Неофіційний переклад

Становище захисників прав людини у державах-членах Ради Європи

Резолюція 1660 (2009)

1. Парламентська асамблея засвідчує свою повагу до неоціненного внеску, який правозахисники здійснюють у захист прав людини, верховенство права, демократію та попередження конфліктів, іноді ризикуючи особистою безпекою.

2. Асамблея вважає, що правозахисники – це всі ті люди, які, індивідуально чи разом із іншими, займаються просуванням та захистом прав людини. Саме їхня діяльність у сфері охорони прав людини характеризує їх як правозахисників.

3. Держави мають обов’язок та повноваження захищати правозахисників та їхню роботу забезпечуючи сприятливе довкілля і, якщо необхідно, захисні механізми, щоб зберегти фізичну недоторканність захисників, які стикаються з конкретними погрозами. Парламентарі несуть головну відповідальність за формування політичного контексту та робочого середовища правозахисників належним способом і за моніторинг розвитку прав людини.

4. У багатьох країнах правозахисники загалом добре захищені законом та на практиці. Асамблея, однак, дуже жалкує, що у деяких державах-членах Ради Європи, правозахисники іноді зіштовхуються із складними умовами та численними перешкодами і обмеженнями. Останні варіюються від фізичного насилля до більш витончених та підступних заходів, таких як адміністративні перешкоди. У ряді держав-членів Ради Європи захисники зіштовхуються з кампаніями дифамації, спрямованими на їхню дискредитацію або звинуваченнями в антипатріотизмі, зрадництві, “шпигунстві”, чи “екстремізмі”. У найгірших випадках правозахисники отримують смертельні погрози, їх викрадають, вони зіштовхуються із самовільними арештами, ув’язненням та несправедливими судами, з ними погано поводяться або навіть убивають. У деяких випадках потерпають їхні сім’ї та професійне оточення.

5. Асамблея особливо стурбована становищем правозахисників, які найбільше уразливі до нападів та жорстокого ставлення через своє походження та/чи через те, що вони працюють над “непопулярними” чи чутливими питаннями. Особливо ризикують ті, хто бореться із безкарністю серйозних злочинів та з корупцією, а також ті, хто працюють над економічними, соціальними та культурними правами, правами лесбіянок, геїв, бісексуалів та транссексуалів, так само, як і ті, хто виступає за права мігрантів, національних та етнічних меншин. Жінки-захисники також зустрічаються із серйозними ризиками та перешкодами. Зокрема, становище правозахисників в Кавказькому регіоні, де деякі з них зіштовхуються із найжорстокішим тиском, включно з убивством, викраденням, самовільними арештами та ув’язненням, є критичним.

6. Асамблея вважає, що усі напади на права правозахисників та їх порушення у державах-членах Ради Європи, що виконуються державними чи недержавними діячами, є неприйнятними і мають суворо засуджуватись. Вона наголошує, що свобода вираження поглядів та свобода мирних зібрань і об'єднання з іншими особами, які є надзвичайно важливими для роботи правозахисників, є основними правами, що захищаються Європейською конвенцією з прав людини.

7. Асамблея нагадує про Декларацію Об’єднаних Націй щодо правозахисників, затверджену в 1998р. Генеральною асамблеєю Об’єднаних Націй, та вітає нещодавнє формування Бюро демократичних інститутів та прав людини (ODIHR,) ключового центру ОБСЄ для правозахисників, та директив Європейського Союзу щодо правозахисників.

8. Асамблея закликає Раду Європи, провідного європейського захисника прав людини, через свій унікальний набір інструментів та органів з питань прав людини, далі розширювати свій внесок в охорону правозахисників та їхньої роботи у довготерміновій перспективі, а також у певних справах, що вимагають негайної дії.

9. Як наслідок, Асамблея щиро вітає Декларацію, затверджену Комітетом міністрів Ради Європи 6 лютого 2008 р., яка надає Комісару Ради Європи з прав людини повноваження посилювати роль та спроможність своєї служби для забезпечення сильної та ефективної охорони правозахисників та для втручання у серйозні ситуації, які потребують негайної дії. Декларація також закликає інші органи Ради Європи приділяти особливу увагу питанням, що стосуються правозахисників.

10. Беручи до уваги ключову відповідальність парламентарів створити сприятливу атмосферу для правозахисників, Асамблея планує розширити свою підтримку правозахисників на всьому континенті, щоб доповнити – не повторюючись – роль Комісара Ради Європи з прав людини. У зв’язку з цим Асамблея нагадує, що вона нещодавно запровадила щорічну парламентську Нагороду з прав людини для винагородження видатної громадської діяльності у сфері захисту прав людини в Європі.

11. Нарешті, Асамблея наголошує, що широкий спектр захисних заходів часто є найефективнішою реакцією для забезпечення необхідної охорони правозахисників. Ці заходи повинні залучати політичну та юридичну владу, національні правозахисні структури, самих правозахисників та їхні мережі, міжнародні правозахисні механізми, дипломатичну спільноту, а також засоби масової інформації.

12. На цій основі Асамблея спонукає своїх держав-членів:

12.1. повною мірою реалізувати релевантні положення Європейської конвенції з прав людини в інтерпретації Європейського суду з прав людини, особливо право на життя, свободу від самовільного арешту та ув’язнення, від тортур та поганого ставлення, свободу вираження поглядів та свободу мирних зібрань і об'єднання з іншими особами, право на справедливий суд та на ефективне лікування;

12.2. повною мірою запроваджувати декларації Організації Об’єднаних Націй щодо правозахисників, які вимагають сприятливого середовища для їхньої роботи, так само як підтримки та захисту, в тому числі через:

12.2.1. публічну та чітку підтримку їхньої діяльності та гарантування при будь-яких обставинах їхньої фізичної та психологічної недоторканності;

12.2.2. швидке та суворе засудження, на найвищому рівні, загроз проти чи нападів на захисників, їхні організації та/чи родичів, припинення такої неприпустимої поведінки та забезпечення проведення правоохоронними органами ефективних, об’єктивних і прозорих розслідувань та покарання порушників;

12.2.3. забезпечення ефективного доступу правозахисників до механізмів міжнародного захисту, зокрема Європейського суду з прав людини;

12.3. негайно анулювати вимоги реєстрації НУО чи інші бюрократичні бар’єри, що можуть знизити ефективність використання права на створення, приєднання до та участь у НУО, асоціаціях чи групах, що працюють над захистом прав людини або можуть іншим чином ускладнити їхню роботу.

13. Асамблея також закликає держав-членів:

13.1. налагоджувати відповідні інфраструктури та програми підтримки правозахисників, що знаходяться в небезпеці;

13.2. запровадити гуманітарні візові схеми чи будь-які інші засоби для правозахисників, що стикаються з неминучою небезпекою чи потребують перепочинку в результаті постійного переслідування в третіх країнах, або принаймні, сприяти у видачі їм термінових віз у таких ситуаціях;

13.3. повною мірою застосовувати директиви Європейського Союзу щодо правозахисників у третіх країнах тими країнами, що є членами Європейського Союзу, а також запроваджувати принципи, що містяться в них, на своїх територіях.

14. Більш конкретно, Асамблея закликає національні парламенти держав-членів Ради Європи:

14.1. вживати необхідних заходів, на парламентському рівні, щоб запроваджувати декларації Організації об’єднаних Націй та Ради Європи щодо правозахисників; парламенти, зокрема, повинні забезпечувати, щоб законодавство, що стосується правозахисників та їхньої роботи, відповідало міжнародним стандартам;

14.2. затвердити та запровадити неюридичні документи, такі як національні плани дій чи стратегії, про охорону правозахисників, вимагаючи, між тим, щоб уряд посилював охорону правозахисників у своїй внутрішній та зовнішній політиці і забезпечити нагляд за урядовою політикою та діяльністю, щоб гарантувати, що робота правозахисників охороняється і заохочується;

14.3. розвивати та підтримувати постійний зв’язок із правозахисниками;

14.4. забезпечувати публічне визнання роботи правозахисників, організовуючи слухання та парламентські дебати і запроваджуючи нагороди для правозахисників;

14.5. підтримувати заходи із надання допомоги та охорони правозахисникам, що знаходяться в небезпеці, такі, як видання термінових віз, судове спостереження та залучення парламентарів до мереж підтримки правозахисників;

14.6. надавати існуючим захисним механізмам публічності, в тому числі деклараціям Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи щодо правозахисників, а особливо, новим повноваженням Комісара Ради Європи з прав людини щодо захисту правозахисників у державах-членах Ради Європи;

14.7. забезпечувати ефективну діяльність на національному рівні з продовження роботи та рекомендацій Ради Європи;

14.8. зробити становище правозахисників ключовою темою на міжнародних парламентських зустрічах, таких, як щорічна зустріч правозахисних комітетів парламентів держав-членів Європейського Союзу.

15. Асамблея засвідчує повагу до роботи Комісара Ради Європи з прав людини щодо підтримки правозахисників і закликає його:

15.1. повністю виконувати свої посилені повноваження та використовувати ресурси для підтримки та охорони правозахисників у державах-членах Ради Європи, що вимагає моніторингу та звітування, втручання у невідкладні справи правозахисників, що знаходяться в небезпеці, підняття публічної свідомості та створення мереж, а також співпрацю і злагодженість дій з ключовими партнерами та гравцями;

15.2. визнавати і повною мірою використовувати конкретний внесок Асамблеї та парламентської дипломатії як в довготривалу перспективу для покращення робочих умов правозахисників, так і в серйозні ситуації, де існує потреба у невідкладних діях.

16. Асамблея надалі приймає рішення:

16.1. повністю підтримувати Комісара Ради Європи з прав людини у його намаганнях виконувати свої посилені повноваження;

16.2. залишатися в курсі справ, у близькій співпраці з Комісаром з прав людини, для доповнення та підсилення роботи останнього у цій сфері;

16.3. продовжувати підтримувати розвиток активних громадянських суспільств та роботу правозахисників у державах-членах Ради Європи, особливо через нещодавно створену щорічну Нагороду Парламентської асамблеї з прав людини, через залучення правозахисників у свою роботу і, якщо можливо, через механізм парламентської дипломатії.