Кількість абзаців - 386 Розмітка (ліва колонка)


Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (Повторний розгляд з пропозиціями (вето) Президента України)

0. ЗАКОН УКРАЇНИ  
1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг  
2. Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.  
3. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.  
4. Розділ І. Загальні положення  
5. Стаття 1. Визначення термінів  
6. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:  
7. 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг;  
8. 2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик;  
9. 3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент;  
10. 4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов`язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;  
11. 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отриманя прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;  
12. 6) ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;  
13. 7) учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг;  
14. 8) істотна участь - пряме або опосередковане, самостійне або спільно з іншими особами володіння певною частиною статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи;  
15. 9) саморегулівна організація - неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг. Законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг можуть бути передбачені додаткові повноваження, які можуть делегуватися саморегулівним організаціям;  
16. 10) державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам;  
17. професійна таємниця - матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі та в зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків посадові особи державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг та особи, які залучаються до здійснення цих функцій, і які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.  
18. 2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.  
19. Стаття 2. Сфера дії Закону  
20. 1. Цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.  
21. 2. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.  
22. 3. Положення цього Закону не поширюються на:  
23. - діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій;  
24. - діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів.  
25. Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг  
26. 1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.  
27. Розділ ІІ. Умови надання фінансових послуг  
28. Стаття 4. Фінансові послуги  
29. 1. Фінансовими вважаються такі послуги:  
30. 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;  
31. 2) довірче управління фінансовими активами;  
32. 3) діяльність з обміну валют;  
33. 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;  
34. 5) фінансовий лізинг;  
35. 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;  
36. 7) надання гарантій та поручительств;  
37. 8) переказ грошей;  
38. 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;  
39. 10) торгівля цінними паперами;  
40. 11) факторинг;  
41. 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.  
42. Стаття 5. Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг  
43. 1. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).  
44. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.  
45. 3. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.  
46. 4. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.  
47. Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг  
48. 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами підприємницької діяльності на підставі договору.  
49. Договiр, якщо інше не передбачено законом, повинен мiстити:  
50. назву документа;  
51. назву, адресу та реквізити суб`єкта підприємницької діяльності ;  
52. прiзвище, iм'я і по батьковi фізичної особи, яка отримує фінансові послуги та її адресу;  
53. найменування, місцезнаходження юридичної особи;  
54. найменування фінансової операції;  
55. розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;  
56. строк дiї договору;  
57. порядок змiни i припинення дiї договору;  
58. права та обов'язки сторiн, вiдповiдальність сторін за невиконаня або неналежне виконання умов договору;  
59. iншi умови за згодою сторiн;  
60. пiдписи сторiн.  
61. Комітет по нагляду за фінансовими установами та ринками (далі-Комітет) встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом.  
62. При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб`єкта підприємницької діяльності надання балансу або довiдки про фiнансове становище, пiдтвердженi аудитором (аудиторською фiрмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.  
63. 2. Дiя договору на здійснення фінансових операцій припиняється за згодою сторiн, а також у разi:  
64. закiнчення строку дiї;  
65. виконання суб`єктом підприємницької діяльності зобов'язань перед юридичною чи фізичною особою, що отримує фінансові послуги у повному обсязi;  
66. лiквiдацiї суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або смертi фізичної особи, що отримує фінансові послуги чи втрати ним дієздатності, за винятком випадкiв, передбачених пунктом 3 цієї статті;  
67. лiквiдацiї суб`єкта підприємницької діяльності у порядку, передбаченому законодавством України;  
68. визнання в установленному порядку договору на здійснення фінансових операцій недiйсним;  
69. в iнших випадках, передбачених законодавством України.  
70. 3. Договір може бути розірваний у будь-який момент. При цьому строк повернення коштів не може перевищувати 30 діб, якщо інше не передбачено договором.  
71. Розділ ІІІ. Умови створення та діяльності фінансових установ  
72. Стаття 7. Умови початку діяльності  
73. 1.Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.  
74. 2.У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.  
75. 3.Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:  
76. а) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;  
77. б)внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;  
78. в) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.  
79. Стаття 8. Організаційні правила  
80. 1. Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.  
81. 2. Закони України з питань регулювання діяльності господарських товариств та юридичних осіб інших організаційно-правових форм, застосовуються до фінансових установ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.  
82. Стаття 9. Капітал  
83. 1. Мінімальний розмір капіталу фінансових установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.  
84. 2. При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений в грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України.  
85. 3. Продаж та придбання частки у статутному (пайовому) капіталі здійснюються на умовах, встановлених законодавством України.  
86. Стаття 10. Прийняття рішень при конфлікті інтересів  
87. 1. Керівник або службовець фінансової установи не можуть брати участь в підготовці та прийнятті рішення щодо прийняття фінансовою установою будь-якого зобов`язання на їх користь.  
88. 2. Керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не можуть брати участі в підготовці та прийнятті рішення на користь установи або підприємства, в якому вони, їх близькі родичі або підприємство, яким вони володіють, мають діловий інтерес.  
89. 3. Особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, може укладати договори з цією фінансовою установою щодо надання такій особі відповідних фінансових послуг на умовах, що не відрізняються від звичайних.  
90. 4. Особа, яка є членом органу управління фінансової установи, не може укладати договори щодо надання цій фінансовій установі професійних послуг (робіт), якщо загальні збори власників не нададуть попередньої згоди на укладення такого договору.  
91. Стаття 11. Достовірність реклами та інформації  
92. 1. Фінансовим установам забороняється поширення у будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про їх діяльність у сфері фінансових послуг.  
93. Стаття 12. Право клієнта на інформацію  
94. 1. Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:  
95. 1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню;  
96. 2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів;  
97. 3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою;  
98. 4) ціну/тарифи фінансових послуг;  
99. 5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п'ять відсотків;  
100. 6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.  
101. Стаття 13. Порядок реорганізації та ліквідації фінансових установ  
102. 1. Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбуваються з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.  
103. Стаття 14. Облік та звітність  
104. 1. Фінансова установа зобов'язана вести облік своїх операцій та надавати звітність відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.  
105. Стаття 15. Вимоги до зовнішнього аудиту  
106. 1. Аудиторські перевірки фінансових установ можуть проводитися аудиторами, які:  
107. - мають відповідний сертифікат;  
108. - не мають взаємовідносин щодо права власності з фінансовою установою, діяльність якої перевіряється, не мають заборгованості перед цією установою або іншого конфлікту інтересів;  
109. - внесені до відповідних реєстрів, що ведуться державними органами, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.  
110. Стаття 16. Об'єднання фінансових установ  
111. 1.Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначається згідно із законами України.  
112. 2. Об`єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг в межах їх компетенції.  
113. Стаття 17. Недопущення обмеження конкуренції на ринках фінансових послуг  
114. 1. Фінансові установи здійснюють свою діяльність з врахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.  
115. Стаття 18. Запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом  
116. 1.Фінансові установи зобов'язані ідентифікувати особу споживача фінансових послуг, здійснюючи:  
117. перевірку факту існування юридичних осіб - споживачів фінансових послуг шляхом отримання від них та/або від відповідних органів державної влади матеріалів про підтвердження державної реєстрації такої особи, включаючи інформацію щодо її назви, організаційно-правової форми, місцезнаходження, посадових осіб та їх повноважень;  
118. перевірку повноважень особи, яка має намір діяти від свого імені або від імені іншого споживача фінансових послуг.  
119. У разі, якщо виникає сумнів щодо того, що особа діє від свого імені, фінансова установа повинна здійснити заходи для ідентифікації вигодонабувача.  
120. 2. Фінансові установи зобов'язані зберігати документи щодо ідентифікації споживачів фінансових послуг та облікові документи щодо здійснення фінансових операцій протягом п'яти років.  
121. 3. Фінансові установи зобов'язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів. Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення.  
122. Критерії віднесення операцій до сумнівних та незвичних визначаються Кабінетом Міністрів України.  
123. Посадові особи фінансової установи у випадку неповідомлення про сумнівні та незвичні операції несуть відповідальність, встановлену законом.  
124. Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення про сумнівні та незвичні операції.  
125. 4. Фінансові установи повинні розробляти та впроваджувати програми протидії легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, які включають розробку внутрішніх контролюючих процедур та організацію програм підготовки посадових осіб.  
126. Розділ ІV. Державне регулювання ринків фінансових послуг  
127. Стаття 19. Мета державного регулювання ринків фінансових послуг  
128. Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:  
129. - проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;  
130. - захист інтересів споживачів фінансових послуг;  
131. - створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;  
132. -створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;  
133. - забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;  
134. - додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;  
135. - запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;  
136. - контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;  
137. - сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.  
138. Стаття 20. Форми державного регулювання ринків фінансових послуг  
139. 1. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:  
140. - ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;  
141. - нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;  
142. - нагляду за діяльністю фінансових установ;  
143. - застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;  
144. - проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.  
145. Стаття 21. Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг  
146. 1. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:  
147. - щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;  
148. - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;  
149. - щодо інших ринків фінансових послуг - Комітетом по нагляду за фінансовими установами та ринками.  
150. Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.  
151. 2. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів України.  
152. Стаття 22. Співпраця та координація діяльності між органами, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг  
153. 1. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Комітет зобов`язані співпрацювати згідно з положеннями цього Закону.  
154. 2. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Комітет за допомогою засобів зв`язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.  
155. 3. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Комітет мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.  
156. 4. Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.  
157. 5. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Комітет з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов`язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах обов`язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.  
158. Розділ V. Комітет по нагляду за фінансовими установами та ринками  
159. Стаття 23. Правовий статус Комітету  
160. 2. Положення про Комітет за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України.  
161. 3. Комітет є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю і належить йому на праві повного господарського відання.  
162. Стаття 24. Структура Комітету  
163. 1. Комітет утворюється у складі Ради директорів Комітету, центрального апарату і територіальних управлінь.  
164. 2. Структура центрального апарату Комітету визначається Положенням про Комітет.  
165. 3. Територіальні управління Комітету не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення, що затверджується Радою директорів Комітету.  
166. 4. За рішенням Ради директорів Комітету може створюватися Консультаційно-експертна рада, яка є постійно діючим на громадських засадах дорадчим органом, що бере участь в обговоренні проектів документів, які розробляються та/або розглядаються Комітетом. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує Рада директорів Комітету.  
167. Стаття 25. Рада директорів Комітету  
168. 1. Рада директорів Комітету є вищим органом управління Комітету і складається із Голови Комітету, його заступників та директорів департаментів Комітету. Раду директрів очолює Голова Комітету.  
169. 2. Основною формою роботи Ради директорів Комітету є засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць. Порядок прийняття Радою директорів рішень визначається у Положенні про Комітет.  
170. 3. До компетенції Ради директорів Комітету відносяться питання щодо аналізу та вироблення стратегії розвитку ринків фінансових послуг, нормотворчої і методологічної діяльності, оцінки ефективності та координації діяльності по регулюванню і нагляду за окремими ринками фінансових послуг, затвердження рішень директорів департаментів про призначення тимчасової адміністрації, а також вирішення загальних організаційних питань діяльності Комітету.  
171. 4. Рада директорів Комітету затверджує штатний розпис і кошторис витрат Комітету, а також нормативні акти, що приймаються Комітетом в межах його компетенції. Рішення, прийняті Радою директорів Комітету з питань оцінки ефективності та координації діяльності по регулюванню і нагляду за окремими ринками фінансових послуг, є обов'язковими до виконання директорами департаментів Комітету.  
172. Стаття 26. Голова Комітету  
173. 1. Голова Комітету призначається строком на 5 років Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.  
174. 2. Голова Комітету звільняється з посади Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.  
175. 3. Президент України звільняє з посади Голову Комітету без погодження з Верховною Радою України у разі:  
176. 1) закінчення строку його повноважень;  
177. 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;  
178. 3) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;  
179. 4) припинення його громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;  
180. подання Головою Комітету у письмовому вигляді заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням.  
181. Повноваження Голови Комітету припиняються у разі його смерті.  
182. 4. Головою Комітету може бути особа з бездоганною діловою репутацією, яка має вищу економічну чи юридичну освіту і при цьому має досвід постійної протягом семи років роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральних органів виконавчої влади або фінансовій установі чи об`єднанні фінансових установ.  
183. 5. Голова Комітету:  
184. - здiйснює керiвництво поточною дiяльнiстю Комітету та вирішує всі питання діяльності Комітету, за винятком тих, що належать до компетенції Ради директорів Комітету;  
185. -діє без довіреності від імені Комітету в межах, встановлених законодавством України;  
186. -представляє Комітет у відносинах із державними органами іноземних держав з питань нагляду за діяльністю фінансових установ та міжнародними організаціями;  
187. -видає накази, розпорядження тощо з питань, що входять до його компетенції;  
188. -приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Комітету, заохочує їх та накладає дисциплінарні стягнення;  
189. -виконує інші функції, необхідні для забезпечення організації роботи та діяльності Комітету.  
190. 6. Голова Комітету одноосібно несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Комітету.  
191. 7. Одна й та ж особа не може бути Головою Комітету більше двох строків підряд.  
192. Стаття 27. Заступники Голови Комітету  
193. 1. Заступники Голови Комітету призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Комітету.  
194. 2. Заступником Голови Комітету може бути особа з бездоганною діловою репутацією, яка має вищу освіту та досвід постійної протягом не менше п'яти років роботи за профілем, що відповідає її функціональним обов`язкам в Комітеті.  
195. 3.Заступники Голови Комітету відповідають за забезпечення координуючих функцій в межах Комітету, здійснення аналітичної та методологічної діяльності, питання кадрового, фінансового, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності Комітету. Кількість заступників Голови Комітету та розподіл обов`язків між ними визначаються Положенням про Комітет.  
196. Стаття 28. Директори департаментів Комітету  
197. 1.Директори департаментів Комітету призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Комітету.  
198. 2.Директором департаменту Комітету може бути особа з бездоганною діловою репутацією, яка має вищу освіту та досвід постійної протягом не менше п'яти років роботи за профілем, що відповідає її функціональним обов`язкам в Комітеті.  
199. 3.Припинення повноважень директорів департаментів Комітету відбувається у зв`язку із закінченням строку їхніх повноважень або на підставах, передбачених законодавством про працю та державну службу.  
200. 4. Директори департаментів відповідають за організацію та здійснення функцій регулювання та нагляду за діяльністю окремих видів фінансових установ та ринків фінансових послуг, що віднесені до наглядової компетенції очолюваних ними департаментів.  
201. 5. Директори департаментів в межах своєї компетенції мають право підписувати від імені Комітету документи правозастосовчого характеру, вирішувати питання про внесення фінансових установ до реєстру та їх ліцензування, застосування заходів впливу, проведення інших заходів, що спрямовані на реалізацію їхніх повноважень, передбачених Положенням про Комітет.  
202. Стаття 29. Завдання Комітету  
203. 1. Основними завданнями Комітету є:  
204. 1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;  
205. 2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;  
206. 3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;  
207. 4) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;  
208. 5) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;  
209. 6) координація діяльності з іншими державними органами;  
210. 7) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.  
211. Стаття 30. Повноваження Комітету  
212. Комітет в межах своєї компетенції :  
213. 1) розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання;  
214. 2) здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ;  
215. 3) видає фінансовим установам в межах своєї компетенції та у відповідності із законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг;  
216. 4) встановлює обов'язкові нормативи достатності капіталу та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з фінансовими активами;  
217. 5) встановлює плату за реєстрацію документів та видачу ліцензій, надає інформацію за запитами юридичних осіб;  
218. 6) дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;  
219. 7) встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг;  
220. 8) здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг;  
221. 9) проводить самостійно чи разом з іншими уповноваженими органами нагляду виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ;  
222. 10) у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Комітету застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення;  
223. 11) звертається до суду та арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги;  
224. 12) надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів;  
225. 13) надсилає матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, що стали відомі під час проведення перевірок;  
226. 14) надсилає матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;  
227. 15) вимагає скликання зборів учасників фінансової установи;  
228. 16) здійснює моніторинг руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг;  
229. 17) встановлює вимоги щодо програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаного з наданням фінансових послуг;  
230. 18) встановлює порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;  
231. 19) визначає професійні вимоги до їх керівників та головних бухгалтерів фінансових установ та може вимагає звільнення з посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття відповідних посад.  
232. Стаття 31. Напрями нагляду  
233. 1. Основними напрямами нагляду Комітету є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:  
234. - ліквідності;  
235. - капіталу та платоспроможності;  
236. - прибутковості;  
237. - якості активів та ризиковості операцій;  
238. - якості систем управління та управлінського персоналу;  
239. - додержання правил надання фінансових послуг.  
240. 2. Правила підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ у розрізі напрямів нагляду встановлюються Комітетом.  
241. Стаття 32. Інспектування  
242. 1. Комітет має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб.  
243. 2. Періодичність інспектування встановлюється Комітетом залежно від типу фінансової установи.  
244. 3. Для проведення інспекції Комітет може залучити зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію. Експерт повинен бути зареєстрований в списку експертів, затвердженому Комітетом.  
245. 4. Комітет може досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду.  
246. 5. Для проведення інспекції особа, яка уповноважена Комітетом здійснювати інспекцію за місцем знаходження юридичної особи, що перевіряється, має право запрошувати посадових осіб цієї юридичної особи для надання пояснень та вимагати надання необхідної інформації та документів.  
247. Стаття 33. Обов'язковість збереження професійної таємниці  
248. 1. Матеріали, які надаються для аналізу або перевірки, а також відомості та документи про фінансовий, майновий стан юридичних і фізичних осіб, що надходять до Комітету, становлять професійну таємницю і можуть бути використані лише для здійснення Комітетом його функцій, включаючи випадки щодо законодавчо встановленого порядку обміну інформацією.  
249. 2.Несанкціоноване розголошення будь-яких відомостей, матеріалів, документів, що відносяться до професійної таємниці, тягне відповідальність відповідно до законів, крім випадків, коли таке розголошення необхідне для запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом.  
250. Стаття 34. Фінансування, матеріально-технічне забезпечення та доходи Комітету  
251. Фінансування Комітету здійснюється за рахунок:  
252. -коштів Державного бюджету України;  
253. -щорічних платежів від фінансових установ, що внесені в Державний реєстр фінансових установ, в розмірі до 0,1 відсотка валового доходу відповідних фінансових установ;  
254. -інших доходів.  
255. 2. Кошти, отримані Комітетом поза бюджетного фінансування, використовуються в порядку та за напрямами, визначеними Радою директорів Комітету.  
256. Стаття 35. Співпраця з державними органами іноземних держав з питань нагляду за діяльністю фінансових установ та міжнародними організаціями  
257. 1. Комітет в межах своєї компетенції здійснює співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав з питань, віднесених до їх компетенції.  
258. 2. Комітет має право в межах міжнародного співробітництва, зазначеного в частині першій цієї статті, на умовах взаємності надавати і отримувати інформацію з питань нагляду за фінансовими ринками і установами, яка не становить державної таємниці та не призводить до розголошення професійної таємниці.  
259. 3. Комітет має право в межах міжнародного співробітництва, зазначеного у частині першій цієї статті, надавати інформацію стосовно діяльності окремих фінансових установ у випадках і у порядку, встановлених у відповідних міжнародних договорах, учасником яких є Україна.  
260. Стаття 36. Звітність  
261. 1. Комітет щорічно надає Президенту України та Верховній Раді України звіт про результати своєї діяльності та про ситуацію на ринках фінансових послуг, що відносяться до сфери компетенції Комітету .  
262. 2. Комітет зобов`язаний із врахуванням вимог законодавства про захист державної та професійної таємниць оприлюднювати в офіційних засобах інформації основні положення свого щорічного звіту.  
263. Розділ VI. Ліцензування діяльності фінансових установ  
264. Стаття 37. Обов`язковість ліцензування  
265. 1. Комітет в межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:  
266. 1) страхової діяльності;  
267. 2)діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;  
268. 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;  
269. 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.  
270. 2. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.  
271. 3. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.  
272. Стаття 38. Документи, які подаються органу ліцензування для одержання ліцензії  
273. 1.Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензується, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до Комітету із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.  
274. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися відомості про особу заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.  
275. 2. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.  
276. 3. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.  
277. 4. Законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть встановлюватися додаткові вимоги щодо переліку та змісту документів, необхідних для отримання відповідної ліцензії.  
278. 5. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому цим Законом.  
279. Стаття 39. Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії  
280. 1. Комітет в особі директора департаменту, який здійснює нагляд за діяльністю відповідних фінансових установ, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності  
281. 2. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.  
282. 3.Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:  
283. 1)недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;  
284. 2)невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії;  
285. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії;  
286. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.  
287. 4. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.  
288. Стаття 40. Відомості, які містить ліцензія  
289. 1.Комітет використовує бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України.  
290. 2. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.  
291. 3.У ліцензії зазначаються:  
292. найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;  
293. вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, на право провадження якого видається ліцензія;  
294. найменування юридичної особи;  
295. ідентифікаційний код юридичної особи;  
296. місцезнаходження юридичної особи;  
297. дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;  
298. посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;  
299. дата видачі ліцензії та строк її дії.  
300. Ліцензія підписується директором відповідного департаменту Комітету або його заступником та засвідчується печаткою Комітету.  
301. Стаття 41. Видача ліцензії  
302. 1. У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії Комітет повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за п'ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.  
303. 2. Комітет робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.  
304. 3.Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до Комітету для отримання оформленої ліцензії, Комітет має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.  
305. 4. Діяльність з надання фінансових послуг на підставі ліцензії, виданої Комітетом, здійснюється на всій території України.  
306. Розділ VІІ. Заходи впливу  
307. Стаття 42. Застосування заходів впливу  
308. 1. У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Комітет застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу відповідно до закону.  
309. 2. Комітет обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.  
310. Стаття 43. Види заходів впливу  
311. 1.Комітет може застосовувати такі заходи впливу:  
312. - зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;  
313. - виносити попередження;  
314. -вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;  
315. - накладати штрафи в розмірах встановлених Комітетом, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи, що вчинила правопорушення;  
316. - тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;  
317. - відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;  
318. - затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;  
319. - порушувати питання про ліквідацію установи.  
320. 2.Порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами Комітету.  
321. 3.Рішення Комітету щодо застосування заходів впливу у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом.  
322. Стаття 44. Підстави призначення тимчасової адміністрації  
323. Комітет має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується Комітетом, у разі:  
324. 1) систематичних порушень фінансовою установою законних вимог Комітету;  
325. 2) якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;  
326. 3)арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників фінансової установи;  
327. 4) вчинення фінансовою установою дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;  
328. 5) необгрунтованої відмови фінансової установи у наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Комітету;  
329. 6) наявності публічного конфлікту у керівництві фінансової установи;  
330. 7) наявності клопотання фінансової установи про призначення тимчасової адміністрації.  
331. Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.  
332. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Комітетом.  
333. Строк повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.  
334. Стаття 45. Вимоги до тимчасового адміністратора та умови його призначення  
335. 1.Функції тимчасової адміністрації виконують особи, які призначаються Комітетом.  
336. Тимчасовим адміністратором може бути:  
337. юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо тимчасової адміністрації фінансових установ, надання аудиторських, юридичних або консультаційних послуг з питань функціонування ринків фінансових послуг і має не менше трьох працівників із сертифікатом Комітету на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи;  
338. незалежний експерт (за договором);  
339. службовець Комітету.  
340. 2. До участі у тимчасовій адміністрації допускаються лише особи, які мають сертифікат Комітету на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи, високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, економічну чи юридичну освіту та досвід, необхідний для виконання функцій тимчасового адміністратора.  
341. Комітет має право у будь-який момент усунути тимчасового адміністратора від виконання обов'язків у разі невідповідності його діяльності встановленим цим Законом вимогам.  
342. 3. Оплата праці тимчасового адміністратора (крім службовця Комітету), а також спеціалістів, залучених ним для забезпечення виконання своїх повноважень, здійснюється згідно з укладеними з ними договорами.  
343. Оплата праці тимчасового адміністратора (крім службовця Комітету) і залучених ним спеціалістів здійснюється за рахунок фінансової установи, до якої його призначили.  
344. Розмір оплати праці тимчасового адміністратора (крім службовця Комітету) має бути не меншим за середньомісячну заробітну плату керівника цієї фінансової установи за 12 місяців перед призначенням тимчасової адміністрації.  
345. Розмір оплати праці залучених спеціалістів встановлює тимчасовий адміністратор у межах кошторису витрат тимчасової адміністрації, затвердженого Комітетом.  
346. Додаткова винагорода тимчасовому адміністратору і спеціалістам може встановлюватися в межах кошторису за згодою Комітету.  
347. Фінансова відповідальність, життя та здоров'я тимчасового адміністратора мають бути застраховані згідно з договором про здійснення тимчасової адміністрації відповідно до законодавства України.  
348. 4. Тимчасовим адміністратором не може бути особа, яка:  
349. 1) є кредитором, пов'язаною особою або учасником фінансової установи;  
350. 2) має судимість, не погашену і не зняту у встановленому законом порядку, або є обвинуваченою по кримінальній справі;  
351. 3) не виконала своїх зобов'язань перед будь-якою фінансовою установою.  
352. 5. Для виявлення конфлікту інтересів особа до моменту призначення тимчасовим адміністратором зобов'язана надати Комітету інформацію про свої особисті і ділові інтереси, зокрема щодо:  
353. 1) заборгованості перед фінансовою установою, трудових відносин з нею або володіння майновими правами фінансової установи;  
354. 2) відносин за попередні п'ять років з будь-якою фінансовою установою, що є її пов'язаною особою;  
355. 3) невиконання будь-яких зобов'язань щодо будь-якого банку або фінансової установи за останні п'ять років;  
356. 4) інших інтересів, що можуть зашкодити неупередженому виконанню функцій тимчасового адміністратора;  
357. 5) інформації стосовно відсутності конфлікту інтересів з Комітетом.  
358. Комітет перед призначенням тимчасового адміністратора зобов'язаний переконатися у тому, що конфлікт інтересів відсутній.  
359. У разі виникнення конфлікту інтересів після призначення тимчасового адміністратора він зобов'язаний вжити заходів щодо усунення  
360. конфлікту інтересів та одночасно повідомити про це Комітет, який вирішує питання щодо можливості продовження роботи тимчасового адміністратора.  
361. Шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки тимчасового адміністратора, відшкодовується згідно з законодавством України, нормативно-правовими актами Комітету і договорами про страхування фінансового ризику.  
362. 6. Тимчасовий адміністратор не має права:  
363. 1) здійснювати діяльність при наявності конфлікту інтересів, за винятком випадків, коли про це відомо Комітету і він дозволив продовжити роботу;  
364. 2) приймати прямо або опосередковано будь-які послуги, подарунки та інші цінності від осіб, заінтересованих у здійсненні будь-яких дій, пов'язаних з призначенням тимчасової адміністрації;  
365. 3) використовувати або дозволяти використовувати майно, яке тимчасовий адміністратор має право контролювати, у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;  
366. 4) приймати зобов'язання від імені Комітету без його письмового дозволу;  
367. 5) розголошувати службову інформацію, якщо це не пов'язано з виконанням функцій тимчасового адміністратора.  
368. Невиконання або неналежне виконання тимчасовим адміністратором своїх повноважень відповідно до цього Закону, що завдало збитків фінансовій установі чи кредиторам, може бути підставою для припинення виконання ним обов'язків, позбавлення сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації фінансових установ та притягнення до відповідальності згідно з законом.  
369. У разі завдання збитків діями або бездіяльністю тимчасового адміністратора фінансова установа та/або кредитори мають право звернутися з позовом до суду щодо їх відшкодування.  
370. Розділ VIIІ. Прикінцеві положення  
371. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
372. 2.Кабінет Міністрів України зобов`язаний протягом трьох місяців підготувати та подати Президенту України на розгляд і затвердження проект Положення про Комітет.  
373. 3.Комітет зобов'язаний протягом одного року з моменту свого утворення запровадити Державний реєстр фінансових установ та внести в нього відповідні записи про існуючи фінансові установи, що входять до сфери його регулювання.  
374. 4.Фінансові установи, створені до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом одного року з дня запровадження Державного реєстру фінансових установ привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону.  
375. 5. До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Цей Закон не обмежує положень законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.  
376. 6. З питань не врегульованих цим Законом застосовуються інші Закони та нормативно-правові акти органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.  
377. 7. Кабінету Міністрів України, Національному банку України та Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом року з дня опублікування цього Закону:  
378. підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;  
379. привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;  
380. забезпечити прийняття актів, необхідних для реалізації цього Закону;  
381. забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.  
382. 8. Державні органи (крім Національного банку України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), до компетенції яких відноситься регулювання окремих ринків фінансових послуг, продовжують виконувати свої функції протягом одного року з моменту створення Комітету та поступово передають свої відповідні функції Комітету. До закінчення цього процесу всі нормативно-правові акти з питань діяльності таких державних органів зберігають свою чинність.  
383. 9. Після передачі відповідних функцій державних органів до Комітету положення нормативних актів, що регулюють діяльність фінансових установ, автоматично поширюють свою дію до внесення в них відповідних змін.  
384. 10. Частину першу статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 16, ст. 119; 1999 р., N 5-6, ст. 39, N 20-21, ст. 192, N 26, ст. 215, N 51, ст. 455; 2000 р., N 36, ст.298) доповнити пунктом 25 в такій редакціїї:  
385. "25) платежі, що відповідно до Закону сплачуються фінансовими установами, які внесені до Державного реєстру фінансових установ".