Кількість абзаців - 802 Розмітка (ліва колонка)


КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (Друге читання)

0. Проект КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА  
2. Розділ І  
3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
4. Глава 1  
5. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ  
6. Стаття 1. Мета та завдання кримінально-виконавчого законодавства України  
7. 1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.  
8. 2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового положення засуджених, гарантій захисту їхніх прав і законних інтересів, їх обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості у цьому процесі; регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.  
9. Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України  
10. Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу та інших законодавчих актів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
11. Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі і часі  
12. 1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.  
13. 2. Порядок і умови виконання та відбування покарань забезпечуються відповідно до законодавства, яке чинне на час виконання та відбування кримінального покарання.  
14. Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання  
15. Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, а також інші рішення суду, Закон України "Про амністію" та акт про помилування.  
16. Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства  
17. Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань грунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави та засудженого, диференціації й індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань.  
18. Стаття 6. Виправлення, ресоціалізація та соціально-виховна робота із засудженими  
19. 1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.  
20. 2. Ресоціалізація - відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Необхідною психологічною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.  
21. 3. Соціально-виховна робота - цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій на досягнення мети ресоціалізації засуджених, яка управляє процесом виправлення особистості (викликає, стимулює, спрямовує, контролює, діагностує, оцінює перебіг цього процесу).  
22. 4. Основними засобами соціально-виховної роботи із засудженими є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), система психолого-педагогічних заходів, суспільно корисна праця, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.  
23. 5. Засоби соціально-виховної роботи із засудженими застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної безпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.  
24. Глава 2  
25. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ  
26. Стаття 7. Основи правового положення засуджених  
27. 1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення, ресоціалізації та соціальної адаптації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.  
28. 2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.  
29. 3. Правове положення засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства визначається чинним законодавством, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
30. 4. Конкретизація правового положення засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.  
31. Стаття 8. Основні права засуджених  
32. 1. Засуджені мають право на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання.  
33. 2. Засуджені мають право на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості.  
34. 3. Засуджені мають право звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами відповідно до законодавства до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до компетентних державних органів і громадських організацій.  
35. 4. Засуджені мають право давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. При відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою. При необхідності переклад відповіді мовою звернення забезпечується органом або установою виконання покарань.  
36. 5. Засуджені мають право на охорону фізичного і психічного здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується створенням належних умов праці, системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних або токсичних речовин, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.  
37. 6. Засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі і на отримання пенсій, відповідно до законодавства України.  
38. 7. Засудженому гарантується право на кваліфіковану юридичну допомогу. Для одержання юридичної допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів, а також осіб, уповноважених на надання такої допомоги.  
39. 8. Засуджені іноземні громадяни мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни країн, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами, які здійснюють їх захист.  
40. Стаття 9. Основні обов'язки засуджених  
41. 1. Засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.  
42. 2. Засуджені зобов'язані виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.  
43. 3. Засуджені зобов'язані ввічливо відноситися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.  
44. 4. Засуджені зобов'язані з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.  
45. 5. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.  
46. Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку  
47. 1. Засуджені мають право на особисту безпеку, яка розглядається як необхідна життєва потреба людини та знаходить своє відображення і реалізацію в її правах, свободах та законних інтересах.  
48. 2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні, обмеження волі або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому випадку посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.  
49. 3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.  
50. 4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законодавством України у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до охорони цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених законодавством України і цим Кодексом.  
51. Глава 3  
52. ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
53. Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань  
54. 1. Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, Державна виконавча служба Міністерства юстиції України.  
55. 2. Установами виконання покарань є: арештні дома, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).  
56. 3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).  
57. 4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального рівня безпеки, середнього рівня безпеки, максимального рівня безпеки.  
58. 5. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні дома, кримінально-виконавчі установи і виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони - Міністерством оборони України.  
59. Стаття 12. Кримінально-виконавча інспекція  
60. Кримінально-виконавча інспекція виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробовуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.  
61. Стаття 13. Арештні дома  
62. Арештні дома виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років, які засуджені за злочини невеликої тяжкості.  
63. Стаття 14. Військові частини, гауптвахти  
64. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробовуванням. На гауптвахтах виконуються покарання у виді арешту військовослужбовців  
65. Стаття 15. Дисциплінарні батальйони  
66. Дисциплінарні батальйони виконують покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. У дисциплінарних батальйонах тримаються військовослужбовці строкової служби.  
67. Стаття 16. Виправні центри  
68. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.  
69. Стаття 17. Виправні колонії  
70. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої і середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також за тяжкі злочини. У даному виді виправної колонії можуть відбувати покарання засуджені, які після досягнення повноліття переводяться до виправної колонії з виховної колонії; середнього рівня безпеки - чоловіки, засуджені за тяжкі злочини або які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; а також жінки, засуджені за особливо тяжкі злочини, засуджені до довічного позбавлення волі, жінки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі чи позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк; максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені за особливо тяжкі злочини, засуджені до довічного позбавлення волі, а також яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк і яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі чи позбавленням волі. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки відносно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.  
71. Стаття 18. Виховні колонії  
72. Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.  
73. Стаття 19. Повідомлення про місце відбування покарання  
74. 1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарання зобов'язана повідомити одного із близьких родичів за бажанням засудженого.  
75. 2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.  
76. Стаття 20. Порядок застосування до засуджених заходів медичного характеру  
77. 1. Відносно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань застосовується лікування.  
78. 2. Якщо під час відбування покарання, буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними у частині першій даної статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.  
79. Глава 4  
80. НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ І УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
81. Стаття 21. Судовий контроль  
82. 1. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством суд звертає вирок до виконання.  
83. 2. У випадках, передбачених чинним законодавством, суд розглядає скарги і заяви засуджених та інших осіб органів і установ виконання покарань.  
84. Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань  
85. 1. Прокурорський нагляд за дотриманням законів в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру".  
86. 2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і приписи прокурора відносно дотримання порядку виконання покарання, встановленого законодавством.  
87. Стаття 23. Контроль органів державної влади  
88. 1. Органи державної влади здійснюють контроль за діяльністю розташованих на їхніх територіях органів і установ виконання покарань згідно з чинним законодавством України.  
89. 2. Громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відповідно до законодавства України.  
90. Стаття 24. Відомчий контроль  
91. За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
92. Стаття 25. Відвідування установ виконання покарань  
93. 1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право: Президент України; Прем'єр-міністр України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані; народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами; Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території; голови місцевих рад, на території яких вони розташовані.  
94. 2. Представники засобів масової інформації та інші особи мають право відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або вищестоящих органів управління ними.  
95. 3. Здійснення кіно- фотозйомок засуджених, їх інтерв'ювання, в тому числі з використанням аудіо- та відеотехніки, дозволяється за згодою засуджених.  
96. 4. Здійснення кіно- фотозйомок об'єктів, що забезпечують безпеку і охорону засуджених, провадиться за дозволом адміністрації установи виконання покарань.  
97. Стаття 26. Участь громадських об'єднань і релігійних організацій в діяльності органів і установ виконання покарань  
98. 1. Громадські об'єднання, релігійні організації та приватні особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надають допомогу в діяльності органів і установ виконання покарань.  
99. 2. Порядок їх діяльності визначається законодавством України.  
100. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА  
101. Розділ ІІ  
102. ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ  
103. Глава 5  
104. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ  
105. Стаття 27. Порядок виконання покарання у виді штрафу  
106. 1. Відповідно до вироку суду засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили.  
107. 2. При несплаті засудженим штрафу у встановлений судом строк його стягнення провадиться примусово на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.  
108. 3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт. Порядок заміни встановлюється Кримінальним кодексом України.  
109. Стаття 28. Наслідки ухилення від сплати штрафу  
110. Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.  
111. Стаття 29. Закінчення виконавчих дій  
112. Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок.  
113. Глава 6  
114. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ  
115. Стаття 30. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу  
116. 1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.  
117. 2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить у встановленому порядку до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.  
