Кількість абзаців - 6753 Розмітка (ліва колонка)


ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (Друге читання)

0. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА  
2. Розділ I Основні положення  
3. Глава 1 Цивільні відносини. Цивільне законодавство України  
4. Стаття 1 Цивільні відносини  
5. Цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, у тому числі відносини, які складаються у сфері підприємництва.  
6. Підприємництвом є самостійна, на власний ризик систематична діяльність з виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, передання майна у користування - з метою одержання прибутку.  
7. Стаття 2 Учасники цивільних відносин  
8. 1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи.  
9. 2. Учасниками цивільних відносин можуть бути: держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави.  
10. Стаття 3 Загальні принципи цивільного законодавства  
11. Загальними принципами цивільного законодавства є:  
12. 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи;  
13. 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом;  
14. 3) свобода договору;  
15. 4) свобода підприємництва;  
16. 5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.  
17. Стаття 4 Акти цивільного законодавства України  
18. 1. Основу цивільного законодавства України становить Цивільний кодекс України.  
19. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які видаються відповідно до цього Кодексу (далі - закони).  
20. 2. У разі прийняття закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, закон набуває чинності, якщо відповідні зміни внесені до цього Кодексу.  
21. 3. Актами цивільного законодавства є укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (далі - інші правові акти).  
22. У разі якщо указ Президента України або постанова Кабінету Міністрів України суперечать положенням цього Кодексу або іншому законові, застосовуються відповідно положення цього Кодексу або іншого закону.  
23. 4. Міністерства, відомства, інші вищі органи державної виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, передбачених цим Кодексом, іншими законами та іншими правовими актами.  
24. 5. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.  
25. Стаття 5 Дія цивільного законодавства у часі  
26. 1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з моменту надання чинності цим актам.  
27. 2. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли до моменту надання їм чинності (зворотна дія) лише у випадках, прямо передбачених цими актами.  
28. 3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинності.  
29. Стаття 6 Акти цивільного законодавства і договір  
30. 1. Сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства.  
31. 2. Сторони в договорі мають право відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати свої відносини.  
32. Сторони в договорі не можуть відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, якщо у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.  
33. Стаття 7 Звичай ділового обороту 1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обороту. Звичаєм ділового обороту визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва. Звичай ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі 2. Звичай ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.  
34. Стаття 8 Аналогія  
35. 1. Якщо певні цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства та договором, їх регулювання здійснюється правовими нормами, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).  
36. 2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства, вимог справедливості, добросовісності та розумності (аналогія права).  
37. Стаття 9 Застосування Цивільного кодексу до врегулювання інших відносин  
38. 1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору, якщо ці відносини не врегульовані спеціальним законом.  
39. 2. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у зв'язку з охороною довкілля, якщо ці відносини не врегульовані спеціальним законом.  
40. Стаття 10 Цивільне законодавство та міжнародні договори  
41. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені актами цивільного законодавства, то застосовуються правила міжнародного договору.  
42. Глава 2 Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав  
43. Стаття 11 Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків  
44. 1. Цивільні права та обов'язки виникають із тих дій осіб, що передбачені законами та іншими правовими актами, а також із тих їхніх дій, які не передбачені ними, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.  
45. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:  
46. 1) договори та інші правочини;  
47. 2) створення витворів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;  
48. 3) заподіяння шкоди іншій особі;  
49. 4) безпідставне збагачення тощо.  
50. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з підстав, передбачених цим Кодексом, законами або іншими правовими актами.  
51. 4. У випадках, передбачених законами та іншими правовими актами, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів державних органів та органів місцевого самоврядування.  
52. 5. У випадках, передбачених законами, іншими правовими актами, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.  
53. 6. У випадках, передбачених законами, іншими правовими актами та договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання певної події.  
54. Стаття 12 Здійснення цивільних прав  
55. 1. Особи здійснюють свої цивільні права вільно, на власний розсуд.  
56. 2. Відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом.  
57. 3. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного чи нерозумного здійснення особою своїх прав, поведінка особи припускається добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.  
58. Стаття 13 Межі вільного здійснення цивільних прав  
59. 1. Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими правовими актами та договором.  
60. 2. Не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.  
61. 3. При здійсненні цивільних прав особа має додержуватися моральних засад суспільства.  
62. 4. Не допускається використання цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку.  
63. 5. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які передбачені пп. 2, 3, 4 цієї статті, суд може зобов'язати її до припинення зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом.  
64. Глава 3 Захист цивільних прав  
65. Стаття 14 Право на захист  
66. 1. Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.  
67. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності.  
68. Стаття 15 Захист цивільних прав та інтересів судом  
69. 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу.  
70. 2. Суд здійснює захист шляхом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право; 4) примусового виконання обов'язку в натурі; 5) припинення або зміни правовідносин; 6) відшкодування збитків; 7) компенсації моральної шкоди; 8) визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування. Суд здійснює захист цивільних прав та інтересів іншими способами, що передбачені законом.  
71. 3. Суд може відмовити у захисті особі, якщо вона вчинила дії, заборонені положеннями пп. 2, 3 і 4 статті 13 цього Кодексу.  
72. Стаття 16 Захист цивільних прав державними органами та органами місцевого самоврядування  
73. 1. У випадках, передбачених законом, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування.  
74. 2. Державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав шляхом скасування актів державних органів чи органів місцевого самоврядування нижчого рівня, а також іншими способами, що визначені законом.  
75. Стаття 17 Захист цивільних прав нотаріусами  
76. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі, у випадках і в порядку, визначених законом.  
77. Стаття 18 Самозахист цивільних прав  
78. 1. Особа має право на самозахист своїх прав від їх порушень і протиправних посягань.  
79. 2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, та характерові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону.  
80. Стаття 19 Здійснення права на захист  
81. 1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.  
82. 2. Відмова (нездійснення) особи від здійснення права на захист не є підставою для припинення права, що порушене, крім випадків, передбачених законом.  
83. Стаття 20 Визнання недійсними актів державного органу або органу місцевого самоврядування  
84. 1. Суд може визнати незаконним ненормативний акт державного органу або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить положенням закону або інших правових актів і порушує цивільні права та інтереси певної особи.  
85. 2. Суд може визнати незаконним нормативний акт державного органу або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить положенням цього Кодексу, законів, інших актів цивільного законодавства і порушує права фізичних або юридичних осіб.  
86. Стаття 21 Відшкодування збитків  
87. 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.  
88. 2. Збитками вважаються:  
89. 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  
90. 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).  
91. 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.  
92. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права.  
93. Стаття 22 Відшкодування збитків, завданих державними органами та органами місцевого самоврядування  
94. 1. Особа має право на відшкодування збитків, а також компенсацію моральної шкоди, що завдані їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.  
95. 2. Відшкодування збитків і компенсація моральної шкоди проводиться державою або органом місцевого самоврядування.  
96. Стаття 23 Компенсація моральної шкоди  
97. 1. У випадках, передбачених законом або договором, особа має право на компенсацію моральної шкоди, завданої їй у зв'язку з порушенням її права.  
98. 2. Моральна шкода полягає:  
99. 1) у фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;  
100. 2) у душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї самої, так і щодо членів її сім'ї та близьких родичів;  
101. 3) у душевних стражданнях, які фізична особа перетерпіла у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;  
102. 4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи.  
103. 3. Моральна шкода компенсується грішми або іншим майном, відповідно до положень параграфа 4 глави 80 цього Кодексу.  
104. Розділ ІІ Особи  
105. Підрозділ 1 Фізичні особи  
106. Глава 4 Загальні положення про фізичних осіб  
107. Стаття 24 Поняття фізичної особи  
108. Фізичною особою визнається людина.  
109. Стаття 25 Цивільна правоздатність фізичної особи  
110. 1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність) визнається за всіма фізичними особами.  
111. 2. Цивільна правоздатність виникає у момент народження.  
112. У випадках, передбачених законом, охороняються інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.  
113. 3. У випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.  
114. 4. Цивільна правоздатність припиняється у момент смерті.  
115. Стаття 26 Обсяг цивільної правоздатності  
116. 1. За всіма фізичними особами визнається рівна здатність мати цивільні права та обов'язки.  
117. 2. Фізична особа посідає усі особисті немайнові права, передбачені цим Кодексом.  
118. 3. Фізична особа здатна посідати усі майнові права, передбачені цим Кодексом, зокрема право приватної власності, право користування житловими приміщеннями, право на підприємництво, право заповідати та успадковувати майно, бути стороною в договорах.  
119. Фізична особа здатна посідати інші цивільні права, не передбачені цим Кодексом, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам суспільства.  
120. 4. Фізична особа здатна мати обов'язки як власник, підприємець, сторона у договорі, а також в інших випадках, передбачених законом.  
121. Стаття 27 Недійсність правочинів, актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що ними обмежений обсяг цивільних прав та обов'язків фізичної особи  
122. Правочини, а також акти органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законами цивільні права та обов'язки, є недійсними.  
123. Стаття 28 Ім'я фізичної особи  
124. 1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем.  
125. Ім'я фізичної особи, що є громадянином України, включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю.  
126. 2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я).  
127. 3. Ім'я дитині надається відповідно до положень Книги шостої цього Кодексу.  
128. Стаття 29 Місце проживання фізичної особи  
129. 1. Місцем проживання визнається місце, де фізична особа постійно або переважно проживає.  
130. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, вільно обирає собі місце проживання.  
131. 3. Місцем проживання дитини віком від десяти до чотирнадцяти років визнається місце проживання її батьків, усиновлювача, опікуна або місце знаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не передбачене погодженням між дитиною та батьками, усиновлювачем або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.  
132. У разі спору питання вирішується органами опіки та піклування і судом.  
133. 4. Місцем проживання дитини, яка не досягла десятирічного віку, визнається місце проживання її батьків, усиновлювача чи опікуна або місце знаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає.  
134. 5. Місцем проживання недієздатної особи визнається місце проживання її опікуна або місце знаходження лікувального закладу, який виконує щодо неї функції опікуна.  
135. Стаття 30 Цивільна дієздатність фізичної особи  
136. 1. Цивільна дієздатність визнається за фізичними особами, які розуміють значення своїх дій та можуть керувати ними.  
137. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.  
138. 2. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб визначається цим Кодексом і не може бути обмежений інакше ніж у випадках і в порядку, передбачених законом.  
139. Стаття 31 Повна цивільна дієздатність  
140. 1. Повна цивільна дієздатність настає з виповненням 18 років (досягненням повноліття).  
141. 2. У разі одруження до досягнення повноліття фізична особа набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.  
142. У разі розірвання шлюбу до досягнення повноліття набута повна дієздатність зберігається.  
143. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою одного з подружжя, що є неповнолітнім, повна дієздатність, яка була ним набута, зберігається.  
144. Стаття 32 Набуття повної цивільної дієздатності  
145. 1. Повна цивільна дієздатність може бути надана особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом.  
146. 2. Надання повної дієздатності провадиться органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків (усиновлювача) або піклувальника, а за відсутності такої згоди - судом.  
147. 3. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець.  
148. Особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як підприємця.  
149. 4. Повна цивільна дієздатність, надана особі, стосується усіх її цивільних прав та обов'язків.  
150. Стаття 33 Часткова цивільна дієздатність осіб, яким не виповнилося 14 років (малолітніх)  
151. 1. Діти, яким не виповнилося 14 років (малолітні), мають право:  
152. 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові;  
153. 2) вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ними.  
154. Якщо кошти внесені на ім'я дитини іншими особами, ними мають право розпоряджатися батьки, або один з них, що проживає з дитиною, або опікун.  
155. 2. Малолітні не відповідають за заподіяну ними шкоду.  
156. Стаття 34 Неповна цивільна дієздатність осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх)  
157. 1. Крім правочинів, передбачених у статті 33 цього Кодексу, особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право:  
158. 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;  
159. 2) посідати права автора на свої витвори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;  
160. 3) бути членами та засновниками громадських і кооперативних організацій відповідно до закону про такі організації та до їхніх статутів.  
161. 2. Неповнолітні особи вчиняють інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.  
162. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми особами, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена.  
163. 3. Неповнолітні особи можуть розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами на їхнє ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.  
164. 4. Якщо неповнолітня особа проживає з одним із батьків, згода на вчинення нею правочину має бути одержана від того з батьків, з ким вона проживає.  
165. 5. За наявності достатніх підстав суд за клопотанням батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи або позбавити її права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.  
166. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою прийняття такого рішення.  
167. Стаття 35 Цивільна відповідальність осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх)  
168. 1. У разі невиконання договору, укладеного неповнолітнім самостійно, неповнолітній відповідає сам.  
169. 2. У разі невиконання договору, на укладення якого батьки (усиновлювачі), піклувальники дали згоду, неповнолітній відповідає сам. Якщо у неповнолітнього немає майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, додатково відповідають батьки (усиновлювачі) або піклувальники.  
170. Припускається, що договір укладено неповнолітнім без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, якщо інше не встановлено судом.  
171. 3. У разі завдання шкоди неповнолітнім він відповідає за правилом статті 1230 цього Кодексу.  
172. Стаття 36 Підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, що зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами  
173. 1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище.  
174. 2. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
175. 3. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набуття чинності рішенням суду.  
176. Стаття 37 Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи  
177. 1. Над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування.  
178. 2. Особа, яка обмежена у дієздатності, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.  
179. 3. Правочини щодо розпорядження майном вчиняються нею за згодою піклувальника.  
180. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником.  
181. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оспорена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.  
182. 4. До призначення піклувальника заробіток, пенсію, стипендію або інші доходи особи, обмеженої у дієздатності, одержує та розпоряджається ними орган опіки та піклування.  
183. 5. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію й інші доходи та розпоряджатися ними.  
184. 6. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди.  
185. Стаття 38 Поновлення цивільної дієздатності особи, дієздатність якої обмежена  
186. 1. У разі припинення особою зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами суд поновлює її дієздатність.  
187. 2. На підставі рішення суду скасовується встановлене над нею піклування.  
188. 3. Порядок поновлення цивільної дієздатності особи визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
189. Стаття 39 Підстави визнання фізичної особи недієздатною  
190. 1. Повнолітня, а також неповнолітня фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок психічної хвороби або недоумства не здатна розуміти значення своїх дій або керувати ними.  
191. 2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
192. 3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, особа, якій такими діями була заподіяна моральна шкода, має право вимагати від заявника її компенсації.  
193. Стаття 40 Момент визнання фізичної особи недієздатною  
194. 1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття чинності рішенням суду.  
195. 2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.  
196. Стаття 41 Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною  
197. 1. Над недієздатною особою встановлюється опіка.  
198. 2. Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких правочинів.  
199. 3. Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.  
200. Стаття 42 Поновлення дієздатності особи, яка визнана недієздатною  
201. За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність особи, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її здоров'я у неї поновилася здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. На підставі рішення суду встановлена над особою опіка скасовується.  
202. Стаття 43 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою  
203. 1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.  
204. 2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про особу початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані останні відомості про неї, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.  
205. 3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
206. Стаття 44 Опіка над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце знаходження якої невідоме  
207. 1. На підставі рішення суду державний нотаріус за останнім місцем проживання фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.  
208. 2. За заявою заінтересованих осіб, органів опіки та піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном фізичної особи, місце знаходження якої невідоме, до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.  
209. 3. Опікун над майном особи, що визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на їхню користь, погашає за рахунок їхнього майна борги, управляє цим майном в їхніх інтересах.  
210. 4. За заявою заінтересованих осіб опікун над майном особи, що визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких ті за законом повинні були утримувати.  
211. 5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим.  
212. Стаття 45 Скасування рішення про визнання особи безвісно відсутньою  
213. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, скасовує його.  
214. Стаття 46 Оголошення фізичної особи такою, що померла  
215. 1. Фізична особа може бути оголошена судом такою, що померла, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісно за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.  
216. 2. Фізична особа, що пропала безвісно у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом такою, що померла, після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, що заслуговують на увагу, суд може оголосити фізичну особу такою, що померла, і до спливу цього строку.  
217. 3. Фізична особа оголошується такою, що померла, від дня набуття чинності рішенням суду про це. Фізична особа, що пропала безвісно за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку, може бути оголошена такою, що померла, від дня її припустимої смерті.  
218. 4. Порядок оголошення фізичної особи такою, що померла, визначається Цивільним процесуальним кодексом України.  
219. Стаття 47 Правові наслідки оголошення особи такою, що померла  
220. 1. Правові наслідки оголошення фізичної особи такою, що померла, прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.  
221. 2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.  
222. Стаття 48 Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена такою, що померла  
223. 1. Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з'явилася або якщо виявлено місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про оголошення її такою, що померла, скасовує його.  
224. 2. Незалежно від часу своєї появи особа може зажадати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи такою, що померла, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.  
225. 3. Особи, до яких майно перейшло за оплатним правочином, зобов'язані повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття майна вони знали, що фізична особа, яка оголошена такою, що померла, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена такою, що померла, відшкодовується вартість цього майна.  
226. 4. Якщо майно фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, перейшло до адміністративно-територіального утворення і було реалізоване ним, їй повертається сума, виторгувана від реалізації майна.  
227. Стаття 49 Опіка  
228. 1. Опіка встановлюється над малолітніми особами віком до 14 років та над особами, які визнані судом недієздатними.  
229. 2. Порядок встановлення опіки, призначення опікуна, обсяг його прав та обов'язків визначаються правилами розділу ІІІ Книги шостої.  
230. Стаття 50 Піклування  
231. 1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років та над особами, які обмежені судом у дієздатності.  
232. 2. Порядок встановлення піклування, призначення піклувальника, обсяг його прав та обов'язків визначаються правилами розділу ІІІ Книги шостої.  
233. Стаття 51 Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків  
234. 1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права, у тому числі право на захист, та виконувати свої обов'язки, має право обрати собі помічника.  
235. 2. Помічником може бути дієздатна фізична особа.  
236. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється в органі опіки та піклування, про що видається відповідний документ.  
237. Помічник може бути відкликаний, а його повноваження анульовані особою, яка потребувала допомоги, у будь-який час.  
238. 3. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено домовленістю сторін.  
239. 4. Якщо в особи, якій необхідна допомога, є майно, яке потребує догляду та управління, помічник за договором з нею здійснює довірче управління цим майном відповідно до правил глави 68 Книги п'ятої.  
240. Стаття 52 Акти цивільного стану  
241. 1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють, припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.  
242. 2. Актами цивільного стану є народження дитини, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть.  
243. 3. Державній реєстрації підлягають народження дитини та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.  
244. 4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.  
245. Глава 5 Фізична особа як підприємець  
246. Стаття 53 Право фізичної особи на заняття підприємництвом  
247. 1. Право на заняття підприємництвом має фізична особа з повною дієздатністю.  
248. 2. Законом може бути встановлений перелік посад, обіймання яких є перешкодою до заняття підприємництвом.  
249. Стаття 54 Державна реєстрація фізичної особи як підприємця  
250. 1. Фізична особа здійснює своє право на підприємництво за умови державної реєстрації її як підприємця.  
251. Реєстрація фізичної особи як підприємця провадиться органами юстиції. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру фізичних осіб, що займаються підприємництвом, і є відкритими для загального ознайомлення.  
252. 2. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.  
253. 3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем.  
254. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила Книги п'ятої про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю.  
255. Стаття 55 Обмеження права фізичної особи на заняття підприємництвом  
256. 1. Суд може за заявою дружини, повнолітніх дітей, батьків обмежити фізичну особу в праві займатися підприємництвом, якщо вона діє нерозважливо, як марнотратник.  
257. 2. У разі задоволення такої заяви суд призначає над особою, яка займається підприємництвом, піклувальника.  
258. Особа, яка займається підприємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за згодою піклувальника.  
259. 3. У разі припинення нерозважливого заняття підприємництвом суд за заявою самого підприємця або його піклувальника скасовує це обмеження.  
260. Стаття 56 Правові наслідки порушення особою, яка займається підприємництвом, законодавства та прав інших осіб  
261. 1. За заявою органу, який здійснив державну реєстрацію фізичної особи як підприємця, суд може анулювати державну реєстрацію її як підприємця в разі систематичного або грубого порушення нею законодавства, прав інших осіб.  
262. 2. Фізична особа може бути повторно зареєстрована як підприємець у загальному порядку.  
263. Стаття 57 Підприємницька діяльність голови селянського (фермерського) господарства  
264. 1. Голова селянського (фермерського) господарства, яке не є юридичною особою, займається підприємництвом від імені усіх його членів за їхньою згодою.  
265. 2. Голова селянського (фермерського) господарства має право на заняття підприємництвом з моменту державної реєстрації його як підприємця.  
266. Стаття 58 Право подружжя на майно, яке використовується для підприємництва, та на доходи, одержані від нього  
267. Права подружжя на майно, яке використовується для підприємництва, та на доходи, одержані від нього, регулюються правилами Книги шостої.  
268. Стаття 59 Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб правил, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб  
269. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються усі правила, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає із закону або суті правовідносин.  
270. Стаття 60 Майнова відповідальність фізичної особи - підприємця  
271. 1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.  
272. 2. Фізична особа - підприємець, що перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.  
273. Стаття 61 Банкрутство фізичної особи, що є підприємцем  
274. 1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимог кредиторів, що пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, може бути визнана судом банкрутом.  
275. 2. Фізична особа, яка визнана банкрутом, втрачає право на заняття підприємництвом і виключається з реєстру фізичних осіб, що є підприємцями.  
276. 3. Порядок визнання фізичної особи банкрутом визначається законом.  
277. 4. Фізична особа, яка визнана банкрутом, може бути повторно зареєстрована як підприємець у загальному порядку.  
278. Стаття 62 Довірче управління майном, що використовується у підприємництві  
279. 1. Якщо особа, яка займалася підприємництвом, визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи такою, що обмежена у дієздатності, або якщо майно, яке використовувалося у підприємництві, перейшло до неповнолітніх (малолітніх) осіб, органом опіки та піклування може бути призначений управитель цього майна.  
280. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про довірче управління цим майном.  
281. 2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені, але в інтересах осіб, які є його власниками.  
282. 3. У договорі про довірче управління майном визначаються конкретні права та обов'язки управителя. Органи опіки та піклування контролюють діяльність управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.  
283. 4. Довірче управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких воно було встановлене.  
284. Підрозділ 2 Юридичні особи  
285. Глава 6 Загальні положення про юридичних осіб  
286. Стаття 63 Поняття юридичної особи  
287. Юридичними особами визнаються організації, що як такі можуть мати право власності, інші майнові та особисті немайнові права, а також нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами у суді.  
288. Стаття 64 Види юридичних осіб  
289. 1. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення або інших підстав, зазначених у законі та інших правових актах, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.  
290. 2. Цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище юридичних осіб приватного права, тобто організацій, що створюються та(або) управляються за ініціативою приватних осіб (фізичні особи та юридичні особи приватного права).  
291. Окремі винятки можуть встановлюватися законом для організацій, в управлінні та формуванні майна яких поряд з приватними особами беруть участь державні органи та органи місцевого самоврядування (змішані юридичні особи).  
292. 3. Юридичні особи публічного права, тобто організації, створені розпорядчим способом державними органами та органами місцевого самоврядування, або організації, віднесені до цього виду юридичних осіб за інших підстав, зазначених у законі або інших правових актах, беручи участь у цивільних правовідносинах, повністю підлягають правилам цього Кодексу, якщо окремі винятки не будуть встановлені законом.  
293. Порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище юридичних осіб публічного права визначаються публічним законом.  
294. Стаття 65 Організаційно-правові форми юридичних осіб  
295. 1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ.  
296. 2. Товариством є об'єднання осіб (учасників), яке має корпоративний устрій та управляється його учасниками. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено.  
297. 3. Установа - це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в її управлінні. Установа створюється для досягнення визначеної мети та одержання вигоди третіми особами (дестинаторами).  
298. 4. До всіх товариств та установ застосовуються положення цієї глави Кодексу, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені цим Кодексом й іншими законами.  
299. Стаття 66 Підприємницькі товариства  
300. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку (підприємницькі товариства), можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.  
301. Стаття 67 Здійснення підприємницької діяльності іншими товариствами та установами Усі інші товариства (непідприємницькі товариства) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, якщо інше не встановлено законом.  
302. Стаття 68 Правоздатність юридичної особи  
303. 1. Юридична особа, відповідно до її здатності мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність), може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.  
304. 2. Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше ніж у випадках і в порядку, встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду.  
305. 3. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії).  
306. 4. Правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється в момент внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.  
307. Стаття 69 Найменування юридичної особи  
308. 1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити вказівку на характер її діяльності. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування.  
309. 2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна мати фірмове найменування.  
310. Порядок реєстрації та використання фірмового найменування визначається положеннями глави 42 цього Кодексу, іншими законами та іншими правовими актами.  
311. 3. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
312. 4. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в органах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах.  
313. 5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.  
314. Стаття 70 Особисті немайнові права юридичної особи  
315. Права юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб (Книга друга).  
316. Стаття 71 Місце знаходження юридичної особи  
317. 1. Місце знаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.  
318. 2. Місце знаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах.  
319. Стаття 72 Створення юридичної особи  
320. 1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи.  
321. 2. Установчими документами товариства є засновницький договір між учасниками та затверджений ними статут, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами.  
322. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.  
323. 3. Установа створюється на основі індивідуального або спільного установчого акта. Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути у будь-який час скасований засновником.  
324. 4. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.  
325. Стаття 73 Державна реєстрація юридичної особи  
326. 1. Юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції у порядку, що визначається законом про реєстрацію юридичних осіб. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення.  
327. 2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів законові є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) не допускається.  
328. 3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.  
329. Стаття 74 Вимоги до змісту установчих документів  
330. 1. Статут товариства, якщо додаткові вимоги щодо його змісту не встановлені цим Кодексом або іншими законами, має включати найменування юридичної особи, вказівку на її місце знаходження, адресу, визначати органи управління товариством, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього.  
331. 2. Засновницький договір товариства, якщо додаткові вимоги до його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами, має містити обов'язок учасників створити юридичну особу, визначати порядок спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна.  
332. 3. В установчому акті установи зазначається її мета, визначається, як правило, майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, організація управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі із зазначених вище положень, їх встановлює відповідний орган юстиції, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.  
333. 4. Зміни установчих документів створених товариств набувають чинності для третіх осіб з моменту їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту сповіщення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Однак юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність реєстрації таких змін у відносинах з третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.  
334. Стаття 75 Дієздатність юридичної особи  
335. 1. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів.  
336. Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчими документами.  
337. 2. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.  
338. 3. Особа, яка за законом або установчими документами юридичної особи виступає від її імені, повинна діяти в інтересах юридичної особи, яку вона представляє, добросовісно і розумно. Вона зобов'язана на вимогу органів юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи, відшкодувати збитки, завдані нею юридичній особі.  
339. Стаття 76 Філії та представництва  
340. 1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює усі або частину її функцій.  
341. 2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.  
342. 3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.  
343. 4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.  
344. 5. Відомості про відкриті філії та представництва мають бути внесені до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
345. Стаття 77 Відповідальність юридичних осіб  
346. 1. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями.  
347. 2. Юридична особа за своїми зобов'язаннями відповідає усім належним їй майном.  
348. 3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника) юридичної особи, крім випадків, передбачених законами та установчими документами.  
349. 4. Якщо банкрутство юридичної особи спричинене недобросовісними діями учасників юридичної особи, то в разі недостатності майна юридичної особи на таких учасників може бути покладена додаткова (субсидіарна) відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи.  
350. Стаття 78 Управління товариством  
351. У товаристві мають бути такі органи управління, як загальні збори учасників і правління, якщо інше не встановлено законом.  
352. Стаття 79 Загальні збори учасників товариства  
353. 1. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління.  
354. 2. Якщо інше не встановлено законом або установчими документами, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, крім рішень про зміну статуту товариства та про його ліквідацію, які приймаються більшістю у 3/4 голосів.  
355. Рішення, що приймається без скликання загальних зборів, вважається прийнятим, якщо всі учасники товариства письмово висловили свою згоду з цим рішенням.  
356. Якщо інше не встановлено в установчих документах, для зміни мети товариства вимагається згода всіх учасників товариства. Згода учасників, які не з'явилися, має бути висловлена письмово.  
357. 3. Учасник товариства не має права голосу з питань щодо вчинення з ним правочину, будь-яких дій у спорі між ним і товариством.  
358. 4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах. У будь-якому разі скликання загальних зборів можуть вимагати не менше десяти відсотків учасників товариства. Ця вимога має бути виражена у письмовій формі із зазначенням мети та підстав. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не задоволена, відповідний орган юстиції може уповноважити на скликання загальних зборів тих учасників, які висунули таку вимогу.  
359. Стаття 80 Правління товариства  
360. 1. Загальні збори своїм рішенням створюють правління та встановлюють його компетенцію і склад.  
361. 2. Правління може складатися з однієї або кількох осіб. Правління, що складається з кількох осіб, приймає рішення відповідно до положень п. 2 статті 79 цього Кодексу.  
362. 3. Члени правління у будь-який час можуть бути усунені, якщо в статуті не зазначені підстави, з яких допускається усунення членів правління.  
363. Стаття 81 Право участі у товаристві  
364. 1. Право участі у товаристві не може бути передане іншим особам і не спадкується, якщо установчими документами товариства не передбачено інше.  
365. 2. Учасники можуть вільно вийти з товариства, якщо у статуті не встановлений обов'язок учасника письмово попередити товариство про свій вихід у визначений строк, який не може перевищувати одного року.  
366. Стаття 82 Управління установою  
367. 1. Органи управління установою, порядок їх формування та склад визначаються установчим актом.  
368. 2. В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення п. 2 статті 80 цього Кодексу.  
369. Стаття 83 Передання майна установі  
370. Якщо в установчому акті зазначається майно, яке передається установі, то засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа відповідно до положень Книги сьомої цього Кодексу) зобов'язаний передати його установі після державної реєстрації установи.  
371. Стаття 84 Зміна мети установи та її структури управління  
372. 1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган юстиції може визначити їй іншу мету.  
373. 2. При зміні мети установи орган юстиції повинен по можливості враховувати наміри засновника та особливо піклуватися про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися наміром засновника.  
374. 3. Орган юстиції може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.  
375. 4. При зміні мети установи або її структури орган юстиції повинен мати письмову думку правління установи про це.  
376. Стаття 85 Припинення юридичної особи  
377. 1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, розділення), або в результаті ліквідації.  
378. 2. Юридична особа вважається такою, що припинила існування, після внесення про це запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб.  
379. Стаття 86 Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи  
380. 1. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, який вносить до єдиного державного реєстру юридичних осіб відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.  
381. 2. Учасники юридичної особи або орган, що прийняли рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, комісію щодо припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор, зовнішній управляючий тощо) та встановлюють відповідно до цього Кодексу порядок та строки припинення.  
382. 3. З моменту призначення відповідної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія від імені юридичної особи, яка припиняється, виступає у суді.  
383. 4. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в органах друку, в яких публікуються дані про реєстрацію юридичних осіб, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення вимог її кредиторами. Цей строк не може бути меншим двох місяців з моменту публікації про припинення.  
384. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово сповіщає кредиторів про припинення юридичної особи.  
385. Стаття 87 Злиття, приєднання та розділення юридичної особи  
386. 1. Злиття, приєднання та розділення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої не те установчими документами, а в передбачених законом випадках - за рішенням суду або відповідних органів державної виконавчої влади.  
387. 2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної виконавчої влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.  
388. Стаття 88 Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та розділення  
389. 1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання та відшкодування збитків.  
390. 2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або роздільний баланс (розділення), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно до всіх її кредиторів та боржників, враховуючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.  
391. 3. Передавальний акт та роздільний баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.  
392. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та роздільного балансу передаються в органи, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб, як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.  
393. 4. Порушення правил пп. 2 та 3 цієї статті є підставою для відмови у державній реєстрації припинення юридичної особи та створюваних юридичних осіб-правонаступників.  
394. 5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб, а точно з'ясувати правонаступника юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, що припинила існування.  
395. Стаття 89 Виділення  
396. Якщо частина майна, прав та обов'язків юридичної особи переходять до створюваних нових юридичних осіб (виділення), то за аналогією застосовуються правила пп. 1, 2, 4 статті 86 та статей 87 і 88.  
397. Стаття 90 Ліквідація юридичної особи  
398. 1. Юридична особа може бути ліквідована:  
399. 1) за рішенням її учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те установчими документами, в тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено, або з визнанням судом недійсною реєстрації юридичної особи у зв'язку з допущеними при її створенні порушеннями закону або інших правових актів, які мають характер таких, що їх не можна позбутися, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;  
400. 2) за рішенням суду в разі заняття діяльністю без належного дозволу (ліцензії) чи діяльністю, забороненою законом, або у зв'язку з іншими неодноразовими чи грубими порушеннями закону чи інших правових актів, або ж при занятті діяльністю, що загрожує суспільним інтересам, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.  
401. 2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у підпункті 2 п. 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.  
402. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, правоуповноважений на ліквідацію юридичної особи її установчими документами, можуть бути покладені обов'язки щодо здійснення ліквідації юридичної особи.  
403. 3. Юридична особа ліквідовується також відповідно до статті 93 цього Кодексу внаслідок визнання її банкрутом.  
404. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа може бути ліквідована тільки у порядку, передбаченому статтею 93 цього Кодексу.  
405. Положення про ліквідацію юридичних осіб внаслідок банкрутства не поширюється на окремих юридичних осіб, зазначених у законі.  
406. Стаття 91 Порядок ліквідації юридичної особи  
407. 1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідовується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.  
408. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.  
409. 2. Якщо наявні кошти юридичної особи, яка ліквідовується, є недостатніми для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи з публічних торгів у порядку, встановленому для виконання судових рішень.  
410. 3. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка ліквідовується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 92 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.  
411. 4. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.  
412. 5. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи.  
413. 6. Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення юридичної особи.  
414. Стаття 92 Задоволення вимог кредиторів  
415. 1. При ліквідації юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:  
416. 1) у першу чергу задовольняються вимоги фізичних осіб, перед якими юридична особа, яка ліквідовується, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю, шляхом капіталізації відповідних почасових платежів;  
417. 2) у другу чергу провадяться розрахунки з виплати вихідної допомоги та оплати праці з особами, що працюють за трудовим договором, і з виплати винагороди авторам об'єктів інтелектуальної власності;  
418. 3) у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, які забезпечені заставою майна юридичної особи, що ліквідовується;  
419. 4) у четверту чергу погашається заборгованість за обов'язковими платежами до бюджету та до небюджетних фондів;  
420. 5) у п'яту чергу провадяться розрахунки з іншими кредиторами.  
421. 2. Вимоги кожної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги.  
422. 3. У разі недостатності майна юридичної особи, яка ліквідовується, це майно розподіляється між кредиторами відповідної черги пропорційно тим сумам вимог, які підлягають задоволенню, якщо інше не встановлено законом.  
423. 4. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ж ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися в суд із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося, юридичної особи, яку ліквідували.  
424. 5. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.  
425. 6. Вимоги кредиторів, не задоволені через недостатність майна юридичної особи, яку ліквідовують, вважаються погашеними, крім випадків, передбачених законом. Погашеними вважаються також вимоги кредиторів, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких рішенням суду кредиторові відмовлено.  
426. Стаття 93 Банкрутство юридичної особи  
427. 1. Юридична особа відповідно до закону може бути визнана банкрутом, якщо вона не здатна задовольнити пред'явлені до неї вимоги кредиторів через недостатність активів у ліквідній формі.  
428. 2. Визнання юридичної особи банкрутом провадиться судом за позовом кредиторів.  
429. Юридична особа може також спільно з кредиторами прийняти рішення оголосити про своє банкрутство та про добровільну ліквідацію.  
430. 3. Підстави визнання судом юридичної особи банкрутом або ж оголошення нею про своє банкрутство, а також порядок ліквідації такої юридичної особи встановлюються законом про банкрутство. Вимоги кредиторів задовольняються у черговості, встановленій п. 1 статті 92 цього Кодексу.  
431. Глава 7 Підприємницькі товариства  
432. § 1. Господарські товариства  
433. 1. Загальні положення  
434. Стаття 94 Поняття та види господарського товариства  
435. 1. Господарськими товариствами визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом.  
436. 2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.  
437. Стаття 95 Учасники господарських товариств  
438. Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи - крім випадків, передбачених законом.  
439. Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств.  
440. Господарське товариство (за винятком повного і командитного товариств) може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.  
441. Стаття 96 Майно господарського товариства  
442. 1. Товариство є власником:  
443. 1) майна, переданого йому учасниками у власність;  
444. 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;  
445. 3) одержаних доходів;  
446. 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.  
447. 2. Внеском до майна господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або ж майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку.  
448. Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства здійснюється за угодою між учасниками товариства; у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.  
449. Стаття 97 Права учасників господарського товариства  
450. Учасники товариства мають право:  
451. 1) брати участь у керуванні справами товариства у порядку, визначеному в установчих документах, - крім випадків, передбачених законом;  
452. 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);  
453. 3) вийти у встановленому порядку з товариства;  
454. 4) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, передбаченому установчими документами.  
455. Учасники можуть також мати інші права, що передбачені законом та установчими документами товариства.  
456. Стаття 98 Обов'язки учасників господарського товариства  
457. Учасники товариства зобов'язані:  
458. 1) додержуватися установчих документів товариства та виконувати рішення загальних зборів;  
459. 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, які передбачені установчими документами;  
460. 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;  
461. 4) нести інші зобов'язання, якщо це передбачено законом і установчими документами.  
462. 2. Повне товариство  
463. Стаття 99 Поняття повного товариства  
464. 1. Повним визнається товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.  
465. 2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.  
466. 3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.  
467. При порушенні цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або ж передання товариству усієї набутої за такими правочинами вигоди.  
468. 4. Фірмове найменування повного товариства має містити:  
469. імена (найменування) всіх його учасників, а також слова "повне товариство", або ж ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".  
470. Стаття 100 Засновницький договір повного товариства  
471. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.  
472. Засновницький договір повного товариства має містити, крім відомостей, що зазначені у статті 74 цього Кодексу, умови про розмір і склад складеного капіталу товариства; про розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у цьому капіталі; про розмір, склад, строки і внесення ними вкладів.  
473. Стаття 101 Управління повним товариством  
474. 1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.  
475. 2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.  
476. 3. Кожний учасник товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести загальні справи, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження - у тому числі за домовленістю учасників товариства - є недійсними.  
477. Стаття 102 Ведення справ повного товариства  
478. 1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або ж що ведення справ доручено окремим учасникам.  
479. При спільному веденні учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину необхідною є згода всіх учасників товариства.  
480. У відносинах з третіми особами товариство не має права посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників товариства, - крім випадків, коли товариство доведе, що третя особа на момент вчинення правочину знала чи наперед повинна була знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.  
481. 2. Учасник повного товариства, що діяв на спільний інтерес, але не мав повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, зажадати від товариства відшкодування здійснених ним витрат - якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.  
482. 3. У разі спору між учасниками товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення управоможеною особою своїх обов'язків чи виявленої його (їхньої) нездатності до розумного ведення справ. На підставі судового рішення до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.  
483. Стаття 103 Розподіл прибутку та збитків повного товариства  
484. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або іншою угодою учасників. Не допускається угода про усунення будь-кого з учасників товариства від участі в прибутку чи у розподілі збитків.  
485. Стаття 104 Відповідальність учасників повного товариства за його зобов'язаннями  
486. 1. Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна недостатньо для виплати усіх боргів, за товариство у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Учасник товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги після чи до його вступу в товариство.  
487. 2. Учасник повного товариства, який не є його засновником, рівною мірою з іншими учасниками відповідає і за боргами, що виникли до його вступу в товариство.  
488. 3. Учасник, який вибув із товариства, відповідає за боргами товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.  
489. 4. Учасник, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у майні товариства.  
490. Стаття 105 Зміни у складі учасників повного товариства  
491. 1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:  
492. 1) виходом учасника товариства із його складу з власної ініціативи;  
493. 2) виключенням із числа повних учасників;  
494. 3) вибуттям із числа повних учасників з причин, що не залежать від учасника.  
495. 2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття повних учасників зі складу товариства визначаються цим Кодексом, законом чи засновницьким договором.  
496. Стаття 106 Вихід з повного товариства  
497. 1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Дострокова відмова від участі у повному товаристві, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.  
498. 2. Угода між учасниками товариства про відмову від права вийти з товариства є нікчемною.  
499. Стаття 107 Відступлення частки (її частини) у майні повного товариства  
500. 1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або ж третій особі.  
501. 2. При переданні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), несе відповідальність за зобов'язаннями товариства у порядку, встановленому п. 2 статті 104 цього Кодексу.  
502. 3. Передання учасником товариства усієї частки іншій особі припиняє участь цього учасника в товаристві і породжує для нього наслідки, передбачені п. 3 статті 104 цього Кодексу.  
503. Стаття 108 Виключення зі складу повних учасників  
504. 1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або ж який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, передбаченому установчими документами.  
505. 2. Рішення про виключення з повного товариства може бути оскаржене виключеним учасником у суді.  
506. Стаття 109 Вибуття з повного товариства  
507. 1. Повне товариство може ухвалити рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у випадках:  
508. 1) смерті учасника, оголошення його таким, що помер, - за відсутності правонаступництва;  
509. 2) ліквідації юридичної особи, що є учасником товариства, в тому числі у зв'язку з оголошенням її банкрутом;  
510. 3) визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або ж безвісно відсутнім;  
511. 4) призначення примусової реорганізації юридичної особи-учасника, в тому числі у зв'язку з її неплатоспроможністю.  
512. 2. Рішення про вибуття приймається одноголосно і може бути оскаржене заінтересованими особами в суді.  
513. 3. При вибутті учасника з повного товариства за підставами, передбаченими у п. 1 цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не передбачено засновницьким договором товариства чи іншою угодою учасників, що залишаються.  
514. Стаття 110 Розрахунки при виході, виключенні та вибутті з повного товариства  
515. 1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув за підставами, передбаченими у статтях 106, 108, 109 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, яка відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства, - якщо інше не передбачено засновницьким договором.  
516. 2. Розрахунки з такими, що не вступили у товариство, спадкоємцем учасника повного товариства та правонаступником юридичної особи, яка є його учасником, здійснюються відповідно до п. 1 цієї статті.  
517. 3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні товариства та строки її виплати встановлюються законом і засновницьким договором.  
518. 4. У разі виникнення спору учасник, його спадкоємець, правонаступник мають право звернутися до суду.  
519. Стаття 111 Звернення стягнення на частку учасників у майні повного товариства  
520. Звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття його боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.  
521. Інші учасники мають право з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника у грошовій чи натуральній формі відповідно до балансу, складеного на момент виходу такого учасника з товариства.  
522. Стаття 112 Ліквідація повного товариства  
523. 1. Повне товариство ліквідовується за підставами, зазначеними у статті 85 цього Кодексу, а також у разі якщо в товаристві залишається один-єдиний учасник. Останній має право протягом шести місяців з моменту, коли він став одним-єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.  
524. 2. У разі виходу з товариства чи смерті кого-небудь із учасників повного товариства, виключення одного з його учасників із товариства, ліквідації тієї, що бере участь у товаристві, юридичної особи або ж звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, яка відповідає його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи угодою учасників, що залишаються.  
525. 3. Командитне товариство  
526. Стаття 113 Основні положення про командитне товариство  
527. 1. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.  
528. 2. Фірмове найменування командитного товариства має містити:  
529. імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова "командитне товариство", або ж ім'я (найменування) не менш як одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".  
530. Якщо у фірмове найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником.  
531. 3. До командитного товариства застосовуються правила цього Кодексу про повне товариство - наскільки це не суперечить положенням цього Кодексу про командитне товариство.  
532. Стаття 114 Засновницький договір командитного товариства  
533. 1. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками.  
534. 2. Засновницький договір командитного товариства має містити, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, про розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, про сукупний розмір вкладу вкладників.  
535. 3. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноосібну заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноосібна заява (меморандум), яка містить усі реквізити, встановлені цією статтею для командитного товариства.  
536. Стаття 115 Учасники командитного товариства  
537. 1. Становище повних учасників, які беруть участь у командитному товаристві, та їхня відповідальність за зобов'язаннями товариства визначаються правилами цього Кодексу про учасників повного товариства.  
538. 2. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.  
539. Учасник повного товариства не може бути повним учасником командитного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.  
540. 3. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі.  
541. На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити внесок у розмірі, визначеному законом.  
542. Стаття 116 Управління командитним товариством  
543. 1. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства.  
544. 2. Вкладники не мають права брати участь в управлінні справами командитного товариства та заперечувати дії повних учасників щодо управління справами товариства. Вони можуть виступати від імені товариства тільки за довіреністю.  
545. Стаття 117 Права та обов'язки вкладника командитного товариства  
546. 1. Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь, яке видається вкладникові товариства.  
547. 2. Вкладник командитного товариства має право:  
548. 1) одержувати частину прибутку товариства, яка належить на його вклад, у порядку, передбаченому засновницьким договором;  
549. 2) діяти від імені командитного товариства тільки у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;  
550. 3) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;  
551. 4) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;  
552. 5) після закінчення фінансового року вийти з товариства й одержати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким договором;  
553. 6) передати свою частку у майні чи її частину іншому вкладникові чи третій особі зі сповіщенням про це товариства.  
554. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у товаристві.  
555. Засновницьким договором командитного товариства можуть бути передбачені й інші права вкладника.  
556. Стаття 118 Відповідальність вкладника командитного товариства  
557. 1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством разом з повними учасниками він відповідає за правочин перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.  
558. 2. Якщо схвалення не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.  
559. 3. Вкладник, який не зробив передбаченого засновницьким договором чи заявою (меморандумом) відповідного внеску, несе відповідальність перед товариством у порядку, передбаченому засновницьким договором чи меморандумом.  
560. Стаття 119 Ліквідація командитного товариства  
561. 1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетворити командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також за підставами ліквідації повного товариства (стаття 112). Командитне товариство зберігається, якщо в ньому залишається один повний учасник і один вкладник.  
562. 2. При ліквідації кошти, що є у командитного товариства, включаючи і виторг від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків з кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їхніх вкладів, а потім - між повними учасниками у порядку та на умовах, передбачених цим Кодексом і засновницьким договором. При недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у майні товариства.  
563. 4. Товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю  
564. Стаття 120 Поняття товариства з обмеженою відповідальністю  
565. 1. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів.  
566. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає самостійно усім своїм майном.  
567. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.  
568. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.  
569. 3. Фірмове найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".  
570. Стаття 121 Учасники товариства з обмеженою відповідальністю  
571. 1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а зі спливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.  
572. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати одним-єдиним учасником інше господарське товариство, що складається з однієї особи.  
573. Стаття 122 Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю  
574. 1. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є засновницький договір та затверджений учасниками статут. Якщо товариство засновується однією особою, її установчим документом є тільки статут.  
575. 2. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю мають містити, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, умови щодо розміру статутного капіталу, щодо розміру, складу, строків і порядку внесення вкладів учасників, щодо відповідальності учасників за порушення обов'язку внесення вкладів, щодо складу і компетенції органів управління товариства і прийняття ними рішень - у тому числі і з питань, рішення щодо яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів, - а також інші відомості, передбачені законом.  
576. Стаття 123 Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю  
577. 1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.  
578. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим від суми, що визначається законом.  
579. 2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом урахування вимог до товариства.  
580. 3. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю має бути на момент реєстрації товариства сплачений його учасниками не менш як наполовину. Та частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті його учасниками протягом першого року діяльності товариства. У разі невиконання цього обов'язку товариство має або оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати це зменшення у встановленому порядку, або ж припинити свою діяльність шляхом ліквідації.  
581. 4. Якщо на закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від зареєстрованого статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати це зменшення у встановленому порядку - якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (п. 1 цієї статті), товариство підлягає ліквідації.  
582. 5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після оповіщення у порядку, передбаченому законом, усіх його кредиторів. У цьому випадку останні мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.  
583. 6. Збільшення статутного капіталу товариства допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів визначається законом.  
584. Стаття 124 Управління товариством з обмеженою відповідальністю  
585. 1. Найвищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.  
586. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний не зі складу учасників товариства.  
587. 2. Компетенція виконавчих органів товариства, а також порядок ухвалення ними рішень і порядок виступання від імені товариства визначаються відповідно до цього Кодексу, закону та установчих документів.  
588. 3. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:  
589. 1) визначення основних напрямів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про їх виконання;  
590. 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;  
591. 3) утворення та відкликання виконавчих органів товариства;  
592. 4) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;  
593. 5) прийняття рішення про ліквідацію товариства;  
594. 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;  
595. 7) виключення учасника із товариства.  
596. Законом та статутом товариства до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.  
597. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчим органам товариства.  
598. Стаття 125 Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю  
599. 1. Контроль за діяльністю виконавчого органу здійснюється у порядку, передбаченому установчими документами товариства.  
600. 2. Загальні збори можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.  
601. Порядок утворення та повноваження контрольного органу визначаються загальними зборами учасників.  
602. 3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю згідно з рішенням загальних зборів, а також в інших випадках, передбачених законом чи установчими документами товариства, може призначатися аудиторська перевірка.  
603. 4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства визначається законом і статутом товариства.  
604. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит).  
605. 5. Публічна звітність товариства про результати ведення його справ не вимагається, крім випадків, передбачених законом.  
606. Стаття 126 Перехід частки учасника у майні товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи  
607. 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку у майні товариства, яка відповідає його вкладові у статутний капітал товариства, чи її частину одному або кільком учасникам цього товариства.  
608. 2. Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається - якщо інше не передбачено статутом товариства - у порядку, передбаченому установчими документами.  
609. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи угодою його учасників не передбачений інший порядок здійснення цього права. У разі якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня сповіщення або ж протягом іншого строку, передбаченого статутом товариства чи угодою його учасників, частка учасника може бути відчужена будь-якій третій особі.  
610. 3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.  
611. 4. У разі придбання частки учасника (її частини) самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, що передбачені законом та установчими документами товариства, або ж зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 123 цього Кодексу.  
612. 5. Частки у майні товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців фізичних осіб і правонаступників юридичних осіб, які є учасниками товариства, якщо установчими документами товариства не передбачено, що такий перехід допускається тільки за згодою інших учасників товариства.  
613. Стаття 127 Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю  
614. 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, сповістивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений установчими документами.  
615. 2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, яка відповідає його частці у статутному капіталі товариства.  
616. Порядок і спосіб визначення вартості частки, а також строки її виплати встановлюються законом та установчими документами.  
617. 3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори про порядок визначення частки, її розмір і строки виплати, вирішуються судом.  
618. Стаття 128 Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю  
619. 1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, у зв'язку із досягненням мети, заради якої воно було створене, а також за рішенням суду - в інших випадках, передбачених цим Кодексом і законом.  
620. 2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.  
621. Стаття 129 Поняття товариства з додатковою відповідальністю  
622. 1. Товариством з додатковою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений установчими документами.  
623. 2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається установчими документами товариства.  
624. 3. Фірмове найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю".  
625. 4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються правила цього Кодексу про товариства з обмеженою відповідальністю - оскільки інше не передбачено цією статтею та установчими документами товариства.  
626. 5. Акціонерне товариство  
627. Стаття 130 Поняття акціонерного товариства  
628. 1. Акціонерним визнається товариство, статутний капітал якого поділений на певне число акцій однакової номінальної вартості.  
629. 2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.  
630. Акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть у випадках, передбачених статутом, відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Акціонери мають право відчужувати акції, що їм належать, без згоди інших акціонерів.  
631. 3. Фірмове найменування акціонерного товариства має містити його найменування і вказівку на те, що товариство є акціонерним.  
632. 4. Особливості правового становища акціонерних товариств, створених шляхом приватизації державних підприємств, визначаються також законами та іншими правовими актами про приватизацію державних підприємств.  
633. 5. Акціонерне товариство зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок, прибутки і збитки.  
634. Стаття 131 Створення акціонерного товариства  
635. 1. Акціонерне товариство може бути створене юридичними та фізичними особами.  
636. Обмеження щодо участі у заснуванні акціонерних товариств можуть встановлюватися законом.  
637. 2. Особи, що створюють акціонерне товариство, укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідальність перед особами, які підписалися на акції, і перед третіми особами. Договір не є установчим документом.  
638. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, - договір підлягає нотаріальному посвідченню.  
639. 3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства.  
640. Товариство несе відповідальність за такими, що пов'язані з його створенням, зобов'язаннями учасників тільки у разі наступного схвалення їхніх дій загальними зборами акціонерів.  
641. 4. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це мають міститися у статуті товариства, мають бути зареєстровані і підлягають опублікуванню для загального відома.  
642. Акціонерне товариство не може мати одним-єдиним учасником інше акціонерне товариство, що складається з однієї особи.  
643. 5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення відкритої підписки, порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція визначаються законом.  
644. Стаття 132 Статут акціонерного товариства  
645. 1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.  
646. 2. Статут акціонерного товариства, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, має містити відомості про розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством, про їхню номінальну вартість і кількість, про права акціонерів, про склад і компетенцію органів управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень - у тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законодавчими актами про господарські товариства.  
647. Стаття 133 Статутний капітал акціонерного товариства  
648. 1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.  
649. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим, ніж розмір, передбачений законом.  
650. 2. Не допускається звільнення акціонера від обов'язку оплати акцій товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.  
651. 3. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки визначається законом.  
652. 4. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити та зареєструвати у встановленому порядку зменшення свого статутного капіталу. Якщо вартість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (п. 1 цієї статті), товариство підлягає ліквідації.  
653. 5. Законом чи статутом товариства можуть бути встановлені обмеження кількості, сумарної номінальної вартості акцій чи максимальної кількості голосів, які можуть належати одному акціонерові.  
654. Стаття 134 Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства  
655. 1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або випуску додаткових акцій.  
656. 2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття зазнаних ним збитків не допускається.  
657. 3. У випадках, передбачених законом або статутом товариства, може бути встановлене переважне право акціонерів на купівлю акцій, що додатково випускаються товариством.  
658. Стаття 135 Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства  
659. 1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або ж шляхом купівлі частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.  
660. Зменшення статутного капіталу товариства допускається після оповіщення всіх його кредиторів у порядку, що визначається законом. При цьому кредитори товариства мають право зажадати або дострокового припинення, або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.  
661. 2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.  
662. 3. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від визначеного законом мінімального розміру (п. 1 статті 133 цього Кодексу) має наслідком ліквідацію товариства.  
663. Стаття 136 Обмеження на випуск цінних паперів і на виплату дивідендів акціонерного товариства  
664. 1. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу не може перевищувати десяти відсотків.  
665. 2. Акціонерне товариство має право випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або ж розміру забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми особами.  
666. 3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:  
667. 1) до повної сплати всього статутного капіталу;  
668. 2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду, розміру;  
669. 3) в інших випадках, передбачених законом.  
670. Стаття 137 Загальні збори акціонерів  
671. 1. Найвищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.  
672. Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний учасник.  
673. 2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:  
674. 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;  
675. 2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;  
676. 3) затвердження річних звітів, бухгалтерських балансів, розподіл прибутку і збитків товариства;  
677. 4) рішення про ліквідацію товариства.  
678. До виключної компетенції загальних зборів законом може бути також віднесене вирішення інших питань.  
679. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчим органам товариства.  
680. 3. Порядок голосування на загальних зборах визначається законом.  
681. Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у найвищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.  
682. 4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з питань:  
683. 1) внесення змін до статуту товариства;  
684. 2) ухвалення рішення про ліквідацію.  
685. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.  
686. 5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше ніж один раз на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.  
687. Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.  
688. Збори мають бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (наглядової ради).  
689. Акціонери, які володіють у сукупності більш ніж 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час на будь-яку вимогу.  
690. Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення акціонерів визначаються законом і статутом товариства.  
691. Стаття 138 Наглядова рада акціонерного товариства  
692. 1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.  
693. Випадки обов'язкового створення наглядової ради встановлюються законом.  
694. 2. Законом і статутом товариства встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.  
695. 3. Члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого органу.  
696. 4. Наглядова рада товариства визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу.  
697. Стаття 139 Виконавчий орган акціонерного товариства  
698. 1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.  
699. Роботою правління керує голова правління, який призначається чи обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.  
700. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.  
701. Правління є підзвітне загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Правління діє від імені акціонерного товариства у межах, передбачених законом і статутом акціонерного товариства.  
702. 2. Виконавчий орган товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).  
703. Стаття 140 Аудиторська перевірка в акціонерному товаристві  
704. Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до цього Кодексу або закону публікувати для загального відома документи, зазначені у п. 5 статті 130 цього Кодексу, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками (зовнішній аудит).  
705. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі й такого, що не зобов'язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які володіють 20 відсотками акцій. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства визначається законом і статутом товариства.  
706. § 2. Виробничий кооператив  
707. Стаття 141 Поняття виробничого кооперативу  
708. 1. Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Законом і установчими документами виробничого кооперативу може бути передбачена участь у його діяльності на засадах членства також інших осіб.  
709. 2. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу.  
710. 3. Фірмове найменування кооперативу має містити його найменування, а також слова "виробничий кооператив".  
711. 4. Правове становище виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються відповідно до цього Кодексу і Законом про кооперацію.  
712. Стаття 142 Установчі документи виробничого кооперативу  
713. 1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів.  
714. 2. Статут кооперативу має містити, крім відомостей, зазначених у статті 74 цього Кодексу, умову про розмір пайового внеску членів кооперативу, відомості про склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайового внеску, відомості про характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі, відомості про порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу, відомості про розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу, відомості про склад і компетенцію органів управління кооперативу і про порядок ухвалення ним рішень, у тому числі щодо питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів.  
715. 3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж та, що встановлена у законі.  
716. Стаття 143 Майно виробничого кооперативу  
717. 1. Майно, що перебуває у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.  
718. 2. Член кооперативу зобов'язаний внести на момент реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з моменту реєстрації, якщо статутом кооперативу не передбачений інший строк.  
719. Порядок внесення пайових внесків членами кооперативу встановлюється законом і статутом.  
720. 3. Кооператив не має права випускати акції.  
721. Прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не передбачений статутом кооперативу.  
722. У такому самому порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів.  
723. Стаття 144 Управління виробничим кооперативом  
724. 1. Найвищим органом кооперативу є загальні збори його членів.  
725. У кооперативі з кількістю членів, що є більшою ніж 50 осіб, створюється наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу кооперативу. Члени наглядової ради не мають права діяти від імені кооперативу.  
726. Виконавчим органом кооперативу є правління чи голова кооперативу. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і є підзвітними наглядовій раді та загальним зборам членів кооперативу.  
727. Членами наглядової ради та правління кооперативу, а також головою кооперативу можуть бути тільки члени кооперативу.  
728. Член кооперативу не може бути членом наглядової ради і членом правління або головою кооперативу одночасно.  
729. 2. Компетенція органів управління кооперативу, а також порядок ухвалення ними рішень та виступання від імені кооперативу визначається законом і статутом кооперативу.  
730. 3. До виключної компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:  
731. 1) зміна статуту кооперативу;  
732. 2) формування наглядової ради і виконавчих органів та відкликання їх членів;  
733. 3) прийняття у члени кооперативу та виключення з членів кооперативу;  
734. 4) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів кооперативу і розподіл його прибутку та збитків;  
735. 5) рішення про припинення діяльності кооперативу.  
736. Законом і статутом кооперативу до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.  
737. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи наглядової ради кооперативу, не можуть бути передані ними на вирішення виконавчим органам кооперативу.  
738. 4. Член кооперативу має один голос при ухваленні рішень загальними зборами.  
739. Стаття 145 Припинення членства у виробничому кооперативі і перехід паю  
740. 1. Член кооперативу має право на свій розсуд вийти з кооперативу. У цьому разі йому має бути виплачена вартість паю або видане майно, яке відповідає його паю, а також здійснені інші виплати, передбачені статутом кооперативу.  
741. Видача паю та іншого майна такому, що виходить, членові кооперативу здійснюється у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.  
742. 2. Член кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, передбачених законом і статутом кооперативу. Член кооперативу, що його виключили, має відповідно до п. 1 цієї статті право на одержання паю та інших виплат, передбачених статутом кооперативу.  
743. 3. Член кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбачено законом і статутом кооперативу.  
744. Передання паю (його частини) особі, що не є членом кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється законом чи статутом кооперативу.  
745. 4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємців може бути прийнято у члени кооперативу, якщо інше не визначено статутом кооперативу. При відмові прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.  
746. 5. Звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними боргами допускається лише при нестачі іншого його майна для покриття таких боргів - у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.  
747. 6. При заставі паю та наступному зверненні заставоутримувачем стягнення на цей пай відповідно застосовується правило частини другої п. 3 цієї статті.  
748. Підрозділ 3 Участь держави, Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних утворень у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
749. Глава 8 Правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних утворень у відносинах, що регулюються цивільним законодавством  
750. Стаття 146 Правові форми участі держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством Держава бере участь у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, у формі загальнодержавної скарбниці та у формі створюваних державою юридичних осіб, за якими закріплюється визначена частина державного майна.  
751. Стаття 147 Правові форми участі Автономної Республіки Крим у відносинах, що регулюються цивільним законодавством Автономна Республіка Крим бере участь у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, у формі скарбниці Автономної Республіки Крим та у формі створюваних Автономною Республікою Крим юридичних осіб, за якими закріплюється визначена частина її майна.  
752. Стаття 148 Правові форми участі адміністративно-територіальних утворень у відносинах, що регулюються цивільним законодавством Адміністративно-територіальні утворення беруть участь у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, у формі скарбниці відповідного адміністративно-територіального утворення та у формі створюваних ними юридичних осіб, за якими закріплюється визначена частина майна адміністративно-територіальних утворень.  
753. Стаття 149 Скарбниці як юридичні особи публічного права  
754. Загальнодержавна скарбниця, скарбниці Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних утворень виступають як юридичні особи публічного права.  
755. Стаття 150 Майно загальнодержавної скарбниці  
756. Майно загальнодержавної скарбниці становлять кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за створеними державою юридичними особами.  
757. Стаття 151 Майно скарбниці Автономної Республіки Крим  
758. Майно скарбниці Автономної Республіки Крим становлять кошти бюджету Автономної Республіки Крим та інше майно, не закріплене за створеними нею юридичними особами.  
759. Стаття 152 Майно скарбниць адміністративно-територіальних утворень  
760. Майно скарбниць адміністративно-територіальних утворень становлять кошти бюджету цих адміністративно-територіальних утворень та інше майно, не закріплене за створеними ними юридичними особами.  
761. Глава 9 Органи та представники, через яких діють скарбниці  
762. Стаття 153 Органи, через які діє загальнодержавна скарбниця  
763. Загальнодержавна скарбниця діє через державні органи у межах їхньої компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
764. Стаття 154 Органи, через які діє скарбниця Автономної Республіки Крим  
765. Скарбниця Автономної Республіки Крим діє через відповідні республіканські органи у межах їхньої компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
766. Стаття 155 Органи, через які діють скарбниці адміністративно-територіальних утворень  
767. Скарбниці адміністративно-територіальних утворень діють через органи місцевого самоврядування цих утворень у межах компетенції, встановленої актами, які визначають статус цих органів.  
768. Стаття 156 Представники скарбниць У випадках і в порядку, що передбачені законами, іншими правовими актами, нормативними актами адміністративно-територіальних утворень, від імені скарбниць за спеціальними дорученнями держави, Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних утворень можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також фізичні та юридичні особи.  
769. Глава 10 Відповідальність за зобов'язаннями скарбниць  
770. Стаття 157 Відповідальність за зобов'язаннями загальнодержавної скарбниці Загальнодержавна скарбниця відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.  
771. Стаття 158 Відповідальність за зобов'язаннями скарбниці Автономної Республіки Крим  
772. Скарбниця Автономної Республіки Крим відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.  
773. Стаття 159 Відповідальність за зобов'язаннями скарбниць адміністративно-територіальних утворень Скарбниці адміністративно-територіальних утворень відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.  
774. Стаття 160 Розмежування відповідальності за зобов'язаннями скарбниць та юридичних осіб, створених державою, Автономною Республікою Крим, адміністративно-територіальними утвореннями 1. Відповідні скарбниці не відповідають за зобов'язаннями юридичних осіб, створених державою, Автономною Республікою Крим, адміністративно-територіальними утвореннями, крім випадків, передбачених законом. 2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, адміністративно-територіальними утвореннями, не відповідають за зобов'язаннями відповідних скарбниць. 3. Загальнодержавна скарбниця не відповідає за зобов'язаннями скарбниць Автономної Республіки Крим і адміністративно-територіальних утворень. 4. Скарбниці Автономної Республіки Крим та адміністративно-територіальних утворень не відповідають за зобов'язаннями одна одної, а також за зобов'язаннями загальнодержавної скарбниці.  
775. Розділ ІІІ Об'єкти цивільних прав  
776. Глава 11 Загальні положення про об'єкти цивільних прав  
777. Стаття 161 Види об'єктів цивільних прав До об'єктів цивільних прав належать речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.  
778. Стаття 162 Оборотоздатність об'єктів цивільних прав  
779. 1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва (успадкування) або іншим чином, якщо вони не вилучені з обороту, або не обмежені в обороті, або є невід'ємними від фізичної або юридичної особи.  
780. 2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких в обороті не допускається (об'єкти, вилучені з обороту), мають бути прямо зазначені у законі.  
781. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено оборотоздатні), визначаються у порядку, встановленому законом.  
782. 3. Земля та інші природні ресурси можуть іншим чином відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої тією мірою, якою їхній оборот допускається законом про землю та інші природні ресурси.  
783. Глава 12 Речі. Майно  
784. Стаття 163 Поняття речі  
785. Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.  
786. Стаття 164 Нерухомі та рухомі речі  
787. 1. До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим.  
788. Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, - як такі, що підлягають державній реєстрації.  
789. 2. Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі.  
790. Стаття 165 Державна реєстрація нерухомості  
791. 1. Право власності та інші речеві права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.  
792. 2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є публічною. Реєструвальний орган зобов'язаний надавати інформацію про здійснену реєстрацію та зареєстровані права будь-якій особі.  
793. 3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.  
794. 4. Порядок державної реєстрації та підстави відмови у реєстрації визначаються цим Кодексом.  
795. Стаття 166 Речі подільні та неподільні  
796. 1. Подільною визнається річ, внаслідок користування якою кожна її частина зберігає свої властивості цілого та не втрачає при цьому свого господарського (цільового) призначення.  
797. 2. Неподільною визнається річ, внаслідок поділу якої її частини втрачають властивості первісної речі та змінюють господарське (цільове) призначення.  
798. Стаття 167 Індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками  
799. 1. Індивідуально-визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з безлічі однорідних речей і тим самим індивідуалізують цю річ. Індивідуально-визначені речі є незамінними.  
800. 2. Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою. Речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.  
801. Стаття 168 Речі споживні та неспоживні  
802. 1. Споживними визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді.  
803. 2. Неспоживними визнаються речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.  
804. Стаття 169 Головна річ і приналежність  
805. 1. Головною річчю визнається самостійна річ, пов'язана з іншою річчю (приналежністю), що покликана слугувати головній речі та пов'язана з нею спільним господарським призначенням, цінність якої помітно перевищує цінність приналежності.  
806. 2. Приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено законодавчими актами або договором.  
807. Стаття 170 Складові частини речі  
808. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження або істотного знецінення речі.  
809. При переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню.  
810. Стаття 171 Складні речі  
811. Якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визначається сутністю з'єднання, вони вважаються за одну річ (складна річ).  
812. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше.  
813. Стаття 172 Продукція, плоди та доходи  
814. 1. Продукцією, плодами та доходами визнається все те, що виробляється, добувається, дістається з речі або приноситься річчю.  
815. 2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не визначено законом або договором власника з іншою особою.  
816. Стаття 173 Майно  
817. Майном як особливим об'єктом визнаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.  
818. Стаття 174 Підприємство як майновий комплекс  
819. 1. Підприємством визнається єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.  
820. 2. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг), та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.  
821. 3. Підприємство в цілому як майновий комплекс визнається нерухомістю.  
822. 4. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних із встановленням, зміною та припиненням речевих прав.  
823. Стаття 175 Гроші (валюта)  
824. 1. Гривня - це законний платіжний засіб, обов'язковий до приймання за номінальною вартістю на всій території України.  
825. 2. Іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, передбачених законом України.  
826. Стаття 176 Валютні цінності  
827. Види майна, що визнаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочину з ними визначаються законом.  
828. Право власності на валютні цінності захищається на загальних підставах.  
829. Глава 13 Цінні папери  
830. § 1. Загальні положення про цінні папери  
831. Стаття 177 Поняття цінних паперів  
832. 1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, здійснення або передання якого можливі тільки у разі пред'явлення цінного паперу.  
833. З переданням цінного паперу переходять усі права, які посвідчуються ним, у сукупності.  
834. 2. У випадках, передбачених законом, для здійснення та передання прав, посвідчених цінним папером, достатньо доказів їх закріплення у спеціальному реєстрі (звичайному або комп'ютеризованому) особи, яка здійснює випуск цінного паперу від свого імені та несе відповідальність згідно з вираженим у ньому зобов'язанням.  
835. Стаття 178 Види цінних паперів До цінних паперів належать: облігація, вексель, чек, ощадний сертифікат, коносамент, варант, акція та інші документи.  
836. Стаття 179 Вимоги до цінного паперу  
837. 1. Види прав, які посвідчуються цінними паперами, обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги до форми цінного паперу та інші необхідні вимоги визначаються законом або у встановленому порядку.  
838. 2. Відсутність обов'язкових реквізитів цінного паперу або невідповідність цінного паперу встановленій для нього формі має наслідком його недійсність.  
839. Стаття 180 Передання прав за цінним папером  
840. 1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:  
841. 1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);  
842. 2) названій у цінному папері особі (іменний цінний папір);  
843. 3) названій у цінному папері особі, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу управоможену особу (ордерний цінний папір).  
844. 2. Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.  
845. 3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.  
846. 4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення вимог (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером, несе відповідальність за недійсність відповідної вимоги, але не за її невиконання.  
847. 5. Права за ордерним цінним папером передаються через учинення на цьому папері передавального напису - індосаменту. Індосант несе відповідальність не лише за існування права, а й за його здійснення.  
848. Індосамент, учинений на цінному папері, переносить усі права, посвідчені цінним папером, на особу, якій або за наказом якої передаються права за цінним папером - індосата. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.  
849. Стаття 181 Виконання за цінним папером  
850. 1. Особа, що видала цінний папір, та всі особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного паперу про виконання посвідченого цим папером обов'язку однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають права зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.  
851. 2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.  
852. Володілець такого цінного паперу, щодо якого встановлено фальшування або підробку, має право виставити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.  
853. Стаття 182 Бездокументарні цінні папери  
854. 1. У випадках, визначених законом, або в порядку, що ним встановлений, організація-депозитарій, яка має спеціальну ліцензію, може за договором з емітентом (депозитарним договором) провадити фіксацію прав, які закріплюються іменним або ордерним цінним папером, у тому числі в бездокументарній формі (за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки тощо). До такої форми фіксації прав застосовуються правила, встановлені цим Кодексом й іншими законами для цінних паперів, якщо інше не випливає з особливостей фіксації.  
855. Фіксація, що провадиться за клопотанням емітента або особи, яка зареєстрована як така, що володіє відповідними правами, прирівнюється до цінного паперу і є достатньою для здійснення та передання прав за цінним папером. На вимогу володільця права депозитарій зобов'язаний видати йому документ, який свідчить про закріплені права.  
856. Права, що посвідчуються фіксацією у депозитарія, порядок діяльності депозитарія цінних паперів і видачі ліцензій на проведення операцій з цінними паперами, порядок офіційної фіксації прав і правоволодільців депозитарієм, порядок документального підтвердження напису у депозитарія та порядок вчинення операцій з бездокументарними цінними паперами визначаються законом або у встановленому порядку.  
857. 2. Операції з бездокументарними цінними паперами можуть вчинятися тільки при зверненні до депозитарія, який офіційно вчиняє написи прав. Здійснення, передання, надання та обмеження прав мають офіційно фіксуватися депозитарієм. Депозитарій несе відповідальність за збереження офіційних написів, забезпечення їх конфіденційності, подання правильних даних про такі написи та за вчинення офіційних написів про проведені операції.  
858. § 2. Окремі види цінних паперів Стаття 183 Облігація Облігацією визнається цінний папір, що посвідчує права її утримувача на одержання від особи, яка випустила облігацію, у передбачений у ній строк номінальної вартості облігації або іншого майнового еквівалента. Облігація надає її утримувачеві також права на одержання фіксованого в ній процента номінальної вартості облігації або інші майнові права. Облігації можуть бути на пред'явника або іменними.  
859. Стаття 184 Чек Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банкові видати утримувачеві чека зазначену в ньому суму. Чек має бути поданий до виплати протягом строку, встановленого законом.  
860. Стаття 185 Вексель 1. Векселем визнається цінний папір, що посвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму володільцеві векселя (векселеутримувачу).  
861. Стаття 186 Акція 1. Акцією визнається цінний папір, що посвідчує право її утримувача (акціонера) на одержання частини прибутку акціонерного товариства у формі дивідендів, на участь в управлінні справами акціонерного товариства та на частину майна, що залишилося після його ліквідації. 2. Акції можуть бути або на пред'явника, або іменними, або такими, що перебувають у вільному обігу, або з обмеженим колом обігу.  
862. Стаття 187 Ощадний сертифікат Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про вкладення коштів, яке посвідчує право вкладника на одержання у будь-якому закладі цього банку або в іншій кредитній установі суми вкладу та процентів за цим вкладом - після спливу встановленого строку. Ощадні сертифікати можуть бути на пред'явника або іменними.  
863. Стаття 188 Коносамент Коносаментом визнається товаророзпорядчий документ, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і одержати вантаж після завершення перевезення. Коносамент може бути на пред'явника, ордерним або іменним. При складанні коносамента у кількох дійсних примірниках видача вантажу за першим поданим коносаментом зупиняє дію інших примірників.  
864. Стаття 189 Варант Варантом визнається цінний папір (товаророзпорядчий документ), що посвідчує право його утримувача розпоряджатися майном, зазначеним у варанті, використовуючи останній як спосіб забезпечення зобов'язання.  
865. Глава 14 Нематеріальні блага  
866. Стаття 190 Результати творчої діяльності  
867. У випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами, визнається виключне право фізичної або юридичної особи на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що надаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).  
868. Використання результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації, що є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.  
869. Стаття 191 Службова та комерційна таємниця  
870. 1. Підлягає захисту інформація, яка становить службову та комерційну таємницю, якщо така інформація має реальну та потенційну комерційну цінність через її невідомість третім особам, відсутність вільного доступу до неї на законних підставах і її володілець вживає заходів щодо збереження її конфіденційності. Службова та комерційна таємниця є об'єктом цивільного обороту. Відомості, що не є службовою та комерційною таємницею, визначаються законом й іншими правовими актами.  
871. 2. Інформація, що становить службову або комерційну таємницю, захищається у способи, передбачені цим Кодексом й іншими законами.  
872. Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка становить службову або комерційну таємницю, повинні відшкодувати завдані збитки. Такий самий обов'язок покладається на працівників, які розголосили службову або комерційну таємницю всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.  
873. Стаття 192 Особисті немайнові блага фізичної особи  
874. 1. Особистими немайновими благами фізичної особи є життя і здоров'я; честь, гідність і ділова репутація; ім'я; вільний розвиток своєї особистості; свобода та особиста недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; сім'я; недоторканність особистого і сімейного життя; таємниця свого особистого життя; вільний вибір роду занять; свобода пересування, вільний вибір місця проживання; інформація; свобода об'єднань; авторство; безпечне для життя і здоров'я довкілля; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються законом.  
875. 2. Відповідно до Конституції життя і здоров'я людини та її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.  
876. Розділ IV Правочини. Представництво  
877. Глава 15 Правочини  
878. § 1. Загальні положення про правочини  
879. Стаття 193 Поняття та види правочинів  
880. 1. Правочином визнається дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  
881. 2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).  
882. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила.  
883. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.  
884. 3. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить законам та іншим правовим актам або суті одностороннього правочину.  
885. Стаття 194 Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину  
886. 1. Зміст правочину не може суперечити положенням закону, інших правових актів, що є обов'язковими для сторін, а також моральним засадам суспільства.  
887. 2. Особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.  
888. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  
889. 4. Правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом.  
890. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  
891. 6. Правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей.  
892. Стаття 195 Презумпція правомірності правочину  
893. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не випливає із закону, інших правових актів або якщо він не визнаний судом недійсним.  
894. Стаття 196 Форма правочину  
895. 1. Правочини можуть вчинятися усно або письмово.  
896. 2. Правочин, для якого законом не встановлена письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання певних правових наслідків.  
897. 3. У випадках, передбачених законом або договором, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.  
898. 4. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.  
899. Стаття 197 Правочини, які можуть вчинятися усно  
900. 1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.  
901. 2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.  
902. 3. Правочини на виконання договору, укладеного письмово, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить положенням закону та договору.  
903. Стаття 198 Вимоги до письмової форми правочину  
904. 1. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.  
905. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного та іншого технічного засобу зв'язку.  
906. 2. Правочин вважається таким, що вчинений письмово, якщо він підписаний його учасниками.  
907. Правочин, який вчиняється юридичною особою, підписується особами, що правоуповноважені на те законом, іншими правовими актами або установчими документами, та скріплюється печатками.  
908. 3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або домовленістю сторін.  
909. 4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину підписує інша особа.  
910. Підпис цієї особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний його учасниками.  
911. Підпис такої особи на тексті правочину, стосовно якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений керівником підприємства, установи або організації за місцем роботи чи навчання, або ж за місцем проживання, або керівником лікувально-профілактичного закладу за місцем лікування учасника правочину чи особи, що підписала правочин замість нього.  
912. Стаття 199 Правочини, що мають вчинятися письмово  
913. 1. Письмово мають вчинятися:  
914. 1) правочини між юридичними особами;  
915. 2) правочини між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів, передбачених у п. 1 статті 197 цього Кодексу;  
916. 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує щонайменше у десять разів розмір доходу, який не оподатковується, за винятком правочинів, передбачених у п. 1 статті 197 цього Кодексу;  
917. 4) інші правочини, щодо яких законом, іншими правовими актами вимагається письмова форма.  
918. 2. Правочини, які вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом.  
919. Стаття 200 Нотаріальне посвідчення правочину  
920. 1. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, на якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.  
921. 2. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, що містяться у статті 194 цього Кодексу.  
922. 3. На вимогу особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально.  
923. Стаття 201 Державна реєстрація правочину  
924. 1. Державній реєстрації підлягають лише правочини, передбачені законом.  
925. 2. Правочин, щодо якого вимагається державна реєстрація, визнається вчиненим з моменту державної реєстрації.  
926. 3. Органи, які проводять реєстрацію, порядок реєстрації, а також ведення відповідних реєстрів, визначаються Кабінетом Міністрів.  
927. Стаття 202 Місце вчинення правочину  
928. 1. Місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі особи. 2. Місцем вчинення дво- чи багатостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір.  
929. Стаття 203 Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини  
930. 1. Особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).  
931. 2. Особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).  
932. 3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.  
933. 4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.  
934. Стаття 204 Тлумачення змісту правочину  
935. 1. Зміст правочину може бути витлумачений самими сторонами.  
936. 2. На вимогу однієї або обох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину.  
937. 3. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги буквальне значення слів, що їх використовують сторони. Якщо буквальне значення слів не дає змоги з'ясувати змісту окремих частин правочину, цей зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину з усім його змістом.  
938. 4. Якщо за правилами, передбаченими у п. 3 цієї статті, немає можливості встановити справжню волю особи, що вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.  
939. Стаття 205 Відмова від правочину  
940. 1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.  
941. 2. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою відмовитися від нього навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.  
942. 3. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено.  
943. 4. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін.  
944. § 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону  
945. Стаття 206 Поняття недійсності правочину  
946. 1. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які передбачені у пп. 1-3, 5, 6 статті 194 цього Кодексу, в момент вчинення правочину.  
947. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо випливає із закону, інших правових актів (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом правочину недійсним не вимагається. У випадках, передбачених у п. 3 статті 17, п. 2 статті 210, п. 1 статті 211, п. 2 статті 212, п. 3 статті 216, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.  
948. 3. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, інших правових актів, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (заперечуваний правочин).  
949. 4. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути виставлена будь-якою заінтересованою особою.  
950. Суд має право застосувати такі наслідки з власної ініціативи.  
951. Стаття 207 Правові наслідки недійсності правочину  
952. 1. У разі недійсності правочину сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент взаємних розрахунків.  
953. 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано збитків іншій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною на загальних підставах у повному обсязі.  
954. 3. Правові наслідки, передбачені у пп. 1, 2 цієї статті, застосовуються завжди, якщо положеннями закону стосовно окремих видів недійсних правочинів не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки.  
955. 4. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано моральної шкоди, сторона, що є винною у вчиненні цього правочину, зобов'язана її компенсувати у випадках, передбачених законом.  
956. 5. Законом можуть встановлюватися додаткові правові наслідки недійсності правочинів.  
957. 6. Правові наслідки, передбачені законом, не можуть змінюватися домовленістю сторін.  
958. Стаття 208 Правові наслідки недійсності окремих частин правочину  
959. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність решти його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.  
960. Стаття 209 Наслідки недодержання письмової форми правочину  
961. 1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена цим Кодексом, іншими законами, не має наслідком його недійсність.  
962. У разі заперечення однією із сторін самого факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин сторони не мають права посилатися на свідчення свідків. Як наявність самого правочину, так і його зміст можуть доводитися письмовими доказами або за допомогою засобів аудіо- та відеозапису.  
963. 2. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена цим Кодексом, має наслідком його недійсність лише у випадках, що прямо зазначені у законі.  
964. Стаття 210 Наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину  
965. 1. Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину має наслідком його недійсність.  
966. 2. У виняткових випадках суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.  
967. Стаття 211 Наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору  
968. 1. Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його недійсність.  
969. 2. Якщо сторони домовилися щодо усіх суттєвих умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.  
970. Стаття 212 Правові наслідки вчинення правочину особою, яка не досягла 14 років (малолітнім), за межами її дієздатності  
971. 1. Правочин, який вчинено малолітнім за межами його дієздатності (стаття 33 цього Кодексу), може бути згодом схвалений його батьками (усиновлювачами), або одним з них, з ким він проживає, або опікуном.  
972. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про вчинення правочину, протягом трьох місяців не заявили претензії іншій стороні.  
973. У разі відсутності такого схвалення правочин є недійсним.  
974. 2. За позовом заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він не суперечить інтересам малолітнього.  
975. 3. Якщо правочин з малолітнім вчинила особа з повною дієздатністю, то в разі його недійсності вона зобов'язана повернути особам, що перелічені в п. 1 цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітнього.  
976. 4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік іншої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітнього зобов'язані повернути дієздатній стороні майно, яке було одержане ним за цим правочином, а якщо майно не збереглося, - відшкодувати його вартість за цінами, що існують на момент відшкодування.  
977. 5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні, то в разі його недійсності кожна з них зобов'язана повернути одна одній усе, що одержала за цим правочином. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) чи опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.  
978. 6. Якщо правочин з малолітнім вчинила особа віком від 14 до 18 років, то в разі його недійсності настають наслідки, передбачені п. 3 статті 213 цього Кодексу.  
979. Стаття 213 Правові наслідки вчинення правочину особою віком від 14 до 18 років (неповнолітнім) за межами її дієздатності  
980. 1. Правочин, який неповнолітній вчинив без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними (п. 1 статті 212 цього Кодексу). Якщо такого схвалення немає, суд за позовом самого неповнолітнього або іншої сторони може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він не суперечить інтересам цього неповнолітнього.  
981. 2. За позовом осіб, що перелічені в п. 1 цієї статті, суд може визнати правочин недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам неповнолітнього.  
982. 3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути одна одній усе, що одержала за цим правочином. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодовується його вартість за ціною, що існує на момент відшкодування. Якщо у неповнолітнього відсутні кошти, необхідні для відшкодування, його виплата провадиться батьками (усиновлювачами), піклувальниками, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.  
983. Стаття 214 Правові наслідки вчинення правочину особою, що обмежена у дієздатності, за межами її дієздатності  
984. Правочин, який вчинила особа, що обмежена у дієздатності, без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним (п. 1 статті 212 цього Кодексу).  
985. Якщо такого схвалення немає, правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного та членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.  
986. Стаття 215 Правові наслідки вчинення правочину дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними  
987. 1. Правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї права або інтереси, що охороняються законом, порушені.  
988. 2. У разі наступного визнання особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може вчинити її опікун.  
989. 3. Сторона, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, зобов'язана компенсувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.  
990. Стаття 216 Правові наслідки вчинення правочину недієздатною особою  
991. 1. Правочин, який вчинила недієздатна особа, є недійсним.  
992. 2. Опікун має право схвалити дрібну побутову угоду, яку уклала недієздатна особа (п. 1 статті 212 цього Кодексу).  
993. 3. На вимогу опікуна правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь недієздатної особи.  
994. 4. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної особи все те, що вона одержала за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існували на момент відшкодування.  
995. Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все те, що недієздатна особа одержала за цим правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла його винна поведінка.  
996. 5. Дієздатна сторона зобов'язана компенсувати опікунові недієздатної особи або членам його сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припустити такий стан особи.  
997. Стаття 217 Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти  
998. 1. Правочин юридичної особи, який заборонений її установчими документами, а також правочин, який вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), є недійсним.  
999. 2. Якщо юридична особа ввела іншу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана компенсувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.  
1000. Стаття 218 Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок і суперечить моральним засадам суспільства  
1001. 1. Правочин, який порушує публічний порядок і суперечить моральним засадам суспільства, є недійсним.  
1002. 2. Збитки, завдані таким правочином державі, Автономній Республіці Крим, адміністративно-територіальним утворенням, а також іншим особам, відшкодовуються стороною, що є винною у вчиненні такого правочину, на загальних підставах і в повному обсязі.  
1003. Стаття 219 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки  
1004. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо особа, що вчинила його, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.  
1005. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей предмета, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, передбачених законом.  
1006. 2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилялася, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки, якщо буде встановлено, що помилка позивача була результатом його власного недбальства.  
1007. 3. Особа, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки.  
1008. Стаття 220 Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману  
1009. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо буде встановлено, що одна із сторін навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (п. 1 статті 219 цього Кодексу).  
1010. Обман має місце як тоді, коли сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, так і тоді, коли вона замовчує їх існування.  
1011. 2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана компенсувати іншій стороні завдану їй у зв'язку із вчиненням такого правочину моральну шкоду.  
1012. Стаття 221 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства  
1013. 1. Правочин визнається судом недійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений внаслідок застосування до однієї із сторін фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони або з боку іншої особи, що призвело до вчинення правочину однією із сторін проти її справжньої волі.  
1014. 2. Сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до іншої сторони, зобов'язана компенсувати їй завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину моральну шкоду.  
1015. Стаття 222 Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною  
1016. 1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, визнається судом недійсним.  
1017. 2. Довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солідарного відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди, які завдані йому у зв'язку із вчиненням такого правочину.  
1018. Стаття 223 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом збігу тяжких обставин  
1019. Правочин, який вчинено особою через збіг тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах, визнається судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.  
1020. Стаття 224 Правові наслідки фіктивного правочину  
1021. 1. Фіктивним є правочин, який вчинено однією стороною або усіма сторонами без наміру настання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.  
1022. 2. Фіктивний правочин є недійсним.  
1023. Стаття 225 Правові наслідки удаваного правочину  
1024. 1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.  
1025. 2. Удаваний правочин є недійсним. Відносини сторін у цьому разі регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.  
1026. Стаття 226 Момент недійсності правочину  
1027. 1. Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення.  
1028. 2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.  
1029. Глава 16 Представництво  
1030. Стаття 227 Поняття та підстави представництва  
1031. 1. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.  
1032. 2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.  
1033. 3. Представництво може ґрунтуватися на законі, договорі, акті органу юридичної особи або адміністративному акті.  
1034. Стаття 228 Правочини, які можуть вчинятися представником  
1035. 1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.  
1036. 2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.  
1037. 3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва.  
1038. Стаття 229 Правові наслідки вчинення правочину представником  
1039. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.  
1040. Стаття 230 Передоручення  
1041. 1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин особисто. Він може перекласти свої повноваження повністю або частково на іншу особу, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником або ж якщо представник був примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.  
1042. 2. Представник, який переклав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за власні.  
1043. 3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки безпосередньо для особи, яку представляють.  
1044. Стаття 231 Вчинення правочинів з перевищенням повноважень  
1045. 1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин визнається схваленим також у тому разі, якщо особа, яку представляють, учинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.  
1046. 2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє для цієї особи цивільні права та обов'язки щодо даного правочину з моменту його вчинення.  
1047. Стаття 232 Комерційне представництво  
1048. 1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.  
1049. 2. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом.  
1050. 3. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.  
1051. 4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими правовими актами.  
1052. Стаття 233 Представництво за довіреністю  
1053. 1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.  
1054. 2. Довіреністю визнається окреме письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надане особою, яку представляють, безпосередньо відповідній третій особі.  
1055. Стаття 234 Форма довіреності  
1056. 1. Форма довіреності має відповідати тій формі, в якій вчиняється правочин.  
1057. 2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, має бути нотаріально посвідчена, крім випадків, передбачених у п. 4 цієї статті.  
1058. 3. До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:  
1059. 1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;  
1060. 2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;  
1061. 3) довіреності осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.  
1062. 4. Довіреність на одержання заробітної плати й інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, вкладів осіб у банках і на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена також організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання та адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні.  
1063. Стаття 235 Довіреність юридичної особи  
1064. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, управоможеною на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.  
1065. Стаття 236 Строк довіреності  
1066. 1. Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення.  
1067. 2. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.  
1068. 3. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.  
1069. Стаття 237 Припинення представництва за довіреністю  
1070. 1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:  
1071. 1) закінчення строку довіреності;  
1072. 2) скасування довіреності особою, що її видала;  
1073. 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;  
1074. 4) ліквідації юридичної особи, від імені якої видана довіреність;  
1075. 5) ліквідації юридичної особи, якій видана довіреність;  
1076. 6) смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;  
1077. 7) смерті особи, якій видана довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.  
1078. 2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.  
1079. 3. З припиненням представництва за довіреністю представник або його правонаступники повинні негайно повернути довіреність.  
1080. Стаття 238 Скасування довіреності  
1081. 1. Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Угода про відмову від цього права є нікчемною.  
1082. 2. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно сповістити про скасування представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність.  
1083. 3. Права та обов'язки, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або повинен був довідатися про її припинення, зберігають чинність для особи, що видала довіреність, і її правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.  
1084. 4. Законом можуть бути передбачені випадки, коли дозволяється видавати безвідкличні довіреності на певний час.  
1085. Стаття 239 Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю  
1086. 1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.  
1087. 2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.  
1088. 3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними, такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам.  
1089. 4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, передбачених у пп. 2, 3 цієї статті.  
1090. Розділ V Строки та терміни. Позовна давність  
1091. Глава 17 Визначення та обчислення строків  
1092. Стаття 240 Поняття строку та терміну  
1093. 1. Строком визнається період у часі, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.  
1094. 2. Терміном визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.  
1095. Стаття 241 Визначення строку та терміну  
1096. Установлений законом, іншими правовими актами, правочином або такий, що встановлюється судом, строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Установлений законом, іншими правовими актами, правочином або такий, що призначається судом, термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.  
1097. Стаття 242 Початок строку  
1098. Строк починається або наступного дня після календарної дати, або з настанням події, якими визначено його початок.  
1099. Стаття 243 Закінчення строку  
1100. 1. Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.  
1101. 2. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.  
1102. 3. Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.  
1103. Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює п'ятнадцяти дням.  
1104. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.  
1105. 4. Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.  
1106. Стаття 244 Закінчення строку в неробочий день  
1107. Якщо останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робочий день.  
1108. Стаття 245 Порядок вчинення дій в останній день строку  
1109. 1. Якщо строк встановлено для вчинення будь-якої дії, вона може бути виконана до нуля годин останнього дня строку. Проте якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.  
1110. 2. Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв'язку до нуля годин останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.  
1111. Глава 18 Позовна давність  
1112. Стаття 246 Поняття позовної давності  
1113. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може захистити своє порушене право шляхом вчинення позову.  
1114. Стаття 247 Загальна позовна давність  
1115. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.  
1116. Стаття 248 Спеціальна позовна давність  
1117. 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність - скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.  
1118. 2. Зокрема, позовна давність тривалістю у:  
1119. 1) шість місяців - на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);  
1120. 2) один рік:  
1121. - на вимогу про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;  
1122. - на вимогу у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 711 цього Кодексу);  
1123. - на вимогу про скасування договору дарування (стаття 780 цього Кодексу);  
1124. - на вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 статті 829 цього Кодексу);  
1125. - на вимоги щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду (стаття 918 цього Кодексу);  
1126. - на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (стаття 982 цього Кодексу);  
1127. - на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (п. 2 статті 1535 цього Кодексу);  
1128. 3) п'ять років - на вимогу про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчинений під впливом насильства, погрози, обману;  
1129. 4) десять років - на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.  
1130. Стаття 249 Недійсність угоди про скорочення позовної давності Не допускається скорочення позовної давності угодою сторін.  
1131. Стаття 250 Обчислення позовної давності  
1132. 1. Порядок обчислення позовної давності визначається за загальними правилами обчислення строків, передбаченими статтями 242-245 цього Кодексу.  
1133. 2. Не допускається зміна порядку обчислення позовної давності угодою сторін.  
1134. Стаття 251 Застосування позовної давності  
1135. 1. Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від спливу позовної давності.  
1136. 2. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.  
1137. 3. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.  
1138. Стаття 252 Початок перебігу позовної давності  
1139. 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права.  
1140. 2. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.  
1141. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом зажадання, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право поставити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, обчислення позовної давності починається зі спливом зазначеного строку.  
1142. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства, погрози або обману, починається від дня припинення насильства, погрози, обману або від дня, коли позивач довідався або повинен був довідатися про ці обставини.  
1143. 4. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.  
1144. 5. Винятки з правил, передбачених у пп. 1, 2 цієї статті, можуть бути встановлені цим Кодексом, законом або іншими правовими актами.  
1145. 6. У разі порушення права чи такого, що охороняється законом, інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.  
1146. 7. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від моменту виконання основного зобов'язання.  
1147. Стаття 253 Позовна давність при зміні осіб у зобов'язанні  
1148. Зміна осіб у зобов'язанні не має наслідком зміни позовної давності та порядку її обчислення.  
1149. Стаття 254 Зупинення перебігу позовної давності  
1150. 1. Перебіг позовної давності зупиняється:  
1151. 1) якщо вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);  
1152. 2) за встановленим Кабінетом Міністрів України відстроченням виконання зобов'язання (мораторій);  
1153. 3) за зупиненням дії закону або іншого правового акта, який регулює відповідні відносини;  
1154. 4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.  
1155. 2. Перебіг позовної давності зупиняється за умови, що зазначені у цій статті обставини виникли чи продовжували існувати в останні шість місяців давності, а якщо ця давність дорівнює шести місяцям чи є меншою ніж шість місяців, - протягом давності.  
1156. 3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення давності, перебіг позовної давності продовжується. При цьому частина строку, що залишилася, подовжується до шести місяців, а якщо позовна давність була меншою ніж шість місяців, - до позовної давності.  
1157. Стаття 255 Переривання перебігу позовної давності  
1158. 1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням позову у встановленому порядку, а також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого зобов'язання.  
1159. 2. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, - час, що сплинув до переривання, до нового строку не зараховується.  
1160. Стаття 256 Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду  
1161. 1. Залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності.  
1162. 2. Якщо судом залишений без розгляду позов, вчинений у кримінальній справі, то перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.  
1163. Стаття 257 Застосування позовної давності щодо додаткових вимог  
1164. Зі спливом позовної давності щодо головної вимоги вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).  
1165. Стаття 258 Вимоги, на які позовна давність не поширюється  
1166. 1. Позовна давність не поширюється:  
1167. 1) на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, - крім випадків, передбачених законодавчими актами;  
1168. 2) на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;  
1169. 3) на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи, - крім випадків, передбачених законом;  
1170. 4) на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння;  
1171. 5) на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів або актів органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпоряджання належним їм майном.  
1172. 2. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.  
1173. Стаття 259 Наслідки спливу позовної давності  
1174. 1. Особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.  
1175. 2. Якщо суд визнає поважними причини прогаяння позовної давності, порушене право підлягає захисту.  
1176. 3. Законом може бути встановлено, що сплив позовної давності погашає не тільки можливість захисту по суті порушеного права, а й саме це право.  
1177. КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ  
1178. Глава 19 Загальні положення про особисті немайнові права фізичних осіб  
1179. Стаття 260 Поняття особистого немайнового права  
1180. 1. Особисті немайнові права фізичних осіб не мають економічного змісту.  
1181. 2. Особисті немайнові права належать фізичним особам від народження або за законом.  
1182. 3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з особою. Фізична особа не може бути позбавлена своїх особистих немайнових прав.  
1183. 4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.  
1184. Стаття 261 Види особистих немайнових прав  
1185. 1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.  
1186. 2. Цим Кодексом передбачаються й інші особисті немайнові права фізичної особи.  
1187. 3. Перелік особистих немайнових прав, які закріплені Конституцією та цим Кодексом, не є вичерпним.  
1188. Стаття 262 Зміст особистого немайнового права  
1189. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.  
1190. Стаття 263 Рівність особистих немайнових прав фізичних осіб  
1191. 1. Кожна фізична особа має рівні особисті немайнові права - незалежно від віку, дієздатності та інших обставин.  
1192. 2. Забороняються будь-які обмеження особистих немайнових прав фізичних осіб, крім тих, які прямо передбачені цим Кодексом та іншими законами.  
1193. Стаття 264 Здійснення особистих немайнових прав  
1194. 1. Особисті немайнові права фізичні особи здійснюють самостійно.  
1195. 2. При здійсненні особистих немайнових прав фізична особа може діяти лише у межах наданої їй свободи поведінки.  
1196. Стаття 265 Забезпечення здійснення особистих немайнових прав  
1197. 1. Дії органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших організацій, службових і посадових осіб, що ними порушуються особисті немайнові права, є неправомірними.  
1198. 2. Організації, їх працівники, окремі фізичні особи, які, виконуючи свої професійні обов'язки, мають стосунок до сфери особистих немайнових прав, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.  
1199. 3. Особа, позбавлена можливості здійснювати свої особисті немайнові права, а також особа, особисте немайнове право якої порушене іншим чином, має право на захист.  
1200. Стаття 266 Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав  
1201. 1. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачене Конституцією України, можливе лише у випадках, визначених нею.  
1202. 2. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачене цим Кодексом та законами України, можливе лише у випадках, визначених ними.  
1203. Стаття 267 Захист особистих немайнових прав  
1204. 1. Захист особистих немайнових прав здійснюється способами, передбаченими у статтях 15, 16 цього Кодексу.  
1205. 2. Захист особистих немайнових прав може здійснюватися й іншими способами - відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.  
1206. Стаття 268 Поновлення порушеного особистого немайнового права  
1207. 1. Фізична особа, юридична особа, якими порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.  
1208. 2. Якщо особа не вчиняє необхідних дій для негайного поновлення порушеного нею права, суд може примусити її до їх вчинення, оголосити їй громадську догану і стягнути завдані нею збитки та компенсувати моральну шкоду.  
1209. Стаття 269 Спростування неправдивої інформації  
1210. 1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.  
1211. 2. Право на відповідь, а також на спростування інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї та родичам.  
1212. 3. Негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного.  
1213. 4. Спростування здійснюється особою, яка поширила інформацію.  
1214. Поширювачем інформації, яку подає службова особа при виконанні своїх службових обов'язків, вважається організація, у якій вона працює.  
1215. Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може подати в суд заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.  
1216. 5. Якщо неправдива інформація міститься у документі, який видала юридична особа, цей документ має бути відкликаний.  
1217. 6. Особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.  
1218. Якщо відповідь та спростування у тому самому друкованому засобі є неможливими, така відповідь та спростування мають бути опубліковані в іншому друкованому засобі, за рахунок особи, яка поширила неправдиву інформацію.  
1219. Спростування здійснюється незалежно від вини особи, яка поширила інформацію.  
1220. 7. Спростування здійснюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація.  
1221. 8. Якщо протягом одного місяця від дня звернення з вимогою про спростування таке спростування не буде зроблене, особа, право якої порушено, може звернутися в суд.  
1222. Позовна давність у цьому випадку починається від дня спливу місячного строку для спростування.  
1223. Стаття 270 Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права  
1224. 1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушується у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити такий випуск у світ до усунення порушення права.  
1225. 2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до усунення такого порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги, кінофільму, телезапис тощо та знищити його.  
1226. Стаття 271 Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права  
1227. 1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судового рішення, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.  
1228. 2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.  
1229. Стаття 272 Право фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено, на відшкодування завданих їй збитків та компенсацію моральної шкоди  
1230. 1. Якщо особі внаслідок порушення особистого немайнового права завдано майнової шкоди, вона підлягає відшкодуванню у всіх випадках.  
1231. 2. Якщо особі внаслідок порушення особистого немайнового права завдано моральної шкоди, вона підлягає компенсації.  
1232. Глава 20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи  
1233. Стаття 273 Право на життя  
1234. 1. Кожна людина має невід'ємне право на життя.  
1235. 2. Особа не може бути свавільно позбавлена життя.  
1236. Особа має право захищати своє життя.  
1237. 3. Медико-біологічні та інші дослідження і експерименти, що є небезпечними для життя, можуть провадитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою.  
1238. 4. Забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя.  
1239. 5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи.  
1240. Стерилізація недієздатної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора.  
1241. 6. Захищається право на життя зачатої дитини.  
1242. Штучне переривання вагітності можливе лише з додержанням умов та в порядку, що передбачені законом.  
1243. 7. Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та імплантацію зародка.  
1244. 8. Фізична особа має право відмовитися від виконання роботи, пов'язаної з ризиком для її життя.  
1245. Стаття 274 Право на охорону здоров'я  
1246. 1. Кожна фізична особа має право на охорону здоров'я.  
1247. Здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад.  
1248. 2. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системною діяльністю державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами.  
1249. Стаття 275 Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю  
1250. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності.  
1251. Стаття 276 Право на надання медичної допомоги  
1252. 1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги - незалежно від віку та інших обставин.  
1253. 2. Особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.  
1254. 3. Надання медичної допомоги особі, яка досягла 14-річного віку, провадиться за її бажанням.  
1255. Медична допомога надається особі, яка досягла 14-річного віку, проти її волі, якщо вона внаслідок хвороби або каліцтва перебуває у стані, який є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею.  
1256. 4. Повнолітня особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування або від його продовження.  
1257. 5. Медична допомога може бути надана неповнолітній особі, яка не досягла 14-річного віку, незалежно від її бажання, а також бажання батьків (усиновлювачів), опікуна.  
1258. 6. Медична допомога може бути надана недієздатній особі незалежно від бажання опікуна.  
1259. 7. Відповідно до висновку лікарської експертизи, за погодженням з батьками, іншими членами сім'ї, опікуном чи піклувальником, може бути припинене надання медичної допомоги особі, яка втратила притомність, якщо за даних умов врятування її життя чи відновлення здоров'я є неможливим.  
1260. Стаття 277 Право на інформацію про стан свого здоров'я  
1261. 1. Повнолітня особа має право на повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.  
1262. 2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на повну інформацію про стан здоров'я дитини чи підопічного.  
1263. 3. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити її стан, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я осіб, що перелічені у пп. 1, 2 цієї статті, обмежити їх доступ до окремих медичних документів.  
1264. 4. У разі смерті особи члени її сім'ї або медичні працівники, що уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин смерті.  
1265. Стаття 278 Право на таємницю про стан здоров'я  
1266. 1. Фізична особа має право на таємницю про стан здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.  
1267. 2. Забороняється подання інформації про діагноз особи, яка перебуває на лікуванні, за місцем роботи або навчання.  
1268. 3. Кожна особа зобов'язана утримуватися від поширення тієї інформації, перерахованої у п. 1 цієї статті, що стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.  
1269. Стаття 279 Права особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі  
1270. 1. Особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, а також адвоката для захисту своїх інтересів.  
1271. 2. Особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї священнослужителя та на відправлення релігійного обряду.  
1272. Стаття 280 Право на свободу та особисту недоторканність  
1273. 1. Фізична особа має право на свободу та особисту недоторканність.  
1274. 2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на особу.  
1275. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого, аморального поводження фізичних осіб з неповнолітніми дітьми вживаються заходи, передбачені цим Кодексом та іншими законами.  
1276. Особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.  
1277. 3. Тримання фізичної особи в неволі не допускається, крім випадків, передбачених законом. Фізична особа, що її тримають у неволі без законних на те підстав, має право звернутися в суд із заявою про своє звільнення.  
1278. 4. Вилучення тканин, органів з тіла особи, яка померла, не допускається, крім випадків, передбачених законом.  
1279. 5. Забороняється комерційна діяльність щодо збирання та збування тканин і органів людини, у тому числі і тієї, що померла.  
1280. Стаття 281 Право на донорство  
1281. 1. Кожна повнолітня фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин.  
1282. 2. Донорство непарного органу не допускається.  
1283. 3. Донорство парного органу дозволяється лише в тому разі, якщо донор і реципієнт перебувають у шлюбі або кровному зв'язку між собою.  
1284. 4. Особа має право дати згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті.  
1285. 5. Донорство є безоплатним. За домовленістю між донором і відповідним медичним закладом або реципієнтом донорові може бути виплачена грошова компенсація або компенсація в натурі за тимчасовий розлад здоров'я та перенесений біль, спричинені донорством.  
1286. Стаття 282 Право на сім'ю  
1287. 1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.  
1288. 2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, передбачених законом.  
1289. 3. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.  
1290. 4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи.  
1291. Стаття 283 Право на опіку та піклування  
1292. 1. Особа, що є неповнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, має право на опіку та піклування.  
1293. 2. Опіка та піклування над особами, переліченими в п. 1 цієї статті, здійснюється батьками (усиновлювачами), опікунами та піклувальниками.  
1294. Стаття 284 Право на вибір опікуна та піклувальника  
1295. 1. Діти, яким виповнилося десять років і над якими призначено опіку, мають право на вибір опікуна.  
1296. 2. Особи, яким виповнилося 14 років, за винятком недієздатних, мають право на вибір піклувальника.  
1297. Стаття 285 Право на патронатне піклування  
1298. Дієздатна особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на патронатне піклування.  
1299. Стаття 286 Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля  
1300. 1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також право на достовірну інформацію про стан довкілля.  
1301. 2. Будь-які дії фізичної та юридичної особи, що призводять до нищення, псування, забруднення довкілля, є протизаконними. Кожен має право вимагати припинення зазначених дій.  
1302. 3. Фізичним та юридичним особам, які здійснюють господарську та інші види діяльності і цим завдають шкоди довкіллю, може бути присуджено судом припинення такої діяльності.  
1303. 4. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання. Майнова шкода, заподіяна придбаними в інших осіб неякісними продуктами, підлягає відшкодуванню цими особами за правилами статті 742 цього Кодексу.  
1304. 5. Фізична особа має право на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання тощо.  
1305. Глава 21 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи  
1306. Стаття 287 Право на ім'я  
1307. 1. Кожна фізична особа має право на ім'я.  
1308. 2. Кожна фізична особа має право на транскрибований запис свого прізвища та власного імені відповідно до національної традиції.  
1309. 3. У разі спотворення імені воно має бути виправлене. Якщо спотворення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо спотворення імені допущене у пресі або інших засобах масової інформації, воно має бути виправлене також відповідно у пресі або інших засобах масової інформації.  
1310. Стаття 288 Право на зміну імені  
1311. 1. Фізична особа, якій виповнилося 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом.  
1312. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має право за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я, якщо це відповідає її інтересам, - у порядку, встановленому законом.  
1313. 3. По батькові може бути змінене лише у разі зміни батьком свого імені.  
1314. 4. Прізвище, ім'я та по батькові дитини можуть бути змінені у разі її усиновлення - відповідно до правил Книги шостої.  
1315. 5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі укладення шлюбу, розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, відповідно до правил Книги шостої цього Кодексу.  
1316. Стаття 289 Право на використання імені  
1317. 1. Кожна фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї життєдіяльності.  
1318. 2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - інших родичів.  
1319. 3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.  
1320. 4. Ім'я фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набуття чинності відповідно вироком суду чи постановою адміністративного органу.  
1321. 5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.  
1322. 6. Ім'я учасників цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за їхньою згодою.  
1323. 7. Використання початкової літери прізвища особи у пресі, науковій та іншій літературі не є порушенням її права.  
1324. Стаття 290 Право на повагу до гідності та честі  
1325. 1. Людська гідність та честь є недоторканними.  
1326. 2. Фізична особа, людська гідність або честь якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися в суд з вимогою про винесення особі, винній у такому порушенні, громадського осуду та застосування інших способів захисту, передбачених цим Кодексом.  
1327. Стаття 291 Право на недоторканність ділової репутації  
1328. 1. Фізична особа має право на недоторканність ділової репутації.  
1329. 2. Фізична особа, ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися в суд з вимогою про винесення особі, винній у такому порушенні, громадської догани.  
1330. Стаття 292 Право на індивідуальність  
1331. 1. Фізична особа має право на індивідуальність.  
1332. 2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та моральними принципами.  
1333. Стаття 293 Право на особисте життя та його таємницю  
1334. 1. Фізична особа має право на особисте життя.  
1335. 2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.  
1336. 3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.  
1337. 4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджене вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу.  
1338. Стаття 294 Право на інформацію  
1339. 1. Фізична особа має право відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію.  
1340. Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.  
1341. 2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.  
1342. 3. Інформація, яка подається службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації), припускається правдивою.  
1343. Особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.  
1344. Стаття 295 Право на особисті папери  
1345. 1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її власністю.  
1346. 2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.  
1347. 3. Якщо особисті папери стосуються особистого життя інших осіб, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цих осіб.  
1348. 4. У разі смерті осіб, перелічених у пп. 2, 3 цієї статті, особисті папери, можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей та вдови (вдівця), а якщо їх немає, - інших членів сім'ї та родичів.  
1349. Стаття 296 Розпорядження особистими паперами  
1350. Особа, якій належать особисті папери (п. 1 статті 295), може усно або письмово розпорядитися ними на власний розсуд, у тому числі і на випадок своєї смерті.  
1351. Стаття 297 Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів  
1352. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, у тому числі шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав осіб, зазначених у пп. 3, 4 статті 295 цього Кодексу, - якщо інше не визначено умовами такого передання.  
1353. Стаття 298 Право на таємницю кореспонденції  
1354. 1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.  
1355. Листи, телеграми тощо є власністю адресата.  
1356. 2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата.  
1357. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.  
1358. 3. У разі смерті осіб, перелічених у п. 2 цієї статті, ознайомлення з кореспонденцією, її опублікування можливе лише за згодою їхніх дітей, а також вдови (вдівця) особи, яка померла.  
1359. Якщо немає дітей, вдови (вдівця) осіб, зазначених у п. 2 цієї статті, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована у порядку, визначеному законом та іншими правовими актами.  
1360. 4. Кореспонденція, яка стосується особи, може бути долучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи.  
1361. 5. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.  
1362. Стаття 299 Захист інтересів особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок  
1363. 1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться на зборах, конференціях, мітингах тощо та в місцях масового скупчення людей.  
1364. 2. Особа, яка погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, може зажадати припинення її публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем запису, відшкодовуються цією особою.  
1365. 3. У разі проведення зборів, мітингів, конференцій знімання осіб, які беруть у них участь, може бути проведене лише особами, які мають на це дозвіл їх організаторів.  
1366. 4. Знімання особи на фото-, кіно-, теле-, відеоплівку без її згоди може бути проведене лише у випадках, передбачених законом.  
1367. Стаття 300 Охорона інтересів особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва  
1368. 1. Фотографія, твір образотворчого мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою дітей, вдови (вдівця).  
1369. 2. Згода, яку дала особа, зображена на фотографії, у творі образотворчого мистецтва, може бути після її смерті відкликана її дітьми, вдовою (вдівцем). Збитки у вигляді витрат, яких зазнав той, хто здійснював публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографій, твору образотворчого мистецтва, мають бути відшкодовані йому цими особами.  
1370. 3. Якщо особа позувала авторові за плату, твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.  
1371. Особа, яка позувала за плату, може вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, твору образотворчого мистецтва - з умовою компенсації авторові або іншій особі пов'язаних з цим збитків.  
1372. 4. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.  
1373. Стаття 301 Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості  
1374. 1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.  
1375. 2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.  
1376. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.  
1377. Стаття 302 Право на місце проживання  
1378. 1. Фізична особа має право на місце проживання. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновлювачів).  
1379. 2. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну.  
1380. Стаття 303 Право на недоторканність житла  
1381. 1. Житло особи є недоторканним.  
1382. 2. Вхід у житло інших осіб може відбутися лише за згодою тих, хто у ньому проживає.  
1383. 3. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення в житло чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.  
1384. 4. Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом.  
1385. Стаття 304 Право на вибір роду занять  
1386. 1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.  
1387. 2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади за рішенням суду у випадках, передбачених законом.  
1388. 3. Фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, крім випадків, коли це спричинено відбуванням покарання за вироком суду чи постановою адміністративного органу; несенням військової чи альтернативної (невійськової) служби; стихійним лихом, що загрожує життю та здоров'ю людей; введенням надзвичайного стану чи іншими винятковими обставинами.  
1389. Стаття 305 Право на пересування  
1390. 1. Фізична особа має право на пересування.  
1391. 2. Фізична особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування.  
1392. Фізична особа, якій не виповнилося 14 років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.  
1393. 3. Фізична особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.  
1394. Фізична особа, якій не виповнилося 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.  
1395. 4. Особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративній провинності або ж відбуває покарання за їх вчинення, може бути відповідно до закону обмежена у здійсненні права на пересування.  
1396. 5. Військовослужбовці строкової служби, а також ті, що відбувають альтернативну (невійськову) службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.  
1397. 6. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.  
1398. 7. Законом можуть бути встановлені особливі правила в'їзду на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.  
1399. Стаття 306 Право на об'єднання  
1400. 1. Фізична особа має право на формальні та неформальні об'єднання для задоволення своїх особистих та майнових інтересів.  
1401. 2. Фізична особа має право бути засновником та членом об'єднань - відповідно до закону та статутів цих об'єднань.  
1402. Законом можуть бути встановлені заборони щодо участі в політичних партіях фізичних осіб, які обіймають відповідні державні посади або займаються іншим видом державної діяльності.  
1403. Стаття 307 Право на мирні зібрання  
1404. 1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.  
1405. 2. Державні органи, відповідно до закону, можуть заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок, створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб.  
1406. КНИГА ТРЕТЯ РЕЧЕВЕ ПРАВО  
1407. Глава 22 Загальні положення про речеве право  
1408. Стаття 308 Поняття речевого права  
1409. 1. Речевим визнається право, яке забезпечує задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.  
1410. 2. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речевих прав інших управоможених осіб на це майно за винятками, встановленими законом або договором.  
1411. Стаття 309 Підстави виникнення речевих прав  
1412. Речеві права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду.  
1413. Стаття 310 Об'єкти речевих прав  
1414. Об'єктом речевих прав може бути рухоме і нерухоме майно тільки у вигляді речей (сукупності речей, цілісних майнових комплексів), цінних паперів, грошей.  
1415. Стаття 311 Суб'єкти речевих прав  
1416. Суб'єктами речевих прав можуть бути фізичні та юридичні особи, адміністративно-територіальні утворення, Автономна Республіка Крим, держава.  
1417. Стаття 312 Види речевих прав 1. Речевими правами є право власності, право володіння, а також сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, застава та інші права на чужі речі. Останні обтяжують (обмежують) право власності і дають можливість їх суб'єктам використовувати чужу річ лише певною мірою. Застава служить способом забезпечення зобов'язань.  
1418. 2. Не можуть бути об'єктом речевих прав на чужі речі такі речі, що вилучені з обігу.  
1419. Стаття 313 Захист речевих прав  
1420. 1. Речеві права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речеві позови). Речеві позови йдуть слідом за речами і заявляються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або перешкоджає користуватися нею.  
1421. 2. Речеві права управоможених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника (статті 385-395).  
1422. 3. Власник, право власності якого обтяжене іншим речевим правом, зобов'язаний не перешкоджати суб'єктові іншого речевого права володіти і (або) користуватися та (або) розпоряджатися його майном відповідно до змісту цих прав і згідно із законом та договором.  
1423. У тому разі, якщо власник своїми діями чинить перешкоди здійсненню речевих прав, які обтяжують його право власності, до нього можуть бути заявлені позови осіб, які є суб'єктами цих речевих прав.  
1424. Розділ І Право власності  
1425. Глава 23 Загальні положення про право власності  
1426. Стаття 314 Поняття права власності  
1427. 1. Правом власності є найбільш повне право, що його особа має на майно. Особа, яка є власником майна, безпосередньо впливає на це майно, спираючись на закон. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, які можуть порушити право власності.  
1428. 2. Власник має право на свій розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать законові та не порушують прав і таких, що охороняються законом, інтересів інших осіб. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.  
1429. 3. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.  
1430. Стаття 315 Зміст права власності  
1431. 1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.  
1432. 2. Правом володіння визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю.  
1433. 3. Правом користування визнається юридично забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб.  
1434. 4. Правом розпоряджання визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі.  
1435. 5. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна.  
1436. Стаття 316 Здійснення права власності  
1437. 1. Власність зобов'язує. При здійсненні права власності власник спирається безпосередньо на закон і діє незалежно від влади всіх інших осіб стосовно до однієї й тієї самої речі. 2. Право власності є безстроковим.  
1438. Стаття 317 Недоторканність права власності 1. Право власності є недоторканним. 2. Власник не може бути обмежений у здійсненні права власності, його не може бути позбавлено права власності - крім випадків, передбачених Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами.  
1439. Стаття 318 Тягар утримання майна  
1440. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, якщо інше не передбачено законом.  
1441. Стаття 319 Ризик випадкового знищення майна  
1442. Ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (зіпсування) майна несе його власник, якщо інше не передбачено договором.  
1443. Стаття 320 Власність українського народу  
1444. 1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.  
1445. 2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.  
1446. Стаття 321 Право власності фізичних осіб 1. Кожна фізична особа має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. 2. Право приватної власності набувається і може бути припинене в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами. 3. У власності фізичних осіб - суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам. 4. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності фізичних осіб, не є обмеженими - крім випадків, якщо такі обмеження встановлені законом.  
1447. Стаття 322 Право власності юридичних осіб  
1448. 1. У власності юридичних осіб - суб'єктів права власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати юридичним особам.  
1449. 2. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності юридичних осіб, не є обмеженими - крім випадків, якщо такі обмеження встановлені законом.  
1450. 3. Особливості набуття та припинення права власності юридичних осіб на майно, володіння, користування та розпоряджання ним встановлюються цим Кодексом, іншими законами.  
1451. Стаття 323 Право власності держави, Автономної Республіки Крим і адміністративно-територіальних утворень 1. Право власності держави, Автономної Республіки Крим і адміністративно-територіальних утворень поширюється на кошти, що належать державі, Автономній Республіці Крим та адміністративно-територіальним утворенням у формі відповідної скарбниці, а також на майно, не закріплене за юридичними особами, створеними державою, Автономною Республікою Крим та адміністративно-територіальними утвореннями. Від імені держави, Автономної Республіки Крим та адміністративно-територіальних утворень діють відповідні органи, визначені статтями 153-156 цього Кодексу. 2. Суб'єктами права власності на майно, закріплене державою, Автономною Республікою Крим і адміністративно-територіальними утвореннями за створеними ними юридичними особами, є ці юридичні особи. Відносини державних юридичних осіб, а також юридичних осіб, створених Автономною Республікою Крим і адміністративно-територіальними утвореннями, з органами, що їх утворили, а також відносини щодо їх поділу, виділу, злиття і приєднання, ліквідації зазначених юридичних осіб, щодо їх кредитування та наділення майном регулюються спеціальним законом. 3. Законом визначаються види майна, які можуть перебувати тільки у власності держави, Автономної Республіки Крим і адміністративно-територіальних утворень.  
1452. Глава 24 Виникнення права власності  
1453. Стаття 324 Підстави виникнення права власності 1. Право власності на нову річ, що виготовлена та створена особою для себе з додержанням закону та інших правових актів, набувається цією особою. 2. Вироблена продукція, прирощення, плоди та доходи, отримані від використання майна, належать власникові цього майна, якщо інше не передбачено законом. 3. Право власності на майно, що має власника, може набуватися іншою особою на підставі договору купівлі-продажу, дарування або іншого правочину про відчуження цього майна. Відчуження майна від власника іншою особою супроти волі власника не допускається - крім випадків, передбачених законом. 4. У випадках та в порядку, що передбачені цим Кодексом, особа може набути права власності на майно, що не має власника, власник якого невідомий, або на майно, від якого власник відмовився чи щодо якого від втратив право власності, а також за іншими підставами, передбаченими законом. 5. Добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо власникові на законних підставах відмовлено у праві зажадання цього майна.  
1454. Стаття 325 Виникнення права власності на новостворене нерухоме майно  
1455. 1. Право власності на будівлі, споруди, а також на інше таке, що створюється, нерухоме майно виникає з моменту завершення створення цього майна.  
1456. Якщо законодавством або іншим договором передбачено приймання завершених будівельних об'єктів, то створення відповідного майна вважається завершеним з моменту такого прийняття.  
1457. У випадках коли нерухоме майно підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації, право власності на нього виникає з моменту такої реєстрації.  
1458. Відмова у реєстрації може бути оскаржена в суді.  
1459. 2. До завершення створення нерухомого майна, а у відповідних випадках до його державної реєстрації, до майна застосовуються правила про право власності на матеріали та на інше майно, що з них майно створюється.  
1460. 3. Правовий режим земельної ділянки, на якій знаходиться новостворене нерухоме майно, визначається за правилами статті 374 цього Кодексу.  
1461. Стаття 326 Переробка 1. Право власності на нову рухому річ, яку особа виготовила шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу, якщо інше не передбачено законом. 2. Якщо вартість переробки істотно перевищує вартість матеріалів, право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила переробку, - за умови, що вона діяла добросовісно. 3. Якщо інше не передбачено договором, власник матеріалу, що набув право власності на виготовлену ним річ, зобов'язаний компенсувати особі, що здійснила переробку, її вартість. У разі набуття права власності на нову річ особою, що здійснила переробку, ця особа зобов'язана відповідно відшкодувати власникові матеріалу його вартість та відшкодувати завдані збитки.  
1462. Стаття 327 Привласнення загальнодоступних дарів природи У разі якщо відповідно до закону, місцевих звичаїв чи за наданим власником загальним дозволом у лісах, водоймах і на іншій території допускається збирання ягід, ловля риби, збирання чи здобування інших речей, право власності на відповідні речі набуває особа, що здійснює збирання або здобування.  
1463. Стаття 328 Самочинне будівництво  
1464. 1. Житловий будинок, інша будівля, споруда або інше нерухоме майно вважаються зведеними самочинно, якщо їх споруджено на земельній ділянці, яку не відведено для цієї мети у встановленому порядку чи без належного дозволу, або з істотними відхиленнями від будівельних норм і правил. Особа, що зводить таку будівлю, не набуває на неї права власності. Вона не має права розпоряджатися цією будівлею - продавати її, дарувати, здавати в оренду, вчиняти щодо неї інші правочини.  
1465. 2. Самочинно зведена будівля за позовом відповідного органу може бути безоплатно вилучена судом і зарахована у власність адміністративно-територіального утворення, на території якого вона знаходиться, а також за рішенням цього органу знесена самою особою, що здійснила самочинне будівництво, або ж її коштом.  
1466. 3. За особою, що самочинно звела будівлю, право власності на цю будівлю може бути визнане рішенням суду тільки за умови, що цій особі буде надано у встановленому порядку земельну ділянку, на якій знаходиться будівля, або земельна ділянка вже їй належить.  
1467. 4. Право власності на самочинно зведену будівлю може бути визнане судом також за особою, якій належить земельна ділянка, де зведено будівлю. У цьому випадку особа, у власності, у володінні чи в користуванні якої перебуває земельна ділянка, відшкодовує самочинному забудовникові витрати у справжньому розмірі, що його визначає суд. За відсутності на це згоди особи, на земельній ділянці якої самочинно споруджено будівлю, зазначена будівля підлягає знесенню за рахунок самочинного забудовника.  
1468. 5. Право власності на самочинно зведену будівлю не може бути визнане за особами, зазначеними у пп. 3, 4 цієї статті, якщо збереження самочинно зведеної будівлі матиме наслідком порушення прав і таких, що охороняються законом, інтересів будь-яких осіб.  
1469. Стаття 329 Момент виникнення права власності у набувача за договором  
1470. 1. Право власності у набувача за договором виникає з моменту передання речі, якщо інше не обумовлено договором чи не встановлено законом.  
1471. 2. Переданням речі визнається вручення речі набувачеві, а також і здача речі транспортній організації для відправлення її набувачеві, і здача речі на пошту для пересилання набувачеві речі, відчуженої без зобов'язання доставки. До передання речі прирівнюється передання коносамента обо ж іншого товарно-розпорядчого документа на річ. Якщо на момент укладення договору набувач уже володіє річчю, вона вважається такою, що передана йому з моменту фактичного надходження у володіння.  
1472. 3. Право власності на річ за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або ж з моменту набуття рішенням суду законної сили про визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально, - крім випадків, передбачених пп. 1, 2, 4 цієї статті.  
1473. 4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту його реєстрації.  
1474. Стаття 330 Безгосподарне майно  
1475. 1. Безгосподарним вважається майно, яке не має володільця або володілець якого невідомий.  
1476. 2. Право власності на безгосподарне рухоме майно може набуватися за набувальною давністю, якщо це не виключається правилами про набуття права власності на майно, від якого власник відмовився (стаття 332 цього Кодексу), про набуття права власності на знахідку (стаття 334 цього Кодексу), про скарб (стаття 339 цього Кодексу).  
1477. 3. Безгосподарні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію нерухомого майна, за заявою відповідного органу.  
1478. Зі спливом одного року з дня поставлення на облік безгосподарного нерухомого майна орган, уповноважений управляти майном відповідного адміністративно-територіального утворення, може звернутися до суду із заявою про визнання цього майна таким, що надійшло у власність цього адміністративно-територіального утворення. Наявність рішення суду про визнання майна таким, що надійшло у власність відповідного адміністративно-територіального утворення, не перешкоджає вчиненню позову про повернення цього нерухомого майна колишньому власникові.  
1479. Безгосподарне нерухоме майно, не визнане за рішенням суду таким, що надійшло у власність адміністративно-територіального утворення, може бути знову прийняте у володіння, користування та розпоряджання власником, що його залишив, або ж набуватися у володіння за набувальною давністю.  
1480. Стаття 331 Відумерлість майна  
1481. 1. Відумерлим вважається майно у разі смерті особи, якій воно належало на праві власності, і якщо у цієї особи немає спадкоємців за заповітом або за законом. Відумерлість майна визначається судом.  
1482. 2. Порядок визнання майна відумерлим і набуття права власності на відумерле майно визначається згідно зі статтею 1518 цього Кодексу.  
1483. Стаття 332 Рухоме майно, від якого власник відмовився  
1484. 1. Рухоме майно, покинуте власником чи залишене ним іншим чином з метою відмови від права власності, може набуватися у власність іншою особою у порядку, встановленому п. 2 цієї статті.  
1485. 2. Особа, що виявила покинуте майно, має право звернути його у свою власність, розпочавши його використання чи вчинивши інші дії, що свідчать про звернення майна у власність.  
1486. Стаття 333 Знахідка  
1487. 1. Той, хто знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно (але не пізніше 10 днів) сповістити про це особу, яка її загубила, або власника речі, або будь-кого іншого з відомих йому осіб і повернути знайдену річ цій особі.  
1488. Якщо річ знайдено у приміщенні чи на транспорті, вона має бути передана особі, що представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу.  
1489. 2. Якщо особа, що має право вимагати повернення знайденої речі, є невідомою чи є невідомим місце її перебування, той, хто знайшов річ, зобов'язаний заявити про знахідку до міліції або до відповідного органу територіальної громади.  
1490. 3. Той, хто знайшов річ, має право зберігати її у себе або ж здати на зберігання до міліції, до відповідного адміністративно-територіального утворення або особі, яку вони вказали.  
1491. Річ, що швидко псується, чи річ, витрати на зберігання якої є невідповідно великими порівняно з її вартістю, може бути реалізована тому, хто її знайшов, з одержанням письмових доказів, які підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, що управоможена на її одержання.  
1492. 4. Той, хто знайшов річ, відповідає за її втрату чи пошкодження лише у разі умислу чи грубої необережності - у межах вартості речі.  
1493. Стаття 334 Набуття права власності на знахідку  
1494. 1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про знахідку до міліції чи до відповідного органу адміністративно-територіального утворення (п. 2 статті 333 цього Кодексу) особу, управоможену одержати загублену річ, не буде встановлено і вона не заявить про своє право на річ тому, хто її знайшов, або міліції, або ж відповідному органові адміністративно-територіального утворення, той, хто знайшов річ, набуває право власності на неї.  
1495. 2. Якщо той, хто знайшов загублену річ, не виявить бажання набути на неї право власності, ця річ переходить у власність відповідного адміністративно-територіального утворення після подання ним заяви про відмову щодо набуття права власності на цю річ до відповідного органу адміністративно-територіального утворення.  
1496. Стаття 335 Відшкодування тому, хто знайшов річ, витрат, пов'язаних із знахідкою  
1497. 1. Той, хто знайшов та повернув річ особі, управоможеній на її одержання, має право одержати від цієї особи, а в разі переходу речі у власність територіальної громади - від відповідного органу територіальної громади, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із зберіганням, здаванням чи реалізацією речі, а також відшкодування витрат на виявлення особи, управоможеної на одержання речі.  
1498. 2. Той, хто знайшов річ, має право вимагати від особи, управоможеної на одержання речі, винагороду за знахідку в розмірі до 20 відсотків вартості речі.  
1499. У разі недосягнення домовленості про розмір винагороди спір вирішується судом. Якщо особа, управоможена вимагати повернення знайденої речі, публічно обіцяла винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки винагороди.  
1500. Право на винагороду не виникає, якщо той, хто знайшов річ, не заявив про знахідку та вчинив спробу її приховати.  
1501. Стаття 336 Бездоглядні тварини  
1502. 1. Особа, що затримала домашню бездоглядну тварину, пригульну худобу або інших бездоглядних домашніх тварин, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути їх йому, а якщо власник або його місцеперебування невідомі, не пізніше ніж через три дні після такого затримання заявити про виявлених тварин до міліції чи до відповідного органу територіальної громади, який вживає заходів для розшуку власника.  
1503. 2. На час розшуку власника тварин вони можуть бути залишені особою, що їх затримала, у себе на утриманні та в користуванні або передані нею на утримання іншій особі, яка має для цього необхідні умови, включаючи додержання ветеринарних правил. На прохання особи, що затримала бездоглядних тварин, підшукання особи, яка має необхідні умови для їх утримання і використання, і передання їй тварин здійснює міліція або органи територіальної громади.  
1504. Стаття 337 Набуття права власності на бездоглядних тварин  
1505. 1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців - інших тварин їхнього власника не буде виявлено і він не заявить про своє право на них, право власності на цих тварин переходить до особи, у якої вони перебували на утриманні і в користуванні.  
1506. 2. При відмові цієї особи від набуття у власність тварин, що у неї утримуються, вони переходять у власність адміністративно-територіального утворення, на території якого їх було виявлено, і використовуються в порядку, що визначається відповідним органом територіальної громади.  
1507. Стаття 338 Відшкодування витрат на утримання бездоглядних тварин і винагорода за них  
1508. 1. У разі повернення домашніх тварин власникові особа, що затримала тварин, та особа, у якої вони були на утриманні і в користуванні, мають право одержати від цього власника відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварин, з урахуванням вигод, здобутих від користування ними.  
1509. 2. Особа, що затримала домашніх тварин, має право вимагати від власника виплати винагороди відповідно до статті 335 цього Кодексу.  
1510. Стаття 339 Скарб  
1511. 1. Скарб, тобто зариті у землі чи приховані іншим способом гроші або цінні предмети, власник яких невідомий чи за законом втратив на них право, переходять у власність в рівних частках власникові того майна, у якому скарб був прихований, і особі, що виявила скарб, якщо угодою між ними не встановлено інше.  
1512. 2. У разі виявлення скарбу особою, що здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника земельної ділянки чи іншого майна, де був прихований скарб, він підлягає переданню цьому власникові.  
1513. 3. У разі виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, вони підлягають переданню у власність держави чи -територіальної громади. При цьому власник земельної ділянки чи іншого майна, в якому було виявлено скарб, і особа, що виявила скарб, мають право на одержання винагороди у розмірі 50 відсотків від вартості скарбу на момент виявлення. Винагорода розподіляється між цими особами у рівних частках, якщо домовленістю між ними не передбачено інше.  
1514. 4. Правила цієї статті не застосовуються до осіб, у коло трудових та службових обов'язків яких входило проведення розкопок та пошуку, що спрямовані на виявлення скарбу.  
1515. Стаття 340 Набувальна давність  
1516. 1. Фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 15 років або рухомим майном як своїм власним протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), - крім випадків, передбачених правилами цього Кодексу.  
1517. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає в особи, що набула це майно за набувальною давністю, з моменту такої реєстрації.  
1518. 2. До набуття права власності на майно особа, що володіє ним як своїм власним, має право на захист свого володіння проти третіх осіб, які не є власниками майна, а також які не мають прав на володіння ним в силу іншої передбаченої законом чи іншими правовими актами або договором підстави.  
1519. 3. Особа, що посилається на давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володів той, чиїм правонаступником вона є.  
1520. 4. Перебіг набувальної давності стосовно речей, що знаходяться в особи, з володіння якої вони могли бути витребувані відповідно до правил цього Кодексу, починається не раніше спливу позовної давності за відповідними вимогами.  
1521. Недобровільна втрата володіння не перериває набувальної давності, якщо володіння відновлюється протягом року чи протягом року вчиняється позов про відновлення володіння.  
1522. Стаття 341 Набуття права власності при приватизації державного майна та майна територіальної громади  
1523. Приватизація державного майна та майна територіальної громади здійснюється у порядку, передбаченому законами про приватизацію. При приватизації зазначеного майна передбачені цим Кодексом положення, які регулюють порядок набуття права власності, застосовуються, якщо законами про приватизацію не передбачено інше.  
1524. Глава 25 Припинення права власності  
1525. Стаття 342 Підстави припинення права власності  
1526. 1. Право власності припиняється у разі:  
1527. 1) відчуження власником свого майна іншим особам;  
1528. 2) відмови власника від права власності;  
1529. 3) знищення майна.  
1530. 2. Припинення права власності всупереч волі власника не допускається - крім таких випадків:  
1531. 1) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;  
1532. 2) відчуження майна, яке за законом не може належати цій особі;  
1533. 3) відчуження нерухомого майна за підставами, передбаченими законом, у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій воно знаходиться;  
1534. 4) викупу безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури;  
1535. 5) реквізиції;  
1536. 6) конфіскації;  
1537. 7) ліквідації юридичної особи за рішенням суду;  
1538. 8) націоналізації;  
1539. 9) приватизації;  
1540. 10) в інших випадках, передбачених цим Кодексом.  
1541. Стаття 343 Відмова від права власності  
1542. Фізична чи юридична особа може відмовитися від права власності на майно, оголосивши про це або ж вчинивши інші дії, що свідчать про її відмову від права власності і про усунення від володіння, користування та розпоряджання цим майном без наміру зберегти на нього будь-які права.  
1543. Відмова від права власності не має наслідком припинення прав та обов'язків власника щодо відповідного майна до моменту набуття права власності на це майно іншою особою.  
1544. Стаття 344 Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника  
1545. 1. Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника допускається за рішенням суду, якщо інший порядок звернення стягнення не передбачений законами чи договором.  
1546. 2. Право власності на майно, на яке звертається стягнення, припиняється у власника з моменту виникнення в особи, до якої переходить майно, права власності на вилучене майно.  
1547. Стаття 345 Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати  
1548. 1. Якщо за підставами, що допускаються законом, у власності особи опинилося майно, яке за законом не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом року з моменту виникнення права власності на майно, якщо законом не встановлений інший строк.  
1549. 2. У випадках коли майно не відчужене власником у строки, зазначені у п. 1 цієї статті, таке майно - з урахуванням його характеру і призначення - за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного державного органу, підлягає примусовому продажу з переданням колишньому власникові виторгуваної суми або ж передання у державну власність з відшкодуванням колишньому власникові майна суми, визначеної судом. При цьому вираховуються витрати на відчуження майна.  
1550. 3. Якщо у власності особи за підставами, що допускаються законом, опиниться річ, на набуття якої необхідний особливий дозвіл, а в його видачі власникові відмовлено, ця річ підлягає відчуженню у порядку, встановленому для майна, яке не може належати цьому власникові.  
1551. Стаття 346 Відчуження нерухомого майна у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій воно знаходиться  
1552. 1. Припинення права власності на будинок, інші будови, будівлі чи споруди у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони знаходяться, здійснюються судом лише у випадках та в порядку, встановлених законом, і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у обсязі, передбаченому в статті 21 цього Кодексу.  
1553. Вимоги щодо вилучення зазначеного майна не підлягають задоволенню, якщо відповідний державний орган, який звернувся з ними до суду, не доведе, що використання земельної ділянки у цілях, для задоволення яких вона вилучається, є неможливим без припинення права власності на це майно.  
1554. У разі незгоди власника з рішенням відповідних державних органів воно не може бути виконане до вирішення спору судом.  
1555. 2. Правила цієї статті відповідно застосовуються при припиненні права власності на нерухоме майно у зв'язку з рішенням відповідного органу про вилучення гірських відводів, ділянок акваторії та інших ділянок, на яких знаходиться майно.  
1556. Стаття 347 Викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури  
1557. У разі якщо власник пам'яток історії та культури, які охороняються державою, безгосподарно їх утримує, що може мати наслідком втрату ними свого значення, вони за рішенням суду можуть бути вилучені у власника шляхом викупу державою або продажу з публічних торгів.  
1558. При викупі пам'яток історії та культури власникові відшкодовується їхня вартість у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, а в разі спору - судом. При продажу з публічних торгів власникові передається виторгувана сума з вирахуванням витрат на проведення торгів.  
1559. Стаття 348 Реквізиція  
1560. У випадках стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших обставин, що мають надзвичайний характер, майно в інтересах суспільства рішенням органів державної влади може бути вилучене у власника в порядку та на умовах, встановлених законом, з виплатою йому вартості майна (реквізиція).  
1561. Оцінка, за якою власникові було відшкодовано вартість реквізованого майна, може бути заперечена ним у суді. На вимогу власника відшкодування реквізованого майна має бути здійснене в натурі.  
1562. Особа, майно якої було реквізоване, має право після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було здійснено реквізицію, вимагати повернення йому майна, що збереглося.  
1563. Стаття 349 Оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду або іншого державного компетентного органу  
1564. 1. У випадках, передбачених законом України, є можливим оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду. Власникові виплачується справжня вартість цього майна в порядку і в розмірах, встановлених законодавчими актами України.  
1565. 2. Оцінка, за якою власникові було відшкодовано вартість вилученого майна, може бути заперечена ним у суді. На вимогу власника відшкодування майна може бути здійснене в натурі.  
1566. Стаття 350 Конфіскація  
1567. 1. У випадках, передбачених законом, майно може бути безвідплатно вилучене у власника за рішенням або вироком суду у вигляді санкції за вчинення злочину чи за інше правопорушення (конфіскація).  
1568. 2. Конфіскація майна може бути застосована у випадках, обсязі та порядку, що встановлені законом.  
1569. Стаття 351 Націоналізація  
1570. 1. Звернення у власність держави певного майна, що перебуває у власності фізичних чи юридичних осіб (націоналізація), здійснюється на підставі закону із відшкодуванням власникові майна його вартості та інших завданих збитків у порядку, встановленому цим Кодексом.  
1571. 2. У разі наступної денаціоналізації (демуніципалізації) колишні власники мають право вимагати повернення зазначеного майна, якщо інше не передбачено наступним законом про денаціоналізацію.  
1572. У разі заявлення такої вимоги колишнім власником він зобов'язаний повернути державі виплачену йому в порядку відшкодування вартість майна, повернення якого в натурі він вимагає.  
1573. Стаття 352 Припинення права власності у разі приватизації державного майна і майна територіальної громади  
1574. У разі приватизації державного майна і майна адміністративно-територіального утворення передбачені цим Кодексом положення, які регулюють порядок припинення права власності, застосовуються, якщо законами про приватизацію не передбачено інше.  
1575. Глава 26 Спільна власність  
1576. Стаття 353 Поняття і підстави виникнення спільної власності  
1577. 1. Майно, що одночасно перебуває у власності двох чи більше осіб (співвласників), належить їм за правом спільної власності.  
1578. Спільна власність виникає при надходженні у власність двох чи кількох осіб майна, яке не може бути поділене без зміни його призначення (неподільні речі) або ж не підлягає поділу за законом. Спільна власність на подільне майно виникає у випадках, передбачених законом чи договором.  
1579. 2. Спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, якщо законом або договором передбачається виникнення спільної сумісної власності осіб.  
1580. Стаття 354 Види спільної власності  
1581. 1. Спільна власність двох чи більше власників із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.  
1582. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава у будь-якому їх поєднанні.  
1583. 2. Спільною частковою власністю є майно, набуте в результаті спільної діяльності фізичних та (або) юридичних осіб, що об'єдналися для досягнення спільної мети.  
1584. 3. Спільною сумісною власністю є власність двох або більше власників без визначення часток у праві власності.  
1585. Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути лише фізичні особи.  
1586. 4. Спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, якщо інше не передбачено цим Кодексом або шлюбним договором.  
1587. 5. Спільною сумісною власністю є майно, на