Неофіційний переклад

Жінки у в’язницях

Резолюція 1663 (2009)

 

1.       Число жінок в тюрмах Європи зростає. Проте, незважаючи на це зростання, жінки все ще є меншістю тюремного населення. Тюрми дійсно створювались для чоловіків. Через це, а також через докази недоліків соціального походження та освіти жінок-в’язнів, тюрми, тюремні режими та тюремні реабілітаційні й освітні програми часто не відповідають особливим потребам жінок.

2.       Зважаючи на відносно мале число жінок-в’язнів та попередньо затриманих жінок, існує менше в’язниць, де утримують жінок, і навіть менше місць для досудового затримання жінок. Це означає, що жінок утримують далі від дому, розриваючи сімейні вузи. Насправді, деякі європейські країни мають лише одну одностатеву жіночу тюрму, що означає, що жінкок-в’язнів можуть розміщувати далеко від їхніх домівок та сімей. Зусилля, яких докладає влада для полегшення впливу ув’язнення на сімейне життя жінок-в’язнів, надають цьому всьому більшої ваги.

3.       У зв’язку з цим, Асамблея нагадує про свою  Рекомендацію 1469 (2000) щодо матерів та дітей у в’язницях та запрошує держав-членів до повного впровадження її положень.

4.       Асамблея також вважає, що при кожному перегляді Європейських в’язничних правил, експертний орган Ради Європи, Рада з питань пенологічного співробітництва, має намагатися посилювати існуючі та додавати нові положення, які заохочуватимуть держав-членів покращувати умови для жінок у в’язницях.

5.       Також Асамблея вважає, що Європейський комітет із запобігання катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження чи покарання (СРТ) та Комісар Ради Європи з прав людини повинні приділяти посилену увагу становищу жінок, позбавлених свободи, у своїх відповідних візитах та роботі.

6.      Загалом Асамблея вважає, що при ув’язненні жінки, особливо якщо вона є єдиним чи основним опікуном дітей, вирок про утримання під вартою має прийматися лише тоді, коли злочин настільки серйозний, що лише вирок про утримання під вартою може вважатися правомірним, враховуючи руйнацію та емоційні втрати, яких можуть зазнати мати і дитина (діти). У будь-якому випадку тюрма має використовуватись як останній засіб, якщо недоступні жодні інші варіанти та альтернативні форми винесення вироку, в тому числі спершу мають розглядатися суспільні роботи чи щось подібне і підходи відновного правосуддя, особливо при несерйозних правопорушеннях.

7.      Асамблея вважає, що необхідна реформа тюрем та політики кримінального правосуддя для більш гуманного та ефективного застосування правосуддя для жінок. Зокрема, слід уникати, скрізь, де можливо, досудового затримання та вироків про утримання під вартою для дівчат до 18 років.

8.       Маючи на меті покращення умов утримання жінок у в’язницях, Асамблея закликає держав-членів:

8.1.       запровадити без затримки положення доповнених Європейських в’язничних правил, звертаючи увагу на те, що правило 4 стверджує, що  “нестача ресурсів не виправдовує тюремні умови, що порушують права в’язнів";

8.2.       збирати інформацію щодо усіх аспектів ув’язнення, здійснювати гендерний аналіз усіх даних і оприлюднювати статистику;

8.3.       записувати кількість, вік та місцезнаходження дітей в’язнів й опікуна дітей одразу по прибуттю ув’язнених до тюрми (не залежно від того ув’язнений жінка чи чоловік) та оприлюднювати дану статистику;

8.4.       піклуватися про те, щоб жінок, які є єдиними опікунами дітей, не ув’язнювали доки, вони очікують суду, окрім випадків, коли існує справжня небезпека повторного злочину, втечі чи взаємодії із свідками. Крім того може також розглядатись відтермінування ув’язнення під час вагітності;

8.5.       забезпечити щорічну перевірку кожної жіночої тюрми незалежним експертом, який має представити звіт, що повинен розглядатися в Парламенті;

8.6.       розглянути ідею створення в’язниць вихідного дня спеціально для жінок;

8.7.       намагатися зменшити кількість жінок, яких садять до в’язниці, беручи до уваги високий процент жінок, що зараз знаходяться у в’язницях і є наркозалежними чи мають проблеми із психічним здоров’ям;

8.8.       забезпечити надання жінкам у в’язниці із вадами та хронічними захворю­ван­нями  необхідної допомоги та підтримки (такої, як фізичні застережні заходи, мова жестів, перекладачі, документи зі шрифтом Брайля, медична допомога тощо), якої вони можуть потребувати через свою інвалідність протягом досудового, судового періоду чи  терміну покарання; та забезпечити відсутність ізоляції їх від інших в’язнів у соціальній та освітній діяльності, що відбувається у в’язниці, через організацію відповідних програм та послуг для них.

9.       Що стосується утримання у в’язницях матерів та вагітних жінок Асамблея закликає держав-членів:

9.1.       гарантувати, якщо немає жодної можливості використання альтернативних заходів утриманню під вартою, щоб досудові умови були якомога сприятливішими. У випадку обмежень, які наносять шкоду родинам ув’язнених, таких, як обмеження щодо візитів та місця затримання, в’язниці мають бути якомога гнучкішими;

9.2.       гарантувати, у випадках ув’язнення матерів, щоб державна влада була зобов’язана інформувати їх про місцезнаходження їхніх дітей та переконувати, що діти отримують необхідний догляд і, що вони зможуть повернутися до них після виходу на свободу. Вважається, що в результаті цього більше жінок реєструватимуть своїх дітей;

9.3.      забезпечити достатню гнучкість тюремних режимів та умов для задоволення потреб вагітних жінок, жінок, що годують груддю й ув’язнених, разом з якими перебувають діти;

9.4.       гарантувати, щоб у ситуаціях, коли немовлят та маленьких дітей у в’язниці необхідно було розлучити з матір’ю, це робилося поступово, щоб процес був якомога безболіснішим і безпечним;

9.5.      гарантувати, щоб діти, що залишаються у в’язницях зі своїми матерями, були забезпечені яслами поза межами в’язниці, надаючи їм можливості для спілкування з іншими дітьми та пом’якшуючи згубні соціальні впливи ув’язнення на їхній особистий розвиток;

9.6.      гарантувати, щоб керівництво в’язницею проявляло чутливість до особливих потреб іноземних ув’язнених у зв’язку з мовними та культурними відмінностями. Керівництво в’язниці  має гарантувати, щоб іноземні громадяни отримували допомогу в спілкуванні зі своїми консульствами. Зокрема, потреби жінок-іноземок, чиї діти знаходяться в інших країнах, мають повною мірою враховуватись і, де можливо, задовольнятись; 

9.7.      гарантувати, щоб матері під арештом, розміщувались у в’язницях на розумній відстані для відвідування від своїх родин.

10.       Що стосується потреб, пов’язаних із гігієною і здоров’ям жінок-в’язнів, Асамблея закликає держав-членів:

10.1.       забезпечити існування тюремної політики та програм для жінок у сфері гігієни та охорони здоров’я і їх специфічну відповідність їхнім потребам. Зокрема, необхідно виявляти і задовольняти гігієнічні та здоровоохоронні  потреби вагітних жінок, матерів, що годують груддю, жінок після пологів та жінок похилого віку;

10.2.       забезпечити, щоб усі медичні огляди в’язнів (чи після прибуття, чи на пізнішому етапі) проводились без відома і – якщо лікар не попрохає зворотного –    без присутності тюремної охорони. Крім того. В’язнів слід оглядати індивідуально, а не групами;

10.3.       гарантувати, щоб під час медичних консультацій не застосовувались жодні обмежувальні засоби (такі як наручники), оскільки такі практики зазіхають на гідність в’язнів і заважають розвиткові нормальних відносин між лікарем і пацієнтом (і, ймовірно, шкодять винесенню об’єктивного медичного висновку);

10.4.       забезпечити переведення вагітних ув’язнених, у відповідний момент, до зовнішніх лікарень, щоб діти не народжувались у в’язницях. Зокрема, вагітних жінок не слід приковувати чи іншим чином  прикріпляти до ліжок або інших меблів під час гінекологічних оглядів та/чи під час і одразу після народження дитини. Можна і потрібно знаходити інші засоби забезпечення потреб безпеки;

10.5.       забезпечити надання особливого піклування, лікування та необхідної підтримки жінкам-в’язням, що живуть із ВІЛ/СНІД;

10.6.       забезпечити спостереження за проявами депресії чи інших психічних розладів у жінок протягом  всього періоду ув’язнення. Особливу увагу слід приділяти найбільш вразливим групам, таким, як жінки-в’язні, що найімовірніше можуть нанести шкоду самим собі;

10.7.       забезпечити проведення подальшого дослідження типів та розповсюдження психічних розладів, що вражають жінок у в’язницях, і доступності ресурсів для лікування цих розладів;

10.8.       забезпечити нагляд тюремних інспекторів за забезпеченням жінок-в’язнів, що мають історію наркотичної та алкогольної залежності та наявність прийнятних для них програм, створених з урахуванням їх особливих потреб.

11.       Що стосується освітніх потреб жінок-в’язнів, Асамблея закликає держав-членів:

11.1.       визнати низький рівень грамотності та здатності до кількісного мислення усіх в’язнів, включно з жінками, і забезпечити доступність принаймні 20 годин навчання та тренінгів на тиждень усім жінкам-в’язням;

11.2.      забезпечити доступність послуг ясел у в’язниці та поза її межами матерям із немовлятами чи маленькими дітьми, що знаходяться із ними в тюрмі, таким чином дозволяючи їм працювати чи відвідувати освітні курси, якщо вони цього забажають;

11.3.       забезпечити ув’язнення неповнолітніх правопорушниць окремо від дорослих жінок. Однак, якщо це призводитиме до зменшення освітніх можливостей, необхідно вживати запобіжних заходів для того, щоб неповнолітні правопорушники не спілкувалися з жінками із серйозними довготривалими кримінальними історіями.

12.       Що стосується організації відвідування жінок у в’язницях, Асамблея закликає держав-членів:

12.1.       забезпечити наявність у всіх в’язницях центрів для відвідувачів. Такі центри можуть бути особливо корисними для маленьких дітей;

12.2.       забезпечити докладання особливих зусиль для дозволу дітям ув’язнених відвідувати в’язницю і надання співробітникам тренінгів щодо ставлення до маленьких відвідувачів. Будь-які нові заходи чи політика, що пропонуються, мають аналізуватись на предмет впливу, який вони можуть мати на дітей, які відвідують в’язницю, також потрібно брати до уваги права дітей. Заходи безпеки, що застосовуються під час візитів, не повинні лякати дітей;

12.3.       забезпечити наявність контрольованих ігрових територій, які дозволяють дітям залишатися під наглядом, доки їхні матері та інші відвідувачі можуть вільно спілкуватися під час відвідин, якщо це необхідно;

12.4.       зробити можливими подружні візити для усіх ув’язнених та забезпечити вільний доступ до засобів контрацепції;

12.5.     дозволити жінкам-в’язням,  коли можливо, бачити своїх дітей до 18 років поза межами тюрми на особливі події такі, як дні народження чи важливі релігійні свята.

13.       Що стосується поваги людської гідності жінок-в’язнів, Асамблея закликає держав-членів:

13.1.        гарантувати, щоб охоронці чоловічого роду, не обіймали посад, що передбачають фізичний контакт із жінками-в’язнями, і не спостерігали за жінками-в’язнями, коли вони найвірогідніше є роздягнутими;

13.2.        вжити запобіжних заходів для захисту жінок-в’язнів від усіх форм жорсткого поводження, в тому числі на гендерній основі, насильства чи експлуатації іншими в’язнями або співробітниками у в’язниці чи під час перевезень;

13.3.        надати жінкам-в’язням можливість скаржитися у разі сексуальних домагань чи насилля з боку інших в’язнів, відвідувачів чи співробітників у в’язниці чи під час перевезень.

14.       Що стосується соціальної реінтеграції жінок-в’язнів, Асамблея закликає держав-членів забезпечити вирішення таких потреб жінок-в’язнів, як безпритульність, безробіття, дискримінація на робочому місці та повернення опікунства над дітьми, таким чином, зменшуючи ризик вчинення ними повторного злочину. Якщо раніше із ув’язненою працювали соціальні служби, їх слід повідомити, що ув’язнену було звільнено і попрохати допомоги в її соціальній реінтеграції. Асамблея закликає держав-членів розробити програми з працевлаштування для жінок-в’язнів, щоб надати їм доступ до професійних можливостей, дозволяючи їм робити внесок у легальні системи соціальної безпеки.