Кількість абзаців - 298 Розмітка (ліва колонка)


Про Програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (Друге читання)

0. Проект (08.06.99) ЗАКОН УКРАЇНИ Про Програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки  
1. 1. Затвердити Програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.  
2. 2. Кабінету Міністрів України визначити відповідальних виконавців заходів із формування національної екологічної мережі та під час розроблення проектів Державного бюджету України і Державної програми економічного і соціального розвитку України передбачати виділення відповідних коштів на їх реалізацію на черговий рік.  
3. 3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
4. ЗАТВЕРДЖЕНО Законом України "Про Програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки" від ____ 1999 року  
5. ПРОГРАМА формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки  
6. 1. Вступ  
7. Ця Програма розроблена з метою збереження, розширення та відтворення територій з природним станом ландшафту, утворення на їх основі єдиної системи природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, забезпечення екологічної рівноваги на території України, а також з урахуванням рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.  
8. Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом екологічно та економічно доцільного надання частині земель господарського використання категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.  
9. Різноманіття природних ландшафтів є надбанням Українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням.  
10. 2. Терміни і визначення  
11. Буферна зона - території з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищають їх від дії зовнішніх негативних факторів.  
12. Екологічна мережа - єдина територіальна система ділянок природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, до складу якої входять території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій і об'єктів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів (далі - елементи) екологічної мережі- природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.  
13. Кадастр природно-заповідного фонду - система обліку та оцінки кількісного і якісного стану окремих об'єктів природно-заповідного фонду та їх територіальних сукупностей, призначена для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб достовірними даними про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні та якісні характеристики цих об'єктів, їх природоохоронну, наукову, виховну, рекреаційну та іншу цінність з метою здійснення ефективного управління функціонуванням і розвитком природно-заповідного фонду.  
14. Консервація земель - виведення з обороту земель на встановлений строк для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів.  
15. Моніторинг стану екологічної мережі - система спостережень за змінами компонентів довкілля у межах екологічної мережі з метою своєчасного виявлення негативних тенденцій у їх стані, оцінки можливих наслідків таких змін, прогнозування, попередження і ліквідації негативних процесів.  
16. Природний реґіон - значне за площею, спільне за фітоландшафтними характеристиками або дещо розчленоване внаслідок дії антропогенних факторів природно-територіальне утворення, виділене за фізико-географічними, адміністративними чи іншими ознаками, з типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом, яке виконує регіональну екостабілізаційну роль.  
17. Природний коридор - природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності та функції біокомунікації.  
18. Природний ландшафт - природно-територіальний комплекс з генетично однорідними, однотиповими природними умовами місцевостей, які сформувалися в результаті взаємодії компонентів геологічного середовища, рельєфу, гідрологічного режиму, ґрунтів і біоценозів.  
19. Прибережні морські природні ландшафти - природні ландшафти, до складу яких входять наземні (суходільні) і морські (акваторіальні) природні комплекси та об'єкти.  
20. Середовище існування рослин і тварин - сукупність умов середовища (абіотичних та біотичних), в яких існує особина, популяція або вид і без яких вони не в змозі існувати.  
21. 3. Сучасний стан територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні  
22. Території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об'єктів), становлять порівняно незначну частину території України. Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні, дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі. Сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.  
23. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. У складі земель України до екологічної мережі можна віднести землі такого цільового призначення:  
24. 1) природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;  
25. 2) лісового фонду;  
26. 3) водного фонду;  
27. 4) запасу (частково);  
28. 5) сільськогосподарського призначення (частково).  
29. З числа земельних угідь до складу екологічної мережі можна віднести такі:  
30. 1) ліси та інші лісовкриті площі;  
31. 2) відкриті заболочені землі;  
32. 3) відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом;  
33. 4) води (природні водотоки, штучні водотоки, озера, приморські замкнуті водойми, лимани, ставки, штучні водосховища), а також прибережні захисні смуги вздовж річок і водойм;  
34. 5) радіоактивно забруднені землі (частково);  
35. 6) сільськогосподарські угіддя - природні сіножаті, пасовища.  
36. Площа земельних угідь за Державним земельним кадастром України наведена в додатку 1.  
37. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.  
38. Природні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території країни. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях під лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 відсотка території країни. Ураховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан близький до притаманного природному мають ландшафти на площі майже 12,7 відсотка території країни.  
39. У найбільш захищеному становищі перебувають природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. На 1 травня 1999 р. природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, реґіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4 відсотки території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів.  
40. Відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р. N177, площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Однак його частка в загальній площі території країни, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам, стратегії планування території країни, більше того - внаслідок переважного розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості та надмірної розораності ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними ландшафтами, що ускладнює, а інколи й унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.  
41. Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, зумовлюються:  
42. вилученням із сільськогосподарського використання значної частини земельних угідь (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;  
43. визнанням переважного відновлення природних ландшафтів суспільно найдоцільнішим видом використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;  
44. необхідністю встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів;  
45. потребою у збільшенні лісистості території країни;  
46. необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля.  
47. 4. Мета і завдання Програми  
48. Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграцій та поширення видів рослин і тварин. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі.  
