Кількість абзаців - 285 Таблиця поправок


Господарський кодекс України (Повторний розгляд з пропозиціями (вето) Президента України)

№ п.п. Редакція, прийнята в першому читанні Пропозиції Висновки Остаточна редакція
0. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ      ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  
1. Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин   -1- Президент України
 Статтею 1 цього Кодексу визначено, що він регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При цьому статтею 4 Кодексу встановлено, що лише у тих випадках, коли господарські майнові відносини ним не врегульовано, можуть застосовуватися "відповідні положення Цивільного кодексу України..." . Отже, два одночасно прийняті кодифікаційні акти в частині певних відносин приватно-правового характеру мають спільний предмет правового характеру.  		Враховано ст.4 узгоджено із ст.9 ЦК  Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин  
2. 1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:      1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:  
3. майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими, суб'єктами - громадянами;      майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються Цивільним кодексом України;  
4. земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;      земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;  
5. трудові відносини;      трудові відносини;  
6. фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;      фінансові відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;  
7. адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.      адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.  
8. 2. До господарських майнових відносин, що не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовуватись відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням загальних засад господарської діяльності, визначених Конституцією України.   -2- Президент України
 У частині другій статті 4 Кодексу загальні засади господарської діяльності, визначені Конституцією України, враховуються стосовно господарських майнових відносин лише в разі, якщо вони не врегульовані цим Кодексом. Такий підхід не відповідає частинам другій і третій статті 8 Конституції України, якою визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, вона має найвищу юридичну силу.  		Враховано   2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.  
9. 3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства, застосовуються правила цього Кодексу.      3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства, застосовуються правила цього Кодексу.  
10. Стаття 5. Конституційні основи суспільного господарського порядку   -3- Президент України
 У Кодексі вживаються застарілі поняття "суспільний господарський порядок", "народне господарство".  		Враховано   Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання  
11. 1. Суспільний господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та необхідності побудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.      1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.  
12. 2. Суспільний господарський порядок в Україні ґрунтується на праві власності Українського народу на землю, її надра, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони; на непорушності права приватної власності та праві кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; на обов'язку використання власності в інтересах людини і суспільства; на економічній багатоманітності, праві кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; на державному захисті прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, захисті конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущенні зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції; на рівності усіх суб'єктів права власності перед законом; на державному забезпеченні екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; на взаємовигідному співробітництві з іншими країнами; на державному забезпеченні соціальної спрямованості економіки, належних, безпечних І здорових умов праці, захисті прав споживачів; на верховенстві права.   -4- Президент України
 У статті 5 Кодексу йдеться про необхідність побудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Між тим, Україну статтею 1 Конституції України вже визначено як таку державу. Без урахування відповідних положень Конституції України (статті 13 та 41) викладено й частину другу статті 5 Кодексу.  		Враховано   2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.  
13. 3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність, додержуючись конституційних основ суспільного господарського порядку і вимог законодавства.      3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.  
14. Стаття 6. Загальні принципи господарювання      Стаття 6. Загальні принципи господарювання  
15. Загальними принципами господарювання в Україні є:      Загальними принципами господарювання в Україні є:  
16. забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;      забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;  
17. свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;      свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;  
18. вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;      вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;  
19. обмеження державного регулювання економічних процесів необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;      обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;  
20. захист національного товаровиробника.      захист національного товаровиробника;  
21. 2. Втручання органік державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини не допускається інакше як на підставі, в межах , повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та Іншими законами.   -5- Президент України
 Частина друга статті 6 дублює положення частини п'ятої статті 19 Кодексу  		Враховано   заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.  
22. Стаття 8. Участь держави в організації господарської діяльності      Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності  
23. 1. Держава бере участь в організації господарської діяльності і забезпечує:      Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.  
24. визначення стратегії соціально-економічного розвитку України на основі програмно-цільового управління в інтересах Українського народу, підпорядкування суспільного виробництва потребам людини, її соціальної захищеності;      Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.  
25. досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів саморегулювання та державних важелів управління економічними процесами в умовах багатоукладної економіки;      Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  
26. структурну перебудову галузей народного господарства з визначенням пріоритетних напрямів економічного І соціального розвитку, їх державної підтримки;       
27. підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників в умовах посилення економічної інтеграції у світовий ринок;       
28. зростання національного багатства і добробуту людей.       
29. 2. Держава визначає засади використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв'язку; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; бюджетну систему та державний бюджет; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків: статус національної валюти та іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи; порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення І функціонування вільних та Інших спеціальних зон; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади та інші питання юридичної відповідальності; основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості; Інші питання управління народним господарством, передбачені Конституцією України і законами.   -6- Президент України
 Частиною другою статті 8 Кодексу передбачено сфери державного регулювання, в яких держава визначає відповідні засади. В той же час всі питання, зазначені в цій частині, за статтею 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки (державне господарювання).  		Враховано    
30. 3. Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки (державне господарювання).       
31. 4. Держава зобов'язує суб'єктів господарювання вести бухгалтерський облік і подавати фінансову та статистичну звітність відповідно до вимог, встановлених законодавством.   -7- Президент України
 Частина четверта статті 8 дублює частину восьму статті 19 Кодексу.  		Враховано    
32. 5. Держава забезпечує усім суб'єктам господарювання рівні правові умови господарської діяльності та здійснює захист прав суб'єктів господарювання і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності.       
33. Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності      Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності  
34. 1 .Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.      1 .Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.  
35. 2 .Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:      2 .Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:  
36. державне замовлення, державне завдання;      державне замовлення, державне завдання;  
37. ліцензування, патентування і квотування;      ліцензування, патентування і квотування;  
38. сертифікація та стандартизація;      сертифікація та стандартизація;  
39. застосування нормативів та лімітів;      застосування нормативів та лімітів;  
40. регулювання цін і тарифів;      регулювання цін і тарифів;  
41. надання інвестиційних, податкових та інших пільг;      надання інвестиційних, податкових та інших пільг;  
42. надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.      надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.  
43. 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також конкретними програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.      3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.  
44. 4. Верховна Рада України встановлює перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво.   -8- Президент України
 У частині четвертій статті 12 Кодексу передбачено, що Верховна Рада України встановлює перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється. Враховуючи, що відповідно до статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти, зазначене положення порушує статтю 42 Конституції, за якою заборона на відповідні види підприємницької діяльності встановлюється лише законом.  		Враховано   4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом.  
45. Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання      Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання  
46. 1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.      1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.  
47. 2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.      2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.  
48. 3 .Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.      3 .Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.  
49. 4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.   -9- Президент України
 Частиною четвертою статті 18 Кодексу встановлено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами. Це не відповідає пункту 8 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до якого правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України.  		Враховано   4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами.  
50. Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю      Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю  
51. 1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.      1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.  
52. 2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу.      2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу.  
53. 3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:      3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:  
54. збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;      збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;  
55. фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;      фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;  
56. цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги;      цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги;  
57. монополізму та конкуренції - з питань додержання      монополізму та конкуренції - з питань додержання  
58. антимонопольно - конкурентного законодавства ;      антимонопольно - конкурентного законодавства ;  
59. земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;      земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;  
60. виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;      виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;  
61. споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;      споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;  
62. зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.      зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.  
63. 4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю в зазначених у цій статті та інших сферах, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду, визначаються законами.      4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду, визначаються законами.  
64. 5. Втручання органів державної влади, їх посадових осіб у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється, крім випадків, передбачених законом   -10- Президент України
 Частина п'ята статті 19 дублює частину другу статті 6 Кодексу.  		Враховано   5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється.  
65. 6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено. об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.      6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено. об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.  
66. 7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.      7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.  
67. 8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну Інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.      8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну Інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.  
68. Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки      Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки  
69. 1. Держава здійснює управління державним сектором економіки в умовах економічної багатоманітності відповідно до концепції управління державним сектором економіки, яку розробляє на основі засад внутрішньої і зовнішньої політики Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України.   -11- Президент України
 Частиною першою статті 22 передбачено затвердження Верховною Радою України концепції управління державним сектором економіки. Статтею 85 Конституції України повноваження парламенту обмежено лише тими, які віднесені до його відання Основним Законом України. Враховуючи, що Конституція України не передбачає для Верховної Ради України повноважень щодо затвердження зазначеної концепції, наведене положення Кодексу не відповідає Конституції України.  		Враховано   1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.  
70. 2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.      2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.  
71. 3. Повноваження суб'єктів управління державним сектором економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.   -12- Президент України
 У частині третій статті 22 Кодексу до суб'єктів управління державним сектором економіки віднесено як Кабінет Міністрів України, так і міністерства, інші органи влади та організації, повноваження яких визначаються законом. У зв'язку з цим слід відзначити, що Конституцією України єдиним суб'єктом управління об'єктами державної власності визначено Кабінет Міністрів України (пункт 5 статті 116), який здійснює таке управління відповідно до закону.  		Враховано   3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.  
72. 4. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.      4. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.  
73. 5. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.      5. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.  
74. 6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись на договірних засадах.      6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись на договірних засадах.  
75. 7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.      7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.  
76. 8. Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватись при формуванні відповідних державних програм.      8. Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватись при формуванні відповідних державних програм.  
77. 9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.      9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.  
78. 10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю І повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.      10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.  
79. Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування      Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування  
80. 1 .Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.      1 .Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.  
81. 2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись також на договірних засадах.      2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись також на договірних засадах.  
82. 3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.      3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.  
