Кількість абзаців - 476 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до Закону України ''Про зайнятість населення'' (Друге читання)

0. Проект  
1. Закон України  
2. Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"  
3. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:  
4. І. Внести зміни до Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 170; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 169; 1993 р., № 2, ст. 3; 1994 р., № 45, ст. 408; 1996 р., № 3, ст. 11, № 9, ст. 42; 1997 р., № 8, ст. 62; 1998 р., № 11 - 12, ст. 44; 1999 р., № 1, ст. 6, № 4, ст. 33; 2000 р., № 3, ст. 22, № 38, ст. 318; 2001 р., № 9, ст. 38, № 27, ст. 133; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 27, ст. 209; 2005 р., № 13, ст. 233; 2006 р., № 1, ст. 18, № 22, ст. 184, № 32, ст. 271), виклавши його в такій редакції:  
5. "Закон України Про зайнятість населення"  
6. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики зайнятості, у тому числі гарантії держави щодо реалізації конституційного права населення на працю і соціальний захист від безробіття з урахуванням норм міжнародного права.  
7. Стаття 1. Визначення термінів  
8. 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:  
9. 1) державна політика зайнятості - забезпечення державою захисту прав і свобод людини, визначених Конституцією України щодо права на працю, права на соціальний захист від безробіття, права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, вільного розвитку особистості та обрання нею видів діяльності, професії та місця роботи, інтересів роботодавця щодо працівників необхідної професії і кваліфікації, спрямоване на досягнення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості;  
10. 2) державне регулювання зайнятості - реалізація державної політики зайнятості за допомогою правового, організаційного та економічного механізму, що створює умови для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття;  
11. 3) працездатні особи - особи віком від 16 років, що проживають на території України і за станом здоров'я (функціональним станом організму) здатні до активної діяльності у сфері праці;  
12. 4) особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого законодавством пенсійного віку;  
13. 5) економічна активність - прагнення працездатної особи застосувати на практиці знання і досвід за винагороду в грошовій або іншій формі;  
14. 6) економічно активне населення - особи, які відповідають вимогам щодо віднесення до числа зайнятих або безробітних;  
15. 7) зайнятість населення - трудова діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих або суспільних потреб, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі;  
16. 8) ринок праці - система соціально-економічних і правових відносин, пов'язаних з професійною підготовкою, купівлею, продажем та використанням робочої сили;  
17. 9) роботодавець - власник підприємства (об'єднання), установи, організації, кооперативу, фермерського господарства, іншої юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання або уповноважені ним особа чи орган, які використовують працю працівників; фізична особа, в тому числі фізична особа - підприємець, яка використовує працю працівників; власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;  
18. 10) посередник із працевлаштування, що діє на ринку праці (далі - посередник із працевлаштування) - Державна служба зайнятості, інші державні, а також недержавні підприємства, установи, організації, фізичні особи - підприємці, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні відповідно до законодавства;  
19. 11) працівник - фізична особа, яка вступила у трудові відносини з роботодавцем за укладеним з ним відповідно до законодавства трудовим договором (або за усною домовленістю), в якому визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін;  
20. 12) повна зайнятість - зайнятість працівника протягом повного робочого дня (тижня, року) за максимальною нормою робочого часу, що визначена законодавством, колективним або трудовим договором;  
21. 13) неповна зайнятість - зайнятість працівника протягом неповного робочого дня (тижня, року) за його згодою;  
22. 14) вільно обрана зайнятість - виключне право громадян вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей;  
23. 15) продуктивна зайнятість - зайнятість, яка сприяє ефективній діяльності суб'єктів господарювання та підтриманню фізичних сил і здібностей працівника, в тому числі в результаті гарантування державою права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;  
24. 16) зайняті підприємницькою діяльністю особи - особи, які провадять зареєстровану в установленому порядку трудову діяльність самостійно, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (послуги);  
25. 17) самостійно зайняті особи - особи - платники податку з доходів фізичних осіб, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" не відноситься до підприємницької діяльності;  
26. 18) безробіття - соціально-економічне явище, внаслідок наявності якого частина громадян не має змоги задовольнити потребу у праці;  
27. 19) часткове безробіття - вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру;  
28. 20) робоче місце - місце застосування праці працівників у юридичних осіб відповідно до штатного розпису, фізичних осіб - підприємців та їх працівників, самостійно зайнятих осіб - платників податку з доходів фізичних осіб, яке відповідно до законодавства забезпечує зайнятість та одержання заробітної плати (доходу) працівником і, як правило, доходу роботодавцем;  
29. 21) основна робота - місце застосування праці у роботодавця, де працівник відпрацьовує основну частину свого робочого часу з метою одержання заробітної плати (доходу);  
30. 22) додаткова робота (робота за сумісництвом) - місце застосування праці у роботодавця, де на доповнення до основної роботи працівник відпрацьовує додатковий робочий час з метою одержання додаткової заробітної плати (доходу);  
31. 23) квота робочих місць - встановлена норма робочих місць, у тому числі з гнучкою формою зайнятості (у відсотках їх загальної кількості) для обов'язкового працевлаштування осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;  
32. 24) професійна орієнтація - система форм, методів та засобів надання допомоги особі з метою її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик та потреб ринку праці;  
33. 25) професійна освіта - здобуття кваліфікації за відповідною професією (спеціальністю), що здійснюється у формі професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації в навчальних закладах та на виробництві;  
34. 26) трудова міграція - переміщення економічно активного населення в інші регіони країни та за її межі з метою зайнятості.  
35. Стаття 2. Зайнятість населення  
36. 1. Зайнятість населення (зайнятість), що проживає на території України, забезпечується державою шляхом реалізації державної політики зайнятості.  
37. 2. Зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин, які регламентуються трудовими договорами, цивільно-правовими угодами (договорами), а також шляхом забезпечення громадянами себе роботою самостійно.  
38. 3. Кожному громадянину належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням роботи за винагороду, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей.  
39. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.  
40. Добровільна незайнятість осіб не може бути підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.  
41. Стаття 3. Зайняте населення  
42. 1. До категорії зайнятого населення належать особи, які на законних підставах проживають або перебувають на території України, зокрема:  
43. 1) особи, які працюють за трудовим договором на умовах повного або неповного робочого дня (тижня):  
44. на підприємствах (об'єднаннях), в установах, організаціях, кооперативах, фермерських господарствах, у інших юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання (далі - підприємства, установи та організації);  
45. у фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців;  
46. в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);  
47. 2) особи, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими угодами (договорами) на підприємствах, установах та організаціях, у фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців;  
48. 3) члени колективних та орендних підприємств, кооперативів, фермерських господарств;  
49. 4) особи, які зареєстровані як фізичні особи - підприємці, а також особи, які провадять підприємницьку діяльність шляхом утворення (заснування) приватного підприємства;  
50. 5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно, включаючи членів особистих селянських господарств, провадять адвокатську, нотаріальну, творчу та іншу діяльність, пов'язану з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності;  
51. 6) особи, обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях, які одержують заробітну плату (винагороду) за роботу на таких посадах;  
52. 7) особи, які проходять військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;  
53. 8) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;  
54. 9) громадяни України, які на законних підставах працюють за межами України;  
55. 10) іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і на законних підставах працюють у роботодавця (але їх робота не пов'язана із забезпеченням діяльності посольств і місій) або самостійно забезпечують себе роботою відповідно до законодавства;  
56. 11) особи, які за направленням роботодавця навчаються на курсах з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства) і перебувають у трудових відносинах з таким роботодавцем.  
57. 2. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або з виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом України, до зайнятого населення країни не належать.  
58. Стаття 4. Законодавство про зайнятість населення  
59. 1. Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.  
60. 2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість населення, застосовуються норми міжнародних договорів.  
61. 3. Дія законодавства про зайнятість населення поширюється на роботодавців, які на законних підставах проживають або перебувають в Україні, якщо інше не передбачено законами чи міжнародними договорами.  
62. Стаття 5. Право особи на вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування  
63. 1. Кожен має право на вільний вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування в Україні.  
64. Це право забезпечує держава, створюючи відповідні правові, організаційні, економічні умови для вільного вибору професії та зайнятості.  
65. 2. Реалізація права на вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування здійснюється шляхом самостійного забезпечення себе роботою відповідно до законодавства або безпосереднього звернення з метою працевлаштування до роботодавця чи посередника із працевлаштування відповідно до законодавства.  
66. Стаття 6. Право особи на професійну орієнтацію та професійну освіту  
67. 1. Кожен має право на професійну орієнтацію та професійну освіту.  
68. 2. Держава забезпечує вільний доступ осіб до професійної освіти шляхом реалізації відповідної державної політики, створення економічних та організаційних умов для розвитку установ з професійної орієнтації, вищих та професійно-технічних навчальних закладів усіх форм власності.  
69. 3. Особи, які звернулися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, мають право на безоплатні соціальні послуги з професійної орієнтації, консультації, одержання інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці, а також здобуття первинної професійної підготовки за робітничими професіями та післядипломної освіти у порядку, визначеному законодавством.  
70. Стаття 7. Право особи на соціальний захист у сфері зайнятості  
71. 1. Кожен має право на соціальний захист у сфері зайнятості відповідно до законодавства про зайнятість населення та законодавства про працю.  
72. 2. Особи, визнані в установленому порядку безробітними, мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".  
73. Стаття 8. Право особи на захист від дискримінації у сфері зайнятості  
74. 1. Держава гарантує громадянам захист від дискримінації у сфері зайнятості за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.  
75. 2. За винятком випадків, встановлених законом України, ніхто не може бути позбавлений права на використання своєї здатності до праці, професійних знань та кваліфікації. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника встановлюються законодавством України.  
76. 3. Кожен має право на захист від будь-якого прояву дискримінації під час реалізації свого права на працю. Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які працевлаштовуються, подання відомостей про їх особисте життя, інформування про плани щодо народження дітей.  
77. 4. Захист від дискримінації у сфері зайнятості здійснюється відповідно до Конституції України, цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для захисту осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці здійснюються додаткові заходи щодо сприяння їх зайнятості.  
78. Стаття 9. Право осіб на одержання інформації щодо зайнятості  
79. 1. Кожен має право на запит інформації про вільні робочі місця, пропонування і попит на робочу силу, можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійну освіту та інші послуги відповідно до законодавства.  
80. 2. Держава забезпечує доступ до інформації щодо зайнятості через державні органи і засоби масової інформації, посередників із працевлаштування.  
81. 3. Держава постійно вдосконалює систему інформування населення щодо:  
82. поточного і перспективного попиту на ринку праці, в тому числі щодо професій, умов праці та її оплати, професійної орієнтації та професійної освіти;  
83. додержання сторонами умов генеральної, галузевих та регіональних угод, колективних договорів відповідно до законодавства.  
84. Стаття 10. Заборона оприлюднення оголошень (реклами) про роботу дискримінаційного характеру  
85. 1. Забороняється висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про їх громадянський (цивільний) стан, особисте життя чи сімейні плани.  
86. 2. Роботодавці або уповноважені ними особи, а також посередники із працевлаштування, винні у порушенні вимог частини першої цієї статті, сплачують до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент виявлення порушення.  
87. Стаття 11. Право роботодавця на професійний і кваліфікаційний добір працівників 1. Роботодавець на свій розсуд визначає кількість робочих місць та посад за професіями (спеціальностями) і кваліфікацією, які необхідні для забезпечення виконання робіт. Не порушуючи вимог цього Закону та законодавства про працю щодо недопущення дискримінації, роботодавець вправі встановлювати інші критерії добору працівників, що відповідають характеру роботи або умовам її виконання, чи отримувати інформацію про них із джерел та у порядку, не заборонених законодавством.  
88. 2. Роботодавець вправі приймати на роботу працівників, що звертаються до нього безпосередньо або через посередників із працевлаштування.  
89. 3. З метою визначення відповідності професійних, кваліфікаційних та інших здібностей особи встановленим вимогам роботодавець має право проводити тестування та співбесіди з претендентами на працевлаштування.  
90. 4. Забороняється проведення тестування, формулювання запитань на співбесідах, здійснення інших заходів, що є дискримінаційними за будь-якою ознакою, визначеною цим Законом. Під час співбесіди є неприпустимими запитання, які стосуються захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного стану, майбутньої чи теперішньої вагітності, перебування на утриманні дітей чи недієздатних родичів.  
91. 5. Витрати, пов'язані з проведенням роботодавцем або за його дорученням іншою особою тестування і співбесід з претендентами на працевлаштування, здійснюються за рахунок коштів роботодавця (крім випадків, коли тестування та співбесіди проводяться Державною службою зайнятості).  
92. Стаття 12. Право на трудову діяльність за межами країни  
93. 1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю під час перебування за кордоном, якщо ця трудова діяльність не суперечить законодавству України і країни перебування.  
94. 2. Інтереси громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та країни перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
95. Стаття 13. Право осіб на оскарження дій, пов'язаних з порушенням законодавства про зайнятість населення  
96. 1. Кожен має право на оскарження в органах виконавчої чи судової влади дій або бездіяльності органів виконавчої влади, роботодавців, посередників із працевлаштування, виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших організацій та їх посадових осіб, що призвели до порушення прав особи щодо її зайнятості.  
97. 2. Скарги, пов'язані з порушенням законодавства про зайнятість населення, розглядаються в суді у порядку, встановленому законодавством.  
98. Стаття 14. Гарантії щодо вибору професії та виду діяльності  
99. 1. Держава гарантує працездатним особам:  
100. добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, одержання заробітної плати відповідно до законодавства;  
101. захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;  
102. безоплатне сприяння у виборі підходящої роботи;  
103. професійну орієнтацію і професійну освіту відповідно до покликання, здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;  
104. компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість відповідно до законодавства.  
105. Стаття 15. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій громадян  
106. 1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у разі їх звернення до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.  
107. До зазначених категорій громадян належать:  
108. жінки, які мають дітей віком до 6 років;  
109. батьки, які виховують без подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда або інваліда з дитинства (незалежно від віку);  
110. молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку та перепідготовку, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;  
111. особи передпенсійного віку (чоловіки після 58 років, жінки - 53 років);  
112. особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;  
113. інваліди, які не досягли встановленого законодавством пенсійного віку.  
114. 2. Для працевлаштування осіб, зазначених у частині першій цієї статті (крім інвалідів, які не досягли встановленого законодавством пенсійного віку), виконавчі органи місцевих рад за поданням місцевих державних адміністрацій та органів Державної служби зайнятості після проведення консультацій з організаціями роботодавців та профспілок встановлюють квоту робочих місць для підприємств, установ та організацій у таких розмірах:  
115. для підприємств, установ та організацій з чисельністю працівників від 20 до 50 осіб - у кількості одного робочого місця;  
116. для підприємств, установ та організацій з чисельністю працівників понад 50 осіб - до 2 відсотків загальної кількості робочих місць.  
117. Встановлення квоти робочих місць для підприємств, установ та організацій з метою працевлаштування згідно із цією статтею оформлюється відповідним рішенням місцевих рад. При встановленні квоти робочих місць враховується чисельність працівників підприємства, установи чи організації, що належать до категорії громадян, зазначених у частині першій цієї статті, специфіка виробництва, потреба у спеціалістах відповідної категорії та можливість організації гнучкої форми зайнятості. У разі відсутності відповідного рішення місцевої ради щодо встановлення квоти на підприємства, установи та організації не поширюється зобов'язання щодо реалізації додаткових гарантій, визначених цією статтею, і щодо них не можуть бути застосовані санкції, відповідно до частини третьої цієї статті.  
118. Порядок направлення на працевлаштування в межах встановленої відповідно до цієї статті квоти органами Державної служби зайнятості безробітних з числа осіб, зазначених в частині першій цієї статті, встановлюється відповідно до цього Закону спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
119. 3. У разі необґрунтованої відмови у прийомі на роботу за направленням центру зайнятості на робоче місце в межах встановленої для підприємства, установи чи організації квоти робочих місць громадян із числа зазначених у частині першій цієї статті категорій (крім інвалідів, які не досягли встановленого законодавством пенсійного віку) Державна служба зайнятості стягує з підприємств, установ та організацій штраф за кожну таку відмову у розмірі двох встановлених законодавством мінімальних заробітних плат. Загальна сума штрафів у разі відмови у прийомі на окреме робоче місце в межах квоти протягом календарного року не може перевищувати десяти встановлених законодавством мінімальних заробітних плат.  
120. У разі несплати (або відмови від сплати) підприємством, установою чи організацією протягом місячного строку у добровільному порядку передбаченого цією статтею штрафу його стягнення провадиться відповідним органом Державної служби зайнятості в установленому законодавством порядку.  
121. 4. Законодавством можуть передбачатися за рахунок державного бюджету гарантії зайнятості для працівників, вивільнюваних з підприємств у зв'язку із здійсненням заходів з поліпшення екологічної обстановки або внаслідок стихійного лиха, в тому числі особам, які постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.  
122. Стаття 16. Гарантії зайнятості для інвалідів  
123. 1. Держава гарантує інвалідам створення необхідних умов для зайнятості згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.  
124. 2. Право на працю інваліди можуть реалізувати шляхом започаткування власної справи, звернення безпосередньо до роботодавця, Державної служби зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів та інших організацій, посередників із працевлаштування, які сприяють інвалідам у реалізації цього права з урахуванням їх побажань, професійних знань і навичок, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії.  
125. 3. Держава забезпечує надання гарантій зайнятості для інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".  
126. Чисельність працюючих інвалідів враховується як виконання роботодавцем нормативу робочих місць, встановленої відповідно до зазначеного Закону.  
127. 4. Державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні інвалідам шляхом безоплатного надання їм інформаційних та консультаційних послуг, проведення профорієнтаційної роботи, направлення на робочі місця, визначені нормативом для працевлаштування інвалідів, в тому числі інші робочі місця, де може застосовуватися праця інвалідів, в тому числі робочі місця, створені за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.  
128. 5. У разі коли для забезпечення зайнятості інваліда потрібна професійна освіта, така особа за згодою направляється на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та цього Закону.  
129. Стаття 17. Державна політика зайнятості  
130. 1. Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:  
131. пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;  
132. відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;  
133. забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;  
134. ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;  
135. співробітництва Кабінету Міністрів України, об'єднань організацій роботодавців та всеукраїнських організацій профспілок і їх об'єднань на основі паритетності та рівності сторін соціального діалогу;  
136. пріоритетності норм міжнародних договорів України у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
137. 2. Метою державної політики зайнятості є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.  
138. 3. Основними напрямами державної політики зайнятості є:  
139. сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;  
140. сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;  
141. підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;  
142. сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійної освіти особистості упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;  
143. посилення мотивації до легальної (зареєстрованої) продуктивної зайнятості;  
144. координація та спрямування діяльності посередників із працевлаштування;  
145. підтримка осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;  
146. соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;  
147. забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;  
148. сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.  
149. Стаття 18. Управління у сфері зайнятості  
150. 1. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень:  
151. визначає стратегію забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації державної соціально-економічної політики;  
152. реалізує державну політику зайнятості відповідно до принципів, установлених цим Законом;  
153. вносить до Верховної Ради України погоджені із соціальними партнерами пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання ринку праці;  
154. приймає нормативно-правові акти з питань зайнятості населення;  
155. організовує розроблення програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу як складових програм економічного та соціального розвитку країни, інших програм, пов'язаних з цими питаннями;  
156. забезпечує контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення.  
157. 2. Державна політика зайнятості у межах наданих повноважень реалізується:  
158. спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;  
159. іншими центральними органами виконавчої влади;  
160. Державною службою зайнятості;  
161. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;  
162. районними (районними у містах Києві та Севастополі) державними адміністраціями;  
163. органами місцевого самоврядування;  
164. об'єднаннями організацій роботодавців;  
165. всеукраїнськими організаціями профспілок і їх об'єднаннями;  
166. недержавними підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які надають послуги на ринку праці.  
167. Стаття 19. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, інших центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики зайнятості  
168. 1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який займається формуванням та реалізацією державної політики зайнятості, трудової міграції і соціального захисту населення від безробіття.  
169. 2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики:  
170. реалізує державну політику зайнятості, пов'язану із забезпеченням ефективного функціонування ринку праці;  
171. здійснює контроль за реалізацією державної політики зайнятості, додержанням вимог нормативно-правових актів у сфері зайнятості населення центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, роботодавцями та працівниками;  
172. реалізує державну політику у сфері трудової міграції;  
173. співпрацює з об'єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими організаціями профспілок і їх об'єднаннями, посередниками із працевлаштування з метою досягнення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.  
174. 3. Основними функціями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є:  
175. розроблення проектів законів та інших нормативно-правових актів у сфері зайнятості, трудової міграції та соціального захисту від безробіття;  
176. розроблення проектів програм, пов'язаних із регулюванням зайнятості населення, та узгодження основних параметрів ринку праці з відповідними показниками соціально-економічного розвитку України;  
177. організація виконання програм, пов'язаних із регулюванням зайнятості населення, та контроль за їх виконанням;  
178. методичне забезпечення розроблення проектів територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу;  
179. проведення аналізу і прогнозування розвитку ринку праці;  
180. розроблення проектів міждержавних (міжурядових) договорів у сфері трудової міграції та координація діяльності з їх виконання;  
181. ліцензування діяльності у сфері надання посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном;  
182. керівництво та координація діяльності Державної служби зайнятості;  
183. координація діяльності у сфері захисту законних прав та інтересів працівників, професійної освіти, трудової міграції, діяльності роботодавців щодо створення робочих місць.  
184. Положенням про спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, затвердженим в установленому законодавством порядку, можуть передбачатися інші функції.  
185. 4. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень несуть відповідальність за розширення сфери застосування праці, ефективне використання робочої сили, запобігання масовим звільненням, належний професійно-кваліфікаційний рівень працюючих, стан професійної освіти.  
186. Стаття 20. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної політики зайнятості  
187. 1. Реалізацію державної політики зайнятості на місцях здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні (районні у містах Києві та Севастополі) державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції:  
188. розробляють, організовують і несуть відповідальність за виконання програм економічного та соціального розвитку, забезпечуючи пріоритетність розвитку сфери зайнятості;  
189. забезпечують державні гарантії у сфері зайнятості;  
190. здійснюють заходи щодо запобігання масовому безробіттю;  
191. здійснюють заходи щодо розширення сфери застосування праці в регіоні;  
192. інформують центральні органи виконавчої влади та населення про стан і розвиток регіонального ринку праці.  
193. 2. Координація заходів щодо реалізації державної політики зайнятості на місцях покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення обласних, Київської і Севастопольської міських, районних (районних у містах Києві та Севастополі) державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.  
194. 3. З метою реалізації державної політики зайнятості на місцях Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими, районними (районними у містах Києві та Севастополі) державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування забезпечується розроблення та виконання територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу як складових програм економічного та соціального розвитку регіонів.  
195. Стаття 21. Державна служба зайнятості  
196. 1. Державна служба зайнятості (далі - Служба зайнятості) є урядовим органом державного управління, що діє у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і підпорядковується йому.  
197. 2. На Службу зайнятості та її територіальні підрозділи згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" покладаються функції відповідної виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
198. 3. Фінансування діяльності Служби зайнятості здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а також за рахунок коштів Державного бюджету України - за виконання нею функції реєстрації трудових договорів, укладених між працівниками і фізичними особами відповідно до законодавства, та покладених на неї інших функцій, не передбачених цим Законом.  
199. 4. Положення про Службу зайнятості затверджується в установленому порядку.  
200. 5. Регулювання правового становища працівників Служби зайнятості здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу".  
201. Стаття 22. Завдання та функції Служби зайнятості  
202. 1. Основними завданнями Служби зайнятості є:  
203. надання особам, які до неї звертаються, соціальних послуг та здійснення матеріального забезпечення відповідно до цього Закону і Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";  
204. надання роботодавцям за їх заявами послуг щодо добору працівників, у тому числі шляхом професійної освіти, з числа громадян, які звернулися до Служби зайнятості з метою їх подальшого працевлаштування;  
205. здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.  
206. 2. Служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:  
207. інформує населення та органи виконавчої влади про послуги, що нею надаються, та результати її діяльності;  
208. створює банк даних щодо пропонування робочої сили, про вільні робочі місця та вакантні посади на підставі інформації роботодавців та посередників з працевлаштування;  
209. забезпечує особам, які до неї звертаються, вільний доступ до інформації щодо пропонування робочої сили, про вільні робочі місця, вакантні посади, умови праці та її оплату, юридичну адресу роботодавців;  
210. надає особам, які до неї звертаються, інформаційні і консультаційні послуги з питань сприяння у працевлаштуванні або започаткуванні власної справи;  
211. веде облік осіб, які до неї звертаються, реєструє їх у встановленому порядку як безробітних, веде облік наданих послуг;  
212. здійснює підбір підходящої роботи та сприяє зареєстрованим безробітним у працевлаштуванні або започаткуванні власної справи, в тому числі шляхом первинної професійної підготовки за робітничими професіями та післядипломної освіти;  
213. здійснює у порядку, встановленому законодавством, збирання та опрацювання адміністративних даних, ведення та опрацювання статистичної звітності, які відображають стан ринку праці та зайнятості населення;  
214. розвиває інформаційно-аналітичну систему Служби зайнятості;  
215. встановлює єдині для усіх посередників із працевлаштування правила та процедури обміну інформацією про вакансії;  
216. бере участь у розробленні та виконанні програм, пов'язаних із регулюванням зайнятості населення, територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу, інших програм соціального та економічного спрямування в межах своїх повноважень;  
217. бере участь у реалізації державної політики у сфері трудової міграції;  
218. видає роботодавцям дозволи на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору;  
219. здійснює реєстрацію укладеного у письмовій формі трудового договору між працівником і фізичною особою - підприємцем;  
220. застосовує у порядку, встановленому законодавством, фінансові санкції та адміністративні штрафи до роботодавців, які порушили вимоги цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".  
221. На Службу зайнятості можуть покладатися інші обов'язки, встановлені законодавством.  
222. 3. Служба зайнятості забезпечує конфіденційність інформації, одержаної від осіб, які звертаються з метою працевлаштування, та конфіденційність інформації роботодавців.  
223. 4. Послуги, що надаються Службою зайнятості відповідно до покладених на неї завдань, є безоплатними.  
224. Стаття 23. Недержавні підприємства, установи, організації та фізичні особи, які надають послуги на ринку праці  
225. 1. Діяльність недержавних підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців, яка пов'язана з наданням послуг на ринку праці, в тому числі із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, регулюється цим Законом та іншими законами України.  
226. 2. Недержавні підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці, які надають послуги на ринку праці, в тому числі із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, мають право:  
227. надавати послуги громадянам у підборі робочих місць;  
228. надавати послуги роботодавцям відповідно до їх замовлень у доборі працівників.  
229. 3. Недержавні підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці, які надають послуги на ринку праці, в тому числі із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, отримують плату за надані послуги відповідно до законодавства.  
230. 4. Недержавні підприємства, установи, організації та фізичні особи - підприємці, які надають послуги на ринку праці, в тому числі із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, зобов'язані:  
231. надавати правдиву інформацію про заявлені роботодавцями робочі місця в засобах масової інформації, включаючи рекламу;  
232. співпрацювати з державними установами та організаціями, об'єднаннями організацій роботодавців і всеукраїнськими організаціями профспілок та їх об'єднаннями;  
233. забезпечувати конфіденційність інформації, одержаної від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та конфіденційність комерційної інформації роботодавців.  
234. 5. Невиконання недержавним підприємством, установою, організацією, фізичною особою - підприємцем вимог законодавства при наданні послуг на ринку праці, в тому числі із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, є підставою для припинення зазначеного виду діяльності та притягнення посадових осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законодавством.  
235. Стаття 24. Територіальні (місцеві) програми зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу  
236. 1. Територіальні (місцеві) програми зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу є механізмом реалізації державної політики зайнятості населення в регіонах і складовими програм їх соціально-економічного розвитку.  
237. 2. Забезпечення розроблення та виконання територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (районні у містах Києві та Севастополі) державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.  
238. 3. У територіальних (місцевих) програмах зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на розширення сфери застосування праці шляхом створення нових робочих місць з урахуванням пріоритетності розвитку галузей (секторів) економіки регіону, приведення професійної освіти у відповідність з потребами економіки та ринку праці, збалансування попиту і пропонування робочої сили на регіональному ринку праці, підвищення якості робочої сили, соціальний захист безробітних, забезпечення додаткових гарантій зайнятості для громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.  
239. Стаття 25. Фінансування заходів щодо сприяння зайнятості населення  
240. 1. Фінансування заходів щодо сприяння зайнятості населення здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інших джерел відповідно до законодавства.  
241. Стаття 26. Участь роботодавців, організацій роботодавців та їх об'єднань у реалізації державної політики зайнятості  
242. 1. Роботодавці беруть участь у реалізації державної політики зайнятості шляхом:  
243. створення умов для реалізації громадянами конституційного права на працю;  
244. додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.  
245. 2. Роботодавці зобов'язані:  
246. використовувати працю працівників лише за умови оформлення відносин відповідно до законодавства про працю або законодавства, яке регулює цивільно-правові відносини;  
247. забезпечувати ефективне використання праці працівників, постійно підвищувати рівень їх професійної кваліфікації відповідно до законодавства, угод, укладених на загальнодержавному, галузевому, територіальному рівні, положень колективних договорів;  
248. забезпечувати виплату заробітної плати працівникам відповідно до законодавства, угод, укладених на загальнодержавному, галузевому, територіальному рівні, положень колективних договорів;  
249. створювати працівникам належні умови праці відповідно до законодавства, угод, укладених на загальнодержавному, галузевому, територіальному рівні, положень колективних договорів;  
250. приймати за направленням Служби зайнятості на роботу громадян, які належать до категорій, визначених частиною першою статті 15 цього Закону, на робочі місця в межах квоти, встановленої відповідно до частини другої статті 15 цього Закону;  
251. здійснювати заходи, передбачені угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому, територіальному рівні, та колективними договорами.  
252. 3. Роботодавці подають Службі зайнятості дані про:  
253. наявність вільних робочих місць (вакансій), кількість незайнятих робочих місць, на які можуть бути направлені для працевлаштування особи, зазначені в частині першій статті 15 цього Закону (з обов'язковим зазначенням ідентифікаційного коду для роботодавця - юридичної особи або ідентифікаційного номера для роботодавця - фізичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);  
254. прийнятих на роботу працівників, у тому числі на тимчасову роботу та на роботу за цивільно-правовою угодою;  
255. іноземців та осіб без громадянства, які працюють за трудовим договором або за цивільно-правовою угодою, а також тих, що направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності;  
256. чисельність працівників (частково безробітних), які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з припиненням виробництва з незалежних від них причин;  
257. причини відмови у працевлаштуванні громадян, направлених Службою зайнятості;  
258. застосування до підприємства, установи чи організації процедури банкрутства;  
259. заплановане та фактичне вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.  
260. Порядок подання зазначених адміністративних даних встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.  
261. У разі порушення роботодавцем установленого порядку подання даних про прийнятих на роботу працівників (у тому числі на роботу за строковим трудовим договором та на роботу за цивільно-правовою угодою) та заплановане вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників) або у разі недостовірності таких даних Служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожне таке порушення у розмірі встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законодавством порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
262. 4. Роботодавці зобов'язані завчасно, але не пізніше ніж за три місяці, інформувати первинні профспілкові організації про плановане вивільнення із зазначенням причин, строки його проведення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також проводити консультації з профспілками з питань здійснення заходів щодо запобігання вивільненню, пом'якшення його наслідків, зменшення чисельності вивільнюваних працівників.  
263. 5. Роботодавці мають право:  
264. проводити набір робочої сили відповідно до потреб виробництва;  
265. здійснювати професійне навчання робочої сили на виробництві відповідно до власних потреб;  
266. брати участь через представницькі органи роботодавців в управлінні Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;  
267. взаємодіяти із Службою зайнятості у створенні банку вакансій та вільних робочих місць, сприяння працевлаштуванню безробітних;  
268. використовувати працю іноземців та осіб без громадянства у порядку, визначеному законодавством;  
269. одержувати від Служби зайнятості безоплатно інформацію про чисельність та кваліфікаційний склад осіб, які звернулися до неї з метою працевлаштування, та послуги щодо підбору та направлення на працевлаштування незайнятого населення та осіб, зазначених у частині першій статті 15 цього Закону;  
270. оскаржувати дії Служби зайнятості у порядку, визначеному законодавством;  
271. брати участь у фінансуванні заходів щодо сприяння зайнятості населення відповідно до законодавства;  
272. брати участь в організації та проведенні оплачуваних громадських робіт відповідно до законодавства.  
273. 6. Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь:  
274. у формуванні та реалізації державної політики зайнятості, розробленні і виконанні державних, галузевих, територіальних (місцевих) та інших програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення, та оцінці результатів;  
275. в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законів;  
276. у створенні та провадженні діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу.  
277. 7. Організації роботодавців вносять органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо зайнятості населення, які є обов'язковими для розгляду.  
278. Стаття 27. Участь профспілок та їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення  
279. 1. Права і повноваження профспілок, їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", іншими нормативно-правовими актами, угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому, регіональному рівні, та колективними договорами.  
280. 2. Професійні спілки та їх об'єднання:  
281. беруть участь у розробленні державної політики зайнятості;  
282. беруть участь у розробленні та контролі за виконанням державних, галузевих, територіальних (місцевих) та інших програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення, нормативно-правових актів з питань зайнятості населення та трудової міграції;  
283. проводять спільні з роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення;  
284. беруть участь у розробленні заходів щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ та організацій з ініціативи роботодавців;  
285. здійснюють громадський контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення;  
286. беруть участь у створенні та провадженні діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу.  
287. 3. Профспілки та їх об'єднання як представники застрахованих осіб беруть участь в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законів.  
288. 4. Профспілки та їх об'єднання мають право вносити органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об'єднанням пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення, в тому числі перенесення строків тимчасового припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.  
289. Стаття 28. Координаційні комітети сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу  
290. 1. Для підготовки узгоджених рішень щодо реалізації державної політики зайнятості та розвитку трудового потенціалу утворюються Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу і відповідні координаційні комітети на регіональному рівні з представників органів виконавчої влади, роботодавців або уповноважених ними органів, профспілок.  
291. 2. Порядок формування координаційних комітетів сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу на загальнодержавному і регіональному рівні та організації їх діяльності визначаються положеннями про ці комітети, які затверджуються представленими в них сторонами.  
292. 3. До компетенції Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу належить:  
293. внесення на розгляд Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України пропозицій щодо реалізації державної політики зайнятості та соціального захисту від безробіття;  
294. подання пропозицій щодо внесення змін до законодавства про зайнятість населення;  
295. узгодження проектів нормативно-правових актів з питань зайнятості населення та соціального захисту від безробіття;  
296. розгляд стану додержання вимог законодавства про зайнятість населення.  
