Кількість абзаців - 245 Розмітка (ліва колонка)


Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства (Друге читання)

0. Проект  
1. ЗАКОН УКРАЇНИ  
2. Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства  
3. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:  
4. 1. Схвалити Загальнодержавну програму розвитку водного господарства (далі - Програма), що додається.  
5. 2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
6. 3. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, центральним органам виконавчої влади, діяльність яких пов'язана з виконанням Програми, розробити в межах своєї компетенції відповідні заходи.  
7. 4. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям під час розроблення проектів державного та місцевих бюджетів передбачити кошти для забезпечення виконання Програми.  
8. СХВАЛЕНО  
9. Загальнодержавна програма розвитку водного господарства  
10. Загальні положення  
11. Ця Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, розв'язання водогосподарських і екологічних проблем, створення умов для переходу до сталого та ефективного функціонування водогосподарського комплексу.  
12. Розроблення Програми визначається такими факторами:  
13. водні ресурси є національним багатством України, однією з природних основ її економічного розвитку;  
14. водні ресурси забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, є важливою складовою природних ресурсів, яка визначає можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку та охорони здоров'я людей;  
15. залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський обіг і їх забруднення, зміна гідрологічного режиму на водозбірних площах, що призвели до порушення природної рівноваги, різкого зниження якості водоресурсного потенціалу, переважання деградаційних процесів над самовідновною і самоочисною здатністю водних систем;  
16. необхідністю розв'язання комплексної проблеми розвитку водного господарства, пов'язаної з радикальними змінами у природокористуванні, стратегією суспільного розвитку країни.  
17. Розділ І. СУЧАСНИЙ СТАН ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ПРОГНОЗ ВОДОКОРИСТУВАННЯ  
18. 1. Водні ресурси України  
19. В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. км) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) - 81 і малих (менш як 2 тис. кв. км) - 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 відсотків припадає на малі річки.  
20. Водні ресурси України формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.  
21. Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб. кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 кілометр, пропускною здатністю 1000 куб. метрів за секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. кілометрів забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.  
22. За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків формується в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. кілометр.  
23. Територіальний розподіл водних ресурсів не повною мірою відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу (таблиця 1). Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (таблиця 2). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.  
24. Розподіл річкового стоку у регіональному розрізі (Таблиця 1)  
25. Водні ресурси річок у басейновому розрізі (Таблиця 2)  
26. Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб. кілометра. Об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. кілометра морської води.  
27. Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60 - 70 відсотків на півночі і північному сході і до 80- 90 відсотків на півдні країни. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 жителя) Україна вважається однією з найменш забезпечених у Європі країн (у Швеції - 2,5 тис. куб. метрів, Великобританії - 5, Франції - 3,5, Німеччині - 2,5 тис. куб. метрів).  
28. У більшості регіонів України приплив перевищує місцевий стік. Винятком є Крим, де природного зовнішнього припливу немає, а також Львівська і Закарпатська області, де приплив менший, ніж місцевий стік.  
29. Внутрішні регіональні відмінності полягають у тому, що до середньозабезпечених (6,19 тис. куб. метрів на 1 жителя) за міжнародною класифікацією належить лише Закарпатська область. У Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях цей показник низький (2-2,6 тис. куб. метра), а в решті - дуже низький і надзвичайно низький (0,11-1,95 тис. куб. метра на 1 жителя).  
30. 2. Використання водних ресурсів  
31. Створений в Україні господарський комплекс потребує значних обсягів води. Найбільші валові потреби у ній населення та галузей економіки мали місце в 1990 році - 103 куб. кілометри, а у 1999 році вони зменшилися до 60,7 куб. кілометра, або на 41 відсоток. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел на 26 відсотків, підземних - 5, за рахунок морської води - на 1 відсоток і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи, - на 67 відсотків (таблиця 3).  
32. Використання водних ресурсів (Таблиця 3)  
33. У 1999 році з водних джерел забрано 19,7 куб. кілометра води, у тому числі в басейні Дніпра - 11,5 (58 відсотків), Сіверського Дінця - 2,4 (12 відсотків), Дністра - 1,5 (8 відсотків), Південного Бугу - 1,2 (6 відсотків), Дунаю - 0,7 (4 відсотки), у басейні Західного Бугу - 0,3 куб. кілометра (близько 2 відсотків).  
34. У галузевій структурі водокористування на промисловість припадає 46 відсотків, у тому числі на електроенергетику - 22, сільське господарство - 36, комунальне господарство - 17 відсотків.  
35. Порівняно з 1990 роком загальний водозабір зменшився на 45 відсотків, а об'єм використаної води на 53 відсотки. Це пояснюється значним (на 53 відсотки) скороченням виробничих водопотреб у промисловому секторі, а також зменшенням (на 67 відсотків) витрат води на зрошення. Водночас залишаються досить високими втрати води під час її транспортування, які відповідно до водозабору збільшилися з 7 відсотків у 1990 році до 12 відсотків у 1999 році.  
36. Як позитивний фактор необхідно відзначити сталу тенденцію до збільшення частки оборотного і повторно-послідовного водопостачання в загальному обсязі використаної у виробництві води, яка зросла з 81 відсотка у 1990 році до 85 відсотків у 1999 році.  
37. Комунальне господарство. Комунальним господарством в 1999 році забрано 3,46 куб. кілометрів води (у тому числі 1,1 куб. кілометра з підземних джерел), з яких 2,9 куб. кілометра використано для господарсько-питних потреб, або 236 літрів за добу на одного міського жителя (таблиця 4)  
38. Використання водних ресурсів у комунальному господарстві (Таблиця 4)  
39. За останні роки істотно погіршилася якість води в основних джерелах централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами тощо.  
40. У 260 населених пунктах країни питна вода за окремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, вміст заліза тощо) не відповідає вимогам стандарту. У зв'язку з відсутністю місцевих джерел близько 1200 населених пунктів в Автономній Республіці Крим і південних областях України частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.  
41. Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалася в Донецькій, Луганській, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській і ряді інших областей.  
42. У цілому по Україні незважаючи на дефіцит води в окремих регіонах непродуктивні втрати, за експертною оцінкою, досягають близько 32 відсотків.  
43. Не менш важливою проблемою є відсутність у багатьох містах альтернативних джерел централізованого водопостачання. Насамперед це стосується таких міст, як Вінниця, Одеса, Житомир, ряду населених пунктів Автономної Республіки Крим, а також Донецької, Луганської, Харківської областей.  
44. 28 міст і 392 селища в Україні не мають централізованих систем каналізації. Через перевантаження та неефективну роботу очисних споруд щодоби скидається майже 4,5 млн. куб. метрів недостатньо очищених і 350 тис. куб. метрів неочищених стічних вод, тобто майже третина всіх господарсько-побутових стоків.  
45. Найбільшими забруднювачами водних об'єктів є каналізаційні системи в таких містах, як Дніпропетровськ, Запоріжжя, Луганськ, Одеса, Севастополь. Рік у рік у багатьох містах не розв'язується проблема ліквідації дефіциту потужностей каналізаційних споруд, ряд напірних колекторів прокладено однією ниткою, насосні станції не мають аварійних випусків і резервних вводів електропостачання, що може призвести до їх затоплення у разі збільшення припливу стічної води та відключення електроенергії. Саме через це мали місце аварії на каналізаційних системах міст Харкова, Сімферополя, Севастополя, Маріуполя, Івано-Франківська, Вінниці, Новограда-Волинського, Звенигородки.  
46. Протягом останніх років через економічні труднощі майже повністю припинилися будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мереж водопровідно-каналізаційного господарства.  
47. Промисловість. Потреби промислового виробництва у водних ресурсах, які порівняно з 1990 роком зменшилися на 41 відсоток і становили в 1999 році 49,3 куб. кілометра (таблиця 5), задовольняються водозабором з поверхневих джерел на 14 відсотків, підземних - на 3 відсотки, моря - близько 2 відсотків та за рахунок оборотного і повторно-послідовного водопостачання - майже на 82 відсотки. У промисловості зосереджено близько 99 відсотків потужностей багаторазового використання води.  
48. Найбільш водоємні промислові підприємства розміщені в найменш забезпечених водними ресурсами районах, що зумовлює загострення водоресурсних та екологічних проблем.  
49. Використання водних ресурсів у промисловості (Таблиця 5)  
50. Поряд із значним спадом обсягів водокористування спостерігається збільшення втрат води при транспортуванні (в 1,7 раза) і скидів забруднених вод (в 1,2 раза).  
51. Після 1996 року припинилося зростання водоємкості промислової продукції. Водночас питомі скиди забруднених стоків на одиницю продукції зросли порівняно з 1990 роком в 1,4 раза.  
52. Потужність очисних споруд перевищує об'єм стічних вод, що потребують очищення в 1,4 раза (у 1990 році - в 1,2 раза), а завантаженість очисних споруд становить лише 61 відсоток.  
53. Позитивними тенденціями у промисловості є зменшення частки безповоротних втрат у загальному обсязі використаної води (майже у 2 рази), скорочення витрат питної води на виробничі потреби, збільшення частки морського, оборотного та повторно-послідовного водопостачання в загальному обсязі використаної на виробничі потреби води.  
54. У структурі промислового водокористування переважають водоємні галузі (енергетика, чорна металургія), частка яких у 1990 році становила 83 відсотки, а в 1999 році зросла до 88 відсотків. На галузі, які виробляють продукцію кінцевого споживання і які, як правило є маловодоємними, припадає близько 10 відсотків.  
55. Сільське господарство. Як за об'ємом використаної води, що забирається з водних джерел, так і за безповоротними її втратами, сільське господарство є однією з найбільш водоємних галузей. У 1999 році тут використано 28 відсотків обсягів загального і 60 відсотків обсягів безповоротного водоспоживання в країні.  
56. У 1999 році сільськогосподарськими підприємствами забрано 7,1 куб. кілометра води, у тому числі з поверхневих джерел 6,5, з підземних - 0,56 куб. кілометра. На потреби галузі використано 3,7 куб. кілометра прісної води. При цьому частка води, що використовується на зрошення, становить 62 відсотки усіх сільськогосподарських потреб, частка сільгосп-водопостачання - 17 відсотків, ставкового рибного господарства - 8 відсотків (таблиця 6).  
57. Використання водних ресурсів у сільському господарстві (Таблиця 6)  
58. Втрати води у 1999 році при транспортуванні становили 1,1 куб. кілометра, а в процесі її використання - 3,1 куб. кілометра.  
59. У сільському господарстві використовуються системи повторного водопостачання; їх потужність становить 567 млн. куб. метрів.  
60. Порівняно з 1990 роком у сільському господарстві спостерігається значне зменшення водозабору (на 52 відсотки) і об'ємів використаної води (на 66 відсотків), яке зумовлене в основному зменшенням витрат води на зрошення (на 67 відсотків) і зменшенням частки централізованого водозабезпечення сільських населених пунктів (на 62 відсотки).  
61. Водопостачання сільських населених пунктів. Проблема водопостачання сільського населення є для України однією з найскладніших. Незважаючи на заходи, які вживаються останнім часом Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для її розв'язання, рівень забезпечення сільського населення гарантованим водопостачанням залишається в цілому низьким. Цей стан ще більше ускладнюється наслідками Чорнобильської катастрофи.  
62. Нині в Україні тільки 4,1 млн. чоловік з 15,7 млн. сільського населення, або 23 відсотки, користуються послугами централізованих систем водопостачання.  
63. Решта населення користується для питних потреб місцевими джерелами - шахтними і мілкотрубчастими колодязями, саморобними каптажами, прирусловими копанками, привізною водою тощо.  
64. Спостереження за хімічним забрудненням поверхневих вод, які проводилися гідрометеорологічною службою, показали, що серед них у задовільному стані перебували тільки річки Криму. Майже всі інші басейни річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених. При цьому водні об'єкти забруднювалися переважно сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, важкими металами. Найбільшу забрудненість цими речовинами мали води річок басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця. Залишається гострою проблема забруднення поверхневих вод, гідравлічно зв'язаних з підземними водами, скидами зворотних вод, майже п'ята частина яких надходила у водойми без будь-якого очищення.  
65. Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів із 28,6 тисяч мають побудовані за проектами системи питного водопостачання, майже половина з яких через недосконалу експлуатацію та тривалий термін служби працює з перебоями і не може забезпечити постачання водою нормативної якості.  
66. Результати робіт з оцінки стану підземних вод свідчать про подальший вплив на навколишнє природне середовище викидів в атмосферу, скидів забруднених стічних вод у водойми, а також розміщення твердих токсичних відходів.  
67. Вплив водокористування на водні ресурси. Основний вплив водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним водозабором і скиданням забруднених вод у водні об'єкти (таблиця 7). Критичний стан водних ресурсів настає тоді, коли об'єм річкового стоку не забезпечує принаймні 10-кратного розбавлення забруднених вод.  
68. Величина річкового стоку, що може бути використана для розбавлення забруднених вод, визначається його об'ємом в середньоводний і маловодний роки без урахування безповоротного водовідбору і об'єму скидання забруднених вод. За таких умов сучасна самоочисна спроможність річкового стоку оцінюється кратністю розбавлення забруднених стоків у середньоводний рік 1:11, у маловодний рік 1:5, тобто знаходиться на критичній межі.  
69. Динаміка скидів забруднюючих речовин (Таблиця 7)  
70. 3. Шкідлива дія води  
71. Аналіз гідрологічної обстановки на річках свідчить про те, що частота паводків за останні роки зросла. Найбільшої шкоди від повеней і паводків зазнають гірські та передгірні райони Карпат (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Полісся (Волинська, Рівненська області), придунайські та придніпровські території, а також Донбас.  
72. Особливо паводконебезпечними є басейни річок Тиси (Закарпатська область), Дністра (Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Прут (Чернівецька області). Гірський рельєф, густа річкова мережа, значні атмосферні опади зумовлюють тут бурхливі паводки, що повторюються кілька разів на рік.  
73. Комплекс захисних гідротехнічних споруд на річках та водоймах є недостатнім і потребує значної реконструкції та перебудови. Більша частина їх будувалася для розв'язання локальних проблем і не становить єдиного комплексу, розрахованого на надійний захист від катастрофічних паводків.  
74. Про необхідність проведення значного комплексу протипаводкових робіт свідчать катастрофічні наслідки паводків. Так, середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській області становили у 1979 - 1985 роках 16,7 млн. гривень, 1986 - 1995 - 12,8 млн., 1996 - 1997 роках - 16,5 млн. гривень.  
75. Паводком на річках Закарпаття в листопаді 1998 р. було повністю зруйновано 3247 і пошкоджено 12500 житлових будинків, 20 мостів, автомобільні шляхи, гідротехнічні споруди тощо. Лише прямі збитки від цього паводка досягли 350 млн. гривень.  
76. Половина освоєних площ схилів зазнає впливу зсувних процесів, на 70 відсотках гірських водозборів Івано-Франківської та Закарпатської областей розвиваються селеві явища.  
77. За останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підняття грунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. Насамперед це стосується південно-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.  
78. 4. Радіаційне забруднення  
79. Винятковою особливістю сучасного екологічного стану території України, зокрема басейну Дніпра, є те, що локальні ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним водокористуванням, загострюються наслідками Чорнобильської катастрофи. В умовах хімічного забруднення водойм у басейні Дніпра негативний вплив радіації на стан здоров'я населення зростає. За рахунок водного фактора колективна доза опромінення в цьому басейні за роки після катастрофи зросла на 3 - 13 відсотків. На території басейнів Прип'яті та Дніпра зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 та майже 70 тис. кюрі стронцію-90. Потенційне надходження радіонуклідів із забруднених територій за рахунок поверхневого змивання за рік може становити 1-2 відсотки для стронцію-90 і 0,1-0,3 - для цезію-137.  
80. Цезій-137 мігрує здебільшого у стані, зв'язаному з твердими частками наносів, а стронцій-90 - у водорозчинному стані. Сорбційна здатність річкових наносів істотно залежить від їх розмірів: чим менші частки наносів, тим більше вони спроможні сорбувати забруднення. Водночас у водосховищах (насамперед Київському) відбувається осідання більшості забруднених наносів. Особливість стронцію-90 мігрувати у водорозчинному стані зумовлює значну мінливість його концентрації залежно від водності. Значне зростання концентрації стронцію-90 відбувається під час затоплення заплавної території р. Прип'яті.  
81. Зазначені особливості міграції цезію-137 і стронцію-90 спричиняють істотні відмінності в їх нагромадженні в дніпровських водосховищах. Близько 75 відсотків цезію-137, що надходить у каскад, перехоплюється в Київському, Канівському водосховищах. У нижчерозташовані водосховища цей радіонуклід потрапляє в обмеженій кількості. Стронцій-90 у водосховищах каскаду практично не нагромаджується.  
82. Слід звернути увагу на ту обставину, що нині природний розпад цезію-137 є більшим, ніж його надходження. Отже, загальний запас цезію-137 поступово зменшується.  
83. 5. Прогноз водокористування  
84. За територіальними ознаками передбачається розвиток таких галузей економіки відповідно до якого і визначаються потреби їх у водних ресурсах:  
85. електроенергетика - Запорізька, Хмельницька, Івано-Франківська, Київська, Рівненська, м. Київ, Миколаївська і значно меншою мірою Закарпатська і Харківська області;  
86. паливна промисловість - Сумська, Полтавська, Луганська, Донецька, Івано-Франківська області;  
87. металургійний комплекс - Дніпропетровська, Запорізька, Донецька області;  
88. хімічна і нафтохімічна промисловість, включаючи хіміко-фармацевтичну, - Черкаська, Одеська, Автономна Республіка Крим, м. Київ, Київська, Сумська, Луганська, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Чернівецька області;  
89. машинобудування і металообробка, включаючи медтехніку, - Хмельницька, Волинська, Харківська, м. Київ, Вінницька, Полтавська, Херсонська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Сумська, Тернопільська, Кіровоградська, Запорізька області;  
90. лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість - Рівненська, Черкаська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Волинська, м. Київ, Вінницька, Херсонська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька, Чернігівська області;  
91. промисловість будівельних матеріалів - Чернівецька, Тернопільська, Львівська, Вінницька, м. Київ, Хмельницька, Київська, Івано-Франківська, Закарпатська, Житомирська, Черкаська, Рівненська, Одеська, Харківська, Кіровоградська, Автономна Республіка Крим;  
92. легка промисловість - Миколаївська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Чернівецька, Тернопільська, Волинська, Закарпатська, Житомирська, Рівненська області;  
93. харчова, включаючи борошномельну та круп'яну, - Кіровоградська, Одеська, Київська, Хмельницька, Вінницька, Полтавська, Харківська, Черкаська, Житомирська, Закарпатська, Волинська, м. Київ, Львівська, Тернопільська, Чернівецька, Чернігівська, Херсонська, Сумська, Автономна Республіка Крим;  
94. зрошення - Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Луганська, Харківська;  
95. осушення - Волинська, Житомирська, Київська, Сумська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька, Чернігівська.  
96. Прогноз розвитку продуктивних сил України базується виключно на основі природної водозабезпеченості і територіальної мінливості річкового стоку, а також кількісних і якісних показників природних вод та можливість обгрунтованого (з еколого-економічних позицій) його перерозподілу.  
97. Зберігається тенденція забезпечення маловодних річкових басейнів шляхом подачі відповідного обсягу води з більш водозабезпечених басейнів (насамперед з басейну Дніпра). Цим самим підтверджується необхідність надійного функціонування магістральних каналів міжбасейнової подачі стоку, зокрема таких, як Дніпро - Донбас, Дніпро - Кривий Ріг, Дніпро - Інгулець, Північнокримський і Каховський, та продовження будівництва (з урахуванням економічної можливості держави) другої черги каналу Дніпро - Донбас.  
98. Прогноз макропоказників використання водних ресурсів грунтується на аналізі сучасної водоресурсної забезпеченості, стану та очікуваних тенденцій розвитку систем водозабезпечення і водоохорони у процесі реалізації державної політики щодо зупинення спаду виробництва і переходу до економічного зростання.  
99. Виходячи з цього основним показником для визначення обсягів водних ресурсів, що можуть бути залучені у господарський обіг для задоволення виробничих потреб, має бути рівень ресурсної і самовідновної здатності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з другого, - найважливішими компонентами природного середовища та біорізноманіття. Без удосконалення наявної структури і технології водозабезпечення та водокористування, запровадження водоощадних і безводних технологій поліпшити водогосподарську та екологічну ситуацію в країні неможливо.  
100. Комунальне господарство. Перспективні обсяги використання води в комунальному господарстві визначаються на основі очікуваної чисельності міського населення і питомої норми витрат води на господарсько-питні потреби та упорядкування міських територій.  
101. Для досягнення рівня гарантованого водопостачання міського населення необхідно здійснити: реконструкцію, ремонт і модернізацію устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд; розроблення і впровадження раціональних норм водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод; впровадження засобів обліку споживання води; підвищення рівня благоустрою населених пунктів; впровадження нового стандарту на питну воду; збільшення використання підземних вод для питного водопостачання (у тому числі бюветного).  
102. Передбачається, що в наступні роки загальні обсяги водопотреб комунального господарства порівняно з 2000 роком не зазнають суттєвих змін: у 2005 році вони можуть бути 3,13 - 3,16 куб. кілометра, у 2010 - 3,2 - 3,29 куб. кілометра (таблиця 8).  
103. Прогноз потреб комунального господарства у прісній воді (Таблиця 8)  
104. Промисловість. Обсяги водопотреб промислового виробництва на перспективу визначено на основі гіпотез розвитку галузей промисловості та аналізу динаміки питних витрат води на одиницю виробленої продукції з урахуванням існуючих галузевих нормативів водопотреб.  
105. Обсяги промислової продукції у 2010 році в порівнянні з 2000 роком зростуть на 57,2 відсотка при середньорічних темпах приростання - 3,07 відсотка. У 2001 - 2005 роках в середньому за рік темпи приростання промислової продукції становитимуть 2,55 - 2,95 відсотка, у 2006 - 2010 роках - 3,1 - 4,5 відсотка. При цьому найбільш прискореними темпами розвиватимуться галузі легкої, харчової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, а також машинобудування і металообробки та промисловості будівельних матеріалів, які є найменш водоємними. Питома вага найбільш водоємних галузей паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів зменшиться - з 58,2 відсотка у 2000 році до 51,2 - 47,6 відсотка у 2010 році (у незмінних цінах 1998 року).  
106. Із зростанням промислового виробництва збільшуватимуться водопотреби. Загальні обсяги валових промислових водопотреб у 2010 році в порівнянні з 2000 роком збільшаться на 35 відсотків, тобто зростатимуть значно меншими темпами ніж обсяги промислової продукції. До 2005 року дещо збільшиться обсяг використання поверхневих вод порівняно з 1999 роком, а в наступні роки передбачається більш інтенсивне використання морської води, оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання (табл. 9). Очікується зростання обсягів використання підземних вод, зокрема для забезпечення господарськопитних потреб у промисловості, а також виробництв, в яких вода входить до складу харчової та іншої продукції. Надалі передбачається, що потреби у свіжій воді стабілізуються і зменшуватимуться у зв'язку із запровадженням маловодоємних, безводних технологій та повним освоєнням вивільнених потужностей систем багатогалузевого використання води.  
107. Прогноз водопотреб промисловості (Таблиця 9)  
108. Сільське господарство. В основу прогнозних розрахунків водопотреб зрошуваного землеробства покладено водозберігаючі режими зрошення, які дають змогу підтримувати оптимальне водопостачання сільськогосподарських культур у критичні, найбільш чутливі до дефіциту вологи фази їх розвитку з мінімальними втратами урожаю від недополивів.  
109. Ці та інші тенденції трансформувались у комплекс проблем, розв'язання яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим серед них є: забезпечення сталого надійного функціонування наявних меліоративних систем; зниження енерго- та матеріалоємності систем; підвищення ефективності використання меліорованих земель; поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених сільськогосподарських угідь; кадрове, науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціонування галузі; впровадження механізму державної підтримки регулювання економічних та правових взаємовідносин у галузі меліорації земель як складової частини державної аграрної політики; приватизація водогосподарських організацій шляхом створення державних акціонерних товариств.  
110. Головним користувачем водних ресурсів у рибництві є ставкові господарства, від яких в основному надходить товарна рибна продукція. Нині державні рибокомбінати мають 69,4 тис. гектарів ставків різних категорій, риболовецькі колгоспи - 1,3 тис. гектарів, тобто на 1 гектар площі ставка припадає лише 4,2 центнера рибної продукції, тоді як до 1991 року цей показник дорівнював 14 центнерам на гектар. Нормативна рибопродуктивність для різних зон України змінюється від 14,5 до 23,5 центнера на гектар. Досвід передових господарств свідчить, що з 1 гектара водної поверхні можна отримати риби значно більше, ніж передбачено нормативами.  
111. До 1991 року питомі витрати води на 1 гектар водної поверхні і 1 тонну рибної продукції становили відповідно 25,9 і 26 тис. куб. метрів, а в 1996 році вони зменшились відповідно до 8,5 і 20,3 тис. куб. метрів. Очікується, що ці показники будуть поступово збільшуватися, а загальні водопотреби рибництва у 2010 році дорівнюватимуть 900 млн. куб. метрів (таблиця 10).  
112. Сільськогосподарське водопостачання. Водопостачання об'єктів сільськогоспо-дарського призначення передбачає забезпечення господарсько-питних, виробничих та протипожежних потреб.  
113. Під час прогнозування водопотреб за основу брались будівельні норми ВБН 46/33-2,5-05-96 "Сільськогосподарське водопостачання. Зовнішні мережі і споруди". Норми проектування, згідно з якими водоспоживання на господарсько-питні потреби населення, беруться залежно від погодних умов, якості води та інших місцевих умов, а також ступеня благоустрою житлової забудови: на одного жителя від 30 - 50 літрів на добу для забудов, не обладнаних внутрішнім водопроводом, до 230 - 350 літрів на добу для будов, обладнаних внутрішнім водопроводом і системою централізованого гарячого водопостачання. Додатково в розмірі 5 - 10 відсотків враховуються водопотреби місцевої промисловості; на полив у населених пунктах у розрахунку на одного мешканця - 50 - 90 літрів на добу, а також витрати води на утримання тварин у розрахунку на одну голову та інше.  
114. За прогнозом передбачається поступове підвищення питомого водоспоживання в розрахунку на одного мешканця з 107 літрів на добу до 170 - у 2005 році і 220 - у 2010 році (таблиця 10).  
115. Прогноз потреб сільського господарства (Таблиця 10)  
116. Прогнозні водопотреби, а також обсяги скидів забруднених стічних вод обчислено з урахуванням ресурсної і відновної спроможності водних джерел, які гарантують сприятливий екологічний стан. За розрахунковий взято маловодний рік (95 відсотків забезпеченості). Обмежуючою умовою є те, що залишковий річковий стік з урахуванням безповоротного водовідбору повинен забезпечити не менш як 10 кратне розбавлення забруднених стічних вод, що надходять у водні об'єкти.  
117. Загальні потреби у прісній воді становлять від 14 до 23 куб. кілометрів, а обсяги скиду забруднених вод повинні зменшитись з 4 до 1 куб. кілометра. Якщо безповоротний водозабір не перевищуватиме 50 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік, його ресурси забезпечуватимуть майже 15 кратне розбавлення забруднених стоків. Слід мати на увазі, що до цього часу надзвичайно проблематичною є оцінка обсягів забруднюючих речовин, що надходять до водного об'єкта шляхом змивання з водозбірної площі, і які, за експертними оцінками, можуть досягати такої ж величини як і з організованих джерел. Отже, прогноз-завдання щодо обсягів водокористування, безповоротних витрат і скиду забруднених стоків можна вважати збалансованим за ресурсною і відновною здатністю водних джерел.  
118. Розділ ІІ. Мета, основні завдання, принципи, напрями реалізації програми  
119. Основною метою Програми є провадження цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах, збереження, раціонального використання охорони водного фонду, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків. Програма реалізовуватиметься поетапно.  
120. Принципами розвитку водного господарства є:  
121. пріоритетність розвитку соціальної сфери водокористування;  
122. екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;  
123. запровадження водоощадних технологій у галузях економіки;  
124. комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншого басейну;  
125. програмно-цільовий метод планування, прогнозування і організації водогосподарської діяльності;  
126. еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів;  
127. пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;  
128. додержання норм міжнародного права у галузі водних відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об'єктах.  
129. Основні завдання цієї Програми визначені в етапах її реалізації.  
130. Виконання завдань та заходів Програми має здійснюватись за координацією центральних органів виконавчої влади за визначеними цією Програмою такими пріоритетними напрямами:  
131. поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних вод для питних потреб, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо). Відповідальні - Держводгосп України, Держбуд України, МОЗ України, Мінекоресурсів України, Держпромполітики України, Національна академія наук України;  
132. раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, упорядкування та підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (повторне використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання). Відповідальні - Держпромполітики України, Держводгосп України, Мінагрополітики України, Мінпаливенерго України, Мінекоресурсів України, Національна академія наук України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрації, Севастопольська міськдерж-адміністрація;  
133. упорядкування структури природних і антропогенних угідь, оптимізація водних балансів у річкових басейнах, забезпечення екологічної рівноваги та підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій. Відповідальні - Держкомзем України, Мінагрополітики України, Держлісгосп України, Держводгосп України, Мінекоресурсів України, Держбуд України, Національна академія наук України;  
134. відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів та запобігання шкідливій дії вод. Відповідальні - Держводгосп України, Мінекоресурсів України, Мінагрополітики України, Держлісгосп України, МНС України;  
135. охорона водних джерел від забруднення. Відповідальні - Мінекоресурсів України, Держводгосп України, Держпромполітики України, Держбуд України, Мінагрополітики України, Мінтранс України, Національна академія наук України, МНС України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрації, Севастопольська міськдержадміністрація;  
136. забезпечення сталого та екологічно надійного функціонування гідромеліоративного комплексу. Відповідальні - Мінагрополітики України, Держводгосп України;  
137. удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів. Відповідальні - Держводгосп України, Мінекоресурсів України.  
138. Розділ ІІІ. Управління водним господарством та основні напрями щодо його удосконалення  
139. Взаємозв'язок усіх видів водних ресурсів, залежність їх стану від структурно-функціональної організації господарського комплексу зумовлює необхідність регламентації управління водним господарством за басейновим принципом. Це, по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення об'єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об'єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції.  
140. Для підвищення ефективності управління водним господарством Програмою передбачається перехід до управління водними ресурсами виключно за басейновим принципом, який передбачає:  
141. удосконалення системи управління водорозподілом, водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів, захистом від шкідливої дії вод;  
142. забезпечення басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості управлінських дій суб'єктів басейнового управління, спрямованих на стале водозабезпечення населення і галузей економіки, досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів і екологічного стану водних об'єктів, запобігання шкідливій дії вод.  
143. Для досягнення цього необхідно:  
144. розробити основи проектування організаційної структури і функціональних схем басейнового управління;  
145. розробити і затвердити Положення та інші нормативно-правові акти, що забезпечують реалізацію басейнового управління водним господарством, охороною вод і відтворенням водних ресурсів, захистом від шкідливої дії вод;  
146. створити комплексну басейнову геоінформаційну систему з банком кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси, засоби регулювання водних ресурсів, структуру земельних угідь і меліорованих земель, територіально-галузевої структури водогосподарського комплексу та використання водних ресурсів, якість води та іншу водогосподарську інформацію;  
147. розробити методичну базу водогосподарської і екологічної інвестиційної діяльності та функціонування управлінської інфраструктури в басейнах основних річок.  
148. Басейнове управління грунтується на таких принципах:  
149. пріоритетність екологічної безпеки природокористування, узгодженість і збалансованість екологічної політики суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності;  
150. економічна цілісність басейнового водогосподарського комплексу і самоокупність водогосподарської і водоохоронної діяльності;  
151. забезпечення взаємодії територіальних і галузевих суб'єктів управління водним господарством на основі програмно-цільового методу.  
152. стандартизація процедур і процесів басейнового управління та посилення відповідальності за стан водного басейну і якість водних ресурсів;  
153. багатоваріантність механізмів інвестиційної діяльності, фінансування водогосподарських і водоохоронних заходів, стимулювання раціонального використання і охорони водних ресурсів;  
154. інформаційне і наукове забезпечення управлінських рішень, участь громадськості у розв'язанні водогосподарських і екологічних проблем річкових басейнів.  
155. Розділ ІV. ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ  
156. Передбачається два етапи реалізації Програми:  
157. Перший етап (до 2005 року) - створення умов для поліпшення водозабезпечення населення і галузей економіки, запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів і ресурсів; реалізація першочергових заходів, спрямованих на захист територій від шкідливої дії вод, відновлення і підвищення ефективності гідромеліоративного комплексу; визначення організаційних, правових та економічних засад управління водним господарством і регулювання водних відносин.  
158. Завданнями цього етапу є:  
159. реалізація першочергових заходів щодо реконструкції і модернізації водопровідно-каналізаційних систем, запобігання виникненню аварійних ситуацій на водопровідно-каналізаційних об'єктах;  
160. забезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських населених пунктів, де склалася незадовільна ситуація з питним водопостачанням;  
161. зменшення скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти;  
162. створення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, перш за все, вздовж водотоків і навколо водойм, що є джерелами питного водопостачання і зазнають найбільшого антропогенного впливу або мають велике природоохоронне чи рекреаційне значення; реалізація першочергових заходів щодо відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану малих річок;  
163. забезпечення сталого функціонування наявних меліоративних систем, що знаходяться у задовільному стані; реконструкція та поліпшення екологічного стану меліоративних систем, що перебувають у незадовільному технічному стані, але не втратили свого потенціалу;  
164. виконання невідкладних першочергових заходів щодо ліквідації наслідків шкідливої дії вод, захисту населених пунктів, виробничих об'єктів та сільськогосподарських угідь;  
165. удосконалення системи управління водним господарством, впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, а також економічного механізму регулювання водних відносин;  
166. удосконалення систем моніторингу ресурсного і екологічного стану водних об'єктів, включаючи автоматизовані, шляхом розвитку спостережних мереж і систем узагальнення даних і кадастру природних ресурсів у басейнах річок;  
167. розроблення і впровадження програм екологічної освіти.  
168. Протягом першого етапу передбачається проведення науково-дослідних, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт відповідно до визначених напрямів дій.  
169. Під час реалізації першого етапу буде розроблено:  
170. схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів у басейнах річок Дніпра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дністра на основі геоінформаційних технологій;  
171. еколого-економічні обгрунтування перспектив функціонування основних водогосподарських комплексів України (канали Північнокримський, Дніпро - Донбас, Дніпро - Інгулець, Головний Каховський та Інгулецький магістральний канал);  
172. санітарно-гігієнічні та екологічні регламентації розміщення і розвитку потенційно небезпечних об'єктів з урахуванням водного фактору;  
173. регіональні схеми запобігання можливим екологічним і соціально шкідливим ситуаціям та ліквідації їх наслідків;  
174. основні напрями стабілізації і поліпшення якості питної води великих міст та промислових центрів;  
175. обгрунтування можливостей використання водоресурсного потенціалу р. Дунай.  
176. Другий етап (2006 - 2011 роки) - продовження реалізації пріоритетних проектів та широкомасштабних заходів щодо технологічного оновлення і реконструкції систем водозабезпечення міського і сільського населення та промислових підприємств; припинення (істотне зменшення) надходження забруднюючих речовин до водних об'єктів; реалізація заходів щодо запобігання аварійному стану захисних гідроспоруд та водних об'єктів; реконструкція і поліпшення екологічного стану меліоративних систем; доведення екологічного і ресурсного стану водних об'єктів до вимог основних нормативів, які б гарантували безпеку життєдіяльності населення та досягнення балансу між рівнями антропогенного впливу на водні об'єкти та їх відновною спроможністю.  
177. Завданнями цього етапу є:  
178. оптимізація територіально-галузевої структури водогосподарського комплексу на основні сталого розвитку, збалансованого за екологічними та ресурсними параметрами;  
179. реалізація водоощадних, маловодних і водоохоронних проектів, впровадження прогресивних методів очищення вод, що забезпечують істотне підвищення екологічної ефективності функціонування водогосподарського комплексу;  
180. опрацювання стандартів визначення межі стійкості водних об'єктів до антропогенних та техногенних навантажень, визначення параметрів збалансованості використання і відтворення водно-ресурсного потенціалу та запровадження на цій основі лімітів водокористування і забруднюючих речовин у водні об'єкти;  
181. розроблення та запровадження аналітичних методів оцінки і визначення ризику негативного впливу факторів водогосподарської діяльності на здоров'я і тривалість життя людей, створення автоматизованої системи оцінки водоресурсних та екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на водні об'єкти;  
182. розроблення і впровадження комп'ютерних технологій водорозподілу, управління водокористуванням і охороною вод;  
183. здійснення організаційної, технічної та інформаційної інтеграції у світову спільноту у сфері використання і охорони вод, відтворення водних ресурсів та запобігання шкідливій дії вод.  
184. Протягом другого етапу триватиме здійснення науково-дослідницьких, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт, спрямованих на виконання поточних і перспективних програмних заходів.  
185. Розділ V. Механізм забезпечення реалізації програми.  
186. 1. Нормативно-правове забезпечення  
187. Для забезпечення реалізації Програми передбачається розроблення та прийняття нормативно-правових актів з питань:  
188. нормативного забезпечення екологічної безпеки водокористування;  
189. забруднення водних ресурсів та межі антропогенного навантаження на водні екосистеми;  
190. встановлення вимог до зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного з водним фактором;  
191. порядок використання земель водного фонду;  
192. визначення критеріїв методики забезпечення збереження водоутворюючих і водорегулюючих функцій та збереження біологічного різноманіття ландшафтів річкових басейнів;  
193. методики визначення розмірів збитків, спричинених шкідливою дією вод, та порядок відшкодування витрат, пов'язаних з ліквідацією заподіяних наслідків;  
194. забезпечення управління басейнами річок, включаючи економічний механізм;  
195. удосконалення тарифної політики щодо сплати за водні ресурси, визначення механізмів погодження та видачі дозволів на водокористування, лімітів забору води, безповоротного водоспоживання і скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти з урахуванням їх ресурсної і відновлюваної спроможності;  
196. порядку ведення державного водного кадастру та впровадження регіональних (в тому числі басейнових) кадастрів природних ресурсів, а також гідроекологічного моніторингу і моніторингу технічного стану водогосподарських систем і гідротехнічних споруд тощо.  
197. 2. Організаційне забезпечення  
198. Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиметься відповідними центральними органами виконавчої влади згідно з їх повноваженнями. На них також покладається контроль за реалізацією Програми.  
199. Орган, що забезпечує організацію виконання Програми щорічно представляє Кабінетові Міністрів України звіти та необхідну інформацію про хід виконання її завдань.  
200. Кабінет Міністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригування стратегічних програмних завдань, їх змісту та обсягів фінансування.  
201. Щорічно під час формування проектів планів економічного і соціального розвитку держави обсяги та джерела фінансування заходів Програми уточнюються виходячи із фінансових можливостей держави і регіонів.  
202. 3. Фінансове забезпечення  
203. Фінансування виконання комплексу заходів, передбачених Програмою, здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів, а також із залученням інших джерел, не заборонених законодавством.  
204. Обгрунтування обсягів робіт та обсягів фінансування з державного бюджету щорічно подається до проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України та проекту бюджету на наступний рік відповідними органами центральної виконавчої влади. Обсяги фінансування щорічно уточнюються виходячи із можливостей держави.  
205. Орієнтовні розрахунки вартості реалізації даної Програми з розбивкою по роках першого етапу (2001 - 2005 роки) та обсягів фінансування до 2010 року наведено у додатку.  
206. Вартість першого етапу Програми становить 2285,3 млн.гривень, в тому числі на 2001 рік - 70,8 млн. гривень. На 2006 - 2010 роки передбачається - 5754,9 млн. гривень. Всього на 2001 - 2010 роки необхідно 8040,2 млн. гривень.  
207. Щорічно та після закінчення реалізації І етапу (2002 - 2006 роки) передбачається уточнення обсягів робіт та обсягів коштів, необхідних для реалізації наступного ІІ етапу (2006 - 2011 роки) з урахуванням уже виконаних заходів.  
208. 4. Науково-технічне забезпечення Програми  
209. Враховуючи багатогалузевий характер і складність завдань, недостатню вивченість окремих водогосподарських, екологічних і економічних проблем та з метою науково-технічного обгрунтування конкретних заходів Програми доцільно розширити масштаби робіт щодо їх науково-дослідницького, нормативно-правового та методичного забезпечення, удосконалення системи моніторингу, створення басейнових інформаційних систем ресурсного, екологічного і економічного менеджменту тощо.  
210. Розділ VI. Міжнародні відносини з питань використання вод  
211. Участь України у розв'язанні міжнародних проблем у сфері використання і охорони водних ресурсів визначається:  
212. наявністю спільних з іншими державами водних об'єктів;  
213. наявністю значних за площею ділянок, що визначають умови формування водного стоку міжнародних річкових систем;  
214. необхідністю розвитку економічного і технічного співробітництва у галузі водного господарства і охорони водних ресурсів.  
215. У зв'язку з цим пріоритети України в міжнародній діяльності зводяться до:  
216. удосконалення законодавчої бази у сфері використання водних ресурсів;  
217. участі у розробленні міжнародних заходів, що сприяють зменшенню техногенного впливу на водні системи, захисту і запобіганню шкідливій дії вод;  
218. участі у міжнародних програмах водогосподарської і водоохоронної діяльності;  
219. запровадження басейнового принципу управління водним господарством.  
220. З метою активізації участі України у міжнародному співробітництві щодо розв'язання проблем водного господарства, використання і охорони водних ресурсів Програмою передбачається:  
221. розвиток двостороннього і багатостороннього співробітництва з країнами басейнів Чорного, Азовського і Балтійського морів з питань раціонального використання і охорони транскордонних водних об'єктів, запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації;  
222. забезпечення виконання міжнародних договорів України у сфері охорони, використання і відтворення водних ресурсів;  
223. забезпечення ратифікації конвенцій, спрямованих на збереження водних ресурсів, біологічного різноманіття, формування екологічної мережі тощо;  
224. сприяння виконанню та реалізації діючих міжнародних проектів;  
225. започаткування розроблення і реалізація міжнародних програм, проектів і угод з питань раціонального використання, охорони і відтворення водних ресурсів, екологічного оздоровлення спільних річкових басейнів та запобігання шкідливій дії вод, удосконалення систем моніторингу, розвитку міжнародної співпраці у напрямі реалізації басейнового принципу управління, зокрема:  
226. у басейні р. Дніпра за участю України, Російської Федерації та Республіки Білорусь і міжнародних організацій, у тому числі із розв'язання екологічних проблем ліквідації наслідків радіаційного забруднення р. Дніпра і його притоків;  
227. у басейні р. Сіверського Дінця за участю України і Російської Федерації;  
228. у басейні р. Дністра за участю України та Республіки Молдова, у тому числі щодо створення Управління басейну річки Дністер;  
229. у басейнах річок Західного Бугу, Дунаю, Тиси, Прута, Серета за участю України, Угорщини, Словацької Республіки, Румунії, Польщі, у тому числі з питань інформаційного забезпечення і узгоджених дій із запобігання високим паводкам, а також аварійним ситуаціям, пов'язаним із забрудненням вод, та ліквідації їх наслідків.  
230. Розділ VII. Освіта, підготовка кадрів, виховання, інформування та участь громадськості у розв'язанні проблем водного господарства  
231. З метою сприяння розвитку системи екологічного виховання, освіти, інформування населення, підготовки професійних кадрів і формування екологічної свідомості і культури спеціалістів водного господарства передбачається:  
232. розроблення і реалізація цільового проекту еколого-економічної освіти, підготовки кадрів управління водним господарством, спеціалістів в усіх сферах діяльності з використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів з переходом до світової системи кваліфікації кадрів;  
233. підвищення професійної підготовки відповідних кадрів для галузей народного господарства, рівня екологічної культури і свідомості громадян країни щодо екологічно безпечного землекористування на водозбірних територіях, використання водних об'єктів із створення безперервної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів усіх рівнів із впровадженням відповідного правового та економічного механізмів і регуляторів розвитку системи її навчально-методичного, науково-методичного та науково-організаційного забезпечення;  
234. удосконалення методології навчальних планів і програм навчання у дошкільних установах, середніх та вищих навчальних закладах з метою розширення знань про водні екосистеми;  
235. удосконалення інформації щодо проблем водного господарства, екологічного оздоровлення басейнів річок та питань бережливого ставлення до природи, підвищення рівня екологічної інформованості громадськості, забезпечення розширення інформації про цілі, завдання і хід виконання заходів цієї Програми;  
236. залучення недержавних та громадських організацій до участі у заходах з раціонального використання і охорони водних ресурсів та поліпшення екологічного стану басейнів річок, передбачених цією Програмою;  
237. організація конкурсів водоощадних технологій та засобів охорони природних водних джерел;  
238. організація періодичної публікації "Національна доповідь про використання та екологічний стан водних об'єктів і ресурсів", розширення випуску відповідної науково-популярної, іншої літератури та науково-пізнавальних теле- і радіопрограм;  
239. підтримка природоохоронних акцій щодо захисту і збереження водних об'єктів на національному, регіональному та місцевому рівнях;  
240. координація діяльності навчальних закладів в області екологічного виховання на основі єдиних навчальних програм, підручників і навчальних посібників.  
241. Розділ VIII. Очікувані результати виконання програми  
242. Реалізація Програми забезпечить збалансованість процесів використання і відтворення водних ресурсів, зменшить негативні наслідки шкідливої дії вод, поліпшить соціальні умови життя населення та поліпшить водозабезпечення потреб держави.  
243. На першому етапі реалізації Програми передбачається виконати заходи щодо запобігання забрудненню і виснаженню водних ресурсів, досягнення гарантованого питного водопостачання, збереження гідроспоруд, забезпечення надійності захисту від шкідливої дії вод. Передбачається завершити створення нормативно-правової бази з питань регулювання водних відносин і водоохоронної діяльності, максимально наблизити водне законодавство України до законодавства Європейського Союзу.  
244. Виконання Програми на другому етапі передбачає реалізацію проектів, орієнтованих на досягнення балансу між попитом на воду і наявними водними ресурсами з максимально можливим додержанням екологічних вимог.