49. Основними завданнями Програми є:  
50. 1) у сфері формування національної екологічної мережі:  
51. визначення просторової структури екологічної мережі з метою об'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни в територіально цілісну систему;  
52. визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;  
53. обґрунтування заходів щодо забезпечення процесу формування екологічної мережі;  
54. визначення ділянок для формування складових національної екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів загальнодержавного значення, місця їх у структурі земельних угідь;  
55. оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі, підвищення статусу їх охорони;  
56. резервування і наступне заповідання багатих на біорізноманіття природних територій, особливо старовікових природних угруповань, прируслових, гірських і байрачних лісів, цілинних земель, типових та унікальних екосистем і ландшафтів, середовищ існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, геологічних утворень, еталонних типів ґрунтів тощо;  
57. узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної екологічної мережі України з метою розбудови Всеєвропейської екологічної мережі;  
58. забезпечення інформування населення про роль екологічної мережі в дотриманні екологічної рівноваги у реґіонах, необхідність участі місцевих органів виконавчої влади та населення у збереженні ландшафтного різноманіття;  
59. 2) з питань охорони та відтворення земельних ресурсів:  
60. оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;  
61. удосконалення структури сільськогосподарських земель та їх збагачення природними компонентами;  
62. впровадження грунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;  
63. обмеження інтенсивного використання екологічно уразливих земель;  
64. здійснення консервації сільськогосподарських земель з сильнозмитими і сильнодефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5 - 7 градусів;  
65. 3) з питань охорони та відтворення водних ресурсів:  
66. екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, особливо витоків річок, поліпшення стану заплавних екосистем у межах басейнів річок Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю, в тому числі шляхом створення захисних смуг уздовж берегів водних об'єктів, особливо крутосхильних ділянок, впровадження заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їх водозахисної та водорегулювальної здатності, ренатуралізації та поліпшення охорони природних комплексів прибережних захисних смуг і водоохоронних зон водних об'єктів;  
67. розроблення та реалізація заходів щодо збереження прибережних ландшафтів Азовського і Чорного морів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;  
68. 4) з питань охорони, використання та відтворення ресурсів рослинного і тваринного світу:  
69. створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;  
70. відтворення (ренатуралізація), де це доцільно і можливо, степових, лучних, водно-болотних та інших природних ландшафтів;  
71. створення передумов для формування нових ділянок з метою забезпечення середовищ існування видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а також інших переліків видів рослин і тварин до міжнародних конвенцій та угод, обов'язкових для виконання Україною;  
72. оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського та рибного господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори і фауни;  
73. поліпшення стану охорони, збереження та відтворення зелених насаджень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших населених пунктів.  
74. 5. Концептуальні положення формування національної екологічної мережі  
75. Правовою основою формування екологічної мережі є Закон України "Про природно-заповідний фонд України", Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України та Водний кодекс України. Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.).  
76. Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй неперервній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ландшафтів у територіально цілісну систему. З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу в національній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.  
77. Природні реґіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об'єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний у цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, угодами, договорами тощо), і забезпечують збереження ландшафтного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.  
78. Природні коридори формуються ділянками природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми і з'єднують між собою природні регіони. Вони мають забезпечувати відповідні умови збереження видів дикої фауни та флори.  
79. Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечення дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку i самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збереження існуючих i відтворення втрачених природних цінностей.  
80. Складовими структурних елементів екологічної мережі є:  
81. 1) території та об'єкти природно-заповідного фонду як серцевинні природні ядра елементів екологічної мережі, а саме - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, реґіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам'ятки природи; штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва);  
82. 2) водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи;  
83. 3) ліси першої групи;  
84. 4) ліси другої групи;  
85. 5) курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами;  
86. 6) рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;  
87. 7) інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);  
88. 8) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;  
89. 9) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні, - як природні реґіони з окремим статусом.  
90. 6. Формування національної екологічної мережі  
91. Збільшення площі національної екологічної мережі  
92. Для збільшення площі національної екологічної мережі Програмою передбачається здійснення таких заходів:  
93. 1. Створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях, що відповідають умовам забезпечення охорони природних комплексів (додаток 2).  
94. 2. Збільшення площі земель, наданих у користування установам природно-заповідного фонду з 0,5 до 2 млн. гектарів.  
95. 3. Збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність.  
96. 4. Включення до програм екологічного оздоровлення басейнів річок Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Західного Бугу заходів щодо створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об'єктів, запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок.  
97. 5. Формування транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення.  
98. 6. Створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель (додаток 3).  
99. 7. Консервація деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим залісненням (додаток 4).  
100. 8. Збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони.  
101. 9. Екологічно доцільне збільшення площі лісів.  
102. У результаті здійснення зазначених заходів площу земель національної екологічної мережі прогнозується довести до розмірів згідно з додатком 5.  
103. Відтворення природного стану елементів екологічної мережі  
104. На територіях-складових національної екологічної мережі має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення.  
105. З метою забезпечення виконання природоохоронних функцій національної екологічної мережі Програмою передбачається здійснення таких заходів:  
106. 1. Захист середовища існування тварин під час міграцій і зимівлі та створення системи їх охорони.  
107. 2. Розширення мережі водних об'єктів для міграцій риб.  
108. 3. Створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах.  
109. 4. Забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення.  
110. 5. Здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі.  
111. 6. Впровадження системи здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі.  
112. Формування єдиної територіальної структури національної екологічної мережi  
113. Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.  
114. До елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення належать:  
115. природні реґіони, де зосереджено існуючі та ті, що створюватимуться, природно-заповідні території. Насамперед це реґіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережноморської смуги, континентального шельфу тощо;  
116. основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі, а саме - широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру, - Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Днiстра, Захiдного Бугу, Південного Бугу, Сiверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграцій численних видів рослин і тварин.  
117. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережноморських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.  
118. Перелік основних елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення наведено в додатку 6.  
119. Елементи національної екологічної мережі місцевого значення визначаються відповідними реґіональними програмами та реґіональними схемами формування екологічної мережі.  
120. Організація спільних транскордонних елементів національної екологічної мережі та Всеєвропейської екологічної мережі  
121. Програмою передбачається забезпечити поєднання національної екологічної мережі з екологічними мережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екологічної мережі, шляхом створення спільних транскордонних елементів екологічної мережі у межах природних реґіонів та природних коридорів, узгодження проектів землеустрою на прикордонних ділянках.  
122. Створення спільних транскордонних елементів національної екологічної мережі здійснюватиметься у співробітництві з такими країнами:  
123. Республіка Польща - Західнополіський біосферний заповідник, біосферний заповідник Східні Карпати, Розточанський біосферний заповідник;  
124. Республіка Білорусь - Західнополіський біосферний заповідник, Рівненський природний заповідник, національний природний парк Прип'ять-Стохід;  
125. Російська Федерація - Сновський природний заповідник, Луганський природний заповідник, Деснянсько-Старогутський національний природний парк, національний природний парк Меотида, національний природний парк Донецький кряж";  
126. Румунія - Дунайський біосферний заповідник, Вижницький національний природний парк;  
127. Республіка Молдова - Нижньодністровський національний природний парк;  
128. Словацька Республіка - біосферний заповідник Східні Карпати.  
129. Перелік заходів з формування національної екологічної мережі України та обсягів необхідних коштів на їх здійснення наведено в додатках 7 і 8.  
130. 7. Механізм забезпечення реалізації Програми  
131. Нормативно-правове забезпечення  
132. Для забезпечення реалізації Програми передбачається прийняття законодавчих актів, спрямованих на запровадження правових норм формування національної екологічної мережі. З цією метою необхідно прийняти закони України про національну екологічну мережу України, про консервацію земель, про економічне стимулювання суб'єктів землеволодіння і землекористування за здійснення заходів щодо розвитку та підтримання екологічної мережі, внести відповідні зміни до Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".  
133. Передбачається розроблення і затвердження інших нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення економічного механізму, пов'язаного з охороною та відтворенням природних ландшафтів.  
134. З метою посилення відповідальності за порушення вимог законодавства з питань охорони, використання та відтворення ландшафтного різноманіття передбачається внести зміни до Кримінального кодексу України та Кодексу України "Про адміністративні правопорушення".  
135. Фінансове забезпечення  
136. Фінансування виконання комплексу заходів, передбачених Програмою, здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів, а також із залученням інших джерел, у тому числі грантів Глобального екологічного фонду та інших міжнародних екологічних організацій.  
137. Основним джерелом покриття витрат на формування елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення будуть кошти, передбачені в головному розділі Державного бюджету України "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" і Державному фонді охорони навколишнього природного середовища. Формування структурних елементів національної екологічної мережі місцевого значення здійснюватиметься за рахунок коштів відповідних розділів місцевих бюджетів і місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.  
138. Техніко-економічне обґрунтування вартості заходів з формування елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення з орієнтовною оцінкою їх результатів має подаватися щорічно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища як державним замовником Програми до проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на черговий рік.  
139. Наукове забезпечення  
140. З метою наукового забезпечення виконання заходів з формування національної екологічної мережі Програмою передбачається проведення за рахунок коштів, що виділяються з Державного бюджету міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади на реалізацію цієї Програми, фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на розроблення рекомендацій і методів щодо збереження та відтворення ландшафтного різноманіття, в тому числі проведення оцінки сучасного стану природних ландшафтів, обґрунтування найбільш ефективних заходів, що забезпечать збалансоване і невиснажливе використання їх природних ресурсів, інвентаризацію природних комплексів та їх компонентів, організацію ведення кадастрів природних ресурсів та моніторингу довкілля у межах національної екологічної мережі, створення відповідних банків даних і геоінформаційних систем.  
141. Організаційне забезпечення  
142. Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади.  
143. Контроль за реалізацією Програми покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.  
144. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади-виконавців Програми утворюється дорадчий орган - координаційна рада, до складу якої включаються посадові особи цих органів, а також представники громадських організацій, провідні вчені. На координаційну раду покладаються також функції щодо:  
145. організації розроблення генеральної та реґіональних схем формування національної екологічної мережі;  
146. підготовки пропозицій щодо включення національної екологічної мережі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України;  
147. підготовки у разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми;  
148. організації підготовки раз на 5 років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі.  
149. Інформування про стан національної екологічної мережі та участь громадськості в її формуванні  
150. З метою підвищення рівня екологічної освіти, виховання, культури населення, активізації його участі у виконанні заходів з формування національної екологічної мережі Програмою передбачається:  
151. сприяння у створенні нових і залученні існуючих громадських еколого-експертних центрів до діяльності, спрямованої на усвідомлення суспільством значення проблеми збереження ландшафтного різноманіття, середовищ існування видів рослин і тварин;  
152. розроблення та впровадження пропозицій щодо участі населення у виконанні заходів з формування національної екологічної мережі, у тому числі підростаючого покоління, з урахуванням досвіду позашкільної екологічної освіти з питань формування екологічної культури та забезпечення широкої інформованості з проблем охорони довкілля.  
