Кількість абзаців - 335 Розмітка (ліва колонка)


Про захист економічної конкуренції (Друге читання)

0. ПРОЕКТ  
1. (16.07.97)  
2. ЗАКОН УКРАЇНИ  
3. Про захист економічної конкуренції  
4. Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.  
5. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
6. Стаття 1. Визначення термінів  
7. Терміни, що вживаються для цілей цього Закону, мають таке значення:  
8. економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між підприємцями з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими підприємцями, унаслідок чого споживачі, підприємці мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий підприємець не може визначати умови обороту товарів на ринку;  
9. інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їхніх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості;  
10. контроль - вирішальний вплив юридичної або фізичної особи на господарську діяльність суб'єкта господарювання, який здійснюється, зокрема, завдяки праву володіння чи користування всіма активами чи їхньою значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню угод і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад інших суб'єктів господарювання; займанню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;  
11. малий або середній підприємець - суб'єкт господарювання, що не перебуває під контролем, обсяг реалізації товарів за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує 500 тис. екю, якщо на цьому ринку є конкуренти із значно більшою часткою;  
12. монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;  
13. органи влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади;  
14. об'єднання - об'єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднання підприємств і громадські організації;  
15. органи адміністративно-господарського управління та контролю - об'єднання підприємств, інші суб'єкти господарювання, громадські організації під час виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування;  
16. органи Антимонопольного комітету України - Антимонопольний комітет України, адміністративна колегія Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України;  
17. підприємець - юридична або фізична особа у її значенні згідно із Законом України "Про підприємництво";  
18. ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;  
19. суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їхньої діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності;  
20. товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги та права.  
21. Стаття 2. Сфера застосування Закону  
22. 1. Закон застосовується до відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю із суб'єктами господарювання, суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.  
23. 2. Закон застосовується до дій, які мають місце на території України та за її межами і впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на її території.  
24. 3. Закон не застосовується до дій, які впливають на економічну конкуренцію виключно за межами України.  
25. 4. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції визначаються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. 5. Винятки з положень цього Закону можуть бути встановлені лише шляхом унесення змін і доповнень до нього, якщо інше не встановлено цим Законом.  
26. 6. Винятки з положень статей 17 - 19 цього Закону можуть бути встановлені виключно законами України та указами Президента України з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.  
27. Стаття 3. Законодавство про захист економічної конкуренції  
28. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, Законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих Законів.  
29. Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму  
30. 1. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.  
31. 2. Суб'єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не допускати будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.  
32. 3. Державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції, визначеної Законом України "Про Антимонопольний комітет України".  
33. 4. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративногосподарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у виконанні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.  
34. Стаття 5. Обов'язок надання інформації  
35. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи та працівники зобов'язані на вимогу державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.  
36. Стаття 6. Заборона розголошення інформації  
37. Інформація, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується виключно в цілях цього Закону і не підлягає розголошенню, якщо інше не визначене законами України.  
38. РОЗДІЛ ІІ. АНТИКОНКУРЕНТНІ УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ  
39. Стаття 7. Узгоджені дії  
40. 1. Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття у будь-якій формі рішень об'єднань суб'єктів господарювання, а також будь-яка інша погоджена поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.  
41. 2. Особи, які чинять узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.  
42. Стаття 8. Антиконкурентні узгоджені дії  
43. 1. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які внаслідок обмеження конкуренції вплинули або можуть вплинути на виробництво, реалізацію, придбання товарів, інші відносини щодо обороту товару.  
44. 2. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:  
45. установлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;  
46. обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;  
47. розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;  
48. спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;  
49. усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, споживачів;  
50. застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими контрагентами, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;  
51. укладення угод за умови прийняття іншими контрагентами додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;  
52. суттєвого обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.  
53. 3. Не вважаються антиконкурентними узгоджені дії, передбачені пунктом 2 цієї статті, якщо їх учасники доведуть відсутність умов, передбачених пунктом 1 цієї статті.  
54. 4. Антиконкурентні узгоджені дії забороняються.  
55. Стаття 9. Узгоджені дії малих або середніх підприємців  
56. Стаття 8 цього Закону не застосовується до будь-яких узгоджених дій малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців, якщо при цьому стосовно учасників узгоджених дій відсутній примус щодо такого спільного придбання.  
57. Стаття 10. Узгоджені дії щодо постачання та використання товарів  
58. 1. Стаття 8 цього Закону не застосовується до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:  
59. використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;  
60. придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів;  
61. придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди;  
62. формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам.  
63. 2. Стаття 8 цього Закону застосовується до узгоджених дій, передбачених пунктом 1 статті 10, які:  
64. призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;  
65. обмежують доступ до ринку інших суб'єктів господарювання;  
66. призводять до невиправданого з огляду на загальноекономічну ситуацію підвищення цін або дефіциту товарів.  
67. Стаття 11. Угоди щодо прав інтелектуальної власності  
68. 1. Cтаття 8 цього Закону не застосовується до угод про передачу прав інтелектуальної власності або про надання права на використання інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав власника патента, свідоцтва, авторських та суміжних прав.  
69. 2. Уважається, що не виходять за межі прав, що зазначені в пункті 1 цієї статті, обмеження щодо обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на право використання інтелектуальної власності, а також галузі промисловості, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.  
70. Стаття 12. Узгоджені дії, які можуть бути дозволені  
71. 1. Узгоджені дії, до яких застосовується стаття 8 цього Закону, можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що вони сприяють:  
72. покращенню виробництва, придбання або реалізації товару;  
73. техніко-технологічному, економічному розвитку;  
74. розвитку малих або середніх підприємців;  
75. оптимізації експорту чи імпорту товарів;  
76. розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;  
77. раціоналізації виробництва.  
78. 2. Узгоджені дії, передбачені в пункті 1 цієї статті, не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.  
79. 3. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу відповідно до пункту 2 цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.  
80. 4. Дозвіл згідно з пунктом 3 цієї статті не може бути наданий, якщо:  
81. учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;  
82. обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.  
83. 5. Узгоджені дії, які можуть бути дозволеними, забороняються до надання на них відповідного дозволу. До надання такого дозволу учасники узгоджених дій зобов'язані утриматися від їх реалізації в тій частині, в якій це може призвести до обмеження конкуренції або до унеможливлення відновлення початкового стану у разі заборони узгоджених дій.  
84. Стаття 13. Типові вимоги до узгоджених дій  
85. Антимонопольний комітет України може визначати типові вимоги до узгоджених дій, передбачених у статтях 9, 10, 11 і 12 цього Закону.  
86. Стаття 14. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання  
87. 1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:  
88. на цьому ринку немає жодного конкурента;  
89. не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості доступу інших суб'єктів господарювання на ринки закупівлі сировини, матеріалів та ринки збуту, наявності правових або фактичних бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.  
90. 2. Монопольним (домінуючим) уважається становище суб'єкта господарювання, коли його частка на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе відсутності умов, передбачених у пункті 1 цієї статті.  
91. 3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але умови, передбачені абзацом третім пункту 1 цієї статті, виконуються внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.  
92. 4. Кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них разом узятих виконуються умови, передбачені пунктом 1 цієї статті.  
93. 5. Монопольним (домінуючим) уважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:  
94. сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші ринкові частки, перевищує 50 відсотків;  
95. сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші ринкові частки, перевищує 70 відсотків, -  
96. і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови пункту 4 цієї статті.  
97. Стаття 15. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку  
98. 1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.  
99. 2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:  
100. встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товару, що було б неможливо за умов існування значної конкуренції на ринку;  
101. застосування різних цін чи інших різних умов до рівнозначних угод з іншими контрагентами, які ставлять останніх у невигідне становище в конкуренції;  
102. обумовлення укладання угод прийняттям іншими контрагентами додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;  
103. обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдає шкоди споживачам;  
104. часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;  
105. суттєве обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;  
106. створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.  
107. 3. Не вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, передбачені пунктом 2 цієї статті, якщо їх учасники доведуть відсутність умов, передбачених пунктом 1 цієї статті.  
108. 4. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється.  
109. Стаття 16. Висновки щодо кваліфікації дій  
110. Органи Антимонопольного комітету України на підставі наданої суб'єктом господарювання інформації можуть надати висновки щодо відповідності їх дій положенням статей 8 та 15 цього Закону.  
111. Розділ ІІІ. Антиконкурентні діяння органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю  
112. Стаття 17. Антиконкурентні діяння органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю  
113. 1. Антиконкурентними діяннями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції.  
114. 2. Антиконкурентними діяннями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:  
115. заборона або перешкодження створенню нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;  
116. пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань підприємств або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;  
117. пряме або опосередковане примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;  
118. будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель, або за колом споживачів чи продавців;  
119. встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;  
120. надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження конкуренції;  
121. дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;  
122. дія, якою встановлюються не передбачені Законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Національного банку України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.  
123. 3. Не вважаються антиконкурентними діяння органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю, передбачені пунктом 2 цієї статті, якщо вони доведуть відсутність умов, передбачених пунктом 1 цієї статті.  
124. 4. Антиконкурентні діяння органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняються.  
125. Стаття 18. Заборона делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування  
126. Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до монополізації ринків чи обмеження конкуренції.  
127. Стаття 19. Заборона схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації  
128. Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю і їх посадових осіб, що полягають у схиленні суб'єктів господарювання до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.  
129. РОЗДІЛ ІV. ОБМЕЖУВАЛЬНА ТА ДИСКРИМІНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ОБ'ЄДНАНЬ  
130. Стаття 20. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання  
131. Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється примушувати інших суб'єктів господарювання:  
132. до антиконкурентних узгоджених дій у їх значенні згідно із статтею 8 цього Закону;  
133. до узгоджених дій у їх значенні згідно із статтями 9, 10, 11 та 12 цього Закону;  
134. до участі у концентрації в її значенні згідно із статтею 24 цього Закону.  
135. Стаття 21. Неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища  
136. 1. Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл на узгоджені дії відповідно до пункту 1 статті 12 цього Закону, суб'єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно зі статтями 9, 10 і 11 цього Закону, забороняється встановлювати обмеження щодо суб'єктів господарювання у господарській діяльності, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без фактично виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.  
137. 2. Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідно до пункту 3 статті 12 цього Закону, забороняється вчиняти дії, передбачені статтею 15 цього Закону для суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.  
138. 3. Суб'єктам господарювання, зазначеним у пункті 1 цієї статті, забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до надання без фактично виправданих причин переважних умов у господарській діяльності.  
139. 4. Положення пунктів 1 та 3 цієї статті застосовуються також до суб'єктів господарювання, якщо від них через відсутність альтернативних джерел отримання чи постачання певного виду товарів залежать малі або середні підприємці. Вважається, що продавець певного виду товарів перебуває в залежності від покупця у розумінні цього пункту, якщо цей покупець отримує від нього додатково до традиційних торгівельних знижок ціни чи винагород в іншій формі ще й особливу винагороду, яку не отримують інші подібні покупці.  
140. Стаття 22. Дискримінація суб'єктами господарювання конкурентів  
141. Суб'єктам господарювання, що мають значно більшу ринкову владу порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їхніми конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, зокрема вчинення дій, заборонених згідно з пунктами 1 та 3 статті 21 цього Закону.  
142. Стаття 23. Обмежувальна діяльність об'єднань  
143. Не допускається обмежувальна діяльність шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необгрунтованою і невиправданою.  
144. РОЗДІЛ V. КОНТРОЛЬ ЗА КОНЦЕНТРАЦІЄЮ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ  
145. Стаття 24. Концентрація суб'єктів господарювання  
146. 1. З метою запобігання монополізації ринків, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, обмеженням конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація).  
147. 2. Концентрацією визнається:  
148. а) створення суб'єкта господарювання двома чи більше засновниками (учасниками);  
149. б) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;  
150. в) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття в інший спосіб у власність чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання;  
151. г) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття в інший спосіб у власність активів у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання, передача в оренду, одержання в управління чи набуття в інший спосіб права користування майном у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання майна ліквідованого суб'єкта господарювання незалежно від причин ліквідації;  
152. д) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже займає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання займають одні й тіж особи;  
153. е) укладення між суб'єктами господарювання угод, контрактів або вчинення інших дій, внаслідок яких один чи декілька з них безпосередньо або опосередковано набувають контролю над іншими, одним чи кількома суб'єктами господарювання. 3. Не вважається концентрацією: створення двома чи більше засновниками (учасниками) суб'єкта господарювання, який не здійснює власної підприємницької діяльності;  
154. придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання установою, що спеціалізується на фінансових операціях та операціях із цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою наступного перепродажу. Зазначена установа за цих умов не має права участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. Голосування дозволяється виключно з метою підготовки до наступного перепродажу. У такому разі перепродаж має бути здійснений протягом одного року з моменту придбання часток (акцій, паїв).  
155. Стаття 25. Учасники концентрації суб'єктів господарювання  
156. Учасниками концентрації визнаються:  
157. суб'єкти господарювання, що є засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, майно якого вноситься до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання;  
158. суб'єкти господарювання, щодо яких здійснюється злиття, приєднання; суб'єкти господарювання, активи, частки (паї, акції) яких продаються, та їх покупці;  
159. фізичні та юридичні особи, пов'язані з учасниками концентрації, зазначеними в абзацах другому, третьому та четвертому цієї статті, відносинами безпосереднього чи опосередкованого контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно зі статтею 1 цього Закону єдиним суб'єктом господарювання.  
160. Стаття 26. Випадки, в яких необхідно отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання  
161. 1. Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України, якщо:  
162. а) у випадках, передбачених підпунктами "а", "б", "д", "е" пункту 2 статті 24 цього Закону, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації за останній фінансовий рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. екю, і при цьому не менш як у двох учасників концентрації вартість активів або обсяг реалізації товарів перевищує суму, еквівалентну 500 тис. екю у кожного;  
163. б) у випадках, передбачених підпунктами "в", "г" пункту 2 статті 24 цього Закону, коли сумарна вартість часток (акцій, паїв), загальна вартість активів або майна, що придбавається, набувається в інший спосіб у власність чи одержується в управління (оренду), перевищує суму, еквівалентну 500 тис. екю, і при цьому сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації за останній фінансовий рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн, екю; в) у випадках, передбачених пунктом 2 статті 24 цього Закону, коли загальна частка учасників концентрації на певному ринку перевищує 35 відсотків або хоч один з учасників концентрації займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.  
164. 2. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку сумарної вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку сумарної вартості активів страховика використовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума надходження страхових платежів за вирахуванням частки страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), які були сплачені перестраховикам у звітному періоді за договорами перестраховування.  
165. 3. Порядок обчислення порогових показників, що використовуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосовно окремих категорій суб'єктів господарювання встановлюється Антимонопольним комітетом України.  
166. Стаття 27. Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання  
167. 1. Органи Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.  
168. 2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам пункту 1 цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.  
169. 3. Дозвіл згідно з пунктом 2 цієї статті не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:  
170. не є необхідними для досягнення мети концентрації;  
171. становлять загрозу системі ринкової економіки.  
172. 4. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до пункту 1 статті 26 цього Закону, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.  
173. РОЗДІЛ VІ. ПРОВАДЖЕННЯ У ЗАЯВАХ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ  
174. Стаття 28. Подання заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання  
175. 1. На підставі статті 12 цього Закону учасники узгоджених дій чи на підставі статті 26 цього Закону органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єкти господарювання, інші юридичні та фізичні особи з питань концентрації звертаються до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.  
176. 2. У разі якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після, але не пізніше одного тижня з моменту визначення переможця.  
177. 3. Якщо заява та інші документи і відомості не відповідають встановленим вимогам, заява залишається без розгляду, про що письмово повідомляється особі, яка подала заяву.  
178. Стаття 29. Розгляд заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання  
179. 1. Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію у місячний строк з моменту одержання всієї необхідної інформації відповідно до вимог Антимонопольного комітету України.  
180. 2. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого пунктом 1 цієї статті, органи Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим відповідно до статті 31 цього Закону.  
181. Стаття 30. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання  
182. 1. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Органи Антимонопольного комітету України вправі запитувати додаткову інформацію, якщо без неї неможливо прийняти обгрунтоване рішення, а також призначити експертизу в порядку, визначеному статтею 42 цього Закону.  
183. 2. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не перевищує трьох місяців. Якщо протягом цього строку рішення не було прийняте і заявник не погодився з продовженням строку розгляду справи, заява вважається відхиленою.  
184. 3. У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, допущені до участі у розгляді у зв'язку з тим, що рішення зачіпає їхні інтереси.  
185. Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання  
186. 1. За результатами розгляду справ про узгоджені дії, концентрацію приймаються рішення про:  
187. погодження установчих документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них, надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - органами Антимонопольного комітету України;  
188. заборону узгоджених дій, концентрації - Антимонопольним комітетом України.  
189. 2. Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію.  
190. Стаття 32. Порядок надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання Кабінетом Міністрів України  
191. 1. У місячний строк від дня прийняття рішення Антимонопольним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації, а у разі залишення арбітражним судом без змін оскарженого до арбітражного суду рішення Антимонопольного комітету України - у місячний строк з дня прийняття відповідного рішення арбітражним судом особи, визначені в пункті 1 статті 28 цього Закону, можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію на підставі пункту 3 статті 12 чи пункту 2 статті 27 цього Закону.  
192. 2. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у такому дозволі.  
193. 3. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та зобов'язання. Такі вимоги та зобов'язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації.  
194. 4. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію встановлюється Кабінетом Міністрів України та має зокрема передбачати:  
195. створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;  
196. встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.  
197. 5. У разі невиконання рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію Кабінет Міністрів України може скасувати це рішення або внести до нього зміни та (або) доповнення.  
198. 6. У разі скасування рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про вжиття заходів щодо відновлення початкового стану чи інших заходів, які усувають або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію.  
199. Стаття 33. Збори для покриття витрат, пов'язаних з розглядом заяви, справи  
200. 1. При розгляді заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію, поданні висновків відповідно до статті 16 цього Закону органами Антимонопольного комітету України визначається сума збору для покриття витрат, пов'язаних з розглядом заяви, справи. Суми справлених зборів зараховуються до державного бюджету. 2. Розміри зборів не повинні перевищувати:  
201. 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за розгляд заяв, справ про концентрацію відповідно до статті 26 цього Закону;  
202. 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за розгляд заяв про надання дозволу на узгоджені дії відповідно до статті 12 цього Закону;  
203. 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до статті 16 цього Закону;  
204. 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян - за видачу завірених копій документів.  
205. 3. Якщо заяву про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію було відкликано до того, як стосовно неї було прийняте рішення, сплачується половина суми збору.  
206. 4. Порядок сплати зборів, передбачених пунктом 1 цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.  
207. РОЗДІЛ VІІ. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ  
208. Стаття 34. Підстави для початку розслідування справ  
209. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розслідування у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:  
210. заявами суб'єктів господарювання, громадян чи їх об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначеними цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.  
211. Стаття 35. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції  
212. 1. Суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо з моменту вчинення порушення, а у разі порушення, що триває, з моменту, коли органам Антимонопольного комітету України, його територіальному відділенню стало відомо про вчинення порушення, минув строк давності притягнення до відповідальності, який становить три роки.  
213. 2. Перебіг строку давності призупиняється на час розслідування і розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.  
214. Стаття 36. Особи, які беруть участь у справі  
215. Особами, які беруть участь у справі, є:  
216. заявник - особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;  
217. відповідач - особа, щодо якої здійснюється розслідування та розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;  
218. третя особа - особа, допущена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення зачіпає її інтереси.  
219. Стаття 37. Початок розслідування справи  
220. 1. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про початок розслідування справи.  
221. Копія рішення про початок розслідування справи надсилається відповідачу.  
222. Повідомлення про початок розслідування справи надсилається заявнику та третім особам.  
223. Стаття 38. Обов'язок доказування  
224. Особи, які беруть участь у справі, повинні довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.  
225. Стаття 39. Вилучення доказів у примусовому порядку  
226. 1. Вилучення у примусовому порядку документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводять уповноважені працівники Антимонопольного комітету України, його територіального відділення за вмотивованим рішенням суду у випадках якщо:  
227. докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;  
228. існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.  
229. 2. Вилучення передбачених пунктом 1 цієї статті доказів проводиться у службових приміщеннях та на транспортних засобах, що належать суб'єкту господарювання, на робочих місцях працівників, а також у місцях проживання та інших володіннях посадових осіб та працівників.  
230. Стаття 40. Накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації  
231. 1. У випадку коли застосовується стаття 39 цього Закону і вилучити докази немає можливості, уповноважені працівники Антимонопольного комітету України, його територіального відділення накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі. 2. Предмети, документи, інші носії інформації, на які накладено арешт, підлягають опису і передачі на зберігання представникам суб'єкта господарювання чи іншим особам у порядку, встановленому цивільним законодавством.  
232. 3. За незбереження предметів, документів, інших носіїв інформації особи, яким вони передані на зберігання, несуть відповідальність, передбачену кримінальним законодавством.  
233. Стаття 41. Сприяння проведенню розслідування  
234. Для забезпечення проведення розслідування, зокрема, виконання дій, передбачених статтями 39 і 40 цього Закону, органи внутрішніх справ, митні органи та інші правоохоронні органи зобов'язані надавати у межах наданих їм прав допомогу Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.  
235. Стаття 42. Забезпечення проведення експертизи  
236. 1. Органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу.  
237. 2. Особа, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовує витрати на проведення експертизи. У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат, особа, яка понесла ці витрати, може звернутися до суду.  
238. Стаття 43. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України  
239. 1. Органи Антимонопольного комітету України мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі якщо порушення припинено - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень.  
240. 2. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають обов'язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про результати їх розгляду Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню повідомляється у десятиденний строк з дня отримання рекомендацій, якщо органами Антимонопольного комітету України не продовжено цей строк.  
241. 3. За умови виконання положень рекомендацій у разі якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате провадження закривається.  
242. Стаття 44. Закінчення розслідування справи  
243. 1. За результатами розслідування справи в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні складається висновок у справі.  
244. 2. Антимонопольний комітет України, його територіальне відділення:  
245. надсилає відповідачу витяг з висновку у справі, за винятком інформації з обмеженим доступом;  
246. повідомляє про закінчення розслідування справи заявнику, третій особі, а за їх клопотанням надсилає витяг з висновку у справі, за винятком інформації з обмеженим доступом;  
247. призначає дату, до якої заявник та відповідач можуть ознайомитися з матеріалами справи (за винятком матеріалів, що містять інформацію з обмеженим доступом), надати додаткові докази, дати пояснення, заявити клопотання.  
248. Стаття 45. Розгляд справи  
249. У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України:  
250. збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;  
251. отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.  
252. Стаття 46. Попереднє рішення у справі  
253. 1. У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою заявником заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:  
254. заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії; обов'язкове вчинення певних дій, якщо невчинення цих дій буде порушенням цього Закону і якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.  
255. 2. Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 57 цього Закону у п'ятнадцяти денний строк з дня одержання його копії.  
256. 3. У разі закриття провадження у справі у зв'язку з недоведенням вчинення порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому заявником збитків, завданих діями, передбаченими пунктом 1 цієї статті.  
257. 4. Попереднє рішення втрачає чинність із прийняттям рішення за результатами розгляду справи.  
258. Стаття 47. Рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції  
259. За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: встановлення факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;  
260. скасування або зміну органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, визнаних антиконкурентними діяннями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; відмову у задоволенні заяви, подання; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції.  
261. РОЗДІЛ VIІI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ  
262. Стаття 48. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції  
263. Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:  
264. 1) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;  
265. 2) антиконкурентні узгоджені дії;  
266. 3) антиконкурентні діяння органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;  
267. 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;  
268. 5) здійснення суб'єктами господарювання - учасниками узгоджених дій, концентрації дій, заборонених згідно з пунктом 5 статті 12 та пунктом 4 статті 27 цього Закону;  
269. 6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 18 цього Закону;  
270. 7) схиляння, сприяння чи легітимація, заборонені згідно із статтею 19 цього Закону;  
271. 8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із статтями 20, 21 і 22 цього Закону; 9) недотримання умов, передбачених абзацом третім пункту 3 статті 24 цього Закону; 10) порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;  
272. 11) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;  
273. 12) неподання інформації, подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;  
274. 13) подання завідомо недостовірної інформації органам Антимонопольного комітету України;  
275. 14) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду та вилучення доказів;  
276. 15) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративногосподарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;  
277. 16) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у зв'язку з тим, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;  
278. 17) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;  
279. 18) обмежувальна діяльність об'єднань.  
280. Стаття 49. Види відповідальності  
281. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену цим Законом, а також адміністративну та цивільну відповідальність.  
282. Стаття 50. Штрафи  
283. 1. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на суб'єкти господарювання, об'єднання за порушення, передбачені:  
284. пунктами 1, 2 та 4 статті 48 цього Закону, - у розмірі до десяти відсотків виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо розмір незаконно одержаного прибутку перевищує максимально можливий розмір штрафу, штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку;  
285. пунктами 5, 8, 9, 10, 11 та 17 статті 48 цього Закону, - у розмірі до п'яти відсотків виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 12, 14, 15 та 16 статті 48 цього Закону, - у розмірі до одного відсотка виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.  
286. 2. Якщо обчислити виручку неможливо або виручки немає, штраф, передбачений згідно з абзацом другим пункту 1 цієї статті, накладається в розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений згідно з абзацом третім пункту 1 цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений згідно з абзацом четвертим, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  
287. 3. У разі якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від виручки суб'єкта господарювання за весь час до моменту прийняття рішення про накладення штрафу. 4. Суми штрафів, накладених згідно з рішеннями адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, розподіляються у такому співвідношенні: п'ятдесят відсотків зараховується до державного бюджету, двадцять п'ять відсотків - до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя) бюджетів за місцем прийняття рішення про накладення штрафу, двадцять п'ять відсотків - державному органу, який наклав стягнення, для організації і проведення робіт із створення  
288. науководослідної, матеріально-технічної та інформаційної бази розвитку та захисту конкуренції. Суми штрафів, накладених згідно з рішеннями Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, розподіляються у такому співвідношенні: сімдесят п'ять відсотків - до державного бюджету, двадцять п'ять відсотків - державному органу, який наклав стягнення, для організації і проведення робіт із створення науководослідної, матеріально-технічної та інформаційної бази розвитку та захисту конкуренції.  
289. Стаття 51. Примусовий поділ  
290. 1. У випадках коли суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. 2. Примусовий поділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;  
291. наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції суб'єкта господарювання становить менш як 30 відсотків). 3. Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.  
292. 4. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.  
293. Стаття 52. Адміністративна відповідальність працівників суб'єктів господарювання, посадових осіб органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю  
294. 1. Посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством за порушення, передбачені пунктами 12, 13 та 14 статті 48 цього Закону. 2. Працівники суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством за порушення, передбачені пунктами 12, 13 та 14 статті 48 цього Закону.  
295. 3. Посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством за порушення, передбачені пунктами 3, 4, 6, 7, 12, 13, 14 та 16 статті 48 цього Закону.  
296. Стаття 53. Відшкодування збитків  
297. Збитки, заподіяні внаслідок порушень законодавства про захист економічної конкуренції, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому цивільним законодавством України.  
298. РОЗДІЛ ІХ. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ, ПЕРЕГЛЯД ТА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ОРГАНІВ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ  
299. Стаття 54. Порядок виконання рішень органів Антимонопольного комітету України  
300. 1. Рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими для виконання у передбачені ними строки.  
301. 2. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцяти денний строк з дня одержання копії рішення про накладення штрафу.  
302. 3. За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України мають право відстрочити сплату накладеного ним штрафу.  
303. 4. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, органи Антимонопольного комітету України стягують штраф у безспірному порядку  
304. Стаття 55. Перевірка рішень у порядку нагляду  
305. 1. Рішення, прийняті органами Антимонопольного комітету України, можуть бути перевірені в порядку нагляду за заявою осіб, які брали участь у справі або за власною ініціативою Антимонопольного комітету України.  
306. 2. Заява про перевірку рішення в порядку нагляду подається не пізніше 30 днів з дня одержання копії рішення.  
307. 3. Рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України перевіряються в порядку нагляду Антимонопольним комітетом України, рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України - адміністративною колегією Антимонопольного комітету України.  
308. 4. Заява про перевірку в порядку нагляду рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України подається до територіального відділення Антимонопольного комітету України, яке не пізніше трьох днів з дня надходження заяви надсилає її разом із справою до Антимонопольного комітету України. Заява про перегляд у порядку нагляду рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України подається до Антимонопольного комітету України. 5. За результатами перегляду справи в порядку нагляду органи Антимонопольного комітету України вправі: залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд, чи припинити провадження у справі.  
309. 6. Підставами для зміни або скасування рішення в порядку нагляду є :  
310. неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;  
311. недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;  
312. невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;  
313. порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  
314. 7. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни або скасування рішення тільки за умови якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.  
315. Стаття 56. Перегляд рішень у справах  
316. 1. Органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у справах про узгоджені дії, концентрацію у разі:  
317. якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;  
318. якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації;  
319. невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до пункту 2 статті 31 цього Закону;  
320. наявності інших підстав, передбачених законами України.  
321. 2. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, узгоджені дії, концентрацію допускається у випадках, передбачених абзацами другим та третім пункту 1 цієї статті, протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення, а у випадку, передбаченому абзацом четвертим пункту 1 цієї статті, - протягом строків давності, передбачених статтею 35 цього Закону.  
322. 3. За результатами перегляду справ органи Антимонопольного комітету України можуть залишити рішення без змін або прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 47 цього Закону.  
323. 4. У разі якщо за результатами перегляду рішень органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про заборону концентрації, державна реєстрація суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, скасовується у судовому порядку за позовом Антимонопольного комітету України, його територіального відділення.  
324. Стаття 57. Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України  
325. 1. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до суду повністю або частково у тридцятиденний строк з дня одержання копії рішення.  
326. 2. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до Вищого арбітражного суду України. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських арбітражних судів.  
327. 3. Оскарження рішення не призупиняє його виконання, якщо арбітражним судом не визначено інше.  
328. РОЗДІЛ Х. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
329. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення за винятком пункту 3 статті 12, пункту 2 статті 27 та статті 32 цього Закону.  
330. 2. Пункт 3 статті 12, пункт 2 статті 27 та стаття 32 цього Закону набирають чинності з дня затвердження Кабінетом Міністрів України порядку надання дозволу Кабінетом Міністрів України на узгоджені дії, концентрацію.  
331. 3. Визнати такими, що втратили чинність: а) Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N21, ст. 296);  
332. б) Закон України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N28, ст. 202);  
333. в) статтю 12 Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N13, ст. 85);  
334. г) Декрет Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N27, ст. 291).