Кількість абзаців - 283 Розмітка (ліва колонка)


Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці" (Друге читання)

0. Проект ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці"  
1. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:  
2. Внести зміни до Закону України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 49, ст. 668; 1996 р., N 31, ст.145), виклавши його у такій редакції:  
3. "ЗАКОН УКРАЇНИ Про охорону праці  
4. Цей Закон визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.  
5. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
6. Стаття 1. Поняття охорони праці  
7. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.  
8. Стаття 2. Сфера дії Закону  
9. Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності (далі - підприємство), фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.  
10. Дія Закону не поширюється на об'єднання громадян та релігійні організації.  
11. Стаття 3. Законодавство про охорону праці  
12. Законодавство про охорону праці складається з Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", цього Закону та інших нормативно-правових актів.  
13. У разі наявності міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, де встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.  
14. Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці  
15. Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.  
16. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:  
17. пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;  
18. підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;  
19. комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;  
20. соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;  
21. встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності;  
22. адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;  
23. використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залученні добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;  
24. інформування населення, навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;  
25. забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій, громадських об'єднань, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівні;  
26. сприяння розвитку соціального партнерства;  
27. використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.  
28. Розділ ІІ. ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ПРАЦІ  
29. Стаття 5. Права громадян на охорону праці під час укладання трудового договору  
30. Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законам та іншим нормативно-правовим актам про охорону праці.  
31. Під час укладання трудового договору (в письмовій чи усній формі, строкового чи на не визначений строк) власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі - роботодавець), повинні поінформувати громадянина під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.  
32. Громадянину не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком та результатами психофізіологічної експертизи протипоказана йому за станом здоров'я.  
33. Усі працівники згідно із законодавством підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.  
34. Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи  
35. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства та нормативно-правових актів про охорону праці.  
36. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася не передбачена трудовим договором виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника професійної спілки, членом якої він є, або уповноваженої найманими працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. У разі виникнення трудового спору зазначене питання розглядається відповідним органом державного нагляду за охороною праці за участю представників профспілкового органу, об'єднання роботодавців та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).  
37. За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.  
38. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.  
39. Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та за свій рахунок організувати і провести навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.  
40. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.  
41. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці  
42. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.  
43. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.  
44. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.  
45. Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен своєчасно, не пізніш як за 2 місяці, інформувати працівника під розписку про зміни щодо виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.  
46. Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами  
47. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, що залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, які не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.  
48. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів про охорону праці та колективного договору.  
49. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти, роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.  
50. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.  
51. Стаття 9. Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я або у разі їх смерті  
52. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".  
53. Стаття 10. Охорона праці жінок  
54. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.  
55. Залучення жінок до роботи у нічний час не допускається, за винятком галузей і видів робіт, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.  
56. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.  
57. Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх  
58. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.  
59. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.  
60. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
61. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законодавством.  
62. Стаття 12. Охорона праці інвалідів  
63. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.  
64. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.  
65. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.  
66. Розділ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ  
67. Стаття 13. Управління охороною праці на виробництві та обов'язки роботодавця  
68. Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.  
69. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:  
70. створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;  
71. розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;  
72. забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;  
73. впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;  
74. забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;  
75. забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;  
76. організовує проведення аудиту з питань охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам про охорону праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;  
77. розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти про охорону праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства) та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів про охорону праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства про охорону праці;  
78. здійснює постійний контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;  
79. організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівником у галузі охорони праці;  
80. вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків.  
81. Роботодавець безпосередньо несе відповідальність за порушення зазначених вимог.  
82. Стаття 14. Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів про охорону праці  
83. Працівники зобов'язані:  
84. дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;  
85. знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;  
86. проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.  
87. Працівники безпосередньо несуть відповідальність за порушення зазначених вимог.  
88. Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві  
89. Роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
90. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.  
91. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.  
92. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень з питань охорони праці мають право:  
93. видавати керівникам структурних підрозділів підприємств чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;  
94. вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно - правових актів про охорону праці;  
95. зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;  
96. надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.  
97. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.  
98. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою відповідно до законодавства .  
99. Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства  
100. На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці.  
101. Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
102. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.  
103. Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій  
104. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними медичними закладами, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.  
105. Роботодавець має право в установленому законодавством порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.  
106. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:  
107. за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язано з умовами праці;  
108. за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.  
