1108. 2. Дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду.  
1109. Стаття 257. Права братів та сестер на спілкування  
1110. 1. Права та обов'язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.  
1111. Повнорідними є брати та сестри, які мають спільних батьків.  
1112. Неповнорідними є брати та сестри, які мають спільну матір або спільного батька.  
1113. 2. Брати і сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування.  
1114. 3. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їх спілкуванню.  
1115. 4. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їх проживання.  
1116. Стаття 258. Право вітчима, мачухи брати участь у вихованні пасинка, падчерки  
1117. 1. Якщо вітчим, мачуха проживають разом з малолітнім, неповнолітнім пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їх вихованні.  
1118. Стаття 259. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання  
1119. 1. Особа, яка взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, має права та обов'язки щодо її виховання та захисту відповідно до статей 247, 260 цього Кодексу.  
1120. Стаття 260. Права брата, сестри, вітчима, мачухи та інших членів сім'ї на захист дітей  
1121. 1. Брат, сестра, вітчим, мачуха мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.  
1122. 2. Брат, сестра, вітчим, мачуха мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду.  
1123. Стаття 261. Вирішення судами спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, вітчима, мачухи у вихованні дитини  
1124. 1. Спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, вітчима, мачухи у вихованні дитини вирішуються судом відповідно до статті 154 цього Кодексу.  
1125. Стаття 262. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, у чиїй сім'ї вона проживала  
1126. 1. Внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда.  
1127. 2. Повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов'язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу.  
1128. Такий обов'язок мають особи і щодо тих, з ким вони проживали як члени їхньої сім'ї до досягнення повноліття.  
1129. ГЛАВА 22. ОБОВ'ЯЗОК ПО УТРИМАННЮ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ  
1130. Стаття 263. Обов'язок діда, баби утримувати внуків  
1131. 1. Дід і баба, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає матері, батька, або якщо батьки, не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.  
1132. Стаття 264. Обов'язок внуків, правнуків утримувати діда, бабу, прадіда, прабабу  
1133. 1. Повнолітні внуки, правнуки, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати непрацездатних діда, бабу, прадіда, прабабу, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей, або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.  
1134. Стаття 265. Обов'язок по утриманню братів та сестер  
1135. 1. Повнолітні особи, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають батьків, чоловіка (дружини), або якщо батьки, чоловік (дружина) не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.  
1136. 2. Повнолітні брати і сестри, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка (дружини), батьків або повнолітніх дітей.  
1137. Стаття 266. Обов'язок вітчима, мачухи по утриманню пасинка, падчерки  
1138. 1. Вітчим, мачуха, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати малолітнього, неповнолітнього пасинка, падчерку, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм утримання.  
1139. 2. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню пасинка, падчерки або обмежити його строком, зокрема, у випадку:  
1140. 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком;  
1141. 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері (батька) дитини.  
1142. Стаття 267. Обов'язок інших осіб по утриманню дитини  
1143. 1. Особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати її, якщо у неї немає батьків, діда, баби, братів та сестер, або якщо ці особи з поважних причини не можуть надавати їм утримання.  
1144. Стаття 268. Обов'язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима.  
1145. 1. Повнолітні падчерка, пасинок, якщо вони є матеріально забезпеченими, зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п'ять років.  
1146. 2. Обов'язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей, братів та сестер, або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм матеріальної допомоги.  
1147. Стаття 269. Обов'язок особи по утриманню тих, у сім'ї кого вона проживала до досягнення повноліття  
1148. 1. Якщо особа, яка до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами як член їхньої сім'ї, є матеріально забезпеченою, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів або інших осіб, з якими проживала як член сім'ї не менш як п'ять років.  
1149. Цей обов'язок виникає якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дітей, братів та сестер, або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм матеріальної допомоги.  
1150. Стаття 270. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів  
1151. 1. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів для дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.  
1152. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.  
1153. 2. Якщо позов подано не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягають стягненню, не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходу осіб.  
1154. Стаття 271. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати  
1155. 1. У випадку, коли матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.  
1156. 2. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 265-269 цього Кодексу, або обмежити сплату аліментів строком за наявності інших обставин, що мають істотне значення.  
1157. Стаття 272. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами  
1158. 1. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, а також повне або часткове звільнення їх від сплати заборгованості провадиться відповідно до правил, встановлених статтями 192-195 цього Кодексу.  
1159. РОЗДІЛ V. ЗАСТОСУВАННЯ СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ДО ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ  
1160. Стаття 273. Права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у сімейних відносинах  
1161. 1. Іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Окремі винятки можуть бути встановлені законами.  
1162. 2. Особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України.  
1163. Стаття 274. Реєстрація шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні  
1164. 1. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструються в Україні за цим Кодексом.  
1165. 2. Шлюби між іноземцями, зареєстровані в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав, є дійсними в Україні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік в момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула.  
1166. Стаття 275. Реєстрація шлюбу громадян України у консульських установах України  
1167. 1. Шлюб між громадянами України, які проживають за межами України, реєструється в консульських установах України.  
1168. 2. Шлюб між громадянами України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, встановлених у статях 24 - 26 цього Кодексу.  
1169. Стаття 276. Визнання шлюбів, зареєстрованих за межами України  
1170. 1. Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законами відповідних держав, є дійсним в Україні.  
1171. Стаття 277. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземним громадянином і шлюбу іноземних громадян між собою в Україні  
1172. 1. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні провадиться за законами України.  
1173. Стаття 278. Визнання розірвання шлюбу, здійсненого за межами України  
1174. 1. Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законами відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав за межами України.  
1175. 2. Розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законами відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України.  
1176. 3. Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законами відповідних держав, є дійсним в Україні.  
1177. 4. Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України.  
1178. Стаття 279. Визнання батьківства в Україні. Визнання батьківства, встановленого за межами України  
1179. 1. Визнання батьківства в Україні незалежно від громадянства батьків і дитини та їх місця проживання провадиться за законами України.  
1180. 2. Якщо за законами України допускається встановлення батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану, батьки дитини, які проживають за межами України можуть подавати заяву про визнання батьківства до консульської установи України.  
1181. Стаття 280. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України  
1182. 1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, провадиться в консульській установі України. Якщо усиновитель не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру по усиновленню дітей.  
1183. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, проведене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру по усиновленню дітей.  
1184. 2. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є громадянином України, а також усиновлення ним дитини, яка є іноземцем, але проживає в Україні, провадиться за законами України.  
1185. Усиновлення в Україні дитини, яка є громадянином України, іноземцем проводиться на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу, за умови одержання дозволу обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.  
1186. Стаття 281. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцем  
1187. 1. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває на обліку у Центрі по усиновленню не менш як один рік.  
1188. Якщо усиновлювач є родичем дитини, або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути проведене до спливу цього строку.  
1189. 2. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Центрі по усиновленню не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю.  
1190. Переважне право на усиновлення дітей - громадян України, мають іноземці, які є:  
1191. 1) родичами дитини,  
1192. 2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.  
1193. 3. На усиновлення дитини іноземним громадянином потрібна згода Центру по усиновленню.  
1194. 4. Усиновлення іноземцями проводиться за умови забезпечення дітям прав в обсязі, не меншому, ніж це передбачено законами України.  
1195. 5. За усиновленими дітьми зберігається громадянство України до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.  
1196. Усиновлені діти мають право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних правових актів.  
1197. Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні  
1198. 1. Усиновлення дитини, які є іноземцем і проживає в Україні, проводиться громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах.  
1199. Стаття 283. Обмеження права на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями  
1200. 1. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і який в Україні постійно не проживає, не є таємним.  
1201. 2. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна має договір про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.  
