Кількість абзаців - 224 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років (Друге читання)

0. Закон України
 
1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років
 
2. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
 
3. І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
 
4. 1. У Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 22, ст. 262 із наступними змінами):
 
5. 1) назву викласти в такій редакції:
 
6. «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
 
7. 2) преамбулу викласти в такій редакції:
 
8. «Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,
 
9. висловлюючи глибоке співчуття жертвам репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, членам їхніх сімей та родичам,
 
10. керуючись положеннями Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) від 27 червня 1996 року і № 1481 (2006) від 25 січня 2006 року,
 
11. враховуючи, що у 1917-1991 роках комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами здійснювалася політика державного терору, унаслідок чого мільйони людей зазнали репресій з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних та інших мотивів, були позбавлені життя, волі, майна, депортовані, заслані, вислані на спецпоселення, за межі України та СРСР, примусово переселені, виселені, залучені до примусової праці в умовах обмеження свободи, примусово репатрійовані та інтерновані, позбавлені громадянства, примусово поміщені до психіатричних закладів, позбавлені чи іншим чином обмежені у своїх громадянських правах і свободах, зазнали катувань, інших фізичних чи моральних страждань,
 
12. беручи до уваги засудження Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» комуністичного тоталітарного режиму та визнання його злочинним,
 
13. засуджуючи репресії, які здійснювалися комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами протягом 1917-1991 років на території України, та відмежовуючись від методу державного терору в управлінні державою, приймає цей Закон»;
 
14. 3) статтю 1 викласти в такій редакції:
 
15. «Стаття 1. Метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодувань шкоди, завданої цим особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів»;
 
16. 4) доповнити статтями 11 - 14 такого змісту:
 
17. «Стаття 11. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
 
18. вислання - примусове видалення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове видалення чи переселення особи з місця її проживання у іншу місцевість або за межі СРСР;
 
19. депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їх постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів;
 
20. заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов’язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та забороною виїзду з місця спецпоселення;
 
21. інтернування - примусове затримання, ув’язнення, переселення під нагляд репресивних органів іноземців, які під час Другої світової війни знаходилися на території СРСР;
 
22. класовий мотив - застосування репресій на підставі отримання особою або членами її сім’ї «нетрудових» доходів або прибутків (відсотків з капіталу, прибутків з підприємств, надходжень від нерухомого майна тощо), або використання особою чи членами її сім’ї найманої праці з метою одержання прибутку, або приналежності особи до «куркулів»;
 
23. національний мотив - застосування репресій на підставі належності особи або осіб до певної нації, національності, етнічної групи або народності;
 
24. позасудові органи - колегія Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем при Раді народних комісарів, колегія Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами при Раді народних комісарів, колегія Всеукраїнської надзвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та службовими злочинами, колегії губернських надзвичайних комісій, колегії повітових надзвичайних комісій, районні та повітові політбюро, революційні трибунали, Державний комітет оборони, особливі наради при Об’єднаному державному політичному управлінні, особливі наради при Державному політичному управлінні, особливі наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ, особливі наради при Міністерстві державної безпеки, особливі наради при Міністерстві внутрішніх справ, міжвідомчі позасудові органи у складі Народного комісара внутрішніх справ (начальника Управління Народного комісаріату внутрішніх справ області) та прокурора СРСР або союзної республіки («двійки»), республіканські або обласні «особливі трійки», а також будь-які інші позасудові органи, що діяли у період 1917-1991 років та призначали санкції за кримінальним законодавством або аналогічні їм;
 
25. позбавлення житла - виселення особи без заслання або вислання з житла, ущільнення, примусове переселення особи у гірше житло;
 
26. політичний мотив - застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу;
 
27. примусова репатріація - примусове повернення на територію СРСР колишніх громадян СРСР;
 
28. релігійний мотив - застосування репресій на підставі належності особи до релігійної течії чи наявності у неї релігійного (неатеїстичного) світогляду;
 
29. репресивні органи - визначені Законом України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» органи комуністичного тоталітарного режиму, які діяли у 1917-1991 роках;
 
30. репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) - засоби примусу, які здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом;
 
31. репресована особа - особа, що зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
 