109. За час проходження медичного огляду за працівниками зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.  
110. Стаття 18. Навчання з питань охорони праці  
111. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і відповідної поведінки у разі виникнення аварії.  
112. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів про охорону праці.  
113. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
114. Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично один раз на три роки проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці.  
115. Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
116. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.  
117. У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.  
118. Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим державним органом з нагляду за охороною праці.  
119. Стаття 19. Фінансування охорони праці  
120. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.  
121. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат підприємства чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.  
122. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, заходи з охорони праці здійснюються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.  
123. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання національної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, здійснюється відповідно до законодавства.  
124. Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі  
125. У колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аварії і пожежі, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.  
126. Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва  
127. Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів про охорону праці.  
128. Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.  
129. Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.  
130. Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію, видача дозволу на початок роботи підприємства (його філії, окремого виробництва) провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.  
131. У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а також установа відповідного банку за поданням спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці протягом місяця вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства і закриття його розрахункових рахунків.  
132. Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, що чинні на території України.  
133. Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю представників професійних спілок.  
134. Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин, на які не розроблені гігієнічні норми та регламенти, методики їх визначення, засоби метрологічного контролю і які не мають відповідного гігієнічного висновку та не пройшли державної реєстрації (як небезпечний фактор) у встановленому порядку.  
135. Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій  
136. Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.  
137. За висновками роботи комісії з розслідування нещасного випадку, роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або його довіреній особі не пізніше трьох діб з моменту закінчення розслідування.  
138. Акт про професійне захворювання видається роботодавцем хворому або його довіреній особі протягом трьох діб після закінчення розслідування цього захворювання комісією під головуванням представника спеціально уповноваженого державного органу з питань гігієни праці. У разі незгоди хворого або роботодавця з висновками відповідних лікувально-профілактичних установ чи закладів щодо зв'язку захворювання з умовами праці, зазначене питання вирішується в судовому порядку.  
139. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом, питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.  
140. Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці  
141. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, їх довірених осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів про охорону праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.  
142. Працівникам та/ або їхнім довіреним особам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, подань та приписів органів державного управління і державного нагляду за охороною праці.  
143. Органи державного управління охороною праці у встановленому порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров'я працівників.  
144. На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці, форма якої погоджується спеціально уповноваженим державним органом з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.  
145. Стаття 24. Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці  
146. З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених, спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють відповідно до законодавства.  
147. Розділ ІV. СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ  
148. Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці  
149. До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором.  
150. Разі коли відповідних профілактичних заходів роботодавцем досягнуто належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму та професійної захворюваності, йому зменшується сума страхового внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.  
151. За високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці роботодавець сплачує до Фонду соціального страхування від нещасних випадків страховий внесок у розмірі, що перевищує встановлений страховий тариф.  
152. Застосування знижок та надбавок, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, провадиться згідно з порядком визначення страхових тарифів, що затверджується Кабінетом Міністрів України.  
153. Стаття 26. Відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці  
154. Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку із заподіянням шкоди у разі порушення вимог щодо охорони праці.  
155. Роботодавець сплачує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.  
156. Стаття 27. Штрафні санкції до підприємств, фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб та працівників  
157. За порушення нормативно-правових актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці підприємства чи фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягуються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в установленому порядку.  
158. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.  
159. Несплата підприємствами чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.  
160. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.  
161. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.  
162. Кошти від застосування штрафних санкцій до підприємств чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, передбачених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.  
163. Стаття 28. Відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства чи припинення використання фізичною особою відповідно до законодавства найманої праці  
164. У разі ліквідації підприємства чи припинення використання фізичною особою відповідно до законодавства найманої праці, відшкодування шкоди, заподіяної іншим підприємствам, державі або громадянам порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, провадиться у порядку, передбаченому законодавством.  
165. Розділ V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ  
166. Стаття 29. Документи, що належать до нормативно-правових актів про охорону праці  
167. Нормативно-правові акти про охорону праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.  
168. Стаття 30. Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів про охорону праці  
169. Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів про охорону праці проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.  
170. Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.  
171. Нормативно-правові акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.  
172. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.  
173. Стаття 31. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів про охорону праці  
174. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. За згодою працівників, яких це стосується, він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.  
175. Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає мотивування роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх повноту і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування відповідного нормативу з охорони праці.  
176. Роботодавець повідомляє заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.  
177. Стаття 32. Поширення дії нормативно-правових актів про охорону праці на сферу трудового і професійного навчання  
178. Нормативно-правові акти про охорону праці є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.  
179. Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим органом.  
180. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.  
181. Розділ VІ. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ  
182. Стаття 33. Органи державного управління охороною праці  
183. Державне управління охороною праці здійснюють:  
184. Кабінет Міністрів України;  
185. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики;  
186. спеціально уповноважений державний орган з нагляду за охороною праці;  
187. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;  
188. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;  
189. Стаття 34. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці  
190. Кабінет Міністрів України:  
191. забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;  
192. подає на затвердження до Верховної Ради України національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;  
193. спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;  
194. встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.  
195. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.  
196. Стаття 35. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці  
197. 1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:  
198. проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;  
199. розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;  
200. здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;  
201. укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;  
202. беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів про охорону праці;  
203. організовують у встановленому порядку навчання і перевірку знань з питань охорони праці;  
204. створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;  
205. здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.  
206. Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці.  
207. 2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики:  
208. 1) забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці;  
209. 2) через спеціально уповноважений державний орган з нагляду за охороною праці:  
210. здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;  
211. розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;  
212. здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти про охорону праці або зміни і доповнення до них;  
213. координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;  
214. одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;  
215. бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.  
216. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим державним органом з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.  
217. Стаття 36. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці  
218. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:  
219. забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;  
220. формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;  
221. забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам про охорону праці;  
222. вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;  
223. здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.  
224. Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.  
225. Стаття 37. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці  
226. Органи місцевого самоврядування у межах відповідних територій:  
227. затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;  
228. приймають рішення щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.  
229. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах.  
230. Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська, селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.  
231. Стаття 38. Повноваження об'єднань підприємств у галузі охорони праці  
232. Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанням функцій в їх апаратах створюються служби охорони праці.  
233. Стаття 39. Організація наукових досліджень з проблем охорони праці  
234. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах національної та інших програм з цих питань і проводяться Національним науково-дослідним інститутом охорони праці, іншими науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.  
235. Розділ VІІ. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ  
236. Стаття 40. Органи державного нагляду за охороною праці  
237. Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:  
238. спеціально уповноважений державний орган з нагляду за охороною праці;  
239. спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;  
240. спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;  
241. спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.  
242. Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.  
243. Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється Законами України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.  
244. Стаття 41. Права і відповідальність посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці  
245. Права посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, зазначених у статті 40 (крім спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці), визначено Законами України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".  
246. Посадові особи спеціально уповноважених державних органів з нагляду за охороною праці мають право:  
247. безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;  
248. одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;  
249. видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, фізичним особам, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;  
250. забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;  
251. притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні нормативно-правових актів про охорону праці;  
252. надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення їх до відповідальності згідно із законодавством.  
253. Рішення посадових осіб спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці за необхідності обгрунтовуються результатами роботи та висновками експертно-технічних центрів, дослідних, випробувальних лабораторій та інших підрозділів (груп) технічної підтримки, що функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як незалежні експертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності здійснюється Національним науково-дослідним інститутом охорони праці, іншими науково-дослідними установами.  
254. Посадові особи спеціально уповноваженого державного органу з нагляду за охороною праці є державними службовцями, і на них поширюється дія Закону України "Про державну службу". Вони несуть відповідальність за виконання покладених обов'язків згідно із законодавством.  
255. Стаття 42. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці  
256. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.  
257. Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.  
258. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та давати свої висновки про них.  
259. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.  
260. Стаття 43. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці  
261. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.  
262. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.  
263. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.  
264. Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, цими органами.  
265. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.  
266. Розділ VІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ  
267. Стаття 27. Штрафні санкції до підприємств, фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб та працівників  
268. За порушення нормативно-правових актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці підприємства чи фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягуються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в установленому порядку.  
269. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.  
270. Несплата підприємствами чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.  
271. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.  
272. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.  
273. Кошти від застосування штрафних санкцій до підприємств чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, передбачених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.  
274. Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці  
275. За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законами.  
276. Розділ ІХ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
277. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
278. 2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.  
279. 3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:  
280. внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;  
281. привести свої рішення у відповідність з цим Законом;  
282. забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону".