Неофіційний переклад

Фінансування суспільного мовлення

Рекомендація 1878 (2009)

1.       Парламентська асамблея Ради Європи відмічає, що служби суспільного мовлення існують в атмосфері, що характеризується одночасною пропозицією багатьма приватними каналами безкоштовних, створених на замовлення медіа послуг та швидким поширенням аудіовізуальних матеріалів, доступних в Інтернеті. Таке зростання конкуренції в аудіовізуальному медіа секторі викликало політичні дебати стосовно фінансування суспільного мовлення в Європі.

2.       Оскільки створення та підтримка служб мовлення були дуже дорогими та залежали від обмежених інфраструктурних ресурсів спектру радіо частот, технологічний прогрес в області передачі аудіовізуального матеріалу через кабель, супутник та аналогові чи цифрові наземні засоби, включаючи стаціонарний та мобільний зв'язок, значно змінив середовище аудіовізуальних медіа.

3.      Бізнесові моделі комерційних каналів, провайдерів аудіовізуальних матеріалів та аудіовізуальної рекламної індустрії також змінюються: рекламний прибуток розподіляється між великим різноманіттям медіа; з платним мовленням конкурує зростаючий тематичний матеріал в Інтернеті; скачування музики з Інтернету також може розвинутись в аудіовізуальний матеріал.

 4.       Відповідно, змінюється поведінка і вимоги споживачів, намічаючи майбутній відхід від лінійних програм до тематичних каналів та інтерактивних чи створених на замовлення послуг, використовуючи також Інтернет у якості платформи для подальшого надання таких послуг. 

5.       Служби суспільного мовлення мають бути важливим суспільним джерелом незаангажованої інформації та різних політичних поглядів; вони мають функціонувати за високими редакційними стандартами об’єктивності, справедливості та незалежності від політичних партій чи економічного впливу; вони мають бути предметом уважнішого спостереження з боку громадськості та нести більшу відповідальність за свої програми, ніж комерційні служби; вони повинні робити суттєвий внесок у виробництво аудіовізуальних робіт високої якості; вони мають надавати громадськості в цілому безкоштовний доступ до неформальної освіти та культури; вони мають можливість та зобов’язання служити також глядачам з меншин і людей з особливими потребами, яких не будуть обслуговувати на чисто комерційному ринку; тому вони мають підтримувати некомерційні цілі, такі як соціальний прогрес, громадський інтерес у демократичних процесах, міжкультурне порозуміння та суспільна інтеграція. Коли вони виконують ці функції, служби суспільного мовлення стають важливою публічною цінністю, яку не варто применшувати чи полишати.

6.       Посилаючись на Рекомендацію 1641 (2004) про суспільне мовлення, Асамблея підтверджує, що суспільне мовлення залишається невід’ємним елементом для урядів держав-членів при задоволенні потреб окремих осіб та суспільства в цілому в інформації, освіті та культурі. Ці потреби можуть бути різними в різних державах Європи, залежно від національних та регіональних умов, включаючи національний та регіональний медіа простори, культурне різноманіття певного суспільства, так само, як і географічні та інфраструктурні факти. 

7.       Таким чином, Асамблея самовіддано підтримує зобов’язання, висловлені п'ятнадцять років тому на четвертій Європейській міністерській конференції з політики мас медіа (Прага, 1994) в Резолюції про майбутнє суспільного мовлення, зокрема:

7.1.       гарантувати принаймні одну всеохоплюючу широкодіапазонну службу програм, що стосуватиметься інформації, освіти, культури та розваг, доступних усім членам громадськості, при цьому визнаючи, що службам суспільного мовлення необхідно дозволяти, де можливо, надавати додаткові програмні послуги, наприклад, тематичні послуги;

7.2.       чітко визначити роль, місії й повноваження служб суспільного мовлення та забезпечити їхню редакційну незалежність від політичного та економічного втручання;

7.3.       гарантувати службам суспільного мовлення безпечні та релевантні засоби, необхідні для виконання їхніх місій.

