Неофіційний переклад з англійської

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЄВРОПИ

Резолюція 1954 (2013)

Попередня редакція

Національна безпека і доступ до інформації

1. Парламентська Асамблея нагадує про важливість принципу прозорості, у тому числі доступ до інформації, що мається у розпорядженні державної влади, про демократію і ефективне управління взагалі і про боротьбу з корупцією зокрема.

2. Вона схвалює той факт, що Рада Європи була першою міжурядовою організацією з розробки міжнародного юридичного інструменту щодо доступу до інформації, а саме, Конвенції РЄ про доступ до офіційних документів (CETS Номер 205), нагадуючи в той же час про свій Висновок 270 (2008) щодо проекту конвенції, в якому Асамблея закликала Комітет Міністрів поліпшити текст з метою забезпечення ще навіть більшої прозорості. Конвенція все ще потребує чотирьох ратифікації для того, щоб вступити в силу.

3. Асамблея розглядає легітимні, чітко окреслені інтереси державної безпеки як достатні і обґрунтовані для відмови від надання інформації, що мається у розпорядженні держаних органів. В той же час, доступ до інформації формує критичний компонент державної безпеки, надаючи можливість демократичної участі, здоровому формулюванню політики і ретельному вивченню громадськістю дій, що вчиняє держава.

4. Нагадуючи про Сиракузькі принципи щодо положень Міжнародного пакту стосовно цивільних і політичних прав, які дозволяють обмеження і вилучення, Асамблея рішуче підтверджує, що систематичне порушення прав людини підриває національну безпеку і може поставити під загрозу мир та міжнародну безпеку. Держава, яка несе відповідальність за такі дії, не буде висувати свою зацікавленість в якості виправдання.

5. Нагадуючи свою Резолюцію 1838 (2011) «Про зловживання державною таємницею і національною безпекою: перешкоди на шляху парламентського і судового контролю за порушеннями прав людини» і свою Резолюцію 1675 (2009) «Стан з правами людини в Європі: необхідність викорінення безкарності», Асамблея підкреслює необхідність винайти розсудливі межі щодо вимоги державної безпеки, як підгрунття на обмеження доступу до інформації.

6. Зокрема, Асамблея підтверджує свою позицію, висловлену в п. 4 Резолюції 1838 (2011), що інформація стосовно відповідальності представників держави, які вчинили серйозні порушення прав людини, як, наприклад, вбивство, примусове зникнення, тортури або викрадення не заслуговує на те, щоб бути захищеною як таємниця. Таку інформацію не потрібно захищати від судового або парламентського контролю під грифом "державна таємниця".

7. Асамблея схвалює прийняття 12 червня 2013 р. великою групою експертів від міжнародних організацій, громадянського суспільства, представників академічних кіл і практикуючих фахівців державної безпеки документу "Глобальні принципи щодо державної безпеки і право на інформацію" ("Глобальні принципи"), які засновані на існуючих стандартах і ефективних практиках держав і міжнародних інституцій. «Глобальні принципи» призначені виступати в якості керівного документу для законодавців і відповідних посадовців у всьому світі з метою досягнення відповідного балансу для громадських інтересів як в державній безпеці, так і в доступі до інформації.

8. Асамблея підтримує «Глобальні принципи» і закликає компетентні органи влади усіх держав - членів Ради Європи прийняти їх до уваги в модернізації їхнього законодавства і практик, що стосуються доступу до інформації.

9. Асамблея бажає підкреслити, зокрема, наступні принципи:

9.1. Як загальне правило, уся інформація, що утримується державною владою, має бути у вільному доступі; крім того, підприємства, у тому числі приватні компанії військового характеру і організації служб безпеки, мають відповідальність відкривати інформацію, що ймовірно стосується ситуацій, діяльності або практик що, можуть мати вплив на дотримання прав людини.

9.2. Виключення від правила на вільний доступ до інформації, які засновані на державній безпеці, або іншим однаково важливим державним інтересам, має бути забезпечене у відповідності до закону, мати легітимну ціль і бути необхідним в демократичному суспільстві.

9.3. Обмеження до правила вільного доступу до інформації, включаючи правило нейтральності Інтернету, потрібно інтерпретувати як стримуюче. Тягар доказу легітимності будь-якого обмеження покладається на орган державної влади, який прагне відмовити в інформації.

9.4. Правила процедури для засекречування і розсекречення інформації і призначення осіб, уповноважених виконувати це завдання, має бути ясним і публічно доступним. У інформації, можна відмовити на підставі державної безпеки тільки настільки наскільки це потрібно для захисту легітимного інтересу державної безпеки. Перегляд державних архівів, що містять секретну інформацію має здійснюватися періодично для того, щоб простежити за тим, щоб конфіденційність залишалася законною з причин пов’язаних з національною безпекою.

9.5. Як гарантія проти надмірно широких виключень, доступ до інформації треба надати навіть у випадках, які зазвичай підлягають під легітимне виключення, тоді коли громадський інтерес в інформації переважує інтерес влади до зберігання цієї таємниці. Переважаючий громадський інтерес може зазвичай бути знайденим у тих випадках, коли оприлюднення інформації в даному питанні:

9.5.1. здійснює важливий внесок у триваюче громадське обговорення;

9.5.2. сприяє громадській участі в політичних дебатах;

9.5.3. викриває серйозні протиправні дії, у тому числі порушення прав людини, інші кримінальні злочини, зловживання владою і умисне приховуванням серйозної протиправної дії;

9.5.4. покращує відповідальність за ведення державних справ взагалі і використання державних фінансів зокрема;

9.5.5. є корисним для охорони здоров'я або безпеки.

9.6. За будь-яких обставин не можна, на підставі державної безпеки, засекречувати інформацію про серйозні порушення прав людини або порушення гуманітарного права.

9.7. Особу, яка виявляє протиправні дії в громадському інтересі (інформатор) має бути захищеною від будь-якого виду помсти, за умови що він або вона діяла з доброї волі і виконала свої дії за відповідними процедурами.

9.8. Запити на доступ до інформації потрібно розглядати у розсудливий час. Рішення про відмову від доступу потрібно належним чином мотивувати, з можливістю апеляції перед національним державним органом і, насамкінець, це має підлягати судовому розгляду. Отримавши запит на інформацію, орган державної влади повинен в принципі підтвердити або спростувати факт - чи є в нього інформація що запитується.

9.9. Державні контролюючі органи, що мають право нагляду за діяльністю служб безпеки, мають бути незалежними від виконавчої влади і мають мати відповідну компетенцію, міцні повноваження на розслідування і повний доступ до захищеної інформації.

10. Нейтралітет Інтернету вимагає від органів державної влади, операторів доступу та інших учасників, утримуватися від використання технічного обладнання для прослуховування, що є зазіханням на приватне життя, наприклад повного перегляду змісту пакетів, втручання в переміщення даних користувачами Інтернету.

11. Нагадуючи Рекомендацію (2000) 7 Комітету Міністрів, Асамблея повторює що наступні заходи не мають застосовуватись якщо їхньою ціллю є обійти право журналістів не розголошувати інформацію, що вказує на джерело походження :

11.1. перехоплення наказів чи дій стосовно кореспонденції журналістів або їхніх роботодавців;

11.2. наглядові накази або дії стосовно журналістів, їхніх контактів або контактів їхніх роботодавців;

11.3. обшук чи захоплення наказів або дій стосовно приватних або бізнесових приміщень, особистих речей або кореспонденції журналістів чи їхніх роботодавців або особисті дані щодо їхньої професійної роботи.

12. Асамблея закликає всі держави - члени Ради Європи, які ще цього не зробили, підписати і ратифікувати Конвенцію РЄ про доступ до офіційних документів, впровадити її, і - у відповідний час - покращити в дусі «Глобальних принципів».

13. Асамблея занепокоєна недавніми оприлюдненнями про величезні масштаби стеження секретними службами за комунікаціями і вирішила простежити за цим важливим питанням у доцільний час.