Кількість абзаців - 377 Розмітка (ліва колонка)


Про реабілітацію інвалідів в Україні (Друге читання)

0. Проект Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні"  
1. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або досягнення компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функції організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.  
2. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
3. Стаття 1. Визначення термінів  
4. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:  
5. інвалід (дитина-інвалід) - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження життєдіяльності та викликає необхідність її соціального захисту;  
6. інвалідність - міра обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та рамках, що вважається для особи нормальною в залежності від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;  
7. обмеження життєдіяльності - повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки, навчання і зайняття трудовою діяльністю;  
8. медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, стану її працездатності, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також можливих для неї за станом здоров'я видів трудової діяльності, умов праці, потреби у відповідних видах соціального захисту для найповнішего відновлення усіх функцій житттєдіяльності особи;  
9. попередження інвалідності - система медичних, гігієнічних, фізичних, педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику переходу вади у постійне функціональне обмеження життєдіяльності чи інвалідіність особи або на зменшення частоти і тяжкості інвалідності та її обтяження;  
10. усунення обмежень життєдіяльності - система заходів, спрямованих на створення умов для досягнення або відновлення особою оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності;  
11. попередження інституалізації - система правових, фінансових і реабілітаційних заходів, які забезпечують життя інваліда (дитини-інваліда) в сім'.  
12. реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції у суспільстві;  
13. реабілітаційні послуги - послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи, з метою сприяння її інтеграції у суспільстві;  
14. реабілітаційні заходи - комплекс реабілітаційних послуг, допомоги у вигляді засобів реабілітації і виробів медичного призначення, грошових компенсацій, які надаються особі для відновлення чи компенсації обмеженої здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролювання своєї поведінки, навчання і зайняття трудовою діяльністю;  
15. медична реабілітація - система заходів, що включають лікувальний комплекс і спрямовані на відновлення порушених чи вражених функцій організму особи, на виявлення і активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до активної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання;  
16. психолого-педагогічна реабілітація - система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на надання психологічної допомоги щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, навчання правилам суспільної поведінки та моралі;  
17. професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання, чи перекваліфікації з подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням, з урахуванням особистих схильностей та побажань особи;  
18. трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, в тому числі шляхом створення спеціальних (спеціально пристосованих) робочих місць.  
19. фізкультурно-спортивна реабілітація - система заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ і природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою навчально-тренувальних, фізкультурно-спортивних занять функціональних можливостей її організму для удосконалювання рухової активності, підвищення працездатності, покращення фізичного і психічного стану;  
20. фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на впровадження і застосування форм і методів фізичних вправ на різних етапах лікування, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляє і розвиває резервні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користуванням протезами та іншими технічними пристроями і апаратурою;  
21. соціальна реабілітація - система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов на повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації й соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреб у протезуванні, ортезуванні, засобах реабілітації;  
22. психологічна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та ствердження особистості;  
23. соціальна допомога (адаптація) - система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо активного пристосування до умов життєдіяльності шляхом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування,повсякденних життєвих потреб тощо;  
24. абілітація - система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, спрямованих на створення умов для її незалежного проживання у соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов'язків, уміння здійснювати самообслуговування, планування самостійного життя;  
25. професійна орієнтація - науково обгрунтована система форм, методів, засобів впливу на особу для сприяння у її професійному самовизначенні на основі врахування стану здоров'я, освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних особливостей та потреб галузей економіки;  
26. професійний відбір - науково обгрунтована система визначення ступеня придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця, посади) відповідно до нормативних вимог;  
27. професійна адаптація - система заходів, спрямованих на забезпечення успішного професійного становлення працюючої особи, формування в неї професійних якостей, установок, потреб активно і творчо працювати для досягнення більш високого рівня кваліфікації;  
28. психологічна підтримка - система соціально-психологічних, психологічно-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і самосвідомості, сприяння соціально-професійному самовизначенню, підвищенню конкурентоздатності на ринку праці та спрямуванню зусиль особи на реалізацію власної професійної кар'єри;  
29. психолого-педагогічний супровід - дяльність психолога (спеціаліста), спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних и психотерапевтичних умов, що сприяють успішній адаптації, реабілітації та особистісному зросту інваліда в соціум і нормалізації життя сім'ї;  
30. психологічна адаптація - система заходів, спрямованих на формування в особи здатності пристосовуватись до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв за рахунок присвоєння їй норм і цінностей даного суспільства.  
31. робоче місце інваліда - місце постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності в центральних і місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах (об'єднання), в установи і організаціях (незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності), їх філіях, відділеннях, представництвах, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, у фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, а також в представництвах іноземних юридичних осіб (в тому числі в міжнародних організаціях), консульствах, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вдома, де створено належні умови для праці;  
32. спеціальне робоче місце інваліда - робоче місце, яке потребує додаткових заходів по організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо;  
33. індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії;  
34. реабілітаційна установа - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів (дітей-інвалідів) відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації;  
35. Стаття 2. Законодавство України з питань реабілітації інвалідів Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, законів України „Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", „Про ліцензування певних видів господарської діяльності", „Про соціальні послуги", інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
36. Стаття 3. Основні завдання законодавства України з питань реабілітації інвалідів  
37. Основними завданнями законодавства України з питань реабілітації інвалідів є: створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей для побутової, професійної, суспільної діяльності;  
38. створення умов для попередження інституалізації шляхом підтримки та супроводу сім'ї та осіб, які опікуються інвалідом (дитиною-інвалідом):  
39. визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;  
40. розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;  
41. визначення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності суб'єктів господарювання в сфері реабілітації інвалідів, правове регулювання їх відносин;  
42. регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;  
43. структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;  
44. сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері  
45. Стаття 4. Сфера дії Закону Цей Закон поширюється на: громадян України, які в установленому порядку визнані інвалідами; сім'ї інвалідів (дітей-інвалідів), осіб, які опікуються інвалідами (дітьми-інвалідами);  
46. інвалідів з числа іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, які набули статусу біженців в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України;  
47. інвалідів з числа іноземців та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, і мають право на реабілітацію згідно із законодавством України і відповідними міжнародними договорами.  
