Кількість абзаців - 1385 Розмітка (ліва колонка)


ЗЕМЕЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (Друге читання)

0. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
2. ГЛАВА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ  
3. Стаття 1. Земельне законодавство України і його завдання  
4. 1. Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами України, що видаються відповідно до нього.  
5. 2. Основними завданнями земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земельних ресурсів в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.  
6. 3. Регулювання гірничих, лісових, водних відносин, а також відносин щодо використання та охорони надр, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря у частині, яка стосується земельних відносин, здійснюється за цим Кодексом та іншими законами в цій сфері.  
7. Стаття 2. Дія земельного законодавства в часі  
8. Акти земельного законодавства не мають зворотної дії в часі і застосовуються до відносин, які виникли після набрання цими актами чинності.  
9. Дія цього кодексу поширюється на відносини, що виникли до набрання ним чинності лише у разі, коли це прямо передбачено законом.  
10. Власникам землі (їх спадкоємцям), які мали право власності на землю до 24 серпня 1991 року з прийняттям Акта проголошення незалежності України земельні ділянки не повертаються.  
11. Стаття 3. Принципи земельного законодавства  
12. Земельне законодавство базується на таких принципах:  
13. а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;  
14. б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад сіл, селищ, міст та держави;  
15. в) недопущення втручання держави в діяльність громадян, юридичних осіб та органів місцевого самоврядування щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законами;  
16. г) здійснення управління земельними ділянками незалежно від форми власності з метою забезпечення безпечних умов життя населення;  
17. ґ) забезпечення державою гарантій прав на землю та їх захисту.  
18. Стаття 4. Земля як об`єкт правовідносин  
19. 1. Земля в межах території України, земельні ділянки, земельні частки (паї) є об'єктами земельних відносин.  
20. 2. Земля - частина довкілля, яка характеризується певною просторовістю і рельєфом, з грунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами.  
21. 3. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцерозташуванням, з визначеними щодо неї правами. Межі земельної ділянки фіксуються на планах і виносяться в натуру. Площа земельної ділянки визначається після винесення її меж у натуру (на місцевість). Земельна ділянка включає в себе призначення, дозволене використання і зареєстроване в установленому законом порядку право на земельну ділянку (право власності, користування, в тому числі оренди, а також обмеження, обтяження).  
22. 4. Земельна ділянка може бути подільною і неподільною. Подільною визнається земельна ділянка, яка без зміни свого призначення і дозволеного використання може бути поділена на частини, кожна з яких після поділу може утворити самостійну земельну ділянку. Неподільною визнається земельна ділянка, яка за своїм призначенням і дозволеними видами використання не може бути поділена на самостійні земельні ділянки.  
23. 5. Земельна частка (пай) - не виділена в натурі частка земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, що обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення.  
24. Глава 2. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у галузі регулювання земельних відносин  
25. Стаття 5. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим в галузі регулювання земельних відносин  
26. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим в галузі регулювання земельних відносин на території Автономної Республіки Крим належать:  
27. а) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель;  
28. б) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління землями спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст;  
29. в) погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації в частині, яка стосується території Автономної Республіки Крим;  
30. г) затвердження програм Автономної Республіки Крим з питань використання та охорони земель;  
31. ґ) координація діяльності районних і міських рад у межах Автономної Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин.  
32. Стаття 6. Повноваження обласних і районних рад у галузі регулювання земельних відносин  
33. До повноважень обласних і районних рад у галузі регулювання земельних відносин на території області, району відповідно належать:  
34. а) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;  
35. б) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель;  
36. в) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління землями спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних, районних рад;  
37. г) погодження загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель, участь у їх реалізації в частині, яка стосується території області, району;  
38. ґ) затвердження та участь у реалізації місцевих програм використання та охорони земель.  
39. До повноважень районних рад також належить внесення в установленому порядку пропозицій до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад щодо включення земельних ділянок до складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду.  
40. Стаття 7. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі регулювання земельних відносин  
41. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі регулювання земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:  
42. а) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;  
43. б) передача земельних ділянок із права комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;  
44. в) надання земельних ділянок у користування із земель права комунальної власності, в тому числі на умовах оренди, відповідно до цього Кодексу;  
45. г) вилучення земельних ділянок, що були надані у користування із земель права комунальної власності, в порядку передбаченому цим Кодексом;  
46. ґ) викуп земельних ділянок у громадян та юридичних осіб;  
47. д) визначення дозволених видів використання земель;  
48. е) організація землеустрою;  
49. є) справляння плати за землю;  
50. ж) здійснення контролю за використанням та охороною земель права комунальної власності, додержанням земельного законодавства;  
51. з) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;  
52. и) встановлення правил використання земель загального користування населених пунктів;  
53. і) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності громадян та юридичних осіб у разі порушення ними вимог земельного законодавства;  
54. ї) підготовка висновків про надання або вилучення (викуп) земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади;  
55. й) організація інформування населення щодо вилучення (викупу) земельних ділянок права комунальної власності, приватизації та обігу земельних ділянок.  
56. к) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.  
57. Глава 3. Право на землю  
58. Стаття 8. Право власності на землю та форми власності на землю  
59. 1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками на підставі закону чи договору.  
60. 2. Право власності на землю гарантується Конституцією України і набувається та реалізується виключно на підставі Земельного кодексу, інших законів, що видаються відповідно до нього.  
61. 3. Власність на землю в Україні має такі форми:  
62. а) приватну;  
63. б) комунальну;  
64. в) державну.  
65. Усі форми власності на землю є рівними.  
66. Стаття 9. Земельна ділянка як об'єкт права власності  
67. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (грунтовий) шар, надра, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не передбачено законом.  
68. Стаття 10. Суб`єкти права власності на землю  
69. Суб'єктами права власності на землю є:  
70. а) на землі державної власності - Український народ в особі уповноважених органів державної влади;  
71. б) на землі комунальної власності - територіальні громади сіл, селищ, міст в особі органів місцевого самоврядування;  
72. в) на землі приватної власності -громадяни та юридичні особи.  
73. Стаття 11. Право власності на землю громадян  
74. 1. Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок.  
75. 2. Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки у разі:  
76. а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;  
77. б) безоплатної передачі із земель права державної і комунальної власності;  
78. в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;  
79. г) одержання у спадщину;  
80. ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств.  
81. 3. Громадяни України набувають право власності на земельні частки (паї) внаслідок паювання земель сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.  
82. 4. Іноземні громадяни можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.  
83. 5. Іноземні громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі частини третьої цієї статті у разі:  
84. а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;  
85. б) приватизації шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;  
86. в) одержання у спадщину.  
87. 6. Особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.  
88. 7. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.  
89. Стаття 12. Право власності на землю юридичних осіб  
90. 1. Юридичні особи набувають у власність земельні ділянки для провадження своєї статутної діяльності шляхом:  
91. а) приватизації земельних ділянок із земель права державної та комунальної власності, в тому числі й земельних ділянок, на яких знаходяться об`єкти приватизації;  
92. б) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;  
93. в) одержання у спадщину;  
94. г) з інших підстав, прямо передбачених законом  
95. 2. Іноземні держави для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та прирівняних до них організацій можуть мати земельні ділянки на праві власності на підставі відповідних міжнародних договорів.  
96. 3. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів для спорудження об`єктів ринкової інфраструктури з метою провадження підприємницької діяльності на території України, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, придбані ними у власність на підставі законодавства України.  
97. 4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, протягом року підлягають відчуженню.  
98. Стаття 13. Право власності на землю територіальних громад сіл, селищ, міст  
99. 1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.  
100. 2. Право комунальної власності на землю територіальні громади сіл, селищ, міст реалізують як безпосередньо, так і через їх органи місцевого самоврядування.  
101. 3. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, які не знаходяться у приватній або державній власності, а також земельні ділянки поза їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.  
102. 4. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть створювати фонд земель запасу для подальшого його використання в своїх інтересах.  
103. 5. Територіальні громади сіл, селищ, міст набувають право комунальної власності на землю у разі:  
104. а) передачі їм земель права державної власності;  
105. б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів задоволення суспільних потреб за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості;  
106. в) одержання у спадщину;  
107. г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;  
108. ґ) з інших підстав, прямо передбачених законом.  
109. Стаття 14. Право власності на землю держави  
110. 1. У державній власності перебувають усі землі України за межами населених пунктів (крім земель права комунальної та приватної власності), а також землі в межах населених пунктів, на яких розташовані об'єкти права державної власності.  
111. 2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.  
112. 3. До земель, що перебувають виключно у державній власності, належать:  
113. а) землі гірничодобувної промисловості, земельні ділянки із затвердженими родовищами корисних копалин загальнодержавного значення;  
114. б) землі єдиної енергетичної та космічної систем;  
115. в) землі залізниць, що належать до державної власності, автомобільних доріг державного значення, землі державних об`єктів повітряного і трубопровідного транспорту, державних установ зв`язку та інформації;  
116. г) землі Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону;  
117. ґ) землі природно-заповідного фонду та інші землі природоохоронного призначення загальнодержавного значення, а також землі територій та об`єктів загальнодержавного значення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;  
118. д) землі лісового фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;  
119. е) землі водного фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;  
120. є) землі державних сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, а також державних учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, державних елітно-насінницьких і насінницьких господарств;  
121. ж) землі державних племінних заводів, племінних державних господарств, конезаводів, державних господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних і лікарських рослин, фруктів і винограду;  
122. з) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;  
123. и) землі Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій;  
124. і) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.  
125. 4. Держава може створювати фонд земель запасу для подальшого використання з метою забезпечення загальнодержавних потреб, які необхідні для провадження діяльності, що належить до такої за Конституцією та іншими законами України.  
126. 5. Держава набуває права власності на землю у разі:  
127. а) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільних потреб за умови попереднього і повного відшкодування її вартості;  
128. б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;  
129. в) одержання у спадщину;  
130. г) передачі у власність державі земельних ділянок права комунальної власності територіальними громадами сіл, селищ, міст.  
131. Стаття 15. Спільна власність на земельну ділянку  
132. 1. Земельна ділянка, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності двох або більше громадян чи юридичних осіб, належить їм на праві спільної власності.  
133. 2. Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного із співвласників (спільна часткова власність) або без визначення часток співвласників (спільна сумісна власність).  
134. 3. Спільна власність на земельну ділянку є спільною частковою власністю, крім випадків, коли цим Кодексом передбачена спільна сумісна власність на земельну ділянку.  
135. 4. Якщо частки учасників спільної власності не можуть бути визначені на підставі закону та не встановлені за згодою сторін, такі частки вважаються рівними.  
136. 5. Кожний учасник спільної часткової власності зобов'язаний пропорційно до своєї частки вносити плату за земельну ділянку, а також нести інші витрати щодо її утримання.  
137. 6. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій та у спільній сумісній власності, здійснюється за договором.  
138. 7. Типові форми договорів про спільну часткову власність і спільну сумісну власність на земельну ділянку затверджуються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
139. Стаття 16. Право на землю релігійних організацій та об'єднань громадян  
140. Релігійні організації та об`єднання громадян можуть мати земельні ділянки на праві власності і оренди.  
141. Стаття 17. Право постійного користування землею  
142. 1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування без встановлення строку земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності.  
143. 2. Право постійного користування земельними ділянками із земель права державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, державні елітно-насінницькі і насінницькі господарства.  
144. Стаття 18. Право оренди землі  
145. 1. Право оренди землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької, іншої діяльності, а також для задоволення власних потреб.  
146. 2. Земельні ділянки на правах оренди надаються громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.  
147. 3. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння, користування іншій особі (суборенда).  
148. 4. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.  
149. 5. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.  
150. Глава 4. Права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин  
151. Стаття 19. Права власників земельних ділянок  
152. 1. Власники земельних ділянок, якщо інше не передбачено законом, або договором, мають право:  
153. а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу;  
154. б) самостійно господарювати на землі;  
155. в) обмеженого користування чужою земельною ділянкою (сервітут);  
156. г) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;  
157. ґ) використовувати на свій розсуд усе, що знаходиться під і над поверхнею земельної ділянки, якщо інше не передбачено законом та не порушує прав інших осіб;  
158. д) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;  
159. е) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, необхідні для використання земельної ділянки за призначенням, з додержанням державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови;  
160. є) здійснювати й іншу діяльність не заборонену законом.  
161. 2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.  
162. Стаття 20. Обов'язки власників земельних ділянок  
163. 1. Власники земельних ділянок зобов`язані:  
164. а) забезпечувати використання землі за призначенням;  
165. б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;  
166. в) своєчасно сплачувати земельний податок;  
167. г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок, землекористувачів та інших осіб;  
168. ґ) додержуватися законодавства щодо використання природних ресурсів;  
169. д) додержуватися під час здійснення на земельній ділянці будівництва державних стандартів, норм і правил, а також місцевих правил забудови;  
170. е) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади дані про стан і використання земель та природних ресурсів у порядку, встановленому законом;  
171. є) забезпечувати надання сервітутів у порядку, встановленому законом;  
172. ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем;  
173. 2. Власники земельних ділянок можуть нести інші обов`язки, встановлені законом.  
174. Стаття 21. Права землекористувачів  
175. 1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:  
176. а) самостійно господарювати на землі;  
177. б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;  
178. в) використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об`єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;  
179. г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;  
180. ґ) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, необхідні для використання земельної ділянки за призначенням;  
181. д) користуватися чужою земельною ділянкою з додержанням обмежень, визначених законом.  
182. 2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.  
183. Стаття 22. Обов`язки землекористувачів  
184. 1. Землекористувачі зобов`язані:  
185. а) забезпечувати використання землі за призначенням;  
186. б) не допускати будь-яких спроб порушення права користування земельною ділянкою;  
187. в) додержуватися вимог законодавства щодо охорони довкілля;  
188. г) своєчасно сплачувати земельний податок або вносити орендну плату;  
189. ґ) не порушувати права власників суміжних земельних ділянок, землекористувачів та інших осіб;  
190. д) додержуватися вимог законодавства щодо використання природних ресурсів;  
191. е) додержуватися під час здійснення будівництва на земельній ділянці державних стандартів, норм і правил, а також місцевих правил забудови;  
192. є) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;  
193. ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем;  
194. 2. Землекористувачі можуть нести інші обов`язки, передбачені законом або договором оренди.  
195. Стаття 23. Право на використання земельних ділянок для розвідувальних робіт  
196. 1. Підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях незалежно від їх призначення і форми власності шляхом укладення договору на проведення цих робіт.  
197. 2. Підприємства, установи та організації, які проводять розвідувальні роботи, зобов`язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у попередній стан.  
198. Глава 5. Склад та класифікація земель України  
199. Стаття 24. Склад земель України  
200. До земель України належать усі землі в межах її державного кордону, включаючи острови та землі, зайняті водними об'єктами.  
201. Стаття 25. Правовий режим земель України  
202. 1. Правовий режим земель України в межах державного кордону визначається виключно законодавством України.  
203. 2. Правовий режим земель України, які знаходяться на території інших країн, регулюються законодавством цих країн.  
204. Стаття 26. Класифікація земель України  
205. Землі України поділяються за:  
206. а) призначенням;  
207. б) характером використання;  
208. в) формами власності.  
209. Стаття 27. Поділ земель України за призначенням  
210. 1. За призначенням землі України поділяються на категорії:  
211. а) землі сільськогосподарського призначення;  
212. б) землі сельбищного призначення;  
213. в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;  
214. г) землі оздоровчого та рекреаційного призначення;  
215. ґ) землі історико-культурного призначення;  
216. д) землі лісового фонду;  
217. е) землі водного фонду;  
218. є) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.  
