Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (Друге читання)
| 0. |
Проект |
| 1. |
ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення |
| 2. |
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: |
| 3. |
І. Внести зміни до таких законодавчих актів України: |
| 4. |
1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3 - 4, ст. 27): 1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3—4, ст. 27): 1) статтю 130 викласти в такій редакції: Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені за законодавством України; в) територіальні громади; г) держава. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування за законом, але зобов’язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності. 2. Сукупна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина, юридичної особи, з урахуванням пов’язаних осіб або юридичних осіб, створених за законодавством України, що мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера): в межах однієї об’єднаної територіальної громади не повинна перевищувати 35 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої громади; в межах однієї області або Автономної Республіки Крим, не повинна перевищувати 8 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої області або Автономної Республіки Крим; не повинна перевищувати 0,5 відсотків земель сільськогосподарського призначення України. Термін «пов'язані особи» використовується у значенні, визначеному Податковим кодексом України. Термін «бенефіціарний власник (контролер) вживається у цьому Кодексі у значенні, наведеному у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Порушення вимог цієї частини є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку недійсним, а також для примусового відчуження земельної ділянки. Порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки вимогам, визначеним цим Кодексом для набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, затверджується Кабінетом Міністрів України. 3. Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, якщо інше не передбачено законом, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.» 2) у частині першій статті 131 після слів «юридичні особи» доповнити словами «створені за законодавством»; 3) у розділі Х «Перехідні положення»: доповнити розділ пунктом 6-1 такого змісту: «6-1.Громадяни, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної та комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до 5 років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів.» пункти 14 викласти в такій редакції: «14. До 1 січня 2024 року не допускається набуття юридичними особами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України, іноземні держави, права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земельні ділянки, які перебувають у приватній власності і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельні частки (паї). Вимоги цього пункту не розповсюджуються на випадки набуття сільськогосподарськими товаровиробниками у власність земельних ділянок, які використовують такі земельні ділянки на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи - набувача права власності пройшло не менше 3 років, право оренди, емфітевзису виникло до набрання чинності цим пунктом. Порушення вимог цього пункту є підставою для визнання правочину, на підставі якого набувається право власності на земельну ділянку, а також підставою для примусового відчуження земельної ділянки. Термін «сільськогосподарський товаровиробник» використовується у цьому пункті у значенні, наведеному у пункті 14.1.235 статті 14 Податкового кодексу України.» пункт 15 виключити; |
| 5. |
2. Статтю 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 8, ст. 61; 2016 р., № 3, ст. 30) доповнити частиною третьою такого змісту: «3. Програмне забезпечення Державного земельного кадастру має забезпечувати інформаційну взаємодію між Державним земельним кадастром, Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Державним реєстром актів цивільного стану громадян з метою одержання інформації про сукупну площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності однієї особи та пов’язаних осіб і розташованих в межах однієї громади, області, Автономної Республіки Крим та в межах України». |
| 6. |
ІІ. Прикінцеві положення 1. Цей Закон набирає чинності з 1 жовтня 2020 року, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону. 2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону: привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і приведення відповідними центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону. |