Неофіційний переклад з англійської

Парламентська Асамблея Ради Європи

Резолюція 1933 (2013)[1]

 

Вирішення проблем змішаної міграції та надання притулку за  межами східних кордонів Європейського Союзу

 

1. Змішаний потік мігрантів, осіб, які шукають притулок, та біженців постійно збільшується в країнах, що знаходяться за межами східного кордону Європейського Союзу. Оскільки старі маршрути нелегальної міграції, контрабанди та торгівлі людьми закрили, нові відкриваються зараз, проводячи своєрідне тестування кордонів та можливості держав справлятися з цими потоками.

2. Туреччина, що знаходиться за межами східного кордону Європейського Союзу, зараз зазнає найбільшого тиску. Причина не лише в напливі біженців із Сирії, а й в тому, що для біженців та мігрантів з Азії та Африки Туреччина є перехідним пунктом для подальшого в'їзду до Греції та вище, до інших державах-членів Європейського Союзу. Туреччина, однак, не єдина країна, що стикається з даною проблемою; зростання змішаних міграційних потоків спостерігається і на Балканах, що впливає також на Україну, Республіку Молдова та Росію.

3. Європейський Союз та його держави-​​члени напряму зацікавлені в тому, щоб утримувати ці змішані міграційні потоки за межами Європейського Союзу та повертати осіб, які без дозволу потрапили на територію ЄС до країн, з яких вони прибули. У той же час, вони несуть відповідальність за дотриманням своїх зобов'язань згідно міжнародного права.

4. Країни, що знаходяться за межами зовнішніх кордонів Європейського Союзу, все частіше опиняються в положенні, коли потрібно брати на себе відповідальність за людей, які хочуть потрапити до Євросоюзу, але не можуть. Таким чином, вони стають не тільки транзитними країнами, але і de facto країнами призначення.

5. Хоча очевидно, що Європейський Союз робить кроки, щоб допомогти цим країнам впоратись з потоками змішаних мігрантів, деякі країни, якщо не більшість, не в змозі впоратись з даною ситуацією. Свідченням цього є прохання про допомогу від самих країн. Крім того, такі інституції, як Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН) та Європейський суд з прав людини, неодноразово вказували, що небезпечно відправляти деяких осіб назад до цих країнах.

6. Багато людей, яких було відправлено назад у ці країни, повертаються за допомогою угод про реадмісію, укладених між Європейським Союзом та відповідними країнами. Проблеми, що виникали при виконанні цих угод, були висвітлені Парламентською Асамблеєю у Резолюції 1741 (2010) «Угоди про реадмісію: механізм повернення нелегальних мігрантів». Існує занепокоєння з приводу положень, що вимагають від країн, до яких повертають осіб, приймати назад не лише своїх громадян, але й також громадян третіх країн.

7. Асамблея визнає, що Європейський Союз та його держави-​​члени мають право контролювати свої кордони. Тим не менш, тягар і відповідальність за вирішення проблеми  змішаних міграційних потоків, в першу чергу призначених для Європейського Союзу, не повинні перекладатися на сусідні країни. З одного боку, йдеться про справедливість, оскільки проблема виникає від того, що саме Європейський Союз є магнітом для цих змішаних потоків. З іншого боку, мова йде про зобов’язання захищати права людини на міжнародному рівні. Країни, яким доводиться справлятися з наслідками закриття кордонів ЄС, повинні бути в змозі гарантувати права тих, хто потрапляє, або  тих,  кого повертають на їх територію.

8. Отже, Асамблея розглядає, що у дусі міжнародної співпраці та розподілу тягаря між Європейським Союзом та його державам-членам, набагато більш важливим є допомогти країнам, які знаходяться за межами східного кордону ЄС впоратися з натиском міграційних потоків, а також переконатися, що із особами з цих змішаних міграційних потоків поводяться гуманно, і що їх права людини та потреби в міжнародному захисті, у тому числі право на притулок, поважають.

9. Тому Асамблея закликає Європейський Союз та його держави-​​члени:

 

9.1. істотно збільшити підтримку своїх східних сусідів з метою:

 

9.1.1. запровадження для країн за межами східних кордонів ЄС конкретних програм допомоги для розподілу відповідальності, включаючи фінансування та схеми дольової участі;

 

9.1.2. гарантування, що вжито всіх необхідних заходів для забезпечення прав осіб, які мають потребу у міжнародному захисті, у тому числі право на притулок, яке також захищається Хартією основних прав Європейського Союзу;

 

9.1.3. забезпечення належних місць перебування для прийому змішаних потоків мігрантів, осіб, які шукають притулок та біженців, де мігранти або особи, які шукають притулок, утримуються у відповідності до міжнародних стандартів; і у випадках, коли немає альтернативи місцям примусового утримання, переконатися, що в місцях примусового утримання права людини поважають та що вони відповідають гуманітарним стандартам;

