ПРОПОЗИЦІЇ

до Закону України "Про внесення змін до Закону України

"Про авторське право і суміжні права"

 

Викладена у Законі України від 18 січня 2001 року нова редакція Закону України "Про авторське право та суміжні права" (далі – нова редакція Закону) викликає низку зауважень і пропозицій, що зводяться до такого.

1. Нова редакція Закону не відповідає вимогам міжнародних договорів у сфері захисту авторських та суміжних прав, учасником яких є або має намір стати Україна, та не узгоджується із законодавством ЄС, а також Світової організації торгівлі (СОТ), що може найближчим часом створити істотні перешкоди для інтеграції України до світового ринку інтелектуальної власності.

Однією з найважливіших угод СОТ є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка розглядається у світовому співтоваристві як основний правовий документ, що регулює питання, пов'язані з реалізацією прав інтелектуальної власності.

Ця Угода визначає основні вимоги до національного законодавства про інтелектуальну власність, у тому числі про авторське право будь-якої держави, що має намір стати учасником СОТ.

Відповідно до пункту 2 статті 14 ТРІПС виробники фонограм повинні мати право дозволяти або забороняти не лише пряме, а й опосередковане відтворення їх фонограм. Між тим нова редакція Закону таких прав не передбачає.

Згідно з пунктом 2 статті 70 ТРІПС зобов'язання з охорони прав повинні застосовуватися до всіх об'єктів інтелектуальної власності, які існують на дату набрання чинності Угодою для держави-члена. Крім того, згідно з цим же пунктом, а також пунктом 6 статті 14 ТРІПС до суміжних прав (виконавців та виробників фонограм) повинні застосовуватися вимоги статті 18 Бернської конвенції, якою передбачено охорону всіх об'єктів авторських та суміжних прав (творів, фонограм, виконань), які на момент набрання чинності Конвенцією для держави, що приєдналася до неї, ще не стали у зв'язку із закінченням строку охорони суспільним надбанням у державі, з якої вони походять. Однак нова редакція Закону не передбачає застосування його норм до відносин, які виникли до набрання Законом чинності (пункт 1 розділу VІ "Прикінцеві положення"), а поширює його норми лише на випадки, коли 50-річний строк дії авторського права після смерті автора не закінчився до набрання чинності цим Законом (пункт 4 розділу VІ "Прикінцеві положення"). Таким чином, за новою редакцією Закону не охороняються права власне автора на об'єкти авторського права та права на об'єкти суміжних прав, створені до набрання чинності новою редакцією Закону.

Статтею 41 ТРІПС встановлено, що національне законодавство повинно передбачати ефективні заходи, спрямовані проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі невідкладні заходи для запобігання порушенням. Пункт 1 статті 14 ТРІПС передбачає, що виконавцям повинна надаватися можливість запобігати таким діям, як запис виконання чи прямий ефір виконання без їхнього дозволу. Згідно із статтею 50 ТРІПС органи судової влади повинні мати право вимагати здійснення негайних та ефективних тимчасових заходів з метою запобігання порушенням прав інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів цих порушень.

Однак у новій редакції Закону не передбачено будь-яких превентивних заходів щодо можливого порушення авторського права і суміжних прав, у тому числі й права звернення суб'єкта авторського права, суміжних прав до суду з вимогою щодо припинення дій, які викликають загрозу порушення авторських або суміжних прав. Натомість нова редакція Закону передбачає способи судового захисту прав лише після того як порушення вже сталося.

У новій редакції Закону не передбачено також і таких запобіжних заходів щодо негайного припинення правопорушення, як арешт чи вилучення в рамках цивільного судочинства будь-яких письмових доказів, що підтверджують порушення авторського права і суміжних прав чи наміри його вчинення, наприклад, бухгалтерських та інших документів, що використовувалися під час виробництва контрафактної продукції, листування, а також інших предметів. Право на арешт цих доказів допускається лише за наявності достатніх даних про вчинення такого порушення авторського права і суміжних прав, яке визнається злочином і за яке відповідно до законодавства передбачено кримінальну відповідальність (частина друга статті 53 нової редакції Закону).

2. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Між тим нова редакція Закону в багатьох питаннях не відповідає відповідним міжнародним договорам України з питань інтелектуальної власності.

Так, Законом України від 10 листопада 1994 року було ратифіковано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, укладену 16 червня 1994 року.

Згідно зі статтею 51 цієї Угоди Україна зобов'язалася вживати заходів до поступового приведення свого законодавства у відповідність із законодавством Співтовариства, при цьому приблизну адекватність законів має бути досягнуто, зокрема, і в галузі інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 50 Угоди Україна взяла на себе зобов'язання до кінця п'ятого року після набрання чинності цією Угодою (тобто до 1 лютого 2001 року) забезпечити рівень захисту прав на інтелектуальну власність, аналогічний існуючому в Співтоваристві, та приєднатися до багатосторонніх конвенцій про права на інтелектуальну власність, зокрема, до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт, 1971 рік), Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Рим, 1961 рік). Учасником останньої Україна має намір стати найближчим часом.

Відповідно до статті 11 Римської конвенції упаковка твору повинна містити, зокрема, знак охорони з позначенням усіх осіб, що мають суміжні права. Проте згідно з частиною третьою статті 37 нової редакції Закону використання охоронного знака не є обов'язковим, він не повинен, а лише може використовуватися; при цьому одним з його елементів є позначення імені однієї особи, яка має суміжні права, а не усіх таких осіб, як це передбачено Римською конвенцією.

Не відповідає вимогам статті 7 Римської конвенції стаття 43 нової редакції Закону, оскільки в ній не передбачено можливості контролювати виконавцями і виробниками особисто або через свого представника використання фонограм і відеограм; допускається без згоди виконавця та виробників фонограм (відеограм), опублікованих із комерційною метою, використання записів в ефірному мовленні, навіть якщо таке використання здійснюється в інших цілях ніж ті, на які виконавець дав згоду.

Згідно із Законом України від 15 червня 1999 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року.

За статтею 1 цієї Конвенції виробником фонограми визнається фізична або юридична особа, яка вперше зробила запис звуків на фонограмі. Всупереч такому визначенню статтею 1 нової редакції Закону передбачено, що виробником фонограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і відповідальність за перший звукозапис виконання або інших звуків; частина третя статті 37 нової редакції Закону визнає виробником фонограми особу, зазначену на її примірнику як особа, якій належать виключні майнові права.

Законом України від 21 вересня 2000 року ратифіковано Угоду про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності, підписану 6 березня 1998 року. За цією Угодою Україна взяла на себе зобов'язання привести своє національне законодавство у відповідність із міжнародними стандартами у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності і запровадити відповідні процедури щодо припинення пропуску через митний кордон контрафактних товарів (стаття 5); ввести в дію норми кримінального, цивільного та адміністративного законодавства, що передбачають узгоджені заходи для попередження і припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності (стаття 6).

Однак наведені вище невідповідності нової редакції Закону міжнародним договорам призводять до невиконання зобов'язання України і за цією Угодою. До того ж у новій редакції Закону не передбачено будь-якого механізму забезпечення захисту авторського права, суміжних прав під час здійснення експорту та імпорту відповідних товарів, хоча одним із порушень авторського права, суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, визначено і ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право, суміжні права, примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення (стаття 50 нової редакції Закону).

3. У новій редакції Закону міститься низка внутрішніх суперечностей, неузгодженостей, що може призвести до створення проблем та зловживань під час його виконання.

У новій редакції Закону, на відміну від нині чинного Закону, відбувається змішення понять "авторське право" та "суміжні права", що ніяк не може розглядатися як удосконалення правового регулювання. Так, стаття 3 нової редакції Закону встановлює, що "авторське право поширюється на ... об'єкти суміжних прав" у той час як авторське право і суміжні права розрізняються як за об'єктами, змістом, так і за обсягом охорони, що надається відповідним об'єктам. У частині другій статті 17 нової редакції Закону йдеться про авторське майнове право на програму мовлення. Проте за статтею 35 нової редакції Закону програма мовлення є об'єктом суміжних прав, а тому не можна стосовно такого об'єкта говорити про авторське майнове право.

Потребує уточнення термінологія, яка застосовується у новій редакції Закону для позначення відносин щодо передачі права на використання твору (статті 32, 33). Йдеться про те, що для позначення одних і тих самих відносин застосовуються терміни "авторський договір", "ліцензія", "ліцензія на використання твору", "ліцензія на право використання твору", "ліцензійний договір", "договір на право використання твору", "договір про передачу прав на використання твору". Крім того, в частині четвертій статті 32 для позначення відносин між

ліцензіатом і іншою особою щодо передачі останній права на використання твору застосовують поняття "субліцензія", "субліцензійний договір".

4. В окремих випадках не можна погодитись із запропонованим у Законі вирішенням того чи іншого питання.

Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 10 нової редакції Закону проекти офіційних документів (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо) до їх офіційного внесення суб'єктами нормотворчої ініціативи і реєстрації органами державної влади, що уповноважені ухвалювати чи видавати ці офіційні документи, розглядаються як твори і охороняються згідно з цим Законом.

Таким чином, наприклад, проект закону перестає бути об'єктом авторського права лише після його офіційного внесення на розгляд Верховної Ради України, що виключає будь-яку можливість внесення суб'єктом законодавчої ініціативи, визначеним статтею 93 Конституції України, без згоди автора необхідних змін або доповнень до законопроекту на стадії його опрацювання та підготовки до подання на розгляд парламенту, з чим не можна погодитись.

Відповідно до частини першої статті 53 нової редакції Закону будь-яке неправомірне використання твору, в тому числі продаж, може бути заборонено судовим органом до розгляду справи по суті. Однак згідно з частиною четвертою статті 52 нової редакції Закону контрафактні примірники твору, добросовісно придбані третіми особами, не підлягають конфіскації. Цю норму може бути використано для продовження незаконної реалізації контрафактної продукції, навіть у разі вирішення судом справи на користь правовласника.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку про невідповідність нової редакції Закону України "Про авторське право і суміжні права" вимогам відповідних міжнародних стандартів та не забезпечить повною мірою захисту прав інтелектуальної власності. У зв'язку з цим пропонується Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" відхилити.

 

 

 

Президент України Л.КУЧМА