153. 8. Етапи реалізації Програми  
154. Реалізація Програми розрахована на період до 2015 року, який поділяється на два етапи - 2000 - 2005 та 2006 - 2015 роки.  
155. На першому етапі передбачається забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, задіяння економічних важелів сприяння їх формуванню, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.  
156. На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення створення системи природоохоронних заходів з відтворення природних комплексів у межах цієї мережі.  
157. 9. Соціальні, економічні та екологічні результати реалізації Програми  
158. Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприятиме:  
159. дотриманню екологічної рівноваги на території України;  
160. охороні та відтворенню біорізноманіття;  
161. забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території країни;  
162. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення;  
163. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського використання;  
164. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;  
165. розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;  
166. забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;  
167. ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання;  
168. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у розв'язанні проблем екологічної безпеки України.  
169. Проект НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА збереження біологічного різноманіття на 1998-2015 роки Вступ  
170. Національна програма збереження біологічного різноманіття на 1998-2015 роки (Програма "Біорізноманіття") розроблена відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття" (1994 р.) і Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.).  
171. Біологічне різноманіття України - це сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території країни, її внутрішніх морських вод і територіального моря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного, генетичного та ландшафтного різноманіття. Людина є невід'ємним елементом біологічного різноманіття і поза ним існувати не може.  
172. Збереження біологічного різноманіття є основою для функціонування біосфери та підтримання її рівноваги, а також для забезпечення ресурсами багатьох галузей виробництва.  
173. Усі популяції видів флори та фауни України - це компоненти природних і антропогенно змінених екосистем, що обумовлюють їх функціонування та загальний стан довкілля.  
174. Біологічне різноманіття є надбанням Українського народу, його природною спадщиною, яка повинна бути передана новим поколінням у максимально збереженому стані.  
175. 1. Сучасний стан біологічного різноманіття  
176. Географічне положення України, її природні та кліматичні умови сприяли формуванню багатого видового, популяційного, ценотичного та генетичного фондів дикої флори та фауни. На сьогодні флора України нараховує понад 25 тис. видів рослин (у тому числі більш як 15 тис. видів грибів), фауна - майже 45 тис. видів тварин.  
177. У зв'язку з посиленням впливу негативних антропогенних факторів на довкілля внаслідок провадження господарської діяльності питання збереження рослинного і тваринного світу набуло актуального значення.  
178. Внаслідок пріоритетного розвитку сировинновидобувної, важкої та хімічної галузей промисловості, інтенсивного ведення сільського господарства та високої щільності населення біологічне різноманіття зазнало відчутних втрат. Це призвело до того, що до Червоної книги України занесено 541 вид рослин та 382 види тварин, до Зеленої книги України - 127 рідкісних і зникаючих типів рослинних угруповань. Поступово зменшується чисельність майже всіх видів хижих птахів, а також водолюбних птахів (гоголь, колпиця, деякі кулики), куроподібних (глухар, тетерук, рябчик), журавлеподібних, ссавців (кажанів, сліпаків, морських ссавців), риб (осетрових, чорноморських лососів, вугрів), комах (метеликів, богомолів). Негативні зміни у морському середовищі зумовлені інтродукцією небезпечних для флори та фауни України організмів, зокрема рапани та реброплавамнеміопсиса. Серед рослин рідкісними стають зозулинцеві, тонконогові (ковила), айстрові, лілійні, амарилісові (підсніжники, нарцис), півникові (шафрани, косарики, півники). До кінця цього століття до Червоної книги України можуть бути занесені ще 20 видів ссавців та ряд інших видів тварин і рослин. Більш як 20 відсотків дикорослих лікарських, технічних та інших видів рослин внаслідок тривалого безконтрольного використання перебувають на межі виснаження. Майже половина з них потребує невідкладних заходів щодо охорони та відтворення.  
179. Природне та майже не змінене біологічне різноманіття збереглося не більш як на 30 відсотках території України. Це 9,4 млн. гектарів лісів, 6,8 млн. гектарів лук, 2,5 млн. гектарів боліт та прибережно-водних угруповань, а також залишки степів, що збереглися в основному на непридатних для розорювання землях. Найбільш репрезентативними центрами біологічного різноманіття та ендемізму в Україні є гірські екосистеми Українських Карпат та Криму. Деградація цих екосистем зумовлена рубками лісу в повоєнний період, пожежами та непомірним випасанням худоби. У Карпатах зосереджено 15,7 відсотка площі лісів України, що змінили свою структуру внаслідок рубок, і тепер тут переважають вторинні або нестійкі до антропогенного впливу і природних явищ деревостани. Проте трапляються унікальні для Європи масиви старовікових лісів.  
180. Флора Карпат нараховує близько 2 тис. видів судинних рослин, серед яких 26 загальнокарпатських та 74 східнокарпатських ендемічних види. З усіх видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України, у Карпатах знаходиться 36 відсотків судинних рослин, 57 відсотків мохоподібних, 44 відсотки лишайників, близько 40 відсотків комах, 50 відсотків молюсків, 20 відсотків земноводних, 30 відсотків птахів та 50 відсотків ссавців.  