118. 3. Відносно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.  
119. 4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.  
120. Глава 7  
121. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ  
122. Стаття 31. Організація виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю  
123. 1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання - на органи внутрішніх справ.  
124. 2. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.  
125. 3. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.  
126. 4. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або у разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м'яким надсилає копію вироку суду до кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.  
127. Стаття 32. Обов'язки кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю  
128. 1. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; контролює додержання вимог вироку суду засудженим, власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого, а також органом, що має право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженому, вживає заходів до припинення порушень вимог вироку; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин, організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких не відоме, та передає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.  
129. 2. У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про притягнення посадових осіб до відповідальності згідно з законодавством.  
130. Стаття 33. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю  
131. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний: не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звільнити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вимог вироку; за вимогою кримінально-виконавчої інспекції направляти їй документи, пов'язані з виконанням покарання.  
132. Стаття 34. Обов'язки органів, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності  
133. Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певним видом діяльності, зобов'язані не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду кримінально-виконавчу інспекцію.  
134. Стаття 35. Обов'язки засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю  
135. Засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зобов'язаний виконувати вимоги вироку суду, надавати за вимогою кримінально-виконавчої інспекції документи, які пов'язані з виконанням даного покарання, повідомляти інспекцію про місце роботи, чи його зміну, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття засудженого без поважних причин він може у встановленому законом порядку бути підданий приводу.  
136. Стаття 36. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю  
137. 1. У разі ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.  
138. 2. Засуджений до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.  
139. Глава 8  
140. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ  
141. Стаття 37. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт  
142. 1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.  
143. 2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.  
144. 3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.  
145. 4. Вироки суду приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.  
146. 5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу, застосовує заходи заохочення та стягнення до засуджених.  
147. Стаття 38. Умови відбування покарання у виді громадських робіт  
148. 1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані виконувати встановлений порядок та умови відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.  
149. 2. Надання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не призупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.  
150. 3. Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також вагітної жінки кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.  
151. 4. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.  
152. Стаття 39. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт  
153. 1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.  
154. 2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день.  
155. Стаття 40. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт  
156. 1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається: погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;  
157. контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт;  
158. своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп'яніння, порушення громадського порядку;  
159. щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин та його ставлення до праці.  
160. 2. У випадку систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні особи притягуються до відповідальності згідно з законом.  
161. 3. У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.  
162. Стаття 41. Відповідальність осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт  
163. 1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженого може бути застосоване стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.  
164. 2. Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція направляє матеріали прокурору для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.  
165. 3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження. більше двох разів протягом місяця невихід на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.  
166. 4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.  
167. Глава 9  
168. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ  
169. Стаття 42. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт  
170. 1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.  
171. 2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.  
172. 3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.  
173. 4. Вироки до виправних робіт приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.  
174. 5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі з засудженим; контролює поведінку засуджених; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням.  
175. 6. Засуджені зобов'язані: виконувати встановлені порядок та умови відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.  
176. Стаття 43. Умови відбування покарання у виді виправних робіт  
177. 1. Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обгрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.  
178. 2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.  
179. 3. Час відбування покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний трудовий стаж засудженого.  
180. 4. Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.  
181. Стаття 44. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт  
182. 1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.  
183. 2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин, і за ним, відповідно до закону, зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації.  
184. 3. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.  
185. 4. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від покарання.  
186. 5. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.  
187. Стаття 45. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт  
188. 1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається: щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої суми в доход держави; додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених цим Кодексом; своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення; щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин.  
189. 2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті, винні посадові особи притягуються до відповідальності згідно з законом.  
190. Стаття 46. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт  
191. 1. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.  
192. 2. Відрахування провадяться із усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.  
193. 3. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.  
194. Стаття 47. Заходи заохочення і стягнення, які застосовуються стосовно осіб, засуджених до виправних робіт  
195. 1. Власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган стосовно засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.  
196. 2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:  
197. подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом;  
198. зарахування часу щорічної чергової відпустки у строк відбування покарання.  
199. 3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.  
200. 4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися стягнення у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.  
201. 5. Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді виправних робіт кримінально-виконавча інспекція направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.  
202. 6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є: невиконання встановлених обов'язків; порушення порядку та умов відбування покарання; вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності; більше двох разів протягом місяця допущення прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.  
203. 7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.  
204. Глава 10  
205. ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ  
206. Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді службового обмеження  
207. 1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.  
208. 2. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, в якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.  
209. 3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.  
210. 4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.  
211. 5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службового обмеження і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.  
212. Глава 11  
213. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА  
214. Стаття 49. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна  
215. 1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову організацію. При відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося.  
216. 2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою за місцем знаходження майна.  
217. Стаття 50. Майно, що підлягає конфіскації  
218. 1. Конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному капіталі комерційних організацій, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні в фінансово-кредитних організаціях і банках, а також майно, що передане засудженим в довірче управління.  
219. 2. Не підлягає конфіскації майно, необхідне для самого засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законодавством України.  
220. 3. Спір про належність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.  
221. Стаття 51. Дії державного виконавця щодо виконання вироку про конфіскацію майна  
222. 1. Державний виконавець негайно після одержання виконавчого листа перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опису майна не провадилося, судовий виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис цього майна.  
223. 2. В опису зазначається повне і точне найменування кожного предмета, його відмінні ознаки, в тому числі вага, колір, метраж, ступінь зношеності та індивідуальні характеристики. Описані предмети пломбуються, опечатуються і передаються на зберігання, про що в опису робиться відповідна відмітка.  
224. 3. Опис майна, складений державним виконавцем, підлягає затвердженню суддею.  
225. 4. Державний виконавець вживає необхідних заходів до зберігання майна, що підлягає конфіскації і піддане описові.  
226. 5. Частка засудженого у спільній власності, статутному капіталі комерційних організацій, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні в фінансово-кредитних організаціях і банках, а також майно, що передане засудженим в довірче управління, визначається за поданням державної виконавчої служби судом, у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.  
227. Стаття 52. Передача конфіскованого майна засудженого фінансовим органам  
228. 1. Передача фінансовим органам конфіскованого майна засудженого провадиться після задоволення у відповідності з законодавством України усіх пред'явлених до засудженого вимог. Щодо претензій, які підлягають задоволенню за рахунок конфіскованого майна засудженого, держава відповідає в межах активу.  
229. 2. Передача конфіскованого майна засудженого фінансовим органам провадиться у порядку, встановленому Міністерством фінансів України і Міністерством юстиції України.  
230. Стаття 53. Обов'язки третіх осіб відносно до майна, яке підлягає конфіскації  
231. 1. Підприємства, установи, організації і громадяни, у яких знаходиться майно, що підлягає конфіскації за вироком суду, зобов'язані повідомити про це суд або відповідний фінансовий орган.  
232. 2. Підприємства, установи, організації і громадяни, яким вказане майно передано на зберігання відповідно до вимог статті 51 цього Кодексу, зобов'язані забезпечити його збереження.  
233. 3. За укриття, пошкодження або привласнення даного майна винні підлягають відповідальності відповідно до закону.  
234. Стаття 54. Конфіскація майна, виявленого після виконання вироку  
235. У тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього майна, але до закінчення встановлених законом строків давності виконання обвинувального вироку суду, виявляється неконфісковане майно засудженого, набуте ним до винесення вироку або після винесення вироку, але на кошти, що підлягають конфіскації, суд, який постановив вирок, або суд за місцем виконання вироку за поданням державного виконавця виносить ухвалу про звернення стягнення на майно, якщо воно може бути конфіскованим відповідно до закону.  
236. Стаття 55. Закінчення виконавчих дій  
237. 1. Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист з відміткою щодо виконання вироку про конфіскацію майна повертається суду, який постановив вирок.  
238. 2. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.  
239. Глава 12  
240. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ  
241. Стаття 56. Місця відбування покарання у виді арешту  
242. 1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці на гауптвахтах.  
243. 2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.  
244. 3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.  
245. Стаття 57. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту  
246. 1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах суворої ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.  
247. 2. На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників та осіб, уповноважених на надання правової допомоги;  
248. одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.  
249. 3. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім - до двох годин.  
250. 4. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право телефонної розмови з близькими родичами.  
251. Стаття 58. Залучення осіб, які відбувають покарання у виді арешту, до праці  
252. Адміністрація арештних домів має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування арештних домів з оплатою їхньої праці.  
253. Стаття 59. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування осіб, засуджених до арешту  
254. 1. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.  
255. 2. Забезпечення матеріально-побутовим та медичним обслуговуванням в арештних домах організовується органами місцевого самоврядування і органами виконання покарань.  
256. Стаття 60. Заходи заохочення та стягнення, які застосовуються до осіб, засуджених до арешту  
257. 1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.  
258. 2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у вигляді догани чи поміщення в карцер строком до десяти діб.  
259. 3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.  
260. Стаття 61. Особливості відбування арешту військовослужбовцями  
261. 1. Військовослужбовці, засуджені до арешту відбувають покарання на гауптвахті.  
262. 2. На гауптвахті роздільно тримаються: засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців; засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу; засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.  
263. 3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.  
264. 4. Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначається цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.  
265. 5. Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.  
266. 6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.  
267. 7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.  
268. 8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у вигляді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.  
269. 9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у вигляді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.  
270. 10. Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник гарнізону. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користується військовий комендант і начальник гарнізону.  
271. Глава 13 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ  
272. Стаття 62. Місця відбування покарання у виді обмеження волі  
273. 1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Особи, яким обмеження волі призначено відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України, можуть відбувати покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправних колоніях.  
274. 2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.  
275. 3. Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.  
276. Стаття 63. Направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання  
277. 1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.  
278. 2. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.  
279. 3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.  
280. 4. Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання. У разі невиїзду без поважних причин суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.  
281. 5. У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.  
282. Стаття 64. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі  
283. 1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.  
284. 2. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою з виправної колонії до виправного центру у разі заміни невідбутої частини позбавлення волі обмеженням волі.  
285. Стаття 65. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі  
286. 1. Засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць.  
287. 2. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.  
288. 3. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані: виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру; постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту; проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.  
289. 4. Засудженим до обмеження волі забороняється: доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Державним департаментом України з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у доход держави. Про це посадовою особою виправного центру складається протокол; вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.  
290. 5. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.  
291. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.  
292. 6. Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.  
293. Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації.  
294. 7. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть проживати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.  
295. 8. Організація виконання покарання у виді обмеження волі і нагляд за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
296. Стаття 66. Умови праці осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі  
297. 1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.  
298. 2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.  
299. 3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.  
300. 4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят процентів загальної суми заробітку.  
301. Стаття 67. Обов'язки адміністрації виправного центру  
302. 1. Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.  
303. 2. Порядок здійснення зазначених повноважень визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
304. Стаття 68. Обов'язки власника підприємства або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі  
305. 1. Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров'я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.  
306. 2. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.  
307. 3. Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків: звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України; переведення засудженого на роботу на інше підприємство або для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру; набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі; неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.  
308. Стаття 69. Медичне обслуговування засуджених до обмеження волі  
309. 1. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами охорони здоров'я.  
310. 2. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я.  
311. Стаття 70. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі  
312. 1. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою як чотири квадратних метри. Житлово-комунальні та інші послуги оплачуються ними за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами і розцінками.  
313. 2. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправного центру.  
314. 3. Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.  
315. 4. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.  
316. 5. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.  
317. Стаття 71. Виховна робота із засудженими до обмеження волі  
318. 1. З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.  
319. 2. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначені ступеня їхнього виправлення.  
320. Стаття 72. Участь осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, в самодіяльних організаціях  
321. 1. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.  
322. 2. У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.  
323. Стаття 73. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі  
324. 1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: оголошення подяки; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні;  
325. 2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.  
326. Стаття 74. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі  
327. 1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центра може застосовувати такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території; заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.  
328. 2. Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.  
329. Стаття 75. Порядок застосування до засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, заходів заохочення і стягнення  
330. 1. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.  
331. 2. До засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення.  
332. 3. Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць.  
333. 4. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.  
334. 5. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком провадилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.  
335. 6. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.  
336. 7. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.  
337. 8. Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання державних установ і організацій, навчальних закладів.  
338. Стаття 76. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, обсяг їх повноважень  
339. 1. Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 73 і 74 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.  
340. 2. Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.  
341. 3. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.  
342. Глава 14  
343. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИМАННЯ В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ  
344. Стаття 77. Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців  
345. 1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується окремими дисциплінарними батальйонами або окремими дисциплінарними ротами. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарних батальйонів визначає Міністерство оборони України.  
346. 2. Загальне керівництво дисциплінарними батальйонами здійснює Міністр оборони України через відповідні структурні органи.  
347. 3. Направлення і прийняття засуджених в дисциплінарні батальйони здійснюється у порядку, визначеному Міністерством оборони України.  
348. 4. Строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72 Кримінального кодексу України часу тримання засудженого в місцях попереднього ув'язнення.  
349. 5. До засуджених, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, застосовуються основні засоби соціально-виховної роботи відповідно до положень цього Кодексу, а також із ними провадиться військове навчання.  
350. 6. Особи, які відбувають покарання в дисциплінарних батальйонах, виконують обов'язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим Кодексом.  
351. 7. Відпустки, які передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим не надаються.  
352. 8. Пропозиції, заяви та скарги засуджених розглядаються у порядку, визначеному законодавством.  
353. Стаття 78. Режим в дисциплінарних батальйонах  
354. 1. Засуджені військовослужбовці зобов'язані дотримуватися вимог режиму, встановлених цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.  
355. 2. Під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні всі засуджені незалежно від їхнього військового звання та характеру попередньої служби знаходяться на положенні рядових і носять єдині встановлені для даного дисциплінарного батальйону форму одягу та знаки розрізнення.  
356. Стаття 79. Побачення і телефонні розмови засуджених  
357. 1. Засуджені військовослужбовці мають право на короткострокові і тривалі побачення.  
358. 2. Короткострокові побачення з родичами чи іншими особами надаються один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин у спеціально обладнаному приміщенні під контролем представника дисциплінарного батальйону у вільний від роботи та занять час в дні і години, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.  
359. 3. Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами один раз на три місяці тривалістю до трьох діб з правом спільного проживання в спеціально обладнаних приміщеннях дисциплінарного батальйону. На час тривалого побачення засуджені звільняються від роботи і занять.  
360. 4. У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені можуть вести телефонні розмови з близькими родичами. За проханням засудженого короткострокове або тривале побачення може бути замінено телефонною розмовою.  
361. 5. Для одержання юридичної допомоги засудженим можуть надаватися побачення з адвокатом чи іншою особою, уповноваженою на надання такої допомоги, наодинці. Побачення з адвокатом чи іншою особою, уповноваженою на надання правової допомоги не може бути обмежене в часі.  
362. Стаття 80. Листування засуджених  
363. Засудженим дозволяється відправляти і отримувати листи і телеграми без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять, провадиться представником дисциплінарного батальйону, в присутності якого засуджений зобов'язаний їх розпечатати. Зміст листів перевірці не підлягає. Виявлені при цьому заборонені вкладення вилучаються. Розпечатувати листи, які відправляють засуджені, заборонено.  
364. Стаття 81. Короткочасні виїзди засуджених за межі дисциплінарного батальйону  
365. 1. У зв'язку з винятковими обставинами: смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди засудженому та його сім'ї, засудженому може бути дозволено короткочасний виїзд за межі дисциплінарного батальйону на строк до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.  
366. 2. Дозвіл на короткочасний виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання. Оплату проїзду засудженому забезпечує дисциплінарний батальйон.  
367. Стаття 82. Одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей  
368. 1. Засуджені мають право на одержання посилок (передач) і бандеролей без обмеження їх кількості.  
369. 2. Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім'я засуджених, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення їх засудженому встановлює командир дисциплінарного батальйону.  
370. 3. У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей або предметів, які засудженому мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають разом з іншими його особистими речами до закінчення строку відбування покарання. При цьому вогнепальну і холодну зброю, боєприпаси, отруйні речовини та наркотичні засоби, інші предмети, вилучені з цивільного обігу, вилучають і засудженому не повертають. У разі виявлення таких предметів складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного батальйону негайно повідомляє прокурору.  
371. Стаття 83. Праця засуджених  
372. 1. Засуджені залучаються до праці на виробничих підприємствах, будівництві та інших об'єктах Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону, як правило, з використанням техніки.  
373. 2. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановленими законодавством про працю.  
374. 3. На роботу, виконувану засудженими, розповсюджуються норми і розцінки, що діють в народному господарстві. Нараховані суми заробітку засудженим не виплачуються.  
375. 4. Грошові суми, зароблені засудженими, зараховуються на рахунок позабюджетних коштів дисциплінарного батальйону і використовуються в установленому Міністерством оборони України порядку для поліпшення побутових умов особового складу, розвитку виробництва, преміювання.  
376. Стаття 84. Військове навчання засуджених  
377. Військове навчання засуджених організовується і провадиться за спеціальною програмою, розробленою Міністерством оборони України. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.  
378. Стаття 85. Виховна робота  
379. 1. Виховну роботу із засудженими організовує і провадить командування дисциплінарного батальйону. Вона ведеться відповідно до цього Кодексу та нормативно-правових актів Міністерства оборони України. Командири військових частин, з яких прибули засуджені, зобов'язані підтримувати постійний зв'язок з командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їхній ресоціалізації.  
380. 2. Місцеві органи державної влади і громадські організації надають допомогу командуванню дисциплінарного батальйону в проведенні виховної роботи із засудженими.  
381. Стаття 86. Ради громадськості засуджених  
382. 1. З метою розвитку навичок самоорганізації засуджених, заохочення корисної ініціативи та використання громадського впливу на їх виправлення і ресоціалізацію, в ротах дисциплінарного батальйону створюються самодіяльні ради із засуджених, які не порушують встановлені правила поведінки і сумлінно ставляться до праці та військової служби.  
383. 2. Самодіяльні ради обираються на зборах рот дисциплінарного батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного батальйону.  
384. 3. Самодіяльна рада надає командиру дисциплінарного батальйону допомогу в організації виховних заходів і дозвілля засуджених, провадить роз'яснювальну роботу із засудженими, приймає участь в обговоренні кандидатур осіб, які можуть бути зараховані до числа тих, хто виправляється, а також засуджених, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання.  
385. Стаття 87. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених  
386. 1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової служби до засуджених можуть бути застосовані такі заходи заохочення: оголошення подяки; зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення; надання одного додаткового короткострокового побачення чи телефонної розмови на місяць; нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного грошового забезпечення; зарахування до числа тих, хто виправляється.  
387. 2. Засуджені, які своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці та військової служби довели своє виправлення, можуть бути подані командиром дисциплінарного батальйону у встановленому законом порядку до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.  
388. Стаття 88. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених  
389. 1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: зауваження; догана; сувора догана; призначення в наряд на роботу - до п'яти днів у вільний від роботи і навчання час; арешт з триманням на гауптвахті - до десяти діб; виключення з числа тих, хто виправляється.  
390. 2. Засуджені, які заарештовані в дисциплінарному порядку, відбувають арешт на гауптвахті в одиночних камерах дисциплінарного батальйону згідно з вимогами Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України.  
391. Стаття 89. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення  
392. Права командирів дисциплінарних батальйонів щодо застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених цим Кодексом а також порядок їх застосування і обліку визначається Міністерством оборони України.  
393. Стаття 90. Матеріально-побутове та медичне забезпечення засуджених  
394. 1. Створення житлово-побутових умов для засуджених та їхнє медичне забезпечення здійснюється відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.  
395. 2. Засуджені забезпечуються речовим майном та продовольством за нормами, встановленими для військовослужбовців строкової служби.  
396. 3. Щомісячне грошове забезпечення засуджених у розмірі окладу, встановленого за першим тарифним розрядом для солдатів (матросів) першого року строкової служби, зараховують на їхні особові рахунки.  
397. 4. Хворих засуджених у разі потреби направляють на лікування до госпіталю під вартою. Охорона засуджених у межах госпіталя здійснюється начальником гарнізону за місцем дислокації госпіталя.  
398. Стаття 91. Звільнення від покарання за хворобою  
399. Засуджені, які відбувають покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира дисциплінарного батальйону і висновком військово-лікарської комісії.  
400. Розділ ІІІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ  
401. Глава 15  
402. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ  
403. Стаття 92. Визначення засудженому виду колонії  
404. Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.  
405. Стаття 93. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання  
406. Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. На протязі цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
407. Стаття 94. Переміщення засуджених  
408. 1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.  
409. 2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності по одній справі - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, при необхідності за висновком лікаря у супроводі медпрацівника.  
410. 3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.  
411. 4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом - відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період слідування.  
412. 5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.  
413. 6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.  
414. Стаття 95. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування  
415. 1. У виняткових випадках осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.  
416. 2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування провадиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - Державним департаментом України з питань виконання покарань при наявності письмової згоди засуджених.  
417. 3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки.  
418. Стаття 96. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора  
419. У порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, засуджений при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою - або ж, за який він був засуджений, чи в зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений в слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.  
420. Стаття 97. Порядок прийняття засуджених до виправних і виховних колоній  
421. 1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній провадиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
422. 2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення родині або близьким родичам засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.  
423. 3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка до якої заносяться відомості: відносно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.  
424. Стаття 98. Роздільне тримання засуджених у виправних і виховних колоніях  
425. 1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.  
426. 2. У різних виправних колоніях середнього рівня безпеки тримаються: чоловіки, засуджені за тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; жінки, засуджені за особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на певний строк, жінки, яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк; жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, і жінки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі. 3. У різних виправних колоніях максимального рівня безпеки тримаються: засуджені за особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на певний строк, засуджені, яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк; засуджені до довічного позбавлення волі і засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі. 4. В окремих виправних колоніях тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах юстиції та правоохоронних органах. 5. Окремо у виховних колоніях тримаються неповнолітні, які вперше засуджені до позбавлення волі, і неповнолітні, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.  
427. 6. Установлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
428. Стаття 99. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії  
429. 1. Засуджений до позбавлення волі повинен відбувати весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його постійного місця проживання до засудження.  
430. 2. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за винятковими обставинами, які перешкоджають подальшому знаходженню засудженого в даній виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
431. Стаття 100. Структурні відділення виправних і виховних колоній 1. У виправних і виховних колоніях діють такі відділення: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; лікувально-оздоровче; соціальної адаптації; а також дільниці соціальної реабілітації. Вказані відділення локалізуються одне від одного. 2. У відділенні карантину, діагностики і розподілу тримаються окремо за термінами прибуття всі щойно прибулі до колонії засуджені. 3. У відділенні ресоціалізації тримаються засуджені, направлені туди після проходження карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з відділень соціальної адаптації. 4. У відділенні посиленого контролю тримаються засуджені, які під час перебування у відділенні карантину, діагностики і розподілу показали високу ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки, переведені з відділення ресоціалізації. 5. У лікувально-оздоровчому відділенні тримаються засуджені, які страждають хронічними соматичними і психічними захворюваннями, а також засуджені після проведення стаціонарного лікування. 6. У відділенні соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до праці, та яким до закінчення строку покарання залишається не більше року, але не менше трьох місяців до звільнення. 7. У дільницях соціальної реабілітації за межами виправних колоній тримаються особи, яким відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України призначено покарання у виді обмеження волі. 8. Організація роботи відділень виправних і виховних колоній регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
432. Стаття 101. Тримання засуджених до позбавлення волі у відділенні карантину, діагностики і розподілу  
433. 1. Засуджені, які поміщені в це відділення, на протязі чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню.  
434. 2. За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого з метою ресоціалізації його особистості складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.  
435. Стаття 102. Тримання засуджених до позбавлення волі у відділенні ресоціалізації  
436. 1. Засуджені, які тримаються у відділенні ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в житлових приміщеннях типу гуртожитку з локальним сумісним проживанням членів відділення.  
437. 2. Організація процесу виправлення з метою ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених здійснюється відповідно до статті 6 цього Кодексу.  
438. 3. Засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до праці та навчання, після фактичного відбуття не менше третини строку покарання за клопотанням ради відділення та його начальника постановою начальника колонії переводяться до відділення соціальної адаптації.  
439. Стаття 103. Тримання засуджених до позбавлення волі у відділенні посиленого контролю  
440. 1. У відділенні посиленого контролю виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.  
441. 2. У відділенні посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки засуджені тримаються в приміщеннях камерного типу.  
442. 3. На кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру.  
443. 4. Після реалізації цієї програми за клопотанням ради відділення та його начальника постановою начальника колонії засуджений переводиться до відділення ресоціалізації.  
444. Стаття 104. Тримання засуджених до позбавлення волі в лікувально-оздоровчому відділенні  
445. 1. Засуджені в лікувально-оздоровчому відділенні розміщуються у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.  
446. 2. У даному відділенні засудженим здійснюються лікувально-оздоровчі заходи, спрямовані на підтримання працездатності засуджених і збереження їх здоров'я.  
447. 3. Направлення засуджених до лікувально-оздоровчого відділення здійснюється за рішенням лікарсько-трудової комісії колонії.  
448. Стаття 105. Тримання засуджених до позбавлення волі у відділенні соціальної адаптації  
449. 1. У відділенні соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.  
450. 2. Засуджені, які тримаються у відділенні соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колоній або за межами колонії на об'єктах інших відомств, з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.  
451. 3. Засуджені, які знаходяться у відділенні соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.  
452. Стаття 106. Тримання засуджених у дільницях соціальної реабілітації 1. При виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються дільниці соціальної реабілітації для тримання засуджених, яким відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України судом невідбута частина покарання у виді позбавлення волі замінена обмеженням волі. 2. Умови і порядок відбування покарання цими засудженими визначаються відповідно до глави 13 цього Кодексу.  
453. Стаття 107. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі  
454. 1. В залежності від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї виправної чи виховної колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.  
455. 2. Зміна умов тримання в межах виправної чи виховної колонії здійснюється за клопотанням ради відділення та його начальника постановою начальника колонії. 3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого виду чи іншої виховної колонії здійснюється Державним департаментом України з питань виконання покарань за поданням адміністрації виправної чи виховної колонії.  
456. Глава 16  
457. РЕЖИМ У КОЛОНІЯХ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
458. Стаття 108. Режим у колоніях та його основні вимоги  
459. 1. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.  
460. 2. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.  
461. 3. Режим створює умови для застосування інших засобів соціально-виховної роботи із засудженими.  
462. 4. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
463. 5. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук провадиться особами однієї статі із засудженими порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
464. 6. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, провадити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії і прилеглої до неї території, на яких встановлені режимні вимоги, а також вилучати заборонені речі і документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається діючим законодавством України.  
465. 7. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
466. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і, як правило, обертаються в доход держави за мотивованою постановою начальника колонії, санкціонованою прокурором.  
467. Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.  
468. Стаття 109. Технічні засоби нагляду і контролю  
469. 1. Адміністрація колоній має право використовувати аудіо-візуальні, електронні і інші технічні засоби для попередження втеч і інших злочинів, порушень встановленого порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.  
470. 2. Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.  
471. 3. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначається нормативними актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
472. Стаття 110. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях  
473. 1. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" в місцях позбавлення волі здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою: вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.  
474. 2. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.  
475. Стаття 111. Режим особливих умов у колоніях  
476. 1. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.  
477. 2. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків використовуються сили і засоби колонії, а у разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.  
478. Стаття 112. Заходи безпеки і підстави застосування фізичної сили, спеціальних засобів і зброї  
479. 1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колоній, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також при втечі або затриманні втікачів із колоній з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються: фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.  
480. 2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших громадян.  
481. 3. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю відносно жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності і неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.  
482. 4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.  
483. 5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається рапортом начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.  
484. 6. Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених Законами України "Про міліцію", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України".  
485. 7. У разі необхідності захисту від розправи засуджених, відносно яких є відомості про реальну загрозу їхньому життю, адміністрація колонії може перевести таких осіб в окремі камери на загальних підставах строком до одного місяця.  
486. Глава 17  
487. УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У КОЛОНІЯХ  
488. Стаття 113. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі  
489. 1. Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань: одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь в трудовій діяльності;  
490. отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; зустрічатися з родичами та іншими особами; подавати пропозиції, заяви і скарги в усному і письмовому виді від свого імені і з питань, що стосуються особисто засудженого; брати участь в роботі самодіяльних організацій та гуртках соціально-корисної спрямованості; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування; розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; одержувати освіту відповідно до Закону України "Про освіту"; одержувати юридичну допомогу від адвокатів або інших осіб, уповноважених на надання такої допомоги.  
491. 2. Відповідно до цього Кодексу засудженим можуть надаватися інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання і відбування покарання.  
492. 3. Засуджені зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати всі законні вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.  
493. 4. Засудженим забороняється:  
494. самовільно залишати колонію;  
495. спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених цим Кодексом правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;  
496. придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання у колонії; продавати, дарувати або відчужувати іншим способом на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; наносити собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;  
497. завдавати шкоди державному, громадському майну і майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;  
498. вживати наркотичні, сильнодіючі засоби, спиртні напої і спиртовмісні речовини, сурогати алкоголю; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ними своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначені для перебування приміщення або визначене місце роботи.  
499. Стаття 114. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби  
500. 1. Засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, зароблені у колоніях, а засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам віком - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітнім, а також засудженим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби також на гроші, одержані за переказами.  
501. 2. Засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.  
502. 3. Сума грошей, що дозволена до витрачання, встановлюється цим Кодексом.  
503. 4. Засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцять процентів мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку або сумлінно виконують встановлені завдання на важких роботах чи роботах із шкідливими умовами праці, - п'ятдесят процентів незалежно від відбутого строку покарання.  
504. 5. Інвалідам першої групи, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму мінімального розміру заробітної плати.  
505. 6. Інвалідам другої групи і засудженим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на суму, що становить шістдесят процентів мінімального розміру заробітної плати.  
506. 7. Перелік і кількість продуктів харчування і предметів першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
507. Стаття 115. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя  
508. 1. Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.  
509. 2. Література, придбана через книготорговельну мережу і отримана через пошту, не включається в число посилок (передач) і бандеролей, визначене цим Кодексом.  
510. 3. Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти екземплярів книг і журналів.  
511. 4. Література в кількості, що перевищує вказану в частині третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою засудженого - до бібліотеки відділення соціально-психологічної служби чи колонії або пересилатися за його рахунок родичам.  
512. Стаття 116. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, захисниками та іншими особами. Телефонні розмови  
513. 1. Засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.  
514. 2. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу, а також засудженим жінкам з їхніми неповнолітніми дітьми можуть надаватися позачергово строком до п'яти діб.  
515. 3. Для одержання юридичної допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій або трудових колективів засудженим надається побачення з адвокатом чи іншою особою, уповноваженою на надання такої допомоги. За бажанням засудженого або адвоката чи особи, уповноваженої на надання правової допомоги, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред'явленні адвокатом ордера, а іншою особою, уповноваженою на надання правової допомоги іншого відповідного документу, а також документів, що посвідчують їх особу.  
516. 4. Кількість і види побачень встановлюються цим Кодексом.  
517. 5. Засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених.  
518. 6. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення - телефонними розмовами.  
519. 7. Порядок надання побачень і телефонних розмов визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
520. Стаття 117. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній  
521. 1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки, виховних колоніях може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі виключних обставин: смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.  
522. 2. Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з виключними обставинами має бути розглянута протягом доби. Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.  
523. 3. Порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі колонії у зв'язку з виключними обставинами визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.  
524. 4. Засудженим жінкам, які мають дітей в будинках дитини при виправній колонії, дозволяється короткочасний виїзд за межі виправної колонії для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не менше десяти діб, не рахуючи часу перебування у дорозі, але не більше трьох діб.  
525. Стаття 118. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей  
526. 1. Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються у колоніях, встановлюється цим Кодексом.  
527. 2. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами. Вага однієї передачі не може перевищувати встановленої ваги посилки.  
528. 3. Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої та другої груп, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії, можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості і асортименті, які визначаються медичним висновком.  
529. 4. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (передач) і бандеролей, що визначені цим Кодексом. Вони направляються до медичної частини колонії для лікування даних засуджених.  
530. 5. Порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
531. Стаття 119. Листування осіб, засуджених до позбавлення волі  
532. 1. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості.  
533. 2. Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колоній.  
534. 3. Кореспонденція, яку одержують та відправляють засуджені, підлягає перегляду.  
535. 4. Пропозиції, заяви і скарги, що адресуються до органів, які здійснюють контроль та нагляд за діяльністю колоній, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю.  
536. Стаття 120. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів  
537. 1. Засуджені мають право одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії - й іншим особам. Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого. У разі, коли в посилках, бандеролях і листах, що надходять на ім'я засудженого, будуть виявлені гроші, вони також зараховуються на його особовий рахунок.  
538. 2. Приховані від огляду в замаскованому вигляді або з використанням інших хитрощів гроші, виявлені в поштових відправленнях на ім'я засудженого, вилучаються і обертаються в доход держави.  
539. 3. Порядок звернення у доход держави вилучених із поштових відправлень грошей, що приховані від огляду, визначається цим Кодексом.  
540. Стаття 121. Матеріально-побутове забезпечення осіб, позбавлених волі  
541. 1. Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою як три квадратних метри, у виховних колоніях і у виправних колоніях, призначених для тримання жінок - чотири квадратних метра, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'ять квадратних метри.  
542. 2. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном із урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.  
543. 3. Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.  
544. 4. Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безплатно.  
545. 5. Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.  
546. 6. Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг єдиного зразка, у тому числі спортивний одяг, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.  
547. Стаття 122. Медико-санітарне забезпечення осіб, позбавлених волі  
548. 1. У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, - заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори.  
549. 2. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Адміністрація колоній зобов'язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров'я засуджених. Засуджені до позбавлення волі зобов'язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії.  
550. 3. У випадку заявленої засудженим відмови від прийняття їжі при виникненні загрози його життю допускається примусове годування за медичним висновком.  
551. 4. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань і Міністерством охорони здоров'я України.  
552. 5. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування у таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.  
553. Стаття 123. Виконання примусового лікування  
554. 1. Відносно засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, що не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колоній застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.  
555. 2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.  
556. Глава 18  
557. ПРАЦЯ ОСІБ, ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ  
558. Стаття 124. Залучення осіб, засуджених до позбавлення волі, до суспільно корисної праці  
559. 1. Кожний засуджений повинен працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Адміністрація колоній повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх статі, віку, працездатності, стану здоров'я і, по можливості, спеціальності. Засуджені залучаються до праці на підприємствах колоній, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної охорони та ізоляції засуджених.  
560. 2. Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей в будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.  
561. 3. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.  
562. 4. Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів. Припинення роботи розглядається як злісне порушення режиму відбування покарання і може потягти за собою застосування заходів дисциплінарної і матеріальної відповідальності.  
563. Стаття 125. Умови праці осіб, позбавлених волі  
564. 1. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму робочого часу, встановленого законодавством України про працю, час початку і закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Відповідно до законодавства про працю засуджені звільняються від роботи у вихідні і святкові дні.  
565. 2. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу не перевищувала нормального числа робочих годин за місяць.  
566. 3. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у загальний трудовий стаж після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.  
567. 4. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.  
568. Стаття 126. Оплата праці осіб, засуджених до позбавлення волі  
569. 1. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві. На них поширюється преміальна система оплати праці, доплати за шкідливі умови праці, коефіцієнти та інші види доплат до заробітної плати, які діють у відповідних галузях народного господарства.  
570. 2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, зараховується незалежно від всіх відрахувань двадцять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менше як п'ятдесят процентів нарахованого їм місячного заробітку і іншого доходу.  
571. Стаття 127. Відрахування із заробітку або іншого доходу осіб, позбавлених волі  
572. 1. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових і інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.  
573. 2. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування аліментів і прибуткового податку. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.  
574. 3. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових послуг та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. При відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд.  
575. Стаття 128. Пенсійне забезпечення засуджених 1. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України. 2. Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами соціального забезпечення за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як двадцять п'ять процентів пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.  
576. Глава 19  
577. ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ  
578. Стаття 129. Виховна робота із засудженими  
579. 1. Виховна робота спрямована на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів і інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня.  
580. 2. Участь засуджених у виховних заходах, які провадяться у колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.  
581. 3. Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов'язковою.  
582. 4. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.  
583. 5. Програми виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, можливості самодіяльних організацій засуджених, громадських і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.  
584. Стаття 130. Основні напрями, форми і методи виховної роботи із засудженими  
585. 1. У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.  
586. 2. Виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.  
587. Стаття 131. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених  
588. 1. У колоніях відповідно до Закону України "Про освіту" для засуджених забезпечується державний освітній мінімум.  
589. 2. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
590. 3. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.  
591. 4. Для засуджених віком до сорока років, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані у даній колонії, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві.  
592. Стаття 132. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених  
593. 1. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві засуджених здійснюється відповідно до Законів України "Про освіту" та "Про професійно-технічну освіту" і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
594. 2. Для складання іспитів засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Законом України "Про освіту". Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно.  
595. 3. Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.  
596. 4. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.  
597. 5. Педагогічні колективи шкіл і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації колонії у виховній роботі.  
598. Стаття 133. Самодіяльні організації засуджених  
599. 1. Самодіяльні організації засуджених створюються у колоніях з метою розвитку у засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособистих взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, надання адміністрації допомоги у підтриманні дисципліни, розвитку корисних соціальних зв'язків.  
600. 2. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.  
601. 3. У колоніях із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби. У колоніях можуть створюватися й інші самостійні організації засуджених, якщо їхня діяльність не протирічить порядку і умовам відбування покарання.  
602. 4. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи. За активну участь у проведенні суспільно корисних заходів на рівні відділення соціально-психологічної служби або колонії за клопотанням ради колективу адміністрація колонії може стимулювати засуджених.  
603. Стаття 134. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях  
604. 1. У колоніях здійснення свободи висповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені цим Кодексом.  
605. 2. Богослужіння і релігійні обряди у колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації у неробочий час.  
606. 3. Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.  
607. 4. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.  
608. 5. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, а також встановлених вимог режиму відбування покарання.  
609. 6. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня у колоніях, а також ущемляти права інших осіб, які відбувають покарання.  
610. 7. У колонії для відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.  
611. Стаття 135. Вільний час засуджених  
612. 1. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.  
613. 2. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом за власним розсудом, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.  
614. 3. Вільний час засуджених має бути тривалістю не менше як дві години на добу і передбачається розпорядком дня колонії.  
615. Стаття 136. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі  
616. 1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь в роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: оголошення подяки; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати;  
617. збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються у відділеннях посиленого контролю колоній і камерах виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.  
618. 2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення.  
619. Стаття 137. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі  
620. 1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на тих осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього ставлення до праці і навчання, так і на інших засуджених.  
621. 2. При заохоченні до засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення.  
622. 3. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам.  
623. 4. У порядку заохочення засудженим на протязі року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення і одна телефонна розмова.  
624. 5. Засудженим, які тримаються у відділеннях посиленого контролю колоній і камерах виправних колоній максимального рівня безпеки, збільшення часу прогулянки провадиться на строк не більше одного місяця.  
625. 6. З засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.  
626. 7. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовується усно або письмово, інші заохочення - тільки письмово.  
627. Стаття 138. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі  
628. 1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у розмірі до двох мінімальних розмірів місячної заробітної плати; відміна поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в камерах виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб.  
629. 2. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправній колонії, інваліди першої групи у дисциплінарний ізолятор не поміщаються.  
630. Стаття 139. Злісний порушник встановленого порядку відбування покарання  
631. Злісним порушником встановленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необгрунтовано відмовляється від праці (не менше як три рази протягом року); вживає спиртні напої, наркотичні чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь в азартних іграх; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, небезпечного для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника колонії були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.  
632. Стаття 140. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі  
633. 1. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.  
634. 2. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.  
635. 3. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком провадилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.  
636. 4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виключних випадках в строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.  
637. 5. Повторне переведення на поліпшені умови тримання у відділенні ресоціалізації може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.  
638. 6. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово.  
639. 7. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання відповідно до статті 139 цього Кодексу за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується у доход держави.  
640. 8. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер провадиться за мотивованою постановою начальника колонії з визначенням строку тримання.  
641. 9. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або в карцер, можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком поміщення в дисциплінарний ізолятор або в карцер.  
642. 10. Під час тримання в карцері або в дисциплінарному ізоляторі засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми. У карцері або в дисциплінарному ізоляторі засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну. Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, верхній одяг видається тільки при виході їх із приміщення. Тримання засуджених в карцері одиночне. Засудженим, які тримаються в карцері або в дисциплінарному ізоляторі, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. Посилки і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в карцері або в дисциплінарному ізоляторі.  
643. 11. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, працюють окремо від інших засуджених.  
644. 12. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка застосувала стягнення, при наявності для того підстав може його відмінити або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вищестояща посадова особа може скасувати стягнення у разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.  
645. 13. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.  
646. Стаття 141. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень  
647. 1. Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, перелічені в статтях 136 і 138 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його вищестоящі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.  
648. 2. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор і карцер та накладення дисциплінарного штрафу.  
649. 3. Начальник відділення соціально-психологічної служби колонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: оголошення подяки, дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; оголошення попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії.  
650. Стаття 142. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених  
651. 1. Засуджені несуть матеріальну відповідальність згідно із законодавством за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі. Засуджені також повинні відшкодувати збитки, що заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов'язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збиток заподіяно в процесі виконання трудових обов'язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, що встановлені законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються у розмірі і на підставах, що встановлені цивільним законодавством.  
652. 2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах.  
653. Стаття 143. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими  
654. 1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.  
655. 2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки обов'язково витребовується його письмове пояснення.  
656. 3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку.  
657. 4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищестоящій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.  
658. 5. Вищестояща посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.  
659. 6. Неправильно відраховані суми підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.  
660. 7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.  
661. Глава 20  
662. ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У КОЛОНІЯХ РІЗНИХ ВИДІВ  
663. Стаття 144. Виправні колонії мінімального рівня безпеки  
664. 1. Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії в сумі до ста процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення; одержувати протягом року сім посилок (передач) і чотири бандеролі.  
665. 2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються у відділеннях ресоціалізації і соціальної адаптації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесят процентів мінімального розміру заробітної плати.  
666. Стаття 145. Виправні колонії середнього рівня безпеки  
667. 1. У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до вісімдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;  
668. одержувати протягом року шість посилок (передач) і чотири бандеролі.  
669. 2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються у відділенні ресоціалізації і соціальної адаптації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі сорок процентів мінімального розміру заробітної плати.  
670. Стаття 146. Виправні колонії максимального рівня безпеки  
671. 1. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції в приміщеннях камерного типу.  
672. 2. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення; одержувати протягом року п'ять посилок (передач) і дві бандеролі;  
673. Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.  
674. 3. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються у відділенні ресоціалізації і соціальної адаптації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі тридцять процентів мінімального розміру заробітної плати.  
675. Глава 21  
676. ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗАСУДЖЕНИМИ ЖІНКАМИ І НЕПОВНОЛІТНІМИ  
677. Стаття 147. Відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями - годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років  
678. 1. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організовуються будинки дитини. Засуджені жінки, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть поміщати у будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень.  
679. 2. Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) у кількості і асортименті, які визначаються медичним висновком.  
680. 3. Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання в порядку, встановленому статтею 83 Кримінального кодексу України направляються адміністрацією виправної колонії для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.  
681. 4. Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.  
682. 5. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.  
683. Стаття 148. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії  
684. 1. Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.  
685. 2. Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії: оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії; можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі; можуть без обмеження: листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами; користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії; у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади органів охорони здоров'я; після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.  
686. 3. Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.  
687. 4. У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою з спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.  
688. Стаття 149. Умови відбування покарання у виховних колоніях  
689. 1. У виховній колонії діють відділення, визначені статтею 100 цього Кодексу, за винятком дільниці соціальної реабілітації.  
690. 2. Переведення засуджених з відділення до відділення і на поліпшені умови тримання проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника виховної колонії.  
691. 3. У виховних колоніях засуджені мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткострокове побачення і один раз на три місяці тривале побачення;  
692. одержувати протягом року дев'ять посилок (передач) і чотири бандеролі;  
693. на перегляд кінофільмів і телепередач.  
694. 4. При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені, які тримаються у відділеннях ресоціалізації та соціальної адаптації, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено: додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесят процентів мінімального розміру заробітної плати; додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за рішенням начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії; додатково одержувати протягом року три посилки (передачі) і чотири бандеролі.  
695. 5. Засуджені, які тримаються у відділенні посиленого контролю, проживають в ізольованих житлових приміщеннях, що зачиняються у вільний від навчання і роботи час, і мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до вісімдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати один раз на два місяці короткострокове і один раз на шість місяців тривале побачення; одержувати протягом року чотири посилки (передачі) і дві бандеролі; на перегляд телепередач.  
696. Стаття 150. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх  
697. 1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь в роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених можуть застосовуватися, нарівні з передбаченими статтею 136 цього Кодексу, такі заходи заохочення: надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії у супроводі співробітників колонії; надання права виходу за межі виховної колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів.  
698. 2. Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідання культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.  
699. Стаття 151. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх  
700. За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися, нарівні з передбаченими статтею 138 цього Кодексу, такі заходи стягнення: позбавлення права на перегляд кінофільмів і участі в спортивних заходах на строк до одного місяця; поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.  
701. Стаття 152. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх  
702. 1. Крім посадових осіб, які визначені статтею 141 цього Кодексу, правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.  
703. 2. Старший вихователь має право: оголосити подяку; достроково зняти раніше накладене ним або вихователем стягнення; оголосити попередження або догану; призначити позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; позбавити права на перегляд кінофільмів і участі в спортивних заходах на строк до одного місяця. 3. Вихователь має право: оголосити подяку; зняти раніше накладене ним стягнення; оголосити попередження або догану.  
704. Стаття 153. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку  
705. 1. З метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років.  
706. 2. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії провадиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх.  
707. 3. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.  
708. Стаття 154. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії  
709. 1. Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, за умови, якщо вони не стали на шлях виправлення, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання у виправну колонію мінімального рівня безпеки.  
710. 2. Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується Державним департаментом України з питань виконання покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах неповнолітніх.  
711. 3. Всі засуджені, які досягли віку двадцяти двох років, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки.  
712. Стаття 155. Участь громадськості у виправленні засуджених неповнолітніх  
713. 1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників державних, громадських, інших органів і організацій. Організація і діяльність піклувальної ради регламентується положенням, яке затверджується Комітетом у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України.  
714. 2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету регламентується положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.  
715. Розділ ІV  
716. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ  
717. Глава 22  
718. ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ  
719. Стаття 156. Місця відбування довічного позбавлення волі  
720. 1. Засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.  
721. 2. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі у виправних колоніях максимального рівня безпеки, тримаються окремо від інших засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду.  
722. Стаття 157. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі  
723. 1. Засуджені, які відбувають довічне позбавлення волі, розміщуються в камерах, як правило, по дві особи. На прохання засуджених та в інших необхідних випадках з метою захисту засуджених від можливих посягань на їхнє життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ними нових злочинів або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії їх можуть тримати в одиночних камерах.  
724. 2. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 113 цього Кодексу.  
725. 3. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх в камерах.  
726. 4. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються. Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.  
727. 5. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятидесяти процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення; одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі. Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.  
728. 6. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцять процентів мінімального розміру заробітної плати.  
729. Розділ V  
730. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИ  
731. Глава 23  
732. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ  
733. Стаття 158. Підстави звільнення від відбування покарання  
734. Підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; Закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінальної справи; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; заміна невідбутої частини покарання більш м'яким; хвороба; інші підстави, передбачені законодавством.  
735. Стаття 159. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання  
736. 1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.  
737. 2. Відносно засудженого, поданого до помилування органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання подається у порядку, встановленому Президентом України.  
738. 3. Щодо засудженого, відносно якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим визначеної частини строку покарання, передбаченого Кримінальним кодексом України, зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.  
739. 4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарання. Разом з поданням до суду направляються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.  
740. 5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарання. Одночасно з поданням до суду направляється висновок медичної або лікарсько-трудової експертної комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.  
741. 6. У разі визнання інвалідом першої або другої групи осіб, засуджених до виправних робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання покарань надсилає подання до суду про його дострокове звільнення від покарання. Разом з поданням до суду направляється висновок лікарсько-трудової експертної комісії.  
742. 7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.  
743. 8. Особи, звільнені від відбування покарання умовно-достроково, в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, а також якщо вони були направлені у місця позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову подані до умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця позбавлення волі.  
744. 9. У випадку встановлення вагітності у жінки, засудженої до виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами. 10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.  
745. Стаття 160. Припинення відбування покарання і порядок звільнення  
746. 1. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання із урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.  
747. 2. Засуджені до обмеження волі, арешту і позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного за вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчислені строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа - в останній день цього місяця.  
748. 3. Із особою, яка звільняється, провадиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається характеристика.  
749. 4. Паспорт особі, яка звільняється від покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарання завчасно вживає заходів щодо його одержання.  
750. 5. Дострокове звільнення від відбування покарання провадиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня.  
751. 6. Кримінально-виконавча інспекція в день закінчення строку покарання у виді виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами - не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.  
752. Стаття 161. Правовий стан осіб, які відбули покарання  
753. Особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.  
754. Глава 24  
755. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ  
756. Стаття 162. Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні  
757. 1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання засудженого до позбавлення волі адміністрація колонії через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання.  
758. 2. У відділеннях соціальної адаптації колоній із засудженими проводиться виховна робота з метою підготовки їх до звільнення, роз'яснюються їхні права і обов'язки.  
759. 3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки - понад п'ятдесят п'ять років, при необхідності, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які не мають батьків, у необхідних випадках направляються службами у справах неповнолітніх до шкіл-інтернатів або передаються під опікунство.  
760. Стаття 163. Подання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання  
761. 1. Особи, які звільнені від відбування покарання у виді позбавлення волі, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи.  
762. 2. При відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, які звільнені від покарання, забезпечуються одягом і взуттям безплатно. Їм може бути видана одноразова грошова допомога із спеціального фонду.  
763. 3. Особи, які звільнені від покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання у супроводі родичів або працівника колонії.  
764. Глава 25  
765. НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ  
766. Стаття 164. Встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі  
767. Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 цього ж Закону.  
768. Стаття 165. Виконання постанови судді про встановлення та припинення адміністративного нагляду  
769. 1. Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду у випадках, передбачених пунктами "а", "б" і "г" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", надсилається судом начальнику колонії.  
770. 2. Адміністрація колонії надсилає постанову судді для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.  
771. 3. Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз'яснюються обов'язки піднаглядного, сповіщається про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо неї обмеження, передбачені статтями 9, 10 і 11 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі".  
772. Розділ VІ  
773. КОНТРОЛЬ ЗА ОСОБАМИ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ  
774. Глава 26  
775. ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ  
776. Стаття 166. Нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів, з цими особами провадиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення, а також залучення їх до чесного трудового життя.  
777. Стаття 167. Порядок нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання  
778. 1. Нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються виконавчими комітетами місцевих Рад і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб. 2. Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників і доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і нагляд за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання. 3. Громадські організації і трудові колективи періодично заслуховують на своїх зборах і засіданнях звіти умовно-достроково звільнених про їхню роботу, навчання, участь у громадському житті і поведінку в побуті. Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким доручено проводити з умовно-достроково звільненими виховну роботу, контролюють їхнє ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, подають їм необхідну допомогу.  
779. Стаття 168. Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання  
780. 1. До осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, які ухиляються від громадського нагляду, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у вигляді громадського попередження. 2. У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала позбавлення волі за тяжкий злочин або була засуджена два рази до позбавлення волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив чи громадська організація можуть порушити клопотання перед органами внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.  
781. Стаття 169. Органи, що здійснюють контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням  
782. 1. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а стосовно військовослужбовців - командирами військових частин.  
783. 2. Згідно з порядком, передбаченим законодавством та відомчими нормативними актами, до здійснення контролю за звільненими від відбування покарання з випробуванням та проведення з ними індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання залучаються працівники міліції, інших державних органів та відповідні громадські формування.  
784. Стаття 170. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням  
785. 1. Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених протягом іспитового строку, спільно з працівниками міліції та відповідними громадськими формуваннями проводить індивідуально-профілактичну роботу з засудженими та контролює додержання ними громадського порядку і виконання обов'язків, покладених на них судом; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких не відоме, та передає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення.  
786. 2. У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату направляється копія вироку, а в необхідних випадках до неї додаються інші документи, які необхідні для здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.  
787. 3. Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов'язані: звітувати перед кримінально-виконавчою інспекцією про поведінку; виконувати обов'язки, які покладені на них судом; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин до засудженого може бути застосовано привід, який виконується органом внутрішніх справ.  
788. Стаття 171. Обчислення іспитового строку  
789. 1. Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку (ухвали) суду.  
790. 2. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою припиняється і засуджений знімається з обліку кримінально-виконавчої інспекції.  
791. Стаття 172. Відповідальність осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням  
792. 1. У разі ухилення засудженого від виконання обов'язків, які покладені на нього судом, або порушення громадського порядку, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, кримінально-виконавча інспекція виносить засудженому письмове попередження про можливість відміни покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.  
793. 2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, а також якщо засуджений не з'явився без поважної причини до кримінально-виконавчої інспекції або зник з метою ухилення від відбування покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про відміну покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.  
794. 3. Невиконанням обов'язків вважається таке, коли засуджений не виконав хоч один з обов'язків, які було покладено на нього судом.  
795. 4. Систематичним невиконанням обов'язків вважається вчинення засудженим трьох і більше правопорушень, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності.  
796. 5. Особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, розшук якої оголошено у зв'язку з ухиленням від. покарання, може бути затримана органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.  
797. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
798. 1. Цей Кодекс набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.  
799. 2. З набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України, затверджений Законом України "Про затвердження Виправно-трудового кодексу України" від 23 грудня 1970 року № 3325-VІІ.  
800. 3. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність з цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.  
801. 4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після набрання чинності цим Кодексом: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Кодексом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом; відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.