219. 2. Землі, що перебувають у державній і комунальній власності, не надані у постійне користування, належать до земель запасу. Перебування земель права державної і комунальної власності в запасі не змінює їх призначення.  
220. Стаття 28. Підстави встановлення та зміни призначення земель  
221. 1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії за призначенням здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.  
222. 2. Зміна призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а на забудованих землях також за погодженням із спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури.  
223. 3. Переведення земель з однієї категорії призначення до іншої здійснюється на підставі проектів землеустрою з урахуванням містобудівної документації.  
224. Стаття 29. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни призначення земель  
225. Порушення визначеного цим Кодексом порядку встановлення та зміни призначення земель є підставою для відмови в державній реєстрації прав на землю.  
226. Глава 6. Землі сільськогосподарського призначення  
227. Стаття 30. Визначення земель сільськогосподарського призначення  
228. 1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.  
229. 2. Землі сільськогосподарського призначення включають:  
230. а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);  
231. б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації).  
232. 3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:  
233. а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, а також для організації товарного сільськогосподарського виробництва;  
234. б) сільськогосподарським підприємствам - для організації товарного сільськогосподарського виробництва;  
235. в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства;  
236. г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.  
237. Стаття 31. Особливо цінні продуктивні землі  
238. 1. До особливо цінних продуктивних земель належать земельні ділянки з високородючими грунтами (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі, підзолисто-дернові суглинкові грунти, коричневі грунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття).  
239. 2. Особливо цінні продуктивні землі підлягають особливій охороні, збереженню і відтворенню їх родючості у процесі сільськогосподарського використання.  
240. 3. На власників і користувачів земельних ділянок з особливо цінними землями покладаються обов'язки щодо їх збереження.  
241. Стаття 32. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій  
242. 1. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації одержують земельні ділянки із земель права державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та організації товарного сільськогосподарського виробництва.  
243. 2. У разі ліквідації державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, установи, організації землі, які перебували у їх постійному користуванні, повертаються власнику.  
244. Стаття 33. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій  
245. 1. За клопотанням колективу сільськогосподарського підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, у разі прийняття рішення органом, уповноваженим управляти майном цих підприємств, установ та організацій, про їх приватизацію здійснюється передача у їх власність земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності, крім випадків, передбачених цим Кодексом.  
246. 2. У разі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням земельної частки (паю) кожного з них.  
247. 3. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають за їх клопотанням органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції.  
248. 4. Землі у власність новоутворених сільськогосподарських підприємств, установ та організацій і працівникам та пенсіонерам державних або комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій передаються безоплатно.  
249. 5. Площа земель, що передаються у власність новоутворених сільськогосподарських підприємств, установ та організацій і громадян, становить різницю між загальною площею земель, що перебувають у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо).  
250. 6. Кожен учасник державного або комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації у разі виходу з нього має право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).  
251. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, передані у власність новоутворених сільськогосподарських підприємств, установ та організацій і громадян. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість учасників приватизації.  
252. 7. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність новоутворених державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій і громадян.  
253. 8. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які безоплатно передають земельні ділянки у власність, у процесі приватизації створюють на своїй території резервний фонд земель, за погодженням місця розташування із землекористувачем, у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були надані у постійне користування відповідним підприємствам, установам та організаціям.  
254. 9. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за призначенням.  
255. Стаття 34. Право на земельну частку (пай) учасників приватизованих державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій  
256. 1. Право на земельну частку (пай) мають учасники державних або комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та пенсіонери з їх числа, відповідно до списку, що додається до державного акта на право власності на землю.  
257. 2. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх учасників приватизованих державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій є рівними.  
258. 3. Право на земельну частку (пай) може бути об`єктом оренди, купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.  
259. 4. Державна реєстрація права на земельну частку (пай) проводиться одночасно з державною реєстрацією земельних ділянок і права власності на них у Державному земельному кадастрі.  
260. Стаття 35. Виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)  
261. У разі виходу власника земельної частки (паю) з недержавного сільськогосподарського підприємства, установи та організації за його бажанням здійснюється відведення земельної ділянки у натурі (на місцевості) в установленому законодавством порядку і після державної реєстрації земельної ділянки йому видається державний акт на право приватної власності на неї.  
262. Стаття 36. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств при їх об'єднаннях  
263. За сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, особистими селянськими і фермерськими господарствами, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігається право на їхні земельні ділянки.  
264. Стаття 37. Земельні ділянки недержавних сільськогосподарських підприємств  
265. 1. Недержавним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності та праві оренди.  
266. 2. Реалізація прав на землю недержавними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється згідно із законом.  
267. Стаття 38. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян у разі ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій  
268. 1. У разі ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій місце розташування земельних ділянок у розмірі земельних частках (паях) визначається з урахуванням розміщення населених пунктів, у яких проживають члени цих підприємств.  
269. 2. Земельні ділянки несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності недержавних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, у разі їх ліквідації розподіляються між правонаступниками за згодою співвласників. Частка цих угідь кожного із правонаступників визначається пропорційно кількості членів недержавного сільськогосподарського підприємства, установи та організації, на базі яких утворені нові господарства.  
270. 3. Земельні ділянки із земель права державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, повертаються їх власникам.  
271. Стаття 39. Землі фермерського господарства та його членів  
272. Земельна ділянка фермерського господарства може складатися із:  
273. а) земельної ділянки, яка належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;  
274. б) земельних ділянок, які належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності;  
275. в) земельної ділянки, яка використовується фермерським господарством на умовах оренди.  
276. Стаття 40. Земельні ділянки для ведення фермерських господарств  
277. 1. Фермерські господарства мають право на одержання у власність із земель права державної і комунальної власності земельних ділянок сільськогосподарського та іншого призначення, а також на придбання їх за цивільно-правовими угодами.  
278. 2. Громадяни, що ведуть фермерське господарство, мають право на користування земельними ділянками земель сільськогосподарського призначення на умовах оренди.  
279. 3. Розмір земельної ділянки, яка може перебувати у власності або в оренді фермерського господарства, не обмежується.  
280. Стаття 41. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств  
281. 1. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) членів недержавних сільськогосподарських підприємств, розташованих на території відповідної ради.  
282. 2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на колишніх членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які одержали сертифікат на право на земельну частку (пай).  
283. Стаття 42. Землі господарських товариств  
284. Господарське товариство як юридична особа може набувати право власності на земельну ділянку шляхом укладення цивільно-правових угод.  
285. Стаття 43. Землі сільськогосподарських кооперативів  
286. Сільськогосподарський кооператив може набувати права власності на земельну ділянку шляхом укладення цивільно-правових угод.  
287. Стаття 44. Земельні ділянки особистих селянських господарств  
288. 1. Громадяни України можуть одержувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства без створення юридичної особи.  
289. 2. Розмір особистих селянських господарств не обмежується.  
290. 3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.  
291. Стаття 45. Землі для сінокосіння і випасання худоби  
292. 1. Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції можуть надавати в оренду земельні ділянки для випасання худоби і заготівлі сіна жителям сіл, селищ і міст за рахунок земель права державної і комунальної власності.  
293. 2. У разі необхідності за бажанням територіальної громади сіл, селищ, міст у порядку землеустрою може здійснюватися перерозподіл земельних ділянок сіножатей і пасовищ з метою максимального наближення громадських сіножатей і пасовищ до населених пунктів.  
294. Стаття 46. Земельні ділянки для ведення садівництва  
295. 1. Громадянам із земель права державної і комунальної власності передаються у власність або надаються в оренду земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадяни використовують земельні ділянки, надані їм для садівництва, для закладання насаджень дерев і кущів, винограду, хмелю, спорудження необхідних будинків, будівель і споруд тощо.  
296. 2. Використання земельних ділянок садівничих товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.  
297. 3. Член садівничого товариства має право:  
298. а) придбати у власність із земель права державної і комунальної власності одну і більше земельних ділянок, призначених для садівництва, а також викупити частину ділянки, одну і більше садових ділянок в інших членів товариства;  
299. б) об'єднати в одну дві і більше суміжних садових ділянок, які перебувають у його власності;  
300. в) виділити із садової ділянки будь-яку її частину і передати цю частину іншому власнику, якщо це не створює перешкод для використання ділянки за призначенням.  
301. 4. Землі загального користування садівничого товариства є його власністю як юридичної особи. До земель загального користування належать земельні ділянки, зайняті охоронними зонами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.  
302. 5. Приватизація земельної ділянки членом садівничого товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.  
303. 6. Переважне право на придбання земельної ділянки у садівничому товаристві мають члени цього товариства.  
304. Стаття 47. Земельні ділянки для городництва  
305. 1. Об'єднанням громадян та окремим громадянам за їх бажанням надаються в оренду земельні ділянки для городництва в розмірі до 0, 25 гектара із земель державної і комунальної власності.  
306. 2. Закладання багаторічних плодових насаджень на земельних ділянках, наданих для городництва, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.  
307. 3. У разі необхідності на земельних ділянках, наданих для городництва, можуть будуватися тимчасові споруди для зберігання інвентаря та захисту від негоди. Після закінчення строку оренди земельної ділянки, наданої для городництва, побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.  
308. Стаття 48. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю  
309. 1. Підприємства, установи та організації несільськогосподарського профілю можуть придбавати у власність землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.  
310. 2. Підприємства харчової і переробної галузі та фізичні особи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини, можуть придбавати у власність землі сільськогосподарського призначення з метою створення власної сировинної бази.  
311. 3. Несільськогосподарські підприємства, установи та організації для своїх працівників і пенсіонерів з їх числа, що проживають у сільській місцевості, можуть придбавати у власність земельні ділянки для організації особистих селянських господарств, сінокосіння і випасання худоби. Зазначені підприємства, установи та організації можуть передавати у власність та надавати в оренду придбані ними земельні ділянки своїм працівникам і пенсіонерам з їх числа.  
312. Стаття 49. Використання земельних ділянок, на яких здійснено невід'ємні роботи з поліпшення  
313. 1. Земельні ділянки, на яких здійснено невід'ємні роботи з поліпшення (осушувальні або зрошувальні роботи, закладення багаторічних насаджень тощо), використовуються спільно їх власниками.  
314. 2. У разі недосягнення згоди щодо спільного використання земельної ділянки, на якій здійснені невід'ємні поліпшення, особам, які не бажають спільно їх використовувати, можуть бути надані земельні ділянки, на яких відсутні невід'ємні поліпшення.  
315. 3. При відсутності земельних ділянок без невід'ємних поліпшень за рішенням суду може бути здійснена грошова компенсація вартості ділянки.  
316. Глава 7. Землі сельбищного призначення  
317. Стаття 50. Визначення і склад земель сельбищного призначення  
318. До земель сельбищного призначення належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлових будинків, інших громадських будівель і споруд, а також об`єктів загального користування.  
319. Стаття 51. Забудова земель сельбищного призначення  
320. 1. На землях сельбищного призначення дозволяється будівництво будинків, будівель і споруд відповідно до законодавства та державних стандартів, норм, правил а також місцевих правил забудови.  
321. 2. Забудова на землях сельбищного призначення повинна здійснюватися згідно з вимогами генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою.  
322. Стаття 52. Розміри площі земельних ділянок на землях сельбищного призначення  
323. Розміри площі земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, дачного і гаражного будівництва, спорудження інших, будівель і споруд та озеленення територій встановлюються відповідною містобудівною і землевпорядною планувальною документацією з урахуванням вимог, визначених державними нормами і місцевими правилами.  
324. Стаття 53. Земельні ділянки для індивідуального житлового і гаражного будівництва  
325. 1. Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель права комунальної власності або за рішенням місцевої державної адміністрації із земель права державної власності можуть передаватися у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для спорудження індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і гаражів.  
326. 2. Громадяни можуть придбавати у власність понад норму безоплатної приватизації земельні ділянки для спорудження індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і гаражів із земель будь-якої форми власності за цивільно-правовими угодами.  
327. Стаття 54. Земельні ділянки житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів  
328. 1. Житловим, житлово-будівельним кооперативам за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель права комунальної власності, а за рішенням місцевих державних адміністрацій - із земель права державної власності, можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися у довгострокову оренду земельні ділянки для житлового будівництва, розмір яких встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.  
329. 2. Гаражно-будівельні кооперативи можуть придбавати земельні ділянки у власність або у користування на умовах оренди.  
330. Стаття 55. Прибудинкові земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки  
331. 1. Прибудинкові земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, що перебувають у державній або комунальній власності, є державною або комунальною власністю і надаються в постійне користування організаціям або будинковим кооперативам, які здійснюють управління цими будинками.  
332. 2. У разі приватизації багатоквартирних житлових будинків і утворенні при цьому житлового товариства прибудинкові земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду цим товариствам на їх вибір.  
333. 3. Порядок використання прибудинкових земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, визначається спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та з питань містобудування і архітектури.  
334. 4. Розміри та конфігурація прибудинкових територій визначаються на підставі проектів розподілу земель території кварталу, мікрорайону.  
335. Стаття 56. Правовий режим земель сельбищного призначення  
336. 1. На землях сельбищного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх призначенню або може негативно вплинути на здоров`я населення, яке проживає на цих територіях.  
337. 2. З метою забезпечення ефективного використання земель, сприятливих санітарних і екологічних умов проживання населення на землях сельбищного призначення здійснюється зонування правового режиму їх використання.  
338. 3. Порядок зонування і використання земель сельбищного призначення визначається законом.  
339. Стаття 57. Використання земельних ділянок, на яких розташоване нерухоме майно на праві спільної власності  
340. 1. Громадяни і юридичні особи, яким належить нерухоме майно та земельна ділянка на праві спільної власності, володіють, користуються і розпоряджаються нею спільно.  
341. 2. Використання та розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам і юридичним особам на праві спільної часткової власності, визначається співвласниками нерухомого майна і земельної ділянки пропорційно розміру їх часток у спільній власності.  
342. 3. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.  
343. Глава 8. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення  
344. Стаття 58. Землі природно-заповідного фонду  
345. До складу земель природно-заповідного фонду включаються ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.  
346. Стаття 59. Склад та порядок використання земель природно-заповідного фонду  
347. До складу земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва).  
348. Використання земель природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до закону.  
349. Стаття 60. Землі природоохоронного призначення  
350. 1. До земель природоохоронного призначення належать:  
351. а) охоронні зони територій та об`єктів природно-заповідного фонду України;  
352. б) водно-болотні угіддя;  
353. в) земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність;  
354. г) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;  
355. ґ) земельні ділянки, які є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.  
356. 2. Межі територій природоохоронного призначення закріплюються на місцевості спеціальними межовими або інформаційними знаками.  
357. 3. На землях природоохоронного призначення допускається обмежена господарська діяльність з додержанням встановленого режиму охорони.  
358. 4. Використання земель природоохоронного призначення здійснюється відповідно до закону.  
359. Глава 9. Землі оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення  
360. Стаття 61. Землі оздоровчого призначення  
361. 1. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики і лікування людей.  
362. 2. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.  
363. 3. З метою збереження сприятливих природних лікувальних властивостей земель оздоровчого призначення на територіях лікувально-оздоровчих зон і курортів встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони.  
364. 4. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування, у тому числі в оренду підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких несумісна з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.  
365. 5. Використання земель оздоровчого призначення здійснюється відповідно до закону.  
366. Стаття 62. Землі рекреаційного призначення  
367. 1. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.  
368. 2. До складу земель рекреаційного призначення входять земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації, розташованих поза землями оздоровчого призначення.  
369. 3. Туристичні та екологічні стежки, траси і маршрути маркуються на місцевості (виділяються в натурі) за погодженням із власниками і користувачами земельних ділянок.  
370. 4. Земельні ділянки для дачного будівництва передаються у власність у межах норм приватизації або надаються громадянам у довгострокову оренду за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель комунальної власності або за рішенням місцевої державної адміністрації із земель державної власності.  
371. 5. Громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки понад норму приватизації для будівництва дач із земель будь-якої форми власності за цивільно-правовими угодами.  
372. 6. Дачно-будівельним кооперативам можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в довгострокову оренду земельні ділянки для дачного будівництва за рішенням сільської, селищної, міської ради із земель, що перебувають у комунальній власності, а за рішенням місцевих державних адміністрацій - із земель права державної власності. Розмір земельних ділянок для зазначених цілей встановлюється відповідно до затвердженої землевпорядної документації.  
373. 7. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній власності та у власності громадян і юридичних осіб.  
374. 8. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель.  
375. 9. Використання земель рекреаційного призначення здійснюється відповідно до закону.  
376. Стаття 63. Землі історико-культурного призначення  
377. 1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:  
378. а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;  
379. б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;  
380. в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.  
381. 2. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та у приватній власності.  
382. 3. Землі історико-культурного призначення не вилучаються. Будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплинути на забезпечення додержання їх режиму, забороняється.  
383. 4. Для забезпечення додержання режиму історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних комплексів встановлюються охоронні зони з забороною на землях цих зон діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення додержання режиму земель історико-культурного призначення.  
384. 5. Використання земель історико-культурного призначення здійснюється відповідно до закону.  
385. Глава 10. Землі лісового фонду  
386. Стаття 64. Визначення земель лісового фонду  
387. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.  
388. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:  
389. а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;  
390. б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;  
391. в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.  
392. Стаття 65. Поділ земель лісового фонду  
393. Землі лісового фонду поділяються на:  
394. 1) лісові:  
395. а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;  
396. б) не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами, тощо;  
397. 2) нелісові:  
398. а) зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередачі, продуктопроводів і підземними комунікаціями тощо;  
399. б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);  
400. в) зайняті болотами і водними об'єктами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.  
401. Стаття 66. Власність на землі лісового фонду  
402. 1. Землі лісового фонду перебувають у державній, комунальній і приватній власності.  
403. 2. Громадянам і юридичним особам можуть безоплатно передаватись у власність замкнуті земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів із земель права державної і комунальної власності у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.  
404. 3. Громадяни і юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для залісення із земель іншого призначення з деградованими і малопродуктивними угіддями.  
405. 4. Штучно створені громадянами та юридичними особами ліси на землях, які перебувають у їх власності, належать цим громадянам та юридичним особам на праві власності.  
406. Стаття 67. Користування землями лісового фонду  
407. Земельні ділянки лісового фонду із земель права державної і комунальної власності надаються у постійне користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, а також в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів та для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.  
408. Стаття 68. Умови користування землями лісового фонду у разі припинення діяльності недержавних сільськогосподарських підприємств  
409. У разі припинення діяльності недержавних сільськогосподарських підприємств землі лісового фонду не підлягають поділу на відокремлені частки і використовуються спільно.  
410. Глава 11. Землі водного фонду  
411. Стаття 69. Визначення земель водного фонду  
412. 1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:  
413. а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;  
414. б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель віднесених до лісового фонду;  
415. в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;  
416. г) береговими смугами водних шляхів.  
417. 2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, замулення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливання стоку вздовж річок, на територіях уздовж морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони.  
418. 3. Розміри водоохоронних зон та обмеження щодо використання їх земель визначаються проектами землеустрою. В межах населених пунктів розміри прибережних та берегових смуг визначаються з урахуванням існуючої забудови, режиму використання земель, визначених у відповідній містобудівній документації.  
419. Стаття 70. Право на землі водного фонду  
420. 1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності.  
421. 2. Громадянам та юридичним особам можуть передаватися із земель права державної та комунальної власності у власність замкнуті (до 3 гектарів) рибогосподарські, протиерозійні природні та штучні водойми, які входять до складу угідь недержавних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, а також окремі ділянки земель водного фонду, розташовані в межах населених пунктів.  
422. Порядок передачі у власність громадян та юридичних осіб із земель державної і комунальної власності рибогосподарських, протиерозійних природних та штучних водойм, а також окремих ділянок земель водного фонду, розташованих у межах населених пунктів, встановлюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
423. 3. Громадяни та юридичні особи можуть створювати на земельних ділянках, які перебувають у їх власності, водойми, здійснювати будівництво, гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів.  
424. 4. У постійне користування державним водогосподарським організаціям землі водного фонду надаються для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.  
425. 5. В оренду із земель водного фонду надаються земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.  
426. 6. Використання земель водного фонду здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням державних норм і правил.  
427. Стаття 71. Землі прибережних захисних смуг  
428. 1. З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.  
429. 2. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) завширшки:  
430. а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектара - 25 метрів;  
431. б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;  
432. в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.  
433. 3. У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється проектами землеустрою з урахуванням містобудівної документації.  
434. 4. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються проектами землеустрою відповідно до порядку, встановленого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
435. Стаття 72. Обмеження господарської діяльності у прибережних захисних сугах уздовж річок, навколо водойм та на островах  
436. 1. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.  
437. 2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:  
438. а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;  
439. б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;  
440. в) влаштування літніх таборів для худоби;  
441. г) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;  
442. ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.  
443. 3. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах будівництво об`єктів здійснюється лише у випадках, коли внаслідок здійснення такого будівництва не порушується природоохоронний режим, визначений законом, за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань водного господарства.  
444. 4. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.  
445. Стаття 73. Обмеження господарської діяльності у прибережних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах  
446. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:  
447. а) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;  
448. б) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;  
449. в) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом понад 1 кубічний метр на добу;  
450. г) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.  
451. Стаття 74. Землі смуг відведення  
452. 1. Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках виділяються земельні ділянки для смуг відведення з особливим режимом користування.  
453. 2. Розміри смуг відведення та режим користування ними визначаються згідно з проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами за погодженням з територіальними органами спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань земельних ресурсів та з питань водного господарства.  
454. 3. Земельні ділянки в межах смуг відведення переважно надаються територіальним органам спеціально уповноваженого органу з питань водного господарства для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.  
455. Стаття 75. Землі берегових смуг водних шляхів  
456. 1. На судноплавних водних шляхах за межами міст і селищ для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.  
457. 2. Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються згідно з проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами за погодженням з територіальними органами спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань земельних ресурсів та з питань водного господарства.  
458. 3. Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.  
459. Стаття 76. Використання земель водного фонду для рибальства  
460. 1. Землі водного фонду, які перебувають у приватній власності використовуються власниками особисто або іншими особами за їх згодою відповідно до закону.  
461. 2. Використання особами берегів річок і водойм з метою вилову риби в межах прилеглих до них земельних ділянок, які перебувають у власності або в довгостроковій оренді громадян і юридичних осіб, здійснюється за їх письмовою згодою.  
462. 3. Місця, дозволені для рибальства на землях права державної і комунальної власності, визначаються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону.  
463. Глава 12. Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення  
464. Стаття 77. Склад земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення  
465. 1. Землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, відведені в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для виконання відповідних завдань.  
466. 2. Правила використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також правила визначення зон з особливими умовами використання встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
467. Стаття 78. Землі промисловості  
468. 1. Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничо-добувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.  
469. Розміри і склад земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації.  
470. 2. Надання земельних ділянок для розробки корисних копалин проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах в установлені строки.  
471. 3. Землі промисловості можуть перебувати у громадян та юридичних осіб у постійному або тимчасовому користуванні на умовах оренди, а також у приватній власності, крім земель, що перебувають виключно у державній власності.  
472. Стаття 79. Землі транспорту  
473. 1. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування або власність підприємствам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.  
474. 2. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній або приватній власності.  
475. 3. Землі транспорту повинні використовуватися лише за прямим призначенням без заподіяння шкоди прилеглим територіям шляхом здійснення викидів в атмосферу шкідливих речовин автотранспортом, нерегульованого концентрованого скидання талих і дощових вод, безпечного пропуску повеней, забруднення нафтопродуктами та внаслідок дії інших негативних факторів.  
476. 4. У процесі проектування, будівництва та експлуатації залізничних і автомобільних шляхів забезпечується:  
477. а) безпечне скидання на прилеглі території утворювання уздовж доріг потоків талих і дощових вод;  
478. б) безпечний пропуск повеней під мостовими переходами;  
479. в) створення захисних насаджень уздовж автомобільних шляхів;  
480. г) створення умов для безпечної міграції диких тварин.  
481. 5. Землі морського та річкового транспорту використовуються із забезпеченням охорони берегів від руйнування і прибережних смуг від забруднення.  
482. 6. Землі трубопровідного транспорту використовуються з додержанням правил безпечного проведення робіт на прилеглих територіях і безпечного проїзду через них.  
483. Стаття 80. Землі залізничного транспорту  
484. 1. До земель залізничного транспорту належать землі під залізничним полотном та об'єктами його облаштування, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими приміщеннями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.  
485. 2. До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до законодавства.  
486. Стаття 81. Землі морського транспорту  
487. 1. До земель морського транспорту належать землі під:  
488. а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;  
489. б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими приміщеннями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.  
490. 2. До земель морського транспорту також належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.  
491. 3. Проекти будівництва об'єктів на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а також проекти будівництва радіосистеми у зоні радіонавігаційних об'єктів погоджуються з адміністрацією портів.  
492. Стаття 82. Землі річкового транспорту  
493. 1. До земель річкового транспорту належать землі зайняті:  
494. а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затоками з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;  
495. б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;  
496. в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;  
497. г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;  
498. ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;  
499. д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстойно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими приміщеннями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.  
500. 2. Для проведення робіт, пов'язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах поза населеними пунктами, виділяється в установленому порядку берегова смуга.  
501. Стаття 83. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства  
502. 1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими приміщеннями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.  
503. 2. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування або концесію проїзної частини, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання.  
504. 3. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, які забезпечують функціонування автомобільних доріг.  
505. Стаття 84. Землі авіаційного транспорту  
506. До земель авіаційного транспорту належать землі, зайняті:  
507. а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;  
508. б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;  
509. в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та інші майданчиками для експлуатації повітряних суден;  
510. г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.  
511. Стаття 85. Землі трубопровідного транспорту  
512. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки під наземними і підземними нафтопроводами, газопроводами, аміакопроводами та іншими продуктопроводами, водоводами, іншими трубопроводами та їх облаштуванням з усіма будівлями і спорудами, що їх обслуговують.  
513. Стаття 86. Землі міського електротранспорту  
514. До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими приміщеннями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.  
515. Стаття 87. Землі зв'язку  
516. 1. Землями зв'язку визнаються земельні ділянки, надані у власність або користування підприємствам та організаціям, що здійснюють експлуатацію повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній та супутникових засобів зв'язку.  
517. 2. Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію повітряних і кабельних телефонно-телеграфних ліній зв'язку, надаються земельні ділянки відповідно до діючих норм і затверджених проектів на будівництво, а також надаються на орендних умовах земельні ділянки, необхідні для тимчасового користування під час здійснення будівництва та експлуатації цих об'єктів.  
518. Стаття 88. Землі енергетичної системи  
519. 1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані в користування підприємствам та організаціям (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел) для забезпечення вироблення електроенергії і транспортування її до користувача.  
520. 2. Землі енергетичної системи використовуються лише за прямим призначенням без заподіяння шкоди прилеглим територіям через викиди шкідливих речовин в атмосферу, скидання стічних вод, негативну дію золовідвалів, забруднення і засмічення відходами виробництва.  
521. 3. Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію об'єктів енергетичної системи, надаються земельні ділянки відповідно до діючих норм і затверджених проектів на будівництво, а також надаються на орендних умовах земельні ділянки для тимчасового користування під час здійснення будівництва та експлуатації повітряних і кабельних ліній електропередачі.  
522. 4. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.  
523. Використання земель у межах охоронних зон проводиться з обмеженнями, встановленими для цих зон.  
524. Стаття 89. Землі для потреб оборони  
525. 1. Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і внутрішніх військ, що виконують завдання із забезпечення охорони і безпеки держави.  
526. 2. Земельні ділянки, надані для потреб оборони, можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам для сільськогосподарського та інших видів використання.  
527. 3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів з метою забезпечення безпеки населення і створення необхідних умов для їх експлуатації у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування, в межах яких запроваджується особливий правовий режим використання земель.  
528. 4. Режим використання та охорони земель оборони, в частині додержання вимог для забезпечення безпеки населення в захисних, охоронних та інших зонах, встановлюється проектами землеустрою за погодженням із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань оборони.  
529. 5. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.  
530. Стаття 90. Землі радіомовлення і телебачення  
531. 1. Землями радіомовлення і телебачення визнаються землі, надані у власність або користування організаціям для розміщення та експлуатації радіо- і телецентрів, радіорелейних та ретрансляційних, кабельних та інших ліній, а також об`єктів для їх обслуговування.  
532. 2. Організаціям, що здійснюють будівництво та експлуатацію радіо- і телецентрів, радіорелейних та ретрансляційних, кабельних та інших ліній, а також об`єктів для їх обслуговування, можуть надаватися на умовах оренди земельні ділянки на період будівництва та експлуатації цих об`єктів.  
533. 3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній радіомовлення і телебачення, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, що встановлюються проектами землеустрою, затвердженими в установленому порядку.  
534. РОЗДІЛ ІІ. НАБУТТЯ, ОБМЕЖЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ  
535. Глава 13. Набуття права на землю  
536. Стаття 91. Набуття права власності на земельну ділянку  
537. Право власності на земельну ділянку набувається громадянами та юридичними особами, територіальними громадами сіл, селищ, міст, державою виключно відповідно до цього Кодексу.  
538. Стаття 92. Набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю  
539. Громадянин чи юридична особа України, яка добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років (набувальна давність) може набувати право власності або право оренди цієї ділянки за згодою власника.  
540. Стаття 93. Набуття права на земельну ділянку за договором довічного утримання  
541. 1. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.  
542. 2. Земельна ділянка, вільна від будівель і споруд, може виступати як об`єкт у договорі довічного утримання.  
543. Стаття 94. Виникнення права власності та права постійного користування земельною ділянкою  
544. 1. Право власності або право постійного користування земельною ділянкою виникає після її державної реєстрації.  
545. 2. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і оформлення державного акта на право власності на землю чи право постійного користування землею.  
546. 3. Використання земельної ділянки до державної реєстрації забороняється.  
547. Стаття 95. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку  
548. 1. Право власності на земельні ділянки і право постійного користування земельними ділянками посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.  
549. 2. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до законодавства.  
550. Глава 14. Розмежування земель права державної і комунальної власності  
551. Стаття 96. Завдання розмежування земель права державної та комунальної власності  
552. 1. Розмежування земель права державної та комунальної власності полягає у визначенні і встановленні в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності.  
553. 2. Порядок щодо розмежування земель права державної та комунальної власності визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
554. Стаття 97. Передача земель права державної та комунальної власності  
555. 1. Передача земель з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:  
556. а) Кабінету Міністрів України (крім земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій);  
557. б) Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій.  
558. 2. Передача земель з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням:  
559. а) сільських, селищних, міських рад - щодо земельних ділянок права комунальної власності відповідних територіальних громад, сіл, селищ, міст;  
560. б) районних, обласних рад щодо земельних ділянок права спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.  
561. Стаття 98. Порядок передачі земель права державної власності у комунальну власність  
562. 1. Передача земель права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється за клопотанням відповідних сільських, селищних, міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за клопотанням районних або обласних рад на підставі проектів відведення земельних ділянок.  
563. 2. Передача земель права державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України на підставі висновків:  
564. а) спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;  
565. б) за наявності нерухомого майна права державної власності -спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного майна.  
566. 3. За наявності позитивного висновку спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та з питань державного майна відповідна сільська, селищна, міська рада замовляє землевпорядній організації розроблення проекту відведення земельної ділянки, у комунальну власність.  
567. 4. Проект відведення земельної ділянки, що передається у комунальну власність, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а у випадках передачі земельних ділянок у спільну власність територіальної громади - відповідними районними або обласними радами, і після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи подається відповідно на розгляд Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій згідно з їх компетенцією.  
568. Стаття 99. Порядок передачі земель права комунальної власності у державну власність  
569. 1. Передача земель права комунальної власності у державну власність здійснюється за клопотанням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до її компетенції на підставі проектів відведення земельних ділянок.  
570. 2. Передача земель права комунальної комунальної власності у державну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад за наявності позитивного висновку спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
571. 3. Проект відведення земельної ділянки, що передається у державну власність, погоджується з відповідною сільською, селищною, міською радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями і після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи подається на розгляд рад відповідно до їх компетенції.  
572. Стаття 100. Порядок встановлення меж земельних ділянок права державної і комунальної власності  
573. 1. Межі земельних ділянок права державної і комунальної власності встановлюються в натурі (на місцевості) на підставі проектів відведення земельних ділянок, що передаються у комунальну чи державну власність, відповідними землевпорядними організаціями.  
574. 2. Органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування, після встановлення меж земельних ділянок права державної і комунальної власності в натурі (на місцевості), видається план меж у розрізі населених пунктів або адміністративно-територіальних утворень.  
575. 3. Порядок складання планів меж та їх зміст визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
576. Стаття 101. Організація робіт, пов`язаних з розмежуванням земель права державної і комунальної власності  
577. 1. Організація робіт, пов`язаних з розмежуванням земель права державної і комунальної власності, здійснюється відповідним територіальним органом спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
578. 2. Витрати, пов`язані з розмежуванням земель права державної і комунальної власності, здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.  
579. Глава 15. Землі населених пунктів  
580. Стаття 102. Землі населених пунктів сіл, селищ, міст  
581. До земель населених пунктів сіл, селищ, міст належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цих населених пунктів у порядку землеустрою.  
582. Землі населених пунктів сіл, селищ, міст перебувають у віданні сільських, селищних, міських рад.  
583. Стаття 103. Правовий режим земель у межах сіл, селищ, міст  
584. 1. Землі в межах сіл, селищ, міст перебувають у державній, комунальній та приватній власності.  
585. 2. Використання земель у межах населених пунктів здійснюється відповідно до законодавства з урахуванням містобудівної та землевпорядної документації.  
586. 3. Незалежно від форми власності та використання землі органи місцевого самоврядування можуть встановлювати режим використання земель у межах сіл, селищ і міст в інтересах територіальної громади відповідно до закону на підставі землевпорядної та містобудівної документації, а також місцевих правил забудови.  
587. Стаття 104. Межі сіл, селищ і міст  
588. 1. Межа села, селища, міста - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, яка відокремлює його землі від земель інших адміністративно-територіальних утворень.  
589. 2. Межі міст Києва і Севастополя, а також інших міст встановлюються та змінюються Верховною Радою України на підставі проектів землеустрою.  
590. 3. Межі сіл та селищ встановлюються та змінюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами на підставі проектів землеустрою.  
591. Стаття 105. Зміна меж населених пунктів (села, селища, міста)  
592. 1. Зміна меж населених пунктів провадиться у разі:  
593. а) об`єднання кількох населених пунктів в один;  
594. б) надання земельних ділянок для потреб населеного пункту;  
595. в) включення до складу населеного пункту окремих земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення;  
596. г) виділення з меж села, селища, міста земельних ділянок.  
597. 2. Включення земельних ділянок до земель села, селища, міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.  
598. 3. Землі садівничих товариств, прилеглі до населених пунктів, можуть включатися у межі населених пунктів за рішенням органів, що встановлюють ці межі.  
599. Стаття 106. Порядок встановлення меж населених пунктів і меж адміністративно-територіальних утворень (сіл, селищ, міст)  
600. Межі населених пунктів (сіл, селищ, міст) та адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та у відповідності до закону.  
601. Стаття 107. Посвідчення земель населених пунктів (сіл, селищ, міст) та адміністративно-територіальних утворень  
602. 1. Землі населених пунктів (сіл, селищ, міст) та адміністративно-територіальних утворень посвідчуються Державним актом України.  
603. 2. Форма та порядок видачі Державного акта України на землі населеного пункту (села, селища, міста) та адміністративно-територіального утворення встановлюються Кабінетом Міністрів України.  
604. Глава 16. Порядок передачі земель у власність та надання їх у користування із земель права державної і комунальної власності  
605. Стаття 108. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян  
606. 1. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян із земель державної або комунальної власності провадиться місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень за місцезнаходженням земельної ділянки.  
607. 2. Громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, подає заяву до відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням його земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка передається у власність громадянину на підставі відповідного рішення цих органів та кадастрових матеріалів, що підтверджують її розмір.  
608. 3. Громадянин, заінтересований в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, яка перебуває в державній або комунальній власності для цілей, передбачених цим Кодексом подає заяву до сільської, селищної, міської ради або до місцевої державної адміністрації за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри і місце розташування ділянки та мета її використання.  
609. 4. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність дає дозвіл на замовлення проекту її відведення. Склад, зміст проекту відведення земельної ділянки та порядок його розгляду і затвердження встановлюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
610. 5. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація у місячний строк розглядає проект відведення земельної ділянки та приймає відповідне рішення.  
611. 6. У разі відмови сільської, селищної, міської ради чи місцевої державної адміністрації у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки, перенесення у в натуру (на місцевість) і видачі документа, що посвідчує право власності на землю.  
612. Стаття 109. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України  
613. Громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок права державної або комунальної власності в таких розмірах:  
614. а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для недержавних сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;  
615. б) для ведення селянського господарства - до 2 гектарів;  
616. в) для ведення садівництва - до 0, 12 гектара;  
617. г) для будівництва і обслуговування житлових будинків у сільських населених пунктах - до 0, 25 гектара, в селищах - до 0, 15 гектара, в містах - до 0, 1 гектара;  
618. ґ) для індивідуального дачного будівництва - до 0, 1 гектара;  
619. д) для будівництва індивідуальних гаражів - до 0, 01 гектара.  
620. Стаття 110. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам із земель права державної або комунальної власності  
621. 1. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень їх власників за проектами відведення цих ділянок.  
622. 2. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.  
623. 3. Юридичні особи, заінтересовані в одержанні земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертаються з відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які мають право надавати земельні ділянки у постійне користування. Клопотання про відведення земельних ділянок, що надаються у постійне користування Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.  
624. 4. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обгрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Перелік документів та їх зміст визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
625. 5. Відповідна сільська, селищна, міська рада або місцева державна адміністрація, Рада міністрів Автономної Республіки Крим розглядають клопотання (заяву) у 10-денний строк і дають згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.  
626. 6. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем та після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи подається до відповідної сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які розглядають його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймають рішення про надання земель.  
627. 7. Якщо надання земельної ділянки у користування провадиться обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України, сільські, селищні, міські ради або районні державні адміністрації за місцем розміщення земельної ділянки подають свій висновок обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Якщо надання земельної ділянки провадиться Кабінетом Міністрів України, висновок подається обласними державними адміністраціями або Радою міністрів Автономної Республіки Крим.  
628. 8. Висновок про надання земельної ділянки приймається місцевими державними адміністраціями або сільськими, селищними, міськими радами у 10-денний строк.  
629. 9. Якщо надання земельної ділянки у користування провадиться Кабінетом Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації подають свій висновок та проект відведення спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у 20-денний строк подає його разом з висновком державної землевпорядної експертизи Кабінетові Міністрів України.  
630. 10. У разі відмови сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду питання вирішується у судовому порядку.  
631. 11. У разі задоволення позову щодо надання в постійне користування земельної ділянки, рішення суду є підставою для перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та видачі держаного акта на право постійного користування землею.  
632. Стаття 111. Порядок відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства  
633. 1. Громадяни, які виявили бажання вести фермерське господарство подають до місцевої державної адміністрації, якщо земельна ділянка перебуває в державній власності, або до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка перебуває в комунальній власності, заяву, підписану головою створюваного фермерського господарства.  
634. 2. У заяві на відведення земельної ділянки зазначаються:  
635. а) бажані розмір і місце розташування земельної ділянки;  
636. б) кількість членів фермерського господарства;  
637. в) відомості про досвід роботи в сільському господарстві і наявність кваліфікації або спеціальної підготовки.  
638. 3. Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в оренду відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає у місячний строк. У разі їх згоди щодо передачі або надання земельної ділянки громадянин замовляє розроблення проекту її відведення.  
639. 4. Проект відведення земельної ділянки погоджується в порядку, визначеному спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
640. 5. Рішення про передачу у власність або надання в оренду земель громадянам для ведення фермерського господарства приймають відповідні місцеві державні адміністрації або сільські, селищні, міські ради у місячний строк.  
641. 6. У разі відмови місцевої державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради у відведенні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.  
642. Глава 17. ЗЕМЕЛЬНІ СЕРВІТУТИ  
643. Стаття 112. Визначення земельного сервітуту  
644. Право обмеженого користування чужими земельними ділянками встановлюється для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут).  
645. Стаття 113. Встановлення приватного і публічного земельного сервітуту  
646. 1. Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.  
647. 2. Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акта України чи за рішенням суду.  
648. Стаття 114. Види земельних сервітутів  
649. За призначенням встановлюються такі земельні сервітути:  
650. а) проходу - право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку;  
651. б) проїзду - право проїзду на транспортному засобі по проїзною частиною через чужу земельну ділянку;  
652. в) інженерної комунікації - право прокладки та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку;  
653. г) водопроводу - право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку:  
654. ґ) водостоку - право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку;  
655. д) водозабору - право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми;  
656. е) водопою - право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде до водойми;  
657. є) прогону худоби - право прогону худоби та проходу через чужу земельну ділянку;  
658. ж) пасовища - право сінокосу та випасу худоби на чужій земельній ділянці в періоди, що відповідають місцевим умовам та звичаям;  
659. з) будівництва - право зведення будівель та споруд на власній земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку, або будівель та споруд, що нависають над сусідньою земельною ділянкою на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці;  
660. и) ремонтно-будівельної смуги - право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;  
661. і) охорони довкілля - право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля;  
662. ї) проведення науково-дослідних робіт - право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково - дослідних робіт;  
663. й) вилову риби з берега водного об'єкта;  
664. к) інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення відповідних земельних сервітутів.  
665. Стаття 115. Правовий режим земельних сервітутів  
666. 1. Земельні сервітути, встановлені на земельну ділянку не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.  
667. 2. Земельні сервітути підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому цим Кодексом. Інформація про встановлення земельного сервітуту є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.  
668. 3. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи.  
669. 4. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.  
670. 5. Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, відповідної винагороди за його встановлення.  
671. 6. Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.  
672. 7. Земельні сервітути встановлюються на визначений та невизначений строк.  
673. Стаття 116. Припинення дії земельного сервітуту  
674. 1. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв'язку із зникненням підстав для його встановлення.  
675. 2. Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земельної ділянки у разі:  
676. а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут та власника земельної ділянки, на яку він встановлений;  
677. б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання;  
678. в) рішення суду;  
679. г) закінчення строку, на який було встановлено земельний сервітут.  
680. 3. Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї земельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку.  
681. Глава 18. Обмеження щодо використання земельних ділянок  
682. Стаття 117. Поняття права обмеженого використання земельної ділянки  
683. 1. Право обмеженого використання земельної ділянки обтяжує (обмежує) право власності на земельні ділянки і дає можливість користуватися земельною ділянкою або її частиною в обсязі, передбаченому законом або договором.  
684. 2. Перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення встановленого права обмеженого використання цієї ділянки іншими особами.  
685. Стаття 118. Суб`єкти права обмеженого використання земельної ділянки  
686. Суб`єктами права обмеженого використання земельних ділянках можуть бути громадяни та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади.  
687. Стаття 119. Обмеження прав на земельну ділянку  
688. 1. Права на земельну ділянку можуть бути обмежені законом або договором:  
689. а) забороною на продаж або інше відчуження певним особам або дозволів на відчуження певним особам протягом установленого строку;  
690. б) правом на переважну купівлю у разі її продажу;  
691. в) умовою розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків у визначеному проектом порядку;  
692. г) забороною на зміну цільового призначення земельної ділянки, зовнішнього виду нерухомого майна, реконструкції або знесення будинків, будівель, споруд без погодження в установленому порядку;  
693. ґ) умовою здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;  
694. д) забороною на провадження окремих видів діяльності;  
695. е) умовою додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, в тому числі щодо охорони грунтового покриву, тваринного світу, рідкісних рослин, пам`яток природи, історії і культури, археологічних об`єктів, які розміщені на земельній ділянці;  
696. є) умовою надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.  
697. 2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом 25 років.  
698. 3. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою.  
699. Стаття 120. Охоронні зони  
700. Охоронна зона - це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об`єктів, водних об`єктів, об`єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від несприятливих антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв`язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об`єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження.  
701. Стаття 121. Зони санітарної охорони  
702. 1. Зона санітарної охорони - це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об`єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності.  
703. 2. Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань земельних ресурсів, з питань охорони здоров'я, з питань водного господарства та геології.  
704. Стаття 122. Зони особливого режиму використання земель  
705. 1. Зони особливого режиму використання земель - це території, що прилягають до військових об`єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об`єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж.  
706. 2. Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань оборони, з питань земельних ресурсів.  
707. Стаття 123. Санітарно-захисна зона  
708. 1. Санітарно-захисна зона - це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об`єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань.  
709. 2. Режим використання земель у санітарно-захісних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань земельних ресурсів, з питань санітарного нагляду.  
710. Стаття 124. Попередження неприпустимого впливу на земельну ділянку продукцією, а також будівлями і спорудами, розташованими на сусідніх ділянках  
711. Власник земельної ділянки вправі вимагати від власників або користувачів сусідніх земельних ділянок припинення будь-якої діяльності, яка негативно впливає або може вплинути на стан використання його земельної ділянки за призначенням.  
712. Стаття 125. Захист від проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев і кущів  
713. Власник земельної ділянки має право відрізати і залишити у себе корені або гілки дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки.  
714. Стаття 126. Визначення спільних меж  
715. 1. Вид межових знаків і порядок відновлення меж земельних ділянок визначається державними органами земельних ресурсів відповідно до закону.  
716. 2. Витрати на відновлення спільних меж земельних ділянок несуть їх власники рівними долями, якщо інше не випливає з їх домовленості.  
717. 3. Власник земельної ділянки вправі вимагати від власника або користувача суміжної земельної ділянки встановлення та відновлення твердих меж.  
718. Стаття 127. Спільне використання межових споруд  
719. 1. У разі коли суміжні земельні ділянки відокремлюються одна від іншої смугою трав`яної рослинності, стежкою, ровом, каналом, стіною, живоплотом, парканом або якоюсь іншою спорудою, яка використовується власниками обох земельних ділянок, власники цих ділянок мають право на спільне використання споруди, якщо інше не передбачено їх домовленістю.  
720. 2. Власники суміжних земельних ділянок, які мають право на спільне використання межових споруд, можуть користуватися цими спорудами в спосіб, який випливає з властивостей споруд, без порушення інтересів кожного. Витрати на утримання споруди в належному стані власники несуть рівними частками. До того часу, поки один із власників заінтересований у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.  
721. Стаття 128. Використання дерев, які стоять на межі суміжних земельних ділянок  
722. 1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок в рівних долях.  
723. 2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладається на сусідів в рівних долях. Сусід, який вимагає ліквідацію дерев, які стоять на спільній межі несе витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на ці дерева.  
724. Глава 19. Припинення і перехід прав на землю  
725. Стаття 129. Підстави припинення права власності на земельну ділянку  
726. Право власності на земельну ділянку припиняється у разі:  
727. а) добровільної відмови власника від права на земельну ділянку;  
728. б) смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;  
729. в) відчуження земельної ділянки;  
730. г) звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності, на вимогу кредитора;  
731. ґ) примусового відчуження земельної ділянки для суспільних потреб;  
732. д) конфіскації;  
733. е) порушення законодавства України при набутті права власності на земельну ділянку.  
734. Стаття 130. Підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою  
735. Право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі:  
736. а) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;  
737. б) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ, організацій або добровільної відмови від земельної ділянки;  
738. в) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам та законним інтересам інших власників землі і землекористувачів;  
739. г) використання земельної ділянки не за призначенням;  
740. ґ) систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законом;  
741. д) неможливості подальшого використання земельної ділянки внаслідок стихійного лиха;  
742. е) порушенням закону при набутті права постійного користування земельною ділянкою.  
743. Стаття 131. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою  
744. 1. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь органу виконавчої влади або органи місцевого самоврядування здійснюється за його заявою до відповідного органу.  
745. 2. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.  
746. 3. У разі добровільної відмови власника земельної ділянки на користь громадянина або юридичної особи між ними укладається угода про переуступлення права, яка підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.  
747. 4. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.  
748. 5. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.  
749. Стаття 132. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку  
750. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:  
751. а) використання земельної ділянки не за призначенням;  
752. б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару грунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які наносять шкоду здоров`ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;  
753. в) конфіскації земельної ділянки;  
754. г) викупу (вилучення) земельної ділянки для суспільних потреб, якщо власник не дає згоди на це;  
755. ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язанням власника цієї земельної ділянки.  
756. Стаття 133. Порядок припинення права власності та права користування земельними ділянками, які використовується з порушенням земельного законодавства  
757. 1. Припинення права власності або користування земельною ділянкою, які використовується з порушенням земельного законодавства, здійснюється в такому порядку:  
758. а) у разі виявлення порушення земельного законодавства на винних громадян або юридичних осіб спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів накладають адміністративні стягнення у відповідності до закону;  
759. б) одночасно з накладанням адміністративних стягнень вищевказані органи вручають вказівку про усунення у вказаний термін допущених порушень.  
760. 2. У разі неусунення порушень земельного законодавства спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, які виявили порушення, вносять до судових органів подання про припинення права на дану земельну ділянку.  
761. 3. Припинення права на земельну ділянку не звільняє винних від відшкодування заподіяних збитків і втрат сільськогосподарських і лісових угідь.  
762. Стаття 134. Примусове відчуження земельної ділянки  
763. 1. У разі настання стихійного лиха, аварій, епідемій та інших надзвичайних обставин земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, за рішенням органів виконавчої влади можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільних потреб у порядку, встановленому цим Кодексом.  
764. 2. Припинення права власності на земельну ділянку здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.  
765. Стаття 135. Конфіскація земельної ділянки  
766. Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсягах та порядку, встановлених законом.  
767. Стаття 136. Вилучення земельних ділянок постійного користування  
768. Вилучення земель права державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх компетенції.  
769. 2. Вилучення земель права комунальної власності, що перебувають у постійному користуванні здійснюється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції.  
770. 3. У разі відмови землекористувача від вилучення земельної ділянки з мотивів суспільних потреб питання вирішується у судовому порядку.  
771. Стаття 137. Вилучення особливо цінних земель  
772. 1. Вилучення із земель права державної власності ріллі, земельних ділянок зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, меліоративними системами для несільськогосподарських потреб, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та земель, зайнятих лісами першої групи, для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, допускається, як виняток, для суспільних потреб за рішенням Кабінету Міністрів України. Вилучення особливо цінних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові грунти; торфовища з глибиною залягання торфу до одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, земель природно-заповідного фонду, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток не допускається.  
773. 2. Законом може бути заборонено вилучення й інших особливо цінних продуктивних земель.  
774. РОЗДІЛ ІІІ. ОБІГ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК  
775. Глава 20. Види обігу земельних ділянок і його здійснення  
776. Стаття 138. Поняття та підстави обігу земельних ділянок  
777. 1. Обіг земельних ділянок - перехід права власності або інших прав на земельну ділянку від одного або другого власника на підставі цивільно-правових угод, рішення суду або закону.  
778. 2. Земельні ділянки, які не підлягають передачі у власність громадян і юридичних осіб, не можуть перебувати в обігу.  
779. 3. Обіг сільськогосподарських земель здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.  
780. Стаття 139. Купівля-продаж земельних ділянок права приватної власності  
781. 1. Земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві приватної власності можуть вільно купуватись та продаватись шляхом укладення договору купувлі-продажу відповідно до закону.  
782. 2. За бажанням власників купівля-продаж земельних ділянок можуть відбуватись на умовах аукціону або конкурсу.  
783. Стаття 140. Продаж земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб із земель права державної і комунальної власності  
784. 1. Продаж громадянам земельних ділянок для підприємницької діяльності, а також понад норму, яка приватизується безоплатно для цілей, визначених цим Кодексом, із земель права державної або комунальної власності здійснюється місцевими державними адміністраціями або сільськими, селищними, міськими радами в межах їх повноважень за місцем знаходження земельної ділянки.  
785. 2. Громадяни, заінтересовані у викупі земельних ділянок, подають заяву до місцевої державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.  
786. 3. У разі передачі земельних ділянок понад норму, яка приватизується, до заяви додаються:  
787. а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі, яка перебуває у користуванні;  
788. б) у разі відсутності державного акта на право користування землею подається рішення відповідного органу про надання земельної ділянки у користування та кадастровий план ділянки;  
789. в) копія свідоцтва про державну реєстрацію фермерського господарства.  
790. 4. У разі продажу земельних ділянок для підприємницької діяльності до заяви додається обгрунтування призначення та розміру земельної ділянки.  
791. 5. Місцева державна адміністрація, якщо земельна ділянка перебуває у державній власності, або сільська, селищна, міська рада, якщо земельна ділянка перебуває в комунальній власності, у місячний строк приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в ньому. У разі продажу нової земельної ділянки рішення з цього питання приймається після розроблення проекту її відведення в такий же строк. У продажі земельної ділянки може бути відмовлено у разі:  
792. а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;  
793. б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.  
794. 6. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування є підставою для укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу земельної ділянки.  
795. 7. Організацію купівлі-продажу земельних ділянок здійснюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
796. 8. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню і є підставою для оформлення відповідного державного акта на право приватної власності на землю після повної оплати вартості земельної ділянки.  
797. 9. Вартість земельної ділянки визначається спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів за методиками грошової оцінки земель, встановленими відповідно до законодавства.  
798. 10. Оплата вартості земельної ділянки може здійснюватися за згодою сторін із розстроченням платежу.  
799. 11. Рішення про відмову в продажу земельної ділянки доводиться у десятиденний строк покупцеві земельної ділянки у письмовій формі органом, який прийняв таке рішення.  
800. 12. Рішення про відмову в продажу земельної ділянки, а також залишення заяви громадянина без розгляду може бути оскарженим у суді.  
801. Стаття 141. Продаж земельних ділянок у власність юридичних осіб із земель права державної і комунальної власності  
802. 1. Продаж земельних ділянок у власність юридичних осіб із земель права державної або комунальної власності здійснюється місцевими державними адміністраціями або сільськими, селищними, міськими радами в межах їх повноважень за місцезнаходженням земельної ділянки.  
803. 2. На земельні ділянки, які пропонуються на продаж, складаються технічні паспорти, що містять відомості про ці ділянки.  
804. 3. Юридичні особи, які заінтересовані в купівлі земельних ділянок, подають до місцевої державної адміністрації або до відповідної сільської, селищної, міської ради клопотання встановленого зразка.  
805. 4. Місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк від дня надходження клопотання приймає рішення щодо продажу земельної ділянки або відмову в ньому, а якщо здійснюється продаж нової земельної ділянки рішення з цього питання приймається після розроблення проекту її відведення.  
806. 5. Продавець має право відмовити в продажу земельної ділянки у разі:  
807. а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки;  
808. б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;  
809. в) якщо стосовно покупця порушена справа про банкрутство або про припинення діяльності юридичної особи.  
810. 6. Рішення місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради є підставою для укладання договору її купівлі-продажу між продавцем і покупцем.  
811. 7. Організацію купівлі-продажу земельних ділянок здійснюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
812. 8. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню і є підставою для оформлення відповідного державного акта на право власності на цю земельну ділянку.  
813. 9. Вартість земельної ділянки визначається державним органом земельних ресурсів на підставі грошової оцінки земельної ділянки за методиками, встановленими відповідно до законодавства.  
814. 10. Оплата вартості земельної ділянки може здійснюватися за згодою сторін із розстроченням платежу.  
815. 11. Державний акт на право власності на землю видається покупцеві за умови оплати вартості придбаної ним земельної ділянки.  
816. 12. Спори, що виникають у процесі продажу земельної ділянки, вирішуються судами в установленому порядку, відповідно до їх компетенції.  
817. Стаття 142. Земельні торги (аукціони, конкурси)  
818. 1. Земельні торги проводяться з метою продажу земельної ділянки на умовах аукціону або конкурсу і можуть бути відкритими або закритими.  
819. 2. У відкритому земельному аукціоні (конкурсі) можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства, а у закритому - лише особи, запрошені до участі в земельних торгах.  
820. 3. Форма проведення земельних торгів визначається власником земельної ділянки, якщо інше не передбачено законом.  
821. 4. Земельні торги (аукціон, конкурс) проводяться згідно з Положенням про проведення земельних торгів (аукціону, конкурсу), затвердженим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
822. 5. Земельні торги визнаються недійсними або такими, що не відбулися, у разі:  
823. а) відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;  
824. б) якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну земельної ділянки;  
825. в) несплати в установлений строк переможцем земельних торгів належної суми за придбану земельну ділянку.  
826. Стаття 143. Технічні паспорти земельних ділянок  
827. 1. На земельні ділянки, які підлягають продажу, із земель права державної і комунальної власності спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів на підставі затвердженого щорічного переліку розробляються технічні паспорти земельних ділянок, у яких на поточний момент посвідчується природний і господарський стан, кількісні та якісні характеристики цих ділянок, а також документи до проекту відведення земельної ділянки.  
828. 2. Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка пропонується на продаж, визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
829. 3. Технічні паспорти земельних ділянок, які пропонуються на продаж, можуть розроблятися за бажанням їх власників.  
830. Стаття 144. Обмін земельних ділянок  
831. 1. Земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, можуть обмінюватися одна на другу в будь-якому співвідношенні.  
832. 2. У разі згоди, особи, які бажають обміняти свої земельні ділянки, укладають угоду про обмін, яка підлягає нотаріальному посвідченню.  
833. 3. Нотаріально посвідчена угода є підставою для переоформлення державних актів на право власності на землю.  
834. Стаття 145. Дарування земельних ділянок  
835. 1. Власник земельної ділянки може передавати земельну ділянку або її частину у власність громадянину, юридичній особі, а також державі або органу місцевого самоврядування за договором дарування.  
836. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть відмовитися від договору дарування земельної ділянки, якщо вона несе небезпеку для життя і здоров`я громадян, тваринного і рослинного світу або обтяжена боргами, які перевищують їх вартість.  
837. 3. Дарування земель права державної і комунальної власності не допускається.  
838. 4. Громадяни та юридичні особи можуть відмовитися від дарованих земельних ділянок за будь-яких обставин.  
839. 5. Нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки або її частини є підставою для видачі новому власнику ділянки державного акта на право власності на землю.  
840. Стаття 146. Успадкування земельних ділянок  
841. 1. У разі смерті громадянина право власності на належну йому земельну ділянку або її частину переходить у спадщину за заповітом або законом на підставі цивільного законодавства з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.  
842. 2. Не допускається поділ між спадкоємцями земельної ділянки, якщо це призводить до унеможливлення використання її за призначенням.  
843. 3. За відсутності спадкоємців або у разі відмови від спадкоємства земельна ділянка передається у державну власність.  
844. 4. При успадкуванні земельної ділянки особою, яка не досягла повноліття, її законні представники можуть до досягнення спадкоємцем повноліття передавати цю земельну ділянку в оренду.  
845. 5. Свідоцтво про успадкування земельної ділянки є підставою для видачі спадкоємцю державного акта на право власності на землю.  
846. Стаття 147. Особливості успадкування земельної ділянки фермерського господарства  
847. 1. Земельна ділянка фермерського господарства, яка успадковується, поділу між спадкоємцями не підлягає і передається тому із членів господарства або із спадкоємців будь-якої черги, хто виявив бажання вести фермерське господарство. Спадкоємець фермерського господарства повинен відповідати вимогам цього Кодексу. За наявності декількох спадкоємців спір про переважне право спадкоємця фермерського господарства розглядається в судовому порядку.  
848. 2. Спадкоємці у разі відмови від участі у веденні фермерського господарства мають право на відчуження земельної ділянки шляхом продажу фермерського господарства та одержання відповідної частини спадщини.  
849. Стаття 148. Оформлення угод щодо земельних ділянок  
850. 1. Угоди щодо земельних ділянок укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.  
851. 2. Угоди щодо земельних ділянок, на яких розміщені будинки, будівлі і споруди, незалежно від прав на ці земельні ділянки, будинки, будівлі і споруди оформляються єдиним договором.  
852. 3. Договір повинен містити такі умови:  
853. а) сторони угоди (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);  
854. б) вид угоди;  
855. в) предмет угоди (кадастровий план та опис земельної ділянки, її правовий режим, у тому числі обмеження і сервітути, кадастровий номер, дані про нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці);  
856. г) підстави набуття продавцем прав на земельну ділянку і розміщене на ній нерухоме майно (приватизація, купівля, успадкування тощо);  
857. ґ) відомості про відсутність заборон на здійснення угод щодо даної земельної ділянки і тісно пов`язаного з нею нерухомого майна;  
858. д) відомості про відсутність або наявність обтяжень земельної ділянки правами третіх осіб (застава, оренда, особливий режим використання, сервітути, майнові права тощо);  
859. е) дата передачі прав на земельну ділянку;  
860. є) ціна угоди;  
861. ж) заява продавця і покупця за їх підписами про те, що вказана в договорі ціна є достовірною;  
862. з) зобов`язання сторін.  
863. 4. Угоди щодо земельних ділянок вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.  
864. Стаття 149. Особливості звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для організації товарного сільськогосподарського виробництва та ведення особистого селянського господарств  
865. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для організації товарного сільськогосподарського виробництва, та ведення особистого селянського господарств, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок немає іншого майна, на яке може бути звернене стягнення.  
866. Глава 21. Застава земельних ділянок  
867. Стаття 150. Застава земельної ділянки  
868. 1. Застава земельної ділянки це спосіб забезпечення виконання зобов'язань.  
869. 2. З огляду на заставу кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленої земельної ділянки переважно перед іншими кредиторами. Застава (іпотека) земельної ділянки виникає у звязку з договором чи законом.  
870. 3. Предметом застави (іпотеки) може бути земельна ділянка, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, або частка в праві спільної власності на земельну ділянку та земельна ділянка, яка може бути відчужена заставодавцем і на яку може бути звернено стягнення.  
871. 4. Предметом застави (іпотеки) може бути земельна ділянка, яка переходить у власність заставодавця після укладення договору застави.  
872. 5. Предметом застави (іпотеки) не можуть бути земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, приватизація яких заборонена відповідно до цього Кодексу.  
873. 6. Земельна ділянка, що перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу (іпотеку) тільки за згодою всіх власників.  
874. Стаття 151. Особливості застави земельної ділянки  
875. 1. Земельні ділянки, які перебувають у громадян та юридичних осіб на праві власності або оренди, за згодою власника можуть бути передані в заставу для забезпечення кредитних зобов'язань банків чи інших кредитних організацій.  
876. 2. Якщо в заставу передається частина земельної ділянки, попередньо встановлюються її межі.  
877. 3. Особливості застави земельної ділянки регулюються законом.  
878. РОЗДІЛ IV. ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ  
879. Глава 22. Завдання, зміст і порядок охорони земель  
880. Стаття 152. Поняття охорони земель  
881. 1. Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних, екологічних заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню сільськогосподарських та лісових угідь для інших потреб, захист від шкідливого природного і антропогенного впливу, на відтворення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.  
882. 2. Охороні підлягають усі землі незалежно від їх призначення, форми власності і господарювання.  
883. Стаття 153. Завдання охорони земель  
884. Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.  
885. Стаття 154. Зміст охорони земель  
886. 1. Держава виступає гарантом забезпечення охорони земель.  
887. 2. Охорона земель забезпечується шляхом проведення охоронних заходів та визначення видів і методів їх здійснення.  
888. 3. Охорона земель включає:  
889. а) обґрунтування і досягнення раціонального землекористування;  
890. б) захист сільськогосподарських та лісових угідь від необґрунтованого вилучення їх для інших потреб;  
891. в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;  
892. г) охорону перезволожених земель;  
893. ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;  
894. д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.  
895. 4. Порядок охорони земель встановлюється законом.  
896. Стаття 155. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів  
897. 1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття комплексу взаємопов`язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об`єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.  
898. 2. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів повинні містити:  
899. а) основні положення;  
900. б) визначення термінів і понять, класифікації земель та грунтів;  
901. в) опис методів, методик і засобів визначення складу земель та властивостей грунтів;  
902. г) вимоги до збирання, обміну, оброблення, збереження, аналізу інформації та програмування кількісних і якісних показників стану земельних ресурсів;  
903. ґ) метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;  
904. д) інші нормативи із стандартизації в цій галузі.  
905. 3. У галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються такі нормативи:  
906. а) екологічної безпеки землекористування;  
907. б) якісного стану грунтів;  
908. в) гранично допустимого забруднення грунтів;  
909. г) показники деградації земель та грунтів;  
910. д) технологічні нормативи використання сільськогосподарських угідь.  
911. 4. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
912. Стаття 156. Рекультивація порушених земель  
913. 1. Рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на поліпшення стану земель, відновлення грунтового покриву на певній території та продуктивності порушених земель.  
914. 2. Планування, проектування та виконання робіт, пов`язаних з рекультивацією порушених земель, здійснюється за умови:  
915. а) визначення мінімально необхідних розмірів земельних ділянок, які були порушені, їх якості та грошової оцінки, а також обсягів фінансування, необхідних для реалізації землеохоронних заходів;  
916. б) виконання в установленому порядку робіт, які передбачають пошарове, відповідно до структури грунтового профілю, зняття і роздільне складування верхнього, найбільш родючого та наступних шарів грунту;  
917. в) врахування особливо цінних продуктивних земель, а також земель, які перебувають під природно-заповідними, історико-культурними і курортно-рекреаційними об`єктами;  
918. г) виявлення та попередження можливих негативних екологічних наслідків порушення земель, його впливу на екологічний стан і якість земельних ресурсів на прилеглих територіях;  
919. ґ) виявлення та попередження можливого негативного впливу відвалів порід і грунтів, забруднених небезпечними речовинами, на здоров`я людини, окремі природні ресурси і довкілля в цілому.  
920. 3. Землі, структура рельєфу, екологічний стан грунтів і материнських порід та гідрологічний режим яких зазнали змін унаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають комплексній рекультивації і мають бути приведені у стан, придатний для суспільно корисного їх використання.  
921. 4. Заскладований знятий грунт використовується для рекультивації порушених земель, а також для відновлення деградованих земельних угідь, пошарового нанесення на малопродуктивні ділянки або ділянки без грунтового покриву за погодженням з органами місцевого самоврядування, землевласниками і землекористувачами.  
922. 5. Контроль за використанням знятого родючого шару грунту здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
923. Стаття 157. Вимоги щодо охорони земель від забруднення небезпечними речовинами  
924. 1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і грунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.  
925. 2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у грунтах, а також перелік цих речовин затверджується органами виконавчої влади у галузі охорони довкілля і санітарно-епідеміологічного нагляду за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики, лісового і водного господарства.  
926. 3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з встановленими обмеженнями, з обов`язковим дотриманням вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров`я і добробут людини, природні ресурси та довкілля.  
927. 4. Результати обстеження і вимірювання рівнів забруднення грунтів враховуються при прийнятті рішень щодо надання земельних ділянок у користування або їх вилучення з обороту, зміни характеру і режиму використання земель, а також щодо залучення нових земельних ділянок для цільового використання.  
928. 5. Умови використання та охорони забруднених земель обов`язково узгоджуються з органами санітарно-епідеміологічного нагляду.  
929. Глава 23. Правовий режим техногенно забруднених земель  
930. Стаття 158. Поняття техногенно забруднених земель  
931. 1. Техногенно забруднені землі - це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призводить до деградації земель та негативного впливу їх на здоров'я громадян.  
932. 2. До техногенно забруднених земель з підвищеною небезпекою для проживання, забруднені радіонуклідами, важкими металами, іншими хімічними елементами, тощо. При використанні земель з підвищеною небезпекою в обов`язковому порядку повинні враховуватися особливості режиму їх використання.  
933. 3. Особливий режим і порядок використання техногенно забруднених земель встановлюються відповідно до закону.  
934. Стаття 159. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення  
935. 1. Техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу.  
936. 2. Порядок використання земельних ділянок або їх частин з різним ступенем забруднення, встановлення охоронних зон, збереження на цих землях житлових будинків, об`єктів виробничого і соціально-культурного призначення встановлюється законодавством.  
937. Глава 24. Консервація земель  
938. Стаття 160. Деградовані і малопродуктивні землі  
939. 1. Деградовані землі - це земельні ділянки, на яких внаслідок природних процесів або господарської діяльності людини порушена поверхня та (або) погіршений якісний стан грунтового покриву.  
940. 2. До складу деградованих земель відносяться:  
941. а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, ерозії, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин відкритим способом та інших природних процесів і господарської діяльності;  
942. б) земельні ділянки з еродованими, дефльованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю і засоленістю, надмірно ущільненими, забрудненими хімічними речовинами грунтами та інші.  
943. 3. До малопродуктивних відносяться землі, залучені до сільськогосподарського використання, грунти яких характеризуються природними негативними властивостями і низькою родючістю, землеробське використання яких економічно неефективне, а господарське - екологічно небезпечним.  
944. Стаття 161. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель  
945. 1. Консервація земель - це припинення господарського використання деградованих і малопродуктивних земель шляхом їх залуження або залісення на визначений строк.  
946. 2. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно збитковим. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я.  
947. 3. Консервація земель за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування має обов`язковий характер.  
948. 4. Консервація земель здійснюється за договорами між власниками земельних ділянок та органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.  
949. 5. Заходи щодо консервації земель громадянами та юридичними особами економічно стимулюються державою.  
950. 6. Порядок консервації земель встановлюється законодавством.  
951. РОЗДІЛ V. УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ  
952. Глава 25. Планування використання земель  
953. Стаття 162. Загальнодержавні програми використання і охорони земель  
954. 1. Загальнодержавні програми використання і охорони земель розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у землі, забезпечення раціонального використання земель та охорони земельного фонду від шкідливого природного і антропогенного впливу.  
955. 2. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програмам економічного, науково-технічного і соціального розвитку на основі даних державного земельного кадастру, схем використання, охорони, відтворення земельних ресурсів, природоохоронної та містобудівної документації.  
956. Загальнодержавні програми використання і охорони земель затверджуються Верховною Радою України.  
957. Стаття 163. Регіональні програми використання і охорони земель  
958. 1. Регіональні програми використання і охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.  
959. 2. Програми використання і охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською державними адміністраціями та затверджуються відповідними міськими радами.  
960. Стаття 164. Природно-сільськогосподарське районування земель  
961. 1. Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.  
962. 2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.  
963. 3. Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється відповідно до природно-сільськогосподарського районування земель на території України.  
964. Стаття 165. Зонування земель  
965. 1. Зонування земель -це визначення стратегії містобудівного розвитку територій, а також можливих видів використання і основних параметрів дозволеної забудови земельних ділянок.  
966. 2. Зонування земель здійснюється відповідно до основних положень загальнодержавних та регіональних програм використання і охорони земель, а також на основі землевпорядної і містобудівної документації спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
967. 3. В межах населених пунктів при зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів їх використання, відповідно до законодавства, а також місцевих правил забудови.  
968. 4. Зонування земель за межами населених пунктів може проводитися за ознаками їх урбанізації.  
969. 5. До урбанізованих земель належать землі, на яких розміщені будинки, будівлі, споруди, їх комплекси, комунікації та споруди інженерної і транспортної інфраструктури, які мають характеристики, передбачені містобудівним законодавством.  
970. 6. Урбанізовані землі включають земельні ділянки, зайняті житловими будинками, культурно-побутовими, учбовими, комунальними та іншими об`єктами соціальної інфраструктури, а також об`єктами промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, іншими будівлями і спорудами, створеними для забезпечення проживання та здійснення різних видів життєдіяльності населення, у тому числі штучно створені території і об`єкти природно-заповідного фонду, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних закладів.  
971. 7. До урбанізованих земель належать також земельні ділянки, де розпочата інженерна підготовка території для розміщення будинків, будівель і споруд та (або) їх будівництво.  
972. 8. Урбанізації не підлягають земельні ділянки з цінними продуктивними сільськогосподарськими угіддями, лісами, та іншими природними ресурсами, а також інші землі із спеціальним режимом охорони, які не можуть бути залучені до інтенсивного використання відповідно до закону.  
973. 9. Не можуть бути урбанізованими і земельні ділянки, які мають особливу екологічну, наукову, господарську, естетичну, історико-культурну, науково-археологічну цінність.  
974. 10. Землі, які не належать до урбанізованих земель та земель, що не підлягають урбанізації, вважаються такими, які можуть бути урбанізованими у встановленому законом порядку.  
975. Глава 26. Компетенція органів державної виконавчої влади щодо управління в галузі використання та охорони земель  
976. Стаття 166. Органи, що здійснюють державне управління в галузі використання та охорони земель  
977. Державне управління в галузі використання та охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а також з питань земельних ресурсів відповідно до їх компетенції.  
978. Стаття 167. Компетенція Кабінету Міністрів України щодо управління в галузі використання та охорони земель  
979. До компетенції Кабінету Міністрів України щодо управління в галузі використання та охорони земель належить:  
980. а) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;  
981. б) координація проведення земельної реформи;  
982. в) розроблення і здійснення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;  
983. г) управління землями державної власності;  
984. ґ) організація ведення державного земельного кадастру та здійснення землеустрою;  
985. д) здійснення природно-сільськогосподарського районування земель та організація грошової оцінки земельних ділянок;  
986. е) визначення порядку діяльності органів виконавчої влади у галузі використання та охорони земель, координація їх діяльності;  
987. є) керівництво зовнішніми зв'язками України у галузі використання та охорони земель;  
988. ж) вилучення та надання земельних ділянок права державної власності для суспільних потреб;  
989. з) прийняття рішення щодо викупу земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб;  
990. ї) вирішення інших питань у галузі використання та охорони земель і відтворення земельних ресурсів.  
991. Стаття 168. Компетенція спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів щодо управління в галузі використання та охорони земель  
992. До компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів щодо управління в галузі використання та охорони земель належить:  
993. а) здійснення координації управління в галузі охорони земельних ресурсів у складі заходів охорони довкілля;  
994. б) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;  
995. в) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;  
996. г) організація моніторингу земель;  
997. ґ) участь у розробленні і затвердженні нормативів і правил та стандартів щодо регулювання використання та охорони земель у межах своєї компетенції;  
998. д) здійснення державної екологічної експертизи землекористування;  
999. е) вирішення інших питань щодо управління в галузі використання та охорони земель.  
1000. Стаття 169. Компетенція спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо управління в галузі використання та охорони земель  
1001. До компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо управління в галузі використання та охорони земель належить:  
1002. а) реалізація державної політики у галузі земельних відносин, впровадження у земельно-кадастрову і землевпорядну справу досягнень науки, техніки, нових технологій і передового досвіду;  
1003. б) розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин, концепції земельного законодавства;  
1004. в) координація робіт з проведення земельної реформи в Україні;  
1005. г) розроблення та участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;  
1006. ґ) ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель і їх моніторингу;  
1007. д) складання і подання на затвердження відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування схем приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення та переліку ділянок, що підлягають приватизації;  
1008. е) затвердження стандартів, нормативів, правил щодо раціонального використання та охорони земель;  
1009. є) здійснення державної землевпорядної експертизи, розроблення програм, схем і проектів організації раціонального використання та охорони земель;  
1010. ж) організація продажу земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності;  
1011. з) здійснення міжнародного співробітництва в галузі раціонального використання та охорони земель;  
1012. и) вирішення інших питань щодо управління в галузі використання та охорони земель.  
1013. Стаття 170. Система спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань охорони земельних ресурсів  
1014. 1. У складі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів створюються спеціальні підрозділи боротьби з порушниками земельного законодавства (земельна інспекція).  
1015. 2.Працівники земельної інспекції наділяються правом носіння форми встановленого зразка і вогнепальної зброї. Працівники земельної інспекції мають у своєму користуванні спеціальний автотранспорт.  
1016. Стаття 171. Повноваження земельної інспекції  
1017. 1. Земельна інспекція складається із спеціальних підрозділів боротьби з порушеннями земельного законодавства, що діють у складі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і здійснює контроль за додержанням земельного законодавства, виконує охоронні функції.  
1018. 2. Земельна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:  
1019. а) реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них у межах законодавства відповідні рішення;  
1020. б) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування збитків та втрат, заподіяних порушенням земельного законодавства;  
1021. в) виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері регулювання земельних відносин, використання і охорони земель;  
1022. г) забезпечує безпеку працівникам територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та їх захист від протиправних посягань під час виконання ними посадових обов`язків;  
1023. ґ) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;  
1024. д) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень земельного законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів адміністративного та кримінального характеру, пов`язаних з регулюванням земельних відносин, використанням та охороною земель.  
1025. 3. На службу до земельної інспекції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки, покладені на земельну інспекцію.  
1026. 4. Опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу земельної інспекції, а також її структура і положення про неї затверджується Кабінетом Міністрів України.  
1027. Стаття 172. Компетенція Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо управління в галузі використання та охорони земель  
1028. До компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо управління в галузі використання та охорони земель належить:  
1029. а) організація розроблення загальнодержавних і програм Автономної Республіки Крим з питань використання та охорони земель;  
1030. б) координація здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;  
1031. в) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок права державної власності;  
1032. г) передача, продаж у приватну власність та надання земельних ділянок із земель права державної власності у користування в порядку, передбаченому цим Кодексом;  
1033. ґ) прийняття рішення щодо викупу земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб;  
1034. д) вирішення інших питань щодо управління в галузі використання та охорони земель.  
1035. Стаття 173. Компетенція місцевих державних адміністрацій щодо управління в галузі використання та охорони земель  
1036. До компетенції місцевих державних адміністрацій щодо управління в галузі використання та охорони земель належить:  
1037. а) організація розроблення загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;  
1038. б) координація здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;  
1039. в) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок права державної власності;  
1040. г) передача, продаж земельних ділянок права державної власності та надання їх у користування відповідно до цього Кодексу;  
1041. ґ) прийняття рішення щодо викупу земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб;  
1042. д) вирішення інших питань щодо управління в галузі використання та охорони земель.  
1043. Глава 27. Контроль за використанням та охороною земель  
1044. Стаття 174. Завдання контролю за використанням та охороною земель  
1045. Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України з метою раціонального використання, охорони та відтворення земельних ресурсів.  
1046. Стаття 175. Державний контроль за використанням та охороною земель  
1047. Держаний контроль за використанням та охороною земель здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а також з питань земельних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.  
1048. Стаття 176. Громадський контроль за використанням та охороною земель  
1049. Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1050. Глава 28. Державний земельний кадастр  
1051. Стаття 177. Визначення Державного земельного кадастру  
1052. 1. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, їх кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів.  
1053. 2. Державний земельний кадастр є основою для ведення всіх інших галузевих кадастрів.  
1054. 3. Держава в особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів гарантує достовірність даних державного земельного кадастру і несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну власникам землі і землекористувачам. За видачу недостовірної інформації посадові особи притягуються до відповідальності згідно із законом.  
1055. Стаття 178. Призначення Державного земельного кадастру  
1056. Призначенням Державного земельного кадастру є визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельною ділянкою і забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.  
1057. Стаття 179. Принципи ведення Державного земельного кадастру  
1058. Основними принципами ведення Державного земельного кадастру є:  
1059. а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки у межах України;  
1060. б) запровадження єдиної системи просторових координат та ідентифікації земельних ділянок;  
1061. в) забезпечення єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.  
1062. Стаття 180. Розподіл земель за формами власності та характером використання  
1063. Для цілей обліку, оцінки земель, а також планування використання та охорони земель та інших цілей застосовуються такі класифікації:  
1064. 1) залежно від правового режиму:  
1065. а) землі приватної власності;  
1066. б) землі комунальної власності;  
1067. в) землі державної власності.  
1068. 2) за характером використання залежно від:  
1069. а) природно-сільськогосподарського районування;  
1070. б) зонування;  
1071. в) рівня урбанізації;  
1072. г) рівня сільськогосподарського освоєння;  
1073. ґ) лісистості;  
1074. д) іншого характеру використання.  
1075. Стаття 181. Складові частини державного земельного кадастру  
1076. Державний земельний кадастр включає:  
1077. а) кадастрове зонування;  
1078. б) кадастрові зйомки;  
1079. в) бонітування грунтів;  
1080. г) економічну оцінку земель;  
1081. ґ) грошову оцінку земельних ділянок;  
1082. д) реєстрацію земельних ділянок і державних актів на право власності та на право користування землею, договорів оренди землі;  
1083. є) облік кількості та якості земель.  
1084. Стаття 182. Кадастрове зонування  
1085. 1. Кадастрове зонування включає:  
1086. а) встановлення границь обмежень щодо використання земель;  
1087. б) встановлення меж кадастрових зон та кварталів;  
1088. в) встановлення меж оціночних районів та зон;  
1089. г) створення системи кадастрових номерів (кадастрова нумерація земельних ділянок).  
1090. 2. Порядок кадастрового зонування визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1091. Стаття 183. Кадастрові зйомки  
1092. 1. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення правового режиму земельних ділянок та відновлення їх меж.  
1093. 2. Кадастрова зйомка включає:  
1094. а) геодезичну зйомку земельної ділянки;  
1095. б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;  
1096. в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;  
1097. г) встановлення меж часток земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;  
1098. ґ) виготовлення кадастрового плану.  
1099. 3. Порядок проведення кадастрових зйомок визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1100. Стаття 184. Бонітування грунтів  
1101. 1. Бонітування грунтів - це порівняльна оцінка якості грунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.  
1102. 2. Бонітування грунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються грунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.  
1103. 3. Бонітування грунтів проводиться за методикою, яка затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1104. Стаття 185. Економічна оцінка земель  
1105. 1. Економічна оцінка земель - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.  
1106. 2. Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного призначення.  
1107. 3. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі за методикою, затверджуваною спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1108. Стаття 186. Грошова оцінка земельних ділянок  
1109. 1. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі з урахуванням кількісних та якісних характеристик ділянки, її правового режиму, земельних поліпшень, природних і економічних умов, виду економічної діяльності та місце знаходження земельної ділянки.  
1110. 2. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.  
1111. 3. Нормативна грошова оцінка земель використовується для визначення розміру земельного податку, орендної плати за землю, визначення втрат сільськогосподарських і лісових угідь та економічного стимулювання національного використання та охорони земель.  
1112. 4. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.  
1113. 5. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.  
1114. Стаття 187. Облік кількості та якості земель  
1115. 1. Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею, складом угідь відповідно до прийнятої класифікації.  
1116. 2. Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими шляхом меліорації властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення грунтів.  
1117. 3. Порядок ведення обліку кількості і якості земель та його зміст визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1118. Стаття 188. Порядок ведення Державного земельного кадастру  
1119. 1. Державний земельний кадастр України ведеться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1120. 2. Державний земельний кадастр України ведеться за системою, яка складається з трьох рівнів:  
1121. а) базового (на рівні району);  
1122. б) регіонального (на рівні Автономної Республіки Крим, області);  
1123. в) національного (по Україні в цілому).  
1124. 3. На базовому рівні в державному земельному кадастрі визначаються і зберігаються відомості про земельні ділянки, розміщені на території відповідної адміністративно-територіального утворення (село, селище, місто, район), про межі земельних ділянок, межі населених пунктів та відповідних адміністративно-територіальних утворень у цілому, про розподіл земельних ділянок серед власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, про правовий режим земельних ділянок, їх кількісну та якісну характеристику і оцінку земель.  
1125. 4. На регіональному рівні в Державному земельному кадастрі визначаються і зберігаються відомості про межі адміністративно-територіальних утворень (сіл, селищ, міст, районів, області, Автономної Республіки Крим), про правовий режим земель, їх розподіл за категоріями та господарським використанням, про їх кількісну та якісну характеристику і оцінку земель.  
1126. 5. На національному рівні в Державному земельному кадастрі визначаються і зберігаються відомості про державний кордон України, межі Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, про правовий режим земель, їх розподіл за категоріями та господарським використанням, про їх кількісну та якісну характеристику і оцінку земель.  
1127. 6. Порядок ведення Державного земельного кадастру встановлюється законом.  
1128. Стаття 189. Забезпечення ведення Державного земельного кадастру  
1129. Ведення Державного земельного кадастру забезпечується кадастровими, топографо-геодезичними, картографічними, землевпорядними, містобудівними, грунтовими, геоботанічними, радіологічними та іншими обстеженнями і розвідуваннями і виконуються за програмами і в порядку, встановлюваному спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1130. Глава 29. Державна реєстрація земельних ділянок  
1131. Стаття 190. Загальні правила державної реєстрації земельних ділянок та прав на них  
1132. 1. Державна реєстрація всіх земельних ділянок ведеться в державному земельному кадастрі і здійснюється безоплатно.  
1133. 2. Державна реєстрація земельних ділянок, державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею і договорів оренди землі ведеться за місцем розташування земельної ділянки із включенням до державного реєстру земель таких даних:  
1134. а) кадастровий номер земельної ділянки;  
1135. б) назва юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові, яка одержала земельну ділянку у власність або користування;  
1136. в) місце розташування, межі, призначення, площа земельної ділянки та інші її характеристики;  
1137. г) адреса громадянина або юридичної особи, яка одержала земельну ділянку у власність або користування;  
1138. ґ) грошова оцінка земельної ділянки;  
1139. д) кадастровий план земельної ділянки;  
1140. е) опис її правового режиму, обмеження та обтяження на земельну ділянку.  
1141. 3. Державна реєстрація земельних ділянок, державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею і договорів оренди землі проводиться протягом 10 днів з дня подання заяви до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів за місцем розташування земельної ділянки.  
1142. 4. Власникам землі або землекористувачам після здійснення державної реєстрації земельних ділянок, державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею і договорів оренди землі видається витяг із державного реєстру землі.  
1143. 5. Порядок проведення державної реєстрації земельних ділянок, державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею і договорів оренди землі встановлюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1144. 6. Державна реєстрація прав на земельні ділянки, земельні частки (паї), а також прав обмеженого користування чужою земельною ділянкою здійснюється спеціально уповноваженими органами відповідно до закону.  
1145. Стаття 191. Державний реєстр земель  
1146. 1. Земельні ділянки, передані у власність, надані в постійне користування або в оренду громадянам і юридичним особам, та документи, що посвідчують право власності та право користування землею, підлягають реєстрації в Державному реєстрі земель.  
1147. 2. Державний реєстр земель складається з двох частин:  
1148. а) книги записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;  
1149. б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.  
1150. 3. Державний реєстр земель ведеться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1151. 4. Ведення Поземельної книги здійснюється відповідно до закону.  
1152. Стаття 192. Надання відомостей з Поземельної книги  
1153. 1. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування витяги з Поземельної книги надаються безоплатно в порядку, установленому законом.  
1154. 2. Будь-яка заінтересована особа в порядку, встановленому законодавством України, може ознайомитися із записами в Поземельній книзі та отримати за плату витяг з неї.  
1155. Глава 30. Плата за землю  
1156. Стаття 193. Об'єкт та види плати за землю  
1157. 1. Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.  
1158. 2. Плата за землю справляється у формі:  
1159. а) плати за придбання земельних ділянок;  
1160. б) земельного податку;  
1161. в) орендної плати.  
1162. Стаття 194. Плата за придбання земельних ділянок  
1163. 1. Плата за придбання земельних ділянок встановлюється у договорі купівлі-продажу за згодою сторін.  
1164. 2. Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, здійснюється по їх вартості, визначеній на підставі експертної грошової оцінки.  
1165. 3. У разі продажу земельних ділянок на конкурсних засадах їх вартість, встановлена на підставі експертної грошової оцінки, є стартовою ціною.  
1166. Стаття 195. Земельний податок  
1167. 1. Земельний податок - це обов`язковий внесок власників і постійних користувачів землі до бюджету.  
1168. 2. Розмір земельного податку встановлюється у відсотках до нормативної грошової оцінки земельної ділянки і не залежить від результатів господарської діяльності.  
1169. 3. Земельні ділянки, які не використовуються за призначенням протягом терміну, який визначений законом, оподатковується за прогресивною шкалою.  
1170. 4. Ставки, порядок обчислення і сплати земельного податку встановлюються законом.  
1171. Стаття 196. Орендна плата за землю  
1172. 1. Орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.  
1173. 2. Внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на строк не більше одного року.  
1174. 3. У разі визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.  
1175. 4. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється законом.  
1176. 5. При внесенні орендної плати в натуральному вигляді визначаються перелік продукції, її якісні показники, місце, умови, порядок та строки поставки. Якщо орендні платежі передбачені у відробітковій формі, то визначаються види послуг, місце і строки їх надання.  
1177. 6. Розмір орендної плати за використання сільськогосподарських угідь не може бути меншим одного відсотка від їх вартості, визначеної відповідно до закону.  
1178. Глава 31. Моніторинг земель  
1179. Стаття 197. Призначення моніторингу земель  
1180. 1. Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих в зоні радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.  
1181. 2. В системі моніторингу земель провадиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земельного фонду, прогнозування їх змін і розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам земель та дотримання вимог екологічної безпеки.  
1182. 3. Система моніторингу земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.  
1183. 4. В залежності від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.  
1184. 5. Ведення державного моніторингу земель здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1185. 6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.  
1186. Стаття 198. Завдання моніторингу земель  
1187. Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок, інформаційне забезпечення ведення Державного земельного кадастру, організації землекористування та землеустрою, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.  
1188. Глава 32. Землеустрій  
1189. Стаття 199. Поняття землеустрою  
1190. Землеустрій - це сукупність соціально-економічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території держави, адміністративно-територіальних утворень, господарських структур, що здійснюються під впливом формування суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.  
1191. Стаття 200. Мета землеустрою  
1192. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів.  
1193. Стаття 201. Завдання землеустрою  
1194. Основними завданнями землеустрою є:  
1195. а) реалізація земельної політики держави шляхом науково обгрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;  
1196. б) інформаційне забезпечення правового, економічного, еколого-економічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на всіх рівнях господарювання (національному, регіональному, локальному, господарському) шляхом розроблення пропозицій щодо встановлення особливого режиму і умов використання земель, наданих у власність чи користування, включаючи оренду;  
1197. в) розподіл земель з установленням на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим правовим режимом в місцях проживання і господарювання населення, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж міст, селищ і сіл, меж земельних ділянок власників і користувачів землі (в тому числі орендарів) за єдиною державною системою з юридичним, еколого-економічним і технічним оформленням;  
1198. г) здійснення заходів щодо прогнозування, програмування, планування, організації раціонального використання та охорони всіх земель, незалежно від форми власності на всіх рівнях (національному, регіональному, локальному, господарському);  
1199. ґ) організації територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення і раціональне функціонування сільськогосподарського виробництва, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення складу і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосів і пасовищеоборотів;  
1200. д) розроблення системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, а також щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель і запобігання іншим негативним явищам;  
1201. е) організація земель територій населених пунктів з створенням просторових, економічних, правових і екологічних умов, що забезпечують оптимальні умови проживання населення, ефективного функціонування виробничої і соціальної інфраструктури з урахуванням вимог містобудівної та іншої документації;  
1202. є) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель;  
1203. ж) розроблення системи заходів щодо оптимізації та використання земель військово-промислового комплексу в процесі здійснення конверсії.  
1204. Стаття 202. Зміст землеустрою  
1205. Землеустрій передбачає:  
1206. а) встановлення (відновлення) на місцевості кордону держави та меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;  
1207. б) розроблення прогнозів загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;  
1208. в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів відповідних адміністративно-територіальних утворень;  
1209. г) обґрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;  
1210. ґ) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих схем землеволодінь і землекористувань;  
1211. д) складання проектів відведення земельних ділянок у користування, відмежування в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок;  
1212. е) складання проектів надання (продажу) земельних ділянок у власність, відмежування в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) земельних ділянок;  
1213. є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;  
1214. ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування впроваджених сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;  
1215. з) розроблення проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;  
1216. и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів;  
1217. і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.  
1218. Стаття 203. Організація та порядок здійснення землеустрою  
1219. 1. Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів власників земельних ділянок і землекористувачів.  
1220. 2. Основні положення організації землеустрою встановлюються законом.  
1221. Стаття 204. Розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою  
1222. 1. Розгляд і затвердження землевпорядних проектів проводиться в такому порядку:  
1223. а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у порядку, встановленому спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;  
1224. б) проекти створення нових схем землеволодінь і землекористувань після погодження із заінтересованими власниками землі і землекористувачами, а на меліоративних землях - із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань водного господарства, розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;  
1225. в) проекти відведення земельних ділянок у постійне користування або надання в оренду із земель права державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки;  
1226. г) проекти передачі (продажу) земельних ділянок із земель права державної чи комунальної власності у приватну власність затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які передають(продають) ці земельні ділянки;  
1227. ґ) проекти землеустрою територій сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними радами, а на меліоративних землях - із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань водного господарства та районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами;  
1228. д) проекти щодо зміни призначення земель розглядаються і затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надали (продали) земельну ділянку у власність або користування за погодженням з відповідними спеціально уповноваженими органами виконавчої влади;  
1229. е) робочі землевпорядні проекти, пов`язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.  
1230. 2. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою, затверджених у порядку, передбаченому пунктами "а" "д" частини 1 цієї статті, вносяться за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які затвердили ці проекти.  
1231. 3. Прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень, проекти землеустрою території сільськогосподарських підприємств підлягають державній землевпорядній експертизі.  
1232. Глава 33. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель  
1233. Стаття 205. Поняття економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель  
1234. 1. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель - це система заходів, спрямованих на посилення заінтересованості власників і користувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності.  
1235. 2. Економічний механізм і порядок стимулювання раціонального використання та охорони земель встановлюється законом.  
1236. Стаття 206. Зміст економічного стимулювання  
1237. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель включає:  
1238. а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель.  
1239. б) виділення коштів із державного, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;  
1240. в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з відповідними програмами;  
1241. г) часткову компенсацію за рахунок коштів бюджету втрат прибутку у зв'язку з тимчасовою консервацією деградованих та малопродуктивних земель не з їх вини.  
1242. Глава 34. Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам і втрат сільськогосподарських та лісових угідь  
1243. Стаття 207. Умови відшкодування збитків  
1244. 1. Збитки, заподіяні органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами у процесі їхньої діяльності власникам землі, землекористувачам, у тому числі орендарям, внаслідок вилучення (викупу), погіршення якості грунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок, приведення їх у непридатний для використання стан унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадян, підлягають відшкодуванню.  
1245. 2. Відшкодуванню підлягають збитки, заподіяні внаслідок:  
1246. а) вилучення (викупу) сільськогосподарських та лісових угідь для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;  
1247. б) тимчасовим зайняттям сільськогосподарських та лісових угідь для інших видів використання;  
1248. в) встановленням обмежень щодо використання земельних ділянок;  
1249. г) погіршенням якості грунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських та лісових угідь;  
1250. ґ) приведення сільськогосподарських та лісових угідь у непридатний для використання стан;  
1251. д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.  
1252. 3. Відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь здійснюється набувачами права на земельні ділянки до оформлення правоустановлюючих документів на землю.  
1253. Стаття 208. Відшкодування збитків шляхом відновлення стану земельної ділянки  
1254. 1. Відшкодування збитків за згодою власників землі або землекористувачів може здійснюватись шляхом відновлення якісного стану сільськогосподарських і лісових угідь або виплати збитків у грошовій чи іншій формі.  
1255. 2. Відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи і громадяни зобов`язані відновити попередній стан земельної ділянки, до спричинення негативного впливу на неї у строк, обумовлений договором з власником землі, землекористувачем, у тому числі орендарем.  
1256. Стаття 209. Відшкодування збитків без відновлення стану земельної ділянки  
1257. 1. Якщо відшкодування збитків шляхом відновлення стану земельної ділянки в натурі недостатнє для повного покриття збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, відшкодування здійснюється у грошовій формі.  
1258. 2. У грошовій формі здійснюється відшкодування збитків у випадках, коли відновлення стану земельної ділянки можливе лише при затратах, які перевищують вартість цієї ділянки.  
1259. Стаття 210. Порядок відшкодування збитків  
1260. 1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.  
1261. 2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, встановлюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1262. Стаття 211. Умови відшкодування втрат  
1263. 1. Підлягають відшкодуванню втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісів, чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.  
1264. 2. Підлягають відшкодуванню втрати сільськогосподарських і лісових угідь, спричинені обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або органів державної влади, а також у зв`язку з виключенням сільськогосподарських і лісових угідь із господарського обороту внаслідок встановлення меж охоронних, санітарних та захисних зон.  
1265. 3. Втрати сільськогосподарських і лісових угідь відшкодовуються на землях будь-якої форми власності та будь-якого призначення.  
1266. 4. Втрати сільськогосподарських і лісових угідь компенсуються поряд із відшкодуванням збитків.  
1267. Стаття 212. Відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь у разі їх продажу, надання у постійне користування та в оренду  
1268. 1. У разі продажу земельної ділянки із сільськогосподарськими і лісовими угіддями для цілей, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, покупці відшкодовують втрати цих угідь та сплачують вартість земельної ділянки.  
1269. 2. У разі надання в постійне користування сільськогосподарських або лісових угідь із земель права державної і комунальної власності для цілей, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, набувачі права постійного користування відшкодовують втрати цих угідь.  
1270. 3. У разі надання сільськогосподарських або лісових угідь в оренду для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом (за умови повернення цих угідь до попереднього якісного стану), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначає розмір втрат залежно від строків оренди земельної ділянки.  
1271. Нормативи втрат сільськогосподарських і лісових угідь встановлюються Кабінетом Міністрів України.  
1272. 4. У разі надання земельних ділянок в оренду до 1 року в обов`язковому порядку відшкодовується 21 відсоток нормативів втрат сільськогосподарських і лісових угідь. За кожен рік оренди до 3 років відшкодовується 10 відсотків, до 10 років - 7 відсотків встановлених нормативів. За наступні 11 - 20 років відшкодовується 3 відсотки, а 21 - 25 років - 2 відсотки нормативів втрат за кожен рік оренди.  
1273. Стаття 213. Порядок визначення втрат  
1274. 1. Порядок визначення втрат сільськогосподарських і лісових угідь встановлюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1275. 2. Після повернення або звільнення раніш відведених або самовільно зайнятих сільськогосподарських і лісових угідь втрати цих угідь уточнюються шляхом проведення ґрунтового обстеження та встановлення величини зниження балу їх бонітету.  
1276. 3. Визначення розмірів втрат здійснюється землевпорядними організаціями. Матеріали визначення розмірів втрат затверджуються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У разі виникнення спору рішення зазначеного органу може бути оскаржене у спеціально уповноваженому органі виконавчої влади з питань земельних ресурсів вищого рівня або у судовому порядку.  
1277. 4. Втрати сільськогосподарських і лісових угідь підлягають відшкодуванню у двомісячний строк після прийняття рішення про затвердження проекту відведення земель або повернення раніше відведених земель попереднім власникам землі чи користувачам.  
1278. Стаття 214. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь  
1279. 1. Від відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь звільняються у випадках використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об`єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під індивідуальне житлове і гаражне будівництво, для розміщення внутрігосподарських об'єктів сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, господарств, товариств, під об'єкти і території природно-заповідного фонду.  
1280. 2.Внутрігосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, а також громадянами здійснюється відповідно до проекту землеустрою за погодженням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.  
1281. 3. У разі передачі лісових угідь для сільськогосподарських потреб відшкодування втрат не провадиться.  
1282. Стаття 215. Використання коштів, які надходять в порядку відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь  
1283. 1. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення сільськогосподарських і лісових угідь та на охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою.  
1284. 2. При розподілі коштів за видами використання враховується їх цільове надходження та використання (для поліпшення сільськогосподарських або лісових угідь).  
1285. 3. Використання коштів для інших цілей не допускається.  
1286. РОЗДІЛ VІ. ЗАХИСТ ПРАВ ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА  
1287. Глава 35. Захист прав та вирішення земельних спорів  
1288. Стаття 216. Захист прав на земельні ділянки  
1289. 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам України рівні умови захисту прав власності на землю.  
1290. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.  
1291. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:  
1292. а) визнання прав;  
1293. б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;  
1294. в) визнання угоди недійсною;  
1295. г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;  
1296. ґ) відшкодування заподіяних збитків;  
1297. д) застосування інших, передбачених законом, способів.  
1298. Стаття 217. Розгляд земельних спорів  
1299. 1. Земельні спори з питань здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин розглядаються органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства.  
1300. 2. Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів розглядаються земельні спори щодо:  
1301. а) відновлення меж земельної ділянки;  
1302. б) відновлення обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів;  
1303. в) відшкодування збитків землевласників та землекористувачів або втрат сільськогосподарських та лісових угідь;  
1304. г) правового режиму використання земельних ділянок, які перебувають у спільній власності;  
1305. ґ) розмежування земель населених пунктів;  
1306. д) самовільного зайняття земельної ділянки.  
1307. 3. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також органів місцевого самоврядування, спір вирішуються судом.  
1308. Стаття 218. Порядок розгляду земельних спорів  
1309. 1. Земельні спори розглядаються у 10-денний строк спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів за заявою однієї із сторін. У разі розгляду складних питань, що потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк.  
1310. 2. Відкладення розгляду спору може бути лише з поважних причин. У рішенні спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів зазначаються правила його виконання і заходи щодо відновлення порушених прав.  
1311. 5. Рішення передається сторонам у 5-денний строк з дня його прийняття.  
1312. Стаття 219. Права та обов`язки сторін при розгляді земельних спорів  
1313. Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші необхідні докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань і доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору і у разі незгоди з цим рішенням оскаржувати його.  
1314. Стаття 220. Захист права власності на земельну ділянку  
1315. 1. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.  
1316. 2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України, допускається викуп земельної ділянки за згодою сторін або за рішенням суду. Власникові земельної ділянки відшкодовується крім її вартості, вартість іншого нерухомого майна в порядку, встановленому цивільним законодавством.  
1317. 3. Колишній власник земельної ділянки, яка відчужена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов`язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується з порушенням умов її викупу.  
1318. Стаття 221. Оскарження рішень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо земельних спорів  
1319. Рішення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів може бути в місячний строк оскаржено органом вищого рівня або судом.  
1320. Стаття 222. Виконання рішень щодо земельних спорів  
1321. 1. Рішення відповідного спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів набуває чинності з часу його прийняття.  
1322. 2. Виконання рішення територіального органу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснюють державні землевпорядні організації.  
1323. 3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків та втрат заподіяних унаслідок порушення земельного законодавства України.  
1324. 4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його строк продовжений органом, який прийняв це рішення, органом вищого рівня або за рішенням суду.  
1325. Глава 36. Відповідальність за порушення земельного законодавства  
1326. Стаття 223. Недійсність угод щодо земельних ділянок  
1327. Угоди щодо земельних ділянок, укладені із порушенням встановленого законом порядку їх купівлі-продажу, дарування, застави, самовільного обміну вважаються недійсними.  
1328. Стаття 224. Відповідальність за порушення земельного законодавства  
1329. 1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як:  
1330. а) укладення угод, що суперечать земельному законодавству;  
1331. б) самовільне зайняття земельних ділянок;  
1332. в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами;  
1333. г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об`єктів, що негативно впливають на стан земель;  
1334. ґ) невиконання вимог режиму використання земель, встановленого законодавством;  
1335. д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;  
1336. е) знищення межових знаків;  
1337. є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;  
1338. ж) нездійснення рекультивації порушених земель;  
1339. з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;  
1340. и) невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;  
1341. і) самовільне відхилення від проектів землеустрою;  
1342. ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та від оформлення належним чином правоустановлюючих документів;  
1343. й) порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок.  
1344. 2. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.  
1345. Стаття 225. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок  
1346. 1. Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.  
1347. 2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.  
1348. 3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.  
1349. Стаття 226. Відповідальність за псування та забруднення сільськогосподарських і лісових угідь  
1350. У випадках порушення родючого шару грунту, псування сільськогосподарських і лісових угідь, виведення з ладу об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, а також їх забруднення хімічними і радіоактивними речовинами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами, невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту, незалежно від ступеня погіршення якості сільськогосподарських і лісових угідь втрати цих угідь відшкодовуються у двократному розмірі.  
1351. Стаття 227. Відповідальність органів виконавчої влади за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок  
1352. 1. У разі видання акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який порушує права власника щодо володіння, користування чи розпорядження належною йому земельною ділянкою такий акт визнається судом недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.  
1353. 2. Збитки, заподіяні громадянам і юридичним особам внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.  
1354. РОЗДІЛ VII. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ  
1355. Глава 37. Міжнародні договори  
1356. Стаття 228. Міжнародні договори у галузі земельних відносин  
1357. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми ніж передбачені законодавством, застосовуються норми міжнародного договору.  
1358. Стаття 229. Укладення міжнародних договорів  
1359. Укладення, виконання і денонсація міжнародних договорів України у галузі земельних відносин здійснюється відповідно до закону.  
1360. РОЗДІЛ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
1361. 1. Цей Кодекс набирає чинності з дня його опублікування.  
1362. 2. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.  
1363. 3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу:  
1364. а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають із цього Кодексу;  
1365. б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;  
1366. в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом;  
1367. г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом, а також перегляд і скасування їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу.  
1368. 4. Верховній Раді Автономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.  
1369. РОЗДІЛ ІХ. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ  
1370. 1. Норми законодавства України щодо земельних відносин застосовуються тільки у відповідності та з урахуванням положень цього Кодексу.  
1371. 2. Рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на дату набрання цим Кодексом чинності, підлягають виконанню згідно з вимогами цього Кодексу.  
1372. 3. Клопотання і заяви про відведення земельних ділянок не розглянуті на дату набрання цим Кодексом чинності, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог Кодексу.  
1373. 4. Матеріали попереднього погодження розмірів та умов вилучення (викупу) земель, щодо яких на дату набрання цим Кодексом чинності не прийнято відповідних рішень, розглядаються органами, що здійснюють попереднє погодження згідно з цим Кодексом.  
1374. 5. Громадяни та недержавні юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, повинні до 1 січня 2003 року переоформити в установленому порядку право оренди на них.  
1375. 6. Сертифікат на право на земельну частку (пай) вважається правоустановлюючим документом при реалізації громадянами прав на землю.  
1376. 7. Строк дії сертифікатів на право на земельну частку (пай) зберігається до заміни їх на державні акти на право власності на землю.  
1377. 8. Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням, а також без отримання згоди інших співвласників можуть виділятися земельні ділянки в натурі (на місцевості) окремо або єдиним масивом з урахуванням розміщення населених пунктів, у яких проживають ці громадяни.  
1378. 9. Розміри земельних ділянок особистих селянських господарств можуть бути збільшені у разі одержання в натурі (на місцевості) земельної ділянки замість земельної частки (паю) і приєднання її до наявних земель цих господарств.  
1379. 10. До розмежування земель права державної і комунальної власності передача у власність, надання у користування, вилучення (викуп) земельних ділянок у межах сіл, селищ, міст провадиться відповідними радами, а за межами населених пунктів - районними, обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх компетенції.  
1380. Сільські, селищні, міські ради приймають свої рішення з цих питань у випадках відведення земельних ділянок під об`єкти загальнодержавного значення після одержання згоди відповідних органів виконавчої влади.  
1381. 11. За громадянами, які набули право на земельну частку (пай) до набрання чинності цим Кодексом, зберігається це право і надалі.  
1382. 12. За рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування безоплатна передача земель працівникам соціальної сфери на селі та пенсіонерам з їх числа може бути здійснена за рахунок земель запасу та резервного фонду.  
1383. 13. Якщо площа сільськогосподарських угідь, наданих фермерському господарству у користування, менша від сумарної площі земельних часток, які можуть бути безоплатно передані членам цього господарства, додаткова земельна ділянка може бути виділена для цих цілей безоплатно із земель запасу або резервного фонду.  
1384. 14. Дія статей 34 - 35 цього Кодексу поширюється на сільськогосподарські підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, які були створені до набрання чинності цим Кодексом.