181. У Криму загрозливими стали селеві процеси та зсуви, активізувалися карстові явища на яйлах, ерозія та змив ґрунту, збільшилося нерегульоване рекреаційне навантаження на природні території, зникли типові ковилові степи у передгір'ях. Разом з тим ще фраґментарно залишилися цінні масиви старовікових лісів. Флора Криму нараховує майже 47 відсотків видів судинних рослин, серед яких близько 10 відсотків ендемічних, 38 відсотків мохів, 56 відсотків лишайників усієї країни. Із занесених до Червоної книги України у Криму зустрічається 34 відсотки видів рослин і майже 40 відсотків видів тварин.  
182. Ліси України за своїм призначенням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні й інші функції та мають обмежене експлуатаційне значення. Лісовою рослинністю вкрито 15,6 відсотка території країни. Ліси, які повністю виключено з промислової експлуатації, становлять 36,8 відсотка їх загальної площі. Внаслідок Чорнобильської катастрофи забруднено радіонуклідами близько 4 млн. гектарів лісів, з яких 157 тис. гектарів повністю виведено з господарського обороту, а на 1,5 млн. гектарів не ведеться господарська діяльність, пов'язана з вирощуванням і використанням недеревних харчових та лікарських ресурсів.Незадовільними темпами здійснюється полезахисне лісорозведення. Майже на 5 млн. гектарів еродованих земель слід створити лісомеліоративні насадження.  
183. Найбільших втрат зазнали степи. Їх надмірна експлуатація (розорюваність степової зони перевищує 80 відсотків) призвела до знищення природних степових екосистем. Степи майже повністю втратили свою природну стійкість, різко зменшилася їх грунто- і водозахисна роль. Із 2300 видів судинних рослин, що зростають у степах, 89 занесено до Червоної книги України, а 26 типових та рідкісних степових рослинних угруповань занесено до Зеленої книги України. Не відрегульовані в екологічному аспекті процеси приватизації землі можуть призвести до втрати усіх цілинних степів з багатим біологічним різноманіттям та значної частини видової і ценотичної різноманітності степової біоти.  
184. В Україні налічується понад 63,1 тис. річок та 7 тис. озер, створено 1,1 тис. водосховищ і майже 28 тис. ставків. Склад іхтіофауни, стан популяцій і видове різноманіття рослин, тварин, мікроорганізмів та окремих гідробіоценозів є індикатором якості води, загального екологічного благополуччя водних екосистем і визначають ресурсне значення водних об'єктів. Разом з тим екологічно незбалансована господарська діяльність, залучення великих обсягів водних ресурсів у виробничу сферу та їх забруднення, змив з сільськогосподарських угідь і урбанізованих територій призвели до того, що процеси деградації стали переважати над самовідновною та самоочисною здатністю водних систем.  
185. Розорювання заплав річок часто до урізу води, затоплення природних територій під час будівництва водосховищ і ставків, інтенсивне замулення і заростання річок, непомірне випасання худоби на пасовищах, рекультивація лук (30 - 35 відсотків їх площі) призводять до деградації та знищення річкових, заплавних і лучних екосистем, спрощення видової і ценотичної структури ландшафтних комплексів, зменшення рекреаційної та естетичної цінності природних і антропогенних ландшафтів. Внаслідок меліорації значно змінився склад біологічних комплексів майже половини водноболотних угідь, порушився їх водний баланс, що значно погіршило умови існування водолюбних рослин і тварин. Основними чинниками впливу на біологічне різноманіття водних та прибережних екосистем є неконтрольоване антропогенне навантаження і забруднення стічними водами. В результаті прискорення процесів евтрофікації руйнується структура водних біоценозів, погіршуються показники біологічного різноманіття, спостерігаються заморні явища (зона гіпоксії в Чорному морі може досягати 40 тис. кв. кілометрів) з масовою загибеллю водних та напівводних тварин і рослин. Відчутно зменшилися морські прибережні площі, зайняті природною рослинністю.  
186. Спостерігається тенденція до швидкого поширення вірусних інфекцій у біоценозах України, ураженість вірусами ряду об'єктів рослинного і тваринного світу. Виявлено ряд нових патогенів, раніше не ідентифікованих в Україні. Дослідження та створення нових технологій у сфері генної інженерії, транскордонне переміщення живих модифікованих організмів належним чином не контролюються.  
187. Негативно впливає на збереження біологічного різноманіття недосконалість відповідної нормативно-правової бази, у тому числі відсутність Закону України "Про рослинний світ", який повинен забезпечити регулювання суспільних відносин у галузі охорони, використання та відтворення дикорослих та інтродукованих несільськогосподарського використання рослин. Є потреба у внесенні змін і доповнень до Закону України "Про тваринний світ", Лісового кодексу України, Положення про Червону книгу України.  
188. Ця Програма спрямована на припинення подальшого руйнування біологічного різноманіття, забезпечення охорони, збалансованого використання та відтворення природних ресурсів, зменшення негативних наслідків для біологічного різноманіття господарської діяльності, а також створення цілісної екологічної мережі.  