297. 4. До компетенції регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу належить:  
298. внесення на розгляд обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій пропозицій щодо вдосконалення механізму регулювання регіонального ринку праці, зокрема встановлення квот робочих місць;  
299. узгодження проектів територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу, аналіз стану їх виконання;  
300. розроблення заходів щодо запобігання масовому вивільненню працівників;  
301. внесення на розгляд Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу пропозицій щодо удосконалення законодавства про зайнятість населення.  
302. Стаття 29. Професійна орієнтація  
303. 1. Держава розробляє і реалізує політику у сфері професійної орієнтації населення для задоволення потреб ринку праці у працівниках відповідної професії та кваліфікації.  
304. 2. Професійна орієнтація населення спрямована на забезпечення свідомого вибору чи зміни особою виду трудової діяльності, професії з урахуванням її індивідуальних потреб та потреб ринку праці.  
305. 3. Професійна орієнтація включає професійне інформування, професійне консультування, професійний відбір, професійну адаптацію.  
306. 4. Професійна орієнтація здійснюється соціально-психологічною службою системи освіти і науки, відповідними структурними підрозділами Служби зайнятості, недержавними установами та організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають послуги із професійної орієнтації, соціальними службами підприємств, установ та організацій різних форм власності і господарювання, а для інвалідів також реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними комісіями відповідно до законодавства України.  
307. Стаття 30. Професійна освіта населення  
308. 1. Державна політика у сфері професійної освіти реалізується шляхом створення правових, економічних, соціальних та організаційних засад для здобуття громадянами професійних знань, умінь та навичок відповідно до потреб особистості та потреб ринку праці.  
309. 2. Професійна освіта здобувається у вищих, професійно-технічних навчальних закладах та безпосередньо на виробництві.  
310. 3. Система професійної освіти охоплює:  
311. молодь, яка проходить первинну професійну підготовку у навчальних закладах та інших установах, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників і фахівців;  
312. працівників, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації в процесі трудової діяльності;  
313. громадян, які шукають роботу і потребують професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.  
314. 4. Реалізація державної політики щодо підготовки фахівців та кваліфікованих робітників у навчальних закладах різних форм власності та підпорядкування здійснюється через державне замовлення відповідно до потреб економіки та ринку праці, економічне стимулювання навчальних закладів, які здійснюють підготовку кваліфікованих кадрів відповідно до потреб ринку праці, економічне стимулювання роботодавців, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників на виробництві.  
315. 5. Державне замовлення на підготовку робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою формується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики відповідно до потреб ринку праці на підставі подання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки (іншого центрального органу виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади) і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.  
316. 6. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників у процесі трудової діяльності здійснюється роботодавцем з метою постійного удосконалення їх професійних знань, умінь та навичок відповідно до вимог виробництва.  
317. Стаття 31. Створення робочих місць  
318. 1. Створені робочі місця повинні задовольняти інтереси:  
319. працівників - стосовно можливості одержати роботу, заробітну плату, мати безпечні умови праці;  
320. роботодавців - стосовно розвитку виробництва та одержання доходу;  
321. держави - стосовно розв'язання соціальних проблем та забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.  
322. 2. Пріоритетні напрями створення робочих місць визначаються шляхом розроблення та виконання відповідних програм економічного та соціального розвитку, територіальних (місцевих) програм зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу.  
323. 3. Заходи щодо створення робочих місць узгоджуються з бюджетною, інвестиційною, кредитно-фінансовою, податковою політикою держави і спрямовуються на стимулювання роботодавців та інших суб'єктів господарської діяльності до створення робочих місць.  
324. 4. Створення робочих місць здійснюється роботодавцем за рахунок власних коштів, інших джерел фінансування згідно із законодавством.  
325. 5. Створення нових або адаптування (переобладнання) діючих робочих місць для осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та інвалідів здійснюється роботодавцем за рахунок власних коштів, коштів Фонду соціального захисту інвалідів, інших джерел фінансування згідно із законодавством.  
326. Стаття 32. Зайнятість за трудовим договором  
327. 1. Працівник реалізує право на працю шляхом укладення трудового договору з роботодавцем відповідно до Кодексу законів про працю України.  
328. 2. Умови використання праці працівників встановлюються у трудовому договорі з додержанням гарантій, визначених законодавством, угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому, регіональному рівні, та колективними договорами.  
329. 3. За порушення вимог законодавства роботодавці несуть відповідальність згідно із законом.  
330. Стаття 33. Зайняття підприємницькою діяльністю  
331. 1. Зайняття підприємницькою діяльністю є засобом реалізації права особи на працю шляхом самостійного забезпечення себе роботою.  
332. Відносини у сфері підприємницької діяльності регулюються Господарським та Цивільним кодексами України.  
333. 2. Особи, зайняті підприємницькою діяльністю відповідно до законодавства самостійно визначають умови праці та несуть відповідальність за її кінцеві результати.  
334. 3. Особи, зайняті підприємницькою діяльністю, мають право на добровільну участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття та соціальний захист від безробіття відповідно до закону за умови сплати страховику страхових внесків.  
335. Стаття 34. Сприяння зайнятості та соціальний захист громадян України, які працюють за її межами  
336. 1. Регулювання тимчасового перебування громадян України за її межами з метою зайняття трудовою діяльністю здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, сторонами яких є Україна та країни, де провадять трудову діяльність громадяни України.  
337. 2. Громадяни України з метою працевлаштування за її межами можуть звернутися до суб'єктів господарської діяльності, що надають платні послуги із посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Зазначені громадяни мають право на одержання послуг та соціальний захист відповідно до законодавства України.  
338. Суб'єкти господарської діяльності можуть надавати платні послуги із посередництва у працевлаштуванні за кордоном лише на підставі ліцензії, виданої відповідно до законодавства спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
339. Платні послуги із посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземних роботодавців щодо вільних робочих місць, вакантних посад, можливостей та умов працевлаштування за межами України.  
340. 3. Громадяни України, які в період трудової діяльності за межами України брали участь у соціальному страхуванні, в тому числі пенсійному, відповідно до законодавства України, мають право на соціальний захист у разі настання відповідних страхових випадків та на пенсійне забезпечення.  
341. Стаття 35. Використання в Україні праці іноземців та осіб без громадянства  
342. 1. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні або яким надано статус біженця в Україні чи які одержали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживання, мають право на трудову діяльність на умовах трудового договору, іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. При цьому іноземці та особи без громадянства мають такі ж права та обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції, законів України чи міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
343. 2. Роботодавці в Україні мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства (крім категорій осіб, визначених частиною першою цієї статті) на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю в установленому порядку Службою зайнятості дозволу на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
344. Порядок видачі, продовження дії та анулювання Службою зайнятості дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору визначається Кабінетом Міністрів України.  
345. У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на працевлаштування або порушення роботодавцем встановленого порядку одержання дозволу Служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу або за кожне таке порушення у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством.  
