Кількість абзаців - 68 Розмітка (ліва колонка)


Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою (Друге читання)

0. Проект ЗАКОН УКРАЇНИ Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою  
1. Цей Закон визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.  
2. Стаття 1. Визначення термінів  
3. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:  
4. депортація - примусове переселення осіб з числа національних меншин з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР;  
5. особи, депортовані за національною ознакою (далі - депортовані особи):  
6. особи (громадяни колишнього СРСР), які у період 1941 - 1944 років були переселені в примусовому порядку на спецпоселення за рішеннями органів державної влади колишнього СРСР (або союзних республік) з місць постійного проживання, що є територією України;  
7. особи (громадяни колишнього СРСР), які після відбуття покарання, закінчення військової служби, примусових робіт, повернення з евакуації тощо були примусово направлені до місця проживання їх сімей (на спецпоселення);  
8. особи, які народилися в спецпоселеннях у сім'ях депортованих осіб;  
9. територія України - територія, визначена державним кордоном на час проголошення незалежності України;  
10. уповноважений орган - місцевий орган виконавчої влади.  
11. Стаття 2. Законодавче забезпечення відновлення прав депортованих осіб  
12. Питання депортованих осіб регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
13. Стаття 3. Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб  
14. Україна визнає відновлення прав депортованих осіб пріоритетною сферою соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.  
15. Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування.  
16. Держава гарантує депортованим особам, які добровільно повертаються в місця їх постійного проживання на момент депортації, рівні з громадянами України права згідно з Конституцією України та умови для облаштування, включаючи забезпечення житлом, працевлаштування, освіти, національного, культурного і духовного розвитку.  
17. Держава створює умови для добровільного повернення в Україну, адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих осіб.  
18. Під час реалізації гарантій депортованим особам не повинні обмежуватися права і законні інтереси громадян, які проживають на відповідних територіях.  
19. Стаття 4. Підтвердження факту депортації  
20. Факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою, або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав - колишніх республік СРСР.  
21. За відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється у судовому порядку.  
22. Суди розглядають справи, пов'язані з установленням факту депортації.  
23. За видачу довідки, що підтверджує факт депортації, плата не справляється.  
24. Стаття 5. Підтвердження статусу депортованої особи  
25. Статус депортованої особи підтверджується посвідченням депортованого, яке видається уповноваженим органом у порядку, встановленому цим Законом.  
26. Стаття 6. Порядок надання статусу депортованої особи  
27. Статус депортованої особи надається на підставі заяви, яка подається уповноваженому органу депортованою особою або в інтересах такої особи будь-якою іншою особою, громадською організацією за місцем проживання депортованої особи.  
28. До заяви додаються:  
29. довідка, що підтверджує факт депортації особи;  
30. копія паспорта.  
31. У разі потреби уповноважений орган надсилає запит до відповідних органів держав - колишніх республік СРСР, які видали документи, що підтверджують факт депортації особи, для з'ясування підстав їх видачі.  
32. Строк розгляду заяви уповноваженим органом не повинен перевищувати трьох місяців.  
33. У разі прийняття рішення про надання заявнику статусу депортованої особи йому видається посвідчення.  
34. Зразок посвідчення депортованої особи затверджується Кабінетом Міністрів України.  
35. За видачу посвідчення плата не справляється.  
36. У разі прийняття рішення про відмову у наданні статусу депортованої особи уповноважений орган повідомляє про це заявника.  
37. Рішення про відмову у наданні статусу депортованої особи може бути оскаржено в судовому порядку.  
38. Стаття 7. Розселення та облаштування депортованих осіб  
39. Розселення та облаштування депортованих осіб здійснюється відповідно до державних програм у межах фінансових можливостей держави.  
40. Депортованим особам, які повертаються в Україну на постійне проживання, відшкодовується вартість проїзду і перевезення майна, надається одноразова матеріальна допомога, будується житло або виділяються земельні ділянки для будівництва житлового будинку, споруджуються об'єкти комунального і соціально-культурного призначення в місцях їх компактного проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
41. Стаття 8. Повноваження Кабінету Міністрів України  
42. Кабінет Міністрів України:  
43. забезпечує реалізацію державної політики щодо відновлення прав депортованих осіб;  
44. затверджує порядок надання житла і матеріальної допомоги на будівництво індивідуального житла.  
45. Стаття 9. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань відновлення прав депортованих осіб  
46. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань відновлення прав депортованих осіб:  
47. забезпечує проведення державної політики щодо відновлення прав депортованих осіб;  
48. координує взаємодію інших органів виконавчої влади з питань відновлення прав депортованих осіб;  
49. налагоджує міжнародне співробітництво з питань відновлення прав депортованих осіб;  
50. вносить пропозиції щодо фінансування заходів, спрямованих на облаштування депортованих осіб, їх адаптацію та інтеграцію в українське суспільство;  
51. вносить пропозиції щодо порядку відшкодування вартості проїзду і перевезення майна до місця постійного проживання в Україні, надання одноразової матеріальної допомоги, житла і матеріальної допомоги на будівництво індивідуального житла, постачання питної води у місця компактного проживання депортованих осіб;  
52. розробляє проекти державних програм, спрямованих на облаштування, адаптацію та інтеграцію в українське суспільство депортованих осіб.  
53. Стаття 10. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування  
54. Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує виконання державних програм та затверджує республіканські та регіональні програми повернення та облаштування Депортованих осіб.  
55. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування беруть участь у розробленні та виконанні державних, республіканських та регіональних програм повернення та облаштування депортованих осіб.  
56. Стаття 11. Відповідальність за порушення цього Закону  
57. Особи, які порушили вимоги цього Закону, несуть відповідальність, згідно із законодавством.  
58. Стаття 12. Міжнародне співробітництво з іншими країнами, іноземними організаціями і фондами  
59. Україна розвиває і підтримує усі форми міжнародного співробітництва, які не суперечать міжнародному праву і законодавству України, з питань відновлення прав депортованих осіб.  
60. Міжнародне співробітництво з питань облаштування депортованих осіб налагоджується на основі міжнародних договорів України.  
61. Співробітництво з країнами, в яких проживають чи проживали депортовані особи, налагоджується на основі угод про співробітництво з питань організації повернення та облаштування цієї категорії осіб.  
62. Стаття 13. Прикінцеві положення  
63. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
64. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом:  
65. прийняти нормативно-правові акти на забезпечення виконання цього Закону;  
66. привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;  
67. забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.