Кількість абзаців - 292 Розмітка (ліва колонка)


Про захист населення від інфекційних хвороб (Друге читання)

0. Проект ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист населення від інфекційних хвороб  
1. Цей Закон встановлює правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню, лікування інфекційних хвороб людини, визначає права та обов'язки громадян, хворих, носіїв збудника інфекційної хвороби і медичного персоналу, встановлює відповідальність посадових осіб та громадян за порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб.  
2. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
3. Стаття 1. Визначення термінів  
4. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:  
5. джерело збудника інфекції - заражений організм людини або тварини;  
6. дезінфекція - знищення збудників інфекційних хвороб на об'єктах навколишнього середовища шляхом застосування хімічних або фізичних факторів;  
7. дезінсекція - заходи щодо знищення комах, кліщів, вошей тощо - переносників збудників інфекційних хвороб людини;  
8. дератизація - заходи щодо знищення гризунів, які є переносниками збудників інфекційних хвороб людини;  
9. епідемія - масове поширення інфекційних хвороб, коли показник захворюваності серед населення перевищує її звичайний рівень, характерний для даної хвороби в умовах певної місцевості;  
10. епідемічна ситуація - стан захворюваності серед населення певного регіону на інфекційні хвороби, який характеризується частотою їх реєстрації та наявністю (відсутністю) умов для масового поширення. Епідемічна ситуація може оцінюватись як:  
11. благополучна - коли реєструються поодинокі (спорадичні) випадки інфекційних хвороб та відсутні умови для їх поширення;  
12. нестійка - коли рівень інфекційної захворюваності відповідає середнім багаторічним показникам, проте існують умови для сприяння їх поширенню;  
13. неблагополучна - коли захворюваність перевищує середні багаторічні показники, реєструються спалахи (епідемії) та є реальні умови для масового поширення інфекційних хвороб;  
14. інфекційна хвороба - розлади здоров'я людини, що зумовлюються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), здатними проникати в організм людини, розмножуватись у ньому, викликаючи специфічні зміни, і передаватись іншим особам.  
15. інфікування (зараження) - проникнення збудника інфекційної хвороби в організм людини;  
16. інкубаційний період - період з початку зараження до виникнення перших клінічних симптомів інфекційної хвороби;  
17. ізоляція - заходи щодо відокремлення джерела збудника інфекції від здорових осіб, нейтралізація джерела збудника інфекції шляхом госпіталізації хворих на інфекційну хворобу (а за певних обставин - і контактних осіб);  
18. контактні особи - особи, які перебували в осередку інфекційної хвороби;  
19. карантин - медико-санітарні і адміністративні заходи, спрямовані на запобігання поширенню інфекційних хвороб;  
20. механізм передачі збудників інфекції - процес переміщення збудників інфекційних хвороб від джерела інфекції до сприйнятливих осіб, який відбувається за участю таких факторів передачі збудників інфекції, як повітря, вода, грунт, сировина тваринного або рослинного походження, харчові продукти, медичний інструментарій, предмети побуту, живі організми тощо;  
21. носій збудника інфекційної хвороби - особа (тварина), організм якої заражений збудником інфекційної хвороби і її перебіг характеризується відсутністю клінічних симптомів;  
22. обмежувальні протиепідемічні заходи - комплекс медичних, санітарних, протиепідемічних та адміністративних заходів, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби;  
23. обсервація - ізоляція контактних осіб на термін інкубаційного періоду;  
24. організовані колективи - заклади та установи охорони здоров'я і заклади освіти незалежно від форми власності, військові частини тощо;  
25. особливо небезпечні інфекційні хвороби (у тому числі карантинні - чума, холера, жовта гарячка) - інфекційні хвороби, що характеризуються дуже важким перебігом і становлять загрозу для життя і здоров'я людей;  
26. осередок інфекційної хвороби - місце (об'єкт, територія), де виявлено джерело збудника інфекції і відповідні фактори передачі збудника хвороби;  
27. протиепідемічні правила - накази, інструкції, правила, положення, інші нормативно-правові акти, видані Міністерством охорони здоров`я України та головним державним санітарним лікарем України в межах повноважень, що регламентують роботу епідемічно небезпечних об'єктів, проведення профілактичних і протиепі демічних заходів, санітарну охорону території;  
28. спалах інфекційної хвороби - виникнення інфекційної хвороби, пов'язане із спільним збудником, джерелом збудника інфекції або фактором передачі;  
29. санітарна охорона території - система державних заходів, що здійснюються з метою недопущення завезення та запобігання поширенню на територію України особливо небезпечних (у тому числі карантинних) інфекційних хвороб, локалізації і ліквідації осередків цих хвороб у разі їх виникнення.  
30. Стаття 2. Законодавство про захист населення від інфекційних хвороб  
31. Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", цим Законом, іншими актами законодавства України.  
32. Розділ ІІ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ  
33. Стаття 3. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
34. Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:  
35. забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм профілактики та лікування інфекційних хвороб;  
36. вирішує питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення профілактичних і протиепідемічних заходів, ліквідації спалахів інфекційних хвороб та епідемій;  
37. спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади з питань захисту населення від інфекційних хвороб;  
38. затверджує умови і порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на провадження діяльності за видами, що становлять підвищену епідемічну небезпеку;  
39. запроваджує і скасовує карантин;  
40. укладає відповідні міжурядові угоди.  
41. Стаття 4. Компетенція Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
42. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади у межах своєї компетенції:  
43. реалізують державну політику у сфері профілактики інфекційних хвороб, забезпечують розроблення і виконання відповідних регіональних і місцевих програм;  
44. організують здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів (комунальне упорядкування, раціональне водопостачання, каналізування, санітарне очищення населених пунктів), ведення боротьби з переносниками збудників інфекційних хвороб;  
45. сприяють проведенню заходів, спрямованих на безпечність харчових продуктів на всіх етапах їх виробництва, зберігання та реалізації;  
46. забезпечують функціонування спеціалізова них закладів охорони здоров'я; організують у відповідному регіоні контроль за станом інфекційної захворюваності серед населення, додержанням юридичними і фізичними особами протиепідемічних правил;  
47. визначають і скасовують на окремих територіях чи об'єктах обмежувальні заходи, що стосуються умов і режиму господарської діяль ності, праці, навчання, пересувань і перевезень, за поданням головного державного санітарного лікаря відповідного регіону;  
48. затверджують правила утримання тварин у домашніх умовах та контролюють їх додержання;  
49. інформують населення про епідемічну ситуацію та заходи, що вживаються з метою профілактики інфекційних хвороб;  
50. вирішують питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення профілактичних і протиепідемічних заходів, ліквідації спалахів інфекційних хвороб та епідемій.  
51. Стаття 5. Компетенція органів місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
52. Органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:  
53. приймають рішення з питань боротьби з епідеміями, за невиконання яких передбачена адміністративна відповідальність;  
54. здійснюють заходи щодо ліквідації наслідків епідемій, інформують про них населення, залучають в установленому порядку до цих робіт підприємства, установи і організації, а також населення;  
55. забезпечують розвиток і вдосконалення мережі закладів та установ охорони здоров'я усіх форм власності;  
56. здійснюють управління відповідними закладами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам або їм передані, а також організують фінансове та матеріальнотехнічне забезпечення цих заходів;  
57. забезпечують у межах наданих їм повноважень доступність і безоплатність медичного обслуговування на відповідній території;  
58. вносять пропозиції до відповідних органів про ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у сфері лікування та профілактики інфекційних хвороб;  
59. реєструють відповідно до законодавства статути (положення) розташованих на відповідній території закладів охорони здоров'я незалежно від форми власності;  
60. забезпечують відповідно до законодавства громадян пільгових категорій лікарськими засобами та виробами медичного призначення;  
61. здійснюють інші повноваження, які відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" можуть бути їм делеговані.  
62. Стаття 6. Спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
63. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб є Міністерство охорони здоров`я України.  
64. Стаття 7. Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
65. Міністерство охорони здоров'я України в межах своїх повноважень:  
66. розробляє і затверджує протиепідемічні правила, науково обгрунтовані медикотехнологічні стандарти якості обстеження, діагностики та лікування інфекційних хвороб;  
67. надає згідно із законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на провадження видів діяльності, що становлять епідемічну небезпеку;  
68. здійснює нагляд за додержанням санітарного законодавства та законодавства у сфері про філактики інфекційних хвороб, контролює виконання вимог протиепідемічних правил;  
69. контролює виробництво та використання імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, їх відповідність вимогам вітчизняних, а також міжнародних стандартів, які діють на території України;  
70. забезпечує випробування та визначає регламенти застосування дезінфекційних засобів, контролює відповідність їх вимогам стандартів, інших нормативних документів;  
71. веде статистичний облік інфекційних хвороб;  
72. забезпечує здійснення заходів щодо санітарної охорони території України від занесення інфекційних хвороб з інших країн;  
73. аналізує і прогнозує епідемічну ситуацію в Україні, в окремих регіонах і на окремих об'єктах; розробляє обгрунтовані пропозиції (програми, плани тощо) щодо зниження рівня інфекційної захворюваності, профілактики інфекційних хвороб та поліпшення епідемічної ситуації і вносить їх на розгляд Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади в установленому законодавством порядку;  
74. забезпечує епідеміологічне обстеження та спостереження в осередках інфекційних хвороб, встановлює їх межі та здійснює відповідні профілактичні і протиепідемічні заходи;  
75. забезпечує проведення лабораторних (вірусологічних, імунологічних, серологічних, бактеріологічних, паразитологічних, ентомологічних) досліджень з метою діагностики інфекційних хвороб, аналізу і прогнозування епідемічної ситуації, встановлення рівня біологічного забруднення харчових продуктів, інших виробів і товарів, води, грунту, інших об'єктів навколишнього середовища;  
76. організує і бере участь у проведенні наукових і науково-практичних досліджень, спрямованих на зниження рівня інфекційної захворюваності, поліпшення епідемічної ситуації, підвищення ефективності протиепідемічних заходів;  
77. формує і розміщує державні замовлення на виробництво медикаментів, матеріалів, імунобіологічних препаратів та дезінфекційних засобів, необхідних для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, а також на підготовку фахівців з профілактики та лікування інфекційних хвороб;  
78. створює, зберігає і оновлює резерви медикаментів, імунобіологічних препаратів (вакцин, сироваток, діагностикумів тощо) та дезінфекційних засобів;  
79. координує роботу органів виконавчої влади у сфері профілактики інфекційних хвороб.  
80. Стаття 8. Види діяльності у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, які провадяться за спеціальним дозволом (ліцензією)  
81. Без спеціального дозволу (ліцензії) у сфері захисту населення від інфекційних хвороб не можуть провадитися такі види діяльності:  
82. наукові, діагностичні та інші дослідження, будь-які інші види робіт із живими збудниками інфекційних хвороб та матеріалами, що їх містять чи можуть містити;  
83. проектування виробничих, дослідно-виробничих, науково- дослідних, лікувальнопрофілактичних закладів охорони здоров'я, лабораторій та інших об'єктів, що провадять будь-які види діяльності із живими збудниками інфекційних хвороб та матеріалами, що їх містять чи можуть містити;  
84. підготовка персоналу об'єктів усіх форм власності, на яких ведуться будь-які роботи із живими збудниками інфекційних хвороб та матеріалами, що їх містять чи можуть містити;  
85. надання усіх видів медичних (діагностичних, лікувальних, реабілітаційних) і побутових послуг (манікюр, педикюр, гоління), пов'язаних із ризиком порушення цілості шкіри, слизових оболонок;  
86. виконання робіт з профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації.  
87. Спеціальні дозволи (ліцензії) на провадження діяльності за видами, зазначеними у частині першій цієї статті, видаються органами, визначеними Кабінетом Міністрів України.  
88. Стаття 9. Лікування та заняття медичною практикою у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
89. Лікування інфекційних хвороб людини проводиться амбулаторно під наглядом спеціаліста лікувально-профілактичного закладу або в спеціалізованих закладах охорони здоров'я, відділеннях та клініках науководослідних інститутів незалежно від форм власності, що мають спеціальний дозвіл (ліцензію).  
90. Медичною практикою у зазначених закладах охорони здоров'я (відділеннях, клініках) можуть займатися особи, які мають медичну освіту і відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.  
91. Стаття 10. Фінансування лікувальних, профілактичних і протиепідемічних заходів  
92. Лікування, всі види лабораторного обстеження хворих та носіїв збудника інфекційної хвороби у державних і комунальних закладах та установах охорони здоров'я проводяться в обсягах, визначених Міністерством охорони здоров'я України. Профілактичні щеплення проти інфекційних хвороб проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, інших джерел, передбачених законодавством.  
93. Фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, а також за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, інших юридичних осіб у випадках, передбачених законодавством.  
94. Профілактична дезінфекція, дезінсекція, дератизація проводиться за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб.  
95. Стаття 11. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення робіт, пов'язаних із епідеміологічним обстеженням і ліквідацією спалахів інфекційних хвороб та епідемій, відшкодування заподіяних збитків  
96. Витрати, пов'язані з епідеміологічним обстеженням і ліквідацією спалахів інфекційних хвороб та епідемій, фінансуються з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів. У випадках, передбачених законодавством, для цих цілей можуть залучатися також кошти підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб, громадських організацій, міжнародних організацій та фондів.  
97. У разі виникнення спалаху інфекційної хвороби з вини конкретної юридичної або фізичної особи витрати з їх локалізації і ліквідації здійснюються за рахунок винної особи у встановленому законодавством порядку.  
98. Усі засоби масової інформації незалежно від форми власності у разі виникнення спалахів інфекційних хвороб та епідемій надають допомогу місцевим органам охорони здоров'я у проведенні роз'яснювальної роботи серед населення.  
99. Розділ ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ  
100. Стаття 12. Основні принципи профілактики інфекційних хвороб  
101. Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є:  
102. визнання діяльності щодо захисту населення від інфекційних хвороб пріоритетним напрямом у сфері охорони здоров'я населення;  
103. запобіжно-профілактична спрямованість діяльності громадян, керівників, інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, пов'язаної з виконанням протиепідемічних правил;  
104. комплексність санітарно-гігієнічних, протиепідемічних, соціальних і освітніх заходів, обов'язковість їх фінансування.  
105. Стаття 13. Організація роботи із здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб  
106. Організація роботи із здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб є невід'ємною частиною системи забезпечення сприятливого середовища життєдіяльності населення (санітарного та епідемічного благополуччя) і покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.  
107. З метою реалізації державної політики, спрямованої на профілактику інфекційних хвороб, запобігання їх виникненню і поширенню серед населення, розробляються в установленому законодавством порядку загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві, регіональні та місцеві програми відповідних заходів.  
108. Стаття 14. Профілактичні щеплення  
109. Перелік обов'язкових профілактичних щеп лень проти інфекційних хвороб, порядок та строки їх проведення, категорії осіб, які підлягають щепленню, показання та медичні протипоказання визначаються Міністерством охорони здоров'я України.  
110. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) або небезпечних інфекційних хвороб можуть запроваджуватись у встановленому законодавством порядку обов'язкові профілактичні щеплення.  
111. Заклади та установи охорони здоров'я, медичні працівники зобов'язані надати достовірну інформацію особам, яким проводиться щеплення проти інфекційних хвороб, або їхнім законним представникам про ефективність цієї процедури та можливі ускладнення.  
112. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, який забезпечує постійний контроль і ведення обліку профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб, є Міністерство охорони здоров'я України.  
113. Працівники, за професіями яких нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України передбачені обов'язкові щеплення, діти та підлітки, що відвідують заклади освіти, в разі ухилення від щеплень відсторонюються тимчасово в установленому порядку від роботи, відвідування закладів освіти.  
114. Стаття 15. Вимоги до імунобіологічних препаратів і контроль за їх якістю та застосуванням  
115. До використання в медичній практиці придатні імунобіологічні препарати, що відповідають вимогам нормативно-правових актів і зареєстровані в установленому законодавством порядку.  
116. Контроль за якістю вітчизняних та імпортних імунобіологічних препаратів, що застосовуються в Україні з медичною метою, правильністю їх застосування здійснюється в установленому законодавством порядку Міністерством охорони здоров'я України.  
117. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби контролюють додержання правил транспортування, зберігання і знешкодження непридатних для використання імунобіологічних препаратів.  
118. Забороняється застосовувати імунобіологічні препарати, не зареєстровані в установленому порядку в Україні, а також тих, під час виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено вимоги нормативноправових актів.  
119. Про кожний випадок погіршення стану здоров'я людини, що сталося після введення імунобіологічного препарату, заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форми власності зобов'язані терміново повідомити Міністерство охорони здоров'я України, яке забезпечує встановлення причин ускладнень та вживає заходів для їх усунення.  
120. Стаття 16. Створення нових та генетично змінених штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин  
121. Підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та підпорядкування, а також їх структурні підрозділи і лабораторії, що проводять дослідження, пов'язані із створенням нових штамів та генетично змінених мікроорганізмів, біологічно активних речовин, підлягають обов'язковій реєстрації спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я згідно із законодавством.  
122. Стаття 17. Запобігання інфекційним захворюванням в організованих колективах  
123. Персонал закладів та установ охорони здоров'я, закладів освіти підлягає обов'язковому медичному огляду і лабораторному обстеженню з метою виявлення хворих та носіїв збудника інфекційної хвороби у порядку, встановленому законодавством.  
124. Прийняття дітей до дошкільних закладів освіти проводиться за наявності довідки закладу чи установи охорони здоров'я, у якому дитина перебуває на обліку. Довідка видається закладом чи установою охорони здоров'я у разі:  
125. проведення у повному обсязі встановлених законодавством профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб;  
126. відсутності контакту з хворим (носієм збудника інфекційної хвороби).  
127. Форма довідки, порядок проведення медичного обстеження і перелік необхідних видів лабораторного дослідження затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.  
128. Медичний і педагогічний персонал дошкільних закладів освіти зобов'язаний:  
129. вести постійне спостереження за станом здоров'я дітей, проводити щоденний медичний огляд і поточну дезінфекцію, здійснювати інші заходи, передбачені протиепідемічними правилами і санітарними нормами. У разі виявлення дитини з ознаками інфекційної хвороби медичний працівник негайно повідомляє про це територіальну державну санітарно-епідеміологічну службу і вживає первинних протиепідемічних заходів відповідно до вимог нормативно-правових актів, затверджених Міністерством охорони здоров'я України;  
130. постійно проводити роботу з дітьми щодо засвоєння ними гігієнічних знань, формування відповідних умінь і навичок з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворю вань.  
131. Порядок здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах підпорядкованих територій, об'єктів, частин та підрозділів Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Прикордонних військ України встановлюється нормативно-правовими актами відповідних центральних органів виконавчої влади та військових формувань.  
132. Стаття 18. Профілактика інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей (зооантропонозних інфекцій)  
133. Захист населення від інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей, забезпечується органами державної ветеринарної медицини разом з органами, закладами, установами охорони здоров'я шляхом розроблення відповідних інструкцій, правил, інших нормативно-правових актів, реалізації програм і планів профілактики зооантропонозних інфекцій.  
134. З метою запобігання поширенню зооантропонозних інфекцій тваринами, що утримуються в домашніх умовах, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування виділяють і вживають заходів до облаштування місць для вигулювання собак, забезпечують очищення території дворів, вулиць, площ, парків, скверів тощо від трупів тварин і тваринних відходів, а також відловлення та тимчасове утримання бродячих тварин.  
135. Керівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності несуть персональну відповідальність за створення належних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов на підвідомчих об'єктах для профілактики зооантропонозних інфекцій, включаючи проведення дератизаційних заходів.  
136. Особам, які звернулися до закладу чи установи охорони здоров'я з приводу укусу та заподіяння їм травм тваринами, надається медична допомога і у разі необхідності проводиться щеплення проти сказу.  
137. Стаття 19. Права громадян та їх об'єднань у сфері профілактики інфекційних хвороб  
138. Громадяни та їх об'єднання мають право на отримання від органів, закладів, установ охорони здоров'я у межах їх компетенції достовірної інформації щодо епідемічної ситуації на території України, в місцях їх проживання, роботи, відпочинку, навчання.  
139. Для реалізації прав громадян органи державної влади, органи, заклади, установи охорони здоров'я, їх посадові особи зобов'язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про існуючу епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи (за винятком тих відомостей, що становлять державну таємницю).  
140. За відмову у наданні такої інформації, умисне перекручення або приховання об'єктивних даних про рівень інфекційної захво рюваності, спалахи інфекційних хвороб чи епідемії посадові особи органів, закладів, установ охорони здоров'я несуть відповідальність згідно із законодавством.  
141. Громадяни та їх об'єднання мають право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів і програм діяльності у сфері профілактики інфекційних хвороб.  
142. Стаття 20. Права та обов'язки підприємств, установ і організацій у сфері профілактики інфекційних хвороб  
143. Права та обов'язки підприємств, установ і організацій у сфері профілактики інфекційних хвороб щодо забезпечення населення доброякісними, епідемічно безпечними харчовими продуктами та питною водою, запобігання забрудненню збудниками інфекційних хвороб відкритих водойм і грунту, утримання в належному санітарному стані територій населених пунктів регламентуються санітарним законодавством та законодавством про охорону довкілля.  
144. Керівники, інші посадові особи підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності зобов'язані надавати всіляку допомогу медичним працівникам у здійсненні заходів щодо захисту населення від інфекційних хвороб.  
145. Стаття 21. Права осіб, у яких виявлено інфекційну хворобу чи які є носіями збудника  
146. Особа, у якої виявлено інфекційну хворобу чи яка є носієм її збудника, має право на:  
147. госпіталізацію та лікування у спеціалізованих закладах та установах охорони здоров'я: громадян України - за рахунок бюджетних коштів; іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або перебувають на території України, - за рахунок сторони, що їх приймає, самого хворого чи страховика в порядку, визначеному законодавством;  
148. отримання достовірної інформації про результати її медичного огляду (обстеження), а також рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційної хвороби.  
149. Стаття 22. Обов'язки осіб, у яких виявлено інфекційну хворобу чи які є носіями збудника  
150. Особа, у якої виявлено інфекційну хворобу чи яка є носієм її збудника, зобов'язана:  
151. вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційної хвороби;  
152. виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи відповідного закладу чи установи охорони здоров'я;  
153. проходити необхідні медичні обстеження у встановлені законодавством строки.  
154. У разі коли у осіб виявлено особливо небезпечну (в тому числі карантинну) чи небезпечну інфекційну хворобу, носійство її збудника чи встановлено факт контакту з такими особами, можуть застосовуватись такі заходи:  
155. 1) обов'язковий медичний огляд;  
156. 2) обов'язкове лікування в умовах стаціонару;  
157. 3) відсторонення від роботи та іншої діяльності;  
158. 4) обмеження, передбачені у разі запровадження карантину.  
159. Рішення про застосування зазначених заходів можуть бути оскаржені в судовому порядку.  
160. Стаття 23. Обов'язковий медичний огляд  
161. Обов'язковий у разі прийняття на роботу та обов'язковий періодичний медичний огляд працівників з метою профілактики поширення інфекційних хвороб здійснюються в установленому законодавством порядку.  
162. Обов'язковому медичному огляду підлягають діти та підлітки у разі відвідування закладів освіти, а також абітурієнти та призовники.  
163. З метою виявлення інфекційної хвороби або носійства її збудника обов'язковому медичному огляду підлягають також:  
164. 1) особи, які перебували в контакті з хворим на особливо небезпечну (у тому числі карантинну) інфекційну хворобу;  
165. 2) члени сім'ї хворого на небезпечну інфекційну хворобу.  
166. Перелік професій та категорій населення, що підлягають обов'язковому медичному огляду, його періодичність, джерела фінансування, а також порядок проведення цього огляду визначаються Міністерством охорони здоров`я України за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці України.  
167. Ухилення від обов'язкового медичного огляду тягне за собою передбачену законодавством відповідальність.  
168. Стаття 24. Обов'язкове і примусове стаціонарне лікування осіб, хворих на інфекційну хворобу, чи носіїв її збудника  
169. Особа, яка за результатами медичного огляду (обстеження) визнана хворою на особливо небезпечну (у тому числі карантинну) чи небезпечну інфекційну хворобу або є носієм збудника такої хвороби, зобов'язана пройти обов'язкове стаціонарне лікування.  
170. Якщо особа, яка визнана хворою на особливо небезпечну (у тому числі карантинну) чи небезпечну інфекційну хворобу або є носієм збудника такої хвороби, ухиляється від добровільного лікування і стан її здоров'я може спричинити небезпеку для зараження оточуючих і подальшого поширення інфекції за епідеміологічними і клінічними показаннями, вона може бути направлена згідно з рішенням суду на примусове лікування в спеціалізовані заклади та установи охорони здоров'я.  
171. Перелік інфекційних хвороб, хворі на які та носії збудників яких потребують обов'язкової госпіталізації, визначається Міністерством охорони здоров'я України.  
172. Підготовка матеріалів для направлення на примусове лікування хворих осіб чи носіїв збудника інфекційної хвороби та передача цих матеріалів до суду здійснюється за клопотанням закладу чи установи охорони здоров'я органом внутрішніх справ у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.  
173. Постанова суду про направлення певної особи на примусове лікування виконується органом внутрішніх справ.  
174. Стаття 25. Відсторонення від роботи працівників, у яких виявлено інфекційну хворобу чи які є носіями її збудника  
175. Працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, закладів та установ охорони здоров'я і оздоровчих закладів, закладів освіти, установ комунально-побутового обслуговування населення, інших підприємств і організацій сфери обслуговування населення, у яких виявлено інфекційну хворобу чи які носіями її збудника, відсторонюються від роботи в установленому законодавством порядку. На період відсторонення від роботи цих працівників за рішенням лікарсько-консультаційної комісії їм видається документ про тимчасову втрату працездатності.  
176. Зазначені в частині першій цієї статті працівники можуть бути визнані за станом здоров'я тимчасово або постійно непридатними для провадження певного виду професійної діяльності.  
177. Рішення про непридатність працівника для провадження певного виду діяльності приймається лікарсько-консультаційною комісією на підставі даних медичного обстеження та результатів лікування, про що в медичний документ цього працівника вноситься відповідний запис. Таке рішення лікарсько-консультаційної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.  
178. Перелік інфекційних хвороб та носійства їх збудників, не сумісних з виконанням певних професійних обов'язків, зміст запису, що вноситься в медичні документи працівників, визначаються Міністерством охорони здоров'я України.  
179. Розділ IV. ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ  
180. Стаття 26. Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби  
181. Особи, хворі на туберкульоз, інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, та на проказу, підлягають диспансерному нагляду і лікуванню у гарантованому державою обсязі, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України.  
182. Усі види лікування та медичного обстеження хворих на соціально небезпечні інфекційні хвороби у спеціалізованих державних і комунальних закладах та установах охорони здоров'я проводяться безоплатно.  
183. Іноземцям та особам без громадянства, які під час перебування в Україні захворіли на активну форму туберкульозу, інфекційну хворобу, що передається статевим шляхом, або в яких уперше встановлено виділення збудника туберкульозу, медична допомога надається:  
184. за рахунок сторони, що їх приймає, відповідно до зобов'язань, оформлених згідно із законодавством;  
185. за рахунок іноземців та осіб без громадянства;  
186. з відшкодуванням її вартості страховиками за умови, що іноземець чи особа без громадянства застраховані у порядку, встановленому законодавством.  
187. Іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на туберкульоз в активній формі або на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, у заразний період перебігу цих хвороб в'їзд в Україну забороняється.  
188. Стаття 27. Медична допомога та соціальний захист хворих на туберкульоз  
189. Оздоровлення хворих на туберкульоз у державних спеціалізованих протитуберкульозних стаціонарах, санаторіях здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.  
190. Особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування може продовжуватися на період до 10 місяців з моменту виявлення захворювання. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.  
191. Порядок працевлаштування хворих на туберкульоз визначається Кабінетом Міністрів України.  
192. Особи, які хворіють на туберкульоз в активній формі і проживають у гуртожитках, комунальних чи перенаселених квартирах, мають право на поліпшення житлових умов у першочерговому порядку з наданням їм окремої кімнати.  
193. Хворим на активну форму туберкульозу надаються пільги з оплати наднормативної житлової площі.  
194. Порядок поліпшення житлових умов хворих на активну форму туберкульозу та надання пільг щодо користування житлом встановлю ється законодавством.  
195. Стаття 28. Запобігання поширенню туберкульозу  
196. Особи, які проживають в одній квартирі з хворим на туберкульоз, мають право на безоплатну хіміопрофілактику цього захворю вання за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів.  
197. Підприємства, установи і організації всіх форм власності можуть надавати за власні кошти зазначеній категорії працівників додаткові пільги щодо умов праці, відпочинку та харчування.  
198. Стаття 29. Лікування хворих на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом  
199. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов'язковому лікуванню (за їхнім бажанням - анонімно).  
200. Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведення обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з ви конанням посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я професійних обов'язків, становлять лікарську таємницю. Керівники спеціалізованих медичних закладів можуть надавати такі відомості органам слідства, прокуратури, суду, посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби у порядку, встановленому законодавством.  
201. Стаття 30. Лікування хворих на проказу  
202. Лікування хворих на проказу проводиться у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах - лепрозоріях, що розміщуються поза межами населених пунктів.  
203. Члени сім'ї хворого на проказу підлягають постійному медичному нагляду, перебувають на обліку в лепрозоріях і можуть проживати на території лепрозорію спільно з хворим у періоди, коли його хвороба не становить загрози для зараження близьких.  
204. Вимоги щодо розміщення та утримання лепрозоріїв, протиепідемічного, лікувального та реабілітаційного режиму у цих закладах встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.  
205. В установленому законодавством порядку лепрозоріям надаються земельні ділянки орних, лісових та інших угідь для ведення працездатними хворими на проказу та членами їхніх сімей господарської діяльності.  
206. Розділ V. САНІТАРНА ОХОРОНА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, ОБМЕЖЕННЯ, КАРАНТИН  
207. Стаття 31. Санітарна охорона території України  
208. Заходи, пов'язані із санітарною охороною території України, здійснюються на всіх видах транспортних засобів міжнародного сполучення, у пунктах пропуску через державний кордон та на всій території України.  
209. Порядок здійснення цих заходів, їх обсяг і характер визначаються Правилами санітарної охорони території України, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.  
210. Епідеміологічний (санітарний) нагляд у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюють санітарно-карантинні під розділи (відділи, пункти) санітарно-епідеміологічних станцій.  
211. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в галузях транспорту, митної служби і рибного господарства разом з відповід ними місцевими органами виконавчої влади забезпечують санітарно-карантинні підрозділи службовими та побутовими приміщеннями, транспортними засобами і засобами зв'язку та провадять їх фінансування, визначають приміщення, які у разі необхідності можуть бути використані для тимчасової госпіталізації хворих на інфекційні хвороби.  
212. У разі виникнення особливо небезпечних інфекційних хвороб на територіях країн, де раніше ці хвороби не реєструвались, посольства, консульства і торгівельні представництва України терміново повідомляють про це Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в галузях закордонних справ та охорони здоров'я, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади. За поданням Міністерства охорони здоров'я України Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежити чи припинити транспортне сполучення з цими країнами, встановити обмеження щодо в'їзду в Україну осіб із цих країн, а також щодо ввезення харчо вих продуктів і сировини, інших вантажів, які можуть бути факторами передачі збудників інфекційних хвороб.  
213. В'їзд на територію України іноземців та осіб без громадянства, а також транспортних засобів з країн чи місцевостей, де зареєстровано інфекційні хвороби, дозволяється за наявності документів, визначених міжнародними медикосанітарними правилами і нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.  
214. Стаття 32. Карантин  
215. За поданням Міністерства охорони здоров'я України та головного державного санітарного лікаря України чи відповідної території у разі виникнення або поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних інфекційних хвороб Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування в межах своєї компетенції в установленому законодавством порядку запроваджують карантин на території України, Автономної Республіки Крим, областей чи окремої області, населених пунктів чи окремого населеного пункту або його частини, на окремому об'єкті.  
216. Рішення про запровадження карантину негайно оголошується через засоби масової інформації.  
217. Карантин діє протягом періоду, необхідного для ліквідації спалаху інфекційної хвороби чи епідемії, і скасовується органом, який його запровадив.  
218. Організація і контроль за проведенням карантинних заходів покладається на місцеві органи виконавчої влади.  
219. Стаття 33. Повноваження органів виконавчої влади в умовах карантину  
220. На територіях (об'єктах), де запроваджено карантин, органам виконавчої влади надається право:  
221. 1) залучати підприємства, установи і організації незалежно від форми власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації спалахів інфекційних хвороб та епідемій;  
222. 2) залучати для тимчасового користування транспортні засоби, споруди, обладнання, а також інше необхідне для здійснення протиепідемічних заходів майно підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності з наступним відшкодуванням витрат, пов'язаних з його використанням, у встановленому законодавством порядку;  
223. 3) установлювати особливий режим в'їзду і виїзду громадян і транспортних засобів, запроваджувати огляд речей, транспортних засобів, багажу і вантажів;  
224. 4) запроваджувати більш жорсткі, ніж передбачені нормативно-правовими актами, вимоги щодо виробництва та якості продуктів харчування і питної води, умов і режиму їх приготування та реалізації;  
225. 5) установлювати режим проведення дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт, інших заходів, спрямованих на знищення живих переносників інфекційних хвороб;  
226. 6) створювати на транспортних магістралях, що пролягають через територію, на якій запроваджено карантин, контрольно-пропускні пункти та пункти матеріального забезпечення із залученням для роботи в цих пунктах працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.  
227. Стаття 34. Ізоляція, обсервація  
228. У разі виявлення хворих на карантинну інфекційну хворобу чи висококонтагіозну гарячку органи виконавчої влади та охорони здоров'я створюють тимчасові спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади - госпіталі, ізолятори, обсерватори.  
229. Особи з підозрою на хворобу або хворі на карантинні інфекційні хвороби чи висококонтагіозні гарячки підлягають обов'язковій госпіталізації в спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади - госпіталі, ізолятори, обсерватори.  
230. Особи, які контактували з хворим на карантинну інфекційну хворобу або з особою, щодо якої існує підозра на таку хворобу, підлягають лікуванню в ізоляторі за епідеміологічними показаннями.  
231. Особи, які перебували в контакті з хворим на карантинну інфекційну хворобу чи висококонтагіозну гарячку у межах території, де запроваджено карантин, і виявили бажання залишити цю територію, підлягають обов'язковому обстеженню та медичному нагляду в обсерваторі протягом максимального строку інкубаційного періоду. У разі відсутності ознак хвороби та носійства її збудника після закінчення строку обсервації зазначені особи можуть залишити цю територію на підставі медичної довідки встановленого зразка.  
232. Режим роботи госпіталів, ізоляторів і обсерваторів, форма медичної довідки, що видається особам, які перебували в цих закладах, встановлюються Міністерством охорони здоров'я України.  
233. За час перебування в госпіталі, ізоляторі чи обсерваторі громадянам виплачується допомога за рахунок коштів соціального страхування у розмірах і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.  
234. Стаття 35. Обмежувальні протиепідемічні заходи  
235. Обмежувальні протиепідемічні заходи запроваджуються місцевими органами виконавчої влади за поданням головного державного санітарного лікаря відповідної території (об'єкта). В осередку особливо небезпечної або небезпечної інфекційної хвороби в організованому колективі обмежуються дії, що можуть призвести до її поширення, а хворі підлягають обов'язковій госпіталізації. Особи, які перебували в контакті з такими хворими, підлягають ізоляції за епідеміологічними показаннями.  
236. Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів при кожній інфекційній хворобі встановлюються Міністерством охорони здоров'я України.  
237. Розділ VІ. ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ  
238. Стаття 36. Мета і види дезінфекційних заходів  
239. Вимоги щодо проведення дезінфекції, дезінсекції та дератизації з урахуванням біологічних особливостей збудників і переносників інфекційних хвороб встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.  
240. Дезінфекційними заходами є:  
241. 1) профілактична дезінфекція (дезінсекція, дератизація) - періодичне знезараження житлових, виробничих, допоміжних будівель і приміщень, санітарно-побутових та інших об'єктів, де створюються сприятливі умови для розмноження переносників інфекційних хвороб або існує високий ризик забруднення їх збудниками харчових продуктів, предметів побуту тощо.  
242. Профілактична дезінфекція (дезінсекція, дератизація) проводиться спеціалізованими територіальними закладами та установами охорони здоров'я, а також підприємствами недержавних форм власності, що мають спеціальний дозвіл (ліцензію).  
243. Підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також громадяни в межах наданих у користування чи належних їм на правах власності земельних ділянок, у житлових та інших приміщеннях і на об'єктах зобов'язані знищувати гризунів і комах власними силами або користуватися на договірних засадах послугами спеціалізованих закладів (установ) чи підприємств, а також здійснювати заходи, спрямовані на недопущення їх розмноження;  
244. 2) поточна дезінфекція (дезінсекція, дератизація) - багаторазовий захід, що проводиться у закладах та установах  
245. охорони здоров'я і закладах освіти, підприємствах харчової промисловості та на об'єктах громадського харчування, у закладах побутового обслуговування населення, приміщеннях перебування організованих колективів та на інших об'єктах з масовим перебуванням людей. У разі амбулаторного лікування хворого чи носія збудника інфекційної хвороби поточна дезінфекція (дезінсекція, дератизація) повинна проводитися в його помешканні самим хворим (носієм збудника інфекційної хвороби) або членами його сім'ї;  
246. 3) заключна дезінфекція (дезінсекція, дератизація) - одноразовий захід, що проводиться в осередку інфекційної хвороби після вилучення з нього джерела збудника інфекції. Заключна дезінфекція (дезінсекція, дератизація) проводиться територіальними закладами і установами охорони здоров'я.  
247. Стаття 37. Дезінфекційні засоби  
248. Хімічні речовини та біологічні чинники, що використовуються з метою дезінфекції, дезінсекції, дератизації, належать до потенційно небезпечних для здоров'я людини факторів і підлягають гігієнічній регламентації та державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством.  
249. Умови і порядок виробництва, зберігання, транспортування, застосування та реалізації дезінфекційних засобів регламентуються законодавством України.  
250. Забороняється застосування дезінфекційних препаратів, які не зареєстровані в установленому порядку в Україні, а також тих, у процесі виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено вимоги нормативно-правових актів.  
251. Розділ VІІ. РЕЄСТРАЦІЯ ТА СТАТИСТИЧНИЙ ОБЛІК ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ, ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ  
252. Стаття 38. Реєстрація та статистичний облік інфекційних хвороб  
253. Міністерство охорони здоров'я України затверджує перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації та державному обліку.  
254. Статистичний облік інфекційних хвороб базується на системі обов'язкової реєстрації кожного виявленого випадку захворювання та оперативного (екстреного) оповіщення про нього найближчого територіального закладу чи установи охорони здоров'я та закладу чи установи державної санітарно-епідеміологічної служби. Проведення обов'язкової реєстрації та оповіщення покладається на лікарів та осіб із числа середнього медичного персоналу незалежно від місця і обставин виявлення хворого на інфекційну хворобу.  
255. Здійснювати реєстрацію, вести облік та подавати статистичні звіти про інфекційні хвороби зобов'язані заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форми власності, а також суб'єкти підприємницької діяльності у сфері надання медичних послуг.  
256. Порядок здійснення реєстрації та ведення обліку, форми і періодичність подання державної та галузевої звітності про інфекційні хвороби, умови використання відповідної інформації про стан інфекційної захворюваності та про епідемічну ситуацію визначаються відповідно до законодавства.  
257. Стаття 39. Порядок епідеміологічного обстеження (розслідування) спалахів інфекційних хвороб та епідемій  
258. Усі спалахи інфекційних хвороб та епідемії підлягають спеціальному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення причин виникнення, шляхів поширення, вжиття заходів до локалізації та ліквідації таких хвороб, запобігання виникненню їх у подальшому.  
259. Епідеміологічне обстеження територій, на яких виникли спалахи інфекційних хвороб та епідемії, проводиться згідно з нормативноправовими актами Міністерства охорони здоров'я України.  
260. Стаття 40. Робота в осередках інфекційних хвороб  
261. Усі осередки особливо небезпечних інфекційних хвороб підлягають обов'язковому епідеміологічному обстеженню. В організованих колективах при нестійкій і неблагополучній епі демічній ситуації обов'язковому дослідженню підлягають також причини виникнення небезпечних інфекційних хвороб.  
262. Межі осередків інфекційних хвороб визначаються посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби.  
263. Епідеміологічне обстеження осередків інфекційних хвороб, здійснювані в них лікувально-профілактичні, дезінфекційні, дезінсекційні, дератизаційні та інші протиепідемічні заходи належать до категорії робіт з підвищеною небезпекою.  
264. Працівники, які виконують роботи, зазначені в частині третій цієї статті, повинні забезпечуватися закладами та установами охорони здоров'я спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби та місцевих умов.  
265. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані всебічно сприяти працівникам, які проводять епідеміологічне обстеження в осередку інфекційної хвороби, оперативно надавати їм достовірну інформацію, у необхідних випадках забезпечувати транспортом, засобами зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами для санітарної обробки тощо.  
266. Розділ VIII. ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ  
267. Стаття 41. Обов'язки керівників закладів охорони здоров'я і медичних працівників у разі виявлення інфекційного хворого  
268. Керівники закладів та установ охорони здоров'я всіх форм власності та медичні працівники у разі виявлення хворого (носія збудника інфекційної хвороби) зобов'язані у разі необхідності ізолювати його та осіб, які з ним контактували, вжити первинних заходів для запобігання поширенню хвороби і терміново повідомити про цей випадок відповідні заклади та установи державної санітарно-епідеміологічної служби.  
269. Порядок повідомлення органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби про виявлених хворих (носіїв збудника інфекційної хвороби), характер і обсяг первинних протиепідемічних заходів встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.  
270. Медичні працівники зобов'язані надавати хворим і носіям збудника інфекційної хвороби інформацію про небезпеку, яку вони становлять для оточуючих, і про вимоги протиепідемічних правил, яких слід дотримуватися з метою недопущення поширення захворювання, а також попередити їх про відповідальність за небезпеку зараження інших осіб. Факт отримання громадянином від закладу чи установи охорони здоров'я зазначеної інформації засвідчується записом у відповідному медичному документі і підписом хворого (носія збудника інфекційної хвороби) або його законного представника.  
271. У разі загрози життю хворого медичні працівники зобов'язані надавати медичну допомогу та виконувати інші дії для його врятування відповідно до вимог законодавства.  
272. Cтаття 42. Заходи правового і соціального захисту посадових осіб і працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
273. Зараження інфекційною хворобою посадових осіб, які здійснюють державний санітарноепідеміологічний нагляд, спеціалістів, медичних та інших працівників, які безпосередньо обслуговують інфекційних хворих або працюють із живими збудниками інфекційних хвороб в закладах та установах державної санітарноепідеміологічної служби, закладах охорони здоров'я, науково-дослідних установах і на ви робництвах, під час виконання ними професійних обов'язків належить до категорії професійних захворювань.  
274. У разі зараження інфекційною хворобою осіб, зазначених у частині першій цієї статті, складається згідно із законодавством акт про нещасний випадок на виробництві.  
275. Стаття 43. Оплата праці працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
276. Умови і розміри оплати праці медичних працівників, які безпосередньо обслуговують хворих та носіїв збудників інфекційної хвороби або працюють з матеріалами, що містять збудників інфекційних хвороб, встановлюються відповідно до законодавства.  
277. Оплата праці працівників, які беруть участь в епідеміологічному обстеженні (розслідуванні) спалахів та епідемій особливо небезпечних або небезпечних інфекційних хвороб і зайняті на роботах з їх локалізації та ліквідації, провадиться у розмірах, визначених відповідно до рішення Кабінету Міністрів України, яке приймається в кожному конкретному випадку.  
278. Стаття 44. Щорічні та додаткові відпустки, тривалість робочого дня посадових осіб і працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
279. Щорічні та додаткові відпустки, тривалість робочого дня посадових осіб і працівників, які безпосередньо обслуговують хворих та носіїв збудників інфекційних хвороб або працюють з матеріалами, що містять чи можуть містити збудників цих хвороб, визначаються згідно із законодавством.  
280. Розділ IX. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ  
281. Стаття 45. Відповідальність за порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб  
282. Особи, винні у порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб і у порушенні санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил і норм, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.  
283. До підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, протиепідемічних правил і норм або умов і правил провадження ліцензованих видів діяльності у цій сфері можуть бути застосовані встановлені законом фінансові санкції.  
284. Розділ X. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО  
285. Стаття 46. Міжнародне співробітництво України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб  
286. Міжнародне співробітництво України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб здійснюється шляхом укладення міжнародних договорів, участі в міжнародних програмах і проектах гармонізації нормативно-правової бази України та світового співтовариства, обміну інформацією і досвідом роботи, розвитку торгівлі імунобіологічними та іншими препаратами, надання взаємодопомоги.  
287. Стаття 47. Міжнародні договори  
288. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.  
289. Розділ ХІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
290. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
291. 2. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.