32. розкуркулення - примусове вилучення майна у селян, господарство яких визнано заможним;
 
33. соціальний мотив - застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім’ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи, або на підставі визнання особи чи членів її сім’ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів;
 
34. територія України - територія України станом на 24 серпня 1991 року, а також території, які у період 1917-1951 років входили до складу УРСР (УСРР), на момент перебування цих територій у складі УРСР (УСРР);
 
35. трудова армія - формування, об’єднання, армія, які створювалися у 1920-1921 роках на базі управлінь (штабів), з’єднань, частин, запасних частин Робітничо-селянської червоної армії для допомоги народному господарству, а також трудові підрозділи, трудові організації, робітничі колони, які існували у 1941-1946 роках та комплектувалися за рахунок примусової трудової мобілізації населення;
 
36. члени сім’ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім’єю і були пов’язані спільним побутом.
 
37. Стаття 12. Реабілітованими визнаються особи:
 
38. 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
 
39. 2) щодо яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
 
40. 3) щодо яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
 
41. 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за законодавчими актами або за вчинення діянь, визначених статтею 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства, або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину.
 
42. Стаття 13. Потерпілими від репресій визнаються:
 
43. 1) чоловік або дружина репресованої особи незалежно від часу вступу у шлюб;
 
44. 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у малолітньому або неповнолітньому віці залишилися без батька, матері (усиновлювача) унаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача), або які народилися не пізніше ніж через десять місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно директиви Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185,
або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
 
45. 3) батьки, вітчим, мачуха, усиновлювач, опікун, піклувальник репресованої особи, а також особи, які перебували на утриманні у репресованої особи;
 
46. 4) інші родичі або особи, які на момент здійснення репресії проживали з репресованою особою однією сім’єю та були пов’язані з репресованою особою спільним побутом, і які внаслідок здійснення репресії проти репресованої особи були позбавлені житла або іншого майна у спосіб, визначений пунктом 13 частини першої статті 2 цього Закону.
 
47. Стаття 14. Цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які відповідають одному з таких критеріїв:
 
48. 1) осіб, зазначених у статтях 12, 13 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України;
 
49. 2) осіб, зазначених у статтях 12, 13 цього Закону, які проживали на території України, незалежно від тривалості проживання, і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії;
 
50. 3) осіб, зазначених у статтях 12, 13 цього Закону, інформація щодо здійснення репресій стосовно яких міститься у архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, що зберігаються у архівних установах України;
 
51. 4) осіб, зазначених у статтях 12, 13 цього Закону, які є громадянами України.
 
52. Норми статей 5 та 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев’ятою статті 6 цього Закону»;
 
53. 5) статтю 2 викласти в такій редакції:
 
54. «Стаття 2. Формами репресій визнаються:
 
55. 1) позбавлення життя;
 
56. 2) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі;
 
57. 3) примусове безпідставне поміщення здорової людини до психіатричних закладів за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
 
58. 4) примусове позбавлення громадянства СРСР, УРСР (УСРР) і вислання за межі СРСР;
 
59. 5) заслання;
 
60. 6) вислання;
 
61. 7) депортація;
 
62. 8) обмеження у праві проживання у окремих містах, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях;
 
63. 9) подовження під час Другої світової війни 1939-1945 років для особи, яка відбула покарання, терміну позбавлення волі «до закінчення війни» або залишення особи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ для роботи у статусі вільнонайманих працівників;
 
64. 10) примусове направлення особи до трудової армії;
 
65. 11) утримання у перевірочно-фільтраційних таборах або пунктах особи, яка повернулася в СРСР шляхом добровільної або примусової репатріації;
 
66. 12) примусове направлення особи після перевірочно-фільтраційного табору або пункту на відбудову народного господарства;
 
67. 13) позбавлення майна шляхом:
 
68. націоналізації;
 
69. експропріації;
 
70. конфіскації майна за рішенням або вироком репресивного органу;
 
71. розкуркулення;
 
72. вилучення репресивним або іншим органом під час здійснення обшуку;
 
73. 14) позбавлення житла;
 