48. Стаття 5. Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів Державна політика України в сфері реабілітації інвалідів: забезпечує скоординованість системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних заходів і методик, доступність реабілітаційних послуг та відповідність їх змісту, рівня й обсягу фізичним, розумовим, психічним можливостям і стану здоров'я інваліда (дитини-інваліда);  
49. регламентує правові, економічні, соціальні умови надання інвалідам і дітям-інвалідам реабілітаційних послуг з урахуванням їх функціональних можливостей, потреби у виробах медичного призначення, технічних, допоміжних та інших засобах реабілітації;  
50. гарантує матеріально-технічне, фінансове, кадрове і наукове забезпечення системи реабілітації;  
51. визначає умови для відновлення працездатності, отримання освіти, професійної перепідготовки і працевлаштування з урахуванням функціональних можливостей осіб із різними вадами здоров'я, сприяння виробничій діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів;  
52. забезпечує реабілітаційним установам незалежно від їх відомчого підпорядкування, типу і форми власності рівні умови для здійснення реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів;  
53. формулює вимоги до об'єктів соціальної інфраструктури та інформації для створення безперешкодного доступу до них інвалідів шляхом усунення природних, комунікаційних і архітектурних перешкод;  
54. забезпечує участь громадських організацій, в тому числі громадських організацій інвалідів, у формуванні і реалізації державної політики у цій сфері;  
55. Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів покладається на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які забезпечують у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями розробку і виконання програм для запобігання виникненню, компенсації вад і розладів функцій організму громадянами, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів.  
56. Стаття 6. Державне управління системою реабілітації інвалідів  
57. Державне управління системою реабілітації інвалідів покладається на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво установами, підприємствами, закладами системи реабілітації інвалідів та аналітично-прогнозну діяльність, визначають тенденції розвитку і вплив демографічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан інвалідності населення, формують напрями взаємодії різних ланок системи реабілітації інвалідів, стратегічні напрями її розвитку, узагальнюють світовий і вітчизняний досвід у цій сфері.  
58. Для сприяння розв'язанню соціальних проблем інвалідів при Кабінеті Міністрів України створюється громадський консультативний орган - Рада у справах інвалідів (далі - Рада).  
59. До органів виконавчої влади державного управління системою реабілітації інвалідів України належать центральні органи виконавчої влади у сферах праці та соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, будівництва та архітектури, інші центральні органи виконавчої влади, які в межах своїх повноважень займаються формуванням і реалізацією державної соціальної політики та (або) мають у своєму підпорядкуванні реабілітаційні установи, а також підпорядковані їм місцеві органи виконавчої влади.  
60. Центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні реабілітаційних заходів, організовує розробку та виконання цільових державних програм, запроваджує правові, економічні та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність реабілітаційних установ і забезпечують розвиток їх мережі, сприяє міжнародному співробітництву.  
61. Стаття 7. Медико-соціальна експертиза визначення ступеня обмеження життєдіяльності інваліда  
62. Інвалідність і ступінь утрати здоров'я встановлюються медико-соціальними експертними комісіями. .  
63. Огляд повнолітніх хворих та інвалідів і дітей-інвалідів у медико-соціальних експертних комісіях проводиться за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів при наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (здатності до самостійного обслуговування і пересування, спілкування, навчання, орієнтації, трудової діяльності, контролю за своєю поведінкою).  
64. У залежності від ступеня розладу функцій організму й обмеження життєдіяльності особі, визнаній інвалідом, установлюється перша або друга чи третя група інвалідності.  
65. Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б з урахуванням важкості стану інваліда та обсягів постійної потреби в сторонньому догляді.  
66. До підгрупи А першої групи інвалідності відносяться особи з найважчим станом здоров'я, залежні від інших осіб і нездатні до самообслуговування, які потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду.  
67. До підгрупи Б другої групи інвалідності відносяться особи, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, які потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду.  
68. Особам у віці до 18 років медико-соціальними експертними комісіями встановлюється категорія "дитина - інвалід".  
69. Встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я супроводжується складанням індивідуальної програми реабілітації інваліда (дитини-інваліда), що визначає реабілітаційні заходи і терміни їх реалізації.  
70. Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і дітей надаються на безоплатній основі.  
71. Положення про порядок та умови встановлення інвалідності затверджується Кабінетом Міністрів України.  
72. Стаття 8. Експертиза професійної придатності інвалідів  
73. Експертиза професійної придатності повнолітніх інвалідів та дітей-інвалідів здійснюється медико-соціальними експертними комісіями. До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою інвалідів та дітей-інвалідів, спеціалісти державної служби зайнятості.  
74. Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування (дитини-інваліда - для навчання).  
75. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності, підприємствами, установами.  
76. Розділ ІІ. повноваження органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів  
77. Стаття 9. Основні повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики  
78. Центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики в межах свої повноважень щодо здійснення державної політики у сфері реабілітації інвалідів:  
79. розробляє нормативно-правові акти з питань соціального захисту інвалідів та дітей-інвалідів, здійснює контроль за додержанням законодавства, що регламентує правовідносини у сфері соціального захисту інвалідів;  
80. організовує розробку та впровадження державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, Державної типової програми реабілітації інвалідів;  
81. здійснює організацію робіт, пов'язаних з визначенням ступеня втрати життєдіяльності і соціальної дезадаптації хворих, інвалідів, дітей-інвалідів, а також їх видів, причин, термінів, часу настання, вивченням виробничих, медичних, психологічних, екологічних, соціальних, особистісних причин виникнення інвалідності, рівня і динаміки інвалідності населення;  
82. бере участь у розробці державних і цільових програм, заходів з профілактики інвалідності та медичної, психологічної, фізичної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів;  
83. організовує здійснення заходів щодо забезпечення інвалідів та дітей-інвалідів соціальним, культурним та інформаційним обслуговуванням, протезно-ортопедичною допомогою, засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, заняття фізичною культурою і спортом, дозвілля;  
84. запроваджує правові, економічні та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність реабілітаційних установ і забезпечують розвиток їх мережі;  
85. забезпечує сертифікацію засобів реабілітації, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення;  
86. здійснює ліцензування діяльності реабілітаційних установ, ведення Державного реєстру ліцензій (далі - Реєстр ліцензій) та Державного реєстру установ (далі - Реєстр установ), розробляє типові штатні нормативи професійного складу працівників реабілітаційних установ, організовує підготовку кадрів для них;  
87. забезпечує проведення моніторингу рівня освіти, професійного навчання, трудової зайнятості інвалідів та дітей-інвалідів, аналізу і прогнозування розвитку процесів у цих сферах;  
88. сприяє працевлаштуванню інвалідів, розвитку підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, створенню робочих місць для інвалідів;  
89. організовує роботи, пов'язані з наданням дозволів на право користування пільгами з оподаткування, фінансової допомоги, що надається Фондом соціального захисту інвалідів, визначенням пріоритетів щодо розміщення державного замовлення на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів;  
90. координує діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення доступності об'єктів соціальної інфраструктури та інформації для інвалідів, виробництво спеціального виробничого і побутового обладнання та пристосувань для полегшення побуту і праці цієї категорії громадян;  
91. сприяє міжнародному співробітництву у сфері реабілітації інвалідів;  
92. здійснює інші повноваження, передбачені положенням про центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, затвердженим Президентом України.  