8.      Асамблея нагадує про інші стандарти суспільних медіа, визначені її  Резолюцією 1636 (2008) про індикатори демократії для медіа, її  Рекомендацією 1855 (2009) про управління аудіовізуальними медіа службами, так само, як Рекомендаціями Rec(1996)10 Комітету міністрів про гарантування незалежності суспільного мовлення,  Rec(2007)3 щодо місії засобів масової інформації в інформаційному суспільстві та Rec(2007)16 щодо заходів для просування цінності Інтернету як публічної служби, так само, як і  Декларацію Комітету міністрів про гарантування незалежності суспільного мовлення у державах-членах від 27 вересня 2006 р. та її Декларацію про локалізацію та менеджмент цифрових частот і суспільного інтересу від 20 лютого 2008 р.

 9.       Оскільки медіа ринок розширюється і потреби споживачів змінюються, служби суспільного мовлення повинні урізноманітнювати свої послуги через тематичні канали, медіа на замовлення, друковані засоби масової інформації та медіа послуги на основі Інтернету для того, щоб пропонувати всеохоплюючий та конткурентноспроможний спектр медійних послуг для громадськості загалом відповідно до місії служби суспільного мовлення. Технологічний прогрес у галузі аудіовізуальних засобів масової інформації та електронних комунікацій вимагає від служб суспільного мовлення використання нових технологій.

10.       Представляючи національні парламенти в Європі, Асамблея надає особливого значення владі  та відповідальності національних законодавців за визначення конкретної місії, структури та фінансування своїх служб суспільного мовлення відповідно до національних та регіональних обставин і вимог. Асамблея відмічає всередині Європейського Союзу тенденцію до обмеження такої місцевої влади внутрішньо ринковими правилами та зростаючу кількість скарг приватними операторами перед Європейською Комісією на держав-членів ЄС на основі того, що вони фінансували послуги, які розглядались як такі, що знаходяться поза межами суспільних служб мовлення. Застосування європейського права не має обмежувати владу держав-членів для того, щоб пристосувати місію суспільного  мовлення до своїх національних потреб. У цьому відношенні Асамблея нагадує, що Амстердамський протокол 1997 р. до договору, що сформував ЄС ясно сприяє субсидіарності і національній компетенції держав-членів ЄС у цій сфері.

11.       Асамблея нагадує про Конвенцію ЮНЕСКО про захист та сприяння різноманітності культурного вираження 2005 р., яка визнає, що в рамках своєї культурної політики та меж і, беручи до уваги власні обставини й потреби, кожна сторона, що підписала цю Конвенцію, може затверджувати заходи, спрямовані на захист та сприяння різноманітності культурного вираження на своїй території, зокрема, заходи, спрямовані на надання публічної фінансової допомоги та удосконалення різноманітності медіа, в тому числі через суспільне мовлення (Стаття 6, параграфи 2(d) та (h) Конвенції). Конвенція ЮНЕСКО також була підписана ЄС.

12.       Держави-члени виробили різні правила фінансування власних служб суспільного мовлення відповідно до своїх національних традицій та обставин. Менші країни, країни з декількома мовами та країни з меншим плюралізмом комерційних служб мовлення можуть потребувати особливого фінансування для свого суспільного мовлення. Однак, схвалення громадськістю фінансування суспільного мовлення зменшується, приймаючи до уваги аудіовізуальний зміст, який доступний через зосередження медіа платформ та інтернету.

13. Нагадуючи, що служби суспільного мовлення мають бути незалежні від уряду і мають бути в спромозі функціонувати без політичного втручання урядом, Асамблея підкреслює, що їхня модель фінансування має відображати цю незалежність.

14.       Фінансування засобів суспільного мовлення можна забезпечити через фіксований ліцензійний платіж за трансляцію, податок, державні дотації, абонентську плату та спонсорський дохід, спеціалізовані послуги з оплатою за перегляд та послуги на замовлення, продаж суміжної продукції, такої як книги, відео та фільми, та використання своїх аудіовізуальних архівів. У такому випадку, засоби суспільного мовлення можуть мати змішане фінансування, схоже до того, яке існує в інших публічних культурних інституціях, таких, як оркестри, театри чи музеї. Кожна з цих форм має надавати службам суспільного мовлення можливість відповідати вимогам зрозумілої та доступної для громадськості в цілому публічної служби. Однак державним службам суспільного мовлення слід уникати конкуренції та деформації таким чином комерційних ринків.

15.      Оскільки фінансування суспільного мовлення лежить в сфері інтересів громадськості, служби суспільного мовлення повинні відповідати стандартам якості, що стосуються аудіовізуального змісту та послуг. Це вимагає, щоб законодавці та регуляторні органи визначали місії суспільного мовлення, так само, як і основи загальної політики щодо таких стандартів якості, але залишали щоденну редакційну та управлінську незалежність службам суспільного мовлення. Таким чином, необхідно встановити механізми публічної підзвітності, включно з оцінкою споживачів. Однак участь аудиторії не повинна бути визначальним фактором.

 16.       Асамблея з цікавістю відмічає дискусії, що сьогодні ведуться в національних парламентах щодо місії та фінансування своїх служб суспільного мовлення та закликає усіх членів парламенту:

16.1.       гарантувати своїм службам суспільного мовлення наявність чіткої місії та адекватних довготермінових фінансових можливостей для виконання своєї місії відповідно до Резолюції про майбутнє суспільного мовлення, прийнятої на четвертій Міністерській конференції з політики мас медіа (Прага, 1994);

16.2.      гарантувати стійку структуру своїх служб суспільного мовлення, яка відповідає за збереження їхньої редакційної та управлінської незалежності відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів (1996) 10 про гарантування незалежності суспільного мовлення;

 16.3.       забезпечити підзвітність служб суспільного мовлення, включаючи регулярний перегляд місій своїх служб суспільного мовлення та їхню відповідність цілям суспільного мовлення та потребам споживачів;

16.4.      забезпечити виділення адекватного радіочастотного діапазону для служб суспільного мовлення при цифровому переключенні та після відключення аналогових радіочастот відповідно до Декларації Комітету Міністрів про локалізацію та менеджмент цифрових частот і суспільного інтересу від 20 лютого 2008 р;

 16.5.       проаналізувати можливості комерційних медіа щодо виконання місій суспільного мовлення, наприклад, через певні аудіовізуальні роботи, програми, канали та послуги, і таким чином, отримання фінансової підтримки громадськості.

16.6 попросити їхні уряди підписати і ратифікувати Європейську  Конвенцію про захист аудіовізуального спадку (ETS №183), якщо вони це ще не зробили, і проаналізувати можливості для збереження аудіовізуальних архівів їхніх суспільних служб мовлення, як частину культурного спадку у відповідності з конвенцією.

17.       Асамблея запрошує міністрів, що беруть участь у Міністерській конференції Ради Європи з питань засобів масової інформації та нових комунікаційних послуг (Рейк’явік, травень 2009 р.) підтвердити:

17.1.       важливість засобів суспільного мовлення, що відповідають їхнім національним чи регіональним вимогам завдяки чіткій місії, стійкій структурі та адекватному довготерміновому фінансуванню, визначеному на національному рівні;

17.2.       що служби суспільного мовлення повинні, відповідно до зміни вимог споживачів, застосовувати нові технології, щоб збільшити доступність своїх послуг та запропонувати нові додаткові послуги, в тому числі інтерактивні та створенні на замовлення медіа послуги;

17.3.       важливість узгодження своєї національної політики на загальноєвропейському рівні через регулярні міністерські зустрічі на рівні Ради Європи, так само як і її Організаційного комітету з питань засобів масової інформації та нових комунікаційних послуг.

18.       Асамблея рекомендує Комітету Міністрів:

18.1.       передати цю Рекомендацію компетентним міністерствам, регуляторним органам теле- та радіомовлення у своїх країнах;

18.2.       попросити Європейську аудіовізуальну обсерваторію зібрати інформацію про фінансування засобів суспільного мовлення в Європі;

18.3.       проаналізувати, разом із Європейським Союзом мовлення, можливості транскордонної співпраці служб суспільного мовлення, наприклад, у спільному виробництві аудіовізуальних робіт та програм, спільному використанні архівів, технічного оснащення та людських ресурсів, так само, як і отримання прав трансляції.

18.4.        призвати уряди держав-членів, а також Європейську Спільноту для того, щоб підписати  і ратифікувати Європейську конвенцію для захисту аудіовізуального спадку ( ETS №183), якщо вони це ще не зробили.