83. 4. Втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється, крім випадків, передбачених законом. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.      4. Втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється, крім випадків, передбачених законом. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.  
84. 5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.      5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.  
85. 6. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання. підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом.   -13- Президент України
 Частини шосту та сьому статті 23 щодо відповідальності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, оскарження їх дій викладено без урахування статей 55 і 56 Конституції України, якими передбачено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю як органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, так і їх службових осіб.  		Враховано   6. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом.  
86. 7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданих їм збитків, що виникають внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.      7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, вирішуються в судовому порядку.  
87. Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки      Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки  
88. 1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.   -14- Президент України
 Частиною першою статті 24 Кодексу передбачено, що "управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування" щодо суб'єктів господарювання комунальної власності. Такий підхід не відповідає частині третій статті 140 та частині першій статті 143 Конституції України, якими визначено, що місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо територіальною громадою, так і через органи місцевого самоврядування, а управління майном, що належить до комунальної власності, здійснюється відповідними територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.  		Враховано   1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.  
89. 2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.      2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.  
90. 3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.      3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.  
91. 4. Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки.      4. Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки.  
92. 5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах та порядку, визначених законом.      5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах та порядку, визначених законом.  
93. Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці      Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці  
94. 1 .Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).      1 .Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).  
95. 2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.      2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.  
96. 3. Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для всіх видів продукції виробничо-технічного призначення, а також на ринку фінансових послуг визначається в межах території України.   -15- Президент України
 Положення частин третьої та четвертої статті 27 Кодексу відтворюють положення статті 3 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", незважаючи, що Закон визнано таким, що втратив чинність, Законом України "Про захист економічної конкуренції".  		Враховано   3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.  
97. 4. Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для всіх видів виробів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається в межах області (міст Києва і Севастополя) або в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці.       
98. 5. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно Існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.      4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно Існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.  
99. 6. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.      5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.  
100. Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності      Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності  
101. 1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.      1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.  
102. 2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.      2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.  
103. 3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво яких забороняється, встановлюється виключно законом.      3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво яких забороняється, встановлюється виключно законом.  
104. 4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, а також особам, стосовно яких Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами встановлено обмеження щодо здійснення ними підприємництва або участі у такій діяльності.   -16- Президент України
 Згідно з частиною четвертою статті 43 Кодексу здійснення підприємницької діяльності забороняється посадовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншим особам, стосовно яких цим Кодексом та іншими законами встановлено обмеження щодо здійснення ними підприємницької діяльності або участі у такій діяльності. Це суперечить статтям 42 та 64 Конституції України, якими проголошено, що підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом (а не забороняється взагалі), конституційні права громадян не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  		Враховано   4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом, у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.  
105. Стаття 47. 3агальні гарантії прав підприємців      Стаття 47. 3агальні гарантії прав підприємців  
106. 1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.      1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.  
107. 2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.      2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.  
108. 3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається лише на підставах і в порядку, передбачених законом.   -17- Президент України
 Частиною третьою статті 47 Кодексу передбачено можливість вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна лише на підставах і в порядку, передбачених законом. У зв'язку з цим слід відзначити, що такі підстави і порядок, у першу чергу передбачені статтею 41 Конституції України, посилання на яку в наведеному положенні Кодексу відсутнє. Це стосується і частини сьомої статті 66 цього Кодексу.  		Враховано   3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом  
109. 4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.      4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.  
110. 5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконаній в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.      5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.  
111. Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні      Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні  
112. 1. Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, іноземцями та особами без громадянства визначаються цим Кодексом та іншими законами України.      1. Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та іншими законами України.  
113. 2. У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.   -18- Президент України
 Частиною другою статті 50 Кодексу виключається можливість виконання зобов'язань України за міжнародними договорами з цивільно-правових питань, які було укладено відповідно до чинного на момент їх укладення законодавства і які у зв'язку з цим не потребували ратифікації або надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість в іншій формі.  		Враховано   2. У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному цими міжнародними договорами  
114. Стаття 57. Установчі документи 1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або установчий договір та, у випадках, передбачених цим Кодексом, статут суб'єкта господарювання. 2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, інші відомості, передбачені цим Кодексом та іншими законами. 3. У разі заснування суб'єкта господарювання двома або більше особами укладається установчий договір, в якому засновники зобов'язуються утворити даного суб'єкта господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до закону. 4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. 5. Статут затверджується власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками або органами, або іншими суб'єктами відповідно до цього Кодексу.   -19- Президент України
 Має місце неузгодженість між положеннями Цивільного та Господарського кодексів щодо системи класифікації суб'єктів, порядку їх утворення, переліку необхідних установчих документів тощо. Ст.58 узгоджено із ст.89 ЦК  		Враховано ст.57 узгоджено із ст.88 ЦК  Стаття 57. Установчі документи 1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір , а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. 2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. 3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. 4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом. 5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.  
115. Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання 1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. 3. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір; статут, якщо його необхідність передбачено згідно з цим Кодексом для організаційної форми господарювання, що створюється; рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, установленому законом; реєстраційна картка встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.      Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання 1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. 3. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, у випадках, передбачених законом; установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб; рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, установленому законом; реєстраційна картка встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.  
116. 4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. 5. Власник (власники) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації. 6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. 7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина - підприємця. 8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. 9. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.      4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. 5. Власник (засновник) або уповноважені ним органи, несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації. 6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. 7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина - підприємця. 8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. 9. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 10. Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
117. 10. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. 11. Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку. 12. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку. 13. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться уразі зміни форми власності, на якій засновано даного суб'єкта, або організаційної форми господарювання, або назви суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. 14. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання. 15. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. 16. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Кодексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. 17. Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.      11. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. 12. Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку. 13. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку. 14. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або назви суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. 15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання. 16. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. 17. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Кодексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. 18. Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.  
118. Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання      Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання  
119. 1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням Інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.   -20- Президент України
 Відповідно до статті 59 Кодексу перетворення є одним із шляхів припинення суб'єкта господарювання. А згідно з частиною другою статті 109 Цивільного кодексу України перетворення юридичної особи не має наслідком її припинення. ст.63 узгоджено із ст.ст.83, 84 ЦК  		Враховано ст.ст. 59, 61 узгоджено із ст.ст.104, 109, 110, 112 ЦК  1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб ( засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.  
120. 2.У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.      2. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.  
121. З.У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до Іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.      3. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.  
122. 4.У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.      4. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.  
123. 5.У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.      5. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.  
124. 6. Суб'єкт господарювання ліквідується:      6. Суб'єкт господарювання ліквідується:  
125. за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;      за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;  
126. у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнешся мети, заради якої його було створено;      у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;  
127. у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;      у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;  
128. у разі скасування його державної реєстрації згідно з вимогами цього Кодексу.      у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.  
129. в інших випадках, передбачених цим Кодексом.       
130. 7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з моменту внесення до державного реєстру запису про вилучення цього суб'єкта з реєстру. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.      7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.  
131. 8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту припинення діяльності суб'єкта господарювання.      8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту припинення діяльності суб'єкта господарювання.  
132. Стаття 61. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання 1. Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. 2. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. 3. Претензії, які не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, а також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, вважаються погашеними. 4. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника      Стаття 61. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання 1. Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. 2. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. 3. Претензії, які не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. 4. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника  
133. Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств      Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств  
134. 1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:      1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:  
135. приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян, або іноземців, або осіб без громадянства, чи приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи;      приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);  
136. підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);      підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);  
137. комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;      комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;  
138. державне підприємство, що діє на основі державної власності:      державне підприємство, що діє на основі державної власності:  
139. підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).      підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).  
140. В Україні можуть діяти також інші види підприємств (орендні тощо), створення яких не суперечить законодавству.      В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.  
141. 2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десяті, відсотків, воно визнається підприємством і іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається Іноземним підприємством.      2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.  
142. 3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.      3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.  
143. 4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.      4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.  
144. 5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.      5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.  
145. 6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.      6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.  
146. 7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гриви. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України що до гривні.   -21- Президент України
 Частиною сьомою статті 63 Кодексу встановлено, що підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств (із чисельністю працюючих у межах 50 осіб І з обсягом валового доходу, що не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро) або великих підприємств (Із чисельністю працюючих понад 1000 осіб і з обсягом валового доходу, що перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро). Таким чином, не передбачено як окрему категорію для цілей спеціального регулювання суб'єкти підприємництва з чисельністю в межах понад 50 і менше 1000 осіб, хоча вони становлять переважну більшість суб'єктів господарювання.  		Враховано   7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.  
147. 8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.      8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.  
148. 9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.      9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.  
149. Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства   -22- Президент України
 У статті 68 Кодексу зазначено, що зовнішньоекономічна діяльність регулюється законами України. Між тим, за Конституцією України законами визначаються лише засади зовнішньоекономічної діяльності (пункт 9 частини першої статті 92), у той же час Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (пункт 8 статті 116), у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина перша статті 117).  		Враховано   Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства  
150. 1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.      1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.  
151. 2. Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та Іншими законами.      2. Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та іншими законами.  
152. 3. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.      3. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.  
153. Стаття 76. Казенне підприємство      Стаття 76. Казенне підприємство  
154. 1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:      1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:  
155. законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;      законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;  
156. основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;      основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;  
157. за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;      за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;  
158. переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;      переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;  
159. приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.      приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.  
160. 2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.   -23- Президент України
 Відповідно до частини другої статті 76 Кодексу казенне підприємство створюється за рішенням, зокрема, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Ураховуючи, що казенне підприємство визначено Кодексом як один із видів державного унітарного підприємства (частина восьма статті 73), наведене положення статті 76 не відповідає пункту 5 статті 116 Конституції України, яким повноваження з управління об'єктами державної власності покладено на Кабінет Міністрів України.  		Враховано   2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.  
161. 3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.      3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.  
162. 4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.      4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.  
163. 5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.      5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.  
164. 6. Найменування казенного підприємства повинно містити у назві слова "казенне підприємство".      6. Найменування казенного підприємства повинно містити у назві слова "казенне підприємство".  
165. Стаття 79. Поняття господарського товариства      Стаття 79. Поняття господарського товариства  
166. 1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені на засадах угоди юридичними особами та / або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в управлінні підприємницькою діяльністю товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може бути створено однією особою та/або діяти у складі одного учасника.   -24- Президент України
 Відповідно до частини першої статті 79 Кодексу господарські товариства створюються на засадах угоди відповідними особами шляхом об'єднання їх майна. В той же час відповідно до частини другої статті 83 Цивільного кодексу України товариство створюється шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві.  		Враховано ст.ст.79, 80, 82, 92, 107, 135, 154 узгоджено із ст.ст.113, 114, ЦК  1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.  
167. 2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у етапі 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не с суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або Інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.      2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не с суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.  
168. 3. Господарські товариства є юридичними особами.      3. Господарські товариства є юридичними особами.  
169. 4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.      4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.  
170. 5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.      5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.  
171. Стаття 80. Види господарських товариств 1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 2. Акціонерним товариством є створене кількома особами (а в передбачених законом випадках однією особою) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. 3. Товариством з обмеженою відповідальністю є створене однією або кількома особами господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.      Стаття 80. Види господарських товариств 1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. 3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.  
172. 4. Товариством з додатковою відповідальністю є створене однією або кількома особами господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них. 5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. 6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). 7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.      4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них. 5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. 6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). 7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.  
173. Стаття 82. Установчі документа господарського товариства      Стаття 82. Установчі документа господарського товариства  
174. 1. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариства - на підставі установчого договору.   -25- Президент України
 Згідно з частиною першою статті 82 Кодексу установчими документами господарських товариств є: для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю -установчий договір і статут, а для повного і командитного товариства - установчий договір. Разом з тим за Цивільним кодексом України установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут (статті 143, 151 і 154), повного і командитного товариств - засновницький договір (статті 120 і 134).  		Враховано   1. Установчим документом повного та командитного товариства є засновницький договір, установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.  
175. 2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.      2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.  
176. 3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.      3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.  
177. 4. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Установчими документами може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.      4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.  
178. 5. Установчі договори повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в установчому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.      5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.  
179. 6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення вид)' товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також Інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.      6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств (прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.  
180. 7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений сірок.      7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.  
181. 8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.      8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.  
182. 9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.      9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.  
183. Стаття 92. Законодавство про господарські товариства Діяльність окремих видів господарських товариств регулюється цим Кодексом і прийнятими відповідно до нього законами та іншими законодавчими актами.      Стаття 92. Законодавство про господарські товариства Порядок створення та діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.  
184. Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу      Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу  
185. 1. Виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію.      1. Виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію.  
186. 2. Виробничий кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними цінами і тарифами.      2. Виробничий кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними цінами і тарифами.  
187. 3. Відносини виробничого кооперативу з Іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.      3. Відносини виробничого кооперативу з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.  
188. 4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності теля покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податків та інших обов'язкових платежів, на погашеній кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї тощо.      4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податків та інших обов'язкових платежів, на погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї тощо.  
189. 5. Кооперативні виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.      5. Кооперативні виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.  
190. 6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.      6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.  
191. 7. Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання коштів кооперативу в іноземній валюті встановлюється законом та статутом кооперативу.      7. Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання коштів кооперативу в іноземній валюті встановлюється законом та статутом кооперативу.  
192. 8. Член виробничого кооперативу у разі виходу його з кооперативу має право на отримання майнового паю в натуральній або грошовій формі, або, за його бажанням, цінними паперами відповідно до вартості паю на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (на місцевості). Строки та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу відповідно до закону.      8. Майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством.  
193. 9. Право члена виробничого кооперативу на пай є спадковим.       
194. Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання      Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання  
195. 1. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права -право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.   -26- Президент України
 Узгодити положення статей 133-138 Господарського кодексу України та положення книги третьої Цивільного кодексу України, що стосуються речових прав. Згідно відповідних статей Господарського кодексу України майно належить суб'єктам господарювання на праві власності, інших речових правах (праві господарського відання, праві оперативного управління, праві оперативного використання майна), а у відповідних випадках в інших правових формах відповідно до договору, а за книгою третьою Цивільного кодексу України речовими правами визнаються право власності і речові права на чуже майно, до яких належать право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій).  		Враховано   1. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права -право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Господарська діяльність може здійснюватись також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.  
196. 2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання може бути визначений також в інших правових формах відповідно до умов договору з власником майна про здійснення на його основі цим суб'єктом самостійного господарювання (господарської компетенції) як юридичною особою (право оренди майнового комплексу тощо).      2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання може бути визначений також в інших правових формах відповідно до умов договору з власником майна про здійснення на його основі цим суб'єктом самостійного господарювання (господарської компетенції) юридичною особою (право оренди майнового комплексу тощо).  
197. 3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.      3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.  
198. 4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.      4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.  
199. Стаття 134. Право власності - основне речове право у сфері господарювання      Стаття 134. Право власності - основне речове право у сфері господарювання  
200. 1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі прана власності, на свій розсуд, одноосібне або спільно з іншими суб'єктами володіє. Спори щодо права на пай вирішуються в судовому порядку користується І розпоряджається належним йому (їм) майном, в том)' числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.      1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, в тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.  
201. 2. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.      2. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.  
202. 3. Правовий режим власності визначається виключно законом.      3. Правовий режим власності визначається виключно законом.  
203. Стаття 135. Організаційно-установчі повноваження власника      Стаття 135. Організаційно-установчі повноваження власника  
204. 1. Власник майна має право одноосібне або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати підприємства або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення відповідно до законодавства господарської діяльності заснованих ним: суб'єктів господарювання.      1. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення відповідно до законодавства господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання.  
205. 2. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи для здійснення підприємницької діяльності засновувати підприємства, закріплюючи за ними належне йому майно на праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких підприємств, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна підприємства, визначати інші умови господарювання у затвердженому власником (уповноваженим ним органом) статуті підприємства, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованого підприємства, та припиняти діяльність підприємства відповідно до цього Кодексу.      2. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.  
206. 3. Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.      3. Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.  
207. 4. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.      4. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.  
208. Стаття 143. Цінні папери у сфері господарювання      Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання  
209. 1. Цінними паперами у цьому Кодексі визнаються документи встановленої форми, що засвідчують майнове право суб'єкта на одержання доходу (дивідендів, відсотків) або інше майнове право та забезпечують можливість передачі майнових прав, які випливають з цих документів, іншим суб'єктам.   -27- Президент України
 Положення статті 143 дублюють положення статей 163,164 Кодексу. Поза увагою Кодексу залишено регулювання обігу цінних паперів, випущених у бездокументарній (електронній) формі.  		Враховано   1. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.  
210. 2, Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.       
211. Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств      Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств  
212. 1. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.      1. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.  
213. 2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.      2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.  
214. 3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:      3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:  
215. купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;      купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;  
216. викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду у випадках та порядку, передбачених законом;      викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду у випадках та порядку, передбачених законом;  
217. викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.      викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.  
218. 4. Кожний громадянин України має право на безоплатне придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.   -28- Президент України
 Положення частини четвертої статті 146 Кодексу стосовно безоплатного придбання громадянами державного майна в процесі приватизації є застарілою нормою, оскільки використання для приватизації сертифікатів відповідно до Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки завершується у цей період.  		Враховано   4. Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.  
219. 5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом.      5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом.  
220. 6. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.      6. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.  
221. 7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.      7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.  
222. Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності 1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом , та іншими законами. 2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, не врегульованих цим Кодексом або спеціальним законом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.      Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності 1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом , та іншими законами. 2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей , передбачених цим Кодексом та іншими законами.  
223. Стаття 163. Цінні папери та їх види      Стаття 163. Цінні папери та їх види  
224. 1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.   -29- Президент України
 Положення статей 163, 164 дублюють положення статті 143 Кодексу. Поза увагою Кодексу залишено особливості обігу цінних паперів в України, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".  		Враховано ст.163 узгоджено із ст.195 ЦК  1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.  
225. Цінним папером є документ встановленої форми з обов'язковими реквізитами, що засвідчує у вартісному вираженні майнові та інші права, здійснення або передача яких можлива лише за умови його пред'явлення.      Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.  
226. 2. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках. визначених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, піші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.      2. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів :акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.  
227. 3. Цінні папери можуть бути Іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного Індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не піддягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.      3. Цінні папери можуть бути іменними, на пред'явника або ордерними. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.  
228. 4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.      4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.  
229. Стаття 164. У мови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання      Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання  
230. 1. Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.      1. Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.  
231. 2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з моменту реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.      2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з моменту реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.  
232. 3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.      3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.  
233. 4. Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність, пов'язана з випуском та обігом цінних паперів, мають право випускати інвестиційні сертифікати.      4. Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність, пов'язана з випуском та обігом цінних паперів, мають право випускати інвестиційні сертифікати.  
234. 5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які засвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні сертифікати).      5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які засвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні сертифікати).  
235. 6. Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випускати в обіг векселі - цінні папери, що засвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя.      6. Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випускати в обіг векселі - цінні папери, що засвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя.  
236. 7. Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України та охороняються.      7. Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України та охороняються. 8. Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом.  
237. Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання 1. Майново-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. 2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. 3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими галузями законодавства. 4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою вимог щодо їх обов'язкового виконання.   -30- Президент України
 Кодекси (Цивільний та Господарський) не узгоджуються між собою, одні й ті самі положення регулюються по-різному.  		Враховано ст.175 узгоджено із ст.511 ЦК  Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання 1. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. 3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими галузями законодавства. 4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою вимог щодо їх обов'язкового виконання.  
238. Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання 1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. 2. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. 3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. 4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.      Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання 1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. 2. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. 3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. 4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.  
239. 5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. 6. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, - також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. 7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У разі відсутності правил укладення окремих видів господарських договорів застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України, якими регулюється порядок укладення договорів відповідного виду.      5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. 6. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, - також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. 7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.  
240. Стаття 182. Особливості укладання попередніх договорів 1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. 2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. 3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. 4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. 5. До відносин щодо укладення попередніх договорів, неврегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. 6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.      Стаття 182. Особливості укладання попередніх договорів 1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. 2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. 3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. 4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. 5. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.  
241. Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду 1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. 2. Дата набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається моментом укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.      Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду 1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. 2. Дата набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається моментом укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.  
242. Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів 1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються. 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. 3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дати набрання чинності даним рішенням, якщо іншу дату не встановлено за рішенням суду.      Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів 1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. 3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дати набрання чинності даним рішенням, якщо іншу дату не встановлено за рішенням суду.  
243. Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань 1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. 3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. 4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. 5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. 6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. 7. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. 8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.      Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань 1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. 3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. 4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. 5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. 6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. 7. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. 8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.  
244. Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання 1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. 2. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки; за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування банку, що обслуговує управнену сторону на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування, за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону; за іншими зобов'язаннями - за місцем знаходження постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони. 3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.      Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання 1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. 2. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування, за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону; за іншими зобов'язаннями - за місцем знаходження постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом. 3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.  
245. Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань 1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу (передоплата, факторинг, акредитив, аванс, страхування комерційного ризику, застава тощо). 2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачені законом.      Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань 1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу . До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. 2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачені законом.  
246. Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань 1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. 2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. 3. До припинення господарських зобов'язань в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.      Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань 1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. 2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. 3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.  
247. Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання 1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. 2. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). 3. Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. 4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. 5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди. 6. До відносин оренди, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо ці відносини не врегульовані іншим законом.      Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання 1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. 2. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). 3. Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. 4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. 5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди. 6. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.  
248. Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання 1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. 3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання в якості основних фондів, незаборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). 4. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. 5. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. 6. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. 7. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу законом, іншими нормативно-правовими актами. До відносин, що виникають з лізингу, не врегульованих цим Кодексом та спеціальним законом, можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України.      Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання 1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. 3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання в якості основних фондів, незаборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. 4. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. 5. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. 6. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. 7. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.  
249. Стаття 316. Договір транспортно-експедиційного обслуговування 1. За договором транспортно-експедиційного обслуговування суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційне підприємство) зобов'язується за винагороду і за рахунок вантажовідправника укласти від його імені договір перевезення вантажу, договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні з перевізником, виконати інші роботи, пов'язані з укладенням та виконанням договору перевезення. 2. Плата за договором транспортно-експедиційного обслуговування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.      Стаття 316. Договір транспортного експедирування 1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). 2. Плата за договором транспортно-експедиційного обслуговування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.  
250. Стаття 338. Кооперативні банки      Стаття 338. Кооперативні банки  
251. 1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошове - кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.   -31- Президент України
 Стаття 338 Кодексу, яка передбачає можливість створення кооперативного банку лише суб'єктами господарювання, порушує частину третю статті 22 Конституції України. За Законом України "Про банки і банківську діяльність" пайовиками кооперативного банку можуть бути будь-які особи, згадана норма Кодексу звужує зміст та обсяг існуючих прав громадян у цій сфері.  		Враховано   1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово - кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.  
252. 2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.      2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.  
253. 3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.      3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.  
254. Стаття 350. Факторингові послуги банків 1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг, з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. 2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. 3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг. 4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. 5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.      Стаття 350. Факторингові послуги банків 1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг, з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. 2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. 3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг. 4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. 5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.  
255. Стаття 354. Договір страхування 1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. 2. Договір страхування повинен містити: назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і строки їх сплати; строк дії договору; права та обов'язки сторін за договором; відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок зміни і розірвання договору; інші умови за згодою сторін. 3. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування. 4. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією). 5. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.      Стаття 354. Договір страхування 1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. 2. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування. 3. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією). 4. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.  
256. Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.      Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.  
257. Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій      Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій  
258. 1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.      1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.  
259. 2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.      2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.  
260. 3. Квотування зовнішньоекономічних операцій здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.   -32- Президент України
 Стаття 381 Кодексу щодо квотування зовнішньоекономічних операцій не узгоджується зі статтею 14 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами, що забороняє у звичайному режимі застосування кількісних обмежень імпорту, якими е квоти.  		Враховано   3. Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.  
261. 4. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях в порядку, встановленому законом.      4. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях в порядку, встановленому законом.  
262. Розділ ІХ. Прикінцеві положення      Розділ ІХ. Прикінцеві та перехідні положення  
263. Цей Кодекс набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію в порядку, визначеному Законом України "Про порядок введення в дію Господарського кодексу України".   -33- Президент України
 Верховною Радою України прийнято Закон "Про порядок введення в дію Господарського кодексу України". Такий підхід не відповідає частині п'ятій статті 94 Основного Закону України, за якою Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, а не окремим актом.  		Враховано   1.Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.  
264. З А К О Н У К Р А Ї Н И       
265. "Про порядок введення в дію Господарського кодексу України "       
266. Верховна Рада України постановляє:       
267. Стаття 1. Ввести в дію Господарський кодекс України з 1 січня 2003 року, крім положень, зазначених у статті 2 цього Закону.       
268. Стаття 2. Встановити, що статті 19, 20, 42-132, 141, 147, 179-188. 216-250, 418 Господарського кодексу України вводяться в дію через тридцять днів після його офіційного опублікування.       
269. Стаття 3. Визнати такими, що втратили чинність через тридцять днів після опублікування Господарського кодексу України:      2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року: Закон України "Про підприємництво" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №14, ст.168, з наступними змінами), крім статті 4 Закону;  
270. Закон України "Про підприємництво" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №14, ст.168, з наступними змінами), крім статті 4 Закону;      Закон України "Про підприємства в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1994 р., №24, ст.272, з наступними змінами).  
271. Закон України "Про підприємства в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1994 р., №24, ст.272, з наступними змінами). Стаття 4. Кабінету Міністрів України:       
272. 1. Внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування Господарського кодексу України: перелік законодавчих актів або окремих положень законодавчих актів, що втрачають чинність у зв'язку з набранням чинності Господарським кодексом України; перелік нових законів та законів, що потребують змін у зв'язку набранням чинності Господарським кодексом України;      3. Кабінету Міністрів України : Внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування Господарського кодексу України: перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв'язку з набранням чинності Господарським кодексом України;  
273. пропозиції щодо уточнення, у разі необхідності, порядку введення в дію окремих положень цього Кодексу.      пропозиції щодо уточнення, у разі необхідності, порядку набрання чинності окремих положень цього Кодексу.  
274. 2. У 6-місячний строк з дня опублікування Господарського кодексу України :       
275. затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом;      Затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом.  
276. забезпечити перегляд, приведення у відповідність до цього Кодексу або визнання такими, що втратили чинність нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.      Забезпечити перегляд, приведення у відповідність до цього Кодексу або визнання такими, що втратили чинність нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.  
277. 3. До 1 січня 2003 року :розробити концепцію управління державним сектором економіки та внести її на розгляд Верховної Ради України; визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки відповідно до вимог Господарського кодексу України,      Визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки відповідно до вимог Господарського кодексу України.  
278. внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо переліку видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, та видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам І організаціям; забезпечити формування і ведення Реєстру державних корпоративних прав відповідно до вимог Господарського кодексу України.      Внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо переліку видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, та видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Забезпечити формування і ведення Реєстру державних корпоративних прав відповідно до вимог Господарського кодексу України.  
279. Стаття 5. Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після введення в дію його положень відповідно до цього Закону.      4. Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положень відповідно до цього розділу.  
280. До господарських відносин, що виникли до введення в дію відповідних положень Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після введенім в дію цих положень.      До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.  
281. Стаття 6. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після введення в дію зазначених положень, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до вказаного в цій статті строку. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені у цій статті, вчинені до введення в дію відповідних положень цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.      5. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до вказаного в цій статті строку. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.  
282. Стаття 7. Встановити, що до господарських відносин, зазначених у частині другій статті 5 цього Закону, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку: застосовуються спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до введення в дію цього Кодексу, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом:      6. Встановити, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку: застосовуються спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом;  
283. застосовуються збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно з встановленими Кодексом строками позовної давності.      застосовуються збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно з встановленими Кодексом строками позовної давності.  
284. Стаття 8. Цей Закон набуває чинності з дня його офіційного опублікування І публікується одночасно з Господарським кодексом України.