189. 2. Мета Програми  
190. Метою цієї Програми є:  
191. збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій, у тому числі шляхом розширення мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду;  
192. мінімізація негативного впливу на екосистеми та сприяння переходу до збалансованого і невиснажливого використання біологічних ресурсів під час провадження господарської діяльності;  
193. відновлення антропогенно змінених екосистем, забезпечення розвитку екологічної мережі.  
194. 3. Завдання Програми  
195. Основними завданнями цієї Програми є:  
196. 1) у галузі охорони, використання та відтворення лісових ресурсів:  
197. забезпечення максимально можливого збереження (насамперед шляхом заповідання) прируслових лісів, старовікових природних угруповань, гірських і байрачних лісів;  
198. оздоровлення, збереження та відтворення міських зелених насаджень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших населених пунктів;  
199. перехід до екосистемного підходу в управлінні охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, що передбачає збереження біологічного різноманіття лісових екосистем через впровадження відповідних технологій лісокористування, створення і підтримання в насадженнях оптимальної вікової структури основних лісоутворюючих порід, генофонду лісових порід;  
200. здійснення у разі потреби заліснення земель, які виводяться з сільськогосподарського користування;  
201. розроблення і здійснення комплексу заходів для зменшення негативного впливу промисловості, автомобільного та залізничного транспорту на стан лісових масивів;  
202. організація моніторингу лісів, які зазнають інтенсивного впливу промисловості, розроблення нормативів екологічної безпеки щодо збереження біологічного різноманіття;  
203. 2) у галузі охорони, використання і відтворення недеревних рослинних ресурсів:  
204. створення цільових ботанічних заказників для збереження, відтворення та реінтродукції видів диких рослин;  
205. створення і відновлення еталонних ділянок степових рослинних угруповань для кожної лісостепової та степової зони;  
206. збереження рідкісних дикорослих, насамперед лікарських рослин та нормативне регулювання їх використання;  
207. розроблення і здійснення комплексу заходів щодо охорони, відтворення та збалансованого використання недеревних рослинних ресурсів, у тому числі шляхом запровадження плати за їх спеціальне використання;  
208. заборона розорювання степових, лучних і болотних природних екосистем;  
209. організація моніторингу степових та болотних рослинних угруповань;  
210. 3) у галузі охорони, використання і відтворення водних ресурсів:  
211. оптимізація охорони прибережних захисних смуг та водоохоронних зон;  
212. здійснення заходів щодо збереження біологічного різноманіття Азовського і Чорного морів;  
213. здійснення заходів щодо оздоровлення басейну р. Дніпра та поліпшення стану річкових і заплавних екосистем, зокрема в межах басейнів річок Дністра, Південного і Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю;  
214. визначення переліку водних об'єктів та земель водного фонду, які мають особливе природоохоронне значення;  
215. розроблення і здійснення заходів щодо збереження водно-болотних угідь міжнародного, національного, регіонального та місцевого значення;  
216. зменшення забруднення водойм, запобігання забрудненню водних об'єктів скидами промислових, комунальних, лісогосподарських підприємств, сільськогосподарських, селянських (фермерських) господарств;  
217. відтворення екологічних функцій прибережних захисних смуг, у тому числі заліснення, залуження, винесення за їх межі екологічно небезпечних об'єктів тощо;  
218. 4) у галузі охорони, використання і відтворення земельних ресурсів:  
219. резервування і заповідання цілинних земель та надання їм особливого статусу природної спадщини;  
220. збереження еталонних ділянок типів ґрунтів України шляхом визначення і затвердження їх переліку та створення системи заповідання;  
221. оптимізація використання схилових земель, які є найбільш екологічно уразливими і мають особливе значення для забезпечення існування рідкісних та ендемічних видів рослин і тварин;  
222. зменшення ступеня розорюваності сільськогосподарських угідь з першочерговим виведенням найбільш уразливих земель з інтенсивного сільськогосподарського використання, впровадження грунтозахисних систем землеробства з контурно-меліоративною організацією територій;  
223. впровадження екологічно збалансованого землекористування в лісовій (поліській), лісостеповій і степовій зонах, а також у гірській місцевості;  
224. розроблення і забезпечення практичної реалізації рекомендацій стосовно спеціального використання земель з урахуванням вимог щодо охорони, збереження, невиснажливого і збалансованого використання їх біологічних ресурсів;  
225. відтворення стійких агроландшафтів шляхом поступового скорочення розорюваності та сільськогосподарського освоєння територій до екологічно обгрунтованих меж, вилучення з сільськогосподарського обігу малопродуктивних і деградованих схилових угідь;  
226. 5) у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу (крім водних живих ресурсів):  
227. здійснення заходів щодо охорони і відтворення видів тварин, занесених до Червоної книги України та відповідних переліків у рамках міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна;  
228. забезпечення охорони диких тварин від незаконного використання і знищення; розроблення та здійснення заходів щодо їх врятування у разі виникнення аварій, надзвичайних ситуацій;  
229. забезпечення охорони місць перебування, розмноження та шляхів міграції диких тварин, ведення державного кадастру тваринного світу і державного обліку зоологічних колекцій, контролю за їх створенням, поновленням, зберіганням, використанням та торгівлею ними;  
230. оптимізація порядку ведення мисливського господарства;  
231. розроблення і здійснення заходів щодо регулювання чисельності диких тварин, які завдають збитків підприємствам, установам, організаціям та громадянам;  
232. організація моніторингу видів і популяцій диких тварин;  
233. запровадження нових біологічних та інших екологічно безпечних для довкілля методів і засобів боротьби із шкідниками сільського та лісового господарства;  