1202. Стаття 284. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства  
1203. 1. Усиновлення іноземцем або особою без громадянства дитини, проводиться в Україні відповідно до законів України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.  
1204. 2. Переважне право серед іноземців на усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають в Україні, мають громадяни тих держав, з якими Україна уклала міжнародні договори про усиновлення дітей-сиріт. Укладення таких договорів проводиться відповідно до положень Конвенції про права дитини та законів України.  
1205. Стаття 285. Нагляд за розвитком та вихованням дітей, які усиновлені іноземцями  
1206. 1. Якщо діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за їх розвитком та вихованням до досягнення ними 18-річного віку.  
1207. Порядок здійснення нагляду за розвитком та вихованням дітей встановлюється Кабінетом Міністрів України.  
1208. Стаття 286. Встановлення опіки і піклування над дітьми, які є громадянами України, але проживають за межами України, а також над дітьми, які є іноземцями, і проживають в Україні. Визнання опіки і піклування, встановленої за межами України  
1209. 1. Опіка і піклування над дітьми, які є громадянами України, але проживають за її межами, а також над дітьми, які є іноземцями і проживають в Україні, встановлюється відповідно до законів України.  
1210. 2. Опіка і піклування, встановлені за законами іноземних держав над дітьми, які є громадянами України, але проживають за її межами, є дійсною в Україні, у разі відсутності заперечень консульської установи України.  
1211. 3. Опіка і піклування, встановлені над дітьми, які є іноземцями, за межами України за законами інших держав, є дійсною в Україні.  
1212. Стаття 287. Реєстрація народження, визнання батьківства, шлюбу, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межами України  
1213. 1. Реєстрація народження, визнання батьківства, шлюбу, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межами України, проводиться в консульських установах України.  
1214. 2. При реєстрації цих актів цивільного стану в консульських установах України застосовується законодавство України, якщо заінтересовані особи є громадянами України.  
1215. 3. Якщо заінтересовані особи є громадянами різних держав або не встановлено, громадянами якої держави вони є, то за їх згодою застосовується законодавство однієї з держав, а в разі незгоди - за рішенням консула, який реєструє акт цивільного стану.  
1216. Стаття 288. Визнання документів, виданих органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану  
1217. 1. Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, є дійсними в Україні за умови консульської легалізації.  
1218. Стаття 289. Застосування законів іноземних держав  
1219. 1. Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 цього Кодексу.  
1220. Стаття 290. Визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих відповідно до сімейного законодавства іноземних держав  
1221. 1. В Україні визнаються акти цивільного стану, зареєстровані за законодавством іноземних держав.  
1222. Прикінцеві положення  
1223. 1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.  
1224. 2. Визнати такими, що втрачають чинність 1 січня 2002 року:  
1225. Кодекс про шлюб та сім'ю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., додаток N 26; 1971 р., N 20, ст. 141; 1973 р., N 21 ст. 181; 1980 р., N38, ст. 754; 1985 р., N 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., N 8, ст. 149, N 35, ст. 674; 1991 р., N 9, ст. 89; Відомості Верховної Ради України: 1992 р., N 36, ст. 528; 1996 р., N 7, ст. 26; 2000 р., N 9, ст. 67, N 50, ст. 436), крім розділу ІV (статті 128-157), який втрачає чинність з набранням чинності Цивільним кодексом України;  
1226. Закон Української РСР від 30 червня 1969 року "Про затвердження Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., N 26, ст. 204);  
1227. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 грудня 1969 року "Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1970 р., N 2, ст 16);  
1228. 3. Стаття 126 цього Кодексу стосується дітей, які народилися не раніше як 1 жовтня 2002 року.  
1229. 4. Кабінету Міністрів України:  
1230. подати протягом трьох місяців з моменту опублікування цього Кодексу до Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Кодексу;  
1231. привести у відповідність з цим Кодексом свої нормативно-правові акти;  
1232. забезпечити перегляд і скасування Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу.