Кількість абзаців - 172 Розмітка (ліва колонка)


Про Державну службу виконання покарань (Друге читання)

0. Проект  
1. Закон України Про Державну службу виконання покарань  
2. Цей Закон визначає статус Державної служби виконання покарань, її завдання, правові засади організації та діяльності.  
3. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  
4. Стаття 1. Визначення основних термінів  
5. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:  
6. воєнізовані формування - органи, призначені для охорони установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, запобігання та припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ;  
7. кримінально-виконавча інспекція - орган, який виконує такі види покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, та звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;  
8. кримінально-виконавча система - органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, підприємства, створені для залучення до праці засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань (далі - підприємства установ виконання покарань), інші підприємства, установи і організації, які забезпечують реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;  
9. органи виконання покарань - центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція;  
10. слідчі ізолятори - установи для тримання осіб (обвинувачених, підсудних, підозрюваних у вчиненні злочину, за який може бути призначено такий вид покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі), щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, а також засуджених, вироки щодо яких не набрали законної сили;  
11. установи виконання покарань - установи, які виконують за вироком суду, що набрав законної сили, такі види покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.  
12. Стаття 2. Основні завдання Державної служби виконання покарань  
13. Основними завданнями Державної служби виконання покарань є:  
14. здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;  
15. тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення, ресоціалізації та соціальної адаптації засуджених;  
16. здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених;  
17. забезпечення додержання вимог законодавства, запобігання злочинам, дисциплінарним правопорушенням з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх виявлення та припинення, розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, провадження оперативно-розшукової діяльності;  
18. організація виробничо-господарської діяльності, забезпечення засуджених роботою, їх загальноосвітнє та професійне навчання;  
19. правовий і соціальний захист осіб з числа персоналу Державної служби виконання покарань та членів їх сімей; удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.  
20. Стаття 3. Правові засади діяльності Державної служби виконання покарань  
21. Правовими засадами діяльності Державної служби виконання покарань є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.  
22. Стаття 4. Принципи діяльності Державної служби виконання покарань  
23. Діяльність Державної служби виконання покарань провадиться на принципах законності, гуманізму і милосердя, поваги до людини, її прав і свобод, позапартійності, гласності, взаємодії з трудовими колективами, громадськими, релігійними організаціями і населенням.  
24. Стаття 5. Відносини Державної служби виконання покарань з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями  
25. Державна служба виконання покарань взаємодіє з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями у порядку та на засадах, визначених законодавством. Для організації міжнародного співробітництва у сфері виконання кримінальних покарань Державна служба виконання покарань встановлює відносини з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних договорів.  
26. Розділ ІІ. загальна СТРУКТУРА, чисельність пЕРСОНАЛУ та ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
27. Стаття 6. Загальна структура Державної служби виконання покарань  
28. Державна служба виконання покарань складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальних органів управління, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, кримінально-виконавчої інспекції, навчальних закладів, підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну службу виконання покарань.  
29. Загальна структура Державної служби виконання покарань, а також чисельність її персоналу, що утримується за рахунок державного бюджету, визначається Законом України "Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України".  
30. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, інші органи, установи і організації та навчальні заклади, підприємства є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків, у тому числі в іноземній валюті.  
31. Стаття 7. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань  
32. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, має спеціальний статус та організовує, координує і контролює діяльність Державної служби виконання покарань.  
33. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Державної служби виконання покарань, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президента України і Кабінету Міністрів України.  
34. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань є державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки.  
35. Положення про центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань затверджується в установленому порядку.  
36. Гранична чисельність працівників центрального апарату центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань визначається Кабінетом Міністрів України.  
37. Стаття 8. Територіальні органи управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань  
38. З метою ефективного розв'язання покладених на Державну службу виконання покарань завдань центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворює територіальні органи управління (управління, відділи, відділення) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі.  
39. Територіальні органи управління реалізують державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, здійснюють керівництво оперативно-службовою та виробничо-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ, безпосередньо розв'язують поставлені перед Державною службою виконання покарань завдання щодо забезпечення виконання кримінальних покарань.  
40. Структура, штатний розпис територіальних органів управління та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
41. Стаття 9. Установи виконання покарань та слідчі ізолятори  
42. Установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Структура, штатний розпис цих установ та положення про них затверджуються територіальними органами управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань відповідно до граничних нормативів чисельності персоналу, встановлених Кабінетом Міністрів України, а також типових структур, штатних розписів і положень, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
43. Ліміт штатної чисельності персоналу установ виконання покарань, встановлений на рік, залишається незмінним протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, що тримаються в цих установах, у разі проведення амністії, зміни законодавства, умов виконання покарань тощо.  