74. 15) застосування або поширення дії закону або іншого нормативного акту про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність чи іншим чином погіршує становище особи, до особи, яка вчинила відповідне діяння до набрання чинності таким законом або актом;
 
75. 16) застосування або поширення дії закону або іншого нормативного акту про адміністративну відповідальність, який визначає діяння як адміністративне правопорушення, посилює адміністративну відповідальність чи іншим чином погіршує становище особи, до особи, яка вчинила відповідне діяння до набрання чинності таким законом або актом;
 
76. 17) призначення за вчинений злочин чи адміністративне правопорушення більш суворого покарання, ніж передбачене за такий злочин чи адміністративне правопорушення законом або іншим нормативним актом про кримінальну чи адміністративну відповідальність, і яке є явно неспівмірним із ступенем тяжкості вчиненого злочину або характером адміністративного правопорушення;
 
77. 18) захоплення заручників;
 
78. 19) інтернування;
 
79. 20) гласний або негласний нагляд з боку репресивних органів;
 
80. 21) призначення покарання за втечу з місця відбуття покарання, якщо особа перебувала у місці відбуття покарання внаслідок репресій;
 
81. 22) позбавлення або обмеження виборчих, трудових, інших громадянських прав;
 
82. 23) інші обмеження прав і свобод осіб, які були визнані соціально небезпечними для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу, що здійснювалися репресивними органами, зокрема, позасудовими органами, з мотивів, визначених цим Законом»;
 
83. 6) статтю 3 викласти в такій редакції:
 
84. «Стаття 3. Ознакою здійснення репресій є факт обвинувачення або призначення покарання особі до 24 серпня 1991 року за:
 
85. 1) статтями 57-64, 67, 68 (у частині приховування або пособництва діянням, передбаченим статтями 57-64, 67), 69-70, 71-73 Кримінального кодексу УСРР 1922 року та аналогічними статтями кримінальних кодексів інших союзних республік, що входили до складу СРСР;
 
86. 2) статтями 541-546, 547-5414, частиною другою статті 58, частиною другою статті 581, статтею 67 (у частині агітації до вчинення діянь, передбачених статтями 57-59, 63-66), статтями 751, 80, частиною першою статті 801, статтями 81, 851, 110-114 Кримінального кодексу УСРР 1927 року та аналогічними статтями кримінальних кодексів інших союзних республік, що входили до складу СРСР;
 
87. 3) статями 56, 57, 58, 61, 62, 621, а також: статтею 64 (у частині участі в антирадянській організації або організаційної діяльності щодо діянь, кваліфікованих за вищезазначеними статтями), статтею 1871, частиною першою статті 1872 Кримінального кодексу УРСР 1960 року (у редакції до 28 жовтня 1989 року) та аналогічними статтями кримінальних кодексів чи кримінальних законів інших союзних республік, що входили до складу СРСР;
 
88. 4) статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року;
 
89. 5) статтями 2-5, 8, 10, 12-14 Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо небезпечні для Союзу РСР, злочини проти порядку управління), затвердженого Центральним виконавчим комітетом СРСР 25 лютого 1927 року;
 
90. 6) постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про заходи з укріплення соціалістичної перебудови сільського господарства у районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» від 1 лютого 1930 року;
 
91. 7) постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року;
 
92. 8) Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві та ведуть антисуспільний та паразитичний спосіб життя» від 21 лютого 1948 року;
 
93. 9) Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення у віддалені райони країни осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві та ведуть антисуспільний, паразитичний спосіб життя» від 2 червня 1948 року;
 
94. 10) Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про відповідальність робітників і службовців підприємств військової промисловості за самовільний відхід з підприємств» від 26 грудня 1941 року;
 
95. 11) постановою Політбюро Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» від 30 січня 1930 року;
 
96. 12) постановою Ради Міністрів СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві та ведуть антисуспільний та паразитичний спосіб життя» від 21 лютого 1948 року;
 
97. 13) постановою Ради Міністрів СРСР від 3 червня 1948 року № 1841-73сс;
 
98. 14) директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185;
 
99. 15) порушення законодавчих актів про відокремлення церкви від держави та школи від церкви;
 
100. 16) посягання на особу та права громадян під виглядом здійснення релігійних обрядів;
 
101. 17) ухилення від служби у Робітничо-селянській червоній армії (радянській армії) з політичних або релігійних мотивів;
 
102. 18) несплату податків, якщо їх розмір було визначено особі як для «куркульського» або «середняцького» господарства;
 
103. 19) антирадянську агітацію та пропаганду;
 
104. 20) поширення «завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний або суспільний лад»;
 
105. 21) диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти, організацію руйнувань або пошкоджень вибухом, підпалом чи іншим способом залізничних шляхів, інших шляхів та засобів сполучення, засобів зв’язку, громадських складів, адміністративних або промислових будівель, водогонів, шпигунство, збройні вторгнення на територію України або СРСР, організацію збройних формувань, участь у збройних формуваннях, якщо вказані дії вчинялися з метою здобуття (відновлення) або захисту незалежності України особами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті», і у архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органах комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, інших документах та матеріалах міститься інформація про участь таких осіб у боротьбі за незалежність України у ХХ столітті.
 
106. Ознакою здійснення репресій також є факт обвинувачення або призначення покарання особі до 24 серпня 1991 року у формі, визначеній статтею 2 цього Закону, за іншими законодавчими актами СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних республік у складі СРСР, якщо у архівній кримінальній справі такої особи, інших носіях архівної інформації репресивних органах комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, інших документах та матеріалах, міститься інформація про те, що таке обвинувачення або покарання були застосовані до особи з класових, національних, політичних, релігійних або соціальних мотивів».
 
107. 7) у частині першій статті 5 слова «статті 1» виключити;
 
108. 8) у статті 6:
 
109. у частині першій слова «статті 1» виключити;
 
110. в абзаці першому частини п’ятої слова «Якщо реабілітована особа згідно з статтею 1 цього Закону» замінити словами «Якщо реабілітована відповідно до цього Закону особа»;
 
111. частини восьму та десяту виключити.
 
112. У зв’язку з цим частину дев’яту вважати частиною восьмою;
 
113. 9) статтю 7 викласти у такій редакції:
 
114. «Стаття 7. Рішення про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій приймаються комісіями з реабілітації у порядку, визначеному цим Законом.
 
115. Комісії з реабілітації (далі - комісії) є постійно діючими колегіальними органами, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для прийняття рішень про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій у порядку, визначеному цим Законом.
 
116. Завданням комісій є:
 
117. 1) прийняття рішень про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій;
 
118. 2) здійснення контролю за виплатою особам, які визнані реабілітованими або потерпілими від репресій, відшкодувань та пільг, а також поверненням таким особам вилученого майна в натурі або відшкодування його вартості;
 
119. 3) заслуховування інформації органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб про стан виконання законодавства з питань реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років;
 
120. 4) надання допомоги репресованим особам, іншим особам в одержанні необхідних документів, пов’язаних із реабілітацією;
 
121. 5) видача посвідчень про право на пільги реабілітованих.
 
122. Комісія діє у складі голови, заступника голови, секретаря та членів комісії. Голова комісії обирається членами комісії на її засіданні. Головою комісії не може бути обрано особу, яка займає посаду державної служби, або є посадовою особою місцевого самоврядування.
 
123. До складу комісії включаються по одному представнику від таких органів та установ:
 
124. 1) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
 
125. 2) територіального органу Національної поліції в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі;
 
126. 3) Державного архіву в Автономній Республіці Крим, державного архіву області, міст Києва і Севастополя;
 
127. 4) регіонального органу Служби безпеки України, територіальна компетенція якого поширюється на Автономну Республіку Крим, область, міста Київ та Севастополь;
 
128. 5) Українського інституту національної пам’яті;
 
129. 6) Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад;
 
130. 7) регіональної прокуратури, територіальна юрисдикція якої поширюється на Автономну Республіку Крим, область, міста Київ та Севастополь;
 
131. 8) наукових установ, що здійснюють дослідження у сфері історії України ХХ століття, громадських об’єднань, що здійснюють діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів. Загальна кількість представників від зазначених установ та об’єднань не може перевищувати чотири особи.
 
132. Положення про комісію розробляється і затверджується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на основі типового положення про комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
 
133. Комісія має право:
 
134. 1) утворювати постійні та тимчасові робочі органи (правління, секретаріат, комітети, підкомісії, робочі та експертні групи тощо), у тому числі із залученням до їх складу науковців, істориків або інших осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки,
мистецтва, техніки, ремесла тощо, з правом дорадчого голосу;
 
135. 2) обирати голову комісії, заступника голови комісії, секретаря комісії, припиняти їх повноваження;
 
136. 3) залучати до роботи комісії представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;
 
137. 4) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, архівних установ інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на комісію завдань, у строк не більше п’ятнадцяти днів, а у випадку, якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, не більше тридцяти днів з дня надходження відповідного звернення комісії до органу, посадової особи або архівної установи;
 
138. 5) подавати до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій обов’язкові до розгляду рекомендації і пропозиції з питань, що належать до компетенції комісії;
 
139. 6) розглядати пропозиції та звернення громадян з питань, що належать до компетенції комісії, аналізувати та узагальнювати їх, давати на них усні і письмові відповіді;
 
140. 7) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених цим Законом та положенням про комісію.
 
141. Комісія є повноважною за умови призначення її персонального складу у кількості не менше шести членів.
 
142. Основною формою роботи комісії є засідання, які проводяться у міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Засідання комісії скликаються за ініціативою голови комісії, його заступника або не менше чотирьох членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.
 
143. Рішення комісії приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є визначальним. Рішення комісії підписуються головою, а за його відсутності - заступником голови комісії, та секретарем комісії і засвідчуються круглою печаткою комісії.
 
144. Доступ на засідання комісії є вільним. Будь-яка особа має право здійснювати фіксацію таких засідань у тому числі за допомогою технічних засобів, крім окремих частин засідань, на яких здійснюється розголошення конфіденційної інформації, і особи, яких вона стосується, заборонили її поширення.
 
145. Організаційно-технічне та фінансове забезпечення діяльності комісії здійснюється апаратом Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
 
146. Строк повноважень комісії становить шість років.
 
147. Комісія має круглу печатку зі своїм найменуванням та може мати штампи та бланки зі своїм найменуванням».
 
148. 10) статтю 8 викласти у такій редакції:
 
149. «Стаття 8. Прийняття рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій здійснюється комісією за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім’ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Українського інституту національної пам’яті, громадського об’єднання, що здійснює діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов’язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів.
 
150. Заява, зазначена у частині першій цієї статті, подається у довільній формі за вибором заявника до комісії за місцем проживання заявника - фізичної особи, місцезнаходженням заявника - юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, в яких міститься інформація щодо здійснення репресій.
 
151. Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви не допускається.
 
152. Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається комісією за результатом розгляду на її засіданні усіх обставин, пов’язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи. Для цього комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, для з’ясування обставин, що мають значення для прийняття рішення.
 
153. Комісія розглядає обставини, пов’язані з здійсненням репресій проти конкретної особи, та приймає рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій зокрема і в тому випадку, коли архівна кримінальна справа не збереглася, або коли за висновками прокуратури чи суду у минулому особі було відмовлено у реабілітації. У випадку, якщо архівна кримінальна справа не збереглася, розгляд відбувається на підставі дослідження інших наявних речових або письмових доказів, пояснень заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійсненням репресій проти конкретної особи, а також будь-яких інших документів або матеріалів, у яких міститься
інформація про здійснення репресій проти конкретної особи. Усі сумніви щодо доведеності фактів, на підставі яких щодо особи були здійснені репресії, тлумачаться на користь не доведення таких фактів.
 
154. За рішенням комісії попередній розгляд та опрацювання документів та матеріалів, зазначених у частині третій цієї статті, може бути покладений на робочі органи комісії, утворені згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 7 цього Закону. У такому разі відповідні робочі органи повідомляють комісію про результати такого попереднього розгляду та опрацювання на засіданні комісії та надають свої рекомендації з приводу рішення комісії.
 
155. Комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або визнати особу такою, що не підлягає визнанню реабілітованою чи потерпілою від репресій. Щодо осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 12 цього Закону, комісія перевіряє або встановлює факт обвинувачення або призначення покарання позасудовим органом незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання, і приймає рішення про визнання такої особи реабілітованою з огляду на сам факт порушення права на справедливий суд та презумпції невинуватості.
 
156. Рішення комісії вручається (надсилається) заявнику у строк не пізніше п’ятнадцяти робочих днів з дня прийняття. У разі, якщо заявником є інша особа, ніж та, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, рішення комісії у той самий строк вручається (надсилається) заявнику, а також особі, яку визнано реабілітованою або потерпілою від репресій, крім випадків, коли станом на момент прийняття рішення така особа померла або місце проживання такої особи є невідомим.
 
157. Усі рішення комісії не пізніше десяти робочих днів з дня їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-порталі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
 
158. Заявник або інша особа, яка вважає, що рішення
комісії порушує її права або інтереси, може оскаржити таке рішення до суду».
 
159. 11) Статтю 9 викласти у такій редакції:
 
160. «Стаття 9. Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, збирає, узагальнює та оприлюднює інформацію про факти та обставини здійснення репресій, про репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій.
 
161. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування:
 
162. 1) вживають заходів, спрямованих на підвищення поінформованості громадськості про репресії, розробляють та вдосконалюють навчальні посібники, програми та заходи з історії комуністичного тоталітарного режиму, сприяють створенню та поширенню друкованих, аудіовізуальних та інших творів про репресованих осіб та здійснення репресій, сприяють утвердженню в суспільстві поваги до людської гідності, прав і основоположних свобод людини, розвитку плюралізму та демократії;
 
163. 2) сприяють діяльності громадських об’єднань репресованих осіб, осіб, які потерпіли від репресій, заохочують та підтримують діяльність інших громадських об’єднань, які проводять дослідницьку та просвітницьку роботу стосовно репресій;
 
164. 3) забезпечують здійснення пошуку, упорядкування та збереження місць поховань на території України та за кордоном осіб, які загинули або померли внаслідок здійснення проти них репресій, сприяють перепохованню останків таких осіб на території України, створюють меморіальні комплекси, споруджують та відновлюють пам’ятники, пам’ятні знаки, присвячені вшануванню пам’яті репресованих осіб.
 
165. Інформація, яка стосується фактів та обставин здійснення репресій проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у будь-якій з визначених цим Законом форм, і яка, зокрема, міститься на будь-яких носіях архівної інформації, у архівних документах, не належить до інформації з обмеженим доступом».
 
166. 2. У статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122 із наступними змінами):
 
167. 1) після частини сьомої доповнити новою частиною такого змісту:
 
168. «Неправомірна відмова в наданні інформації,
несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на звернення комісії з реабілітації відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» -
 
169. тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
 
170. У зв’язку з цим частину восьму вважати частиною дев’ятою;
 
171. 2) в першому абзаці частини дев’ятої слово «сьомою» замінити словом «восьмою»;
 
172. 3. У Законі України «Про пенсійне забезпечення» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10 із наступними змінами):
 
173. 1) у статті 58 слова «необгрунтовано репресованим і згодом реабілітованим» замінити словами «репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано»;
 
174. 2) у пункті «г» статті 77 слова «громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані» замінити словами «репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано»;
 
175. 4. У Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 399; 1996 р., № 17, ст. 73 із наступними змінами):
 
176. 1) у пункті «д» частини першої статті 17 слова «безпідставно репресованими та згодом реабілітованими» замінити словами «репресованими особами, яких у подальшому було реабілітовано»;
 
177. 2) у статті 47 слово «політичних» виключити.
 
178. 5. У Законі України «Про місцеві державні адміністрації» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20-21, ст. 190 із наступними змінами):
 
179. 1) статтю 39 доповнити новою частиною третьою такого змісту:
 
180. «Голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адмінистрацій утворюють комісії з реабілітації у порядку, визначеному Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», призначають їх персональний склад, а також затверджують положення про відповідні комісії з реабілітації».
 
181. У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;
 
182. 2) статтю 44 доповнити новою частиною другою такого змісту:
 
183. «Апарат обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій додатково здійснює організаційно-технічне та фінансове забезпечення діяльності комісій з реабілітації відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
 
184. У зв’язку з цим частини другу - четверту вважати відповідно частинами третьою - п’ятою.
 
