ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (Третє читання)
| 0. | Проект ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ |
| 1. | 1. Господарський кодекс встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. |
| 2. | 2. Господарський кодекс покликаний забезпечити зростання ефективності суспільного виробництва і розвиток підприємництва, сприяння конкуренції, їх соціальну спрямованість згідно з вимогами Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. |
| 3. | Розділ І. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 4. | Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ |
| 5. | Стаття 1. Предмет регулювання |
| 6. | 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини - відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. |
| 7. | Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання |
| 8. | 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання (господарюючі суб'єкти), споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадські та інші організації, які виступають засновниками господарюючих суб'єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. |
| 9. | Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини |
| 10. | 1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність господарюючих суб'єктів у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. |
| 11. | 2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). |
| 12. | 3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, здійснювана з участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. |
| 13. | 4. Сферу господарських відносин складають оперативно-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. |
| 14. | 5. Оперативно-господарськими є майнові та інші відносини, які виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. |
| 15. | 6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між господарюючими суб'єктами та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. |
| 16. | 7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами господарюючого суб'єкта, та відносини господарюючого суб'єкта з його структурними підрозділами. |
| 17. | Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин |
| 18. | 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу: |
| 19. | - майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-фізичними особами; |
| 20. | - земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря; |
| 21. | - трудові відносини; |
| 22. | - фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; |
| 23. | - адміністративні та інші відносини управління з участю господарюючих суб'єктів, в яких орган публічної влади не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо господарюючого суб'єкта. |
| 24. | 2. До господарських майнових відносин, які не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовуватись відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням загальних засад господарської діяльності, визначених Конституцією України. |
| 25. | 3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства, застосовуються правила цього Кодексу. |
| 26. | Стаття 5. Конституційні основи суспільного господарського порядку |
| 27. | 1. Суспільний господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та необхідності побудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. |
| 28. | 2. Суспільний господарський порядок в Україні ґрунтується на праві власності Українського народу на землю, її надра, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони; на праві кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; на обов'язкові використання власності в інтересах людини і суспільства; на економічній багатоманітності, праві кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; на державному захистові прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, не допущенні зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, на рівності усіх суб'єктів права власності перед законом; на державному забезпеченні екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; на взаємовигідному співробітництві з іншими країнами; на державному забезпеченні соціальної спрямованості економіки, належних, безпечних і здорових умов праці, захистові прав споживачів; на верховенстві права. |
| 29. | 3. Господарюючі суб'єкти та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність, дотримуючись конституційних основ суспільного господарського порядку і вимог законодавства. |
| 30. | Cтаття 6. Загальні принципи господарювання |
| 31. | 1. Загальними принципами господарювання в Україні визнаються: |
| 32. | -забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; |
| 33. | -свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; |
| 34. | -поєднання засад самостійності та реґламентації у здійсненні некомерційної господарської діяльності; |
| 35. | -вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; |
| 36. | -обмеження державного регулювання економічних процесів необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; |
| 37. | -захист національного товаровиробника. |
| 38. | 2. Втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини не допускається інакше як на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами. |
| 39. | Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності |
| 40. | 1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також локальними нормативними актами. |
| 41. | Глава 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 42. | Стаття 8. Участь держави в організації господарської діяльності |
| 43. | 1. Держава бере участь в організації господарської діяльності і повинна забезпечити: |
| 44. | -визначення економічного статусу України і стратегії соціально-економічного розвитку на основі програмно-цільового управління в інтересах Українського народу, підпорядкування суспільного виробництва потребам людини, її соціальної захищеності; |
| 45. | -досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів саморегулювання та державних важелів управління економічними процесами в умовах багатоукладної економіки; |
| 46. | -структурну перебудову галузей народного господарства з визначенням пріоритетних напрямів економічного і соціального розвитку, їх державної підтримки; |
| 47. | -захищеність внутрішнього ринку в умовах посилення економічної інтеграції у світовий ринок; |
| 48. | -зростання національного багатства і добробуту людей. |
| 49. | 2. Держава визначає засади використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв'язку; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; бюджетну систему та державний бюджет; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти та іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи; порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних економічних зон; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади та інші питання юридичної відповідальності; основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості; інші питання управління народним господарством, передбачені Конституцією і законами України. |
| 50. | 3. Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектору економіки (державне господарювання). |
| 51. | 4. Держава зобов'язує господарюючих суб'єктів вести бухгалтерський облік та звітність відповідно до вимог, встановлених законодавством. |
| 52. | 5. Держава забезпечує захист прав господарюючих суб'єктів і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності на майно. |
| 53. | Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики |
| 54. | 1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів господарюючих суб'єктів і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. |
| 55. | 2. Економічна стратегія - свідомо обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей, на досягнення яких орієнтується народне господарство, засобів та способів реалізації стратегічних цілей, виходячи з наукового усвідомлення змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи увесь спектр інтересів господарюючих суб'єктів. |
| 56. | 3. Правове закріплення економічної стратегії в Україні відповідно до Конституції України здійснюється шляхом визначення Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики та затвердження нею загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку. Статус, порядок розробки та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики та названих загальнодержавних програм визначаються законом. |
| 57. | 4. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства. |
| 58. | 5. Правове визначення економічної тактики здійснюється в плануванні економічного і соціального розвитку України та окремих її реґіонів, в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, конкретних цільових програмах економічного і соціального розвитку, відповідних законодавчих актах. |
| 59. | Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави |
| 60. | 1. Держава визначає економічну політику за такими основними напрямами: |
| 61. | - структурно-галузева політика - спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів управлінського впливу; |
| 62. | - інвестиційна політика - спрямована на створення господарюючим суб'єктам необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним; |
| 63. | - амортизаційна політика - спрямована на створення господарюючим суб'єктам найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі; |
| 64. | - політика інституційних перетворень - спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між господарюючими суб'єктами, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур. |
| 65. | - цінова політика - спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін; |
| 66. | - антимонопольна політика - спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності господарюючих суб'єктів, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг; |
| 67. | - бюджетна політика - спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу; |
| 68. | - податкова політика - спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на господарюючих суб'єктів, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів; |
| 69. | -грошово-кредитна політика - спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів господарюючих суб'єктів та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки; |
| 70. | - валютна політика - спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання; |
| 71. | - зовнішньоекономічна політика - спрямована на регулювання державою відносин господарюючих суб'єктів з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника. |
| 72. | 2. З метою забезпечення раціонального використання та повноцінного відтворення природних умов господарювання, створення безпечних умов життєдіяльності населення держава здійснює екологічну політику. |
| 73. | 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів (консюмеризм), політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення. |
| 74. | Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку |
| 75. | 1.Здійснення державою у сфері господарювання економічної стратегії і тактики спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, при яких усі господарюючі суб'єкти враховують у своїй діяльності цілі та пріоритети загальногосподарських програм і планів. |
| 76. | 2.Види загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку та інших, порядок їх розробки, затвердження та реалізації визначаються законом про державні програми. |
| 77. | 3.Основними формами державного планування господарської діяльності є плани економічного і соціального розвитку та державний і місцеві бюджети. |
| 78. | 4.Планом економічного і соціального розвитку України визначаються основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку на плановий рік, які є базою для складання проекту Державного бюджету України. |
| 79. | 5.План повинен містити: |
| 80. | - прогнозні показники; |
| 81. | - народногосподарські баланси; |
| 82. | -індикативні (рекомендаційні) показники (для орієнтування товаровиробників); |
| 83. | - науково-технічні та цільові комплексні програми; - основні завдання грошово-кредитної політики. |
| 84. | - інші показники і розділи, передбачені законом; |
| 85. | - систему заходів та економічних механізмів, спрямованих на реалізацію планових показників (по основних напрямах економічної політики, зазначених у статті 10 цього Кодексу). |
| 86. | 6.Проект плану економічного і соціального розвитку України розробляється на кожний рік в порядку, визначеному Верховною Радою України, і вноситься Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України. |
| 87. | 7.План економічного і соціального розвитку України, схвалений Верховною Радою України, є індикативним (має рекомендаційно -орієнтовний характер). |
| 88. | 8. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць відповідно до Конституції України розробляють і затверджують реґіональні програми та здійснюють реґіональне планування економічного і соціального розвитку. |
| 89. | 9.Реґіональне планування економічного і соціального розвитку включає розробку на основі Плану економічного і соціального розвитку України та затвердження планів економічного і соціального розвитку відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також їх бюджетів. |
| 90. | 10.Суб'єктам господарювання, які ігнорують суспільні інтереси, відображені в плані, не можуть надаватися пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. |
| 91. | Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності |
| 92. | 1.Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і планів економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. |
| 93. | 2.Основними засобами регулюючого впливу держави на господарюючих суб'єктів є: |
| 94. | державне замовлення, державне завдання; |
| 95. | ліцензування, патентування і квотування; |
| 96. | сертифікація та стандартизація; |
| 97. | застосування нормативів та лімітів; |
| 98. | надання інвестиційних, податкових та інших пільг; |
| 99. | надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій, субвенцій та субсидій. |
| 100. | 3.Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також конкретними програмами та планами економічного і соціального розвитку. Встановлення пільг у здійсненні господарської діяльності та їх скасування здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів України. |
| 101. | Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання |
| 102. | 1.Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. |
| 103. | 2.Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з господарюючим суб'єктом-виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини. |
| 104. | 3.Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України про використання позабюджетних джерел фінансування. |
| 105. | 4.У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (воєнного та надзвичайного стану тощо), Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. |
| 106. | 5.Загальні умови та порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом про поставки продукції для державних потреб. |
| 107. | 6.Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються окремими актами законодавства України. |
| 108. | Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності |
| 109. | 1.Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності є засобами державного регулювання господарської діяльності, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.. |
| 110. | 2. Правові засади ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. |
| 111. | 3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право господарюючого суб'єкта-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Організація ліцензування у господарській діяльності покладається на спеціально уповноважений орган з питань ліцензування. |
| 112. | Відносини, пов'язані з ліцензуванням господарської діяльності, регулюються спеціальним законом. |
| 113. | 4.У деяких сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), сферою грального бізнесу та побутових послуг може здійснюватися патентування діяльності суб'єктів господарювання. |
| 114. | Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися визначеними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до чинного законодавства. |
| 115. | Порядок патентування окремих видів підприємницької діяльності встановлюється законом про патентування деяких видів підприємницької діяльності. |
| 116. | 5.З метою стабілізації економіки держава у необхідних випадках застосовує квотування,встановлюючи граничний обсяг (квоти) діяльності господарюючих суб'єктів у сфері виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. |
| 117. | Стаття 15 . Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання |
| 118. | У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств; державні будівельні норми і правила; державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації; міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів). |
| 119. | Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. |
| 120. | Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим: для всіх суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах та інших нормативно-правових актах; |
| 121. | для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; |
| 122. | для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; |
| 123. | для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо вимог стандартів. |
| 124. | У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування норм угоди (контракту), якщо вони не суперечить законодавству у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України. |
| 125. | З метою запобігання надання послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто - підтвердження якості продукції та послуг вимогам відповідних стандартів. |
| 126. | Види та порядок сертифікації продукції та послуг, що підлягають обов'язковому підтвердженню якості, встановлюються спеціальним законодавством. |
| 127. | 11.Види та порядок сертифікації продукції встановлюються законом. |
| 128. | Стаття 16. Дотації, субвенції та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання |
| 129. | 1.Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом. |
| 130. | 2.Держава може здійснювати компенсацію сільськогосподарським товаровиробникам збитків від продажу державі сільськогосподарської продукції, в тому числі для потреб громадського харчування, а також встановлювати доплати за тваринницьку продукцію, що реалізується сільськогосподарськими товаровиробниками державі. |
| 131. | 3.Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки господарюючих суб'єктів визначаються законом. |
| 132. | Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності |
| 133. | 1.Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, населення реґіонів, господарюючих суб'єктів та громадян. |
| 134. | 2.Встановлення і скасування податків, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, а місцевих податків і зборів - відповідно до закону - Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. |
| 135. | 3.Нормативні акти, якими встановлюється оподаткування господарюючих суб'єктів, повинні передбачати: |
| 136. | оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; |
| 137. | стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; |
| 138. | усунення подвійного оподаткування; |
| 139. | для вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави і реґіонів, узгодженість з пільговими системами інших країн. |
| 140. | 4.Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого господарюючого суб'єкта. |
| 141. | 5.Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з господарюючих суб'єктів. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються господарюючими суб'єктами незалежно від результатів їх господарської діяльності. |
| 142. | Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання |
| 143. | 1.Держава здійснює антимонопольну (конкурентну) політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі спеціальних загальнодержавних програм, які затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. |
| 144. | 2. Державна політика у сфері розвитку та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. 3.Органам і посадовим особам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачені чинним законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. |
| 145. | 4.Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами, прийнятими у відповідності з цим Кодексом. |
| 146. | Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю |
| 147. | 1.Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить чинному законодавству. |
| 148. | 2.Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу. |
| 149. | 3.Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю. Державний контроль і державний нагляд здійснюються: |
| 150. | у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; |
| 151. | у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням господарюючими суб'єктами кредитних зобов'язань і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; |
| 152. | у сфері цін і ціноутворення - з питань додержання господарюючими суб'єктами державної дисципліни цін на продукцію і послуги; |
| 153. | у сфері монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольного законодавства; |
| 154. | у сфері земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; |
| 155. | у сфері виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за протипожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; |
| 156. | у сфері споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг; |
| 157. | у галузі зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. |
| 158. | 4.Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю в зазначених у цій статті та інших сферах, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду, встановлюються законами. |
| 159. | Втручання органів державної влади, їх посадових осіб у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється, крім випадків, передбачених законом. |
| 160. | 6.Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування і перевірки діяльності господарюючих суб'єктів неупереджено, об'єктивно і оперативно, точно дотримуючись вимог законодавства і встановлених правил, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання. |
| 161. | 7.Господарюючий суб'єкт має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через 30 днів після їх закінчення. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені господарюючим суб'єктом у встановленому законодавством порядку. |
| 162. | Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, передбачені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних з порушенням порядку, встановленого законодавством |
| 163. | Стаття 20. Захист прав господарюючих суб'єктів та споживачів |
| 164. | 1.Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів з боку держави. |
| 165. | 2.Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів і споживачів захищаються шляхом: |
| 166. | визнання наявності або відсутності прав; |
| 167. | визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади і органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законодавством; |
| 168. | відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів господарюючих суб'єктів; |
| 169. | припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; |
| 170. | присудження до виконання обов'язку в натурі; |
| 171. | відшкодування збитків; |
| 172. | стягнення штрафних санкцій; |
| 173. | застосування оперативно-господарських санкцій; |
| 174. | застосування адміністративно-господарських санкцій; |
| 175. | установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; |
| 176. | іншими способами, передбаченими законом. |
| 177. | 3.Порядок захисту прав господарюючих суб'єктів та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законодавчими актами. |
| 178. | Стаття 21. Об'єднання підприємців 1. З метою сприяння розвиткові національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати, як добровільні об'єднання підприємців та інших організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною організацією, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи. 2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань. 3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат встановлюється законом про торгово-промислові палати в Україні. |
| 179. | 4.Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право на об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав. |
| 180. | 5.Організації роботодавців є неприбутковими статутними організаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту законних інтересів роботодавців. |
| 181. | 6.Організації роботодавців можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання роботодавців. |
| 182. | 7.Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавців визначаються законом. |
| 183. | Стаття 22. Особливості діяльності господарюючих суб'єктів у державному секторі економіки |
| 184. | 1.Держава здійснює управління державним сектором економіки в умовах економічної багатоманітності відповідно до концепції управління державним сектором економіки, яку розробляє на основі засад внутрішньої і зовнішньої політики Кабінет Міністрів України і схвалює Верховна Рада України. |
| 185. | 2.Господарюючими суб'єктами державного сектора економіки є суб'єкти, засновані лише на державній власності, а також суб'єкти, засновані одночасно на державній та інших формах власності, якщо частка державної власності в них перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі здійснення управління діяльністю господарюючого суб'єкта на праві власника (володіння контрольним пакетом акцій). |
| 186. | 3.Повноваження суб'єктів управління державним сектором економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів влади щодо господарюючих суб'єктів визначаються виключно законом. |
| 187. | 4.Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України встановлює перелік видів діяльності, в яких не може застосовуватись підприємництво. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. |
| 188. | 5.Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо господарюючих суб'єктів, що належать до даного сектора і здійснюють свою діяльність на основі права повного господарського відання або права оперативного управління. |
| 189. | 6.Правовий статус господарюючих суб'єктів у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими господарюючими суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись на договірних засадах. |
| 190. | 7.Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів. |
| 191. | 8.Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватись при формуванні загальнодержавних програм, передбачених статтею 13 цього Кодексу. |
| 192. | 9. Передбачена законом процедура визнання банкрутом до казенних підприємств не застосовується. Щодо процедури банкрутства інших державних підприємств законодавством встановлюються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу. |
| 193. | 10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно господарюючих суб'єктів державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю господарюючих суб'єктів, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом. |
| 194. | Стаття 23. Відносини господарюючих суб'єктів з органами місцевого самоврядування |
| 195. | 1.Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо господарюючих суб'єктів виключно в межах їх компетенції, визначеної Конституцією України, Законом про місцеве самоврядування, законами, які передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. |
| 196. | 2.Відносини органів місцевого самоврядування з господарюючими суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись також на договірних засадах. |
| 197. | 3.Органи та посадові особи місцевого самоврядування відповідно до Конституції і законів України здійснюють повноваження стосовно господарюючих суб'єктів у наступних сферах: |
| 198. | соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку; |
| 199. | в галузі бюджету, фінансів і цін; |
| 200. | управління комунальною власністю; |
| 201. | в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку; |
| 202. | в галузі будівництва; |
| 203. | освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту; |
| 204. | регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; |
| 205. | соціального захисту населення; |
| 206. | в галузі зовнішньоекономічної діяльності; |
| 207. | в галузі оборонної роботи; |
| 208. | забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; |
| 209. | інші повноваження, надані їм законом. |
| 210. | 4.Правові акти і законні вимоги органів та посадових осіб місцевого самоврядування є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. |
| 211. | 5 Втручання органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється, крім випадків, передбачених законом. |
| 212. | 6.Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів підприємств, інших господарюючих суб'єктів, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування. |
| 213. | 7.Органи і посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед господарюючими суб'єктами, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією та законом. |
| 214. | 8.Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданих їм збитків, які виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. |
| 215. | Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у сфері комунальної власності |
| 216. | 1.Управління господарською діяльністю у сфері комунальної власності здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права повного господарського відання або права оперативного управління. |
| 217. | 2.Правовий статус органів управління у сфері комунальної власності встановлюється виключно законом. |
| 218. | 3.Господарюючими суб'єктами комунального сектора економіки є суб'єкти, засновані лише на комунальній власності, а також суб'єкти, засновані одночасно на комунальній та інших формах власності, якщо частка комунальної власності в них перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує органам місцевого самоврядування здійснення управління діяльністю господарюючого суб'єкта на праві власника (володіння контрольним пакетом акцій). |
| 219. | 5.Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки. |
| 220. | 6.Органи місцевого самоврядування виступають гарантом щодо господарюючих суб'єктів у сфері комунальної власності і несуть відповідальність за наслідки їх діяльності, на підставах, в межах та порядку, визначених законом. |
| 221. | Глава 3. ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТІВ І СПОЖИВАЧІВ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ |
| 222. | Стаття 25. Змагальність (конкуренція) у сфері господарювання |
| 223. | 1.З метою стимулювання виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), яких потребують споживачі держава підтримує економічну конкуренцію - змагальність суб'єктів господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них визначальним чином впливати на загальні умови реалізації певних товарів на ринку. |
| 224. | 2.Органи державної влади і органи місцевого самоврядування при виданні актів, що регулюють відносини у сфері господарювання, повинні оцінювати їх зміст з урахуванням необхідності розвитку змагальності (конкуренції) в економіці та не допускати включення до цих актів положень, що перешкоджають розвиткові економічної конкуренції. |
| 225. | 3.У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до компетенції яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку. |
| 226. | 4.Органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати постійний аналіз стану ринку та рівня конкуренції на ньому та вживати передбачених законом заходів щодо регулювання конкуренції суб'єктів господарювання. |
| 227. | 5.Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти або вчиняти дії, що дискримінують конкурентів чи обмежують їх економічну самостійність, або спрямовані на усунення конкуренції чи сприяють без законних підстав окремим конкурентам проти інших конкурентів. |
| 228. | 6. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання. Порядок охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю, встановлюються законодавством. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України. |
| 229. | Стаття 26. Обґрунтоване обмеження конкуренції |
| 230. | 1.Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках: |
| 231. | надання допомоги соціального характеру окремим господарюючим суб'єктам, за умови, що допомога надається без дискримінації інших суб'єктів господарювання; |
| 232. | надання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством; |
| 233. | надання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим реґіонам для компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією; |
| 234. | здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією важливих проектів загальнонаціонального значення. |
| 235. | Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці |
| 236. | 1.Монопольним становищем визнається домінуюче становище господарюючого суб'єкта, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). |
| 237. | 2.Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. |
| 238. | 3.Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для всіх видів продукції виробничо-технічного призначення, а також на ринку обігу фінансових капіталів та цінних паперів визначається в межах території України. |
| 239. | 4.Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається в межах області (міст Києва і Севастополя) або в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці. |
| 240. | 5.У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій. |
| 241. | 6.Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів. |
| 242. | Стаття 28. Природні монополії |
| 243. | 1.Стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на дані товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією. |
| 244. | 2.Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії. |
| 245. | 3.Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. |
| 246. | Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку |
| 247. | 1.Зловживанням монопольним становищем вважаються: |
| 248. | нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не мають відношення до предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту; |
| 249. | обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; |
| 250. | інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання; |
| 251. | встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; |
| 252. | встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції. |
| 253. | Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання |
| 254. | 1.Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на: |
| 255. | встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; |
| 256. | розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівель товарів, їх асортиментом, або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації; |
| 257. | усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. |
| 258. | Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання |
| 259. | 1.Дискримінацією господарюючих суб'єктів органами влади у цьому Кодексі визнається: |
| 260. | заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; |
| 261. | примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання; |
| 262. | прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку; |
| 263. | встановлення заборони на реалізацію товарів з одного реґіону України в інший; |
| 264. | надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару; |
| 265. | обмеження прав господарюючих суб'єктів щодо придбання та реалізації товарів; |
| 266. | встановлення заборон чи обмежень відносно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців. |
| 267. | 2.Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів. |
| 268. | Стаття 32. Недобросовісна конкуренція |
| 269. | 1.Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. |
| 270. | 2.Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті. |
| 271. | 3.Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, які її застосували, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від території, на якій вчинено такі дії. |
| 272. | Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта |
| 273. | 1.Неправомірним використанням ділової репутації господарюючого суб'єкта визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама. |
| 274. | 2.Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. |
| 275. | 3.Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). |
| 276. | 4.Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. |
| 277. | 5.Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). |
| 278. | 6.Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. |
| 279. | 7.Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності. |
| 280. | 8.Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом. |
| 281. | Стаття 34. Створення перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції |
| 282. | 1.Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація господарюючого суб'єкта, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схилення до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника). |
| 283. | 2.Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). |
| 284. | 3.Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. |
| 285. | 4.Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем). |
| 286. | 5. Схиленням постачальника до дискримінації покупця є спонукання безпосередньо або через посередника до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав. |
| 287. | 6.Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. |
| 288. | 7.Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). |
| 289. | 8.До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним. |
| 290. | 9.Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. |
| 291. | 10.До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним. |
| 292. | Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції |
| 293. | 1.Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних умов конкуренції відносно іншого господарюючого суб'єкта шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. |
| 294. | Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці 1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам господарюючого суб'єкта, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається суб'єктом господарювання. |
| 295. | 2.Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). |
| 296. | 3.Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). |
| 297. | 4.Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). |
| 298. | 5.Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю. 6. За неправомірне збирання, розголошення або використання комерційної таємниці винні особи несуть відповідальність встановлену законом. |
| 299. | Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію |
| 300. | 1.Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність згідно з цим Кодексом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених відповідним законодавством. |
| 301. | Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції |
| 302. | 1.Господарюючі суб'єкти при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки. Розроблені господарюючими суб'єктами правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України. |
| 303. | 2.Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів господарюючих суб'єктів. |
| 304. | Стаття 39. Захист прав споживачів |
| 305. | 1.Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на: |
| 306. | державний захист своїх прав; |
| 307. | гарантований рівень споживання; |
| 308. | належну якість товарів (робіт, послуг); |
| 309. | безпеку товарів (робіт, послуг); |
| 310. | необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг); |
| 311. | відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; |
| 312. | звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав або охоронюваних законом інтересів; |
| 313. | об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). |
| 314. | 2.Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. |
| 315. | 3.З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). |
| 316. | 4.Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами. |
| 317. | 5.Якщо чинним міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору. |
| 318. | Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства |
| 319. | 1.Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції, визначеної законом. |
| 320. | 2. З метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку створення, реорганізація та ліквідація господарюючих суб'єктів, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. |
| 321. | 3. У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців. |
| 322. | 4. Примусовий поділ не застосовується у разі: |
| 323. | неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів; |
| 324. | наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків. |
| 325. | 5.Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. |
| 326. | 6.Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи про порушення антимонопольного законодавства, передбачені законом. |
| 327. | 7.Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з державного бюджету за позовом заінтересованих осіб в порядку, визначеному законом. |
| 328. | Стаття 41. Антимонопольне законодавство |
| 329. | 1.Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності (антимонопольне законодавство), складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. |
| 330. | 2.Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь господарюючі суб'єкти та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. |
| 331. | 3.Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, що виникають у зв'язку з авторськими правами та правами промислової власності. |
| 332. | 4.Законодавством можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів. |
| 333. | Глава 4. ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПІДПРИЄМНИЦТВО) |
| 334. | Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності |
| 335. | 1.Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана господарюючими суб'єктами (підприємцями) для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. |
| 336. | Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності |
| 337. | 1.Суб'єкти підприємництва мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. |
| 338. | 2.Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. |
| 339. | 3.Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється окремим законом, який приймає Верховна Ра да України за поданням Кабінету Міністрів України. |
| 340. | 4.Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, а також особам, стосовно яких Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами встановлені обмеження щодо здійснення ними підприємництва або участі у такій діяльності. |
| 341. | Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності |
| 342. | 1.Підприємництво здійснюється на основі: |
| 343. | вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; |
| 344. | самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; |
| 345. | вільного наймання підприємцем працівників; |
| 346. | вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законодавством; |
| 347. | самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. |
| 348. | Стаття 45. Організаційні форми підприємництва |
| 349. | 1.Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбаченим цим Кодексом, на вибір підприємця. |
| 350. | 2.Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається цим Кодексом та іншими законами України. |
| 351. | 3.Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. |
| 352. | Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці |
| 353. | 1.Підприємці мають право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні, безпечні і здорові умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України. |
| 354. | 2.При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках, в розмірі та порядку, встановлених законодавством. |
| 355. | Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців |
| 356. | 1.Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-техниічнх, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. |
| 357. | 2.Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється лише з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб. |
| 358. | 3.Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається не інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. |
| 359. | 4.Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення фізичними чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до законодавства України. |
| 360. | 5.Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. |
| 361. | 6.Спори про відшкодування збитків вирішуються судом. |
| 362. | Стаття 48. Державна підтримка підприємництва |
| 363. | 1.Держава застосовує щодо підприємництва усі засоби державного регулювання господарської діяльності, зазначені у статті 12 цього Кодексу. |
| 364. | 2.З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава: |
| 365. | на умовах і в порядку, передбачених законом, надає підприємцям земельні ділянки, передає державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; |
| 366. | сприяє підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; |
| 367. | здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законодавством порядку; |
| 368. | стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; |
| 369. | надає підприємцям цільові кредити; |
| 370. | подає підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвиткові малого підприємництва на умовах і в порядку, встановленому законом. |
| 371. | Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва |
| 372. | 1.Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших господарюючих суб'єктів, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. |
| 373. | 2.За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. |
| 374. | 3.Підприємець може бути визнаний судом банкрутом у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом та законом про банкрутство. |
| 375. | Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні |
| 376. | 1.Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, іноземними громадянами та особами без громадянства визначаються цим Кодексом та іншими законами України. |
| 377. | 2.У разі, якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила про підприємництво, ніж ті, які передбачені законодавством України, застосовуються правили міжнародного договору. |
| 378. | Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності |
| 379. | 1.Підприємницька діяльність припиняється: |
| 380. | з власної ініціативи підприємця; |
| 381. | у разі закінчення строку дії ліцензії; |
| 382. | у разі смерті або припинення існування підприємця; |
| 383. | на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. |
| 384. | 2.Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу. |
| 385. | Глава 5. НЕКОМЕРЦІЙНА (НЕПРИБУТКОВА) ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ |
| 386. | Стаття 52. Некомерційне господарювання |
| 387. | 1.Некомерційне господарювання - це здійснювана господарюючими суб'єктами самостійна систематична господарська діяльність, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. |
| 388. | 2.Некомерційна господарська діяльність здійснюється господарюючими суб'єктами державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 21 цього Кодексу не застосовується підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись також іншими господарюючими суб'єктами, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. |
| 389. | 3.Не можуть бути суб'єктами некомерційної господарської діяльності органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи. |
| 390. | Стаття 53. Організаційні форми некомерційної господарської діяльності |
| 391. | 1.Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись господарюючими суб'єктами на основі права власності або права оперативного управління, у формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами. |
| 392. | 2.Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм некомерційного господарювання визначається цим Кодексом та іншими законами. |
| 393. | 3.У разі, якщо господарська діяльність фізичної або юридичної особи, зареєстрованої як некомерційний господарюючий суб'єкт, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво. |
| 394. | Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності |
| 395. | 1.На господарюючих суб'єктів, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності, з урахуванням особливостей її здійснення різними господарюючими суб'єктами, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. |
| 396. | 2.При укладенні трудового договору (контракту, угоди) господарюючий суб'єкт, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні, безпечні і здорові умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом. |
| 397. | Розділ ІІ. СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 398. | Глава 6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ |
| 399. | Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання |
| 400. | 1.Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцією (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. |
| 401. | 2.Суб'єктами господарювання (господарюючими суб'єктами) є: |
| 402. | 1) господарські організації - підприємства та об'єднання підприємств, а також інші організації, передбачені цим Кодексом, що утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як господарюючі суб'єкти; |
| 403. | 2) громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; |
| 404. | 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. |
| 405. | 3.Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна, відповідно до визначення даної компетенції у цьому Кодексі та інших законах. |
| 406. | 4.Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на майновій основі власності, господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом. |
| 407. | 5.Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без прав юридичної особи. |
| 408. | Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання |
| 409. | 1.Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства. |
| 410. | 2.Утворення нових підприємств діючим підприємством не допускається інакше як шляхом його реорганізації. |
| 411. | 3.Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого господарюючого суб'єкта за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольного законодавства України. |
| 412. | 4.Створення суб'єктів господарювання здійснюється з дотриманням вимог антимонопольного законодавства . |
| 413. | Стаття 57. Установчі документи |
| 414. | 1.Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або установчий договір та, у випадках, передбачених цим Кодексом, статут суб'єкта господарювання. |
| 415. | 2.В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження господарюючого суб'єкта, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, інші відомості, передбачені цим Кодексом та іншими законами. |
| 416. | 3.У разі заснування господарюючого суб'єкта двома або більше особами укладається установчий договір, в якому засновники зобов'язуються утворити даного господарюючого суб'єкта, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю господарюючого суб'єкта та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності господарюючого суб'єкта, а також його реорганізації та ліквідації відповідно до законодавства. |
| 417. | 4.Статут господарюючого суб'єкта повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації господарюючого суб'єкта, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. |
| 418. | 5.Статут затверджується власником (власниками) майна господарюючого суб'єкта чи їх представниками, або іншими засновниками у випадках, передбачених цим Кодексом. |
| 419. | Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання |
| 420. | 1.Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. |
| 421. | 2.Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. |
| 422. | 3.Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: |
| 423. | рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір; |
| 424. | статут, якщо його необхідність передбачена для створюваної організаційної форми господарювання згідно з цим Кодексом; |
| 425. | у випадках, передбачених законом - рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання; |
| 426. | документ (документи), що засвідчуює сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встновленому законом; |
| 427. | Реєстр.картка встановленого зразка; |
| 428. | документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. |
| 429. | Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію." |
| 430. | 5.Власник (власники) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за відповідність вимогам законодавства та достовірність документів, що подаються для реєстрації. |
| 431. | 6.Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. |
| 432. | 7.На печатках і штампах господарюючого суб'єкта повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким підприємство включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. . |
| 433. | 8.Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання є підставою для відкриття рахунків в установах банків. |
| 434. | 9. Відомості державної реєстрації суб"єкта господарювання, внесення змін до них, а також оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягають обов"язковому опублікуванню в спеціальному додатку до "Урядового кур'єру" та офіційних органах преси (органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб"єкта господарювання, внесення змін до відомостей державної реєстрації чи скасування останньої, прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця, а також інші відомості, що підлягають опублікуванню в офіційних органах преси (повідомлення про порушення справи про банкрутство, про підписку на акції, про скликання установчих зборів акціонерного товариства чи загальних зборів акціонерів, про результати фінансово-господарської діяльності суб"єктів господарювання, що є емітентами акцій та облігацій, які розповсюджуються серед заздалегідь невизначеного кола осіб тощо). |
| 435. | 10.Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації господарюючого суб'єкта з інших мотивів не допускається. |
| 436. | 11.Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку. |
| 437. | 12.Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, підлягають стягненню до Державного бюджету України у встановленому законом порядку. |
| 438. | 13.Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться при зміні форми власності, на якій засновано даного суб'єкта, або організаційної форми господарювання, або назви господарюючого суб'єкта і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. |
| 439. | 14.Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється на підставі рішення суду у разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. |
| 440. | 15.Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. |
| 441. | 16.Суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 55 цього Кодексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. |
| 442. | 17.Положення про державну реєстрацію суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України. |
| 443. | Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання |
| 444. | 1.Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом - за рішенням суду. |
| 445. | 2.У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до господарюючого суб'єкта, що виник в результаті злиття. |
| 446. | 3.У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. |
| 447. | 4.У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах до кожного з нових господарюючих суб'єктів, які виникли в результаті цього поділу. При виділенні одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. |
| 448. | 5.У разі перетворення одного господарюючого суб'єкта в іншого до суб'єкта господарювання, який виник, переходять усі майнові права і обов'язки попереднього господарюючого суб'єкта. |
| 449. | 6.Суб'єкт господарювання ліквідується: |
| 450. | у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; |
| 451. | у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; |
| 452. | у разі скасування його державної реєстрації згідно з вимогами цього Кодексу; |
| 453. | в інших випадках, передбачених цим Кодексом. |
| 454. | 7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Діяльність суб'єкта господарювання вважається припиненою з моменту внесення запису про ліквідацію даного суб'єкта до державного реєстру. |
| 455. | Стаття 60. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання |
| 456. | 1.Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. За їх рішенням ліквідація суб'єкта господарювання може бути покладена на орган управління суб'єкта, що ліквідується. |
| 457. | 2.Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути менше двох місяців з дня оголошення про ліквідацію. |
| 458. | 3.Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в офіційних органах преси, зазначених у частині 9 ст.58 цього Кодексу для публікації відомостей державної реєстрації, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки, |
| 459. | 4.Одночасно ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) вживає необхідних заходів до стягнення дебіторської заборгованості суб'єкту господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. |
| 460. | 5.Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідовується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути перевірено у встановленому законодавством порядку. |
| 461. | Стаття 61. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання |
| 462. | 1.Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. |
| 463. | 2.Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначається відповідно до закону. |
| 464. | 3.Претензії, які не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, а також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, вважаються погашеними. |
| 465. | 4.Майно, яке залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника. |
| 466. | Глава 7. ПІДПРИЄМСТВО |
| 467. | Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання |
| 468. | 1.Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної тощо господарської діяльності, в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. |
| 469. | 2.Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності. |
| 470. | 3.Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. |
| 471. | 4.Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, знак для товарів і послуг. |
| 472. | 5.Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. |
| 473. | Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств |
| 474. | 1.Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: |
| 475. | приватне підприємство - засноване на приватній власності громадян України, або іноземних громадян, або осіб без громадянства, чи приватній власності юридичної особи; |
| 476. | підприємство, засноване на колективній власності (підприємство колективної власності); |
| 477. | комунальне підприємство - засноване на комунальній власності територіальної громади; |
| 478. | державне підприємство - засноване на загально-державній власності або власності Автономної Республіки Крим; |
| 479. | підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). |
| 480. | В Україні можуть діяти також інші види підприємств (орендні тощо), створення яких не суперечить законодавству України. |
| 481. | 2.У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 відсотків, вважається іноземним підприємством. |
| 482. | 3.Залежно від способу утворення (заснування) в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. |
| 483. | 4.Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд відповідно до закону, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійних організацій або на приватній власності особи (осіб). |
| 484. | 5.Корпоративне підприємство утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, в тому числі через створювані ними органи, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, створювані у формі господарського товариства, спільні підприємства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. |
| 485. | 6.Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. |
| 486. | 7.Підприємства в залежності від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за це1 період не перевищує розміру, еквівалентного 500.000 євро за середньорічним курсом щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує розмір, еквівалентний 5 млн. євро за середньорічним курсом щодо гривні. 8. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання. |
| 487. | Стаття 64. Організаційна структура підприємства |
| 488. | 1.Підприємство складається з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). |
| 489. | 2.Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. |
| 490. | 3.Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. |
| 491. | 4.Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати поточні і розрахункові рахунки в установах банків. |
| 492. | 5.Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами. |
| 493. | Стаття 65. Управління підприємством |
| 494. | 1.Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. |
| 495. | 2.Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. |
| 496. | 3.Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. |
| 497. | 4.У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. |
| 498. | 5.Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, інших організаціях у відносинах з юрдичними та фізичними особами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. |
| 499. | 6.Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону. |
| 500. | 7.На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори. |
| 501. | 8.Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи. |
| 502. | 9.Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу і уповноважених ним органів. |
| 503. | 10.Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства. |
| 504. | Стаття 66. Майно підприємства |
| 505. | 1.Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. |
| 506. | 2.Джерелами формування майна підприємства є: |
| 507. | грошові та матеріальні внески засновників; |
| 508. | доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; |
| 509. | доходи від цінних паперів; |
| 510. | кредити банків та інших кредиторів; |
| 511. | капітальні вкладення і дотації з бюджетів; |
| 512. | майно, придбане в інших господарюючих суб'єктів, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; |
| 513. | інші джерела, не заборонені законодавством України. |
| 514. | 3.Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. |
| 515. | 4.Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України. |
| 516. | 5.Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, - на пільгових умовах. |
| 517. | 6.Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. |
| 518. | 7.Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється лише у випадках, передбачених законом. |
| 519. | Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами |
| 520. | 1.Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. |
| 521. | 2.Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. |
| 522. | 3.Підприємство має право реалізувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законодавством. |
| 523. | Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства |
| 524. | 1.Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. |
| 525. | 2.Порядок використання виручки підприємства в іноземний валюті визначається валютним законодавством України. |
| 526. | 3.Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства. |
| 527. | 4.Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами. |
| 528. | Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства |
| 529. | 1.Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємтсва та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору. |
| 530. | 2.Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів згідно з законодавством. |
| 531. | 3.Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства. |
| 532. | 4.Власник, а також адміністрація підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства безпечні і нешкідливі умови праці і несуть відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. |
| 533. | 5.Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законодавством. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи. |
| 534. | 6.Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників підприємств інших, установ, організацій, які його обслуговують. |
| 535. | 7.Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, що став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до закону. |
| 536. | 8.Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує необхідну кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. |
| 537. | Стаття 70. Об'єднання підприємств |
| 538. | 1.Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності), на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами. |
| 539. | 2.За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунльними підприємствами, можуть утворюватись об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами. |
| 540. | 3.Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України. |
| 541. | Стаття 71. Облік і звітність |
| 542. | 1. Облік та звітність підприємств здійснюється відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів. |
| 543. | 2. Відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органа місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, визначеному передбаченому установчими документами підприємства. |
| 544. | Стаття 72. Законодавство про підприємства |
| 545. | 1.Усі підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інші правила щодо діяльності підприємств окремих видів не передбачені цим Кодексом та іншими законами України, що не суперечить цьому Кодексу. |
| 546. | 2.Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору. |
| 547. | 3.Особливості застосування положень цього Кодексу щодо підприємств окремих видів, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними інтересами, а також перелік таких підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою України. |
| 548. | Глава 8. ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА |
| 549. | Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства |
| 550. | 1.Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності (основних і оборотних виробничих фондів), як правило без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. |
| 551. | 2.Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. |
| 552. | 3.Майно державного унітарного підприємства перебуває у загально-державній власності або у власності Автономної Республіки Крим і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. |
| 553. | 4.Фірмове найменування державного унітарного підприємства повинно містити вказівку на власника його майна. |
| 554. | 5.Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. |
| 555. | 6.Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. |
| 556. | 7.Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного підприємства, в тому числі підвищена відповідальність керівника за результати роботи підприємства. |
| 557. | 8.Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. |
| 558. | Стаття 74. Державне комерційне підприємство |
| 559. | 1.Державне унітарне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на засадах комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, що не суперечать цьому Кодексу. |
| 560. | 2.Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання . |
| 561. | 3.Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється державним органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як господарюючого суб'єкта. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. |
| 562. | 4.У разі, якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, державний орган, до сфери управління якого входить дане підприємство, зобов'язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду. |
| 563. | 5.Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами. |
| 564. | 6.Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які були визнані судом неконституційними або незаконними, підлягають відшкодуванню названими органами добровільно або за рішенням суду. |
| 565. | 7.Державне комерційне підприємство може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами. |
| 566. | Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств |
| 567. | 1.Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому порядку державні замовлення і державні зобов'язання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі постачальників і споживачів. |
| 568. | 2.Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним чи фізичним особам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою державного органу, до сфери управління якого воно входить. |
| 569. | 3.Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, повинні спрямовуватись виключно на інвестиції даного підприємства. |
| 570. | 4.Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитись лише за згодою державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство. |
| 571. | 5.Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок одержуваного прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття затрат, пов'язаних з їх діяльністю: |
| 572. | амортизаційний фонд; |
| 573. | фонд розвитку виробництва; |
| 574. | фонд споживання (оплати праці); |
| 575. | резервний фонд; |
| 576. | інші фонди, передбачені статутом підприємства. |
| 577. | 6.Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цих фондів встановлюються законом. |
| 578. | 7.У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом про державні підприємства. |
| 579. | 8.Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом про державні підприємства. |
| 580. | Стаття 76. Казенне підприємство |
| 581. | 1.Казенні підприємства створюються у галузях (сферах) народного господарства, в яких: |
| 582. | законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; |
| 583. | основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; |
| 584. | за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; |
| 585. | переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; |
| 586. | приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом. |
| 587. | 2.Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України або рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган державної влади, до сфери управління якого входить створюване підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємств. |
| 588. | 3.Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Фінанси казенних підприємств є єдиними з фінансами державної казни. |
| 589. | 4.Казенне підприємство є юридичною особою, має розрахунковий або поточний рахунки в установах державних банків, печатку із своїм найменуванням, може мати зареєстрований в установленому порядку товарний знак (знак обслуговування). |
| 590. | 5.Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. |
| 591. | 6.Фірмове найменування підприємства повинно містити вказівку про те, що підприємство є казенним. |
| 592. | Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних підприємств |
| 593. | 1.Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до планових завдань органу, до сфери управління якого воно входить. |
| 594. | 2.Казенне підприємство самостійно організує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. |
| 595. | 3.Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства невикористовуване або використовуване не за призначенням майно та розпорядитися ним в межах своїх повноважень. |
| 596. | 4.Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. |
| 597. | 5.Джерелами формування майна казенного підприємства є: |
| 598. | державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; |
| 599. | кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; |
| 600. | цільові кошти, виділені в установленому порядку з Державного бюджету чи інших фінансових джерел держави; |
| 601. | кредити банків; |
| 602. | передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за результатом господарської діяльності; |
| 603. | інші джерела, не заборонені законом. |
| 604. | 6.Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство. |
| 605. | 7.Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства. |
| 606. | 8.Порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі закону. |
| 607. | 9.Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами. |
| 608. | Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства |
| 609. | 1.Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності, і входить до сфери його управління. |
| 610. | 2.Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. |
| 611. | 3.Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві повного господарського відання або праві оперативного управління. |
| 612. | 4.Статутний фонд комунального підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як господарюючого суб'єкта. Мінімальний розмір статутного фонду комунального підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. |
| 613. | 5.Фірмове найменування комунального підприємства повинно містити вказівку на власника його майна та орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить підприємство. |
| 614. | 6.Комунальне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. |
| 615. | 7.Органом управління комунального підприємства є керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. |
| 616. | 8.Збитки, завдані комунальному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які були визнані судом неконституційними або незаконними, підлягають відшкодуванню названими органами добровільно або за рішенням суду. |
| 617. | 9.Особливості господарської діяльності комунальних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. |
| 618. | Глава 9. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА |
| 619. | Стаття 79. Поняття господарського товариства |
| 620. | 1.Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші господарюючі суб'єкти, створені на засадах угоди юридичними і фізичними особами шляхом об'єднання їх майна і участі в управлінні підприємницькою діяльністю товариства з метою одержання прибутку. |
| 621. | У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може бути створене однією особою та/або діяти у складі одного учасника. |
| 622. | 2.Засновниками і учасниками товариства можуть бути господарюючі суб'єкти (за винятком казенних підприємств), інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, що не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання та інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами. |
| 623. | 3.Господарські товариства є юридичними особами. |
| 624. | 4.Суб'єкти господарювання-юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи. |
| 625. | 5.Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом. |
| 626. | Стаття 80. Види господарських товариств |
| 627. | 1.До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. |
| 628. | 2.Акціонерним визнається створене кількома особами (або однією особою) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. |
| 629. | 3.Товариством з обмеженою відповідальністю визнається створене кількома особами (або однією особою) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. |
| 630. | 4.Товариством з додатковою відповідальністю визнається створене кількома особами (або однією особою) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них. |
| 631. | 5.Повним товариством визнається господарське товариство, всі учасники якого спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. |
| 632. | 6.Командитним товариством визнається господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). 7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. |
| 633. | Стаття 81. Особливості створення акціонерних товариств |
| 634. | 1.До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите у порядку, передбаченому законом. |
| 635. | 2.Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. |
| 636. | 3.Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом. |
| 637. | 4.Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь фізичні особи, договір має бути посвідченим нотаріально. |
| 638. | 5.Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. |
| 639. | 6.Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років. Строк відкритої підписки не може перевищувати шість місяців. |
| 640. | 7.Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше п'ятнадцяти відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. |
| 641. | 8.У разі якщо всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій. |
| 642. | 9.У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми. 10. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами. |
| 643. | 11.Інші особливості створення та діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом та законом про господарські товариства. |
| 644. | Стаття 82. Установчі документи господарського товариства |
| 645. | 1.Акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариства - на підставі установчого договору. |
| 646. | 2.Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу. |
| 647. | 3.Статут акціонерного товариства, крім зазначених відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. |
| 648. | 4.Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Установчими документами може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників в залежності від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників. |
| 649. | 5.Установчі договори про повне товариство і про командитне товариство, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в установчому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. |
| 650. | 6.Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів влади чи об'єднань громадян. |
| 651. | 7.Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на території України. |
| 652. | 8.До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно визнається створеним на невизначений строк. |
| 653. | 9.Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України. |
| 654. | 10.Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації. |
| 655. | Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства |
| 656. | 1.Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу. |
| 657. | 2.Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також посередницькі операції з цінними паперами, визначаються цим Кодексом та відповідними законами про названі сфери діяльності. |
| 658. | 3.Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації. |
| 659. | 4.Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства. |
| 660. | Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства |
| 661. | 1.Господарське товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному його установчими документами. |
| 662. | 2.Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди. |
| 663. | Стаття 85. Власність господарського товариства |
| 664. | 1.Господарське товариство є власником: |
| 665. | майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внесків; |
| 666. | продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; |
| 667. | одержаних доходів від господарської діяльності товариства; |
| 668. | іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. |
| 669. | Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського товариства |
| 670. | 1.Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. |
| 671. | 2.Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законодавством. |
| 672. | 3.Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників-юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-фізичних осіб має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом. |
| 673. | Стаття 87. Фонди господарського товариства |
| 674. | 1.Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. |
| 675. | 2.Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом про господарські товариства. |
| 676. | 3.Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. |
| 677. | 4.У господарському товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми прибутку товариства. |
| 678. | 5.Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, сплачуються проценти по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства. |
| 679. | Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства |
| 680. | 1.Учасники господарського товариства мають право: |
| 681. | брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та законом про господарські товариства; |
| 682. | брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); |
| 683. | одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо; |
| 684. | вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. |
| 685. | 2.Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства. |
| 686. | 3.Учасники господарського товариства зобов'язані: |
| 687. | додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; |
| 688. | вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), передбаченими установчими документами відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства; |
| 689. | нести інші обов'язки, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства. |
| 690. | Стаття 89. Управління господарським товариством |
| 691. | 1.Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається в залежності від виду товариства. |
| 692. | 2.Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у разі створення ради товариства (спостережної ради),- голова і члени цієї ради. Голова, члени ради (спостережної ради), члени виконавчого органу господарського товариства не можуть входити до складу його ревізійної комісії. |
| 693. | 3.Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службова або інша діяльність яких визнана Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах. |
| 694. | 4.Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. |
| 695. | Стаття 90. Облік та звітність господарського товариства |
| 696. | 1. Облік та звітність підприємств здійснюється відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів. |
| 697. | 2.Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими органами, іншими органами державної влади у межах їх компетенції, ревізійною комісією господарського товариства та аудиторами. На вимогу не менш як 1/3 учасників господарського товариства повинна проводитись позачергова ревізія фінансово-господарської діяльності товариства. |
| 698. | 3.Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською організацією) відповідно до вимог законодавства. |
| 699. | Стаття 91. Припинення діяльності господарського товариства |
| 700. | 1.Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 цього Кодексу. |
| 701. | 2.Господарське товариство ліквідується: |
| 702. | 1) у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалось, або у разі досягнення мети, заради якої його було створено; |
| 703. | 2) за рішенням вищого органу товариства, прийнятим відповідно до установчих документів товариства; |
| 704. | 3) за рішенням суду у разі систематичного чи грубого порушення ним вимог цього Кодексу або інших законів України, а також у разі визнання господарського товариства банкрутом; |
| 705. | 4) в інших випадках, передбачених цим Кодексом або законом про господарські товариства. |
| 706. | 3.Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. |
| 707. | 4.З дня призначення (сформування) ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію господарського товариства в одному з офіційних органів преси, передбачених частиною 9 статті 58 цього Кодексу, із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів, розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам та учасникам товариства, складає ліквідаційний баланс і подає його вищому органу товариства чи до суду - у разі прийняття судом рішення про ліквідацію товариства. |
| 708. | 5.Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською організацією), якщо інше не встановлено законом про господарські товариства. |
| 709. | 6.Розрахунки з кредиторами при ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу, з урахуванням наступного. |
| 710. | 7.Кошти, що належать господарському товариству, включаючи виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. |
| 711. | 8.Майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості. |
| 712. | 9.Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру. |
| 713. | Стаття 92. Законодавство про господарські товариства |
| 714. | 1.Діяльність окремих видів господарських товариств, зазначених у статті 80 Кодексу, регулюється цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього законом про господарські товариства та іншими законодавчими актами. |
| 715. | Глава 10. ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ |
| 716. | Стаття 93 Поняття підприємства колективної власності 1. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, утворене на основі колективної власності засновника (засновників). |
| 717. | 2. Підприємствами колективної власності є господарські кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. |
| 718. | Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів |
| 719. | 1.Кооперативи, як добровільні об'єднання громадян для спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, можуть створюватись у різних галузях (господарські, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом про кооперацію і кооперативи та іншими законами. |
| 720. | 2.Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватись у відповідності з вимогами цього Кодексу, інших нормативно-правових актів. Для здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати господарські кооперативи (кооперативні підприємства). |
| 721. | Стаття 95. Господарський кооператив |
| 722. | 1.Господарським кооперативом визнається добровільне об'єднання фізичних осіб на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності. |
| 723. | 2.Господарські кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. |
| 724. | 3.Господарський кооператив діє на основі статуту та є юридичною особою. |
| 725. | Стаття 96. Принципи діяльності господарського кооперативу |
| 726. | 1.Господарські кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами: |
| 727. | добровільність членства фізичних осіб у кооперативі та вільний вихід з нього; |
| 728. | особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства; |
| 729. | відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу; |
| 730. | демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень; |
| 731. | обмеження виплат часток доходу на паї; |
| 732. | розподіл доходу між членами кооперативу виходячи з їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу; |
| 733. | контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом. |
| 734. | Стаття 97. Загальні умови створення господарського кооперативу |
| 735. | 1. Засновниками (членами) господарського кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів господарського кооперативу не повинна бути меншою ніж три особи. |
| 736. | 2.Рішення про створення господарського кооперативу приймається його установчими зборами. |
| 737. | 3.Господарський кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації згідно з вимогами цього Кодексу щодо реєстрації підприємств. |
| 738. | Стаття 98. Членство в господарському кооперативі |
| 739. | 1.Членами господарського кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, формують фонди та беруть участь у діяльності господарського кооперативу. |
| 740. | 2.Фізичні особи можуть бути одночасно членами господарських кооперативів, а також членами кооперативів різних типів (господарських, споживчих, житлових). |
| 741. | 3.Вступ до господарського кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом господарського кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу. |
| 742. | 4.Членство в господарському кооперативі припиняється у разі: |
| 743. | добровільного виходу з господарського кооперативу; |
| 744. | припинення трудової участі в діяльності господарського кооперативу; |
| 745. | виключення з членів господарського кооперативу у випадках і в порядку, визначених статутом; |
| 746. | несхвалення загальними зборами членів господарського кооперативу рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; |
| 747. | смерті члена господарського кооперативу. |
| 748. | 5.Порядок і майнові наслідки припинення членства в господарському кооперативі визначаються його статутом. |
| 749. | 6.Виключення з членів господарського кооперативу (звільнення з кооперативного підприємства) може бути оскаржено до суду. |
| 750. | Стаття 99. Права та обов'язки членів господарського кооперативу |
| 751. | 1.Основними правами членів господарського кооперативу є: |
| 752. | участь в управлінні господарським кооперативом, право голосу на загальних зборах членів кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом; |
| 753. | користування послугами господарського кооперативу; |
| 754. | одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай; одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу; |
| 755. | одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені статутом господарського кооперативу. |
| 756. | 2.Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і правління. |
| 757. | 3.Статутом господарського кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов'язки членів кооперативу. |
| 758. | Стаття 100. Майно господарського кооперативу |
| 759. | 1.Майно господарського кооперативу становить колективну власність кооперативу. Господарський кооператив є власником будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. |
| 760. | 2.Члени кооперативу передають як пайовий внесок право користування належною їм земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну ділянку, передану господарському кооперативу в користування, з кооперативу справляється плата у розмірах, визначеними загальними зборами кооперативу. |
| 761. | 3.Для здійснення господарської та іншої діяльності господарський кооператив за рахунок власного майна формує відповідні фонди. |
| 762. | 4.Майно господарського кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна господарського кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. |
| 763. | 5.Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності. |
| 764. | 6.Фінансові ресурси господарського кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. |
| 765. | Стаття 101. Управління господарським кооперативом |
| 766. | 1.Управління господарським кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності господарського кооперативу. |
| 767. | 2.Вищим органом управління господарського кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління господарського кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) господарського кооперативу. Статусом господарського кооперативу може бути передбачена його спостережна рада. Член ревізійної комісії (ревізор) господарського кооперативу не може бути членом його правління чи спостережної ради. |
| 768. | Стаття 102. Загальні збори членів господарського кооперативу |
| 769. | 1.Загальні збори: |
| 770. | вносять зміни до статуту господарського кооперативу, приймають нормативно-правові акти кооперативу; |
| 771. | обирають шляхом прямого таємного голосування голову господарського кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради кооперативу; |
| 772. | заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність; |
| 773. | визначають види і розміри фондів господарського кооперативу, порядок їх формування та використання; |
| 774. | затверджують правила внутрішнього розпорядку кооперативного підприємства, річний звіт і баланс кооперативу, порядок формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління кооперативу про прийняття нових членів; |
| 775. | вирішують питання про входження кооперативного підприємства до об'єднань підприємств (кооперативів), участь господарського кооперативу у заснуванні інших суб'єктів господарювання; |
| 776. | приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію господарського кооперативу. |
| 777. | 2.Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані зі статутною діяльністю господарського кооперативу. |
| 778. | 3.Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу чи за ініціативою не менше третини членів господарського кооперативу. |
| 779. | 4.Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів господарського кооперативу. |
| 780. | Стаття 103. Правління господарського кооперативу |
| 781. | 1.Правління господарського кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не менш як десять членів. |
| 782. | 2.Правління господарського кооперативу: |
| 783. | розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку господарського кооперативу; |
| 784. | скликає загальні збори членів господарського кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень; |
| 785. | вирішує найважливіші питання діяльності кооперативу згідно з його статутом; |
| 786. | вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до господарського кооперативу нових членів та припинення членства; |
| 787. | укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу виконавчої дирекції; |
| 788. | забезпечує збереження майна господарського кооперативу; |
| 789. | організовує проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності господарського кооперативу; |
| 790. | вирішує питання навчання членів господарського кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями; |
| 791. | делегує виконавчій дирекції кооперативного підприємства право на прийняття відповідних рішень з питань його компетенції, якщо це передбачено статутом господарського кооперативу. |
| 792. | 3.Правління очолює голова господарського кооперативу, який обирається загальними зборами членів господарського кооперативу. Функції голови кооперативу і порядок його відкликання визначаються статутом кооперативу. |
| 793. | 4.Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту господарського кооперативу. |
| 794. | 5.Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління. |
| 795. | 6.Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом господарського кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу. |
| 796. | 7.У разі, якщо до складу господарського кооперативу входить менш як десять членів, функції та повноваження правління здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до статуту. |
| 797. | Стаття 104. Виконавчий директор господарського кооперативу |
| 798. | 1.Правління господарського кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю підприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу. |
| 799. | 2.Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням. |
| 800. | 3.Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом. |
| 801. | 4.У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова господарського кооперативу. |
| 802. | Стаття 105. Спостережна рада господарського кооперативу |
| 803. | 1.У разі якщо кількість членів господарського кооперативу становить більш як 50 осіб, у кооперативі може утворюватись спостережна рада для контролю за діяльністю виконавчої дирекції підприємства. |
| 804. | 2.Спостережна рада обирається загальними зборами членів господарського кооперативу з числа членів кооперативу у складі 3-5 осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії. |
| 805. | 3.Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок її діяльності встановлюються статутом господарського кооперативу. |
| 806. | Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) господарського кооперативу |
| 807. | 1.Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативного підприємства обирається ревізійна комісія, а в господарському кооперативі, до складу якого входить менш як десять членів - ревізор господарського кооперативу. |
| 808. | 2.Ревізійна комісія (ревізор) господарського кооперативу обирається загальними зборами членів господарського кооперативу з числа членів кооперативу відповідно до його статуту. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спостережної ради господарського кооперативу. |
| 809. | 3.Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів господарського кооперативу. |
| 810. | Стаття 107. Виробнича діяльність господарського кооперативу |
| 811. | 1. Господарський кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію. |
| 812. | 2. Господарський кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі. |
| 813. | 3.Відносини господарського кооперативу з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). |
| 814. | 4.Доход господарського кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Доход розподіляється на податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів, погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї. |
| 815. | 5.Кооперативні виплати - частина доходу господарського кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні господарського кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. За рішенням загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо. |
| 816. | 6.Порядок використання доходу господарського кооперативу встановлюється статутом господарського кооперативу. |
| 817. | 7. Господарський кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання доходу господарського кооперативу в іноземній валюті встановлюється законодавством та статутом господарського кооперативу. |
| 818. | 8.Член господарського кооперативу у разі виходу його з кооперативу має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до вартості паю на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (на місцевості). Строки та інші умови отримання паю встановлюються статутом господарського кооперативу. |
| 819. | 9.Право члена господарського кооперативу на пай є спадковим. Спори щодо права на пай вирішуються в судовому порядку. |
| 820. | Стаття 108. Майнова відповідальність господарського кооперативу |
| 821. | 1.Господарський кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном. Члени кооперативу несуть за зобов'язаннями господарського кооперативу додаткову відповідальність своїм майном у межах, встановлених законом, але не менше розміру паю члена кооператива, в порядку, визначеному статутом господарського кооперативу. Господарський кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу. |
| 822. | 2.Господарський кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інше не передбачено законом. |
| 823. | Стаття 109. Припинення діяльності господарського кооперативу |
| 824. | 1.Господарський кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може реорганізовуватись у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом господарського кооперативу відповідно до вимог статті 46 цього Кодексу. |
| 825. | 2.Господарський кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням наступного. |
| 826. | а) ліквідація господарського кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення. |
| 827. | б) розпорядження землею господарського кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами господарського кооперативу пропорційно вартості їх паю. |
| 828. | Стаття 110. Інші питання діяльності господарського кооперативу |
| 829. | 1.Фірмове найменування господарського кооперативу повинно містити у його назві слова "господарський кооператив". |
| 830. | 2.Інші питання діяльності господарського кооперативу регулюються цим Кодексом, законом про кооперацію та кооперативи, іншими нормативно-правовими актами. |
| 831. | Стаття 111. Cпоживча кооперація. Підприємства споживчої коопераціїї |
| 832. | 1.Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху, незалежною від держави, політичних партій, громадських та інших організацій. |
| 833. | 2.Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. |
| 834. | 3.Споживче товариство діє на основі статуту. Товариство вважається створеним, визнається юридичною особою та може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації. |
| 835. | 4.Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, інші форми об'єднання, передбачені законом, Центральну спілку споживчих товариств України, та мають право вільного виходу з них. |
| 836. | 5.Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм суб'єктів господарювання та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до статутів товариств та спілок. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами. |
| 837. | 6.Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом про споживчу кооперацію. |
| 838. | 7.Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші організаційні форми господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та закону про споживчу кооперацію. |
| 839. | 8.Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів для здійснення статутних цілей цих товариств або спілок. |
| 840. | 9.Підприємства споживчої кооперації здійснюють свою діяльність на основі статуту підприємства відповідно до вимог цього Кодексу, закону про споживчу кооперацію та інших законів. |
| 841. | Стаття 112. Підприємство громадської організації |
| 842. | 1.Підприємством громадської організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. |
| 843. | 2.Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. |
| 844. | 3.Засновником підприємства громадської організації є відповідна громадська або релігійна організація, яка має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо її статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та створюваним ними юридичним особам забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів. |
| 845. | 4.Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для виконання статутних завдань цих організацій. |
| 846. | 5.Підприємство громадської організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу. |
| 847. | 6.Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств громадських організацій встановлюються законами про відповідні організації, іншими законами. |
| 848. | Глава 11. ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ |
| 849. | Стаття 113. Приватні підприємства |
| 850. | 1.Приватним підприємством визнається підприємство, засноване на приватній власності одного або кількох громадян України, іноземців, осіб без громадянства та виключно його (їх) чи праці з використанням найманої праці. |
| 851. | 2.Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. |
| 852. | Стаття 114. Селянське (фермерське) господарство |
| 853. | 1.Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. |
| 854. | 2.Селянське (фермерське) господарство утворюється відповідно до вимог статті 114 цього Кодексу. |
| 855. | 3.Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про селянське (фермерське) господарство, іншими законодавчими актами. |
| 856. | Стаття 115. Орендне підприємство |
| 857. | 1.Орендним підприємством визнається підприємство, створене суб'єктом (орендарем) на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. |
| 858. | 2.Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. |
| 859. | 3. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створена ця організація. |
| 860. | 4.Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його реґіональні органи, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами управляти майном, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності. |
| 861. | 5.Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватись орендні підприємства. |
| 862. | 6.Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється. |
| 863. | 7. Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду і за вимогою орендодавця повинен відшкодувати збиток, нанесений орендодавцеві. |
| 864. | 8.У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності. |
| 865. | 9.Порядок укладення договору оренди майнового комплексу та інші питання створення і діяльності орендного підприємства регулюються цим Кодексом, законом про оренду державного і комунального майна та орендні підприємства, іншими законодавчими актами. |
| 866. | Стаття 116. Підприємство з іноземними інвестиціями (спільне підприємство) 1.Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. |
| 867. | 2.Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. 3.Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. |
| 868. | 4.Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. |
| 869. | 5. Спільне підприємство може бути створене шляхом придбання акцій, часток, паїв у статутному фонді діючого підприємства іноземними юридичними чи фізичними особами відповідно до закону. |
| 870. | 6.Законом можуть бути визначені галузі господарювання, території, в яких не допускається створення спільних підприємств або встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. 7.Умови і порядок створення та діяльності спільних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами. |
| 871. | Стаття 117. Іноземне підприємство |
| 872. | 1.Іноземним підприємством визнається унітарне або корпоративне підприємство, засноване виключно на власності іноземних юридичних або фізичних осіб або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб . |
| 873. | 2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави, в закладах Національної академії наук України, що працюють в умовах особливого режиму збереження державної таємниці |
| 874. | 3.До іноземних підприємств належать філії та інші відокремлені підрозділи відповідно до законодавства України. |
| 875. | 4.Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законами. |
| 876. | Глава 12. ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ |
| 877. | Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств |
| 878. | 1.Об'єднанням підприємств визнається господарське формування, утворюване двома або більше підприємствами з метою об'єднання їх виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності. |
| 879. | 2.Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити іноземні підприємства, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств інших держав. Порядок вступу в об'єднання у вказаних випадках визначається відповідно до законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. |
| 880. | 3.Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. |
| 881. | 4.Об'єднання підприємств є юридичною особою, може мати самостійний та зведений баланси, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. |
| 882. | 5.Реєстрація об'єднання підприємств провадиться відповідно до статті 57 цього Кодексу. |
| 883. | Стаття 119. Види об'єднань підприємств |
| 884. | 1.Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватись господарські об'єднання та державні або комунальні господарські об'єднання. |
| 885. | 2.Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. |
| 886. | 3.Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. |
| 887. | 4.Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. |
| 888. | 5.Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. |
| 889. | Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств |
| 890. | 1.Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. |
| 891. | 2.Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. |
| 892. | 3.Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. |
| 893. | 4.Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. |
| 894. | 5.Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення учасниками спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо) шляхом об'єднання їхніх підприємств. |
| 895. | 6.Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність. |
| 896. | 7.Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, які здійснюють свою діяльність у різних галузях господарювання, банків, наукових та інших організацій, на основі їх спільної фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. |
| 897. | 8.Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, в тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. |
| 898. | 9.Державне і комунальне господарське об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від назви об'єднання (комбінат, трест тощо). |
| 899. | 10.У сфері страхування можуть утворюватись об'єднання страховиків (асоціації, спілки тощо) для координації діяльності юридичних осіб, які надають страхові послуги, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. Об'єднання страховиків діють на підставі статуту і набувають статусу юридичної особи з дня їх державної реєстрації. Особливості діяльності підприємств у сфері страхування встановлюються цим Кодексом та законом про страхування. |
| 900. | Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання |
| 901. | 1.Підприємства, які утворюють державне або комунальне господарське об'єднання чи господарську об'єднання, зберігають статус юридичної особи, незалежно від організаційної форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. |
| 902. | 2.Підприємство - учасник господарського об'єднання має право: |
| 903. | добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарсько об'єднання; |
| 904. | бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, установчим договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше; |
| 905. | одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства; |
| 906. | одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені установчим договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства. |
| 907. | 3.Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими господарюючими суб'єктами, виходити із складу об'єднання та приймати рішення про припинення своєї діяльності. |
| 908. | 4.Підприємства, які утворюють об'єднання підприємств, зобов'язані додержуватися вимог антимонопольного законодавства. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством. |
| 909. | Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств |
| 910. | 1.Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарсько го об'єднання. |
| 911. | 2.Вищий орган господарського об'єднання: |
| 912. | затверджує статут господарсько об'єднання та вносить зміни до нього; |
| 913. | вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу; |
| 914. | утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору; |
| 915. | розглядає фінансові питання, обумовлені установчими документами господарського об'єднання; |
| 916. | вирішує інші питання, віднесені статутом чи договором господарського об'єднання до його компетенції. |
| 917. | 3.Виконавчий орган господарського об'єднання чи одноособовий вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту чи договору віднесені до його компетенції. |
| 918. | 4.Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається законодавством та статутом об'єднання. |
| 919. | 5.Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчим договором або рішенням про утворення відповідного об'єднання. |
| 920. | 6.Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, а також у судовому порядку відповідно до закону. |
| 921. | Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств |
| 922. | 1.Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених установчим договором, статутом або рішенням про утворення відповідного об'єднання, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). |
| 923. | 2.Майно об'єднання підприємств складають закріплені за ним основні фонди та обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається у його самостійному балансі. Майно об'єднання є спільною частковою власністю його учасників і передається об'єднанню у повне господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. |
| 924. | 3.Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу та інших законів, якими регулюється діяльність підприємств, і є учасниками господарського об'єднання. |
| 925. | 4.Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. |
| 926. | Стаття 124. Вихід учасника із об'єднання. Припинення об'єднання підприємств |
| 927. | 1.Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. |
| 928. | 2.Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. |
| 929. | 3.Вихід із складу господарського об'єднання, утвореного ним підприємства, здійснюється лише за згодою підприємств, які є учасниками господарського об'єднання, із збереженням взаємних зобов'язань та договорів підприємства з іншими учасниками. |
| 930. | 4.Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації. |
| 931. | 6.Реорганізація господарської організації здійснюється за рішенням підприємств, які є учасниками господарської організації, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання, погодженим з Антимонопольним комітетом України. |
| 932. | 7.Ліквідація господарської організації провадиться за рішенням підприємств, які є її учасниками, а ліквідація державного (комунального) підприємства - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання, погодженим з Антимонопольним комітетом України. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом для ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств. |
| 933. | Стаття 125. Промислово-фінансові групи |
| 934. | 1.Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи або транснаціональної промислово-фінансової групи (якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи). |
| 935. | 2.Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також з метою виробництва кінцевої продукції. |
| 936. | 3.До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. |
| 937. | 4.Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання. |
| 938. | 5. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами. |
| 939. | Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії 1. Асоційовані підприємства (господарські організвції) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. 2. Проста залежність між асоційованими підприємствамии виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. 3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствамии виникає у випадках, коли між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповіднидних органів Антимонопольного комітету України. 4. Про наявність простої та вирішальної залежності повинно зазаначатися у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та публікуватися в органах преси, вказаних у статті 58 цього Кодексу. 5. Господарське товариство, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств) визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів. 6. Якщо під впливом контролюючого підприємства дочірнім підприємством були укладені (здійснені) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинне компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. 7. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнане банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство. |
| 940. | Стаття 127. Форми об'єднання інтересів підприємств Законодавством можуть визначатися й інші організаційні форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), що не вважаються об'єднаннями підприємств, передбачених у статті 122 цього Кодексу." |
| 941. | Глава 13. ГРОМАДЯНИН ЯК ГОСПОДАРЮЮЧИЙ СУБ'ЄКТ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 942. | Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання |
| 943. | 1.Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності, за умови обов'язкової реєстрації його як підприємця відповідно до статті 57 цього Кодексу. |
| 944. | 2.Громадянин може бути зареєстрований як громадянин-підприємець без статусу юридичної особи. |
| 945. | 3.Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. |
| 946. | 4.Громадянин, зареєстрований як підприємець, виділяє частину належного йому майна як матеріальну базу своєї підприємницької діяльності. |
| 947. | 5.Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: |
| 948. | безпосередньо або через створюване ним приватне підприємство; |
| 949. | із залученням або без залучення найманої праці; |
| 950. | індивідуально або спільно з іншими особами. |
| 951. | 6.Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно учасника господарського товариства, члена кооперативу, учасника спільного підприємства тощо, або права і обов'язки, визначені договором про спільну діяльність без створення юридичної особи, укладеному за його участю. |
| 952. | 7.Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу. |
| 953. | 8.Громадянин-підприємець зобов'язаний: |
| 954. | у встановленому законом порядку одержати дозвіл (ліцензію) на зайняття підприємницькою діяльністю; |
| 955. | повідомляти органи державної реєстрації про зміну місцезнаходження (місця проживання), предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстрайних документах. Зазначені органи повинні вносити відповідні зміни до реєстраційних документів громадянина-підприємця відповідно до вимог законодавства; |
| 956. | додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість виготовлюваних товарів (робіт, послуг), додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; |
| 957. | не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства; |
| 958. | вести облік результатів своєї господарської діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та прирівняні до них платежі в порядку і в розмірах, встановлених законодавством. |
| 959. | 9.Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу та чинним законодавством, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки. Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до цього Кодексу та закону про банкрутство. |
| 960. | Стаття 129. Особливості статусу іноземних громадян та юридичних осіб у сфері господарювання |
| 961. | 1. Іноземні громадяни та особи без громадянства при здійсненні підприємницької діяльності в Україні користуються такими самими правами і несуть ті ж обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законами. |
| 962. | 2. Іноземні юридичні особи у разі здійснення ними підприємницької діяльності в Україні користуються статусом юридичних осіб України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом та законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 963. | Стаття 130. Кредитні спілки як суб'єкти господарювання |
| 964. | 1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватись у кредитні спілки. |
| 965. | 2. Кредитною спілкою визнається неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, печатку із своїм найменуванням. Статусу юридичної особи кредитна спілка набуває з моменту її державної реєстрації. |
| 966. | 3. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки. |
| 967. | 4. Майно кредитної спілки складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна і є її власністю. |
| 968. | 5. Кредитна спілка не може бути засновником або співзасновником суб'єктів підприємницької діяльності. |
| 969. | 6. Статус, порядок організації та господарювання кредитної спілки встановлюється цим Кодексом, законом про кредитні спілки, іншими законодавчими актами. |
| 970. | Стаття 131. Особливості статусу благодійних організацій та інших суб'єктів у сфері господарювання |
| 971. | 1. Громадяни, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо). |
| 972. | 2. Благодійною організацією визнається недержавна організація, метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом. |
| 973. | 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації. |
| 974. | 4. Благодійна організація набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації органами юстиції. Зареєстрована благодійна організація вноситься до реєстру благодійних організацій. |
