Кількість абзаців - 151 Розмітка (ліва колонка)


Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 - 2007 роки (Повторний розгляд з пропозиціями (вето) Президента України)

0. Закон України  
1. Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 - 2007 роки  
2. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:  
3. 1. Затвердити Концепцію державної політики в галузі культури на 2005 (2007 роки (додається).  
4. 2. Кабінету Міністрів України:  
5. до 1 липня 2006 року розробити та затвердити державні соціальні стандарти надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг, порядок надання, показники виконання та індикатори якості), а також методику визначення розміру фінансового нормативу в розрахунку на одного мешканця;  
6. до 1 січня 2006 року розробити та внести на розгляд Верховної Ради України для затвердження Загальнодержавну програму охорони, відродження, збереження і розвитку народних художніх промислів в Україні.  
7. 3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
8. Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН  
9. м. К и ї в 8 жовтня 2004 року № 2079 (ІV  
10. Затверджено Законом України від 8 жовтня 2004 року № 2079 (ІV  
11. КОНЦЕПЦІЯ  
12. державної політики в галузі культури на 2005 (2007 роки  
13. 1. Загальні положення  
14. Ця Концепція формулює політичні цілі, стратегічні напрями докладання зусиль, пріоритети та завдання в галузі культури на наступні три роки, а також визначає принципи, механізми реалізації та передбачає очікувані результати. Сукупність цих компонентів становить державну політику в галузі культури.  
15. Реалізація культурної політики впродовж наступних трьох років спрямована на формування умов для ухвалення суспільно узгодженої довгострокової програми розвитку культури в Україні.  
16. Головною метою реалізації Концепції має стати визнання культури як ключового чинника соціально-економічного розвитку на національному і місцевому рівнях, а культурної політики як стратегічно-пріоритетного напряму загальної політики держави.  
17. Для досягнення цього Концепція передбачає низку відповідних програмних дій - загальнонаціональні дебати, публічні обговорення, семінари, наукові дослідження, освітні програми тощо, - що сприятимуть узгодженому визначенню ролі культури в українському суспільстві та системи культурних цінностей, прав і норм, які повинна обстоювати держава як загальносуспільне багатство (остаточне оформлення української нації та національна ідентифікація).  
18. Формування передумов ухвалення довгострокової концепції культурної політики тісно пов'язується з контекстом світового розуміння ролі і призначення культури в ХХІ столітті, зокрема з тим, що сталий розвиток і розквіт культури є взаємозалежними процесами, що головною метою розвитку людства є суспільна і культурна самореалізація особистості, що долучення до культури, вільний доступ до культурних цінностей і участь у культурному житті є невід'ємним правом людини.  
19. 2. Проблемний аналіз сучасного стану культури в Україні  
20. Ухвалення Концепції зумовлене визнанням сучасного стану розвитку української культури і духовності як кризового з ознаками незворотної ентропійності, саморуйнації (розмивання і поступова маргіналізація духовних цінностей у суспільному житті; руйнування цілісної мережі культурних установ і цілісного культурного простору).  
21. Протягом останнього десятиліття культура втратила не лише відповідне місце серед пріоритетів державної політики, а й опинилася на периферії державних інтересів. Про це свідчить неадекватність фінансового забезпечення, неефективність відповідних законів, число яких не переходить у якість, інформаційна дискримінація культурної галузі.  
22. Оскільки для подолання системних негативних явищ необхідно закласти концептуальний підмурок розвитку та реалізації стратегічних культурно-національних ідей, пропонована Концепція спрямована на розв'язання протягом наступного трирічного періоду таких проблем:  
23. подолання "залишкового принципу" ставлення до культури в суспільстві та українській політиці (середовище, політичні пріоритети, фінансування);  
24. подолання негативного впливу тоталітарної спадщини на культурну ситуацію щодо опанування світових культурних надбань;  
25. невідповідність діяльності культурних установ сучасним вимогам, відсутність визначеного стандарту гарантованих державою безоплатних культурних послуг;  
26. відсутність середньо- і довготривалої політики культурного розвитку;  
27. непідготовленість кадрів до нових економічних умов;  
28. соціальна незахищеність діячів культури;  
29. відсутність чіткої програми підтримки культурних індустрій;  
30. відсутність єдиного інформаційного культурного простору і мережі партнерських зв'язків на вертикальному і горизонтальному рівнях;  
31. практична відсутність України у європейському і світовому культурному просторі, в системі європейських культурних проектів.  
32. Існуюча соціокультурна ситуація вимагає нових політичних підходів, програм і механізмів їхньої реалізації. Ухвалення Концепції передбачає протягом наступних трьох років дослідження, обговорення і досягнення суспільної згоди щодо таких важливих понять, як культура, мова, національна ідентичність, релігія, національна ідея, культурні права, культурне розмаїття, з подальшою легалізацією цих понять у відповідних законах, постановах, указах та створення системно орієнтованої законодавчої бази.  
33. Запровадження Концепції є кроком до досягнення протягом наступних трьох років реальних результатів та їхньої публічної оцінки.  
34. 3. Цілі державної культурної політики на 2005 (2007 роки  
35. Ураховуючи європейські та світові принципи культурної політики в постіндустріальному суспільстві (зокрема, чотири принципи Ради Європи: сприяння розвитку національної ідентичності, підтримка творчості, повага до розмаїття культури та форм вираження, участь у культурному житті; п'ять рекомендацій Міжурядової конференції з питань культури у Стокгольмі (1998 рік): перетворити політику в галузі культури в один із ключових елементів стратегії розвитку, заохочувати творчість громадян і їх участь у культурному житті, нарощувати зусилля зі збереження і підвищення ролі культурної спадщини та сприяти розвитку індустрії культури, сприяти культурному і мовному розмаїттю, виділяти більш значні людські та фінансові ресурси на розвиток культури) та наявну культурну ситуацію в Україні, без перелому негативних тенденцій якої неможливий подальший культурний і суспільно-економічний поступ, Концепція визначає такі цілі державної політики в галузі культури на наступний трирічний період:  
36. розробка доктрини культурного розвитку та концепції довгострокової державної політики в галузі культури;  
37. визнання культурного розвитку пріоритетним напрямом діяльності державних органів влади та органів місцевого самоврядування;  
38. подолання існуючої тенденції, коли покращення соціально-економічного стану не вело до поліпшення якості надання державних послуг у галузі культури;  
39. створення ефективної моделі фінансового та ресурсного забезпечення культурного розвитку, зокрема шляхом використання культурно-історичної спадщини як інвестиційного ресурсу;  
40. створення сприятливого економічного і правового середовища для розвитку культурних індустрій;  
41. виявлення культурних ресурсів країни та створення єдиного інформаційного простору (інвентаризація культурних активів, складання мапи культурних ресурсів, аналітичні дослідження);  
42. забезпечення комплексу умов, необхідних для збереження, примноження та продуктивного використання культурної спадщини;  
43. перехід від системи командного керування до системи творчого управління культурою: розподіл повноважень і залучення громадськості до процесу прийняття політичних рішень, переорієнтація роботи органів влади з виконання функцій на досягнення цілей;  
44. активна культурна представленість України у світі, цілеспрямований розвиток міжнародних культурних зв'язків, інтеграція у світовий культурний процес та дієва участь у ньому.  
45. 4. Стратегічні напрями та пріоритети реалізації державної культурної політики на 2005 (2007 роки  
46. Для досягнення поставлених Концепцією цілей зусилля державної політики в галузі культури на цей період доцільно зосередити на трьох стратегічних напрямах:  
47. здійснення комплексу заходів, що сприятимуть всебічно узгодженому визначенню ролі культури в українському суспільстві та системи культурних, духовних, моральних та етичних цінностей, прав і норм, які повинна обстоювати держава;  
48. орієнтування на культурні ресурси як ключовий чинник регіонального та місцевого розвитку;  
49. демократизація культури через широке залучення громадськості до участі в прийнятті політичних рішень, реалізації ухвалених програм, оцінці досягнутих результатів.  
