Кількість абзаців - 106 Розмітка (ліва колонка)


"Про продовольчу безпеку України" (Друге читання)

0. ЗАКОН УКРАЇНИ
 
1. “Про продовольчу безпеку України”
 
2. Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні, екологічні та організаційні засади державної політики в сфері формування продовольчої безпеки України, яка є складовою національної безпеки держави.
 
3. Положення Закону визначають аграрну політику щодо гарантування продовольчої безпеки та є основою для розробки нормативно-правових актів, цільових програм розвитку та проектів, що стосуються питань формування продовольчої безпеки держави.
 
4. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
5. Стаття 1. Терміни та їх визначення
 
6. У цьому Законі використовуються наступні основні поняття:
 
7. Продовольча безпека – соціально-економічний та екологічний стан в державі при якому всі її громадяни стабільно та гарантовано забезпечені продовольством в необхідній кількості, асортименті та відповідної якості.
 
8. Продовольство – харчові продукти необхідні для забезпечення життєдіяльності організму людини та її розвитку.
 
9. Формування продовольчої безпеки – розробка і реалізація комплексу заходів науково-методологічного, політико-правового, соціально-економічного, екологічного, інформаційно-комунікаційного та організаційного характеру, спрямованих на формування продовольчої безпеки держави.
 
10. Індикатори продовольчої безпеки – кількісна та якісна характеристика стану, динаміки і перспектив фізичної та економічної доступності харчових продуктів для всіх соціальних і демографічних груп населення, рівня та структури їх споживання, якості та безпеки продовольства, стійкості та ступеню незалежності внутрішнього продовольчого ринку, рівня розвитку аграрного сектора та пов’язаних з ним галузей економіки, а також ефективності використання аграрного природно-ресурсного потенціалу.
 
11. Критерії продовольчої безпеки – граничне (порогове) значення індикатора, що є межею, поза якою продовольча ситуація у країні (регіоні) вважається небезпечною.
 
12. Загрози продовольчої безпеки – будь-які негативні зміни факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, які знижують рівень продовольчої безпеки.
 
13. Продовольча незалежність – вітчизняне виробництво основних харчових продуктів в обсягах, не менших встановленого граничного рівня їх питомої ваги в товарних ресурсах внутрішнього продовольчого ринку.
 
14. Фізична доступність харчових продуктів – постійна наявність для всіх соціальних і демографічних груп населення основних харчових продуктів в місцях їх споживання в обсягах, асортименті та відповідної якості, необхідних для забезпечення раціонального харчування.
 
15. Економічна доступність харчових продуктів – стабільна можливість придбання усіма соціальними і демографічними групами населення основних харчових продуктів в цінах, обсягах, асортименті та відповідної якості, необхідних для забезпечення раціонального харчування.
 
16. Раціональні норми споживання харчових продуктів – рекомендовані обсяги споживання основних харчових продуктів, які відповідають сучасним вимогам здорового харчування, необхідного для забезпечення активного і здорового життя.
 
17. Продовольчий кошик – набір основних харчових продуктів у обсягах, що відповідають раціональним нормам їх споживання. До продовольчого кошика входять такі продовольчі товари: хліб і хлібопродукти, м'ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, риба і рибопродукти, яйця, овочі, плоди та ягоди, картопля, цукор, олія рослинна.
 
18. Моніторинг продовольчої безпеки – комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації щодо виробництва, управління запасами і постачання продовольства, якості і безпеки харчових продуктів, споживання продовольства та харчування населення.
 
19. Державні цільові програми продовольчої безпеки – це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на формування продовольчої безпеки держави, окремих її регіонів.
 
20. Стаття 2. Правова основа продовольчої безпеки
 
21. Відносини у сфері продовольчої безпеки регулюються Конституцією України, цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
 
22. Правовою основою забезпечення продовольчої безпеки є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про основи національної безпеки України», «Про прожитковий мінімум», ««, «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про молоко та молочні продукти», «Про державний матеріальний резерв», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про дитяче харчування», «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про ветеринарну медицину», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про насіння та садивний матеріал» інші закони, міжнародні договори України, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.
 
23. Стаття 3. Об’єкти та суб’єкти продовольчої безпеки
 
24. Об’єктами продовольчої безпеки є людина, домогосподарство, регіон, держава.
 