346. У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законодавством порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
347. 3. Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні підприємницькою діяльністю, зокрема інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими передбаченими законодавством її видами, лише за умови реєстрації в органах виконавчої влади відповідно до законодавства.  
348. 4. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.  
349. Стаття 36. Регулювання масового вивільнення з ініціативи роботодавця  
350. 1. Масовим (крім випадків ліквідації підприємств) вважається одноразове вивільнення з ініціативи роботодавця:  
351. 10 і більше працівників на підприємствах, в установах та організаціях з чисельністю до 100 працівників включно;  
352. понад 10 відсотків працівників на підприємствах, в установах та організаціях з чисельністю від 101 до 300 працівників включно;  
353. 30 і більше працівників на підприємствах, в установах та організаціях з чисельністю понад 300 працівників;  
354. понад 30 відсотків працівників на підприємствах, в установах та організаціях з чисельністю від 500 працюючих.  
355. 2. Угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівні, а також колективними договорами можуть встановлюватися інші (нижчі) критерії масового вивільнення.  
356. 3. Розроблення заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю координаційних комітетів сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу і роботодавців.  
357. 4. У разі неможливості забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, координаційні комітети сприяння зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу можуть звертатися до відповідних органів виконавчої влади з рекомендаціями щодо зупинення масових вивільнень.  
358. 5. Масове вивільнення, яке може спричинити різке зростання рівня безробіття в регіоні чи на відповідній території, визнається кризовим. У цих випадках для вжиття запобіжних заходів утворюються спеціальні комісії, статус яких визначається Кабінетом Міністрів України.  
359. Стаття 37. Державні гарантії соціального захисту від безробіття  
360. 1. Реалізація державних гарантій соціального захисту від безробіття забезпечується шляхом:  
361. загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;  
362. добровільної участі громадян у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття;  
363. надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці;  
364. надання додаткових гарантій для окремих категорій населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;  
365. надання гарантій для інвалідів.  
366. Стаття 38. Порядок і умови визнання осіб безробітними  
367. 1. Безробітні - це особи віком 15 - 70 років, які відповідають таким умовам визнання їх безробітними:  
368. не мають роботи (незайняті);  
369. шукають роботу або прагнуть організувати власну справу;  
370. готові приступити до підходящої роботи.  
371. 2. Зареєстровані безробітні - особи працездатного віку, які відповідають вимогам частини першої цієї статті, звернулися і зареєстровані у Службі зайнятості та визнані безробітними в установленому порядку. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли встановленого законодавством пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.  
372. Реєстрація особи безробітною здійснюється Службою зайнятості за місцем її проживання в день звернення за умови наявності паспорта, трудової книжки, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (для застрахованих осіб) або документів, що їх замінюють, а також документів, які підтверджують освіту, професійно-кваліфікаційний рівень, присвоєний ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, а у разі потреби - довідки встановленої форми про середню заробітну плату за визначений період. Особи, які раніше не працювали, реєструються без подання трудової книжки та свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Інваліди подають також рекомендації медико-соціальної експертної комісії.  
373. Особи, які через релігійні переконання відмовилися від присвоєння ідентифікаційного номера, в установленому порядку повинні пред'явити паспорт з відміткою про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.  
374. 3. Безробітні, в тому числі особи молодші та старші за працездатний вік, які шукають роботу самостійно, є незареєстрованими безробітними.  
375. 4. Порядок реєстрації, перереєстрації, ведення обліку та зняття з обліку безробітних встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
376. Стаття 39. Права, обов'язки та відповідальність зареєстрованих безробітних  
377. 1. Зареєстровані безробітні мають право на:  
378. 1) одержання від Служби зайнятості:  
379. інформації про свої права та обов'язки як безробітного, обов'язки державних органів, у тому числі Служби зайнятості щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту від безробіття;  
380. консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою вибору сфери діяльності (професії) та працевлаштування;  
381. відомостей про себе, які містяться в банку даних зазначеної Служби, та забезпечення їх конфіденційності;  
382. консультаційної допомоги щодо самостійного пошуку роботи;  
383. послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;  
384. 2) участь в оплачуваних громадських роботах;  
385. 3) оскарження дій або бездіяльності органів Служби зайнятості та їх посадових осіб, інших державних установ та організацій, у тому числі шляхом звернення до суду.  
386. 2. Зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".  
387. 3. Зареєстровані безробітні зобов'язані:  
388. 1) проходити перереєстрацію в Службі зайнятості один раз на тридцять календарних днів;  
389. 2) інформувати Службу зайнятості про зміну обставин (тимчасову зайнятість, зміну місця проживання тощо), які впливають на прийняття рішення щодо надання соціальних послуг та призначення матеріального забезпечення;  
390. 3) виконувати письмові рекомендації Служби зайнятості щодо засобів і методів пошуку роботи.  
391. 4. Зареєстровані безробітні несуть відповідальність за достовірність поданих даних та документів, на підставі яких приймалися рішення щодо їх реєстрації та перереєстрації.  
392. Стаття 40. Зняття зареєстрованих безробітних з обліку у Службі зайнятості  
393. 1. Зареєстровані безробітні знімаються з обліку у Службі зайнятості у разі:  
394. 1) набуття статусу зайнятої особи відповідно до статті 3 цього Закону;  
395. 2) подання до Служби зайнятості письмової заяви про відмову від її послуг;  
396. 3) зміни місця проживання;  
397. 4) дворазової відмови від підходящої роботи, а для безробітних, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності), - дворазової відмови від проходження (здобуття) професійної освіти за направленням Служби зайнятості;  
398. 5) відмови від підходящої роботи за професією (спеціальністю), здобутою за направленням Служби зайнятості;  
399. 6) переривання без поважних причин навчання за направленням Служби зайнятості;  
400. 7) невідвідування без поважних причин відповідного органу Служби зайнятості впродовж трьох днів з дати призначення перереєстрації;  
401. 8) встановлення факту подання особою завідомо недостовірних даних та документів, на підставі яких приймалося рішення щодо її реєстрації та перереєстрації;  
402. 9) встановлення уповноваженими органами у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, факту виконання безробітним оплачуваної роботи (послуг), у тому числі тимчасової, у юридичних чи фізичних осіб;  
403. 10) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію;  
404. 11) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;  
405. 12) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;  
406. 13) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;  
407. 14) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку;  
408. 15) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або шести років;  
409. 16) смерті безробітного.  
410. 2. У разі зняття з обліку відповідно до пунктів 4 - 9 частини першої цієї статті зареєстрований безробітний має право на реєстрацію у Службі зайнятості як безробітний не раніше, ніж через 90 календарних днів з дати зняття з обліку.  
411. 3. Зареєстровані безробітні, які письмово повідомили Службу зайнятості про оформлення тимчасової зайнятості тривалістю не більше одного місяця, з обліку не знімаються за умови виконання ними протягом цього періоду письмових рекомендацій Служби зайнятості щодо засобів і методів пошуку роботи.  
412. Стаття 41. Підходяща робота  
413. 1. Для осіб, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їх освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням її середнього рівня, що склався у відповідній сфері економічної діяльності у регіоні за минулий місяць.  