234. удосконалення механізму видачі дозволів на вилучення з природного середовища, ввезення в Україну та вивезення за її межі об'єктів тваринного світу, забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства під час провадження цієї діяльності;  
235. регулювання діяльності, пов'язаної з акліматизацією, інтродукцією, переселенням і схрещуванням диких тварин, виведенням генетично змінених організмів;  
236. розроблення плану дій та виконання конкретних заходів із штучного відтворення диких тварин в умовах неволі та напіввільного стану, реінтродукція їх в природу;  
237. 6) у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів:  
238. удосконалення структури державного управління в галузі рибного господарства, забезпечення ведення кадастру водних живих ресурсів, обліку і регулювання їх добування та реалізації, у тому числі організації торгівлі ними;  
239. удосконалення механізму платного використання рибних та інших водних живих ресурсів;  
240. визначення порядку виконання робіт із штучного відтворення і розведення рибних та інших водних живих ресурсів у рибогосподарських та інших водних об'єктах;  
241. розроблення і здійснення заходів щодо запобігання появі нових небезпечних для місцевої флори та фауни окремих видів водних живих ресурсів;  
242. розроблення та здійснення комплексу заходів щодо відтворення популяцій ендемічних, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів риб, занесених до Червоної книги України, охорони та відтворення водних живих ресурсів, насамперед видів місцевої фауни;  
243. 7) з метою створення цілісної екологічної мережі:  
244. відновлення (де це доцільно і можливо) гірських, лісових, степових та лучних, прибережно-морських і морських, річкових та заплавних, озерних та болотних екосистем;  
245. оптимізація стану екосистем і забезпечення екологічної цілісності природних масивів;  
246. резервування багатих на біологічне різноманіття природних територій, унікальних ландшафтів, рідкісних і зникаючих біотопів, геологічних утворень з наступним їх заповіданням;  
247. розширення мережі природно-заповідного фонду та підвищення статусу його охорони;  
248. ренатуралізація виснажених земель;  
249. розроблення програми і схеми організації екологічної мережі на основі природних територій, насамперед природно-заповідного фонду, буферних зон та екологічних коридорів, що включатимуть лісовий, лісостеповий і степовий широтні екокоридори, меридіальні екокоридори по басейнах річок Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця, а також Карпатський та Кримський гірські, Чорноморський та Азовський морські екокоридори; забезпечення цілісності екологічної мережі України з аналогічними мережами сусідніх країн.  
250. Цією Програмою передбачається здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження біологічного різноманіття гірських, лісових, степових та лучних, прибережно-морських і морських, річкових та заплавних, озерних та болотних екосистем, а також агроландшафтів і територій інтенсивного ведення господарської діяльності, збереження видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій, створення екологічної мережі України згідно з додатками 1 - 5.  
251. 4. Механізми реалізації Програми  
252. Нормативно-правове забезпечення  
253. Для забезпечення реалізації Програми передбачається прийняття законодавчих актів з питань охорони, використання і відтворення природних ресурсів, передусім Закону України "Про рослинний світ", нової редакції Земельного кодексу України, законів про прибережну смугу морів, екологічну мережу України, регулювання водних відносин у межах басейну та природоохоронну організацію територій водних басейнів.  
254. Передбачається розроблення і затвердження інших нормативно-правових актів щодо запровадження плати за спеціальне використання рослинних ресурсів, удосконалення системи платежів за використання біологічних ресурсів, порядку обліку та ведення державного кадастру рослинного світу, порядку ввезення на територію України та вивезення за її межі об'єктів рослинного і тваринного світу, охорони водноболотних угідь міжнародного, національного та регіонального значення.  
255. У зв'язку з гармонізацією природоохоронного і природоресурсного законодавства з міжнародним та впровадженням принципів сталого розвитку вноситимуться зміни і доповнення до законодавства про охорону довкілля, природно-заповідний фонд, тваринний світ, екологічну експертизу, до водного та лісового законодавства, законодавства про надра, положень про Червону та Зелену книги України.  
256. З метою посилення відповідальності за порушення вимог законодавства у галузі охорони, використання та відтворення біологічного різноманіття передбачається внести зміни і доповнення до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.  
257. Фінансове забезпечення  
258. Фінансування комплексу заходів Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, а також із залученням інших джерел, у тому числі ґрантів Глобального екологічного фонду та міжнародних екологічних організацій.  
259. Основним джерелом покриття цих витрат є кошти, що передбачені у розділі "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" Державного бюджету України та розділі "Охорона навколишнього природного середовища" місцевих бюджетів. Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України з урахуванням економічних можливостей держави за пропозиціями заінтересованих центральних органів виконавчої влади, що попередньо погоджуються з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, визначаються обсяги фінансування зазначених заходів у розділі "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" Державного бюджету України. Обсяги фінансування з місцевих бюджетів визначаються обласними, Автономної Республіки Крим органами економіки та фінансовими органами за поданням підприємств, установ і організацій, що здійснюють зазначені заходи.  
260. Організаційне забезпечення  
261. Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади, які подають звіт цьому Міністерству про виконання заходів, передбачених у додатку 1.  
262. Контроль за реалізацією Програми покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.  