93. Стаття 10. Основні повноваження спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів  
94. Центральні органи виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів, в межах своїх повноважень забезпечують:  
95. реалізацію державної політики у сфері реабілітації інвалідів, здійснюють контроль за її втіленням;  
96. розробляють нормативно-правові акти з питань соціального захисту інвалідів та дітей-інвалідів, здійснюють контроль за додержанням законодавства, що регламентує правовідносини у сфері соціального захисту інвалідів;  
97. розробляють галузеві і беруть участь у розробці міжгалузевих програм розвитку системи реабілітації інвалідів;  
98. беруть участь у розробці єдиних науково обгрунтованих державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів, державної типової програми реабілітації інвалідів, вимог щодо медичного, освітнього, науково-методичного, матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення реабілітаційних установ;  
99. контролюють якість виробів медичного призначення, технічних, допоміжних та інших засобів реабілітації;  
100. затверджують типові положення про реабілітаційні установи, положення (статути) реабілітаційних установ своєї сфери управління, а також погоджують положення (статути) реабілітаційних установ, реабілітаційних установ недержавної форм власності;  
101. створює умови для забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів протезно-ортопедичною допомогою, технічними, допоміжними та іншими засобами і послугами реабілітації, виробами медичного призначення;  
102. організовують професійну підготовку кадрів для системи реабілітації інвалідів, організують впровадження новітніх реабілітаційних методик і технологій, передового досвіду у цій сфері;  
103. здійснюють науково-методичне керівництво, контроль за дотриманням нормативно-правових актів, державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів, перевірку діяльності реабілітаційних установ;  
104. беруть участь у створенні і підтримці міжвідомчого інформаційного простору з проблем інвалідності;  
105. забезпечують співробітництво з державними органами і реабілітаційними установами іноземних держав.  
106. Стаття 11. Основні повноваження інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані реабілітаційні установи  
107. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами:  
108. вживають заходи щодо розширення мережі реабілітаційних установ, у тому числі шляхом створення недержавних реабілітаційних установ;  
109. організують виконання державних програм у сфері реабілітації інвалідів;  
110. організують контроль за діяльністю суб'єктів господарювання, які здійснюють реабілітаційні заходи, незалежно від підпорядкування і форми власності і за додержанням ними вимог ліцензування;  
111. створюють умови для забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій, протезно-ортопедичною допомогою, технічними, допоміжними та іншими засобами і послугами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом;  
112. створюють умови для розвитку творчих здібностей інвалідів та дітей-інвалідів, пропагують фізичну культуру і спорт серед них, сприяють розвитку спорту інвалідів та дітей-інвалідів;  
113. затверджують положення (статути) реабілітаційних установ комунальної форми власності;  
114. організують підготовку і підвищення кваліфікації кадрів з реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, роботу з науково-методичного забезпечення реабілітаційних установ;  
115. забезпечують реалізацію державних програм, розробляють з урахуванням соціально-економічних, демографічних та інших особливостей і фінансують регіональні, місцеві програми зазначеного напряму;  
116. сприяють роботі громадських організацій, залучають їх до співпраці та партнерства у цій сфері;  
117. беруть участь у створенні і підтримці міжвідомчого інформаційного простору з проблем інвалідності;  
118. організують інформування інвалідів про зміни і доповнення законодавства про реабілітацію інвалідів.  
119. Стаття 12. Основні повноваження Ради у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України Рада в межах своїх повноважень: сприяє діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів, суб'єктів господарювання незалежно від підпорядкованості, форми власності у забезпеченні ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, вирішенні правових, економічних, соціально-психологічних питань з реабілітації інвалідів, створенні цілісної реабілітаційної системи; вивчає та аналізує проблеми життєдіяльності інвалідів; здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України аналіз дотримання органами виконавчої влади законодавства з питань реабілітації і соціального захисту інвалідів та дітей-інвалідів, забезпечення їм рівних можливостей у суспільстві; вивчає та аналізує напрями розвитку системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, реабілітації інвалідів; сприяє використанню у вітчизняній практиці досвіду зарубіжних країн у забезпеченні ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, розв'язанні соціальних проблем інвалідів, налагодженню та розширенню міжнародного співробітництва; залучає міжнародну фінансову допомогу для здійснення заходів соціального захисту інвалідів та дітей-інвалідів.  
120. Розділ ІІІ. Система реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів  
121. Стаття 13. Структура системи реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів  
122. Система реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів забезпечує своєчасність, комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації, досягнення інвалідами та дітьми-інвалідами оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.  
123. Систему реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів складають:  
124. органи державного управління у сфері реабілітації інвалідів;  
125. медико-соціальні експертні комісії;  
126. реабілітаційні установи для інвалідів і дітей-інвалідів незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;  
127. будинки дитини - дошкільні навчальні заклади системи охорони здоров'я для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку віком від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;  
128. спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу системи освіти для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації;  
129. дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу системи освіти для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;  
130. дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;  
131. спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;  
132. загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів з відповідним профілем системи освіти для дітей, які потребують тривалого лікування;  
133. загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;  
134. навчальні заклади системи органів праці та соціального захисту населення;  
135. установи соціального обслуговування для інвалідів та дітей-інвалідів;  
136. санаторно-курортні установи системи органів праці та соціального захисту населення;  
137. протезно-ортопедичні підприємства;  
138. установи культури громадських організацій інвалідів;  
139. академічні та галузеві науково-дослідні, інші науково-методичні установи, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів.  
140. Стаття 14. Типи реабілітаційних установ  
141. Реабілітаційні установи в залежності від змісту реабілітаційних заходів, які вони здійснюють, відносяться до наступних типів:  
142. медичної реабілітації:  
143. медико-соціальної реабілітації;  
144. соціальної реабілітації;  
145. психолого-педагогічної реабілітації;  
146. фізичної реабілітації;  
147. професійної реабілітації;  
148. трудової реабілітації;  
149. фізкультурно-спортивної реабілітації.  