50. Протягом наступного трирічного періоду реалізація культурної політики має бути сконцентрована на таких пріоритетах:  
51. освітні та культурні програми для дітей та молоді;  
52. визначення, обговорення та ухвалення стандарту гарантованих державою культурних послуг і нормативу їхнього фінансового забезпечення;  
53. обговорення та досягнення суспільної згоди щодо основних понять культурно-національної політики з їхньою подальшою легітимізацією;  
54. підтримка та розвиток культури на селі;  
55. створення сприятливих умов для розвитку культурних індустрій, культурного туризму, ринку культурних послуг;  
56. створення мапи культурних ресурсів України;  
57. створення чіткої системи горизонтальних та вертикальних партнерських зв'язків у межах загальнонаціональних програм розвитку в галузі культури;  
58. формування цілісного інформаційного простору в галузі культури та всебічної бази аналітичних ресурсів;  
59. розвиток міжнародного партнерства.  
60. 5. Принципи державної культурної політики  
61. Принципи державної культурної політики відображають загальну форму культурної політики, базові правила й вимоги щодо її проведення.  
62. Реалізація культурної політики в Україні на найближчі три роки має сформувати систему принципів, що відповідають світовим і європейським засадам сучасної культурної політики, враховуючи особливості української ситуації.  
63. Головними принципами реалізації культурної політики на сучасному та майбутньому етапах є:  
64. а) прозорість і публічність.  
65. Це стосується різноманітних програм і проектів, органів державної влади і державних установ, а також недержавних і комерційних організацій, що беруть участь у державних програмах:  
66. культурна політика проводиться публічно, її зміст та здійснення на всіх стадіях відкриті для громадськості;  
67. державні програми та дії у сфері культури обов'язково оприлюднюються, широко висвітлюються засобами масової інформації та представляються для суспільної й фахової оцінки;  
68. громадські організації, творчі об'єднання, всі учасники культурного процесу мають право вимагати від держави (державних установ і посадовців) повної та несфальсифікованої інформації щодо стану справ та державних дій у сфері культури;  
69. б) демократичність:  
70. культурна політика є спільною справою держави і суспільства, неприпустимо редукувати її до суто чиновницької та апаратної діяльності;  
71. держава в особі своїх установ та відповідальних представників передусім підтримує, розвиває, надає необхідного масштабу ініціативам безпосередніх учасників культурного життя, уникаючи директивного керування;  
72. культурна політика проводиться в інтересах народу, найширших верств населення відповідно до культурних потреб і прагнень суспільства, громади;  
73. неприпустимим є відчуження культурних благ та цінностей від народу, держава зобов'язана створити найсприятливіший режим їх суспільного використання;  
74. прийняття рішень у царині культури та конкретні дії у цій сфері передбачають залучення громадськості - фахові оцінки та громадська думка мають зобов'язуючу силу щодо програм і діяльності державних установ;  
75. проведення культурної політики не може порушувати права людини, соціальні, політичні й культурні права громадян - натомість ці права є базовими при визначенні всіх складових культурної політики;  
76. в) деідеологізованість і толерантність:  
77. культурна політика не може підпорядковуватися жодній ідеології чи окремому соціальному інтересу, а має відображати загальносуспільні прагнення, закріплені Конституцією України;  
78. світоглядною основою культурної політики є права людини та загальнолюдські цінності;  
79. у культурній політиці не припустимі вияви расової, національної, гендерної, соціальної чи політичної дискримінації;  
80. поважаються культурні традиції та цінності всіх етнічних громад України, культурних меншин, забезпечуються умови їх вільного розвитку;  
81. політична і громадська єдність української нації становить основу збереження культурної самобутності та плідного культурного співіснування етнічних громад;  
82. г) комплексність, системність і цілеспрямованість:  
83. культурна політика невід'ємна від загальної політики держави, є її невід'ємною складовою й тісно пов'язана з іншими напрямами державної політики;  
84. культурна політика проводиться в загальному контексті забезпечення сталого соціально-економічного, політичного, духовного розвитку країни, сприяє вирішенню макросоціальних, загальносуспільних завдань;  
85. культурна політика враховує весь комплекс проблем, факторів і взаємовпливів, які мають місце в царині культури, що відображається в її структурі, послідовності й характері передбачуваних нею дій;  
86. пріоритети, цілі, механізми, програми, заходи культурної політики повинні узгоджуватися між собою, бути змістовно взаємопов'язаними, орієнтуватися на ефект комплексної дії;  
87. культурна політика не лише реагує на культурну ситуацію, а й активно формує її в бажаному напрямі, цілеспрямовано створює нову культурну реальність;  
88. ґ) цивілізованість, компетентність та ефективність:  
89. культурна політика України виробляється і проводиться відповідно до європейських та світових стандартів, бере за основу відповідні міжнародні акти та угоди;  
90. культурна політика формує імідж України у світі і є однією з ключових форм присутності країни у світовій спільноті;  
91. цілеспрямований вплив на культурний розвиток неодмінно враховує досягнення світової культури та орієнтується на них - лише засвоєння та активне використання здобутків, механізмів, ресурсів світової культури є запорукою плідної національної самобутності, в тому числі відтворення національних культурних традицій;  
92. культурна політика покликана забезпечити конкуренто-спроможність національної культури у світі, її здатність продуктивно відповідати на виклики сучасності;  
93. культурна політика будується на основі наукового (об'єктивного, неупередженого та компетентного) аналізу культурної ситуації в країні та за її межами, чітко співвідносить цілі та засоби, завдання культурного розвитку і наявні ресурси, уникає декларативності і безвідповідальності планів та рішень, спирається на об'єктивні розрахунки та прогнози;  
94. культурна політика прагне до створення такої моделі культурного розвитку, яка забезпечує його самовідтворення, - культурний розвиток сам продукує ресурси для свого подальшого розгортання (самозабезпечення культурного розвитку);  
95. д) інноваційність:  
96. культурна політика орієнтується на інноваційні, творчі підходи в управлінні та формах вираження;  
97. новаторство є одним із головних критеріїв оцінки успішності виконання політичних завдань у галузі культури.  
98. 6. Механізми реалізації культурної політики  
99. Досягнення визначених у цій Концепції цілей культурної політики спирається на чітку систему механізмів реалізації:  
100. управління: демократизація управлінських процесів і підвищення рівня державного культурно-мистецького менеджменту;  
101. законодавство: структурно-правова реорганізація засад і умов функціонування культурної та мистецької сфер, створення сприятливих умов для розвитку культурних індустрій;  
102. фінансування: реформування механізму бюджетного фінансування, підвищення державного фінансово-майнового забезпечення культурних і мистецьких програм;  
103. інформація: формування та наповнення інформаційного простору, популяризація культурних і духовних надбань, позиціонування української культури у світі.  
104. Концепція передбачає, що протягом трьох наступних років зазначені механізми реалізації культурної політики будуть відпрацьовані та набудуть таких якостей:  
105. Управління: реформування існуючої системи управління передбачає її оптимізацію, переорієнтування на кінцевий результат чи програмний продукт, міжвідомчу координацію програм і дій, активне залучення громадськості до процесу формування та проведення культурної політики, трансформацію структури управління - запровадження нових принципів (зокрема, "на відстані витягнутої руки", опікунських рад) розподілу ресурсів та контролю за їх використанням.  
106. Верховна Рада України забезпечує публічне обговорення проектів законів у сфері культури і мистецтв шляхом їх публікування, розміщення в засобах масової інформації, в тому числі й електронних; в рамках конференцій, семінарів, круглих столів (з обов'язковим попереднім оголошенням про їх проведення).  
107. Інші органи державної та місцевої влади, органи місцевого самоврядування забезпечують публічне обговорення проектів важливих управлінських рішень, нормативно-правових актів у сфері культури і мистецтв; залучають до їх розробки культурно-мистецькі організації України. Щорічні звіти про виконання державних програм у культурно-мистецькій сфері мають стати обов'язковими на центральному та місцевих рівнях.  
108. Держава ініціює та координує дослідження ринку культурних індустрій, залучаючи до цього незалежні дослідницькі організації.  
109. Одним із напрямів реформування системи управління є створення місцевих/регіональних центрів культурних ініціатив, що тісно співпрацюватимуть з агентствами місцевого розвитку.  
110. Законодавство: шляхом прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів держава має забезпечити особливості засад і умов діяльності неприбуткових культурно-мистецьких організацій та створити сприятливі умови для розвитку ринку культурних індустрій.  
111. Передбачений законом статус неприбутковості повинен набуватися тією чи іншою культурно-мистецькою організацією добровільно (за заявочним принципом).  
112. Неприбутковість культурно-мистецької організації, у тому числі й державної або комунальної форми власності, передбачає поряд з основною статутною діяльністю пов'язану з нею допоміжну фінансово-господарську діяльність у межах, визначених ознаками неприбутковості. Це дає підстави для розвитку економічно-господарської ініціативи таких культурно-мистецьких організацій. Кошти, залучені від додаткової фінансово-господарської діяльності, не вилучаються до бюджету, а спрямовуються на досягнення цілей, визначених статутом організації, та не можуть бути підставою для зменшення бюджетного фінансування за тією чи іншою бюджетною програмою, якщо таке передбачено.  
113. Неприбуткові організації користуються податковими пільгами в межах, наданих законодавством України. У зв'язку з цим потребує гармонізації фіскальне законодавство з урахуванням потреб культурної галузі.  
114. Неприбуткові організації мають право залучати спонсорські та меценатські кошти. З цією метою Кабінет Міністрів України має розробити, а Верховна Рада України прийняти необхідні законодавчі акти про меценатство і спонсорство; розробити механізм податкового стимулювання спонсорсько-меценатської діяльності. Крім того, Уряд України повинен запровадити механізм державного відзначення спонсорів і меценатів, пропагування їхньої діяльності.  
115. Держава має проводити по можливості максимальне роздержавлення у сфері культури і мистецтв (у тому числі часткове), але з урахуванням забезпеченості збереження культурної спадщини України на підставі охоронних договорів.  
116. Держава сприяє розвитку сектору культурних індустрій шляхом:  
117. постійного аналізу культурних ресурсів і потреб їх законодавчого забезпечення;  
118. створення сприятливого ринкового середовища за допомогою законодавчих інструментів і стимулів;  
119. розробки відповідних законодавчих положень щодо залучення інвестицій та запровадження механізмів кредитування культурної діяльності;  
120. надання законодавчим нормам у галузі культури пріоритетності та обов'язковості в системі загального законодавства України;  
121. узгодження національних законодавчих норм у галузі культури з європейськими та світовими стандартами.  
122. Фінансування: фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів має відбуватися на основі чітко визначених стандартів гарантованих безоплатних державних послуг у галузі культури. У зв'язку з цим Концепція передбачає впродовж трьох років удосконалення формульного розподілу бюджетних коштів та встановлення стандартів надання обов'язкових безоплатних послуг у галузі культури.  
123. З метою оптимізації використання бюджетних видатків на розвиток культурної галузі Концепція передбачає:  
124. а) виведення із системи формульного розподілу коштів фінансування видатків, пов'язаних із збереженням, утриманням та використанням культурно-історичної спадщини, відповідно до європейських підходів;  
125. б) перехід на програмно-цільовий метод формування та виконання бюджету.  
126. Розробниками та менеджерами бюджетних програм є державні та місцеві органи влади, органи місцевого самоврядування. Виконавці бюджетних програм визначаються на підставі конкурсу (тендера), який оголошується відповідним розробником бюджетної програми. Розробник визначає форму та зміст заявки на участь у конкурсі (тендері), встановлює основні вимоги до учасників. Форма власності культурно-мистецької організації не може бути підставою для надання переваг участі в конкурсі (тендері).  
127. Обсяг бюджетного фінансово-майнового забезпечення культурно-мистецьких програм має визначатися на підставі мінімальних стандартів забезпечення культурно-мистецькими послугами громадянина України (з урахуванням потреб національних меншин на території України), а також представника української діаспори за кордоном. При цьому повинні враховуватися особливості деяких регіонів України, в яких історично виникли потужні культурно-мистецькі осередки.  
128. Запровадження мінімально необхідного бюджетного фінансово-майнового забезпечення культурно-мистецьких програм (на основі гарантованих стандартів) дасть змогу стабілізувати рівень/якість культурно-мистецьких послуг. Воно має становити основу річного зведеного бюджету України на галузь культури і мистецтв.  
129. Запровадження додаткових, інноваційних бюджетних програм створить умови для формування бюджету розвитку культурно-мистецької галузі. Планування та виконання таких програм має відбуватися в тому числі й на підставі проектів, поданих культурно-мистецькими організаціями до державних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, що проводять культурно-мистецьку політику.  
130. Протягом наступних трьох років передбачається розробити та ухвалити довгострокову міжвідомчу програму регіонального розвитку, орієнтованого на культуру, що відповідатиме головним орієнтирам та засадам доктрини національного розвитку. У зв'язку з цим потребує перегляду, доповнення та оновлення Державна програма розвитку культури на період до 2007 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1235 від 6 серпня 2003 року).  
131. Інформація: активний розвиток інформаційно-освітніх процесів, орієнтованих на культуру, культурні та духовні цінності, культурно-історичну спадщину, культурні здобутки та інноваційні підходи і відкриття, має стати одним із головних пріоритетів національної культурної політики на найближчі роки.  
132. Протягом наступних трьох років Концепція передбачає:  
133. формування сучасних освітніх культурологічних та пізнавально-туристичних програм для дітей та молоді на національному, регіональному та місцевому рівнях;  
134. надання питанням культури і духовності центрального місця в інформаційному потоці;  
135. розробку та впровадження механізмів реалізації конституційного права кожного громадянина на доступ до культурної інформації незалежно від місця проживання через створення системи регіональних інформаційно-ресурсних центрів та розвиток інформаційної мережі - телерадіоканали, Інтернет-сторінки;  
136. запровадження та реалізацію цільових державних програм з підготовки, виготовлення та розповсюдження друкованої, електронної, аудіовізуальної інформації про культуру, культурні пам'ятки, культурну спадщину, культурні ресурси, культурні маршрути тощо різними мовами;  
137. підтримку зусиль зі створення загальної мапи культурних ресурсів України на основі регіональних та місцевих досліджень;  
138. активізацію культурно-інформаційного обміну з країнами Європи та світу;  
139. розробку та запровадження системи стимулів для залучення засобів масової інформації до процесу висвітлення культурного процесу;  
140. залучення української діаспори за кордоном, офіційних представницьких органів України за кордоном до популяризації української культурно-мистецької спадщини.  
141. 7. Очікувані результати  
142. Перелом існуючих негативних тенденцій соціокультурного розвитку в Україні (економічних, фінансових, політичних, світоглядних тощо);  
143. перетворення культури на пріоритетний напрям державної політики;  
144. вироблення стратегії регіонального і місцевого розвитку, орієнтованого на культуру;  
145. розвиток міжнародного співробітництва і партнерства;  
146. розробка концепції довгострокової державної політики в галузі культури та доктрини культурного розвитку України;  
147. поліпшення загальної соціальної ситуації в Україні - закладення основ суспільної злагоди, економічний ефект (залучення інвестицій, розвиток інфраструктури сектору послуг, створення нових робочих місць, запровадження сучасних технологій, створення конкурентоспроможних сучасних продуктів, підвищення добробуту місцевих громад);  
148. гармонізація програм практичних заходів із задекларованими в урядових постановах та законодавчих актах цілями та засадами державної політики в галузі культури;  
149. створення реальної картини культурних ресурсів, активізація діяльності неурядових організацій і комерційного сектору;  
150. формування ефективного інформаційного простору.