 

9.2. дотримуватися своїх зобов'язань за міжнародним правом, у тому числі головного принципу неприпустимості примусового повернення, який також застосовується на кордонах і забороняє непряме примусове повернення, а також утримуватися від повернення громадян третіх країн, коли ясно, що країни, в які вони мають повернутися,  не справляються або не можуть гарантувати забезпечення основних прав. Крім того, угоди про реадмісію слід переглянути, щоб гарантувати, що вони:

9.2.1. містять достатні гарантії того, що поверненим особам, які шукають притулок, надається ефективний доступ до процедури надання притулку;

9.2.2. містять положення про призупинення, які можуть вступити в дію у разі постійних порушень прав людини у відповідних країнах;

9.2.3. регулюють те, що відбувається на кордоні, захищаючи від автоматичних або напівавтоматичних повернень без належної оцінки становища особи;

9.2.4. забезпечують належний контроль за виконанням угод та становищем осіб після їх повернення.

10. Асамблея закликає країни, що знаходяться за межами східного кордону Європейського Союзу:

10.1. зміцнити внутрішньо-регіональне та міжрегіонального співробітництво та розробити комплексні стратегії захисту для вирішення проблеми змішаних потоків на основі 10 пунктів плану дій УВКБ щодо захисту біженців і змішаної міграції;

 

10.2. покращити свою здатність приймати заяви про надання притулку, зокрема шляхом:

 

10.2.1. запровадження справедливої та ефективної системи надання притулку, доступної для осіб, які шукають притулку;

 

10.2.2. зміцнення своїх структур і людських ресурсів для розгляду заяв про надання притулку, а також забезпечення підготовки для тих, хто бере участь у процесі надання притулку;

 

10.2.3. підвищення здатності прикордонної служби виявляти біженців та осіб з особливими потребами, а також направляти їх до компетентних органів для подальших необхідний дій;

 

10.2.4. забезпечення того, щоб особи, які потребують міжнародного захисту, могли отримати юридичну консультацію та допомогу, особливо якщо вони утримуються під вартою;

 

10.2.5. приділення уваги особам з особливими потребами, які шукають притулку;

 

10.2.6. підготовки суддів за відповідними міжнародними стандартами, що стосуються надання притулку та міжнародного захисту;

 

10.2.7. забезпечення якості та послідовності рішень про надання притулку у відповідності з Резолюцією 1695 (2009) «Про покращення якості та послідовності рішень про надання притулку, що приймаються в державах-членах Ради Європи»;

 

10.2.8. дотримання всіх судових рішень та попередніх заходів, визначених Європейським судом з прав людини;

 

10.2.9. поліпшення їх можливостей щодо забезпечення мінімальних соціальних прав, таких як засоби до існування, безкоштовне медичне обслуговування і житло;

 

10.2.10. збільшення можливостей прийому та забезпечення того, щоб центри прийому осіб, які шукають притулок, відповідали міжнародним стандартам;

 

10.2.11. забезпечення того, щоб особи, які шукають притулок, були обізнані про небезпеку з боку торговців людьми і контрабандистів, які можуть спробувати вступити в контакт з ними;

 

10.3. покращити свою здатність вирішувати проблеми з прийомом та примусовим утриманням нелегальних мігрантів, зокрема, шляхом:

 

10.3.1. обмеження можливості примусового утримання та періодів, на які дозволене утримання, а також шляхом пошуку альтернатив утриманню;

 

10.3.2. передачі керування центрами примусового утримання від поліції або військових до вповноважених органів влади, які можуть краще опікуватись людьми, які не скоїли ніяких злочинів;

 

10.3.3. забезпечення доступу до пошуку притулку, можливості оскаржити утримання під вартою та інших законних прав під час примусового утримання;

 

10.3.4. утримання від затримання дітей та інших осіб з особливими потребами, маючи на увазі, що неповнолітні діти без супроводу і / або розлучені з батьками (опікунами) ніколи не мають бути затриманими;

 

10.3.5. забезпечення затриманим доступу до адвокатів та членів їх родин, а також забезпечення доступу до медичної допомоги;

 

10.3.6. відкрити місця примусового утримання для моніторингу національними та міжнародними органами у цілях прозорості, а також забезпечення того, щоб парламентарі мали право відвідувати місця примусового утримання та заохочувалися використовувати це право;

 

10.3.7. забезпечення того, щоб місця утримання, які не відповідають стандартам, були закриті і щоб використовувались лише центри, які можуть гарантувати гуманні умови утримання, доступ до медичної допомоги, необхідну діяльність тощо.

 


[1] Дебати Асамблеї 25 квітня 2013 року (17-е засідання) (Див. Док. 13163, доповідь Комітету з питань міграції, біженців і переміщених осіб. Доповідач: пан Рігоні. Текст прийнятий Асамблеєю 25 квітня  2013 року (17-е засідання).