150. Тип реабілітаційної установи визначається при ліцензуванні її діяльності.  
151. Стаття 15. Створення та припинення діяльності реабілітаційних установ  
152. Реабілітаційні установи в Україні створюються на основі державної, комунальної і приватної власності, власності громадських організацій, а також шляхом об'єднання майна різних форм власності.  
153. Реабілітаційні установи можуть бути засновані спільно з представництвами іноземних юридичних осіб (в тому числі міжнародних організацій) та іноземними громадянами, якщо це не суперечить законодавству України.  
154. Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних установ встановлюється законом.  
155. Реабілітаційні установи, засновані на державній власності, мають статус державної реабілітаційної установи. Потребу в таких реабілітаційних установах визначають відповідно до соціально-економічних і демографічних потреб України та її регіонів спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів в межах своїх повноважень. Рішення про їх створення приймаються Кабінетом Міністрів України.  
156. Реабілітаційні установи, засновані на комунальній власності, мають статус комунальної реабілітаційної установи. Потребу в зазначених реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади. Рішення про їх створення приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з відповідними спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів.  
157. Реабілітаційні установи, засновані на приватній власності (власності громадських організацій), мають статус недержавної реабілітаційної установи. Такі установи можуть надавати реабілітаційні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевих бюджетів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про створення недержавних реабілітаційних установ приймаються засновниками (власниками).  
158. Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відомчої підпорядкованості забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв і вимог до реабілітаційних заходів.  
159. Відомості про реабілітаційні установи, незалежно від їх форми власності, центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру установ.  
160. Стаття 16. Ліцензування реабілітаційної діяльності  
161. Ліцензування діяльності реабілітаційних установ є основною формою державного контролю за якістю реабілітаційних послуг.  
162. Ліцензування реабілітаційної діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за результатами ліцензійної експертизи, яка проводиться ним відповідно до поданих керівником реабілітаційної установи (або уповноваженою ним особою) заяви про ліцензування та соціально-економічного обґрунтування діяльності реабілітаційної установи.  
163. Обов'язковою умовою видачі ліцензій є наявність у реабілітаційних установ необхідної медичної, освітньої, науково-методичної, матеріально-технічної, фінансової і кадрової бази.  
164. Відомості про ліцензію, яку видано реабілітаційній установі, центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру ліцензій.  
165. Невиконання або грубе порушення реабілітаційною установою законодавства та (або) ліцензійних вимог, подання та розповсюдження недостовірної інформації є підставою для визнання ліцензії недійсною або анулювання ліцензії.  
166. У разі переоформлення ліцензії на реабілітаційну діяльність, продовження її дії, внесення змін до ліцензії, видачі реабілітаційній установі копії ліцензії або її дубліката, виявлення порушень реабілітаційною установою законодавства та (або) ліцензійних умов, визнання ліцензій недійсними чи такими, що втратили чинність, центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить додаткові відомості до Реєстру ліцензій.  
167. Форми ліцензії на реабілітаційну діяльність, порядок їх оформлення, переоформлення, видачі, зберігання та обліку затверджується центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
168. Порядок ліцензування, ліцензійні вимоги та умови, форми ліцензій на реабілітаційну діяльність, порядок їх видачі та обліку встановлюється Кабінетом Міністрів України.  
169. Стаття 17. Державні соціальні нормативи у сфері реабілітації  
170. Державні соціальні нормативи у сфері реабілітації інвалідів встановлюють вимоги до змісту та обсягу реабілітаційних заходів з відновлення та компенсації обмежених функціональних можливостей інваліда із урахуванням оцінки стану його здоров'я щодо здатності до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролювання своєї поведінки, навчання і зайняття трудовою діяльністю.  
171. Державні соціальні нормативи у сфері реабілітації інвалідів розробляються центральними органами виконавчої влади у межах їх повноважень, за участю реабілітаційних установ, відповідних науково-дослідних установ, на основі наукових досліджень.  
172. Відповідність реабілітаційних заходів державним соціальним нормативам у сфері реабілітації визначають центральні органи виконавчої влади за участю підпорядкованих їм місцевих органів виконавчої влади шляхом перевірок діяльності реабілітаційних установ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
173. Стаття 18. Державна типова програма реабілітації інвалідів  
174. Державна типова програма реабілітації інвалідів встановлює гарантований державою перелік реабілітаційних заходів у складі послуг з медичної, психологічно-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних, допоміжних та інших засобів реабілітації, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення, які надають інваліду (дитині-інваліду) з урахуванням фактичних потреб в залежності від віку, статі, виду захворювання безкоштовно або на пільгових умовах.  
175. Державна типова програма реабілітації інвалідів розробляється на підставі державних соціальних нормативів у сфері реабілітації інвалідів центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень під керівництвом і за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організації інвалідів.  
176. Державна типова програма реабілітації інвалідів і порядок її реалізації затверджуються Кабінетом Міністрів України.  
177. Розділ ІV. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ УСТАНОВ  
178. Стаття 19. Організація реабілітаційного процесу  
179. Реабілітаційні установи здійснюють комплексну реабілітацію інвалідів та дітей-інвалідів шляхом реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров'я та працездатності інвалідів, дітей-інвалідів незалежно від характеру і причин інвалідності.  
180. Реабілітаційні установи створюють реабілітаційні комісії, до складу яких входять провідні фахівці реабілітаційної установи та відповідно до типу реабілітаційної установи представники місцевих органів виконавчої влади, підпорядкованих спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів.  
181. Реабілітаційні комісії здійснюють:  
182. планування навчально-виховної та корекційно-відновлювальної роботи;  
183. визначення індивідуального реабілітаційного плану, необхідних реабілітаційних технологій, строків і тривалості проходження реабілітації інвалідом (дитиною-інвалідом) з урахуванням його реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу;  
184. контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда (дитини-інваліда);  
185. забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності;  
186. внесення змін до індивідуальної програми реабілітації інваліда (дитини-інваліда) у разі необхідності її оперативного коригування;  
187. затвердження висновку про виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда (дитини-інваліда).  
188. Стаття 20. Організація медичного обслуговування в реабілітаційних установах  
189. Медичне обслуговування в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності незалежно від відомчого підпорядкування, типу здійснюють на договірних умовах медичні працівники, які входять до штату цих установ, або відповідних закладів охорони здоров'я.  
190. Заклади охорони здоров'я проводять медичний огляд інвалідів і дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, моніторинг і корекцію стану здоров'я, проведення лікувально-профілактичних заходів.  
191. Інвалідам і дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію, в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності надається безкоштовне медичне обслуговування.  