185. 6. У Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 35-36, № 37, ст. 446 із наступними змінами):
 
186. 1) частину другу статті 17 доповнити пунктом 9 такого змісту:
 
187. «9) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
 
188. 2) частину першу статті 18 доповнити пунктом 8 такого змісту:
 
189. «8) усі адміністративні справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
 
190. 3) частину першу статтю 94 доповнити абзацом другим такого змісту:
 
191. «У адміністративних справах щодо оскарження
рішень, дій або бездіяльності комісій з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок Державного бюджету України».
 
192. 7. У Законі України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 2-3, ст. 3 із наступними змінами):
 
193. 1) у статті 33:
 
194. назву викласти у такій редакції:
 
195. «Стаття 33. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі міжнаціональних відносин та у сприянні відновлення прав репресованих осіб»;
 
196. частину першу доповнити пунктом 6 такого змісту:
 
197. «6) утворення комісії з реабілітації у порядку, визначеному Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», призначення її персонального складу, а також затвердження положення про комісію з реабілітації»;
 
198. 2) статтю 50 доповнити новою частиною другою такого змісту:
 
199. «2. Апарат Ради міністрів Автономної Республіки Крим додатково здійснює організаційно-технічне та фінансове забезпечення діяльності комісії з реабілітації відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
 
200. У зв’язку з цим частини другу - сьому вважати відповідно частинами третьою - восьмою.
 
201. 8. Частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87 із наступними змінами) доповнити пунктом 21 такого змісту:
 
202. «21) позивачі - за подання позовів щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
 
203. 9. У абзаці другому преамбули Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 26, ст. 219) слова «у 1991 році Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» політичних» замінити словами «Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
 
204. 10. Розділ ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12 із наступними змінами) доповнити пунктом 13 такого змісту:
 
205. «13. Тимчасово, до початку діяльності у відповідності до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» комісій з реабілітації, рішення про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій приймають органи прокуратури з урахуванням вимог статей 11, 12, 13, 14, 2, 3, 4 та 8 зазначеного Закону. Прийняте рішення оформляється у вигляді довідки».
 
206. ІІІ. Прикінцеві та перехідні положення
 
207. 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
 
208. 2. Визнати такими, що втратили чинність:
 
209. постанову Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3812-ХІІ «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88);
 
210. пункт 4 постанови Верховної Ради України від 17 квітня 1991 року № 963-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 22, ст. 263).
 
211. 3. Встановити, що:
 
212. 1) довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу
РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України;
 
213. 2) комісії з реабілітації утворюються та їх персональний склад призначається головами обласних, Київської міської державних адміністрацій у порядку, встановленому цим Законом, протягом шести місяців з дня затвердження Кабінетом Міністрів України типового положення про комісії з реабілітації;
 
214. комісії з реабілітації, які утворюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та головою Севастопольської міської державної адміністрації, утворюються та їхній персональний склад призначається у порядку, встановленому цим Законом, протягом трьох місяців з дня повернення тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя під загальну юрисдикцію України та формування Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Конституції України та законів України, але не раніше затвердження Кабінетом Міністрів України типового положення про комісії з реабілітації;
 
215. 3) до початку діяльності комісій з реабілітації рішення про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій тимчасово приймають органи прокуратури відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру». Видані органами прокуратури довідки є підставою для видачі комісіями з реабілітації посвідчень про право на пільги реабілітованих;
 
216. 4) комісії з питань поновлення прав реабілітованих, які утворені районними, міськими і районними у місті радами до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати функції з надання допомоги особам в одержанні необхідних документів у зв’язку з реабілітацією.
 
217. комісії з питань поновлення прав реабілітованих, які утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати функції з надання допомоги особам в одержанні необхідних документів у зв’язку з реабілітацією до початку діяльності комісій з реабілітації, утворених відповідно до цього Закону.
 
218. 4. Рекомендувати Президенту України привести укази Президента України у відповідність із цим Законом.
 
219. 5. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
 
220. затвердити типове положення про комісії з реабілітації;
 
221. привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
 
222. забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
 
223. Голова Верховної Ради України