414. 2. При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж особи за професією, її попередня діяльність, вік, досвід, а також стан ринку праці.  
415. 3. Для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії, підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або перепідготовка за новою професією (спеціальністю) за направленням Служби зайнятості.  
416. Для осіб віком до 18 років, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою є робота, виконання якої потребує попередньої професійної освіти за направленням Служби зайнятості.  
417. 4. Для осіб, які працювали не за основною професією понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у цій професії.  
418. 5. У разі неможливості надання особі роботи за професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я громадянина і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у цій професії.  
419. 6. У разі зміни особою професії за направленням Служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією за останнім місцем роботи.  
420. 7. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їх професійних навичок і знань та з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та побажань інваліда.  
421. 8. Для осіб (крім осіб передпенсійного віку), які перебувають на обліку як безробітні понад 12 місяців, підходящою роботою вважається участь в оплачуваних громадських роботах за умови, що рівень оплати праці на запропонованій роботі не нижчий за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати.  
422. 9. Підходящою не може вважатися робота, якщо:  
423. вона пов'язана із зміною місця проживання особи без її згоди;  
424. місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради;  
425. умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та про охорону праці;  
426. на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати або не забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;  
427. умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я особи, підтвердженому довідкою медичної установи.  
428. Стаття 42. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до Служби зайнятості  
429. 1. Послуги з професійної орієнтації осіб, які звернулися до Служби зайнятості, включають професійне інформування, професійне консультування, професійний відбір і надаються на безоплатній основі.  
430. 2. Професійне інформування передбачає надання відомостей про стан ринку праці, зміст професій, професійну освіту, перспективи у працевлаштуванні, основні положення законодавства про зайнятість, види забезпечення і соціальні послуги, які надаються Службою зайнятості, та умови їх надання. Послуги з професійного інформування надаються шляхом забезпечення вільного доступу до джерел інформування та допомоги фахівців Служби зайнятості.  
431. 3. Професійне консультування проводиться з метою надання допомоги у виборі або зміні професії чи виду зайнятості з урахуванням здібностей, нахилів, професійної підготовки осіб та потреб ринку праці.  
432. 4. Професійний відбір зареєстрованих безробітних здійснюється за їх згодою Службою зайнятості на замовлення роботодавців для працевлаштування на вакантні посади та вільні робочі місця.  
433. Стаття 43. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних  
434. 1. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних є одним з видів соціальних послуг, орієнтованих на забезпечення зайнятості населення, що надаються за направленням Служби зайнятості.  
435. 2. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних здійснюється для підвищення рівня їх конкурентоспроможності з метою подальшого працевлаштування з урахуванням потреб регіонального ринку праці у працівниках певних професій (спеціальностей).  
436. 3. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних здійснюється у разі неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у особи необхідного рівня професійної кваліфікації; необхідності змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійним навичкам особи; втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією (спеціальністю); пошуку роботи вперше і відсутності професії; необхідності підібрати підходящу роботу інваліду відповідно до наявних у нього професійних знань і навичок, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням його побажань.  
437. 4. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних здійснюється у навчальних закладах, на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними договорами за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів роботодавців, інших джерел згідно із законодавством.  
438. Стаття 44. Оплачувані громадські роботи  
439. 1. Оплачувані громадські роботи - це загальнодоступні види робіт, які організовуються з метою надання додаткової соціальної підтримки та забезпечення тимчасової зайнятості осіб, які шукають роботу. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість, відповідати потребам громади та регіону і сприяти їх соціальному розвитку.  
440. 2. Оплачувані громадські роботи організовуються місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевих рад, іншими замовниками цих робіт, визначеними на конкурсній основі, за участю Служби зайнятості виходячи із соціально-економічних потреб розвитку регіону та держави в цілому та відповідно до пріоритетів, визначених державними та територіальними (місцевими) програмами зайнятості населення, іншими цільовими програмами та відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України.  
441. 3. Участь в оплачуваних громадських роботах є добровільною. З особами, які бажають брати участь у таких роботах, укладається трудовий договір строком до шести місяців з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання працевлаштування цих осіб на підходящу роботу. Переважне право на укладення трудового договору про участь в оплачуваних громадських роботах надається особам, які зареєстровані у Службі зайнятості як безробітні.  
442. 4. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу відповідно до тарифів на аналогічні види робіт і не може бути меншою, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством.  
443. 5. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю, про зайнятість населення та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, іншими нормативно-правовими актами.  
444. 6. Безробітним, зареєстрованим в Службі зайнятості, у період зайнятості на оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені законом.  
445. 7. Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, роботодавців та інших джерел відповідно до законодавства.  
446. 8. Положення про оплачувані громадські роботи затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  
447. Стаття 45. Статистична інформація та адміністративні дані щодо ринку праці  
448. 1. Для оцінки стану ринку праці та його прогнозування розробляються дані щодо економічної активності населення, використання робочої сили, безробіття.  
449. 2. Інформація про стан ринку праці формується на підставі даних:  
450. переписів населення;  
451. вибіркових обстежень домашніх господарств з питань економічної активності населення;  
452. державних статистичних спостережень;  
453. адміністративних даних щодо зайнятості населення та безробіття.  
454. 3. Форми державної статистичної звітності та адміністративних даних, строки і порядок їх подання затверджуються в установленому законодавством порядку.  
455. 4. Доступ до статистичної інформації та адміністративних даних про стан ринку праці, зайнятість і безробіття гарантується державою відповідно до законодавства.  
456. Стаття 46. Державний і громадський контроль у сфері зайнятості та праці  
457. 1. Державний контроль за дотриманням законодавства про зайнятість населення покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і Службу зайнятості.  
458. 2. Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю покладається на урядовий орган державного управління з нагляду за додержанням законодавства про працю спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.  
459. 3. Громадський контроль у сфері зайнятості здійснюється профспілками та іншими представницькими організаціями працівників.  
460. Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення  
461. 1. Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.  
462. 2. До роботодавців, які порушили вимоги цього Закону, Службою зайнятості застосовуються фінансові санкції відповідно до законодавства.  
463. 3. Спори, які виникають у зв'язку із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом у порядку, встановленому законом.".  
464. ІІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
465. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини третьої статті 21 щодо фінансування Служби зайнятості за рахунок коштів Державного бюджету України, яка набирає чинності з 1 січня 2008 року.  
466. 2. Внести до Закону України "Про особисте селянське господарство" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 29, ст. 232; 2006 р., № 1, ст. 18) такі зміни:  
467. 1) статтю 1 доповнити після частини другої новою частиною такого змісту: "Члени особистого селянського господарства за своїм правовим статусом є особами, які забезпечують себе роботою самостійно (займаються індивідуальною трудовою діяльністю) і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до категорії зайнятих осіб.".  
468. У зв'язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;  
469. 2) статтю 8 виключити;  
470. 3) у статті 9:  
471. назву статті та частину першу викласти в такій редакції:  
472. "Стаття 9. Соціальний захист членів особистих селянських господарств  
473. Члени особистих селянських господарств беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах у порядку, встановленому законодавством.";  
474. частину другу виключити.  
475. 3. До приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.