192. Контроль за станом здоров'я інвалідів і дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, в реабілітаційних установах незалежно від відомчого підпорядкування, типу, форми власності покладається на органи охорони здоров'я.  
193. Відповідальність за організацію в реабілітаційних установах медичного обслуговування осіб, які проходять реабілітацію, незалежно від відомчого підпорядкування, типу, форми власності, додержання в них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників (власників) та керівників цих реабілітаційних установ.  
194. Порядок організації і перелік медичних послуг, що надаються реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності, встановлюються Кабінетом Міністрів України.  
195. Стаття 21. Організація психологічної підтримки в реабілітаційних установах  
196. Для організації психологічної підтримки і супроводу інвалідів, дітей-інвалідів в реабілітаційних установах створюється психологічна служба. Для організації психологічної підтримки і супроводу інвалідів, дітей-інвалідів, їх сімей та осіб, які ними опікуються, в реабілітаційних установах створюється психологічна служба.  
197. На психологічну службу покладаються функції щодо:  
198. забезпечення єдності психолого-педагогічних і медико-соціальних рекомендацій, професійного відбору та професійного навчання;  
199. діагностики та розвитку задатків і здібностей до професії;  
200. формування свідомого підходу до вибору (зміни) професії, спеціальності, виду та місця трудової діяльності відповідно до стану здоров'я, індивідуальних особливостей і потреб галузей економіки в робочій силі;  
201. створення сприятливих психологічних умов для розвитку задатків, здібностей, професійно важливих якостей особистості;  
202. психологічний супровід та систематична психологічна підтримка в процесі професійної адаптації після працевлаштування;  
203. забезпечення психологічної підтримки та супроводу сім'ї або осіб, які опікуються інвалідом (дитиною-інвалідом);  
204. участі у підготовці та перепідготовці спеціалістів для реабілітаційних установ.  
205. Інвалідам і дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію, в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності послуги психологічних служб надаються безкоштовно.  
206. Стаття 22. Організація харчування в реабілітаційних установах  
207. Організація та відповідальність за якість харчування у реабілітаційних установах незалежно від відомчого підпорядкування, типу, форми власності покладається на засновників (власників) і керівників реабілітаційних установ.  
208. Харчування інвалідів і дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію, в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності здійснюється безкоштовно.  
209. Контроль за якістю харчування інвалідів, дітей-інвалідів в реабілітаційних установах незалежно від відомчого підпорядкування, типу, форми власності покладається на органи охорони здоров'я.  
210. Порядок організації і норми харчування осіб, які проходять реабілітацію, в реабілітаційних установах встановлюються Кабінетом Міністрів України.  
211. Стаття 23. Наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ  
212. Наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності здійснюють в межах своїх повноважень центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні реабілітаційні установи, та підпорядковані їм місцеві органи виконавчої влади.  
213. Наукові дослідження у сфері реабілітації інвалідів на замовлення центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні реабілітаційні установи, здійснюють Національна Академія наук, Академія медичних наук, Академія педагогічних наук України, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, інші науково-методичні установи.  
214. Наукове і методичне забезпечення недержавних реабілітаційних установ, заснованих на власності громадських організацій, здійснює Всеукраїнське громадське соціально-політичне об'єднання "Національна асамблея інвалідів України" на замовлення центральних органів виконавчої влади.  
215. Витрати на наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності фінансуються за рахунок відповідних бюджетів.  
216. Стаття 24. Матеріально-технічне забезпечення реабілітаційних установ  
217. Матеріально-технічна база реабілітаційних установ включає будівлі, споруди, майнові комплекси, транспортні засоби, обладнання, а також інше майно, необхідне для здійснення реабілітаційної діяльності. Вимоги до матеріально-технічної бази реабілітаційних установ визначаються відповідними державними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, типовим переліком обов'язкового обладнання реабілітаційної установи в залежності від її типу.  
218. Майно закріплюється за реабілітаційною установою засновником (власником) на правах оперативного управління або передаються їй у власність.  
219. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління реабілітаційним установам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким суб'єктам господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, і не може виступати предметом забезпечення будь-яких зобов'язань (застави).  
220. Реабілітаційні установи, засновані з правом юридичної особи, мають право відкривати поточні та депозитні рахунки в банках, самостійно розпоряджатися доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг, придбавати майно тощо.  
221. Стаття 25. Кадрове забезпечення реабілітаційних установ  
222. Організаційну структуру, штат реабілітаційної установи формується в залежності від її типу, видів і форм реабілітаційних заходів, на здійснення яких реабілітаційною установою отримано ліцензію згідно з Державним класифікатором професій.  
223. Навантаження, тривалість і режим робочого часу, тривалість і види відпусток працівників реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності встановлюються відповідно до чинних нормативно-правових актів і не залежать від відомчої підпорядкованості, типу, форм власності реабілітаційних установ.  
224. Умови оплати праці працівників реабілітаційних установ, що фінансуються з бюджету, визначаються згідно з чинним законодавством незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності.  
225. Умови оплати праці та штатні розписи недержавних реабілітаційних установ, заснованих на громадській або приватній власності, встановлюються власником (засновником).  
226. Розділ VІ. РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ  
227. Стаття 26. Індивідуальна програма реабілітації  
228. Індивідуальна програма реабілітації розробляється медико-соціальною експертною комісією відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів з визначенням конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, що повинні бути надані інваліду (дитині-інваліду), як за рахунок бюджетних коштів або на основі добровільного страхування відповідного виду чи загальнообов'язкового державного соціального страхування, так й реабілітаційних заходів, які оплачуються за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб.  
229. Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації, не може бути менше передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів для відповідного характеру інвалідності.  
230. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, реабілітаційними установами та суб'єктами господарювання незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.  
231. Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда (дитини-інваліда) рекомендаційний характер. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) має право відмовитись від будь-якого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) вправі самостійно вирішити питання про вибір та забезпечення себе конкретними засобами чи послугами реабілітації, включаючи засоби пересування, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру, санаторно-курортне лікування тощо.  
232. Положення про індивідуальну програму реабілітації і порядок її реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.  