44. Стаття 10. Підприємства установ виконання покарань  
45. Засновником підприємств установ виконання покарань є центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, який затверджує їх статути, що розробляються установами виконання покарань на підставі типового статуту підприємства установ виконання покарань, що затверджується цим органом, та закріпляє за підприємствами державне майно. Підприємства установ виконання покарань є юридичними особами і провадять свою діяльність відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" з урахуванням таких особливостей його застосування:  
46. реорганізація і ліквідація підприємств установ виконання покарань, розпорядження їх майном здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань;  
47. керівниками підприємств установ виконання покарань є начальники цих установ;  
48. перелік посад, що зазначаються у штатних розписах підприємств установ виконання покарань як посади, заміщувані особами, що мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної служби виконання покарань (далі - особи рядового і начальницького складу служби виконання покарань), затверджується центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань;  
49. підприємства установ виконання покарань здійснюють обов'язкові відрахування з прибутку до спеціальних фондів, які ними створюються для подання фінансової допомоги окремим установам виконання покарань, підприємствам цих установ, слідчим ізоляторам та для фінансування програм розвитку кримінально-виконавчої системи, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань;  
50. підприємства установ виконання покарань планують свою діяльність з урахуванням можливості організації професійного навчання, формування трудових навичок у засуджених. Підприємство у міру можливості забезпечує засуджених обсягом робіт, достатнім для отримання мінімальної заробітної плати. Підприємствам надається перевага у залученні до виконання окремих видів робіт, надання послуг і поставок товарів для державних потреб;  
51. підприємства установ виконання покарань мають право на пільги із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування;  
52. на підприємства установ виконання покарань не поширюється дія абзацу першого пункту 1 статті 1, пункту 2 статті 2, абзацу першого пункту 1 статті 5 (у частині прав трудового колективу приймати рішення про створення підприємства), пункту 1 статті 9 (у частині участі трудового колективу в затвердженні статуту підприємства), пункту 2 статті 12, пункту 4 статті 16, абзацу першого пункту 1 статті 20, пункту 2 статті 21, пункту 9 статті 26, абзацу другого пункту 3 статті 33 і абзацу другого пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні".  
53. Стаття 11. Воєнізовані формування  
54. Воєнізовані формування - органи, призначені для охорони установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, запобігання та припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ. Структура, штатний розпис воєнізованих формувань та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
55. Стаття 12. Кримінально-виконавча інспекція  
56. Кримінально-виконавча інспекція є органом, призначеним для виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в межах і порядку, визначених кримінально-виконавчим законодавством. Структура та штатний розпис відділів територіальних органів управління і місцевих підрозділів кримінально-виконавчої інспекції затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
57. Положення про кримінально-виконавчу інспекцію затверджується Кабінетом Міністрів України.  
58. Ліміт штатної чисельності персоналу кримінально-виконавчої інспекції встановлюється на рік і залишається незмінним протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, що перебуває в неї на обліку, у разі проведення амністії, зміни законодавства, умов виконання покарань тощо.  
59. Стаття 13. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення Державної служби виконання покарань  
60. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення Державної служби виконання покарань здійснюється за рахунок державного бюджету, а установ виконання покарань - також за рахунок доходів від виробничої діяльності підприємств цих установ.  
61. Доходи від виробничої діяльності підприємств установ виконання покарань використовуються насамперед для поліпшення умов тримання засуджених і осіб, взятих під варту, а також розвитку соціальної сфери цих установ.  
62. Виробнича діяльність підприємств установ виконання покарань провадиться відповідно до законодавства, у тому числі за рахунок розміщення на них державного оборонного замовлення або замовлення для місцевих потреб чи виконання договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Під час формування та розміщення зазначених замовлень та закупівлі товарів, робіт і послуг замовники максимально враховують можливості виробничих потужностей підприємств установ виконання покарань.  
63. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування мають право подавати матеріальну та іншу допомогу органам і установам виконання покарань, слідчим ізоляторам та навчальним закладам.  
64. Стаття 14. Майно Державної служби виконання покарань  
65. Майно Державної служби виконання покарань перебуває у державній власності та використовується для розв'язання покладених на неї завдань.  
66. Управління майном Державної служби виконання покарань здійснює центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, який закріплює його за органами та установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, підприємствами, установами і організаціями, забезпечує збереження та раціональне використання цього майна.  
67. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, підприємств, установ і організацій Державної служби виконання покарань належить їм на праві оперативного управління або повного господарського відання. Майно органів і установ Державної служби виконання покарань не може бути об'єктом застави.  
68. Підприємства, що створені для забезпечення діяльності Державної служби виконання покарань, мають право використовувати майно для провадження підприємницької діяльності у порядку, передбаченому законодавством.  
69. Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів не допускається.  
70. Розділ ІІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
71. Стаття 15. Функції Державної служби виконання покарань  
72. Державна служба виконання покарань відповідно до своїх завдань виконує такі функції:  
73. забезпечує виконання покарань відповідно до вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства;  
74. забезпечує законність та правопорядок, безпеку засуджених і осіб, взятих під варту, персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів;  
75. забезпечує реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, взятих під варту;  
76. забезпечує залучення засуджених до праці, а також здійснює їх загальноосвітнє та професійне навчання;  
77. виявляє, припиняє та розкриває злочини і порушення порядку відбування покарань, здійснює з цією метою оперативно-розшукові та профілактичні заходи;  
78. здійснює медичний контроль за станом здоров'я засуджених і осіб, взятих під варту;  
79. провадить діяльність, пов'язану з розвитком своєї матеріально-технічної бази і соціальної сфери;  
80. у межах своєї компетенції взаємодіє з іншими органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність.  
81. Стаття 16. Основні обов'язки Державної служби виконання покарань  
82. Державна служба виконання покарань, її органи і установи, особи рядового і начальницького складу служби виконання покарань зобов'язані:  
83. забезпечувати виконання кримінально-виконавчого та іншого законодавства;  
84. забезпечувати законність та правопорядок, безпеку засуджених і осіб, взятих під варту, персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів;  
85. забезпечувати реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, взятих під варту;  
86. забезпечувати залучення до праці засуджених, здійснювати їх загальноосвітнє та професійне навчання;  
87. виявляти, припиняти та розкривати злочини і порушення порядку відбування покарань, здійснювати з цією метою оперативно-розшукові та профілактичні заходи;  
88. організовувати та здійснювати розшук осіб, що вчинили втечу з місць позбавлення волі, а також проводити першочергові заходи для розшуку осіб, що ухиляються від покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;  
89. припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок і умови відбування кримінальних покарань, і здійснювати провадження у справах про них;  
90. виявляти причини і умови, що сприяють вчиненню засудженими злочинів і порушень режиму в установах виконання покарань, а також вчиненню злочинів особами, засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення;  
91. приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини і порушення порядку відбування покарань, своєчасно приймати щодо них рішення;  
92. проводити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;  
93. виконувати рішення, прийняті прокурорами, слідчими, судами в установленому законом порядку і в межах їх компетенції;  
94. охороняти, конвоювати та тримати засуджених і осіб, взятих під варту;  
95. здійснювати у межах своєї компетенції заходи щодо ресоціалізації осіб, що утримуються в місцях позбавлення волі, а також сприяти їх соціальній адаптації після відбуття покарання;  
96. організовувати та проводити індивідуально-виховну роботу із засудженими;  
97. забезпечувати ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, взятими під варту;  
98. забезпечувати в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах додержання правил пожежної безпеки;  
99. забезпечувати створення належних умов для тримання засуджених і осіб, взятих під варту, їх комунально-побутові потреби і медичне обслуговування;  
100. проводити профілактичну роботу серед засуджених і осіб, взятих під варту, схильних до вчинення повторних злочинів та порушень порядку відбування покарань, здійснювати контроль за особами, засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;  
101. сприяти трудовому та побутовому влаштуванню осіб, звільнених від відбування покарання.  
102. Стаття 17. Права Державної служби виконання покарань  
103. Державній службі виконання покарань, її органам і установам, особам рядового і начальницького складу служби виконання покарань надається право:  
104. здійснювати контроль за додержанням вимог режиму на об'єктах установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, взятих під варту, інших осіб виконання ними обов'язків, встановлених законодавством, і додержання правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, а у разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені законодавством заходи впливу;  
105. провадити відповідно до законодавства оперативно-розшукову діяльність;  
106. застосовувати до правопорушників передбачені законом заходи впливу;  
107. складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення;  
108. проводити огляд і обшук засуджених і осіб, взятих під варту, інших осіб, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств установ виконання покарань і на прилеглих до них територіях, на яких встановлені режимні вимоги, а також вилучати заборонені для використання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах речі та документи;  
109. проводити реєстрацію засуджених і осіб, взятих під варту, їх фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію та звукозапис їх показань;  
110. у разі проведення заходів щодо затримання засуджених і осіб, взятих під варту, які вчинили втечу, або засуджених, які ухиляються від відбування покарання, в місцях, де імовірна їх поява, здійснювати огляд транспортних засобів, перевірку документів;  
111. проводити медичний огляд засуджених і осіб, взятих під варту, з метою виявлення фактів вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних або токсичних речовин, призначати медичне обстеження засуджених;  
112. користуватися безоплатно всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного і водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів;  
113. у разі виїзду в службові відрядження позачергово придбавати квитки на всі види транспорту і розміщуватися в готелях за пред'явленням службового посвідчення та посвідчення про відрядження, а під час невідкладних виїздів у службові відрядження забезпечуватися квитками на проїзд незалежно від наявності місць;  
114. проводити відповідно до кримінально-процесуального законодавства дізнання, а також слідчі дії за окремими дорученнями слідчих у кримінальних справах;  
115. застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю у випадках і порядку, встановлених законодавством;  
116. відповідно до законодавства тимчасово обмежувати або забороняти рух транспорту на прилеглих до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів територіях, не допускати громадян на ці території або зобов'язувати їх там залишатися чи покинути ці території з метою додержання вимог режиму, захисту життя і здоров'я громадян;  
117. запроваджувати у встановленому законодавством порядку особливий режим в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;  
118. залучати засуджених до праці з урахуванням їх працездатності та робочої спеціальності;  
119. організовувати виробничу та інші види діяльності для забезпечення життєдіяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів і залучення засуджених до праці;  
120. володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленими майном і земельними ділянками у межах своєї компетенції;  
121. приймати згідно із законодавством у володіння і користування від установ, організацій і підприємств будь-яких організаційно-правових форм, а також громадян матеріально-технічні ресурси, кошти і майно;  
122. звертатися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.  
123. Розділ ІV. ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
124. Стаття 18. Персонал Державної служби виконання покарань  
125. До персоналу Державної служби виконання покарань належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом Державної служби виконання покарань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також працівники, які уклали трудовий договір з її структурними підрозділами згідно із законодавством про працю (далі - працівники служби виконання покарань).  
126. На службу до Державної служби виконання покарань приймаються на конкурсній, добровільній і контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до одного року. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувались за вчинення умисного злочину.  
127. Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу служби виконання покарань та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають Присягу такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до Державної служби виконання покарань, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну таємницю та інші відомості, що не підлягають розголошенню. Присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини і громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. Якщо я порушу цю Присягу, то готовий нести відповідальність, встановлену законодавством".  
128. Особа рядового чи начальницького складу служби виконання покарань підписує текст Присяги, який зберігається в його особовій справі. Порядок складення Присяги визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
129. Особи рядового і начальницького складу служби виконання покарань мають право на носіння форменого одягу та знаків розрізнення і забезпечуються ними безоплатно. Опис і зразки форменого одягу та знаків розрізнення затверджуються Кабінетом Міністрів України.  
130. Особи рядового і начальницького складу служби виконання покарань мають право створювати свої громадські організації відповідно до законодавства та бути членами інших громадських організацій, за винятком організацій, статутні положення яких суперечать засадам діяльності Державної служби виконання покарань.  
131. Особам рядового і начальницького складу служби виконання покарань заборонено займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки або брати в них участь, вони не можуть бути членами політичних партій.  
132. Стаття 19. Вимоги до персоналу Державної служби виконання покарань і його відповідальність  
133. Персонал Державної служби виконання покарань зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, взятих під варту. Несумісними з службою (роботою) в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах є жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії.  
134. Особи з числа персоналу, що виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, взятих під варту, або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, несуть дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.  
135. У разі вчинення дій, зазначених у частині другій цієї статті, особа з числа персоналу Державної служби виконання покарань підлягає звільненню із служби (роботи), якщо протягом року за такі ж дії до неї було застосовано дисциплінарне стягнення або постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.  
136. Стаття 20. Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації персоналу Державної служби виконання покарань  
137. Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації персоналу Державної служби виконання покарань проводиться відповідно до законодавства про освіту. З цією метою Державна служба виконання покарань утворює відповідні навчальні заклади, а також готує фахівців в інших навчальних закладах на договірній основі.  
138. Стаття 21. Правове становище осіб з числа персоналу Державної служби виконання покарань  
139. Законні вимоги осіб з числа персоналу Державної служби виконання покарань обов'язкові для посадових осіб і громадян. Невиконання їх законних вимог, а також дії посадових осіб і громадян, що перешкоджають виконанню персоналом своїх обов'язків, тягнуть за собою відповідальність згідно із законодавством.  
140. Ніхто, крім уповноважених державних органів і їх посадових осіб у випадках, передбачених законодавством, не має права втручатися в службову діяльність персоналу.  
141. Особи з числа персоналу Державної служби виконання покарань, а також члени їх сімей знаходяться під захистом держави. Безпека цих осіб, їх честь і гідність охороняються законом.  
142. Стаття 22. Гарантії особистої безпеки осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань та членів їх сімей  
143. В інтересах забезпечення особистої безпеки осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань та членів їх сімей не допускається розголошення в засобах масової інформації відомостей про місце проживання осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань.  
144. Відомості про проходження служби особами рядового і начальницького складу служби виконання покарань можуть надаватися тільки з дозволу начальників органів і установ Державної служби виконання покарань.  
145. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань зобов'язаний забезпечувати осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань зброєю і спеціальними засобами індивідуального захисту для постійного носіння і зберігання у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.  
146. Стаття 23. Грошове і матеріальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників служби виконання покарань  
147. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників служби виконання покарань визначаються законодавством і повинні забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної служби виконання покарань висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати особам з числа персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.  
148. Стаття 24. Соціальний захист осіб з числа персоналу Державної служби виконання покарань  
149. На осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань поширюється дія статті 22 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На спеціалістів Державної служби виконання покарань, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу".  
150. Стаття 25. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань  
151. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби виконання покарань проводиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ".  
152. Особам рядового і начальницького складу служби виконання покарань встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, а в установах, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі та лікування інфекційних хворих, - один місяць служби за півтора місяця за переліком посад, затверджуваних керівником центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.  
153. Стаття 26. Компенсаційна виплата у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) особи рядового чи начальницького складу служби виконання покарань  
154. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання особи рядового чи начальницького складу служби виконання покарань під час виконання службових обов'язків чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, їй здійснюється компенсаційна виплата у сумі до десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку вона займала, а у разі її загибелі або смерті - членам сім'ї у сумі двадцятирічного грошового утримання у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.  
155. У разі загибелі особи рядового чи начальницького складу служби виконання покарань під час виконання службових обов'язків її сім'ї або особам, які перебували на утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника у розмірі місячного посадового окладу загиблого. За сім'єю загиблої особи зберігається право на одержання житлового приміщення, яке надається позачергово у приватну власність протягом трьох місяців від дня загибелі особи.  
156. За дітьми особи рядового чи начальницького складу служби виконання покарань, що загинула або померла у зв'язку з виконанням службових обов'язків, до досягнення ними повноліття, а також за непрацездатними членами сім'ї, які перебували на її утриманні, зберігається право на пільги з оплати житла, комунальних послуг, палива.  
157. Шкода, заподіяна майну особи рядового чи начальницького складу служби виконання покарань або її близьким родичам у зв'язку з виконанням цією особою службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку за рахунок коштів державного бюджету.  
158. Розділ V. КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ  
159. Стаття 27. Контроль за діяльністю Державної служби виконання покарань  
160. Контроль за діяльністю Державної служби виконання покарань здійснюють Президент України відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції.  
161. Безпосередній контроль за діяльністю органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів здійснюють центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління.  
162. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, контролюють діяльність органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів у межах і порядку, встановлених законодавством.  
163. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань та слідчі ізолятори для здійснення контролю мають право: Прем'єр-міністр України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані; народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами; Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території; голови місцевих рад, на території яких вони розташовані.  
164. Інші особи відвідують установи виконання покарань та слідчі ізолятори за спеціальним дозволом керівників цих установ та слідчих ізоляторів або центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальних органів управління в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.  
165. Стаття 28. Нагляд за додержанням законності у діяльності Державної служби виконання покарань  
166. Нагляд за додержанням законності у діяльності Державної служби виконання покарань здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.  
167. Розділ VІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ  
168. 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.  
169. 2. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність з цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.  
170. 3. На період до законодавчого врегулювання питань лікування осіб, хворих на алкоголізм, в кримінально-виконавчій системі діють лікувально-трудові профілакторії та підприємства цих установ.  
171. 4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.