Кількість абзаців - 500 Розмітка (ліва колонка)


Про запобігання та протидію домашньому насильству (Друге читання)

0. Проект
 
1. Закон України
 
2. Про запобігання та протидію домашньому насильству
 
3. Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, що є переважно проявом гендерно зумовленого насильства та призводить до порушення прав людини, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямований на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
 
4.

 
5. Розділ І
 
6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
7. Стаття 1. Визначення термінів
 
8. 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
 
9. 1) дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі — постраждала дитина), — дитина, яка зазнала домашнього насильства будь-якої форми або стала свідком такого насильства;
 
10. 2) домашнє насильство — всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання між колишнім чи теперішнім подружжям або особами, які спільно проживають чи проживали однією сім’єю, але не перебувають або не перебували в шлюбі, незалежно від того, чи проживає або проживала особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що і особа, яка постраждала від домашнього насильства;
 
11. 3) економічне насильство — форма домашнього насильства, яка включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
 
12. 4) запобігання домашньому насильству — система заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм домашнього насильства, його причин і наслідків, формування нетерпимого ставлення осіб до насильницької моделі поведінки у приватних відносинах, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальну роль та обов’язки, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
 
13. 5) обмежувальний припис — установлений в судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи накладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки особи, яка постраждала від домашнього насильства;
 
14. 6) оцінка ризиків — оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи;
 
15. 7) програма для особи, яка вчинила домашнє насильство, — комплекс заходів, спрямованих на зміну насильницької поведінки особи, яка вчинила домашнє насильство (далі — кривдник), та формування в неї нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних відносинах, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, викорінення дискримінаційного уявлення про соціальну роль та обов’язки;
 
16. 8) програма для особи, яка постраждала від домашнього насильства, — комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування в особи, яка постраждала від домашнього насильства (далі — постраждала особа), здатності відстоювати власну гідність та захищати свої права у приватних відносинах;
 
17. 9) протидія домашньому насильству — система заходів, спрямованих на припинення домашнього насильства, надання допомоги та забезпечення захисту постраждалої особи та отримання нею відшкодування завданої шкоди, а також належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їх поведінки;
 
18. 10) профілактичний облік — здійснення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції організаційно-практичних заходів щодо контролю за поведінкою кривдника з метою недопущення повторного вчинення домашнього насильства, дотриманням ним тимчасових обмежень його прав та виконанням обов’язків, покладених у зв’язку із вчиненням домашнього насильства;
 
19. 11) психологічне насильство — форма домашнього насильства, яка включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, залякування, інші дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль в репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали в постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
 
20. 12) сексуальне насильство — форма домашнього насильства, яка включає будь-які дії сексуального характеру, вчинені щодо повнолітньої особи без її згоди або щодо дитини, примушування до актів сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, в тому числі щодо дитини або в її присутності;
 
21. 13) терміновий заборонний припис — спеціальний захід протидії домашньому насильству, який вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції як реагування на факти домашнього насильства, спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;
 
22. 14) фізичне насильство — форма домашнього насильства, яка включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
 
23. Стаття 2. Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству
 
24. 1. Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
 
25. Стаття 3. Сфера дії законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству
 
26. 1. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
 
27. подружжя;
 
28. колишнє подружжя;
 
29. особи, які спільно проживають або проживали однією сім’єю, але не перебувають або не перебували в шлюбі;
 
30. особи, які мають спільну дитину (дітей);
 
31. батьки (мати, батько) і дитина (діти);
 
32. дід (бабуся) та внук (внучка);
 
33. вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
 
34. брати і сестри;
 
35. діти, які не є спільними або всиновленими;
 
36. опікуни, піклувальники та особи, які перебувають або перебували під опікою, піклуванням;
 
37. прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають у сім’ях патронатних вихователів.
 
38. 2. Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству також поширюється на інших родичів за умови спільного проживання.
 
39. Стаття 4. Основні засади запобігання та протидії домашньому насильству
 
40. 1. Виходячи із загальних принципів верховенства права, законності, заборони дискримінації та соціальної справедливості, а також відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах:
 
41. гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканність, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;
 
42. належна увага щодо кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів із запобігання та протидії домашньому насильству;
 
43. урахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, забезпечення гендерного підходу під час здійснення всіх заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
44. визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства;
 
45. повага та неупереджене ставлення до постраждалих осіб, забезпечення пріоритетності їх прав і законних інтересів та безпеки під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
46. конфіденційність інформації про постраждалих осіб;
 
47. добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб;
 
48. урахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, недієздатних осіб, осіб похилого віку;
 
49. ефективна взаємодія суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також з громадськими об’єднаннями, неурядовими організаціями, засобами масової інформації та іншими заінтересованими особами.
 
50. 2. У разі коли постраждалою особою або особою, яка стала свідком домашнього насильства, є дитина, будь-які дії, що вчиняються щодо неї, базуються на принципах, зазначених у Конвенції ООН про права дитини, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства, Європейській конвенції про здійснення прав дітей та законодавчих актах у сфері захисту прав дитини.
 
51. 3. Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою (стать, гендер, раса, колір шкіри, мова, релігійні, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, громадянство, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, вік, стан здоров’я, інвалідність, сімейний стан, статус біженця чи іншої визначеної законодавством категорії мігрантів тощо).
 
52. Стаття 5. Основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
53. 1. Державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання такого явища, максимальне сприяння постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних відносин.
 
54. 2. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:
 
55. запобігання домашньому насильству;
 
56. ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом впровадження механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
57. надання допомоги та захисту постраждалим особам, а також забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;
 
58. належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їх поведінки.
 
59. Стаття 6. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
60. 1. Суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, є:
 
61. спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
62. інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
63. загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб.
 
64. 2. Спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:
 
65. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
66. центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
67. місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
 
68. 3. До інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:
 
69. служби у справах дітей;
 
70. уповноважені підрозділи органів Національної поліції;
 
71. органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
 
72. центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
 
73. суди;
 
74. прокуратура.
 
75. 4. До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, зокрема, надають допомогу постраждалим особам, а саме:
 
76. центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
 
77. притулки для дітей;
 
78. центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
 
79. соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
 
80. центри соціально-психологічної допомоги;
 
81. територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
 
82. інші заклади, установи, організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.
 
83. До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центри з питань запобігання домашньому насильству, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб.
 
84. 5. У здійсненні заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, виявлення фактів домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалим особам можуть брати участь підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання та неурядові організації, фізичні особи — підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, в тому числі послуги патронату над дітьми.
 
85. Розділ ІІ
 
86. СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
87. Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
88. 1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:
 
89. 1) формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
90. 2) нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
91. 3) координація діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
92. 4) забезпечення створення та функціонування Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, здійснення повноважень держателя цього Реєстру;
 
93. 5) забезпечення розроблення та затвердження типових програм для постраждалих осіб, а також методичних рекомендацій щодо їх виконання;
 
94. 6) забезпечення розроблення та затвердження типових програм для кривдників, а також методичних рекомендацій щодо їх виконання, в тому числі з урахуванням віку, стану здоров’я, статі кривдника;
 
95. 7) здійснення методичного забезпечення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
96. 8) затвердження стандартів надання соціальних послуг постраждалим особам та методики визначення потреб територіальних громад у створенні спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб;
 
97. 9) здійснення міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
98. 2. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:
 
99. 1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
100. 2) визначення потреб у створенні державних спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, забезпечення їх створення та здійснення контролю за їх діяльністю;
 
101. 3) забезпечення функціонування служб підтримки постраждалих осіб та здійснення контролю за їх діяльністю;
 
102. 4) здійснення координації підготовки фахівців, які представляють суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
103. 5) організація та проведення загальнонаціональних соціологічних, правових, психолого-педагогічних та інших досліджень щодо домашнього насильства, його причин та наслідків;
 
104. 6) збір, аналіз і поширення інформації про домашнє насильство відповідно до законодавства, удосконалення системи показників у формах державної статистичної звітності щодо запобігання та протидії домашньому насильству;
 
105. 7) забезпечення проведення моніторингу ефективності законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству та практики його застосування, а також заходів у сфері запобігання і протидії домашньому насильству та врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, надання методичної та практичної допомоги;
 
106. 8) забезпечення підготовки та оприлюднення щорічного звіту про стан реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
107. 9) ведення обліку даних про загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб на загальнодержавному рівні.
 
108. Стаття 8. Повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
109. 1. До повноважень місцевих державних адміністрації у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
1) реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству на місцевому рівні;
2) забезпечення розроблення, затвердження та виконання місцевих програм у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
3) забезпечення взаємодії та координація здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству органами, на які покладаються функції з їх здійснення, та службами підтримки постраждалих осіб на місцевому рівні;
4) ведення обліку даних про загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, на місцевому рівні;
5) участь у підготовці фахівців з питань запобігання та протидії домашньому насильству, в тому числі фахівців, які виконують програми для кривдників;
6) забезпечення підготовки методичних рекомендацій щодо організації і забезпечення діяльності та підвищення кваліфікації фахівців з питань запобігання та протидії домашньому насильству;
7) забезпечення підготовки та розповсюдження серед населення інформаційно-просвітницьких матеріалів щодо форм домашнього насильства та його наслідків, формування нетерпимого ставлення громадян до насильницької моделі поведінки у приватних відносинах;
8) забезпечення організації та проведення на регіональному рівні соціологічних, правових, психолого-педагогічних та інших досліджень щодо домашнього насильства, його причин та наслідків;
9) проведення моніторингу стану виконання суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, поставлених завдань в процесі реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству на місцевому рівні, надання їм методичної та практичної допомоги;
10) звітування про стан реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству на місцевому рівні центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
2. До повноважень органів місцевого самоврядування належать:
1) організація надання соціальних послуг, у тому числі шляхом соціального замовлення у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
2) визначення потреби у створенні спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, забезпечення їх створення та функціонування, здійснення контролю за їх діяльністю;
3) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, забезпечення застосування заходів для його припинення, надання допомоги постраждалим особам;
4) інформування постраждалих осіб про права, заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
5) збір і поширення даних про домашнє насильство на місцевому рівні відповідно до законодавства.
3. Відповідальними за визначення в установленому порядку структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, до повноважень яких належать запобігання та протидія домашньому насильству, є керівники відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
 
110. Стаття 9. Повноваження служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
1. До повноважень служб у справах дітей у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
1) розроблення заходів із захисту прав і законних інтересів постраждалої дитини;
2) прийом та розгляд заяв і повідомлень про домашнє насильство щодо дітей;
3) інформування постраждалої дитини, її батьків чи законних представників про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися;
4) влаштування у разі потреби постраждалої дитини в сім’ю патронатних вихователів, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, та здійснення контролю за умовами її перебування та надання допомоги;
5) представлення інтересів постраждалої дитини в органах державної влади, судах (у разі потреби);
6) проведення профілактичної роботи з батьками або законними представниками із запобігання домашньому насильству щодо дітей;
7) порушення перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення та роботи з постраждалою дитиною;
8) взаємодія з іншими суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;
9) здійснення інших заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, які регулюються законодавством;
10) звітування органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про стан реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
111. Стаття 10. Повноваження уповноважених підрозділів органів Національної поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
112. 1. До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
 
113. 1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;
 
114. 2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, разом з Національною поліцією;
 
115. 3) інформування постраждалих осіб про права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
 
116. 4) винесення термінових заборонних приписів кривдникам;
 
117. 5) взяття на профілактичний облік кривдників та проведення щодо них профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;
 
118. 6) здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;
 
119. 7) анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;
 
120. 8) взаємодія з іншими суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;
 
121. 9) звітування органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
122. 2. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків.
 
123. Стаття 11. Повноваження органів управління освітою, навчальних закладів та установ системи освіти у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
124. 1. До повноважень органів управління освітою у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції належать:
 
125. 1) забезпечення підготовки фахівців відповідної кваліфікації та галузі знань з метою належного виконання ними функцій із запобігання та протидії домашньому насильству;
 
126. 2) забезпечення включення до навчальних програм та планів питань запобігання та протидії домашньому насильству;
 
127. 3) забезпечення включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству;
 
128. 4) участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, що представляють суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
129. 5) забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання та протидії домашньому насильству;
 
130. 6) методичне забезпечення навчальних закладів, зокрема з питань запобігання та протидії домашньому насильству.
 
131. 2. Навчальні заклади та установи системи освіти під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
 
132. 1) проводять з учасниками навчально-виховного процесу виховну роботу із запобігання та протидії домашньому насильству;
 
133. 2) повідомляють не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції у разі виявлення фактів домашнього насильства щодо дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень;
 
134. 3) проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками навчально-виховного процесу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі щодо дітей;
 
135. 4) організовують роботу практичного психолога та/ або соціального педагога з постраждалими дітьми;
 
136. 5) взаємодіють з іншими суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;
 
137. 6) звітують органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
138. Стаття 12. Повноваження органів, установ і закладів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
139. 1. До повноважень органів, установ і закладів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
 
140. 1) розроблення та затвердження стандарту надання медичної допомоги постраждалим особами або особам, ймовірно постраждалим від домашнього насильства;
 
141. 2) затвердження порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб;
 
142. 3) методичне забезпечення закладів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
143. 2. Установи і заклади охорони здоров’я під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
 
144. 1) повідомляють місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування, уповноваженим підрозділам органів Національної поліції про виявлення ушкоджень, які могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства, а у разі виявлення ушкоджень у дитини — службу у справах дітей;
 
145. 2) у разі виявлення ушкоджень кримінального характеру направляють постраждалих осіб на медичне обстеження;
 
146. 3) у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляють постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію;
 
147. 4) надають медичну допомогу постраждалим особам з урахуванням індивідуальних потреб;
 
148. 5) інформують постраждалих осіб про заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
 
149. 6) взаємодіють з іншими суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;
 
150. 7) звітують органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
151. Стаття 13. Повноваження центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
152. 1. До повноважень центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
 
153. 1) забезпечення надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу», у тому числі на базі загальних та спеціальних служб підтримки постраждалих осіб;
 
154. 2) взаємодія з іншими суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;
 
155. 3) звітування органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
156. Стаття 14. Повноваження загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб
 
157. 1. Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб у межах своїх повноважень здійснюють:
 
158. 1) прийом і розгляд заяв від постраждалих осіб або їх представників про отримання допомоги, зокрема соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
 
159. 2) інформування місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, уповноважених підрозділів органів Національної поліції про виявлення факту домашнього насильства за наявності добровільної поінформованої згоди постраждалих осіб, крім випадків учинення насильства щодо дітей та недієздатних осіб або виявлення актів насильства кримінального характеру, коли така згода не вимагається; у разі виявлення факту вчинення домашнього насильства щодо дітей — інформування не пізніше однієї доби служби у справах дітей та уповноважених підрозділів органів Національної поліції;
 
160. 3) визначення потреб постраждалих осіб;
 
161. 4) надання постраждалим особам повної та вичерпної інформації про їх права і можливості отримання ними дієвої допомоги;
 
162. 5) надання відповідно до компетенції постраждалим особам соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної допомоги на безоплатній основі, сприяння наданню правової допомоги, а також забезпечення тимчасового притулку для таких осіб та їх дітей у порядку, передбаченому законодавством;
 
163. 6) інформування місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування про осіб, яким надавалася допомога, та про результати її надання.
 
164. 2. Спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб створюються відповідно до законодавства та соціальних потреб регіону на основі методики визначення потреб територіальних громад у їх створенні, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, та діють на основі типового положення про спеціалізовану службу підтримки постраждалих осіб, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
 
165. 3. Спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб функціонують в установленому законодавством порядку за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, професійних спілок, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.
 
166. 4. Питання перебування постраждалих осіб у спеціалізованих службах підтримки таких осіб та надання їм соціальних послуг регулюються установчими документами зазначених служб відповідно до стандартів надання соціальних послуг постраждалим особам, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з урахуванням вимог міжнародних правових актів.
 
167. Стаття 15. Взаємодія суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
168. 1. Взаємодія суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, передбачає:
 
169. 1) взаємне інформування не пізніше однієї доби про виявлені факти домашнього насильства з дотриманням вимог конфіденційності та захисту персональних даних;
 
170. 2) реагування на факти вчинення домашнього насильства відповідно до компетенції та з урахуванням оцінки ризиків, що загрожують постраждалій особі;
 
171. 3) узгодження заходів реагування на випадки домашнього насильства та надання дієвої допомоги постраждалим особам, що вживаються різними суб’єктами;
 
172. 4) розроблення та виконання програм для кривдників;
 
173. 5) розроблення програм запобігання та протидії домашньому насильству;
 
174. 6) організацію здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
175. 7) обмін досвідом у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
176. 8) скоординовану міжвідомчу підготовку фахівців, які представляють суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
177. 9) проведення моніторингу дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, розробляють пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування.
 
178. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залучають до співпраці з організації та здійснення таких заходів та надання дієвої допомоги постраждалим особам громадські об’єднання, неурядові організації та інших заінтересованих осіб, а також забезпечують висвітлення таких заходів і діяльності в засобах масової інформації з урахуванням вимог конфіденційності та захисту персональних даних.
 
179. 3. Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, та розгляду ними заяв і повідомлень про вчинення домашнього насильства затверджується Кабінетом Міністрів України.
 
180. 4. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, звітують органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про здійснення повноважень, визначених цим Законом, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
181. Стаття 16. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства
 
182. 1. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства – це створена за допомогою інформаційної (автоматизованої) системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збір, зберігання, захист, облік, пошук, використання, узагальнення даних (відомостей) про випадки домашнього насильства.
 
183. 2. Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства ведеться з метою:
 
184. запобігання домашньому насильству;
 
185. надання комплексної та своєчасної допомоги постраждалим особам суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (незалежно від того, яким суб’єктом виявлено відповідний факт);
 
186. координації діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
187. здійснення контролю за належністю розслідування фактів домашнього насильства, застосування до кривдників спеціальних заходів з протидії домашньому насильству, притягнення їх до передбаченої законом відповідальності та зміна їх поведінки;
 
188. підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм і проявів домашнього насильства та формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі сімейних відносин, забезпечення проведення моніторингу ефективності законодавства та практики його застосування, а також заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та їх впливу на різні соціальні групи з урахуванням гендерних особливостей.
 
189. 3. До Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства (окремо за кожним випадком) вносяться відомості про:
 
190. особу, яка повідомила про вчинення домашнього насильства;
постраждалу особу (в тому числі її потреби) та кривдника, характер відносин між ними відповідно до статті 3 цього Закону;
суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, здійснення ними таких заходів;
випадок домашнього насильства (із зазначенням дати, форми та місця вчинення насильства, результатів здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству).
 
191. 4. Формування Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства здійснюється суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, шляхом внесення до нього відповідної інформації, зокрема через реєстри, які ведуться ними відповідно до законодавства України.
 
192. 5. Держателем Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
193. 6. Адміністратором Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства є державне підприємство, визначене центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, що належить до сфери його управління, здійснює заходи із створення, впровадження і супроводження програмного забезпечення Реєстру, відповідає за його технічне та технологічне забезпечення, збереження та захист даних Реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Реєстру, організовує та проводить навчання щодо роботи з Реєстром.
 
194. 7. Відомості про фізичних осіб (персональні дані), що містяться у Єдиному державному реєстрі випадків домашнього насильства, є конфіденційними та обробляються з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
 
195. 8. Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, а також доступу до нього визначається Кабінетом Міністрів України.
 
196. Стаття 17. Участь заінтересованих суб’єктів, які надають соціальні послуги із запобігання та протидії домашньому насильству
 
197. 1. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання, неурядові організації, фізичні особи — підприємці, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, залучаються суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до законодавства до:
 
198. виконання пріоритетних завдань у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
199. проведення тренінгів, семінарів, інших заходів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі працівників у сфері освіти, охорони здоров’я і правоохоронних органів, та для осіб, які належать до вразливих верст населення;
 
200. виконання програм для кривдників та постраждалих осіб;
 
201. надання соціальних послуг постраждалим особам, у тому числі дітям, виключно за згодою постраждалих осіб або їх законних представників, крім випадків, коли кривдник є законним представником або є загроза життю та здоров’ю;
 
202. проведення інформаційної кампанії щодо форм і проявів домашнього насильства та його наслідків серед населення, у тому числі дітей, та інших заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
203. утворення спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб і забезпечення їх функціонування.
 
204. Розділ ІІІ
 
205. ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
206. Стаття 18. Завдання у сфері запобігання домашньому насильству
 
207. 1. До завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать:
 
208. визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства;
 
209. підвищення рівня поінформованості населення про форми і прояви домашнього насильства, його причини і наслідки;
 
210. сприяння розумінню суспільством гендерно зумовленої природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, недієздатних осіб, осіб похилого віку;
 
211. формування нетерпимого ставлення суспільства до насильницьких моделей поведінки, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини;
викорінення дискримінаційних уявлень про соціальну роль та обов’язки, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;
 
212. заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству.
 
213. Стаття 19. Заходи у сфері запобігання домашньому насильству
 
214. 1. На виконання завдань у сфері запобігання домашньому насильству суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечують:
 
215. вивчення ситуації та збір згрупованих за статтю статистичних даних про факти домашнього насильства;
 
216. організацію і проведення галузевих та міжгалузевих досліджень стану, причин і передумов поширення домашнього насильства, ефективності законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та практики його застосування;
 
217. організацію і проведення інформаційної кампанії щодо форм і проявів домашнього насильства та його наслідків серед населення, у тому числі дітей;
 
218. розроблення та упровадження у навчальних закладах навчальних і виховних програм з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі щодо дітей;
 
219. залучення засобів масової інформації до просвітницької кампанії, спрямованої на виконання завдань у сфері запобігання домашньому насильству;
 
220. організацію та проведення спільних і спеціалізованих тренінгів та семінарів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також для працівників правоохоронних органів і суддів.
 
221. 2. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання домашньому насильству, враховують гендерно зумовлену природу домашнього насильства, його непропорційний вплив на жінок і чоловіків, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, недієздатних осіб, осіб похилого віку, необхідність підтримки та захисту постраждалих осіб, наслідки домашнього насильства, що призводять до порушення прав людини.
 
222. Розділ ІV
 
223. НАДАННЯ ДОПОМОГИ ТА ЗАХИСТУ ПОСТРАЖДАЛИМ ОСОБАМ
 
224. Стаття 20. Надання допомоги та захисту постраждалим особам
 
225. 1. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам з урахуванням основних засад запобігання та протидії домашньому насильству, визначених статтею 4 цього Закону.
 
226. 2. Надання допомоги та забезпечення захисту постраждалих осіб здійснюється за такими напрямами:
 
227. надання постраждалим особам інформації про їх права та можливості реалізації таких прав зрозумілою їм мовою або через перекладача чи залучену третю особу, яка володіє мовою, зрозумілою постраждалим особам;
 
228. забезпечення доступу до загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб для отримання соціальних послуг медичної, соціальної, психологічної допомоги, що ними надаються;
 
229. надання у разі потреби тимчасового притулку для безпечного розміщення постраждалих осіб;
 
230. забезпечення постраждалим особам доступу до правосуддя та інших механізмів юридичного захисту, в тому числі шляхом надання безоплатної правової допомоги у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
 
231. запровадження цілодобових кол-центрів для надання безоплатних консультацій стосовно всіх форм домашнього насильства, визначених у статті 1 цього Закону, абонентам анонімно або з належним урахуванням вимог конфіденційності та захисту персональних даних.
 
232. 3. Під час надання допомоги та забезпечення захисту постраждалих осіб враховуються їх вік, стан здоров’я, стать, релігійні переконання, етнічне походження, спеціальні потреби.
 
233. 4. Допомога постраждалим особам надається за місцем їх звернення.
 
234. 5. Надання допомоги постраждалим особам не залежить від звернення таких осіб до правоохоронних органів чи суду та їх участі в кримінальному або цивільному провадженні.
 
235. 6. Якщо постраждалі особи є недієздатними, питання про надання їм допомоги та забезпечення їх захисту вирішують органи опіки та піклування за зверненням опікуна або інших осіб, яким стало відомо про вчинення домашнього насильства з боку опікуна недієздатної особи.
 
236. Стаття 21. Права постраждалих осіб
 
237. 1. Постраждала особа має право на:
 
238. пропорційний, ефективний та невідкладний захист у всіх випадках домашнього насильства, недопущення повторної віктимізації;
 
239. звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
240. отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
 
241. безоплатне отримання соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
 
242. безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
 
243. поважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
 
244. конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома суб’єктам, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
 
245. вибір спеціаліста за статтю (за можливістю);
 
246. відшкодування кривдником завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, в порядку, визначеному законодавством;
 
247. звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів протидії домашньому насильству;
 
248. своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення щодо неї домашнього насильства, у тому числі ті, що пов’язанні з ізоляцією кривдника або його звільненням;
 
249. інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України.
 
250. Стаття 22. Права постраждалої дитини
 
251. 1. Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.
 
252. 2. Звернення та повідомлення про вчинення домашнього насильства щодо дітей приймаються і розглядаються згідно з порядком розгляду звернень та повідомлень щодо жорстокого поводження з дітьми або його загрози, визначеним Кабінетом Міністрів України.
 
253. 3. З метою надання допомоги постраждалій дитині вона може бути влаштована в сім’ю законних представників, родичів, патронатних вихователів, до сімейних форм виховання, центру соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установ для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.
 
254. 4. Під час розгляду судом та / або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства щодо дитини або в її присутності.
 
255. Стаття 23. Виконання програм для постраждалих осіб
 
256. 1. Суб’єктами, відповідальними за виконання програм для постраждалих осіб, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
 
257. 2. Суб’єкт, відповідальний за виконання програм для постраждалих осіб, організовує та забезпечує проходження такими особами зазначених програм за їх згодою.
 
258. 3. Програми для постраждалих осіб виконуються фахівцями, які пройшли підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та представляють суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також суб’єктами, визначеними у статті 17 цього Закону, в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
 
259. Розділ V
 
260. СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
261. Стаття 24. Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству
 
262. 1. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:
 
263. терміновий заборонний припис щодо кривдника;
 
264. обмежувальний припис щодо кривдника;
 
265. взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ними профілактичної роботи;
 
266. направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
 
267. Стаття 25. Терміновий заборонний припис щодо кривдника
 
268. 1. Терміновий заборонний припис виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції кривднику в разі безпосередньої небезпеки для життя та здоров’я постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення продовження чи повторного вчинення.
 
269. 2. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:
 
270. зобов’язання покинути місце проживання (перебування) постраждалої особи;
 
271. заборона заходити до місця проживання (перебування) постраждалої особи та перебувати в ньому;
 
272. заборона у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
 
273. 3. Під час здійснення заходів із запобігання та протидії домашньому насильству забезпечується безпека постраждалої особи. Ці заходи поширюються також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їх майнових прав на відповідне житлове приміщення.
 
274. 4. Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції за результатами оцінки ризиків.
 
275. 5. Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.
 
276. 6. Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія — постраждалій особі або її представнику.
 
277. 7. Дія термінового заборонного припису припиняється у разі застосування до кривдника судом адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні.
 
278. 8. Кривднику, щодо якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноваженому підрозділу органу Національної поліції за місцем вчинення домашнього насильства.
 
279. 9. Особа, щодо якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції.
 
280. 10. Терміновий заборонний припис виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України.
 
281. Стаття 26. Обмежувальний припис щодо кривдника
 
282. 1. Постраждала особа або її представник, а в разі вчинення домашнього насильства щодо дитини – батьки або законні представники мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо кривдника.
 
283. 2. Обмежувальним приписом можуть бути визначені один чи кілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків, а саме:
 
284. заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
 
285. усунення перешкод в користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
 
286. обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
 
287. заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи;
 
288. заборона як особисто, так і через третіх осіб, розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
 
289. заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку як особисто, так і через третіх осіб.
 
290. 3. Під час видачі обмежувального припису суддя може вирішити питання про направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
 
291. 4. Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений цим Законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік.
 
292. 5. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
 
293. 6. Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або оренду житла, що вона винаймала (винаймає) з метою запобігання вчиненню щодо неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, що перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.
 
294. 7. У разі порушення кримінального провадження у зв’язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов’язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
 
295. Стаття 27. Взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи
 
296. 1. Уповноважений підрозділ органу Національної поліції бере на профілактичний облік кривдника з моменту виявлення факту вчинення ним насильства на встановлений законодавством строк і проводять профілактичну роботу.
 
297. 2. Зняття кривдника з профілактичного обліку здійснюється уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, яким його взято на профілактичний облік, автоматично після завершення встановленого строку, якщо інше не передбачено законодавством.
 
298. 3. Порядок взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника затверджується Міністерством внутрішніх справ України.
 
299. Стаття 28. Виконання програм для кривдників
 
300. 1. Суб’єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
 
301. 2. Суб’єкт, відповідальний за виконання програм для кривдників, організовує та забезпечує проходження таких програм кривдниками.
 
302. 3. Програми для кривдників виконуються фахівцями, які пройшли відповідне навчання.
 
303. 4. Кривдник може бути направлений на проходження програми для кривдників судом у випадках, передбачених законодавством.
 
304. 5. Кривдник повинен мати можливість відвідувати програму для кривдників за власною ініціативою на добровільній основі.
 
305. 6. У разі неявки кривдника для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб’єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органу Національної поліції для вжиття заходів.
 
306. 7. Притягнення кривдника до відповідальності за непроходження програми для кривдників не звільняє його від обов’язку пройти таку програму.
 
307. Розділ VІ
 
308. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
309. Стаття 29. Відповідальність за вчинення домашнього насильства
 
310. 1. Кривдник, який порушив вимоги спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, несе відповідальність відповідно до закону.
 
311. Стаття 30. Відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок вчинення домашнього насильства
 
312. 1. Особі, яка має право на відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок домашнього насильства, моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов’язана з їх розміром.
 
313. 2. Порядок відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок домашнього насильства, визначається Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.
 
314. Стаття 31. Відповідальність посадових осіб за недотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
315. 1. Посадові або службові особи, визнані винними у порушенні вимог законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, несуть відповідальність відповідно до закону.
 
316. 2. Постраждала особа та кривдник мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, у порядку, передбаченому законодавством.
 
317. Розділ VІІ
 
318. ФІНАНСУВАННЯ ТА ДЖЕРЕЛА ПОКРИТТЯ ВИТРАТ НА ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
319. Стаття 32. Фінансування витрат, пов’язаних із запобіганням та протидією домашньому насильству
 
320. 1. Заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також надання допомоги постраждалим особам фінансуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, професійних спілок, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.
 
321. 2. Діяльність суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, державної та комунальної форми власності фінансується за рахунок коштів відповідного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
 
322. 3. Утримання спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, які не належать до державної та комунальної форми власності, забезпечення розвитку їх матеріальної бази та надання ними соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів їх засновників та інших коштів, не заборонених законодавством, у тому числі на умовах соціального замовлення.
 
323. Розділ VІІІ
 
324. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
325. Стаття 33. Контроль у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
326. 1. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України.
 
327. 2. Інші органи державної влади здійснюють контроль у сфері запобігання та протидії домашньому насильству в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України.
 
328. Стаття 35. Громадський контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
 
329. 1. Громадські об’єднання, члени таких об’єднань або уповноважені представники з урахуванням вимог конфіденційності та захисту персональних даних можуть здійснювати громадський контроль за здійсненням заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та реалізацією державної політики у зазначеній сфері.
 
330. 2. Звіти за результатами громадського контролю доводяться до відома спеціально уповноважених органів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та враховуються ними під час визначення пріоритетів і основних напрямів реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також розроблення відповідних регіональних програм.
 
331. РОЗДІЛ ІХ
 
332. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
333. 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
 
334. 2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 10, ст. 70 із наступними змінами).
 
335. 3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
 
336. 1) частину першу статті 36 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) доповнити пунктом 7-3 такого змісту:
 
337. «7-3) набрання законної сили рішенням суду щодо встановлення факту сексуальних домагань, інших протиправних актів сексуального характеру, що принижують честь і гідність осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування;»;
 
338. 2) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
 
339. доповнити Кодекс статтею 39-1 такого змісту:
 
340. «Стаття 39-1. Направлення на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство
 
341. У разі вчинення домашнього насильства або невиконання термінового заборонного припису суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство, на проходження програми для таких осіб, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».»;
 
342. статтю 173-2 викласти в такій редакції:
 
343. «Стаття 173-2. Вчинення домашнього насильства або невиконання термінового заборонного припису
 
344. Вчинення домашнього насильства, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції про місце тимчасового перебування в разі його винесення –
тягнуть за собою громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до п’яти діб.
Ті самі діяння, вчинені особою, до якої протягом року застосовано адміністративне стягнення за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, –
тягнуть за собою громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин або адміністративний арешт на строк від п’яти до п’ятнадцяти діб.
Ті самі діяння, передбачені частинами першою та другою цієї статті, учинені вагітною жінкою або особою, що є інвалідом першої або другої групи, —
тягнуть за собою штраф від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;
 
345. 3) у Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 40-42, ст. 492):
 
346. частину другу статті 234 доповнити пунктом 12 такого змісту:
 
347. «12) видачу обмежувального припису або його продовження.»;
 
348. розділ ІV доповнити главою 13 такого змісту:
 
349. «Глава 13. Розгляд судом справ про видачу обмежувального припису
 
350. Стаття 290-1. Підсудність
 
351. 1. Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) заявника.
 
352. Стаття 290-2. Особи, які можуть бути заявниками
 
353. 1. До суду із заявою про видачу обмежувального припису можуть звернутися:
1) особа або дитина, яка постраждала від домашнього насильства, за умов, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або її представник;
2) особа, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», або її представник;
3) прокурор згідно з функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді за наявності умов та підстав, установлених Законом України «Про прокуратуру» та Цивільним процесуальним кодексом України.
 
354. Стаття 290-3. Зміст заяви
 
355. 1. У заяві про видачу обмежувального припису, крім загальних відомостей, встановлених цим Кодексом, повинні бути зазначені такі дані:
1) ім’я, адреса та номери засобів зв’язку (за наявності) заявника та заінтересованої особи; у разі, коли заява подається не заявником, — процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені, адреси та номерів засобів зв’язку (за наявності);
2) опис фактів та обставин, які свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, із наданням (за наявності) матеріалів, що підтверджують таку необхідність;
3) клопотання про витребування матеріалів, визначених у пункті 2 частини першої цієї статті, з обґрунтуванням ускладнень чи неможливості самостійного подання зазначених матеріалів.
2. Заява про видачу обмежувального припису може містити клопотання заявника про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство, на проходження програми для осіб, які вчинили домашнє насильство.
 
356. Стаття 290-4. Розгляд справи
 
357. 1. Справи про видачу обмежувального припису розглядаються судом за умови надання права особистої участі в судовому засіданні особам, що беруть участь у справі, крім випадків, коли така участь містить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для особи, яка потребує судового захисту.
 
358. 2. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
 
359. 3. Обмежувальний припис може бути встановлений судом щодо особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла вісімнадцятирічного віку.
 
360. 4. Судові витрати, що стосуються розгляду справ про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
 
361. Стаття 290-5. Рішення суду
 
362. 1. Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення щодо відхилення або задоволення цієї заяви.
 
363. 2. Рішенням суду може встановлюватися обмежувальний припис на період від одного до шести місяців.
 
364. 3. У разі потреби обмежувальний припис може бути продовжений судом на визначений строк, але не більше ніж на шість місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно із частиною другою цієї статті. Таке рішення ухвалюється судом за заявою особи, яка повинна відповідати вимогам статей 290-2 і 290-3 цього Кодексу.
 
365. 4. Рішенням суду можуть встановлюватися обмежувальні приписи у вигляді одного чи кількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство. У рішенні суду про встановлення таких обмежувальних приписів зазначається форма (форми), в якій вчинено домашнє насильство. Рішенням суду можуть також встановлюватися обмежувальні приписи щодо тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство.
 
366. 5. Рішення про видачу обмежувального припису або його продовження підлягає негайному виконанню.
 
367. 6. Копії рішення надсилаються (надаються) особам, що беруть участь у справі»;
 
368. 4) у Законі України «Про охорону дитинства» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142 із наступними змінами):
абзац дев’ятий статті 1 після слова «залежності,» доповнити словами «у тому числі домашнім»;
частину шосту статті 10 після слова «поводження,» доповнити словами «у тому числі домашнє»;
частину другу статті 23-1 доповнити реченням такого змісту: «Суб’єкти соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю забезпечують ведення обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, зокрема у зв’язку із вчиненням щодо дитини домашнього насильства»;
 
369. 5) абзаци восьмий і дев’ятий статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 45, ст. 358 із наступними змінами) після слова «насильства» доповнити словами « , домашнього насильства»;
 
370. 6) у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 52, ст. 561; 2014 р., № 27, ст. 915):
 
371. у статті 1:
 
372. абзац четвертий викласти в такій редакції:
 
373. «дискримінація за ознакою статі – ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;»;
 
374. після абзацу шостого доповнити новими абзацами такого змісту:
 
375. «гендер – соціально закріплені роль, поведінка, діяльність та характерні ознаки, які певне суспільство вважає притаманними жінкам і чоловікам;
 
376. гендерно зумовлене насильство (насильство за гендерною ознакою) – протиправні діяння, що спрямовані проти осіб через їх стать або гендер або стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно та завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи загрози таких дій, у публічному або приватному житті. Насильство щодо жінок є формою дискримінації за ознакою статі, яка охоплює всі акти гендерно зумовленого насильства щодо жінок, визначені Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами;
 
377. програма для осіб, які вчинили гендерно зумовлене насильство, — комплекс заходів, спрямованих на зміну насильницької поведінки особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство, та формування в неї нових неагресивних психологічних моделей поведінки, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до викорінення дискримінаційних уявлень про соціальну роль та обов’язки;».
 
378. У зв’язку з цим абзаци сьомий і восьмий вважати відповідно абзацами десятим і одинадцятим;
 
379. статтю 3 після абзацу четвертого доповнити новим абзацом такого змісту:
 
380. «запобігання та протидія гендерно зумовленому насильству, в тому числі з усіма проявами насильства щодо жінок;».
 
381. У зв’язку з цим абзаци п’ятий – дев’ятий вважати відповідно абзацами шостим – десятим;
 
382. у частині першій статті 5 слова «групуючи їх за статями» замінити словами «а також гендерно зумовленого насильства, які мають репрезентативний та співставний характер, згруповані за статтю і збираються на постійній основі»;.
 
383. у статті 9:
 
384. в абзаці третьому слова «скарги на» замінити словами «звернення про», а після слова «статі» доповнити словами «та гендерно зумовленого насильства»;
 
385. абзац четвертий після слова «чоловіків» доповнити словами «та гендерно зумовленого насильства»;
 
386. у статті 10:
 
387. абзаци третій та п’ятий після слова «рівності» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
388. абзац четвертий після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
389. у статті 11:
 
390. назву статті доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
391. абзаци другий і восьмий після слів «жінок і чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
392. абзац п’ятий після слова «чоловіків» доповнити словами «та зміну соціальних і культурних моделей поведінки, які ґрунтуються на дискримінаційних уявленнях про соціальну роль та обов’язки і неповноцінність жінок,»;
 
393. після абзацу одинадцятого доповнити новими абзацами такого змісту:
 
394. «проводить моніторинг ефективності заходів у сфері протидії гендерно зумовленому насильству, в тому числі всім формам насильства щодо жінок, визначеним Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, а також їх впливу на різні соціальні групи, надання відповідної методичної та практичної допомоги;
 
395. забезпечує розроблення типових програм для осіб, які вчинили гендерно зумовлене насильство;».
 
396. У зв’язку з цим абзаци дванадцятий – шістнадцятий вважати відповідно абзацами чотирнадцяти – вісімнадцятим;
 
397. абзац чотирнадцятий виключити;
 
398. абзац шістнадцятий після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії насильству щодо жінок»;
 
399. текст статті після слів «гендерної рівності» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
400. у статті 12:
 
401. назву статті після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
402. у частині першій:
 
403. абзац другий після слова «можливостей» доповнити словами «та протидію гендерно зумовленому насильству»;
 
404. абзаци третій та восьмий після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
405. абзац шостий після слів «гендерної рівності» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству, в тому числі всім формам насильства щодо жінок, визначеним Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами «;
 
406. в абзаці сьомому слова «об’єднаннями громадян» замінити словами «громадськими об’єднаннями та неурядовими організаціями», а після слова «чоловіків» – словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
407. частини другу, четверту і п’яту після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
408. у частині третій слова «на одного із» замінити словами «на одного або двох»;
 
409. доповнити статтю частиною такого змісту:
 
410. «За рішенням відповідної місцевої ради функції уповноваженої особи (координатора) з питань протидії гендерно зумовленому насильству у складі виконавчого органу відповідної ради можуть бути покладені на окрему особу.»;
 
411. доповнити Закон статтею 13-1 такого змісту:
 
412. «Стаття 13-1. Повноваження уповноважених осіб (координаторів) з питань протидії гендерно зумовленому насильству
 
413. Уповноважені особи (координатори), на яких покладено повноваження з питань протидії гендерно зумовленому насильству, у межах своїх повноважень організовують роботу відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за такими напрямами:
 
414. координація дій та заходів щодо протидії гендерно зумовленому насильству та проведення моніторингу їх здійснення;
 
415. співробітництво з громадськими об’єднаннями та неурядовими організаціями, узагальнення інформації, яка надходить від них, про проведення моніторингу ситуації у сфері вчинення гендерно зумовленого насильства, та визначення шляхів протидії такому насильству;
 
416. розгляд та аналіз звернень громадян з питань вчинення гендерно зумовленого насильства, повідомлення про них правоохоронним органам згідно із законодавством;
 
417. організація навчання посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо протидії гендерно зумовленому насильству, спрямованого на розвиток відповідних навичок та гендерної чутливості під час виконання функцій і завдань у відповідній сфері та надання допомоги і захисту постраждалим особам»;
 
418. у статті 14:
 
419. назву статті викласти в такій редакції:
 
420. «Стаття 14. Права громадських об’єднань та неурядових організацій у забезпеченні гендерної рівності та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
421. в абзаці першому слова «Об’єднання громадян» замінити словами «Громадські об’єднання та неурядові організації»;
 
422. абзаци другий і шостий після слів «гендерної рівності» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству».
 
423. абзац п’ятий після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
424. абзац шостий частини другої статті 17 після слова «унеможливлення» доповнити словами «та захисту від», а після слова «домагань» – словами «та інших проявів гендерно зумовленого насильства, а також застосовувати дисциплінарну відповідальність у разі їх вчинення»;
 
425. у розділі V:
 
426. назву розділу доповнити словами «ТА В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ»;
 
427. у статті 21:
 
428. у частині другій:
 
429. абзац третій після слів «роль жінки і чоловіка» доповнити словами «та спрямованих на формування ненасильницьких моделей поведінки, поваги до людської гідності і особистої недоторканності»;
 
430. абзац четвертий після слів «гендерної рівності,» доповнити словами «ненасильницької поведінки, взаємоповаги та», а після слова «обов’язків» ? словами «між жінками та чоловіками»;
 
431. частини третю і четверту після слова «чоловіків» доповнити словами «та протидії гендерно зумовленому насильству»;
 
432. доповнити Закон статтею 21-1 такого змісту:
 
433. «Стаття 21-1. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у діяльності засобів масової інформації
 
434. Засоби масової інформації відповідно до законодавства сприяють недопущенню дискримінації за ознакою статі та гендерно зумовленого насильства, поширенню матеріалів, які відтворюють чи зміцнюють дискримінаційні уявлення про соціальну роль та обов’язки, схвалюють або провокують дискримінацію за ознакою статі чи гендерно зумовлене насильство, включаючи сексуальне насильство.
 
435. Засоби масової інформації ухвалюють кодекси професійної етики та інші корпоративні стандарти з метою запобігання гендерно зумовленому насильству, у тому числі всім формам насильства щодо жінок, а також виховання поваги до гідності кожної людини незалежно від її статі.»;
 
436. доповнити Закон розділом V-1 такого змісту:
 
437. «Розділ V-1
 
438. ПРОТИДІЯ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ
 
439. Стаття 21-2. Запобігання гендерно зумовленому насильству
 
440. Уповноважені органи, установи та організації здійснюють заходи у сфері запобігання гендерно зумовленому насильству, у тому числі всім формам насильства щодо жінок, визначеним Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, за такими напрямами:
 
441. вивчення ситуації та збір даних про факти гендерно зумовленого насильства;
 
442. проведення галузевих та міжгалузевих досліджень стану, причин і передумов поширення гендерно зумовленого насильства, а також ефективності законодавства у сфері запобігання та протидії такому насильству та практики його застосування;
 
443. проведення інформаційної кампанії щодо форм і проявів гендерно зумовленого насильства, його наслідків серед населення, у тому числі дітей;
 
444. проведення у навчальних закладах інформаційно-просвітницьких заходів з питань протидії гендерно зумовленому насильству, у тому числі щодо дітей;
 
445. залучення засобів масової інформації до проведення просвітницької кампанії, спрямованої на виконання завдань у сфері запобігання гендерно зумовленому насильству;
 
446. організація і проведення спільних та спеціалізованих тренінгів і семінарів для фахівців, які працюють у сфері протидії гендерно зумовленому насильству, а також працівників правоохоронних органів і суддів;
 
447. організація і виконання програм для осіб, які вчинили сексуальне насильство, у визначеному законодавством порядку.
 
448. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері запобігання гендерно зумовленому насильству, враховують його непропорційний вплив на жінок і чоловіків, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, недієздатних осіб, осіб похилого віку, необхідність підтримки та захисту осіб, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, а також наслідки такого насильства, що призводять до порушення прав людини та дискримінації за ознакою статі.
 
449. Вжиття будь-яких заходів у сфері запобігання гендерно зумовленому насильству забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою (стать, гендер, раса, колір шкіри, мова, релігійні, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, громадянство, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, вік, стан здоров’я, інвалідність, сімейний стан, статус біженця чи іншої визначеної законодавством категорії мігрантів тощо).
 
450. Стаття 21-3. Надання допомоги та забезпечення захисту осіб, які постраждали від гендерно зумовленого насильства
 
451. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері протидії гендерно зумовленому насильству, відповідно до компетенції забезпечують надання допомоги та захист осіб, які постраждали від такого насильства.
 
452. Надання допомоги та забезпечення захисту осіб, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, здійснюється за такими напрямами:
 
453. надання особі, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства, інформації про її права та можливості їх реалізації зрозумілою їй мовою або через перекладача чи залучену третю особу, яка володіє мовою, зрозумілою для особи, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства;
 
454. забезпечення жінкам, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, доступу до спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб та отримання соціальних послуг, що ними надаються;
 
455. надання у разі потреби тимчасового притулку для безпечного розміщення жінок, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, та їх дітей;
 
456. забезпечення доступу особам, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, до правосуддя та інших механізмів юридичного захисту, у тому числі шляхом надання безоплатної правової допомоги у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
 
457. надання кваліфікованих консультацій з належним урахуванням вимог конфіденційності та захисту персональних даних у разі вчинення гендерно зумовленого насильства спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб.
 
458. Допомога особам, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, надається за місцем їх звернення.
 
459. Надання допомоги особі, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства, не залежить від звернення такої особи до правоохоронних органів чи суду та її участі в кримінальному або цивільному провадженні.
 
460. Стаття 21-4. Права осіб, які постраждали від гендерно зумовленого насильства
 
461. Особи, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, мають право на:
 
462. пропорційний, ефективний та невідкладний захист у разі вчинення насильства, недопущення повторної віктимізації;
 
463. звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії гендерно зумовленому насильству;
 
464. отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії гендерно зумовленому насильству, стосовно своїх прав, заходів і соціальних послуг, якими вони можуть скористатися;
 
465. безоплатне отримання медичної, соціальної та психологічної допомоги, інших соціальних послуг;
 
466. безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу»;
 
467. поважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії гендерно зумовленому насильству;
 
468. конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома під час роботи з такими особами;
 
469. звернення до суду з метою встановлення особі, яка вчинила гендерно зумовлене насильство, обмежувального припису в порядку, передбаченому законодавством;
 
470. інші права, передбачені законодавством щодо протидії гендерно зумовленому насильству.
 
471. Стаття 21-5. Обмежувальний припис щодо особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство
 
472. Особа, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства, або її представник мають право звернутися до суду із заявою про встановлення обмежувального припису щодо особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство.
 
473. Обмежувальним приписом можуть бути встановлені один чи кілька заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство, або покладання на неї обов’язків, а саме:
 
474. заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з особою, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства;
 
475. заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи та інших місць частого відвідування особи, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства;
 
476. заборона як особисто, так і через третіх осіб, розшукувати особу, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства, переслідувати її та у будь-який спосіб спілкуватися з нею;
 
477. заборона вести листування, телефонні переговори з особою, яка постраждала від гендерно зумовленого насильства, або контактувати з нею через інші засоби зв’язку як особисто, так і через третіх осіб.
 
478. Під час встановлення обмежувального припису суддя також може вирішити питання про направлення особи, яка вчинила гендерно зумовлене насильство, на проходження програми для осіб, які вчинили гендерно зумовлене насильство.
 
479. Встановлення судом обмежувального припису та його оскарження здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.»;
 
480. у статті 22:
 
481. назву статті доповнити словами «та гендерно зумовленого насильства»;
 
482. частину першу після слова «домагань» доповнити словами «або постраждала від гендерно зумовленого насильства,»;
 
483. у частині другій слова «будь-якої статі» виключити , а слова «рівності прав та можливостей жінок і чоловіків» замінити словами «прав, гарантованих Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок,»;
 
484. у статті 23:
 
485. назву статті доповнити словами «, гендерно зумовленого насильства»;
 
486. у першому реченні частини першої слова «за ознакою статі чи сексуальних домагань» замінити словами «за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів гендерно зумовленого насильства»;
 
487. у частині другій слова «за ознакою статі чи сексуальних домагань, визначається Цивільним кодексом України та іншими законами» замінити словами «за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів гендерно зумовленого насильства, визначається законом»;
 
488. статтю 24 після слова «несуть» доповнити словом «дисциплінарну,»;
 
489. 7) у Законі України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 23, ст. 284 із наступними змінами):
 
490. в абзаці одинадцятому статті 7 слова «жорстокості та насильства» замінити словами «жорстокості, насильства, зокрема домашнього,»;
 
491. в абзаці другому статті 9 слова «насильству в сім’ї» замінити словами «домашньому насильству»;
 
492. абзац третій частини першої статті 10 після слова «насильства» доповнити словами «, зокрема домашнього,»;
 
493. в абзаці четвертому частини третьої статті 11 слова «насильства в сім’ї» замінити словами «домашнього насильства»;
 
494. 8) частину другу статті 3 Закону України «Про судовий збір» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87; 2014 р., № 12, ст. 178, № 20-21, ст. 743; 2015 р., № 33, ст. 323, № 45, ст. 408) доповнити пунктом 12-1 такого змісту:
 
495. «12-1) заяви про видачу обмежувального припису»;
 
496. 9) у пункті 18 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379; 2016 р., № 27, ст. 523, № 30, ст. 542) слова «припинення насильства в сім’ї» замінити словами «протидії домашньому насильству».
 
497. 4. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
 
498. привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
 
499. забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.