25. Суб’єктами гарантування продовольчої безпеки є Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки та оборони України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни України і об’єднання громадян, неурядові організації, виробники сільськогосподарської продукції та продовольства, суб’єкти сфери торгівлі, інші суб’єкти, діяльність яких пов’язана з формуванням продовольчої безпеки в державі.
 
26. Стаття 4. Сфера відповідальності та зобов’язання суб’єктів продовольчої безпеки
 
27. Органи державної виконавчої влади несуть відповідальність за формування і реалізацію державної політики продовольчої безпеки, забезпечення ефективної координації діяльності органів виконавчої влади щодо питань, пов’язаних з формуванням продовольчої безпеки.
 
28. Виробники сільськогосподарської продукції та продовольства забезпечують виробництво якісних і безпечних продуктів для споживачів з наданням їм повної і зрозумілої інформації про продукти та їх харчові властивості.
 
29. Підприємства торгівлі харчовими продуктами забезпечують територіальну і фізичну доступність продовольства та дотримання інструкцій з безпеки харчових продуктів.
 
30. Науково-дослідні установи забезпечують формування і поширення знань з проблем гарантування продовольчої безпеки.
 
31. Неурядові організації виконують визначені законодавством функції щодо питань, пов’язаних з формуванням продовольчої безпеки.
 
32. Засоби масової інформації підтримують заходи щодо підвищення обізнаності з питань безпеки харчових продуктів, прав споживачів, раціонального харчування.
 
33. Рекламні і маркетингові організації зобов’язані уникати недобросовісної реклами та нав’язування нездорових звичок у харчуванні.
 
34. Стаття 5. Принципи та завдання формування продовольчої безпеки
 
35. 1. Принципами формування продовольчої безпеки є:
фізична та економічна доступність якісних та безпечних харчових продуктів для всіх категорій населення в кількості, що необхідна для активного і здорового життя;
гарантування продовольчої незалежності держави;
пріоритетність доступу всіх категорій населення країни до харчових продуктів вітчизняного виробництва;
економічна обґрунтованість загальнодержавних потреб, пов’язаних із забезпеченням країни продовольством, достатність та стабільність запасів продовольства;
своєчасність та адекватність заходів щодо формування продовольчої безпеки реальним і потенційним, внутрішнім і зовнішнім загрозам;
забезпечення інтересів України у системі міжнародної продовольчої безпеки в умовах економічної інтеграції і глобалізації;
інформаційне забезпечення та узгодженість дій органів державної влади щодо стану продовольчої безпеки.
 
36. 2. Основними завданнями у сфері формування продовольчої безпеки є:
– забезпечення стійкої фізичної та економічної доступності харчових продуктів;
– дотримання високого рівня якості та безпеки харчових продуктів і сільськогосподарської сировини;
– динамічний розвиток усіх галузей аграрного сектора економіки держави, забезпечення високого рівня їх конкурентоспроможності;
– гарантування продовольчої незалежності держави;
– підтримання стабільності вітчизняного продовольчого ринку, зокрема шляхом формування стратегічних запасів основних харчових продуктів;
– здійснення активної зовнішньоекономічної діяльності;
– запобігання внутрішнім та зовнішнім загрозам продовольчої безпеки, мінімізація їх негативних наслідків;
– формування здорового типу харчування населення.
 
37. РОЗДІЛ ІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
 
38. Стаття 6. Органи виконавчої влади у сфері формування продовольчої безпеки
 
39. Органами управління і регулювання у сфері формування продовольчої безпеки є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, центральний орган виконавчої влади з питань економічного розвитку і торгівлі, центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я, які здійснюють контроль та координацію діяльності усіх центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо питань, пов’язаних із формуванням продовольчої безпеки України.
 
40. Стаття 7. Повноваження органів виконавчої влади
 
41. Органи виконавчої влади проводять єдину державну політику в сфері продовольчої безпеки, розробляють та реалізують загальнонаціональні та регіональні стратегії і цільові програми формування продовольчої безпеки, забезпечують управління державними продовольчими резервами, контролюють відповідність якості харчових продуктів та продовольчої сировини стандартам, організують моніторинг продовольчої безпеки держави і її регіонів, підтримують наукові дослідження у вказаній сфері, виконують інші функції, спрямовані на формування національної продовольчої безпеки.
 
42. РОЗДІЛ ІІІ. ІНСТРУМЕНТИ ФОРМУВАННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
 
43. Стаття 8. Стратегія та державні цільові програми в сфері формування продовольчої безпеки України
З метою формування продовольчої безпеки України Кабінетом Міністрів України розробляється та приймається національна стратегія продовольчої безпеки, на основі якої місцеві державні адміністрації з урахуванням територіальних особливостей розробляють відповідні регіональні стратегії.
З урахуванням зміни соціальних, економічних та екологічних умов, пов’язаних як з розвитком аграрного сектору, так і загальним станом національної і світової економіки, органами виконавчої влади у сфері формування продовольчої безпеки вносяться відповідні зміни до національної Стратегії продовольчої безпеки.
На вирішення проблем, пов’язаних з формуванням продовольчої безпеки розробляються загальнодержавні та регіональні цільові програми з організації підтримки виробництва та постачання сільськогосподарської продукції і продовольства.
 
44. Стаття 9. Державні продовольчі резерви
 
45. Державні продовольчі резерви створюються для запобігання дестабілізації продовольчого забезпечення населення. До державних резервів відносяться державний продовольчий резерв та запаси сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, придбані в рамках розміщення державного замовлення.
Функції формування державного продовольчого резерву забезпечують відповідні спеціалізовані установи, підпорядковані, підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади з питань формування продовольчої безпеки держави.
Центральний орган виконавчої влади з питань формування продовольчої безпеки держави в межах своїх повноважень здійснює розподіл, розпорядження державними продовольчими резервами, виходячи з необхідності регулювання ринків продовольства для гарантування продовольчої безпеки.
 
46. Стаття 10. Моніторинг та інформаційне забезпечення процесів формування продовольчої безпеки
 
47. Уповноважені Кабінетом Міністрів України органи виконавчої влади забезпечують регулярне дослідження складу харчових продуктів, що надходять на споживчий ринок України, та створення відповідного інформаційного банку даних; розробку рекомендованих харчових раціонів для основних соціальних і демографічних груп населення з урахуванням регіональних традицій і звичок, екологічної ситуації; здійснюють розрахунки прогнозних та фактичних потреб держави в основних видах харчових продуктів.
Процес формування продовольчої безпеки супроводжується організованим моніторингом за характером змін, їх кількісною і якісною оцінкою з метою підготовки відповідних рекомендацій та управлінських рішень. Система моніторингу базується на поєднанні економічних та соціальних індикаторів з показниками, які відображають результативність діяльності органів державної влади з вирішення проблеми продовольчої безпеки.
За результатами моніторингу уповноважені органи виконавчої влади приймають рішення щодо змін продовольчого кошика для основних соціальних і демографічних груп населення.
 
48. За результатами моніторингу уповноважені органи виконавчої влади приймають рішення щодо змін і затверджують набори харчових продуктів для основних соціальних і демографічних груп населення.
 
49. Результати моніторингу щорічно оприлюднюються на офіційних сайтах Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, економічного розвитку і торгівлі та у засобах масової інформації.
 
50. РОЗДІЛ ІV. ІНДИКАТОРИ ТА КРИТЕРІЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
 
51. Стаття 11. Індикатори продовольчої безпеки
 
52. Оцінка стану продовольчої безпеки здійснюється на основі наступної системи індикаторів:
 
53. Рівень споживання населенням харчових продуктів визначається як сукупний показник фактичного споживання окремих видів харчових продуктів в розрахунку на душу населення, а також добова калорійність харчового раціону, враховуючи його збалансованість за вмістом білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, макро- та мікроелементів. Розрізняється рівень споживання населенням харчових продуктів в домогосподарствах з дітьми в залежності від кількості дітей у їхньому складі; споживання харчових продуктів в домогосподарствах за рівнем сукупних витрат на одну особу.
 
54. Економічна доступність харчових продуктів визначається як вартість набору харчових продуктів відповідно до раціональних норм їхнього споживання у відношенні до рівня середньомісячної номінальної і реальної заробітної плати, із урахуванням розподілу населення за рівнем сукупних витрат на одну особу, частки сукупних і грошових витрат на продукти харчування в загальній структурі витрат населення; індексу споживчих цін на продовольчі товари, в т.ч. у розрізі окремих видів товарів, а також корелюючись на обсяги адресної продовольчої допомоги населенню та рівень монополізації продовольчого ринку.
 
55. Фізична доступність харчових продуктів визначається як структура джерел реалізації продовольчих товарів на ринку, наявність мережі роздрібної торгівлі у розрахунку на 10 тис. осіб, чисельність торгових місць на продовольчих ринках у розрахунку на 10 тис. осіб, чисельність підприємств малого бізнесу у сфері торгової діяльності на відповідній території, стан розвитку оптової торгівлі продовольчими товарами, наявність основних видів продовольчих товарів у роздрібній торговій мережі та на ринках на відповідній території та асортимент продовольчих товарів у роздрібній торговій мережі на відповідній території.
 
56. Стійкість продовольчого ринку визначається рівнем роздрібних і закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію з урахуванням нормативної рентабельності її виробництва та рівень залучення місцевих виробничих та переробних потужностей для насичення локальних ринків продукцією власного виробництва, що вимірюється у відсотках продажу окремих видів продовольчих товарів місцевого виробництва в загальному обсязі їх реалізації);
 
57. Ступінь незалежності продовольчого ринку визначається як частка імпортних харчових продуктів у загальній структурі їх реалізації, окремо визначаючи рівень самозабезпеченості продовольчими товарами, обсяг державних запасів продовольства та баланс зовнішньої торгівлі продовольчими товарами
 
58. Якість і безпечність харчової продукції визначається як частка харчової продукції, виявлена як невідповідна діючим вимогам щодо якості та безпечності також окремо розраховується обсяг окремих видів харчових продуктів та сільськогосподарської сировини, що виробляється за міжнародними стандартами якості в загальному обсязі їх виробництва; обсяги виробництва та реалізації на вітчизняному ринку органічної харчової продукції.
 
59. Рівень розвитку агропродовольчої сфери вимірюється за допомогою оцінки обсягів виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, урожайності основних видів сільськогосподарських культур, продуктивності худоби і птиці, частки господарств населення у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції, рентабельності виробництва основних видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, фінансових результатів діяльності сільськогосподарських і переробних підприємств а також обсягів інвестицій в агропродовольчу сферу, у т.ч. іноземних; рівень державної підтримки аграрних товаровиробників).
 
60. Природно-ресурсний потенціал і ефективність його використання визначається за показниками родючості земель сільськогосподарського призначення, у тому числі в розрізі окремих територій, частки деградованих земель у загальній їх структурі та рівнем розораності земель.
 
61. Стаття 12. Критерії продовольчої безпеки
 
62. Граничним (пороговим) значенням індикатора достатності запасів зерна у державних ресурсах, що визначається як співвідношення між обсягами продовольчого зерна у державному продовольчому резерві та обсягами внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно вважається його 17-відсотковий рівень, що відповідає 60-ти дням споживання.
 
63. Граничним (пороговим) значенням індикатора економічної доступності продуктів, що визначається як частка сукупних витрат на харчування у загальному підсумку сукупних витрат домогосподарств вважається його 50-відсотковий рівень.
 
64. Граничним (пороговим) значенням індикатора продовольчої незалежності за окремим продуктом, що визначається як співвідношення між обсягом імпорту окремого продукту у натуральному виразі та ємністю його внутрішнього ринку вважається його 20-відсотковий рівень.
 
65. РОЗДІЛ V. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
 
66. Стаття 13. Основні напрями державної політики у формуванні продовольчої безпеки
 
67. Основні напрями державної політики у формуванні продовольчої безпеки спрямовані:
 
68. В сфері економічної доступності продовольства:
 