233. Стаття 27. Види реабілітаційних заходів  
234. Відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів можуть здійснюватись такі види реабілітаційних заходів інвалідів та дітей-інвалідів:  
235. медичні, які передбачають медикаментозне лікування, відновлювальну терапію, забезпечення виробами медичного призначення, реконструктивну хірургію з наступним протезуванням, ортезуванням;  
236. фізичні, які передбачають відновлення, покращення, стабілізацію, координацію рухових дій, уміння користуватися протезами та іншими допоміжними засобами, що покращують самообслуговування, адаптацію у суспільному житті;  
237. психологічні, які мають на меті психокорекцію якостей і функцій інваліда, його мотивації до життєдіяльності та праці, профілактику негативних психічних станів, навчання прийомів і методів психологічної саморегуляції;  
238. професійні, які передбачають сприяння у професійному навчанні і професійній адаптації;  
239. трудові, які передбачають раціональне працевлаштування і психологічну підтримку в процесі професійної адаптації до виробничих умов;  
240. соціальні, які передбачають побутову адаптацію і середовищну орієнтацію;  
241. педагогічно-психологічні, які передбачають психологічну і педагогічну корекцію розвитку;  
242. фізкультурно-спортивні, які передбачають фізкультурно-спортивну адаптацію, організацію і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять.  
243. Види реабілітаційних заходів визначаються при ліцензуванні діяльності реабілітаційної установи.  
244. Стаття 28. Форми реабілітаційних заходів  
245. Основними формами реабілітаційних заходів є:  
246. надання реабілітаційних послуг;  
247. забезпечення технічними, допоміжними, іншими засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, виробами медичного призначення;  
248. матеріально-технічне забезпечення;  
249. компенсаційні виплати.  
250. Реабілітаційні послуги надаються інвалідам (дітям-інвалідам) в установах і закладах системи реабілітації інвалідів, а також у разі потреби за місцем проживання інваліда (дитини-інваліда).  
251. Для забезпечення догляду за інвалідом (дитиною-інвалідом) з важкими формами інвалідності (під час хвороби, відпустки родичів, у вихідні дні) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють будинки тимчасового перебування.  
252. Забезпечення інвалідів та дітей-інвалідів послугами і засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, виробами медичного призначення здійснюється, як правило, в натуральній формі.  
253. У випадках, передбачених законом, інвалідам та на дітей-інвалідів виплачуються компенсації.  
254. Порядок забезпечення засобами реабілітації, матеріально-технічного забезпечення інвалідів та дітей-інвалідів, надання компенсаційних виплат, а також розміри компенсаційних виплат на послуги по реконструктивній хірургії та ендопротезуванню, технічні, допоміжні та інші засоби реабілітації, протезно-ортопедичні вироби, вироби медичного призначення, послуги з реабілітації, професійну освіту визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, інших центральних органів виконавчої влади в межах їх повноважень.  
255. Стаття 29. Засоби реабілітації інвалідів  
256. Держава забезпечує розробку і виробництво технічних, допоміжних та інших засобів реабілітації, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування інвалідів та дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію.  
257. Організацію забезпечення інвалідів та дітей-інвалідів технічними, допоміжними та іншими засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, виробами медичного призначення здійснюють органи праці та соціальної політики, охорони здоров'я.  
258. Реабілітаційні установи при наданні реабілітаційних послуг зобов'язані використовувати засоби реабілітації, протезно-ортопедичні вироби, вироби медичного призначення, які відповідають діючим на Україні вимогам стандартів та нормативно-технічній документації.  
259. Вироби медичного призначення, протезно-ортопедичні вироби, засоби реабілітації, комплектуючі до них, що випускаються в умовах серійного виробництва, підлягають сертифікації в державній системі сертифікації відповідно до номенклатури, що затверджується в установленому порядку. Забороняється реалізація цієї продукції без сертифіката і знака, що підтверджують їх відповідність вимогам стандартів або інших нормативно-технічних документів.  
260. Сертифікація засобів реабілітації здійснюється державним органом сертифікації технічних засобів реабілітації і послуг, за умови проведення експлуатаційних та клінічних випробувань в установленому порядку.  
261. У випадку реалізації несертифікованої продукції виробник (продавець) несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.  
262. Технічні, допоміжні та інші засоби реабілітації, протезно-ортопедичні вироби, вироби медичного призначення надають інвалідам та дітям-інвалідам органи праці та соціальної політики, охорони здоров'я, які формують державне замовлення на їх поставку.  
263. Протезно-ортопедичні підприємства здійснюють розробку, виробництво, реалізацію технічних, допоміжних та інших засобів реабілітації, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення, що компенсують чи відновлюють порушені або втрачені функції організму, а також надають послуги по обслуговуванню і ремонту зазначеної продукції.  
264. Протезно-ортопедичні підприємства користуються режимом найбільшого сприяння, що полягає у включенні їх продукції до складу державного замовлення, в наданні пільг з оподаткування, виділенні земельних ділянок і виробничих приміщень, які перебувають у державній або комунальній власності, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
265. Протезно-ортопедичні підприємства здійснюють свою діяльність на підставі акредитації. Обов'язковою умовою акредитації є відповідність виробничої бази підприємства заявленій номенклатурі засобів реабілітації, протезно-ортопедичних виробів і виробів медичного призначення, відповідна кваліфікаційна підготовка спеціалістів, наявність повної нормативно-технічної бази, яка регламентує вимоги щодо надійності і технології їх виготовлення, необхідна документація системи контролю якості.  
266. Акредитацію протезно-ортопедичних підприємств здійснює державний орган сертифікації технічних засобів реабілітації і послуг, який формує Реєстр акредитованих протезно-ортопедичних підприємств і надає інформацію про акредитовані підприємства і сертифіковану продукцію центральному органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
267. Стаття 30. Виплата грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм їх реабілітації  
268. Грошові компенсації інвалідам та на дітей-інвалідів виплачуються у випадках, коли передбачений індивідуальною програмою реабілітації і Державною типовою програмою реабілітації інвалідів, засіб або послуга реабілітації, які повинні бути надані інваліду (дитині-інваліду) безплатно, не можуть бути надані інваліду (дитині-інваліду) чи якщо інвалід (законний представник дитини-інваліда) придбав відповідний засіб або оплатив послугу за власний рахунок.  
269. Зазначені грошові компенсації призначають і виплачують місцеві органи центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
270. Грошові компенсації виплачуються інвалідам та на дітей-інвалідів в розмірі вартості засобів та (або) послуг реабілітації, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення, які повинні бути надані інваліду (дитині-інваліду) безплатно або на пільгових умовах відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів.  
271. Відмова інваліда (чи його законного представника - у разі недієздатності інваліда) або одного з батьків (одного з усиновителів, опікуна, піклувальника) дитини-інваліда від реалізації індивідуальної програми реабілітації в цілому чи окремих її частин звільняє органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи від відповідальності за її виконання і виплати відповідної грошової компенсації.  
272. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм реабілітації визначається Кабінетом Міністрів України.  
273. Стаття 31. Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування  
274. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються інвалідам і на дітей-інвалідів, які відповідно до чинного законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом.  
275. Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується інвалідам і на дітей-інвалідів, які відповідно до чинного законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується інвалідам та на дітей-інвалідів, які перебувають на обліку для одержання автомобілів або які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати цю грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв'язку з протипоказаннями для їх керування.  
276. Після одержання інвалідом (на дитину-інваліда) спеціального автотранспорту виплата йому грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.  
277. Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується інвалідам (на дітей-інвалідів), які забезпечені автомобілями безплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом безплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти.  
278. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцеві органи центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
279. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначається Кабінетом Міністрів України.  
280. Стаття 32. Виплата грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування  
281. Грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам І, ІІ груп, на дітей-інвалідів на підставі медичних рекомендацій, а також ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", відповідно до чинного законодавства, що визначає їх право на безплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.  
282. Грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки і компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування призначає і виплачує місцевий орган виконавчої влади, який відповідно до своїх повноважень повинен забезпечувати санаторно-курортне лікування, не отримане громадянами, категорії яких визначені чинним законодавством.  
283. Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, категорії інвалідів та дітей-інвалідів визначаються Кабінетом Міністрів України.  
284. Стаття 33. Учасники реабілітаційного процесу  
285. Учасниками реабілітаційного процесу є:  
286. педагогічні, медичні, соціальні, музичні працівники, психологи, психотерапевти, майстри виробничого навчання реабілітаційної установи, реабілітологи та інші фахівці, пов'язані з реабілітаційним процесом;  
287. інваліди та діти-інваліди, які проходять реабілітацію;  
288. батьки (усиновителі, опікун, піклувальник) та родини (сім'ї) дітей-інвалідів, законні представники інвалідів (у разі недієздатності інваліда).  
289. Стаття 34. Основні права інвалідів при проведенні реабілітації  
290. При здійсненні реабілітаційних заходів інваліди мають право на:  
291. поважливе і гуманне ставлення з боку працівників реабілітаційних установ;  
292. вибір виду реабілітації і реабілітаційної установи;  
293. отримання інформації про свої права, обов'язки, умови та форми здійснення реабілітаційних заходів;  
294. згоду на реабілітаційні заходи;  
295. відмову від реабілітаційних заходів;  
296. конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику реабілітаційної установи;  
297. захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.  
298. Інваліди, законні представники дітей-інвалідів мають право брати участь у розробці реабілітаційних заходів. Законні представники дітей-інвалідів мають право брати участь в процесі виконання реабілітаційних заходів.  
299. При здійсненні реабілітаційних заходів діти-інваліди користуються всіма правами, визначеними у цій статті для інвалідів. Права дітей-інвалідів на вибір виду реабілітації і реабілітаційної установи, отримання інформації про свої права, обов'язки, умови та форми здійснення реабілітаційних заходів, згоду на реабілітаційні заходи або відмову від них реалізуються за рішенням чи за участі їх законних представників.  
300. Інваліди та діти-інваліди, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах сільської місцевості, забезпечуються реабілітаційними установами транспортним обслуговуванням до місця реабілітації і додому безоплатно.  
301. Стаття 35. Порядок і умови отримання реабілітаційних послуг  
302. Інвалідам та дітям-інвалідам, у тому числі з важкими формами інвалідності, які потребують реабілітації відповідно до висновків медико-соціальних комісій, створюються необхідні умови для отримання реабілітаційних послуг.  
303. Для отримання реабілітаційних послуг, визначених індивідуальною програмою реабілітації, в реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності інвалід чи один з батьків (один з усиновителів, опікун, піклувальник) дитини-інваліда повинен звернутися з письмовою заявою до місцевого органу центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за місцем проживання.  
304. Для отримання реабілітаційних послуг в недержавній реабілітаційній установі інвалід або один з батьків (один з усиновителів, опікун, піклувальник) дитини-інваліда повинен звернутися до цієї реабілітаційної установи.  
305. У разі неможливості реабілітації інваліда, дитини-інваліда в Україні і при наявності відповідних валютних коштів центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, в межах своїх повноважень, приймає рішення про направлення інваліда, дитини-інваліда на реабілітацію за кордон.  
306. Стаття 36. Медична реабілітація  
307. Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.  
308. Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування та ортезування.  
309. При виникненні в хворих дефекту здоров'я в результаті захворювання або травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію, медико-соціальні експертні комісії або реабілітаційні установи складають індивідуальні програми медичної реабілітації.  
310. Індивідуальна програма медичної реабілітації визначає конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки проведення реабілітаційних заходів. Індивідуальна програма медичної реабілітації є документом, обов'язковим для виконання відповідними лікувально-профілактичними закладами та реабілітаційними установами.  
311. Інваліди і діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності медичний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.  
312. Стаття 37. Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів  
313. Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів раннього віку (до 7 років) спрямовується на зменшення або подолання фізичних та інтелектуальних вад, набуття побутових та соціальних навичок, розвиток здібностей, поступову повну або часткову інтеграцію у суспільство.  
314. Рання соціальна реабілітація забезпечує комплексний підхід до дитини-інваліда, який полягає в поєднанні різних видів реабілітації, передбачає залучення до реабілітаційного процесу батьків або осіб, які їх замінюють, включає соціальну, загальноосвітню, консультативну допомогу сім'ям, в яких виховуються діти-інваліди, за місцем їх проживання (вдома).  
315. Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації і супроводжується медичним і психологічним спостереженням за ними.  
316. Стаття 38. Фізична реабілітація  
317. Фізична реабілітація передбачає відновлення фізичної дієздатності або компенсацію втрачених рухових функцій, сприяє покращенню фізичного стану інваліда (дитини-інваліда).  
318. Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, в якій визначається послідовність, дозованість, тривалість тренувальних прийомів, масажу, лікувальної фізичної культури з поступовим збільшенням навантажень на руховий апарат, засвоєння координаційних вправ, уміння користуватися протезами, засобами реабілітації.  
319. Стаття 39. Психологічна реабілітація  
320. Психологічна реабілітація здійснюється у випадках виявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда (дитини-інваліда) та наявності психологічних проблем в сім'ї, пов'язаних з інвалідністю члена сім'ї.  