| 975. | 5. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління благодійної організації. |
| 976. | 6. Благодійна організація має право здійснювати виключно неприбуткову господарську діяльність, що спрямована на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання конкретних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законодавством порядку. |
| 977. | 7. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, законом про благодійництво та благодійні організації, іншими законами. |
| 978. | 8. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів. |
| 979. | Стаття 132. Особливості статусу підрозділів (структурних одиниць) суб'єктів господарювання |
| 980. | 1. Суб'єктами господарювання визнаються передбачені у частині п'ятій статті 55 цього Кодексу підрозділи (структурні одиниці) підприємств або інших господарських організацій та структурні одиниці, утворені об'єднанням підприємств, що здійснюють свою діяльність від імені господарських організацій (об'єднання підприємств) без створення юридичної особи і діють на основі положення, затвердженого господарською організацією (об'єднанням), та мають рахунок (рахунки) в установі банку. |
| 981. | 2. Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філіали, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, які наділяються частиною майна господарських організацій (об'єднання), здійснюючи щодо цього майна право оперативно-господарського використання чи інше речеве право, передбачене законом. |
| 982. | 3. Філії, представництва та інші підрозділи господарських організацій діють на підставі положення, затвердженого цією організацією (об'єднанням) . |
| 983. | Розділ ІІІ. МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 984. | Глава 14. МАЙНО СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 985. | Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання |
| 986. | 1. Основу правового режиму майна господарюючих суб'єктів, на яких базується їх господарська діяльність, становлять право власності, право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. |
| 987. | 2. Правовий режим майна господарюючого суб'єкта може бути визначений також в інших правових формах відповідно до умов договору з власником майна про здійснення на його основі цим суб'єктом самостійного господарювання (господарської компетенції) як юридичною особою (право оренди майнового комплексу тощо). |
| 988. | 3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарюючим суб'єктом, до складу якого вони входять. |
| 989. | 4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх господарюючих суб'єктів. |
| 990. | Стаття 134. Право власності - основне речеве право у сфері господарювання |
| 991. | 1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, в тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна , передбачених статтею 134 цього Кодексу. |
| 992. | 2. Майно, яке використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників. |
| 993. | 3. Правовий режим власності визначається виключно законом. |
| 994. | Стаття 135. Організаційно-установчі повноваження власника |
| 995. | 1. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати підприємства або здійснювати господарську діяльність в інших формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення відповідно до законодавства господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання. |
| 996. | 2. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи для здійснення підприємницької діяльності засновувати підприємства, закріплюючи за ними належне йому майно на праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких підприємств, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна підприємства, визначати інші умови господарювання у затвердженому власником (уповноваженим ним органом) статуті підприємства, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованого підприємства, та припиняти діяльність підприємства відповідно до цього Кодексу. |
| 997. | 3. Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших нормативно-правових актів. |
| 998. | 4. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені у статті 122 цього Кодексу. |
| 999. | Стаття 136. Право господарського відання |
| 1000. | 1. Право господарського відання є речевим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. |
| 1001. | 2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за господарюючим суб'єктом, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. |
| 1002. | 3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, користується правами юридичної особи та має право на захист своїх майнових прав також від власника. |
| 1003. | Стаття 137. Право оперативного управління |
| 1004. | 1. Правом оперативного управління визнається речеве право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). |
| 1005. | 2. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, і має право вилучати у господарюючого суб'єкта надлишкове, а також не використовуване майно та майно, використовуване ним не за призначенням. |
| 1006. | 3. Господарюючий суб'єкт, який здійснює господарську діяльність на основі права оперативного управління, користується правами юридичної особи. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. |
| 1007. | Стаття 138. Право оперативного використання майна |
| 1008. | 1. Відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності без стутусу юридичної особи у складі цієї організації та в її інтересах на праві оперативного використання майна. |
| 1009. | 2. Обсяг правомочностей господарюючого суб'єкта щодо володіння, користування і розпорядження майном у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону. |
| 1010. | Стаття 139. Майно у сфері господарювання |
| 1011. | 1. Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності господарюючих суб'єктів та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. |
| 1012. | 2. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності відносяться до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. |
| 1013. | 3. Основні фонди виробничого і невиробничого призначення складають будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесене законодавством до основних фондів. |
| 1014. | 4. Оборотні засоби складають сировина, паливо, матеріали, малоцінні та швидкозношувальні предмети, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесене законодавством до оборотних засобів. |
| 1015. | 5. Коштами у складі майна господарюючих суб'єктів є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. |
| 1016. | 6. Товарами у складі майна господарюючих суб'єктів визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. |
| 1017. | 7.Особливим видом майна господарюючих суб'єктів є цінні папери. |
| 1018. | Стаття 140. Джерела формування майна суб'єктів господарювання |
| 1019. | 1. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: |
| 1020. | грошові та матеріальні внески засновників; |
| 1021. | доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); |
| 1022. | доходи від цінних паперів; |
| 1023. | капітальні вкладення і дотації з бюджетів; |
| 1024. | надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; |
| 1025. | кредити банків та інших кредиторів; |
| 1026. | безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; |
| 1027. | інші джерела, не заборонені законом. |
| 1028. | 2. Правовий режим майна господарюючих суб'єктів встановлюється цим Кодексом та іншими законами, з урахуванням зазначених у статті 140 цього Кодексу видів майна. |
| 1029. | Стаття 141. Особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання |
| 1030. | 1. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств, або їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні господарюючих суб'єктів різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями для здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 149 цього Кодексу. |
| 1031. | 2. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. |
| 1032. | 3. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна села, селища, міста, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських рад, якщо інше не встановлено законом, а у спільну власність вказаних територіальних громад - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не встановлено законом. |
| 1033. | 4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. |
| 1034. | 5. Законом повинні бути визначені види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також встановлені додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій. |
| 1035. | Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання |
| 1036. | 1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу господарюючого суб'єкта за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. |
| 1037. | 2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватись, що до складу визначеного як об'єкт оподаткування доходу суб'єкта господарювання включається інше майно, ніж передбачене цією статтею. |
| 1038. | 3. Порядок використання прибутку (доходу) господарюючого суб'єкта визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств визначається згідно з закону про державні підприємства. |
| 1039. | 4. Державний вплив на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції, передбачені законодавством України. |
| 1040. | Стаття 143. Цінні папери у сфері господарювання |
| 1041. | 1. Цінним папером у цьому Кодексі визнається документ встановленої форми, який засвідчує майнове право суб'єкта на одержання доходу (дивідендів, відсотків) або інше майнове право та забезпечує можливість передачі майнових прав, що випливають із цього документа, іншим суб'єктам. |
| 1042. | 2. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх фізичним і юридичним особам, бути співзасновником фондових бірж, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання цінних паперів суб'єктами господарювання встановлюються Цивільним кодексом, цим Кодексом та іншими законами. |
| 1043. | Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та майнових обов'язків суб'єкта господарювання |
| 1044. | 1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання виникають: |
| 1045. | з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; |
| 1046. | з актів органів і посадових осіб державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом; |
| 1047. | внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; |
| 1048. | внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; |
| 1049. | внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності та інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання. |
| 1050. | 2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом. |
| 1051. | Стаття 145. Майновий стан та облік майна суб'єкта господарювання |
| 1052. | 1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань даного суб'єкта, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. |
| 1053. | 2.Зміна правового режиму майна господарюючого суб'єкта здійснюється лише за рішенням власника (власників) майна, на базі якого утворений цей суб'єкт господарювання, і тільки у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими у відповідності з ним іншими законами, крім випадків, коли така зміна забороняється законом. |
| 1054. | 3. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. |
| 1055. | 4. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду. |
| 1056. | 5. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову (бухгалтерську) звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, подавати фінансову (бухгалтерську) звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. |
| 1057. | Стаття 146. Приватизація майна державних та комунальних підприємств |
| 1058. | 1. Майно державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва можуть бути відчужені на користь фізичних чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. |
| 1059. | 2. Приватизація майна державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання Державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, яка затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України відповідно до закону. |
| 1060. | 3. Приватизація майна державних (комунальних) підприємств здійснюється шляхом: |
| 1061. | купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; |
| 1062. | викупу цілісного майнового комплекту державного (комунального) підприємства, зданого в оренду у випадках та порядку, передбаченому законодавством; |
| 1063. | викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом. |
| 1064. | 4. Кожний громадянин України має право на безоплатне придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом. |
| 1065. | 5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації майна державних (комунальних) підприємств встановлюються виключно законом. |
| 1066. | 6. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств. |
| 1067. | 7. В процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом. |
| 1068. | Стаття 147. Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання |
| 1069. | 1. Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. |
| 1070. | 2. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, встановлених законом. |
| 1071. | 3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав фізичними чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. |
| 1072. | 4. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу, в судовому та адміністративному порядку. |
| 1073. | Глава 15. ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1074. | Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання |
| 1075. | 1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. |
| 1076. | 2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону. |
| 1077. | 3. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Земельного кодексу України та інших законів. |
| 1078. | 4. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється виключно законами. |
| 1079. | 5. Природні ресурси можуть надаватись суб'єктам господарювання для використання або придбаватись ними у власність виключно у випадках та порядку, встановлених законом. |
| 1080. | 6. Природні ресурси, що є власністю українського народу, не можуть належати на праві власності іншим державам, іноземним фізичним або юридичним особам. |
| 1081. | Стаття 149. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання |
| 1082. | 1. Суб'єкти господарювання використовують у своїй господарській діяльності природні ресурси в режимі спеціального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів, в тому числі на праві власності та праві користування (оренди земель, вод, лісів, надр тощо), а також використання їх в якості сировини виробничого призначення. |
| 1083. | 2. Кабінет Міністрів України затверджує реєстр природних ресурсів, що належать до державної власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності, а також встановлює порядок обліку об'єктів, які є природними ресурсами і можуть використовуватись у господарській діяльності. |
| 1084. | Стаття 150. Використання природних ресурсів на праві власності |
| 1085. | 1. Суб'єктам господарювання може передаватись у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, в тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності. |
| 1086. | 2. Порядок надання землі у власність для сільськогосподарських потреб визначається виключно законом і повинен передбачати гарантії ефективного використання землі господарюючим суб'єктом, запобігання її безгосподарного використання та псування. |
| 1087. | Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування |
| 1088. | 1. У порядку спеціального природокористування суб'єктам господарювання (включаючи підприємства, засновані на іноземних інвестиціях, іноземних фізичних та юридичних осіб) надаються для здійснення господарської діяльності, на підставі спеціальних дозволів уповноважених державою органів, землі та інші природні ресурси, в тому числі за плату або на пільгових умовах. |
| 1089. | 2. Порядок надання у користування природних ресурсів громадянами і юридичним особам для здійснення господарської діяльності визначається земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством. |
| 1090. | Стаття 152. Права суб'єктів господарювання при використанні природних ресурсів |
| 1091. | 1. Господарюючий суб'єкт, використовуючи природні ресурси, має право: |
| 1092. | використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, торф, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці; |
| 1093. | експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів; |
| 1094. | передавати надані йому природні ресурси у вторинне користування іншим суб'єктам господарювання, якщо інше не встановлено законом; |
| 1095. | одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; |
| 1096. | одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватись податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; |
| 1097. | вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів. |
| 1098. | Стаття 153. Обов'язки суб'єктів господарювання при використанні природних ресурсів 1. Суб'єкт господарювання, використовуючи природні ресурси, зобов'язаний: |
| 1099. | використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення, забезпечувати додержання умов придбання та надання природних ресурсів у сферу господарювання; |
| 1100. | ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у господарській діяльності; |
| 1101. | здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; |
| 1102. | своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; |
| 1103. | здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; |
| 1104. | відшкодувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів. |
| 1105. | 3. Законом можуть бути передбачені й інші обов'язки господарюючих суб'єктів щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності. |
| 1106. | Глава 16. ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ |
| 1107. | Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав промислової власності |
| 1108. | 1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав промислової власності, регулюються цим Кодексом, законом про охорону прав на промислові зразки, законом про охорону прав на знаки для товарів і послуг, іншими законами. |
| 1109. | 2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав промислової власності, не врегульованих цим Кодексом або спеціальним законом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. |
| 1110. | Стаття 155. Об'єкти прав промислової власності |
| 1111. | 1. Об'єктами прав промислової власності у сфері господарювання визнаються : |
| 1112. | винаходи та корисні моделі; |
| 1113. | промислові зразки; |
| 1114. | селекційні досягнення; |
| 1115. | знаки для товарів та послуг; |
| 1116. | фірмові найменування; |
| 1117. | зазначення походження товару; |
| 1118. | секрети виробництва. |
| 1119. | 2. Загальні умови захисту прав промислової власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України. |
| 1120. | Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка |
| 1121. | 1. Право власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до цивільного та патентного законодавства України засвідчується патентом і охороняється державою. |
| 1122. | 2. Відносини суб'єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) винаходу, корисної моделі, промислового зразка, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об'єктів промислової власності, регулюються Цивільним кодексом України та патентним законодавством. |
| 1123. | 3. Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є: |
| 1124. | виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський оборот, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється патентом; |
| 1125. | застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, за умов, передбачених Цивільним кодексом України; |
| 1126. | пропонування для продажу, запровадження в господарський оборот, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом, або виготовленого з застосуванням запатентованого промислового зразка. |
| 1127. | 4. Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, за умов, передбачених Цивільним кодексом України. |
| 1128. | 5. Володілець патенту має право передавати патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок або право використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства. |
| 1129. | 6. Правила цієї статті застосовуються також до регулювання відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією у сфері господарювання прав на нові сорти рослин і нові породи тварин (селекційні досягнення). |
| 1130. | Стаття 157. Правомочності щодо використання знаків для товарів та послуг |
| 1131. | 1. Право власності на знаки для товарів та послуг охороняється державою і засвідчується свідоцтвом відповідно до законодавства України. |
| 1132. | 2. Використанням знаків для товарів та послуг у сфері господарювання визнається застосування їх на товарах та у разі надання послуг, для яких вони зареєстровані, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, які проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський оборот. |
| 1133. | 3. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровані знаки для товарів та послуг без його дозволу, за винятком випадків, коли використання цих знаків не визнається за законом порушенням прав володільця свідоцтва. |
| 1134. | 4. Власники знаків для товарів та послуг мають право проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що застосовуване позначення є відповідним знаком, зареєстрованим в Україні. |
| 1135. | 5. Суб'єкти господарювання, які є власниками знаків для товарів та послуг та здійснюють посередницьку діяльність, мають право на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свої знаки поряд із знаками виробника, а також замість його знаків для товарів та послуг . |
| 1136. | 6. Право власності на знаки для товарів та послуг може бути передано як вклад до статутного суб'єкта господарювання. |
| 1137. | 7. У разі банкрутства суб'єкт господарювання право на знаки для товарів та послуг оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта. |
| 1138. | Стаття 158. Правомочності щодо використання колективних знаків для товарів та послуг |
| 1139. | 1. Колективні знаки для товарів та послуг - це знаки, які підтверджують членство суб'єкта господарювання в об'єднанні підприємств і відрізняють товари і послуги учасників об'єднання від однорідних товарів і послуг інших господарських суб'єктів. |
| 1140. | 2. Учасники об'єднання підприємств затверджують положення про колективні знаки для товарів та послуг з зазначенням у них відомостей про найменування, місцезнаходження, мету діяльності об'єднання, склад учасників, які мають право використання колективного знака, умови його використання та відповідальності учасників у разі порушення положення про колективний знак. |
| 1141. | 3. Реєстрація колективних знаків для товарів та послуг здійснюється в порядку, встановленому законодавством України. |
| 1142. | 4. Учасник об'єднання підприємств має право використовувати поряд з колективними знаками для товарів та послуг власні знаки для товарів та послуг, якщо інше не передбачено положенням про колективний знак. |
| 1143. | 5. Правонаступник учасника об'єднання підприємств користується правами та набуває обов'язків щодо використання колективного знака в обсязі, встановленому положенням про колективний знак. |
| 1144. | 6. Спори, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з використанням колективного знака, розглядаються судом. |
| 1145. | Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо фірмового найменування |
| 1146. | 1. Суб'єкт господарювання - юридична особа повинен мати фірмове найменування, яке підлягає реєстрації шляхом включення до державного реєстру. Державна реєстрація фірмового найменування здійснюється одночасно з державною реєстрацією суб'єкта господарювання. |
| 1147. | 2. Громадянин, зареєстрований як підприємець, має право заявити як фірмове найменування своє прізвище або ім'я. |
| 1148. | 3. Крім повного фірмового найменування може бути зареєстровано також скорочене фірмове найменування суб'єкта господарювання. Суб'єкт, фірмове найменування якого було включено до державного реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, фірмове найменування якого включено до державного реєстру пізніше. |
| 1149. | 4. Суб'єкт господарювання, фірмове найменування якого зареєстровано в установленому порядку, має виключне право його використання. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене фірмове найменування, якщо воно використовується юридичною особою. |
| 1150. | 5. У разі якщо фірмове найменування суб'єкта господарювання є елементом його товарного знака, то здійснюється правова охорона і фірмового найменування, і товарного знака. |
| 1151. | 6. Застосування подібного найменування або оригінального розташування літер, яке може створити в учасників господарських відносин враження, що позначається фірма, яка фактично не належить даному суб'єкту господарювання, визнається порушенням права на фірмове найменування. |
| 1152. | 7. Особа, яка використовує чуже фірмове найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки. |
| 1153. | Стаття 160. Правомочності щодо використання найменування місця походження товарів |
| 1154. | 1. Право на використання найменування місця походження товарів мають лише суб'єкти господарювання, які є володільцями свідоцтва на право користування найменуванням місця походження товару, виданого на підставі реєстрації найменування місця походження товару в порядку, встановленому законодавством. |
| 1155. | 2. Використанням найменування місця походження товару суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано дане свідоцтво, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках тощо, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території України. |
| 1156. | 3. Володілець свідоцтва не має права видавати ліцензії на використання найменування місця походження товару іншим особам. Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свій товарний знак з найменуванням місця походження товару його виробником не інакше як на підставі договору. |
| 1157. | 4. Умови надання правової охорони найменування місця походження товару визначаються законом. |
| 1158. | 5. Охорона права на використання найменування місця походження товару здійснюється за правилами захисту від недобросовісної конкуренції. |
| 1159. | 6. Спори, що виникають у зв'язку з порушенням права на використання найменування місця походження товару, вирішуються судом. |
| 1160. | Стаття 161. Правомочності з використання найменування держави походження |
| 1161. | 1. Кожний товар іноземного походження або у встановлених законодавством випадках його упаковка, повинен містити інформацію про державу його походження. |
| 1162. | 2. Інформація про державу походження повинна знаходитися у доступному місці товару у вигляді розбірливого напису, нанесеного у спосіб, що відповідає характеристикам товару, який сповіщає українською мовою про державу походження товару. |
| 1163. | 3. Забороняється використання товаровиробниками та торговельними організаціями напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження відповідно до чинних правил визначення походження товарів державної митної служби України. |
| 1164. | 4. Державна митна служба, інші компетентні органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до законодавства України. |
| 1165. | Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо збереження секретів виробництва |
| 1166. | 1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або комерційної інформації, яка становить секрет виробництва (ноу-хау), має право на судовий захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов якщо дана інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність внаслідок того, що вона невідома третім особам і до цієї інформації відсутній вільний доступ інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. |
| 1167. | 2. Строк правової охорони ноу-хау обмежується часом дії хоча б однієї з зазначених у частині першій цієї статті умов. |
| 1168. | 3. Особа, яка протиправно використовує ноу-хау, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є секретом виробництва, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. |
| 1169. | Глава 17. ЦІННІ ПАПЕРИ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 1170. | Стаття 163. Види цінних паперів |
| 1171. | 1. Суб'єкти господарювання мають право придбавати, а також випускати та реалізовувати наступні види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та цивільним законодавством. |
| 1172. | 2. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. |
| 1173. | 3. Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господарювання для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. |
| 1174. | Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання |
| 1175. | 1. Суб'єкт господарювання - юридична особа має право в установленому законом порядку випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх фізичним та юридичним особам, а також випускати в обіг векселі. 2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у господарюючого суб'єкта з моменту реєстрації цього випуску у відповідному державному органі. Акції можуть випускатись лише акціонерними товариствами. |
| 1176. | 3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. |
| 1177. | 4. Інвестиційні компанії, інші суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність, пов'язана з випуском та обігом цінних паперів, мають право випускати інвестиційні сертифікати. |
| 1178. | 5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які засвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні сертифікати). |
| 1179. | 6. Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випускати векселі - цінні папери, що засвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. |
| 1180. | 7. Цінні папери виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України та охороняються. |
| 1181. | Стаття 165. Придбання цінних паперів суб'єктами господарювання |
| 1182. | 1. Суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. |
| 1183. | 2. Цінні папери оплачуються господарюючими суб'єктами в національній валюті, а у випадках, передбачених законом та умовами їх випуску ,- в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях. |
| 1184. | 3. Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють торговці цінними паперами, для яких такі операції становлять виключний вид їх діяльності. Види та порядок здійснення вказаної діяльності визначаються законом. |
| 1185. | 4. Торговцю цінними паперами забороняється продаж цінних паперів, які випустив він сам або суб'єкт господарювання, щодо якого торговець є засновником та володіє часткою у статутному фонді, що перевищує п'ять відсотків. Законом можуть бути встановлені також інші обмеження у здійсненні продажу цінних паперів та вимоги щодо укладення угод з цінними паперами. |
| 1186. | Стаття 166. Державне регулювання ринку цінних паперів. |
| 1187. | 1. З метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників фондового ринку здійснюється державне регулювання ринку цінних паперів. |
| 1188. | 2. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України. Статус, порядок організації та діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку встановлюються законом та положенням до неї. |
| 1189. | 3. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом. |
| 1190. | 4. Форми державного регулювання ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність цих суб'єктів за порушення правил діяльності на ринку цінних паперів встановлюються цим Кодексом, законом про цінні папери та фондовий ринок, іншими законодавчими актами. |
| 1191. | Глава 18. КОРПОРАТИВНІ ПРАВА |
| 1192. | Стаття 167. Зміст корпоративних прав |
| 1193. | 1. Корпоративні права - це права особи, яка передала належне їй майно у статутний фонд господарської організації, що включають повноваження в управлінні цією господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації, а також активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону. |
| 1194. | 2. Здійснення корпоративних прав не є підприємницькою діяльністю. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. |
| 1195. | Стаття 168. Здійснення державних корпоративних прав |
| 1196. | 1. Корпоративні права держави на території України та за її межами здійснюються визначеними законом органами державної влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 1197. | 2. Органи державної влади та уповноважені особи: |
| 1198. | здійснюють повноваження щодо управління господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв), що належать державі у майні цієї організації; |
| 1199. | ведуть реєстр державних корпоративних прав; |
| 1200. | проводять оцінку державних корпоративних прав; |
| 1201. | здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у … реалізації корпоративних прав. |
| 1202. | 3. Повноваження з управління державними корпоративними правами здійснюються безпосередньо органами державної влади в разі, якщо: |
| 1203. | 1) державі належать 100 % часток (акцій, паїв) у статутному фонді господарської організації; |
| 1204. | 2)господарське товариство, частка у статутному фонді якого передається в управління, бере участь у державних та реґіональних програмах, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів; |
| 1205. | 3)не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу. |
| 1206. | У решті випадків, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, управління державними корпоративними правами здійснюється із залученням уповноваженої особи шляхом проведення конкурсу. |
| 1207. | 4. Умови передачі повноважень та завдання з управління державними корпоративними правами є обов'язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору доручення з уповноваженою особою. 5. Управління корпоративними правами органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно до положень цієї статті, якщо інше не встановлено законом. |
| 1208. | Стаття 169. Оцінка державних корпоративних прав |
| 1209. | 1. Державні корпоративні права та активи суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких є державні корпоративні права, підлягають оцінці за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. |
| 1210. | Стаття 170. Визначення уповноваженої особи з управління державними корпоративними правами |
| 1211. | 1. Уповноваженою особою з управління державними корпоративними правами може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний державний орган укладає договір доручення. |
| 1212. | 2. Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами, встановлюється Кабінетом Міністрів України. |
| 1213. | Стаття 171. Реєстр державних корпоративних прав |
| 1214. | 1. Орган державної влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України здійснювати управління корпоративними правами держави, для здійснення необхідних заходів з управління державними корпоративними правами в Україні та за її межами, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим державним органам відповідно до чинного законодавства формує і веде Реєстр державних корпоративних прав. |
| 1215. | Стаття 172. Законодавство про державні корпоративні права |
| 1216. | Відносини, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами, регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. |
| 1217. | Розділ ІY. ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ |
| 1218. | Глава 19. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ |
| 1219. | Стаття 173. Господарське зобов'язання |
| 1220. | 1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію та інше), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. |
| 1221. | 2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. |
| 1222. | 3. Зміст окремого господарського зобов'язання визначається підставою його виникнення. |
| 1223. | 4. Сторони можуть за взаємною угодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законодавством не встановлено інше. |
| 1224. | Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань |
| 1225. | 1.Господарські зобов'язання можуть виникати: |
| 1226. | безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; |
| 1227. | з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом , а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; |
| 1228. | внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту (суб'єктом) господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта (суб'єктом) господарювання за рахунок іншої особи без достатніх підстав; |
| 1229. | в результаті створення об'єктів промислової власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. |
| 1230. | Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання |
| 1231. | 1. Майново-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. |
| 1232. | 2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади (органи місцевого самоврядування), що наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. |
| 1233. | 3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - фізичними особами, є цивільно-правовими зобов'язаннями і регулюються цивільним законодавством. |
| 1234. | 4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою вимог щодо їх обов'язкового виконання. |
| 1235. | Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання |
| 1236. | 1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь іншої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. |
| 1237. | 2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади (органом місцевого самоврядування), наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; між суб'єктами господарювання у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. |
| 1238. | 3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору. |
| 1239. | 4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного господарюючого суб'єкта (не виступаючи під одним загальним фірмовим найменуванням), на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення загальних справ. Вказаний учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками. |
| 1240. | Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання |
| 1241. | 1. Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати професійну підготовку таких осіб. |
| 1242. | 2. Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, будівництві та утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, надання іншої господарської допомоги для розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні позабюджетних цільових фінансових фондів місцевих рад, у виконанні робіт по комплексному економічному і соціальному розвитку територій. |
| 1243. | Стаття 178. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання |
| 1244. | 1. Суб'єкт господарювання, який відповідно до свого статусу зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. |
| 1245. | 2. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом. |
| 1246. | 3. Кабінет Міністрів України може видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі у визначених законом випадках встановлювати або регулювати ціни. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними. |
| 1247. | Глава 20. ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ |
| 1248. | Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання |
| 1249. | 1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. |
| 1250. | 2. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. 3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, встановлених законом або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів влади. |
| 1251. | 4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: |
| 1252. | вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; |
| 1253. | примірного договору, рекомендованого органом управління господарюючим суб'єктам для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст; |
| 1254. | типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; |
| 1255. | договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. |
| 1256. | 5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. |
| 1257. | 6. Суб'єкти господарювання, що забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, встановлених законодавством - також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. |
| 1258. | 7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У разі відсутності правил укладення окремих видів господарських договорів застосовуються загальні положення цивільного законодавства, якими регулюється порядок укладення договорів відповідного виду. |
| 1259. | Стаття 180. Істотні умови господарського договору |
| 1260. | 1. Зміст господарського договору складають умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до чинного законодавства. |
| 1261. | 2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. |
| 1262. | 3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. |
| 1263. | 4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативно-технічних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а при їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. |
| 1264. | 5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. |
| 1265. | 6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору про ціну. |
| 1266. | 7. Строком дії господарського договору визнається час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. |
| 1267. | Стаття 181. Загальний порядок укладення господарських договорів |
| 1268. | 1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто у вигляді комплекту документів (листів, факсограм, телеграм, телефонограм тощо) шляхом обміну цими документами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. |
| 1269. | 2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. Проект повинен бути підписаний уповноваженою на те особою, підпис якої скріплюється печаткою підприємства (організації). У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надсилається іншій стороні у двох примірниках. |
| 1270. | 3. Сторона, яка одержала проект договору, оформляє його відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні у 20-денний строк (або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо). |
| 1271. | 4. При наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. |
| 1272. | 5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення суду, коли на це є згода іншої сторони. |
| 1273. | 6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або щодо окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). |
| 1274. | 7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що офіційно визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений строк на вирішення суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. 8. У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами цивільного законодавства про зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав. |
| 1275. | Стаття 182. Особливості укладення попередніх договорів |
| 1276. | 1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. |
| 1277. | 2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. |
| 1278. | 3. У разі, якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. 4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору іншій стороні. 5. До відносин щодо укладення попередніх договорів, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення цивільного законодавства. 6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. |
| 1279. | Стаття 183. Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням |
| 1280. | 1. Договори за державним замовленням укладаються між суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та визначеними законом державними замовниками, що уповноважені Кабінетом Міністрів України від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. |
| 1281. | 2. Кабінет Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. |
| 1282. | 3. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством, яким регулюється порядок формування та виконання державного замовлення. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. |
| 1283. | 4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарської дисципліни і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. 5. Виконавець державного замовлення звільняється від обов`язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним. |
| 1284. | Стаття 184. Особливості укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів |
| 1285. | 1. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений ініціативно будь-якою стороною у строки, погоджені самими сторонами. |
| 1286. | 2. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу. |
| 1287. | 3. Укладення господарських договорів на основі примірних та типових договорів повинно здійснюватись з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору. |
| 1288. | Стаття 185. Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах |
| 1289. | 1. До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів. |
| 1290. | 2. Підставою виникнення зобов'язань з господарського договору, що укладається на публічних торгах, є сукупність двох угод: попереднього договору між організатором публічних торгів і учасником, який запропонував найкращі умови господарського договору, та господарського договору, зміст якого визначено умовами попереднього договору. |
| 1291. | Стаття 186. Укладення організаційно-господарських договорів |
| 1292. | 1. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватись учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладення таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладення організаційно-господарських договорів не допускається. |
| 1293. | Стаття 187. Укладення господарських договорів за рішенням суду |
| 1294. | 1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у випадках, коли це передбачено угодою сторін або коли сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. |
| 1295. | 2. Дата набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання по переддоговірному спору, вважається моментом укладення господарського договору за рішенням суду. |
| 1296. | Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів |
| 1297. | 1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. |
| 1298. | 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. |
| 1299. | 3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні в 20-денний строк після одержання пропозиції повідомити другу сторону про результати її розгляду. |
| 1300. | 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення арбітражного суду. |
| 1301. | 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дати набрання чинності даним рішенням, якщо інша дата не встановлена в рішенні суду. |
| 1302. | Глава 21. ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1303. | Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях |
| 1304. | 1. Ціна є формою визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку виготовляють та реалізують суб'єкти господарювання. Ціна може підлягати оплаті грішми або іншим майном. |
| 1305. | 2. Ціна є істотною умовою господарського договору, яку зобов'язані погодити сторони при його укладенні. Ціна (тариф) зазначається у договорі в національній валюті. Ціни (тарифи) у зовнішньоекономічних договорах (контрактах), можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. |
| 1306. | 3. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни і тарифи, державні фіксовані ціни і тарифи та регульовані ціни і тарифи - граничні рівні цін і тарифів або граничні відхилення від державних фіксованих цін і тарифів. |
| 1307. | 4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін. |
| 1308. | Стаття 190. Вільні ціни і тарифи |
| 1309. | 1. Вільні ціни і тарифи визначаються на всі види продукції, робіт і послуг, за винятком тих, на які встановлені державні ціни і тарифи. |
| 1310. | 2. Вільні ціни і тарифи визначаються суб'єктами господарювання самостійно за угодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням господарюючого суб'єкта. |
| 1311. | Стаття 191. Державні ціни і тарифи |
| 1312. | 1. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають вирішальне соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. |
| 1313. | 2. Відповідно до закону державні ціни (тарифи) встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки конкретних видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. |
| 1314. | 3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. |
| 1315. | 4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін і тарифів встановлюються на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. |
| 1316. | 5. Державні та комунальні ціни і тарифи можуть регулюватися шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. |
| 1317. | 6. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні цін і тарифів, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону. |
| 1318. | Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення |
| 1319. | 1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін і тарифів, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами. |
| 1320. | Глава 22. ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. ПРИПИНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ |
| 1321. | Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань |
| 1322. | 1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у відповідних умовах звичайно ставляться. |
| 1323. | 2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання найбільш економічним способом, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування санкцій, передбачених законом або договором. |
| 1324. | 3. Застосування санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли обов'язковий акт, на основі якого виникло зобов'язання, втратив чинність, або виконання втратило інтерес для управненої сторони. |
| 1325. | 4. Кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. |
| 1326. | 5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. |
| 1327. | 6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання іншою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. |
| 1328. | 7. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, за винятком випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання іншої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. |
| 1329. | 8. Приймаючи виконання господарського зобов'язання, кредитор на вимогу боржника зобов'язаний видати йому письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. |
| 1330. | Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою |
| 1331. | 1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто. |
| 1332. | 2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадку, передбаченого частиною третьою статті 193 цього Кодексу, або коли управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання або настала фізична неможливість виконання зобов'язання. |
| 1333. | Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях |
| 1334. | 1. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не встановлено законом, може передати другій стороні зобов'язання за її згодою належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном, або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути обумовлена певним строком. |
| 1335. | 2. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня його офіційного опублікування. |
| 1336. | 3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються. |
| 1337. | Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, в яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів |
| 1338. | 1. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. |
| 1339. | 2. У випадку, якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. До солідарного виконання господарських зобов'язань застосовуються правила, встановлені щодо солідарного виконання цивільних зобов'язань. |
| 1340. | Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання |
| 1341. | 1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, передбаченим законом, господарським договором або тим, яке визначено змістом зобов'язання. |
| 1342. | 2. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: |
| 1343. | за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки; |
| 1344. | за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування банку, що обслуговує управнену сторону на момент виникнення зобов'язання або за новим місцем її розташування, за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону; |
| 1345. | за іншими зобов'язаннями - за місцем знаходження постійно діючого органу зобов'язаної сторони. |
| 1346. | 3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту державної нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту державної нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання. |
| 1347. | Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань |
| 1348. | 1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, які виникають з господарських договорів, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. |
| 1349. | 2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні виражатися у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, коли суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, може здійснюватися у гривнях за курсом, встановленим Національним банком України на день проведення платежу, якщо інше не встановлено договором. |
| 1350. | 3. Відсотки за грошовими зобов'язаннями, в яких однією із сторін є банк, допускаються в межах, встановлених Національним банком України або комерційними банками. Розмір відсотків за іншими грошовими зобов'язаннями може бути визначений у договорі. |
| 1351. | Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань |
| 1352. | 1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законодавством або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу (передоплата, факторинг, виставлення акредитива, виплата авансу, страхування комерційного ризику, застава тощо). |
| 1353. | 2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачені законом. |
| 1354. | Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань |
| 1355. | 1. Банківська гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового оголошення банком (гарантійного листа) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у гарантійному листі, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у гарантійному листі банку. |
| 1356. | 2. Банк виконує своє зобов'язання за банківською гарантією лише на письмову вимогу управненої сторони. |
| 1357. | 3. Банк має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути банку заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з банком не містить зобов'язання банку внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. |
| 1358. | 4. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються загальні положення цивільного законодавства про поруку та про договір доручення. |
| 1359. | Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань |
| 1360. | 1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших господарюючих суб'єктів недержавного сектора економіки, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину свого резервного (статутного) фонду на зберігання до Національного банку України для формування єдиного страхового фонду публічної застави, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. |
| 1361. | Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань |
| 1362. | 1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за угодою сторін; через неможливість виконання у випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законами. |
| 1363. | 2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. |
| 1364. | Стаття 203. Припинення господарського зобов'язання виконанням та зарахуванням |
| 1365. | 1. Господарське зобов'язання, усі умови якого виконані належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. |
| 1366. | 2. У разі якщо зобов'язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання припиняється виконанням. |
| 1367. | 3. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. |
| 1368. | 4. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання. |
| 1369. | 5. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом. |
| 1370. | Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання за угодою сторін та у разі поєднання його сторін в одній особі |
| 1371. | 1. Господарське зобов'язання може бути припинено за угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить акту обов'язковому, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання. |
| 1372. | 2. Господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. |
| 1373. | Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання неможливістю виконання |
| 1374. | 1. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає. |
| 1375. | 2. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідних для сторін майнових та інших наслідків повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка зобов'язана вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. |
| 1376. | 3. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. |
| 1377. | 4. У разі неплатоспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна для задоволення вимог кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом, законом про визнання суб'єкта підприємництва банкрутом, іншими законами. Ліквідація господарюючого суб'єкта - банкрута є підставою припинення зобов'язань з його участю. |
| 1378. | Стаття 206. Розірвання господарського зобов'язання |
| 1379. | 1. Господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, передбачених статтею 188 цього Кодексу. |
| 1380. | 2. Державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, якими передбачено припинення його дії, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. |
| 1381. | Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання |
| 1382. | 1. Господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, відповідного органу державної влади чи прокурора визнано судом недійсним повністю або в частині. |
| 1383. | 2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси іншої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: |
| 1384. | виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг), або взагалі не зв'язують зобов'язану сторону певними обов'язками; |
| 1385. | допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; |
| 1386. | вимагають від товаро- (послуго) одержувача сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. |
| 1387. | 3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного арбітражним судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання чинності рішенням суду, як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. |
| 1388. | Стаття 208. Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним |
| 1389. | 1. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинене з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернене другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. |
| 1390. | 2. При визнанні недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. |
| 1391. | Глава 23. ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ |
| 1392. | Стаття 209. Неплатоспроможність суб'єкта підприємництва |
| 1393. | 1. У разі неспроможності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою та державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неплатоспроможним. |
| 1394. | 2. Неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури, вважається банкрутством. |
| 1395. | 3. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути банкрутами відокремлені структурні підрозділи господарської організації. |
| 1396. | Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників |
| 1397. | 1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, зазначені в частині першій статті 209 Кодексу, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. |
| 1398. | 2. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків та обов'язкових платежів. |
| 1399. | 3. У випадках, коли щодо одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітети) кредиторів відповідно до закону про визнання суб'єкта підприємництва банкрутом. |
| 1400. | Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва |
| 1401. | 1. Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання його банкрутству. |
| 1402. | 2. Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть надати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, і відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація). |
| 1403. | 3. Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом. |
| 1404. | 4. Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 1405. | Стаття 212. Процедури неспроможності, що застосовуються до неплатоспроможного боржника |
| 1406. | 1. У випадках, передбачених законом про визнання суб'єкта підприємництва банкрутом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури неплатоспроможності (банкрутства): |
| 1407. | розпорядження майном боржника; |
| 1408. | мирова угода; |
| 1409. | санація (відновлення платоспроможності) боржника; |
| 1410. | ліквідація банкрута. |
| 1411. | 2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. |
| 1412. | 3. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в статутний фонд допускається лише за згодою суду, а після призначення розпорядника майна - за згодою останнього. |
| 1413. | Стаття 213. Майнові активи у процедурі неспроможності |
| 1414. | 1. Для врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у процедурах неспроможності використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових виключних та зобов'язальних прав. |
| 1415. | 2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника. |
| 1416. | Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства |
| 1417. | 1. Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює державний орган з питань банкрутства. |
| 1418. | 2. Державний орган з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів підприємництва - боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження державного органу з питань банкрутства визначаються законом про визнання суб'єкта підприємництва банкрутом. |
| 1419. | 3. Процедури, передбачені щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом та іншими законодавчими актами, не застосовуються до державних казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації. |
| 1420. | 4. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств. |
| 1421. | 5. Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством. |
| 1422. | 6. Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 1423. | Стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство |
| 1424. | 1. У випадках, передбачених законом, засновник чи власник суб'єкта підприємництва, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема, приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або доведення до банкрутства. |
| 1425. | 2. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом. |
| 1426. | 3. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або охоронюваним законом інтересам кредиторів. |
| 1427. | 4. Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, зо завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави тягне за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону. |
| 1428. | Розділ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1429. | Глава 24. ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН |
| 1430. | Стаття 216. Господарська відповідальність учасників господарських відносин |
| 1431. | 1. Учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. |
| 1432. | 2. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати відшкодування втрат (збитків) учасників господарських відносин внаслідок правопорушення та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. |
| 1433. | 3. Господарська відповідальність будується на принципах, згідно з якими: |
| 1434. | потерпіла сторона має право на відшкодування збитків у повному обсязі незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; |
| 1435. | сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань в натурі; |
| 1436. | у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення відповідальності виробника (продавця) продукції або інші обтяжливі для покупця (одержувача, споживача) застереження. |
| 1437. | Стаття 217. Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання |
| 1438. | 1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки. |
| 1439. | 2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. |
| 1440. | 3. Крім зазначених господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. |
| 1441. | 4. Господарські санкції застосовуються безпосередньо учасниками господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - спеціально уповноваженими органами державної влади або уповноваженими органами місцевого самоврядування. |
| 1442. | Стаття 218. Підстави господарської відповідальності |
| 1443. | 1. Підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання. |
| 1444. | 2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непередбаченої сили, тобто надзвичайний і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (фарс-мажорних обставин). Не вважаються такими обставинами зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. |
| 1445. | 4. За угодою сторін зобов'язання можуть бути передбачені також і інші підстави їх господарської відповідальності або звільнення від відповідальності. |
| 1446. | Стаття 219. Межі господарської відповідальності. Зменшення розміру та звільнення від господарської відповідальності |
| 1447. | 1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення інших правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. |
| 1448. | 2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законодавством або установчими документами про створення даного суб'єкта. |
| 1449. | 3. Якщо правопорушенню сприяли дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд може застосувати принцип змішаної відповідальності та зменшити розмір відповідальності відповідача. |
| 1450. | 4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин ("форс-мажор") є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, і передбачити порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. |
| 1451. | Стаття 220. Прострочення боржника |
| 1452. | 1. Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. |
| 1453. | 2. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. |
| 1454. | 3. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. |
| 1455. | Стаття 221. Прострочення кредитора |
| 1456. | 1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. |
| 1457. | 2. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинене умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. |
| 1458. | 3. У випадках якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк існування прострочення кредитора. |
| 1459. | Стаття 222. Досудовий порядок реалізації господарської відповідальності |
| 1460. | 1. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права і законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. |
| 1461. | 2. У разі відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів повинен звернутися до нього з письмовою претензією. |
| 1462. | 3. У претензії зазначаються: |
| 1463. | повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється; |
| 1464. | дата пред'явлення і номер претензії; |
| 1465. | обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; |
| 1466. | докази, що підтверджують ці обставини; |
| 1467. | вимоги заявника, з посиланням на нормативні акти; |
| 1468. | сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; |
| 1469. | платіжні реквізити заявника претензії; |
| 1470. | перелік документів, що додаються до претензії. |
| 1471. | 4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. |
| 1472. | 5. Претензія підписується керівником підприємства чи іншою особою, уповноваженою заявником, та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом, або вручається адресатові під розписку. |
| 1473. | 6. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або прийнятими відповідно до нього законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. |
| 1474. | 7. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. |
| 1475. | 8. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений у письмовій формі. Відповідь на претензію підписується керівником підприємства чи іншою уповноваженою на те особою та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом, або вручається йому під розписку. |
| 1476. | 9. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход державного бюджету з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом. |
| 1477. | Стаття 223. Строки реалізації господарської відповідальності |
| 1478. | 1. Для реалізації відповідальності за правопорушення у сфері господарювання встановлюється загальний та скорочений строки позовної давності (спеціальна позовна давність), передбачені цивільним законодавством, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом. |
| 1479. | 2. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом. |
| 1480. | Глава 25. ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1481. | Стаття 224. Відшкодування збитків як вид господарських санкцій |
| 1482. | 1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. |
| 1483. | 2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною. |
| 1484. | Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків |
| 1485. | 1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: |
| 1486. | вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; |
| 1487. | додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків, внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною; |
| 1488. | неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною; |
| 1489. | матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. |
| 1490. | 2. По окремих видах господарських зобов'язань законом може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. |
| 1491. | 3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку,- на день подання відповідного позову про стягнення збитків до суду. |
| 1492. | 4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. |
| 1493. | 5. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі, а також у вигляді конкретних ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для даного виду зобов'язань точно визначений законом. |
| 1494. | 6. Кабінетом Міністрів України можуть бути затверджені методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. |
| 1495. | 7. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності. |
| 1496. | Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків |
| 1497. | 1. Учасник господарських відносин, що допустив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів до запобігання збитків у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків іншим суб'єктам завдано - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. |
| 1498. | 2. У випадку виникнення спору сторона, що порушила зобов'язання, повинна довести, яких заходів не було вжито другою стороною для їх зменшення, а також обґрунтувати суму, на яку зменшився б розмір збитків за умови вжиття таких заходів. |
| 1499. | 3. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна негайно повідомити другу сторону про причини і характер порушення. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. |
| 1500. | 4. Сторона господарського зобов'язання не може претендувати на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання та могла запобігти виникненню збитків розумними діями, крім випадків, коли законом або договором не передбачено інше. |
| 1501. | 5. Управнена сторона не має права вимагати відшкодування завданих їй збитків у частині, в якій виникнення збитків викликане недобросовісними діями (бездіяльністю) цієї сторони, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань перед другою стороною. |
| 1502. | 6. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання. |
| 1503. | 7. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. |
| 1504. | 8. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. |
| 1505. | 9. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 181 цього Кодексу. |
| 1506. | Стаття 227. Солідарне відшкодування збитків |
| 1507. | 1. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 цього Кодексу. |
| 1508. | Стаття 228. Регресні вимоги про відшкодування збитків |
| 1509. | 1. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів до стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання, або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю. |
| 1510. | Стаття 229. Відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань |
| 1511. | 1. Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. |
| 1512. | 2. Обчислення розміру збитків здійснюється у грошових одиницях, в яких провадились або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом чи не передбачено угодою сторін. |
| 1513. | 3. У разі висунення вимог про відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у національній валюті за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог. |
| 1514. | Глава 26. ШТРАФНІ ТА ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ |
| 1515. | Стаття 230. Штрафні санкції |
| 1516. | 1. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. |
| 1517. | 2. Штрафні санкції стягуються понад завдані збитки, якщо законом чи договором не встановлено інше. |
| 1518. | 3. Суб'єктами застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. |
| 1519. | Стаття 231. Розмір штрафних санкцій |
| 1520. | 1. По окремих видах зобов'язань законом може бути точно визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. |
| 1521. | 2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються у таких розмірах: |
| 1522. | за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); |
| 1523. | за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсоток вартості товарів (робіт, послуг), по яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків названої вартості. |
| 1524. | 3. Законом може бути точно визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. |
| 1525. | 4. У разі якщо точний розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній точно визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг. |
| 1526. | 5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений судом за заявою заінтересованої сторони. |
| 1527. | 6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою банківського відсотка за час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено зобов'язанням. |
| 1528. | 7. Розмір штрафних санкцій, які застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією. |
| 1529. | Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій |
| 1530. | 1. Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції; коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. |
| 1531. | 2. Якщо законом або договором не встановлено інше, штрафні санкції стягуються понад завдані правопорушенням збитки. |
| 1532. | 3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, або уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Сторона, яка допустила правопорушення, зобов'язана розглянути цю вимогу і за наявності підстав задовольнити її у добровільному порядку. У разі відмови сплатити штрафні санкції добровільно вони можуть бути стягнуті примусово за рішенням суду. |
| 1533. | 4. Відсотки за користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків менший строк. |
| 1534. | 5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. |
| 1535. | 6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. |
| 1536. | 7. У випадках, передбачених законом, господарські штрафні санкції стягуються судом у доход держави. |
| 1537. | Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій |
| 1538. | 1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинні бути взяті до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. |
| 1539. | 2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд має право з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. |
| 1540. | Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції, виконати зобов'язання в натурі |
| 1541. | 1. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у частині третій статті 193 цього Кодексу. |
| 1542. | Стаття 235. Оперативно-господарські санкції |
| 1543. | 1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - використовувані самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання. |
| 1544. | 2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. |
| 1545. | 3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, що порушив господарське зобов'язання. |
| 1546. | Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій |
| 1547. | 1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: |
| 1548. | 1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною ; |
| 1549. | відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди іншої сторони; |
| 1550. | відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; |
| 1551. | 2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); |
| 1552. | 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, що порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості, тощо; |
| 1553. | 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання. |
| 1554. | 2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. |
| 1555. | Стаття 237. Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій |
| 1556. | 1. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання іншою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, що потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. |
| 1557. | 2. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. |
| 1558. | 3. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій. |
| 1559. | Глава 27. АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ |
| 1560. | Стаття 238. Застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання |
| 1561. | 1. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані спеціально уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційного, правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. |
| 1562. | 2. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції не можуть бути встановлені підзаконними правовими актами. |
| 1563. | Стаття 239. Види адміністративно-господарських санкцій |
| 1564. | 1. Відповідно до статті 216 цього Кодексу органи державної влади можуть застосовувати до господарюючих суб'єктів такі адміністративно-господарські санкції: |
| 1565. | безоплатне вилучення прибутку (доходу, суми податку); |
| 1566. | стягнення штрафу; |
| 1567. | вилучення неподаткових обов'язкових платежів; |
| 1568. | зупинення операцій з рахунків суб'єктів господарювання у банках та інших фінансово-кредитних установах; |
| 1569. | застосування антидемпінгових заходів; |
| 1570. | припинення експортно-імпортних операцій; |
| 1571. | застосування індивідуального режиму ліцензування; |
| 1572. | припинення дії ліцензії (патенту) на здійснення господарюючим суб'єктом певних видів господарської діяльності; |
| 1573. | анулювання ліцензії (патенту) на здійснення господарюючим суб'єктом окремих видів господарської діяльності; |
| 1574. | обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання або зміна профілю його діяльності; |
| 1575. | скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; |
| 1576. | припинення діяльності суб'єкта господарювання; |
| 1577. | інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. |
| 1578. | Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу) |
| 1579. | 1. Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку за прихований об'єкт оподаткування підлягають безоплатному вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. |
| 1580. | 2. Перелік порушень, за які до господарюючого суб'єкта застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами, що регулюють відносини, в яких допущено правопорушення. |
| 1581. | Стаття 241. Штраф як адміністративно-господарська санкція |
| 1582. | 1. За порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності з нього, крім безоплатного вилучення прибутку (доходу, суми податку), в доход бюджету стягується в порядку, передбаченому законом, штраф, розмір якого встановлюється законом, але не більш як у двократному розмірі вилучених сум, зазначених у статті 239 цього Кодексу. У разі повторного порушення, вчиненого суб'єктом господарювання протягом року після застосування до нього санкції, передбаченої цією статтею, штраф стягується у трикратному розмірі безоплатно вилученої суми. |
| 1583. | 2. Перелік порушень, за які з господарюючого суб'єкта стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. |
| 1584. | Стаття 242. Вилучення неподаткових обов'язкових платежів |
| 1585. | 1. У разі порушення господарюючим суб'єктом встановлених правил обліку або звітності щодо сплати інших, крім податкових, обов'язкових платежів, або їх несплату чи неповну сплату сума, яку належить сплатити безоплатно стягується в доход бюджету. Крім того, з господарюючого суб'єкта може бути стягнуто штраф у розмірі до 50 відсотків належної до сплати суми обов'язкового платежу. |
| 1586. | Стаття 243. Зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання |
| 1587. | 1. У разі відмови керівних органів або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, використовуваних для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законодавством звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків або інших обов'язкових платежів, операції цього суб'єкта за його рахунками у банках та інших фінансово-кредитних установах зупиняються. |
| 1588. | 2. Порядок і строки зупинення операцій суб'єктів господарювання за їх рахунками визначаються законодавством. |
| 1589. | Стаття 244. Застосування антидемпінгових заходів |
| 1590. | 1. У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законами України як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до законодавства України. |
| 1591. | 2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування санкцій відповідно до цієї статті встановлюється Кабінетом Міністрів України. |
| 1592. | Стаття 245. Припинення експортно-імпортних операцій. Застосування індивідуального режиму ліцензування |
| 1593. | 1. У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, коли дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються в порядку, передбаченому законодавством. |
| 1594. | 2. Здійснення суб'єктами господарювання імпорту або реалізації на митній території України товарів з порушенням прав промислової власності господарюючих суб'єктів України тягне за собою застосування санкцій у вигляді зупинення або припинення дії ліцензії на імпорт зазначених товарів. Порядок застосування цих санкцій встановлюється законодавством про зовнішньоекономічну діяльність. |
| 1595. | 3. За порушення господарюючими суб'єктами правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватись індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюється законодавством про зовнішньоекономічну діяльність. |
| 1596. | Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання |
| 1597. | 1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для навколишнього середовища, забороняється. |
| 1598. | 2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, а також іншими спеціально уповноваженими органами, в порядку, передбаченому законодавством. |
| 1599. | 3. До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів, або систематично порушують правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, встановлених цим Кодексом, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та припинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку. |
| 1600. | 4. Державні органи захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених законодавством про захист прав споживачів приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів. |
| 1601. | Стаття 247. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання |
| 1602. | 1. У разі грубого порушення суб'єктом господарювання правил його утворення, передбачених статтею 56 цього Кодексу, або створення фіктивного суб'єкта господарювання, а також в інших випадках, передбачених статтею 58 цього Кодексу, застосовується адміністративно-господарська санкція у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта. |
| 1603. | 2. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, яке є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу. |
| 1604. | Стаття 248. Припинення діяльності суб'єкта господарювання |
| 1605. | 1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання як адміністративно-господарська санкція застосовується до суб'єкта господарювання, який грубо або систематично порушує встановлені законом правила здійснення господарської діяльності. |
| 1606. | 2. Примусове припинення діяльності суб'єкта господарювання провадиться шляхом його ліквідації на підставі рішення суду відповідно до вимог статей 59 і 60 цього Кодексу. |
| 1607. | 3. Умови і порядок ліквідації суб'єкта господарювання у зв'язку з банкрутством визначаються законом про банкрутство. |
| 1608. | Стаття 249. Гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій |
| 1609. | 1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. |
| 1610. | 2. У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає компетенції цього органу чи вимогам законодавства, суб'єкт господарювання, права або законні інтереси якого порушені виданням акта, відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним. |
| 1611. | 3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. |
| 1612. | Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій |
| 1613. | 1. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом. |
| 1614. | Глава 28. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА |
| 1615. | Стаття 251. Накладання штрафів за порушення антимонопольного законодавства |
| 1616. | 1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за: |
| 1617. | вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 цього Кодексу, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать антимонопольному законодавству; |
| 1618. | створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законодавством передбачено необхідність одержання такої згоди; |
| 1619. | неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням. |
| 1620. | 2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, встановленому законом. |
| 1621. | Стаття 252. Адміністративна відповідальність громадян-підприємців та посадових осіб |
| 1622. | 1. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також громадяни, зареєстрованих як підприємці, несуть адміністративну відповідальність згідно з законом за: |
| 1623. | вчинення дій, передбачених статтями 29-32 цього Кодексу; |
| 1624. | неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням; |
| 1625. | ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень. |
| 1626. | 2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, громадянами, зареєстрованих як підприємці, а також вчинення в інтересах третіх осіб зазначених дій громадянами, що не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену законом. |
| 1627. | 3. Штрафи стягуються в судовому порядку. |
| 1628. | Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку |
| 1629. | 1. Прибуток, незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, 30 і 32 цього Кодексу, стягується судом до Державного бюджету України. |
| 1630. | Стаття 254. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта |
| 1631. | 1. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів, передбачених статтею 33 цього Кодексу, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта як у виробника, так і у продавця. |
| 1632. | 2. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. |
| 1633. | 3. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта не може бути усунена іншим шляхом. |
| 1634. | Стаття 255. Відшкодування збитків |
| 1635. | 1. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому законом. |
| 1636. | Стаття 256. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей |
| 1637. | 1. У разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням. |
| 1638. | Стаття 257. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про недобросовісну конкуренцію |
| 1639. | 1. Справи про порушення антимонопольного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями у порядку, визначеному законом. |
| 1640. | Розділ YІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1641. | Глава 29. ГАЛУЗІ ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 1642. | Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин |
| 1643. | 1. Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються в залежності від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини. |
| 1644. | 2. Господарські відносини складаються у виробництві, сфері розподілу, обігу та виробничого споживання. Не є господарськими майнові відносини, що виникають між суб'єктом господарювання та суб'єктом особистого (невиробничого) споживання, а також у відносинах у сфері особистого (невиробничого) споживання. |
| 1645. | 3. Правове регулювання господарських відносин повинно виходити з суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей народного господарства. |
| 1646. | 4. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються окремим розділом цього Кодексу. |
| 1647. | Стаття 259. Види господарської діяльності та їх класифікація |
| 1648. | 1. Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва конкретної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. |
| 1649. | 2. У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління народним господарством повинні враховуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. |
| 1650. | 3. Для віднесення господарюючого суб'єкта до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності. |
| 1651. | 4. З метою забезпечення системи державного управління народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, загальнодержавному, реґіональному і галузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації. |
| 1652. | 5. Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту. |
| 1653. | 6. Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів. |
| 1654. | Стаття 260. Галузі народного господарства та їх класифікація |
| 1655. | 1. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає галузь. |
| 1656. | 2. Загальна класифікація галузей народного господарства є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації, яка використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин, а також органами державної влади та органами місцевого самоврядування в процесі управління господарською діяльністю. |
| 1657. | 3. Вимоги до класифікації галузей народного господарства встановлюються законом. |
| 1658. | Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва |
| 1659. | 1. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. |
| 1660. | 2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). |
| 1661. | Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання |
| 1662. | 1. У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (товари народного споживання). |
| 1663. | 2. У разі якщо продукти виробництва можуть використовуватися як у виробництві, так і для особистого споживання, економічна форма таких продуктів (продукція чи товари) визначається в залежності від цільового призначення конкретного продукту виробництва. |
| 1664. | 3. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг товарів народного споживання у сфері господарювання регулюються цим Кодексом та іншими нормативними актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами - цивільним законодавством. |
| 1665. | 4. Майнові відносини, пов'язані з обігом матеріальних цінностей, що вибули із сфери матеріального виробництва, регулюються цивільним законодавством. |
| 1666. | 5. Особливості правового регулювання господарської діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, встановлюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. |
| 1667. | Глава 30. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 1668. | Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність |
| 1669. | 1. Господарсько-торговельною є діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (далі - товарів), а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. |
| 1670. | 2. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється товарний обіг, (внутрішнього чи зовнішнього ринку), господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля. |
| 1671. | 3. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в найм (в оренду) засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. |
| 1672. | 4. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, найму (оренди), міни (бартеру), лізингу та іншими договорами. |
| 1673. | § 1. Поставка |
| 1674. | Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут |
| 1675. | 1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших господарських суб'єктів у сфері господарювання здійснюються шляхом поставки продукції (товарів), а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. |
| 1676. | 2. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або товарів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції (товарів) для державних потреб. |
| 1677. | 3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. |
| 1678. | Стаття 265. Договір поставки |
| 1679. | 1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) іншій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за них певну грошову суму. |
| 1680. | 2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. |
| 1681. | 3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 статті 55 цього Кодексу. |
| 1682. | 4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". |
| 1683. | 5. Поставка товарів без укладення договору поставки здійснюється лише за рішенням Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом. |
| 1684. | 6. У разі якщо цим Кодексом або іншими законами не врегульовано умови здійснення поставки товарів, застосовуються правила цивільного законодавства про договір купівлі-продажу. 7. Реалізація товарів негосподарюючим суб'єктам, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу, встановленими цивільним законодавством. |
| 1685. | Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки |
| 1686. | 1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція (товари) з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки може бути також продукція (товари), визначені індивідуальними ознаками. |
| 1687. | 2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією на розсуд сторін. |
| 1688. | 3. При укладенні договорів поставки на виконання специфікованих (з визначенням часткових співвідношень) державних замовлень зменшення загальної кількості товарів або за окремими позиціями специфікації допускається тільки за згодою покупця. |
| 1689. | Стаття 267. Строки і порядок поставки |
| 1690. | 1. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. |
| 1691. | 2. Періодом поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а товарів народного споживання - як правило, місяць. Сторони можуть погодити в договорі також іншу періодичність поставки (місяць, декада, доба). |
| 1692. | 3. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибирання товарів покупцем. |
| 1693. | 4. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем. |
| 1694. | 5. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів. |
| 1695. | Стаття 268. Якість товарів, що поставляються |
| 1696. | 1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. |
| 1697. | 2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказана документація не опублікована у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. |
| 1698. | 3. У разі відсутності у договорі умов про якість товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. |
| 1699. | 4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупроводжувальним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. |
| 1700. | 5. У випадку поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем - вимагати повернення сплаченої суми. |
| 1701. | 6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місці знаходження товарів або усунути їх своїми засобами, але за рахунок постачальника. |
| 1702. | 7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було обумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. |
| 1703. | 8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник ) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці. |
| 1704. | Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів |
| 1705. | 1. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. |
| 1706. | 2. Щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, стандартами, технічними умовами або договором можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть передбачити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами. |
| 1707. | 3. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з моменту одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо товарів народного споживання, які реалізуються через роздрібні торговельні організації, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором. |
| 1708. | 4. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару. |
| 1709. | 5. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб. |
| 1710. | 6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти товарів, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання товарів. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни. |
| 1711. | 7. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу. |
| 1712. | 8. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів. |
| 1713. | Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються |
| 1714. | 1. Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачена поставка з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих непотрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. |
| 1715. | 2. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором. |
| 1716. | 3. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у 20-денний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування товару або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У випадку, якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує товар або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. |
| 1717. | 4. Прийняття покупцем некомплектних товарів не звільняє постачальника виробника) від відповідальності. |
| 1718. | Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок |
| 1719. | 1. Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки товарів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів. |
| 1720. | § 2. Контрактація сільськогосподарської продукції |
| 1721. | Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції |
| 1722. | 1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. |
| 1723. | 2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. |
| 1724. | 3. Підставою для укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції є державне замовлення, обсяги якого доводяться в установленому порядку безпосередньо виробникам, включаючи селянські (фермерські) господарства. |
| 1725. | 4. У договорах контрактації повинні передбачатися: |
| 1726. | види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, нормативи гранично допустимого вмісту у продукції шкідливих речовин; |
| 1727. | кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника з вивезенням її власним або залученим транспортом; |
| 1728. | ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; |
| 1729. | обов'язки контрактанта по наданню допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; |
| 1730. | взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними обов'язків; |
| 1731. | інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 1732. | Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації |
| 1733. | 1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу понад обсяги, передбачені в договорі, та погодити календарний графік її здачі. |
| 1734. | 2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю продукцію, пред'явлену ним понад визначені договором обсяги, на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, погоджених сторонами. |
| 1735. | 3. У договорі контрактації передбачаються обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. |
| 1736. | 4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені законодавством. |
| 1737. | 5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. |
| 1738. | Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації |
| 1739. | 1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі п'ять відсотків вартості незданої продукції, що обчислюється виходячи з середньої ціни продукції, котра фактично склалася за минулий період (місяць, квартал, рік) без урахування встановлених надбавок до закупівельних цін. |
| 1740. | 2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, погодженому сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'ять відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і скидки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо швидкопсувної продукції - повну її вартість. |
| 1741. | 3. У разі якщо продукція не була своєчасно підготовлена до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки. |
| 1742. | 4. За несвоєчасне проведення розрахунків за здану (відвантажену) продукцію виробник має право стягнути з контрактанта у безспірному порядку суму платежу і пеню в розмірі двох відсотків простроченої суми за кожний день прострочення. |
| 1743. | 5. Сторони можуть передбачити в договорі контрактації також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. |
| 1744. | § 3. Енергопостачання |
| 1745. | Стаття 275. Договір енергопостачання |
| 1746. | 1. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний прийняти та оплатити її, забезпечити раціональне використання енергії та підтримання її належної якості в процесі споживання, а також оптимальне повернення енергопостачальникові відпрацьованої частини енергії. |
| 1747. | 2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. |
| 1748. | 3. У разі якщо державне (комунальне) енергопостачальне підприємство є монополістом у межах адміністративно-територіальної одиниці, воно зобов'язане укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом. |
| 1749. | 4. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, в тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами. |
| 1750. | 5. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах. |
| 1751. | Стаття 276. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання |
| 1752. | 1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У випадках, коли енергоресурси виділяються в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. |
| 1753. | 2. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника. |
| 1754. | 3. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для обох сторін договору. |
| 1755. | 4. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів за добою. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень. |
| 1756. | 5. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергія не вибрана абонентом або недоодержана ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умовами, її поповнення здійснюється за погодженням сторін. |
| 1757. | 6. Для розрахунків за договорами енергопостачання використовуються вільні ціни (ринкове постачання), державні фіксовані та регульовані ціни (постачання енергії за державним замовленням). |
| 1758. | 7. Пріоритетною формою оплати енергії, що відпускається, є попередня оплата. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. |
| 1759. | 8. У випадку, коли абонент має власне енергоджерело і відпускає енергію в мережі енергопостачальника, допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергії. |
| 1760. | Стаття 277. Правила користування енергією |
| 1761. | 1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування тепловою і електричною енергією, що є обов'язковими. Порядок затвердження вказаних правил встановлюється Кабінетом Міністрів України. |
| 1762. | 2. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії. |
| 1763. | 3. Абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника. |
| 1764. | 4. Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією. |
| 1765. | § 4. Біржова торгівля |
| 1766. | Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність. |
| 1767. | 1. Здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг господарюючим суб'єктам у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утворюваною господарською організацією - товарною біржею. |
| 1768. | 2. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності визначаються цим Кодексом, прийнятими відповідно до нього законом про товарну біржу та іншими законодавчими актами. |
| 1769. | Стаття 279. Товарна біржа |
| 1770. | 1. Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчення, упорядкування і сприяння товарообігу та пов'язаним з ним торговельним операціям. |
| 1771. | 2. Товарна біржа є юридичною особою, діє на основі самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. |
| 1772. | 3. Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні установи та організації, які утримуються за рахунок державного бюджету. |
| 1773. | 4. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Засновники сплачують пайовий внесок. |
| 1774. | 5. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі. |
| 1775. | 6. Державна реєстрація товарної біржі провадиться відповідно до вимог статті 58 цього Кодексу. |
| 1776. | 7. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. |
| 1777. | 8. Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін. |
| 1778. | Стаття 280. Права та обов'язки товарної біржі |
| 1779. | 1.Товарна біржа має право: |
| 1780. | встановлювати відповідно до законодавства власні обов'язкові для всіх учасників торгів правила біржової торгівлі та біржового арбітражу; |
| 1781. | встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею; |
| 1782. | встановлювати інші грошові збори; |
| 1783. | встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафні санкції за порушення статуту біржі та біржових правил; |
| 1784. | створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них; |
| 1785. | засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах; |
| 1786. | розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти; |
| 1787. | укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на біржах, в тому числі розташованих за межами України; |
| 1788. | видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання; |
| 1789. | здійснювати інші права, передбачені законом. |
| 1790. | 2. Товарна біржа зобов'язана: |
| 1791. | створювати умови для проведення біржової торгівлі; |
| 1792. | регулювати біржові операції; |
| 1793. | регулювати ціни на підставі співвідношення попиту і пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі; |
| 1794. | надавати членам і відвідувачам біржі організаційні, інформаційні та інші послуги; |
| 1795. | забезпечувати збір, обробку і розповсюдження інформації, що стосується кон'юнктури ринку. |
| 1796. | Стаття 281. Правила біржової торгівлі. Біржові торги |
| 1797. | 1. Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до законодавства і є основним документом, що реґламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань. |
| 1798. | 2. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим. |
| 1799. | 3. Біржовими торгами є торги, які публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участю членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі. |
| 1800. | 4. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам - фізичним особам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і подання здійснюваних ними операцій до реєстрації на біржі. |
| 1801. | Стаття 282. Припинення товарної біржі |
| 1802. | 1. Припинення товарної біржі відбувається за рішенням загальних зборів членів біржі, а також за рішенням суду у випадках, передбачених законом. |
| 1803. | § 5. Оренда майна |
| 1804. | Стаття 283. Найм (оренда) майна у сфері господарювання |
| 1805. | 1. За договором найму (оренди) одна сторона (наймодавець, орендодавець) передає іншій стороні (наймачеві, орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. |
| 1806. | 2. У користування за договором найму (оренди) передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає при використанні своєї споживчої якості. |
| 1807. | 3. Об'єктом оренди можуть бути: |
| 1808. | державні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), автономними земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, інженерними комунікаціями та системою енергопостачання; |
| 1809. | підприємства недержавних форм власності, їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси; |
| 1810. | нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. |
| 1811. | 4. Оренда структурних підрозділів державних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. |
| 1812. | Стаття 284. Умови договору найму (оренди) |
| 1813. | 1. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. |
| 1814. | 2. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і в тому випадку, коли після його укладення законодавством встановлені правила, що погіршують становище орендаря. |
| 1815. | 3. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. |
| 1816. | 4. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. |
| 1817. | Стаття 285. Основні права та обов'язки орендаря |
| 1818. | 1. Орендар самостійно обирає організаційну форму підприємницької діяльності на основі орендованого майна. Статут суб'єкта господарювання, утвореного на базі орендованого майна, не може суперечити умовам договору оренди. |
| 1819. | 2. Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. |
| 1820. | 3. Орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду. |
| 1821. | 4. Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. |
| 1822. | Стаття 286. Орендна плата |
| 1823. | 1. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності і який визначається як частина розрахункового доходу від господарського використання орендованого майна. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. |
| 1824. | 2. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. |
| 1825. | 3. Орендна плата встановлюється, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. |
| 1826. | 4. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. |
| 1827. | Стаття 287. Оренда державного та комунального майна |
| 1828. | 1. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є: |
| 1829. | а) Фонд державного майна України, його реґіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є загальнодержавною власністю; |
| 1830. | б) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або уповноважені місцевими радами управляти майном, - щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності; |
| 1831. | в) державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті "б" - також щодо цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна. |
| 1832. | 2. Організаційні та майнові відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються цим Кодексом. |
| 1833. | 3. Утворення орендного підприємства на основі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства здійснюється відповідно до статті 11 цього Кодексу. |
| 1834. | Стаття 288. Суборенда |
| 1835. | 1. Орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено договором оренди. |
| 1836. | 2. Передача в суборенду цілісних майнових комплексів не допускається. |
| 1837. | Стаття 289. Право на викуп (приватизацію) об'єкта оренди |
| 1838. | 1. Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором оренди. |
| 1839. | 2. Сторони можуть передбачити в договорі право викупу не пізніш як у трирічний строк від дня укладення договору орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу), якщо орендоване майно не віднесене до об'єктів, приватизація яких заборонена законом. |
| 1840. | 3. Умови викупу орендованого державного майна (цілісного майнового комплексу) визначаються в договорі оренди відповідно до законодавства про приватизацію. |
| 1841. | 4. Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди. |
| 1842. | 5. Рішення орендодавця про надання товариству орендарів в оренду цілісного майнового комплексу є підставою для відмови у приватизації цього майна. |
| 1843. | 6. Приватизація цілісних майнових комплексів, зданих в оренду, здійснюється за згодою орендаря. |
| 1844. | 7. У разі відсутності згоди орендаря на приватизацію орендованого державного (комунального) майна або відмови його від викупу цього майна згідно з договором оренди орендодавець має право відмовитися від продовження за ініціативою орендаря договору оренди з ним на наступний строк. |
| 1845. | Стаття 290. Оренда землі у сфері господарювання |
| 1846. | 1. Відносини, пов'язані з орендою землі як засобу виробництва, регулюються цим Кодексом та земельним законодавством. |
| 1847. | 2. Оренда земельної ділянки без договору, укладеного в письмовій формі та зареєстрованого в установленому законом порядку, не допускається. |
| 1848. | 3. Плата за користування земельною ділянкою, що є державною або комунальною власністю, не може бути нижчою за встановлену законом. |
| 1849. | Стаття 291. Припинення договору оренди |
| 1850. | 1. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. |
| 1851. | 2. Договір оренди припиняється у разі: |
| 1852. | закінчення строку, на який він був укладений; |
| 1853. | викупу об'єкта оренди або його загибелі; |
| 1854. | ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря. |
| 1855. | 3. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених цивільним законодавством для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. |
| 1856. | 4. Правові наслідки припинення договору оренди, інші умови правового регулювання орендних відносин у сфері господарювання визначаються відповідно до умов регулювання договору найму цивільним законодавством. |
| 1857. | § 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності |
| 1858. | Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання |
| 1859. | 1. Лізинг - це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням лізингоодержувача у певного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. |
| 1860. | 2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. |
| 1861. | 3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання в якості основних фондів, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). |
| 1862. | 4. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 1863. | 5. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. |
| 1864. | 6. Об'єкт лізингу впродовж усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору. |
| 1865. | 7. Правове регулювання лізингу здійснюється цим Кодексом, законом про лізинг, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. До відносин, що виникають з лізингу, не врегульованих господарським законодавством, можуть застосовуватися відповідні положення цивільного законодавства. |
| 1866. | Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання |
| 1867. | 1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати іншій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління один товар в обмін на інший товар. |
| 1868. | 2. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. |
| 1869. | 3. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. |
| 1870. | 4. Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо інша сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання. |
| 1871. | 5. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін. |
| 1872. | Стаття 294. Зберігання у товарному складі |
| 1873. | 1. Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані зі зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. |
| 1874. | 2. Товарний склад визнається складом загального користування у випадках, коли із закону, інших правових актів або виданого підприємницькій організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язана приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця. |
| 1875. | 3. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. |
| 1876. | 4. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання застосовуються положення цивільного законодавства. |
| 1877. | Глава 31. КОМЕРЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО (АГЕНТСЬКІ ВІДНОСИНИ) У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 1878. | Стаття 295. Агентська діяльність |
| 1879. | 1. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг господарюючим суб'єктам при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. |
| 1880. | 2. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. |
| 1881. | 3. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. |
| 1882. | 4. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. |
| 1883. | 5. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання, що мають стратегічне значення для безпеки держави. |
| 1884. | Стаття 296. Підстави виникнення агентських відносин |
| 1885. | 1. Агентські відносини виникають у разі: |
| 1886. | фактичного надання суб'єктом господарювання повноважень комерційному агентові на вчинення господарських дій; |
| 1887. | схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. |
| 1888. | Стаття 297. Предмет агентського договору |
| 1889. | 1. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги іншій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. |
| 1890. | 2. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови. |
| 1891. | 3. Договором повинна бути визначена територія, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, передбачену угодою сторін. У разі якщо територія дії агента в договорі не визначена, вважається, що агент повинен діяти на території України. |
| 1892. | 4. Агентський договір укладається в письмовій формі. В договорі має бути визначена форма підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента. |
| 1893. | Стаття 298. Схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень |
| 1894. | 1. Комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду. |
| 1895. | 2. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з моменту її укладення. |
| 1896. | Стаття 299. Немонопольні і монопольні агентські відносини |
| 1897. | 1. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, має право довірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент. |
| 1898. | 2. У разі монопольних агентських відносин комерційний агент, що представляє суб'єкта господарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором. |
| 1899. | Стаття 300. Передача прав комерційного агента |
| 1900. | 1. Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє. |
| 1901. | 2. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє. |
| 1902. | Стаття 301. Взаєморозрахунки в агентських відносинах |
| 1903. | 1. Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує комісійну винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, встановленому договором. |
| 1904. | 2. Комісійна винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом. |
| 1905. | 3. У разі якщо за агентським договором комерційний агент повинен тільки створити для суб'єкта, якого він представляє, можливість укласти з третьою особою певну угоду, право на винагороду виникає у нього лише в разі реалізації цієї можливості. |
| 1906. | 4. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє. |
| 1907. | 5. Комерційний агент має право на комісійні за всі посередницькі операції, виконані ним у процесі договірної діяльності. |
| 1908. | 6. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, щомісячно розраховує комісійні, на які має право комерційний агент. |
| 1909. | 7. Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належать комісійні. |
| 1910. | 8. Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором. |
| 1911. | Стаття 302. Обов'язки щодо нерозголошення конфіденційної інформації в агентських відносинах |
| 1912. | 1. Комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у своїх власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним. |
| 1913. | 2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення). |
| 1914. | 3. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону. |
| 1915. | Стаття 303. Відповідальність за порушення агентського договору |
| 1916. | 1. Комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, якщо інше не передбачено агентським договором. |
| 1917. | 2. Якщо інше не передбачено договором, комерційний агент не гарантує суб'єкту, якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними з його посередництвом. |
| 1918. | 3. У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди (мінус відсотки комісійних), передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною. |
| 1919. | Стаття 304. Припинення агентського договору |
| 1920. | 1. Агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє. |
| 1921. | 2. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором. |
| 1922. | 3. У разі усунення (закінчення) обставин, що привели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені. |
| 1923. | Стаття 305. Законодавство про комерційне посередництво у сфері господарювання |
| 1924. | 1. Відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. |
| 1925. | 2. У частині, не врегульованій названими актами, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення цивільного законодавства, якими регулюються відносини доручення. |
| 1926. | Глава 32. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ |
| 1927. | Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності |
| 1928. | 1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування газу і нафтопродуктів трубопроводами. |
| 1929. | 2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. |
| 1930. | 3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт. |
| 1931. | 4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. |
| 1932. | 5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. |
| 1933. | 6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються цивільним законодавством. |
| 1934. | Стаття 307. Договір перевезення вантажу |
| 1935. | 1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений йому іншою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. |
| 1936. | 2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносаменту тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. |
| 1937. | 3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. |
| 1938. | 4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. |
| 1939. | 5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. |
| 1940. | Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення |
| 1941. | 1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. |
| 1942. | 2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. |
| 1943. | 3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж в порядку, передбаченому законодавством. |
| 1944. | 4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу потрібні спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. |
| 1945. | 5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення оформлений належним чином перевізний документ. |
| 1946. | Стаття 309. Зміна умов перевезення |
| 1947. | 1. Вантажовідправник має право в порядку, передбаченому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу. |
| 1948. | 2. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу. |
| 1949. | Стаття 310. Одержання вантажу в пункті призначення |
| 1950. | 1. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. |
| 1951. | 2. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Одержувач має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. |
| 1952. | 3. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це. |
| 1953. | 4. Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку. |
| 1954. | Стаття 311. Плата за перевезення вантажів |
| 1955. | 1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за тарифами, встановленими відповідно до законодавства. |
| 1956. | Стаття 312. Договір перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні |
| 1957. | 1. За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом. |
| 1958. | 2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами. |
| 1959. | 3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод визначається транспортними кодексами та статутами. |
| 1960. | Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу |
| 1961. | 1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. |
| 1962. | 2. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. |
| 1963. | 3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається Кабінетом Міністрів України. |
| 1964. | 4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочення. |
| 1965. | Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу та пошкодження вантажу |
| 1966. | 1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. |
| 1967. | 2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. |
| 1968. | 3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: |
| 1969. | у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; |
| 1970. | у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; |
| 1971. | у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижче дійсної вартості вантажу. |
| 1972. | 4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату. |
| 1973. | 5. У випадку коли вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування. |
| 1974. | Стаття 315. Порядок вирішення спорів по перевезеннях |
| 1975. | 1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. |
| 1976. | 2. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. |
| 1977. | 3. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії по перевезенню у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії про сплату штрафу або премії мають бути розглянуті протягом 45 днів. |
| 1978. | 4. Якщо претензія відхилена або відповідь на неї не одержана в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. |
| 1979. | 5. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. |
| 1980. | 6. По спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 1981. | Стаття 316. Договір транспортно-експедиційного обслуговування |
| 1982. | 1. За договором транспортно-експедиційного обслуговування транспортно-експедиційне підприємство зобов'язується за винагороду і за рахунок вантажовідправника укласти від його імені договір перевезення вантажу (договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні) з перевізником, виконати інші роботи, пов'язані з укладенням та виконанням договору перевезення. |
| 1983. | 2. Плата за договором транспортно-експедиційного обслуговування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу. |
| 1984. | Глава 33. КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО |
| 1985. | Стаття 317. Підрядні відносини у сфері господарювання |
| 1986. | 1. Будівництво завершених будівель, цивільне будівництво, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки, виконувані суб'єктами господарювання або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. |
| 1987. | 2. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до правил цивільного законодавства про договір підряду. |
| 1988. | 3. Господарські відносини у сфері матеріально-технічного забезпечення капітального будівництва регулюються відповідними договорами підряду, якщо інше не передбачено законодавством або договором сторін. За згодою сторін будівельні поставки можуть здійснюватися на основі договорів поставки (стаття 265 цього Кодексу). |
| 1989. | Стаття 318. Договір підряду на капітальне будівництво |
| 1990. | 1. За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення іншої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати обумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх. |
| 1991. | 2. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт ("під ключ"); виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів. |
| 1992. | 3. Забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на замовника, якщо інше не встановлено законодавством або договором. |
| 1993. | 4. Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. |
| 1994. | 5. Договір підряду на капітальне будівництво містить: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); підстави для укладення договору (державне замовлення, рішення інвестора, ліцензії на будівництво та виконання робіт); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю замовником якості робіт і матеріалів; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору. |
| 1995. | 6. Для визначення взаємних зобов'язань сторони керуються умовами укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими відповідно до вимог цього Кодексу, стандартами, будівельними нормами і правилами, проектами організації будівництва та іншими актами. |
| 1996. | Стаття 319. Генеральний підрядчик і субпідрядник |
| 1997. | 1. Договір підряду на капітальне будівництво укладається замовником з одним підрядником, а у випадках, передбачених законодавством, з двома і більше підрядниками. |
| 1998. | 2. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник. |
| 1999. | 3. Договір підряду на виконання робіт по монтажу устаткування замовник може укладати з генеральним підрядником або з постачальником устаткування. За згодою генерального підрядника договори на виконання монтажних та інших спеціальних робіт можуть укладатися замовником з відповідними спеціалізованими підприємствами. |
| 2000. | Стаття 320. Права замовника |
| 2001. | 1. Замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконуваних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість використовуваних матеріалів. |
| 2002. | 2. У разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. |
| 2003. | 3. Підрядник має право не братися за роботу, а розпочату роботу зупинити у разі порушення замовником своїх зустрічних зобов'язань за договором, внаслідок якого початок або продовження робіт підрядником виявляються неможливими або значно ускладненими. |
| 2004. | 4. Недоліки виконання робіт чи використовуваних для робіт матеріалів, допущені з вини підрядника (або субпідрядника), повинні бути усунуті підрядником за свій рахунок. |
| 2005. | Стаття 321. Розрахунки за договором підряду на капітальне будівництво |
| 2006. | 1. У договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт (ціну договору) або спосіб її визначення. |
| 2007. | 2. Вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не встановлено інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін. |
| 2008. | 3. У разі виникнення потреби значно перевищити приблизний кошторис, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Якщо підрядник не попередив замовника про перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи відшкодування понесених додаткових витрат. |
| 2009. | 4. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалів та устаткування, які мали бути надані підрядником, а також послуг, що надавалися йому третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення встановленої вартості робіт, а у разі відмови замовника - розірвання договору в установленому порядку. |
| 2010. | 5. Якщо договором не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підряднику обумовлену договором ціну після остаточної здачі об'єкта будівництва, за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника - достроково. |
| 2011. | 6. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу, якщо така виплата та розмір авансу передбачені договором. |
| 2012. | 7. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підряднику виконані до консервації роботи та відшкодувати йому пов'язані з консервацією витрати. |
| 2013. | Стаття 322. Відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво |
| 2014. | 1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує неустойку, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна). |
| 2015. | 2. Недоліки, виявлені при прийнятті робіт (об'єкта), підрядник зобов'язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків підрядник несе відповідальність, встановлену договором. |
| 2016. | 3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить: |
| 2017. | а) один рік - щодо недоліків некапітальних конструкцій, а у випадку коли недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - два роки; |
| 2018. | б) три роки - щодо недоліків капітальних конструкцій, а якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - десять років; |
| 2019. | в) тридцять років - щодо відшкодування збитків, завданих замовникові умисними діями підрядчика, які призвели до руйнувань чи аварій. |
| 2020. | 4. У разі якщо договором підряду або законодавством передбачено надання гарантії якості роботи і недоліки виявлено в межах гарантійного строку, перебіг строку давності починається з моменту виявлення недоліків. |
| 2021. | Стаття 323. Умови укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві |
| 2022. | 1. Договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються відповідно до Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджуваних Кабінетом Міністрів України. |
| 2023. | 2. Договори підряду на капітальне будівництво за участю іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, Особливими умовами укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджуваних в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також міждержавними угодами. |
| 2024. | Стаття 324. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт |
| 2025. | 1. За договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх. |
| 2026. | 2. До відносин, що виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися правила статті 318 цього Кодексу. |
| 2027. | 3. Підрядник несе відповідальність за недоліки проекту, в тому числі виявлені в процесі його реалізації та експлуатації побудованого за даним проектом об'єкта. |
| 2028. | 4. У разі виявлення недоліків підрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замовнику збитки, обумовлені недоліками проекту. |
| 2029. | 5. Позов про відшкодування замовнику збитків, обумовлених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику заподіяно умисними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень - протягом 30 років з дня прийняття побудованого об'єкта. |
| 2030. | Глава 34. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 2031. | Стаття 325. Інноваційна діяльність |
| 2032. | 1. Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, здійснювана на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. |
| 2033. | Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності |
| 2034. | 1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. |
| 2035. | 2.Формами інвестування інноваційної діяльності є : |
| 2036. | державне інвестування, здійснюване органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону; |
| 2037. | комерційне (недержавне) інвестування, здійснюване суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва; |
| 2038. | соціальне інвестування, здійснюване негосподарюючими суб'єктами в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер; |
| 2039. | іноземне інвестування, здійснюване іноземними юридичними або фізичними особами, а також іншими державами; |
| 2040. | спільне інвестування, здійснюване суб'єктами України та юридичними чи фізичними особами інших держав. |
| 2041. | 3. Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом про інвестиції. |
| 2042. | Стаття 327. Види інноваційної діяльності |
| 2043. | 1. Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій. |
| 2044. | 2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: |
| 2045. | проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів промислової та інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; |
| 2046. | розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; |
| 2047. | розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; |
| 2048. | технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, здійснюване вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології. |
| 2049. | 3. Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення. |
| 2050. | Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності |
| 2051. | 1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом: |
| 2052. | визначення інноваційної політики як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; |
| 2053. | створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності; |
| 2054. | створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної |
| 2055. | діяльності. |
| 2056. | 2. Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується або забороняється використання іноземних інвестицій. |
| 2057. | Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності |
| 2058. | 1. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: |
| 2059. | державну підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію державної інноваційної політики; |
| 2060. | державну підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; |
| 2061. | охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; |
| 2062. | вільний доступ до інформації про пріоритети державної інноваційної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, встановлених законом; |
| 2063. | державну підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності. |
| 2064. | Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів |
| 2065. | 1. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок державного бюджету або місцевих бюджетів, а також проекти, замовником яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. |
| 2066. | 2. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, архітектурних та санітарно-гігієнічних вимог. |
| 2067. | 3. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Верховної Ради України. |
| 2068. | Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції |
| 2069. | 1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням іншої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх. |
| 2070. | 2. Предметом договору на передачу може бути створена раніше науково-технічна продукція. |
| 2071. | 3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій). |
| 2072. | 4. Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування). |
| 2073. | 5. У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження і освоєння. |
| 2074. | 6. Договори на створення і передачу науково-технічної продукції за участю іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 2075. | Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність |
| 2076. | 1. Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюється цим Кодексом, законом про інноваційну діяльність, законом про інвестиції, іншими нормативними актами. |
| 2077. | Глава 35. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 2078. | § 1. Банки і банківська діяльність |
| 2079. | Стаття 333. Фінанси і фінансова діяльність суб'єктів господарювання |
| 2080. | 1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. |
| 2081. | 2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. |
| 2082. | 3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. |
| 2083. | 4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. |
| 2084. | 5. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків та інші види допоміжної діяльності). |
| 2085. | Стаття 334. Правовий статус банків |
| 2086. | 1. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону. |
| 2087. | 2. Банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. |
| 2088. | 3. Банки є юридичними особами, що діють на комерційних засадах. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові). |
| 2089. | 4. Працівникам органів державної влади та органі місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління банків. |
| 2090. | 5. Банки не відповідають за зобов'язаннями держа- ви, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, передбачених законом, та випадків, коли держава і банк беруть на себе таку відповідальність. |
| 2091. | 6. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами. |
| 2092. | 7. Суб'єкти господарювання не мають права у своїх назвах використовувати термін "банк" і похідні від нього словосполучення без їх реєстрації у Національному банку України. |
| 2093. | Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного банку України |
| 2094. | 1. Національний банк України (далі - Національний банк) - центральний банк України, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. |
| 2095. | 2. Національний банк є власністю держави. Національний банк та його установи мають печатку з зображенням Державного Герба України та Державного Прапора України. Статус Національного банку визначається законом про Національний банк України. 3. Розробку основних засад грошово - кредитної політики та контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом. |
| 2096. | Стаття 336. Організаційно-правові форми банків |
| 2097. | 1. Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або комерційного банку. |
| 2098. | 2. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. |
| 2099. | 3. Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільова призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків. |
| 2100. | 4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види яких визначаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. 5. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюється законом про банки і банківську діяльність. |
| 2101. | 6. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та Закону про банки і банківську діяльність. |
| 2102. | Стаття 337. Державні банки 1. Державним визнається банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності. 2. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. 3. У найменуванні державного банку повинно бути зазначено "державний". 4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій, які належать їй у статутному фонді державного банку, через органи управління державного банку. 5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій державного банку цей банк втрачає статус державного. |
| 2103. | Стаття 338. Кооперативні банки 1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово - кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватись місцеві та центральний кооперативні банки. 2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї. 3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі у статуному фонді банку (паю) має право одного голосу. |
| 2104. | Стаття 339. Банківські операції |
| 2105. | 1. Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції. |
| 2106. | 2. Перелік банківських операцій встановлюється законом про банки і банківську діяльність. |
| 2107. | 3. Банківські операції проводяться в грошових одиницях, що знаходяться в обігу на території України, в порядку, встановленому Національним банком України. |
| 2108. | Стаття 340. Депозитні операції банків |
| 2109. | 1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів |
| 2110. | 2. Суб'єктами депозитних операцій є банки, які виступають як позичальники, так і кредитори - власники коштів. 3. Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. |
| 2111. | 4. Депозити утворюються за рахунок коштів в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені юридичними чи фізичними особами (клієнтами) на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однієї сторони договору перед іншою. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово. |
| 2112. | 5. Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на поточних та інших рахунках банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. 6. Депозити на визначений строк (строкові) - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших банків як депозит (вклад) на конкретний строк. |
| 2113. | Стаття 341. Розрахункові операції банків |
| 2114. | 1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. |
| 2115. | 2. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на поточних рахунках. |
| 2116. | 3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. |
| 2117. | 4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. |
| 2118. | 5. Розрахунки з населенням здійснюються готівкою, а також шляхом перерахування коштів на вклади або поточні рахунки, відкриті в ощадних чи інших банках. |
| 2119. | 6. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до чинного законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору. |
| 2120. | Стаття 342. Банківські рахунки |
| 2121. | 1. Поточні рахунки відкриваються в установах банків за місцем реєстрації юридичної особи, що є клієнтом банку, чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України визначається законом. |
| 2122. | 2. Поточні рахунки відкриваються суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, виплати заробітної плати, сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності. |
| 2123. | 3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати поточні та інші рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. |
| 2124. | 4. Юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, та громадяни, у тому числі громадяни - суб'єкти підприємництва відкривають поточні рахунки, інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. У разі відкриття в установах банків більше одного рахунку, суб'єкт підприємництва визначає один з цих рахунків як основний. |
| 2125. | 5. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з державного або місцевого бюджетів, відкриваються бюджетні рахунки або реєстраційний рахунок в органі державного казначейства. |
| 2126. | 7. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення встановлюється законом про банки і банківську діяльність, законом про розрахунки у сфері господарювання, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. |
| 2127. | Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків |
| 2128. | 1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. |
| 2129. | 2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. |
| 2130. | 3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а при відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. |
| 2131. | 4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів. |
| 2132. | Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції |
| 2133. | 1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними та фізичними особами, що перебувають на території різних країн. |
| 2134. | 2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів. |
| 2135. | 3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими традиціями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків. |
| 2136. | 4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Конкретний порядок розрахунків і введення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками. |
| 2137. | 5. Міжнародні розрахунки здійснюються через банки, між якими є кореспондентські відносини (банки, які мають домовленість про порядок проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). Кореспондентські відносини встановлюються з банками тих країн, з якими Україна має дипломатичні відносини. |
| 2138. | 6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності, сертифікат про походження, якість товару, ваговий сертифікат та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель (соловексель), переказний вексель (тратта), боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу. |
| 2139. | Стаття 345. Кредитні операції банків |
| 2140. | Кредитні операції полягають у розміщенні банками залучених коштів громадян та юридичних осіб (позичальників) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. |
| 2141. | Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником в письмовій формі, та визначають взаємні зобов'язання і відповідальність сторін. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк видачі кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту |
| 2142. | Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання |
| 2143. | 1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: |
| 2144. | клопотання (заяву), в якому обумовлюються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; |
| 2145. | техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; |
| 2146. | копія статуту (положення) суб'єкта господарювання - якщо позичальник є клієнтом іншого банку; |
| 2147. | інші документи, передбачені законодавством. |
| 2148. | 2. Умови кредитного договору визначаються для кожного позичальника індивідуально, з урахуванням ступеня ризику кожної кредитної угоди. |
| 2149. | 3. Для зниження ступеня ризику банк видає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту. |
| 2150. | Кредити надаються банком під процент, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безпроцентних кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом. За умови взаємної заінтересованості сторін плата за кредит може здійснюватися у формі участі банку в прибутках позичальника, одержуваних від реалізації кредиту, на умовах договору про спільну діяльність. |
| 2151. | Стаття 347. Форми та види банківського кредиту |
| 2152. | 1. Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, консорціумний. Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці). |
| 2153. | 2. Кредити, які надаються банками, поділяються: |
| 2154. | за строками користування: короткострокові - до 1 року (надаються банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді), середньострокові - до 3 років (надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень), довгострокові - понад 3 років (надаються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше). Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування; |
| 2155. | за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); |
| 2156. | за ступенем ризику: стандартні кредити, кредити з підвищеним ризиком; |
| 2157. | за методами надання: у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання); |
| 2158. | за строками погашення: водночас, у розстрочку, достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). |
| 2159. | Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту |
| 2160. | 1. Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. |
| 2161. | 2. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту. |
| 2162. | Стаття 349. Кредитні ресурси |
| 2163. | 1. Держава формує і використовує власні кредитні ресурси, які складаються з коштів банків, залишків коштів на банківських рахунках учасників господарських відносин, залучених коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, міжбанківських кредитів та коштів, коштів одержаних від випуску цінних паперів, інших грошових ресурсів |
| 2164. | 2. Кредитні ресурси Національного банку України складають кошти статутного та інших фондів, кошти на депозитних рахунках, залишки коштів державного бюджету, кошти в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також передані за плату Ощадним банком кошти, що формуються за рахунок вкладів населення. |
| 2165. | 3. Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. |
| 2166. | 4. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. |
| 2167. | 5. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються цим Кодексом та законом про кредитування в народному господарстві. |
| 2168. | Стаття 350. Факторингові послуги банків |
| 2169. | 1. Придбання банком права вимоги з поставки товарів або надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. |
| 2170. | 2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. |
| 2171. | 3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових розрахункових, бухгалтерських та юридичних послуг. |
| 2172. | 4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. |
| 2173. | 5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. До відносин факторингу, що не врегульові господарським законодавством, застосовуються відповідні положення цивільного законодавства. |
| 2174. | Стаття 351. Лізингові операції банків |
| 2175. | 1. Банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх в оренду (лізинг). |
| 2176. | 2. Лізинг є формою майнового (товарного) кредиту, об'єктом якого виступає рухоме і нерухоме майно, зазначене у частині 3 статті 140 цього Кодексу, що є предметом купівлі-продажу. |
| 2177. | 3. Не можуть бути об'єктом лізингу земельні ділянки та природні ресурси, зазначені у статті 149 цього Кодексу. |
| 2178. | 4. До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що регулюють договори поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу. |
| 2179. | 5. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. До відносин лізингу, що не врегульовані господарським законодавством, застосовуються відповідні положення цивільного законодавства. |
| 2180. | § 2. Страхування |
| 2181. | Стаття 352. Страхування у сфері господарювання |
| 2182. | 1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг громадянам або юридичним особам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. |
| 2183. | 2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування). |
| 2184. | 3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством. |
| 2185. | Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання |
| 2186. | 1. Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову діяльність за умови їх державної реєстрації та одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії. |
| 2187. | 2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність. |
| 2188. | 3. Страхувальники - суб'єкти господарювання, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону. |
| 2189. | 4. Суб'єкти господарювання, які здійснюють страхову діяльність, можуть утворювати об'єднання страховиків (страхові пули) відповідно до частини десятої статті 123 цього Кодексу. |
| 2190. | Стаття 354. Договір страхування |
| 2191. | 1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику або особі, визначеній страхувальником, чи особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. |
| 2192. | 2. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, затверджених у порядку, встановленому законом про страхування. |
| 2193. | 3. Договір страхування повинен містити: назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і строки їх сплати; строк дії договору; права та обов'язки сторін за договором; відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок зміни і розірвання договору; інші умови за згодою сторін. |
| 2194. | 4. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування. |
| 2195. | 5. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою). |
| 2196. | 6. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. |
| 2197. | 7. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо в договорі не передбачено інше. |
| 2198. | 8. У разі якщо дія договору страхування поширюється на територію інших держав відповідно до укладених угод з іноземними особами, то застосовується порядок валютних розрахунків, встановлений законодавством України про валютне регулювання. |
| 2199. | 9. Страхова сума (страхове відшкодування) виплачується тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не встановлено законодавством. |
| 2200. | Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання |
| 2201. | 1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами. |
| 2202. | 2. До відносин страхування у сфері господарювання, що не врегульовані господарським законодавством, застосовуються відповідні положення цивільного законодавства. |
| 2203. | § 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа |
| 2204. | Стаття 356. Діяльність по випуску та обігу цінних паперів |
| 2205. | 1. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами (надалі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності. |
| 2206. | 2. Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів: |
| 2207. | діяльність по випуску цінних паперів; |
| 2208. | комісійну діяльність по цінних паперах; |
| 2209. | комерційну діяльність по цінних паперах. |
| 2210. | 3. Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери. |
| 2211. | 4. Комісійною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. |
| 2212. | 5. Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок. |
| 2213. | Стаття 357. Дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів |
| 2214. | 1. Здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, а також перелік відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом строку дії цього дозволу, визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. |
| 2215. | 2. Дозвіл на здійснення усіх або окремих видів діяльності може бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний фонд у розмірі, визначеному законодавством про цінні папери. |
| 2216. | 3. При здійсненні виключної діяльності по випуску та обігу цінних паперів допускається здійснення окремих видів діяльності, пов'язаних з обігом цінних паперів (діяльності по наданню консультацій власникам цінних паперів тощо). |
| 2217. | Стаття 358. Умови, за яких не допускається здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів |
| 2218. | 1. Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо - вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця. |
| 2219. | 2. Торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо - вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця. |
| 2220. | 3. Якщо частка юридичної особи, що не має дозволу на здійснення діяльності по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді кількох торговців цінними паперами перевищує 5 процентів по кожному торговцю, то ці торговці не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним. |
| 2221. | 4. Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю: |
| 2222. | цінними паперами власного випуску; |
| 2223. | акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі більше 5 процентів статутного фонду. |
| 2224. | 5. Відповідно до цієї статті безпосереднім володінням визнається володіння часткою у статутному фонді будь-якого товариства, побічним володінням - володіння часткою у статутному фонді такого товариства, яке є учасником в іншому товаристві. |
| 2225. | Стаття 359. Укладення угод з цінними паперами |
| 2226. | 1. При прийнятті доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. |
| 2227. | 2. Торговець цінними паперами зобов'язаний подавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені правилами фондової біржі. |
| 2228. | 3. Вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних в даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати п'ятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами. |
| 2229. | 4. При здійсненні діяльності по випуску цінних паперів, що проводиться одночасно з комерційною або комісійною діяльністю по цінних паперах, вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати десятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами. |
| 2230. | 5. Продажна або номінальна ціна цінних паперів, що є у власності (резерв) торговця цінними паперами, який здійснює діяльність по випуску цінних паперів або комерційну діяльність по цінних паперах, а також вартість відкритих позицій, разом взятих, одночасно не можуть перевищувати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торговця цінними паперами. Обчислення слід провадити виходячи з найвищої продажної ціни або номінальної ціни. |
| 2231. | 6. Законодавчими актами встановлюються особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами. |
| 2232. | Стаття 360. Фондова біржа |
| 2233. | 1. Фондова біржа - організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. |
| 2234. | 2. Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, законодавства про цінні папери, статуту і правил фондової біржі. |
| 2235. | 3. Фондова біржа створюється не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах, за умови внесення ними до статутного фонду коштів у розмірі, встановленому законом. |
| 2236. | 4. Фондова біржа створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. |
| 2237. | 5. Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації відповідно до закону. |
| 2238. | 6. Позначення "фондова біржа" або таке, в якому міститься вислів "фондова біржа", може використовувати у своєму фірмовому найменуванні або рекламі тільки та організація, що створена у порядку, визначеному цією статтею. |
| 2239. | Стаття 361. Особливі умови припинення діяльності фондової біржі |
| 2240. | 1. Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало менше десяти. Якщо у фондовій біржі залишилося десять членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців. |
| 2241. | 2. Діяльність фондової біржі припиняється в порядку, передбаченому для припинення діяльності господарських товариств. |
| 2242. | § 4. Аудит |
| 2243. | Стаття 362. Аудиторська діяльність |
| 2244. | 1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та юридичних осіб, предметом якої є організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. |
| 2245. | 2. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, фінансової звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності громадян та юридичних осіб. |
| 2246. | 3. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську діяльність, іншими, прийнятими відповідно до них, нормативно-правовими актами. |
| 2247. | 4. У випадку, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про аудиторську діяльність, то застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. |
| 2248. | Стаття 363. Аудит |
| 2249. | 1. Аудит - це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. |
| 2250. | 2. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. |
| 2251. | 3. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). |
| 2252. | Стаття 364. Аудитор і аудиторська фірма |
| 2253. | 1. Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю на території України. |
| 2254. | 2. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог чинного законодавства. |
| 2255. | 3. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного сертифікату отримати ліцензію. |
| 2256. | 4. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. |
| 2257. | 5. Аудиторська фірма - це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг. |
| 2258. | 6. Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор. |
| 2259. | 7. Порядок здійснення діяльності, права та обов'язки аудиторів та аудиторських фірм регулюються законом про аудиторську діяльність. |
| 2260. | Стаття 365. Аудиторська палата України |
| 2261. | 1. Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. |
| 2262. | 2. Аудиторська палата України здійснює сертифікацію і ліцензування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. |
| 2263. | 3. Затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Затверджені Аудиторською палатою України норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання господарськими суб'єктами. |
| 2264. | 4. Порядок створення, повноваження, діяльність Аудиторської палати України регулюється законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативними актами. |
| 2265. | Глава 36. ПЕРЕДАЧА ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛЮЧНИХ ПРАВ (ФРАНЧАЙЗИНГ) |
| 2266. | Стаття 366. Договір франчайзингу |
| 2267. | 1. За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, в тому числі право на фірмове найменування і(або) комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об'єкти виключних прав - знак для товарів і послуг тощо. |
| 2268. | 2. Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності. |
| 2269. | 3. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається підставою для зміни або розірвання договору франчайзингу. Новий правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права. |
| 2270. | Стаття 367. Форма і реєстрація договору франчайзингу |
| 2271. | 1. Договір франчайзингу має бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми договору має наслідком його недійсність. |
| 2272. | 2. Договір франчайзингу реєструється органом, який здійснює реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. |
| 2273. | 3. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання в іноземній державі, реєстрація договору франчайзингу здійснюється органом, який зареєстрував господарюючого суб'єкта або підприємця, що є користувачем. |
| 2274. | 4. У відносинах з третіми особами сторони договору франчайзингу мають право посилатися на договір лише з моменту його реєстрації. |
| 2275. | 5. Договір франчайзингу на використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі виконавчої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг. При недодержанні цієї вимоги договір вважається недійсним. |
| 2276. | Стаття 368. Субфранчайзинг |
| 2277. | 1. Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом виключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчайзингу, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі франчайзингу. |
| 2278. | 2. Якщо договір франчайзингу є недійсним, недійсними є укладені на його основі договори субфранчайзингу. |
| 2279. | 3. Якщо інше не передбачено договором франчайзингу, укладеним на строк, при його достроковому припиненні права та обов'язки похідного правоволодільця за договором франчайзингу (користувача за договором франчайзингу) переходять до правоволодільця, якщо він не відмовиться взяти на себе права та обов'язки за цим договором. Це правило відповідно застосовується при розірванні договору франчайзингу, укладеного без визначення строку. |
| 2280. | Стаття 369. Винагорода за договором франчайзингу |
| 2281. | 1. Винагорода за договором франчайзингу може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором. |
| 2282. | Стаття 370. Обов'язки правоволодільця |
| 2283. | 1. Правоволоділець зобов'язаний: |
| 2284. | передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав; |
| 2285. | видати користувачеві передбачені договором ліцензії, забезпечивши їх оформлення у встановленому порядку. |
| 2286. | 2. Якщо договором франчайзингу не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний: |
| 2287. | забезпечити реєстрацію договору франчайзингу; |
| 2288. | надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників; |
| 2289. | контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору франчайзингу. |
| 2290. | Стаття 371. Обов'язки користувача |
| 2291. | 1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором франчайзингу, користувач зобов'язаний: |
| 2292. | використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і(або) комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом; |
| 2293. | забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або надаються безпосередньо правоволодільцем; |
| 2294. | додержуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу виключних прав тому, як він використовується правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, що використовуються користувачем при здійсненні наданих йому за договором прав; |
| 2295. | надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця; |
| 2296. | не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію; |
| 2297. | надати обумовлену кількість субфранчайзингу, якщо такий обов'язок передбачений договором; |
| 2298. | інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про те, що він використовує фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг або інший засіб індивідуалізації за договором франчайзингу. |
| 2299. | Стаття 372. Обмеження прав сторін за договором франчайзингу |
| 2300. | 1. Договором франчайзингу можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема: |
| 2301. | обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси виключних прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території; |
| 2302. | обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору франчайзингу стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві виключних прав; |
| 2303. | відмова користувача від одержання за договором франчайзингу аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця; |
| 2304. | обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень, які мають використовуватися при здійсненні наданих за договором виключних прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. |
| 2305. | 2. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними на вимогу антимонопольного органу або іншої заінтересованої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству. |
| 2306. | 3. Визнаються недійсними такі умови, що обмежують права сторін за договором франчайзингу, в силу яких: |
| 2307. | правоволоділець має право визначати ціну продажу товару користувачем або ціну робіт (послуг), виконуваних (тих, що надаються) користувачем, або встановлювати верхню чи нижню межу цих цін; |
| 2308. | користувач має право продавати товари, виконувати роботи або надавати послуги виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), що мають місце знаходження (місце проживання) на визначеній у договорі території. |
| 2309. | Стаття 373. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувачів |
| 2310. | 1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що заявляються до користувачів, про невідповідність якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем за договором франчайзингу. |
| 2311. | 2. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем. |
| 2312. | Стаття 374. Зміна та припинення договору франчайзингу |
| 2313. | 1. Договір франчайзингу може бути змінений відповідно до правил, передбачених статтею 188 цього Кодексу. |
| 2314. | 2. У відносинах з третіми особами сторони договору франчайзингу мають право посилатися на зміни договору лише з моменту реєстрації цієї зміни в порядку, встановленому статтею 365 цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна була знати про зміну договору раніше. |
| 2315. | 3. Кожна із сторін договору франчайзингу, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк. |
| 2316. | 4. Дострокове розірвання договору франчайзингу, укладеного із визначенням строку, а також розірвання договору, укладеного без визначення строку, підлягають реєстрації у порядку, встановленому статтею 365 цього Кодексу. |
| 2317. | 5. У разі припинення належних правоволодільцеві прав на фірмове найменування і комерційне позначення без заміни їх новими аналогічними правами договір франчайзингу припиняється. |
| 2318. | 6. При оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом) договір франчайзингу припиняється. |
| 2319. | Стаття 375. Наслідки зміни фірмового найменування або комерційного позначення правоволодільця |
| 2320. | 1. У разі зміни правоволодільцем свого фірмового найменування або комерційного позначення, права на використання яких входять у комплекс виключних прав, договір франчайзингу зберігає чинність стосовно нового фірмового найменування або комерційного позначення правоволодільця, якщо користувач не зажадає розірвання договору і відшкодування збитків. |
| 2321. | 2. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди. |
| 2322. | Стаття 376. Наслідки припинення виключного права, користування яким надано за договором франчайзингу |
| 2323. | 1. Якщо в період дії договору франчайзингу сплинув строк дії виключного права, користування яким надано за цим договором, або таке право припинилося за іншою підставою, договір франчайзингу продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право зажадати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди. |
| 2324. | 2. У разі припинення належних правоволодільцеві прав на фірмове найменування або комерційне позначення настають наслідки, передбачені частиною 2 статті 372 і статтею 373 цього Кодексу. |
| 2325. | Розділ VІІ. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ |
| 2326. | Глава 37. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ |
| 2327. | Стаття 377. Поняття зовнішньоекономічної діяльності |
| 2328. | 1. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання визнається господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 140 цього Кодексу, та робочою силою. |
| 2329. | 2. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законодавством України, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності. |
| 2330. | Стаття 378. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності |
| 2331. | 1. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є: |
| 2332. | суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1 і 2 частини другої статті 55 цього Кодексу; |
| 2333. | підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані як суб'єкти господарювання в порядку, встановленому законом. |
| 2334. | 2. У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування. |
| 2335. | 3. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. |
| 2336. | Стаття 379. Види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції |
| 2337. | 1. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом. |
| 2338. | 2. Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території України, перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, а також умови та порядок придбання права на їх здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами. |
| 2339. | Стаття 380. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності |
| 2340. | 1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції та обмеження монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності. |
| 2341. | 2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом. |
| 2342. | 3. Перелік та компетенція органів державної влади, які здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання встановлюються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами. |
| 2343. | Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій |
| 2344. | 1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (послуг), експорт та імпорт яких здійснюється суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії. |
| 2345. | 2. Для ліцензування експортно-імпортних операцій можуть запроваджуватися такі види ліцензій: генеральна, разова, відкрита. Ліцензії суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності видає уповноважений орган державної влади, (далі - орган ліцензування). |
| 2346. | 3. Наявність договору не є підставою для одержання ліцензії. |
| 2347. | 4. Квотування зовнішньоекономічних операцій здійснюється шляхом обмеження загальної кількості (сумарної митної вартості) товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Можуть запроваджуватися такі види квот: глобальні, групові, індивідуальні. |
| 2348. | 5. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування в установленому порядку публікується в офіційних виданнях. |
| 2349. | Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти) |
| 2350. | 1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) будь-яких видів, крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. |
| 2351. | 2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. |
| 2352. | 3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається законами України. |
| 2353. | 4. Форма договорів щодо земельних ділянок, будов та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України. |
| 2354. | 5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність. |
| 2355. | 6. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародним договорам України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. |
| 2356. | 7. Зовнішньоекономічний договір, укладений за кордоном, не може бути визнаний недійсним внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України. |
| 2357. | 8. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання |
| 2358. | Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) |
| 2359. | 1. Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. |
| 2360. | 2. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього. |
| 2361. | 3. Виконання зобов'язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в установленому законом порядку, не допускається. За порушення цієї вимоги до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції, передбачені законом. |
| 2362. | Стаття 384. Митне регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності |
| 2363. | 1. Держава здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. |
| 2364. | 2. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється відповідно до Митного кодексу України, закону про зовнішньоекономічну діяльність, інших законів, Єдиного митного тарифу та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 2365. | 3. Митний контроль на території спеціальних (вільних) економічних зон регулюється окремими законами та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що встановлюють спеціальний правовий режим зазначених зон відповідно до розділу VІІІ цього Кодексу. |
| 2366. | Стаття 385. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності |
| 2367. | 1. Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами: |
| 2368. | встановлення рівня оподаткування виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою забезпечення бездефіцитності платіжного балансу України; |
| 2369. | гарантування стабільності видів і розміру податків, встановлення податків і зборів, а також статусу іноземних валют на території України виключно законом; |
| 2370. | рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при встановленні ставок податків, визначення цих ставок за товарною ознакою: для одного і того ж виду товару діє єдина ставка податку; |
| 2371. | заохочення експорту готової продукції. |
| 2372. | 2. Податкові пільги надаються виключно у відповідності до закону і лише суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають наступним критеріям: |
| 2373. | експорт яких перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік; |
| 2374. | обсяг експорту яких становить не менше п'яти процентів від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів, |
| 2375. | які стабільно експортують наукові, наукоємні товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше тридцяти процентів. |
| 2376. | 3. Ставки податків встановлюються та скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. |
| 2377. | Стаття 386. Валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності |
| 2378. | 1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати поточні, та будь-які інші, не заборонені законом, рахунки в установах банку, розташованого на території інших країн. |
| 2379. | 2. Порядок відкриття рахунків у банківських установах на території інших країн регулюється законодавством цих країн. У разі відкриття рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити не пізніш як у триденний строк Національний банк України. Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність в порядку, встановленому законом. |
| 2380. | 3. Відкриття рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України. |
| 2381. | 4. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про використання своїх рахунків податковим органам в порядку, передбаченому законодавством. |
| 2382. | 6. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. |
| 2383. | Стаття 387. Валютна виручка від зовнішньоекономічної діяльності |
| 2384. | 1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків, зазначених у цій статті. |
| 2385. | 2. Законом може бути запроваджено режим обов'язкового розподілу виручки від зовнішньоекономічних операцій в іноземній валюті між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та уповноваженими державними валютними фондами, а також порядок і розміри відрахувань іноземної валюти. Інформація про запровадження вказаного режиму має бути офіційно опублікована не менш як за два місяці. |
| 2386. | Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитів в іноземних фінансових установах |
| 2387. | 1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірних умовах. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України. |
| 2388. | 2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України. |
| 2389. | 3. Види майна, яке не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом. |
| 2390. | Стаття 389. Захист державою прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності |
| 2391. | 1. Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України. |
| 2392. | 2. Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні або недружні дії з боку інших держав, які обмежують законні права та інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. |
| 2393. | 3. Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні засоби щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також встановлено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється. |
| 2394. | 4. У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів за рішенням суду застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів України. |
| 2395. | Глава 38. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ |
| 2396. | Стаття 390. Іноземні інвестори |
| 2397. | 1. Іноземними інвесторами визнаються: |
| 2398. | юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; |
| 2399. | фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України; |
| 2400. | міжнародні урядові та неурядові організації; |
| 2401. | інші держави; інші іноземні суб'єкти у випадках, передбачених законом. |
| 2402. | Стаття 391. Види іноземних інвестицій |
| 2403. | 1. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді: |
| 2404. | іноземної валюти, інших валютних цінностей; валюти, що діє на території України; |
| 2405. | рухомого і нерухомого майна, обіг якого не заборонено законодавством України, та пов'язаних з ним майнових прав; |
| 2406. | цінних паперів або будь-яких інших форм участі у підприємствах; |
| 2407. | грошових вимог і права вимоги виконання договірних зобов'язань, що мають вартість: |
| 2408. | прав інтелектуальної власності, що має вартісне визначення; |
| 2409. | прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідку, розробку, добування чи експлуатацію природних ресурсів, надані законодавством або за договором; |
| 2410. | платних послуг; інших видів інвестицій, не заборонених законами України. |
| 2411. | 2. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом. |
| 2412. | Стаття 392. Форми здійснення іноземних інвестицій |
| 2413. | 1. Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 389 цього Кодексу, в таких формах: |
| 2414. | участь у підприємствах, що організуються разом з українськими юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих підприємствах; |
| 2415. | створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб, або придбання у повну власність діючих підприємств; |
| 2416. | придбання нерухомого або рухомого майна, яке не заборонено законами України, шляхом одержання безпосередньо майна чи майнових комплексів або у формі акцій та інших цінних паперів; |
| 2417. | придбання самостійно або з участю громадян чи юридичних осіб України права користування землею і концесій на використання природних ресурсів на території України; |
| 2418. | придбання інших майнових прав; в інших формах, не заборонених законом. |
| 2419. | 2. Іноземні інвестори мають право придбавати паї, акції та інші цінні папери підприємств, розташованих на території України. Частини (паї, акції) підприємств можуть купуватися іноземними інвесторами як за національну валюту України, одержану відповідно до законів України як прибуток (доход) із джерел на території України, так і за іноземну валюту. |
| 2420. | 3. При здійсненні іноземними інвесторами зазначених у цій статті інвестицій застосовується курс валюти, що визначається згідно з валютним законодавством України. |
| 2421. | 4. Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законами України в прямій та виключній формі. |
| 2422. | 5. Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним, гірничим, лісовим та водним законодавством, законодавством про використання і охорону рослинного і тваринного світу та атмосферного повітря. |
| 2423. | Стаття 393. Оцінка іноземних інвестицій |
| 2424. | 1. Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється за бажанням іноземного інвестора в іноземній вільно конвертованій валюті або у національній валюті України, на базі погоджених сторонами (учасниками) цін міжнародних ринків. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті в національну валюту провадиться за курсом, встановленим Національним банком України для операцій, що здійснюються іноземними інвесторами. |
| 2425. | Стаття 394. Правовий режим іноземних інвестицій |
| 2426. | 1. На території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 2427. | 2. Відносини щодо оподаткування іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством України. |
| 2428. | 3. У державних програмах залучення іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу можуть бути передбачені додаткові пільги для суб'єктів господарювання. |
| 2429. | 4. Законом може бути обмежена або заборонена діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України, виходячи з інтересів національної безпеки України. |
| 2430. | Стаття 395. Державна реєстрація іноземних інвестицій |
| 2431. | 1. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання іноземними інвесторами до початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій інформації щодо загального обсягу, виду, форми інвестицій, періоду здійснення та об'єкту інвестування, юридичного найменування, юридичного статусу та державної приналежності іноземного інвестора та його представників на території України, за формою і в порядку, встановленими Міністерством фінансів України. Витребування для здійснення державної реєстрації іноземних інвестицій іншої, крім зазначеної у цій статті інформації, не допускається. |
| 2432. | 2. Міністерство фінансів України зобов'язане зареєструвати іноземні інвестиції у 10-денний строк або у цей же строк у письмовій формі повідомити про відмову у реєстрації. |
| 2433. | 3. Державна реєстрація іноземної інвестиції посвідчується інвестиційним свідоцтвом. За видачу інвестиційного свідоцтва справляється плата у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. |
| 2434. | 4. Інвестиційне свідоцтво є чинним протягом строку, зазначеного в ньому. Цей строк повинен відповідати періоду здійснення інвестицій, заявленому іноземним інвестором при реєстрації інвестицій, і може бути продовжений на його прохання. |
| 2435. | 5. Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення законодавства України про іноземне інвестування чи у разі неподання інформації, зазначеної у частині першій цієї статті. Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій може бути оскаржена до суду. |
| 2436. | 6. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг, передбачених цим Кодексом, митним та податковим законодавством для іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями. |
| 2437. | Стаття 396. Підприємства з іноземними інвестиціями |
| 2438. | 1. На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. |
| 2439. | 2. Порядок утворення підприємств з іноземними інвестиціями регулюється цим Кодексом, іншими законами, прийнятими відповідно до нього. У разі створення банківських, страхових та фінансових установ за участю іноземного інвестора повинні визначатися розміри грошових сум в іноземній валюті, які вносяться іноземним інвестором на спеціальні депозитні рахунки в Національному банку України. |
| 2440. | 3. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України та за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав. |
| 2441. | 4. Трудові відносини працівників у підприємствах з іноземними інвестиціями регулюються трудовим законодавством України та спеціальними законодавчими актами, що реґламентують зазначені відносини. |
| 2442. | Стаття 397. Гарантії здійснення іноземних інвестицій |
| 2443. | 1. З метою забезпечення стабільності законодавства, яке регулює відносини, пов'язані зі здійсненням іноземних інвестицій, не допускається прийняття законів, що скорочують строк дії особливих умов або режиму іноземного інвестування, встановлених законом, який набрав чинності. |
| 2444. | 2. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, крім випадків, коли вони здійснені злочинним шляхом і визнані такими за вироком суду. |
| 2445. | 3. Органи державної влади не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена лише на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України і в порядку, встановленому законом. |
| 2446. | 4. Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, чи їх посадових осіб. Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежними аудиторами. |
| 2447. | 5. Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент фактичного виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства України. Законом може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації. |
| 2448. | 6. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України. |
| 2449. | Стаття 398. Гарантії переказу та використання доходів від іноземних інвестицій |
| 2450. | 1. Іноземним інвесторам після сплати ними податків і обов'язкових платежів гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій. |
| 2451. | 2. Порядок переказу за кордон зазначених коштів встановлюється Національним банком України. Доход іноземного інвестора або інші кошти, одержані в Україні у національній або іноземній валюті від здійснення інвестицій, можуть реінвестуватися в Україні, в порядку, визначеному цим Кодексом та іншим законодавчими актами України. |
| 2452. | Стаття 399. Гарантії іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності |
| 2453. | 1. У разі припинення інвестиційної діяльності на території України іноземний інвестор має право на повернення не пізніш як за шість місяців після припинення цієї діяльності своїх інвестицій, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законом України або угодою сторін. |
| 2454. | 2. Моментом припинення інвестиційної діяльності вважається дата прийняття Міністерством фінансів України за заявою іноземного інвестора рішення про припинення дії інвестиційного свідоцтва. |
| 2455. | 3. Припинення діяльності підприємства з іноземними інвестиціями здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. |
| 2456. | Стаття 400. Законодавство про іноземні інвестиції |
| 2457. | 1. Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору. |
| 2458. | 2. Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків, інших належних їм об'єктів інтелектуальної власності, відповідно до законодавства України. |
| 2459. | Розділ VІІІ. СПЕЦІАЛЬНІ РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ |
| 2460. | Глава 39. СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ |
| 2461. | Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони |
| 2462. | 1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватись пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів. |
| 2463. | 2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення іноземних інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. |
| 2464. | Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони |
| 2465. | 1.Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. |
| 2466. | Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон |
| 2467. | 1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті. |
| 2468. | Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні |
| 2469. | 1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законами про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує господарюючим суб'єктам спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, інвестованого у спеціальну (вільну) економічну зону, за межі даної зони і України. |
| 2470. | Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони |
| 2471. | 1. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу та названого закону. |
| 2472. | Глава 40. КОНЦЕСІЇ |
| 2473. | Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні |
| 2474. | 1. Об'єкти державної або комунальної власності, що використовуються у підприємницькій діяльності (крім тих її видів, які згідно з законодавством дозволяється здійснювати виключно державним або комунальним підприємствам) можуть надаватися суб'єктам господарювання у концесію. |
| 2475. | 2. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе майнової відповідальності та підприємницького ризику. |
| 2476. | Стаття 407. Засади концесійної діяльності |
| 2477. | 1.Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах: |
| 2478. | поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору; |
| 2479. | врахування особливостей надання об'єкта у концесію в окремих сферах господарської діяльності; |
| 2480. | вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі; |
| 2481. | комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави у частковому фінансуванні об'єктів концесії, які мають соціальне значення; |
| 2482. | взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору; |
| 2483. | державні гарантії капіталовкладень концесіонерів; |
| 2484. | стабільність умов концесійних договорів; |
| 2485. | забезпечення законних прав та інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами. |
| 2486. | Стаття 408. Концесійний договір |
| 2487. | 1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, які укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування. |
| 2488. | 2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим 10 років та більшим 50 років. |
| 2489. | 3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. |
| 2490. | 4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії. |
| 2491. | Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого надається в концесію |
| 2492. | 1. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом його ліквідації, при цьому припиняється право господарського відання (право оперативного управління) на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством. |
| 2493. | 2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності працівників - громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого надано в концесію. |
| 2494. | Стаття 410. Законодавство про концесії |
| 2495. | 1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. |
| 2496. | 2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання. |
| 2497. | 3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законами України, застосовуються правила міжнародного договору. |
| 2498. | Глава 41. ІНШІ ВИДИ СПЕЦІАЛЬНИХ РЕЖИМІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |
| 2499. | Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України |
| 2500. | 1. Морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. |
| 2501. | 2. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. |
| 2502. | 3. З метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) для забезпечення дотримання законодавства України усіма суб'єктами господарювання. |
| 2503. | 4. Держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, а також інших економічних цілей згідно з законодавством України. |
| 2504. | 5. Режим здійснення господарської діяльності у виключній (морській) економічній зоні встановлюється відповідно до цього Кодексу законом про виключну (морську) економічну зону України, іншими законами актами, що регулюють питання, пов'язані з правовим режимом виключної (морської) економічної зони України. |
| 2505. | Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України |
| 2506. | 1. Господарська діяльність на державному кордоні України (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. |
| 2507. | 2. Порядок здійснення на державному кордоні України усіх видів господарської діяльності встановлюється відповідними органами державної влади України з урахуванням місцевих умов за погодженням з Прикордонними військами України. |
| 2508. | 3. У разі загрози поширення на території України або іншої держави особливо небезпечних інфекційних хвороб сполучення через державний кордон України на загрожуючих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено, або встановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон України. |
| 2509. | Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на особливо охоронюваних територіях і об'єктах |
| 2510. | 1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом. |
| 2511. | 2. Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних, полезахисних та інших територіях і об'єктах, віднесених законодавством до особливо охоронюваних, здійснюється у відповідності з вимогами правового режиму цих територій і об'єктів, встановленими законом про охорону навколишнього природного середовища, іншими законодавчими актами. |
| 2512. | 3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих у зоні радіоактивно забруднених територій внаслідок Чорнобильської катастрофи. |
| 2513. | Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства |
| 2514. | 1. У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей народного господарства за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарювання у цих галузях. |
| 2515. | 2. У збройних Силах України може здійснюватись лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність 3. Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організації Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і порядку, визначених законом. 4. Відносини, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності в Збройних Силах України, регулюється цим Кодексом та іншими законами. |
| 2516. | Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку |
| 2517. | 1. Кабінет Міністрів України може визначати за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом про території пріоритетного розвитку, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку). |
| 2518. | 2. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку встановлюється спеціальною постановою Кабінету Міністрів України про територію пріоритетного розвитку. |
| 2519. | Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану |
| 2520. | 1. Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану - особливого правового режиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки - може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених відповідним затвердженим Верховною Радою України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. |
| 2521. | 2. Повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо учасників господарських відносин, заходи, які застосовуються в умовах надзвичайного стану, а також відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану визначаються законом про надзвичайний стан. |
| 2522. | 3. Правила цієї статті щодо здійснення господарської діяльності застосовуються також у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. |
| 2523. | Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану |
| 2524. | 1. Воєнний стан вводиться в окремих місцевостях або на всій території України у випадках оголошення відповідно до Конституції України стану війни або загрози воєнного нападу (агресії). |
| 2525. | 2. В період дії воєнного стану правовий режим госпо- дарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про воєнний стан. |
| 2526. | Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання |
| 2527. | 1. Запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається. |
| 2528. | 2. Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учасникам господарських відносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обмеження в умовах будь-якого спеціального режиму господарювання, передбаченого у цьому Кодексі. |