Кількість абзаців - 25 Таблиця поправок


Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за злочини проти військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої (Друге читання)

№ п.п. Редакція, прийнята в першому читанні Пропозиції Висновки Остаточна редакція
0. ЗАКОН УКРАЇНИ
 		    ЗАКОН УКРАЇНИ
 
1. Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за злочини проти військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
 		    Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за злочини проти військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України
 
2. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
 		    Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
 
3. І. Внести до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001 р., N 25-26, ст. 131) такі зміни:
 		    1. Статті 347, 348 і 349 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 25-26, ст. 131) викласти в такій редакції:
 
4. .
;  		 -1- Пташник В.Ю.
 Викласти пункт перший Розділу І в такій редакції:
"1. Викласти статтю 347 Кодексу в такій редакції:
"Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу або військовослужбовцю Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України, чи їх близьким родичам у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу чи військовослужбовцем службових обов'язків -
караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, чи шкоду в особливо великому розмірі -
караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.
Примітка. Шкодою в особливо великому розмірі у цій статті вважається така шкода, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.";
Обґрунтування:
1. Немає потреби диференціювати відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу (його близьких родичів) та військовослужбовців (його близьких родичів) на рівні окремих частин статті. Це буде лише надмірним ускладненням структури КК. Тим більше, що пропоновані санкції є подібними за видами покарань та їх строками (розміром).
2. Санкція ч. 1 ст. 347 КК в чинній редакції видається надмірно м'якою на фоні ч. 1 ст. 378 КК (Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного) - до 5 років позбавлення волі та ч. 1 ст. 399 КК (Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи) - до 3 років позбавлення волі. За таких умов видається обґрунтованим посилення відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 347 КК, шляхом доповнення санкції цієї частини статті вказівкою на позбавлення волі на певний строк.
3. Недоцільно обумовлювати відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна військовослужбовця (близького родича) його перебуванням у зоні бойових дій. Оскільки у зоні бойових дій військовослужбовець перебуває не інакше як у зв'язку із своєю службовою діяльністю, зазначене застереження є зайвим. Варто зауважити, що вчинення злочину у зв'язку із виконанням потерпілим службового обов'язку можливе й тоді, коли суб'єкт злочину лише в загальних рисах знає про службові обов'язки, які виконував чи виконує потерпілий. Саме така ситуація має місце у випадку, коли майно військовослужбовця знищується чи пошкоджується у зв'язку із перебуванням в зоні бойових дій. Суб'єкт може не знати, які конкретні завдання командування виконував військовослужбовець та в якому конкретному місці (населеному пункті) той це робив, але він пов'язує вчинення суспільно небезпечного діяння (знищення чи пошкодження майна) із діяльністю потерпілого (виконанням ним обов'язків військовослужбовця), обмеженою часовими (період збройного конфлікту) та просторовими (зона бойових дій) рамками. Такого ступеню конкретизації цілком достатньо, щоб розглядати відповідне суспільно небезпечне діяння як таке, що вчинене у зв'язку із виконанням потерпілим службових обов'язків.
4. Ч. 2 ст. 347 КК доцільно доповнити кваліфікуючою ознакою "[дії, що спричинили] шкоду в особливо великому розмірі". Норми ст. 347 КК є спеціальними щодо норм ст. 194 КК, а отже - мають пріоритет перед ними при кваліфікації злочинів. При цьому ч. 2 ст. 194 КК у випадку заподіяння зазначеної вище шкоди встановлює відповідальність на строк до 10 років позбавлення волі. У свою чергу ч. 1 ст. 347 КК в чинній редакції, яка поширюється на випадки, коли "спеціальному" потерпілому було завдано шкоду в особливо великому розмірі, передбачає набагато менш сувору відповідальність, але незважаючи на це має перевагу (як спеціальна норма) при оцінці дій особи. Відповідно, має місце невиправдана ситуація, коли застосування до особи спеціальної норми тягне для неї більш сприятливі наслідки, аніж у випадку застосування до норми загальної.
 		Враховано частково      
5. "Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
 		 -2- Мельничук І.І.
 Абзаци 2-7 частини першої розділу першого законопроекту викласти у такій редакції:
"Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу, військовослужбовцю Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьким родичам у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій, -
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки -
караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років."
Обґрунтування:
Вважаємо, що законопроект у такій його редакції є недоречним, а зміни, запропоновані законопроектом, зовсім не обдумані та належним чином неопрацьовані. Для таких висновків наступні підстави.
По-перше, законодавець мотивує свою пропозицію тим, що наразі на території України проводиться антитерористична операція, а (дослівно) "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України, що потребує внесення змін до діючого законодавства України." Таким чином, законодавець ототожнює поняття "правоохоронний орган", яке використовується у вищезазначених статтях, з поняттям "органи внутрішніх справ". Безумовно, таке ототожнення є помилковим. Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" дає розлогий перелік суб’єктів, яких варто відносити до правоохоронних органів. До них, зокрема, відносяться органи служби безпеки, охорони державного кордону, життя та здоров’я яких уже включені до об’єктів посягання вищевказаних злочинів.
По-друге, аналізуючи слова законодавця в пояснювальній записці "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України" та "законопроектом пропонується встановити, що відповідні санкції настають також у випадку посягання на життя військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України та їх близьких родичів у зв'язку з виконанням цими військовослужбовцями службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій", можемо зазначити наступне, що законодавець ставить роль вказаних суб’єктів у проведенні АТО на одному рівні із роллю підрозділів Міністерства внутрішніх справ. Однак, якраз таки санкція статей за злочини відносно останніх не збільшена. Тобто, наприклад, покарання за посягання на життя міліціонера в зоні проведення АТО передбачається меншим, аніж покарання за посягання на життя військовослужбовця Державної охорони України. Не зрозуміло які мотиви запровадження такої несправедливої системи.
Таким чином, ми погоджуємось з розширенням списку осіб, за посягання на життя, майно та свободу яких варто притягувати до кримінальної відповідальності, а також вважаємо за доцільне підвищити таку кримінальну відповідальність, враховуючи роль військовослужбовців та правоохоронних органів у проведенні АТО. Однак не погоджуємось із виділенням таких норм в окремі частини та надання таким особам статусу вищого, ніж у працівників органів внутрішніх справ.
 		Враховано частково   "Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України
 
6. 1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків -
 		    1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу або військовослужбовцю Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України чи їхнім близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником або військовослужбовцем службових обов'язків або перебуванням в районі проведення бойових дій -
 
7. караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
 		 -3- Рибак І.П.
 Абзац другий частини першої статті 347 Закону після слів "або обмеженням волі на строк до п’яти років" доповнити словами "з повним відшкодуванням нанесених збитків".
 		Відхилено   караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
 
8. 2. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить військовослужбовцю Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьким родичам у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій –
 		       
9. караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
 		 -4- Рибак І.П.
 Абзац другий частини другої статті 347 Закону після слів "або обмеженням волі на строк до п’яти років" доповнити словами "з повним відшкодуванням нанесених збитків".
 		Відхилено      
10. 3. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки –
 		    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, -
 
11. караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.";
 		 -5- Рибак І.П.
 Абзац другий частини третьої статті 347 Закону після слів "від шести до п’ятнадцяти років" доповнити словами "з повним відшкодуванням нанесених збитків".
 		Відхилено   караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.
Примітка. Тяжкими наслідками у цій статті, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які в шістсот і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян";
 
12. 2. викласти статтю 348 Кодексу в такій редакції:
 		 -6- Пташник В.Ю.
 Викласти пункт другий Розділу І в такій редакції:
"2. Викласти статтю 348 Кодексу в такій редакції:
"Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України, чи їх близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу або військовослужбовцем службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи його близьких родичів у зв'язку з діяльністю такою особою щодо охорони громадського порядку -
караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі."
Обґрунтування:
1. Див. вище п. п. 1, 2 обґрунтування пропозицій до пункту першого розділу першого законопроекту.
2. Було б послідовним поширити положення ст. 348 КК й на близьких родичів членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. На сьогодні посягання на їх життя кваліфікуються за п. 8) ч. 2 ст. 115 КК.
3. Нижня межа (9 років позбавлення волі) санкції ст. 348 КК (спеціальна норма) потребує посилення, оскільки вона є більш м'якою, аніж нижня межа (10 років позбавлення волі) санкції ч. 2 ст. 115 КК (загальна норма), що виглядає невиправданим з точки правил законодавчої техніки та наукових підходів до диференціації кримінальної відповідальності.
 		Враховано частково      
13. "Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
 		 -7- Мельничук І.І.
 Абзаци 2-5 частини другої розділу першого законопроекту викласти у такій редакції:
"Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України
Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу, військовослужбовця Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьких родичів, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням в зоні бойових дій, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі."
Обґрунтування:
Вважаємо, що законопроект у такій його редакції є недоречним, а зміни, запропоновані законопроектом, зовсім не обдумані та належним чином неопрацьовані. Для таких висновків наступні підстави.
По-перше, законодавець мотивує свою пропозицію тим, що наразі на території України проводиться антитерористична операція, а (дослівно) "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України, що потребує внесення змін до діючого законодавства України." Таким чином, законодавець ототожнює поняття "правоохоронний орган", яке використовується у вищезазначених статтях, з поняттям "органи внутрішніх справ". Безумовно, таке ототожнення є помилковим. Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" дає розлогий перелік суб’єктів, яких варто відносити до правоохоронних органів. До них, зокрема, відносяться органи служби безпеки, охорони державного кордону, життя та здоров’я яких уже включені до об’єктів посягання вищевказаних злочинів.
По-друге, аналізуючи слова законодавця в пояснювальній записці "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України" та "законопроектом пропонується встановити, що відповідні санкції настають також у випадку посягання на життя військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України та їх близьких родичів у зв'язку з виконанням цими військовослужбовцями службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій", можемо зазначити наступне, що законодавець ставить роль вказаних суб’єктів у проведенні АТО на одному рівні із роллю підрозділів Міністерства внутрішніх справ. Однак, якраз таки санкція статей за злочини відносно останніх не збільшена. Тобто, наприклад, покарання за посягання на життя міліціонера в зоні проведення АТО передбачається меншим, аніж покарання за посягання на життя військовослужбовця Державної охорони України. Не зрозуміло які мотиви запровадження такої несправедливої системи.
Таким чином, ми погоджуємось з розширенням списку осіб, за посягання на життя, майно та свободу яких варто притягувати до кримінальної відповідальності, а також вважаємо за доцільне підвищити таку кримінальну відповідальність, враховуючи роль військовослужбовців та правоохоронних органів у проведенні АТО. Однак не погоджуємось із виділенням таких норм в окремі частини та надання таким особам статусу вищого, ніж у працівників органів внутрішніх справ.
 		Враховано частково   "Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України
 
14. 1. Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку -
 		    Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України чи їхніх близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу або військовослужбовцем службових обов'язків або перебуванням в районі проведення бойових дій, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи його близьких родичів у зв'язку з діяльністю такої особи щодо охорони громадського порядку –
 
15. караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
 		    караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі";
 
16. 2. Вбивство або замах на вбивство військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьких родичів, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням в зоні бойових дій –
 		       
17. караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.";
 		 -8- Рибак І.П.
 Частину другу статті 348 Закону доповнити абзацом третім такого змісту:
"особи, що здійснили вбивство або замах на вбивство військовослужбовця у разі його загибелі (смерті) відшкодовують компенсацію у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі отримання інвалідності І групи відшкодовують компенсацію у розмірі 375-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі отримання інвалідності ІІ групи відшкодовують компенсацію у розмірі 225-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та у разі отримання інвалідності ІІІ групи відшкодовують компенсацію у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб".
 		Відхилено      
18. 3. викласти статтю 349 Кодексу в такій редакції:
 		 -9- Пташник В.Ю.
 Викласти пункт третій Розділу І в такій редакції:
"3. Викласти статтю 349 Кодексу в такій редакції:
"Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України як заручника
1. Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу, військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України, чи їх близьких родичів у зв'язку з виконанням представником влади, працівником правоохоронного органу чи військовослужбовцем службових обов'язків з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
2. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за тримання представника влади, працівника правоохоронного органу чи військовослужбовця як заручника у випадках, коли таке тримання здійснювалось з ініціативи останніх в обмін на звільнення раніше захоплених чи утримуваних особою заручників."
Обґрунтування:
1. Див. вище п. п. 1, 2 обґрунтування пропозицій до пункту першого розділу першого законопроекту.
2. Передбачений чинною редакцією ст. 349 КК перелік потенційних "адресатів", до яких може бути спрямована вимога суб'єкта злочину ("[з метою спонукання] державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи") видається занадто вузьким. Реально вимога може бути адресована й приватним особам - зокрема, родичам заручника (наприклад, вимога дати бажане для суб'єкта злочину інтерв'ю ЗМІ). З огляду на чинну редакцію ст. 349 КК такі дії мають кваліфікуватись за загальною нормою (ст. 147 КК), що навряд чи виглядає виправданим, якщо потерпілого було захоплено як заручника саме у зв'язку з його службовою діяльністю.
3. Доповнення ст. 349 КК пропонованою частиною другою пояснюється тим, що з точки зору чинного кримінального законодавства випадки "обміну" заручника-приватної особи на представника влади (працівника правоохоронного органу) мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 147 та 349 КК. При цьому такий "обмін" за будь-якої умови не можливий без згоди представників влади чи працівників правоохоронного органу, які зголошуються замінити собою приватних осіб, що утримуються як заручники. У випадку ж коли ініціатором "обміну" виступають саме органи державної влади, кримінальне переслідування особи за сукупністю злочинів виглядає неправомірним з точки зору практики Європейського суду з прав людини. Хоча остання сформувалась на основі практики у справах про наркотичні злочини та справах про надання-одержання неправомірної вигоди, однак у наведеній вище ситуації де-факто органи державної влади провокують суб'єкта на вчинення нового злочину (пропонують йому взяти в заручники представника влади чи працівника правоохоронного органу), а потім використовують вчинену провокацію для кримінального переслідування особи за сукупністю злочинів. Враховуючи те, що санкція ч. 1 ст. 147 КК є значно менш суворою, аніж санкція ст. 349 КК, таке переслідування загрожує особі значно серйознішими кримінально-правовими наслідками, аніж у випадках, коли "обмін" не відбувся б.
 		Враховано частково      
19. "Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України як заручника
 		 -10- Мельничук І.І.
 Абзаци 2-5 частини другої розділу першого законопроекту викласти у такій редакції:
"Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу або Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України як заручника
Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу, військовослужбовця Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьких родичів, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -
караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п'ятнадцяти років."
Обґрунтування:
Вважаємо, що законопроект у такій його редакції є недоречним, а зміни, запропоновані законопроектом, зовсім не обдумані та належним чином неопрацьовані. Для таких висновків наступні підстави.
По-перше, законодавець мотивує свою пропозицію тим, що наразі на території України проводиться антитерористична операція, а (дослівно) "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України, що потребує внесення змін до діючого законодавства України." Таким чином, законодавець ототожнює поняття "правоохоронний орган", яке використовується у вищезазначених статтях, з поняттям "органи внутрішніх справ". Безумовно, таке ототожнення є помилковим. Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" дає розлогий перелік суб’єктів, яких варто відносити до правоохоронних органів. До них, зокрема, відносяться органи служби безпеки, охорони державного кордону, життя та здоров’я яких уже включені до об’єктів посягання вищевказаних злочинів.
По-друге, аналізуючи слова законодавця в пояснювальній записці "завдання проведення антитерористичної операції покладено не тільки на підрозділи Міністерства внутрішніх справ, але й на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України" та "законопроектом пропонується встановити, що відповідні санкції настають також у випадку посягання на життя військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної охорони України та їх близьких родичів у зв'язку з виконанням цими військовослужбовцями службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій", можемо зазначити наступне, що законодавець ставить роль вказаних суб’єктів у проведенні АТО на одному рівні із роллю підрозділів Міністерства внутрішніх справ. Однак, якраз таки санкція статей за злочини відносно останніх не збільшена. Тобто, наприклад, покарання за посягання на життя міліціонера в зоні проведення АТО передбачається меншим, аніж покарання за посягання на життя військовослужбовця Державної охорони України. Не зрозуміло які мотиви запровадження такої несправедливої системи.
Таким чином, ми погоджуємось з розширенням списку осіб, за посягання на життя, майно та свободу яких варто притягувати до кримінальної відповідальності, а також вважаємо за доцільне підвищити таку кримінальну відповідальність, враховуючи роль військовослужбовців та правоохоронних органів у проведенні АТО. Однак не погоджуємось із виділенням таких норм в окремі частини та надання таким особам статусу вищого, ніж у працівників органів внутрішніх справ.
 		Враховано частково   "Стаття 349. Захоплення представника влади чи працівника правоохоронного органу або військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України як заручника
 
20. 1. Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -
 		    Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу, військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України чи їхніх близьких родичів у зв'язку з виконанням представником влади, працівником правоохоронного органу чи військовослужбовцем службових обов'язків або перебуванням в районі проведення бойових дій, з метою спонукання державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –
 
21. караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
 		    караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п'ятнадцяти років".
 
22. 2. Захоплення або тримання як заручника військовослужбовця Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління Державної Охорони України чи його близьких родичів, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків та/або перебуванням у зоні бойових дій з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –
 		       
23. караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п'ятнадцяти років.".
 		       
24. ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

   2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.