263. Для реалізації Програми передбачається удосконалити структуру Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. При цьому збільшення чисельності працівників підрозділів з охорони біологічних ресурсів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і його органів на місцях здійснюватиметься з урахуванням можливостей державного бюджету. Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади - виконавців Програми утворюється дорадчий орган, до складу якого включаються посадові особи цих органів, провідні вчені та представники громадських організацій.  
264. Наукове забезпечення  
265. Національна академія наук України здійснює координацію наукових досліджень, спрямованих на розроблення положень і методів щодо збереження біологічного різноманіття, проведення оцінки сучасного стану і тенденцій, визначення пріоритетів та заходів, які забезпечать охорону, відновлення та збалансоване і невиснажливе використання біологічних ресурсів, проведення інвентаризації природних комплексів та їх компонентів, організацію обліку та ведення державних кадастрів природних ресурсів, належне функціонування системи моніторингу, створення банків даних і геоінформаційних систем.  
266. Освіта, виховання, інформування про стан довкілля та участь громадськості в його охороні  
267. З метою поліпшення екологічної освіти та виховання передбачається:  
268. створити на базі територій природнозаповідного фонду інформаційно-освітні центри;  
269. започаткувати нові видання і збільшити випуск науково-популярної літератури (книжок, журналів, газет, бюлетенів, інформаційних листків, буклетів) з питань збереження біологічного різноманіття;  
270. забезпечити створення пізнавальних теле-, кіно- і радіопрограм;  
271. удосконалити навчальні плани та програми навчання у дошкільних, середніх і вищих навчальних закладах;  
272. організувати проведення щорічної всеукраїнської акції "До чистих джерел";  
273. підготувати та підвищити кваліфікацію спеціалістів з питань збереження біологічного різноманіття з урахуванням міжнародного досвіду;  
274. забезпечити поліпшення зв'язків із громадськими організаціями і рухами екологічного та загальноосвітнього спрямування, сприяти їх зусиллям в освітньо-виховній роботі і здійсненні практичних заходів щодо збереження біологічного різноманіття.  
275. Екологічні знання повинні стати обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля.  
276. Розвиватиметься система екологічної освіти на базі лісництв, навчальних закладів і заповідних територій різних категорій, запроваджуватимуться на основі міжнародного досвіду нові форми екологічної освіти та виховання з урахуванням історичних традицій Українського народу щодо дбайливого ставлення до живої природи.  
277. 5. Етапи реалізації Програми  
278. Ця Програма розрахована на період до 2015 року.  
279. Перший етап реалізації (до 2005 року) забезпечить призупинення процесів, що зумовлюють погіршення стану природних екосистем. За цей час буде закінчено розроблення нормативно-правової бази з питань збереження біологічного різноманіття, створення для цього системи регулювання збалансованого і невиснажливого використання природних ресурсів з урахуванням інтересів місцевого населення, а також цілісної екологічної мережі України як складової частини Всеєвропейської екологічної мережі.  
280. На другому етапі (до 2010 року) передбачається удосконалити механізм управління екологічною мережею України та її компонентами. Особливу увагу буде приділено управлінню природними територіями на місцевому рівні.  
281. До 2015 року повинні бути вирішені найважливіші питання щодо збереження біологічного різноманіття, налагоджено систему співпраці всіх заінтересованих органів виконавчої влади і громадськості в цій сфері. Належним чином будуть захищені природні та культурні ландшафти з багатим біологічним різноманіттям.  
282. 6. Соціальні, економічні та екологічні наслідки реалізації Програми  
283. Передбачається, що реалізація цієї Програми дасть змогу:  
284. запобігти безповоротній втраті частини гено-, демо-, цено- та екофонду, сприяти підтриманню екологічної рівноваги на території України;  
285. впровадити в практику господарювання елементи збалансованого і невиснажливого використання природних ресурсів;  
286. оптимізувати природно-ресурсний (передусім біологічних ресурсів), а також рекреаційний та туристичний потенціал, особливо в Карпатах, Криму та на Поліссі.  
287. впровадити новий економічний механізм, спрямований на забезпечення охорони, збереження і відтворення біологічного різноманіття;  
288. збільшити в просторовому та якісному відношенні показники біологічного різноманіття, що сприятиме позитивним змінам у стані довкілля на місцевому і регіональному рівні (мезоклімат, якість води та рівень обводнення, зокрема малих річок);  
289. створити екологічну мережу України, яка забезпечить відновлення біогеохімічного кругообігу і значне поширення диких рослин і тварин, збільшить ймовірність виживання нечисленних популяцій організмів, що перебувають під загрозою зникнення;  
290. зменшити загрозу спустелювання, дегуміфікації та деградації земель;  
291. поліпшити систему екологічного виховання, освіти та інформування;  
292. скоординувати діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у сфері збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;  
293. запровадити контроль за ризиком, пов'язаним з появою видозмінених організмів у разі застосування біотехнології;  
294. відновити деградовані екосистеми та сприяти збереженню видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення;  
295. попередити появу видів рослин і тварин, які загрожують екосистемам, місцевій флорі та фауні або населенню;  
296. систематизувати нормативно-правові акти в галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів та гармонізувати їх з міжнародними;  
297. розширити міжнародне співробітництво та об'єднати зусилля органів виконавчої влади і громадських організацій у справі збереження біологічного різноманіття, виконання зобов'язань України, що випливають з Конвенції про охорону біологічного різноманіття та інших міжнародних екологічних угод.