69. - на формування підходів до регулювання ринків окремих видів харчових продуктів, спрямованих на забезпечення економічної та фізичної доступності продукції вітчизняного виробництва, незалежно від кон’юнктури світових ринків за допомогою інтервенційних заходів держави.
- на використання відповідних важелів державного регулювання залежно від зміни індикаторів продовольчої безпеки, наведених в Статті 11 цього Закону, які дають можливість впливати на стан продовольчої безпеки держави та можливі загрози для її дестабілізації.
- на удосконалення механізму ціноутворення на ринку продовольства у напрямі оптимізації витрат населення на харчові продукти, забезпечення цінової доступності продовольчих товарів і сільськогосподарської продукції по яких держава є нетто-експортером.
- на пріоритетну підтримку найбільш незабезпечених категорій населення у вигляді запровадження окремих програм для організації раціонального харчування найбільш незахищених верств населення, шляхом організації мережі соціального харчування, запровадження харчових карток, окремих програм для вагітних та годуючих матерів, особливо в частині доступності харчових продуктів, необхідних для дотримання відповідних дієт протягом всього періоду, а також виокремлення програм, направлених на забезпечення харчування дітей раннього, дошкільного та шкільного віку через державні контракти на постачання харчових продуктів, що в сукупності з іншими заходами держави дасть змогу сформувати загальну концепцію доступності продовольства для населення країни.
 
70. В сфері фізичної доступності продовольства
 
71. – на формування сучасної системи ланцюгів постачання продовольства, до яких відносяться системи оптових продовольчих ринків, мережі заготівельних пунктів, створення умов для розширення чисельності об’єктів торговельної інфраструктури різних типів, поліпшення транспортної доступності окремих територій для гарантованого забезпечення основними видами харчових продуктів, розвиток міждержавної та міжрегіональної інтеграції в сфері забезпечення населення продовольством шляхом стимулювання упорядкованих економічних взаємовідносин всіх ринкових та державних інститутів.
 
72. В сфері забезпечення якості та безпеки продовольства:
 
73. – на стимулювання виробників харчових продуктів щодо застосування систем управління якістю продукції шляхом налагодження ефективного співробітництва з усіма суб’єктами діяльності в ланцюгу постачання харчових продуктів, включаючи галузеві асоціації, наукові установи, переробні підприємства і виробників, постачальників сировини, експортерів та імпортерів; інвестиційну, фінансову, інформаційну підтримку підприємств, які впроваджують системи якості на рівні міжнародних стандартів;
 
74. – на розвиток наукових досліджень щодо оцінки якості та безпеки харчових продуктів і інгредієнтів, впровадження інноваційних технологій, які включають біо- та нанотехнології, технології органічного виробництва харчових продуктів і продовольчої сировини, виробництво збагачених, дієтичних і функціональних харчових продуктів;
 
75. – на реалізацію програм щодо підготовки кадрів в сфері управління якістю харчової продукції, технічної підтримки, розвитку інфраструктури, налагодження комунікаційного процесу між державними установами та виробниками, оцінки результатів впровадження систем управління якістю, їх ефективності та консультування стосовно можливих способів удосконалення;
 
76. – на розповсюдження інформації щодо законодавства з питань якості та безпеки продовольства, міжнародного досвіду у вказаній сфері, результатів контролю якості харчових продуктів у вигляді наукових публікацій, популярних публікацій у засобах масової інформації, оглядів, листівок, прес-релізів, бюлетенів, сторінок в мережі Інтернет;
 
77. – на гармонізацію з міжнародними вимогами показників безпеки продовольчої сировини і харчових продуктів на основі досліджень в сфері науки про харчування;
 
78. – на заохочення якісного маркування харчових продуктів для покращення розуміння характеристик продуктів споживачами, підтримки здорового вибору і сприяння безпечному зберіганню та приготуванню харчових продуктів шляхом розробки відповідних норм та методичних рекомендацій.
 
79. В сфері харчування населення:
 
80. – на організацію здорового харчування дітей раннього, дошкільного та шкільного віку; розробку відповідних державних програм здорового харчування як найважливішого компонента здорового способу життя із залученням засобів масової інформації, створення спеціальних освітніх програм;
- на створення відповідних рекомендацій щодо формування медично-обґрунтованих та економічно-забезпечених стандартів та раціонів харчування і безпеки харчових продуктів в дошкільних закладах і школах;
- на надання малозабезпеченим верствам населення у відповідності до принципів продовольчої безпеки економічно та фізично доступних харчових продуктів;
- на удосконалення економічних взаємовідносин споживачів, виробників та держави в напрямку врахування та захисту інтересів суспільства.
 
81. В сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства:
 
82. - на підвищення родючості земель сільськогосподарського призначення і урожайності сільськогосподарських культур, розвиток тваринництва і його кормової бази;
 
83. - на формування фактичних та прогнозних балансів сільськогосподарської продукції і продовольства з урахуванням затверджених раціональних обсягів споживання основних харчових продуктів, які відповідають сучасним вимогам здорового харчування;
 
84. - на створення та впровадження нових технологій глибокої і комплексної переробки продовольчої сировини, методів зберігання і транспортування сільськогосподарської сировини і харчових продуктів;
 
85. - на розвиток системи індикативного планування в аграрному секторі економіки як механізму координації інтересів і діяльності державних та комерційних господарюючих суб’єктів, що поєднує державне регулювання економіки з її саморегулюванням;
 
86. - на активізацію інноваційної діяльності в галузях продовольчого комплексу шляхом розвитку освіти і науки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, стимулювання фундаментальних досліджень за ключовими напрямами, маркетингу інновацій, формування територіальних агротехнічних парків як інструментів інтеграції наукового, освітнього, інформаційного, фінансового і виробничого потенціалу на відповідній території в інноваційний комплекс та створення економічних умов стимулювання інноваційної діяльності;
 
87. - на реалізацію інвестиційної політики, спрямованої на впровадження інновацій, здатних за рахунок оновлення техніко-технологічної та організаційної бази виробництва забезпечити отримання конкурентоспроможної продукції;
 
88. - на формування доступного інформаційного бізнес-середовища функціонування аграрного ринку шляхом надання відповідної інформації, проведення рекламних заходів, інвестиційних семінарів, конференцій, форумів, виставок-ярмарків, розробки інвестиційних паспортів агропродовольчої сфери регіонів на різних рівнях.
 
89. В сфері зовнішньоекономічної політики:
 
90. – на раціоналізацію співвідношення експорту та імпорту сільськогосподарської сировини і продовольства; використання інструментів митно-тарифного регулювання для цілей формування продовольчої безпеки держави, оперативне використання заходів торгового захисту при демпінговому, субсидованому чи різко зростаючому імпорті; скорочення залежності вітчизняного агропромислового комплексу від імпорту технологій, машин, обладнання та інших ресурсів.
 
91. В сфері сталого розвитку сільських територій:
 
92. - розвиток мотиваційних механізмів щодо спонукання економічних суб’єктів, господарюючих на селі, до створення нових робочих місць та розширення сфери економічної діяльності шляхом її диверсифікації і модернізації;
 
93. - працевлаштування незайнятих, їх соціальна і психологічна адаптація, професійне навчання та консультування, підтримка підприємництва і самозайнятості, стимулювання розвитку альтернативних видів зайнятості на селі;
 
94. - формування територіальних інформаційних систем регулювання попиту і пропозиції на ринку праці в сільській місцевості, спрямованих на забезпечення варіативності пошуку роботи та зниження господарюючими суб’єктами рівня трансакційних витрат на ньому;
 
95. - всебічна підтримка розвитку особистих селянських господарств, формування передумов для трансформації найбільш активних з них в підприємницькі структури, насамперед шляхом створення відповідної інфраструктури, яка б забезпечувала особисті селянські господарства всіма видами ресурсів, зокрема інформаційними;
 
96. - розвиток інституту дорадництва на селі, орієнтованого на надання дорадчих послуг щодо можливостей розвитку різних видів альтернативного підприємництва в сільській місцевості; методів, форм і сучасних технологій господарювання; формування практичних навичок прибуткового ведення господарства; забезпечення якості і безпеки продукції; врегулювання відносин власності на майно, землю, їх ефективне використання у господарській діяльності; порядку одержання державної допомоги, інвестиційних, кредитних та інших видів ресурсів; можливостей застосування ресурсо- і енергозберігаючих технологій, альтернативних видів палива, відновлюваних джерел енергії.
 
97. Стаття 14. Міжнародне співробітництво у сфері дії Закону
 
98. Кабінет Міністрів України розробляє і впроваджує заходи щодо розвитку міжнародного співробітництва з урахуванням необхідності захисту національних інтересів України у сфері формування продовольчої безпеки.
 
99. РОЗДІЛ VІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
100. 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
 
101. 2. Даний Закон не потребує внесення змін до діючих Законів України.
 
102. 3. Кабінету Міністрів України протягом 3-х місяців з дня опублікування цього Закону:
 
103. привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;
 
104. забезпечити в межах своїх повноважень прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
 
105. розробити та прийняти Стратегію формування продовольчої безпеки України на 2012-2020 роки.