Попередня редакція

Резолюція ПАРЄ 1856 (2012)

(прийнята під час засідання Асамблеї 24 січня)

Гарантування повноважності та ефективності Європейської конвенції з прав людини

1. Парламентська асамблея високо цінує той особливий внесок, який Європейський суд з прав людини ("Суд") робить для захисту прав людини в Європі. При цьому вона визнає субсидіарний характер наглядового механізму, створеного Європейською конвенцією з прав людини (ETS № 5, "Конвенція"), зокрема ту основоположну роль, яку покликані відігравати у гарантуванні та захисті прав людини національні влади, зокрема уряди, суди і парламенти .

2. Асамблея ще раз наголошує, що право індивідуального звернення, яке лежить в основі механізму Конвенції, має бути збережено за своєю суттю, і що Суд повинен бути в змозі в розумні строки розглядати звернення, зберігаючи при цьому якість і правомочність своїх рішень. З цього випливає, що пріоритетну увагу слід звернути на труднощі, з якими стикаються держави, що не дотримуються належним чином стандартів Конвенції. Тому Суду слід і надалі визначати рівень пріоритетності справ відповідно до своєї нещодавно прийнятої політики.

3. Звідси випливає, що для забезпечення ефективності конвенційної системи на тривалу перспективу слід підвищити і зміцнити авторитет зафіксованих у Конвенції прав на національному рівні (включаючи застосування рішень Суду як інструкції для тлумачення - res interpretata), підвищити ефективність національних засобів правового захисту в державах, що мають серйозні структурні проблеми, а також забезпечити оперативне та ефективне виконання рішень Суду. Національні парламенти можуть зіграти найважливішу роль в тому, щоб припинити потік звернень, що"завалюють" Суд, зокрема ретельно розглядаючи закони (законопроекти) на предмет відповідності вимогам Конвенції та забезпечуючи оперативне та повне виконання державами рішень Суду.

4. У цьому контексті Асамблея ще раз закликає парламенти створити належні внутрішні структури, покликані забезпечити суворий і регулярний моніторинг дотримання державами міжнародних зобов’язань в галузі прав людини (Резолюція 1823 (2011) "Національні парламенти - гаранти прав людини в Європі"), і зокрема ефективний парламентський нагляд за виконанням рішень Суду (пункт 22.1 Резолюції 1516 (2006) "Виконання рішень Європейського суду з прав людини").

5. Оскільки в пост-Інтерлакенській дискусії з приводу майбутнього конвенційної системи не враховується належним чином роль парламентів (пункт 5.2 Резолюції 1823 (2011)), Асамблея, а також національні парламенти повинні забезпечити, щоб їм була надана можливість вивчати доповіді, які держави-члени зобов'язані подавати Комітету міністрів у зв'язку з застосуванням на національному рівні відповідних розділів Інтерлакенської та Ізмірської декларацій.

6. І нарешті, повноважність і ефективність конвенційної системи залежать від політичної волі і готовності держав-членів надати в розпорядження Організації адекватні фінансові кошти для виконання свого правозахисного мандата. Складна бюджетна ситуація, в якій знаходиться сама Рада Європи, вимагає невідкладної уваги з боку держав-членів, особливо з боку законодавчої гілки державної влади, враховуючи ту вирішальну роль, яку вона відіграє в розподілі державних бюджетних асигнувань.