321. Медико-соціальні експертні комісії або реабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистості - інваліда (дитини-інваліда), визначають в індивідуальній програмі реабілітації методи, засоби, строки і процедуру їх психологічної реабілітації (консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організують психопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім'єю інваліда (дитини-інваліда) та особами, які опікуються інвалідом (дитиною-інвалідом).  
322. При здійсненні психологічної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів з девіаціями в психічній сфері навчають прийомам, методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних установ на життя та професію.  
323. Стаття 40. Соціальна реабілітація  
324. Соціальна реабілітація (абілітація) спрямовується на оптимізацію і коректування відношення інвалідів (дітей-інвалідів) до своїх вад, становища в сім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.  
325. Соціальна реабілітація (абілітація) передбачає навчання інваліда (дитини-інваліда) основним соціальним навичками (особиста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб інваліда, соціально-побутове влаштування та обслуговування, педагогічну корекцію для інвалідів (дітей-інвалідів) з метою вироблення та підтримки навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичок захисту власних прав та інтересів, самоаналізу та отримання навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичок спілкування, забезпечення автономного проживання у громаді з необхідною підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги), протезування, ортезування, забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними, допоміжними та іншими засобами, санаторно-курортне оздоровлення відповідно до медичних показань.  
326. Інваліди і діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального і педагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.  
327. Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації та у разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.  
328. Стаття 41. Професійна реабілітація  
329. Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї інваліда (дитини-інваліда), поновлення трудової діяльності інваліда в колишній або в новій професії.  
330. Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятості інвалідів, експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.  
331. Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентноздатності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування, як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.  
332. Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації для підвищення їх конкурентоздатності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.  
333. Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати), загальноосвітні навчальні заклади за участю, у разі необхідності, центрів соціальних служб для молоді, реабілітаційних установ.  
334. Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у якості безробітних, організовує державна служба зайнятості.  
335. Держава гарантує інвалідам право на безкоштовне отримання професійної освіти (професійно-технічної освіти, середньої фахової освіти, вищої освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовку) згідно з переліком професій і спеціальностей, з яких вони можуть навчатися, і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації.  
336. Перелік професій і спеціальностей затверджується центральним органом виконавчої влади з питань освіти за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, охорони здоров'я.  
337. Інваліди та діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажанням можуть навчатися в спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладах загального типу, де створюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами у сфері забезпечення навчальними закладами та у разі необхідності - за освітніми програмами, адаптованими для навчання осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями.  
338. У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів, дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчання організовується (за їх згодою або за згодою законних представників дітей-інвалідів) вдома за індивідуальними навчальними планами, якщо ця форма допускається змістом професійного навчання по визначеній спеціальності.  
339. Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації інвалідів, зареєстрованих у якості безробітних, здійснюються державною службою зайнятості і підприємствами, установами, закладами, з якими укладені договори державною службою зайнятості (професійно-технічні навчальні заклади (спеціальних і загального типу), вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти, учбово-виробничі підприємства громадських організацій інвалідів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань освіти).  
340. Професійна реабілітація інвалідів (дітей-інвалідів) здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації та у разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.  
341. Стаття 42. Трудова реабілітація  
342. Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду (дитині-інваліду) умов для праці по можливості в звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.  
343. Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань інваліда (дитини-інваліда або її законного представника), повинні передбачати:  
344. створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;  
345. працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов'язків;  
346. пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;  
347. використання спеціальних пристосувань та (або) одягу, необхідного в зв'язку з характером інвалідності.  
348. Трудова реабілітація інвалідів (дітей-інвалідів) здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації та у разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.  
349. Стаття 43. Фізкультурно-спортивна реабілітація  
350. Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності інвалідів і дітей-інвалідів.  
351. Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами та дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральний орган виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту, Національний комітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади з питань освіти.  
352. Інвалідам і дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності надаються безкоштовно.  
353. Фізкультурно-спортивна реабілітація здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжуються медичним спостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.  
354. Розділ VІІІ. ФІНАНСОВЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ ТА ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ  
355. Стаття 44. Інформаційне забезпечення системи реабілітації інвалідів  
356. Інформаційні ресурси у сфері реабілітації інвалідів формуються і підтримуються:  
357. на центральному рівні - центральними органами виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів;  
358. на регіональному рівні - органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що входять до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів;  
359. на місцевому рівні - органами виконавчої влади районних, районних в містах державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що входять до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів.  
360. В інформаційних ресурсах накопичуються дані про характер і причини інвалідності, освітній і професійний рівень інвалідів і дітей-інвалідів, склад сім'і, рівень доходів, потребу і забезпечення засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, виробами медичного призначення, послугами реабілітації, спеціальним автотранспортом, санаторно-курортним лікуванням тощо.  
361. Одержання, використання, поширення та зберігання конфіденційних даних, що містяться в інформаційних ресурсах, здійснюється з дотриманням вимог законодавства.  
362. На підставі даних інформаційних ресурсів органи виконавчої влади здійснюють соціальний моніторинг, планування і прогнозування потреб інвалідів, дітей-інвалідів у засобах і послугах реабілітації.  
363. Стаття 45. Фінансове забезпечення системи реабілітації інвалідів  
364. Фінансування заходів з реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів, витрат на утримання реабілітаційних установ здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів, засновників (власників) реабілітаційних установ, добровільних пожертвувань та інших джерел, не заборонених законодавством України.  
365. Стаття 46. Звітність з питань реабілітації інвалідів Оцінка результатів державної соціальної політики у сфері реабілітації інвалідів, аналіз діяльності органів виконавчої влади, закладів охорони здоров'я, освіти, реабілітаційних установ, підприємств протезної галузі здійснюється на підставі звітних показників.  
366. Центральні органи виконавчої влади, в межах своїх повноважень, розробляють і в установленому порядку затверджують звітні показники діяльності підвідомчих місцевих органів виконавчої влади, закладів, установ, підприємств, а також форми і терміни подання ними звітів.  
367. Розділ ІХ. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО  
368. Стаття 47. Організація міжнародного співробітництва  
369. Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем, пов'язаних з реабілітацією інвалідів, здійснюється центральними органами виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів, підпорядкованими їм місцевими органами виконавчої влади, громадськими організаціями інвалідів в порядку, визначеному законодавством України і міжнародними угодами.  
370. Стаття 48. Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів та їх соціальну адаптацію  
371. Особи, винні у порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.  
372. Розділ Х. Прикінцеві положення  
373. 1. Цей Закон набуває чинності з 1 січня 2005 року.  
374. 2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:  
375. подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність з цим Законом;  
376. забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону.