Кількість абзаців - 125 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до Закону України ''Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення'' (Друге читання)

0. Проект
Закон України
Про внесення змін до Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"
 
1. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
 
2. Внести зміни до Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41; із змінами, внесеними згідно з Законом № 1257-VI від 14 квітня 2009 р.), виклавши його в такій редакції:
 
3. Закон України
 
4. Про протидію поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ
 
5. Цей Закон відповідно до норм міжнародного права визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини, та відповідні заходи правового й соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.
 
6. Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
7. Стаття 1. Визначення термінів
 
8. 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
 
9. ВІЛ - вірус імунодефіциту людини, що зумовлює захворювання на ВІЛ-інфекцію;
 
10. ВІЛ-інфікована особа - особа, в організмі якої виявлено ВІЛ, але яка перебуває у стані безсимптомного носійства ВІЛ;
 
11. ВІЛ-статус особи - стан організму особи стосовно відсутності чи наявності в ньому ВІЛ. Негативний ВІЛ-статус особи характеризується відсутністю в її організмі ВІЛ, відповідно позитивний ВІЛ-статус особи характеризується наявністю в її організмі ВІЛ;
 
12. групи підвищеного ризику контакту з ВІЛ - групи населення, яким з урахуванням особливостей їх поведінки та поведінки їх оточення загрожує підвищений ризик контакту з джерелом ВІЛ. Визначення та перегляд переліку таких груп здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я з урахуванням критеріїв та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я;
 
13. люди, які живуть з ВІЛ - ВІЛ-інфіковані особи та особи, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ;
 
14. особа, яка страждає на хворобу, зумовлену ВІЛ - особа, в якої на основі результатів медичного та лабораторного обстеження виявлено СНІД чи інші встановлені чинною Міжнародною класифікацією хвороб клінічні прояви хвороби, зумовленої ВІЛ;
 
15. постконтактна профілактика - короткостроковий курс антиретровірусного лікування, метою якого є зниження вірогідності інфікування ВІЛ особи, яка зазнала підвищеного ризику такого інфікування;
 
16. синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - стадія розвитку хвороби, зумовленої ВІЛ (ВІЛ-інфекції), що характеризується клінічними проявами, спричиненими глибоким ураженням імунної системи людини під впливом ВІЛ;
 
17. хвороба, зумовлена ВІЛ (ВІЛ-інфекція) - комплекс визначених чинною Міжнародною класифікацією хвороб уражень організму людини, зумовлених пов’язаними з впливом ВІЛ ушкодженнями імунної системи, який на початковому етапі свого розвитку має характер стану безсимптомного носійства ВІЛ, а за умови відсутності відповідного лікування та впливу інших несприятливих для організму ВІЛ-інфікованої особи обставин набуває клінічних проявів у вигляді різноманітних інфекційних, паразитарних захворювань, злоякісних пухлин, інших хвороб чи зумовленого ВІЛ синдрому набутого імунодефіциту.
 
18. Стаття 2. Принципи державної політики у сфері протидії поширенню хвороби, зумовленої ВІЛ
 
19. 1. Державна політика у сфері протидії поширенню хвороби, зумовленої ВІЛ, реалізується шляхом організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки, фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних та інших програм, що передбачають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
 
20. Стаття 3. Законодавство України у сфері протидії поширенню хвороби, зумовленої ВІЛ
 
21. 1. Законодавство України у сфері протидії поширенню хвороби, зумовленої ВІЛ, базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", цього Закону, інших прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів.
 
22. Стаття 4. Державні гарантії в сфері протидії поширення хвороби, зумовленої ВІЛ
 
23. 1. Держава гарантує забезпечення:
 
24. постійного моніторингу епідемічної ситуації та контролю за здійсненням заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію;
 
25. доступності та належної якості тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції (далі - тестування), в тому числі анонімного, з наданням попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого тестування для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;
 
26. регулярного інформування населення про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливість діагностики та лікування;
 
27. введення до навчальних програм закладів освіти навчального курсу з питань профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію та лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких, неприпустимості дискримінації таких людей і формування толерантного ставлення до них;
 
28. доступності для населення засобів профілактики, що дають змогу запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом;
 
29. запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін’єкційним способом, за допомогою програм зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання замісної підтримувальної терапії для осіб, які страждають на наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні з подальшою утилізацією;
 
30. вільного доступу до послуг з проведення постконтактної профілактики інфікування ВІЛ осіб, які мали підвищений ризик контакту з ВІЛ при виконанні професійних обов’язків, у разі сексуального насильства та в інших випадках, з наданням відповідних консультативних послуг у порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я;
 
31. вільного доступу до послуг з профілактики передачі ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок до їх новонароджених дітей;
 
32. проведення обов’язкового тестування з метою виявлення вірусу імунодефіциту людини в отримуваних від донорів крові (її компонентах), органах, тканинах та інших біологічних матеріалах людини для забезпечення запобігання передачі ВІЛ-інфекції під час використання зазначених матеріалів у медичній практиці та проведення наукових досліджень;
 
33. проведення послідовної політики, спрямованої на формування толерантного ставлення до людей, що належать до груп підвищеного контакту з ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ;
 
34. провадження інформаційної діяльності, спрямованої на формування у населення стереотипу безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією в разі вживання ін’єкційних наркотиків, на формування толерантного ставлення та неприпустимість дискримінації людей, що належать до груп підвищеного ризику контакту з ВІЛ, та людей, які живуть з ВІЛ;
 
35. здійснення соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їх сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям, які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних послуг;
 
36. здійснення контролю безпеки лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного персоналу в закладах охорони здоров’я незалежно від форми їх власності;
 
37. здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони здоров’я усіх форм власності, а також за здійсненням заходів щодо запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію під час здійснення приватної медичної практики, надання громадянам косметологічних, перукарських та інших послуг, пов’язаних з можливістю порушення чи порушенням цілісності шкіри та/чи слизової оболонки організму;
 
38. участі організацій різних форм власності, в тому числі неприбуткових, що працюють у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, у наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, спрямованих на забезпечення лікування та профілактики ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки та соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ на основі забезпечення доступу зазначених організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних послуг представникам групи підвищеного ризику контакту з ВІЛ та людям, які живуть з ВІЛ.
 
39. Стаття 5. Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо здійснення заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію
 
40. 1. Повноваження щодо здійснення міжвідомчої координації заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
41. 2. Заходи із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію розробляють і здійснюють у межах своєї компетенції відповідні центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності.
 
42. Розділ ІІ
УМОВИ ТА ПОРЯДОК ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ. РЕЄСТРАЦІЯ, ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА НИМИ
 
43. Стаття 6. Право особи на тестування з метою виявлення ВІЛ, умови та порядок його проведення
 
44. 1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, інші іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
45. 2. Тестування осіб віком від 14 років і старше проводиться добровільно за наявності усвідомленої згоди особи, отриманої після надання їй попередньої консультації щодо особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров’я особи, відповідно до протоколу такого тестування, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
46. 3. Тестування дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, проводиться на прохання їх батьків або законних представників та за наявності усвідомленої інформованої згоди. Батьки та законні представники зазначених осіб мають право бути присутніми під час проведення такого тестування, ознайомлені з його результатами та зобов’язані забезпечити збереження умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.
 
47. Тестування дітей віком до 14 років, які позбавлені батьківського піклування та перебувають під опікою у дитячих чи навчальних закладах з повним державним утриманням, проводиться в разі усвідомлення ними наслідків і переваг такого огляду на прохання їх законних представників та за умови наявності усвідомленої інформованої згоди таких осіб лише з метою призначення дітям лікування, догляду та підтримки у зв’язку з ВІЛ-інфекцією. Законні представники таких малолітніх осіб мають право бути ознайомлені з результатами зазначеного тестування та зобов’язані забезпечити збереження конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.
 
48. 4. Безоплатне тестування з метою виявлення ВІЛ, відповідне дотестове і післятестове консультування, підготовка і видача висновку про результати такого тестування здійснюються закладами охорони здоров’я, службами соціальної підтримки та іншими організаціями, що працюють у сфері протидії поширенню хвороби, зумовленої ВІЛ, мають відповідну ліцензію і за результатами оцінки, проведеної в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, можуть забезпечити дотримання відповідних затверджених ним вимог та критеріїв щодо підготовки персоналу та протоколів здійснення зазначених процедур, забезпечення їх належної якості та відповідної звітності про випадки ВІЛ-інфекції.
 
49. 5. Особа, яка пройшла тестування з метою виявлення ВІЛ, має право на повторне проведення безоплатного тестування у порядку, встановленому цим Законом та іншими виданими відповідно до нього нормативними актами.
 
50. 6. Послідовність дій щодо встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
 
51. 7. За бажанням особи, яка звернулася для проведення тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції, таке тестування може бути проведено анонімно.
 
52. Стаття 7. Повідомлення про результати тестування з метою виявлення ВІЛ та _ісля тестове консультування ВІЛ-інфікованих осіб
 
53. 1. Особі, в організмі якої за даними тестування виявлено ВІЛ, повідомляється про це уповноваженим медичним працівником з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації, згідно з порядком, установленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
54. 2. Обов’язковою складовою тестування на ВІЛ є кваліфіковане післятестове консультування, під час якого особа, в якої виявлено ВІЛ, має бути поінформована про профілактичні заходи, необхідні для підтримання здоров’я ВІЛ-інфікованої особи, запобігання подальшому поширенню ВІЛ та про гарантії дотримання прав і свобод людей, які живуть з ВІЛ.
 
55. 3. У разі виявлення ВІЛ у дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб. В цих випадках батькам або іншим законним представникам таких ВІЛ-інфікованих осіб має бути надане відповідне консультування, спрямоване на забезпечення прийняття ними належних інформованих рішень щодо лікування, догляду та підтримки своїх підопічних та належне забезпечення інших їх законних інтересів і прав.
 
56. Стаття 8. Лабораторне дослідження донорської крові та її компонентів
 
57. 1. Обов’язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів), органи, тканини та інші біологічні матеріали людини, призначені для застосування в медичній практиці.
 
58. 2. Переливання отриманої від донорів крові (її компонентів) і використання в медичній практиці отриманих від донорів органів, тканин та інших біологічних матеріалів людини дозволяється лише після обов’язкового лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію та підтвердження відсутності збудника ВІЛ-інфекції у призначених для зазначеного використання біологічних матеріалах.
 
59. 3. У разі виникнення реальної загрози життю особи, єдиним засобом врятування якої є термінове переливання крові, та відсутності належним чином перевіреної донорської крові за усвідомленою згодою хворого або його законного представника допускається переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням тестів для експрес-діагностики.
 
60. Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного представника отримати неможливо, рішення про переливання крові приймається на консиліумі лікарів, а в разі неможливості скликання консиліуму – лікарем, який надає медичну допомогу. Факт переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням тестів для експрес-діагностики, та інформована згода хворого або його законного представника на проведення такого медичного втручання обов’язково письмово посвідчується в медичній документації хворого, а зразок такої крові терміново надсилається для проведення відповідного лабораторного дослідження.
 
61. Стаття 9. Реєстрація та облік ВІЛ-інфікованих, здійснення медичного нагляду за ними
 
62. 1. Реєстрація, ведення обліку ВІЛ-інфікованих, здійснення медичного нагляду за зазначеними особами забезпечуються відповідними закладами охорони здоров’я державної та комунальної форм власності, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
 
63. 2. Реєстрація, ведення обліку ВІЛ-інфікованих, здійснення медичного нагляду за такими особами та епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією здійснюються з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, зокрема про стан здоров’я, поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законодавством та міжнародними договорами України.
 
64. 3. Порядок ведення обліку ВІЛ-інфікованих та здійснення медичного нагляду за такими особами визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
 
65. Стаття 10. Медична допомога ВІЛ-інфікованим
 
66. 1. Надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, іншими нормативно-правовими актами і міжнародними договорами України.
 
67. 2. Люди, які живуть з ВІЛ, мають право на участь у допоміжних репродуктивних технологіях за умови запобігання передачі ВІЛ-інфекції від батьків майбутній дитині.
 
68. Стаття 11. Додаткові заходи, яких може вживати лікар для попередження поширення ВІЛ
 
69. 1. Якщо післятестове консультування не призвело до змін у поведінці ВІЛ-інфікованої особи, необхідних для максимально можливого зменшення ризику передачі ВІЛ статевому партнеру або партнеру із вживання наркотиків ін’єкційним шляхом, лікар, який надає медичні послуги ВІЛ-інфікованій особі у зв’язку із захворюванням, зумовленим ВІЛ, повинен повторно роз’яснити такій особі заходи, яких ця особа має вживати для запобігання подальшому поширенню ВІЛ, а також попередити таку особу про те, що в разі недотримання нею цих заходів, лікар буде змушений повідомити статевого партнера (партнерів) ВІЛ-інфікованої особи та (або) її партнера (партнерів) із вживання наркотиків про те, що ці особи були піддані ризику інфікування ВІЛ.
 
70. 2. Якщо проведене лікарем повторне роз’яснення необхідності вжиття зазначених у частині першій цієї статті профілактичних заходів не призвело до змін у поведінці ВІЛ-інфікованої особи, необхідних для максимально можливого зменшення ризику передачі ВІЛ іншим особам, лікар має право вжити додаткових заходів для попередження інфікування статевого партнера (партнерів) відповідної ВІЛ-інфікованої особи та (або) її партнера (партнерів) із вживання наркотиків ін’єкційним шляхом. Такими додатковими заходами є повідомлення зазначеного партнера (партнерів) про те, що він (вони) піддавалися ризику інфікування ВІЛ, рекомендація пройти тестування на ВІЛ, відповідне дотестове та післятестове консультування, а також рекомендації щодо необхідності користуватися презервативом або окремим шприцом для зменшення вірогідності інфікування ВІЛ інших осіб.
 
71. При наданні такого повідомлення забороняється розкривати дані ВІЛ-інфікованої особи, внаслідок контакту з якою статевий партнер або партнер із вживання наркотиків ін’єкційним шляхом міг інфікуватися, а також повідомляти будь-які обставини, які могли б розкрити дані ВІЛ-інфікованої особи.
 
72. 3. Дані щодо поведінки ВІЛ-інфікованої особи, а також наявності чи відсутності змін в її поведінці дозволяється отримувати лише з тих джерел та тими способами, які не заборонені законом.
 
73. Розділ ІІІ
ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ З ВІЛ, ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ
 
74. Стаття 12. Право людей, які живуть з ВІЛ, на інформацію. Захист інформації про позитивний ВІЛ-статус людини від розголошення та розкриття третім особам
 
75. 1. Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про стан свого здоров’я, що зберігається у закладах охорони здоров’я.
 
76. 2. Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право бути поінформованими про послуги із забезпечення необхідної їм психологічної, соціальної та правової підтримки, і за бажанням одержати таку підтримку, що сприятиме розкриттю їх ВІЛ-статусу.
 
77. 3. Відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ-інфекції, наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов’язані вживати необхідних заходів до забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення третім особам.
 
78. 4. Передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, дозволяється лише особі, якої вони стосуються, а у випадках, установлених законом, - батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я; органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.
 
79. 5. Передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, батькам чи іншим законним представникам ВІЛ-інфікованого дозволяється у випадках та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону.
 
80. 6. Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи її статевому партнеру (партнерам) або партнеру (партнерам) із вживання наркотиків ін’єкційним шляхом дозволяється в таких випадках:
 
81. 1) якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;
 
82. 2) коли ВІЛ-інфікований помер, втратив свідомість або існує ймовірність того, що ВІЛ-інфікований не опритомніє та не відновить свою здатність надавати вільну усвідомлену інформовану згоду.
 
83. 7. Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я допускається виключно за наявності вільної усвідомленої інформованої згоди ВІЛ-інфікованої особи на передачу таких відомостей і лише для цілей, пов’язаних з лікуванням ВІЛ-інфекції, та у разі, коли поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.
 
84. 8. Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду допускається лише за рішенням суду в установлених законом випадках.
 
85. Стаття 13. Рівність перед законом та заборона дискримінації стосовно людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, що належать до груп підвищеного ризику захворювання на ВІЛ-інфекцію
 
86. 1. Люди, які живуть з ВІЛ, та особи, що належать до груп підвищеного ризику контакту з ВІЛ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.
 
87. 2. Держава гарантує надання всім людям, які живуть з ВІЛ, та особам, що належать до груп підвищеного ризику контакту з ВІЛ, рівних з іншими громадянами можливостей для здійснення їх прав, зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту таких прав.
 
88. 3. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику контакту з ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або відсутність дії, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особи або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї захворювання на ВІЛ-інфекцію або дає підстави віднести особу до груп підвищеного ризику контакту з ВІЛ.
 
89. Стаття 14. Інші права людей, які живуть з ВІЛ
 
90. 1. Крім загальних прав і свобод, люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на:
 
91. відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав унаслідок розголошення інформації про їх позитивний ВІЛ-статус;
 
92. безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого захворювання, засобами профілактики та психосоціальної підтримки;
 
93. безоплатний проїзд до місця лікування та у зворотному напрямку в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
 
94. 2. ВІЛ-інфіковані беруть участь у пов’язаних з ВІЛ-інфекцією наукових дослідженнях, випробуваннях відповідних медичних засобів і методів, навчальному процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомці тільки за їх згодою.
 
95. Стаття 15. Захист права на працю та інших соціальних прав людей, які живуть з ВІЛ, їх рідних і близьких
 
96. 1. Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальних служб, а також відмова у наданні медичної допомоги та соціальних послуг, обмеження інших прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їх рідних і близьких на цій підставі забороняється.
 
97. 2. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих, їх рідних і близьких, можуть бути оскаржені в суді.
 
98. Стаття 16. Відшкодування шкоди, завданої здоров’ю особи в разі зараження ВІЛ-інфекцією
 
99. 1. Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок переливання крові (її компонентів), біологічних рідин, пересадки клітин, тканин та органів людини, виконання медичних маніпуляцій або виконання службових обов’язків, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров’ю шкоди за рахунок винної особи.
 
100. Стаття 17. Права батьків ВІЛ-інфікованих дітей
 
101. 1. Батьки ВІЛ-інфікованих дітей та особи, які їх заміняють, мають право на:
 
102. спільне перебування у стаціонарному відділені лікарні з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною;
 
103. одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час до досягнення дітьми 18-річного віку.
 
104. Стаття 18. Державна допомога ВІЛ-інфікованим дітям
 
105. 1. ВІЛ-інфікованим дітям призначається щомісячна державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
 
106. Розділ ІV
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ’ЯЗАНЕ З ПІДВИЩЕНИМ РИЗИКОМ ЗАРАЖЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ
 
107. Стаття 20. Захист від зараження ВІЛ-інфекцією при виконанні професійних обов’язків
 
108. 1. Власники або уповноважені ними органи управління організацій, персонал яких проводить діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надає медичну допомогу та соціальні послуги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД або контактує з кров’ю чи біологічними матеріалами людини або забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами, зобов’язані забезпечити працівників необхідними засобами індивідуального захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, а також організувати проведення відповідного інструктажу таких працівників щодо використання відповідних засобів індивідуального захисту.
 
109. 2. Під час виконання робіт, зазначених у частині першій цієї статті, працівники, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з підвищеним ризиком контакту з ВІЛ-інфікованими, зобов’язані користуватися відповідними засобами індивідуального захисту.
 
110. 3. Типова інструкція щодо порядку використання працівниками, зазначеними у частині першій цієї статті, засобів індивідуального захисту затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
 
111. 4. Власники або уповноважені ними органи управління організацій, персонал яких виконує роботи, зазначені у частині першій цієї статті, зобов’язані забезпечити створення умов для проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції працівникам, які під час виконання зазначених робіт отримали пошкодження шкірних покровів чи слизових оболонок унаслідок фізичного контакту із забрудненими кров’ю чи біологічними матеріалами людини інструментами, обладнанням чи іншими предметами або зазнали безпосереднього відкритого фізичного контакту з кров’ю чи біологічними матеріалами людини, та умови для проходження такими працівниками за їх бажанням медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ-інфекцією.
 
112. 5. Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції у випадках, зазначених у частині четвертій цієї статті, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
 
113. Стаття 21. Особливості оплати праці, надання відпусток та пенсійного забезпечення окремих категорій працівників, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією
 
114. 1. Працівникам, зайнятим наданням медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції, встановлюється доплата до заробітної плати, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову відпустку в порядку, встановленому законодавством України.
 
115. Стаття 22. Порядок підтвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником його професійних обов’язків
 
116. 1. ВІЛ-інфекція, яка виникла внаслідок виконання професійних обов’язків, належить до професійних захворювань.
 
117. 2. Порядок підтвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником його професійних обов’язків затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
 
118. Стаття 23. Поліпшення житлових умов медичних та інших працівників, ВІЛ-інфекція у яких виникла внаслідок виконання професійних обов’язків
 
119. 1. Медичні та інші працівники, ВІЛ-інфекція у яких виникла внаслідок виконання професійних обов’язків, мають право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.
 
120. Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ПОШИРЕННЮ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
 
121. Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту прав людей, які живуть з ВІЛ, та відповідальність за завідоме створення ризику небезпеки зараження чи зараження ВІЛ-інфекцією іншої особи
 
122. 1. Порушення законодавства у сфері запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію тягне за собою відповідальність згідно із законами України.
 
123. Розділ VІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
124. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.